Педагогічні функції вчителя

СОДЕРЖАНИЕ: Для того, щоб учитель фізичної культури став майстром у розвязанні педагогічних завдань, йому необхідно цілеспрямовано розвивати свої загально педагогічні й спеціальні (з урахуванням специфіки своєї професії) здібності, включаючи і рухові.

Для того, щоб учитель фізичної культури став майстром у розвязанні педагогічних завдань, йому необхідно цілеспрямовано розвивати свої загально педагогічні й спеціальні (з урахуванням специфіки своєї професії) здібності, включаючи і рухові.

Відзначимо, що праця вчителя фізичної культури, незважаючи на велику питому вагу тут рухового компонента, є розумовою. Результати його профе­сійної діяльності залежать, як і у вчителів Інших предметів, головним чином, від широти й гнучкості розуму. Для того, щоб стати професіоналом, учитель фізичної культури повинен багато знати. Зокрема, він має оволодіти теорією навчання і виховання, знаннями предметів медико-бІологічного циклу, тео­рією і методикою фізичного виховання, методикою застосування ТЗН, компютерних технологій.

Педагогічна діяльність учителя, як відомо, реалізується сукупністю різ­номанітних дій в певних педагогічних ситуаціях, які підпорядковані навчально-виховним цілям і спрямовані на вирішення конкретних педагогі­чних завдань. Упорядкована сукупність таких дій визначає виконання певної педагогічної функції вчителя.

Усі педагогічні функції поділяють на дві групи. До першої входять орієнтацїйна, розвиваюча, мобілізуюча (та що стимулює розвиток) І інформаційна функції, основою яких є дидактичні, академічні, авторитарні, комунікативні здібності людини. У процесі професійно-педагогічної підготовки вчителя треба діагностувати рівень розвитку цих здібностей і цілеспрямовано фор­мувати ті з них, прояв яких виявився недостатнім.

Узагальнення матеріалів багатьох досліджень другої групи (організа­ційно-структурних) функцій дозволяє визначити, що до неї входять такі педагогічні функції: конструктивна, організаторська, комунікативна І гнос­тична (дослідницька).

Конструктивна функція вчителя забезпечує:

• визначення мети і завдань навчально-виховного процесу;

• відбір навчального матеріалу, який слід засвоїти учням, його систематизацію;

• проектування діяльності учнів із засвоєння навчального матеріалу;

• проектування власної майбутньої діяльності і поведінки у взає­модії з учнями;

• підбір адекватних засобів, методів і методичних прийомів, спо­собів організації і форм навчальної, тренувальної І виховної роботи;

• виявлення розбіжностей між запланованим і досягнутим. Організаторська функція реалізується через:

• забезпечення різноманітних видів навчальної діяльності учнів;

• організацію учнівського колективу, його згуртування і наділення на вирішення навчальних завдань;

• організацію позакласної і позашкільної роботи з фізичного вихо­вання учнів;

• матеріально-технічне забезпечення педагогічного процесу;

• організацію власної діяльності і поведінки під час безпосеред­ньої взаємодії з учнями на уроках і позаурочних заняттях (розпо­діл робочого часу, інструктування, контроль, дозування наванта­ження тощо).

Оволодіваючи організаторськими вміннями, майбутні педагоги у про­цесі практики поступово досягають таких рівнів:

• репродуктивного, за якого особа діє за Інструкцією або наслідує організаторські дії вчителя чи інших осіб;

• адаптивного, за якого студент пробує застосувати досвід організа­торських дій у нових, але типових ситуаціях;

• моделюючого, за якого студент за завданням педагогів планує і реалізує організаторські дії, які забезпечують виконання певних колективних завдань учнів, або завдань окремих дітей;

• творчого, за якого студент проявляє достатню самостійність та іні­ціативу, організуючи педагогічно доцільну діяльність учнів; уміє ста­вити мету і завдання, забезпечити їх виконання, оцінити результати діяльності.

Зрозуміло, що не кожен студент може оволодіти організаторськими здіб­ностями на творчому рівні. Проте найактивніші оволодівають ними, що Дозволяє стверджувати: майбутній учитель за роки навчання може і повинен нагромадити досвід організаторської роботи, повинен уміти організовувати фізкультурно-спортивне життя учнівського колективу.

Комунікативна функція передбачає:

• встановлення ділових і неформальних особистих стосунків з окре­мими учнями і групами учнів;

• ділове спілкування з іншими вчителями та адміністрацією школи;

• контакти з державними і громадськими фізкультурне-спортивни­ми організаціями;

• налагодження взаємодії з батьками учнів;

• уміння знаходити меценатів (спонсорів).

Культура педагогічного спілкування починається з самовизначення по­зиції вчителя щодо своєї професійної учительської ролі. Це самовизначення розкриває ставлення вчителя до учнів і їх батьків, колег, керівництва школи, до суспільства, чиє замовлення він виконує.

Перш за все, вчитель визначає для себе: хто для нього учні? Джерело неприємностей І труднощів, чи це ті, хто, завдяки його зусиллям, будуть прагнути стати кращими, хто в найближчому майбутньому візьме на себе відповідальність за долю суспільства та й усієї планети.

Іншим вагомим показником здатності вчителя до неформального спілку­вання є його вміння подумки ставити себе на місце учня, його очима і вухами бачити і слухати себе, розуміти мотиви своїх вчинків, а отже, краще розуміти думки, емоції та мотиви поведінки учня.

Гностична функція передбачає вивчення:

• змісту і способів впливу на учнів на основі розуміння їх внутріш­нього стану;

• вікових і індивідуальних особливостей учнів;

• особливостей процесу і результатів власної діяльності, її вад і переваг.

Гностична функція вчителя є провідною, оскільки пізнавальна діяльність у процесі навчання є основним видом діяльності, без якого неможливі (або стають неповноцінними) всі інші її види.

Гностична функція реалізується ефективно, якщо її результатом є пра­вильна самооцінка, самоконтроль, самосвідомість, самопроектування, самоуправління тих, хто навчає і навчається.

Без реалізації гностичної функції педагогічна діяльність учителя неефек­тивна і формальна. Без неї неможлива педагогічна творчість.

Реалізація вчителем професійних функцій визначає значного мірою ту атмосферу, в якій працюють учні. Хороший учитель опирається, перш за все, на глибокі знання змісту навчального матеріалу, на володіння методами ви­кладання і на вміння розвивати у своїх учнів суспільно значущі мотиви для поглибленого засвоєння навчального матеріалу. Додамо, що характер атмо­сфери, в якій проходить навчання, дуже важливий для формування особистості учня. У процесі фізичного виховання вчитель допомагає учням краще пізна­ти самих себе, реалізувати свої сили і здібності.

Педагогічні вміння

Для реалізації педагогічних функцій учитель повинен володіти педагогіч­ними вміннями.

Педагогічні вміння представляють собою сукупність різноманітних дій учителя. Вони виявляють індивідуальні особливості вчителя і свідчать про його предметно-професійну компетенцію.

Всю різноманітність педагогічних умінь можна обєднати в девять груп: До першої групи відносяться вміння:

• формувати педагогічні завдання;

• орієнтуватись на учня як на активного співучасника навчально-ви­ховного процесу, що розвивається, має власні мотиви і цілі;

• передбачати і при потребі трансформувати педагогічні ситуації;

• гнучко міняти педагогічні завдання відповідно до змін педагогічної ситуації;

• з гідністю виходити із складних педагогічних ситуацій;

• передбачати близькі і далекі результати вирішення педагогічних завдань.

Друга група педагогічних умінь включає три підгрупи. Підгрупа чого навчати включає:

• уміння формувати навчальну програму, виділяти в ній ключові ідеї навчального предмета, оновлювати його зміст;

• здатність формувати в учнів спеціальні вміння і навички, здійсню­вати міжпредметні звязки. Підгрупа кого навчати передбачає вміння:

• вивчати індивідуальні можливості учнів;

• виявляти зону можливого розвитку учнів, умови їх переходу з одно­го рівня розвитку на другий, враховувати можливі труднощі учнів;

• плануючи й організовуючи навчально-виховний процес, виходити Із мотивації учнів;

• розширювати простір для самоорганізації учнів;

• працювати з учнями, що мають різні здібності, формувати для них

Індивідуальні програми. Підгрупа як навчати включає вміння:

• підбирати і застосовувати комплекси прийомів і форм навчання та виховання, враховувати при цьому затрати сил і часу учнів та вчителя;

• порівнювати й узагальнювати педагогічні ситуації та комбінувати їх;

• здійснювати індивідуальний підхід до учнів та організовувати їхню самостійну навчальну діяльність;

• варіативне вирішувати педагогічні завдання.

Третя група включає педагогічні вміння:

• використовувати набуті знання та передовий педагогічний досвід;

• хронометрувати і фіксувати процес І результати своєї праці;

• зіставляти труднощі учнів і якість своєї праці;

• бачити сильні і слабкі сторони своєї праці, оцінити свій стиль, ана­лізувати свій досвід, порівнювати його з досвідом інших учителів. Четверта група включає вміння вчителя створювати умови психологіч­ної безпеки в спілкуванні І реалізації внутрішніх резервів учнів. Пята група включає вміння:

• зрозуміти позицію учня, читати його внутрішній стан, проявити інтерес до його особи та орієнтуватись на його розвиток;

• володіти засобами невербального спілкування (міміка, жести тощо); ^ стати на позиції учня;

• створити обстановку довіри і терпимості;

• використовувати переважно організаційний вплив, а не дисциплінарний;

• користуватись демократичним стилем керівництва;

• подякувати учневі, а за необхідності попрохати вибачення у нього;

• однаково ставитись до всіх учнів,

• відмовитись від корпоративного стереотипу вчитель завжди правий;

• з гумором поставитись до окремих моментів педагогічної ситуації, не зауважувати деяких негативних моментів, бути готовим посміх­нутись, володіти тонами і півтонами, слухати і чути учнів, не пере­бивати їх мови і навчальних дій. Шоста група — це, перш за все, вміння:

• утримувати стійку позицію педагога, який розуміє значущість своєї професії, може долати труднощі заради ТІ соціальної цінності;

• реалізувати і розвивати свої педагогічні здібності;

• управляти своїм емоційним станом;

• здійснювати творчий пошук. Сьома група обєднує вміння:

• створювати перспективу свого професійного розвитку, визначати особливості свого індивідуального стилю, використовувати все позитивне із своїх природних даних;

• удосконалювати свої сильні сторони й усувати слабкі, бути відкри­тим у пошуку нового, переходити з рівня майстерності на рівень творчості, новаторства. Восьма група передбачає вміння:

• виявляти знання, вміння і навички учнів на початку і в кінці навчаль­ного року та оцінювати їх;

• оцінювати навчальну діяльність учнів та їх здатність до самооцінки І самоконтролю;

• виявляти педагогічні відставання й усувати їх,

• стимулювати готовність учнів до самонавчання І безперервного

самовдосконалення. Девята група — це уміння

• побачити особистість учня загалом у взаємозвязку того, про Ідо він говорить, думає І які його вчинки;

• створювати умови для вдосконалення недорозвинених рис особи

окремих учнів.

Названі уміння піддаються свідомому вихованню І самовихованню. Залеж­но від їх співвідношення, рівня розвитку І конкретного поєднання формується Індивідуальний стиль діяльності вчителя.

Формування Індивідуального стилю значною мірою детерміноване осо­бистими якостями людини, її здібностями. Є. Клімов вважав, що людям професійної схеми Людина — Людина (а саме до неї він відносить педаго­гічну професію) притаманні такі здібності:

• керувати, вчити, виховувати, здійснювати корисні дії з обслугову­вання різних потреб людей;

• слухати, вислуховувати, спостерігати і співчувати;

• мовна (комунікативна) культура;

• спостережливість до проявів почуттів, розуму І характеру людини, до її поведінки, моделювання ЇЇ внутрішнього світу;

• оптимістично підходити до людини з упевненістю, що вона завжди може бути кращою;

• глибока й оптимістична переконаність у правильності ідеї служін­ня народові;

• приймати рішення в нестандартних ситуаціях;

• високий рівень саморегуляції.

Водночас протипоказаннями для вибору професій цього типу автор(їам же, с. 36-40) вважає:

• дефекти мови, невиразну мову;

• замкнутість;

• виражені фізичні вади;

• надмірна млявість, повільність;

• байдужість до людини.

Про роль особистих якостей у діяльності вчителя фізичної культури гімназії № 32 м. Києва заслуженого вчителя України І. Козєтова, читай у журналі Фізичне виховання в школі №3, 1999 року — Здорові люди — сильна держава.

Педагогічна майстерність та педагогічна техніка вчителя

Педагогічні вміння, сформовані на основі особистих здібностей для ви­конання педагогічних функцій, лежать в основі педагогічної майстерності.

Педагогічна майстерність визначається як мистецтво навчання І вихо­вання, що постійно вдосконалюється. Вона передбачає наявність педагогічних здібностей, загальну культуру, компетентність, широку освіченість, психоло­гічну грамотність та методичну підготовку; здатність зрозуміло викладати учням навчальний матеріал, робити його доступним для дітей, викликати інте­рес до предмета, активізувати учнів. Учитель повинен уміти (ча потреби) належним чином реконструювати, адаптувати навчальний матеріал, трудне робити легким, складне — простим, незрозуміле — зрозумілим.

Сьогоднішнє розуміння професійної майстерності включає здатність не тільки доносити знання, популярно і зрозуміло викладати матеріал, але й організовувати самостійну роботу учнів, розумно І тонко диригувати пізнавальною активністю учнів, спрямовувати її в потрібному напрямі.

Усі названі компоненти майстерності проявляються не окремо (то як знання, то як уміння і т. Ін.), а інтегрально, у діях І вчинках, в умінні вирішувати поста­влені педагогічні завдання, у здатності організувати навчально-виховний процес.

Завдяки педагогічній майстерності вчитель реалізує свої професійні функції: передає учням соціальний досвід, формує в них соціальні й осо­бисті якості, готує до життя:.

У практичній діяльності вчителів використовуються спеціальні прийоми викладання, які сприяють підвищенню рівня засвоєння школярами навчаль­ного матеріалу.

Сукупність таких прийомів становить педагогічну техніку вчителя. Вона включає в себе: техніку мовлення, міміку, пантоміміку, управління емоціями (рис. 3). Відмінності між діяльністю вчителя й учня під час навчання поляга­ють у тому, що діяльність першого переважно розумова, а другого — розумово-практична.

За допомогою слова вчитель пояснює школярам будову рухів, способи їх виконання, механізм впливу на здоровя, сфери використання в житті тощо.

Описати словесно рухові дії — це значить розповісти учням про їх еле­менти, встановити звязки між ними, розяснити темп, ритм, амплітуду виконання дій. Учні краще розумітимуть навчальний матеріал, якщо вчитель образно викладатиме його. Слово входить у свідомість через образ. Якщо за словом учень не бачить образу, воно нічого не означатиме для нього У кра­щому випадку, слово може залишитися в памяті, але ніколи не стане обєктом думки чи дії. Невипадково, К. Станіславський підкреслював, що говорити — це значить малювати словами образи.

Мовлення вчителя повинно бути не тільки образним, а й правильним Із граматичного, фонетичного і синтаксичного погляду. Із культури мовлен­ня вчителя учні роблять висновок про його розум, загальну культуру, освіченість, інтелігентність.

Діти не переносять повчальних бесід учителя. Не допускайте в дитини навіть думки, що ви претендуєте на якусь владу над нею, — радив Ж. Руссо. їм подобається дискусивна мова, за допомогою якої розкриваються проти­річчя, наприклад, між організмом людини та його ворогами — шкідливими звичками, малорухливим способом життя, переїданням тощо. Наприклад, учитель розповідає, що в тих випадках, коли людина працює фізично, ске­летні мязи під час скорочення потовщуються, стискують вени, виштовхуючи кров до серця І легень. Коли ж людина мало рухається, допомога від мязів зменшується І серцю доводиться самостійно піднімати кров. Це призводить до перевантажень і виникнення серцево-судинних захворювань.

Пояснюючи школярам навчальний матеріал, учитель має ретельно конт­ролювати своє мовлення. Воно повинно бути як не дуже гучним, так і не дуже тихим. Мовна діяльність учителя фізкультури характеризується рядом специфічних особливостей. Йому нерідко доводиться напружувати свій го­лос через наявність сторонніх шумів під час проведення занять на спортивних майданчиках або в спортивному залі. Невипадково, одним із професійних захворювань учителів фізкультури є ушкодження голосових звязок.

Профілактика цього захворювання полягає у свідомому виробленні вчителем звички говорити з учнями природним за силою звучання голосом. Педагог повинен прагнути віддавати перевагу низьким тонам, чітко вимов­ляти слова, особливо їхні закінчення, робити невеликі паузи між словами й реченнями, уповільнювати мовлення і посилювати Інтонацію на особливо важливих смислових моментах матеріалу, що вивчається. Темп мовлення вчителя не повинен перевищувати 60-75 слів на хвилину.

Для профілактики захворювання голосових звязок учителю фізкультури рекомендується після роботи протягом 1-1,5 години менше розмовляти, при­чому мовні фрази повинні бути стислішими. Це допомагає позбутися нестачі кисню в крові, яка виникає внаслідок тривалих розмов.

Зазвичай, учитель не дуже добре знає особливості свого голосу і мовлен­ня. Для одержання Інформації про ці особливості досвідчені вчителі записують свій голос на магнітофонну плівку. Прослуховуючи себе ніби збоку і роблячи повторні записи, вони поступово усувають дефекти свого мовлення.

Учитель впливає на учнів не тільки словами, а й мімікою (вираз обличчя, очей), пантомімікою (рухи голови, рук, тулуба, ніг). Виразом обличчя, очи­ма, бровами вчитель показує дітям свою радість, задоволення, зацікавленість, уважність чи байдужість, стурбованість, здивування, осуд, обурення. З одно­го боку, авторитетний учитель своєю мімікою може сказати учневі більше

І вагоміше, ніж неавторитетний учитель довгими настановами. З Іншого боку, спостережливий учитель за виразом обличчя учнів легко читає не тільки їхній душевний стан і настрій, а й одержує Інформацію про витрива­лість до різних фізичних навантажень, ступінь втомлюваності, достатність відпочинку.

Не менший вплив на учнів справляє пантоміміка вчителя. Виразні, плавні жести, правильна постава, розпрямлені плечі, красива, добре підігнана спор­тивна форма свідчать про розвинутість у вчителя фізкультури почуття власної гідності, впевненості у своїх фізичних І духовних силах. І навпаки, сутулість, опущене підборіддя, розвязаність чи тривожність, метушливість або скованість рухів, недбалість в одязі викликають в учнів негативне ста­влення до вчителя, призводять до зниження його авторитету.

Голос, міміка, пантоміміка піддаються самотренуванню. Через 2-3 мі­сяці роботи вчителя над собою всі ці компоненти педагогічної техніки значно вдосконалюються.

Управління емоціями. Як і будь-якій людині, вчителю фізичної куль­тури притаманні особисті переживання, радощі й прикрощі, що позначаються на його духовному, психічному стані. Однак педагог не має права показувати на уроках свої переживання дітям. Настрій вчителя пе­редається учням і, здебільшого, відбивається на їхніх навчальних результатах. Занадто вразливі діти стають дратівливими й агресивними Водночас, такі якості вчителя, як образливість, дратівливість, дуже шко­дять його авторитету. У стані роздратування вчитель може несправедливо покарати учня.

Дратівливість є джерелом гніву. Гнів називають короткочасним боже­віллям. Він супроводжується втратою контролю над своїми діями і вчинками. Гнів часто повязаний з грубістю, несправедливістю, які руйнують шаноб­ливе ставлення дітей до вчителя. Педагог може Іноді дозволити собі гніватися, але робити це він повинен педагогічне доцільно, не втрачаючи почуття міри.

Вміння вчителя тримати під контролем свідомості свої емоції у взаєми­нах з дітьми свідчить не тільки про сформованість у нього висошрозвинутої педагогічної техніки, але є І показником високої духовної культури.

Професійна діяльність учителя фізкультури має багато спільного з будь-якою виробничою діяльністю. Вона включає у себе мету, засоби праці, технологію, виконавців.

Кінцевою метою занять фізкультурою є зміцнення здоровя учнів, за­безпечення їхнього всебічного розвитку, підготовка до життя. Кінцева продукція: знання, рухові вміння і навички, високий рівень фізичної підго­товленості, особистісні якості учнів — моральні, емоційно-вольові, Інтелектуальні, естетичні.

Скачать архив с текстом документа