Погроза або насильство щодо начальника Порушення статутних правил взаємовідносин між військовос
СОДЕРЖАНИЕ: Реферат на тему: лужбовцями 1. Погроза вбивством або заподіянням тілесних ушкоджень чи побоїв начальникові або знищенням чи пошкодженням його майна у зв’язку з виконанням ним обов’язків з військової служби —Реферат на тему:
Погроза або насильство щодо начальника. Порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями
1. Погроза вбивством або заподіянням тілесних ушкоджень чи побоїв начальникові або знищенням чи пошкодженням його майна у зв’язку з виконанням ним обов’язків з військової служби —
карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.
2. Заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв або вчинення інших насильницьких дій щодо начальника у зв’язку з виконанням ним обов’язків з військової служби —
карається позбавленням волі на строк від двох до семи років.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені групою осіб, або із застосуванням зброї, або в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці,—
караються позбавленням волі від п’яти до десяти років.
1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є порядок підлеглості та військової честі, а його додатковим обов’язковим об’єктом — життя і здоров’я особи.
2. З об’єктивної сторони злочин виражається у діях і може мати такі форми: 1) погроза вбивством або заподіянням тілесних ушкоджень чи побоїв начальникові або знищенням чи пошкодженням його майна у зв’язку з виконанням ним обов’язків з військової служби (ч. 1 ст. 405); 2) заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв або вчинення інших насильницьких дій щодо начальника у зв’язку з виконанням ним обов’язків з військової служби (ч. 2 ст. 405).
Про поняття начальник, виконання обов’язків з військової служби див. коментар, відповідно, до ст. ст. 402 і 404.
Погроза передбачає залякування начальника заподіянням йому фізичної шкоди, а саме: вбивством його, заподіянням йому тілесних ушкоджень будь-якого характеру і ступеня тяжкості, нанесенням побоїв або знищенням чи пошкодженням його майна. Погроза розголосити відомості, що ганьблять начальника або близьких йому осіб, погроза нанести ляпас, позбавити свободи руху, погроза посяганням на його статеву свободу або статеву недоторканість, а так само погроза, висловлена у невиразній формі (“ти у мене побачиш”, “дочекаєшся” тощо), не становлять злочину, передбаченого ст. 405. За наявності відповідних підстав деякі із цих видів погроз можуть бути кваліфіковані як злочин проти волі, честі та гідності особи, злочин проти авторитету органів державної влади або проти правосуддя.
Погроза може бути усна, письмова чи виражена жестами, висловлена один раз чи систематично, начальнику безпосередньо або через третіх осіб, адресована одночасно кільком начальникам. Погрозу, виражену шляхом направлення у бік начальника зарядженої зброї, треба відрізняти від замаху на вбивство.
Побої — це два чи кілька ударів, що спричинили потерпілому фізичний біль, але не потягли заподіяння йому тілесних ушкоджень. У практиці побоями часто визнаються тілесні ушкодження (найчастіше легкі), що не були належним чином зафіксовані в медичних документах або шляхом освідування потерпілого і підтверджені висновком судово-медичної експертизи.
Детальніше про поняття погроза, побої, а також про поняття вбивство, тілесні ушкодження див. коментар до відповідних статей розділу IIОсобливої частини.
До інших насильницьких дій щодо начальника можна віднести незаконне позбавлення волі або викрадення, незаконне введення в його організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, зґвалтування тощо. При цьому ці діяння, вчинені без кваліфікуючих обставин, повністю охоплюються ч. 2 ст. 405 і не потребують додаткової кваліфікації, відповідно, за ч. 1 ст. 146, ч. 1 ст. 314, ч. 1 ст. 152, ч. 1 ст. 153.
Нанесення начальнику одиничного удару, наслідком якого не стало спричинення тілесних ушкоджень, може розглядатися як замах на насильство щодо начальника. Умисне вбивство начальника у зв’язку з виконанням ним обов’язків з військової служби, не поєднане з опором начальнику чи примушуванням його до порушення обов’язків з військової служби, кваліфікується за п. 8 ст. 115.
Насильницькі дії підлягають кваліфікації за ст. 405, якщо вони не пов’язані з опором начальнику або примушуванням його до порушення обов’язків служби. Це можуть бути випадки насильства щодо начальника або у зв’язку з його загальною службовою вимогливістю, тобто у зв’язку з його діями по службі, що мали місце в минулому, або безпосередньо у відповідь на законні вимоги щодо підлеглого, пред’явлені у даний момент. Так кваліфікуються, наприклад, насильницькі дії солдат щодо сержантів за те, що ті не створювали їм полегшені умови служби порівняно з солдатами, які пізніше їх були призвані на військову службу. Якщо ж такі насильницькі дії пов’язані з вимогами щодо створення полегшених умов служби у майбутньому, діяння треба кваліфікувати за ст. 404 як примушування начальника до порушення покладених на нього обов’язків.
Якщо підлеглий у відповідь на зауваження начальника в зв’язку з порушенням ним військової дисципліни б’є його і спричинює йому побої, його дії слід кваліфікувати за ст. 405, а якщо ж він робить спробу перешкодити виконанню застосованого до нього дисциплінарного стягнення або вчинює опір — в його діях присутні ознаки злочину, передбаченого ст. 404.
Заподіяння начальнику умисного тяжкого тілесного ушкодження потребує додаткової кваліфікації за ч. ч. 1 або 2 ст. 121, його умисне вбивство, якщо воно не пов’язане із опором начальникові або примушуванням його до порушення покладених на нього обов’язків з військової служби (див. коментар до ст. 404) — за ст. ст. 115, 116 або 118, а убивство через необережність — за ст. 119.
3. Суб’єктом злочину може бути лише військовослужбовець (військовозобов’язаний підчас проходження зборів), який є підлеглим щодо начальника, якому він погрожує або проти якого здійснює насильство.
4. З суб’єктивної сторони злочин вчинюється тільки з прямим умислом. Обов’язковою ознакою злочину є мстив: погроза або насильство щодо начальника здійснюються із-за невдоволення службовою діяльністю начальника взагалі або невдоволення його конкретним вчинком чи рішенням, прийнятим у зв’язку з виконанням ним обов’язків по військовій службі. Оскільки вказані обов’язки не передбачають вчинення начальником незаконних дій або прийняття незаконних рішень, то погроза або насильство щодо начальника, вчинені у зв’язку з його незаконною діяльністю, не можуть кваліфікуватися за ст. 405: військовий правопорядок у цих випадках не порушується. Так само не можуть кваліфікуватися за цією статтею погроза або насильство щодо начальника, вчинені на прохання цивільних осіб або на ґрунті особистих неприязних відносин (з помсти за поведінку, яка мала місце до призову на військову службу, із ревнощів, у зв’язку з підозрою в крадіжці особистих речей тощо).
5. Кваліфікованими видами цього злочину є вчинення його: 1) групою осіб; 2) із застосуванням зброї; 3) в умовах воєнного стану; 4) в бойовій обстановці. Про поняття група осіб, зброя, застосування зброї див. коментар, відповідно, до ст. ст. 28, 404. При вчиненні діяння, передбаченого ч. 1 ст. 405, застосування зброї означає демонстрування оголеної вогнепальної зброї, прицілювання тощо, а при вчиненні діяння, передбаченого ч. 2 цієї статті, — здійснення прицільного пострілу або інший спосіб використання бойових властивостей зброї.
Порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості
1. Порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості, що виявилося в завданні побоїв чи вчиненні іншого насильства,—
карається арештом на строк до шести місяців або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до одного року, або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Те саме діяння, якщо воно вчинене щодо кількох осіб або заподіяло легкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження, а також таке, що має характер знущання або глумлення над військовослужбовцем,—
карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені групою осіб або із застосуванням зброї, або такі, що спричинили тяжкі наслідки,—
караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.
1. Основний безпосередній об’єкт злочину — порядок взаємовідносин між військовослужбовцями, які не знаходяться у відносинах підлеглості, додатковий обов’язковий об’єкт — честь і гідність людини. Додатковим факультативним його об’єктом можуть бути життя і здоров’я людини, інші суспільні цінності,
2. З об’єктивної сторони злочин полягає у порушенні статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості, що виявилося у: 1) завданні побоїв; 2) вчиненні іншого насильства.
Під сшшгіушншии правилами відносин між військовослужбовцями слід розуміти правила, визначені передусім Статутом внутрішньої служби і Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, дія яких поширюється на інші військові формування України.
Згідно з вказаними статутами військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей. Відносини між військовослужбовцями повинні ґрунтуватися на взаємній повазі, і у питаннях служби вони звертаються один до одного на “Ви”. Військова дисципліна зобов’язує кожного військовослужбовця, зокрема, додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство, виявляти повагу один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
До обов’язків солдата (матроса) входять, крім того, обов’язки виявляти повагу до старших за військовим званням військовослужбовців, шанувати честь і гідність товаришів по службі, додержувати правил військової ввічливості, поведінки та військового вітання.
Оскільки статутні правила є обов’язковими для військовослужбовців незалежно від того, чи знаходяться вони у розташуванні військової частини, дія ст. 40(3 поширюється й на випадки, коли відповідне порушення відбувається не в службовий час та/або поза межами військової частини (під час звільнення з розташування частини, знаходження на лікуванні, у відрядженні тощо).
Указані дії можуть бути вчинені у зв’язку з виконанням винним і потерпілим військовослужбовцями обов’язків з військової служби або не у зв’язку з виконанням ними таких обов’язків, але під час виконання їх. Взагалі, відповідні насильницькі дії мають кваліфікуватися за ст. 406 у разі, якщо вони фактично спричинили шкоду встановленому порядку взаємовідносин між військовослужбовцями, між якими відсутні відносини підлеглості.
Якщо побої або інше насильство були заподіяні одним військовослужбовцем щодо іншого виключно на ґрунті особистих неприязних або сімейних, майнових і т.п. відносин, такі дії мають кваліфікуватися за статтями, що передбачають відповідальність за відповідні невійськові злочини.
Відсутність між військовослужбовцями відносин підлеглості означає, що військовослужбовці є рівними за посадами і званнями (рядові (матроси), або сержанти (старшини), або прапорщики (мічмани), або офіцери) чи знаходяться у відносинах старшинства, які визначаються або безпосередньо їх командиром (начальником), або військовими званнями (сержант і молодший сержант, прапорщик і старший прапорщик, лейтенант і капітан тощо).
Про поняття побої див. коментар до ст. 405. Інше насильство — це різні види фізичного впливу на потерпілого, які не є побоями і не пов’язані зі спричиненням тілесних ушкоджень: нанесення ляпасу, поштовх, зв’язування чи інше позбавлення волі, насильницьке вчинення сексуальних розбещень, а так само погрози застосування фізичного насильства, пов’язані з вимогами до потерпілого викону-. вати замість винного ті чи інші обов’язки військової служби (наприклад, обов’язки днювального роти чи парку), надати йому особисті послуги (випрати білизну, сходити в магазин), передати для споживання чи користування продукти або інші предмети, що належать потерпілому на праві приватної власності або видані у користування, тощо.
У деяких випадках порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями при відсутності між ними відносин підлеглості, яке виразилося в іншому насильстві, може кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 406 і статтями, які передбачають відповідальність за ті чи інші види незаконного заволодіння майном або за злочини проти статевої недоторканості тощо.
Водночас вказане порушення статутних правил, вчинене у розташуванні підрозділу, якщо воно супроводжувалось нецензурною лайкою, проявами безсоромності, безчинством тощо, повністю охоплюється ст. 406 і не потребує додаткової кваліфікації за ст. 296.
3. Суб’єктом злочину є військовослужбовець, який не знаходиться у відносинах підлеглості з потерпілим. Якщо до дій, вчинюваних таким військовослужбовцем, приєднується військовослужбовець, який є начальником для потерпілого, його дії слід кваліфікувати як перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень (ст. 424). Якщо, навпаки, до дій, вчинюваних військовослужбовцем, який не знаходиться у відносинах підлеглості з потерпілим, приєднується військовослужбовець, який є підлеглим для потерпілого, дії першого мають кваліфікуватися за ст. 406, а дії підлеглого — за ч. 5 ст. 27 і ст. 406. Якщо ж незаконне насильство щодо начальника розпочалось діями підлеглого, а вже потім до них приєднався військовослужбовець, який не знаходиться у відносинах підлеглості з потерпілим, його дії кваліфікуються за ст. 406, а дії підлеглого — за ст. 405. В усіх перелічених ситуаціях дії військовослужбовців не можуть бути кваліфіковані за ч. З ст. 406 як вчинені групою осіб, оскільки начальник і підлеглий не є суб’єктами даного злочину.
4. Суб’єктивна сторона злочину у цілому характеризується виною у формі умислу. При цьому ставлення особи до застосування насильства може характеризуватися тільки прямим умислом, а до його наслідків — будь-якою формою вини. У будь-якому випадку винний має усвідомлювати, що насильство вчиняється ним щодо військовослужбовця, з яким у нього відсутні відносини підлеглості.
Мотиви цього злочину, як правило, не є особистими. Звичайно, вони пов’язані з виконанням обов’язків з військової служби.
5. Кваліфікуючими ознаками злочину є порушення вказаних правил: 1) щодо кількох осіб; 2) яке заподіяло легкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження; 3) яке має характер знущання або глумлення над військовослужбовцем.
Під кількома особами у ч. 2 ст. 406 розуміються дві чи більше особи, які виступають як потерпілі, незалежно від того, одночасно чи в різний час щодо них було заподіяне насильство. Застосування ж насильства щодо однієї особи у різний час за відсутності інших кваліфікуючих обставин кваліфікується за ч. 1 ст. 406.
Про поняття легкі тілесні ушкодження, тілесні ушкодження середньої тяжкості ив. коментар до ст. ст. 125 і 122.
Знущання або тлумленая (ці терміни є синонімами) передбачає вчинення насильства, яке характеризується злобно-образливим ставленням до потерпілого і за своєю суттю є видом жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження. Конкретно знущання може полягати в утриманні особи в умовах, які позбавляють її будь-якого із природних почуттів: зору, слуху, просторової або часової орієнтації, в утриманні в приміщенні з постійним та голосним звуком або у підвалі, де особа ризикує наразитися на небезпеку нападу щурів чи змій, в позбавленні сну, харчування і води, у виставленні оголеної людини на очі інших людей, примушуванні одягатися так, щоби це викликало насмішки, примушування їсти неїстівні речовини. Звичайно всі подібні дії морально ламають людину, викликають почуття жаху, стрес тощо. Визнання їх знущанням залежить також від таких обставин, як тривалість та інтенсивність відповідного поводження, попередній стан здоров’я людини та можливі наслідки для фізичного і психічного здоров’я, стать, інші індивідуальні особливості потерпілого.
Слід враховувати, що не тільки знущання, а й мучення як ознака злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121, означає завдання сильних фізичних та/або моральних страждань (взагалі мучення і знущання є суміжними поняттями). Проте, якщо особливе мучення було способом заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, то дії винного мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 406 (за ознакою спричинення тяжких наслідків) і ч. 2 ст. 121.
Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є: 1) вчинення його групою осіб; 2) застосування зброї; 3) тяжкі наслідки.
Про поняття група осіб, застосування зброї див. коментар, відповідно, до ст. ст. 28, 404. Епізоди нестатутних дій, вчинені групою осіб і одноособове, повинні розглядатися як реальна сукупність злочинів і отримувати самостійну юридичну оцінку.
Слід мати на увазі, що нанесення одним із учасників групи лише одного-двох ударів, які не заподіяли тілесних ушкоджень, також дає підстави для кваліфікації його дій за ч. З ст. 406, оскільки винним усвідомлювався факт вчинення насильства потерпілому групою осіб. Проте, характер та ступінь участі такого співучасника суд враховує при призначенні йому покарання (див. ч. 2 ст. 68).
Тяжкими наслідками мають визнаватися спричинення потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, його вбивство, замах на самогубство чи самогубство, самовільне залишення потерпілим частини або місця служби чи дезертирство, самокалічення потерпілого в знак протесту проти насильства, а так само знищення чи пошкодження бойової техніки чи іншого військового майна, що заподіяло значної шкоди державі, зрив виконання бойового завдання, виникнення у військовій частині масових безпорядків тощо.
Заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження за обставин, що є кваліфікуючими у злочині, передбаченому ст. 121, або його умисне вбивство внаслідок порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 406 і ч. 2 ст. 121 або ч. ч. 1 чи 2 ст. 115.
Статут внутрішньої служби Збройних Сім України від 24 березня 1999 р. (ст. ст. 11,33-34,49-50, 128).
Дисциплінарний статут Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (ст. ст. 4-5).