Політична доктрина Монтескє
СОДЕРЖАНИЕ: Біографія Шарля Луї Монтескє. Творчість Монтескє. Перетворення дотепністі й іронії Монтескє в злу сатиру. Міркування про причини величі й падіння римлян. Відношення Монтескє до релігії. Політичні погляди і політико-правова теорія Монтескє.Реферат
з політології на тему:
«Політична доктрина Ш. Монтескє»
Зміст
Біографія Шарля Луї Монтескє
Творчість Монтескє
Монтескє і релігія
Політичні погляди.
Про закони
Про війну
Про дух народу
Про три різні способи правління 9
Про індивідуальну волю й волю політичну 10
Вчення Ш. Монтескє про державу й право 11
Використана література 15
Те, що в один час є правдою,
в інший буває оманою.
Ш. Монтескє
Біографія Шарля Луї Монтеск є
Шарль Луи де Секонда Монтескє (Montesquіeu), барон де Ла Бред і де Монтескє походить зі стародавнього дворянського роду. Народився в замку Лабред біля Бордо 18 січня 1689 у родині Жака де Секонда, барона де Лабред. Одержав освіту в коллежі ораторіанцев у Жюйи біля Парижа (1705), а потім, як і личило вихідцеві з парламентського дворянства мантії, почав вивчати право в Бордському університеті й став адвокатом в 1708.
Після смерті батька в 1713 Монтескє, відомий до цього як де Лабред, одержав пост радника (або судді) у парламенті Бордо. Незабаром він одружився, був обраний членом Бордської академії й після смерті дядька в 1716 одержав титул барона де Монтескє й спадкоємний пост заступника голови парламенту Бордо (до революції парламентом у Франції називався вищий судовий, а не законодавчий, як в Англії, орган). Монтескє, однак, мало цікавила карєра професійного юриста. Пізніше він помітив, що його займали ідеї, що стояли за існуючими законами, повільний розвиток соціальних інститутів і принципи права. Тому через десять років, в 1726, він з радістю продав свою посаду, що цілком відповідало прийнятим у той час звичаям.
У молодості Монтескє займався природничонауковими експериментами й представив їхні результати в Бордську академію. Серед них були спостереження за скороченням тканин тварин при охолодженні і їхньому розширенні при нагріванні. Пізніше ці експерименти лягли в основу висновків філософа про глибокий вплив клімату на людину й, отже, на суспільні інститути.
Завоювавши симпатії широкої читаючої публіки в 1721 живою сатирою на французьке суспільство - Перськими листами (Les Lettres persanes ), в 1728 Монтескє був обраний членом Французької академії (після деяких коливань академіків). У тому ж році він відправився в подорож по Австрії, Італії, невеликим німецьким князівствам уздовж Рейну, Голландії. Велике значення мало його перебування протягом півтора років в Англії. Тут він відвідував сесії палати громад, спостерігаючи з радісним подивом відкриту критику урядової політики, що була дозволена опозиційним партіям у парламенті й газетах. Така воля була неможлива при абсолютній монархії в його рідній Франції, як і майже скрізь у світі в той час.
Маючи замкнутий характер, дозволяючи собі відкритість лише серед друзів, Монтескє іноді зявлявся в паризьких салонах, коштуючи осторонь і спостерігаючи за розмаїтістю людських типів. Виснажений багаторічними дослідженнями й творчістю, майже сліпий від катаракти, однак завоювавший славу й закінчивши свію велику працю, Монтескє помер у Парижу 10 лютого 1755.
Творчість Монтеск є
Все життя Монтескє була присвячена майже цілком читанню, міркуванням і повільній, ретельній роботі над своїми творами. У величезній бібліотеці в Лабреде він день у день сидів перед каміном, читаючи або повільно диктуючи секретареві.
Перські листи були опубліковані в 1721. У них використаний східний антураж, що Монтескє запозичив з виданого незадовго перед тим перекладу Антуаном Галланом Тисячі й однієї ночі й з описів подорожей по Близькому Сході Ж.Тавернье й Ж.Шардена. Розваги сіамца в Парижі Ч.Дюфрена привернули увагу філософа до коштовного літературного прийому - спостереженням іноземця. Однак Монтескє перевершив всіх своїх попередників. Незважаючи на всі спроби імітації роботи Монтескє, поява Турецьких листів, Перувіанских листів, Ірокезьких листів не мало того успіху, що мали Перські листи. У своїх листах перський мандрівник описує різноманітні дурості й недоліки, а також більше серйозні політичні й релігійні зловживання у Франції 18 ст. Чужоземці дивуються тому, що французам представляється природним порядком речей.
Найчастіше дотепність й іронія Монтескє перетворюються в злу сатиру. Він уже навчився писати в характерній енергійній і лаконічній манері. У Перських листах нападкам піддаються також релігійні війни, інквізиція, папа римський, абсолютна монархія Людовика XІ і фіаско, що потерпів Джон Лоу в проведенні т.зв. плану Міссісіпі. Монтескє, помітив Вольтер, сам мислить і змушує мислити інших.
Перські листи, визнавав італійський правознавець Ч.Беккариа, вплинули на його трактат Про злочини й покарання (1764), у якому він виступав проти катувань і призивав до більше гуманної процедури судового розгляду. Листа безсумнівно вплинули на форму деяких виречень Вольтера в Кандиде й інших роботах. Зрозуміло, вони зробили величезний вплив на широку читаючу публіку. І сьогодні вони читаються із задоволенням і не без користі.
Міркування про причини величі й падіння римлян (Consіd ratіons sur les causes de la grandeur des Romaіns et de leur d cadence , 1734, виправлене видання в 1748) - невелика, але дуже важлива для творчості Монтескє книга. Ключовим словом у її довгій назві є причини. Чому Рим піднявся, чому він в остаточному підсумку впав? Історичні події мають свої причини, і вивчаючи їх, ми досягнемо мудрості, що дозволить уникнути помилок, зроблених у минулому.
Міркування про римлянах надихнули великого англійського історика Едуарда Гібона на написання Історії занепаду й руйнування Римської імперії (1776-1788), хоча він і не погодився з деякими висновками філософа. Більше пізні історики Рима часто йшли по шляху, уже прокладеному Монтескє.
Про дух законів (De lesprіt des loіs , 1748) - праця всього життя Монтескє, результат більш ніж двадцяти років читання, міркувань і неквапливої, ретельної літературної роботи. Завдяки цій книзі політична й соціальна наука одержала художню форму й стала доступній широкій публіці. Що таке закони? Закони, - затверджує автор на самому початку книги, - у самому широкому значенні цього слова суть необхідні відносини, що випливають із природи речей. Таким чином, ці відносини внутрішньо властиві речам. Їх можна знайти й досліджувати. Вони залежать від типу правління, будь то тиранія, монархія або демократія. Вони розрізняються залежно від фізичних особливостей країни, її холодного, теплого або помірного клімату, розміру, характеру рельєфу - рівнинної або гористого, релігії, кількості населення, манер, норм моралі й звичаїв її мешканців.
Книга Про дух законів потрапила в Індекс заборонених книг в 1751. Роком раніше вийшла блискуча робота Монтескє В захист Духа законів (D fense de lEsprіt des loіs ).
Про дух законів також став фундаментальною працею в області політичної думки. До нього з повагою ставилися помірні лідери початкового періоду Французької революції, і якби Людовик XVІ виявився більше сильним і здатним правителем, у Франції могла б установитися конституційна монархія в дусі англійського правління. У США книга Монтескє користувалася популярністю, неї читали на французькому й в англійських перекладах.
Монтеск є і релігія
Безліч існуючих у світі религий Монтескє порівнює й оцінює з погляду ступеня корисності для суспільства. Релігія, як і цивільні закони, повинна прагнути до того, щоб зробити людей гарними громадянами. Зливаючись із суспільними інтересами й мораллю, релігія, наприклад, повинна рекомендувати людям не споглядальний спосіб життя, не ледарство, а працездатність, помірність, чесність. Кращим засобом для релігійної людини заслужити благовоління Божества є дотримання правил громадського життя й обовязків людяності.
Із цього погляду , як думає Монтескє, усяка релігія - (навіть помилкова) є гарантія чесності людей, що стримує їхньою вуздою. Він указує на те, що самі щирі й святі догмати можуть мати досить дурні наслідки, якщо вони не погодяться із принципами громадського життя, і навпаки - самі помилкові догмати можуть привести до прекрасних результатів. Монтескє особисто схилявся до стоїчної філософії й скептично ставився до ідеї божества караючого й що нагороджує, але вважав цю ідею необхідні, стримуючі дурні страсті людей - народу й государів - засобом.
Якщо якась із історичних релігій - християнство, іудаїзм або магометанство - переважніше інших, то тільки залежно від того, яка з них більше сприяє змякшенню вдач, а не з погляду більшої або меншої істинності. Якщо атеїзм зєднується з високим ступенем моральності, то Монтескє й у ньому не бачить небезпеки. Він зовсім не думає, визнаючи, що релігія може й повинна бути корисна для суспільства, що тільки релігійна людина може бути моральним, що моральність тримається на релігії. Монтескє виходив з того, що моральний принцип, зміст якого становлять почуття жалю до ближнього й справедливість, є природженим людям, апріорним. У кожній історичній релігії Монтескє вбачав як темні й дурні, так і позитивні сторони. Користь християнства він бачив у тім, що воно противиться духу деспотизму, сприяє змякшенню вдач і розвитку цивільних чеснот.
Однак Монтескє вважав, що принципи релігії робляться вкрай пагубними, якщо їх уводять у людську політику. Він вважає за необхідне поділ вищої влади в церкві й у державі. Релігія повинна бути відгороджена від державного втручання й сваволі, державотворці не повинні втручатися у внутріцерковні суперечки доти, поки вони не порушують суспільний мир і не викликають смуту. Джерело релігійної ворожнечі й релігійних війн, який заповнена історія, - не сам по собі факт існування багатьох релігій, а дух нетерпимості, що одушевляє ту, котра вважає себе пануючою. Нетерпимість є потьмарення свідомості, занепад людського розуму. Подолання релігійної ворожнечі не в насильницькому встановленні релігійної однаковості, але у вилученні сфери релігійного життя з-під примусової влади держави, у твердженні духу віротерпимості. У релігійному відношенні з повинна бути незалежна від держави.
Держава по можливості може пручатися появі нової релігії, але якщо вона затвердилася, то до неї варто ставитися терпимо. Якщо держава вирішила терпіти в собі трохи релігії, то вона повинна забороняти їм взаємні сварки. Монтескє, таким чином, не цілком переборює ідею державної релігії, підтримуваної зовнішніми засобами. Проте не можна недооцінити внесок Монтескє у твердження ідеї волі совісті.
Політичні погляди
Про закони.
Законам, створеним людьми, повинна була передувати можливість справедливих відносин, відносини справедливості передують встановленню їх позитивному закону. Люди мають закони, що визначають відносини між правителями й керованими: це право політичне. Є в них ще закони, якими визначаються відносини всіх громадян між собою: це право цивільне.
Як істота фізичне, людина, подібно всім іншим природним тілам, управляється незмінними природними законами, але як істота розумна й діюча по своїх власних спонуканнях людина безупинно порушує як ці вічні закони природи, так і мінливі людські закони. Потреба людей, що живуть у суспільстві, у загальних законах спричиняється необхідність утворення держави. Для утворення держави (політичного стану) і встановлення загальних законів необхідно громадянський стан (єдність волі).
Про війну.
Як тільки люди зєднуються в суспільстві, вони втрачають свідомість своєї слабості. Існуюча рівність зникає й починається війна. Кожне суспільство починає усвідомлювати свою силу - звідси стан війни між народами. Окремі особи починають відчувати свою силу - звідси війна між окремими особами. Ціль війни - перемога; ціль перемоги - завоювання; ціль завоювання - збереження. Із цього й попереднього принципів повинні виникати всі закони, що утворять міжнародне право.
Про дух народу.
Миром управляє не божественний промисел або фортуна, а діючі в будь-якому суспільстві обєктивні загальні причини морального й фізичного порядку, що визначають дух народу і відповідні форми й норми його державного й правового життя.
Багато речей управляють людьми: клімат, релігія, закони, принципи правління, приклади минулого, вдачі, звичаї; як результат усього цього утвориться загальний дух народу, важливо уникати всього, що може змінити загальний дух націй. Законодавець повинен погодитися з народним духом, оскільки цей дух не противний принципам правління, тому що найкраще ми робимо те, що робимо вільно й згідно з нашим природним генієм.
Головна тема всієї політико-правової теорії Монтескє й основна цінність, що відстоює в ній - політична воля. До числа необхідних умов забезпечення цієї волі ставляться справедливі закони й належна організація державності.
Про три різні способи правління.
Основна мета поділу влади - уникнути зловживання владою. Поділ і взаємне стримування влади є, згідно Монтескє, головною умовою для забезпечення політичної волі в її відносинах до державного устрою. Є три способи правління: республіканський (демократія й аристократія), монархічний і деспотичний. Щоб виявити їхню природу, досить і тих представлень, які мають про них навіть найменш обізнані люди. Три визначення або три факти: республіканське правління - це те, при якому верховна влада перебуває в руках або всього народу або частини його; монархічне, - при якому управляє одна людина, але за допомогою встановлених незмінних законів; тим часом як у деспотичному все поза всякими законами й правилами рухається волею й сваволею однієї особи.
Принципи форм правління: Республіка – доброчинність; Монархія – честь; Деспотія – страх. Одним з основних законів демократії є закон, у силу якого законодавча влада належить тільки народу. Але крім постійних законів необхідні й постанови сенату, які ставляться до актів тимчасової дії. До основних законів аристократії він відносить ті, які визначають право частини народу видавати закони й стежити за їхнім виконанням. У загальному виді Монтескє відзначає, що природно, і повинне визначати, на його думку, головний напрямок аристократичного законодавства в цілому. У монархії основні закони визначають існування посередніх каналів, по яких рухається влада. Головної з них є влада дворянства, так що без дворянства монарх стає деспотом.
Республіка являє собою державу, де влада належить або всьому народу (демократія), або частині його (аристократія). Рушійним принципом республіки виступає політична чеснота, тобто любов до батьківщини (цей принцип по-різному проявляється у двох формах республіканського ладу: демократія прагне до рівності, аристократія - до помірності).
Монархія - це одноособове правління, що опирається на закон; її принципом служить честь. Носієм монархічного принципу Монтескє називав дворянство.
Деспотія, на відміну від монархії, - одноособове правління, засноване на беззаконні й сваволі. Деспотія тримається на страху і є неправильною формою держави. Не можна говорити без жаху про це дивовижне правління, - писав Монтескє. Якщо де-небудь у Європі запанує деспотизм, то тут уже ніякі вдачі й клімати не допоможуть. Запобігти переродженню монархії в деспотію здатна лише правильна організація верховної влади. Ці й подібні їм міркування просвітителя сприймалися сучасниками як завуальована критика абсолютизму у Франції й заклик до скинення тиранів.
Дотримуючись традицій античної політико-правової думки, Монтескє вважав, що республіка характерна для невеликих держав (типу поліса), монархія - для держав середньої величини, деспотія - для великих імперій. Із цього загального правила він зробив одне істотне виключення. Монтескє показав, що республіканське правління може бути встановлено й на великій території, якщо його зєднати з федеральним пристроєм держави. У трактаті Про дух законів була теоретично передвіщена можливість утворення республіки у великих державах.
Установлення республіканського ладу, думав Монтескє, ще не означає досягнення волі членами суспільства. Для забезпечення законності й волі необхідно як у республіці, так й у монархії провести поділ влади. Розвиваючи навчання Локка, Монтескє детально визначає види влади, їхню організацію, співвідношення й т.п.
Про індивідуальну волю й волю політичну.
Основні принципи політичного лібералізму, як пріоритет індивідуальної волі, що базується на принципах природного права, відділення держави від цивільного суспільства, поділ влади.
Всі люди рівні в республіканських державах, вони рівні й у деспотичних державах у першому випадку вони рівні, тому що вони - всі, у другому - тому, що вони ніщо. Воля є право робити все, що дозволено законами. Якби громадянин міг робити те, що цими законами забороняється, то в нього не було б волі, тому що те ж саме могли б робити та інші; головне - це безпека громадянина.
Політичний лібералізм - переконання, що окремі особистості є основою закону й суспільства, і що суспільні інститути існують для того, щоб сприяти наділенню індивідуумів реальною владою, без запобігання перед елітами.
Лібералізм - суспільний рух - проголошуючий волю індивіда у всіх областях життя як умова розвитку суспільства; - підтримуючи (в економіці) волю приватного підприємництва й конкуренції; - підтримуючи (у політиці) правову державу, парламентську демократію, розширення політичних і цивільних прав і свобод (лат. Lіberalіs – дотичний до волі).
Вчення Ш. Монтескє про державу й право.
Монтескє створив першу розгорнуту політичну доктрину в ідеології просвітництва. У своїх дослідженнях він прагнув розширити фактологическую базу соціально-політичної теорії, описати причини, що викликають зміни в законодавстві й вдачах, і, узагальнивши накопичений матеріал, виявити закони історії. Монтескє був переконаний, що хід історії визначається не божественною волею й не випадковим збігом обставин, але дією відповідних закономірностей. Я встановив загальні початки, - писав Монтескє, - і побачив, що частки випадки як би самі собою підкоряються їм, що історія кожного народу випливає з них як наслідок... Принципи свої я вивів не зі своїх забобонів, а із самої природи речей.
Емпіричні методи дослідження в працях Монтескє використаються нарівні (і тому вступають у різке протиріччя) з методологією раціоналізму. Так, вивчення первісного суспільства дозволило йому перебороти договірну теорію походження державної влади. Запозичаючи ідею природного (догражданського) стану, він у той же час відкидає раціоналістичні конструкції, у яких утворення держави виводилося з вимог природного права. Не прийняв він і саме поняття суспільного договору.
Виникнення політично організованого суспільства Монтескє схильний розглядати як історичний процес. На його думку, держава й закони зявляються внаслідок війн. Не маючи достатніх матеріалів, щоб побудувати загальну теорію походження держави, мислитель намагається пояснити цей процес, аналізуючи те, як зароджувалися конкретні соціальні й правові інститути. У звязку із цим він полемізує з попередніми йому теоретиками, які всупереч історичним фактам переносили в природний стан такі соціальні явища, як власність (Дж. Локк) і війна (Т. Гоббс). Монтескє був одним із зачинателів історико-порівняльного вивчення суспільства й держави, емпіричного правознавства.
Закономірності громадського життя Монтескє розкриває через поняття загального духу нації, (звідси назва його головної праці). Відповідно до його навчання на загальний дух, вдачі й закони націй впливає безліч причин. Ці причини діляться на дві групи: фізичні й моральні.
Фізичні причини визначають громадське життя на найперших порах, коли народи виходять зі стану дикості. До таких причин ставляться: клімат, стан ґрунту, розміри й положення країни, чисельність населення й ін. Наприклад, на півдні клімат жаркий, там люди розпещені, ледачі й працюють тільки зі страху покарання. У жарких країнах звичайно панує деспотизм. Навпаки, на півночі, де клімат суворий і переважають марні землі, люди загартовані, хоробрі й волелюбні. Для північних народів характерні помірні форми правління.
Намагаючись установити співвідношення між фізичними причинами, що визначають політичне життя, Монтескє проникливо зауважував, що закони дуже тісно повязані з тими способами, якими різні народи добувають собі засобу до життя.
Провідну із серед фізичних причин Монтескє відводив географічним факторам. Сама постановка питання про значення географічного середовища в житті суспільства була плідною, тому що орієнтувала політичну думку на виявлення обєктивних причин держави й права. У цьому французький просвітитель наближався до розуміння матеріальної обумовленості політики. Разом з тим абсолютизація географічних факторів приводила його до зовсім довільних висновків (начебто того, що азіатські народи схильні до підпорядкування, а європейці - до панування). Ці ідеї Монтескє згодом були використані ідеологами геополітики й расизму.
Моральні причини вступають у дію пізніше, з розвитком цивілізації, відзначав Монтескє. До їхнього числа ставляться: принципи політичного ладу, релігійні вірування, моральні переконання, звичаї й ін. Моральні причини впливають на законодавство народів сильніше, ніж фізичні, і поступово витісняють їх. Як писав просвітитель, моральні причини більше впливають на загальний дух, загальний характер націй і повинні більше враховуватися при виявленні загального духу в порівнянні з фізичними причинами.
У своєму вченні Монтескє піднімається, таким чином, до усвідомлення того, що історичний розвиток суспільства являє собою результат складної взаємодії обєктивних і субєктивних причин. Він вірно помітив і тенденцію до зростання субєктивного фактора в історії. Однак ці положення були витлумачені мислителем у дусі філософії раціоналізму, що протиставляла обєктивну необхідність і вільний розум. Написання книги Про дух законів, за словами автора, мало на меті показати тріумф моралі над кліматом.
Серед моральних причин найважливішими є принципи державного ладу . Для Монтескє, як і для багатьох ідеологів лібералізму, проблема раціональної організації суспільства - це проблема головним чином політична й правова, а не соціальна. В ідеології раннього лібералізму воля означала розумну організацію держави й забезпечення режиму законності.
Кожна з них має свій власний принцип, що характеризує державну владу з діяльної сторони, з погляду її взаємин із громадянами. Своєрідність цієї класифікації в тім, що Монтескє наповнив поняття форми держави такими визначеннями, які в наступних доктринах будуть позначений як політичний режим.
Монтескє виділяє в державі законодавчу, виконавчу й судову влади. Принцип поділу влади, відповідно до поглядів мислителя, складається насамперед у тім, щоб вони належали різним державним органам. Зосередження всієї повноти влади в руках однієї особи, установи або стани неминуче веде до зловживань і сваволі. Крім розмежування компетенції принцип поділу влади припускає надання кожної із трьох влади, спеціальних повноважень для того, щоб вони обмежували й стримували один одного. Потрібний такий порядок, указував Монтескє, при якому одна влада зупиняє іншу.
Самим послідовним втіленням цих з мислитель називав державний лад Англії, де законодавча влада належить парламенту, виконавча - королеві, а судова - присяжним.
Вчення Монтескє про поділ влади мало значну новизну в порівнянні з попередніми концепціями. По-перше, він зєднав ліберальне розуміння волі з ідеєю конституційного закріплення механізму поділу влади. По-друге, Монтескє включив до складу влади, що підлягають розмежуванню, судові органи. Інакше кажучи, обґрунтування парламентаризму як системи керування, заснованої на розмежуванні законодавчих і виконавчих повноважень, було доповнено в Монтескє принципом незалежності суддів. Розглянута ним тріада влади (законодавчої, виконавчої й судової влади) згодом стала класичною формулою теорії конституціоналізму. У своєму навчанні Монтескє обєднав найбільш популярні ідеї ліберальної буржуазії того часу й вибудував їх у досить послідовну й цілісну доктрину.
Ідеологічно теорія поділу влади Монтескє була спрямована проти королівського абсолютизму й служила обґрунтуванню компромісу буржуазії й дворянства.
В умовах передреволюційної Франції це навчання призивало до створення представницьких органів влади й передачі їм законодавчих повноважень. Компромісний характер теорії Монтескє виявився в тім, що він допускав збереження привілеїв дворянства й передбачав утворення в законодавчих зборах верхньої палати, що складає зі спадкоємної аристократії. Прагнучи заручатися підтримкою знаті, Монтескє розписував древні вільності дворянства, які були потоптані королівською владою при державотворенні. Просвітитель хотів довести спадкоємної аристократії, що обмеження прав монархів їй буде настільки ж вигідно, як і буржуазії. Майбутнє Франції представлялося йому у вигляді конституційної монархії.
Вчення Монтескє зіграло величезну роль у розвитку політичної думки. Монтескє - родоначальник географічної школи в соціології; до його ідей зверталися представники історичної школи права, порівняльного правознавства, теорії насильства й інших напрямків. На початку XX в. інтерес до Монтескє помітно зріс. Наприклад, запропоноване їм визначення закону (закони суть необхідні відносини, що випливають із природи речей), що здавався сучасникам пережитком римського стоїцизму, було взято на озброєння послідовниками соціологічної юриспруденції.
Обґрунтовані мислителем ідеї волі, цивільних прав і поділу влади одержали закріплення в конституційних актах Франції, а також були покладені в основу Конституції США й конституцій ряду інших держав. Декларація прав людину й громадянина 1789 р., зокрема , проголосила: Суспільство, у якому не забезпечене користування правами й не проведений поділ влади, не має конституції. Монтескє заслужено вважається класиком конституціоналізму.
Використана література
1. Бебик В. М. Політологія для політика і громадянина. – К.:МАУП, 2003.
2. История политических и правовых учений. Учебник. /Под ред. док. юридических наук, проф. О. Э. Лейста.- М., 2000.
3. Політологія. Підручник /За заг. ред. проф. Кремень В. Г., проф. Горлача М. Т.- Харків 2001.
4. Політологічний енциклопедичний словник. 2-е видання.- К., 2004.
5. Шляхтун П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки).- К., 2002.