Політична еліта
СОДЕРЖАНИЕ: Дослідження особливостей процесу формування правлячої еліти України в сучасних умовах; її роль в управлінні суспільством. Характеристика громадських організацій як єдиного джерела політичної верхівки. Визначення причин виникнення кризи рекрутингу.Зміст
Вступ
1. Політична еліта
2. Громадянське суспільство - джерело політичної еліти
3. Умови громадянської консолідації
4. Головні штрихи до портрету сучасної еліти
5. Криза рекрутингу
6. Альтернативна еліта – шанс збереження та трансформації країни
Висновок
Література
Вступ
Жодне суспільство не може існувати без еліти, без грамотного управління, досвідчених фахівців у керуванні державними справами.
Проте еліта, політичний клас має служити народові перш за все і народові єдиному.
Беззаперечною є ідея Г. Моски щодо сили згуртованого колективу. Сто чоловік, діючи злагоджено, зі спільним розумінням проблеми, є набагато сильнішими за тисячу людей, не згодних одне з одним, котрі спілкуються лише сам на сам.
Отже, нагальною проблемою політичного класу сучасної України є ідеологічний консенсус щодо найважливіших і значущих завдань для розвитку держави.
Якщо зможе знайти спільну мову правлячий клас - стане реальною консолідація усього суспільства, що є таким необхідним уже сьогодні. Якщо зможемо зрозуміти, що в нашій єдності сила, то стане можливим поява і конкретизація шляхів подальшого розвитку нашої держави.
Водночас процес формування еліти залежатиме і від чітких стратегічних орієнтирів, що повязано із соціально-політичними цілями майбутньої політичної системи в Україні та визначенням перспективної економічної моделі України.
1. Політична еліта
Як правило, під елітою розуміємо кращість, обраність, і, водночас, політичну верхівку держави.
Оскільки пересічний українець рідко може використати хороші епітети в бік влади, йому здається некоректним використання терміну еліта по відношенню до українських політиків.
Тим не менше, політичну еліту необхідно розуміти виключно як людей, які приймають найважливіші політичні рішення.
Еліта є обов’язковою складовою життя будь-якої організованої спільноти, і вона завжди формується з самої цієї спільноти.
Багато в чому погляди, цінності, культура політичної еліти можуть служити індикатором рівня розвитку самого суспільства.
Наприклад, високий рівень корумпованості можновладців – це всього-на-всього вершина айсбергу колосальної побутової корупції, до якої вдається саме суспільство.
І навпаки, відповідальні послідовні політики є продовженням законослухняних і відповідальних громадян.
Жозеф де Местр, той, котрий написав про Росію знамениту фразу кожен народ має уряд, на який заслужив, — зазначив одного разу, що влада може спиратися не так на бажання народу, як на його терпіння.
Історія незалежної України — найкраще того свідчення.
Вітчизняні політики навчилися легко видавати терпіння виборців за вияв безмежної довіри, а суспільну апатію — за знак мовчазної згоди з будь-якими діями влади.
Втім, переможці президентських виборів 2010 року перевершили в цьому мистецтві всіх своїх попередників.
Скориставшись втомою співвітчизників, вони вибудували адміністративну і політичну вертикаль, якій міг би позаздрити навіть такий автократ, як Леонід Кучма.
Вітчизняні парламентарії позиціонують себе як політична еліта. А чи по праву?
У науці елітою вважається невід’ємна частина соціуму, вибрані, найкращі, панівна верства, яка управляє суспільством. Вона також диктує нові моделі (стереотипи) поведінки, що дають змогу суспільству пристосовуватися до оточення, яке змінюється.
Увесь світ не раз був свідком безпрецедентних подій у залі засідань парламенту та міг спостерігати за безладом, який влаштовувала українська політична еліта.
Дії багатьох із народних обранців мали не лише аморальний характер, з погляду людської культури, а й межували з прямим і нахабним порушенням законодавства. Хіба на це уповноважував їх народ України, обираючи до Верховної Ради: принижувати країну на світовій арені, кидатися курячими яйцями, застосовувати димові шашки, псувати систему Рада, вартість ремонту якої внаслідок останніх подій становить понад мільйон гривень?!
Сьогодні найпотрібнішим для громадян України є озброєння їх прогресивною соціальною культурою. І найбільше, що може зробити Справжня Українська Еліта для свого народу, – виконати належно цю місію [3, С.186].
Слід також мати на увазі, що єдиний шлях повернення України в сучасну Європу – це розвиток соціальної культури наших громадян до європейського рівня. У жодний інший спосіб європеїзація українського суспільства неможлива.
Існує природна закономірність: Яка соціальна культура людей, таке й їхнє життя!. Тому ще раз варто підкреслити:модернізація соціальної культури нації – це найбільше, що може зробити українська влада для свого народу! А громадяни мають підтримати її в цьому, бо це єдиний шлях до їхнього процвітання й добробуту.
Звідси виплива, зокрема, що одне з найважливіших завдань держави, якщо вона визнається інструментом забезпечення соціального прогресу в Україні, – сприяння розвитку соціальної культури громадян. І як тут не згадати слів родоначальника сучасної соціальної науки Еміля Дюркгейма, який, стверджуючи, що в сучасному світі не визнається жодний володар, окрім громадської думки, зауважив: Щоб цей володар не став нерозумним деспотом, слід його просвіщати, а як це зробити, якщо не з допомогою науки? [4, с. 197].
Не лише в політиці, в економіці просвітництво відіграє роль чинника економічного прогресу.
Видатний підприємець Г. Форд, наприклад, писав: … Роботодавці та робітники далеко не завжди мислять послідовно; звичку чинити недалекоглядно важко зламати. Що можна зробити? Нічого. Закони і приписи не допоможуть, лише просвітництво і розуміння власних інтересів можуть привести до мети [5, с. 106]. Сьогодні є достатньо підстав стверджувати, що однією з причин невдач у здійсненні політичних, економічних, правових, моральних та інших реформ в Україні є їхній антинауковий характер, внаслідок чого вони стали проявом реформаторського волюнтаризму й утопізму. Прогресивні вчені всього світу дедалі більше переконуються, що політика, як сказав колись Альберт Ейнштейн, набагато складніша за фізику.
Політична еліта - це політичний авангард правлячого класу та керівництва, це досить самостійна, відносно привілейована частина суспільства, наділена непересічними психологічними, соціальними й політичними якостями, яка бере безпосередню участь у прийнятті та здійсненні рішень, повязаних з використанням державної влади, та найбільшою мірою володіє ресурсами порівняно з іншими групами, а також бере участь у визначенні довгострокових завдань країни.
Вона охоплює найвпливовіші кола та угруповання економічно і політично панівного класу. Це люди, які зосередили в своїх руках значні матеріальні ресурси та ЗМІ.
Політичний клас - це клас, що здійснює економічний, політичний і ідеологічний контроль за іншими класами суспільства. Це вищі соціальні верстви, які мають демонструвати свій інтерес як інтерес всього суспільства та відповідати своєму призначенню не лише як соціальної групи, яка відрізняється від інших критеріями доступу до суспільного багатства, влади в основних сферах життєдіяльності держави, впливом, а й соціальним престижем.
Ураховуючи викладене, зазначені політичні інститути можна розмежувати таким чином:
політична еліта (це ті, хто, використовуючи свій ресурсний потенціал, впливає на прийняття важливих стратегічних рішень у сфері політики),
політичний лідер (це той, хто використовує особливі методи впливу) та політичний клас (представники провідних державних інститутів - парламенту, уряду тощо, які уособлюють у собі і еліту, і лідерів).
Правляча еліта складається з трьох взаємоповязаних елементів:
1. Політична еліта, яка є частиною правлячої, виступає носієм владних функцій, її вплив на систему владних відносин визначається співвідношенням сил усередині самої еліти, співвідношенням політичних сил у державі, формою політичного устрою, наявністю й гостротою політичних конфліктів. Політична еліта володіє непересічними психологічними, соціальними й політичними якостями, бере безпосередню участь у схваленні та здійсненні рішень, повязаних із використанням державної влади чи впливом на неї.
2. Бюрократична еліта охоплює представників управлінського апарату. Вони мають владні повноваження, впливають на виконання важливих державних функцій.
3. Комунікаційна та ідеологічна еліта — представники науки, культури, духовенства та засобів масової інформації[2, с. 278].
У ідеальному вигляді політичний клас повинен ототожнюватися з політичною елітою суспільства. Але насправді політичний (тобто правлячий) клас включає в себе не лише представників політичної еліти, а й фактично всіх, хто має стосунок до управління суспільством.
Провідну роль в управлінні суспільством відіграють політичні лідери - особистості, котрі здійснюють постійний і вирішальний вплив на суспільство, державу, організацію [1, 180].
Це також і соціальні прошарки, які офіційно не повязані з політикою, але чинять закулісний вплив (а часто і відвертий тиск) на ухвалення політичних рішень, відіграючи роль так званих сірих кардиналів і в певний період можуть ставати головними дійовими особами політичного процесу . У сучасній Україні сформувалася далеко не найкраща еліта і, відповідно, політичний клас.
Навіть у свідомості сучасних українців слово еліта не означає найкраще, найдостойніше, а скоріше за все, під елітою ми розуміємо тих, хто зумів перемогти у конкурентній боротьбі, в кого більше можливостей впливу у суспільстві, в кого більше звязків і матеріальних ресурсів. І цьому сприяє маса факторів.
Історично еліта завжди виконує дві функції: створення та розвитку.
В певний історичний момент в суспільстві утворюється група людей, які здатні принести якісні зміни та створити нову систему життя самого суспільства. Якщо це вдається, то наступним головним завданням для цієї групи людей є збереження створеної системи та її подальший розвиток.
Тому поки існує створена система, еліта завжди формується з конкретних джерел.
Приміром, для розвинутих демократій джерелами еліти, як правило, виступають певні студентські братства знаних університетів та впливові громадські організації.
Для інших суспільств таким джерелом можуть бути політичні партії, корпорації, військові організації, церковні ієрархії тощо. Це середовища, в яких майбутній представник еліти може отримати зв’язки, знання, досвід потрібні для управління країною.
Таким чином, в майбутньому новий політик чи управлінець добре знає систему і докладає зусиль для її розвитку.
Ключову роль в формуванні особистості політика відіграє середовище, в якому він реалізує свій потенціал, отримує певні навики, знання та досвід.
Аналіз біографій українських політиків цілком очікувано виявив ключову роль двох середовищ формування еліти: бізнес та держслужба.
Так, вихідці з бізнесу складають 36,2%, а вихідці з держслужби – 22,7%. Ще 9,1% – це колишні керівники державних підприємств. Професійні політики, до яких відносимо людей з великим досвідом політичної боротьби та перебування на партійних посадах, складають 6%, представники сфери освіти та науки – 5,2%, по 4% представляють силові відомства та медіа. І тільки 2,8% представляють громадські організації та 1,4% експертне середовище.
У результаті склалася гримуча суміш, симбіоз двох моралей: старої, компартійної, з її принципом схиляння перед вищими і зневагою до нижчих, та авантюрної моралі нової буржуазії з її зневагою до закону.
Така політична еліта виявила себе надзвичайно ефективною в досягненні власної мети. Про це виразно свідчить реалізований в Україні механізм приватизації. За експертними оцінками, за приватизаційні сертифікати було продано 47% великих і середніх підприємств, власниками яких на папері стали 18 млн. громадян. Вартість одного сертифікату коливалася в межах 2-10 долл. Реально сьогодні підприємства належать невеликій купці олігархів. Тобто майже половина промислового потенціалу країни, що створювався протягом життя кількох поколінь, була через посередників продана своїм людям за вартість одного, правда, великого літака (до 180 млн. дол.).
Нова еліта відмінно виробляє стратегію для власного бізнесу, про що свідчить розрив у доходах невеликої групи наближених до влади олігархів, що контролює найбільш прибуткові підприємства, і більшості громадян. За офіційними даними, співвідношення рівнів добробуту 10% найбагатших і 10% найменш забезпечених громадян становить 7,1, тоді як прийнятним з точки зору суспільної стабільності є розрив у два з половиною рази менший.
Фактично, бізнес та державна служба і є джерелами української еліти. Основні риси цих середовищ можна чітко простежити в українській політиці.
Від бізнесу – це безкомпромісна конкуренція або злиття в корпорації, від нереформованої пострадянської держслужби – це формалізація, інтриги, відписки тощо.
При чому обидва середовища характеризуються відмежованістю від народу. Окрім середовища зайнятості, свою долю в світогляд політика вносить і регіон його походження. Власне, мається на увазі не місце народження, а регіон, в якому особа здійснювала свою діяльність, завдяки якій і змогла пристати до політичної еліти.
Абсолютними лідерами постачання політичної еліти є два регіони: Київський – 23,3%та Донецький – 17,1%, на третьому місці Львівщина – 6,4%. Безумовно, такий значний розрив та абсолютне нехтування представництвом інших регіонів (чия частка коливається від 0,6% Сумщина до 4,2% Луганщина) стало можливим завдяки системі закритих партійних списків. Однак, це також свідчить про те, що партійні структури не мають жодного впливу на центральні рішення і виборча кампанія будується за принципом колосальних фінансових вливань, а не регіональної активності представництв та членів.
Фактично, українські політичні сили побудовані за принципом груп різних рівнів. Більшість політиків перейшли в політичну еліту завдяки зв’язкам з невеличкими групами, керівник якої входить в групу вищого рівня, і так далі аж до лідера політичної сили.
Групи переважно формуються за інтересами, бізнесом або регіональним представництвом, і, як правило, вони сформовані ще до переходу в політичну площину.
Це означа, що основним принципом перетворення успішного бізнесмена чи чиновника на політика є лояльність до тих, хто дає йому такий шанс. Не ефективність, не компетентність, не можливості особи, а саме її лояльність. Кожен керівник групи несе відповідальність за своїх людей. До речі, за подібним принципом будується мафія.
В перспективі 5 років склад політичної еліти буде оновлений як кількісно, так і якісно. Значний відсоток пенсіонерів та майже пенсіонерів буде замінений новими людьми, які так чи інакше будуть молодшими на років 10-15. Це також означає появу людей з іншої епохи. Зокрема, можна прогнозувати зростання представників економічних та юридичних наук, і значне зменшення кількості інженерів.
Друге, середовища бізнесу та держслужби будуть основними постачальниками політичної еліти впродовж наступних 5-8 років. Це означає, що зміна політичних облич не призведе до якісних змін в самій українській політиці.
Свідомість людей, яка має на меті збагачення та статусність, не може бути носієм ідей реформ та змін в інтересах народу.
2. Громадянське суспільство - джерело політичної еліти
політичний еліта громадський криза рекрутинг
Єдиним джерелом політичної еліти, де особистість формується на безпосередній взаємодії з людьми та вирішенні їхніх проблем є громадянське суспільство. Однак, рівень та динаміка розвитку громадських організацій в Україні не дозволяє їм скласти конкуренцію бізнесу та держслужбі.
Дійсно, що можуть зараз громадські організації в Україні?
Здійснювати моніторинг правопорушень представників влади? Апелювати до загалу щодо корупційних дій чиновників? Добиватися справедливості? Все це було би доцільним, якби чиновники боялися гласності і викриттів.
Натомість наші чиновники діють за принципом одного російського міністра, до якого у 1905 році прийшов якийсь підприємець, запропонувавши вигідну тіньову операцію і сказавши: Я вам за вирішення питання даю тисячу рублів, і про справу не дізнається жодна жива душа!. Міністр відповів: давайте пять тисяч і можете писати про це у всіх газетах.
Один з істориків сказав, що падіння Російської імперії почалося не з Лютневої революції, а саме після слів цього високого чиновника.
До головних викликів сучасного політичного класу можна віднести напрацювання консолідуючої ідеології; зростання ролі держави в розвитку громадянського суспільства та необхідність сильної демократичної влади; пошук моделі ефективного розвитку економіки; визначення геополітичних пріоритетів державної політики.
Говорячи про виклики сучасності, які постали перед Україною і на які необхідно дати відповідь, можна зробити висновок, що й досі ці питання в нашій державі остаточно не вирішені [7, 496].
При цьому слід виходити з того, що тільки в межах єдиної політичної нації, незалежно від мови, конфесії, можна вирішити доленосні проблеми розвитку українського суспільства, збудувати потужну конкурентну державу.
3. Умови громадянської консолідації
Громадянська консолідація можлива за таких умов:
- існування ринкової ідеології демократичної правової держави,
- системи базових цінностей (права людини, соціальна справедливість, шанування незалежної держави, її законів, національної ідентичності).
Національний аспект громадянської консолідації має грунтуватися на припусці симетричності: українці, як коріння етнічна нація мають шанувати та підтримувати культурну ідентичність національних меншин, а національні меншини повинні доброзичливо ставитись до української мови, культури, держави, та приймати її основні елементи, передбачені конституцією.
Однією з умов актуалізації української ідеї є відновлення системи національних цінностей, як синтезу світової та власної культури, оскільки вони постають регулятором суспільних відносин.
Справжня еліта не владарює, а керує масами з їх добровільної згоди, яка виражається на вільних виборах.
Елітарність — це панування професіоналізму, особистості, кращих. Творчість завжди була призначенням неординарності.
Праця Ц. Ломброзо Гениальность и помешательство, у ній цікава думка Ю.Мейєра: ... Талановита людина — це стрілець, який влучає у ціль, що здається нам важкоприступною; геній влучає у ціль, якої ми навіть не бачимо. Оригінальність — у натурі генія.
Генії у політиці — річ надзвичайно рідкісна: вони народжуються у кожній нації лише декілька разів протягом її існування. Однак зерно, з якого проростають такі феномени, мусить бути тільки добірне, елітарне (таке було колись дворянство), поява їх — це справа Духу й Природи, а підготовка зерна і грунту — справа людської спільноти...
Опоненти такого підходу наголошують, що немає жодних підстав вважати політиків і вищих чиновників найкращою частиною суспільства; „дослідження політичної еліти показують, що це — часто цинічні, користолюбні люди, які не цураються ніяких засобів... Справді, якщо вважають, що політика — брудна справа, то чи може заняття цією справою формувати кращих людей?
Що стосується сучасної України, то осмислення проблем елітарності українського суспільства можна знайти в новітніх вітчизняних політологічних дослідженнях (В. Полохало, О. Гарань, Б. Кухта та ін.).
У сучасній Україні, на думку В. Полохала, за умов первісного нагромадження капіталу вузьким колом осіб, часто тісно пов’язаних із колами старої партійної номенклатури, образ влади у суспільній свідомості поєднується не зі словом еліта, а зі словом мафія.
Отже, в Україні можна говорити не про еліту, а про так звану псевдоеліту — явище, притаманне тоталітарним і неототалітарним політичним системам [8].За таких умов у політичному житті країни все виразніше виявляється діяльність контреліти.
Контреліта — виключена з системи владних відносин еліта, яка заперечує існуючу політичну систему, це так звана, нелояльна, непримиренна еліта. Як показує політичний досвід, контреліта — це опозиційна щодо панівної еліти частина бюрократії, соціальна група, яка виборює право на входження в еліту або на створення нової еліти.
Головною метою політичної діяльності контреліти є відібрати владу в панівної еліти. Відтак функціями контреліти стає критика владних структур, спротив здійсненню соціально-економічних перетворень та політичному оновленню суспільства, вимога внесення коректив у систему політичної влади тощо.
Для контреліти в Україні на сучасному етапі в цілому характерні надзвичайна невиразність її інтересів та слабкість політичної волі.
Найбільш конструктивна (нечисленна) її частина намагається діяти (без скільки-небудь значної підтримки населення) під гаслом обмеженої співпраці з правлячою елітою, переважно в законодавчих та дорадчих органах, не допускаючи в суспільній свідомості щонайменшого ототожнення себе з елітою, зосереджуючи свої зусилля на створенні впливових незалежних громадсько-політичних інституцій.
Сучасні вчені-політологи дотримуються думки, що нинішнє суспільство має явно елітний характер, а будь-які спроби усунути еліти з політичного життя в ХХ ст. призводили до появи тоталітарних режимів та деградації еліти. Ось чому в демократичних країнах питання стоїть не про усунення еліти з політичної арени, а про формування висококваліфікованої, ефективно правлячої групи, підконтрольної суспільству. З огляду на це виняткового значення набуває і проблема політичного лідерства як така, що безпосередньо пов’язана з проблематикою еліти.
4. Головн і штрих и до портрету сучасної еліти
Головними штрихами до портрету еліти будуть: цінності, досвід/навички та стратегічне бачення.
Цінності – це те, що виділяє еліту серед інших суспільних груп та представників. Вони наділяють її ідеологією і натхненням до творення.
Досвід та навички – це здатність політичної еліти втілити цінності, перетворити аморфне суспільство на певний зрозумілий всім образ.
С тратегічне бачення – це, власне, і є той образ який намагається втілити еліта. Спробуємо змалювати сучасну еліту за цими штрихами.
Цінності . Помаранчевий переворот та Майдан дали поштовх до розмов про цінності демократії та свободи. На перший погляд, все виглядало досить природно: люди, які боролись з авторитарним режимом, є носіями цінностей свободи. Однак, насправді, розмови про демократію і свободу частіше лунали під час зустрічей з європейцями та різних форумах, ніж мали своє практичне втілення. Дерибан та переділ власності, якими підмінили обіцяні реформи, свідчать про те, що декларовані цінності не були соціалізовані представниками нової еліти. Власне, цінності засвоюються двома шляхами – через виховання та практичну реалізацію. Перше, в контексті сучасного покоління політиків, відразу відпада, оскільки виховані вони на радянських цінностях.
Щодо практичної реалізації, лідери та команди 2004 року були продуктом існуючої системи олігархічного авторитаризму. В реальних, а не декларованих цінностях, помаранчева опозиція жодним чином не відрізнялася від дійсної влади. Саме тому, переворот був спрямований на зміну людей, а не зміну системи. В останньому помаранчеві навіть пішли на поступки колишньому режиму.
Відсутність принципових політичних цінностей у сучасної еліти підтверджують і інші фактори. Зокрема, не запропоновано жодних цілісних концепцій і стратегій розвитку. Політична еліта не змогла зайняти зрозумілу позицію на міжнародній арені. Взагалі, не було стверджено жодної чіткої позиції, яку б послідовно дотримувалися політики.
Фактично, цінності політичної еліти є абсолютно тотожними цінностям суспільства, яке перебуває в аморфному перехідному стані.
Передовсім це формула всього багато і зразу, це колосальна непослідовність, безвідповідальність, опортунізм, недовіра, халатність тощо.
Така еліта не може нічого створити, як і саме суспільство не може себе реорганізувати.
Досвід та навички. Важливо, що чинні політики здобували свій управлінський досвід за Кучми. Тобто значною мірою вони є носіями старих радянських практик управління. З іншого боку, знання адміністративних вертикалей створювало можливості для них втілювати реформи.
Те, що цих реформ не відбулося, свідчить, що діюча система влади цілком влаштовує еліту. Однак, наявна інституційна структура не спроможна забезпечити інші результати, крім тих, які були впродовж всього періоду незалежності.
Стратегічне бачення. Українська політична еліта наділена баченням, але воно абсолютно не стратегічне. Основною глобальною політичною метою дійсних політиків є здати країну в управління більш ефективних сусідів через економічні союзи. Однак, це бачення абсолютно не втілене в стратегію визначених кроків в заданому напрямку. Еліта частіше розраховує на якесь везіння, співпадіння, чи просто добру волю в русі до свого світлого образу.
Відсутність довгострокової стратегії привносить хаос і розбалансованість в її діяльність. Разом з тим, будучи безціннісними та безідейними, українські політики наділені тими егоїстичними і меркантильними вадами, які притаманні пересічним українцям.
Більш конкретними і ефективними є стратегії із забезпечення безбідної старості, навчання та заможне майбутнє дітей тощо.
Власне, шлях українського політика передбачає нагромадження капіталу і вибивання гарантій безпеки при виході з політики. Це можна спостерігати в діяльності всіх без винятку політиків, які випадають за борт владного корабля.
Цей портрет, звичайно, трохи грубий. Але він дає зрозуміти, що українська політична еліта – це набір випадкових, тимчасових людей, нездатних творити, втілювати і досягати. Ці політики не відповідають вимогам ситуації і не можуть на неї впливати.
Такий стан справ спричиняє дві масштабні проблеми, які будуть мати своїм наслідком колапс чинної еліти. Це: криза рекрутингу та спадковості знань і досвіду.
Стабільна політична еліта формується із конкретних середовищ, які забезпечують її компетентними людьми з відповідними цінностями та підходами. Це можуть бути інтелектуальні, бізнесові, військові середовища, залежно від специфіки країни.
В Україні еліта формується хаотично, і єдиним механізмом рекрутингу є ресурси. Тобто українські політики апріорі не можуть бути цілісною субстанцією, оскільки представляють абсолютно різні середовища, різні знання, різні культури тощо. Відповідно, вони приречені на конфлікти і низьку ефективність.
Як наслідок, еліта володіє низьким рівнем політичної легітимності і завжди перебуває під загрозою знесення.
5. Криза рекрутингу
Кризу рекрутингу можна наочно спостерігати на списках політичних партій. Не секрет, що після 100 місця партійних гігантів БЮТу та ПР починається список близьких родичів, секретарок, водіїв та охоронців.
В 46 мільйонному суспільстві найбільші політичні партії неспроможні сформувати повноцінний список з політичних лідерів своєї сили. Це є наслідком ресурсного відбору, коли більшість фінансового капіталу зосереджена в обмежених руках і відповідно обмежує доступ потенційних лідерів в політику.
В кризі також перебуває спадковість управлінських підходів. Протягом 5-10 років остаточно почне вироджуватися останнє покоління управлінців радянської епохи. Сьогодні, ще більшість представників еліти володіють досвідом та знаннями адекватними до існуючих інституцій.
Однак, наступне покоління вже виховувалось в умовах дикого ринку, і абсолютно не володіє знаннями про дійсну структуру інститутів влади та механізмів їх функціонування.Звичайно, існуюча система управління є неадекватною сучасним вимогам зовнішньої ситуації, але вона існує і її реформа чи знесення не можливі без її знання.В майбутньому може утворитися ситуація, коли вихід на пенсію великої кількості чиновників середньої ланки, остаточно зруйнує ефективність існуючих інститутів в умовах відсутності нових.Таким чином, колапс сучасної політичної еліти є неминучим.Однак, як в нас кажуть, святе місце порожнім не буває, і саморуйнування політичної еліти ще не означає появи кращої. Саме по собі саморуйнування – це процес, який ніколи немає наперед визначеного кінця.
Тому єдиним і можливим свідоцтвом про смерть чинної еліти може бути тільки прихід альтернативної.
6. А льтернативна еліта – шанс збереження та трансформації країни
Альтернативна еліта – це єдиний шанс збереження та трансформації країни.Поняття альтернативна еліта необхідно чітко відмежувати від нової еліти. Остання, означає прихід нових політиків зі старими цінностями. Наприклад, Яценюк і Довгий є прикладами нової еліти. Однак, вони не несуть жодної альтернативи, і скоріше є дітьми старих політиків.
Альтернативна еліта – це, як мінімум, концептуальна протилежність тому, що існує. Необхідно говорити про виникнення такої еліти на всіх можливих суспільних та регіональних рівнях. Невелика команда, яка отримає владу, не зможе здійснити реформу старих адміністративних інститутів і буде йти на компроміс з старою бюрократією.Альтернативна еліта може бути виключно ідеологічною, оскільки тільки ідеологія може забезпечити її цілісність і протистояння загальним тенденціям. Це одна з ключових рис.Виходячи із принципового протиставлення чинній еліті, та особливого завдання виконання формотворчої місії, можна виділити дві базові цінності альтернативної еліти: відповідальність та гідність.
Наявність відповідальності формує стійкість переконань, послідовну політичну історію і загартовує еліту в тому, у що вона вірить. Щоб претендувати на статус альтернативної, еліта мусить ставити відповідальність за задекларовані ідеї вище ситуативних рішень і досягнень.
Фактично, відповідальність та послідовність мають гарантувати досягнення довгострокової стратегії отримання влади.
Водночас, гідність повинна забезпечити волю до результату та жорсткість по відношенню до інших груп. Гідність завжди виростає із усвідомлення правильності власних дій та власних сил. Таким чином, гідність формує принциповість, цілеспрямованість, впевненість.
Досвід/знання. Великою мірою досвід альтернативної еліти формується її політичною історією. Еліта, яка легко і швидко отримує владу, однозначно не може бути альтернативною, оскільки її цінності та ідеї не вистраждані, неосмислені, і не соціалізовані.
Політична історія, яка передбачає жорсткі конфлікти та виживання в умовах протистояння з іншими групами та інститутами старої влади, формують досвід відстоювання своїх позицій, безкомпромісність в принципових питаннях. Разом з цим, формується і управлінський досвід. Боротьба за владу вимагає організованості, стратегічної і тактичної продуманості.Альтернативна еліта в процесі боротьби виробляє чіткі механізми прийняття рішень, системи прогнозування ризиків, оперативне реагування тощо. Зовнішні обставини, такі як брак ресурсів та тиск, також наділяють її креативністю та інноваційністю. Протистояння з інститутами влади наділяє альтернативну еліту знанням старої адміністративної структури. Як кажуть ворога треба знати в обличчя.Це знання по своїй суті є опозиційним і воно спрямоване на виявлення та трансформацію основних недоліків існуючої системи. Відповідно, ідеологічність та опозиційність сприяють народженню альтернативних концепцій самої влади.
Стратегічне бачення. Безсумнівно, альтернативна еліта наділена комплексними стратегіями. Ці стратегії є наслідком історії політичної боротьби. Вони виникають шляхом відточування та втілення основних ідеологічних позицій. Важливо, щоб еліта була наділена стратегічним баченням політичних трансформацій на двох рівнях: внутрішньому та міжнародному.Оскільки внутрішнє протистояння і боротьба закладають бачення необхідних змін, але ці зміни не можливо здійснити без врахування зовнішнього тиску. По факту, альтернативна еліта після перемоги потрапляє в нове конкурентне середовище політичних груп. Відсутність стратегічного бачення для зовнішньої політики великою мірою прирікає на невдачі внутрішні реформи.Роль та вплив міжнародних груп на внутрішню політику значна, і у випадку жорсткого протистояння, альтернативна еліта змушена запроваджувати авторитарний внутрішній режим. З іншого боку, еліта може вибирати підтримку тих чи інших груп і вливання в них. Знову ж таки, портрет досить абстрактний, оскільки на сьогоднішній день важко передбачити соціально-історичний контекст, в якому буде формуватись альтернативна еліта і які ідеологічні підходи вона буде сповідувати.
Висновок
Побудова власної сильної держави, консолідація правлячої верхівки, оновлення політичного класу - важливі завдання сучасності.
У цьому сенсі важливим є використання досвіду української держави. Як би там не говорили, Україна має його і може використовувати у власних цілях.
На мій погляд, підвищення рівня інтелігентності тих, хто репрезентує сьогодні владу, було б доречним. Принаймні це сприяло б оздоровленню моральної атмосфери в країні. Потрібне усвідомлення персональної відповідальності, яке завжди було визначальною рисою інтелігентної людини. І не має ваги, стосується це буденних питань чи державних інтересів. На жаль, за роки незалежності цей принцип не був покладений в основу функціонування українського владного олімпу, в культуру його управлінської діяльності, що значною мірою зумовило безсистемність стратегічного прогнозу і планування в державі.
Не американці створили США, а група політичних масонів, які перебували на керівних посадах в колоніях.
Не німці створили Німеччину, а амбіційний і хитрий Бісмарк. Не європейці створили ЄС, а члени християнсько-демократичного клубу Шуман, Аденауер та Гаспарі.
Лозунг створили Італію – тепер необхідно створити італійців – діє по відношенню до кожної держави. Політична еліта несе відповідальність за своє творіння.
Своєю поведінкою - проголошуючи високоморальні цінності і одночасно їх порушуючи - правляча політична еліта України розбещує суспільство, що призводить до корозії моральних цінностей.
У політико-управлінській практиці багатьох громадських діячів широко використовуються популізм, маніпулювання громадською думкою, інтриги, збирання компромату на суперника.
У політичній сутичці опинилися всі: і патріархи від політики, і олігархи, і технократи, і молоді реформатори, і регіональні лідери, і ЗМІ.
Таким чином, нинішня політико-управлінська еліта практично не може опертися на скільки-небудь міцну основу публічного авторитету. Люди не вірять в те, що у своїх діях влада керується щирим бажанням чесно служити народу.
На думку громадськості, куди ближче до істини інше: націленість на задоволення особистих інтересів, низька професійна компетентність у політиці і державних справах, бюрократизм.
У суспільній свідомості склалася міцна думка про меркантильність мотивів політико-управлінської еліти, прагнення не просто зайняти гідне місце в суспільстві, а перш за все отримати матеріальні привілеї і політичні почесті, не говорячи вже про етичну охайність.
У цілому тепер уже зрозуміло, що становлення політико-управлінської еліти сучасної України протікає в рамках так званої адміністративно-номенклатурної моделі, суть якої полягає в тому, що влада поступово зосереджується в руках політиків і вищого чиновництва, значна частина яких - вихідці з колишніх елітних прошарків, хоч і другого ешелону. І це не українська інновація.
Дуже багато демократів-реформаторів в Іспанії, Португалії, в країнах Латинської Америки і Східної Європи також вийшли з надр старої правлячої еліти. Важливе інше: це люди, які не несуть основної відповідальності за минуле. Вони раніше інших усвідомили порочність старої системи і уловили нові тенденції суспільного буття, більшою мірою виявились прихильниками принципів демократії і ринкових відносин, цивільних свобод і гласності. У масі своїй це люди не жорсткої ортодоксальної орієнтації, вони знайшли в собі сили першими звільнитися від організаційних і ідеологічних ланцюгів тоталітаризму, виявились мобільнішими, сміливішими і рішучішими.
Можна сказати, що колишня партійно-номенклатурна еліта як система зруйнована. Але вплив вихідців з колишньої політико-управлінської верхівки як і раніше істотний. Вони і зараз володіють досить міцними соціальними ресурсами. Їх сила - у володінні досвідом управлінської діяльності, особистих зв’язків, знанні принципів роботи апарату, клановій солідарності. Значна їх частина опинилася на стороні нових властей на переконання і з щирим бажанням допомогти демократичним перетворенням.
Але не можна не бачити ще одну, не менш значну частину, яка, знов отримавши право голосу і набувши самовпевнених манер, з тією ж більшовицькою несамовитістю руйнує залишки існуючої управлінської вертикалі.
Найімовірніше, ця категорія старої номенклатурної еліти ніколи і не була носієм комуністичного світогляду. Вона була і залишилася борцем за теплі місця в системі влади. Її представники і зараз готові підтримувати будь-яку владу, лише б зберегти своє становище політичного чиновника.
Вони, як і раніше, вкрай небезпечні для влади й суспільства. Небезпечні не диктаторськими замашками або поверненням до минулого (це практично неможливо), а своєю нездатністю до історичної дії, пристосовництвом, імітацією прогресивності, гучною соціальною демагогією. Небезпечні своїм честолюбством, прагненням володіти владою, не розуміючи її призначення, не маючи високих етичних якостей, небезпечні нездатністю ефективно реалізувати цю владу, небезпечні тим, що своєю зарозумілістю і клановою орієнтацією закривають шлях у вищі владні інстанції для людей, сильних розумом і цілісним світобаченням.
Характерною рисою сьогодення в Україні є перманентний процес оновлення, що виводить на сцену нових і недосвідчених управлінців, перетворюючи молодість на самостійний політичний капітал.
Така практика далеко не завжди стабілізує владу і підвищує її авторитет. Частіше - навпаки, знижує її потенціал, робить владу уразливою і нестійкою. І сьогодні немало представників еліти, які вважають, що найбільш природним для керівника є не професіоналізм політика, а політиканство, виверткість, хитрість, уміння маневрувати.
Причина суспільної неефективності сучасної української політичної еліти - не у відсутності знань і вмінь, а в тому, що вона не має потреби брати до уваги інтереси суспільства[9, 33-55]. Така потреба може диктуватися або моральними засадами еліти, або механізмами її політичної відповідальності, або тиском громадянського суспільства.
Література
1. Сучасна управлінська еліта в Україні: якісні характеристики, шляхи та методи підготовки. - К., 2003. - 180 с.
2. Політологія: підручник / Ред. О. В. Бабкіна, В. П. Горбатенко. - К. : ВЦ Академія, 2003. - 278 с
3. Кремінь В.Г. Політологія.Підручник // За загальною редакцією проф. Кремінь В.Г. проф. Горлача М.І. – Харків Єдінорог, 2001. - 186 с.
4. Дюркгейм Э. Социология. Ее предмет, метод, предназначение. – М.: Канон, 1995. – 197 с.
5. Форд Г. Моя жизнь, мои достижения. – К.: Грайлик, 1993.
6. Основи політології: Курс лекцій. /За ред. Б. Кухти — К., 1992 — Ч. 1. - С. 236
7. Суспільна трансформація і державне управління: Політично-правові детерминанти. - К.: Видавн. дім Ін Юре, 2003. - 496 с.
8. Полохало В. Правляча еліта та контреліта в сучасній Україні // Демократія в Україні. Минуле і майбутнє. — К., 1993.
9. Правляча еліта сучасної України: соціологічний портрет / М. Шульга, О. Потєхін, Н. Бойко та ін. // Вісник НАН України. – 1998. – № 7 – 8. – С. 33 – 55.