Поняття про еволюцію Гіпотеза еволюції Ж-Б Ламарка
СОДЕРЖАНИЕ: Реферат з біології ПОНЯТТЯ ПРО ЕВОЛЮЦІЮ. ГІПОТЕЗА ЕВОЛЮЦІЇ Ж.-Б.ЛАМАРКА Пригадайте: що таке еволюція? Що таке модифікаційна мінливість? Поняття про еволюцію. Еволюція (від лат. еволютіо-розгортування) - це процес необоротних змін у будові та функціях живих істот протягом їхнього історичного існування.Реферат з біології
ПОНЯТТЯ ПРО ЕВОЛЮЦІЮ. ГІПОТЕЗА ЕВОЛЮЦІЇ Ж.-Б.ЛАМАРКА
Пригадайте: що таке еволюція? Що таке модифікаційна мінливість?
Поняття про еволюцію. Еволюція (від лат. еволютіо-розгортування) - це процес необоротних змін у будові та функціях живих істот протягом їхнього історичного існування. Результатом еволюції є пристосованість організмів до умов довкілля. Проблеми еволюції досліджує розділ біології, який має назву еволюційне вчення. Це наука про чинники, механізми, загальні закономірності та наслідки еволюції.
Світоглядна система про незмінність живої природи з часу її виникнення, тобто заперечення еволюційних ідей, називається креаціонізмом (від лат. креаціо — створення). Послідовники креаціонізму здебільшого дотримуються релігійних поглядів на походження життя, розглядаючи його як наслідок творчого свідомого акту вищої нематеріальної сили (Бога). Креаціоністами були такі видатні біологи, як К.Лінней, Ж.Кювє, геолог Ч.Лайєль та ін.
Окремі ідеї про історичний розвиток живих істот висловлювали ще давньогрецькі (Геракліт, Демокріт та ін.) та давньоримські (Лук-рецій та ін.) мислителі, однак спроби науково пояснити це явище зявились лише в кінці XVIII сторіччя.
Еволюційна гіпотеза Ж.-Б.Ламарка. Першу еволюційну гіпотезу висунув видатний французький учений Жан-Батіст Ламарк (1744-1829) - людина енциклопедичних знань і великого таланту. Він написав багатотомну працю «Флора Франції», розробив систему безхребетних тварин, яка певною мірою не втратила свого значення і дотепер. Як вам відомо, саме він запропонував термін «біологія» (1802), обгрунтував уявлення про окрему «.область життя» на Землі (пізніше названу біосферою), вперше проводив спостереження за психічною діяльністю тварин, заснував палеонтологію безхребетних.
Свою еволюційну гіпотезу він опублікував у 1809 році у книзі «Філософія зоології». В її основі лежить уявлення про те, що всі живі організми під впливом умов довкілля набувають корисних пристосувань, змінюючи свою будову, функції, індивідуальний розвиток тощо. Інакше кажучи, згідно з Ламарком, еволюція - це процес набуття корисних ознак, які успадковуються потомством. Нижчі організми (які позбавлені нервової системи) змінюються безпосередньо під впливом чинників довкілля: листки водяних рослин здебільшого стрічкоподібної (лінійної) форми, бо витягуються течією тощо. Вищі організми, зокрема тварини, що мають нервову систему, виробляють пристосування за схемою: зміна потреб приводить до зміни звичок, зміна звичок - до вправляння одних органів і невправляння інших. Ті органи, які вправляються, розвиваються, а ті, що не вправляються, редукуються (зменшуються), згодом ці зміни успадковуються. Наприклад, жирафа почала живитися листками дерев, тому повсякчас витягувала шию, щоб дістати до крони: шия і передні ноги у неї видовжились, і ці набуті особливості передаються нащадкам. Неважко помітити, що Ж.-Б.Ламарк досліджував переважно модифікаційну мінливість, яка насправді неспадкова і є реакцією організмів певного виду на конкретні зміни довкілля. Отже, за Ж.-Б. Ламарком, одним з факторів еволюції є те, що будь-яка мінливість є спадковою і зумовлена впливом зовнішніх умов.
Інший фактор еволюції за Ж.-Б.Ламарком зумовлений внутрішнім прагненням, організмів до прогресу, тобто не залежить від умов довкілля. Річ у тім, що вчений розглядав еволюцію як процес безперервних змін, які полягають в ускладненні будови і переході від нижчого щабля організації до вищого. Такі щаблі він назвав градаціями. Нижчі щаблі - це бактерії та інші мікроскопічні організми, вищі - теплокровні тварини, зокрема ссавці, в тому числі й людина. Наявність видів, які перебувають на різних щаблях досконалості в певний момент існування Землі, він пояснював тим, що життя безперервно самозароджуеться, і багато організмів, які виникли пізніше, ще не встигли вдосконалитись до вищого щабля.
Ж.-Б.Ламарк був єдиний учений за всю історію біології (до Ч.Дар-віна), який вважав людиноподібних мавп безпосереднім предком людини. Згідно з його поглядами, сучасні шимпанзе, горили, оран-гутани в найближчому майбутньому мають перейти до вищої градації — перетворитися на людину.
Еволюційну гіпотезу Ламарка прийнято називати ламаркізмом. Сучасники вченого не сприйняли її, однак згодом, у XIX-XXсторіччях вона знайшла багато прихильників. Погляди сучасних учених, в основі яких лежать еволюційні ідеї Ламарка, називають неоламаркізмом (від грец. неос — новий).
Основні положення еволюційної гіпотези Ч.Дарвіна. Еволюція, за Дарвіном, полягає в безперервних пристосувальних
11 (адаптивних, або адаптаційних) змінах видів (мол. 136). Він вважав, що всі сучасні види є нащадками вимерлих предкових форм. Еволюція відбувається на основі спадкової мінливості під дією боротьби за існування, результатом якої є природний добір.
Спадкова (за Ч.Дарвіном—невизначена) мінливість — це зміни, які виникають у кожного організму індивідуально, незалежно від змін довкілля, і передаються нащадкам. Від спадкової мінливості Дарвін відрізняв неспадкову (визначену), яка проявляєтьсяу всіх особин виду однаково під дією певного чинника і зникає у нащадків, коли дія цього чинника припиняється. Наприклад, коні, перевезені на невеликі острови чи в гори через кілька поколінь дрібнішають. Коли ж цих тварин почати утримувати на низинних рівнинах, то через кілька поколінь вони знову досягнуть розмірів своїх предків. Капуста за умов нестачі вологи не формує головку; у жителів високогіря внаслідок меншого процентного вмісту кисню в атмосфері спостерігається підвищення кількості еритроцитів у крові. Нестача певного вітаміну спричинює у всіх людей однакові захворювання (авітамінози) тощо.
Оскільки невизначена (спадкова) мінливість сама по собі не має пристосувального характеру (неадаптивна), то повинен існувати певний природний механізм, який забезпечує пристосування організмів до умов довкілля. Цей механізм Дарвін вбачав у боротьбі за існування та природному доборі.
Боротьба за існування, за Ч.Дарвіном, це вся сукупність взаємозвязків між особинами і різними факторами довкілля. Ідею для пояснення причини цієї боротьби він запозичив у англійського соціолога Т.Мальтуса (1766-1834) - автора першої гіпотези про темпи зростання народонаселення. За твердженням Т.Мальтуса, темпи росту населення збільшуються в геометричній прогресії, тоді як засоби для існування - лише в арифметичній. Це призводить до перенаселення та зубожіння, і регуляторами чисельності людства стають голодомори, епідемії, війни тощо. Ч.Дарвін уперше звернув увагу на подібні процеси і в живій природі: здатність організмів до розмноження і, як наслідок, різке збільшення їхньої чисельності перебуває в протиріччі зі сталістю ресурсів біосфери.
За Ч.Дарвіном, є такі форми боротьби за існування: внутрішньовидова, міжвидова та з чинниками неживої природи. Він вважав, що найгостріша внутрішньовидова боротьба між особинами одного виду за їжу, місця розмноження, територію тощо. Наприклад, проростки сосни на невеликій площі сходять густо, затінюючи один одного і конкуруючи за розчини мінеральних речовин. Унаслідок цього з них виживає лише близько 1%.
Міжвидова боротьба проявляється у стосунках між особинами різних видів. Наприклад, хижаки обмежують чисельність жертв, рослини різних видів «змагаються» за площу зростання і т.п. Чим ближчі екологічні ніші видів, тим гостріше проявляється конкуренція між ними.
Взаємодія з чинниками неживої природи, за Ч.Дарвіном, також призводить до загибелі більшої частини особин: наприклад, сильні вітри здувають безліч крилатих комах із узбережжя на морські простори, де вони гинуть.
Наслідком боротьби за існування, згідно з Ч.Дарвіном, є природний добір, який проявляється у переважаючому виживанні і розмноженні найпристосованіших до умов існування організмів певного виду. Цей термін він ввів аналогічно штучному добору, який людина застосовує у селекції для виведення нових порід тварин ісортів рослин, залишаючи нащадків найпродуктивніших особин.
Однією з форм природного добору Дарвін вважав статевий добір — явище суперництва особин однієї статі за парування з особинами іншої у багатьох тварин, переважно хребетних. Він проявляється в поєдинках (олені), шлюбних танцях (журавлі), «конкурсах» співу (співочі птахи) тощо.