Поняття про творчість натхнення проблеми тренінг

СОДЕРЖАНИЕ: Реферат з психології Поняття про творчість, натхнення, проблеми, тренінг. Творчість як розвязування творчих задач Життя доводить, що в складних умовах, в умовах, що постійно змінюються, найкраще орієнтується, приймає рішення, працює людина творча, гнучка, креативна, здатна до генерування і використання нового (нових ідей і задумів, нових підходів, нових рішень).

Реферат з психології

Поняття про творчість, натхнення, проблеми, тренінг.

Творчість як розвязування творчих задач

Життя доводить, що в складних умовах, в умовах, що постійно змінюються, найкраще орієнтується, приймає рішення, працює людина творча, гнучка, креативна, здатна до генерування і використання нового (нових ідей і задумів, нових підходів, нових рішень). Творчість не виростає на порожньому місці, творчість — властивість, як правило, професіоналів своєї справи, які ефективно працюють у від­повідній галузі. Творчість базується на розвинених мисленні та уяві, інтелекті і є його особистісним дериватом (про це вже йшлося вище).

Водночас готовність до творчості, творчого вирішення проблеми, креативність є загалом одним із механізмів пси­хологічного захисту людини в складних умовах — як у тру­довій діяльності, так і в кризових життєвих ситуаціях, таких як безробіття, соціальні та екологічні кризи, сімейні проб­леми тощо.

Творча самореалізація в широкому смислі становить ос­новну якість, невідємну характеристику психічно здорової людини. Так, за А. Маслоу, психічно здорова людина — це щаслива людина, яка живе в гармонії з собою, не відчуває внутрішнього розладу, захищається, однак першою не напа­дає, любить навколишній світ, людей і творчо працює, реа-лізуючи свої здібності й обдарованість.

Винахідництво, раціоналізаторство, взагалі різноманітні процеси в сучасному виробництві, в яких виявляється твор­чий професійний потенціал, забезпечують найбільш суттєві прогресивні зміни у виробництві й соціумі. Важливим для суспільства є не тільки генерація нових ідей і технічних рішень, а й уміння сприймати й розуміти нове, поважати свіжі, навіть незрозумілі ідеї, впроваджувати їх, не проти­діяти новому.

Під творчістю розуміється передусім процес створення нового, корисного продукту. За обсягом принципової но­визни результату розрізняють чотири рівні творчості. Перший, найвищий рівень характеризує процес творчості, який приводить до принципово нового результату, нового для всього людства, а може, нового й у космічному масштабі. Це твори геніальних письменників, художників, композиторів, винаходи та відкриття, які перетворюють життя людини й людства в найрізноманітніших напрямах (від атомної бомби до пеніциліну). Зрозуміло, що творчість такого рівня (абсо­лютна, обєктивна новизна продукту творчості) властива досить вузькому колу творців-геніїв, є прерогативою еліти людства.

Другий рівень творчості стосується продукту, який є но­вим для досить великого кола людей, скажімо для певної країни світу. Деякі винаходи зявляються одночасно або з певним інтервалом у різних країнах, однак відповідний рі­вень творчості, безумовно, досить високий.

Третій рівень характеризує новизну творчого продукту для значно меншого, обмеженого кола людей. Найочевид­нішим прикладом творчості цього рівня є раціоналізатор­ська пропозиція, що реалізується, як правило, в межах яко­гось підрозділу підприємства, в найкращому випадку — га­лузі.

І, нарешті, четвертий рівень торкається творчості, новиз­на продукту якої є субєктивною, відносною, значущою тільки для самої людини, що творить. Однак такий обме­жений обсяг цього рівня творчості не заважає йому бути чи не найважливішим, початковим етапом в оволодінні вищи­ми рівнями творчості, формуванні вмінь і навичок загальної крєативності.

Критерій новизни й оригінальності не є єдиним для ви-шачення творчості. Оскільки творчість — це вид людської діяльності, то деякі спеціалісти наголошують на можливості виявляти мету творчості (творчої задачі), а також обєктивні (соціальні, матеріальні) та субєктивні (особистісні якості — знання, уміння, позитивна мотивація, творчі якості) переду­мови для творчості. Нарешті, багато дискусій викликає кри­терій соціальної й особистісної значущості та прогресив­ності творчості. Чи можна вважати творчою діяльністю та­лановито продумані та здійснені злочини або нові ідеї й винаходи, спрямовані проти спокою і добробуту людства?

На введенні критерію гуманності та прогресивності для визначення творчості наполягають ті, хто вважає, що коли цієї риси немає, то треба говорити про антитворчість, вар­варство. Справжня творчість має сприяти розвиткові людсь­кої особистості, людської культури.

Відоме розвинуте Г. С. Костюком та його учнями трак­тування діяльності як процесів розвязування задач. Зро­зуміло, що досить логічним є екстраполювання його на творчу діяльність, що постає як процес розвязування твор­чих задач.

Ще Л. С. Виготським обгрунтована потреба у виділенні в психологічному дослідженні одиниці як структури меншого обсягу, що зберігає водночас усі основні риси цілого. Таке виділення творчої задачі як кванта, одиниці творчої діяль­ності надає можливість дослідити творчість, яка поглинає всі особистісні сили людини, всю її діяльність і часто саме з цієї причини важко піддається науково-психологічному до­слідженню.

Закономірності й механізми творчого процесу сьогодні проаналізовані далеко не повністю, відповідні дослідження тривають. Однак визначено центральну ланку психологіч­ного механізму творчості (дослідження Я. О. Пономарьова). Згідно з його підходом, ця ланка характеризується єдністю логічного (що розуміється як дії зі знаковими моделями) та інтуїтивного (що в даному разі розуміється як дії з оригі­налами). Функціонування механізму творчості проходить, за Я. О. Пономарьовим, кілька фаз, а саме: 1) логічного ана­лізу проблеми — використання наявних знань, виникнення потреби в новому; 2) інтуїтивного розвязування — задово­лення потреби в новому; 3) вербалізації інтуїтивного рі­шення — набуття нового знання; 4) формалізації нового знання — формулювання логічного рішення.

Принципове значення у творчому процесі має так зва­ний непрямий (або побічний) продукт творчої діяльності, який не відповідає безпосередній усвідомленій меті і є зде­більшого неусвідомленим. Для розяснення цього поняття можна навести такий приклад. Скажімо, листи паперу, що лежать на столі, здуває вітер. У людини виникає бажання чимось їх придавити (книгою, папкою тощо). Виконавши відповідну дію, людина часто не може відповісти, яким пред­метом скористалася, де саме поклала його (це і є непрямий продукт). Деякі властивості цього предмета, суттєві з точки зору мети дії (обсяг, маса), людина усвідомлює. Тут ідеться про прямий продукт дії.

Цікаво, що людина не може безпосередньо використати непрямі продукти в усвідомленій регуляції подальших дій. Безпосередньо цей продукт виступає лише в обєктивно за­фіксованому результаті дії — перетвореннях обєкта. Такі

неусвідомлені перетворення, неусвідомлений досвід інколи містять у собі шлях до розвязання творчої задачі (Я. О. Пономарьов).

Що ж сприяє тому, щоб неусвідомлений непрямий про­дукт дав поштовх інтуїтивному рішенню?

Нещодавно науковий світ вразила новина, яка, здається, не повинна цікавити людей у наш досить неспокійний час. Однак ця новина — знайдено доказ останньої, або Великої, теореми Ферма — схвилювала багатьох. Чому? Відповідь на це запитання дав д-р Коен, який керує відділенням мате­матики Прінстонського університету, де професор матема­тики д-р Ендрю Чайлз зробив своє відкриття. «Схоже, що великі духовні сили людства ще живі. Ми нібито присутні на виконанні одного з останніх квартетів Бетховена», — заявив Коен.

Хто ж дав наприкінці XXст. переконливий доказ того, що «великі духовні сили людства ще живі»? Д-р Чайлз прой­шов класичний шлях творчої людини. Він уперше позна­йомився з теоремою Ферма в десятилітньому віці. Теорема стимулювала його бажання стати математиком. Підлітком він витрачав багато часу на спроби довести теорему. «Вона завжди жила в моїй підсвідомості», — згадує д-р Чайлз. Проте тільки ставши професійним математиком, він зрозу­мів, що йдеться про щось значно більше, ніж просто робота над задачею.

Далі була праця. «Задача тримала мене, не відпускаючи, майже сім років. Робота велася день за днем. Я майже забув, що можна думати про що-небудь ще, — розповідає д-р Чайлз. — Я не думав, що коли-небудь припиню роботу над нею».

Отже, тільки та творча робота, яка стає справою життя, знаходить своє рішення, бо вона цілком захоплює особис­тість, усю діяльність, свідомість і підсвідомість творчої лю­дини. Вирішення таких проблем, які стали життям людини, здійснюється інколи завдяки так званому «інсайту» — ося­янню. Ідеї приходять до людини вві сні (таблиця Мен­делєєва), в зоопарку (формула бензолу Кекуле), у ванні (зга­даймо «Еврику!» Архімеда). Все це добре відомі в історії науки приклади того, як творча задача заволоділа особис­тістю і розвязалася нібито раптово, ніби сама собою. Однак найчастіше творча задача (наукова, технічна, художня тощо) розвязується систематичною, організованою, інтелектуаль­ною працею, поступовим проходженням усіх етапів і фаз розвязування, використанням спеціальних прийомів зву­ження поля пошуку, формування й перевірки гіпотез тощо. Принциповою для творчих задач є «нульова фаза» — бачення задачі, самостійність у її пошуку та постановці. Про цю фазу вже йшлося вище. Наведемо перелік прийомів роз­вязування задачі відповідно до фаз та етапів розвязування (Ільясов).

Перша фаза розвязування —аналіз умов задачі:

1) виділення даних, того, що шукається, відомих і неві­домих явищ задачі;

2) віднесення явищ задачі до обєктів і процесів, перше моделювання їхніх якостей;

3) установлення основної трудності (конфлікту) задачі.

Друга фаза розвязування—пошук невідомою в задачі (висунення гіпотез).

1-й етап — довизначення умов:

1) зниження рівня збудження;

2) розгортання визначень понять, що стосуються всіх явищ задачі;

3) виведення інших характеристик явищ задачі і як на­слідок установлення наявності в них властивостей, даних у визначеннях. Повторне моделювання отри­маних нових засобів, явищ;

4) зближення даних і вимог задачі;

5) усунення зайвих умов у формулюванні задачі.

2-й етап — пошук невідомого за допомогою більш ви­значених за змістом прийомів:

-1) підвищення рівня впевненості в собі;

2) знаходження й використання подібної задачі;

3) визначення сфери пошуку невідомого;

4) «перевтілення» в образ явищ задачі (емпатія);

5) розподіл задачі на частини.

3-й етап — пошук невідомого за допомогою прийомів, менш визначених за змістом:

1) узагальнення задачі;

2) конкретизація (спеціалізація) задачі;

3) переструктурування явищ задачі;

4) формулювання і рішення зворотної задачі;

5) висунення будь-яких гіпотез;

6) переключення на інші проблеми.

Третя фаза розвязування—перевірка й аналіз

гіпотез:

1) перевірка висунутих гіпотез;

2) виділення обгрунтувань гіпотез;

3) аналіз переваг і недоліків гіпотез;

4) розгляд причин неспроможності гіпотез;

5) виявлення схожості ідей у гіпотезах і умов, що залуча­ються.

Творче натхнення

Творчість — це не лінійний процес, у ньому бува­ють підйоми, спади, плато. Найвищий кульмінаційний твор­чий стан — натхнення. Це стан найвищого піднесення, коли пізнавальна й емоційна сфери поєднані і спрямовані на розвязування творчої задачі. Людину в стані творчого натхнення нібито несе «потік», вона не все усвідомлює у своїх діях, не завжди може сказати, скільки минуло часу (година, день, доба). Нерідко з перебуванням у стані твор­чого натхнення повязане й виникнення інсайтів, осяяння.

Людина, яка перебуває у стані творчого натхнення, має сильний вплив на інших людей, часто може переконати їх, схилити до своєї думки, ідеї, повести за собою. Особистісну властивість, що надає можливість такого ситуативного впливу на інших, повязаного з власним натхненням, називають харизмою.

Добре відоме сьогодні поняття «харизматичний лідер» (тобто лідер, який веде за собою не стільки глибинною силою переконання, скільки власним надихаючим прикла­дом). Інколи такого впливу вимагають і від учителя, доро­слого, який працює з дітьми, лідера творчого колективу та ін.

Кажуть, що творчий учень є дзеркальним відображенням творчого вчителя. При цьому від дорослого вимагають твор­чості найвищого, обєктивного рівня, не тільки педагогіч­ного, а й предметно-змістового натхнення, яке завойовує серця, харизми — надзвичайної надихаючої обдарованості, яка викликає у кожного учня «почуття повної довіри», «го­товність дотримуватися того, чого вчить учитель» (І. В. Бес­тужев-Лада).

Однак такий підхід не зовсім продуктивний, по-перше, тому, що ця характеристика не може (і не повинна) тор­катися кожного з мільйонів учителів, керівників гуртків і студій, тренерів-професіоналів та інших дорослих, які про­фесійно працюють із дітьми. По-друге, проста констатація звязку творчості вчителя і творчості учня, непомірні ви­моги до творчої майстерності вчителя зменшують його по­тенціальні можливості в оволодінні методиками розвитку творчості. Проте слід зважити на існуючу сьогодні мож­ливість виявлення й експлікації механізмів формування твор­чості, створення відповідних технологізованих методик і прийомів. Інша річ, що в принципі можливості розвитку та реалізації творчого потенціалу не мають обмежень.

Психологічні проблеми навчання творчості. Творчий тренінг

Проблема навчання творчості, підготовки до профе­сійної творчої діяльності досить незвичайна — як навчити того, чого сам не знаєш, тобто нового, творчого Звідси виникла ідея «вільного» виховання, «спонтанного» розвитку творчості, за якою найважливішим вважалося не перешкод­жати паросткам спонтанної творчості. Проте добре було б не тільки не заважати, а й сприяти розвиткові творчих здіб­ностей, здатності до різних видів творчої праці.

Сучасний підхід до навчання творчості пропонує чітке розмежування того, чого у творчості можна й потрібно вчи­тися, а чого не можна й не треба. Так, О. О. Мелік-Пашаєв виділяє кілька рівнів творчих здібностей у художній твор­чості, які виявляються в розвязуванні творчої задачі. Одна з головних характеристик творчої задачі, як відомо, — відсут­ність єдино правильного вирішення взагалі, воно можливе тільки з певної естетичної позиції, якщо йдеться про мис­тецтво, або, ширше, з певної рефлексивної позиції субєкта відносно задачі. Отже, найнижчі, операціональні компонен­ти творчих здібностей можна формувати безпосередньо, по­казуючи й пояснюючи, як і що має робити учень. Для розвитку творчої уяви перед учнем треба ставити задачі, для вирішення яких він має відшукати власні, не відомі вчите­леві засоби. Якщо йдеться про естетичну позицію, тут і саму задачу повинен поставити перед собою учень (О. О. Мелік-Пашаєв).

Отже, безпосередньо навчати творчості у звичайному ро­зумінні слова «навчання» неможливо. Щоб описати про­цеси формування здатності до творчості, використовується

ідея, поняття тренінгового впливу. В даному разі йдеться про тренінг інтелектуально-творчий.

Інтелектуально-творчий тренінг, тобто розгорнуту сис­тему гнучких впливів на особистість, спрямовану на форму­вання здатності до творчості, слід відрізняти від прийомів, або методів, активізації творчості «під конкретну задачу», тобто методів пошуку конкретного технічного або науково­го вирішення. Разом з тим знайомство з такими методами, значною мірою поширеними в організації сучасної техніч­ної творчості, їх практичне застосування і відповідний дос­від теж сприяють нагромадженню творчого потенціалу.

Методи пошуку нових технічних рішень поділяються на групові та індивідуальні. Серед групових слід відзначити «брейн-стормінг» Ф. Осборна (про нього вже йшлося вище, коли розглядалася критичність мислення), синектику (Дж. Гор-дон), для якої важливим є вміння емпатичного втілення у неживі предмети, творчу дискусію тощо. Принципову роль у групових методах пошуку нових технічних рішень відіграє соціально-психологічний аспект організації творчої групи, комплектування керівної ланки, стиль лідерства, підтримка комфортного спілкування в групі. Ці ж фактори мають вирі­шальне значення для творчої ефективності малих вироб­ничих груп, зокрема в системах автоматизованого проекту­вання технічних обєктів.

Серед індивідуальних або комбінованих методів (тобто таких, які можуть використовуватися як однією людиною, так і групою) можна відзначити узагальнений евристичний метод О. М. Половинкіна, метод гірлянд асоціацій, або ме­тафор, розроблений відомим винахідником Г. Я. Бушем, його ж «метод семикратного пошуку», а також метод «мор­фологічного аналізу» (Ф. Цвіккі), функціонально-вартісний аналіз, метод фокальних обєктів (Ф. Кунце). З цими мето­дами можна ознайомитися в сучасній літературі з технічної творчості (Г. С. Альтшуллер, 1986, В. О. Моляко, 1983, Ю. Л. Трофімов, 1989).

Системи творчого тренінгу, як правило, містять у собі комбінації багатьох методів, вони орієнтовані не на конк­ретний результат, а на поштовх до творчості, нагромаджен­ня відповідного потенціалу, відстрочену творчу ефектив­ність.

Прикладом цього є система творчого тренінгу КАРУС В. О. Моляко. КАРУС — це абревіатура з назв пяти найбільш застосовуваних стратегій конструювання: ком-

бідування, аналогізування, реконструювання, універсальна стратегія та стратегія випадкових підстановок.

Методи активізації в системі КАРУС ураховують особ­ливості творчої мисленнєвої діяльності людини, і тому вони досить ефективні й використовуються в наукових і при­кладних розробках з технічної творчості, в конструкторській діяльності.

Широко відома серед інженерів система ТРВЗ (теорія розвязування винахідницьких задач) Г. Альтшуллера. Ця система базується на філософській ідеї визначення і перебо­рення суперечності у винахідницькій задачі. В багатьох пуб­лікаціях Альтшуллер заперечує психологічні підходи й мето­ди формування здатності до винахідництва. Однак реальні прийоми Альтшуллера суттєво тяжіють саме до психології. І це зрозуміло з огляду на сутність винахідництва.

Винахідництво, безумовно, являє собою найвищий рі­вень технічної творчості, а, можливо, й науково-технічної творчості взагалі. В деяких психологічних дослідженнях ви­нахідництво протиставляється навіть відкриттю і розгляда­ється як результат розвинених творчої активності особис­тості й продуктивності мислення. Під відкриттям розуміють виявлення за допомогою аналізу реальних властивостей (ідей, речей і теорій), а під винаходом —. конструювання обєкта, кращого, ніж той, що аналізується. Винахідництво є со-ціально значущим видом творчості, у ньому здійснюється розробка операціональних знань, засобів діяльності, які без­посередньо впливають на науково-технічний прогрес.

Нарешті, винахідницька діяльність має особливі мож­ливості в плані розвязання «одвічного протиріччя» проб­леми навчання творчості (як навчити того, чого не знаєш сам?).

Робота із задачами, які є тільки субєктивно новими, становить обовязковий етап підготовки до творчості, хоча і є певною мірою «рафінованим» (тобто звільненим від зна­чущих психологічних домішок) варіантом творчої діяльнос­ті. Однак навчання творчості вимагає зваженого співвідно­шення між субєктивною і обєктивною новизною задач, що розвязуються, їх самостійною постановкою і заданістю.

Психологічні особливості винахідницької діяльності (са­мостійна постановка задач, неможливість правильного рі-шення-«відповіді», їх потенціальна варіантність, багато-рівневість кожної винахідницької задачі та ін.) сприяють

тому, що навіть у поставленій й розвязаній задачі тривалий час зберігається «інерція» обєктивності її творчого змісту, обєктивної новизни. Саме цей заряд обєктивної новизни, що міститься у винахідницькій задачі, потрібний для роз­витку творчої діяльності й зберігання всіх психологічних особливостей обєктивної творчості.

Запропонований вище психологічний аналіз проблеми підготовки до творчості дав можливість розробити підходи до творчого тренінгу з винахідництва. Це система спеціаль­них занять, під час яких створюються сприятливі психо­логічні умови для реалізації творчого потенціалу субєкта, його розвитку й нагромадження, усвідомлення й рефлек­сивного аналізу прийомів творчої діяльності, В нашій сис­темі підготовки до винахідництва передбачена активізація як усвідомлюваних та раціональних, так і неусвідомлених та емоційних складових творчості: активізація й розвиток ос­танніх відбуваються завдяки образному мисленню і сприят­ливому емоційному фону.

На заняттях, присвячених розвиткові творчості, необ­хідно передусім створити вільну ігрову атмосферу, спрямо­вану на забезпечення комфортності спілкування, впевне­ності у своїх силах, творчих потенціях і відповідному потен­ціалі інших членів групи. На цій базі вже можна продовжу­вати роботу щодо тренінгу спеціальних творчих моментів (скажімо, бачення задачі й самостійна постановка, форму­вання задуму тощо) в ігрових та інших умовах.

ЛІТЕРАТУРА

1. Альтшуллер Г. С. Найти идею. Новосибирск, 1986.

2. Выготский Л. С. Воображение и его развитие в детском возрас­те // Собр. соч.: В 6 т. Москва, 1984. Т. 3.

3. Геркинблит М., Петровский А. Фантазия и реальность. Москва, 1968.

4. Голосовкер Л. Имажинативный абсолют. Москва, 1979.

5. Короленко Ц. П., Фролова Г. В. Чудо воображения (воображение в норме и патологии) Новосибирск, 1975

6 Моляко В. А. Психология конструкторской деятельности Моск­ва, 1983

7. Немое Р. С. Психология: В 2 кн. Москва, 1994

8. Пономарев Л. А. Психология творчества. Москва, 1976

9 Селье Г. От мечты к открытию. Москва, 1987

10 Семенов И. Н. Проблемы рефлексивной психологии решения творческих задач. Москва, 1990.

11. Трофимов Ю. Л. Техническое творчество в САПР (психоло­гические аспекты). Киев, 1989.

12. Цзен Н. В., Пахомов Ю. В. Психотренинг (игры и упраж­нения). Москва, 1988.

Скачать архив с текстом документа