Поняття і зміст конституційної юстиції США
СОДЕРЖАНИЕ: Аналіз сутності конституційної юстиції США - діяльності судів загальної юрисдикції на чолі з Верховним судом, направленої на вирішення конституційно-правових питань шляхом здійснення конституційного контролю, який має універсальний та відносний характер.РЕФЕРАТ
Поняття і зміст конституційної юстиції США
ВСТУП
Одним із можливих результатів розвитку будь-якої правової науки є поява нових наукових понять та категорій. Так, в науці вітчизняного конституційного права до числа таких категорій належить категорія “конституційна юстиція”. До недавнього часу вітчизняні науковці віддавали перевагу таким поняттям, як “конституційний контроль”, “конституційний нагляд”, “конституційне судочинство”, “конституційна юрисдикція”, “конституційне провадження” тощо. Хоча категорія “конституційна юстиція” не належить до числа широко застосовуваних у вітчизняній юриспруденції, перші наукові спроби теоретичного осмислення цієї категорії вже є. Підходи сучасних українських та російських вчених-конституціоналістів щодо визначення місця “конституційної юстиції” в системі права можна поділити на такі групи: 1) ті, які категорію “конституційна юстиція” застосовують у розумінні “конституційне правосуддя”. Останнє розглядають як незалежну від конституційного права галузь, що включає до свого складу дві підгалузі – судове конституційне право (як матеріальне право) і судовий конституційний процес (як процесуальне право)[6, с. 38]; 2) ті, які конституційну юстицію не виділяють як самостійний інститут конституційного права України[7, с. 24]; 3) які розглядають конституційну юстицію як самостійний інститут конституційного праваабо як основний інститут у межах генерального конституційного інституту основ організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування ([1, с. 8].
Поняття і зміст конституційної юстиції
В широкому розумінні термін “юстиція” означає систему судових установ. Так, Б.О. Страшун зазначає, що під юстицією (від лат. justitia) слід розуміти сукупність судів (а іноді їх діяльність), як юрисдикційну слід розглядати діяльність суду по вирішенню правових конфліктів, а під юрисдикцією (від лат. jurisdictio – судовий розгляд; судовий округ) розуміти предметну і просторову сфери такої діяльності [9, с. 296]. На думку вченого, правосуддя - юрисдикційна діяльність судів, тобто винесення дійсно правових рішень по конфліктам, що розглядаються, шляхом застосування спеціальних процесуальних форм, покликаних гарантувати права людини в судовому процесі і полегшити по кожній справі, що розглядається, встановлення її істинних обставин [6, с. 296].
У широкому розумінні конституційну юстицію розглядають як сукупність судових органів і їх діяльність по перевірці відповідності законів і інших нормативних актів Конституції [7, с. 13]. У більш вузькому розумінні конституційну юстицію визначають як діяльність по забезпеченню верховенства Конституції, захисту прав і свобод особи, вирішенню конфліктів між гілками влади, яку здійснюють в межах особливої судової процедури не лише конституційні суди, але і органи загальної юрисдикції 4, с. 103]. Поширеним у спеціальній юридичній літературі є термін “конституційне правосуддя”, який використовують як синонім конституційної юстиції.
У науці конституційного права існують два основні підходи до розуміння поняття конституційне правосуддя. Згідно з першим, конституційне правосуддя розглядають як елемент конституційного контролю, яким охоплюється діяльність компетентних державних органів по перевірці, виявленню, констатації і усуненню невідповідностей нормативних актів Конституції, законам, в ході якої дані органи уповноважені скасовувати виявлені невідповідності [13, с. 293]. Механізм правового захисту Конституції за такого підходу включає не лише судовий конституційний контроль, але також конституційний контроль, який здійснюють інші державні органи.
Аналіз законодавства України дозволяє виділити конституційне правосуддя як одну із форм конституційного контролю, хоча і вищу, але не єдину. Певним обсягом повноважень у сфері конституційного контролю як правового засобу охорони (захисту) Конституції, забезпечення її верховенства і прямої дії її норм наділені Верховна Рада України, Президент України, органи виконавчої влади та суди загальної юрисдикції.
До повноважень Верховної Ради України у цій сфері можна віднести здійснення парламентського контролю у межах, визначених Конституцією України (п. 33 ч. 1 ст. 85 Конституції України), дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції або законів України (п. 28 ч. 1 ст. 85 Конституції України), здійснення своєрідного наступного контролю у вигляді скасування вже прийнятих законів [1].
Серед повноважень Президента України у сфері здійснення конституційного контролю можна назвати звернення до Конституційного Суду України з питань відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість (ст. 151 Конституції України), застосування відкладального вето (ст. 94 Конституції України), скасування актів Кабінету Міністрів України та актів Ради Міністрів Автономної Республіки Крим (п. 16 ч. 1 ст. 106 Конституції України), призупинення дії нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з мотивів їх невідповідності Конституції та законам України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України (ч. 2 ст. 137 Конституції України).
Повноваження органів виконавчої влади в сфері забезпечення правової охорони Конституції України регламентуються ст.ст. 93, 118 Конституції України, відповідно до яких Кабінет Міністрів України наділений правом законодавчої ініціативи, а голова місцевої державної адміністрації вищого рівня може скасувати рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України.
Відповідно до ст.ст. 124, 144 Конституції України питання конституційності правових актів, які не належать до юрисдикції Конституційного Суду України, вирішуються судами загальної юрисдикції.
Згідно з іншим підходом до розмежування понять конституційний контроль та конституційне правосуддя, конституційний контроль розглядають лише в якості елемента конституційного правосуддя.
Конституційний контроль, який здійснюють органи судової влади (загальної чи спеціальної юрисдикції – в залежності від того, яка модель судового конституційного контролю застосовується в конкретній країні), в спеціальній юридичній літературі визначають як судовий конституційний контроль, який є вищою формою конституційного контролю (по відношенню до контрольної діяльності інших органів державної влади, для яких, по-перше, це не основна функція, а по-друге, правотворча і правозастосовча діяльність яких є об’єктом судового конституційного контролю).
Поняттям “конституційна юстиція” охоплюються органи судової влади, які здійснюють конституційне правосуддя. Оскільки відомо дві основні моделі організації судового конституційного контролю – європейська і американська, саме від того, яку модель взято за основу в тій чи іншій державі, залежить зміст і характер судового конституційного контролю.
В США конституційне правосуддя не відокремлене від загального правосуддя: всі конституційні справи розглядаються судами загальної юрисдикції, причому як на федеральному рівні, так і на рівні штатів. Як зазначає американський вчений В. Бернхем, говорити про єдину судову систему Сполучених Штатів недоречно, тому що насправді в країні існує 51 судова система: федеральна судова система і судова система кожного штату [8, с. 175]. О.А. Жидков вказує на наявність правового дуалізму в США, коли в межах кожного штату співіснує місцеве право і федеральне законодавство [4, с. 8]. В кожному штаті є свій власний суд останньої інстанції, якому належить останнє слово у тлумаченні законів штату. Лише в тих випадках, коли при розгляді справи виникає питання застосування федерального закону, незалежно від того, де вперше розглядалася ця справа, в федеральному суді чи суді штату, можна говорити про єдину судову систему, де судом останньої інстанції виступає Верховний суд Сполучених Штатів. Судова система, подібна до американської, існує і в деяких інших федеративних державах (наприклад, в Мексиці і Австралії). Проте федеральний устрій не передбачає обов’язкового співіснування двох судових систем - федеральної і суб’єктів федерації. Наприклад, Австрія і Німеччина також федеративні держави, але суди земель і вищі федеральні суди складають в цих державах єдину централізовану систему [7, с. 334].
Ми не ставимо за мету розглянути особливості конституційної юстиції в усіх 50 штатах. Досліджуючи механізм реалізації судового конституційного контролю в межах федеральної судової системи, ми звернемо увагу лише на найбільш загальні особливості конституційної юстиції штатів.
Важливе місце в структурі методології юридичної науки, як і кожної науки, займає її понятійно-категоріальний апарат. Ми дозволимо собі підтримати тезу М.І. Козюбри про те, що поняття і категорії, які фіксуються у відповідних термінах і є узагальненим результатом пізнання державно-правової дійсності, істотних властивостей, зв’язків і відносин політичних і правових явищ, виступають в якості одного із основних інструментів наукового дослідження [5, с. 16]. Ґрунтуючись на цьому, ми досліджували, яке значення у вітчизняній та російській науковій літературі надається перекладу з англійської мови терміну judicial review, під яким в США розуміють діяльність судових органів США, пов’язану з перевіркою конституційності правових актів органів законодавчої та виконавчої влади.
В українській та російській юридичній літературі при перекладі цього словосполучення вживають різну термінологію: “конституційний контроль”, “судовий конституційний контроль”, “конституційний нагляд”, “судовий нагляд”, “судовий перегляд”, “юридичний перегляд”. Так, О. Мокровольський при перекладі монографії викладача права Чикагського університету Девіда П. Каррі “Конституція Сполучених Штатів Америки” вживає термін “юридичний перегляд”: “Юридичний перегляд – це влада судів визначати законність актів інших урядових підрозділів. У Сполучених Штатах це означає повноваження, коли спірна судова справа перебуває в межах юрисдикції того чи іншого суду, оголошувати закони федеральні й окремих штатів антиконституційними” [6, с. 25].
У перекладеній російською мовою праці професора політичних наук Каліфорнійського університету Дж. Уілсона “Американское правительство” в значенні права федеральних судів оголошувати закони Конгресу і підзаконні акти виконавчої влади такими, що не мають сили, якщо вони визнані неконституційними, вживається термін судовий перегляд, хоча є примітка редактора про те, що практика американського судового перегляду багато в чому нагадує порядок конституційного нагляду, але має ряд специфічних відмінностей [12, с. 392]. Професор Московського державного університету імені М.В. Ломоносова А.О. Мішин використовував термін “конституційний нагляд”[2, с. 36]. Коментуючи Конституцію США, Мішин А.О. і Власіхін В.П. ототожнювали терміни “конституційний нагляд” і “судовий нагляд”. Вонизазначали, що функцію конституційного нагляду, яку здійснює Верховний суд США, слід розглядати як судовий нагляд за відповідністю законодавчих і адміністративних актів Конституції США [9, с. 134-135]. Таке ототожнення пояснюється тим, що в США питання про конституційність закону чи іншого нормативного акта, на основі якого виникла конкретна справа, може бути поставлене будь-яким судом, але остаточне рішення виносить вища судова інстанція – Верховний суд США.
У перекладеній українською мовою праці професора права університету штату Вірджинія Деніела Дж. Мідора “Суди в Сполучених Штатах” вживається термін “судовий перегляд”: “…Характерною рисою американських судів є доктрина судового перегляду. Згідно з цією доктриною, суд має повноваження давати визначення щодо невідповідності закону (законодавчого акта) конституції і, як наслідок, втрата ним чинності. Суди також мають право заперечувати неконституційні дії виконавчих посадових осіб”[9, с. 4]. Термін “судовий перегляд” вживає і вчений Б. Футей: “Судовий перегляд – це право суду при вирішенні певної справи проголосити, що закон, ухвалений законодавчим органом чи акт урядової особи, починаючи від Президента Сполучених Штатів і закінчуючи керівниками різних міністерств та агентств, є недійсними, бо вони несумісні з Конституцією”[13, с. 71]. В.І. Лафітський у своїй праці “Основи конституційного ладу США” вживає термін “конституційний нагляд”[9, с. 192]. О.А. Жидков використовує термін судовий конституційний контроль, вказуючи на те, що судовий конституційний контроль – це сукупність владних можливостей Верховного суду, які дозволяють йому оцінювати конституційність діяльності інших державних органів США і приймати у зв’язку з цим вище і остаточне за своїми юридичними наслідками рішення [5, с. 80].
Існування такої сукупності можливих підходів до розуміння американського словосполучення “judicial review” можна пояснити відсутністю в роботах українських та російських вчених єдиного підходу до термінології.
Термін “конституційний контроль” можна розглядати в двох значеннях: як спеціалізовану діяльність органів державної влади, пов’язану з перевіркою на відповідність Конституції правових актів, і як функцію судових чи квазісудових органів. М.А. Нудель ще в 60-х роках ХХ ст. писав про можливість вживання поряд з терміном конституційний контроль терміну конституційний нагляд і зазначав, що конституційний контроль - це передусім перевірка законів з точки зору їх відповідності Конституції, яка передбачає тлумачення Конституції [10, с. 7]. Подібне визначення конституційного контролю зустрічається і в роботах інших вчених (зокрема, у роботах О.О. Махненко [6, с. 12] В.А. Туманова [7, с. 347]). Таку перевірку в тій чи іншій мірі можуть проводити різні державні органи. Наприклад, глава держави, вважаючи прийнятий парламентом закон таким, що повністю або в окремій частині не відповідає Конституції, застосовує право вето. Проте лише певна судова інстанція на підставі своїх особливих конституційних повноважень може завдяки спеціально встановленій законом судовій процедурі остаточно визнати закон (чи його окреме положення) таким, що не відповідає конституції. Вчені Л.Д. Воєводін і Д.Л. Златопольський характеризують конституційний контроль як перевірку дотримання конституції і конституційних законів, а також перевірку відповідності всіх інших актів вищих органів держави – конституції [37, с. 68]. При цьому вчені зазначають, що завдання конституційного контролю не розглядається як окрема функція, притаманна лише певному особливому, спеціально створеному з цією метою органу. На їх думку, істотна особливість конституційного контролю полягає в тому, що він є частиною загального контролю за діяльністю всіх інших органів держави [3, с. 68];
При спробі дати визначення конституційного контролю в США вчені використовують такі формулювання:
- С.В. Боботов та І.Б. Жигачов судовий конституційний контроль у США визначають як сукупність владних прерогатив, що дозволяють Верховному суду суверенно оцінювати конституційність актів і дій державних органів і посадових осіб і виносити по ним остаточне за своїми юридичними наслідками рішення [2, с. 234];
- Конституційний контроль в США - право всіх судів тлумачити федеральну конституцію, конституції окремих штатів і здійснювати судову перевірку конституційності федеральних законів і законів штатів, а також актів виконавчої влади і судових рішень [5, с. 16];
- Конституційний контроль в США визначається через наступні правомочності судів: владне тлумачення Конституції, перевірка конституційності законів Конгресу і легіслатур штатів, нормативно-правових актів виконавчої влади, а також встановлення норм права у формі судових прецедентів [9, с . 31];
- Судовий конституційний контроль в США означає владу судів США оголошувати недійсними акти органів законодавчої та виконавчої влади на підставі їх невідповідності найвищому закону нації - Конституції США Судовий конституційний контроль – перевірка конституційності правових актів і перевірка конституційності дій (чи, навпаки, відмови від дії) посадових осіб штатів і федерації [55, с. 79].
Спірним залишається питання про співвідношення понять “конституційний контроль” і “конституційний нагляд”. Наявність в юридичній літературі різних точок зору щодо їх співвідношення обумовлена передусім термінологічними відмінностями в національних правових системах.
Найчастіше під контролем розуміють таку систему відносин між органами публічної влади, при якій контролюючий орган може скасовувати акти підконтрольного органу. Нагляд же при цьому розумінні – це така система відносин, при якій наглядовий орган може лише звернути увагу піднаглядного органу на його помилку і може призупинити дію його акта, але скасовувати чи виправляти акт має сам піднаглядний орган [4, с. 103]. Вчений Арановський К.В. зазначає, що критерієм розмежування цих двох понять є доля акта, що оскаржується [1, с. 146 - 147].
Є, однак, і інше розуміння співвідношення між цими двома термінами. При цьому розумінні контроль – це перевірка діяльності підконтрольного органу, що проводиться контролюючим органом або з власної ініціативи, або по якому-небудь сигналу, а нагляд – постійне спостереження за діяльністю піднаглядного органу[6, С. 321].
О.А. Жидков ще в 80-х роках вказував на недоцільність перекладу американського словосполучення judicial review як судовий конституційний нагляд, пояснюючи це тим, що термін нагляд передбачає наявність постійної системи спостереження, яка в даному випадку відсутня [5, с. 78].
Більш доцільно ці терміни не ототожнювати, виходячи з того, що рішення, прийняті за результатами здійснення конституційного контролю, є юридично обов’язковими і тягнуть за собою визнання акта, який був предметом контролю, нечинним, а рішення, прийняті в порядку конституційного нагляду, мають рекомендаційний характер і мають за мету виявити чи навіть призупинити незаконні акти чи дії органів державної влади, але не скасовувати їх. Слід врахувати, що наслідком визнання акта нечинним є його формальне скасування. Однак, в США, де конституційний контроль прямо не передбачений Конституцією, визнання акта неконституційним не тягне за собою його формального скасування. Це може зробити лише парламент. Опротестований закон формально значиться в корпусі діючого законодавства, але не застосовується судами[9, с. 39]. Страшун Б.О. зазначає, що органи виконавчої влади, які мають право застосувати такий акт, робити цього не стануть, тому що застосування такого акта є недоречним: рішення органу виконавчої влади може бути оскаржене до суду, для якого акт нібито вже не існує і парламент в таких випадках, як правило, подібний закон невдовзі скасовує [6, с. 331]. Жидков О.А. звертав увагу на те, що будь-які спроби зацікавлених осіб скористатися положеннями, визнаними Верховним судом США недійсними, неминуче привели б їх до судових органів, але вже без надії на успіх [5, с. 86].
Ми підтримуємо думку Богдановської І.Ю., яка вказує на те, що неоднакове значення одного й того самого терміну не сприяє ефективному вивченню правового явища [7, с. 5]. Так, в законодавстві України використовується термін “перегляд судових рішень”, однак його значення істотно відрізняється від значення терміну “судовий (чи юридичний) перегляд”, який використовується при характеристиці діяльності судів США, пов’язаної з вирішенням конституційно-правових питань шляхом здійснення судового конституційного контролю. Так, наприклад, відповідно до ст. ст. 91 і 107 Господарського процесуального кодексу України від 6 листопада 1991 р. з наступними змінами існує два види перегляду судових рішень: в апеляційному та касаційному порядку [5]. Відмінність між ними полягає в тому, що в апеляційному порядку переглядаються рішення місцевого господарського суду, які не набрали законної сили, а в касаційному – лише ті, що набрали законної сили. В Розділі ХІІ2 Господарського процесуального кодексу України виписаний порядок перегляду судових рішень вищого господарського суду України Верховним судом України. Перегляд судових рішень може мати місце і в цивільному провадженні. Підстави для такого перегляду визначені в ст. ст. 291 і 320 Цивільного процесуального кодексу України від 18 липня 1963 року з наступними змінами [6], а Розділ V Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року, який набирає чинності з 1 січня 2005 року, але не раніше набрання чинності Адміністративним процесуальним кодексом України, має назву “Перегляд судових рішень” [2]. Відповідні положення Кримінально-процесуального Кодексу України від 28 грудня 1960 р. і Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. також регламентують порядок перевірки законності і обґрунтованості вироків і інших рішень нижчестоящих судів.
В США рішення судів нижчих інстанцій можуть переглядатися судами, що посідають вище місце в судовій ієрархії як на федеральному рівні, так і на рівні штатів. Проте не в кожній судовій справі, яка переглядається, ставиться питання про конституційність певного акта. Отже, коли мова йде про діяльність судів загальної юрисдикції США, змістом якої є вирішення конституційно-правових питань шляхом здійснення конституційного контролю за дотриманням Конституції, за актами органів законодавчої та виконавчої влади, за відправленням правосуддя і за дотриманням конституційних прав і свобод, більш доцільно говорити про судовий конституційний контроль, а не про судовий перегляд.
В США простежується стійка тенденція до розширення обсягу діяльності судів, які наділені правом здійснювати конституційний контроль, і до посилення їх впливу на загальний процес застосування права. У зв’язку з цим виникає ряд актуальних питань: наприклад, чи повинен такий контроль обмежуватися перевіркою відповідності законів і підзаконних актів Конституції чи поширюватись одночасно і на інші сфери, зокрема, крім сфери конституційного захисту прав і свобод, також і на контроль за здійсненням правосуддя. Так, Жидков О.А. вважає помилковим включення до змісту конституційного контролю в США поряд із визнанням неконституційними законів і адміністративних актів, визнання такими також судових рішень, що суперечать конституції, пояснюючи це тим, що скасування Верховним судом рішення суду нижчої інстанції, який, на його думку, неправильно вирішив те чи інше конституційне питання, не виходить за межі традиційних функцій верховної судової інстанції [5, с. 80]. На думку вченого, здійснення функції конституційного контролю в даному випадку, виявляється у тому, що суд, скасовуючи рішення нижчого суду, висловлюється при цьому негативно (чи позитивно) з приводу того чи іншого правового акта чи юридичної дії, що оскаржуються, тобто вирішує конституційне питання по суті. Інші вчені (Давид Р., Жоффре-Спінозі К. [4, с. 299], С.В. Боботов, І.Ю. Жигачов [2, с. 230 - 231], В.Б. Євдокимов [5, с. 10, 16], В.І. Лафітський [7, с. 192, 204 - 212] та ін.) вважають, що Верховний суд США і під його контролем всі інші суди - федеральні і штатів - мають право здійснювати контроль за конституційністю не лише законів федерації і штатів, але і за застосуванням принципів загального права, тобто будь-яке судове рішення у випадку визнання його таким, що суперечить конституційній нормі, може бути скасоване.
Оскільки тлумачення Конституції США Верховним судом США завжди було досить гнучким, в процесі його діяльності були дані тлумачення щодо основних положень Конституції США, дотримуватися яких мають інші суди. Серед таких положень можна назвати V поправку до Конституції, яка забороняє позбавляти життя, свободи чи власності без належного судового розгляду або поправку XIV, яка забороняє штатам відмовляти будь-якій особі, підлеглій їх владі, в однаковому для всіх захисті законами. Це лише окремі приклади тих положень Конституції США, яким було дано гнучке тлумачення Верховним судом США, внаслідок чого вони перетворилися у певні формули, конституційний контроль за якими має примусити всі судові інстанції, а також органи законодавчої та виконавчої влади поважати основні принципи Конституції і забезпечувати тим самим єдність права США.
Відповідно до загальноприйнятої в науці конституційного права класифікації видів конституційного контролю у США можна виділити наступні його види:
1) матеріальний конституційний контроль, який полягає у перевірці змісту законів і інших нормативних актів з точки зору їх відповідності змісту Конституції;
2) конституційний контроль у формі контролю шляхом заперечення (або конкретний контроль), коли на відповідність Конституції перевіряються закони, які вже вступили в дію, а не ті, які знаходяться лише на стадії проходження через Конгрес. Цю форму контролю іноді ще називають інцидентним контролем, оскільки підставою для порушення процедури конституційного контролю є конкретна судова справа, в якій зацікавлені особи захищають свої інтереси, посилаючись на те, що закон не відповідає Конституції [19, с. 31]. На відміну від вітчизняного законодавства, яким передбачено процедуру здійснення абстрактного конституційного контролю (або контролю шляхом дії), відповідно до якої порушити питання про визнання закону таким, що суперечить Конституції, можна, незалежно від того, використовувався закон в конкретних правовідносинах чи ні, в США визначальним є факт правозастосування відповідного нормативно-правового акта.
Конституційний контроль у США має свої специфічні характеристики. По-перше, він має універсальний характер, оскільки його дія поширюється не лише на закони, але також на акти органів виконавчої влади на всіх рівнях влади. По-друге, він може здійснюватися час від часу будь-яким судом при розгляді будь-якої справи, в якій розглядається питання про законний інтерес громадянина. Без прив’язки до конкретної судової справи, коли одна із сторін справи вважає, що вимога іншої сторони базується на неконституційній нормі, здійснення конституційного контролю у США неможливе. По-третє, конституційний контроль має відносний характер, оскільки рішення суду є обов’язковим лише для сторін конкретної справи. Визнаючи певну норму неконституційною у конкретній справі, суди не беруть її до уваги при винесенні відповідного рішення по суті цієї справи. Однак, як зазначив М.А. Нудель, якщо після рішення Верховного суду Конгрес не скасовує закон, останній завжди може знову набути сили, якщо в ході наступного процесу суд визнає закон конституційним [16, с. 158].
Отже, конституційну юстицію США можна охарактеризувати як діяльність судів загальної юрисдикції на чолі з Верховним судом США, направлену на вирішення конституційно-правових питань шляхом здійснення конституційного контролю, який має універсальний та відносний характер (рішення суду є обов’язковим лише для сторін конкретної судової справи), залежить від факту правозастосування відповідних норм права, включає перевірку конституційності актів органів законодавчої і виконавчої влади, контроль за дотриманням конституційних прав і свобод, а також контроль за відправленням правосуддя.
Використання різної термінології для характеристики такої діяльності у вітчизняній та російській юридичній літературі пояснюється, з одного боку, відсутністю в роботах російських та українських вчених єдиного підходу до поняття “конституційна юстиція” та пов’язаних з ним категорій, а з іншого – необхідністю враховувати термінологічні та мовні відмінності в законодавствах різних держав.
ВИСНОВКИ
Дискусійним в науці конституційного права США залишається питання про співвідношення принципу судового конституційного контролю з іншими принципами американської Конституції. Так, аналізуючи у 1980-х рр. вплив принципу судового конституційного контролю на політику, професор права Каліфорнійського університету Дж. Чоупер вказував на те, що право перегляду будь-якого рішення, прийнятого Конгресом чи Президентом, несумісне з фундаментальним принципом американської конституції – “принципом правління більшості”. На думку вченого, маючи таке право, Верховний суд відає могутніми засобами контролю за функціонуванням політичної системи, ставить себе вище представницьких установ, які прийнято розглядати в якості “основних гарантів демократії”. Досліджуючи приклади “невдалого” втручання Верховного суду в питання взаємовідносин між гілками державного управління, федеральним урядом і владою штатів і т. д., Дж. Чоупер вказував на необхідність детальної регламентації, яка б дозволила пом’якшити протиріччя між “принципом більшості”, з одного боку, і принципом судового контролю – з іншого [5, с. 164-165]. Неузгодженість судового конституційного контролю з принципом правління більшості пов’язують з неспроможністю виражати волю більшості. У той час, як конгресменів, сенаторів, президентів обирають виборці, Верховний суд ніким не обирається. З огляду на це, спірним залишається питання про те, чому Суд має змінювати те, що вирішує громадськість через своїх представників. Л. Фрідмен з цього приводу зазначає, що Конституція дійсно є вищим законом країни, але тільки самі наївні вірять, що Верховний суд просто інтерпретує текст, тобто досліджує, що документ означає або що мали на увазі люди, які його писали [13, с. 152].
ЛІТЕРАТУРА
конституційна юстиція суд юрисдикція
1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
2. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року // Урядовий кур’єр. – 2004. - № 130.
3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року: Офіційний текст / Міністерство юстиції України. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 464 с.
4. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року // Урядовий кур’єр. – 2002. – № 44.
5. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року // ВВР. - 1992. - № 6. - ст. 57.
6. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 липня 1963 року // ВВР. - 1963. - № 30. - ст. 464.
7. Закон України Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року// Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 40. - Ст. 263.
8. Закон України Про Конституційний Суд України від 16 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 49. - Ст. 272.
9. Наказ Міністерства юстиції України “Про затвердження Порядку перекладу актів європейського права на українську мову” від 26 листопада 2003 року № 144/5 // Офіційний вісник України. - № 48. – С. 279. – Ст. 2540.
10. Регламент Конституційного Суду України від 5 березня 1997 року // Вісник Конституційного Суду України. - 1997. - № 1.
11. Цивільний кодекс України. Проект від 25 серпня 1996 р. // Українське право. – 1996. – № 2 (4).
12. Конституція США // Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх: Пер. з англ. – К.: Веселка, 1993. – С. 133 – 157.
13. Декларация независимости США от 4 июля 1776 года // Американское правительство: Пер. с англ. - М.: Издательская группа Прогресс, Универс, 1995. - С. 463 – 467.
14. Глава 1 Титула 5 “Общие положения о правительственных органах” Свода законов США // Соединенные Штаты Америки: Конституция и законодательные акты. - М.: Прогресс, Универс, 1993. - С. 253 – 254.
15. Глава 5 Титула 5 “Правила административной процедуры” Свода законов США // Соединенные Штаты Америки: Конституция и законодательные акты. - М.: Прогресс, Универс, 1993. - С. 256 – 286.
16. Часть І Титула 28 “Организация судебной власти. Судебная власть и судебный процесс” Свода законов США // Соединенные Штаты Америки: Конституция и законодательные акты. - М.: Прогресс, Универс, 1993. - С. 197 – 207.
17. Часть IV Титула 28 “Юрисдикция и подсудность. Судебная власть и судебный процесс” Свода законов США // Соединенные Штаты Америки: Конституция и законодательные акты. - М.: Прогресс, Универс, 1993. - С. 207 – 219.
18. Глава 85 Титула 42 “Предотвращение загрязнения атмосферного воздуха” Свода законов США // Соединенные Штаты Америки: Конституция и законодательные акты. - М.: Прогресс, Универс, 1993. - С. 492 – 504.
19. Алебастрова И.А. Основы американского конституционализма. - М.: Юриспруденция, 2001. - 160 с.
20. Американська журналістика. Понад двісті років у суді // Урядовий кур’єр. – 2003. - № 83.
21. Арановский К.В. Государственное право зарубежных стран: Учебное пособие. - М.: ИД Форум; ИНФРА - М, 2000. - 488 с.