Технологія влаштування гідроізоляції камяних конструкцій
СОДЕРЖАНИЕ: Наукова організація праці при влаштуванні гідроізоляції кам’яних конструкцій. План житлового будинку. Застосування гідроізоляції на будівлях житлового призначення, технологія процесу виконання. Документація, геодезичний контроль та безпека праці.ЗМІСТ
Розділ 1. Загальна частина
Розділ 2. Наукова організація праці при влаштуванні гідроізоляції камяних конструкцій
2.1 План житлового будинку 1-5 поверху
2.2 Класифікація житлового будинку
Розділ 3. Розрахунково-технологічна частина. Алгоритм технологічного процесу виконання гідроізоляції
3.1 Документація на будівельно-монтажні роботи
3.2 Інструменти, пристрої та матеріали
3.3 Організація робочого місця
3.4 Організація і підготовка будівельного майданчика
3.5 Розробка котлована і влаштування основи
3.6 Монтаж фундаментів
3.7 Геодезичний контроль
3.8 Механізація монтажних робіт
3.9 Розрахунок матеріалів
Розділ 4. Безпечні прийоми праці
Висновок
Список використаної літератури
Розділ 1. Загальна частина
Будівлі і споруди грають важливу роль в житті сучасного суспільства. Можна стверджувати, що рівень цивілізації, розвиток науки, культури і виробництва значною мірою визначаються кількістю і якістю побудованих будівель і споруд.
Життя і побут людей обумовлюються наявністю необхідних будівель і споруд, їх відповідністю своєму призначенню, технічним станом.
Будівництво в нашій країні ведеться в дуже великих масштабах. Лише житлових будівель зводиться більше, ніж у всіх країнах Західної Європи. Щорік у нас задається в експлуатацію 1,1 млн. квартир і більше 1 млн. громадян покращують свої житлові умови. Саме тому будівництво в нашій країні є третім по масштабах після промисловості і сільського господарства галуззю народного господарства, що робить актуальною тему роботи.
Обєктом дослідження виступає застосування гідроізоляції в умовах будівництва. Предметом дослідження застосування гідроізоляційних матеріалів в сучасних умовах.
Метою роботи є оглядова характеристика застосування гідроізоляції на будівлях житлового призначення.
Для реалізації зазначеної мети були поставлені такі завдання:
- визначення наукової організації праці;
- показ алгоритму виконання технологічного процесу;
- аналіз безпечних прийомів праці у будівництві;
Розділ 2. Наукова організація праці при влаштуванні гідроізоляції
кам’яних конструкцій
Організація праці повинна розглядатися з двох сторін: по-перше, як стан системи, що складається з конкретних взаємопов’язаних елементів і відповідає цілям виконання об’єму роботи, тобто влаштуванні гідроізоляції; по-друге, як систематична діяльність людей по впровадженню нововведень у існуючу організацію праці для приведення її у відповідність з досягнутим рівнем науки, техніки і технології.
Праця людей в процесі виконання об’єму роботи організовується під впливом розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Тому організація праці завжди має дві сторони: природно-технічну і соціально-економічну. Ці сторони тісно пов’язані між собою і визначають зміст організації праці.
У змісті організації праці, виходячи з особливостей роботи по влаштуванню гідроізоляції, виділяють такі елементи:
- поділ і кооперування праці, що передбачає науково обґрунтований розподіл працівників за систематизованими трудовими функціями, машинами, механізмами, робочими місцями, а також відповідне групування і комбінування працівників у виробничі колективи;
- нормування праці що передбачає ретельний розрахунок норми витрат праці на виконання зазначених послуг як основу для організації праці та визначення її ефективності;
- організація і обслуговування робочих місць, що включає їх раціональне планування і оснащення у відповідності з антропометричними і фізіологічними даними та естетичними смаками людини;
- покращення умов праці, що передбачає усунення шкідливості виробництва, надлишкових фізичних, психологічних і емоційних навантажень, формування системи охорони і безпеки праці;
- ефективне використання робочого часу, оптимізація режимів праці і відпочинку;
- планування і облік праці;
- мотивація праці;
- зміцнення дисципліни праці.
По ділянкам і бригадам розраховують, планують, аналізують зниження трудомісткості Тр в результаті впровадження виконання робіт:
а) зниження норми часу
Тр = (Нб – Нплп) Q Кд,
де Нб і Нпл – норми часу до і після впровадження виконання робіт, нормо-год; Q – об’єм виробництва продукції, _л..; Кд – коефіцієнт терміну дії виконання робіт;
б) збільшення норм обслуговування
Тр = (1/Ноб – 1/Нопл) Фпл Кд,
де Ноб і Нопл – норми часу до і після впровадження виконання робіт; Фпл – плановий фонд робочого часу, год.;
в) зменшення нормативної чисельності робітників
Тр = (Чб – Чпл) Фпл Кд,
де Чб і Чпл – нормативна чисельність робітників до і після впровадження виконання робіт.
Планова технологічна трудомісткість Тр.пл визначається за формулою:
Тр.пл = (Тр.пл. Q – Тр)/Q
де Тр.пл – технологічна трудомісткість виробу на початок планового періоду, нормо-год.
Планова трудомісткість обслуговування Тобс по кожному виду робіт на одиницю основної продукції встановлюється, виходячи з трудомісткості обслуговування на одиницю основної продукції – в базисному і плановому періодах з врахуванням коефіцієнта зміни трудомісткості Кт по даному виду робіт:
Тобс = Qб Тр.пл Кт/Qпл,
де Qб і Qпл – об’єм одиниці основної продукції; Тр.пл – технологічна трудомісткість виробу на початок планового періоду, нормо-год.
2.1 План житлового будинку 1-5 поверху
Будинок із однопід’їздною секцією змінної поверховості 5 поверхів з підвалом. На 1,2,3,4 поверхах запроектовано по 7 квартир на кожному поверсі, на 5 поверсі – 4 квартири і 2 тераси загального користування для мешканців всього будинку.
Вертикальний зв’язок між поверхами здійснюється по сходах і ліфті. Типи квартир:
- студії площею від 38.0 до 45.0 м2 – 18 квартир;
- квартири з 1 спальнею площею 73.5 м2 – 10 квартир;
- квартири з 2 спальнями площею 99.1 м2 – 4 квартири.
Всі квартири мають передпокій, санітарний вузол з душовою кабіною, вітальню-їдальню з кухонним устаткуванням і просторі балкони площею від 4.5 до 10.4 м2 .
У будинку запроектований підвал з підсобними приміщеннями для мешканців будинку. Біля будинку монолітний залізобетонний каркас на монолітній залізобетонній фундаментній плиті із влаштованою гідроізоляцією. Стіни підвалу бетонні з цегельними перегородками завтовшки 120 мм. Міжповерхові перекриття, сходи і шахти ліфтів – монолітні залізобетонні.
Фасад з двору
Фасад ззаду
Торцевий фасад
1-ий поверх
2-ий поверх
3-ій поверх
4-ий поверх
5-ий поверх
2.2 Класифікація житлового будинку
Класифікація – це система субпідрядних понять якого-небудь знання, що є засобом для встановлення зв’язків між ними. Таким чином, в архітектурному проектуванні знання класифікації сприяє встановленню єдиної професійної мови спілкування між фахівцями і дозволяє орієнтуватися в багатообразній практиці житлового будівництва, бо кожна група або клас житлових будівель мають свої внутрішні відмінності і свою сферу застосування.
Даний будинок класифіковано за такими ознаками:
- призначенням відноситься до квартирного типу;
- етажністю – 5-ти поверховий;
- терміном проживання – для постійного проживання;
- архітектурно-просторовою структурою – з літнім приміщенням (тераса);
- рівнем комфорту – високоякісний с жилою одиницею у вигляді будинку;
- чисельністю ліфтів – ліфтовий починаючи з 1-го поверху;
- капітальністю у відповідності до норм забудови – IIIклас;
- додатковими ознаками – з розвинутою захисною функцією.
Розділ 3. Розрахунково-технологічна частина
Алгоритм технологічного процесу виконання гідроізоляції
Аби в стіни будинку не проникала грунтова волога, влаштовують гідроізоляцію. У камяних і цегельних фундаментах гідроізоляцію кладуть зазвичай на висоті 15 - 25 см від рівня землі. Якщо підлоги кладуть на балки, то гідроізоляція має бути на 5 - 15 см нижче останніх.
У будинку, що має підвал, гідроізоляцію кладуть на двох рівнях: першу - у фундаменті на рівні підлоги підвалу або нижче за нього на 13 см, другу - в цоколі на 15 - 25 см вище за поверхню отмостки.
Поверхні стін підвалу і його підлогу ізолюють при цьому так. Якщо рівень грунтової води нижчий за підлогу підвалу, то із зовнішнього боку стіни, дотичні з грунтом, покривають двома шарами гарячого бітуму. На підлогу кладуть шар жирної глини ( 25 см ), ущільнюють, покривають шаром бетону ( 5 см ), вирівнюють, витримують протягом одного-двох тижнів, покривають мастикою і наклеюють двошаровий рулонний килим з руберойду або толю. Зверху кладуть такий же шар бетону, який вирівнюють, покривають цементним розчином і желєзнять.
Застосування гідроізоляції: 1, 7 – глина; 2 – цементна штукатурка покрита бітумом з зовнішньої сторони; 8, 5 – гідроізоляція; 4 – цементна підлога; 6 – бетонна стяжка.
Коли рівень грунтових вод вищий за рівень підлоги підвалу, то треба створити хорошу ізоляцію стін і підлоги. Крім того, довкола стін в місцях примикання підлоги підвалу слід зробити еластичний замок з паклі, змоченої в розплавленій бітумній мастиці або бітумі. Особливо необхідний такий замок в підвалах з глинистим грунтом, де спостерігається нерівномірне осідання.
Ізоляцію стін із зовнішнього боку піднімають вище за рівень грунтової води на 50 см .
При високому рівні грунтових вод підлогу ізолюють спочатку шаром глини (25 см), на неї кладуть бетон, на бетон - гідроізоляцію і знову покривають цементним розчином.
Для освітлення підвалів часто нижче за рівень землі встановлюють вікна. Перед такими вікнами необхідно мати колодязі-приямки з фанерованими каменем, цеглою, бетоном. Пів приямка повинен мати лоток для збору води; зверху над вікнами рекомендується влаштувати козирки.
Верх фундаментів і цоколів не завжди буває рівним і гладким. Для вирівнювання по бічних сторонах на 1 - 3 см вище за їх поверхню кріплять дошки з рівними кромками. Простір в опалубці заливають цементним розчином складу 1:3 або 1:4, вирівнюють, розгладжують його, просушують і потім укладають гідроізоляцію.
Приведемо для прикладу декілька способів ізоляції фундаменту.
1. Кладуть шар цементного розчину (2 - 3 см) складу 1:2, вирівнюють, желєзнять, сушать. Стелять один шар толі або руберойду.
2. Кладуть два-три шара мастики, приготованої з 1 частини розігрітої соснової смоли і 0,3 - 0,5 частин вапна. Вапно можна замінити сухою крейдою, змішуючи його із смолою в пропорції 1:1. Гарячу мастику наносять шарами (загальна її товщина має бути 7 - 10 мм).
3. На гарячій сосновій смолі наклеюють бересту в два-три шари.
4. Найбільш надійна ізоляція - на мастиках (толь - на дегтевій, руберойд - на бітумній). Верх фундаменту або цоколя покривають мастикою і наклеюють на неї перший шар рулонного матеріалу, який знов покривають мастикою, і наклеюють другий шар рулонного матеріалу. Піщане або камяне посипання з боку наклейки з рулонних матеріалів треба знімати, оскільки це забезпечує надійніше приклеювання.
Правильно виконана робота досить надійно захищає конструкції від проникнення вогкості. Виконують її двояко. У одному випадку на добре вирівняний свіжий розчин насипають 2 - 3-міліметровий шар сухого цементу і тут же добре загладжують його лопаткою або кельмою. Цемент вбирає воду, утворюється цементне тісто, яке, висихаючи, не пропускає воду. Можна на вирівняний свіжий розчин накласти 2 - 3-міліметровий шар цементного тіста і також його загладити.
Взагалі під будь-які будівлі бажано влаштовувати гідроізоляцію на двох рівнях по фундаменту і верху цоколя.
Інколи під деревяні будівлі з камяними і іншими фундаментами гідроізоляцію кладуть лише по верху цоколя. Це невірно. Оскільки вогкість, що йде по фундаменту, зволожуватиме підлогу, що призводить до загнивання деревини. Значить, ізоляцію треба укладати і по фундаменту.
Якщо фундаменти викладають з окремих каменів або цегли, то для того, щоб закрити можливо наявні крізні тріщини або незаповнені розчином шви, їх доводиться обштукатурювати. Особливо добре виконувати штукатурку з двох сторін. Розчин бажано застосовувати цементний або вапняно-цементний, але він менш міцний, чим перший.
Із зовнішнього боку штукатурку затирають, а ще краще загладжують штукатурною лопаткою або кельмою, що додає штукатурці водонепроникність.
3.1 Документація на будівельно-монтажні роботи
Будівництво як сфера трудової діяльності регламентується системою законодавчих актів і нормативних документів, які в сукупності є її нормативною базою. Система нормативних документів у будівництві складається з будівельних норм і правил, державних стандартів та інших нормативних документів, які затверджуються Держбудом України, міністерствами, відомствами та органами державного контролю.
Нормативні документи встановлюють комплекс норм, правил і вимог, які обовязкові при розробці проектно-кошторисної документації; виконанні інженерних пошуків; будівництві і реконструкції будинків і споруд; виготовленні будівельних матеріалів, конструкцій і виробів і т.д.
Основними нормативними документами в будівництві є Державні будівельні норми, які носять законодавчий характер і обовязкові для використання всіма проектно-пошуковими і будівельно-монтажними організаціями, підприємствами будівельної індустрії та іншими організаціями і установами, що здійснюють будівництво незалежно від відомчого підпорядкування або форми власності.
Будівельні норми і правила встановлюють:
— вимоги до організації, управління й економіки при проектуванні, інженерних пошуках і будівництві;
— норми проектування населених міст, підприємств промислового, сільськогосподарського та іншого призначення, будинків і інженерних споруд, будівельних конструкцій, основ і фундаментів;
— правила організації, управління, виконання і приймання робіт;
— правила ціноутворення у будівництві і кошторисні норми;
— норми витрат матеріальних і трудових ресурсів.
Система нормативно-правового забезпечення будівництва постійно вдосконалюється з метою приведення її у відповідність до останніх досягнень науково-технічного прогресу в будівництві, а також у відповідність до змін у виробничих стосунках при вдосконаленні або перетворенні виробничо-правових форм господарювання.
Будівництво здійснюється за спеціальним проектом, який розроблено з додержанням будівельних норм і правил та затверджено у встановленому порядку.
Проект — це система розрахунків, робочих креслень, макетів та інших документів, яка обґрунтовує економічну і технічну доцільність будівництва обєкта та визначає його архітектурно-конструктивні рішення й оптимальні будівельно-технологічні умови виконання будівельних процесів, що забезпечують закінчення будівництва у задані терміни з мінімальними витратами матеріально-технічних і трудових ресурсів.
Проекти розробляють як на будівництво невеликих будинків або їхніх елементів (наприклад, окремих конструкцій, технологічного обладнання, інтерєрів тощо), так і на будівництво великих міст, житлових масивів, промислових підприємств, електростанцій, залізниць тощо.
Кожний проект складається з кількох частин (розділів): архітектурно-будівельна, технологічна, енергетичне й інженерне обладнання, організація будівництва, кошторисні розрахунки, техніко-економіч-ні показники тощо, розроблення яких здійснюють відповідні спеціалісти.
Проектування починається з обґрунтування соціально-економічної або господарської необхідності будівництва даного обєкта в тому чи іншому регіоні, населеному пункті, місті. Потім розробляють техніко-економічне обґрунтування — передпроектний документ, в якому наводять основні техніко-економічні показники, конструктивно-технічні й експлуатаційні характеристики обєкта, що підлягає будівництву. За затвердженням розробляють завдання на проектування, яке передають проектній організації, після чого вона розпочинає проектування.
Залежно від складності обєктів проектування виконують у дві або одну стадію. При проектуванні в дві стадії для відносно складних і великих обєктів спочатку розробляють технічний проект (перша стадія), а потім робочі креслення (друга стадія). У разі проектування в одну стадію — будівництво невеликих та відносно нескладних обєктів — розробляють техноробочий проект — технічний проект, суміщений з робочими кресленнями у скороченому вигляді.
Основною проектною документацією, що регламентує організацію і технологію виробництва будівельно-монтажних робіт, є проект організації будівництва і проект виконання робіт.
Проект організації будівництва є невідємною частиною робочого проекту і складається одночасно з розробленням інших його розділів з узгодженням обємно-планувальних, конструктивних і технологічних рішень обєкта з можливими методами організації і виконання робіт. Проект організації будівництва розробляє генеральна проектна організація або за її дорученням проектна організація, яка спеціалізується на будівельному проектуванні. Проект організації будівництва складається з комплексу взаємозвязаних проектних рішень організаційно-технологічного, технічного, нормативного та планово-економічного характеру щодо виконання підготовчих і основних виробничих процесів на будівельному майданчику, що забезпечує своєчасне розгортання, здійснення та завершення будівництва в затверджені терміни.
Проект виконання робіт розробляють на основі робочого проекту; він спрямований на забезпечення прийняття ретельно обґрунтованих рішень щодо технології виконання будівельних процесів у конкретних виробничих і погодно-кліматичних умовах. Проект виконання робіт виконує генпідрядна установа (за необхідності із залученням субпідрядних та проектних спеціалізованих установ).
Проект виконання робіт розробляють на основний і підготовчий періоди будівництва, на окремі стадії і види робіт (наприклад, на зведення підземної частини будинку або на монолітні бетонні і залізобетонні роботи, на опоряджувальні або покрівельні роботи), а також окремо на роботи, які виконують в екстремальних умовах (взимку, в умовах підтоплення території тощо).
Проектування технології виробництва будівельно-монтажних робіт виконують у дві стадії: аналіз і оцінка обґрунтувань; розроблення проекту виконання робіт.
Аналіз і оцінка обгрунтувань передбачає всебічне і ретельне врахування всіх будівельно-технологічних та виробничо-технічних умов і параметрів зведення будинків, споруд або окремих конструкцій при формуванні можливих методів виробництва і механізації будівельних процесів, а також техніко-економічну оцінку ефективності їх.
Аналіз і оцінка обґрунтувань складається з таких елементів:
- аналіз проекту щодо відповідності проектних рішень нормативним документам з встановленням основних обємно-планувальних і конструктивних рішень обєкта, параметрів обсягу робіт за окремими процесами, характеру розподілу їх по фронту робіт і термінам виконання, а також відповідності проекту технологічним, технічним та ресурсним можливостям будівельної організації та існуючій будівельній індустрії тощо;
- аналіз умов виконання робіт щодо характеру і рівня впливу природних процесів (геологічні і гідрогеологічні процеси, сейсмічні, метеорологічні процеси та явища), погодно-кліматичних чинників (виконання робіт взимку, в умовах сухої і спекотної погоди, під час дощу, снігопаду, сильного вітру), наявності шкідливих і небезпечних чинників зовнішнього середовища (ступінь загазованості, пилоутворення, концентрація небезпечних і шкідливих аерозолів, небезпека враження електрострумом), а також інші умови й обмеження;
- оцінка можливих методів і термінів виконання будівельних процесів і робіт має грунтуватися на принципах варіантного проектування з обовязковим узгодженням варіантів із генпроектувальником і субпідрядними організаціями.
До складу проектів виконання робіт на зведення складних та унікальних обєктів мають належати програми необхідних додаткових досліджень, випробувань та режимних спостережень (сейсмометричних, гідрогеологічних, гідрологічних, геохімічних, геодезичних), які можуть забезпечити надійне виконання будівельно-монтажних робіт та подальшу експлуатацію споруди.
Розроблення проекту виконання робіт на зведення будинків і споруд та окремих конструкцій треба виконувати на підставі результатів багатоетапної оптимізації і вибору можливих методів виконання робіт. До складу проекту виконання робіт належать такі документи:
- будівельний генеральний план з розподілом загального фронту робіт на дільниці, захватай і робочі зони з вказівкою для кожного елемента фронту робіт виду і ступеня складності умов виробництва, наявності і характеру дії небезпечних і шкідливих чинників та природних процесів, місця розташування надземних і підземних мереж (окремо діючих, особливо небезпечних, пожежо- та вибухонебезпечних), схеми руху і стоянки будівельних машин, границі і конструкція огорож будівельного майданчика і небезпечних зон, місця розташування будівельного обладнання, площадок для складування й укрупнення будівельних елементів, проїздів для будівельного транспорту та проходів для працівників, розміщення спеціальних пристроїв і захисних конструкцій, місць та умов підключення до діючих енергопостачальних мереж тощо;
- календарний графік виконання робіт, у якому встановлено послідовність і терміни виконання будівельно-монтажних робіт і процесів; наведено витрати праці і машинного часу; визначено потребу у засобах механізації; відокремлено технологічні стадії і комплекси робіт, які доручено виконувати бригадам будівельних робітників, наведено їхній кількісний та професійно-кваліфікаційний склад;
- графіки постачання на обєкт будівельних матеріалів, конструкцій, напівфабрикатів та обладнання;
- графіки руху робочих кадрів і основних будівельних машин по обєкту;
- технологічні карти (схеми) на виконання окремих видів робіт і будівельних процесів із включенням схем операційного контролю якості, розподілом фронту робіт на захватки, ділянки, розрахунком витрат праці і потреби у будівельних матеріалах, конструкціях і напівфабрикатах, засобах механізації, будівельної оснастки, допоміжних пристроях і пристосуваннях, а також у засобах захисту працівників.
Крім цього, проект виконання робіт має містити: конструктивні рішення з улаштування спеціальних, допоміжних та захисних пристроїв і конструкцій, які потрібні для забезпечення безпечних і продуктивних умов праці; вказівки з контролю якості, включаючи схеми операційного контролю та приймання закінчених конструктивних частин і обєкта; заходи з техніки безпеки і охорони праці з вказівкою особливостей і характеру суміщення робіт, небезпечних зон і конструкцій огорож їх, засобів індивідуального захисту та загального режиму роботи будівельних робітників на обєкті.
Прийняті рішення потрібно погоджувати з установами, які експлуатують підземні і надземні мережі та комунікації, транспортні шляхи, шляхопроводи і продуктопроводи, з установами, що постачають енергоресурси, які використовуватимуться для будівельного виробництва, тощо. Повністю узгоджений проект затверджується і надається виконавцю робіт не пізніш як за 2 міс. до початку робіт.
Технологічна зона являє собою простір, де розміщуються машини, робітники, пристосування, будівельні матеріали і конструкції для виконання певного процесу та шляхи переміщення їх, а також створювана продукція. Технологічні зони часто називають за видом виконуваного процесу; наприклад, технологічна зона монтажу, зона бетонних робіт. Технологічна зона складається з робочої зони, зони транспортування, розвантаження і складування матеріалів і конструкцій.
Робоча зона — це простір, у межах якого виконавець (машина, людина, ланка або бригада) виконує доручену йому роботу. Зони транспортування, розвантаження і складування є просторами, в яких проводять відповідно транспортування, розвантаження і складування матеріалів і виробів.
При суміщенні в просторі кількох технологічних зон утворюється зона суміщення робіт. Особливе значення має правильне визначення її меж під час роботи двох або кількох будівельних машин, які можуть розташовуватися на одному або різних рівнях.
У процесі виконання робіт кожна зона може стати небезпечною. Небезпечна зона являє собою простір, у межах якого постійно діють або потенційно можуть діяти небезпечні виробничі чинники.
3.2 Інструменти, пристрої та матеріали
Бригада повинна бути оснащена комплектом необхідних інструментів. Їх наявність і правильність використання створюють умови для високопродуктивної праці.
Кельму застосовують для накидання і розрівнювання розчину.
Сокіл – металевий щит розміром 40 х 40 см з дерев’яною ручкою довжиною й 5 см. Він призначений для переносу розчину при нанесенні його на поверхню.
Ківш служить для накидання розчину на поверхню.
Півтерка призначена для вирівнювання і ущільнення штукатурного накиду, нанесеного на поверхню, чи для обладнання лузг (внутрішніх кутів) у свідому розчині. Вона складається з полотна і ручки.
Правило служить для розрівнювання шару розчину і перевірки горизонтальності чи вертикальності поверхонь.
Скребачка служить для очищення поверхонь від бруду і напливів розчину. Бажано мати кілька скребачок різної ширини. Широкі скребачки застосовують на рівних поверхнях, більш вузькі – на нерівних.
Для очищення поверхонь від забруднення використовують сталеві щітки. Крім бучарди, для насічки поверхонь застосовують також зубила і молоток.
Для камяних поверхонь у сухих приміщеннях застосовують вапняні розчини. Склад розчину підбирають залежно від його призначення і якості вапна: для оббризку 1:2; 1:2,5; 1:3; для грунту 1:2,5; 1:3; 1:5; для накривки 1:1,5; 1:2; 1:2,5.
Цементні розчини мають такий склад: для оббризку — 1:2; 1:2,5; 1:3; для грунту 1:3; 1:4; для накривки: 1:2; 1:2,5.
Види гідроізоляції: рулонна, прорезинена шляхом напилювання, бентонітова у вигляді матів, фундаментна, проникаюча.
3.3 Організація робочого місця
Кожний будівельний процес здійснюється в межах певного простору, параметри якого зумовлені конструктивними особливостями обєкта і прийнятою технологією та забезпечують умови безпечного, економічного й ергономічного виконання робіт. Розрізняють такі просторові зони: робоче місце, фронт робіт, захватка, ділянка, ярус, технологічна, робоча, складування, транспортування, суміщення робіт та небезпечна.
Робоче місце — це простір, у межах якого робочий процес здійснюється робітником та де розташовані потрібні для цього предмети і знаряддя праці, пристосування і продукція. Розміри робочого місця визначаються з урахуванням умов ергономіки (забезпечення мінімальних енерговитрат робітника) виконання процесу.
Фронт робіт — частина обєкта, що відводиться для безперебійного виконання технологічного процесу протягом тривалого часу (звичайно не менше ніж півзміни). У цій частині обєкта мають бути виконані всі будівельні роботи, що технологічно передують виконуваному процесові, а також звільнені місця для розташування робітників, машин, будівельних матеріалів і конструкцій та зони транспортування їх.
Захватка — частина обєкта, що відводиться при потоковому виконанні робіт протягом певного часу.
Ділянка — це частина фронту робіт, що виділяється для роботи протягом певного часу для ланки або одного робітника.
У процесі зведення будинку або споруди у висоту для відкриття фронту робіт доводиться з допомогою риштувань міняти рівень робочого місця. При цьому простір обєкта умовно розчленовується за висотою на яруси.
Часто обєкт будівництва по вертикалі умовно розчленовують на технологічні яруси. Потреба в цьому виникає тоді, коли за конструктивними особливостями обєкта фронт робіт відкривається лише в процесі виконання їх.
3.4 Організація і підготовка будівельного майданчика
До початку виконання основних будівельно-монтажних процесів при зведенні будинків і споруд мають бути виконані підготовчі роботи. Склад підготовчих робіт залежить від виду споруд, місцевих умов будівельного майданчика, його розташування щодо оточуючого середовища; він забезпечує як техніко-економічну ефективність наступного виконання основних будівельно-монтажних процесів, так і дотримання вимог безпеки праці та охорони навколишнього середовища.
Підготовчі роботи розподіляють на дві групи: позамайданчикові і внутрішньомайданчикові.
До позамайданчикових робіт належать процеси будівництва зовнішніх підїзних доріг до будівельного майданчика, мереж і споруд із забезпечення енергією, водою, звязком, спорудження за потреби виробничої бази будівельних організацій.
До внутрішньомайданчикових робіт, комплекс яких ще визначають як підготовку майданчика, належать процеси: створення геодезичної розбивної основи будівлі; огороджування будівельного майданчика; звільнення території від дерев, корчів, валунів; знесення будинків і споруд, які не можна використати під час виконання основних робіт; забезпечення стоків поверхневих та ґрунтових вод; осушення заболочених ділянок; улаштування тимчасових будівель, доріг, інженерних мереж; створення майданчиків для складування вантажів та укрупнення будівельних конструкцій; улаштування тимчасового освітлення. Обсяги робіт з підготовки майданчика визначаються в проекті виконання робіт.
Створення геодезичної розбивної основи. Геодезична розбивна основа служить для планового і висотного привязування на місцевості проекту будинків і споруд та для геодезичного забезпечення на весь період будівництва.
Геодезичну розбивну основу виконують у вигляді сітки квадратів розмірами 50, 100, 200 м, осі якої є прямокутними координатами, що визначають положення будинку або споруди на місцевості. Для окремих будівель геодезичною розбивною основою можуть бути червоні лінії.
Для винесення будівельної сітки на місцевість використовують існуючу державну геодезичну (тріангуляційну) мережу.
Поздовжні і поперечні осі сітки закріплюють на місцевості постійними знаками з плановою точкою. Знаки виконують із деревяних, металевих або залізобетонних елементів і міцно закріплюють у ґрунті. Так само фіксують і червону лінію.
Основні осі будівлі переносять на місцевість за методом прямокутних координат. Координатами беруть сусідні осі будівельної сітки, а перетин їх — за нуль відліку.
За наявності червоної лінії привязування до неї здійснюють, визначаючи кут 3 між основною віссю будівлі і червоною лінією і відстань від точки А до точки О перетину основних осей.
Для детального розбивання осей будинку чи споруди паралельно її контуру ставлять будівельне обнесення, на яке переносять і закріплюють основні осі, прибиваючи до дощок цвяхи та позначаючи олійною фарбою. Будівельне обнесення треба встановлювати на відстані не менш як 20 м від осей будівлі, щоб воно зберігалося під час виконання земляних робіт. Для лінійно-протяжних споруд (наприклад, трубопроводу) ставлять тільки поперечне будівельне обнесення, яке розміщують на прямих ділянках через 50 м, на заокруглених — через 20 м, а також на всіх пікетах і в місцях переломлення профілю. Використовують для цього інвентарні металеві конструкції із труб, кутиків тощо.
Звільнення території майданчика. Територію будівельного майданчика звільняють від кущів, дерев, валунів, зносять будинки і споруди, які не можна використати в період зведення будівель, знімають рослинний шар. Для звалювання дерев і корчування пнів використовують бульдозери і трактори з трелювально-корчувальною лебідкою, а також екскаватори із спеціальним устаткуванням. Малі та середні дерева діаметром 12...25 см валять разом з корінням. Дерева більш як 25 см завтовшки спочатку зрізують на висоті 0,2.. .0,3 м електричними пилками або бензо-пилками, а потім корчують пні. Корчування пнів на будівельному майданчику обовязкове в місцях: розроблення котлованів, траншей, канав; зведення насипів висотою до 1 м для влаштування залізничних колій, насипів висотою до 1,5 м для влаштування автомобільних доріг; виконання планувальних робіт; розміщення трас підземних комунікацій. Для викорчовування пнів діаметром понад 30 см з твердих та мерзлих ґрунтів доцільно користуватись підривним методом. Заряд закладають під пень у нахилений шпур на глибину 1,5...2 діаметри пня. Масу заряду беруть З розрахунку 10...20 г вибухової речовини на 1 см діаметра пня.
Дрібнолісся та кущі зрізують кущорізами або бульдозерами. Ніж бульдозера заглиблюють у рослинний шар на глибину 15...20 см, зрізують і переміщують кущі на відведені для цього місця.
Габаритні валуни (камені), які можна вивезти або перемістити землерийно-транспортними засобами, вивозять у відвал, а негабаритні спочатку подрібнюють вибуховим методом, уламки вантажать екскаваторами в самоскиди і теж вивозять за межі майданчика.
Розбирання та знесення малоцінних будинків і споруд здійснюють ручним (напівмеханізованим), механізованим, вибуховим або комбінованим способами.
Для розбирання будівель ручним та напівмеханізованим способами використовують відповідний інструмент: ломи, клини, відбійні молотки, лебідки, домкрати і т. ін. Механізоване розбирання і руйнування будинків і споруд здійснюють бульдозерами, автонавантажувачами та екскаваторами, різними кранами з навісним обладнанням. Вибуховим способом руйнують будівлі або окремі їхні конструктивні елементи. Якщо будівлі мають історичну чи архітектурну цінність, їх переміщують на інше місце.
В останні роки в будівельній практиці значно зросли увага і вимогливість до застосування екологічно чистих методів, що запобігають забрудненню та зберігають довколишнє середовище. Це насамперед стосується збереження деревної рослинності, поверхневого шару грунту, запобігання забрудненню ґрунтових вод.
Рослинний шар грунту на площі майбутньої земляної споруди зрізають на глибину 15...25 см бульдозерами або автогрейдерами, збирають у відвали для подальшого використання з озеленення і благоустрою обєкта, що будується, або на іншій території.
Зелені насадження, що не підлягають вирубці і пересадці, огороджують. Дерева і чагарники, придатні для озеленення, мають бути пересаджені і збережені від пошкоджень.
Відведення поверхневих та ґрунтових вод. Поверхневі води, які утворюються від атмосферних опадів і танення снігів, відводять з території будівельного майданчика, влаштовуючи з нагірної сторони майданчика водовідвідні канави, лотоки, обвалування або систему підземних дренажів. Поверхні будівельного майданчика, складських і монтажних майданчиків планують так, щоб вони мали уклони, спроможні забезпечити відведення поверхневих вод.
На майданчиках з високим рівнем ґрунтових вод та їхнім інтенсивним притоком осушення ґрунтів доцільно вести за допомогою відкритого або закритого дренажу.
Відкритий дренаж улаштовують у вигляді канав завглибшки до 1,5 м, що мають пологі (1:2) укоси і необхідний для течії води уклон. В окремих випадках канави можна заповнювати дренувальними матеріалами (щебінь, гравій, крупний пісок). Поздовжній уклон водовідвідних Канав та лотоків залежить від рельєфу місцевості і має бути не менший ніж 0,003 %. Розміри і методи закріплення укосів вибирають залежно від швидкості потоків води. Ширина водовідвідних канав по дну — не менш як 0,5...0,6 м.
Підземні закриті дренажі виконують із застосуванням трубчастих елементів (дрен) діаметром 125...300 мм із отворами на поверхні, по яких вода стікає у відведені місця. Такі дренажі більш ефективні, оскільки в трубі швидкість потоку води вища, ніж у дренувальному матеріалі. Як дрени використовують: труби гончарні (керамічні), азбестоцементні, бетонні зі звичайного чи пористого (що фільтрує) бетону, склопластикові, пластмасові, деревяні; стрічки профільовані пластмасові і паперові. Під час улаштування дренажу утворюють траншею, на підготовлене дно кладуть дренажні труби.
Труби засипають дренувальним матеріалом (піском, щебенем, гравієм), для верхнього шару використовують рослинний (дерновий) ґрунт. Дно дренажу повинно бути нижчим, ніж рівень промерзання ґрунту, і мати уклон не менш як 0,5 %.
Дренажні роботи можна здійснювати, використовуючи конструкції з трубофільтрів з піщаною підсипкою.
Трубофільтри — це керамзитобетонні труби діаметром 150, завдовжки 825 мм, які з одного краю мають паз, а з іншого — гребінь. Трубофільтри кладуть у траншею на підстильний шар з піску, щебеню чи гравію. Для фільтрувальної засипки з боків і зверху використовують пісок крупністю зерен 0,3. ..2,5 мм. Товщина шару піщаної засипки поверх труби — не менше ніж 200 мм.
У разі використання керамзитобетонних трубофільтрів замість азбестоцементних і керамічних труб із щебеневою або гравійною засипкою трудомісткість робіт знижується у 2...З рази, значно підвищується якість робіт та зменшується їхня вартість.
Для розроблення траншей і канав використовують одно-, багатоківшеві й роторні екскаватори, канавокопачі та інші механізми з навісним спеціальним обладнанням.
Улаштування тимчасових інженерних мереж. Для потреб будівництва доцільно використовувати постійні інженерні мережі. Якщо такої можливості немає, влаштовують тимчасові водопровідні та електромережі і використовують пересувне устаткування для забезпечення будівництва теплом, парою і стисненим повітрям.
Тимчасовий водопровід улаштовують зі сталевих труб діаметром 25...150 мм, рідше з азбестоцементних діаметром 50...200 мм і чавунних. Труби закладають нижче глибини промерзання грунту, а якщо глибина менша, то утеплюють теплоізоляційними матеріалами (шлаком, пінопластом та ін.). Якщо тимчасовий водопровід використовуватиметься тільки влітку, достатньо покласти труби на глибину ЗО см або на поверхні ґрунту, забезпечивши їхній захист від механічних пошкоджень.
Тимчасове електропостачання високої і низької напруги забезпечують, як правило, на повітряних підвісках проводів. Кабельні мережі влаштовують тільки тоді, коли відкриті електропроводи неможливо застосовувати за умови безпеки виконання будівельно-монтажних робіт. Для тимчасового забезпечення майданчика електроенергією використовують пересувні електростанції, підвісні трансформаторні підстанції, переносні опори тощо.
Електроенергія між споживачами на будівельному майданчику розподіляється комплектно-блоковими трансформаторними підстанціями.
Тимчасові тепломережі залежно від рівня залягання ґрунтових вод можуть бути наземними або підземними з відповідною теплоізоляцією, їх улаштовують для опалення тимчасових будівель, гарячого водопостачання та інших виробничих потреб. Труби укладають з уклоном 0,02...0,03 % для стікання конденсату. Для отримання гарячої води та пару використовують (якщо немає можливості отримати ці енергоресурси від постійних котелень) пересувні котельні установки на мазутному або на твердому паливі.
Для забезпечення виробничих потреб стисненим повітрям улаштовують стаціонарні або розміщують пересувні компресорні установки, а для забезпечення киснем і ацетиленом за потреби — кисневі й ацетиленогенераторні станції. Від стаціонарних установок до виробничих споживачів стиснене повітря підводять сталевими трубами, а від тимчасових — гумовими шлангами діаметром 20...40 мм. Для відведення конденсату зі сталевих трубопроводів їх укладають з уклоном 0,005...0,01 % у напрямку руху повітря. Газ подають прогумованими шлангами (на відстань не більш як 20 м), розміщеними у відкритих деревяних коробах.
Розміщення тимчасових будівель. Для обслуговування будівельного виробництва і робітників на будівельному майданчику розміщують культурно-побутові (їдальні, душові, медпункти, приміщення для обігрівання робітників тощо), адміністративно-господарські (контори, пожежні, прохідні) й виробничі (майстерні, навіси, склади тощо) тимчасові будівлі.
Потребу в кількості та площі таких будівель визначають розрахунком. Для улаштування їх доцільно використовувати інвентарні контейнерні, збірно-розбірні та пересувні типи тимчасових будівель серійного виробництва, що знижує трудовитрати встановлення й обладнання їх. Тип інвентарних будівель вибирають залежно від обсягу, терміну виконання, організаційних і технологічних особливостей основних будівельно-монтажних робіт. Пересувні будівлі, обладнані на автомобілях або причепах, особливо доцільні при великій розгалуженості обєктів будівництва і зведенні лінійних споруд.
Відкриті складські майданчики для конструкцій, матеріалів, устаткування і напівфабрикатів розміщують у зоні роботи монтажних механізмів, причому ближче до них мають бути розміщені штабелі важких і громіздких виробів.
Закриті склади розташовують обєднаною групою в зоні складського господарства.
Майданчики укрупнення конструкцій мають бути в таких місцях, які забезпечують простий і безпечний спосіб переміщення їх у проектне положення.
Механізовані установки розміщують поза зоною роботи монтажного крана.
Бажано, щоб культурно-побутові та адміністративно-господарські будівлі були поблизу входу до будівельного майданчика.
Улаштування тимчасових доріг. Тимчасовими є дороги, призначені для підїздів до будівельних майданчиків та для переміщення по самих майданчиках.
Найпоширенішими на будівельному виробництві є автомобільні та залізничні шляхи. Автомобільні тимчасові дороги доцільно влаштовувати по трасах постійних доріг, передбачених генеральним планом майбутнього обєкта. Такі дороги прокладають без верхнього покриття, яке влаштовують потім, перед здачею обєкта в експлуатацію. При забудові житлових масивів та кварталів краще влаштовувати тимчасові дороги по території будівельних майданчиків, оскільки конструкція, ширина та радіус заокруглення доріг та проїздів, які проектуються на період експлуатації житлових масивів, не розраховані на переміщення великовантажних автомобілів та автопоїздів.
Дороги на будівельних майданчиках можуть бути тупиковими та кільцевими. В кінці тупикових мають бути майданчики для розвороту транспорту. Виходячи з нормативного габариту автомобіля (прямокутник завширшки 2,5 м і заввишки 3,8 м), ширина покриття автомобільної дороги при переміщенні транспорту по одній смузі має бути не менше ніж 3,5 м, а при переміщенні по двох смугах — 5,5 м. Проте слід мати на увазі, що фактичні розміри деяких засобів автомобільного транспорту перевищують вказані як по ширині, так і по висоті. Автомобільні шляхи споруджують відповідно до вимог та призначення. Конструктивно автомобільні шляхи включають земляне полотно та шляховий одяг, який складається з підстильного піщаного шару, основи і покриття.
Для зниження вартості робіт при улаштуванні тимчасових шляхів застосовують залізобетонні конструкції багаторазового використання з суцільних або ґратчастих плит колійного типу.
Залізничні дороги складаються із земляного полотна та верхньої споруди. Земляне полотно має бути стійким до впливу різних навантажень, розмивання водою, а також досить міцним. Верхня будова складається з баластного шару, шпал та рейок. Призначення баластного шару — сприймати, розподіляти та передавати навантаження від поїзда на нижню основу шляху.
Залежно від ширини колії залізнична дорога може бути нормальної ширини (1524 мм) або вузькою (завширшки 750 мм). Нормальна дорога може бути одно- або двоколійною.
3.5 Розробка котлована і влаштування основи
При спорудженнi котловану геодезичнi роботи виконуються при його розбивцi i контролi за установкою обносок i відриванням котловану, при зачищеннi дна i укосiв, передачi осей i висот в котлован, виконавчих зйомках вiдритого котловану.
Проектування котловану виконується на топографiчному планi великого масштабу. В процесi проектування визначається розташування котловану на мiсцевостi по вiдношенню до мiсцевих предметiв, планове положення внутрiшньої i зовнiшньої кромки котловану, способи розбивочних робiт.
Передача осей в котлован виконується за допомогою теодолiта iз створних точок або висками вiд точок перетину осей, фіксованих дротами, натягнутими на обноску. Висоти в котлован передаються нiвелiром безпосередньо на дно або складним нiвелюванням по вiдкосах. В глибокi котловани з крутими стiнками вiдмiтки передаються за допомогою вертикально пiдвiшеної рулетки i двох нiвелiрiв.
Розбивка осей фундаментiв виконується вiд осей будiвлi, закрiплених на обносцi або переданих у котлован. Контроль за висотою фундаментiв ведеться геометричним нiвелюванням.
При визначеннi видiв геодезичних знакiв i складаннi схеми закрiплення осей i реперiв необхiдно виходити з конкретних умов i вимог нормативiв.
Для закрiплення пунктiв геометричної розбивочної основи застосовуються типи знакiв, передбаченi Iнструкцiєю з урахуванням мiсцевих геологiчних i гiдрологiчних умов.
Конструкцiя i глибина закладання знакiв повинна забезпечувати їх стiйкiсть, щоб можливi їх змiни в планi i по висотi були меншими допускiв на розбивочнi i монтажнi роботи.
Мiсце розташування знакiв повинно забезпечувати їх зберігання i бути зручним для виконання вимiрювань. Розмiщення, конструкцію i глибину закладання їх необхiдно проектувати з урахуванням розташування споруд i iнженерних комунiкацiй, органiзацiї виробництва, технологiї будiвельно-монтажних робiт, топографiчних, iнженерно-геологiчних i гiдрологiчних умов дiлянки будiвництва.
Постiйнi знаки планової i висотної основи повиннi бути розташованi в мiсцях, що не пiдлягають деформацiї земної поверхнi, за межею земляних робiт (траншей, котлованiв). Ближнi (тимчасовi) знаки розташовуються не менше 5 м вiд контуру будiвлi, споруди.
Для тривалого зберiгання грунтовi знаки огороджують деревяною або металевою обноскою.
Основнi знаки закрiплюються знаками - не менше чотирьох на кожну вiсь. Основнi знаки розмiщуються за межами розробки котловану i закрiплюються в мiсцях, вiльних вiд тимчасових i постiйних споруд, складiв будiвельних матерiалiв, установки механiзмiв i устаткування. Мiсця закладки осьових знакiв визначаються на основi будiвельного генерального плану i узгоджуються з головним iнженером будiвництва.
Осi транспортних i iнженерних внутрiшньомайданчикових комунiкацiй закрiплюються знаками на кутах повороту i прямих дiлянках не менше нiж через 100 м.
Висотна основа на територiї будiвництва закладається з таким розрахунком, щоб передачу висот можна було зробити не бiльш нiж з трьох станцiй нiвелiрного ходу.
При побудовi планової розбивочної основи на вихiдному i монтажному горизонтi можуть застосовуватись знаки в виглядi насічок на металевих закладних деталях, приварених до арматури пластин (або пристрiляних до бетону), i позначок олiйними фарбами на металевих, бетонних, деревяних або iнших частинах постiйних i тимчасових споруд. В деяких випадках осi споруд можуть закріплюватись знаками у виглядi марок, рiзноманiтної форми скоб, металевих зайоршених стержнiв, мiцно закрiплених у бетон, цегляну кладку або в деревянi частини.
За обмежених умов роботи в якостi планової розбивочної основи необхiдно максимально використовувати знаки настiнної полiгонометрiї i настiнної розбивочної основи. Подiбнi знаки, що закрiплюються на колонах, значно полегшують проведення робiт всерединi цехiв промислових споруд.
Знаки планової i висотної основи закладенi на території будiвництва, пiдлягають здачi за актом пiд нагляд на зберігання замовнику.
3.6 Монтаж фундаментів
До початку монтажних робіт необхідно перевірити правильність розбиття осей будівлі - цю роботу виробляють геодезисти або інженер-будівельник. Розбиття осей - це перенесення осей з креслення на підставу, призначену для пристрою фундаменту. З деревяних кілочків і рейок виконується обноска (2), натягаються струни осей (3) і схилами (7) визначають точки пересічення осей (4) на дні котловану. За допомогою крапок, що визначилися раніше, заміряють проектні розміри фундаменту і закріплюють їх металевими штирями (6), аби не змістилися. Причалювання (5) повинне знаходитися на 2-3 мм далі за бічну грань стрічкового фундаменту. Фундаменти під колони і стовпи владнують так само, як і стрічкові, але, крім того, розмічають грані і кути фундаментів.
Якщо грунти піщані, фундаментні блоки укладаються безпосередньо на вирівняну підставу, при інших видах грунту - влаштовується піщана подушка завтовшки 10м. Грунт під підошвою фундаменту не може бути не насипним, не розпушеним, якщо такий є, його необхідно видалити, а взамен насипати щебінь і пісок, після чого ретельно утрамбувати. Ямки в підставі заповнюються бетоном. Для визначення горизонтальності підстави, відведеної під фундамент, на початку і в кінці ставлять контрольні нерухомі визирки 1, аби верх визирки був вищий за відмітку підстави на довжину переносної ходової перевірочної визирки 2. Рівень контрольних визирок перевіряють щодня за допомогою нівеліра або після обноска. Між визирками 1 забивають в підставу кілочки 3, на яких ставиться ходова перевірочна визирка.
Монтажники, аби перевірити горизонтальність підстави, використовують правило, встановлюють нерухомі визирки на забиті кілочки і вирівнюють, підсипаючи або зрізаючи грунт на ділянці. Правило повинне щільно прилягати до піщаної підстави на всіх напрямках. Аби фундаментні блоки не звисали з піщаної подушки, довжина і ширина піщаної підстави робиться більше на 200-300 мм. Кран, за допомогою якого влаштовуються фундаментні блоки, не повинен знаходитися на дуже близькій від краю котловану відстані, аби не сталося обвалення.
Пристрій фундаментних блоків починається з установки маякових блоків (1) по кутах і в місцях пересічення стенів. Після укладання маякових блоків по грані фундаментної стрічки натягують причалювання (2), піднявши її до рівня зовнішнього ребра блоків, потім по причалюванню укладаються всі останні блоки. Після укладання блоків ретельно вивіряється горизонтальність положення, і якщо воно порушене знову перекладають блоки. Розриви між фундаментними блоками, передбачені проектом, а також бічні пазухи тимчасово засипаються піском або піщаним грунтом, аби не виникали деформації.
При установці блоку на розмічене місце не можна порушувати поверхню підстави, стропи можна знімати лише після установки фундаментного блоку в задане місце згідно проекту. Між блоками має бути залишена відстань для прокладки труб водопостачання і каналізації, теплопостачання, електропостачання і ін. Місця сполучень між блоками подовжніх і поперечних стенів заливаються бетонною сумішшю. Монтаж фундаментів під колони виконується, як сказано раніше, за допомогою схилу і кілочків точно фіксують положення осей. Контроль правильності опускання блоку на підставу ведеться за допомогою рисок (1), (2), нанесених на середину бічної грані блоку фарбою. Після закінчення монтажних робіт по укладанню фундаменту виконують планово-висотну посадку із залученням інженерів або геодезистів і по всіх результатах вимірів виконується виконавча зйомка. На цій зйомці зображається фактичне розташування фундаментних блоків по висоті і в плані. Допустимі відхилення від проекту повинні не перевищувати по висоті 10 мм і в плані ±10 мм від осей розбиття.
3.7 Геодезичний контроль
Геодезичний контроль точності геометричних параметрів будівель (споруд), у тому числі виконавчі зйомки, являются основною частиною виробничого контролю якості. Геодезичнийконтроль включає визначення дійсного планового і висотного положення і положення відносно вертикалі элементов, конструкцій і частин будівель (споруд) як на стадії тимчасового закріплення (операційний контроль), так і після завершення їх закріплення (приймальний контроль).
Методи геодезичного контролю точності геометричних параметрів будівель (споруд) повинні передбачатися на різних стадіях виробничого контролю якості будівельно-монтажних робіт, тобто при вхідному, операційному і приймальному контролях.
Методи геодезичного контролю точності геометричних параметрів елементів, конструкцій і частин будівель (споруд) вибираються при розробці проекту виробництва геодезичних робіт з врахуванням нових будівельних конструкцій, новою технології робіт, технологічного устаткування, складних геологічних і природних умов і інших чинників.
Контрольовані в процесі будівництва геометричні параметри будівель (споруд), перелік відповідальних конструкцій і частин, що підлягають геодезичному контролю в процесі спорудження, рекомендується наводити в записці пояснення Проекту Організації Будівництва.
В процесі будівництва необхідно стежити за зберіганням і стійкістю знаків геодезичної разбивочной основи і контролювати їх положення за допомогою інструментів не менше два раз на рік (у весняний і осінньо-зимовий періоди). В разі порушення збереженню і стійкості знаків вони мають бути відновлені.
У ПОБ вказується, що акти огляду прихованих робіт, акти приймання робіт нульового циклу, акти проміжної приємкі відповідальних конструкцій і інша виконавча документація, а також оцінка якості будівельно-монтажних робіт повинні складатися на основі даних виконавчих геодезичних схем і креслень.
Геодезичні роботи, що виконуються в підготовчий і основний періоди будівництва, включаються у ведомостьобємів робіт. Вартість цих робіт, що виконуються в підготовчий і основний періоди будівництва, включається в кошторисну вартість будівель (споруд).
3.8 Механізація монтажних робіт
Одним із основних напрямів науково-технічного прогресу в будівництві є підвищення рівня механізації і автоматизації будівельних процесів через впровадження досконалішої системи машин і механізмів, сучасних засобів автоматизації і систем інформаційного забезпечення.
Механізація будівельних процесів — це заміна ручної праці роботою машин і механізмів під керуванням і контролем робітників-операторів.
Автоматизація будівельних процесів — це таке оснащення механізованого будівельного процесу, при якому функції керування і контролю за роботою машин і механізмів, що виконувались робітника-ми-операторами, передаються технічним засобам автоматичного керування і контролю — автоматиці.
За ступенем використання засобів механізації та характером праці будівельних робітників при виготовленні будівельної продукції будівельні процеси поділяють на:
- ручні процеси, коли всі робочі операції будівельного процесу, виконують робітники вручну з використанням ручного або механізованого інструменту;
- механізовані процеси — одну або деяку частину робочих операцій будівельного процесу виконують за допомогою машин і механізмів під керуванням і контролем робітників-операторів, а інші робочі операції виконують вручну;
- комплексно-механізовані процеси — всі без винятку робочі операції будівельного процесу виконують за допомогою машин і механізмів, а всі будівельні робітники, які зайняті у даному процесі, виконують лише функції керування і контролю за роботою машин і механізмів;
- автоматизовані процеси — всі робочі операції будівельного процесу виконують за допомогою машин і механізмів з автоматизацією окремих операцій керування і контролю за роботою машин і механізмів;
- комплексно-автоматизовані (автоматичні) процеси — всі робочі операції будівельного процесу виконують і керують ними за допомогою машин-автоматів, які працюють за певною програмою.
Для механізації і автоматизації будівельних процесів промисловість випускає різні види машин і механізмів, які у будівельному виробництві застосовують у вигляді певної системи взаємозвязаних машин і механізмів:
- технологічний комплект засобів малої механізації (нормо-комплект) — сукупність засобів малої механізації, ручного і механізованого інструменту, допоміжних пристроїв і пристосувань та технологічної оснастки, узгоджених між собою за призначенням і продуктивністю.
Нормокомплект розраховано на виконання конкретного виду ручних процесів і операцій відповідно до прийнятої технології визначеним кількісно-кваліфікаційним складом виконавців — бригадою робітників;
- комплект машин — сукупність взаємозвязаних машин і механізмів, які взаємоузгоджені між собою за технологічним призначенням, технічним рівнем та продуктивністю. Комплекти машин застосовують для комплексної механізації простих робочих процесів: розроблення ґрунту, укладання бетонної суміші, монтаж колон і т. ін. До комплекту належать одна або кілька ведучих (основних) машин, за допомогою яких виконують основні монтажно-укладальні робочі операції, і кілька (іноді одна) допоміжних машин, за допомогою яких виконують допоміжні або транспорті процеси та операції. За основною машиною визначається технологічне призначення і продуктивність комплекту. Наприклад, для механізованої екскавації ґрунту формується комплект машин у складі екскаватора, який є ведучою машиною комплекту, та автосамоскидів (допоміжні машини) для вивезення ґрунту, які підібрані за продуктивністю і робочими параметрами екскаватора;
- комплекс машин — сукупність комплектів машин і механізмів, які взаємозвязані єдністю кінцевої продукції і які застосовують для комплексної механізації складних будівельних процесів: монтаж збірних конструкцій каркаса будинку, виконання монолітних бетонних і залізобетонних робіт тощо. Наприклад, комплекс машин у складі комплекту машин для екскавації і транспортування ґрунту (екскаватор — автосамоскиди) та комплекту машин для укладання ґрунту в насип (ґрунтоущільнювальна машина — бульдозер, автогрейдер тощо), який сформовано для комплексної механізації складного процесу, кінцевою продукцією якого є земляний насип;
- парк машин — сукупність однорідних за технологічним призначенням машин, які застосовують для виконання певного виду й обсягів робіт та процесів. Розрізняють: парк машин для виконання окремих видів робіт (наприклад, парк машин для механізації монтажних робіт чи монолітних бетонних і залізобетонних робіт, парк машин для механізації земляних робіт), парк машин для комплексної механізації будівельно-монтажних робіт (система машин будівельної організації) та парк машин будівельної галузі (система машин для комплексної механізації будівництва).
Підбір машин і механізмів для комплексної механізації будівельних процесів та робіт здійснюють на основі зіставлення їхніх робочих і експлуатаційних параметрів з відповідними конструктивно-технологічними характеристиками будівельної продукції та вимогами технології виконання робіт.
Продуктивність основної машини має забезпечувати заданий темп виконання ведучого будівельного процесу, а продуктивність допоміжних машин комплекту — безперервну роботу основної машини без зниження її продуктивності, тобто їхня продуктивність має бути рівною або дещо більшою (на 10... 15 %) ніж продуктивність основної машини:
- пості відповідно комплекту машин, основної машини і допоміжних машин комплекту, які розраховані в одиницях виміру продукції на одиницю часу#м2/год; т/зміну).
Оптимальний варіант механізації будівельних процесів вибирають на основі порівняння критеріальних показників — основних і допоміжних.
До основних показників належать собівартість і трудомісткість одиниці продукції механізованого процесу, тривалість робіт, терміни окупності капітальних вкладень на механізацію й автоматизацію процесу, до допоміжних — питомі показники ваги, метало- й енергоємності, розраховані на одиницю продуктивності комплекту машин або на інший параметр, рівень механізації або автоматизації будівельних процесів.
Сучасні будівельні технології ґрунтуються на виконанні будівельних процесів комплексно-механізованими методами з широким використанням систем автоматизації окремих технологічних процесів і операцій, діагностики технічного стану машин та оптимізації параметрів використання їх. Поширюється використання роботизованих технологічних комплексів під час виконання земляних, монтажних, бетонних, малярних та інших робіт і процесів, гнучких автоматизованих виробництв — заводів і установок з приготування напівфабрикатів (будівельних розчинів, бетонної суміші, шпаклівок, фарб тощо), виготовлення арматурних виробів і конструкцій і т. ін. Поширюється також використання будівельних машин багатофункціонального призначення, які обладнані спеціальним робочим органом (іноді двома і більше), що дає змогу виконувати однією машиною кілька робочих операцій.Будівельні машини оснащуються найрізноманітнішими засобами автоматизації, найпоширенішими з яких є автоматичні системи керування робочим органом, системи діагностування пошкоджень і оптимізації режимів роботи основних агрегатів машини, системи захисту і блокування, обмежувачі руху та вантажопідйомності тощо.
Автоматизація і роботизація будівельних процесів має велике економічне і соціальне значення і забезпечує: підвищення продуктивності машин і механізмів через скорочення простоїв при оптимізації режимів їхньої роботи і робочого навантаження; зниження витрат праці через скорочення кількості робітників, що обслуговують машини і будівельні процеси; поліпшення умов і підвищення безпеки праці за рахунок виконання важких і небезпечних операцій і процесів автоматизованими і роботизованими комплексами машин.
3.9 Розрахунок матеріалів
Розрахунок сировини на 1 м2
| П/н | Назва сировини | Кількість | Одиниця вимірювання |
| 1 | Бітум БН90/10 | 1,80 | кг |
| 2 | Склополотно ХС55 | 1,0 | м |
| 3 | Плівка поліетиленова | 1,0 | м |
| 4 | Кромочна полоса | 1,0 | м |
| 5 | Гранітна посипка | 1,0 | кг |
| 6 | Наповнювач (доломітна мука) | 0,6 | кг |
Розділ 4. Безпечні прийоми праці
Охорона праці — це комплекс взаємозвязаних між собою технічних, санітарно-гігієнічних, законодавчих і організаційних заходів, спрямованих на забезпечення здорових і безпечних умов праці у будівельному виробництві. Основним завданням охорони праці є захист працюючих від можливого впливу небезпечних і шкідливих виробничих чинників, профілактика травматизму і професійних захворювань, а також збереження працездатності і попередження перевтомлення робітників у процесі праці.
Комплексне вирішення питань охорони праці здійснюється як система взаємозвязаних рішень у сфері техніки безпеки, промислової санітарії та трудового законодавства.
Основою державної політики в галузі охорони праці є пріоритет життя і здоровя працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства та повна відповідальність власника і технічної адміністрації за створення безпечних і нешкідливих умов праці.
Правове регулювання охорони праці здійснюється трудовим законодавством, яке вирішує питання щодо трудових стосунків па виробництві, встановлює режими робочого часу і відпочинку, умови Праці жінок і підлітків, визначає порядок приймання, переводу та звільнення робітників, встановлює різні пільги і переваги щодо охорони праці.
Нагляд за охороною праці у промисловості і будівництві здійснюють державні органи й установи: Державний департамент з нагляду за охороною праці, галузеві міністерства, відповідні органи державної виконавчої нлади, місцеві державні адміністрації і місцеві Ради народних депутатів.
Промислова санітарія на основі вивчення характеру нпливу умов праці (сукупності шкідливих виробничих чинників) на організм і здоровя людини розробляє та здійснює заходи щодо їхнього оздоровлення, а також розробляє і здійснює систему заходів санітарно-гігієнічного характеру, спрямованих на попередження професійних захворювань і збереження працездатності будівельних робітників. Промислова санітарія тісно повязана з питаннями організації праці, спрямованими на попередження й обмеження впливу на працівників під час виконання ними будівельних процесів усіх можливих шкідливостей, а саме: недостатнє освітлення робочого місця, вібраційний або шумовий вплив, вплив аерозолів і димів металів, пилу, шкідливих газів, продуктів розпаду і безпосередньо шкідливих хімічних сполук, теплових і електромагнітних випромінювань, а також несприятливих погодних умов (низька температура і висока відносна вологість повітря, підвищене сонячне, електромагнітне випромінювання тощо).
Особливу увагу приділяють процесам, коли для створення будівельної продукції використовують хімічні добавки, більшість яких потребує суворого додержання інструкцій щодо збереження і використання їх. До токсичних і небезпечних хімічних добавок належить, наприклад, велика група протиморозних добавок (нітрит натрію, нітрит кальцію, нітрит-нітрат-хлорид кальцію, поташ, сечовина). Суворого додержання санітарних норм потребують і деякі будівельні матеріали синтетичного походження та композити (фарби, лаки, клеї, компаунди).
При концентрації шкідливих речовин вище допустимих рівнів потрібно забезпечити вентиляцію робочих місць, локалізувати джерела газо- і пилоутворення, використовувати індивідуальні засоби захисту (респіратори різних типів за призначенням від пилу, аерозолів, диму тощо, протигази і спецодяг), а також виконувати роботи з широким використанням комплексно-автоматизованих і роботизованих методів виконання будівельних процесів.
Техніка безпеки в будівництві вирішує питання попередження травматизму і виключення нещасних випадків на виробництві. Основні питання техніки безпеки в будівництві регламентуються у відповідних будівельних нормах, технічних умовах та інструкціях з безпечної експлуатації будівельних машин, механізмів та технологічного оснащення, вимог з електро-, пожежо- та вибухобезпеки і мають бути обовязково відображені у технологічних документах (проекті організації будівництва і проекті виконання робіт).
Для попередження впливу на будівельних робітників небезпек, а саме: рух технологічного транспорту, будівельних машин та рух робочих органів машин і рухливих частин машин, механізмів; висока напруга електричного струму; падіння будівельних вантажів, обрушення ґрунту; безпосередній вплив відкритого вогню, гарячого пару тощо — потрібно розробляти у складі робочого проекту і за необхідності проекту виконання робіт інженерні рішення й організаційно-технологічні заходи, спрямовані на гарантоване забезпечення безпеки праці в цих умовах.
Будівельні майданчики і робочі місця мають бути оснащені: справними (у необхідній кількості) засобами праці, допоміжними пристроями, інвентарем і будівельною оснасткою; засобами сигналізації і звязку; інвентарними технічними засобами для огороджування небезпечних зон, рухливих частин будівельних машин, механізмів тощо; пристроями для колективного захисту від падаючих предметів; пристосуваннями для заземлення будівельних механізмів, риштувань і помостів та захисту від блискавки тощо.
Робітники мають бути забезпечені засобами індивідуального захисту та спецодягом, мати відповідні спеціальності і навички безпечної праці, у тому числі при виконанні робіт в екстремальних умовах — взимку, на висоті, у разі застосування токсичних хімічних добавок, при виконанні процесів і робіт, де використовують електричні й електрохімічні та інші небезпечні й шкідливі для людини ефекти та процеси.
До охорони праці належать також і протипожежні заходи, спрямовані на попередження виникнення пожеж на будівельному майданчику, що дає змогу забезпечити безпеку праці і швидку евакуацію працюючих при пожежах і вибухах.
Питання пожежної безпеки мають бути розроблені у відповідних розділах технічного і робочого проектів, де наведено рішення щодо: складування й умов збереження легкозаймистих, горючих і вибухонебезпечних матеріалів, правила використання їх, а також видалення з робочих місць і будівельного майданчика залишків цих матеріалів та відходів; розташування й огороджування місць виконання зварювальних робіт; розташування засобів пожежогасіння — пожежний інвентар, гідранти, вогнегасники тощо.
Додержання правил охорони праці контролюють підрядні організації, що здійснюють безперервний технічний нагляд, та відповідні державні установи, до обовязку яких належать контроль і нагляд за безпечним виконанням робіт, додержанням санітарних, протипожежних, екологічних норм і умов праці.
Висновок
Отже, гідроізоляція - це захист будівельних конструкцій, будівель і споруд від проникнення і шкідливої дії води. Гідроізоляція забезпечує нормальну експлуатацію будівель і споруд, підвищує їх надійність і довговічність.
Проникаюча гідроізоляція є якісно новою методикою, що створює міцний і довговічний захист залізобетонних і бетонних споруд навіть в найтяжчих умовах довкілля. Вживана проникаюча гідроізоляція ефективно вирішує проблему негативної внутрішньої дії води на структуру бетону і, відповідно, його подальшого руйнування.
Технологія проникаючої гідроізоляції виключає відшарування захисного матеріалу в процесі подальшої експлуатації. Завдяки цьому гідроізоляція підвалу, як і будь-якого іншого обєкту, здатна прослужити рівно стільки, скільки сама конструкція і не менше. В звязку з цим проникаюча гідроізоляція стає відчутно менш витратною, порівняно з іншими методиками, а гідроізоляція підвалу надійнішою. Проникаюча здатність, якою володіє вживана гідроізоляція, робить доступним захист будь-якого фундаменту і підвалу.
Список використаної літератури
1. СНиП 2.03.01–84 Строительные нормы и правила. Гл. 2. «Бетонные и железобетонные конструкции». – М.: ЦИТП Госстроя СССР 1985 г.
2. СНиП II22–81 Строительные нормы и правила. Гл. 2. «Каменные и армокаменные конструкции». – М.: ЦИТП Госстроя СССР 1983 г.
3. Вахненко П.Ф. «Каменные и армокаменные конструкции» – К.: Будивэльнык, 1990. –184 с.
4. Толмачев В.В., Троицкий Г.М., Хоменко В.П. «Инженерно-строительное освоение закарстованных территорий» – М.: Стройиздат, 1996. – 176 с.
5. СНиП 3.04.01–87 Строительные нормы и правила. Гл. 2. «Изоляционные и отделочные покрытие». – М.: ЦИТП Госстроя СССР 1988 г.
6. Невзоров А.Л., Рюмина Е.Б. «Проектирование фундаментов» Методические указания для курсового проектирования: РИО АЛТИ, 1999 г. – 56 с.
7. Шепелев А.Л. «Нормативно-справочные материалы для проектирования возведения жилых и общественных зданий» – Архангельск: РИО АЛТИ 1984 г.
8. СНиП 12–04–2002 Строительные нормы и правила. Безопасность труда в строительстве. – М.: 2002 р.