Прибутковість підприємства та шляхи її підвищення
СОДЕРЖАНИЕ: Сутність прибутку, його характеристика та роль у господарській діяльності. Аналіз прибутковості підприємства, формування цінової стратегії й оптимального обсягу виробництва. Пошук напрямків вдосконалення системи управління та використання прибутку.Курсова робота
з навчальної дисципліни: Економіка підприємства
з теми: Прибутковість підприємства та шляхи її підвищення
Зміст
Вступ
1. Прибуток як результат фінансово-господарської діяльності підприємства
1.1 Сутність прибутку та його характеристика
1.2 Види прибутку
1.3 Методи обчислення прибутку
2. Шляхи підвищення прибутковості підприємства
2.1 Резерви збільшення прибутку
2.2 Ефективне управління прибутком
2.3 Шляхи підвищення прибутку приватного підприємства «Кравцов»
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Прибуток є спонукальним мотивом і джерелом діяльності. Вона приводить в рух всі виробничі фактори – капітал, працю, природні ресурси, підприємницькі здібності – для створення продукту, його наступної реалізації і отримання прибутку.
Починаючи свою діяльність, кожен підприємець сподівається на комерційний успіх, тобто гадає, що зможе продавати свою продукцію за такими цінами, які б не тільки окупили витрати на виробництво товару, а й принесли прибуток.
Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що головною задачею кожного підприємця є опанування ефективними методами організації виробництва та реалізації продукції, за допомогою яких можна отримати найбільший прибуток. Тобто дослідження питань підвищення прибутковості підприємств стає дуже нагальним, що зумовлює доцільність розгляду цього питання.
Метою роботи є дослідити теоретичні основи прибутку, розглянути його види та методи розрахунку, визначити основні функції прибутку, дослідити процес формування та розподілу прибутку, а також розглянути діючі шляхи підвищення прибутковості.
Об’єктом дослідження є прибуток підприємства.
Предметом дослідження є шляхи збільшення прибутку підприємства.
Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання:
1) дослідження ролі прибутку у господарській діяльності підприємства;
2) проведення аналізу прибутковості підприємства;
3) пошук напрямків вдосконалення системи формування, управління та використання прибутку.
З метою всебічного вивчення об’єкта та предмета були використанні такі методи: збору та узагальнення інформації, групування, аналізу, табличний метод.
Робота складається із вступу, двох теоретичних розділів, висновків, рішення ситуаційної задачі, списку використаних джерел. Теоретична частина викладена на 27 сторінках друкованого тексту і має 1 таблицю та 8 формул. Практичне завдання з висновками складає 8 сторінок. Список використаних джерел включає 20 найменувань.
Прибутковості підприємства приділяється значна увага з боку Міністерства Фінансів України, Міністерства Економіки, що знаходить своє відображення у законах, постановах та інструкціях. У вирішенні питання велику участь приймають такі автори як Бланк І.А., Кодацький В.П., Мочерний С.В., Бондар Н.М. та інші науковці.
Світовий вчений-економіст А. Сміт розглядав прибуток із двох сторін: по-перше, як результат праці, адже вартість, яку вона додає до вартості матеріалів, розкладається на дві частини – заробітну плату і прибуток підприємця; по-друге – результат функціонування капіталу. Д. Рікардо, ще один представник класичної політичної економії і наступник Сміта, розглядав прибуток уже виключно із позиції теорії трудової вартості. Він вважав, що прибуток зростає, якщо зменшується заробітна плата. Одним із головних чинників зростання прибутку є суспільна продуктивність праці, яка, зростаючи, зумовлює зниження вартості робочої сили (праці). Деякі вчені вважають прибуток однією із перетворених форм додаткової вартості. Додаткова вартість – специфічно марксистська категорія, яка трактується як вартість, створена працею найманого робітника, але привласнена капіталістом (підприємцем) у формі прибутку.
Впровадження пропозицій та рекомендацій, наведених у роботі дозволить покращити та прискорити вирішення питань щодо прибутковості підприємств.
1. Прибуток як результат фінансово-господарської діяльності
підприємства
1.1 Сутність прибутку та його характеристика
прибуток господарський ціновий виробництво
Прибуток – найпростіша і одночасно найбільш складна категорія ринкової економіки. Він є основною і головною рушійною силою економіки ринкового типу, основним мотивом діяльності підприємств в цій економіці.
Прибуток – це винагорода, яку одержує підприємець. Власник землі одержує ренту, працівник – заробітну плату, власник грошового капіталу – процент, а підприємець винагороджується прибутком. Це є плата за те, що він організовує виробництво, управляє ним, впроваджує інновації (нововведення), ризикує. Виконуючи свої функції, підприємство забезпечує перевищення виручки (доходу) від реалізації продукції фірми над витратами на виробництво [2, С. 179].
Можна виділити такі характерні риси прибутку:
1) прибуток являє собою форму доходу підприємця, здійснюючого певний вид діяльності. Ця зовнішня, найбільш проста форма вираження прибутку є разом з тим недостатньою для його повної характеристики, тому що як у ряді випадків активна діяльність в будь-якій галузі може бути і не повязана з отриманням прибутку (наприклад, діяльність політична, благодійна і т.д.) [3. С. 205].
2) прибуток є формою доходу підприємця, який вклав свій капітал з метою досягнення певного комерційного успіху.
3) прибуток не є гарантованим доходом підприємця, що вклав свій капітал в той чи інший вид бізнесу. Він є результатом тільки вправного та успішного здійснення цього бізнесу. Але в процесі ведення бізнесу підприємець внаслідок своїх невдалих дій чи обєктивних причин зовнішнього характеру може не тільки залишитися без очікуваного прибутку, але й повністю або частково втратити вкладений капітал. прибуток характеризує не весь дохід, отриманий в процесі підприємницької діяльності, а тільки ту частину доходу, яка є “очищеною” від затрат, понесених на здійснення цієї діяльності. Іншими словами, у кількісному виразі прибуток є показником, що являє собою різницю між сукупним доходом і сукупними затратами у процесі здійснення підприємницької діяльності
4) прибуток є вартісним показником, вираженим у грошовій формі. Така форма оцінки прибутку повязана з практикою узагальненого вартісного обліку усіх повязаних з ним основних показників – вкладеного капіталу, отриманого доходу, понесених затрат і т.п., а також з діючим порядком його податкового регулювання [4, С. 444].
Із врахуванням розглянутих основних характеристик прибутку його поняття в найбільш узагальненому вигляді може бути сформульовано наступним чином.
Прибуток являє собою виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик здійснення підприємницької діяльності, що являє собою різницю між сукупним доходом і сукупними затратами в процесі здійснення цієї діяльності [15, С. 7].
Значення прибутку полягає в тім, що він є [14, С. 200]:
1) основним джерелом фінансування розвитку підприємства, вдосконалення його матеріально-технічної бази та продукції, забезпечення всіх форм інвестування;
2) обєктом оподаткування та джерелом сплати податків.
Основними функціями прибутку є такі:
а) слугує мірилом, що дає змогу оцінити результати господарської діяльності підприємства;
б) є джерелом винагороди засновникам (власникам) підприємства. За показником прибутку визначається частка доходів засновників (власників) підприємства та розміри очікуваних дивідендів (для акціонерних товариств);
в) в умовах ринкових відносин прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства та вдосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування [20, С. 300];
г) прибуток виступає критерієм доцільності під час схвалення господарських рішень на підприємстві. Оскільки більшість рішень підприємства повязані з витрачанням ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових), вони мають розглядатись з урахуванням величини прибутку, який підприємство отримає у результаті їхньої реалізації;
д) прибуток є основним фінансовим важелем при формуванні надходжень до бюджету країни. Регулюючи розміри прибутку, що залишаються у розпорядженні підприємств, держава стимулює ділову активність субєктів господарювання [13, С. 162].
Таким чином, прибуток є обєктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають обєктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту. Тоді як на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.
Отже, прибуток – це основна мета діяльності кожного підприємства в ринковій економіці. Він є результатом тільки вправного та успішного здійснення цього бізнесу, вираженим у грошовій формі. Прибуток – найпростіша і одночасно найбільш складна категорія ринкової економіки, яка виконує багато важливих функцій та завдань.
1.2 Види прибутку
Отримання прибутку повязане з кількома напрямками діяльності підприємства.
По-перше, це основна діяльність. Її результатом є прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Як правило, цей прибуток має основну питому вагу в складі балансового прибутку. Прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається відніманням з виручки від реалізації суми податку на додану вартість, акцизного збору, (ввізного) мита, митних зборів, а також витрат, що включаються в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг). Залежно від сфери, виду діяльності підприємства є деякі особливості формування цього прибутку, методики його розрахунку.
По-друге, це діяльність, що не є основною для даного підприємства, але повязана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей, деяких послуг. Її можна визначити як прибуток від іншої реалізації. Прибуток від іншої реалізації може бути отриманий за реалізації на сторону продукції підсобних, допоміжних і обслуговуючих виробництв. У цьому разі прибуток розраховується так само, як і від реалізації продукції основних фондів (групи 1), нематеріальних активів розраховується відніманням від ціни їх реалізації ПДВ, витрат з реалізації і залишкової їх вартості. Прибуток від реалізації цінних паперів обчислюється як різниця між ціною і ціною придбання. При цьому з ціни реалізації виключаються витрати, повязані з реалізацією (комісійний збір). Склад і обсяг прибутку від іншої реалізації можуть значно коливатись на окремих підприємствах і в окремі періоди [19, С.212].
По-третє, це діяльність повязана зі здійсненням фінансових інвестицій. У результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідендів на акції, від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств (прибутки від володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків на державні цінні папери, облігації підприємств, на депозитні рахунки. Обсяг цього прибутку і його питома вага в балансовому прибутку мають тенденцію до зростання. Це обумовлено розвитком ринкової економіки, фондового ринку.
По-четверте, це діяльність повязана з отриманням позареалізаційних прибутків і виникненням позареалізаційних витрат підприємств. До них належать [17, С. 252-253]:
а) прибутки і збитки минулих років, що виявлені у звітному періоді;
б) невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, пожеж, аварій);
в) надходження боргів, списаних раніше як безнадійні;
г) штрафи, пені, неустойки, що надходять за порушення господарських договорів субєктами господарювання у звязку із застосуванням фінансових санкцій; штрафи, отримані за несвоєчасне погашення податкового кредиту з державного бюджету;
д) кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми власності, щодо якої минув термін позовної давності;
е) прибуток від завищення цін і тарифів;
є) курсова різниця від операцій в іноземній валюті;
ж) прибуток і збиток від ліквідації основних засобів;
з) вартісна різниця відвантаженої та отриманої частини виконаного повністю бартерного контракту;
і) прибуток (збиток) від спільної діяльності.
Згідно до П(С)БО 3 можна виділити такі види прибутку, які наведені у таблиці 1. [6].
Таблиця 1. Класифікація прибутку
| Класифікаційна ознака | Види прибутку |
| 1. За характером відбиття в обліку | Бухгалтерський прибуток |
| Економічний прибуток | |
| 2. За характером діяльності підприємства | Прибуток від звичайної діяльності |
| Прибуток від надзвичайних | |
| 3. За основними видами господарських операцій підприємства | Прибуток від реалізації продукції |
| Прибуток від позареалізаційних операцій | |
| 4. За основними видами діяльності підприємства | Прибуток від операційної діяльності |
| Прибуток від інвестиційної діяльності | |
| Прибуток від фінансової діяльності | |
| 5. За складом елементів, що формують прибуток | Маржинальний прибуток характеризує |
| Валовий прибуток характеризує | |
| Фінансові результати від позареалізаційних операцій. | |
| Чистий прибуток | |
| 6. За характером оподаткування прибутку | Оподаткована частина прибутку. |
| Неоподаткована частина прибутку. | |
| 7. 3а характером інфляційної «очистки» прибутку | Номінальний прибуток |
| Реальний прибуток | |
| 8. За достатністю рівня формування | Нормальний прибуток |
| Низький прибуток | |
| Високий прибуток | |
| 9. За ступенем використання | Нерозподілений прибуток |
| Розподілений прибуток |
Характеристика видів прибутку:
1. Бухгалтерський прибуток характеризує кінцевий результат проведення всіх видів діяльності та є сумою отриманих прибутків (збитків). Обсяг нерозподіленого прибутку визначається за даними бухгалтерського обліку та відображається на рахунку 441 «Прибуток нерозподілений» (збитки відповідно на рахунку 442 «Непокриті збитки»). Його можна визначити за формулою 1.
БП = П – БВ, (1)
де БП – бухгалтерський прибуток; П – загальний прибуток;
БВ – бухгалтерські (зовнішні, явні) витрати [2, С. 172].
2. Економічний прибуток являє собою різницю між сумою доходів підприємства, з одного боку, і сумою його поточних витрат, з іншого. При цьому враховуються поточні витрати як внутрішні так і зовнішні, перші не відбиваються бухгалтерським обліком та оцінюються за їхньою альтернативною вартістю. Економічний прибуток підприємства завжди менше бухгалтерського на величину внутрішніх поточних витрат. Його можна визначити за формулою 2.
ЕП = П – ЕВ, (2)
де ЕП – економічний прибуток;
П – загальний прибуток;
ЕВ – економічні витрати [2, С. 173].
3. Прибуток від звичайної діяльності характеризує фінансовий результат від всіх традиційних для даного підприємства видів діяльності й господарських операцій, формується на регулярній основі. Його можна визначити за формулою 3.
Пзд = Под + Пфд + Пізд, (3)
де Пзд – прибуток від звичайної діяльності;
Под – прибуток від операційної діяльності;
Пфд – прибуток від фінансової діяльності;
Пізд – прибуток від іншої звичайної діяльності [6].
4. Прибуток від надзвичайних подій характеризує незвичайне або дуже рідкісне для даного підприємства джерело формування [6].
5. Прибуток від реалізації продукції – товарів, робіт, послуг – є основним його видом на підприємстві, безпосередньо повязаним з галузевою специфікою діяльності. Аналогом цього терміна виступає термін «валовий прибуток». В обох випадках під цим прибутком розуміється результат господарювання з основної виробничо-збутової діяльності підприємства. Він складається з прибутку у нереалізованих залишках річної продукції на початок року, прибутку від випуску товарної продукції звітного періоду та прибутку у залишках нереалізованої продукції на кінець року [6]
6. Прибуток від позареалізаційних операцій формально характеризується терміном «доходи від позареалізаційних операцій», однак за своїм сутнісним змістом ставиться до категорії прибутку, тому що відбивається у звітності у вигляді сальдо між отриманими доходами й понесеними втратами від цих операцій. До складу доходів, що формують цей прибуток, ставляться доходи від пайової участі даного підприємства в діяльності інших спільних підприємств з вітчизняними й закордонними партнерами (у вигляді розподіленого прибутку на суму його паїв у спільних підприємствах); доходи від облігацій, акцій і інших цінних паперів, що належать підприємству та випущені сторонніми емітентами (у вигляді сум відсотків і дивідендів); доходи від депозитних внесків підприємства в банках; отримані штрафи, пені й неустойки та ін. [6].
7. Прибуток від операційної діяльності являє собою сукупний обсяг прибутку від реалізації продукції й прибутку від інших операцій, що не ставляться до інвестиційної або фінансової діяльності. Його можна визначити за формулою 4.
Под = ВП – ОВ + ОДі – ОВі, (4)
де Под – прибуток від операційної діяльності;
ВП – валовий прибуток;
ОДі – інші операційні доходи;
ОВі – інші операційні витрати [6]
8. Прибуток від інвестиційної діяльності характеризує підсумковий фінансовий результат від операцій з придбання (спорудження, виготовлення) і продажу – основних фондів, нематеріальних активів і інших необоротних активів, а також короткострокових фінансових інвестицій, які не є еквівалентами коштів [6].
9. Прибуток від фінансової діяльності характеризує фінансовий результат операцій, які приводять до зміни розміру й складу власного капіталу й позичок підприємства (залучення додаткового акціонерного або пайового капіталу, емісії облігацій і інших боргових цінних паперів, залучення кредиту в різних його формах, погашення зобовязань з основного боргу тощо) [6].
10. Маржинальний прибуток характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності за винятком суми змінних витрат. Його можна визначити за формулою 5.
МП = ЧДод – ЗВ, (5)
де МП – маржинальний прибуток;
ЧДод – чистий дохід від операційної діяльності;
ЗВ – змінні витрати [6].
11. Валовий прибуток характеризує суму чистого доходу від реалізації за винятком собівартості реалізованої продукції. Його можна визначити за формулою 6.
ВП = ЧД – Спр, (6)
де ВП – валовий прибуток;
ЧД – чистий дохід;
Спр – собівартість продукції [6].
12. Чистий прибуток характеризує суму балансового (валового) прибутку, зменшеного на суму податкових платежів за його рахунок. Його можна визначити за формулою 7.
ЧП = Пзд – ПНП, (7)
де ЧП – чистий прибуток;
Пзд – прибуток від звичайної діяльності;
ПНП – податок на прибуток [6].
13. Номінальний прибуток, тобто номінально одержана за певний період сума прибутку [6].
14. Реальний прибуток характеризує розмір номінально отриманої його суми, скоректований на темп інфляції у відповідному періоді [6].
Нормальний прибуток характеризує такий рівень його формування, коли після покриття зовнішніх і внутрішніх поточних витрат, залишається дохід. Дорівнює мінімальній ставці депозитного відсотка. Тобто порівнюється два варіанти покласти гроші на депозит чи вкласти їх у бізнес, і якщо отриманий прибуток більше ніж кошти які б було отримано від депозиту він вважається нормальним [2, С. 178].
15. Низький прибуток характеризує рівень її формування, що нижче рівня нормального прибутку.
16. Високий прибуток характеризує рівень її формування, що вище рівня нормального прибутку вище рівня нормального прибутку.
17. Нерозподілений прибуток – це частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та використання на інші потреби [6].
18. Розподілений прибуток характеризує частину сформованого прибутку, що на даний момент вже розподілена й не використана в процесі господарської діяльності [6].
Отже, у зв’язку з тим, що отримання прибутку повязане з кількома напрямками діяльності підприємства, виділяють декілька видів класифікації прибутку. Кожен вид прибутку має свої характерні особливості та свій метод розрахунку.
1.3 Методи обчислення прибутку
Планування, прогнозування отримання прибутку субєктам господарювання необхідне для складання поточних і перспективних фінансових планів. Визначення суми прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) має деякі особливості залежно від сфери діяльності субєкта господарювання: виробничої сфери, торгівлі, сфери послуг.
Так, у виробничий сфері буде різниця в розрахунках прибутку від реалізації продукції стосовно промислових і сільськогосподарських підприємств, будівельних організацій, підприємств транспорту. У сфері послуг по-різному визначатиметься прибуток від надання послуг комерційними банками, страховими компаніями, інвестиційними фондами, підприємствами торгівлі. На підприємствах виробничої сфери можуть бути застосовані три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції: прямого розрахунку, за показниками витрат на одну гривню продукції, економічний (аналітичний) метод.
Метод прямого розрахунку. Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються. Для розрахунку необхідні такі вихідні дані:
1) Перелік і кількість продукції відповідної номенклатури (асортименту), що планується до виробництва і реалізації.
2) Собівартість одиниці продукції.
3) Ціна одиниці продукції (ціна виробника) [9, С. 315].
Розрахунок прибутку на основі показника витрат на 1 грн. продукції. Це укрупнений метод. Може застосовуватись по підприємству в цілому за розрахунку прибутку від випуску, реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про виробничі витрати, реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну, що прогнозується в наступному періоді. За цього методу розрахунку також бракує можливості визначити вплив окремих чинників на обсяг прибутку, його зміну [9, С. 316].
Економічний (аналітичний) метод. Може використовуватися для розрахунку прибутку від випуску (реалізації) продукції. Він відрізняється від уже розглянутих методів розрахунку прибутку тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, але також і вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції; собівартості продукції; рівня оптових цін і рентабельності продукції, асортименту та якості продукції [9, С. 316].
Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порівняною і непорівнянною продукцією в плановому періоді. Порівнянна продукція – це продукція, що вироблялася в попередньому періоді. Непорівнянна продукція – це продукція, що не вироблялася на підприємстві в попередньому періоді.
Розрахунок прибутку за порівняною продукцією здійснюється в такій послідовності:
а) визначається очікуваний базовий прибуток і базова рентабельність продукції;
б) порівняна продукція планового періоду визначається за собівартістю періоду, що передував плановому;
в) виходячи з рівня базової рентабельності продукції розраховується прибуток за порівнянною продукцією в плановому періоді;
г) розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в періоді, що планується.
Розрахунок базового прибутку здійснюється на підставі звітних або очікуваних даних за попередній період. Базовий прибуток – це прибуток від випуску (реалізації) продукції в періоді, що передував плановому. За його розрахунку здійснюється коригування звітного, очікуваного прибутку з урахуванням чинників, що на нього вплинули тоді, але не діятимуть у періоді, що планується: зміна оптових цін, припинення випуску окремих видів продукції, зміна рентабельності окремих видів продукції, зниження їх собівартості. Від точного розрахунку базового прибутку залежить точність усіх наступних розрахунків. Прибуток від випуску (реалізації) непорівнянної продукції може бути розрахований методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. За браком таких прибуток розраховується для всієї непорівнянної продукції з використанням показника середньої рентабельності продукції по підприємству [5, С. 213].
Слід зазначити, що в тому разі, коли розрахунок прибутку розглянутими вище методами здійснений виходячи із загального випуску продукції, окремо розраховується прибуток від реалізації продукції. При цьому враховуються обчислена сума прибутку від випуску, а також зміна прибутку в залишках нереалізованої продукції. Може бути використана формула 8.
Пр = Пзп + Пв – Пзк, (8)
де Пр – прибуток від реалізації продукції;
Пзп – прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду;
Пв – прибуток від випуску продукції;
Пзк – прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець планового періоду [5, С. 215].
Прибуток у залишках нереалізованої продукції можна розраховувати за методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. Проте, як правило, дуже складно визначити асортимент, перелік виробів у залишках, особливо на кінець періоду, що планується.
Тому частіше прибуток у залишках нереалізованої продукції розраховується за показником рентабельності продукції. При цьому прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду обчислюється множенням собівартості цих залишків на середню рентабельність продукції на підприємстві в попередньому періоді (або в четвертому кварталі попереднього року за розрахунку прибутку на плановий рік у цілому). Прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець планового періоду обчислюється множенням їхньої собівартості на середню рентабельність продукції на підприємстві в період, що планується (або в четвертому кварталі планового року за розрахунку прибутку на плановий рік у цілому).
Отже, із розглянутих методів обчислення прибутку метод прямого розрахунку практично може бути використаний на підприємствах різних сфер діяльності і галузей економіки. Щодо аналітичного методу розрахунку і методу з використанням показника витрат на 1 грн. продукції, то методологія й окремі положення можуть бути застосовані також і на підприємствах сфери послуг.
2. Шляхи підвищення прибутковості підприємства
2.1 Резерви збільшення прибутку
Розглядаючи резерви максимізації прибутку слід звернути увагу на те, що прибуток залежить як від доходів підприємства, так і від його витрат.
Отже, збільшення прибутку можна досягти двома способами: зменшити витрати на виробництво або збільшити дохід від реалізації. Тому, перед кожною фірмою постає питання правильно сформувати свою цінову стратегію й обрати оптимальний обсяг виробництва.
Підстави максимізації прибутку такі самі, що й мотиви максимізації корисності споживача. Максимізація прибутку є вирішальною умовою успішної конкурентності підприємства, його життєздатності і закріплення на ринку.
Якщо фірма працює за умов досконалої конкурентності, то це означає, що вона повинна продавати свою продукцію за цінами, що склалися на ринку, а не згідно зі своєю власною стратегією. Встановити ціну вище тієї, що склалася, продавець не може, інакше його товар не купуватимуть. Встановивши ціну нижче конкурентів він швидко реалізує весь товар, але отримає менший прибуток і навіть може зазнати збитків. При таких обставинах максимізації прибутку можна досягти за рахунок збільшення обсягу продукції. Щоб визначити обсяг продукції потрібно порівняти граничну виручку та витрати, вони повинні дорівнювати. Це правило діє для всіх фірм, не залежно від того, на якому ринку вона працює [11, С. 169].
Що стосується фірм, які працюють в умовах недосконалої конкуренції (монополія та олігополія), для них ціна не є заданою, вона може змінюватись. Виробник розуміє, що чим більше продукції він виробить тим за нижчою ціною мусить її продавати. Монополісти максимізують свій прибуток коли граничні витрати дорівнюють граничним доходам. Проте ціна, яку вони встановлюють перевищує граничні витрати. Отриманий прибуток називають монопольним прибутком.
У разі олігополії виробник або контролює ціну в результаті змови з іншими олігополістами, або підлаштовується під ціни лідера. Для олігополіста важливо зрозуміти, що за умов недосконалої конкуренції гранична виручка, як і граничні витрати, стане змінною величиною, залежно від обсягу випуску продукції [11, С. 170].
А взагалі, можна відмітити наступні резерви підвищення прибутку.
Потрібно постійно удосконалювати засоби виробництва: впроваджувати нову техніку, удосконалювати технології, упроваджувати прогресивні матеріали тощо. Це дозволить значно знизити собівартість продукції і цим самим підвищить прибуток [1].
Зниження собівартості продукції є найважливішим фактором росту прибутку. У зниженні собівартості продукції найбільш повно відбивається економія матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, якими розпоряджається підприємство. Максимальна мобілізація резервів собівартості продукції є важливою умовою ефективного функціонування підприємства [10].
Механізоване виробництво потребує значно менше робітників і це в свою чергу зменшить витрати на оплату праці. Також за рахунок нового обладнання можна збільшити випуск продукції, що в свою чергу призведе до зниження витрат в розрахунку на одиницю продукції. Але після цього підприємству доведеться шукати нові ринки збуту продукції – і в Україні, і за кордоном. Тобто потрібно виділити деякі кошти на рекламу, це обов’язково принесе результати [7].
Слід також відмітити, що з ростом обсягу випуску продукції прибуток підприємства збільшується не тільки за рахунок зниження собівартості, але і внаслідок збільшення кількості продукції, що випускається. Таким чином, чим більший обсяг виробництва, тим за інших рівних умов більше сума одержуваного підприємством прибутку. Але в той же час ріст прибутку на підприємстві означає й збільшення відрахувань в державний бюджет.
Резервом росту прибутку промислових підприємств є підвищення якості продукції, що виробляється, і ліквідація втрат від браку. Проблема якості продукції в ряді галузей промисловості повязана із підвищенням надійності і тривалості використання виробів. Багато підприємств випускають продукцію з гарантією. Практика показує, що деякі підприємства забезпечують гарантований строк служби виробів за рахунок оплати витрат по передчасному ремонту бракованої продукції, реалізованої споживачу в майстернях гарантійного ремонту. Це призводить до зниження якості продукції і збільшенню її собівартості, так як в плановій собівартості вже передбачені витрати на гарантійний ремонт, що наносить як моральний, так і матеріальний збиток і покупцю і виробнику.
Підвищення прибутку може відбутися також за рахунок підвищення продуктивності праці. З ростом продуктивності праці знижуються витрати праці в розрахунку на одиницю продукції, а отже, зменшується і питома вага заробітної плати в структурі собівартості. Для цього підприємство повинне активно використовувати різноманітні мотиваційні засоби: перевести якомога більше працівників на відрядну форму оплати праці, працівникам погодинної форми у більшому розмірі оплачувати роботу в понад урочний час, забезпечувати доставку працівників на роботу та з роботи за узгодженими маршрутами, надавати матеріальну допомогу працівникам з нагоди ювілейних та інших визначних дат. Враховуючи специфіку роботи слід також проводити профілактичне оздоровлення та медичне обстеження працівників за рахунок підприємства, організовувати санаторно-курортне лікування для працюючих та інвалідів праці [12, С. 126].
Важливе значення в боротьбі за зниження собівартості та підвищення прибутку має дотримання найсуворішого режиму економії на всіх ділянках виробничо-господарської діяльності підприємства. Послідовне здійснення на підприємствах режиму економії виявляється насамперед у зменшенні витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, скороченні витрат по обслуговуванню виробництва і керуванню й інших непродуктивних витрат. Необхідно регулярно проводити інвентаризацію запасів і обладнання з метою виявлення надлишків. Ці надлишки необхідно продавати за ринковими цінами [18].
Потребують вдосконалення й нормативи. Технічно обґрунтовані норми й нормативи, їх своєчасний перегляд, з одного боку, впливають на оплату праці, а, з іншої – на формування ціни, тому що виявлення резервів призводить до зниження суспільно-необхідних витрат робітників [12, С. 54].
Одним з резервів збільшення прибутку промислових підприємств є більш повне використання вторинних ресурсів та попутних продуктів. Доля вторинної сировини в загальному обсязі матеріальних ресурсів, використовуваних у господарстві країни, значно зростає [15, С. 180].
Резервом збільшення прибутку суб’єктів господарювання є ліквідація невиробничих виплат по заробітній платі, по оплаті цілоденних простоїв і часів внутрішньо змінного простою, доплат за працю в додатковий час, ліквідація невиробничих витрат і втрат у складі витрат на обслуговування підрозділів виробництва і управління [15, С. 101].
Також важливу роль в підвищенні прибутку відведена маркетингу. Практика світової торгівлі показала, що багато видів нових виробів не знаходять свого покупця на ринку без вправної організації маркетингу. Тому в цих умовах господарювання слід більше уваги приділяти маркетингу.
Для збільшення обсягу отримуваного прибутку промисловим підприємствам необхідно застосовувати правильну тактику в області встановлення цін. У цінах повинні відображатись суспільно-необхідні витрати на виробництво і реалізацію продукції, її споживчі властивості, якість, платоспроможний попит. Від правильності розрахунку ціни багато в чому залежить обсяг отримуваного прибутку, ліквідність і платоспроможність підприємства, його фінансовий стан [12, С. 54].
Отже, для підвищення прибутку потрібно спиратися на комплексний техніко-економічний аналіз роботи підприємства: вивчення техніко-економічних показників роботи підприємства й організаційного рівня виробництва, використання виробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили, господарських звязків тощо.
2.2 Ефективне управління прибутком
За спеціально розробленою політикою підприємство здійснює розробку однієї з найважчих задач – це управління прибутком. Ця політика покликана відображати вимоги загальної стратегії розвитку підприємства, забезпечувати підвищення його вартості на ринку, формувати необхідний обсяг фінансових ресурсів, задовольняти матеріальні інтереси власників і персоналу. В процесі управління формуванням прибутку вирішуються дві основні задачі:
а) підвищення загального розміру прибутку в процесі його формування;
б) ефективний розподіл отриманого прибутку за окремими напрямками його використання [16, С. 115].
Серед цих задач найвагомішою є перша, тому що від її вирішення залежать форми та пропорції розподілу прибутку на торговельному підприємстві.
Механізм управління формуванням прибутку від реалізації товарів (робіт, послуг) будується на тісному взаємозвязку цього показника з показниками обсягу товарообороту, доходів і витрат обігу торговельного підприємства. Система цього взаємозвязку дозволяє виявити роль окремих факторів, які впливають на формування прибутку від реалізації товарів (робіт, послуг) та забезпечити ефективне управління цим процесом.
Стратегія управління підприємством повязана з визначенням головної мети його функціонування. Найчастіше ця головна мета формулюється як досягнення певного рівня рентабельності на вкладений капітал і, відповідно, одержання певної маси чистого прибутку.
Маса прибутку підприємства залежить від величини доходів, що одержує підприємство та від розмірів витрат обігу. Формування доходів і витрат підприємства обумовлюються передусім обсягами його діяльності (товарообороту), а також асортиментною, ціновою політикою і ресурсним забезпеченням товарообороту.
На першому етапі визначають цільову суму прибутку підприємства, величина якої залежить від стадії життєвого циклу підприємства, стратегічних завдань, які стоять перед підприємством в майбутньому періоді, тактики їх вирішення. Як відомо, кожна одиниця товарообороту додає певну величину до доходу і витрат торговельного підприємства. Цей приріст отримав назви: граничні доходи і граничні витрати. Якщо різниця між доходами і витратами зростає, то це означає і зростання прибутку підприємства. Максимум прибутку досягається при такому обсязі товарообороту, коли граничні доходи і граничні витрати дорівнюють.
На другому етапі обґрунтування стратегій визначають обсяг товарообороту, який забезпечує одержання цільової суми прибутку. Для цього розраховують необхідний обсяг товарообороту, який відповідає попиту на товари і ресурсозабезпеченості обороту (можливий обсяг закупки товарів, потужність торговельного підприємства і її визначення, чисельність робітників і продуктивність їх праці) [8].
Розробка асортиментної політики підприємства (третій етап) має бути спрямована на оптимальну товарно-групову структуру відповідно до структури попиту населення.
Обґрунтування цінової політики (четвертий етап) має бути спрямоване на визначення оптимальних цін реалізацій товарів, при яких досягається оптимальний обсяг товарообороту, а як наслідок – максимальний прибуток.
Формування ресурсної політики підприємства, яка здійснюється в ході пятого етапу обґрунтування стратегій управління прибутком, має передбачати залучення ресурсів, які забезпечують досягнення необхідного обсягу виробництва із найменшими затратами.
Шостий та сьомий етапи розробки стратегій повязані з розв’язанням завдань управління валовим доходом та поточними витратами торговельного підприємства. Результатом розробки стратегії є визначення можливого (реального) обсягу отримання доходів та здійснення поточних витрат на плановий період, порівняння яких дозволить оцінити можливий обсяг прибутку підприємства.
На восьмому етапі можливий обсяг отримання прибутку необхідно порівняти з його цільовим розміром. Якщо відповідність досягнута, тобто можливий прибуток більше або дорівнює цільовому прибутку, стратегічний план приймається до виконання (девятий етап), здійснюються заходи контролю за ходом його реалізації.
Якщо відповідність не досягається, необхідно виявити можливі резерви збільшення прибутку за рахунок раціонального використання ресурсів, зниження витрат та збільшення доходів, або ж варто відкоригувати (зменшити) цільову суму прибутку.
Отже, можна зробити висновок, що політика управління прибутком є життєво необхідною для будь-якого підприємства, бо вона сприяє підвищенню загального розміру прибутку, а значить досягненню найголовнішої мети існування фірми.
2.3 Шляхи підвищення прибутку приватного підприємства
«Кравцов»
Підприємство «Кравцов» займається виготовленням та реалізацією меблів. Крім цього фірма займається торгівельно-закупівельною діяльністю та розпилом деревостружечної плити.
Оскільки підприємство не має власного приміщення для організації та діяльності підприємства, був підписаний договір оренди нежитлового приміщення між ВАТ «Харжитпостачбит» і ПП «Кравцов».
Для виробництва меблів використовується таке обладнання: форматно-розкроювальний станок, пила універсальна маятникова марки ПМЗ-600Є, машина ручна електрична свердлильна ударно-обертальна МС-13-РЕ, фен деревообробний НЕАТ GUN8003.
Фірма автоматизована комп’ютерною системою. Підприємство має три комп’ютери, кожен з яких забезпечує роботу підприємства.
Комерційна діяльність містить у собі такі етапи:
1) Пошук потенційних покупців. На цьому етапі приймаються замовлення, підписуються договори з юридичними особами про постачання товару.
2) Закупівля матеріальних ресурсів. На цьому етапі фірма співпрацює з такими фірмами-постачальниками, як «ДС Центр», ТОВ «Ламінат», «Гіолан». На цих фірмах підприємство закуповує деревостружечні та деревоволокнисті плити (ДСП, ДВП). Фурнітура для меблів закуповується в таких магазинах, як «Ренк», «Карара».
3) Доставка ресурсів на склад підприємства.
4) Процес виробництва.
5) Збут і доставка до споживачів виготовлених товарів.
Оскільки підприємство не тільки виготовляє меблі, а також надає послуги розпилу ДСП, ДВП іншим підприємствам, фірма працює з широким асортиментом деревостружечної і деревоволокнистих плит.
ПП «Кравцов» виробляє корпусні меблі:
1) Для дому (кухні, шафи-купе, столи, гостинні, дитячі меблі);
2) Для офісу (столи комп’ютерні, письмові та ін..);
3) Для торгівлі (вітрини, столи, стійки);
4) Для школи (письмові столи шафи);
На фірмі ціну формують такі фактори:
1) Матеріали, які затрачені на виробництво продукції;
2) Затрачена праця працівників;
3) Затрати на послуги (податки, оренда, електроенергія та ін..);
4) Транспортні витрати;
5) Амортизація;
6) Прибуток;
7) Реклама.
З метою підвищення прибутку підприємства потрібно сформувати оптимальну цінову політику. Для цього необхідно детальніше вивчити ринок ресурсів, щоб досягти мінімальних витрат і при цьому не погіршити якість продукції та ввести нові засоби виробництва, які дозволять не тільки прискорити виробництво, а і зменшити затрати на робочу силу. І звичайно, ціна прямо пропорційно залежить від прибутку [1].
Для підвищення прибутку можна створити веб-сайт, в якому всі бажаючі могли б робити замовлення та отримувати інформацію про діяльність фірми. Це збільшить замовлення фірми, що у кінцевому результаті збільшить прибуток. Сайт дозволить дослідити, на яку продукцію підприємства найбільший попит, на основі цих даних може бути сформована оптимальна товарно-групова структура.
Також, для підвищення прибутку потрібно закупити нові засоби виробництва, що дозволить організувати деревообробний цех на базі готових виробничих форм з використанням високотехнологічного обладнання для виходу на ринок. Це розширить асортимент продукції, покращить її якість, що підвищить конкурентоспроможність фірми, та збільшить випуск продукції, що в свою чергу призведе до зниження витрат в розрахунку на одиницю продукції.
Отже, ознайомившись з історією створення підприємства, його структурними підрозділами, з суттю та змістом облікової політики на підприємстві, із складським господарством, прийомкою товарів по якості, організацією маркетингу на підприємстві та з документами, з видами комерційних листів, комерційною інформацією, можна прийти до висновків, що підприємство працює під замовлення. Тому головним шляхом підвищення прибутку буде збільшення витрат на рекламу, адже це дозволить знайти нових замовників і збільшити обсяг продукції, що в свою чергу в майбутньому призведе до збільшення прибутку. Фірма розміщує «розширену інформацію» на байті Інтернету «Харків. Золоті сторінки» протягом визначеного терміну. Для підвищення прибутку потрібно надати рекламу у газету, наприклад в «Прем’єр», або створити власний веб-сайт.
Висновки
Під час дослідження ролі прибутку у господарській діяльності підприємства можна прийти до висновку, що прибуток є основною метою діяльності підприємства, джерелом фінансування його розвитку, вдосконалення його матеріально-технічної бази та продукції, забезпечення всіх форм інвестування, обєктом оподаткування та джерелом сплати податків. Отже, прибуток відіграє надзвичайно важливу роль у господарській діяльності будь-якого підприємства.
З метою аналізу та забезпечення ефективного управління формуванням прибутку розрізняють такі види прибутку підприємства:
- бухгалтерський,
- економічний,
- маржинальний,
- валовий,
- чистий,
- номінальний,
- реальний,
- нормальний,
- низький,
- високий,
- розподілений,
- прибуток від звичайної діяльності,
- прибуток від надзвичайних подій,
- прибуток від позареалізаційних операцій,
- прибуток від операційної діяльності,
- прибуток від інвестиційної діяльності,
- прибуток від фінансової діяльності.
З метою забезпечення ефективної діяльності всі підприємства застосовують три основних методи обчислення прибутку: прямий, аналітичний та метод розрахунку на 1 гривню.
Підчас написання курсової роботи були виявленні такі шляхи підвищення прибутку:
- збільшення обсягу реалізації товарної продукції;
- удосконалення засобів виробництва;
- економія матеріальних, трудових та фінансових ресурсів;
- механізація виробництва, пошук нових ринків збуту та збільшення витрат на рекламу;
- підвищення якості продукції;
- ліквідація витрат від браку;
- підвищення продуктивності праці;
- вдосконалення нормативів. Тощо.
Тобто можна зробити висновок, що комплексний техніко-економічний аналіз роботи підприємства може значно скоротити шлях до досягнення основної мети підприємства – до максимізації прибутку.
Список використаної літератури
1. Білошапка В.А. Резерви зростання результативності бізнесу в умовах економічного спаду. / В.А. Білошапка. // Актуальні проблеми економіки. – 2011. – №1(155). – С. 115-117.
2. Булавенко С.Д. Основи економіки. 10-11 кл.: розробки уроків. / С.Д. Булавенко. – Х.: Веста; Ранок, 2007. – 430 с.
3. Блонська В.І. Економіка підприємства: Теорія і практикум: навч. посіб. / В.І. Блонська, Т.Г. Васильців, С.С. Гринкевич та ін.; за ред. доц. Н.Г. Міценко, доц. О.І. Ященко. – Львів: Магнолія 2006, 2008. – 688 с.
4. Гетьман О.О. Економіка підприємства: підручник. / О.О. Гетьман. – К.: ЦНЛ, 2006. – 488 с.
5. Грещак М.Г. Економіка підприємства: підручник. / М.Г. Грещак, В.М. Колот, В.П. Наливайко та ін.; за ред. д.е.н., проф. С.Ф. Покропивного. – К.: КНЕУ, 2006. – 526 с.
6. Звіт про фінансові результати: Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. №87.
7. Ілляшенко С.М. Стратегічне управління інноваційною діяльністю підприємства на засадах маркетингу інновацій. / С.М. Ілляшенко. // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – №12(114). – С. 137-139.
8. Клименко С.М. Управління конкурентоспроможністю підприємства: посібник. / С.М. Клименко, О.С. Дуброва, Д.О. Барабась. – К.: КНЕУ, 2006. – 527 с.
9. Ковальчук І.В. Економіка підприємства: навч. посіб. / І.В. Ковальчук. – К.: Знання, 2008. – 679 с.
10. Кондратюк О.М. Синергія інформації в управлінні витратами підприємства. / О.М. Кондратюк, О.В. Школа. // Держава та регіони. – 2010. – №6. – С. 253-255.
11. Крупська Л.П. Моя економіка: підручник для уч. 8-10 кл. / Л.П. Крупська, Л.М. Кириленко. – К.: А.П.Н., 2005. – 317 с.
12. Круш П.В. Внутрішній економічний механізм підприємства: посібник. / П.В. Круш, С.О. Тульчинська. – К.: ЦНЛ, 2008. – 206 с.
13. Манів З.О. Економіка підприємства: навч. посіб. / З.О. Манів, І.М. Луцький. – К.: Знання, 2004. – 580 с.
14. Мельникова В.І. Мікроекономіка: підручник. / В.І. Мельникова. – К.: ВД Професіонал, 2005. – 400 с.
15. Пасічник В.Г. Організація виробництва: підручник. / В.Г. Пасічник. – К.: ЦНЛ, 2005. – 248 с.
16. Петрович Є.М. Організація виробництва: підручник. / Є.М. Петрович. – К.: ЦНЛ, 2005. – 336 с.
17. Петрович Й.М. Економіка підприємства: підручник. / Й.М. Петрович, А.Ф. Кіт, Г.М. Захарчин та ін. Вид. 2-ге, виправл. – Л.: Магнолія плюс, 2006. – 580 с.
18. Семенов А.Г. Аналіз та вдосконалення оплати праці. / А.Г. Семенов, А.І. Шарко. // Держава та регіони. – 2010. – №6. – С. 232-238.
19. Семенов Г.А. Економіка підприємства: навчальний посібник. / Г.А. Семенов. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 324 с.
20. Шлійко А.В. Економіка підприємництва на ринку товарів і послуг: навчальний посібник. / А.В. Шлійко. – К.: ЦНЛ, 2008. – 376 с.