Причинний звязок в кримінальному праві України

СОДЕРЖАНИЕ: Розуміння причинного звязку як філософської категорії. Причинний звязок - обовязкова ознака обєктивної сторони злочину з матеріальним складом. Кваліфікація злочинів з матеріальним складом. Правила встановлення причинного звязку.

Курсова робота на тему:

“Причинний зв’язок у Кримінальному праві України”

Вступ................................................................................................................... 2

1. Поняття причинного зв’язку....................................................................... 4

1.1. Розуміння причинного зв’язку як філософської категорії....................... 4

1.2. Причинний зв’язок – обов’язкова ознака об’єктивної сторони злочину з матеріальним складом.................................................................................... 6

2. Кваліфікація злочинів з матеріальним складом.................................... 15

2.1. Правила встановлення причинного зв’язку............................................ 15

2.2. Деякі проблемні питання визначення причинного зв’язку для правильної кваліфікації.................................................................................................... 17

Висновки.......................................................................................................... 23

Список використаних джерел та літератури............................................... 25

Вступ

Обєктивна сторона є одним з елементів складу злочину. Цей елемент охоплює ознаки, що характеризують злочин із точки зору його зовнішнього прояву. На відміну від інших структурних частин складу злочину він містить більше інформації, необхідної для кваліфікації діяння. У більшості описових диспозицій статей Особливої частини КК відображається саме обєктивна сторона складу злочину.

Причинний звязок — це обовязкова ознака злочинів із матеріальним складом. Тому чітке визначення цього поняття має велике практичне значення. Усе вищесказане обґрунтовує актуальність теми курсової роботи “Причинний зв’язок у кримінальному праві”.

Курсова робота складається з 2 розділів:

Розділ 1. “Поняття причинного звязку” висвітлює розуміння причинного звязку як філософської категорії, в ньому приведені думки різних вчених, які висловлюють підчас протилежні думки, також причинний звязок розглянутий як обовязкова ознака обєктивної сторони злочину з матеріальним складом, наведені різні концепції, зазначені види та особливості цього поняття у призмі вищезазначеного розгляду.

Розділ 2. “Кваліфікація злочинів з матеріальним складом” розповідає про правила встановлення причинного зв’язку на практиці, розкриває проблеми, з якими зіштовхуються працівники органів кримінальної юстиції при вирішенні питань про притягнення осіб до відповідальності та кваліфікації їх діянь, де важливе значення відіграє така ознака як причинний зв’язок, на прикладі транспортних правопорушень про роль причинного зв’язку при кваліфікації злочинів, наголошуючи на обов’язковому розгляді цієї ознаки.

Метою курсової роботи є висвітлення теми, зокрема визначення поняття причинного зв’язку, розгляд його з точки зору філософії та перенесення його до формату кримінального права, визначити основні спірні моменти та їх обґрунтування різними науковцями, привести приклади з практики, усвідомити та зрозуміти сенс та зміст вищенаведених положень щодо категорії причинного зв’язку.

При роботі над курсовою роботою застосовував новоприйнятий КК України, порівняльну таблицю нового та старого кодексів, підручники з кримінального права як українських авторів – П. С. Матишевський, В. М. Бовсуновський, так і російських – А. В. Наумов, Б. В. Здравомислов, монографічні роботи Ф. Г. Бурчака та Т. В. Церетелі та ін.

Оскільки розкриття даної теми відноситься до теоретичного виду досліджень, доцільним буде використання таких методів як метод порівняльного аналізу, синтезу, дедуктивно-індуктивний метод та інших методів.

1. Поняття причинного зв’язку

1.1. Розуміння причинного зв’язку як філософської категорії

Причинним зв’язком у філософії називають таку закономірну поєднаність предметів та явищ, за якою одне явище (чи сукупність явищ) неминуче, з внутрішньою необхідністю утворює, народжує інше явище. Перше з них називають причиною, а друге — наслідками.

Різне рішення питання про причинність визначається, насамперед, розходженням основних філософських напрямків — матеріалізму й ідеалізму.

Для матеріалізму причинний звязок є обєктивним, існуючим поза нашою свідомістю зв’язком між явищами зовнішнього світу, він є однією з форм загальної взаємодії природи і суспільства. [1]

З погляду ідеалізму причинний звязок — це субєктивна категорія, що існує лише у свідомості субєкта, що пізнає, (субєктивний ідеалізм), чи хоча й обєктивна категорія, але яка виводиться не з зовнішнього світу, а з обєктивно існуючого розуму, логіки, ідеї (обєктивний ідеалізм).

Ідеалістичне поняття про причинність у сучасній філософії звичайно спирається чи на вчення Юма, чи на вчення Канта.[2]

За вченням Юма, причинність є лише звичка нашої свідомості вважати, що за даним явищем звичайно випливає інше визначене явище. Хоча ідея причинності і має своїм джерелом досвід, вона все-таки не виражає обєктивного звязку між предметами зовнішнього світу і є суто субєктивною категорією.

На відміну від Юма, Кант не виводить поняття причинності з досвіду, а повідомляє, що воно існує у свідомості людини до всякого досвіду, вважає його апріорним поняттям нашого розуму, привнесеним їм у досвід. Закономірність природи, за Кантом, є не обєктивно існуючим поза людською свідомістю зв’язком між предметами зовнішнього світу, а лише звязок між “явищами” (сприйняттями зовнішнього світу нашими почуттями — відчуттями).

Серед російських дореволюційних криміналістів існувало чимало прихильників ідеалістичних концепцій причинного звязку: кантіанські основи рішення питання про причинність у кримінальному праві проголошував С. П. Мокринський, на позиціях вчення Юма і його послідовників стояв Н. С. Тимашев.

Існує точка зору, відповідно до якої юрист може розвязати питання про причинний звязок у праві незалежно від рішення проблеми причинності у філософії. Так німецький криміналіст Л. Трегер думав, наприклад, що філософія як така нездатна дати які-небудь розяснення причинності в області права; причинність у праві означає лише встановлення того, “що повинен розуміти юрист під словами закону про заподіяння смерті, тілесного ушкодження, збитку і т. д.”[3] .

Р. Маурах проголосив, що це питання повинне зважуватися не з погляду філософського чи природничо-наукового розуміння причинності, а в залежності від практичних потреб, тобто надав рішення питання про причинний звязок цілком на розсуд суду. Аналогічні судження висловлювалися й у російській юридичній літературі (С. В. Познишев). Потрібно помітити, однак, що погляди про незалежність юриспруденції від філософії, як правило, все-таки носили на собі печатку визначеного філософського напрямку.[4]

Отже, причинний звязок – зв’язок, коли одна зі сторін (причина) породжує іншу сторону (наслідок). Питання про причинність визначається розходженням основних філософських напрямків — матеріалізму й ідеалізму. Для матеріалізму причинний звязок є обєктивний, існуючий поза нашою свідомістю звязок між явищами зовнішнього світу, він є одна з форм загальної взаємодії природи і суспільства.

Деякі вчені вважають, що потрібно розглядати причинний зв’язок з точки зору істинних життєвих проблем (Р. Маурах, Л. Трегер, С. В. Познишев).

1.2. Причинний зв’язок – обов’язкова ознака об’єктивної сторони злочину з матеріальним складом

Ретельне дослідження ознак обєктивної сторони складу злочину допомагає таким чином дати точну правову оцінку суспільно небезпечних діянь, що, в свою чергу, зумовлює забезпечення законності у процесі боротьби зі злочинністю.

Конструктивною особливістю обєктивної сторони складу злочину є своєрідність звязків між окремими групами ознак. Із цієї точки зору їх можна поділити на дві групи: 1) ознаки, що є компонентами самої злочинної діяльності і безпосередньо характеризують її зовнішній прояв (до них належать дія або бездіяльність, спосіб, знаряддя і засоби, наслідок і причинний звязок; 2) ознаки, що характеризують сукупність умов, за яких вчиняється діяння (місце, час, обстановка вчинення злочину або їх своєрідне поєднання — ситуація).

Причинний звязок — це обовязкова ознака злочинів із матеріальним складом. Тому чітке визначення цього поняття має велике практичне значення. Особливо складним є встановлення причинного звязку при розслідуванні справ про автотранспортні злочини, порушення вимог законодавства про охорону праці, порушення правил зберігання, використання, обміну, перевезення радіоактивних матеріалів тощо. Від правильного вирішення цього питання залежить правосудність вироку.[5]

Так, вироком Вільнянського районного суду Л. засуджено за ч. 3 ст. 286 КК. Як визнав суд, Л., рухаючись на автомобілі КамАЗ о 22 год. із ближнім світлом фар із швидкістю 55 км/год, побачив, як на трасу на відстані 60 м по ходу руху став виїжджати автомобіль ВАЗ. Л. на порушення правил дорожнього руху не знизив швидкості і, розраховуючи, що водій ВАЗа зупиниться, застосував із метою уникнення зіткнення нічим не виправданий маневр, виїхавши на смугу зустрічного руху. Однак той не зупинився і теж виїхав на ліву частину дороги, де і сталося зіткнення транспортних засобів. У результаті водій ВАЗа і двоє його пасажирів були смертельно травмовані. Але суд не взяв до уваги, що аварійну ситуацію на дорозі створив, насамперед, водій ВАЗа, який на порушення правил дорожнього руху виїхав на дорогу без світлових сигналів, що позбавило Л. можливості правильно зорієнтуватися у раптовій ситуації. Тому дії Л. не були у необхідному причинному звязку з наслідками зіткнення транспортних засобів. За таких обставин судова колегія Верховного Суду України скасувала вирок суду щодо Л. за відсутністю у його діях складу злочину.[6]

Як відомо, причинний звязок — це філософська категорія. Використовуючи ті чи інші філософські положення, кримінально-правова наука, звичайно, не створює якісно нового поняття причинного звязку, а лише вирішує цю проблему з урахуванням специфіки кримінального права.

В кримінально-правовій практиці причинний зв’язок установлюється між суспільно небезпечним діянням і певними змінами, яке воно створило у реальному світі. Тому для вирішення цього завдання треба:

1. Встановити всі ознаки певного діяння, визначити його можливості створити, скоїти такі наслідки, переконатися, що діяння дійсно було вчинено і саме цією особою.

2. Встановити особливості та ознаки утворених наслідків, що мають характер суспільно небезпечної шкоди, їх розмір, тяжкість, кількість та час настання.

3. Встановити між ними причинний зв’язок чи доказати його відсутність.

Розуміння причинності (взаємозалежності) у кримінальному праві ґрунтується на таких головних філософських положеннях про причинний зв’язок:

1. Всезагальний зв’язок між явищами природи та суспільства є закономірністю — безпричинних явищ немає: всі явища в природі та суспільстві причинно обумовлені.

2. Всезагальний зв’язок між явищами зовнішнього світу існує реально і об’єктивно, він не залежить від свідомості та волі людей.

3. Причинний зв’язок (як частина всезагального зв’язку речей та явищ) пізнавальний. Світ пізнавальний і пізнані його закономірності. Пізнання та знання є насамперед знанням причини. Якби світ був непізнавальним, наука стала б неможливою, а якби ми знали всі причини, то вона була б непотрібною.

4. Причина та наслідок — це лише частка, вилучена із всезагального зв’язку речей та явищ, ізольована від нього, для з’ясування того, — що є причиною, а що — наслідком, оскільки наслідок цієї причини є причиною іншого наслідку і так безкінечно.

Загальною властивістю всіх причинних зв’язків є їх багатозначність: одна причина може породити декілька різних наслідків, так само як і один і той же наслідок може бути народжений різними причинами чи сукупністю причин.

Перетворення однієї події в іншу часто буває можливе за допомогою посередніх ланок: Наприклад, при навмисному вбивстві від тиску на курок до смерті потерпілого послідовно відбувається цикл подій: дія порохових газів, летіння кулі, поранення, боротьба організму з пораненням. Отже, причинний зв’язок між подіями — це зв’язок подій, що стоять поруч, торкаючись одна одної. Інколи причина і наслідок відокремлені один від одного іншими явищами, ось чому для того, щоб зрозуміти окремі явища, ми повинні вилучити їх із всезагального зв’язку та дослідити їх окремо.

Наука кримінального права не має і не утворює свого особливого юридичного поняття причинного зв’язку. У кримінальному праві лише конкретизується філософське поняття стосовно тих подій та явищ, які мають кримінально-правове значення.

Враховуючи важливість цих питань, кримінально-правовою наукою розроблено різні концепції щодо проблеми причинного звязку. Зокрема, до основних таких концепцій можна віднести три теорії: 1) “Conditio sine gua non”; 2) адекватності причини; 3) необхідного спричинення.

“Conditio sine gua non” у перекладі з латинської означає “умова, без якої немає”. Суть цієї теорії полягає в тому, що той чи інший фактор, без якого не було б наслідку, є необхідною умовою злочинного результату і тому — підставою для висновку про наявність причинного звязку. За такої логічної конструкції до зазначених факторів можуть бути віднесені і необхідні причини, і випадкові, і навіть умови, за яких відбувається діяння. Ця теорія приваблює відносно простою схемою вирішення проблеми причинного звязку і має чимало прибічників серед науковців України і зарубіжних вчених. Але суттєвим її недоліком є те, що вона надто розширює коло юридично значимих факторів, які зумовлюють настання наслідків. Спроби вчених звузити коло цих факторів за допомогою допоміжних критеріїв (ступінь або безпосередність спричинення тощо) не можна визнати вдалими через недостатню чіткість цих критеріїв.[7]

Теорія “адекватності причини” визнає такими, що мають кримінально-правове значення, тільки “типові” причини.

Наприклад, легкий удар, завданий людині, мозок якої через поранення в минулому частково не прикритий кістками черепа, саме у це її вразливе місце, на думку прихильників цієї теорії, не є адекватною причиною. Тому, на їх погляд, у таких ситуаціях причинний звязок відсутній. У порівнянні з вищезазначеною ця теорія навпаки надто звужує коло причин, що можуть мати кваліфікуюче значення. Ця концепція також неприйнятна, оскільки питання про “типовість” або “нетиповість” причин, по суті, віднесено на розсуд субєкта застосування норми, що не виключає можливості судового свавілля у вирішенні цих важливих питань.

Оскільки причинний звязок — це обєктивна категорія, цю проблему треба вирішувати не субєктивно, а на підставі вивчення і врахування обєктивних закономірностей. Такий методологічний підхід властивий теорії необхідного спричинення. Квінтесенцією цієї теорії є те, що вона надає значення ознаки обєктивної сторони складу злочину не будь-якому причинному звязку між явищами, а лише такому, коли наслідок стає необхідним, обєктивно закономірним, а не випадковим результатом діяння.

В основу зазначеної теорії покладено положення матеріалістичної філософії, а саме:

1) під причинним звязком слід розуміти такий звязок явищ, коли одне з них (причина) породжує інше (наслідок);

2) детермінізм властивий усім природним та соціальним явищам і є, таким чином, універсальною закономірністю;

3) причинний звязок явищ — обєктивна категорія. Одні явища породжуються іншими внаслідок існуючих незалежно від нашої свідомості природних або соціальних закономірностей;

4) характер причинних звязків може бути різним — одні явища — результат їх необхідного розвитку, інші виникають як випадковий результат збігу кількох закономірностей;

5) для людського пізнання доступне виявлений детермінізму явищ в цілому і виділення із загального ланцюга окремих ланок, що є закономірно повязаними необхідними звязками.

Для необхідного причинного звязку як ознаки обєктивної сторони складу злочину з точки зору теорії необхідного спричинення характерно:

1) діяння передує наслідку за часом;

2) діянню внутрішнє властива неминучість або реальна можливість настання наслідку;

3) у конкретних умовах місця, часу та обстановки ця реальна можливість перетворюється в дійсність — діяння породжує наслідок;

4) наслідок породжується саме цим діянням як результат його закономірного, необхідного розвитку, а не діями інших осіб або інших зовнішніх сил.

Необхідний причинний звязок між діянням і наслідком може бути безпосереднім або включати проміжні ланки. У цьому розумінні можливі різні варіанти, а саме:

1) діяння закономірно і безпосередньо породжує наслідки;

2) діяння закономірно породжує друге явище, яке, в свою чергу, закономірно зумовлює настання суспільно небезпечного наслідку;

3) діяння одного субєкта закономірно породжує діяння іншого субєкта, яке, в свою чергу, закономірно породжує наслідок;

4) одночасні діяння двох або більше субєктів закономірно породжують наслідки.

Для випадкового причинного звязку характерно, що наслідки не породжуються закономірним розвитком діяння особи у конкретній обстановці. Вони настають через випадковий збіг обставин. При цьому в закономірний перебіг діяння втручається друга закономірність — дія третьої особи або іншої зовнішньої сили. У результаті перехрещення цих закономірностей настає наслідок, не властивий жодній із них окремо взятій.

Як приклад випадкового причинного звязку можна навести справу по обвинуваченню П.[8] Вироком народного суду Першотравневого району Харківської обл. він був засуджений за ч. 1 ст. 115 КК. Його було визнано винним в умисному вбивстві громадянки С. Злочин вчинено за таких обставин: П. який був у нетверезому стані, під час сварки зі своєю тещею С. на грунті неприязних стосунків наніс їй молотком два удари по голові, спричинивши відкриту черепно-мозкову травму, від чого через 25 днів потерпіла померла. Розглянувши у порядку нагляду цей вирок, судова колегія з кримінальних справ Верховного Суду України визнала висновок суду помилковим. Зокрема, суд вважав, що смерть С. була причинно повязана з діями П. Але, згідно з висновком судово-медичної експертизи, призначеної по цій справі, смерть С. настала не в результаті травми голови, а від гнійного запалення легенів, чому сприяли патологічні зміни серцево-судинної системи, а також тривале пасивне положення тіла під час перебування у лікарні у звязку з травмою голови. Зваживши на це, судова колегія перекваліфікувала дії П. на ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК, оскільки смерть потерпілої не була у необхідному причинному звязку з умисними діями засудженого.[9]

Якщо прокоментувати цю справу з точки зору вчення про причинний звязок, привертає увагу, що травма, заподіяна потерпілій, сама по собі не створювала реальної загрози для її життя. Закономірним результатом таких дій мало бути спричинення тілесного ушкодження. Так само не були смертельно небезпечними і патологічні зміни в організмі С., які закономірно могли призвести лише до її хвороби. Але через несприятливий збіг обставин сталося перехрещення двох закономірностей, зумовлених впливом зазначених вище факторів, що призвело до невластивого для них наслідку — смерті С. Таким чином, між діями П. і смертю потерпілої був випадковий причинний звязок.

Причинний звязок можливий тільки між діями і наслідками. Суспільно небезпечні наслідки може породжувати і бездіяльність, але такий звязок має певні особливості. Вони зумовлені специфікою самої бездіяльності. Бездіяльність може виявлятись у невтручанні, неперешкоджанні небезпечним діям іншої людини або шкідливому впливу сил природи. Вона може також являти собою невиконання певних дій, спрямованих на створення певних благ в інтересах суспільства. У першому випадку для наслідку характерно погіршення стану тих суспільних відносин, які становлять зміст безпосереднього обєкта злочину. Своєрідність наслідку в другому випадку полягає в тому, що суспільні відносини не зазнають змін на гірше, але їх стан мав бути покращений. Наприклад, при халатності бездіяльність може потягти невиконання поставки сировини підприємством-виробником, внаслідок цього підприємство-одержувач сировини не зможе випустити продукцію, в кінцевому підсумку, буде завдано шкоди суспільству.[10]

Винне заподіяння шкідливих наслідків необхідно відрізняти від заподіяння шкода в наслідок так званого казусу (випадку). Для казусу характерним є те, що особа не повинна була або не могла передбачати наслідки своєї дії чи бездіяльності. Тим самим казус включає кримінальну відповідальність особи. Наприклад: суд Сімферопольського району республіки Крим засудив І. за вбивство з необережності. Матеріалами справи було встановлено, що І. та Я., зустрівшись на току, жартували між собою, а потім, за ініціативою Я., почали боротися. Під час боротьби, Я. уперся головою у груди І., та спробував ривками перекинути його через себе, але І., не піддався. Під час останнього ривка Я. різко нагнув голову. Від сильної напруги у Я., як це вбачається з висновку судово-медичної експертизи, виник розрив шийної частини хребта, від чого і настала смерть. Судова колегія Верховного Суду України не знайшла в діях І. складу злочину і провадження у справі закрива на тій підставі, що І., вступивши в дружній поєдинок з Я., не передбачав і не міг передбачити, що Я. спробує з надзвичайною напругою перекинути його через себе.

У цьому випадку смерть Я., щодо дій І. має випадковий характер. Вона настала в наслідок необережності самого Я.

Отже, обєктивна сторона складу злочину включає такі ознаки: діяння (дія чи бездіяльність), наслідок, причинний звязок, спосіб, знаряддя і засоби, місце, час, обстановку вчинення злочину, або поєднання у різних комбінаціях останніх трьох ознак — ситуацію вчинення злочину. Причинний звязок — це обовязкова ознака злочинів із матеріальним складом. Тому чітке визначення цього поняття має велике практичне значення. Особливо складним є встановлення причинного звязку при розслідуванні справ про автотранспортні злочини, порушення вимог законодавства про охорону праці, порушення правил зберігання, використання, обміну, перевезення радіоактивних матеріалів тощо. Від правильного вирішення цього питання залежить правосудність вироку.

Причинний звязок у кримінально-правовому розумінні означає, що злочинний наслідок породжується суспільно небезпечним і протиправним діянням субєкта злочину. Спрощено це виглядає так: одне явище (суспільно небезпечне діяння) породжує інше явище (злочинний наслідок). Звідси випливає: не було б діяння — не настали б і наслідки.

Кримінально-правовою наукою розроблено різні концепції щодо проблеми причинного звязку. Зокрема, до основних таких концепцій можна віднести три теорії:

1) “Conditio sine gua non”;

2) адекватності причини;

3) необхідного спричинення.

Остання концепція знайшла найбільшу підтримку з боку науковців, оскільки в основу зазначеної теорії покладено положення матеріалістичної філософії. В цій теорії розрізняють необхідний та випадковий зв’язок.

2. Кваліфікація злочинів з матеріальним складом

2.1. Правила встановлення причинного зв’язку

Причинний зв’язок як ознака складу злочину має загальні риси властиві будь-якому причинному зв’язку між явищами природи чи суспільства, а також і специфічні ознаки, відмінні від зв’язків іншого типу.

Слідчі та судові працівники, встановлюючи причинні зв’язки між поведінкою винного та злочинними наслідками, керуються цими загальними філософськими положеннями, а також враховують деякі додаткові вимоги, що містяться в кримінально-правових нормах.

Оскільки причинний зв’язок існує об’єктивно і незалежно від свідомості людини, все більше і глибше пізнається людьми, то він може бути встановлений працівниками слідства та суду.

Для правильного встановлення наявності чи відсутності причинного зв’язку необхідно дотримуватися правил:

1. Причина в часі завжди передує наслідкам. Не може бути причиною те явище, яке відбулося після наслідків.

Суспільно небезпечне діяння передує в часі злочинним наслідкам, діяння є тією необхідною умовою, яка підготувала і визначила можливе настання наслідків, відсутність такої послідовності свідчить про те, що діяння не може бути причиною певних наслідків.

Наприклад, Іваненко звинувачувався в тому, що через його халатність простояли залізні вагони, чим була заподіяна значна шкода підприємству. Але під час судового розгляду справи було встановлено, що вагони прогнили ще до того, як Іваненка було призначено на посаду начальника станції.

Одна лише зовнішня послідовність подій не може бути підставою для встановлення причинного зв’язку.

2. Для визнання діяння причиною злочинних наслідків необхідно встановити, що воно не тільки передувало наслідкам, але що ці наслідки були заподіяні, вчинені саме цим діянням, а не іншим.

Причиною є лише те діяння, яке створило можливість умови настання наслідків, яке обумовили їх настання і зробили дійсними, тобто забезпечило їх здійснення, реалізацію.

3. Причинний зв’язок між конкретними діями та їх наслідками є там, де ці дії були необхідною умовою їх настання — умова, без якої не може бути таких наслідків, якщо ж діяння було необхідною умовою настання певних наслідків, то причини зв’язок між ними відсутній.

Наприклад, Дудник побила Савченка, заподіявши йому тілесні ушкодження. По дорозі до Лікарні Савченко потрапив у автомобільну аварію і загинув. Між заподіянням Савченко тілесних ушкоджень і настанням смерті причинного зв’язку немає, бо Савченко помер від тілесних ушкоджень, заподіяних від аварії, а не від дій Дудник. Тілесні ушкодження, які заподіяла Дудник, не були необхідною умовою настання смерті Савченка. Отже, не кожна умова, що сприяла настанню наслідків, може бути причиною цих наслідків.

Дія чи бездіяльність можуть бути причиною злочинних наслідків лише тоді, коли вони були необхідною умовою цих наслідків, без яких ці наслідки не настали б.

4. Дія чи бездіяльність можуть бути причиною лише за умови, що наслідки, які настали, є необхідними, а не випадковими. Зв’язок між дією та наслідком, будучи завжди об’єктивним, для конкретного діяння може бути необхідним або випадковим.

Зв’язок має необхідний характер тоді, коли його наслідки народжуються внутрішнім розвитком дії, її особливостями, коли вони притаманні їй.

Необхідні причинні зв’язки є вирішальними. В них викривається головне положення взаємозвязку, при якому одне явище при певних умовах утворює як свій необхідний наслідок інше явище.

Необхідні, закономірні наслідки якого-небудь явища перш ніж настати проявляються як реально можливі. Перетворення цієї можливості в дійсність може бути необхідним і випадковим одночасно. Наприклад Шпак почав безладно стріляти на платформі залізничної станції, де було чимало людей, і вбив двох осіб. Стріляниною у такому місці Шпак створив реальну можливість за гибелі людей. Заподіяння смерті у таких умовах було необхідним наслідком, а те, що при цьому були вбиті Іванов та Петров — було випадковим, бо могли бути вбиті й інші особи.

2.2. Деякі проблемні питання визначення причинного зв’язку для правильної кваліфікації

У повсякденному житті звязок між діями тієї чи іншої особи і результатом, що наступив, буває настільки очевидної, що і при судовому дослідженні справи це питання не викликає яких-небудь труднощів. Однак в окремих випадках причинний звязок стає каменем спотикання при рішенні конкретних справ. Невірно ж зрозумілий звязок між подіями породжує судові помилки.

Проілюструємо це прикладом із судової практики. К. і Б. посварилися і затіяли на вулиці бійку. Відчувши, що перевага на стороні К., Б. пустився навтьоки і, перебігаючи вулицю, потрапив під колеса автомашини. К. був відданий суду за обвинуваченням у необережному убивстві. Доводи адвоката, що стверджував, що К. може нести відповідальність тільки за хуліганство і що причинного звязку між його діями і результатом, що наступив, немає, були відкинуті судом, що вважав, що в даному випадку питання може йти тільки про провину. Хід думок суду зрозумілий: якби К. не гнався за Б., той не тікав би і не потрапив би під машину. На цій підставі суд визнав наявність причинного звязку, якого у дійсності не було.

У приведеному випадку мало місце перетинання двох причинних рядів. Наслідки, що наступили, не могли бути застосовані до К., оскільки вони не випливали з необхідністю з його дій. Та обставина, що в момент бійки Б. кинувся бігти саме на дорогу і що в цей час проїжджала автомашина, стосовно дій К. було випадковістю.

Непорозуміння і помилки в судовій практиці виникають особливо часто по справах про аварії і нещасливі випадки на виробництві, транспорті і т. д., оскільки тут з виправданим виробничим ризиком іноді переплітається випадковість, звязана з недоліками в розробці нових конструкцій, механізмів і устаткування, а також по справах, у яких нещасний випадок сполучений з неналежним виконанням окремими працівниками свого професійного обов’язку.

Так, одним з судів була засуджена по статті 367 КК завідувачка терапевтичним відділенням медсанчастини Ф. Довідавшись від медсестри по телефону про надходження в лікарню А. і про симптоми її хвороби, вона без обстеження призначила лікування від гострого гастриту. Оглянувши хвору наступного дня, Ф. підтвердила цей заочний діагноз. Однак оскільки до кінця дня А. легше не стало, Ф. улаштувала консиліум, в ході якого думки лікарів розійшлися, але більшість погодилася з нею. У звязку з тим, що стан здоровя А. погіршувалося, днем пізніше її вирішили прооперувати. Виявилося, що в А. заворот кишок. Операція була зроблена з запізненням, у результаті чого вона померла.

Суд визнав Ф. винною в халатному відношенні до виконання своїх службових обовязків. Обласний суд погодився з цим визначенням. Однак Верховний Суд Української РСР, розглядаючи справу в порядку нагляду припинив її, тому що визнав, що між недбалістю, дійсно допущеною Ф., і смертю А. немає причинного звязку. Звичайно, вона не повинна була призначати лікування, не оглянувши хвору, але смерть А. наступила не тому, а тому, що нею і її колегами вже при огляді була допущена діагностична помилка.

Установлення причинного звязку має дуже велике значення й у справах про нестачу матеріальних цінностей. Адже така нестача може бути як результатом злочинних дій особи (крадіжки (ст. 185)), так і результатом її бездіяльності (наприклад, халатного відношення до своїх обовязків). Крім того, вона може бути наслідком і інших причин (усушки, утрушування і т. д.), що ніяк з поведінкою матеріально-відповідальної особи не звязані і не можуть бути тому поставлені їй в провину.

Для глибшого висвітлення значення причинного зв’язку для кваліфікації злочинів у кримінальному праві, візьмемо, як приклад, транспортні правопорушення, які є дуже поширеними у кримінальній практиці.

З суб’єктивної сторони цей злочин заключається в:

а) порушенні робітниками транспорту правил безпеки руху та експлуатації, або при виконанні недоброякісного ремонту транспортних засобів, шляхів, засобів сигналізації та зв’язку;

б) наступу, або можливості наступу наслідків у вигляді нещасних випадків з людьми, лих, аварій або інших тяжких наслідків;

в) наявності причинного зв’язку між перерахованими вище діями та насталими наслідками.[11]

Для притягнення особи до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України необхідно встановити усі три умови обєктивної сторони. Відсутність хоча б одного з них, виключає можливість встановлення в його діях складу злочину.

Диспозиція ст. 286 КК України носить бланкетний характер. У неї немає конкретного опису винної поведінки особи, а говориться лише про порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту. Бланкетний характер норми продиктований тим, що зміна всього комплексу правил праці на залізничному, водному та повітряному транспорті невідворотно викличе постійні зміни відповідних спеціальних правил поведінки робітників цих видів транспорту. Не один кримінальний закон не в змозі передбачити подібні зміни. Тому і виникає необхідність в існуванні норм з бланкетними диспозиціями, котрі мають такого роду змінюючи ознаки, як спеціальні правила поведінки.

Одною із обовязкових ознак об’єктивної сторони транспортних злочинів є причинний зв’язок між порушенням правил безпеки руху та експлуатації транспорту, та насталою шкодою у вигляді нещасних випадків із людьми, катастроф, аварій або інших тяжких наслідків. Неправильне встановлення причинного зв’язку являються найбільш поширеною помилкою при розслідуванні та розгляді кримінальних справ по даній категорії.

Практика показує, що причинний зв’язок по справам цієї категорії має цілий ряд специфічних особливостей. По-перше звертає на себе увагу множинність факторів (більшою частиною обєктивно несприятливих), які впливають на поведінку суб’єкта з транспортних злочинів та суттєво ускладнюють розвиток цепі причинності. А саме в силу великого числа різноманітного роду “приходящих факторів” причинний зв’язок по справам про транспортні злочини дуже рідко носить прямий та однозначний характер. Цими факторами частіше всього виступають різноманітні виробничі процеси, сили природи, сховані дефекти транспортних засобів, неправомірні дії інших учасників руху і так далі. Співвідношення заподіючих факторів та ступінь їх впливає на злочинний результат в різних ситуаціях можуть бути не однаковими, але серед них обовязково повинен бути присутній фактор, який виражається у порушенні правил безпеки руху та експлуатації транспорту.

На практиці особливо часто можна зустріти аварії — у вигляді зіткнення транспортних засобів (в основному на водному транспорті) у результаті протизаконних дій обох судноводіїв. При цьому причинний зв’язок між порушенням правил безпеки мореплавання одним судноводієм та насталими шкідливими наслідками помітно ускладнюються іншою ціллю причинності – неправомірною поведінкою судноводія іншого судна. Так, при аналізуванні зіткнення пароплаву “Адмірал Нахімова” та суховантажем “Петр Васев” Верховний Суд України встановив, що прийняття відповідних заходів безпеки одним із судноводіїв могло б попередити аварію. Однак ні капітан “Адмірала Нахімова” М., ні капітан “Петра Васева” Т., в порушенні діючих правил не координували діяння екіпажів по розходженню плавзасобів. Суд обґрунтовано признав винними в аварії капітанів обох судів, вбачивши в їх діях причинний зв’язок із шкідливими наслідками, які настали.

Діяння суб’єкта транспортного злочину лише в тому випадку може бути признано причиною насталого шкідливого наслідку, якщо воно буде відповідати відповіднім вимогам. В першу чергу необхідно усвідомити, що поведінка суб’єкта, яке привело до настання передбачених у законі наслідків, за своїм характером відповідає ознакам об’єктивної сторони злочину. Причинний зв’язок повинен встановлюватися не просто з дією або бездіяльністю особи, а конкретно з порушенням відповідних правил безпеки. Дія, яка і знаходиться у відповідному зв’язку із результатом (наприклад, яка є однією із умов його настання), але які не порушують правила безпеки, не може розглядатися як злочин. Простіше кажучи, діяння особи можна признати причиною настання злочину та шкідливого результату тільки тоді, коли воно не відповідало правилам безпеки руху або експлуатації транспорту. Якщо ж поведінка особи відповідала правилам, то причинний зв’язок між його діями та наслідками взагалі не підлягає встановленню, як би не був при цьому важкий фактично насталий результат. З іншої сторони, встановлення одного лише факту порушення суб’єктом правил безпеки про наявність причинного зв’язку між порушенням та насталими наслідками ще не рішається.

Отже, при кваліфікації злочинів, обєктивна сторона яких включає не тільки діяння, але і його результат, неминуче виникає питання про причинний звязок і теорія кримінального права, і судова практика виходять з того, що визначені шкідливі наслідки лише тоді можуть бути поставлені в провину особі, що притягується до відповідальності, коли вони викликані її дією чи бездіяльністю. Відсутність причинного звязку між діянням особи і визначених шкідливих наслідків виключає її відповідальність за ці наслідки. Так, наприклад, особа, що замислила вбивство і дала у виконання свого наміру отруту жертві, буде відповідати лише за замах на убивство, якщо зясується, що фактично смерть потерпілого наступила в результаті, скажімо, інфаркту міокарда.

Неправильне встановлення причинного зв’язку являються найбільш поширеною помилкою при розслідуванні та розгляді кримінальних справ про аварії і нещасливі випадки на виробництві, транспорті і т. д., оскільки тут з виправданим виробничим ризиком іноді переплітається випадковість, звязана з недоліками в розробці нових конструкцій, механізмів і устаткування, а також по справах, у яких нещасний випадок сполучений з неналежним виконанням окремими працівниками свого професійного обов’язку. Практика показує, що причинний зв’язок по справам цієї категорії має цілий ряд специфічних особливостей.

Зі сказаного видно, як важливо виявити причинну (звязок між діянням конкретної особи і визначених шкідливих наслідків) для правильної кваліфікації.

Висновк и

Причинний звязок – зв’язок, коли одна зі сторін (причина) породжує іншу сторону (наслідок). Питання про причинність визначається розходженням основних філософських напрямків — матеріалізму й ідеалізму.

Для матеріалізму причинний звязок є обєктивний, існуючий поза нашою свідомістю звязок між явищами зовнішнього світу, він є однією з форм загальної взаємодії природи і суспільства.

Обєктивна сторона складу злочину включає такі ознаки: діяння (дія чи бездіяльність), наслідок, причинний звязок, спосіб, знаряддя і засоби, місце, час, обстановку вчинення злочину, або поєднання у різних комбінаціях останніх трьох ознак — ситуацію вчинення злочину. Причинний звязок — це обовязкова ознака злочинів із матеріальним складом. Тому чітке визначення цього поняття має велике практичне значення.

1) “Conditio sine gua non”;

2) адекватності причини;

3) необхідного спричинення.

Кваліфікуючи злочини, обєктивна сторона яких включає не тільки діяння, але і його результат (матеріальний склад), неминуче виникає питання про причинний звязок і теорія кримінального права, і судова практика виходять з того, що визначені шкідливі наслідки лише тоді можуть бути поставлені в провину особі, що притягується до відповідальності, коли вони викликані її дією чи бездіяльністю. Відсутність причинного звязку між діянням особи і визначених шкідливих наслідків виключає її відповідальність за ці наслідки.

Хибне встановлення причинного зв’язку являються найбільш поширеною помилкою при розслідуванні та розгляді кримінальних справ про аварії і нещасливі випадки на виробництві, транспорті і т. д., оскільки тут з виправданим виробничим ризиком іноді переплітається випадковість, звязана з недоліками в розробці нових конструкцій, механізмів і устаткування, а також по справах, у яких нещасний випадок сполучений з неналежним виконанням окремими працівниками свого професійного обов’язку. Практика показує, що причинний зв’язок по справам цієї категорії має цілий ряд специфічних особливостей.

Підсумовуючи, можна сказати про виняткову важливість виявлення причинного звязку між діянням конкретної особи і визначених шкідливих наслідків для правильної кваліфікації.

Список використаних джерел та літератури

1. Бурчак Ф. Г. Квалификация преступлений. – К., 1985. – 120 с.

2. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду. – Сімферополь: Таврія, 1998. – 712 с.

3. Кримінальне право України / За ред. В. М. Бовсуновського. – К.: Наукова думка, 1995. – 456 с.

4. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів / За ред. Матишевського П. С. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 512 с.

5. Кримінальний кодекс України: Офіц. видання. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001. – 400 с.

6. Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений. – М.: Юрид. лит, 1972. – 352 с.

7. Науково – практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавранюка, — К.: Каннон, 2001. – 1104 с

8. Наумов А. В. Российское уголовное право. Общая часть. Курс лекций. — М.: Издательство БЕК, 1996.

9. Практика судів України // Бюлетень законодавства і юридичної практики. – 1993. – № 4

10. Прохоров С. В., Проблемні питання кваліфікації злочинних дій, які пов’язані з використанням транспортних засобів // Человек и закон. – 1985. –№ 6

11. Сравнительная таблица Уголовных кодексов Украины 1960 и 2001 годов. – Х.: ООО “Одиссей”, 2001. – 144 с.

12. Сравнительная таблица Уголовных кодексов Украины 1960 и 2001 годов. – Х.: ООО “Одиссей”, 2001. – 144 с.

13. Судебная практика. Убийства, изнасилования и другие преступления против личности. – К., 1993

14. Уголовное право России. Общая часть: Учебник /Отв. ред. д. ю. н. Б. В. Здравомыслов. — М.: Юристъ, 1996.

15. Церетели Т. В. Причинная связь в уголовном праве. — М., 1963.

[1] Уголовное право России. Общая часть: Учебник /Отв. ред. д.ю.н. Б.В. Здравомыслов. — М.: Юристъ, 1996. – С. 105

[2] Церетели Т.В. Причинная связь в уголовном праве. — М., 1963. – С. 53

[3] Цит. по кн.: Курс советского уголовного права. Общая часть. В 6-ти томах. — М., 1970. Т. 2, с 158

[4] А.В. Наумов. Российское уголовное право. Общая часть. Курс лекций. — М.: Издательство БЕК, 1996. – С. 183

[5] Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів / За ред. Матишевського П. С. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – С. 138

[6] Практика судів України // Бюлетень законодавства і юридичної практики. – 1993. – № 4

[7] Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів / За ред. Матишевського П. С. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – С. 140

[8] Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів / За ред. Матишевського П. С. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – С. 141

[9] Судебная практика. Убийства, изнасилования и другие преступления против личности. – К., 1993. – С. 3-4

[10] Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів / За ред. Матишевського П. С. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – С. 144

[11] Прохоров С.В., Проблемні питання кваліфікації злочинних дій, які пов’язані з використанням транспортних засобів // Человек и закон. – 1985. –№ 6. – С. 18

Скачать архив с текстом документа