Провадження у звязку з винятковими обставинами
СОДЕРЖАНИЕ: Поняття, предмет, підстави та субєкти перегляду рішень у звязку з винятковими обставинами, право та умови їх оскарження. Допуск скарги до провадження у звязку з винятковими обставинами. Повноваження Верховного Суду України при розгляді даних справ.Курсова робота
Провадження у звязку з винятковими обставинами
Вступ
Згідно з ст. 361 ЦПК законність та обґрунтованість судових постанов, що набрали законної сили, перевіряються не тільки в порядку нагляду, а й за нововиявленими і винятковими обставинами.
Провадження у звязку з винятковими обставинами як стадія процесу – це сукупність процесуальних правовідносин між Верховним Судом України, сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, а також особами, які не брали участі у справі, коли суд вирішив питання про їх права і обовязки, що виникають з метою перевірки законності судових рішень, які вже розглядалися судом касаційної інстанції.
Предметом оскарження є рішення суду після їх перегляду у касаційному порядку. Від даного перегляду залежить забезпечення єдиного застосування і тлумачення норм матеріального та процесуального права, а також норм міжнародних зобовязань України.
Новий текст ЦПК від березня 2004 р. Виділив окрему главу для провадження у зв’язку з винятковими обставинами, коли в попередньому, нововиявлені та виняткові обставини були містились в одній статті (3472)[7]
Перегляд у зв’язку з нововиявленими і винятковими обставинами – це один з інститутів цивільного процесуального права. Норми права об’єднані в главу 3–4 розділу 5 ЦПК, регулюють суспільні відносини між судом і учасниками справи при перегляді судових постанов у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами. Такий перегляд є процесуальним засобом, що забезпечує захист прав та охоронюваних законом інтересів громадян, юридичних осіб і держави, а, отже, й виконання завдань і досягнення мети цивільного судочинства. Даний перегляд є самостійним видом перевірки судових рішень.
Щодо виняткових обставин, то ст. 354 ЦПК передбачає дві підстави для перегляду справи. До таких обставин, передусім належить неоднакове застосування судами загальної юрисдикції того самого положення закону, а також його застосування всупереч нормам Конституції України.[1],[8]
З метою забезпечення єдності розуміння і застосування норм матеріального права і відповідальності застосовуваних норм Конституції Пленум Верховного Суду України у своїх постановах по категоріях справ і Конституційний Суд у своїх рішеннях по конкретних справах роз’ясняють судам зміст норм права і відповідність їх Конституції України.
Другою підставою рішень про перегляд справи за винятковими обставинами є те, що в зв’язку з даним рішенням міжнародна судова установа, юрисдикція якої визнана Україною, встановила факт порушення Україною міжнародних зобов’язань.
Зазначені підстави можуть бути виявлені особами, які беруть участь у справі, прокурором або касаційним судом. В останньому разі ці підстави стають підставами не для перегляду в зв’язку з винятковими обставинами, а підставами для скасування – рішення в касаційному порядку. Усе вищевказане надає підстав вважати обрану тему досить актуальною та такою, що заслуговує на увагу.[10]
Мета курсової роботи – проаналізувати процедуру провадження у зв’язку з винятковими обставинами у цивільній справі.
Завданнями курсової роботи є:
– дослідження предмету та підстав для перегляду рішень у звязку з винятковими обставинами;
– дослідження порядку провадження у звязку з винятковими обставинами;
– вивчення повноважень Верховного Суду України при розгляді справи у звязку з винятковими обставинами.
Теоретичною і методологічною основою дослідження є норми законодавства, статті, наукова література, судова практика.
рішення суд винятковий обставина
1. Поняття, предмет, підстави та субєкти перегляду рішень у звязку з винятковими обставинами
Провадження у звязку з винятковими обставинами – це сукупність цивільних процесуальних відносин між Верховним Судом України і сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, та особами, які не брали участі у справі, коли суд вирішив питання про їх права і обовязки щодо перевірки законності судових постанов, після їх перегляду судом касаційної інстанції.
Предметом перегляду є рішення судів у цивільних справах після їх перегляду судом касаційної інстанції (ст. 353 ЦІЖ). Це положення закону є однією із головних умов для перегляду рішень у даному провадженні. Особа вправі звертатися до провадження у звязку з винятковими обставинами лише після розгляду її справи усіма судовими інстанціями (судом першої, апеляційної та касаційної інстанції).[11]
Підставами перегляду є:
1) судом касаційної інстанції неоднаково застосовуються одне і те саме положення закону;
2) рішення судів України було визнано міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобовязання України. [2]
Зупинимося на аналізі кожної із підстав.
Під неоднаковим застосуванням судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону слід розуміти ті випадки, коли норма не має чіткості або однозначності, тоді цю норму різні суди сприймають і застосовують по-різному. Якщо норма закону викладена чітко, проте судді застосовують норми матеріального права неоднозначно, такі рішення не підлягають перегляду у даному провадженні. Коли справа вирішувалася за аналогією закону або права (ч. 7 ст. 8 ЦПК), то рішення, ухвалене судом у цій справі, не може також бути підставою для його перегляду у даному виді провадження.
У ст. 354 ЦПК чітко не встановлено, неоднакове застосування яких саме норм (матеріального чи процесуального права) може стати підставою для перегляду рішень у звязку з винятковими обставинами.
У цій самій нормі не встановлено можливості перегляду рішення у звязку з винятковими обставинами після його перегляду у касаційному порядку, якщо з цього приводу Конституційним Судом було ухвалено рішення.
Встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане згідно з п. 4 ч. 2 ст. 361 ЦПК є підставою для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у звязку з нововиявленими обставинами.
Звернемо увагу на те, що у п. 4 ст. 354 ЦПК вживається термін «застосування закону». Згідно з ч. 7 ст. 8 ЦПК, якщо спірні відносини не врегульовано законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Тобто закон (матеріальний) застосовується для врегулювання спірних правовідносин, а не норми процесуального права. Згідно зі ст. 2 ЦПК цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК та Закону України «Про міжнародне приватне право».[9]
Отже, процесуальні норми регламентують правила здійснення судочинства і суд зобовязаний їх дотримуватися (керуватися ними), а норми матеріального права застосовувати. Тому при невідповідності норм процесуального права Конституції України Конституційний Суд має перевірити зазначену обставину.
Понад те, якщо норми процесуального права в одному нормативному акті суперечать одна одній, то це гірше чи ліпше, ніж суперечність або неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції того самого положення закону? На мою думку, суперечність норм законодавства, що призводить до порушення прав усіх громадян, які звертаються до суду касаційної інстанції, є більш важливою та актуальною проблемою, ніж ліквідація окремих правопорушень, які стосуються субєктів лише двох справ.
Тому, при формуванні виняткових обставин законодавцем не враховано характер рішень Конституційного Суду України, які мають загальнообовязковий характер. Якщо Конституційним Судом України процедура перегляду справ касаційною інстанцією буде визнана неконституційною, то у суду касаційної інстанції має виникнути обовязок переглянути ті ухвали і рішення, які, наприклад, були ухвалені у складі трьох суддів при попередньому розгляді справи, якщо особи, які не повідомлялись та не запрошувалися до участі у справі (ст. 332 ЦПК), не погоджуються з рішенням касаційної інстанції, яке ухвалене при попередньому розгляді справи та заявлять про це.
Надання судовій практиці однозначності при вирішенні одних і тих самих правовідносин – це запорука однакового застосування законодавства та однакового підходу до захисту прав громадян.[12]
Але сучасні тенденції щодо оскарження рішень, коли у діяльності суду касаційної інстанції виникають суперечливі рішення і їх перегляд у звязку з винятковими обставинами диктують новітні тенденції у цивільному процесі. Фактично, тут йдеться про перехід до принципів англосаксонської системи права і закріплення поняття «прецедент», який стосується рішень суду касаційної інстанції та рішень, ухвалених у звязку з винятковими обставинами, оскільки такі рішення стають орієнтиром для інших судів щодо однакового застосування законодавства і вирішення конкретних справ. Така тенденція зумовлена тим, що Верховний Суд має скасовувати рішення, які були ухвалені судом касаційної інстанції. [14]
Щодо визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобовязання України, то таке визнання не є підставою для перегляду тієї справи, з якою громадяни зверталися до Європейського Суду з прав людини. Виходячи із міжнародних зобовязань, взятих на себе Україною, рішення Європейського Суду з прав людини мають для неї обовязковий характер. Тому рішення Європейського суду у такій справі має виконуватися на території України без її перегляду Верховним Судом України. Верховний Суд України може переглядати інші справи, якщо вони були вирішені тим способом і на підставі тих норм законодавства, які вважаються такими, що не відповідають міжнародним принципам, закріпленим у міжнародних договорах, рекомендаціях Ради Європи тощо.
Особа вправі оскаржувати рішення судів України до Європейського Суду з прав людини, тільки після того, як було вичерпано всі національні засоби правового захисту відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права, і впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного рішення (ст. 35 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 p.). Вичерпний перелік таких засобів передбачається національним законодавством.[15]
Виходячи із законодавства України особа може поставити питання про законність судових рішень перед:
– апеляційним судом;
– судом касаційної інстанції;
– Верховним Судом України щодо відповідності ухвалених рішень судом (судами) касаційної інстанції (провадження у звязку з винятковими обставинами) закону;
– вищезазначеними судами у провадженні у звязку з ново-виявленими обставинами;
– Конституційним Судом з приводу невідповідності закону, який застосовував чи яким керувався суд при ухваленні рішення, Конституції України.
Судова практика
Після перегляду рішення судом касаційної інстанції гр. Б. звернулась до Верховного Суду України про перегляд рішення суду касаційної інстанції у звязку з винятковими обставинами. Після тривалого проміжку часу їй Верховним Судом України було відмовлено у допуску її скарги до даного провадження. Заявниця відповідно до ст. 35 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. вважала перегляд справи у звязку з винятковими обставинами одним із національних засобів правового захисту, а ухвалу Верховного Суду України – остаточним, рішенням. Після отримання цієї ухвали вона у шестимісячний строк звернулась до Європейського Суду з прав людини. Але її заяву було визнано неприйнятною до провадження даного суду за умов, передбачених статтями 34, 35 Конвенції (тобто пропуску шестимісячного строку), оскільки Європейський Суд вирішив, що остаточним внутрішнім рішенням за змістом статті 35 параграфу 1 Конвенції є ухвала суду касаційної інстанції, а не ухвала Верховного Суду України про відмову у допуску до провадження у звязку з винятковими обставинами.
Але, на нашу думку, така відмова Європейського Суду не є законною, оскільки за законодавством України до національних засобів правового захисту ЦПК також віднесено провадження про перегляд рішень у звязку з винятковими та ново-виявленими обставинами. Законом України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» від 21 червня 2001 р. №2540-Ш на зміну провадженню про перегляд у порядку судового нагляду рішень, ухвал і постанов суду, що набрали законної сили, було впроваджено перегляд судових рішень у звязку з винятковими та нововиявленими обставинами, який за ст. 3474 ЦПК 1963 р. здійснювався колегією суддів у складі суддів Верховного Суду України. За ч. 4 ст. 3476 ЦПК 1963 р. передбачено, що Верховний Суд України розглядав справи за винятковими обставинами у порядку касаційного провадження, тобто передбачалась повторна касація щодо рішень, які набрали законної сили. Водночас в п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦПК 2004 р. передбачено, що розгляд справ, які раніше розглядались у порядку повторної касації, з набранням чинності ЦПК розглядаються у звязку з винятковими обставинами. Частиною 1 ст. 357 ЦПК також передбачено, що розгляд справи у звязку з винятковими обставинами є різновидом касаційного провадження.
Сприймаючи Європейський Суд з прав людини як позитивне правове явище, останній при вирішенні питань щодо України повинен враховувати законодавство України про судоустрій та судочинство в Україні, оскільки такі суперечності із формальних ознак можуть істотно впливати на права громадян України щодо реалізації права на справедливе правосуддя.[11]
2. Право оскарження судових рішень у звязку з винятковими обставинами
Правом на оскарження судових рішень у звязку з винятковими обставинами згідно зі ст. 353 ЦПК наділені:
– сторони та інші особи, які беруть участь у справі;
– особи, які не брали участі у справі, коли суд вирішив питання про їх права і обовязки.[2]
Щодо осіб, які не брали участі у справі, то вони можуть бути допущені судом до участі в ній за умови доведення суду обставин, що суд вирішив питання про їх права і обовязки та поважності причин їх відсутності при розгляді справи. Наприклад, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій відмовили у допуску такої особи до участі у справі як третьої особи з самостійними чи без самостійних вимог щодо предмета спору або ж особа дізналася про рішення суду після його перегляду касаційною інстанцією.
При цьому строк в один місяць з дня відкриття виняткових обставин, який встановлено у ст. 355 ЦПК, свідчить про те, що зі скаргою у звязку з винятковими обставинами може звернутися не тільки особа, в якої у новому рішенні неоднаково застосовується судом (судами) касаційної інстанції одне і те саме положення закону, а й та особа, рішення якої передувало останньому рішенню.
Скарга у звязку з винятковими обставинами подається безпосередньо до Верховного Суду України згідно з правилами подання касаційних скарг у касаційному провадженні (ч. 2 ст. 355 ЦПК, ч. 2 ст. 327 ЦПК).[9]
Форма і зміст скарги повинна відповідати не тільки вимогам статті 326 ЦПК, а й мати свої специфічні риси.
До скарги повинні бути додані копії судових рішень, які оскаржуються, а також має додаватися рішення чи ухвала суду касаційної інстанції, які свідчать про суперечність ухваленого проти прав особи рішення іншим подібним рішенням, які мають місце у діяльності суду касаційної інстанції. Коли ж підставою для оскарження рішення суду касаційної інстанції стало рішення Європейського Суду з прав людини, то має подаватися копія такого рішення. Ці докази розцінюються як необхідні для розгляду справи. У разі несплати суми судового збору чи неоплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи застосовуються правила, встановлені ст. 121 ЦПК, про що суддею-доповідачем протягом десяти днів з дня отримання скарги постановляється відповідна ухвала.
У скарзі слід довести, що суперечність рішень має не тільки формальний характер, а колізія негативно впливає на права та інтереси особи, яка оскаржує рішення. Відсутність посилань на змістовні розбіжності у діяльності суду касаційної інстанції при ухваленні рішень у подібних справах навіть при посиланні на його незаконність не можуть служити підставою для перегляду рішення суду касаційної інстанції.
За розгляд скарги особа сплачує судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, крім п. 2 ст. 354 ЦПК. Але, на нашу думку, особа має звільнятися від цих витрат й у випадку, передбаченому д. 1 ст. 354 ЦПК. Держава має брати на себе всю відповідальність за діяльність своїх органів, включаючи суди різних інстанцій, оскільки саме вони неоднаково застосовували положення закону. Тому в разі обґрунтованого звернення громадян зі скаргою у звязку з винятковими обставинами держава має нести всі витрати з розгляду скарги. Якщо ж особи звернулися з метою затягування виконання рішення суду, то за результатами розгляду скарги на них мають покладатися судові витрати.[5]
Наведені положення вважаються теоретичними, але сьогодні громадяни можуть просити суд про відстрочку сплати судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи до ухвалення судового рішення у справі, оскільки такий розгляд зумовлений недоліками у діяльності судів та недоліками у законодавстві.
3. Допуск скарги до провадження у звязку з винятковими обставинами
На відміну від касаційного провадження питання щодо допуску скарги до провадження у звязку з винятковими обставинами і витребування справи вирішується колегією у складі семи суддів, хоча й без виклику осіб, які беруть участь у справі. У пятнадцятиденний строк вирішується питання не тільки про допуск скарги до провадження, а й питання про поновлення строку на оскарження у звязку з винятковими обставинами, коли такий строк був пропущений з поважних причин і особа, яка звернулася зі скаргою, доведе цю обставину. Наприклад, коли видача рішення касаційної інстанції ускладнена технічними причинами, то заінтересована особа має не просто очікувати його, а дбати про забезпечення доказів, що вона його не отримувала, зокрема, звертатися з письмовою заявою до суду.[6]
При вирішенні питання про допуск скарги до розгляду її у провадженні у звязку з винятковими обставинами слід виділити два варіанти:
1) коли рішення судів суперечать одне одному, то скарга особи може вважатися допущеною до провадження у звязку з винятковими обставинами, за умови, якщо хоча б три судді дійшли висновку про необхідність її допуску;
2) у разі ж ухвалення Європейським Судом з прав людини рішення про порушення судами України міжнародних зобовязань, рішення і діяльність судів має переглядатися в обовязковому порядку. Така позиція зумовлена тим, що рішення Європейського Суду є обовязковими для суддів України, тобто є підставою для усунення помилок у діяльності судів України. У звязку з цим такі випадки не повинні супроводжуватися відмовою у допуску скарги до провадження Верховного Суду України.
Допуск скарги і витребування справи або відмова у цьому вирішується судом в ухвалі, яка оскарженню не підлягає. Ухвала про допуск скарги і витребування справи надсилається до відповідного суду, в архіві якого зберігається справа, а також копія ухвали надсилається разом з копією скарги особам, які беруть участь у справі, а у разі відмови у допуску – особі, яка подала скаргу. Пропоную надсилати таку ухвалу не тільки учасникам розгляду справи, а й тим особам, які брали участь у справі, на яку посилається скаржник, коли зазначає неоднакове застосування закону. Така позиція зумовлюється тим, що подальше рішення Верховного Суду України може вплинути на їх права та обовязки і у звязку з цим вони мають бути наділені правом висловити свої доводи з приводу розгляду справи у звязку з винятковими обставинами.
До повноважень суду віднесено зупинення виконання рішень, скаргу на які було подано у звязку з винятковими обставинами, але за умови прийняття скарги до провадження суду. Вважаємо, що таке зупинення може мати місце тоді, коли заявник заявить про це клопотання. Крім того, заявник має відомості про те, у якому стані знаходиться виконавче провадження, тобто рішення виконане повністю або частково. Вирішення цих питань судом можуть оформлюватися в одній ухвалі.[13]
4. Порядок провадження у звязку з винятковими обставинами
Розгляд справи у звязку з винятковими обставинами є різновидом касаційного провадження. Тому воно і здійснюється за правилами, встановленими ЦПК для касаційного провадження, з урахуванням особливостей, визначених гл. 3 ЦПК.
Справа в порядку провадження у звязку з винятковими обставинами розглядається колегією суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин її чисельності.
У частині 1 ст. 357 ЦПК робиться посилання на процедуру розгляду справи касаційною інстанцією, але, фактично, тут слід виділяти декілька особливостей, притаманних провадженню у звязку з винятковими обставинами. Допуск скарги до провадження у звязку з винятковими обставинами також треба визнати як розгляд скарги, але дворівневий і попередній. Так, спочатку скаргу розглядає суддя-доповідач, потім – колегія у складі семи суддів.
Третій етап – це розгляд скарги колегією суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин її чисельності. Але такий розгляд чітко не сформульований у ст. 357 ЦПК, оскільки не встановлено умов його застосування.
Можливість же розгляду колегією суддів на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин чисельності кожної палати ставиться у залежність від виявлення неоднакового застосування судами касаційної інстанції одного і того самого положення закону. Однак не встановлено, ким було здійснено відповідне виявлення.[11]
Якщо після касаційного розгляду справи виявлено неоднакове застосування судами касаційної інстанції одного і того самого положення закону, то справа розглядається колегією суддів на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин чисельності кожної палати. Головує на спільному засіданні Голова Верховного Суду України або один з його заступників.
Розглядаючи справу в порядку провадження у звязку з винятковими обставинами, Верховний Суд України має право:
1) постановити ухвалу про відхилення скарги і залишення рішення, ухвали без змін;
2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування судового рішення і направити справу відповідно на новий розгляд у суд першої, апеляційної або касаційної інстанції;
3) постановити ухвалу про скасування судового рішення і залишити в силі судове рішення, що було помилково скасовано судом апеляційної або касаційної інстанції;
4) постановити ухвалу про скасування судових рішень і закрити провадження в справі або залишити заяву без розгляду;
5) скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення по суті справи або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд.
У випадках, коли допущені судом першої інстанції порушення закону не були усунені судом апеляційної чи касаційної інстанції або одночасно допущені судом першої, апеляційної і касаційної інстанцій, Верховний Суд України скасовує всі рішення та ухвали у справі.
Суд відхиляє скаргу, якщо визнає, що судові рішення ухвалені з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, відповідають Конституції та діючим міжнародним договорам України. За загальним правилом, не може бути скасоване правильне по суті рішення тільки на формальних підставах.
До безумовних підстав скасування або зміни судових рішень належать тільки: 1) неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції того самого положення закону; 2) визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобовязання України.
Наведені обставини свідчать про те, що доцільно уточнити повноваження Верховного Суду України щодо перегляду рішень, оскільки створювати чотири етапи розгляду однієї і тієї ж справи недоцільно. Вважаємо, що справи про неоднакове застосування норм законодавства мають переглядатися Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України, а справи, повязані з рішеннями Європейського Суду з прав людини, – на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України. Така практика дозволить усувати недоліки у діяльності судів комплексно і відповідно до компетенції кожної із палат, а рішення, що мають резонансний характер, – спільно.
Якщо головує на спільному засіданні судових палат Голова Верховного Суду України або один з його заступників, то при розгляді справи Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України головуючим має бути її голова.[8]
При цьому у ст. 19 ЦПК встановлено, що приймаються рішення на спільному засіданні судових палат та Судової палати у цивільних справах ВСУ більшістю голосів.
Повноваження Верховного Суду України при перегляді рішень у звязку з винятковими обставинами полягають й в тому, що ухвалені внаслідок такої перевірки рішення або постановлені ним ухвали набирають законної сили з моменту їх проголошення і є остаточними і оскарженню не підлягають (ст. 360 ЦПК).[4]
5. Повноваження Верховного Суду України при розгляді справи у звязку з винятковими обставинами. Підстави для скасування чи зміни судових рішень
Щодо повноважень, які має Верховний Суд України при розгляді справи у порядку провадження у звязку з винятковими обставинами (ст. 358 ЦПК), то їх слід конкретизувати.
На спільному засіданні судових палат та Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України можуть бути застосовані всі повноваження, передбачені у ст. 358 ЦПК, і лише окремі з них має колегія у складі семи суддів, а саме:
1) постановити ухвалу про відхилення скарги і залишення рішення, ухвали без змін – може не менше пяти суддів з колегії у складі семи суддів, а всі інші повноваження такій колегії не належать;
2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування судового рішення і направити справу відповідно на новий розгляд у суд першої, апеляційної або касаційної інстанції;
3) постановити ухвалу про скасування судового рішення і залишити в силі судове рішення, що було помилково скасоване судом апеляційної або касаційної інстанції;
4) постановити ухвалу про скасування судових рішень і закрити провадження у справі або залишити заяву без розгляду;
5) скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення по суті справи або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.[4]
Наведені повноваження мають місце як при ухваленні судом касаційної інстанції судового рішення, про перегляд якого просила особа, так і рішення, що суперечить йому, хоча дане положення й суперечитиме принципу диспозитивності, оскільки про це мала б просити заінтересована особа. Про це свідчить відсутність обмежень у повноваженнях Верховного Суду України. Частиною 2 ст. 358 ЦПК допускається скасування всіх рішень та ухвал у справі, але не йдеться про наслідки такого скасування, тому можна допустити, що у такому разі справа може бути направлена до суду першої інстанції або ухвалене нове рішення.
Якщо ж розглядати повноваження Верховного Суду України у звязку з винятковими обставинами у контексті підстав для перегляду, визначених у ст. 354 ЦПК, то виявлена суперечність рішень суду касаційної інстанції неодмінно має призводити до скасування одного із суперечливих рішень лише касаційної інстанції, оскільки таким чином була виявлена помилка у діяльності суду касаційної інстанції, а рішення Європейського Суду з прав людини має вести до скасування рішення суду, яким були порушені права особи. [3]
З наведених повноважень Верховного Суду України у звязку з винятковими обставинами можна допустити, що переглядатимуться не тільки рішення касаційної інстанції, а всі рішення судів, що зумовлює специфіку складання скарг і підтвердження їх відповідними доказами.
Висновок
При написанні курсової роботи були порушені такі питання як поняття, предмет, підстави та субєкти перегляду рішень у звязку з винятковими обставинами, а також порядок провадження у звязку з винятковими обставинами. Вони взаємозалежні і не можуть існувати одне без одного. Однією з підстав (окрім нововиявлених обставин) для перегляду судових рішень та ухвал є перегляд рішень у звязку з винятковими обставинами, коли може бути виявлене після касаційного розгляду справи неоднозначне застосування судами загальної юрисдикції одного й того ж положення закону або його застосування всупереч нормам Конституції України, а також якщо у зв’язку з цими рішеннями міжнародна судова установа, юрисдикція якої визнана Україною, встановила факт порушення Україною міжнародних зобов’язань. Такий перегляд рішень і постанов суду касаційної інстанції (тобто нині – Верховного Суду України) здійснюється у зв’язку з винятковими обставинами. [15]
Рішення чи ухвали переглядаються у зв’язку з винятковими обставинами тим судом, який їх і постановив, а за винятковими обставинами – колегією суддів у складі суддів Верховного Суду України. Заяви про перегляд рішень і ухвал у зв’язку з винятковими обставинами можуть бути подані сторонами, іншими особами, що беруть участь у справі, чи прокурором (при цьому незалежно від його участі у попередніх стадіях цивільного процесу). Також право на порушення процесу, пов’язаного з переглядом судових рішень чи ухвал за винятковими обставинами, мають й правонаступники осіб, що брали участь у справі (ст. 106 ЦПК). При поданні заяв про перегляд судових актів у зв’язку з винятковими обставинами мають бути дотримані усі вимоги ЦПК щодо оформлення заяв до суду першої інстанції. Зокрема, у заяві згідно зі ст. 326 ЦПК необхідно зазначити назву суду, в який заява направляється, викласти відомості про особу заявника та інших осіб, що брали участь у справі, вказати дату постановлення та зміст рішення чи ухвали, про перегляд яких подано заяву, а також ті виняткові обставини, якими обґрунтовується вимога про перегляд рішення, та дату їх відкриття або встановлення. Звісно, у заяві також мають міститися й посилання на докази, що стверджують наявність виняткових обставин.
Щодо строку подання заяв про перегляд рішень і ухвал у зв’язку з винятковими обставинами, то у новому Цивільному процесуальному кодексі України, який було прийнято 18.03.2004 р. він становить один місяць з дня встановлення обставин, які є підставою для перегляду рішення (ч. 1 ст. 355 ЦПК). [2]
Верховний Суд України розглядає справи за винятковими обставинами в порядку касаційного провадження. У випадку, коли після розгляду справи виявлено неоднозначне застосування судами загальної юрисдикції одного й того ж положення закону, справа розглядається на спільному засіданні відповідних палат Верховного Суду України.[7]
При дослідженні матеріалу, основною проблемою виявилася мала висвітленість даної теми в наукових джерелах, принаймні багато джерел були видані ще до прийняття чинного ЦПК України в 2004 році. У той же час постає гостра необхідність роз’яснення та широкого висвітлення сутності та порядку провадження у зв’язку з винятковими обставинами, оскільки саме від правильного та своєчасного застосування особою її права на оскарження до Верховного Суду України судових рішень у цивільних справах у зв’язку з винятковими обставинами є запорукою ухвалення позитивного рішення по справі завдяки вірному застосуванню Верховним Судом України положень закону, або приведенню рішення у відповідність до міжнародних зобов’язань України.[2]
Список використаної літератури
1. Конституція України 1996 року.
2. Цивільний процесуальний кодекс України 2004 р., прийнятий Верховною Радою України 18.03.2004 р. (із змінами внесеними згідно із Законом України від 16 березня 2006 р. №3570-IV). (128–131)
3. Гражданский процесс Украины / Под ред. Ю.С. Червонного. – К.: Истина, 2006. – (309–318).
4. Тертишніков В. І. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар 2007. – (516–531)
5. Фурса С.Я., Фурса Є.І., Щербак С.В. Цивільно процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар: У 2 т. – К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2006. – (772–779).
6. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1995 р. – №3.
7. Домбругова А. «Закон і Бізнес». – 2004 р. – №34.
8. Васильєв С.В. Цивільний процес: Навчальний посібник. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2008. – (353–355)
9. Цивільне процесуальне право України: Навчальний посібник / За заг. ред. С.С. Бичкової. – К.: Атіка, 2006. – (282–288).
10. Цивільний процес: Навчальний посібник / За заг. ред. Ю.В. Білоусова. – К.: Прецедент, 2006. – (204–209).
11. Цивільний процес України: академічний курс / За заг. ред. Фурса С.Я – К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2009. – (770–779)
12. Черноочерно С.Я. Цивільний процес: Вид 2-ге, перероб. та доп.: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – (386–394).
13. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Підручник. – К.: Ін Юре, 2005. – С. 514–517.
14. Шевчук П.І. Інститут повторної касації в цивільному судочинстві // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – №5 (33). – С. 50–52.
15. Фурса С.Я., Коцюба В.О. Відповіді Європейського Суду з прав людини // Нотаріат Адвокатура Суд. – №5 (31). – 2007. – С. 6.