Психічний розвиток особистості
СОДЕРЖАНИЕ: Фактори розвитку особистості. Класифікація життєвого циклу людини. Приклади періодизації життєвого циклу людини, відомі зі стародавності до наших днів. Роль генетичних і соціальних факторів у розвитку інтелекту людини та деяких захворювань (аутизму).ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ
1. ФАКТОРИ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ
З думкою про те, що особистістю людина не народжується, а стає, згодні зараз більшість психологів. Однак їхні точки зору на те, яким законам підкоряється розвиток особистості, значно розходяться.
Ці розбіжності стосуються розуміння рушійних сил розвитку, закономірностей і етапів розвитку, наявності, специфіки і ролі в цьому процесі криз розвитку особистості.
Одна з найважливіших проблем психології розвитку звязана з зясуванням ролі біологічного і соціального в особистості людини.
Одна з точок зору на дану проблему, що представляє сьогодні в основному історичний інтерес, полягає у твердженні, що ведуча роль у становленні особистості людини належить біологічним процесам дозрівання організму, що основні психічні властивості як би закладені в самій природі людини, що визначає його життєву долю.
Інша і також не дуже популярна в наші дні теорія, навпаки, пояснює особливості особистості, виходячи зі структури суспільства, способів соціалізації, взаємин з оточуючими людьми.
Сучасна психологія розвитку відмовилася від протиставлення біологічних і соціальних факторів на користь розуміння важливості і тих і інших у психічному розвитку людини. Однак перед психологією стоїть задача розкрити уявлення про їхню єдність.
Це питання інтенсивно вивчає психогенетика. Вже отримані істотні дані про роль генетичних і соціальних факторів у розвитку інтелекту людини, деяких захворювань (наприклад, алкоголізму, аутизму).
Дослідження майже 13000 пар шведських монозіготних і гетерозіготних близнюків, 7000 фінських пар і 3810 пар австралійських близнюків дали такі результати: і по екстравертності, і по невротизму монозіготні близнюки виявили значно більше подібності, демонструючи генетичну обумовленість обох характеристик.
Гени впливають також і на соціальну нестабільність. Дослідження співвідношення розлучень у 1500 одностатевих близнюків середнього віку показало, що якщо один з гетерозіготних близнюків розлучився, то імовірність розлучення іншого близнюка збільшується в 1,6 рази (та ж сама цифра характеризує і можливість розлучення в дітей, чиї батьки розірвали шлюб).
Якщо ж розлучився один з монозіготних близнюків, то імовірність розлучення іншого збільшується в 5,5 рази. Ще одне дослідження 2315 пар близнюків підтверджує, що неприємності в родині, на роботі чи ще десь у монозіготних близнюків набагато більше схожі між собою, ніж у гетерозіготних.
І хоча у монозіготних близнюків середовище, в якому вони виховуються в дитинстві, схоже, усе-таки на подальші події їхнього життя впливає в основному генетичний фактор. У близнюків, які говорять, що виховувалися в схожих умовах у дитинстві, мало підстав стверджувати, що тільки з цієї причини вони зштовхнулися в житті з однаковими неприємностями.
І інші властивості особистості також відображають вплив генів. Джон Ловлін і Роберт Ніколе задали безліч питань 850 парам американських близнюків. Вони знов-таки виявили, що монозіготні близнюки мали між собою більшу подібність, особливо що стосується здібностей, властивостей особистості і навіть інтересів.
Однак більшість монозіготних близнюків визнавали, що відношення до них з боку інших людей було однаковим, і саме цим відношенням, а не генетичними факторами, можна пояснити їхню більшу соціальну подібність у порівнянні з гетерозіготними близнюками.
Генетичним дослідженням адресовані два питання психології розвитку: «Чи змінюється спадковість у процесі розвитку?» і «Як генетичні фактори розподілені на різних вікових відрізках?».
Коли оцінюються ефекти спадковості, то важливим є уявлення, чи зростає її роль в процесі життєвого циклу, або вона стає менш значна. Більшість людей і навіть фахівців, що професійно займаються проблемою розвитку, дадуть відповідь, що роль спадковості стає менш важливою в житті людини з віком.
Здається, що життєві події, освіта, робота й інший досвід акумулюються протягом життя. Цей факт припускає, що навколишнє середовище, особливості способу життя впливають на фенотипічні відмінності, що з необхідністю веде до зменшення ролі спадковості. Спадковість більшості людей представляється раз і назавжди заданою, а генетичні ефекти незмінними від початку життя до його кінця.
Дані генетики поведінки дають інші відповіді на два ці питання. Генетичні фактори стають зростаюче важливими, особливо для загальної когнітивної здібності протягом життя.
Наприклад, лонгитюдне дослідження прийомних дітей у Колорадському проекті представило дані по загальній когнітивній здібності (інтелекту) у діапазоні від дитинства до підліткового віку.
Кореляції між біологічними батьками і їхніми рідними дітьми, що живуть від них окремо, збільшується на 0,18 у немовлят, 0,20 - у 10-літніх дітей і 0,30 - у підлітків. Кореляції між прийомними батьками і прийомними дітьми дорівнювали нулю. Дані означають, що сімейне середовище не так важливе для загальної когнітивної здібності.
Різниця між монозіготними і гетерозіготними близнюками збільшується особливо сильно в дорослому віці. Значення спадковості монозіготних близнюків, що виросли роздільно, оцінювалося на рівні 75 % по сумі пяти досліджень.
У шведському дослідженні близнюків у віці 60 років, що виросли разом і окремо, спадковість оцінювалася на рівні 80% . Це означає, що різниця між людьми в їхньому інтелектуальному розвитку на 80 % обумовлена дією генів.
Іншим найважливішим фактом для розуміння природи психічного розвитку є дані про зменшення ефектів загального середовища в розвитку. Світова література по близнюках указує, що вплив загального середовища на розвиток інтелекту стає незначним у дорослому віці, тоді як його внесок в індивідуальні відмінності в дитинстві оцінюється на рівні 25 %.
Відповідь на питання про сталість величини генетичних ефектів у процесі розвитку аналізується в області психогенетики за допомогою лонгитюдних досліджень.
Психогенетичні дослідження показали, що вплив генетичних факторів і факторів середовища нерівномірно представлений як у різних аспектах психічного розвитку, так і протягом життя людини.
Дані, отримані на сьогодні, дозволяють виділити два важливих перехідних періоди генетичних впливів у розвитку інтелекту. Перший - це перехід від дитинства до раннього дитинства і другий - перехід від раннього дитинства до молодшого шкільного віку. Усі теорії когнітивного розвитку виділяють ці періоди як найважливіші.
Дані психології розвитку і психогенетики вказують на те, що генетичні і соціальні фактори визначають становлення людини. Великий внесок спадковості в інтелектуальний розвиток є результатом того, що активізовані всі генетичні програми.
Незначний же внесок генетичного фактора на ранньому етапі розвитку інтелекту вказує на те, що для реалізації потенціалу людини фактори середовища (форми навчання, батьки, суспільство) повинні максимально сприяти реалізації її генетичних можливостей.
Сучасна психологія має у своєму розпорядженні значний обсяг знань про розвиток людини, починаючи з пренатального періоду (до народження). Одне з основних питань стосується того, чи можна представити хід розвитку у виді безупинних змін, що поступово відбуваються з людиною, чи це процес стрибкоподібний (постадійний)?
Ті, хто дотримують думки про безперервність процесу розвитку, вважають, що розвиток йде не зупиняючись, не прискорюючись і не сповільнюючись, тому яких-небудь чітких границь, що відокремлюють один етап від іншого, не існує. Відповідно до другої точки зору розвиток йде нерівномірно, то прискорюючись, то сповільнюючись, і це дає підставу для виділення стадій чи етапів у розвитку, що якісно відрізняються один від іншого.
Прихильники останньої з обговорюваних позицій зазвичай припускають, що на кожній стадії існує який-небудь головний, ведучий фактор, який визначає собою процес розвитку на цій стадії. Вони також вважають, що всі люди незалежно від їхніх індивідуальних особливостей в обовязковому порядку проходять через кожну стадію розвитку, не пропускаючи ні однієї і не забігаючи вперед.
Тих, хто дотримує дискретної точки зору на процес розвитку, сьогодні більше. Їхні концепції розроблені більш детально і частіше використовуються в навчанні і вихованні дітей, ніж погляди захисників ідеї неперервності розвитку.
Тому далі ми докладніше зупинимося на дискретній точці зору, представивши в рамках її кілька різних періодизацій розвитку. Відзначимо також, що психологи, що приймають концепцію стадійного розвитку (Ж. Піаже, Л.С. Виготський, Д.Б. Эльконін, Е. Еріксон і ін.), далеко не в усьому згодні один з одним. Однак вони визнають, що стадійність розвитку не виключає, а скоріше припускає безперервність цього процесу. Більш того, безперервність процесу розвитку і забезпечує спадкоємність на різних його стадіях.
2. ПЕРІОДИЗАЦІЇ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ ЛЮДИНИ
Розвиток людини є індивідуальним. В її онтогенезі реалізуються як загальні закономірності розвитку представника виду Homo sapіens, так і індивідуальні особливості розвитку кожної людини.
Кожна людина має унікальні варіації генетичних програм і унікальні обставини, у яких ці програми реалізуються.
Таким чином, у розвитку людини можна розглядати універсальні й індивідуальні закономірності життєвого циклу, формування психічних здібностей і становлення психіки в цілому. Однією з закономірностей розвитку людини є його циклічність. Періодизація психічного розвитку - це спроба виділити загальні закономірності, яким підкоряється життєвий цикл людини.
Розвиток має складну організацію в часі. Кожний рік і навіть місяць життя людини має різну цінність, що визначається насамперед тим, яке місце цей часовий діапазон займає в циклі розвитку.
Так, відставання в інтелектуальному розвитку на шість місяців для дворічної дитини є дуже серйозним показником неблагополуччя, тоді як те ж відставання для дитини шести років розглядається як деяке зниження темпу розвитку, а в дитини 16 років вважається і зовсім незначним.
Друга особливість полягає в гетерохронності розвитку. Це означає, що розвиток людини відбувається нерівномірно як у відношенні різних психічних процесів, так і у відношенні окремих аспектів індивідуального розвитку людини.
Так, процеси сприйняття характеризуються ранніми термінами розвитку, тоді як розвиток естетичного сприйняття людини відбувається в зрілі періоди його життя.
Формування самосвідомості людини відбувається в процесі всього життя, але диференційоване усвідомлення себе як члена суспільства характерно для юнацького віку.
Більш того, індивідуально гетерохронність може виражатися в розбіжності фізичного, хронологічного і психологічного віку, у якому можуть також спостерігатися нерівномірності розумового, соціально-психологічного й емоційного аспектів розвитку.
Наприклад, інтелектуально розвита доросла людина може демонструвати соціально неадекватні форми поведінки, характерні для підліткового віку. Гетерохронність розвитку звязана із сензитивними і критичними періодами розвитку.
Сензитивний період - це часовий діапазон, максимально чутливий і сприятливий для розвитку тієї чи іншої функції, тієї чи іншої здібності людини.
Наприклад, сензитивним періодом у розвитку мови є вік від девяти місяців до двох років. Це не означає, що мовна функція не розвивалася ні до, ні після цього віку. Це означає, що саме в цей період дитина повинна мати досвід мовного спілкування, підтримку і заохочення дорослих у її мовних спробах, бажання виразити свої почуття мовним образом. Цікаво, що у всіх культурах сензитивний період розвитку мови той самий.
Критичним періодом є діапазон розвитку, коли функція чи здібність можуть бути реалізовані тільки в цей період. Критичні періоди в людському розвитку надзвичайно рідкі. Вони зустрічаються в період пренатального розвитку чи на самих ранніх етапах розвитку дитини. Якщо функція чи здібність не мали можливості актуалізації в критичний період свого розвитку, вони можуть бути загублені безповоротно.
Прикладом критичного періоду в розвитку людини може служити розвиток бінокулярного зору в дитини. Критичний період для розвитку стереоскопічного зору визначається від 13 тижнів до дворічного віку. Якщо в дитини косоокість, ушкоджене одне око чи вроджена катаракта одного чи обох очей і дефекти не виправлені в даний період, то стереоскопічний зір у неї буде нерозвиненим, компенсація даного порушення в більш пізньому віці вже неможлива.
Потреба в знаходженні закономірностей розвитку людини в процесі життя існувала з давніх часів. Приведемо для приклада деякі періодизації життєвого циклу людини, відомі зі стародавності до наших днів.
Таблиця 1
Давньокитайска класифікація
| Молодість | до 20 років |
| Вік вступу в шлюб | до 30 років |
| Вік виконання суспільних обовязків | до 40 років |
| Пізнання власних помилок | до 50 років |
| Останній період творчого життя | до 60 років |
| Бажаний вік | до 70 років |
| Старість | от 70 років |
Таблиця 2
Класифікація віків життя по Піфагору (VІ в. до н.е.)
| Період становлення | 0-20 років (весна) |
| Молода людина | 20-40 років (літо) |
| Людина в розквіті сил | 40-60 років (осінь) |
| Стара і згасаюча людина | 60-80 років (зима) |
Таблиця 3
Класифікація віків життя по Гіппократу (IV в. до н.е.)
| Перший період | 0-7 років |
| Другий період | 7-14 років |
| Третій період | 14-21 рік |
| Четвертий період | 21-28 років |
| Пятий період | 28-35 років |
| Шостий період | 35-42 роки |
| Сьомий період | 42-49 років |
| Восьмий період | 49-56 років |
| Девятий період | 56-63 років |
| Десятий період | 63-70 років |
Сьогодні життєвий цикл традиційно розділяється на чотири великих періоди: пренатальний (внутрішньоутробний), дитинство, отроцтво і зрілість. У свою чергу кожний з цих періодів складається з трьох стадій, що мають свої особливості.
1. Пренатальний період (266 днів)
стадія зиготи від моменту запліднення до 14 днів
стадія ембріона від 14 днів до 2 місяців (анатомічна і фізіологічна диференціація органів)
стадія плоду від 3 місяців до моменту пологів (розвиток систем і функцій, необхідних для життя в зовнішнім середовищі (з 7-го місяця плід здобуває можливість вижити в повітряному середовищі)
2. Дитинство
стадія першого дитинства від народження до 3 років (розвиток функціональної незалежності і мови)
стадія другого дитинства 3-6 років (розвиток особистості дитини і когнітивних процесів)
стадія третього дитинства 6-12 років (придбання основних когнітивних і соціальних навичок)
3. Отроцтво
пубертатний вік 12-16 років (статеве дозрівання, формування нових уявлень про себе)
ювенільний вік 16-18 років (пристосування підлітків до родини, школи, однолітків)
юність 18-20 років (перехід від отроцтва до зрілості, властиве почуття психологічної незалежності і соціальної безвідповідальності)
4. Зрілість
стадія ранньої зрілості 20-40 років (інтенсивне особисте життя, професійна діяльність)
зрілий вік 40-60 років (стабільність і продуктивність у професійному і соціальному відношеннях)
завершальний період зрілості 60-65 років (відхід від активного життя)
перша старість 65-75 років
похилий вік після 75 років
Приведені приклади класифікацій життєвого циклу людини вказують на істотні розбіжності у віковому розподілі. Причиною цих розбіжностей є різні підстави і критерії, що були покладені в основу класифікації життєвого циклу людини.
Поділ життєвого циклу людини на періоди дозволяє краще зрозуміти закономірності розвитку людини і специфіку вікових етапів.
Позначення періодів розвитку і часових рамок визначаються концептуальними уявленнями автора періодизації про найбільш важливі, істотні сторони розвитку.