Радіоактивне випромінювання та його вплив на людину

СОДЕРЖАНИЕ: План Вступ І. Радіація Основні поняття й одиниці виміру ІІ. Вплив радіації на організми ІІІ. Джерела радіаційного випромінювання 3.1 Природні джерела

План

Вступ

І. Радіація

1.1 Основні поняття й одиниці виміру

ІІ. Вплив радіації на організми

ІІІ. Джерела радіаційного випромінювання

3.1 Природні джерела

3.2 Джерела, створені людиною (техногенні)

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

З давніх часів людина удосконалювала себе, як фізично, так і розумово, постійно створюючи й удосконалюючи знаряддя праці. Постійна недостача енергії змушувала людину шукати й знаходити нові джерела, впроваджувати їх не піклуючись про майбутнє. Таких прикладів безліч: паровий двигун спонукав людину до створення величезних фабрик, що за собою спричинило миттєве погіршення екології в містах. Іншим прикладом служить створення каскадів гідроелектростанцій, що затопили величезні території і змінили до невпізнання екосистему окремих районів. У пориві за відкриттями наприкінці XIX cт. двома вченими: Пьєром Кюрі і Марією Сладковською-Кюрі було відкрите явище радіоактивності. Саме це досягнення поставило існування всієї планети під загрозу. За 100 із зайвим років людина наробила стільки помилок, скільки не робила за усе своє існування. Давно вже пройшла Холодна війна, ми вже пережили Чорнобиль і багато засекречених аварій на полігонах, однак проблема радіаційної погрози нікуди не пішла і посій день служить головною загрозою біосфері.

Радіація відіграє величезну роль у розвитку цивілізації на даному історичному етапі. Завдяки явищу радіоактивності був зроблений істотний прорив в області медицини й у різних галузях промисловості, включаючи енергетику. Але одночасно з цим стали все більше виявлятися негативні сторони властивостей радіоактивних елементів: зясувалося, що вплив радіаційного випромінювання на організм може мати трагічні наслідки. Подібний факт не міг пройти повз увагу громадськості. І чим більше ставало відомо про дію радіації на людський організм і навколишнє середовище, тим суперечливіше ставали думки про те, наскільки велику роль повинна грати радіація в різних сферах людської діяльності.

На жаль, відсутність достовірної інформації викликає неадекватне сприйняття даної проблеми. Проблема радіаційного забруднення стала однією з найбільш актуальних. Тому необхідно прояснити обстановку і знайти вірний підхід. Радіоактивність варто розглядати як невідємну частину нашого життя, але без знання закономірностей процесів, повязаних з радіаційним випромінюванням, неможливо реально оцінити ситуацію.

Для цього створюються спеціальні міжнародні організації, що займаються проблемами радіації, у їхньому числі існуюча з кінця 1920-х років Міжнародна комісія з радіаційного захисту (МКРЗ), а також створений у 1955 році в рамках ООН Науковий Комітет з дії атомної радіації (НКДАР).

І. Радіація

Радіація існувала завжди. Радіоактивні елементи входили до складу Землі з початку її існування і продовжують бути присутніми дотепер. Однак саме явище радіоактивності було відкрито всього сто років тому.

У 1896 році французький вчений Анрі Беккерель випадково знайшов, що після тривалого близького місцезнаходження біля шматка мінералу, що містить уран, на фотографічних пластинках після проявлення зявилися сліди випромінювання. Пізніше цим явищем зацікавилися Марія Кюрі (автор терміна “радіоактивність”) і її чоловік Пьєр Кюрі. У 1898 році вони знайшли, що в результаті випромінювання уран перетворюється в інші елементи, які молоді вчені назвали полонієм і радієм. На жаль люди, що професійно займаються радіацією, піддавали своє здоровя, і навіть життя небезпеці через частий контакт із радіоактивними речовинами. Незважаючи на це дослідження продовжувалися, і в результаті людство має у своєму розпорядженні дуже достовірні дані про процес протікання реакцій у радіоактивних масах, значною мірою обумовлених особливостями будівлі і властивостями атома.

Відомо, що до складу атома входять три типи елементів: негативно заряджені електрони рухаються по орбітах навколо ядра – щільно зчеплених позитивно заряджених протонів і електрично нейтральних нейтронів. Хімічні елементи розрізняють по кількості протонів. Однакова кількість протонів і електронів обумовлює електричну нейтральність атома. Кількість нейтронів може варіюватися, і в залежності від цього міняється стабільність ізотопів.

Більшість нуклідів (ядра всіх ізотопів хімічних елементів) нестабільні і постійно перетворюються в інші нукліди. Ланцюжок перетворень супроводжується випромінюваннями: у спрощеному виді, випущення ядром двох протонів і двох нейтронів (a-частки) називають a-випромінюванням, випущення електрона – b-випромінюванням, причому обидва ці процеси відбуваються з виділенням енергії. Іноді додатково відбувається викид чистої енергії, називаний g-випромінюванням.

1.1 Основні терміни й одиниці виміру (термінологія НКДАР)

Радіоактивний розпад – весь процес мимовільного розпаду нестабільного нукліда.

Радіонуклід – нестабільний нуклід, здатний до мимовільного розпаду.

Період напіврозпаду ізотопу – час, за який розпадається в середньому половина всіх радіонуклідів даного типу в будь-якім радіоактивному джерелі.

Радіаційна активність зразка – число розпадів у секунду в даному радіоактивному зразку; одиниця виміру – беккерель (Бк).

Поглинена доза – енергія іонізуючого випромінювання, поглинена тілом, що опромінюється, (тканинами організму), у перерахуванні на одиницю маси.

Еквівалентна доза – поглинена доза, помножена на коефіцієнт, що відбиває здатність даного виду випромінювання ушкоджувати тканини організму.

Ефективна еквівалентна доза – еквівалентна доза, помножена на коефіцієнт, що враховує різну чутливість різних тканин до опромінення.

Колективна ефективна еквівалентна доза – ефективна еквівалентна доза, отримана групою людей від якого-небудь джерела радіації.

Повна колективна ефективна еквівалентна доза – колективна ефективна еквівалентна доза, що одержить покоління людей від якого-небудь джерела за увесь час його подальшого існування.

ІІ Вплив радіації на організми

Вплив радіації на організм може бути різним, але майже завжди він негативний. У малих дозах радіаційне випромінювання може стати каталізатором процесів, що приводять до раку, чи до генетичних порушень, а у великих дозах часто приводить до повної чи часткової загибелі організму внаслідок руйнування кліток тканин.

Складність у відстеженні послідовності процесів, викликаних опроміненням, зумовлена тим, що наслідки опромінення, особливо при невеликих дозах, можуть проявитися не відразу, і найчастіше для розвитку хвороби вимагаються роки чи навіть десятиліття. Крім того, внаслідок різної проникаючої здатності різних видів радіоактивних випромінювань вони впливають на організм: a- частки найбільш небезпечні, однак для a- випромінювання навіть лист паперу є нездоланною перешкодою; b- випромінювання здатне проходити в тканині організму на глибину один-два сантиметра; найбільш нешкідливе g- випромінювання характеризується найбільшою проникаючою здатністю: його може затримати лише товста плита з матеріалів, що мають високий коефіцієнт поглинання, наприклад, з бетону чи свинцю.

Також розрізняється чутливість окремих органів до радіоактивного випромінювання. Тому, щоб одержати найбільше достовірну інформацію про ступінь ризику, необхідно враховувати відповідні коефіцієнти чутливості тканин при розрахунку еквівалентної дози опромінення:

0,03 – кісткова тканина

0,03 – щитовидна залоза

0,12 – червоний кістковий мозок

0,12 – легені

0,15 – молочна залоза

0,25 –яєчники чи насінники

0,30 – інші тканини

1,00 – організм в цілому.

Імовірність ушкодження тканин залежить від сумарної дози і від величини отриманої дози, тому що завдяки репараційним здібностям більшість органів мають можливість відновитися після серії дрібних доз.

Проте, існують дози, при яких летальний результат практично неминучий. Так, наприклад, дози порядку 100 г приводять до смерті через кілька днів чи навіть годин внаслідок ушкодження центральної нервової системи, від крововиливу, в результаті дози опромінення в 10-50 г смерть настає через один-два тижня, а доза в 3-5 грам грозить обернутися летальним результатом приблизно половині опромінених.

Знання конкретної реакції організму на ті чи інші дози необхідні для оцінки наслідків дії великих доз опромінення при аваріях ядерних установок чи пристроїв або небезпеки опромінення при тривалому перебуванні в районах підвищеного радіаційного випромінювання, як від природних джерел, так і у випадку радіоактивного забруднення. Однак навіть малі дози радіації небезпечні і їхній вплив на організм і здоровя майбутніх поколінь до кінця не вивчено.

Серед найбільш розповсюджених ракових захворювань, викликаних опроміненням, виділяються лейкози. Оцінка ймовірності летального результату при лейкозі більш вірогідна, чим аналогічні оцінки для інших видів ракових захворювань. Це можна пояснити тим, що лейкози першими виявляють себе, викликаючи смерть у середньому через 10 років після моменту опромінення. За лейкозами “по популярності” випливають: рак молочної залози, рак щитовидної залози і рак легень. Менш чуттєві шлунок, печінка, кишечник і інші органи і тканини.

Вплив радіологічного випромінювання різко підсилюється іншими несприятливими екологічними факторами (явище синергізма). Так, смертність від радіації в курців помітно вище.

Що стосується генетичних наслідків радіації, то вони виявляються у виді хромосомних аберацій (у тому числі зміни числа структури хромосом) і генних мутацій. Генні мутації виявляються відразу в першому поколінні (домінантні мутації) чи тільки за умови, якщо в обох батьків мутантним є той самий ген (рецесивні мутації), що є малоймовірним.

Вивчення генетичних наслідків опромінення ще більш утруднено, чим у випадку раку. Невідомо, які генетичні ушкодження при опроміненні, виявлятися вони можуть протягом багатьох поколінь, неможливо відрізнити їх від тих, що викликано іншими причинами.

Приходиться оцінювати появу спадкоємних дефектів у людини за результатами експериментів на тваринах.

При оцінці ризику НКДАР використовує два підходи: при одному визначають безпосередній ефект даної дози, при іншому – дозу, при якій подвоюється частота появи нащадків з тією чи іншою аномалією в порівнянні з нормальними радіаційними умовами.

Так, при першому підході встановлено, що доза в 1 г, отримана при низькому радіаційному фоні особами чоловічої статі (для жінок оцінки менш певні), викликає появу від 1000 до 2000 мутацій, що приводять до серйозних наслідків, і від 30 до 1000 хромосомних аберацій на кожен мільйон живих немовлят.

При другому підході отримано наступні результати: хронічне опромінення при потужності дози в 1 г на одне покоління приведе до появи близько 2000 серйозних генетичних захворювань на кожен мільйон живих немовлят серед дітей тих, хто піддався такому опроміненню.

Оцінки ці ненадійні, але необхідні. Генетичні наслідки опромінення виражаються такими кількісними параметрами, як скорочення тривалості життя і періоду непрацездатності, хоча при цьому визнається, що ці оцінки не більш ніж перша груба прикидка. Так, хронічне опромінення населення з потужністю дози в 1 г на покоління скорочує період працездатності на 50000 років, а тривалість життя – також на 50000 років на кожен мільйон живих немовлят серед дітей першого опроміненого покоління; при постійному опроміненні багатьох поколінь виходять на наступні оцінки: відповідно 340000 років і 286000 років.

Існує три шляхи надходження радіоактивних речовин в організм: при вдиханні повітря, забрудненого радіоактивними речовинами, через заражену їжу чи воду, через шкіру, а також при зараженні відкритих ран. Найбільш небезпечний перший шлях, оскільки:

· обсяг легеневої вентиляції дуже великий

· значення коефіцієнта засвоєння в легенях більш високі.

Пилові частки, на яких сконцентровані радіоактивні ізотопи, при вдиханні повітря через верхні дихальні шляхи частково осідають у порожнині рота і носоглотці. Звідси пил надходить у травний тракт. Інші частки надходять у легені. Ступінь затримки аерозолів у легенях залежить від дисперсіонності. У легенях затримується близько 20% усіх часток; при зменшенні розмірів аерозолів величина затримки збільшується до 70%.

При всмоктуванні радіоактивних речовин зі шлунково-кишкового тракту має значення коефіцієнт резорбції, що характеризує частку речовини, що попадає зі шлунково-кишкового тракту в кров. У залежності від природи ізотопу коефіцієнт змінюється в широких межах: від сотих часток відсотка (для цирконію, ніобію), до декількох десятків відсотків (водень, лужноземельні елементи). Резорбція через неушкоджену шкіру в 200-300 разів менше, ніж через шлунково-кишковий тракт, і, як правило, не грає істотної ролі.

При влученні радіоактивних речовин в організм будь-яким шляхом вони вже через кілька хвилин виявляються в крові. Якщо надходження радіоактивних речовин було однократним, то концентрація їх у крові спочатку зростає до максимуму, а потім протягом 15-20 доби знижується.

Концентрації в крові довго живучих ізотопів надалі можуть утримуватися практично на одному рівні протягом тривалого часу внаслідок зворотного вимивання речовин, що відклалися.

Кінцевий ефект опромінення є результатом не тільки первинного ушкодження кліток, але і наступних процесів відновлення. Передбачається, що значна частина первинних ушкоджень у клітці виникає у виді так званих потенційних ушкоджень, що можуть реалізовуватися у випадку відсутності відбудовних процесів. Реалізації цих процесів сприяють процеси біосинтезу білків і нуклеїнових кислот. Поки реалізація потенційних ушкоджень не відбулася, клітка може в них відновитися. Це, як передбачається, звязано з ферментативними реакціями й обумовлено енергетичним обміном. Вважається, що в основі цього явища лежить діяльність систем, що у звичайних умовах регулюють інтенсивність природного мутаційного процесу.

Мутагенний вплив іонізуючого випромінювання вперше установили російські вчені Р.А. Надсон і Р.С. Філіппов у 1925 році в досвідах на дріжджах. У 1927 році це відкриття було підтверджено Р. Меллером на класичному генетичному обєкті - дрозофілі.

Іонізуючі випромінювання здатні викликати усі види спадкоємних змін. Спектр мутацій, індукованих опроміненням, не відрізняється від спектра спонтанних мутацій.

Останні дослідження Київського інституту нейрохірургії показали, що радіація навіть у малих кількостях, при дозах у десятки берів, найсильнішим чином впливає на нервові клітки - нейрони. Але нейрони гинуть не від прямого впливу радіації. Як зясувалося, у результаті впливу радіації в більшості ліквідаторів ЧАЕС спостерігається післярадіаційна енцефлопатія. Загальні порушення в організмі під дією радіації приводить до зміни обміну речовин, що спричиняють патологічні зміни головного мозку.

ІІІ Джерела радіаційного випромінювання

Тепер, маючи уявлення про вплив радіаційного опромінення на живі тканини, необхідно зясувати, у яких ситуаціях ми найбільш піддані цьому впливу.

Існує два способи опромінення: якщо радіоактивні речовини знаходяться поза організмом і опромінюють його зовні, то мова йде про зовнішнє опромінення. Інший спосіб опромінення – при влученні радіонуклідів усередину організму з повітрям, їжею і водою – називають внутрішнім.

Джерела радіоактивного випромінювання дуже різноманітні, але їх можна обєднати в дві великі групи: природні і штучні (створені людиною). Причому основна частка опромінення (більш 75% річної ефективної еквівалентної дози) приходиться на природне тло.

3.1 Природні джерела радіації

Природні радіонукліди поділяються на чотири групи: довготривалі (уран-238, уран-235, торій-232); короткотривалі (радій, радон); довготривалі одиночні, не утворюючі сімейств (калій-40); радіонукліди, що виникають у результаті взаємодії космічних часток з атомними ядрами речовини Землі (вуглець-14).

Різні види випромінювання попадають на поверхню Землі або з космосу, або надходять від радіоактивних речовин, що знаходяться в земній корі, причому земні джерела відповідальні в середньому за 5/6 річних ефективних еквівалентних доз, одержуваної населенням, в основному внаслідок внутрішнього опромінення.

Рівні радіаційного випромінювання неоднакові для різних областей. Так, Північний і Південний полюси більш, ніж екваторіальна зона, піддані впливу космічних променів через наявність у Землі магнітного поля, що відхиляє заряджені радіоактивні частки. Крім того, чим більше віддалення від земної поверхні, тим інтенсивніше космічне випромінювання.

Іншими словами, проживаючи в гірських районах і постійно користуючись повітряним транспортом, ми піддаємося додатковому ризику опромінення. Люди, що живуть вище 2000м над рівнем моря, одержують у середньому через космічні промені ефективну еквівалентну дозу в кілька разів більшу, ніж ті, хто живе на рівні моря. При підйомі з висоти 4000м (максимальна висота проживання людей) до 12000м (максимальна висота польоту пасажирського авіатранспорту) рівень опромінення зростає в 25 разів. Зразкова доза за рейс Нью-Йорк – Париж за даними НКДАР ООН у 1985 році складала 50 мікрозівертів за 7,5 годин польоту.

Усього за рахунок використання повітряного транспорту населення Землі одержувало в рік ефективну еквівалентну дозу близько 2000 люд-зв.

Рівні земної радіації також розподіляються нерівномірно по поверхні Землі і залежать від складу і концентрації радіоактивних речовин у земній корі. Так звані аномальні радіаційні поля природного походження утворяться у випадку збагачення деяких типів гірських порід ураном, торієм, на родовищах радіоактивних елементів у різних породах, при сучасному внесенні урану, радію, радону в поверхневі і підземні води, геологічне середовище.

За даними досліджень, проведених у Франції, Німеччині, Італії, Японії і США, близько 95% населення цих країн проживає в районах, де потужність дози опромінення коливається в середньому від 0,3 до 0,6 мілізіверта в рік. Ці дані можна прийняти за середні по світу, оскільки природні умови в перерахованих вище країнах різні.

Є, однак, трохи “гарячих місць”, де рівень радіації набагато вище. До них відносяться кілька районів у Бразилії: околиці міста Посус-ді-Калдас і пляжі біля Гуарапари, міста з населенням 12000 чоловік, куди щорічно приїжджають відпочивати приблизно 30000 курортників, де рівень радіації досягає 250 і 175 мілізивертів у рік відповідно. Це перевищує середні показники в 500-800 разів. Тут, а також в іншій частині світла, на південно-західному узбережжі Індії, подібне явище обумовлене підвищеним змістом торія в пісках. Перераховані вище території в Бразилії й Індії є найбільш вивченими в даному аспекті, але існує безліч інших місць з високим рівнем радіації, наприклад у Франції, Нігерії, на Мадагаскару.

По території Росії зони підвищеної радіоактивності також розподілені нерівномірно і відомі як у європейській частині країни, так і в Заураллі, на Полярному Уралі, у Західному Сибіру, Прибайкаллі, на Далекому Сході, Камчатці, Північному сході.

Серед природних радіонуклідів найбільший внесок (більш 50%) у сумарну дозу опромінення несе радон і його дочірні продукти розпаду (у т.ч. радій). Небезпека радону полягає в його широкому поширенні, високої проникаючій здатності і міграційній рухливості (активності), розпаду з утворенням радію й інших високоактивних радіонуклідів. Період напіврозпаду радону порівняно невеликий і складає 3,823 доби. Радон важко ідентифікувати без використання спеціальних приладів, тому що він не має кольору чи запаху.

Одним з найважливіших аспектів радонової проблеми є внутрішнє опромінення радоном: продукти, які утворяться при його розпаді у виді дрібних часток проникають в органи дихання, і їхнє існування в організмі супроводжується альфа-випромінюванням

3.2 Джерела радіації, створені людиною (техногенні)

Штучні джерела радіаційного опромінення істотно відрізняються від природних не тільки походженням. Сильно розрізняються індивідуальні дози, отримані різними людьми від штучних радіонуклідів. У більшості випадків ці дози невеликі, але іноді опромінення за рахунок техногенних джерел набагато більш інтенсивніше, чим за рахунок природних. Нарешті, забруднення від штучних джерел радіаційного випромінювання (крім радіоактивних опадів у результаті ядерних вибухів) легше контролювати, чим природно обумовлене забруднення.

Енергія атома використовується людиною в різних цілях: у медицині, для виробництва енергії і виявлення пожеж, для виготовлення циферблатів годинників які світяться, для пошуку корисних копалин і, нарешті, для створення атомної зброї.

Основний внесок у забруднення від штучних джерел вносять різні медичні процедури і методи лікування, звязані з застосуванням радіоактивності. Основний прилад, без якого не може обійтися жодна велика клініка – рентгенівський апарат, але існує безліч інших методів діагностики і лікування, звязаних з використанням радіоізотопів.

Невідома точна кількість людей, що піддаються подібним обстеженням і лікуванню, і дози, одержувані ними, але можна стверджувати, що для багатьох країн використання явища радіоактивності в медицині залишається чи ледве не єдиним техногенним джерелом опромінення.

У принципі опромінення в медицині не настільки небезпечно, якщо їм не зловживати. Але, на жаль, часто до пацієнта застосовуються невиправдано великі дози. Серед методів, що сприяють зниженню ризику, - зменшення площі рентгенівського пучка, його фільтрація, що забирає зайве випромінювання, правильне екранування і саме банальне, а саме справність устаткування і грамотна його експлуатація.

Через відсутність більш повних даних НКДАР ООН був змушений прийняти за загальну оцінку річної колективної ефективної еквівалентної дози, принаймні, від рентгенологічних обстежень у розвинених країнах на основі даних, представлених у комітет Польщею і Японією до 1985 року, значення 1000 люд-зв на 1 млн. жителів. Швидше за все, для країн, що розвиваються, ця величина виявиться нижче, але індивідуальні дози можуть бути значніше. Підраховано також, що колективна ефективна еквівалентна доза від опромінення в медичних цілях у цілому (включаючи використання променевої терапії для лікування раку) для всього населення Землі дорівнює приблизно 1 600 000 люд-зв у рік.

Наступне джерело опромінення, створене руками людини – радіоактивні опади, що випали в результаті іспиту ядерної зброї в атмосфері, і, незважаючи на те, що основна частина вибухів була зроблена ще в 1950-60е роки, їхні наслідки ми випробуємо на собі і зараз.

У результаті вибуху частина радіоактивних речовин випадає неподалік від полігону, частина затримується в тропосфері і потім протягом місяця переміщається вітром на великі відстані, поступово осідаючи на землю, при цьому залишаючись приблизно на одній і тій же широті. Однак велика частка радіоактивного матеріалу викидається в стратосферу і залишається там більш тривалий час, також розсіюючись по земній поверхні.

Радіоактивні опади містять велику кількість різних радіонуклідів, але з них найбільшу роль відіграють цирконій-95, цезій-137, стронцій-90 і вуглець-14, періоди напіврозпаду яких складають відповідно 64 доби, 30 років (цезій і стронцій) і 5730 років.

За даними НКДАР, очікувана сумарна колективна ефективна еквівалентна доза від усіх ядерних вибухів, зроблених до 1985 року, складала 30 000 000 люд-зв. До 1980 року населення Землі одержало лише 12% цієї дози, а іншу частину одержує дотепер і буде одержувати ще мільйони років.

Один з найбільш обговорюваних сьогодні джерел радіаційного випромінювання є атомна енергетика. Насправді, при нормальній роботі ядерних установок збиток від них незначний. Справа в тім, що процес виробництва енергії з ядерного палива складний і проходить у кілька стадій.

Ядерний паливний цикл починається з видобутки і збагачення уранової руди, потім виробляється саме ядерне паливо, а після відпрацювання палива на АЕС іноді можливо вторинне його використання через витяг з нього урану і плутонію. Завершальною стадією циклу є, як правило, поховання радіоактивних відходів.

На кожному етапі відбувається виділення в навколишнє середовище радіоактивних речовин, причому їхній обсяг може сильно варіюватися в залежності від конструкції реактора й інших умов. Крім того, серйозною проблемою є поховання радіоактивних відходів, що ще протягом тисяч і мільйонів років будуть продовжувати служити джерелом забруднення.

Дози опромінення розрізняються в залежності від часу і відстані. Чим далі від станції живе людина, тим меншу дозу вона одержує.

З продуктів діяльності АЕС найбільшу небезпеку представляє тритій. Завдяки своїй здатності добре розчинятися у воді й інтенсивно випаровуватися тритій накопичується у використаній, в процесі виробництва енергії, воді і потім надходить у водойму-охолоджувач, а відповідно в прилеглі безстічні водойми, підземні води, приземний шар атмосфери. Період його напіврозпаду дорівнює 3,82 доби. Розпад його супроводжується альфа-випромінюванням. Підвищені концентрації цього радіоізотопу зафіксовано в природних середовищах багатьох АЕС.

Залишилося вказати кілька штучних джерел радіаційного забруднення, з якими кожен з нас зустрічається повсякденно.

Це, насамперед, будівельні матеріали, що відрізняються підвищеною радіоактивністю. Серед таких матеріалів – деякі різновиди гранітів, пемзи і бетону, при виробництві якого використовувалися глинозем, фосфогіпс і кальцієво-силікатний шлак. Відомі випадки, коли будматеріали вироблялися з відходів ядерної енергетики, що суперечить усім нормам. До випромінювання, що виходить від самої будівлі, додається природне випромінювання земного походження. Найпростіший і доступний спосіб хоча б частково захиститися від опромінення чи вдома на роботі – частіше провітрювати приміщення.

Підвищений вміст урану деякого вугілля може приводити до значних викидів в атмосферу урану й інших радіонуклідів у результаті спалювання палива на ТЭЦ, у котельнях, при роботі автотранспорту.

Існує величезна кількість загальновживаних предметів, що є джерелом опромінення, це насамперед, годинник з циферблатом який світиться, що дають річну очікувану ефективну еквівалентну дозу, у 4 рази перевищуючу ту, що обумовлено витоками на АЕС, а саме 2 000 люд-зв (“Радіація...”, 55). Рівносильну дозу одержують працівники підприємств атомної промисловості й екіпажі авіалайнерів. При виготовленні таких годинників використовують радій. Найбільшому ризику при цьому піддається, насамперед, власник годинника.

Радіоактивні ізотопи використовуються також в інших пристроях які мають властивість світитися: показниках входу-виходу, у компасах, телефонних дисках, прицілах, у дроселях флуоресцентних світильників і інших електроприладів і т.д.

При виробництві детекторів диму принцип їхньої дії часто заснований на використанні a-випромінювання. При виготовленні особливо тонких оптичних лінз застосовується торій, а для додання штучного блиску зубам використовують уран. Дуже незначні дози опромінення від кольорових телевізорів і рентгенівських апаратів для перевірки багажу пасажирів в аеропортах.

Висновок

У вступі вказувався той факт, що одним із найбільш серйозних недоглядів сьогодні є відсутність обєктивної інформації. Проте, уже пророблена величезна робота з оцінки радіаційного забруднення, і результати досліджень час від часу публікуються як у спеціальній літературі, так і в пресі. Але для розуміння проблеми необхідно володіти не уривчастими даними, а ясно представляти цілісну картину.

А вона така.

Ми не маємо права і можливості знищити основне джерело радіаційного випромінювання, а саме природу, а також не можемо і не повинні відмовлятися від тих переваг, що нам дає наше знання законів природи й уміння ними скористатися.

Людина - коваль свого щастя, і тому, якщо вона хоче жити і виживати, то вона повинна навчитися безпечно використовувати цього “джина з пляшки” за назвою радіація. Людина ще молода для усвідомлення дарунка, даного природою йому. Якщо вона навчиться керувати їм без шкоди для себе й усього навколишнього світу, то вона досягне небувалого світанку цивілізації. А поки нам необхідно прожити перші боязкі кроки, у вивченні радіації і залишитися в живих, зберегти накопичені знання для наступних поколінь.

Список використаної літератури

1. Лисичкин В.А., Шелепин Л.А., Боїв Б.В. Захід чи цивілізації рух до ноосфери (екологія з різних сторін). М.; “ІЦ-Гарант”, 1997. 352 с.

2. Міллер Т. Життя у навколишньому середовищі/Пер. с англ. У 3 т. Т.1. М., 1993; Т.2. М., 1994.

3. Небілий Б . Наука про навколишнє середовище: Як влаштований світ. У 2 т./Пер. с англ. Т. 2. М., 1993.

4. Пронін М. Бійтеся! Хімія і життя. 1992. №4. С.58.

5. Ревелль П., Ревелль Ч. Середовище нашого життя. У 4 кн. Кн. 3. Енергетичні проблеми людства/Пер. с англ. М.; Наука, 1995. 296с.

6. Екологічні проблеми: що відбувається, хто винуватий і що робити?: Навчальний посібник/Під ред. проф. В.І. Данилова-Данильяна. М.: Вид-во МНЕПУ, 1997. 332 с.

7. Екологія, охорона природи й екологічна безпека.: Навчальний посібник/Під ред. проф. В.И.Данилова-Данильяна. У 2 кн. Кн. 1. М.: Вид-во МНЕПУ, 1997. – 424 с.

8. Т.Х.Маргулова “Атомна енергетика сьогодні і завтра” Москва: Вища школа, 1996 р.

План

Вступ

І. Радіація

1.2 Основні поняття й одиниці виміру

ІІ. Вплив радіації на організми

ІІІ. Джерела радіаційного випромінювання

3.1 Природні джерела

3.2 Джерела, створені людиною (техногенні)

Висновок

Список використаної літератури

1. Лисичкин В.А., Шелепин Л.А., Боїв Б.В. Захід чи цивілізації рух до ноосфери (екологія з різних сторін). М.; “ИЦ-Гарант”, 1997. 352 с.

2. Міллер Т. Життя у навколишньому середовищі/Пер. с англ. У 3 т. Т.1. М., 1993; Т.2. М., 1994.

3. Небілий Б . Наука про навколишнє середовище: Як влаштований світ. У 2 т./Пер. с англ. Т. 2. М., 1993.

4. Пронин М. Бійтеся! Хімія і життя. 1992. №4. С.58.

7. Екологія, охорона природи й екологічна безпека.: Навчальний посібник/Під ред. проф. В.И.Данилова – Данильяна. У 2 кн. Кн. 1. М.: Вид-во МНЕПУ, 1997. – 424 с.

8. Т.Х.Маргулова “Атомна енергетика сьогодні і завтра” Москва: Вища школа, 1996 р.

Київський державний національний торгово-економічний університет

Вінницький торгово-економічний інститут

Реферат

По курсу: БЖД

Тема: Радіоактивне випромінювання

та його вплив на людину

студента І-го курсу

групи ФК-11 з

Лукащук О.І.

керівник: доцент Луцяк В.Г.

Вінниця 2004 р.

Скачать архив с текстом документа