Ринок сутність, функціі, види

СОДЕРЖАНИЕ: ЗМІСТ ВСТУП 1 РОЗДІЛ 1. ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ РИНКУ З ТОЧКИ ЗОРУ РІЗНИХ ТЕОРЕТИЧНИХ ПІДХОДІВ 4 1.1 Ринок як економічна категорія 4 1.2 Функції ринку 16 РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РИНКОВИХ ВІДНОСИН ТА ЇХ 22

ЗМІСТ

ВСТУП................................................................................................................. 3

РОЗДІЛ 1. ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ РИНКУ З ТОЧКИ ЗОРУ РІЗНИХ ТЕОРЕТИЧНИХ ПІДХОДІВ.............................................................................. 5

1.1 Ринок як економічна категорія..................................................................... 5

1.2 Функції ринку............................................................................................. 15

1.3 Види ринків…………………………………………………………………….18

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РИНКОВИХ ВІДНОСИН ТА ЇХФУНКЦІЇ ВУКРАЇНІ............................................................................................................................ 21

2.1 Особливості становлення ринкових відносин та їх функції в Україні..... 21

2.2. Тіньова економіка в Україні та її вплив на ринкові відносини................ 23

РОЗДІЛ 3. ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ В УКРАЇНІ............................................................................................................. 25

ВИСНОВКИ....................................................................................................... 30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................... 32

ВСТУП

У економічній науці можна зустріти різні підходи до визначення сутності ринку, і це не є випадковим. Ринок - це містке та багатогранне явище. До визначення його сутності можна підходити з різних точок зору. Саме це породжує плюралізм визначень поняття ринок і всі вони по-своєму обґрунтовані. Якщо до цього питання підійти комплексно ,то сутність ринку потрібно визначати в декількох площинах.

В організаційному й історичному плані ринок - це публічне місце в тому чи іншому населеному пункті, де товари виставляються на продаж. Іншими словами, ринок - це насамперед простір (місце, зона, територія), на якому відбуваються купівля-продаж товарів або укладаються угоди між субєктами ринку.

В первісній формі це ринок у селі. Але, дякуючи можливостям реклами, цей простір може розповсюджуватись на всі сфери, де можливий іншийсуттєвий елемент, а саме: зустріч не тільки пропозиції та попиту, але одночасно взаємної пропозиції і взаємного попиту.

З позицій суспільного виробництва ринок — це сфера обігу в загальній структурі виробництва, сфера реалізації вироблених товарів, сукупність актів купівлі-продажу, посередницька форма діяльності.

З точки зору субєктів і обєктів ринок - це сукупність економічних відносин різних субєктів товарного господарства з приводу обміну продуктами праці або діяльності.

У самому загальному вигляді субєктами ринку є продавці та покупці. Нерідко стверджується, що на ринку зустрічаються виробники й споживачі. Певною мірою це так. Але не всі продавці товару є його виробниками (наприклад, посередницька торгівля), а відповідно, не всі покупці купують товар для власного споживання.

Субєкти ринку можна класифікувати і з інших точок зору, наприклад, ними можуть бути юридичні і фізичні особи.

Обєктом ринкових відносин є різні товари (матеріальні блага і послуги). Отже, ринок - це тісний взаємозвязок і взаємодія багатьох людей, домашніх господарств, підприємств, галузей і видів виробництва, їхні ринкові звязки створюють єдине ціле, а тому ринкова економіка належить до типу органічних систем. Ринок виконує ряд функцій, серед яких можна виділити такі: регулюючу, стимулюючу, розподільча та інтегруюча.

Проблемою дослідження ринку та механізмів його дії займалися таки видатні вчені-економісти, як В. Джевонс, Д. Рікардо, Д. Линдсей , К. Маркс, Д. Сей, А. Сміт та інші.

Метою курсової роботи є дослідження економічної природи ринку, його функцій та механізму.

Відповідно мети в даній роботі будуть вирішені такі завдання:

1. Визначення сутності ринку з очки зору різних теоретичних підходів;

2. Дослідження структури ринку по його обєктам та субєктам;

3. Визначення функцій ринку, як необхідної складової функціонування економіки суспільства.

4. Огляд особливостей становлення ринкової системи в Україні;

5. Аналіз тіньової економіки в Україні та її впливу на ринкові відносини;

6. Пропозиції, щодо вдосконалення механізму функціонування ринку в Україні.

Обєктом дослідження даної курсової роботи є ринок, як організаційна форма економіки.

Предметом дослідження курсової роботи є функції, притаманні ринку.

Під час написання курсової роботи були використані наукові праці вітчизняних та закордонних фахівців-економістів.

Робота складається з вступу, трьох розділів, пяти підрозділів, висновку, списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ РИНКУ З ТОЧКИ ЗОРУ РІЗНИХ ТЕОРЕТИЧНИХ ПІДХОДІВ

1.1 Ринок як економічна категорія

З давніх часів ринок визначали як місце (ринкову площу), де здійснюється купівля або продаж товарів. Ось чому у багатьох слово «ринок» асоціюється з базаром — місцем обміну вироблених благ. Це правильно лише частково. Ринок — поняття більш широке і містке. Це — магазини, універмаги, універсами, різні палатки, де продаються продукти харчування, одяг, взуття, товари щоденного вжитку. Є ринки, на яких продаються і купуються цінні папери (акції, облігації). Це фондові біржі. На товарних біржах, де пропонуються товари (зерно, цукор, цемент) за стандартними якісними показниками, покупці та продавці вступають у конкретні відносини. Два учасники або більше беруть на себе юридичні зобовязання, якими визначаються їхні дії та відповідальність. Ці та інші відносини між продавцями і покупцями з приводу існуючих та потенційних товарів утворюють ринки.

Як явище господарського життя ринок зявився багато сотень років назад як наслідок природно-історичного розвитку виробництва і обміну, що породили товарне ведення господарства. Відбувалося це через розвиток суспільного поділу праці, появу економічно самостійних, юридичне незалежних господарюючих субєктів і перехід від натурального виробництва до прямого продуктообміну, а потім і до товарного обміну та ринку.

У сучасному розвиненому суспільстві, де, з одного боку, неухильно зростає кількість товарів, покупців і продавців, а з іншого — розвиваються засоби звязку, купівля-продаж може здійснюватися за допомогою телефону, поштою та іншими сучасними засобами звязку. Для цього не потрібний безпосередній контакт субєктів ринкових відносин, а отже, місце для їхньої зустрічі. Виходячи з цього, можна зробити такий висновок.

Ринок — це обмін, який здійснюється за законами товарного виробництва і обігу.

Проте, коли мова йде про ринок як сферу обміну, слід мати на увазі, що це не просто сфера обміну (він може відбуватися і у неринковій формі — наприклад, бартеру), а така сфера, в якій обмін товарів здійснюється за суспільною оцінкою, що знаходить своє відбиття у ціні.

Інакше кажучи, збалансування актів купівлі-продажу має досягатися за допомогою цін. Це положення має надзвичайно важливе значення, тому що лише ринок виконує роль механізму, через який досягається рівновага попиту і пропозиції.

Як бачимо, ринок — це механізм координації різноманітної діяльності людей через систему цін. Виникає запитання: як же діє ринковий механізм, чому виробники, яких тисячі й мільйони, виробляють одяг, взуття, продукти харчування, автомобілі, телевізори, верстати, книжки, відтворюють економічний порядок, а не хаос, анархію?

Ринок сприяє вирішенню трьох основних економічних завдань: що, як і для кого виробляти.

1. Що виробляти, які товари, послуги, визначають не парламент чи уряд, а покупці та продавці. Перші платять гроші за певні товари, які представлені на ринку, а другі виробляють ті товари, які мають збут і приносять прибуток. Адже, якщо немає попиту на якийсь товар, то на його виробництво будуть витрачені матеріали, сировина, знаряддя праці, робоча сила, а отже, і фірма чи виробник матимуть збитки. Ясно і те, що покупець заплатить за певний товар ціну, яка його влаштовує, а продавець віддасть свій товар за суму, що принесе йому вигоду. Отже, головна роль у вирішенні питання, що виробляти, у ринковому механізмі належить ціні.

2. Як виробляти товари, визначає конкуренція між виробниками. Застосовуючи примітивну техніку, технологію, організацію виробництва, субєкти господарської діяльності матимуть індивідуальні витрати виробництва вищі за суспільне необхідні, а отже, продаватимуть свої товари за цінами, які нижчі, ніж витрати на ці товари. В результаті вони стануть банкрутами. Отже, конкуренція спонукає всіх товаровиробників зменшувати витрати виробництва, що можливо завдяки запровадженню нової техніки, технології, організації виробництва тощо.

3. Для кого виробляти товари, визначає попит. Якщо населення отримує високі доходи, то воно може купувати різноманітні товари. У тому разі, коли більшість населення країни має обмежені доходи, вона купуватиме лише предмети першої необхідності. У першому випадку попит стимулюватиме виробництво, а в другому — дестимулюватиме і зумовлюватиме його згортання.

Важливим споживачем, а отже, стимулятором виробництва є підприємства, фірми. Якщо вони отримують значні прибутки, то купують чинники виробництва (матеріали, сировину, техніку, інформацію, робочу силу), що сприяє розвитку виробничого споживання. І навпаки, при значній збитковості підприємств попит на чинники виробництва зменшуватиметься.

Замовниками різних товарів можуть бути і уряд, і іноземні фірми, що також визначає спрямованість виробництва.

Ринок забезпечує звязок між виробництвом і споживанням, пропорційність процесу відтворення, його цілісність. Тут відбувається суспільне визнання створеного продукту, суспільного характеру праці, що втілюється в ньому. Будь-яка споживна вартість починає служити людям лише після її реалізації, а праця, витрачена на виробництво товару, стає суспільне необхідною. Відбувається це завдяки досягненню рівноваги між попитом і пропозицією. На ринку кількість товарів, яку хочуть купити покупці, має відповідати кількості товарів, яку хочуть продати продавці. У цьому разі ціни встановлюються на рівні попиту і пропозиції, що й приводить до рівноваги.

Отже, ціна рівноваги — це ціна, за якої пропозиція відповідає попиту.

Рівновага ринкових цін забезпечує збалансованість між різними галузями виробництва, виробничою і невиробничою сферами, між сумою вартостей і цін товарів, між платоспроможним попитом і пропозицією.

Якщо ж рівноваги між попитом і пропозицією немає, то ринок через такий його важіль, як ціна, впливає і на виробництво. Недостатня кількість певних споживних вартостей на ринку призводить до підвищення на них цін і навпаки. Це, в свою чергу, впливає на виробництво, зумовлює його розгортання або скорочення .

Ефективний ринок. Якщо запаси товарів реалізуються за цінами, близькими до ціни рівноваги, ринковий механізм працює ефективно, а подібні ринки є ефективними.

Найефективніше ринки функціонують в умовах чистої конкуренції, де відтворюються основні ознаки «вільного ринку». Ці ознаки сформульовані світовою економічною наукою і зводяться ось до чого:

· необмежена кількість учасників конкуренції, абсолютно вільний доступ до ринку і такий же вільний вихід з нього. Вільному ринку відповідають будь-які форми власності, крім державної;

· абсолютна мобільність матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів. Кожний учасник конкуренції вкладає гроші в акції, облігації та інші цінні папери для отримання доходу. Це можливо лише при залученні додаткових ресурсів та розширенні виробництва;

· вироби на ринку однорідні (тобто «одне яблуко не гірше за інше»);

· наявність у кожного учасника конкуренції повного обсягу інформації про попит, пропозицію, ціни, норму прибутку тощо;

у системі вільного ринку немає місця будь-яким типам монополії, виключені інфляція, безробіття, надвиробництво.

Ознайомившись з такими ознаками «вільного ринку», будь-хто зробить висновок: такого ринку немає і ніколи не може бути. Водночас стане зрозумілим і те, що будь-який реально функціонуючий ринок (його ще називають конкурентним, або операційним) мас в собі елементи вільного.

Поняття «вільний ринок» — це не стихія і анархія, як інколи думають. Він має зовсім інший зміст: надання права вільного вибору споживачеві того чи іншого блага у межах доходів, якими володіє населення, і рівня цін, що склалися. Це має забезпечити: по-перше, незалежність економічного субєкта від владних структур та їхніх чиновників; по-друге, вільний вибір товару; по-третє, диктат на ринку споживача, а не виробника.

Ринок є одним з найбільших досягнень цивілізації, загальноекономічним явищем, характерним для будь-якого способу виробництва, де діють закони товарного господарства.

Ринкові відносини динамічні, вони несуть у собі не тільки генетичну память економічних перетворень, здійснених людством, а й особливості історичних, економічних, природничих, соціально-політичних, національних, культурних та інших умов розвитку різних країн. Реальний стан цих умов визначає ступінь розвитку ринкових відносин. У звязку з цим характер ринку і ринковий механізм (мотивація праці, критерії ефективності, ступінь розвитку банківсько-кредитної системи, організація та методи регулювання) у різних країнах мають значні відмінності.

Сучасний ринок як високорозвинений продукт цивілізації докорінно відрізняється від ринку епохи вільної конкуренції. Для нього характерні гарантований збут значної кількості товарів, соціальний захист непрацездатного і малозабезпеченого населення, регулювання фінансової, грошової, кредитної та цінової політики з боку держави, високі організованість та виконавча дисципліна.

Ринок є складним утворенням, що, з одного боку, являє собою сферу обміну, сукупність процесів купівлі-продажу, які здійснюють збалансування за рахунок цін, а з іншого — забезпечує звязок міме виробництвом і споживанням, безперервність процесу відтворення, його цілісність.

Пізнати ринок як економічну категорію неможливо без глибокого аналізу його структури, тобто елементів, з яких він складається і які взаємодіють між собою. Для цього слід обрати критерій, за яким можна розмежувати елементи ринку. Таких критеріїв може бути кілька, оскільки ринок є складним і багатоманітним явищем економічного життя.

Кожний ринок дуже різноманітний і поділяється на конкретніші. Ринки взуття, косметики, швейних виробів, молочних, хлібних, рибних товарів існують всередині ринку предметів споживання. Ринки машин, верстатів, нафтопродуктів, металу, вугілля органічно входять до складу ринку засобів виробництва. Ринки акцій, кредитних ресурсів є складовими фінансового ринку.

Ринок предметів споживання і послуг призначений для задоволення фізіологічних та соціальних потреб людини. Він безпосередньо відображує виробництво і споживання, попит і пропозицію товарів. Матеріальне і нематеріальне виробництво мають бути адекватними платоспроможному попиту населення. Якщо цієї рівноваги немає, то в суспільстві настає дисбаланс: не вистачає певної групи товарів споживання, з одного боку, і виникає перевиробництво — з іншого. Ринок через конкуренцію, ціни, прибуток, перелив капіталу та інші його механізми впливає на виробництво, змінюючи його структуру, ліквідує тим самим диспропорції в економіці та у сфері обігу. Так відновлюється рівновага між платоспроможним попитом населення та пропозицією товарів і послуг.

Ринок засобів виробництва спрямований на задоволення виробничих потреб. Його субєктами є фізичні та юридичні особи, що займаються економічною діяльністю. Самостійність останніх залежить від забезпеченості засобами виробництва, можливості вільної реалізації продукції, встановлення на неї цін, укладення договорів. Підприємництво існує лише тоді, коли кожна юридична і фізична особа мають можливість вільно придбати будь-які засоби виробництва.

Реальний ринок неможливий без розвиненої торгівлі засобами виробництва. Саме торгівлі, а не розподілу. Лише вона сприяє певній заінтересованості підприємств у ефективному використанні матеріально-технічних ресурсів, спонукає вивчати та прогнозувати виробництво з урахуванням замовлень споживачів, приймати оперативні самостійні рішення при зміні конюнктури.

Ринок засобів виробництва, як і будь-який товарний ринок, передбачає економічну і юридичну відповідальність за виконання контрактів та поставок. Порушення їх призводить до втрати прибутку, а іноді й до банкрутства.

Ринок нерухомості формується для торгівлі землею, обєктами, що на ній збудовані, в тому числі житловими будинками. Субєктами цього сегмента ринку є фізичні та юридичні особи, які можуть купувати обєкти нерухомості як для особистого (квартира чи будинок), так і для виробничого споживання (земля для сільськогосподарської діяльності, приміщення для офісу тощо).

Нерухомість як товар має ряд відмінностей від решти товарів, а саме:

· це обєкт довгострокових інвестицій (в землю, будівлі, житло можна вкладати капітал, підвищуючи таким чином його вартість);

· передається у спадщину майбутнім поколінням;

· займає певний простір і вказує місце його знаходження, умови проживання.

Ринок науково-технічних розробок та інформації включає науково-технічну продукцію, технічні засоби інформації, інформативні системи. Цей сектор ринку обслуговує всі сфери людської діяльності. Без впровадження новітніх досягнень науки і техніки у виробництво не можна примножити національне багатство країни, підвищити добробут її громадян, забезпечити їхнє духовне та інтелектуальне зростання. Цим визначається місце ринку науково-технічних розробок та інформації у суспільно-економічному житті.

Особливе місце у цьому сегменті ринку у сучасному світі належить новим інформаційним технологіям і компютерам. Вони прискорюють прогрес, дають змогу людям обмінюватися інформацією, незважаючи на кордони. Не виключено, що у XXI ст. люди робитимуть покупки через систему «Інтернет», використовуючи для цього компютер, який стане такою ж невідємною складовою життя людей, як сьогодні телефон.

Фінансовий ринок (ринок капіталу, фондовий ринок) — це специфічна сфера економічних відносин, де відбувається купівля-продаж фінансових ресурсів. Вона характерна лише для розвиненої ринкової економіки і включає: кредитний ринок і ринок цінних паперів. Такий ринок формується на основі коштів підприємств, організацій і населення й обслуговує обіг платіжних коштів, кредитів та цінних паперів. У розвиненому конкурентному середовищі він створює гнучкий механізм мобілізації та перерозподілу вільних коштів для забезпечення фінансування витрат підприємств і організацій, істотного розширення можливостей вишукування необхідних фінансових ресурсів для виробничого і соціального розвитку.

Ринок праці (робочої сили) є однією з найважливіших ланок у розвиненій ринковій системі й означає надання прав кожній людині на вільний продаж своєї робочої сили за власним бажанням і вибором на засадах трудового найму.

Обєктом купівлі-продажу робоча сила стає за умов існування, з одного боку, вільного вибору професії або виду діяльності, що передбачає вільне переміщення людини в межах країни і за її межами, придбання будинку, квартири або оренди її на певний час, а з іншого боку — вільного вибору між зайнятістю і незайнятістю у суспільному виробництві. Інакше кажучи, не тільки людина, яка здатна до праці, може це робити чи не робити, а й той, хто наймає робочу силу, також має право на вибір. А це означає, що невіддільним атрибутом ринку праці є безробіття — надзвичайно складна економічна і соціальна проблема для будь-якої країни.

Класифікація ринків за ступенем зрілості ринкових відносин. Розвинений ринок — це система товарно-грошових відносин, які є визначальною формою звязку між субєктами господарської діяльності, покупцями і продавцями, що здійснюється на основі економічної самостійності, рівноправності та конкуренції товаровиробників і споживачів. Ціна на такому ринку формується під впливом закону вартості, попиту і пропозиції, граничної корисності. Вона є головним регулятором економічного життя. Поряд з цим держава виступає замовником значної кількості товарів і послуг, здійснює контроль за деякими цінами, встановлює мінімальну заробітну плату, а отже, є регулятором ринкових відносин. Характерними рисами розвиненого ринку є наявність різноманітних бірж, банків, страхових компаній, аудиторських і брокерських фірм та інших інституцій ринкової інфраструктури; відпрацьованість і узгодженість законодавчих актів, нормативних документів щодо господарського життя, його субєктів, їхніх прав, обовязків і відповідальності; стійкої позитивної психологічної налаштованості населення щодо ринку.

Ринок, що формується, перебуває у стадії становлення і тому, природно, не може бути розвиненим, зрілим. Для нього характерні наявність елементів неринкових відносин (натуральний обмін, або бартер, надмірне втручання держави у господарське життя), невідпрацьованість законодавчих документів, антиринкова психологія багатьох верств населення. Варіантів такого формування може бути два. Перший — коли відбувається перехід від натурального до товарного господарства. Це класичний тип формування ринкової економіки, який повязаний з переходом суспільства від аграрної до індустріальної ери. Другий — повязаний зі зміною послідовності економічних перетворень, тобто має інверсійний характер. Останній являє собою формування ринкової системи в умовах індустріального суспільства, що склалося. Це характерно для всіх постсоціалістичних країн, у тому числі й для України, де тривалий час пануючою була директивно-планова форма звязку, яка поєднувала елементи ринкових і неринкових відносин. Ринкове трансформування у звязку з цим передбачає заміну планово-директивних звязків на ринкові, подолання державного монополізму і формування конкурентного середовища з вільним ціноутворенням.

Ринок з різним ступенем обмеження конкуренції (монопольний, олігопольний). Монопольним називають ринок, на якому домінує один постачальник або продавець. Головною ознакою олігополії є ситуація, коли на ринку товарів чи послуг панує мала кількість господарських субєктів.

Класифікація ринків відповідно до чинного законодавства. Нелегальний (тіньовий) ринок заборонений законом. Він є продовженням тіньової економіки, що являє собою несанкціоновану господарську діяльність. Така економіка існує в усіх країнах незалежно від соціально-економічного устрою.

Тіньовий ринок має таку саму структуру, що й легальний (офіційний), тобто його елементами є і предмети споживання, і засоби виробництва, і кредит, і робоча сила.

Міжнародна практика до тіньової економіки відносить два компоненти:

· заниження або приховування від обліку доходів від реалізованої в країні діяльності;

· доходи від незаконної в країні діяльності.

Перший компонент повязаний з легальними видами діяльності, доходи від якої приховуються з різних причин. Це, зокрема, приховування від податкових органів нерегулярних заробітків та доходів.

Другий компонент називають нелегальною, підпільною або «чорною» економікою: наркобізнес, проституція, рекет та інші види злочинної діяльності. Ця діяльність переважно не створює нової продукції, лише перерозподіляє уже створені доходи.

«Чорний» ринок виникає внаслідок нездорових потреб окремих людей і намагання інших нажитися на цьому.

Несанкціонована діяльність зумовлює розвиток шахрайства, крадіжки, зловживання чиновників владних структур і виникнення мафії.

Боротьба з тіньовою економікою може бути успішною лише за умови подолання товарного дефіциту, монопольних явищ у процесах виробництва, обміну, розподілу і споживання. Жодними адміністративними карними методами при збереженні їхньої економічної бази мафіозні структури побороти не вдасться.

Класифікація ринків за адміністративно-територіальною ознакою. Місцевий ринок розташований у певному місці (на певній території), де здійснюється купівля-продаж різноманітних товарів і послуг. У Києві це Бессарабський, Володимирський, Подільський та інші продовольчі ринки, оптові ринки, універмаги, універсами, різноманітні магазини тощо.

Національний (внутрішній) є ринком конкретної країни, який інтегрує у собі всі ринки: предметів споживання і послуг, засобів виробництва, нерухомості, науково-технічних розробок та інформації, фінансовий, валютний, ринок праці, місцеві ринки, легальний і нелегальний, ринки з різним ступенем обмеження конкуренції. Акти купівлі-продажу на внутрішньому ринку здійснюються у національній валюті.

Світовий ринок — це сукупність національних ринків, повязаних між собою стійкими товарно-грошовими відносинами. Він грунтується на міжнародному поділі праці, який спочатку характеризувався обміном сировинними ресурсами і продуктами сільськогосподарського виробництва. Тепер на світовому ринку широко представлена готова продукція у вигляді різноманітної техніки, одягу, продуктів харчування, а також капіталу, робочої сили, валюти, цінних паперів, інтелектуальної власності, послуг тощо.

Як бачимо, перелічені ринки, зберігаючи загальні риси, відрізняються за обєктом купівлі-продажу, специфікою ціноутворення, формування попиту та пропозиції, способом споживання і відтворення. Кожний ринок має своє місце реалізації (товарна, фондова, валютна біржа, біржа праці). Однак при цьому всі вони є елементами єдиного цілого, що й утворює інституцію ринку.

1.2 Функції ринку

Більш повно і глибоко сутність ринку можна розкрити через функції, які він виконує. Головні з них такі: регулююча, стимулююча, розподільча та інтегруюча.

Регулююча функція ринку забезпечує постійність звязків між різними галузями виробництва, попитом і споживанням, встановлення пропорцій в економіці та безперервність процесу відтворення. Через конкуренцію ринкові відносини активно впливають на рівень витрат на виробництво будь-якого товару, науково-технічний прогрес, на задоволення платоспроможного попиту населення. Внаслідок дії закону вартості, закону попиту та пропозиції, інших законів ринкової економіки індивідуальна праця зводиться до суспільне необхідної та визначення цінності товару. Без конкуренції, еквівалентного обміну вартість не може бути визначена. Цей механізм сприяє вирівнюванню прибутків підприємців різних галузей виробництва, утворенню середньої норми прибутку, що досягається через перелив капіталів між галузями. Останнє, в свою чергу, є регулятором пропорцій в економіці.

У звязку з тим, що створена споживна вартість перетворюється на товар лише після визнання її суспільством (після продажу), можна зробити висновок, що споживач здійснює контроль над виробником. Якщо цього немає, то в суспільстві принижується роль ринку як регулятора, що і призводить до наростання диспропорцій між попитом та пропозицією товарів, виникнення дефіциту як загальноекономічного явища. Визначаючи важливість регулюючої функції ринку, не можна абсолютизувати її. У сучасних розвинених ринкових системах ринок регулюється також державою і товаровиробниками. А це означає, що методи регулювання можуть бути так само державними і недержавними.

Стимулююча функція ринку полягає в тому, що вона сприяє заохоченню тих, хто найбільш раціонально використовує чинники виробництва для одержання найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки, техніки, організації, стимулювання праці та управління. Якщо субєкти господарювання не прагнутимуть до постійного підвищення ефективності виробництва, їхні індивідуальні витрати виробництва будуть вищими, ніж суспільне необхідні, вони будуть неконкурентоспроможними і стануть банкрутами. А це означає, що ринок виконує і розподільчу функцію.

У конкурентному середовищі ринкова ціна диференціює доходи товаровиробників, виявляє переможців і переможених. Для перших створюються умови щодо подальшого розвитку і процвітання, а для других постає питання про їхнє існування. Відповідно відбувається і соціальне розшарування суспільства за доходами — на багатих і бідних.

Ринок робить економіку єдиним цілим, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних звязків (підприємств, галузей, регіонів), у тому числі зовнішньоекономічних. У цьому виявляється інтегруюча функція ринку.

Будучи за своєю природою інтернаціональним, ринок сприяє проникненню товарів у різні країни і куточки світу. Обмін товарами між країнами здійснюється за світовими цінами, які засновуються на інтернаціональній вартості. Якщо ж на світовий ринок потрапляє товар, витрати на виготовлення якого перевищують суспільне необхідні інтернаціональні витрати праці, їхній власник стає неконкурентоспроможним.

З викладеного можна зробити висновок, що результати діяльності ринкового механізму є ефективними завдяки певному порядку, який діє в економічній системі. Адам Сміт довів, що подібний порядок встановлюється згідно з принципом «невидимої руки». Сутність останнього полягає в тому, що кожна особа виходить з власної вигоди, якою керує «невидима рука», мета якої — досягти найбільшої вигоди для всіх. Адам Сміт вбачав за невидимою рукою непередбачену силу, яка сприяє досягненню гармонії інтересів між особою і суспільством. Через це він вважав будь-яке втручання держави у вільну конкуренцію шкідливим.

Історія спростувала таку категоричність, довівши, що «невидима рука» призводить і до нераціональних витрат, неефективного ведення економіки, соціальних суперечностей. Ринок безжалісний. Механізм його дії апатичний до того, чи він призвів до процвітання одних, чи до банкрутства інших.

Світовий досвід переконливо засвідчив, що можливості ринкового механізму небезмежні.

Для того щоб була побудована ринкова економіка, функціонував реальний ринок, який виконував би притаманні йому функції, мають бути відтворені передумови, випробувані світовою практикою. До них належать:

· наявність субєктів ринкових відносин, які, будучи економічно та юридичне незалежними, можуть вступати у рівноправні партнерські відносини з приводу купівлі-продажу. Досягти цього можна створенням різноманітних власників — індивідуальних, приватних, акціонерних, державних, кооперативних, змішаних;

· еквівалентний обмін товарів. Ринок за своєю природою економічної допомоги, пільг не визнає;

· конкуренція, яка надає усім субєктам господарювання можливість вільної підприємницької діяльності: свободи вибору покупців, постачальників, будь-яких контрагентів, примушує підприємців використовувати найпередовішу техніку і технологію, сприяючи цим зменшенню витрат виробництва, підвищенню ефективності економіки;

· вільне ціноутворення, що як елемент конкуренції та головний механізм контрольно-регулюючої функції ринку сприяє поєднанню інтересів субєктів економічного життя, стимулюючи їх раціонально використовувати елементи виробництва;

· реальна інформація про ринок і його субєктів.

Якщо подібних умов не створено, то те, що називають ринком, є псевдоринком, де гроші не виконують своїх функцій.

Законами, декретами, указами будь-якої владної структури ввести ринок нікому і ніколи не вдавалося. Він є обєктивною категорією. Проте суспільство, в тому числі держава, можуть створити сприятливі умови для його відтворення. Єдність економічних і юридичних передумов є середовищем, в якому відтворюються ринкові відносини.

1.3 Види ринків

Под современным рынком понимают любую систему, дающую возможностьпокупателям и продавцам совершать свободную куплю-продажу товаров. Рынок- это институт, или механизм, сводящий вместе покупателей (предъявителейспроса) и продавцов (поставщиков) отдельных товаров и услуг. Асовокупность разнообразных рынков по признаку их взаимоотношений, то
есть в зависимости от вида товаров и услуг, которые продаются и
покупаются, представляет рыночную структуру. Итак, рассмотрим, какие же
виды рынков составляют рыночную структуру.
Существуют множество видов рынков, главные из которых можно
сгруппироватьпо следующим признакам.
Основные виды рынковс точки зрения соответствия действующемузаконодательству.
по экономическому назначению объектов рыночных отношений.
по пространственному признаку.
-легальный рынок
- теневой рынок
- потребительский рынок
- рынок капиталов
- рынок рабочей силы
-рынок информации
-финансовый рынок
- валютный рынок и др.
- местный рынок
- национальный рынок
- международный региональный рынок
- мировой рынок
Каждый из этих рынков, в свою очередь, можно разделить на составляющие
элементы. Так рынок средств производства включает рынок земли, станков,
кормов, газа и т.д.; рынок информации - рынки научно-технических
разработок, ноу-хау, патентов и др.; финансовый рынок - рынки ценных
бумаг, банковских ссуд и других кредитных ресурсов.
Возникшие еще в эпоху классического капитализма различные виды рынков,
торговавших своими особыми товарами, ныне полностью развились в
целостную рыночную систему, которая складывается из рынков
потребительских (продовольственных и промышленных) товаров, услуг,
средств производства, рабочей силы, научных разработок, инвестиций,
рынка ценных бумаг, денег и валюты, рынка инноваций, рынка
духовного(интеллектуального продукта).

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РИНКОВИХ ВІДНОСИН ТА ЇХ

ФУНКЦІЇ В УКРАЇНІ

2.1 Особливості становлення ринкових відносин та їх функції в Україні

Формування ринкової економіки в Україні розпочалося з відтворенням ринкових інституцій, які існували лише в зародковому стані. Це має відбуватися за схемою, яка враховує економічні, політичні, історичні та психологічні особливості, характерні для нашої країни.

Передусім зазначимо, що Україна ніколи не мала високорозвинених товарно-грошових відносин. Становлення їх, по суті, розпочалося після скасування кріпацтва у 1861 р. і відбувалося на фоні значних феодальних пережитків. Великим було втручання держави в економіку.

Після 1917р. впродовж майже 70 років країна йшла шляхом розвитку економіки, який ігнорував ринок, вважаючи його рудиментом, що має віджити у всьому світі. Результат відомий: створено суспільство з низькою ефективністю виробництва і відсталим рівнем життя людей, загальним одержавленням і монополізованою, негнучкою економікою, підпорядкуванням особистих і колективних інтересів відомчим, відсутністю демократичних інституцій. Це сприяло проведенню політики автаркії, тобто економічного відособлення від світового ринку. Саме тому Україна не посідає відповідного місця у міжнародному поділі праці, в зовнішньоекономічних звязках.

У нас була відсутня визначальна ринкова інституція — економічна самостійність господарюючих субєктів. Саме вона гарантує незалежність субєктів ринкової економіки, їхню економічну відповідальність, без чого ринку бути не може. Більшість підприємств України належали державі, управлялись її органами, що зумовлювало високий ступінь монополізму.

Відтворення інституцій багатосубєктних власників відбувається через роздержавлення власності, її трансформацію у різні форми — колективну, приватну. Це сприяє розвитку різноманітних форм господарювання та відтворенню конкурентного середовища.

За чисельністю працюючих, часткою вартості основних фондів та обсягами виробленої продукції на недержавних промислових підприємствах України в 2000 р. досягнуто тієї «критичної маси» (понад 85 відсотків основних фондів і матеріально-технічних ресурсів, виробляється більше 50 відсотків продукції), яка тепер стає визначальною з точки зору впливу на загальний стан економіки країни.

Невіддільною інституцією ринку є вільні ціни, за допомогою яких в умовах конкурентного середовища здійснюється еквівалентний обмін, а отже, реалізуються інтереси продавця і покупця, відтворюється рівновага в економіці. Проте це класичне положення економічної теорії діє лише за наявності відповідних інших ринкових умов: демонополізації сфер розподілу, обміну і виробництва, наявності різних форм господарювання, великих, середніх, малих підприємств, які управляються не з єдиного центру, а самостійними товаровиробниками. В Україні усіх цих передумов поки що в розвиненому вигляді немає.

Лібералізація цін за високого рівня монополізму призводить до обовязкового зростання їх і не створює стимулів до виробництва. Навіщо виробляти додаткову продукцію, якщо прибуток залежить від зменшення її кількості в умовах монополії? Отже, те, що є правильним теоретично і діє за умов, які відтворюють ринкове середовище у будь-якій країні, не може бути правильним для економіки, де не створені відповідні ринкові інституції.

Конкуренція, вільне ціноутворення як необхідні інституції ринку можуть функціонувати лише за умов наявності ринкової інфраструктури (бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій, пунктів прокату), культури ведення ринкової економіки.

Для того щоб субєкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто у прийняті закони вносяться істотні зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Усе це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони мають відбивати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.

Відтворюючи ринкові інституції, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхніх свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, ринок не формуватиметься. Цей процес може затягтися, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід урахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і суперечливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення.

2. 2. Тіньова економіка в Україні та її вплив на ринкові відносини

За підрахунками світового банку, в 1994 р. доля тіньової економіки в Україні становила 48,1% сукупного обсягу ВВП. За деякими оцінками, в корумпованих взаємовідносинах знаходяться близько 40% підприємців і майже 90% комерційних структур. Більше 60% доходу середнього службовця, що займає важливу посаду, складають хабарі .

За останні роки обсяги тіньової економіки в Україні значно зросли. Тут називають різні дані. Але всі згодні з тим, що в Україні не менше половини економіки слід віднести до неформального сектору. Він мас загальні ознаки, притаманні будь-якій тіньовій економіці:

- прихований, таємний характер (діяльність господарських субєктів не реєструється державою і не знаходить відображення в офіційній статистиці);

- незаконне збагачення шляхом приховування доходів від державного оподаткування, безкоштовне привласнення чужого майна і перерозподіл суспільного багатства;

- фіктивна господарська діяльність, створення різних фіктивних фірм, товариств, за допомогою яких створюються шахрайські засоби збагачення;

- підпільна (чорна) економіка - заборонені законом види діяльності (наркобізнес, контрабанда, фальшивомонетництво та інші кримінальні види діяльності).

Основні причини, що породжують виникнення та розвиток тіньової економіки, такі:

- неефективне господарське право;

- недосконалість існуючої податкової системи;

- корупція (підкуп) і мафіозність державних чиновників та службових осіб, поставлених підгримувати законність в економіці (за деякими даними, на їх підкуп кримінальний світ витрачає до 30-50% своїх доходів);

- багаточисельність апарату державних чиновників, бюрократизм в їх діяльності;

- висока організованість дільців тіньової економіки.

Отже, значною мірою тіньову економіку породжує держава. Саме від неї і в першу чергу залежить створення ефективного господарського права, управління і податкової системи та контроль за їх виконанням. Мова йде про
псі гілки влади: законодавчу, виконавчу та судову. І держава несе основний
тягар від великих масштабів тіньового сектора: це - дефіцит держбюджету,
неможливість забезпечити дієву соціальну політику, оборону, екологію тощо.

В цьому і сутність протиріччя: сама держава породжує тіньову економіку і вона ж, а точніше, майже все суспільство від цього несе збитки. Розірвати це зачароване коло може тільки сама держава.

РОЗДІЛ 3. ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ В УКРАЇНІ

Світовий досвід показує, що при виборі певної моделі економіки та її реалізації потрібно враховувати загальне і специфічне, яке є змістом перехідної економіки, у стадії якої перебуває Україна. Водночас обовязково слід мати на увазі, що загальні закономірності для перехідної економіки неоднаково виявляються в різних умовах, скажімо, в умовах східної та західної цивілізації.

Закономірністю перехідної економіки є нестабільність і нестійкість, оскільки в її основі лежать суперечності старих і нових форм господарювання, що призводить до швидких якісних змін в економічному і соціальному житті суспільства. У звязку з цим треба передбачати альтернативні шляхи її розвитку. Потенційно існує широкий спектр перспектив: від повернення у певній формі до авторитарно-бюрократичної системи і до постіндустріального суспільства; від корумпованої тіньової економіки до праволіберальних, заснованих на приватній власності систем. Слід ураховувати і те, що альтернативність має певні межі, які зумовлені обєктивними і субєктивними чинниками. Серед багатьох варіантів є оптимальний для тієї чи іншої країни. Критерієм цього вибору є як загальні тенденції розвитку світової цивілізації, так і врахування реальних ресурсів, національних особливостей, історичних традицій, географічного та геополітичного положення. Отже, формувати економічну стратегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економіки, слід, спираючись на перелічені чинники.

Особливістю економіки України є те, що перед початком ринкових трансформацій вона являла собою адміністративно-командний тип, де домінував тотальний монополізм: власності, централізовано-директивного прийняття рішень і технологічний монополізм. Було багато підприємств, які виробляли 60-100 відсотків певного виду продукції. Така монополія не є ринковою. Вона не передбачає конкуренції, ринкових відносин, робить господарюючим субєктом систему державних установ, а підприємства виконують лише виробничі функції.

Створення достатньої кількості підприємств в Україні, які б формували конкурентне середовище, може здійснюватися двома шляхами: реформуванням існуючих підприємств і створенням нових. Перший шлях передбачає: демонополізацію; роздержавлення і приватизацію; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для структурної перебудови підприємств; диверсифікацію. Другий шлях ставить за мету сприяння розвитку малого й середнього бізнесу; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для створення нових підприємств, а також реструктуризації застарілих, тих, які потребують повного оновлення.

Ураховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і науково-технічний потенціал, підготовлені кадри, недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється тільки ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом і приводив би до часів А. Сміта та відповідних методів економічного життя, де все вирішувало вільне ціноутворення.

Модним є так званий лібералізований підхід, сутність якого полягає в тому, що якщо не заважати економіці розвиватися самій по собі за притаманними їй принципами, то Україна скоро ввійде до світового ринку.

Досвід перехідного періоду постсоціалістичних країн, у тому числі України, свідчить: шлях до ринку в «стихійному режимі», самопливом — не тільки не ефективний, а й призводить до надзвичайно великих втрат у всіх сферах життя, відкидає суспільство назад на десятки років.

Орієнтиром при переході до ринкової економіки для України мають бути сучасні розвинені країни, для яких характерна змішана економіка, що грунтується на різних формах власності. Домінуючою при цьому є корпоративна власність, взаємодія конкуренції та регулювання з боку держави, високий соціальний захист населення, соціальна орієнтація економічного розвитку.

Слід також ураховувати, що ринок не можна побудувати, скажімо, за шведським, американським або ще якимось зразком. Він є невідємним елементом економіки. Ринкові відносини у Японії, Італії, Бразилії, Алжирі різні. Характерними рисами сучасного розвиненого ринку є висока організованість, інтелектуальне кадрове забезпечення його інституцій, науково обгрунтовані правові засади.

Україна має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям її розвитку, структурі економіки, географічному положенню, менталітету народу. Для України найприйнятнішою є модель соціальне орієнтованого ринку, який у кінцевому підсумку підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини. Така стратегія має грунтуватися на чітко визначених пріоритетах економічного розвитку, які сприяли б досягненню зазначених цілей. Важливо обрати правильний шлях переходу до ринку. Еволюційний шлях грунтується на поетапному і поступовому введенні ринкових відносин впродовж тривалого періоду (10—15 років). Прискорений шлях, або «шокова терапія», на перший погляд, виглядає як простий, тому що до ринку можна перейти за короткий термін (були пропозиції за 400—500 днів, 2—3 роки). Приваблює він тим, що мета досягається швидко. Використовувався навіть такий сюжет. Хвіст коту можна відрубати частинами, а можна зразу. У першому випадку тварина страждає кожного разу, а у другому — лише раз, а ефект той самий. Сутність такого підходу полягає в тому, що на основну масу товарів та послуг відразу вводять вільні ціни. Зростання їх обмежується проведенням гранично жорсткої фінансової та кредитної політики. Вона є ключовим елементом цього варіанта. Максимально скорочується державний сектор. Соціальна підтримка населення встановлюється на мінімальному рівні.

Прихильників «шокової терапії» у нашій країні було вдосталь, як і пророків та радників різних західних шкіл, у тому числі чиказької (монетаристської школи), на яку покладалося найбільше надій. Проте всі вони, по-перше, не бачать відмінностей не тільки між Україною і Росією, а й Україною і Чилі, між селянином, сформованим колективним веденням господарства, і фермером, який працює у ринковому середовищі. По-друге, всі вони без винятку піклуються не про інтереси України, а про свої власні інтереси, інтереси своїх компаній, країн. По-третє, монетаризм у його класичному розумінні зводиться до вільного ринку, де рівновага у суспільстві досягається за рахунок грошової політики, вільного ціноутворення. У наших умовах багаторівневого монополізму (власності, технології, управління) це зумовлювало руйнацію економіки, дестабілізацію суспільства.

Засади ринкової економіки в Україні мають вводитися прискорено, але без «шоку».

Поелементний, еволюційно-радикальний шлях поєднує поступовість, поетапність і державне регулювання цін на найважливіші товари, з одного боку, і прибутків — з іншого. Раптово перейти до ринку не вдасться, тому що в Україні, по суті, немає розвиненої інфраструктури, без якої не може існувати сучасний ринок. Економіка потребує радикальної структурної перебудови. Без цього неможливо наповнити внутрішній ринок споживчими товарами, посісти чільне місце на міжнародному ринку. Для того щоб досягти цього, потрібні величезні капітальні ресурси. Сподівання на допомогу ззовні — нереальні, їх треба шукати всередині країни, в її сучасній економіці. Гострим є дефіцит на кваліфіковані підприємницькі кадри для роботи у банках, на біржах тощо. Саме тому для побудови ефективної ринкової економіки Україна має демонтувати стару господарську систему і поступово вводити ринкові елементи.

Вирішення цього складного завдання потребує, з одного боку, прискореного переходу до ринку, а з іншого — виходу економіки з кризи. Такими є реальні обставини, з якими не можна не рахуватися, обираючи стратегію переходу до соціальне орієнтованої ринкової економіки.

Головним чинником створення моделі ринку, про яку йдеться, має бути послідовна діяльність держави щодо створення необхідних інституцій ринку.

Регулююча роль держави має здійснюватися методами, які адекватні ринковим формам господарювання. Для цього слід розробити цільові програми розвитку визначальних сфер господарства; забезпечити підтримку пріоритетних напрямів економічного розвитку, виділення для цих цілей кредитів, зменшення податків; стимулювання розвитку виробництва, а не посередницької діяльності, різних соціальних форм господарства; створити сприятливі умови для залучення в країну приватного іноземного капіталу, передусім у формі прямих інвестицій до виробничої сфери, галузей, що виробляють товари споживання.

Держава має регулювати випуск національної грошової одиниці, здійснювати контрольовану емісію, забезпечувати взаємодію національного ринку з міжнародним.

Регулююча роль держави має полягати у забезпеченні рівноваги в суспільстві. І чим більші відхилення від рівноваги, тим сильнішими мають бути регулятори.

Результати економічних перетворень, здійснюваних на таких засадах, будуть детермінованими, незворотними, прискореними і, що особливо важливо, досягнуті в умовах соціальної злагоди.

ВИСНОВКИ

Ринок є одним з найбільших досягнень цивілізації, загальноекомічним явищем, характерним для будь-якого способу виробництва, де діють закони товарного господарства.

Ринок вирішує три основні задачі:

· що виробляти. Це визначають покупці та продавці товарів та послуг;

· як виробляти. Це визначає конкуренція між виробниками; Саме конкуренція спонукає виробників зменшувати витрати виробництва, що можливо завдяки запровадженню нової техніки, технології, організації виробництва, тощо;

· для кого виробляти товари, визначає попит. Якщо населення буде отримувати високі доходи, воно буде купувати все більш різноманітні товари. Але, коли більшість населення країни буде мати обмеженні доходи, воно купуватиме лише товари першої необхідності. Отже, у першому випадку попит стимулюватиме виробництво, а у другому його згортання.

Ринок забезпечує звязок між виробництвом та споживанням, пропорційність процесу відтворення, його цілісність.

Для України найприйнятнішою є модель соціальне орієнтованого ринку, який у кінцевому підсумку підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Аккерман Ф., Ананьин О., Вайскопф Т., Гудвин Н. Экономика в контексте (вопросы преподавания экономической теории) // Вопросы экономики. -2003. - №2. -С. 134 -147.
Амбросов В., Маренич Т. Організаційні фактори підвищення результативності реформ // Економіка України. — 2004. - №3. — С.73-78.
Базилевич В. Д. іктор Дмитрович, Попов В. МПолітекономія: Підручник для студентів вищих закладів освіти / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.) Віктор Дмитрович Базилевич (ред.) . — К. : Знання-Прес, 2001. — 581с
Варга В. Деньги и цены // Мировая экономика и международные отношения. -2006.-На 12.-С. 91-101.
Всеобщая история: Справочник студента / С. В. 1 Іовиков, Л. С. Ма-цыкин, М. И. Дмитриев. — М.: Слово, ACT, 2005.

Демяненко С. До стратегії і тактики економічного реформування // Економіка України. - 2004. - №1. - С.55 - 59.
История мировой экономики: Учебник / Под ред. Г. Ь. Поляка и А. Н. Марковой. — М.: ИНФРО, 2006.
Капитонов М., Сметаннії С. История экономики: Учебник. — М.: Академический Проект, 2004.
Ковальова І. Д. Навчальний посібник для самостійної роботи з дисципліни \Політекономія\ / Національний ун-т кораблебудування ім. адмірала Макарова. Інститут післядипломної освіти . —Видавництво НУК, 2005. — 253с.
Кузнецова Л. Л/. История экономики. — М.: Норма, ИНФРА. 2004.
Маркс К. Капитал. Критика политической экономии. - Т. 3 // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. - 2-е изд. -Т. 25. - Ч. 1. - 545с.
Мельник Л.К., Пиниченко И.И., Дуброва Н.П., Самилык Т.П. Рынок и цены: Учеб. пособ.: Січ, 2005. — 191 с.
Основи економічної теорій: Підручник / А.А Чухно, П.С. Єщенко, Г.Н. Климко та ін. ; за ред. А.А Чухна. - К.: Вища школа, 2001. - 606 с.
Фінансовий і ціновий механізм в умовах переходу до ринку/ М.Я. Демяненко, О.М. Шпичак та ін./ За ред. П.Т. Саблука, М.Я. Демяненка, О.М. Шпичака, Д.В. Полозенка. - К.: Урожай, 2004. -352с.
Энгельс Ф. Наброски к критике политической экономии // Маркс К., Энгельс Ф. Соч.- 2-е изд. - Т. 1. - С. 544-571

Скачать архив с текстом документа