Російська панславістська, польська федеративна і українська слов`янофільська теорії
СОДЕРЖАНИЕ: Російська панславістська, польська федеративна й українська словянофільська теорії Українська словянофільська теорія була відповіддю українських інтелектуалів на російську панславістську та польську федеративну теорії.Російська панславістська, польська федеративна й українська словянофільська теорії
Українська словянофільська теорія була відповіддю українських інтелектуалів на російську панславістську та польську федеративну теорії.
Панславістська теорія виникла в громадських і культурних колах західного й південного словянства у звязку з посиленням ідей пангерманізму та постійної загрози турецького поневолення.
Термін «панславізм» уперше вжив словак И. Геркель у 1826 р. в «Граматиці всесловянської мови». На ґрунті культурної та мовної спорідненості перші панславісти мріяли про політичне обєднання словян під проводом Росії. На їхню думку, це забезпечило б рівновагу сил між групами європейських народів.
Такі ідеї висловлювали тоді словак Я. Коллар, хорват Л. Гай, серб В. Караджич, чех П. Шафарик. Водночас зі своїми і російським народами, вони виокремлювали й «малоросіян». У перші десятиріччя поширення панславізм посприяв швидкому виникненню центрів словянознавства в Празі, Загребі, Москві, Харкові та інших містах.
У 30-40-х роках XIX ст. ідеї панславізму використали російські діячі М. Погодін, Т. Аксаков, Ф. Тютчев, перетворивши його на російський імперський панславізм. Його сутність зводилася до створення єдиної словяно-руської держави на противагу «ворожій Європі». Для цього вони використали ідеї російських словянофілів, які, захищаючи «святу Русь», виступали проти впливів «гнилої», «хворої», «зматеріалізованої» та «безвірної» Європи. Імперські панславісти не брали до уваги існування українського народу й зовсім не помічали його потреб і прагнень.
Те, що українці раніше входили до складу Великого князівства Литовського і Руського, Речі Посполитої, і навіть створили свою Українську козацьку державу — Гетьманщину, і за цей час виробили власні культурні, релігійні та політичні традиції, сприймалося російськими теоретиками як прикра обставина, зумовлена примусовим відокремленням «південно-західних українців» від «материнської основи».
Загарбані Російською імперією, польські громадсько-політичні діячі не сприймали ідеї панславізму з провідною роллю Росії. На відносини між європейськими народами вони дивилися крізь призму теорії федералізму. Намагаючись здобути незалежність, польські інтелектуали хотіли заручитися підтримкою українського населення. Вони висунули твердження про існування республіканського ладу в старій Польщі, де українці, білоруси і литовці нібито мали рівні права з поляками. Спершу вона сформувалася в рамках консервативної аристократичної течії емігрантів, очоленої князем А. Чарторийським. Серед поляків, які мешкали на Правобережній Україні, сформувався «український гурток» поляків-українофілів, які походили з України, захоплювалися її козацьким минулим і розвивали ідеї спільної долі й національних інтересів поляків та українців. Лідер цієї групи, М. Чайковський, за дорученням А. Чарторийського в 30-х роках XIX ст. формував у Туреччині загони козаків для розпалювання в Україні повстанського руху проти імперської влади.
Члени українського гуртка прихильників теорії федералізму уявляли майбутнє України в складі відбудованої федеративної Речі Посполитої і намагалися використати паростки українського національного руху в інтересах відновлення Польської держави. Ідею федерації європейських республік запропонувала також емігрантська шляхетсько-демократична організація «Молода Польща». Проте вона замовчувала питання «української республіки», більше наголошуючи на питаннях боротьби за нову демократичну Польщу, утворену рівноправними і вільними громадянами, а також населенням польських «кресів» — окраїн.
Зрештою, усі провідні польські мислителі не припускали навіть думки про відміну кордонів 1772 р. Польська нація їм уявлялася такою, що неодмінно включала б русинів (українців), литовців і білорусів.
Українських інтелектуалів не влаштовувала і польська федеративна теорія. Ні російські, ані польські інтелектуали не визнавали права українського народу на самостійне існування. Тому на противагу їм члени Кирило-Мефодіївського братства запропонували словянофільську теорію. Вона базувалася на ідеї створення федерації рівноправних народів. Про її зміст ви детальніше довідаєтеся з параграфа про Кирило-Мефодіївське братство.
ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО
Польський історик М. Мохнацький у 1834 р. видав двохтомну історію «Повстання польської нації в 1830 і 1831р.». Там він категорично стверджував: «Польща була республікою коронних, литовських і руських земель. В іншій формі її не розуміємо й сьогодні! Здобути, тобто повернути Литву, Русь, передбачає кожне повстання над Віслою».