Розвіток малого та середнього бізнесу в Україні
СОДЕРЖАНИЕ: Економічні основи розвітку підприємництва в Україні. Малий та середній бізнес в Україні. Розвиток, труднощі та перспективи становлення малого та середнього бізнесу в Україні в 90-ті роки. Напрямки розвитку малого та середнього бізнесу в Україні.Міністерство освіти України
Запорізька Державна Інженерна Академія
Кафедра економічної теорії
Курсова робота на тему:
РОЗВІТОК МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО
БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ
Запоріжжя
Оглавлення
Введення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
3 |
1. Економічні основи розвітку підприємництва в Україні . . . . . . . . . .1.1 Становлення підприємництва в сучасних умовах . . . . . . . . . . . . . |
4 6 |
2. Малий та середній бізнес в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2.1. Загальні основи індивідуального дрібного підприємництва . . . 2.2. Малі на середні підприємства: суть, система організації та принципи діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
9 9 10 |
3. Розвиток , труднощі та перспективи становлення малого та середнього бізнесу в Україні в 90-ті роки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3.1 3.1. Розвиток малого та середнього підприємництва в Україні . . . .3.2. Фактори, що визначають розвиток малого та середнього бізнесу в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3.2 3.3. Юридичне забезпечення розвитку та підтримки малого та середнього підприємництва . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3.4. Труднощі становлення малого та середнього бізнесу в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
13 13 15 17 19 |
4. Напрямки розвитку малого та середнього бізнесу в Україні . . . . . . . 4.1. Організаційні заходи сприяння малого та середнього бізнесу . .4.2. Напрямки державної підтримки малого та середнього бізнесу . |
22 22 26 |
Загальні висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
29 |
| Література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . | 31 |
Вступ
Важливим напрямком економічних реформ в Україні є створення сприятливого середовища для формування та функціонування суб’єктів малого та середнього підприємництва, які є одним з дійових засобів розв’язання першочергових соціально-економічних проблем. Серед них можна назвати: прискорення структурної перебудови економіки; забезпечення насиченості ринку товарами та послугами; створення конкурентного середовища; істотне поповнення місцевих бюджетів; створення додаткових робочих місць; вирішення питання зайнятості в кризових регіонах, які є потенціальними осередками високого рівня структурного безробіття; поліпшення загальних параметрів інвестиційного клімату; забезпечення ефективного використання місцевих сировинних ресурсів.
У сучасних умовах кризових явищ в економіці та обмеженості фінансових ресурсів найшвидше і найефективніше вирішуватимуть ці проблеми саме суб’єкти господарювання малого та середнього бізнесу — малі підприємства, які не потребують великого стартового капіталу і мають високу оборотність ресурсів. Тепер, як ніколи, у ринковому середовищу створено сприятливі об’єктивні передумови для подальшого розвитку малого та середнього бізнесу. Конституцією і законодавством України затверджено рівні права всіх форм власності та право кожного громадянина на підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. На це спрямовані заходи і практичні дії, пов’язані з реформуванням власності та створенням об’єктивних передумов для динамізації розвитку малого та середнього бізнесу. Цьому сприяла і проведена державою робота з роздержавлення та приватизації державного майна.
1. ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ РОЗВІТКУ
ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ
Адміністративно-командна система управління в Україні, як і у цілому у колишньому СРСР, протягом усієї історії свого існування ставила непереборні перепони підприємництву. В умовах цієї системи держава монополізує всю господарську діяльність. Практично всі підприємницькі функції були зосереджені в руках партійно-державної влади. При цьому заходи щодо централізації господарських рішень обґрунтовувалися такими “аргументами”:
а) орієнтацією на будівництво “державного соціалізму”, в умовах якого державна власність уявлялася найбільш зрілою, соціалістичною формою власності;
б) логікою розвитку великого машинного виробництва. До певної межі воно об’єктивно вимагає посилення одержавлення, регламентації господарського життя, веде до стандартизації виробництва. Це явище тією чи іншою мірою проявилося фактично в усіх країнах, що стали на шлях індустріального розвитку. Розвинуті капіталістичні країни, наприклад, до “неоконсервативної хвилі” на межі 70—80-х років йшли аналогічним шляхом, щоправда, не доводили одержавлення до таких масштабів, як у колишньому СРСР. Тут же державна централізація досягла гігантських, абсурдних розмірів і закріпилася на багато років.
Концентрація державної влади у верхніх ешелонах організаційно-управлінської піраміди автоматично звузила майже до нуля вільне господарювання, стримуючи пошук та ініціативу. Виробничі обов’язки рядових працівників полягали в добросовісній ретельності. Не думаюча виконавська дисципліна пропагандою розцінювалася як соціалістична добродійність.
Творчі починання в той час були, але вони здебільшого мали ідеологічний, формальний характер і виступали, як правило, у формі “соціалістичного змагання”. Навіть думка про підприємницьке господарювання в будь-якій формі (сімейної ферми чи кооперативу, не говорячи вже про повний перехід останніх у власність трудового колективу) вважалася крамолою. Ділові люди, починаючи з представників буржуазії і “спеців” і закінчуючи селянством, кустарями й винахідниками, ставали об’єктами політико-ідеологічного й економічного тиску і навіть фізичного знищення.
Все це призвело до занепаду господарської культури суспільства. Командно-адміністративна система породила не лише антипідприємницьку, а й антиінноваційну, бюрократичну, консервативну господарську культуру. Безперечний пріоритет загальнодержавного інтересу, низький престиж професійності й новаторства, заздрість і намагання рахувати “гроші в кишені сусіда”, підозрілість до конкуренції, ринку, товарно-грошових регуляторів, жорстка залежність від політичної та ідеологічної стратегії і кон’юнкрути — все це перешкоджало утвердженню підприємницьких цінностей.
У зв’язку з цим на часі постала дуже складна проблема психологічного й культурологічного характеру, а саме: подолання антипатії суспільства до підприємництва. Необхідно здійснити “стрибок” від “царства” антиінноваційної, консервативної в “царство” продуктивної, динамічної економічної культури. Інакше кажучи, треба перейти від принципу “ініціатива карається” до стародавнього принципу римського права — “закон любить дійових”.
Для адміністративно-командної системи були характерні:
— відсутність ринково-конкурентних регуляторів економічної активності;
— недосконала структура господарства (висока частка гірнодобувних і старих традиційних галузей і відносно низька — високотехнологічних, а також сфери послуг);
— відомчий монополізм і фондова система розподілу ресурсів, які не давали можливості навіть великим господарствам повністю проявити свою підприємливість;
— неефективна кредитно-фінансова система, фактична відсутність ринку капіталу, тобто відсутність умов, які давали б змогу швидко підкріплювати ініціативу необхідними ресурсами;
— нерозвинена ділова інфраструктура (підготовка кадрів, інформаційні банки, система консультування тощо).
1.1. Становлення підприємництва в сучасних умовах
Усі зазначені проблеми нині мають бути вирішені. Причому на перший план висувається проблема формування корпусу підприємців (з числа управляючих і спеціалістів, робітників, селян), а також необхідних компонентів підприємницької інфраструктури.
Важливими передумовами розвитку підприємництва є подальша демократизація та урізноманітнення форм власності, подолання недоторканності принципу підпорядкування нижчих економічних структур вищим, формування повноцінного конкурентного ринку, забезпечення законних прав господарств тощо.
Можливості підприємництва відкриваються на базі прийнятих законів України “Про власність”, “Про підприємства”, “Про підприємництво”. На їхній основі в Україні формуються такі форми підприємництва: індивідуальне дрібне підприємництво; система колективних підприємств (акціонерні товариства, кооперативи та ін.); державні підприємства; спільні підприємства.
Різні форми підприємницької діяльності в Україні набувають усе більшого поширення. Так, на початок 1996 року у промисловості в державної власності залишалось менше половини (43 %) підприємств галузі проти 70 % у 1992 році. За вісім місяців 1996 року промисловими підприємствами недержавного сектора вироблено близько 52 % загального обсягу промислового виробництва. Усього за час проведення приватизації понад 40 тисяч державних підприємств змінили організаційну форму господарювання. Частка основних фондів, що належить державі, зменшилась з 96 до 49 %. Однак, незважаючи на поліпшення кількісних показників збільшення недержавного сектора, слід констатувати, що підприємництво ще не стало основним способом господарювання в Україні.
З’ясовуючи причини такого становища, треба виходити з реальної ситуації, яка створилася в економіці країни. Насамперед слід мати на увазі, що перехід від командно-адміністративних до ринкових методів господарювання — тривалий процес, у якому необґрунтована поспішність може призвести лише до втрат матеріального й морального характеру.
Крім того, на розвитку підприємництва негативно позначається кризове становище економіки. Так, лібералізація цін і пов’язана з нею інфляція призвели до ліквідації фінансової бази малого бізнесу через обезцінення заощаджень населення і різке підвищення відсоткових ставок. Слід враховувати й таке: економічна суть підприємницької діяльності полягає в одержанні прибутку не будь-яким шляхом, а за рахунок зниження витрат виробництва стосовно до ринкової ціни через науково-технічний прогрес. Інфляція, спричинена надто високими цінами на засоби виробництва, фактично закриває доступ багатьом підприємствам до сучасних технологій, найновіших досягнень науково-технічного прогресу.
Негативно позначається на розвитку підприємництва також глибокий спад виробництва. Він посилює монополістичний характер економіки, її дефіцитність, розширює інфляцію, породжує економічний хаос і невпевненість. До того ж простійна інфляція, коли зростання цін перевищує збільшення номінальніх доходів населення, веде до звуження ємності внутрішнього ринку, істотно стримує розвиток підприємницької діяльності у виробничої сфері. Крім того, недосконалими залишаються організаційні й правові засади розвитку підприємництва, фінансова-кредитна й податкова системи. Всі ці та інші факти переконливо свідчать, що процес становлення підприємництва як форми господарювання відбувається нині досить суперечливо. На його шляху необхідно подолати багато труднощів як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру.
Розвиток підприємництва несумісний з командно-бюрократичними методами господарювання, будь-якими суб’єктивно-догматичними підходами в управлінні економікою. Допущені тут помилки катастрофічно відбиваються на становищі підприємця. Лише той досягає успіху на цьому шляху, хто здатний творчо мислити, генерувати нові ідеї, володіє вмінням організувати трудові колективи на втілення цих ідей у господарську практику.
2. МАЛИЙ ТА СЕРЕДНІЙ БІЗНЕС В УКРАЇНІ
2.1. Загальні основи індивідуального дрібного підприємництва
У кожному суспільстві підприємництво передбачає функціонування поряд з великими цілої системи малих та середніх підприємств, у тому числі й таких, які базуються на індивідуальній трудовій діяльності окремих осіб або сімей. Ця форма господарської діяльності в нашій країні фактично не розвивалася. Проте перехід від командно-адміністративних до економічних методів господарювання створює реальні умови для розвитку малого та середнього бізнесу.
Дрібне підприємництво немислиме без ринку. Адже воно безпосередньо не регулюється державою; економічні відносини між дрібними бізнесменами можуть здійснюватися лише через ринок.
Розвиток дрібного підприємництва забезпечується правом кожної людини займатися будь-якою економічною діяльністю у межах законів. Приватна власність — неодмінна умова дрібного підприємництва. Справа в тому, що цей вид діяльності має яскраво виражений трудовий характер. Тут прямо простежується взаємозв’язок між тим, хто виробляє, і тим, хто привласнює.
Важливою передумовою дрібної підприємницької діяльності є визначення її сфери. Вибираючи вид діяльності, підприємець повинен чітко бачити свою нішу на ринку. Вона має “вписуватися” у великий бізнес, не дублюючи його. Доцільно зосередити увагу на таких видах робіт, які з точки зору великого бізнесу виконувати невигідно.
Поряд з цим підприємцю необхідне чітко визначитися з характером діяльності, аби вона не суперечила законам. Законом України “Про підприємницьку діяльність” установлені конкретні обмеження підприємницької діяльності. Так, лише окремим державним підприємствам дозволяється виготовлення наркотичних засобів, зброї та вибухових речовин, а також випуск цінних паперів та грошей. Крім того, не може здійснюватися деяка підприємницька діяльність без спеціального дозволу (ліцензії), що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом.
Організація дрібного підприємництва має базуватися на принципах самоокупності та одержання прибутку. Слід пам’ятати, що на противагу державним підприємствам індивідуальний дрібний бізнес передбачає банкрутство у справжньому розумінні цього слова. Тому підприємець повинен навіть за нормального стану його справи постійно поліпшувати економічну діяльність. Необхідно чітко бачити перспективу, а отже, робити відповідні прогнозні розрахунки, маркетингові дослідження тощо.
2.2. Малі та середні підприємства:
суть, система організації та принципи діяльності
Малий та середній бізнес здійснюється шляхом створення розгалуженої системи малих підприємств. Згідно із Законом України “Про підприємства” до малих відносяться такі підприємства:
— у промисловості й будівництві — з числом працюючих до 200 чоловік;
— у науці й науковому обслуговані — до 100 чоловік;
— в інших галузях виробничої сфери (крім роздрібної торгівлі) — до 50 чоловік;
— у галузях нематеріального виробництва — до 25 чоловік;
— у роздрібної торгівлі — до 15 чоловік.
Законодавство України надає широкі права щодо створення малих та середніх підприємств. Так, засновниками їх могуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члені сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство.
Малі підприємства — досить поширена й ефективна форма господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємництво здатне найоперативніше реагувати на кон’юнктуру ринку і таким чином надавати ринковий економіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого та середнього бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення науково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів і послуг.
За характером діяльності у малому та середньому бізнесу можна виділити декілька видів підприємств. До першого виду належать індивідуальні (засновані на особистій власності окремої особи та виключно на її праці) або сімейні (засновані на власній праці членів однієї сім’ї, які проживають разом) підприємства. Майно такого підприємства формується з майна громадянина (сім’ї), одержаних доходів та інших законних джерел.
Інший вид — кооперативи або колективні підприємства, чисельність працюючих у яких не перевищує установлених обмежень. Майно кооперативу формується за рахунок вкладів учасників, одержаних доходів та інших законних джерел і належить його учасникам на правах пайової часткової власності.
Крім названих вище, можуть створюватися й інші малі підприємства. Законодавством передбачається можливість утворення на території України іноземних, а також спільних підприємств.
Серед характерних особливостей діяльності малих та середніх підприємств слід виділити найважливіші моменти: по-перше, підприємець сам вибирає, що, як і для кого виробляти. Будь-якої регламентації “зверху” він тут позбавлений; по-друге, підприємець має можливість застосувати найману працю.
Перспективи розвитку малого та середнього підприємництва дуже великі. Зарубіжний досвід переконливо свідчить, що в усіх розвинутих країнах такі підприємства давно оформилися в самосійні структурні підрозділи малого бізнесу; вони зайняти виготовленням продукції невеликих серій, сезонного попиту, виробляють компоненти для великих підприємств. Особливо відчутна роль малого та середнього бізнесу в галузі НТП. Невеликі науково-пошукові фірми перетворилися в важливий фактор НТП. Так, а США в середині 80-х років на малий бізнес припадало 63 % всіх зайнятих, 45 % сукупних активів, 35 % чистого доходу. У країнах ЄС на малих підприємствах працює приблизно половина всього самодіяльного населення.
3. РОЗВИТОК ТА ПЕРСПЕКТИВИ
МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ
3.1. Розвиток малого та середнього підприємництва
в Україні в 90-ті роки
Кількість діючих малих та середніх підприємств в Україні збільшилася з 19,6 тис. у 1991 р. до 101 тис. у 1997 р., або в 5 разів. Чисельність працюючих на цих підприємствах зросла з 310, 9 тис. до 1 млн. чол. За відповідні роки.
У 1997 р. функціонувало 3,7 тис. кооперативів з 82,5 тис. працюючих, близько 1 млн. індивідуальних підприємців. В агропромисловому комплексі створено 35,5 тис. фермерських господарств, де зайнято 90 тис. чол.
В цілому в секторі малого та середнього підприємництва працює понад 2 млн. чоловік, що становить майже 10 % зайнятого населення України. Підприємства малого бізнесу створюються в різних галузях економіки. Проведені в /7/ дослідження показали, що найбільша питома вага діючих малих підприємств у торгівлі та господарському харчуванні (51,4 % усіх підприємств малого бізнесу), промисловості (14,0 %), будівництві (9,9 %), побутовому обслуговані (5,2 %). У невеликій кількості малі підприємства функціонують у сфері науки, транспорту та зв’язку, охорони здоров’я, у матеріально-технічному постачанні і збуті, фінансово-кредитній діяльності, культурі і мистецтві, освіті тощо.
Таким чином, нагромаджений приватний або пайовий капітал направляється переважно не у виробничу сферу, а на ринок торговельно-посередницьких послуг, де швидше і без значних витрат можна отримати великі прибутки.
Результати проведеного аналізу структури малого підприємництва за формами власності свідчать про те, що найбільша частина малих підприємств — з колективною формою власності (64,1 %). Питома вага підприємств з приватною формою власності—34,5 %, з державною— лише 1,3 %.
Малі підприємства з приватною формою власності забезпечують 22 % усієї виручки (валового доходу) від реалізації продукції підприємств малого бізнесу та 24 %— балансового їх прибутку, а з колективною формою власності—77 та 75 % відповідно. В сучасних умовах розвитку підприємництва в Україні малі підприємства з колективною формою власності стають життєздатнішими за рахунок об’єднання капіталу кількох засновників, спільного ведення бізнесу, привабливих умов обмеженої відповідальності порівняно з підприємствами інших форм власності.
Дослідження структурного співвідношення малих підприємств за формами власності в територіальному аспекті показало, що підприємства з колективною формою власності переважають у м. Києві (78,6 % загальної кількості діючих малих підприємств), Житомирській (71,0 %), Харківській (65,5 %), Дніпропетровській (67,8 %), Київській (66,4 % ) та Львівській (65,5 %) областях. Найвища концентрація приватних малих підприємств у Івано-Франківській (50,6 %), Черкаській (48,4 %), Сумській (44,4 %) та Херсонській (43,7 %) областях.
На малому підприємстві працює у середньому 10 чоловік. Із загальної кількості працівників діючих малих підприємств питома вага штатних дорівнює 88,0 %, сумісників—8,1 %, працюючих за договорами цивільно-правового характеру—3,9 %.
Кількість діючих малих підприємств на 1000 чол. у середньому по Україні становить 2 одиниці. Аналіз стану малого підприємництва в регіональному розрізі показав, що набагато вища, ніж у середньому по країні, кількість функціонуючих малих підприємств на 1000 чоловік у містах Севастополі (6,9) та Києві (4,9), Харківській (2,7), Донецькій (2,6) областях та Автономній Республіці Крим (2,3).
3.2. Фактори, що визначають розвиток
малого та середнього бізнесу в Україні
Малі підприємницькі структури є досить нестійкими. Статистичні дослідження, проведені в США та інших західних країнах, свідчать, що з 100 фірм, які розпочинають діяльність одночасно, у перший рік свого існування зазнають невдачі 20, в другий — 17, на кінець третього року продовжують функціонувати близько половини фірм, а на кінець п’ятого — тільки 33 %. Ще більш нестійкими є малі підприємства України.
На процес формування, розвитку та стабілізації роботи малих форм підприємництва впливає велика кількість різноманітних факторів, які доцільно класифікувати за сферою та характером впливу.
Табл. 1
Класифікація факторів за сферою та характером впливу
| Ознака класифікації | Групи факторів |
| За сферою впливу | Зовнішні а) базові б) доповнюючи Внутрішні |
| За характером впливу | Соціально-психологічні Організаційно-правові Фінансово-економічні |
Зовнішні фактори — це компоненти середовища, в якому функціонує приватне підприємство, зокрема, малий бізнес. Вони поділяються на базові та доповнюючи. Основним базовим фактором є наявність законів, якими держава регулює діяльність малих форм підприємства. Доти, доки держава не дозволяла громадянам створювати кооперативи та малі підприємства, малий бізнес у нашій країні не міг легально функціонувати.
До інших базових факторів можна віднести наявність та доступність основних компонентів для організації підприємницької діяльності (кошти, приміщення, обладнання, сировина, матеріали тощо), співвідношення фіскальної та економічної функції податків, яке б давало змогу здійснювати розширене відтворення виробничого процесу; загальна економічна стабільність у державі тощо.
Доповнюючими факторами є: наявність державної підтримки малого бізнесу; інфраструктура, яка сприяє розвитку малих підприємств; процедура реєстрації підприємницьких структур тощо.
Внутрішні фактори охоплюють особисті та професійні здібності людей, які стають на шлях підприємницької діяльності. Це — й рівень їх психологічної готовності, і рівень мотивації, і професійна підготовка та інші фактори.
Соціально-психологічні, організаційно-правові та фінансово-економічні фактори є взаємозалежними і характеризуються значним впливом один на одного.
В групу соціально-психологічних факторів об’єднані ті з них, що характеризують сприйняття підприємництва суспільством у цілому та окремими його громадянами, як тими, що прагнуть займатися малим бізнесом, так і тими, хто їх оточують. Ця група факторів має особливе значення в нашій державі, в якій протягом десятиліть насаджувався культ відчуження від власності, а словам “підприємець”, “бізнесмен” надалася негативний підтекст.
Політика держави щодо малого бізнесу проявляється, по-перше, у створенні законодавчої основи функціонування малих підприємств, і, по-друге, у формуванні громадської думки щодо цього важливого сектора економіки держави.
Серед організаційно-правових факторів , які визначають розвиток малих форм підприємництва, одним з основних є наявність законодавчих актів, що регламентують правові засади малого бізнесу, тобто сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, які визначають порядок створення підприємств, їх правові та організаційні форми, порядок організації виробництва, забезпечення його необхідними ресурсами, збут, систему оподаткування тощо.
Останньою групою факторів, які визначають розвиток малих форм підприємництва, не менш важливою, ніж дві попередні, є група фінансово-економічних факторів , яка поділяється на три підгрупи: економічні, фінансові та ресурсні фактори. На розвиток малого та середнього бізнесу в Україні значний вплив має система фінансування, кредитування, оподаткування та страхування, а також можливість залучання виробничих та фінансових ресурсів.
3.3. Юридичне забезпечення розвитку та підтримки
малого та середнього підприємництва
Розвиток малого підприємництва здійснюється в результаті проведення послідовної державної політики у цьому важливому секторі ринкової економіки.
Державна політика розвитку малого підприємництва є частиною загальної економічної та соціальної політики України і визначає основні принципи, напрями і форми економічного та адміністративно-правового впливу, які передбачаються урядом у сфері малого бізнесу.
Основними принципами державної політики є створення сприятливих умов для розвитку малого підприємництва, зокрема забезпечення:
— системності та комплексності механізмів державного регулювання розвитку малого підприємництва;
— цілеспрямованості та адресності підтримки суб’єктів малого підприємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів для їх реалізації;
— рівноправного доступу суб’єктів малого підприємництва усіх форм власності до фінансових, матеріальних, природних, інформаційних та інших ресурсів.
Останніми роками в Україні прийнято ряд важливих рішень щодо державної політики як у сфері підприємництва в цілому, так і малого бізнесу. Кабінетом Міністрів України затверджено Концепцію державної політики розвитку малого підприємництва (від 3 квітня 1996р. № 404), головною метою якої є досягнення належного рівня координації діяльності органів виконавчої влади, пов’язаної із забезпеченням розвитку цього сектора ринкової економіки. В Концепції визначено стратегічні напрями державної підтримки та регулювання малого бізнесу. З метою прискорення розвитку малих форм господарювання та подальшого забезпечення їх державної підтримки Кабінет Міністрів України затвердив Програму розвитку малого підприємництва в Україні на 1997-1998 рр. (від 29 січня 1997 р. № 86). У ній передбачено здійснення цілого комплексу конкретних заходів з питань формування правової бази малого підприємництва, вдосконалення фінансово-кредитної підтримки, забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов розвитку малих підприємств, стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів малого підприємництва, інформаційного та кадрового забезпечення бізнесу.
Важливим кроком до вдосконалення систем легалізації підприємницької діяльності є розробка ряду нормативно-правових документів щодо ліцензування та патентування деяких видів підприємництва, створення єдиної вертикальної структури органів ліцензування. Так, відповідно до Указу Президента від 7 лютого 1997 р. № 104/97 створено Ліцензійну палату України, яка набула статусу центрального органу виконавчої влади, визначено її функції. Указом також передбачено створення представництв та підрозділів палати в областях, міських м. Києва і Севастополя та районних держадміністраціях.
З метою проведення державної політики у підприємницькій діяльності, в тому числі у малому та середньому бізнесі, Указом Президента України від 29 липня 1997 р. № 737/97 створено Державний комітет з питань розвитку підприємництва і визначено його завдання щодо підтримки підприємництва.
У грудні 1997 року Верховна Рада України прийняла зміни та доповнення до Закону України “Про підприємництво”, якими встановлено єдиний перелік видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню. Їх кількість скорочено з 112 до 41.
3.4. Труднощі становлення малого та середнього бізнесу в Україні
Незважаючи на ряд прийнятих останнім часом вищими органами державної влади і управління нормативних документів, розвиток малого підприємництва в Україні здійснюється у несприятливому макро- та мікросередовищі, є багато проблем, які необхідно вирішувати на різних рівнях. Аналіз діяльності суб’єктів малого бізнесу свідчить про те, що значна кількість новостворених малих підприємств не може розпочати свою роботу через відсутність достатнього статутного капіталу, сировини та матеріалів, власних площ і обладнання, практичних навичок та підприємливості працівників у здійсненні бізнесу. Вони мають проблеми виробничого характеру, труднощі в реалізації продукції, формуванні відповідної клієнтури. Через невеликі обсяги господарської діяльності деякі малі підприємства неспроможні залучати кваліфікованих фахівців, наймати здібних робітників і забезпечувати їм високу оплату праці.
Негативно впливають на розвиток малого бізнесу такі стримуючі фактори, як загальний спад вітчизняного товарного виробництва, зростання цін, інфляція, низький рівень платоспроможності населення, рекет, корупція тощо. Частка малих та середніх підприємств у валовому внутрішньому продукті України становить лише 9 %, тоді як у країнах ринкової економіки — 50-65 %, у Росії — близько 10-11 %. Виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) виробничих малих підприємств дорівнює лише 2,3 % від загального обсягу продукції промисловості України.
Результати проведеного в /7/ дослідження показали, що основними причинами гальмування розвитку малого підприємництва в Україні є :
— неопрацьованість законодавства як з питань розвитку малого підприємництва, так і підприємництва в цілому;
— високі податки, що змушує деяких суб’єктів малого та середнього підприємництва йти у тіньову економіку;
— недостатня державна фінансова-кредитна і майнова підтримка малих підприємств;
— відсутність дійового механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого бізнесу;
— недосконалість системи обліку та статистичної звітності малих підприємств;
— обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення;
— недосконалість системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для підприємницької діяльності;
— відсутність стимулів для інвестицій;
— психологічне неприйняття позитивної ролі підприємців у ринкових перетвореннях серед окремих верств населення.
Основними напрямками дальшого розвитку малого підприємництва в Україні у найближчій перспективі є: формування належної законодавчої бази, сприятливої для розвитку малого бізнесу; вдосконалення фінансово-кредитної підтримки; забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов розвитку малих підприємств; інформаційне та кадрове забезпечення бізнесу; стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів малого та середнього підприємництва.
Формування відповідної законодавчої бази розвитку малого підприємництва передбачає, насамперед, встановлення правових гарантій для забезпечення свободи і захисту приватної власності; розробку дійових законодавчо-нормативних актів, спрямованих на стимулювання малого бізнесу; усунення правових суперечностей і скасування положень, що гальмують розвиток приватної ініціативи.
Сьогодні найактуальнішими проблемами є розробка нових та вдосконалення діючих підходів до власності та форм її захисту; створення сприятливішого податкового, інвестиційного, інноваційного та цінового режимів для суб’єктів малого підприємництва; упорядкування механізму державного регулювання та контролю підприємницької діяльності.
4. НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ
МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ
4.1. Організаційні заходи сприяння малого та середнього бізнесу
Для активізації діяльності суб’єктів малого та середнього підприємництва існує відповідна економічна підоснова. Перш за все це виробничий, науково-технічний та кадровий потенціал, який був створений до початку ринкових перетворень, але сьогодні використовується далеко не в повному обсягу, так само, як ще один засіб для розвитку малого бізнесу — використання місцевих мінерально-сировинних ресурсів. Порівняно з іншими країнами, і в першу чергу — з розвинутими, Україна має набагато гірші не лише якісні, але й кількісні показники, що відображають їх розвиток.
Так, на середину 1997 року /6/ в Україні кількість малих та середніх підприємств на 1000 жителів складає близько 3,6 од., тоді як у Росії — 6, країнах Європейського Співтовариства — 45, Японії — 49,6, США — 74,2 од. Частка цих підприємств у валовому внутрішньому продукті України становить нині близько 9 %, у країнах Західної Європи — 50—67, США — 52, Японії — 55 % (див. табл. 1).
Ще більшої актуальності набуває розвиток цього сектора економіки у зв’язку з прогнозними оцінками щодо обсягів вивільнення працівників у 1999 році і необхідності створення додаткових робочих місць.
На основі детального аналізу розвитку малих та середніх підприємств можна зробити такий висновок: формування процесів підтримки малого бізнесу повинне відбуватися на двох основних рівнях: державному та регіональному.
На державному рівні визначаються мінімально необхідні нормативи функціонування ринку малого підприємництва, його загальні межі. Держава повинна забезпечити спрощення законодавства, визначити обсяги прав та обов’язків суб’єктів малого бізнесу, межі втручання місцевих органів виконавчої влади у підприємницьку діяльність. Крім використання нормативів прямої дії, держава повинна здійснювати економічне регулювання ринкового середовища, створюючи сприятливі умови для функціонування суб’єктів малого та середнього бізнесу через податкову, митну, грошову-кредитну, зовнішньоекономічну системи, а також за допомогою інших заходів макроекономічному характеру. Тобто можна говорити про вирішальну роль держави у цьому процесі.
Табл. 2.
Кількість малих та середніх підприємств на 1 тис. населення
| Країна | Кількість, од. на 1 тис. нас. |
Великобрітанія Німеччина Франція Країни ЄС США Японія Росія Україна |
46 28 27 45 74 50 6 3,6 |
Конкретні напрями, форми та заходи, здійснювані державою й цій сфері, повинні реалізовуватися через Державну програму розвитку малого підприємництва, яка, в свою чергу, має стати невід’ємною частиною Програми соціально-економічного розвитку України. Формування та реалізацію державної політики у сфері малого бізнесу перш за все повинні проводити Міністерство економіки та Міністерство фінансів України. Створення ж окремого державного органу з підтримки підприємництва, який би взяв на себе функції формування державної політики істотних зрушень не дасть.
Макроекономічне регулювання ринкового середовища суб’єктів малого та середнього бізнесу не може охопити всіх його аспектів, врахувати особливості територій. Практичний досвід показує, що на формування і функціонування ринкового середовища для суб’єктів малого підприємництва на рівні регіонів мають впливати щонайменше чотири групи заходів:
1) стимулювання пропозиції суб’єктів малого та середнього підприємництва (програми щодо професійної підготовки людей, які б могли зайнятися підприємництвом, диференційована система надання допомоги тощо);
2) стимулювання попиту на продукти та послуги малого бізнесу;
3) співвідношення попиту і пропозиції суб’єктів малого підприємництва (інформаційна та консультативна діяльність для осіб, які хочуть зайнятися підприємницькою діяльністю, їх професійна орієнтація тощо);
4) допомога регіональному розвитку (фінансова, інформаційно-консультативна, локальні програми розвитку малого підприємництва тощо).
Визначені заході мають стати основою впливу на ринкове середовище за рахунок створення системи регіонального сприяння розвиткові малого підприємництва. Для цього можна виділити два типи організацій для її підтримки. По-перше, це структурні підрозділи місцевих органів виконавчої влади та самоврядування — відділи сприяння підприємницької діяльності. Поряд з суто виконавськими функціями реєстрація субєктів підприємницької діяльності, видача ліцензій тощо), дані органи мають здійснювати ще цілий ряд інших функцій, спрямованих безпосередньо на підтримку малого підприємництва. Система регіонального сприяння розвитку малого підприємництва на рівні місцевого органу виконавчої влади включає такі функції: організація системи моніторингу за ринковим середовищем субєктів малого підприємництва; виділення пріоритетних галузей економіки для розвитку малого підприємництва; формування в регіоні привабливого середовища для інвестицій; створення системи підготовки кадрів для малого підприємництва; залучення суб’єктів малого підприємництва до розвязання регіональних проблем; розробка програми розвитку малого підприємництва; створення недержавних структур підтримки малого підприємництва; організація системи навчання; створення фонду підтримки малого підприємництва; залучення міжнародної технічної допомоги; методична допомога; організація єдиного інформаційного поля.
По-друге, це регіональні об’єднання субєктів малого підприємництва. Вони повинні створюватися на добровільних засадах, а їх виконавчі дирекції— за рахунок внесків членів об’єднань. Основною метою цих структур мають бути: дотримання вимог державної політики щодо розвитку малого підприємництва з урахуванням інтересів території; узгодження інтересів підприємців з інтересами населення; поєднання розвитку малого підприємництва з вирішенням соціально-економічних проблем територій; сприяння концентрації фінансових ресурсів для розвитку малого підприємництва; участь у розробці регіональних програм сприяння малого бізнесу.
Головною складовою системи регіонального сприяння розвитку малого підприємництва повинна стати відповідна програма. Заходи такої програми мають бути зорієнтовані на три проміжки часу: довго-, середньо- і короткостроковий.
У довгостроковій програмі повинні вирішуватися стратегічні цілі малого підприємництва. Одним з напрямів діяльності має стати створення системи підготовки менеджерів для малого підприємництва за такою схемою: наукові розробки з малого підприємництва; регіональні вищі навчальні заклади; бізнес-інноваційні центри; сфера малого підприємництва.
Механізм функціонування цієї системи полягає у формуванні силами академічної науки напрямку наукових розробок з малого підприємництва. Ці розробки мають дістати теоретичне втілення у навчальних процесах підготовки менеджерів для малого підприємництва. Практична ж реалізація теоретичних знань майбутніх менеджерів повинна відбуватися у створених при регіональних навчальних закладах бізнес-інноваційних центрах. Такій підхід дасть змогу готувати високопрофесіональних спеціалістів з малого підприємництва.
Програмні заходи, розраховані на середньостроковий перехід, мають забезпечувати реалізацію тактичних цілей. Однією з складових цієї роботи повинні стати створення і трансформація недержавних структур підтримки малого бізнесу. На рівні області це матиме такий вигляд: консалтинговий центр; бізнес-інформаційний центр; бізнес-інкубатор.
До складу таких центрів на добровільних засадах можуть входити різні суб’єкти підприємницької діяльності. При цьому учасники, не втрачаючи своєї економічної самостійності і залишаючись юридичними або фізичними особами, можуть делегувати центру ряд управлінських функцій, виконання яких повязане з вирішенням спільних завдань. Їх економічні відносини з центром будуватимуться на принципах платності за проведену роботу, надані послуги тощо.
4.2. Напрямки державної підтримки
малого та середнього бізнесу в Україні
Важливе значення має фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва. Державну політику щодо його фінансового забезпечення слід проводити у напрямі створення розвинутої мережі фінансово-кредитних установ, страхових фірм, інвестиційних та страхових фондів; розвитку товариств взаємного кредитування та страхування; розробки і впровадження системи стимулювання комерційних банків, які надавали б пільгові кредити малим підприємствам. Доцільно активізувати діяльність Українського фонду підтримки підприємництва, сприяти розвитку регіональних фондів (відділень) для фінансової допомоги суб’єктам малого підприємництва; розробити чіткий механізм направлення певної частини коштів, отриманих від приватизації державного майна, на підтримку малих підприємств; створити систему гарантій для забезпечення кредитів, що надаються фінансово-кредитними установами суб’єктам малого та середнього підприємництва, які функціонують у пріоритетних напрямках господарської діяльності; забезпечити сприятливі умови для розвитку такої перспективної форми фінансування малого бізнесу, як лізинг.
Фінансове забезпечення розвитку малого та середнього підприємництва можуть здійснюватися за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, приватних вітчизняних та іноземних інвесторів. Крім того, для фінансування суб’єктів малого підприємництва державним структурам доцільно використати можливості залучення коштів Світового Банку, Європейського банку реконструкції і розвитку, інших міжнародних фінансових організацій.
Однім із значущих напрямків розвитку малого підприємництва є матеріально-технічна та інноваційна підтримка. Забезпечення сприятливих матеріальних умов та інноваційного клімату для розвитку малих підприємств передбачає розробку та впровадження механізму передачі малим підприємствам виробничих площ і виробничих потужностей та розширення сфери надання робіт і поставок для державних потреб та сприяння забезпеченню їх матеріально-технічними й іншими ресурсами з боку державних структур.
Мале підприємство не може успішно розвиватися без створення розвинутої системи інформаційного обслуговування. Державну підтримку суб’єктів малого підприємництва щодо цього доцільно здійснювати шляхом створення розвинутої мережі консультативних, юридичних, бухгалтерських фірм, регіональних інформаційно-аналітичних центрів тощо.
У сфері зовнішньоекономічної діяльності малих форм господарювання державна політика спрямовується на підвищення їх експортних можливостей, розвиток торговельних, науково-технічних, виробничо-технологічних відносин з іноземними партнерами по бізнесу, створення сприятливих умов для залучення іноземних інвестицій у вітчизняний бізнес.
Держава, спрямуючи діяльність підприємців на забезпечення високої ефективності в економіці, підтримує їх, захищаючи малі та середні підприємства та їхню власність, контролюючи виконання законів.
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Мале та середнє підприємництво як самостійний і незамінний елемент ринкової економіки істотно впливає на структурну перебудову в економіці країни, робить певний внесок у збільшення загальних обсягів виробництва, роздрібного товарообороту, сприяє економії та раціональному використанню всіх ресурсів, створює сприятливе середовище для розвитку конкуренції та усунення монополізму в здійсненні підприємницької діяльності, забезпечує сильнодіючі стимули до інноваційних процесів та високоефективної праці.
Пропонуючи свою продукцію на товарний ринок для реалізації, малі підприємства сприяють зовнішньому задоволенню споживчого попиту населення. Вони створюють нові робочі місця, залучають працюючих та непрацюючих до суспільно-корисної діяльності, сприяють формуванню середнього класу суспільства.
Загальновизнані переваги малого та середнього бізнесу — це мобільність, гнучкість, раціональна організаційна структура підприємства, здатність швидкого пристосування до змін споживчого попиту, оперативність освоєння випуску нової продукції малими партіями, невисокі експлуатаційні витрати.
З теоретичних позицій мале підприємництво розглядається як особлива форма економічної активності, що передбачає: орієнтацією на досягнення комерційного успіху; інноваційний та ризиковий характер діяльності; перспективність, спрямування на подальший розвиток, розширення масштабів і сфері діяльності; несення майнової відповідальності підприємцем за результатами господарювання; свободу та самостійність суб’єктів у прийнятті управлінських рішень та здійсненні бізнесу; постійний характер господарської діяльності, укладання регулярних, а не одноразових угод.
Як певний стиль (тип) господарської поведінки мале підприємництво має такі характерні риси: динамічність, цілеспрямованість, наполегливість у здійсненні бізнесу, ініціативність, підприємливість, творче ставлення до справи, пошук нетрадиційних рішень і нових способів дій, готовність до ризику та вміння ним управляти, комунікативність, оперативність, орієнтація на потреби споживачів та їх поведінку на ринку.
Головна (кінцева) мета малого та середнього підприємництва — отримання прибутку. Проміжними цілями їх діяльності є найповніше задоволення споживчого попиту на товари та послуги, зміцнення позицій на ринку, обслуговування певної групи клієнтів (сегмента ринку), підвищення іміджу фірми.
Відсутність сучасного досвіду цивілізованої підприємницької діяльності у підприємців — одна з основних причин фінансового краху більшості малих підприємств. Створення малого підприємства завжди пов’язане з величезним ризиком та переборенням опору, що неминуче виникає при народженні нового.
Становлення малого та середнього бізнесу в Україні — тривалий процес, який повинен мати певну етапність, виходячи з економічного стану країни, існуючих проблем на макро- та мікрорівнях.
Література
1. Закон України “Про підприємства в Україні” // Світ бухг. обліку, № 8, 1997, С. 36—47.
2. Закон України “Про приватизацію майна державних підприємств” // Голос України, № 12, 1994.
3. Закон Украины “Об Антимонопольном комитете Украины” // О приватизации, 1994, № 2, С. 3—12.
4. Закон України “Про захіст від недобросовестной конкуренції” // Збірник поточн. законодавтсва, 1996, № 29, С.3—5.
5. Постановление Верховного Совета Украины “О временном положении и Фонде государственного имущества Украины” // Голос Украины 1994, № 149, С.12.
6. Бутко М., Мурашко М. Організаційні заходи сприяння малому бизнесу // Економіка України, № 7, 1997, С. 20—24.
7. Виноградська А. Розвиток малого підприємництва // Економіка України, № 2, 1999, С. 36—43.
8. Голиков В. Приватизация как фактор перехода Украины к рыночной экономике // Економіка України, № 8, 1996, С. 3—21.
9. Голикова Т. О структуре государственной и коммунальной собственности // Экономика Украины, 1995, № 8, С. 44—52.
10. Завада О., Малах В. Від монополії до конкуренції // Економіка. Фінанси. Право. 1998, В. 11, С. 2—6.
11. Загородній А., Громяк Л. Фактори, що визначають розвиток малого бізнесу в Україні // Економіка України, № 6, 1996, С. 65—70.
12. Мельник Л.Е., Корецкий Н.Х. и др. Государство и экономика. — Запорожье, 1997.
13. Мельник Л.Е., Корецкий Н.Х. и др. Рыночная трансформация государственно-плановой экономики. — Запорожье, 1996.
14. Основи економічної теорії. У двох книгах. За ред. проф. Ю.В. Ніколенка. К., “Либідь”, 1998.
15. Черняк В. Модель экономики: выбор Украины // Экономика Украины. 1995, № 9, С. 33—54.
16. Экономика Украины: актуальные вопросы ее современного развития. Доклад Президента Украины Л. Кучмы на Всеукраинском совещании экономистов 14 сентября 1995 г. // Экономика Украины. 1995, № 11, С. 10—12.