Різновиди планів на підприємстві та їх комплекси

СОДЕРЖАНИЕ: Види (форми) планування і планів: директивне та індикативне планування, довгострокове (перспективне), середньо-строкове і короткострокове (поточне). Диференціація за складом планових рішень. Прогнозування. Стратегічний план підприємства.

Як зазначалось раніше, планування є важливою функцією управління, яка, як і управ­ління, видозмінюється в процесі розвитку економіки.

Перехід до ринкової концепції управління вимагає перегляду всіх елементів плану­вання. Автоматична заміна планування ринковими регуляторами не пройшла й не могла: більше того, самі ринкові методи управління виникнути не можуть. Необхідно було на плановій основі створити умови для їх формування через роздержавлення, приватиза­цію, реструктуризацію, санацію тощо.

Планування як форма державного впливу на економіку існує у всіх країнах. Воно органічно вписується в ринковий механізм господарювання. В процесі планування важ­ливо визначити, що і як повинна планувати держава, а що - самі субєкти господарю­вання. Щоб вирішити цю проблему розглянемо види планування.

За змістом і формою прояву розрізняють такі види (форми) планування і планів:

1 . З точки зору обовязковості планових завдань розрізняють директивне та індикативне планування.

Директивне планування - це процес прийняття рішень, які мають обовязковий характер для обєктів планування. Вся система соціалістичного народногосподарсь­кого планування носила виключно директивний характер, силу закону. Директивні пла­ни мали, як правило, адресний характер і відрізнялися надмірною деталізацією. Таке планування може бути ефективним засобом вирішення багатьох завдань, які мають загальнонаціональне значення, наприклад, у сфері охорони навколишнього середови­ща, оборони, соціальної політики.

Індикативне планування є найбільш розповсюджена у всьому світі форма дер­жавного планування макроекономічного розвитку. Індикативне планування є антипо­дом директивного тому, що цей план не має обовязкового до виконання характеру, хоча в ньому можуть бути і обовязкові завдання. В цілому він має направляючий, рекомендаційний характер. Основне завдання такого планування не тільки в тому, щоб дати кількісну оцінку показників, що характеризують динаміку, структуру та ефек­тивність економіки, а насамперед в тому, щоб забезпечити увязку та збалансованість всіх показників розвитку економіки. Індикативне планування має інформаційний, орієн­туючий характер (контрольні цифри, економічні регулятори).

Індикативне планування застосовується і на мікрорівні. У цьому випадку при скла­данні перспективних планів застосовується індикативне, а в поточному плануванні -директивне планування.

На відміну від плану (індикатору), зобовязання (директива) повязане з прийнят­тям рішення про конкретні дії.

2. Залежно від терміну, на який складається план, і ступеня деталізації планових розрахунків прийнято розрізняти довгострокове (перспективне), середньо-строкове і короткострокове (поточне) планування.

Перспективне планування охоплює період понад 5 років - 10, 15, 20 років. Такі плани визначають довгострокову стратегію підприємства, соціальний, економічний та науково-технічний розвиток. Таке планування потрібно відрізняти від прогнозування.

Прогнозування — це процес передбачення, побудований на ймовірності, науково обгрунтованому судженні про перспективи розвитку обєкта в майбутньому.

Середньострокове планування проводиться на період від 1 до 5 років. На деяких підприємствах середньострокове планування сумісне з поточним. У цьому випадку складається пятирічний план, в якому перший рік деталізується до рівня поточного плану і є по суті короткостроковим плануванням.

Поточне планування охоплює період до 1 року - піврічне, квартальне, місячне, де­кадне, тижневе і добове планування.

3. За складом планових рішень розрізняють:

а)стратегічне планування;

б)поточне (оперативно-календарне планування);

в)зведене планування загальних результатів та фінансове планування.

При стратегічному плануванні на основі поставлених цілей визначаються обся­ги і структура продуктово-асортиментної програми підприємства, а також структура і обсяги ресурсів (потенціалу), необхідних для виробництва і реалізації продукції. Стра­тегічне планування безпосередньо повязане з діяльністю підприємства у так званому довгостроковому періоді, оскільки зміна потенціалу передбачає планування розміру підприємства, структури виробництва, виробничої потужності, структури капіталу, а також організаційної структури, юридичної форми і системи управління підприємством у цілому. Основна мета стратегічного планування полягає у створенні потенціалу для виживання підприємства в умовах динамічної зміни зовнішнього середовища, що по­роджує невизначеність перспективи. В результаті такого планування підприємство ста­вить перспективні цілі і виробляє шляхи їх досягнення.

На сьогодні стратегічне планування зайняло своє місце в ряді функцій менедж­менту. Багато в чому воно набуло нового змісту, збагатилося за рахунок синтезу з новим підходом. Сьогодні, поряд із формальними, кількісними методами, стратегічнепланування використовує творчий, інтуїтивний підхід. Не будучи універсальним ме­тодом досягнення успіху в бізнесі, воно в той же час створює основу для успішної діяльності підприємства.

Стратегічне планування складається з ряду взаємозалежних етапів.

Спочатку проводиться дослідження зовнішнього і внутрішнього середовища органі­зації, потім визначаються основні орієнтири підприємства, на наступному етапі, у рам­ках стратегічного аналізу, порівнюються результати першого і другого етапів, визнача­ються можливі варіанти стратегій, потім вибирається один із варіантів і формується власна стратегія; на останньому етапі готується остаточний стратегічний план, вихо­дячи з раніше проведених розробок, пропозицій нижчестоячих рівнів.

Стратегічний план підприємства базується на:

-визначенні попиту на продукцію, що виробляється або може бути вироблена; прогнозуванні її збуту та можливостей збільшення експорту й зменшення імпорту; збільшення на цій основі обсягів виробництва та реалізації продукції;

-перевірці збалансованості прийнятих обсягів із наявними потужностями й техно­логічним забезпеченням, а також розробці заходів, спрямованих на реконструкцію й технічне переоснащення виробничих потужностей з урахуванням екологічних вимог і конкретних пропозицій щодо поставок устаткування та матеріальних ресурсів на такі цілі;

-вивченні можливостей забезпечення виробництва матеріально-технічними ре­сурсами;

-визначенні перспективи соціального стану трудового колективу; кількості ро­бочих місць), оплати праці, витрат прибутку на соціальні цілі;

-вивченні можливостей фінансування заходів плану за рахунок власного прибут­ку, державних асигнувань, кредитів, іноземних інвестицій тощо;

-визначенні кінцевих результатів роботи підприємства за даним планом: обсягів виробництва та реалізації продукції, собівартості та ціни, чистого прибутку, ефектив­ності виробництва, ступеня ризику.

У процесі поточного планування, на відміну від стратегічного, планування про­водиться на короткостроковий період на базі визначеної виробничої програми, задано­го потенціалу та системи управління, охоплює всі сфери виробничо-господарської діяль­ності підприємства, підпорядковує їх досягненню цілей. Традиційно комплекс планів відображає функціональні сфери діяльності (функціональні підсистеми планування), а саме: випуск продукції, її реалізацію; забезпечення виробництва необхідними засоба­ми (обґрунтування виробничою потужністю), матеріальними та трудовими ресурса­ми; визначення витрат і фінансових результатів. У підсистему поточного планування входить також розробка планів у розрізі виробничих і обслуговуючих підрозділів підпри-sємства, які конкретизують досягнення загальних цілей для кожного з них. У рамкахї поточного планування розробляються також окремі проекти здійснення загальних стра-1 тегічних та поточних планів, які не передбачають змін у потенціалі підприємства.

Які основні відмінності між стратегічним та поточним плануванням?

Основне питання стратегічного планування - чого хоче досягти підприємство : майбутньому? Поточне планування зосереджене на тому, як підприємство повинно досягти такого стану. Тобто різниця між стратегічним і поточним плануванням - це| різниця між цілями і засобами.

Інші відмінності:

-прийняття рішень нарівні поточного планування, як правило, буває менш субєк­тивним, тому що менеджерам, які займаються поточним плануванням, більше дос­тупна конкретна інформація. При поточному плануванні застосовують кількісні мето­ди аналізу, які базуються на компютерних технологіях;

-виконання поточних рішень краще відслідковується, менш піддається ризику, оскільки такі рішення стосуються, в основному, внутрішніх проблем;

-поточні рішення легше оцінюються, тому що можуть бути виражені в більш конкретних цифрових результатах;

-для поточного планування характерно також тяжіння до рівнів окремих підрозділів -виробничих, регіональних, функціональних.

Оперативно-календарне планування є завершальним етапом у плануванні госпо­дарської діяльності підприємства. Основне його завдання - в конкретизації показників по­точного плану з метою організації планомірної та ритмічної роботи підприємства і його структурних підрозділів. Воно повязує всі елементи підприємства в єдиний виробничий організм, включаючи технічну підготовку, виробництво, матеріально-технічне забезпе­чення, створення і підтримку необхідних запасів матеріальних ресурсів, збут продукції.

Якщо стратегічне планування розглядається як пошук нових можливостей підприє­мства, поточне потрібно вважати процесом створення передумов для реалізації цих нових можливостей, а оперативно-календарне планування - процесом їх реалізації.

Основною функцією зведеного планування є визначення сукупних фінансово-еко­номічних результатів діяльності підприємства та фінансове планування.

Планування інвестицій і проектів розглядають як особливий комплекс, що зай­має проміжне місце між стратегічним та поточним плануванням, або виокремлюють його за належністю до довгострокового періоду функціонування підприємства, як тільки воно передбачає зміну потенціалу підприємства.

Проект це задум (завдання, проблема) та необхідні засоби його реалізації із метою досягнення бажаного економічного, технічного, технологічного чи організацій­ного результату. Під проектом розуміють також сукупність організаційно-правових та розрахунково-фінансових документів, необхідних для здійснення визначених дій.

Інвестиційний проект - це комплекс заходів зі створення нового або модерні­зації діючого виробництва товарів, або надання послуг із метою отримання доходів і досягнення соціального ефекту.

Бізнес-план - це документ, який є результатом комплексного дослідження основних сторін діяльності підприємства; опис функціонування новостворюваного чи реконструк­ції діючого підприємства; робочий інструмент підприємця для організації своєї роботи. Бізнес-план на відміну від плану підприємства відображає розвиток одного конкретного напрямку його роботи на визначеному ринку. Підприємство може одночасно мати кілька бізнес-планів. Ступінь деталізації обґрунтувань у бізнес-плані може бути різним. У ма­лому бізнесі бізнес-план та план підприємства можуть збігатися і за обсягом, і за змістом.

Скачать архив с текстом документа