Типові випадки порушень видавничих стандартів у сучасних українських виданнях

СОДЕРЖАНИЕ: Створення перших рукописних книг. Правові засади і методичні вади стандартизації у видавничої справи. Використання обкладинки для змістовних повідомлень. Нормативне впорядкування і вдосконалення бібліотечних та інформаційних технологічних процесів.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ

1.1 Місце стандартизації в суспільстві

1.2 З історії стандартизації

1.3 Основні поняття стандартизації

1.4 Міжнародні організації зі стандартизації

РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ СТАНДАРТИЗАЦІЇ БІБЛІОТЕЧНОЇ ТА ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ В УКРАЇНІ

РОДІЛ 3. ПРАВОВІ ЗАСАДИ І МЕТОДИЧНІ ВАДИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ

РОЗДІЛ 4. ТИПОВІ ВИПАДКИ ПОРУШЕНЬ ВИДАВНИЧИХ СТАНДАРТІВ У СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ВИДАННЯХ

4.1 Газетні видання

4.2 Журнальні видання

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК 1

ДОДАТОК 2

ВСТУП

Створення перших рукописних книг на нашій планеті, що розпочалося слідом за винайденням кожним народом свого письма, сягає сивої давнини й оповите захоплюючими легендами. Навряд чи вдасться комусь з нинішніх чи майбутніх поколінь об’єктивно дослідити питання про те, який з народів, чи котра з особистостей була першопрохідцем у цій справі. Адже такий дивовижний набуток людської культури як книга створився не відразу і не завдяки чиємусь генію, а став результатом довготривалого поступу цілих народів трудним шляхом виживання й пізнання сутності дарованого Богом людського буття.

Кожне нове покоління намагалось внести свій вклад у цей розвиток. Так з’являлись нові технології для створення рукописів, а в подальшому розвитку і книг. Та перші книги хоч і набували схожості з сучасними дуже різнились поміж собою. Вони були виготовлені різними способами, мали різну величину, розмір шрифту та тому подібне. Людям стає зрозуміло, що спільні риси книг полегшать не тільки їх створення, а й читання. Адже деякі формати книг були занадто великі. Так починається створюватись перші стандарти. Це значно полегшує поліграфічний процес для тих, хто створював книги.

Людство зрозуміло, що і єдина міра ваги, довжини ,часу і т. п. полегше життя. Стародавні хетти ще 40 століть назад будували однакові міста. Так у 2700 р. до н. е. у Китаї була відома «Система п’яти мір». У стародавньому Єгипті також мали свої стандарти що до розміру цегли. В Україні стандартом був «золотий пояс» Святослава, який був певною мірою довжини.

У 1875 р. представники 17 держав прийняли «Міжнародну метричну конвенцію» і заснували «Міжнародне бюро Мір і Ваг». В комуністичному Радянському Союзі 15 вересня 1925 р. було створено «Комітет зі стандартизації при Раді Праці й Оборони», який мав затверджувати обов’язкові для всіх галузей господарства. Це дало поштовх у розвитку радянської стандартизації. Так через рік після розпаду Радянського Союзу, у 1992 р. був створений науково-дослідницький інститут стандартизації, сертифікації та інформації. Більшість стандартів залишилась як «спадок» від радянського Союзу. Та з часом приймались нові, вже винятково українські стандарти. Та ми досі користуємось тими стандартами, які були запроваджені уколись. Можливо через багато років наступні покоління будуть користуватись тими ж стандартами, що і ми зараз. А можливо і ні. Адже з розвитком технологій з’являються стандарти, спеціально для них. Багато стандартів забуто в наш час, бо те, для чого вони були запроваджені вже немає. Хто знає, як буде розвиватись технологія далі. Стандарти мають змінюватись. Адже у наш час немає такої міри довжини, як «золотий пояс»

1. Основи стандартизації

1.1 Місце стандартизації в суспільстві

Нині стандартизації намагаються надати рівень теорії та науки, оскільки вона є не тільки наслідком діяльності людей, а й дії самої Природи (рух планет по орбітах, пори року, чергування дня і ночі, періодична система хімічних елементів, зовнішній вигляд людей (наприклад, два ока, два вуха), біоритми живих істот тощо). Стандартизація усуває випадковість і невпевненість у діях людей, вона дає змогу захистити суспільство від додаткових витрат й нераціонального використання різних видів ресурсів. Вона спрощує розвязання виробничих проблем, оскільки більшість з них типові. Із стандартизації випливає таке важливе поняття, як довіра, оскільки вона закладає міцні основи повторюваності й чіткого порядку дій.

Всупереч уявленню про стандарти, як про щось шаблонне, консервативне, обмежене, стандартизація сприяє вільному розвитку суспільства, оскільки обмежує рух у гірший бік, вносить порядок у дії й думки людини, спрощує й розяснює складні ситуації, забезпечує умови для їх взаєморозуміння та безпеки.

До початку 20 - 30-х років нашого століття стандартизацією займалися переважно інженери і техніки, причому вона не була основним їхнім
заняттям. Нині ця діяльність у більшості країн світу поставлена на планову, державну основу, вона є професійною справою, видом занять, прямим обовязком спеціалістів. Стандартизація стала дієвою підоймою вдосконалення організації суспільного виробництва, прискорення науково-технічного прогресу. Отже, сьогодні стандартизація - це одне з вагомих підтверджень єдності людської цивілізації.

Щороку 14 жовтня світова науково-технічна громадськість відзначає Міжнародник день стандартизації.

В умовах децентралізації звязків і управління господарством, переходу права приймання найважливіших техніко-економічних рішень від міністерств (відомств) до підприємств стандартизація стає найважливішим і єдиним фактором забезпечення технічної єдності та взаємозвязку у процесах створення і застосування продукції, її сумісності і взаємозамінності, механізмом впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

1.2 З історії стандартизації

Справжній фахівець повинен знати історію і проблеми тієї галузі, в якій він бажає вдосконалюватись. На жаль, історією стандартизації ніхто в Україні до цього часу не займався, є лише окремі відомості про її виникнення і розвиток.

Люди давно зрозуміли переваги направленого обмеження, що забезпечує єдність методів і зручність виготовлення та застосування виробів. Наприклад, археологи виявили, що стародавні хетти сорок століть тому застосовували єдині зразки у забудові своїх міст. За 2700 р. до Н.е. в Китаї була відома система пяти мір. Одиницею цієї системи була відстань між двома вузлами бамбукової жердини, яка при використанні її як стріли видавала певний звуковий тон.

У Стародавньому Єгипті за фараона Тутмоса для будівництва застосовували стандартну цеглу (410 х 200 х 130 мм). За додержанням визначених розмірів цеглин стежили спеціальні чиновники.

Стародавні римляни також застосовували цеглу стандартних розмірів; вони встановили єдиний діаметр труб для водопроводів - пять пальців (95 мм).

У XV ст. у Венеції будували судна з однаковим оснащенням Це давало можливість плисти з однаковою швидкістю, а під час бою триматися разом.

Золотий пояс великого князя київського Святослава Ярославовича (XI ст.) правив за зразкову міру довжини.

Перші відомості про стандартизацію у східнословянських народів датуються 1555 р. У Росії за Івана Грозного спеціальним указом було встановлено постійні розміри гарматних ядер і введено калібри (кружала) для перевірки цих розмірів.

Метрологічною реформою Петра І в Росії було введена англійські міри, що набули найбільшого поширення на флоті і в кораблебудуванні, - фути, дюйми.

У 1845 р. в Німеччині уніфіковано ширину залізничної колії, а в 1870 р. визначено єдиний розмір цеглин для всієї країни. У 1875 р. в Парижі представники 17 держав прийняли Міжнародну метричну конвенцію і заснували Міжнародне бюро мір і ваги.

15 вересня 1925 р. в колишньому СРСР створено Комітет із стандартизації при Раді Праці й Оборони, який мав затверджувати стандарти, обовязкові для всіх галузей народного господарства.

У повоєнні роки стандартизація поступово починає відставати від вимог народного господарства. Приведений у дію арсенал бюрократичних методів управління позитивного ефекту не дав: застійні явища в народному господарстві посилювались, економіка країни дійшла кризового стану. Розпад СРСР сприяв виникненню потреби нового підходу до розвитку стандартизації в незалежних державах, що утворилися.

Державним комітетом України зі стандартизації, метрології та сертифікації у 1992 р. створено Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики (Укр НДІССІ). З 1992 р. працює Міждержавна рада із стандартизації, метрології та сертифікації.

1.3 Основні поняття стандартизації

Визначення терміна стандартизація пройшло довгий еволюційний шлях. Раніше це поняття називалось нормалізацією, від латинського погта - взірець.

Протягом кількох століть нормальним, стандартним здебільшого визначали сіре, буденне, нецікаве. Тому термін стандартизація тривалий час мав подвійний зміст. Нині стандартизацію визначають як діяльність з метою досягнення оптимального стулена упорядкування в певній галузі шляхом встановлення положень для загального і багаторазового використання щодо реально існуючих чи можливих завдань.

Робота із стандартизації провадиться в міжнародному масштабі, у межах СНД, України, галузі народного господарства, обєднання, підприємства.

Міжнародна стандартизація — стандартизація, участь в якій є відкритою для відповідних органів всіх країн. Результатом її є міжнародні стандарти, що використовуються країнами-партнерами у розвязанні питань національної стандартизації для полегшення науково-технічних і торговельних звязків.

Міждержавна стандартизація — це загальна система стандартизації (у межах країн колишнього СРСР), застосовувана незалежними державами, що провадять узгоджену політику я цій галузі.

Національна стандартизація — стандартизація, що здійснюється на рівні однієї конкретної держаки.

Досягнення науки і техніки в основному фіксують у нормативних документах. Нормативний документ — документ, що установлює правила, загальні принципи чи характеристики щодо різних видів діяльності або їх результатів.

До нормативних документів із стандартизації належать: стандарти, технічні умови, керівні документи.

Стандарт — нормативний документ, розроблений, як правило, на засадах відсутності протиріч з істотних питань з боку більшості зацікавлених сторін і затверджений визнаним органом, в якому встановлені для загального та багаторазового використання правила, .вимоги, загальні принципи чи характеристики, що стосуються різних видів діяльності або їх результатів для досягнення оптимального ступеня упорядкування в певній галузі.

Галузевий стандарт - стандарт, затверджений міністерством (відомством).

Технічні умови - нормативний документ, який розробляють для встановлення вимог, що регулюють стосунки між постачальником (розробником, виробником) і споживачем (замовником) продукції, для якої відсутні держави) чи галузеві стандарти (або в разі необхідності конкретизації вимог зазначених документів).

Стандарт підприємства — стандарт, який затверджується і застосовується тільки на конкретному підприємстві.

Міжнародний стандарт — стандарт, прийнятий міжнародною організацією з стандартизації.

Міждержавний стандарт (ГОСТ) — стандарт. прийнятий країнами, що приєдналися до Угоди про проведення погодженої політики в галузі стандартизації, метрології та сертифікації і застосовуваний ними безпосередньо.

Національний стандарт — стандарт, прийнятий національним органом із стандартизації однієї держави. Державний стандарт України для іншої сторони (будь-якої держави світу) є національним стандартом, затвердженим Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації, або в галузі будівництва Державним комітетом України у справах містобудування і архітектури.

Комплекс (система) стандартів — сукупність взаємоповязаних стандартів, що належать до певної галузі стандартизації і встановлюють взаємопогоджені вимоги до обєктів стандартизації на підставі загальної мети.

До державних стандартів прирівнюються державні будівельні норми та правила, а також державні класифікатори техніко-економічної та соціальної інформації.

1.4 Міжнародні організації із стандартизації

Нині питаннями стандартизації займаються понад 450 міжнародних та регіональних організацій (майже 10% від усіх діючих у світі на міжнародному й регіональному рівнях). У їхньому складі дві спеціалізовані - Міжнародна організація із стандартизації та Міжнародна електротехнічна комісія - охоплюють практично всі сфери діяльності людини: науково-технічний прогрес і передову технологію, раціональне використання сировини і матеріалів, взаємозамінність і технічну сумісність продукції, безпеку експлуатації виробів і захист навколишнього природного середовища. За оцінкою експертів, участь у роботах цих організацій дає змогу одержати ефект, що у 7 - 8 разів перевищує витрати.

Міжнародна організація із стандартизації (ISO) заснована 1946 р. в Лондоні на спільному засіданні Координаційного комітету ООН у галузі стандартизації (ККС) і делегатів від 25 країн. Нині це найбільша серед міжнародних організацій, що займаються питаннями стандартизації; членами ISO є понад 90 країн світу. ISO затверджено понад 9 тис. міжнародних стандартів. Офіційними мовами ISO є англійська, французька й російська.

Міжнародні стандарти й рекомендації, що приймаються ISO, не є юридичне обовязковими для країн-членів Проте вони, встановлюючи вимоги й показники, що відповідають світовому технічному рівню, впливають на національні стандарти, а через них зумовлюють і попит на ту чи Іншу продукцію на міжнародному ринку. Іншими .словами, кожна країна має право застосовувати їх цілком, окремими розділами чи взагалі не приймати.

Міжнародна електротехнічна комісія (IEC) заснована на конференції представників 13 країн у Лондоні в 1906 р. Нині вона є однією з провідних організацій з питань стандартизації в галузі електротехніки, радіоелектроніки й звязку. Кількість членів ІЕС (понад 40) менша, ніж членів ISO; це пояснюється тим, що передову електротехніку, електроніку і звязок мають тільки промислове розвинуті країни світу. Членами ІЕС є національні комітети із стандартизації.

Нині розроблено понад 2 тис. міжнародних стандартів ІЕС, причому стандарти ІЕС за наявністю в них технічних вимог до продукції, методів випробування її є повнішими за стандарти ISO. Це пояснюється, з одного боку, тим, що вимоги з безпеки превалюють у вимогах до продукції, що входить у сферу діяльності ІЕС, а з другого — досвід роботи, накопичений протягом багатьох десятиліть, дає змогу повніше розвязувати питання стандартизації.

Враховуючи спільність завдань ISO та ІЕС, а також можливість дублювання роботи окремими технічними органами, між ними укладено угоду, що розмежовує сфери діяльності обох міжнародних організацій та встановлює порядок координування технічної діяльності.

З 1 січня 1993 р. Україну прийнято повноправним членом Міжнародної організації із стандартизації, а з 14 лютого 1993 р. - до Міжнародної електротехнічної комісії.

Серед широко відомих міжнародних організацій слід відзначити Міжнародну організацію законодавчої метрології (МОЗМ), створену в 1956 р.; Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), створене в 1957 р.; Міжнародну організацію цивільної авіації (ІКАО), створену в 1944 р. (діє з 1947 р.).

У перші роки співробітництва країн — членів Ради Економічної Взаємодопомоги (1962 - 1974 рр.) було прийнято понад 4 тис. рекомендацій РЕВ із стандартизації. З 1975 по 1990 рік діяли стандарти РЕВ. Було затверджено понад 6 тис найменувань. Деякі з них діяли як державні стандарти колишнього СРСР, а окремі державні стандарти відповідали їм повністю або у певній частині. Тому й нині у позначеннях деяких міждержавних стандартів збереглася вказівка на певний стандарт РЕВ. У посиланнях на міждержавні стандарти написаний у дужках номер стандарту РЕВ, ІSО, ІЕС можна не зазначати.

2. Проблем розвитку стандартизації бібліотечної та видавничої справи в Україні

Система стандартів з видавничої та бібліотечної справи діє з кінця 70- х років ХХ ст., хоча створити стандарти намагалися ще 20-х роках. З безперервним розвитком суспільства, науки і виробництва в 60 – 70-х роках призвело до зміщення індустріального суспільства. Традиційна діяльність бібліотек уже не задовольняла його. Систему потрібно було покращувати, і це сприяло появі різної форми аналітико-синтетичної переробки документів. Ці тенденції спричинили появу інформаційних служб різних рівнів, які ввійшли до Державної системи науково-технічної інформації (ДСНТІ)

Крім цих органів у СРСР діяли бібліотеки різних систем і відомств. Тільки в Україні їх було понад 50 тис. Перед бібліотечно-інформаційною системою ставилось складне завдання. Розв’язати проблему можна було шляхом комплексного впорядкування вже існуючих теоретичних і практичних основу галузі бібліотекознавства, бібліографознавства, інформації і видавничої справи.

Вдосконалення цих систем стимулювали створенню СІБВС. УЦ 1978 р. Державний стандарт СРСР починає її запроваджувати. Мета і завдання – забезпечувати координацію нормативного та методичного керівництва науково-інформаційною і видавничою діяльністю.

Система СІБВС складається підсистем: бібліотечна справа та бібліографічна діяльність. Науково-технічна інформація (НТІ), видавнича справа.

Керував розробкою цієї системи Держстандарт СРСР, діяльність у цілому координував підвідомчий головний інститут – Всеросійський науково-дослідницький інститут класифікації, термінології та та інформації зі стандартизації і якості Держстандарту Росії (ВНДІКІ). Підсистемою НТІ керував Державний комітет науки і техніки СРСР (ДКНТ СРСР), підсистемою бібліотечної справи і бібліографічної діяльності – Міністерство культури СРСР, підсистемою видавничої справи – Державний комітет СРСР у справах видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі (Держкомвидав СРСР). Координацією, організаційно –методичним та науково-технічне керівництво було покладене на головні організації зі стандартизації: ВІНІТІ ДКНТ СРСР і АН СРСР; Державну бібліотеку СРСР ім. В.І. Леніна Мінкультури СРСР; науково-виробниче об’єднання «Всесоюзна книжкова палата» Держкомвидаву СРСР. Республіканські стандарти розроблялись переважно мовні. Розробка нормативно-технічних документів (НТД) визначалася програмами і реалізувалась лише за встановленим порядком. Створення СІБВС сприяло прискоренню оптимізації процесів інтеграції діяльності з НТІ, бібліотечної та видавничої справи шляхом розробки взаємопов’язаних нормативних документів, що об’єднували ці підсистеми.

Система СІБСВ покращила віддачу служб інформації, бібліотек і видавництв, об’єднавши їх інформаційну сутність і чітко окреслила єдиний комплексний об’єкт стандартизації.

З розпадом ДСНТІ в Україні почала формуватись національна система стандартизації бібліотечної, інформаційної та видавничої справи. Так, як процес розробки стандартів складний і тривалий країни СНД, Балтії та України уклали угоду про проведення узгодженої політики в сфері стандартизації, метрології та сертифікації. , згідно з якою стандарти системи СІБВС намули статусу міжнародних. На даний момент стандартизація набуває більшого значення. Вона забезпечує технічну і термінологічну єдність й взаємозамінність.

Раніше 70% НТД створювалось в Москві, а в Україні тільки 30%. Цей досвід став базою для розробки Державної системи стандартизації України. Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» (1993рік) визначив правові і економічні основи систем стандартизації та сертифікації встановив організаційні форми їх застосування на території нашої держави. Керівництво з питань стандартизації покладено на Державний комітет України по стандартизації метрології сертифікації (Держстандарт України). Він зобов`язаний займатися організацією фундаментальних досліджень у галузі стандартизації щоб сприяти економічному розвитку держави підвищувати конкурентоспроможність науково-технічних та дослідно-конструкторських розробок технологій і виробів. Мета Комітету в галузі стандартизації – застосовувати системний підхід до розробки комплексу стандартів з головних напрямків економічної діяльності національних НТД з міжнародними стандартами для забезпечення відповідності вимогам ринкової економіки. Держстандарту підпорядковано 118 технічних комітетів (ТК). Частина з них співпрацює з ТК і підкомітетами ISO IEC і країнами СНД. У системі ДССУ функціонує Український науково-дослідний інститут стандартизації сертифікації та інформатики (УкрНДІССІ), Міжнародна рада зі стандартизації, метрології та сертифікації . НТД створюються на підставі узагальнення досягнень науки, техніки й практичного досвіду. «Державна система стандартизації України. Основні положення» нормативно закріпив структуру державної системи стандартизації, вказав мету, об’єкти стандартизації, категорії та види НТД. Порядок розробки і затвердження проектів стандартів передбачено ДСТУ 1.2-93 «Державна система стандартизації України. Порядок розроблення державних стандартів». Держстандарт України видав такі покажчики: «Межгосударственные стандарты» і «Державні стандарти України» (з 1995 р. – «Каталог нормативних документів»), щомісячний покажчик «Стандарти. Інформаційний покажчик (додаток,щомісячно)», «Технічні умови України» (щоквартально). Розроблені та видані «Каталог ІSО» (англо-українська версія в двох частинах) і сумісний з Міжнародною класифікацією стандартів (ІСS), прийнятою Міжнародною організацією по стандартизації (ІS0) «Класифікатор нормативних документів», який дає змогу класифікувати стандарти та нормативні документи.

Упродовж 1992—1996 р. в Україні діючі стандарти (приблизно 60%) гармонізовано з відповідними міжнародними. Очевидно, це досягнення, але тільки як кількісний показник. Аналіз виданих стандартів з бібліотечної, інформаційної та видавничої справи виявив їх недосконалість. Причиною недоліків вітчизняних НТД є нескоординованість бібліотечної політики, що згубно для інформатизації бібліотек. Нині ніхто не керує процесом прийняття рішень у ключових напрямах створення власної національної інформаційної бази, в тому числі й стандартизації інформаційного та лінгвістичного забезпечення автоматизованої бібліотечно-інфорнаційної системи країни (101- Міністерство культури і мистецтв України тільки-но розглядає питання формування державної політики та розробки міждержавної бібліотечно-інформашйної програми «Елібр».

Держстандарт України не дотримується комплексного підходу при групуванні НТД. Держстандарти належать до визначених систем або комплексів стандартів, зокрема Й таких, як «документація», «інформація та документація», «захист інформації», «коди й кодування інформації» тощо, Однак ДСТУ 3017-95 «Видання. Основні види. Терміни та визначення», ДСТУ 2732-94 «Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення» не віднесено ні до якого комплексу. Номер надається лише комплексу стандартів Державної системи стандартизаціїУкраїни (ДСТУ 1.0-93... ДСТУ І.5-93). Міждержавні стандарти цієї системи починаються з цифри «7» з крапкою після неї, а вітчизняні держстандартни не мають єдиної нумерації та єдиної назви системи. Деяким НТД присвоєно тільки назву комплексу без номера. У разі, коли Держстандарт України наближує групування НЇД до якоїсь міжнародної системи чи розробляє свій принцип групування стандартів і позначення комплексів, то слід підготувати методичний посібник, що пояснив би принцип їх позначення і групування.

Розроблені проекти стандартів часто не апробуються у відповідних головних установах. Однак згідно з ДСТУ 1.2-93 «Порядок розроблення державних стандартів» їх проекти обовязково до розгляду на ТК відправляються на відзив провідним організаціям (п. 3. 3. 2) цієї галузі знань. На підставі одержаних зауважень і пропозицій проекти стандартів (п. 3.4. 2) доопрацьовуються. На практиці цей порядок порушується. Наприклад, тексти ДСТУ 3008-95 «Документація. Звіти у сфері науки і техніки», ДСТУ 2394-94 «Інформація та документація. Комплектування фонду, бібліографічний опис, аналіз документів. Терміни та визначення», ДСТУ 2395-94 «Інформація та документація. Обстеження документа, встановлення його предмета та відбір термінів індексування. Загальні вимоги», не апробувалися ні у великих бібліотеках, ні в Книжковій палаті України, ні на відповідній кафедрі Київського національного університету культури та мистецтв, ні у видавництвах, тому деякі визначення термінів некоректні .

Недоліки, допущені при розробці НТД з бібліотечної, інформаційної та видавничої справи, пояснюються тим, що гармонізація національних стандартів з міжнародними Інколи зводиться до їх повного дослівного перекладу. Переклад міжнародних і міждержавних стандартів українською мовою призводить до їх формального введення .

Загальноприйнятий термін «галузь бібліографічного опису» в ДСТУ 2394-94 «Інформація та документація. Комплектування фонду, бібліографічний опис, аналіз документів. Терміни та визначення» подано як «зона бібліографічного опису». Термін «обовязковий примірник» визначено як «обов’язковий примірник» документа (безплатний чи платний), який надсилається відповідним державним бібліотекам та інформаційним центрам згідно з правочинним депонуванням». Це визначення дезорієнтує фахівців, бо розуміється інколи дослівно. Виникає колізія, згідно з якою депоновані наукові праці, дисертації, звіти з НДР та пояснювальні записки до ДКР теж обовязкові до розсипки. У даному разі слід було б не перекладати дослівно міждержавний стандарт, а доопрацювати визначення терміна, сформулювати його чіткіше.

Розробники не дотримуються повноти системи понять. УДСТУ 2394-94 подано визначення терміна «реєстрація серіального видання», але відсутні визначення, наприклад, термінів: облік періодичних, неперіодичних та інших видань. ДСТУ 3017-95 «Видання. Основні види. Терміни та визначення» не включають такий вил документа, як патенти (описи винаходів). Розробка термінологічних стандартів не повинна вестися хаотично, а становити систему понять. Структура термінологічних стандартів має будуватися за логіко-понятійною системою. Терміни повинні бути взаємодоповнюючими, різночитання неприпустимі. При розробці проектів державних НТД необхідно враховувати теоретичний і практичний досвід, національні особливості мови .

У стандартах для кожного окремого поняття встановлюється один термін, який не допускає вживати терміни-синоніми з позначкою «Нд» - недозволений. Стандарти потребують однозначності між термінами й поняттями в межах одної терміносистеми.

Розробляючи НТД, слід обережніше підходити до визначень поширених термінів. Скажімо, у ДСТУ 3017-95 «Видання. Основні види. Терміни та визначення», ДСТУ 3018-95 «Видання. Поліграфічне виконання. Терміни та визначення», термін «видання» у першому випадку визначається як «документ», а в другому - «виріб». З терміну «документ», можна зрозуміти, що він вживається для визначення поширеного поняття, котре охоплює джерела інформації, зафіксовані на різних носіях. Цей термін у ДСТУ 2392-94 «Інформація та документація. Базові поняття. Терміни та визначення» окреслюється так: «записана інформація, яка може розглядатися як одиниця у ході здійснення інформаційної діяльності», а в ДСТУ 2732-94 «Інформація та документація. Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення» - як «матеріальний обєкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у зведеному порядку і має у відповідності з чинним законодавством юридичну силу». Неузгодженість термінів у стандартах ускладнює розвязання теоретичних і практичних проблем функціонування системи інформаційних документів.

Кардинальні зміни в НТД інколи викликають неадекватну реакцію спеціалістів. Наприклад, у ДСТУ 3008-95 «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення» фахівці знаходять грубу помилку в пунктах 3. 1. 3; 3. 2, 2 (в); 7. 13. 14, де йдеться про присвоєння звітам по НДР міжнародного стандартного номера книги (ISBN) і міжнародного стандартного номера серіальних видань (ISSN), однак не пояснюється, який ідентифікатор якому документу присвоюється, немає посилання на діючі міждержавні ГОСТ 7.53-86, ГОСТ 7.56-89. Аналогічні пункти по ISBN та ISSN не передбачено ні міждержавним стандартом ГОСТ 7.32-91, ні міжнародним стандартом ISO 5966-82. Але, зауважимо, ГОСТ 7.32-91є прямим перекладом ISO 5966-82, а звіт по НДР згідно із ДСТУ 3017-95 не визначається як основний вид ви дання. У новому стандарті, коли відійти від стереотипу, простежується еволюційна зміна. Вона дає змогу без затримок публікувати наукові звіти із суспільних наук, мистецтвознавства, мовознавства, педагогіки, літературознавства, котрі становлять інтерес для широкого кола громадськості, але розробники стандарту мають конкретизувати, з яких саме галузей знань результати наукових досліджень підлягають публікації без обмеження термінів.

Аналіз виданих нових вітчизняних стандартів викликає у деяких спеціалістів сумнів щодо доцільності підготовки в майбутньому взагалі термінологічних НТД. Ці стандарти не регламентують фахову термінологію, а навпаки загрожують повною деструкцією. Цю проблему не розвяже навіть створення словників спеціальних термінів та понять. Їх складання лише один з етапів на шляху до підготовки державних стандартів. Причому словники й довідники не можуть замінити стандарти, бо не мають правового статусу, Вони узагальнюють теоретичні досягнення і таким чином формують базу для наступної фази розробки НТД.

Розробка термінологічних стандартів життєво необхідна для усунення термінологічних барєрів. Уніфікація, подальша стандартизація термінології потрібна, щоб налагодити взаєморозуміння між фахівцями однієї галузі знань. Затвердження точних і однозначних термінів, що відповідають сучасному стану науки й техніки, стало одним із найважливіших завдань міжнародної науки. Для його вирішення в 1982 р. засновано Міжнародну асоціацію з термінології - ТЕРМІА, у 1987 - ЄВРОТЕРМ - незалежну організацію для проведення наукових досліджень у галузі термінології та автоматизованого перекладу.

Створення нових автоматизованих технологій неможливе без розробки узгоджених терміносистем, котрі дають змогу якісно поліпшити механізм формування ІР і їх передачі в режимах локального та віддаленого доступу. Автоматизація бібліотечних процесів, перехід від організації окремої бази даних до локальної мережі, а потім до гіперканалів звязку потребує впорядкування, уніфікації, стандартизації .

Розроблювана відповідно до Закону України «Про Національну програму Інформатизації» і «Про концепцію Національної програми інформатизації» Державна програма автоматизації бібліотек України є ї х складником і бачиться як комплекс взаємоповязаних завдань, що забезпечують Інформаційно-бібліотечну діяльність із залученням компютерних технологій, котрі зумовлюють розвиток електронних державних, регіональних зведених каталогів на основі національних та міжнародних стандартів . Уже розроблено й введено в дію ДСТУ 3578-97 «Документація. Формат для обміну бібліографічними даними на магнітних носіях» і ДСТУ 3579-97 «Документація. Формат для обміну термінологічними і/або лексикографічними даними на магнітних носіях», їх узгоджено зі стандартами міжнародної системи ІSО.

Фахівцями НБУВ у 1998 р. розроблено й видано внутрішньосистемний каталогізаційний «Формат бібліографічного запису (книги та серіальні видання). Структура». Його можуть використовувати як комунікативний бібліотеки й інформаційні служби, видавництва та органівації для отримання каталогізаційних даних у машиночитаній формі. Він містить перелік полів і підполів, необхідних для ідентифікації документів, котрі складають структуру бібліографічного запису. Поля визначені за ГОСТ 7.1-84 та форматом UNIMARK. Останній гармонізовано з НТД, ДСТУ 3578-97, міждержавними, ISO, із форматом «UNIMARK MANAL» з метою досягнення інформаційної сумісності електронних каталогів з бібліографічними вітчизняними й зарубіжними БД. НБУВ і надалі розроблятиме спеціалізовані частини формату за іншими видами документів. «Формат бібліографічного запису» безперечно сприятиме створенню національного формату України «Ukr MARC». Розробка й впровадження стандартів і комунікативного формату полегшить передачу інформації між окремими та колективними користувачами й підвищить оперативність інформаційного забезпечення.

Система стандартизації в країні продовжує формуватися, як і діяльність зі створення НТД. Укр ІНТЕІ прагне стати головним органом у Національній системі НТІ з питань координації та методичного забезпечення стандартизації і заснувати технічний комітет «Науково-технічна та економічна інформація і документація» з покладанням на нього обовязків розробки державних стандартів України й гармонізації їх з міжнародними та міждержавними стандартами, адже ТК 20 і ТК 40 не охоплюють у цілому інформаційно-бібліотечні й видавничі процеси.

Підкомітет «Видавничої діяльності» Книжкової палати України у складі ТК 101 «Поліграфічні технології» планує розробити проекти: державних НТД для документів з міжнародної стандартної нумерації серіальних видань; проект міждержавного стандарту міжнародної стандартної нумерації нот з метою стандартизації нумераційних кодів, які забезпечують ідентифікацію та оперативний пошук документів у світовому документальному потоці. Дані проекти узгоджуються зі стандартами ISO. Книжкова палата України разом із великими бібліотеками планує стати одним із розробників стандарту з бібліографічного опису документів. Але досягнення позитивних результатів у цьому можливе за умови створення загальнодержавного стандарту з проектування та впровадження основ будь-яких інформаційних систем - БД, оскільки в нашій країні не існує єдиної школи щодо виробництва і впровадження БД.

Інформатика дає дуже багатий вибір різноманітних, часто протилежних, методик з проектування БД. Це призведе до повного краху Національної програми інформатизації. Щоб запобігти цьому, треба провести загальнодержавний конкурс з питань розробки та впровадження Держстандарту з методики проектування і впровадження саме БД.

Держстандарти України також слід обовязково гармонізувати з міждержавними стандартами ТК 191 і міжнародними - 180, іншими національними стандартами, котрі знаходяться в сфері державних інтересів стосовно обміну науковотехнічною й економічною інформацією та документацією.

Отже, розробка стандартів необхідна, передусім, для нормативного впорядкування і вдосконалення бібліотечних та інформаційних технологічних процесів, що забезпечують оперативний доступ до вітчизняних і зарубіжних ІР. У НТД має бути закладена узгодженість та взаємозвязок між ними в тсрміносистемах бібліотекознавства, бібліографознавства й у суміжних галузях знань - у науково-інформаційній та видавничій діяльності, книгознавстві, інформатиці, архівознавстві та ін.

Плануючи розробку стандартів Держстандарту України, необхідно зважати на тенденції розвитку нових бібліотечно-інформашйних технологій, спрямованих передусім на оперативний пошук і обмін внутрісистемної, міжвідомчої, вітчизняної й міжнародної інформації, що можливо досягти за умови сумісності бібліографічних даних, БД та ін.

Позитивні результати зі стандартизації можливо отримати не при формальному, а реальному керівництві Держстандартом України діяльністю технічних комітетів та підкомітетів. Розробники стандартів мають проводити поглиблену експертизу проектів стандартів перед затвердженням.

3. Правові засади і методичні вади стандартизації

книга видавничій обкладинка бібліотечний

Розглядаючи явище стандартизації детальніше можна побачити її правові засади і методичні вади. У Радянському Союзі стандартизація виконувала функції технічного законодавства й одного з важелів управління народним господарством, зокрема була засобом впливу на якість продукції. Загальні фонди стандартизації тоді налічували понад 20 тис державних, 40 тис. галузевих і 7 тис республіканських стандартів, а також 100 тис. технічних умов. Вони створювалися під патронажем понад 200 головних організацій зі стандартизації, до 70 % яких перебували в Москві та в Московській області, а з решти - третина в Україні. Вся ця спадщина стала основою вперше створюваної української стандартизації. Ми за звичкою вважаємо ці документи своїми і користуємося ними, не замислюючись щодо права на це, - і вірно робимо: адже їх розробка фінансувалася із спільного союзного бюджету, а Інтелектуальне право на таку продукцію тоді не бралося до уваги. Щоправда, міжнародна угода не містить підтвердження такого права, не додає впевненості Й український урядовий Декрет, - тож добре, що воно досі ніким не заперечується.

Передусім слід наголосити,що Декрет, на жаль, вніс і деяку плутанину. Справа в тому, що згадана міждержавна угода надала статус міждержавного і однакового індексу ТОС двом суттєво рівним групам стандартів: першу складають стандарти, чинні під час підписання угоди в 1992 р. (тобто державні стандарти СРСР, прийняті одноосібне відповідним союзним органом управління), а другу — міждержавні стандарти, розроблювані після її підписання, які приймаються міждержавним органом за згодою представників не менше ніж трьох країн-членів СНД. Проте у нас це не Враховано:

· з одного боку, статті 4 Декрету вимагає використання всіх передбачених угодою міждержавних стандартів як державних для України. Це слушно лише для стандартів першої групи, а для другої - потребує додаткового рішення щодо кожного нового стандарту;

· з іншого боку, основоположний документ Державної системи стандартизації України (ДССУ) пунктом 9.7 передбачає особливий порядок застосування в Україні всіх міждержавних (порядок із іншими неукраїнськими) стандартів. Це не потрібно для стандартів першої групи, а для другої — Держстандарт України, ще й досі не поквапився встановити такий порядок.

Відразу спід наголосити, що одного права використання стандартів замало — для повноцінного застосування потрібне більш широке право розпорядження ними, зокрема щодо внесення змін і скасування. Із стандартами названої групи ми нібито маємо право поводитися як з державними стандартами України. Однак і тут є наявні проблеми:

· перша полягає в тому, що кожний документ потребує догляду. Раніше стандартами піклувався розробник - найчастіше він залишався в Росії. Нині слід було б доручити догляд за ними конкретним українським організаціям, та зовсім немає впевненості, що це вже зроблено для всіх документі;

· друга повязана із змінами, потрібними для врахування сучасних умов використання стандарту. До багатьох стандартів раніше були внесені зміни, які були чинними на всіх теренах колишнього СРСР. Зараз зміни можуть вносити всі його нащадки - для використання в своїх країнах. Тож під одним позначенням можуть існувати по суті різні документи. Якщо певний державний стандарт СРСР зарахований в український фонд, наприклад, із зміною № 1, а тепер ми для своєї країни вносимо в нього нову зміну, - то невідомо, .як її позначити. Зокрема, Держкоммістобудування (нині - Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України) запровадив свою нумерацію змін, і тепер с будівельні норми (вони прирівняні до державних стандартів) з двома змінами № 1 - союзною й українською, - навряд чи це правильно;

· і ще одну проблему викликають досі незвичні потреби, наприклад, додати до чинних союзних стандартів, викладених російською мовою, українські відповідники важливих понять. Запропоноване Держстандартом рішення (конкретно воно стосується попереджувальних написів, передбачених трьома стандартами) у вигляді безадресного повідомлення на задвірку покажчика здасться вельми невдалим.

Ситуація ускладнилася тим, що ми реально допустилися не тільки до справжніх (другої групи) міждержавних, а їй до міжнародних (переважно ISO), регіональних (перш за все - європейських) та національних (інших країн) стандартів. Основними різновидами використання цих документів є:

1. Для виконання замовлень конкретних споживачів. Логічно, цю в цьому разі все вирішують договірні (контрактні) умови. — це і передбачене в;

2. Як інформаційний матеріал різного призначення, включно за взірець для створення українських стандартів, в якому у нас поки бракує досвіду. Залежно від попиту, ці стандарти можуть бути оприлюднені мовою оригіналу або в автентичному перекладі державною чи зрозумілою кожному українському громадянину російською мовою. Клопіт про таку інформацію покладено на Держстандарт України;

3. Нарешті пряме використання як державного стандарту України. Стосовно нових міждержавних стандартів таке наше право прямо ніде не записане, але випливає з факту участі у фінансуванні їх розробки (до речі, для будівельних нормативних документів воно передбачене.

Використаній зазначених стандартів дні розробки українських стандартів здається елементарним: потрібно просто виконувати правила ДССУ. Проте чомусь це не робиться. Тут під однією обкладинкою обєднаю два різні документа: українською мовою - ДСТУ 3107 - 95 із невідповідною передмовою, а російською - ГОСТ 2531 - 95 із текстами стосовно запровадження міждержавного стандарту в Україні, яких немає в оригіналі (тож їх можна назвати фальшивими). Залишається невідомим, що це за стандарт: державний, яким ми маємо право розпоряджатися, чи міждержавний, яким ми можемо пише користуватись.

Надання ж міждержавного, стандарту статусу державного залишилося зовсім не врегульованим - тут наявний відвертий дилетантизм Розглянемо, як приклад, ГОСТ 2.601 - 95 на експлуатаційну документацію, адресований багатьом користувачам. Його видано чомусь не державною мовою і з неприпустимою імпровізацією:

1. Відомості про рішення Держстандарту щодо надання ГОСТ статусу ДСТУ з відповідної дати включено в передмову й основний текст (с. І) міждержавного стандарту, який насправді їх не містить;

2. На звороті обкладинки подано відомості про поправки до тексту. Мабуть, Держстандарт України не має права виправляти колективно прийнятий текст, хоч така потреба цілком можлива;

3. Використання обкладинки для змістовних повідомлень не доречне, бо вона не входить до складу документа - її просто можна зняти.

Наприкінці зазначимо, то схожих прикладів є достатньо. Природно, такі вади заважають працювати з їх стандартами. І одночасно викликає подив: що ж то за фахівці працюють в Укр НДІ стандартизації, сертифікації та інформатики, в численних технічних комітетах із стандартизації, в самому Держстандарту України, - які не бачать цих вад чи неспроможні дати їм ради.

А може, Держстандарту України зручно грати без правил?.. Роблячи з цього користь лише для себе.

4. Типові випадки порушень видавничих стандартів у сучасних українських виданнях

4.1 Газетні видання

На прикладі місцевої молодіжної газети «Меридіан» № 5 (13) згідно зі стандартом ГСТУ 29.3 – 2000 можна спостерігати порушення даного стандарту:

1. Згідно з пунктом 3.1 (Вимоги до оригіналів), допускається перекіс верхнього краю сторінки газети не більше ніж на 2 мм. В даному ж виданні це відхилення становить більше встановленої норми.

2. Порушено пункт 3.2.1, за яким газетне видання повинно бути встановленого розміру, указаного в таблиці. В даному випадку похибка становить 18 і 2 мм., що є суттєвим відхиленням від встановленого стандартом розміру газети.

3. Порушено пункт 3.2.5, згідно з яким зображення на газеті повинно бути чітким, однакової контрастності як в одному примірнику газети, так і в усьому накладі. Але в даному виданні порушено ці вимоги. Всі чорно-білі зображення різної контрастності і насиченості. Багато зображень є нечіткими, що порушує сприймання читача.

4. Згідно з пунктом 3.3 неправильне розташування тексту і ілюстрацій, є елементи тексту, я накладаються на ілюстративні елементи, це розсіює увагу читач і порушує сприймання єдності елементів.

На прикладі місцевої газети «Бабушка» № 4 (180) можна спостерігати порушення стандарту ГСТУ 29. 3 – 2000 за декількома пунктами:

1. Порушено пункт 3.2.1, за яким газетне видання повинно бути встановленого розміру, указаного в таблиці. В даному випадку похибка становить 1 і 2 мм., що є несуттєвим, але все одно це явище є порушенням даного стандарту.

2. Порушено пункт 3.2.3, за яким обсяг тексту з похилим або курсивним накресленням вічка шрифту має не перевищувати 1000 знаків на одній сторінці. У даному випадку кількість такого шрифту перевищує норму.

3. Порушено пункт 3.2.5, за яким усі зображення мають бути однієї контрастності, як в одному примірнику, так і у всьому накладі. У даному випадку всі зображення можна розбити на три групи, за рівнем насиченості. Це є прямим порушенням стандарту.

4. Наявні порушення, які зазначаються у пункті 3.3.(Критичні дефекти), а саме грубе відображення ілюстрацій, що порушує сприймання матеріалу читачем.

На прикладі місцевої газети «21 й канал» №16 (844) можна спостерігати порушення стандарту ГСТУ 29. 3 – 2000, за такими пунктами:

1. Порушено пункт 3.2.1, за яким газетне видання повинно бути встановленого розміру, указаного в таблиці. В даному випадку ці вимоги порушено. Похибка становить 11мм., що є досить суттєвим порушенням даного стандарту.

2. Порушено пункт 3.2.2, за яким проміжок між вертикальною відокремлю вальною лінією та текстом має бути не менше 10 пунктів. Цей проміжок становить 5 пунктів.

3. Порушено пункт 3.2.3, за яким обсяг тексту з похилим або курсивним накресленням вічка шрифту має не перевищувати 1000 знаків на одній сторінці. У даному випадку норма перевищена.

4. Порушено пункт 3.2.5, за яким усі зображення мають бути однієї контрастності, як в одному примірнику, так і у всьому накладі. Всі зображення мають різну насиченість, різну контрастність. До того ж зображення занадто контрастні.

На прикладі місцевої газети «Украина центр» № 16 (748) можна спостерігати порушення стандарту ГСТУ 29. 3 – 2000 за декількома пунктами:

1. Порушено пункт 3.2.1, за яким газетне видання повинно бути встановленого розміру, указаного в таблиці. В даному випадку похибка становить 1 і 4 мм.,

2. Порушено пункт 3.2.2, за яким проміжок між вертикальною відокремлю вальною лінією та текстом має бути не менше 10 пунктів.

3. Порушено пункт 3.2.3, за яким обсяг тексту з похилим або курсивним накресленням вічка шрифту має не перевищувати 1000 знаків на одній сторінці. У даному цієї вимоги не дотримано.

4.2 Журнальні видання

На прикладі українського журналу «Іменем закону» № 35/2006 можна спостерігати порушення стандарту ГСТУ 29. 1 – 1997 за декількома пунктами:

1. Порушено пункт 4.2.1, за яким журнал має бути встановленого розміру. Ця похибка є суттєвою, адже для журналів похибка не має перевищувати 1мм.

2. Порушено пункт 4.2.3, за яким журнали виготовлені глибоким способом друку не повинні містити контрастних гарнітур.

3. Порушено пункт 4.2. 4, за яким ілюстрації, що вимагають поліпшеної якості відтворення, чи знаходяться далеко від тексту мають бути віддруковані окремо з обох боків сторінки. Ця вимога порушена.

4. Порушено пункт 4.2.7, за яким усі зображення мають бути чіткими і одної контрастності.

5. Порушено пункт 4.2.9, за яким на першій сторінці обкладинки має бути ISSN.

На прикладі українського журналу « Вона», за березень 2008 можна спостерігати порушення стандарту ГСТУ 29. 1 – 1997 за декількома пунктами:

3. Порушено пункт 4.2.9, за яким на першій сторінці обкладинки має бути номер журналу та ISSN. Ці елементи журналу відсутні

На прикладі українського журналу «Отдохни» №18 можна спостерігати порушення стандарту ГСТУ 29. 1 – 1997 за декількома пунктами:

3. Порушено пункт 4.2.7, за яким усі зображення мають бути чіткими і одної контрастності.

На прикладі українського журналу «Сериал» № 19 можна спостерігати порушення стандарту ГСТУ 29. 1 – 1997 за декількома пунктами:

2. Порушено пункт 4.2.3, за яким журнали виготовлені глибоким способом друку не повинні містити контрастних гарнітур. В даному виданні використана велика кількість різних гарнітур різних кольорів, що є небажаним явищем.

4. Порушено пункт 4.2.7, за яким усі зображення мають бути чіткими і одної контрастності.

5. Порушено пункт 4.2.9, за яким на першій сторінці обкладинки має бути ISSN. Цей елемент відсутній.

Під час проведення дослідження на дотримання видавничих стандартів у сучасних періодичних виданнях можна дійти висновку, що в більшості випадків стандарти майже не дотримуються. На додатку 1 можна побачити, які саме пункти ГСТУ 29.3 – 2000 для газетних видань не отримуються.

Проаналізувавши чотири місцевих газети можна скласти гестограму. Підсумувавши загальну кількість порушених пунктів співвідносяться до100%. Для того, щоб дізнатись, який відсоток від 100% складають порушені пункти. Так само виводяться у відсотках порушені пункти ГСТУ 29.1 – 97 для журнальних видань.

На складеній гестограмі чітко видно ті пункти стандарту, які частіше порушувались у досліджуваних виданнях. Так у газетних виданнях найчастіше було порушено такі пункти: 3.2.1 - формат газети, який визначається розміром газетної сторінки, встановлюється видавцем та узгоджується з поліграфічним підприємством залежно від її обсягу та формату паперу. Це порушення складає 28,6 %, тобто цей пункт був недотриманий у кожній газеті. На перший погляд відхилення невеликі, але вони перевищують ту норму, яка встановлена стандартом. Також порушено пункт 3.2.5 – Якість кольорових зображень, їх насиченість і контрастність. Це порушення складає 21,4%. Розглянувши данні порушення, можна дійти висновку, що майже всі газети мають формат не зазначений у стандарті, а також мають зображення поганої якості, що негативно сприяють на читача.

Також за допомогою складеної гестограми можна побачити які саме пункти стандарту ГСТУ 29.1 – 97 для журнальних видань порушуються. Порушено такі пункти: 4.2.1 – формат журналу; 4.2.3 – використання шрифтів різних гарнітур для журналів, які друкуються глибоким способом друку. Ці порушення складають 25%. Також порушення пунктів 3.2.7 – Якість, та контрастність зображень та їх розміщення; 3.2.9 – наявність обов’язкових елементів на обкладинці. Ці порушення складають 19%.

Але є декілька спільних рис у недотримані стандартів в газетних та журнальних виданнях. В обох випадках недотримуються формату друкованої продукції та якості зображень. Це є суттєвою проблемою, особливо що до зображень. Адже це важливий елемент будь-якого періодичного видання. Воно має позитивно впливати на читача. Але в більшості випадків виходить навпаки.

Провівши таке дослідження, можна чітко побачити стан видавничої справи на сучасному рівні. В цілому стандарти намагаються дотримуватись. Але звертаючи увагу на менш суттєве, погіршують стан того, що є важливим.

Список використаної літератури

1. Хойнацький М. Основи стандартизації // Вісн. Кн. палати. - 1997. - № 3. - С. 20-24.

2. Коршунов Д. Правові засади і методичні вади стандартів // Вісн. Кн. палати. - 1997. - № 10 - С. 28-29.

3. Машовець Т. Сучасний стан і перспективи розвитку нормативної бази щодо забезпечення діяльності бібліотек // Бібл. вісн. - 1998. - N° 1. - С. 8-9.

4. Свобода А. Методична діяльність як технологічна функція національної бібліотеки // Бібл. вісн. - 1998. - № 2. - С. 6-9.

5. Хойнацький М. Стан стандартизації в Україні та напрями вдосконалення розроблення державних стандартів з інформації бібліотечної та видавничої справи // Вісн. Кн. палати. - 1996. - № 1/2. - С. 17-19.

6. Хойнацький М. Новий державний стандарт з інформації та документації // Вісн. Кн. Палати. - 1998. - № 4. - С. 19.

7. Мільман В., Удалова В, До виходу ДСТУ «Комплектування, бібліографічний опис, аналіз документів» // Бібл. вісн. - 1996. - № 4. - С. 12-14.

8. Філіпова Л. Проблеми стандартизації, обміну та сумісності бібліографічної інформації в компютерно-бібліотечному середовищі // Вісн. Кн. палати. - 1998. - №5. - С. 11-14.

9. Гончаренко А. Л., Нестеровська Т. В. Стандартизація науково-інформаційної діяльності в Україні // Глобальний інформаційний простір: ресурси, технології, інновації/Тез, доп. та повід. — К.: УкрІНТЕІ, - 1998. - С. 36-37.

10. Плиса Г. Відділ державної стандартизації // Вісн. Кн. палати. - 1998. 6. — С. 5-7.

11. Корнієнко В. Проблема розвитку стандартизації // Бібл. Вісн. – 2000 - №3. – С. 6 – 10.

Скачать архив с текстом документа