Симетрія тіла Розвиток і розмноження тваринних організмів

СОДЕРЖАНИЕ: Реферат з зоології 1. Симетрія тіла. Розвиток і розмноження тваринних організмів. 2. Онтогенез і філогенез тваринного організму. 3. Розвиток життя на землі. Система тваринного світу.

Реферат

з зоології


1. Симетрія тіла. Розвиток і розмноження тваринних організмів.

2. Онтогенез і філогенез тваринного організму.

3. Розвиток життя на землі. Система тваринного світу.

Тварини, як і рослини, можуть розмножуватись нестатевим, вегетативним або статевим способами.

Нестатеве розмноження спостерігається в одноклітинних тварин і відбувається внаслідок поділу клітини або, рідше, її брунькування. У першому випадку утворюються дві (чи більше) однакові за розмірами дочірні клітини, у другому - від великої (ма­теринської) клітини відбруньковується маленька (брунька).

Вегетативне розмноження спостерігають у багато­клітинних тварин. Воно відбувається внаслідок відок­ремлення від материнського організму багатоклітин­них частин.

Статеве розмноження тварин відбувається за участі спеціалізованих статевих клітин (гамет). При злитті чоловічої та жіночої статевих клітин утворює­ться запліднена яйцеклітина, або зигота. Запліднення у тварин може бути зовнішнім, якщо статеві клітини зливаються поза органами жіночої статевої системи, і внутрішнім - якщо вони зливаються в органах статевої системи.

Життєвий цикл - це сукупність усіх фаз розвитку, що забезпечують без­перервність існування виду. В одних тварин він прос­тий (наприклад, у амеби протея триває від одного поділу клітини до іншого), в інших - складний. Складний життєвий цикл характеризується чергу­ванням поколінь, що розмножуються різними спосо­бами: нестатевим і статевим, статевим способом і вегетативно тощо.

Кожен організм тварин послідовно проходить певні стадії індивідуаль­ного розвитку. Індивідуальний розвиток починається з моменту зародження і триває до природної смерті. У багатоклітинних тварин його поділяють на такі періоди:

- період зародкового розвитку - починається з моменту запліднення яйцеклітини чи іншого способу зародження і триває до народження;

- нестатевозрілий період - з моменту народжен­ня до настання статевої зрілості;

- період дорослої тварини, що характеризується статевою зрілістю і здатністю до розмноження;

- період старіння, який завершується природною смертю організму.

Під час зародкового розвитку запліднена яйцеклі­тина, або зигота, ділиться на дві, потім - на чотири, а тоді - на вісім клітин і так далі. Згодом утворюються зародкові тканини та органи майбутнього організму.

У багатьох тварин зародковий розвиток закінчує­ться утворенням личинок, які відрізняються від дорослих форм будовою та способом життя. Наприклад, з яєць метеликів вилуплюється гусінь, з ікри жаб -пуголовки. Такий тип розвитку називають непря­мим. Він знижує конкуренцію між личинками і до­рослими особинами, наприклад за їжу. Крім того, ли­чинки тварин, що ведуть прикріплений або малорух­ливий спосіб життя (таких, як коралових поліпів, двостулкових молюсків), часто слугують для розсе­лення виду.

В інших організмів молоді особини, які народжу­ються, схожі на дорослих. Наприклад, пташенята, ягнята, телята, цуценята з моменту появи на світ схожі на своїх батьків. Такий тип розвитку назива­ють прямим.

Ви вже звернули увагу на вражаюче різно­маніття тварин, поширених на нашій планеті. Як у ньому можна зорієнтуватися? На це запитання дає відповідь наука систематика тварин, її завданням є опис та найменування всіх тварин, які нині існують або вимерли раніше.

Систематика класифікує описані організми, тобто визначає їхнє місце у системі царства Тварини. Для цього вчені-систематики використовують систематичні одиниці, які запровадив видатний шведсь­кий учений Карл Лінней та його послідовники. Основною систематичною одиницею і в ботаніці, і в зоології є вид - сукупність особин, які мають спільні спадкові особливості будови та життєвих функцій, здатні до вільного схрещування та дають плодюче потомство.

Кожному виду К. Лінней давав назву, яка склада­лася із двох слів латинською мовою, наприклад Canisfamiliaris - собака свійський, Canislupus - вовк. Перше слово (Canis) означає назву роду (пишеться з великої літери), а друге - вказує на належність до певного виду (пишеться з малої літери). Така назва виду є науковою, тобто загальноприйнятою для вче­них усіх країн.

Близькі види обєднують у роди. Наприклад, ша­кал (Canisaureus) та собака свійський (Canisfamilia­ris) належать до роду Вовк (Canis). Близькі роди гру­пують у родини. Наприклад, рід Вовк (Canis) та рід Лисиця (Vulpes) належать до родини Вовчі (Canidae). У свою чергу, близькі родини обєднують у ряди. На­приклад, родина Вовчі (Canidae) та родина Ведмежі (Ursidae) належать до ряду Хижі (Carnivora).

Близькі ряди складають клас. Наприклад, ряд Хижі (Carnivora) та ряд Ластоногі (Pinnipedia) відно­сять до класу Ссавці (Mammalia). Близькі класи обєднують у типи. Так, клас Ссавці (Mammalia) і клас Птахи (Aves) входять до складу типу Хордові (Chordata). Всі типи тварин обєднують у царство Тварини (Animalia).

Отже, будь-який вид тварин має у системі органіч­ного світу певне місце. Наприклад, місце собаки свійського таке: царство Тварини - тип Хордові - клас Ссавці - ряд Хижі - родина Вовчі - рід Вовк - вид Собака свійський.

У цьому переліку зазначено лише основні систе­матичні категорії, які використовують у зоології. У класифікації окремих груп тварин вживають ще й допоміжні категорії з префіксами під- чи над-: підтип, надряд тощо. Наприклад, царство Тварини поділяють на два підцарства: Одноклітинні та Бага­токлітинні.


Еволюція.

Життя на Землі виникло дуже давно (приблизно 3,8 млрд. років тому). Його розвиток відбувався в певній послідовності й триває досі. Усі живі організми, у тому числі й тваринні, здатні безпе­рервно змінюватись у процесі пристосування до умов життя. Такий безперервний, необоротний процес історичного розвитку живих організмів, унаслідок якого вони змінюються, називають еволюцією. Результатом еволюції є пристосованість усіх живих організмів до умов довкілля та величезне видове розмаїття.

Еволюція живої природи тісно взаємо­повязана з геологічною історією Землі, кліматични­ми змінами тощо. Геологічну історію Землі поділяють на ери та періоди. Кожному періоду відповідають певні типи рослинних і тваринних угруповань.

Наприкінці кожного періоду, за даними палеонто­логії (науки про викопні організми), спостерігалося вимирання багатьох груп організмів, а на початку на­ступного - бурхливе утворення нових. Ці процеси повязані з різкими змінами у земній корі, бо час від часу материки опускались або піднімались, а рівень Світового океану коливався. Внаслідок цього змінювалось співвідношення між площею моря та суходолу, що спричиняло зміни клімату Землі: його потепління чи похолодання. Таке чергування різних кліматичних режимів відбувалось протягом усієї історії Землі: сліди перших зледенінь знайдено в породах віком близько 3 млрд. років. Зрозуміло, що за таких обставин умови середовища існування різко змінювалися, а угруповання, які склалися раніше, руйнувались. При цьому, багато видів, які входили до їхнього складу, ви­мирали. Території зі зміненими умовами життя засе­ляли нові види, більше пристосовані до них. А з часом відбувався бурхливий розвиток нових угруповань.

Історія життя на Землі охоплює пять ер: архейсь­ку (почалася 3,8 млрд. років тому, тривала 1,3 млрд. років), протерозойську (почалася 2,5 млрд. років то­му, тривала 1,9 млрд. років), палеозойську (почалася 600 млн. років тому, тривала 350 млн. років), мезо­зойську (почалася 250 млн. років тому, тривала 180 млн. років) та кайнозойську (розпочалася 70 млн. років тому, триває і досі). У свою чергу, кожну еру поділяють на менш тривалі проміжки - періоди.

В архейську еру сформувалися оке­ани та суходіл. У цей час виникло життя: зявилися морські прокаріоти - бактерії та ціанобактерії.

У протерозойську еру зявилися еукаріоти (ядерні організми): рослини, гриби, тварини. З колоніальних джгутикових (найпростіші) розвинулися багатоклі­тинні тварини. Зокрема, наприкінці ери зявилися кишковопорожнинні: поодинокі поліпи і медузи з променевою симетрією, а також червоподібні орга­нізми з двобічною симетрією, серед яких були несегментовані й сегментовані види. Життя існувало вик­лючно на мілководдях океанів.

Впродовж палеозойської ери ви­никли всі типи та більшість класів тварин, життя опа­нувало не тільки водойми, а й суходіл. Тоді ж виник­ло багато груп тварин, які мали скелет або захисні че­репашки (зокрема, членистоногі та молюски), а та­кож перші хордові, які нагадували сучасних ланцет­ників. Дещо згодом зявилися перші безщелепні хре­бетні, або щиткові. Вони мали внутрішній хрящовий скелет, обтічну рибоподібну форму тіла і непарні плавці, їхнє тіло було вкрите кістковими лусками, які могли зростатися між собою в кісткові захисні щитки. Тоді ж утворилися постійні прісні водойми, які з часом заселили живі організми.

Згодом від деяких безщелепних утворилися перші морські риби. У них передні зяберні дуги перетвори­лися на щелепи, що слугували для захоплення здо­бичі, а з кісткових лусок розвинулися зуби. У риб сформувалися парні (грудні й черевні) плавці та відповідні пояси кінцівок, до яких прикріплюються мязи, які рухають парні плавці. По берегах прісних водойм сформувалися перші наземні угруповання ор­ганізмів. Вони складалися переважно з вищих споро­вих рослин (мохів, папоротей, хвощів, плаунів). З тварин на той час суходіл заселили кільчасті черви, скорпіони, кліщі й павуки.

Прісні водойми палеозойської ери були завалені рештками рослин, що розкладалися, тому кисню в них було обмаль. Як пристосування до таких умов життя в певних груп риб (кистеперих та дводишних) утворилися додаткові органи дихання - плавальний міхур і легені. Деякі кистепері у пошуках здобичі перейшли до мешкання у вологих навколоводних на­земних екосистемах. Саме кистепері дали початок першим наземним хребетним тваринам - земно­водним.

Важливі події відбувалися протягом камяно­вугільного періоду (друга половина палеозойської ери). Це був один з найтепліших періодів в історії Землі. Внаслідок опускання суходолу утворилося ба­гато мілководних морів, а неоглядні рівнини були вкриті заболоченими лісами, в яких росли різні вищі спорові рослини. На суходолі мешкали різноманітні земноводні, від яких походять перші плазуни. Одні з них стали предками сучасних рядів плазунів, інші - звіроподібні - згодом дали початок першим ссавцям. У камяновугільний період зявляються і комахи. При цьому деякі бабки того часу сягали до 1 м у роз-масі крил.

Мезо­зойська ера характеризувалася пануванням у назем­них екосистемах різноманітних плазунів і комах. У цю еру зявляються птахи і ссавці; на початку ери -черепахи, крокодили, лускаті (ящірки) та викопна група плазунів - динозаври. З часом дино­заври досягли значного видового різноманіття і пере­важали в наземних угрупованнях протягом мезо­зойської ери. У морях мешкали схожі на дельфінів хижі іхтіозаври та плезіозаври з вкороченим тулубом, ластами замість ніг і довгою шиєю.

У звірозубих - особливої групи звіроподібних ящерів - зуби були диференційовані на різці, ікла та кутні, а ноги розташовані під тулубом, як і в ссавців. Вважають, що від звірозубих походять перші ссавці. Вони були невеликих розмірів (завдовжки до 10-15 см).

У середині мезозойської ери (юрський період), внаслідок пристосування до прохолодного клімату, тіло більшості плазунів було вкрите шерстю чи пірям. Вважають, що більшість динозаврів та літа­ючі ящери (птерозаври) були теплокровними. Ви­копні плазуни - безпосередні предки сучасних пта­хів - невідомі. Але, на думку вчених, птахи походять від вкритих пірям плазунів, в яких передні кінцівки перетворилися на крила та виникли й інші пристосу­вання до польоту. Так, птахів нагадує археоптерикс, який міг планерувати з гілки на гілку.

Завершальний період мезозойської ери - крейдя­ний - дістав свою назву завдяки інтенсивному відкла­денню крейди. Ці поклади утворилися з безлічі чере­пашок форамініфер, які мешкали в морях того періоду. В середині періоду зявилися покритонасінні рослини, багато з яких запилювали комахи. Саме це і спричинило бурхливий розвиток цих тварин, а також рослиноїдних безхребетних і хребетних тварин. На­прикінці періоду суходіл значно опустився, а клімат потеплішав і став досить вологим. Це спричинило руйнування пристосованих до посушливих умов еко­систем. Разом з ними зникли динозаври, птерозаври, різноманітні ссавці, комахи тощо. В цей час зявили­ся сумчасті й плацентарні ссавці (комахоїдні, руко­крилі й примати), а також птахи.

Ця ера - час розквіту покритонасінних рослин, ссавців (мал. 304), птахів, комах і молюсків. Клімат початку ери був одним з найтепліших в історії Землі. На суходолі перева­жали вологі ліси з покритонасінних. У цей час зявилася більшість сучасних рядів птахів, гризуни, китоподібні та декілька інших рядів ссавців, які зго­дом дали початок хижим, ластоногим, парно- й непарнокопитним. Поступово клімат планети ставав су­ворішим і встановилася природна зональність суходо­лу, яка нагадувала сучасну. Значні степові простори зумовили бурхливий розвиток різноманітних копит­них, хижих та інших груп ссавців.

Завершальний період кайнозойської ери - антро­погеновий - почався приблизно 2 млн. років тому й триває дотепер. У ньому відбулося значне похолодання, яке супроводжувалося значними зледеніннями. Нав­коло льодовиків формувалася своєрідна «льодовикова фауна», до складу якої входили вимерлі нині мамонт, або мамут, шерстистий носоріг, велетенський олень, печерний ведмідь та інші тварини. Потім настав період потепління, внаслідок якого площа льодовиків скоротилася до сучасної. Такі зміни клімату зумови­ли і зміни в живій природі, наслідком яких стало фор­мування сучасних флори і фауни. Головна подія сучасного антропогенового періоду - поява людини і становлення людського суспільства.


Список літератури:

1. А.М. Охріменко, Е.В. Шухова „Хрестоматія із зоології”.

2. Е.Т. Горовкина, Н.И. Кузьмина „Уроки зоологии”.

3. Ю.Т. Вервес, П.Г.Балан, В.В. Серебряков. „Зоологія”.

4. О.С. Батуєв, М.А. Гуленкова, Т.В. Іванова „Зоологія для школярів та абітурієнтів”.

Скачать архив с текстом документа