Слобожанський край
СОДЕРЖАНИЕ: Свобода уважать или не уважать себя есть сегодня у каждого. Именно из этой свободы со временем вырастают и все остальные свободы. Николай Чхартишвили СлобожанщинаСвобода уважать или не уважать себя есть сегодня у каждого. Именно из этой свободы со временем вырастают и все остальные свободы.Николай Чхартишвили
Слобожанщина
1. Слобожанщина
2. Заселення Слобожанщини
3. Природа Слобожанщини
4. Побут слобожан
5. Живий світ Слобожанщини
6. Шляхи та броди Слобожанщини
7. Чумаки
8. Ярмарки Слобожанщини
9. Михайлівська цілина - одне з чудес України.
10. Кіннота Слобожанщини
11. Ескадрон гусар летючих...
12. Яблуня-колонія
1. Слобожанщина
Слобідська Україна або Слобожанщина - частина України, розташована на північному сході нашої країни.До Слобідської України належать такі області: південь Сумської, Харківська, Луганська, Донецька, а також східні райони Полтавщини та північ Дніпропетровщини.
Археологи знаходять тут сліди життя ще з часів палеоліту. На цих землях перебували племена кіммерійців, скіфів, сарматів, булгар, хозарів, печенігів, половців.
Колись, у 11 столітті, ця територія входила до складу Київської держави.
Після татарської навали, яка хвилею прокотилася словянськими землями у 13 столітті, Слобожанщина спустошіла.
Протягом 300 років це було дике поле, мало заселена земля, небезпечна для життя.
Полчища монголо-татарів пересувалися слобожанським Муравським шляхом, щоб обкладати даниною словянські народи. Вони забирали в полон жителів, грабували їх оселі.
Проте наші предки були людьми мужніми і сильними, не тільки воювали за свою незалежність, але й освоювали нові землі.
Далі дізнаймося як Слобожанщина перетворилася на квітучий, багатий край.
2.Заселення Слобожанщини
Заселення Слобідською України відбувалося поступово. Починаючи з 15 століття Слобожанщину освоювали українські промисловці, яких називали уходники або добичники. Вони заходили глибоко в степ. Основними заняттями їх були бджільництво, мисливство, рибальство.
Землі Слобожанщини належали московському царю, проте залишалися незаселеними.
Поштовхом до великого переселення з Правобережжя на земліСлобожанщини стало повстання проти польської шляхти під проводом Якова Остряниці. Після поразки повстання він у 1638р. привів на північний схід 865 сімей, які заснували місто Чугуїв.
Переселенці мали право зберігати свій козацький устрій. Вони повинні були підкорюватися московському начальству та охороняти московські кордони від татарських нападів. Досить скоро козаки збунтувалися проти московського воєводи, вбили Остряницю і повернулись назад на Правобережжя.
Розгром військ гетьмана Богдана Хмельницького під Берестечком у 1651році був причиною нового переїзду з України на схід. Тисячі козаків з родинами посунули за московський кордон. 1652 року полковник Іван Дзиковський з-під міста Острога перейшов на Слобожанщину з тисячею козаків. Вони прийшли з родинами, майном, худобою. Переїхала уся полкова старшина: обозний, суддя, писар, сотники, навіть два священики. Ці козаки заснували місто Острогозьк. Того ж року Герасим Кондратьєв заклав місто Суми. У 1654 році засновані міста Харків і Охтирка.
Царський уряд Росії змушений був визнати тих козаків вільними мешканцями краю. Саме тому козацькі поселення назвали „слободами”(«свободами»), а сама ця земля стала називатись Слобідською Україною, або Слобожанщиною.
3.Природа Слобожанщини
Слобожанщина – степовий край. Тільки на кордоні Донецької області, на сході, степи змінюються пагорбами і невисокими горами.
Переселенці з Лівобережжя та інших частин України зазвичай оселялися біля води. Усі найбільші міста Слобожанщини були побудовані на річках. Харків – на річках Лопань і Харків, Суми – на Пслі.
Західні землі краю заселилися раніше, ніж східні, тому що на сході було менше річок. Річки Слобожанщини у давні часи мали зовсім інший вигляд, ніж сьогодні. Більшість з них були судоходні. Тобто по них сплавлялися великі човни-байдаки з хлібом по усій Україні. Притоки Дніпра Псьол, Сула і Ворскла зв’язували Слобідську Україну з Полтавщиною. Річка Вир, яка вливається у іншу річку Сейм, надавала можливість спілкуватися з Чернігівщиною.
Але з 18 ст. слобожанські річки щороку міліли. Люди вирубували дерева для будівництва своїх осель. Ліси зменшилися, порідшали і перестали захищати воду від посухи.
Землі Слобожанщини дуже родючі, чорноземні. Клімат теплий - повітря добре прогрівається протягом цілого року. На баштанах визрівають кавуни і дині. У місті Чугуєві колись навіть вирощували виноград для царського столу. У широких степах легко було розводити і випасати табуни коней, отари овець, гурти волів, череди корів та телят.
На Слобожанщині видобували сіль, а тоді чумаки розвозили її по усіх усюдах. Також добували камінь, з якого робили жорна. Ще були поклади білої крейди, нею білили хати-мазанки. З гончарської глини виробляли посуд.
Отже, ця місцевість завжди забезпечувала слобожанам заможне життя.
1524
4.Побут слобожан
Загляньмо ж до господи слобожанина!
В давні часи у Слобожанщині будували різноманітні будинки. Окремі райони зберігали традиції тих земель, звідки були переселені їхні мешканці. Хати не завжди були обмазані та побілені. Будували так звані «миті» хати, тобто з вимитими до блиску стінами. Розчин для миття називався луг — це тепла вода, проціджена через шар попелу. Деревину обробляли лугом для того, щоб вона не псувалася.
Подвіря облаштовували просторі, з повітками, господарськими приміщеннями, курниками. В хатах було багато рушників, килимарських виробів, розписних стільців, ліжок, різних шафочок, скринь, полиць для посуду. Рублені деревяні хати з коморою через сіни будували у східних районах Слобожанщини. Це один з найстаровинніших типів житла, котрий існував ще в Київській Русі.
Жіночий одяг прикрашали вишивкою гладдю, переважно білими, коричневими і синіми нитками. Жінки носили спідниці-плахти. Рушники вишивалися червоними та синіми нитками. Чоловічий одяг мав свої особливості. Верхній суконний одяг для негоди називався лига. Взимку чоловік надягав смушеву шапку, а влітку соломяний бриль.
На Слобожанщині поруч із землеробством здавна розвивалися різні промисли. Жителі виробляли дьоготь і смолу. Мали великий попит керамічний посуд і килими. Славилися слобожанські вишиті кожухи і сапянові чоботи. Ткалися гарусні тканини. Гарус – це тканина зі скляною ниткою, яка надає блиску і святкового вигляду. З цупкого гарусу заможні міські жінки шили спідниці і плаття.
Ось так і жили наші предки на Слобожанщині.
5.Живий світ Слобожанщини
Природа щедро наділила Слобожанщину. Живий світ цього краю надзвичайно різноманітний. Ізюмський, Теплинський та Черкаський ліси були багаті диким звіром. У лісах паслися зубри, лосі, вепрі. На них чатували вовки, ведмеді. Було багато пушного звіру: соболів, лисиць, куниць тощо. У степах пересувалися сайгаки і дикі коні.
Місцеві річки і ставки були повні риби. Слобожани полювали на диких птахів: тетерваків, качок, стрепетів, перепелів та інших. Не дивно, що саме тут знаходилися цареві лови. Тобто цар приїздив полювати саме на Слобожанщину.
Наразі кількість тварин у лісах Слобожанщини значно поменшала. Ліси вирубані. Деяких тварин і пташок, таких як сайгаки чи стрепети, можна побачити тільки на малюнках в Червоній книзі. Червона книга – це книга, куди записують відомості про тварин, яких знищила людина або які живуть на грані вимирання.
736
5.Шляхи та броди Слобожанщини
Брід – це мілке місце на річці, яке можна перейти пішки або «перебрести» конем. Життя людей було тісно повязане із водою, тому потрібно було знати, як переходити з одного боку річки на інший.
Особливо зналися на цьому татари і навіть давали бродам свої назви. Древня Книга великого Чертежа перелічує одинадцять таких бродів - Каганський, Абашкин, Шебелинський, Їзюмський, Татарський та ін.
Велике значення мали прокладені людьми шляхи – найзручніші або найкоротші дороги. Багато відомих шляхів було прокладено татарами. Славетний Муравський Шлях проходив від Кримського Перекопу аж до Тули (наразі це Російська Федерація) поміж річками Дніпром і Доном. Сама назва шляху - татарська, в древньому документі згадується татарин на прізвище Муравський. Від Муравського відокремлювалися Ізюмський й Кальміуський шляхи, вони проходили територією Харківщини. Були також шляхи менші. Їх поділяли на московські та українські: Старий та Новий Посольські, Ромодан (на честь московського боярина Ромодановського), Сагайдачний (на честь українського гетьмана).
Найбільші шляхи допомагали слобожанам підтримувати торгівельні зв’язки з іншими частинами України, Росією та іншими країнами. 1209
569
7.Чумаки
Слобожанський край своїм процвітанням завдячує і тим людям, які займалися перевезенням вантажів. Таких людей називали чумаками, а ще солениками і коломийцями. Цей промисел був поширений на Україні з 15 століття.
Вчені вважають, що слово «чумак» походить від слова «чум». Так називалася деревяна скриня для солі та риби.
Чумаки торгували сіллю, котру привозили в Україну з Криму, чорноморського й азовського узбереж, з Галичини, Донеччини, Поволжя(наразі це у Російській Федерації). Також продавали різні вироби, дерево, дьоготь, мед тощо.
Товари чумаки возили на деревяних возах-мажах, запряжених парою або четвіркою волів сірої масті з довгими рогами. На пароволову мажу вантажили до 60 пудів(один пуд - це аж 16 кг) солі.
Їздили чумаки валками до 100 і більше возів.Валку очолювали виборні отамани.
Чумакування було найбільше поширене серед козаків та селян. Побут чумаків та козаків був подібний. Запорозькі козаки часто супроводжували валки чумаків і обороняли їх від татар, зокрема при переправах через Дніпро.
В Україні було багато чумацьких шляхів, які зєднували Лівобережжя та Слобожанщину з Запоріжжям і Кримом, Доном та Азовським морем.Інші шляхи вели з Правобережжя і Лівобережжя до Галичини й Молдавії. Головні шляхи мали назви: Чорний,Царгородський, Бакаїв, Муравський, Харківський.
У другій половині 18 століття — першій половині 19 століття чумацтво було також основним видом транспорту.
У 18 ст. чумаки володіли монополією на торгівлю сіллю, тобто конкурентів вони у цьому промислі не мали. Всього чумаки перевозили 60-80 млн. пудів різних вантажів на рік. Вони забезпечували товарами українські ярмарки, доставляли вантажі до Москви та інших міст Росії, Північного Кавказу, Білорусі, Польщі та Молдови.
Чумакування занепало з середини19 і цілком зникло з розвитком залізничного та водного транспорту. Проте ще у 1880 р. в Україні було 200 000 чумаків.
1871
8.Ярмарки Слобожанщини
Чи був ти колись на українському ярмарку? Все, що завгодно, можна купити на такому ярмарку! 200-300 років тому дитина, котра потрапляла туди з батьками, отримувала смачнючого солодкого коника на паличці або медового пряника. А якщо вже зовсім пощастить – каталася на музичних каруселях, сміялася з ведмедика, котрого водили на ланцюжку цигани. Дивилася виставу чи слухала пісню сліпого лірника. Ото було весело!
Така знайома назва «ярмарок», а слово походить з німецької мови. Починаючи з 16 ст., з великих ярмарок Європи купці привозили товари на Україну. Українці швидко перейняли корисний приклад.
Давні ярмарки проходили звичайно під храмові свята або на святки(Різдвяні свята), звідси походять назви багатьох з них. Вони сприяли спілкуванню людей з далеких околиць. Ярмарки мали свій фольклор(народні пісні, казки, легенди).На них відбувалися ярмаркові вистави, зокрема лялькові, музичні виступи та різні атракціони у балаганах. Чудово змалював українськийярмарок М. Гоголь в оповіданні «Сорочинський ярмарок».
З усіх 2 600 ярмарок у 19ст. найбільші були в Харкові: Хрещенський, Троїцький, Успенський і Покровський. Кожне місто та містечко Слобожанщини забезпечувало вигідні умови (податкові пільги, безпеку, забудування) для всіх ярмарок.
До середини 19 сторіччя в місті Ромни Сумської області відбувається славетний Іллінський ярмарок.На нього зїжджались до 120 тисяч чоловік, а товарообіг сягав 10 млн. карбованців. Іллінський ярмарок за своїм значенням у Російській імперії поступався тільки Нижегородському.
Четверте місце в Україні займав Хрестовоздвиженський ярмарок в м. Кролевець.На нього приїздили купці з Росії, Польщі, Прусії, а самі кролевчани називали його «всесвітнім».
З 18 ст. ярмарки на Україні мали велике значення. Деякі з них творили так зване ярмаркове коло: 10 гуртових ярмарок відбувалися по черзі один за одним у семи містах. У них брали участь ті самі купці. Деякі з них спеціалізувалися на певних товарах, на більшості ж ярмарків торгували різним товаром.
2091
9.Михайлівська цілина - одне з чудес України
Ти вже знаєш, що охороняти потрібно пам’ятки архітектури та дендрологічні парки. А відомо тобі, що в Україні є степ, який теж знаходиться під захистом держави?
Серед заповідних ділянок Сумщини Михайлiвська цiлина займає особливе мiсце. Її унiкальнiсть полягає в тому, що тут охороняється дiлянка лучного степу. Плакорнi степи - це степи, які ніколи не оралися и не оброблялися людиною.
Загальна площа його становить 202,48 га. Цей степовий масив знаходиться між річками Грунею i Сулою у Лебединському районi. Колись тут були великi пасовища. В дореволюційний час Михайлiвської цiлина належала поміщику Капністу. Ділянку використовували для випасання коней. З 1928 року починається охорона цього місця.
Хто хоч раз побував тут, не може забути барвистого цвiтiння степового різнотрав’я. Починаючи з ранньої весни i до пізньої осені, степ змінює свої кольори. З настанням теплих весняних днiв першими зявляються досить великi бузково-рожевi квiти брандушки рiзнокольорової. Цей рiдкiсний вид квітів ще можна зустрiти на Сумщинi, але найбiльша його кількість знаходиться на Михайлiвськiй цiлинi. Навесні тут квітнуть сон і горицвіт. На початку лiта степ розквiтає синiми барвами - квiтують шавлiї лучна та поникла. В цей же час починає виколошуватись ковила.
Степ своїми мiнливими вогниками квiтiв, срiблястим ковиловим граєм, неповторними пахощами, щебетанням птахiв зачаровує своїх вiдвiдувачiв. Надає вiдчуття єдностi людини з природою.
Михайлівська цілина є важливою складовою природно-заповідного фонду України. Тут зростають 13 видів рослин і грибів, занесених до Червоної книги України.
1634
10.Кіннота Слобожанщини
Гусари - це легка кіннота для військових дій в тилу і на флангах супротивника. Вони брали активну участь в багатьох воєнних операціях. Особливо відзначилися гусари у війнах проти наполеонівської Франції.
Гусарська форма відрізнялася від уніформ інших родів кавалерії своїм виглядом. Першими гусарами були вихідці з Угорщини. Тому гусарський мундир мав багато деталей, запозичених з угорського національного одягу. Незвичність і ошатність гусарської форми сподобалася і прижилася в Російській Імперії.
Гусарський мундир 1812 року включав в себе такі предмети. Коротку (до талії) суконну куртку зі стоячим коміром — доломан. На нього на одне плече надягалася ще одна куртка — ментик. На ногах в гусара були вузькі рейтузи- чикчири і короткі чобітки-ботики, оздоблені чорною вовняною китицею. Навколо талії гусари носили пасок зі шнурів з перехватами-гамбами. Чорний, обшитий шкірою ківер( високий кашкет), оздоблювався білим султаном з пір’я та шнурами (етишкетами). Кокарда робилася у вигляді круглої розетки з чорної стрічки з помаранчевими обвідками і з металевою петелькою за кольором гудзиків. У такій формі гусари мали неймовірно гарний вигляд!
Основною зброєю гусара була шабля в шкіряних із залізною оправою піхвах, яка носилася на поясі. З вогнепальної зброї гусари мали два сідельних пістолети.
З назв гусарських полків можна дізнатися, що вони складалися на 90 відсотків з українців. Більшість гусарських частин за заслуги у Вітчизняній війні 1812 року були відзначені почесними нагородами.
1531
11.Ескадрон гусар летючих...
Ти вже дізнався, що Слобожанщина була військовим краєм, бо першими поселенцями були українські козаки. Вони поділилися на полки і повинні були служити російському царю. Згодом козачі полки Катерина 2 назвала гусарськими.
Українські гусарські полки, як гідні спадкоємці козачих полків, за весь час свого існування завжди були першими. Вони виявляли в боях безмежну мужність і героїзм.
Згадаймо ж одну неймовірну історію.
Наприкінці XIX століття дівчата мрійливо зітхали, коли куряву на вулицях містечок здіймали копита коней 12-го гусарського Охтирського Його високості принца Фрідріха-Карла Прусського полку... Незважаючи на довгу назву полку, хлопці-гусари в ньому служили свої – українці. Власну історію підрозділ вів від Охтирського слобідського Черкаського козацького полку. В різні роки існування вкрив славою свої знамена в боях проти турків, поляків, чехів та французів.
Найбільш відомим гусаром-охтирцем був Денис Давидов — партизан і поет. На початку війни він у чині підполковника командував батальйоном Охтирського гусарського полку в армії російського полководця Багратіона. Під час війни з Наполеоном Давидов відзначився у партизанській війні з французами. За заслуги в бою 20 січня при Ларот’єрі(це у Франції) йому було надано звання генерал-майора.
Охтирський полк під командуванням Давидова одним із перших увірвався до наполеонівського Парижу. Після бою полк мав відвідати особисто російський імператор Олександр1, а гусари були не готові до параду. Їхні пошарпані в боях мундири мали жалюгідний вигляд. Тоді Давидов розпорядився… забрати зі складів розташованого неподалік жіночого монастиря все сукно. Наступного дня для всіх гусар вже були пошиті новенькі мундири – коричневі. Такі самісінькі за кольором, як і ряси французьких черниць! На параді охтирці мали просто блискучий вигляд. Вражений монарх окремим своїм указом звелів їм завжди носити коричневі мундири.
Охтирський полк отримав величезну кількість нагород і відзнак від царів. Після революції більшість гусарів полку переїхала за кордон, бо більшовики ліквідували полк.
Останній охтирський гусар, корнет Микола Тимченко, помер у Стамбулі, столиці Туреччини, військо якої його полк неодноразово громив. Корнет відійшов у інший світ у віці 102 роки…
Славні подвиги Охтирського гусарського полку навіки вписані в історію кавалерії.
2392
12.Яблуня-колонія
Слобожанщина має багато цікавинок. У місті Кролевціросте особлива яблуня - Яблуня-колонія. Зовні це звичайний яблуневий кущ. Проте вік його - понад 200 років.
У яблуні давно вже немає її первісного материнського стовбура. Сьогодні на площі близько 1000 квадратних метрів лежать у різних напрямках 15 прирослих до землі стовбурів - її дітей чи онуків.
Особливістю цієї яблуні є її здатність до самостійного укорінення гілками. Так вона продовжує своє життя. Коли один з прирослих до землі стовбурів має відмерти, його віти стрімко нахиляються до землі і приростають.
Вчені не спостерігають на цьому місці нічого незвичайного, проте всі намагання посадити подібну яблуню в іншому місці марні. Навіть знаменитий біолог Мічурін мріяв розсадити таку яблуню по усьому світі, але нічого з цього не вийшло!!!
Місцеві жителі стверджують, що яблуня-колонія позитивно впливає на здоровя людей, знімає головний біль, лікує хворі суглоби і ревматизм.
925
Харківська область
13. Харківська область+
14. Харків - столиця Слобожанщини+
15. Цікавинки Харкова+
16. Харківський університет+
17. Харків - дітям
18. Знавець погоди
19. Природні особливості Харківщини+
20. харківська давнина
21. Краснокутський дендропарк+
22. Дерево Щастя+
23. Старий Мерчик+
24. Зміїв - місто Змія Горинича +
25. Весілля у Малинівці +
26. Чугуїв - місце натхнення Миколи Гоголя+
27. Ілля Юхимович Рєпін+
28. Григорій Савич Сковоророда - знаменитий мешканець Харкова+
1. Харківська область
Харківська область знаходиться на північному сході України. Вона межує з Луганською, Донецькою, Дніпропетровською, Полтавською та Сумською областями України та з Росією.
Харківщина поділена на 25 районів. До цієї області входять 16 міст, 62 містечок та 1861 сіл та хуторів. Найбільше місто – Харків. Серед інших міст найцікавіші: Ізюм, Лозова, Чугуїв, Богодухів, Зміїв.
Харківська область – одна з найбільш розвинених економічно. Тут працюють багато заводів. Будують машини, трактори, літаки.
На Харківщині працює найбільший в Україні завод по виробництву цементу. В цій області добувають такі потрібні для будівництва пісок та глину. Також тут видобувають вапняк, крейду та інші корисних копалини.
Харківщина багата на значні поклади природного газу у Шебелинці і Красно граді.
Запаси газу в межах відомих родовищ на Харківщині становлять 75 мільярдів кубічних метрів. Вчені вважають, що запаси газу на цих родовищах сягають 800 мільярдів кубічних метрів. Харківщина була і залишається до 2010 року головним газо видобувним регіоном України.
Найвідоміші туристичні обєкти області - Краснокутський дендропарк, м. Ізюм, с. Сковородинівка, м.Чугуїв та інші.
З областю повязані життя і діяльність таких видатних осіб: художника І.Рєпіна, філософа Г.Сковороди, вченого І.Мєчникова, історика В.Данилевського.
Про історію і культуру цього мальовничого краю ти дізнаєшся у наступних статтях.
2. Харків - столиця Слобожанщини
Харків – столиця Слобожанщини, центр Харківської області.
У 1918-1934 роках місто було першою столицею України.
Харків був заснований загоном українських переселенців на чолі з осадчим Іваном Каркачем у 1654 році. У 12 столітті на цьому місці знаходилося Харківське городище.
За складом населення Харків був українським містом - більшу його частину складали українці. Ось прізвища з давнього архівного списку: родини Іваненка, Тимошенка, Юхименка, Журавля, Стріхи, Ломаки, Горобця та ін. Загалом загін українців складав 587 козаків, з сімями. Вони заснували козацьке обєднання з діленням на сотні, десятки, на чолі з отаманами, сотниками і десятниками.У 1665 у Харкові українців було 2282 чоловічого роду, а великоросів тільки 133.
Цікаво, що тогочасні вулиці міста називали іменами простих козаків і ремісників. Наприклад: Римарська, Чоботарська, Коцарська, Кузнечна, вулиця Сотницька, вулиця Максима Писаря, Борисенківська (на честь пушкаря Борисенка) і т. д.
Перші харківські переселенці отримали безкоштовно на віки вічні землі під будівництво та землі пригородні, тому у Харкові було так багато мілких землевласників.
Соломяним і деревяним був майже весь Харків у 17 та в 1 пол. 18 ст. Камяними будівлями у козачому Харкові були тільки Покровський монастир, Колегіум, Собор та дві церкви. Камяних будинків не мав ніхто. У Харкові було 290 лавок(магазинів), 163 шинки, 29 винокурень - і все це було з дерева.
Робітник-поденник працював за 10 копійок на день. Багато це чи мало? За 10 копійок у 1732 році можна було купити 6 фунтів(десь більше 2 кг) сала, 1\8 відра горілки, 5 фунтів(біля 2 кг) коровячого масла або 30 фунтів (біля 12 кг) зерна. Тодішній робітник був значно багатший за теперішніх харківських трударів!
Прекрасно жилося харківчанам у ті давні часи: біля кожного будинку були чудові плодові сади, городи. Люди займалися ремісництвом, промислами і торгівлею. У часи автономії, тобто свободи від московської влади, городяни мали власний суд, козаче і цехове самоуправління. Багато було зроблене для розповсюдження української культури.
У 18 ст. місто стало губернським, підпорядкованим російському царю. Завдяки зручному розташуванню на перехресті шляхів з Петербургу, Москви, Києва в Крим та на Кавказ губернія стає одним із найбільших центрів ремесел і торгівлі на Сході Російської імперії. У середині 19ст. товарообіг харківських ярмарків становить майже половину товарообігу всіх ярмарків України.
Одночасно з економічним розвитком зростає роль освіти. У 1727 р. відкривається Харківський колегіум, а в 1804 р. - університет, що стають найзначнішими просвітницькими осередками Слобожанщини.
У 1869 р. прокладається Курсько-Харківсько-Азовська залізниця. В місті виростають перші великі заводи.
У 20-30-ті роки на Харківщині проходить оновлення старих підприємств і зводяться нові підприємства. Сьогодні Харківщина - один із найрозвиненіших промислових, наукових і культурних регіонів України. Культурні традиції Харківщини теж багаті. Тут жили і працювали такі всесвітньо відомі люди, як видатний філософ і поет Григорій Сковорода, художник Ілля Рєпін, режисер Лесь Курбас, архітектор Дмитро Бекетов, письменник Григорій Квітка-Основяненко.
3195
3.Цікавинки Харкова
Харкову, як і іншим містам України, є чим похвалитися.
Зазвичай вважається, що харківська площа Свободи (колишня Дзержинського) — найбільша в Європі. Хоча «Еспланад де Кінконс» у Франції більша від площі Свободи. Але все ж таки площа Свободи – найбільша в Україні! Вона займає 11.6 гектарів. Міська площа таких величезних розмірів була спеціально задумана для підкреслення столичного статусу Харкова. Місто було центром Радянської України з 1919 по 1934 р. Площу Свободи обрамляють відповідні будівлі.Серед них виділяється величезна будівля Будинку державної промисловості.
У харківян та гостей міста є унікальна можливість побачити зорі посеред дня, бо в Харкові працює планетарій. Він другий за розмірами та можливостями в Україні після київського. Окрім лекцій в планетарії працює музей та проводяться спостереження в телескоп.
4.Харківський університет
Х арківський національний університет імені Василя Назаровича Каразіна — один із найстаріших університетів Східної Європи. Він заснований у листопаді 1804 року видатним просвітителем В.Каразіним. Третій за вікомпісля Львівського університету та Києво-Могилянською академією університет України.
Це перший виш на українських землях, заснований за ініціативою місцевих громадян.Ідею В.Каразіна підтримали дворянство та міська управа ішвидко зібрали потрібні кошти. Куратором університету був призначений граф С. Потоцький. Першим ректором був І. Рижський. Серед професорів у перші десятиліття існування університету переважали головним чином німці. Найвизначніші з них — філософ Й. Б. Шад та історик Д. X. Роммель. Число студентів університету постійно зростало.
У 19- на початку 20 ст. Харківський університет мав 4 факультети: фізико-математичний, історико-філологічний, медичний і юридичний. Університет мав лабораторії, клініки, астрономічну обсерваторію, ботанічний сад, бібліотеку. З ініціативи діячів університету зявились перші газети і журнали на Слобожанщині.
Харківський університет відіграввелику роль в українському національному відродженні в кінці 19 — на початку 20 ст. Тут велися дослідження народного побуту, історії і мови, писали літературні твори і розвивали україномовний театр. Студенти обєднувалися в українські громади
Харківський університет дав світові видатних вчених: І. Срезневського, О.Потебню, А. Метлинського М. Бекетова, та багатьох інших.
Можливо і ти, друже, станеш студентом цього знаменитого університету!
5.Харків – дітям
Харківська влада завжди піклувалася, щоб діти зростали розумними і допитливими.
У місті дуже популярною є дитяча залізна дорога. За рік її відвідують до 30 тисяч людей! Тут діти вчаться керувати потягом. Також можна опанувати професію стрілочника, провідника і диспетчера.
Перший поїзд дитячої залізної дороги Мала Південна відправився у 1940 році.
Ще у місті є чудовий зоопарк, котрий знаходиться у парку імені Шевченка.
Дуже цікаво проїхатись на харківській підвісній канатній дорозі. Вона звязує Ботанічний сад з парком імені Горького. З висоти можна помилуватися старовинними церквами і побачити, що Харків прекрасне і зелене місто!
6.Знавець погоди
Зараз, друже, ти познайомишся з одним симпатичним представником живого світу Харківщини. Його звати сурок або байбак. На Харківщині існують дві великі колонії цього звірка. Колись у степах байбаків було дуже багато. Зараз степи розорані, тому байбаків лишилося мало.
Це товстенький гризун, який може важити до 5 кілограмів. Він харчується польовими травами: люцерною, цикорієм, пирієм. За день може з’їсти до 1,5 кг кормів! Вони живуть колоніями, тобто сім’ями. Риють багато нірок, поєднаних між собою. Колонію байбаків можна побачити здалеку. Це вкрита невисокими холмиками місцевість.
У вересні байбак впадає у сплячку. Спить він до кінця лютого чи початку березня. У Америці здавна байбаки передбачають погоду. Як прокинеться байбак після сплячки, свисне він чи ні – від цього залежить сприятлива погода на наступний рік. Біологи з Харкова та зі Львова теж спостерігають за байбаками.
11.Природні особливості Харківщини
Харківська область має свої природні особливості. Область розташована у лісостепу та степу. Клімаи там теплий. Середня температура у січні 7 С, а в липні +21 С.
Більшу частину Харківщини займають степи. Ліси і кущі становлять лише невеликий відсоток, розташовані вони переважно у річищах річок на високих берегах. Найбільшою річкою області є Сіверський Донець.Це також най більша річка Лівобережної України (довжина 1053 км). Великими притоками Сіверського Дінця є Оскіл, Уди, Межова.
В області є багато лісових озер (поблизу Змієва, Чугуєва, Балаклії). Вониповязані з руслами річок. Найбільше озеро називається Лиман — розташоване недалеко від міста Зміїв. Навколишня краса, чиста вода озер роблять їх одним з улюблених місць відпочинку. В області є декілька штучних водосховищ, каналів.
На Осколі споруджено найбільше водосховище області — Червонооскільське. Воно було побудоване у1954 році для постачання донецьких шахт водою.
На берегах Сіверського Дінця та інших річок розкинулись чудові ліси та заливні луки. У лісах ростуть дуби, сосни, осики та інші дерева. Там живуть різні тварини і птахи. У річках водиться чимало видів риби.
Багаті чорноземи Харківської області утворились у 13-18 століттях завдяки неораному «дикому полю». За кожні 100 років у середньому нарощувалось 25 см чорнозему.
Серед природних обєктів Харківщини особливо цінні дендропарк у Краснокутську, садово-паркові комплекси у Сковородинівці, Старому Мерчику та інші.
1487
8.Харківська давнина
У Харківській області багато слідів давніх поселень людей за останні 10000 років. Давні поселення людей називають городищами. Зустрічаються городища скіфів, хозарів, сарматів і печенігів (навіть є населений пункт з такою назвою — Печеніги). З історією словян та Київської Русі повязують матеріали розкопок на Удах поблизу Харкова. У 1111 році у районі міста Ізюму київський князь Володимир Мономах воював з половцями. Через 70 років князь Ігор зупиняється білягори Кременець в Ізюмі, де тоді був умовний кордон Київської Русі. Ця подія відбита у пам’ятці світової літератури «Слово о полку Ігореві» («О, Русская земле, ти уже за спиною…»). Татаро-монголи зруйнували ці землі у середині 13 сторіччя іпостійними набігами не дозволяли освоювати «дике поле». У 1596 році південніше Ізюму була заснована перша російська фортеця — Цареборисів. Зберігся великий камінь, який позначив закладення фортеці у1596-1612 роках.
Освоєння району під назвоюСлобідська Україна почалося у другій половині 17 століття Після 1654 року сюди переселялись з Західної та Північної України цілими селами. Іноді навіть давали старі назви новим поселенням (Вільшана, Золочів та ін.). Склався оригінальний адміністративний устрій — поділ на полки(Харківський, Ізюмський та ін.). Поблизу від оборонних споруд, кріпостей,поставали міста і села. На заході області у 1708-09 роках пройшли битви шведських і російських військ, що передували Полтавській битві. У першій половині 18 століття були споруджені на півдні області у районі Балаклії, Лозової були побудовані потужні земельні укріплення — Українська оборонна лінія. Залишки фортець і валів цієї лінії збереглись у Краснограді та інших місцях.
Численні храми у селах і містах стали чудовими архітектурними прикрасами області.
В області є місця, памятники, музеї, повязані з діяльністю видатних людей, таких як: Каразіни, Харитоненки, Шидловські, Л.Кеніг, І.Рєпін, Г.Сковорода та багато інших.
9. Краснокутський дендропарк
Краснокутський дендропарк, тобто музей для рослин і дерев під відкритим небом, знаходиться у Харківській області. Це один з найстаріших дендропарків України, заснований більше 200 років тому. Вважається, що він був закладений у 1793 році на місці Краснокутського Петропавлівського монастиря. Існував монастир 100 років, а потім був закритий за наказом імператриці Катерини Другої. Пізніше землі були подаровані Назару Олександровичу Каразіну. Засновником парку вважають його сина Івана Назаровича. Спочатку Краснокутський дендропаркбув памятником архітектури місцевого значення і лише через деякий час парк отримав статус памятника садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Рослинний світ парку дуже цікавий і різноманітний. Тут були проведені перші експерименти з пристосування дерев в Україні. У Краснокутський дендропаркКаразіни завезли близько 600 видів рослин з
Японії, Китаю, Америки, Канади, Франції, Німеччинита інших країн. Буде цікаво дізнатися, що саме тут вперше на Україні прижилися клен,
акація, платан, софора і ще близько 50 видів рослин, які раніше на території нашої країни не зростали.
Дуже сильно постраждав парк в роки Великої Вітчизняної війни. Тоді було вирубано багато цінних порід дерев. Парк нагадував непрохідні джунглі. Почали відновлювати його лише в 1957 році. На той час там залишилося всього 180 видів дерев і кущів.
В наші дні в парку зростає більше 300 видів рідкісних рослин. Біля входу - софора японська, поряд - лікерна горобина і коркове дерево. Біля горобини, завезеної з Америки, - кущ ліани. Далі канадські ялини, барбарис, китайський ясен, ялівець віргінський. У парку зростає ялиця лула, яка була посаджена ще засновником парку Каразіним. Біля дендропарку знаходиться Краснокутська дослідницька станція садівництва, на величезній території якої вирощують фрукти і ягоди. Тут працює «Музей яблук».
У дендропарку є декілька мальовничих ставків. На верхньому ставку видніється невеликий острів, насипаний ще Каразіними. Він називається «Острів кохання» і сполучений з основною доріжкою містком. Сьогодні на нім складено з каменя дві обручки і встановлена альтанка. Молодожони зі всіх околиць обовязково відвідують цей острів і фотографуються тут. У дендропарку є чотири джерела-колодязя з цілющою водою, багатою залізом. На території парку знаходяться унікальні підземні споруди Петропавлівського чоловічого монастиря. Каразіни використовували ці лабіринти як оранжерею. Довжина лабіринтів сягає 18 кілометрів. Печери і підземні ходи збереглися в Краснокутському дендропаркудо наших часів і відкриті для відвідувань.
Не дивно, що Краснокутський дендропарк є дуже популярним місцем у туристів!
2730
10.Дерево Щастя
У Краснокутському дендропаркузростає одне з прадавніх дерев на Землі - гінкго дволопатеве, яке називають деревом щастя. Ці дерева живуть більше 2000 років, вони зростали на нашій планеті ще за часів динозаврів. Виникло від первісних дерев приблизно 300 млн. років тому, і є пращуром сосни та ялини. Замість хвої у нього віялоподібні листки. Гінкгові дерева вціліли в Китаї та Японії. У цих країнах насіння гінкго вважають делікатесом і розводять як плодове дерево. Плоди гінкго використовують у східній медицині. Його деревина мяка, піддатлива, легко обробляється.
У 18-му столітті у м. Нагасакі його знайшов лікар голландського посольства Кемпфер. Йому гінкго зобовязане своєю назвою. «Ґін» в перекладі з японської мови — срібло. Плід гінкго чимось нагадує абрикос. Тому Кемпфер назвав знайдене ним дерево «сріблястим абрикосом». Пізніше біолог Карл Лінней заніс цю назву до наукової класифікації.
Це дерево дуже перспективне для озеленення міст України. Воно чудово витримує умови промислової загазованості, невибагливе до ґрунтів, стійке проти грибкових та вірусних захворювань, майже не пошкоджується комахами. Дерево має конусоподібний брунатно-сірий стовбур, довгі вигнуті гілки. Гінкго дволопатеве є памяткою природи світового значення і занесене до Червоної книги світу.
1308
11.Старий Мерчик
Старий Мерчик - найстаріший палацовий комплекс Харківщини, побудований у 1776-78 рр. Знаходиться у Валківському районі Харківщини. Власником садиби колись був полковник Шидловський, потім граф Василь Орлов-Денисов, врешті - інженер Духовський.
Зберігся опис садиби з «Харківських губернських відомостей », датований 1850 роком:
«Садиба розташована на схилах двох протилежних гір, біля підніжжя яких протікає річка Мерчик і зі своїх вод утворює обширне озеро. На одній з цих гір знаходиться розкішний панський дім. А також на просторі 120 десятин розкинувся при ньому англійський пейзажний сад. Природа й мистецтво, здавалося, сперечалися за свою вищість при створенні мерчинського саду, такий він на диво красивий і різноманітний. У ньому ви зустрінете й широкі долини, вкриті вічнозеленим газоном, і круті гори. І чарівні клумби з різноманітними квітниками, і розкішні каштанові алеї, і великі гаї із сторічних струнких дубів, берестів, кленів, беріз, сосен, тополь і ялин, які дихають прохолодою.
З обширного озера проведено в сад ставки чистої води, які оживляють зграї лебедів У цьому саду особливо вражає усіх величний вигляд тераси, яку влаштували на схилі гори. Ви бачите внизу, в сажнях сорока, майже круглу, встелену зеленим килимом широку долину. На цій долині зі звивистими і всипаними різнокольоровим піском доріжками посаджено квіткові клумби. Вся долина оточена лісом з гігантських тополь, ялин та інших дерев… Хоч би скільки разів ви приходили милуватися терасою і видом з неї на сад — подив та насолода ваші будуть зростати більше й більше. Так все тут чудово, витончено й велично».
У наші дні, на превеликий жаль, це місце знаходиться у вкрай занедбаному стані.
1685
12.Зміїв - місто Змія Горинича
Триголовий або ж дванадцятиголовий, дмухає вогнем, вередливий, має схильність до гарних і розумних дівчат на кшталт Василиси Премудрої чи Забави Путятишни. Та хто ж його не знає!? Це Змій Горинич із українських та російських казок та билин.
Виявляється, що батьківщина цього знаменитого змія - місцевість біля міста Змієва Харківської області. Здавна вірили, що тут у непролазних лісах та хащах живе багатоголовий змій. Тому, як вважають деякі науковці, на честь нього і отримало місто таку назву.
Звичайно існують і інші легенди щодо назви Зміїв.
Одна з них оповідає, що недалеко від сучасного міста Зміїв розташована була половецька столиця Шарукань, яку у давні часи величали містом Змія.
Місто Зміїв дуже древнє. Місцевість, де воно розташоване, була заселена ще до 1 тис. до н.е. Серед племен, які тут мешкали, найбільш відомі скіфи, сармати, готи, печеніги та словяни.
923
13. Весілля у Малинівці
«Весілля у Малинівці» - це чудовий фільм. Якщо ти його не бачив, обов ’язково подивись!
- Чого я у тебе такий улюбльонний? - питав персонаж цього відомого фільму-оперети бандит Попандопуло. Фільм надзвичайно дотепний і веселий, у ньому знялися відомий співак Микола Сліченко і актори Михайло Пуговкін та Михайло Водяний. А ще у ньому знімалося село Малинівка, яке знаходиться на Слобожанщині у Чугуєвському районі. Споконвіку Малинівка була військовим поселенням, під час революцій і війн влада тут часто змінювалася. Про ці справжні події і розказано у фільмі.
Мальовничі місця, привітні мешканці, прекрасна погода влітку - все це завжди приваблювало телевізійників.
Багато висловів з фільму стало крилатими виразами, тобто усім відомими, дотепними. Наприклад:
- І чого я в тебе такий улюбленний...
- Бац-бац - і ...мимо
772
14. Чугуїв - місце натхнення Миколи Гоголя
Чугуїв - невеличке місто Харківської області.
Свою назву Чугуїв отримав від татарського чуга, що означало вузький каптан із короткими рукавами. До 13 ст. місцевість, де розташоване сучасне місто, належала Переславському та Чернігівському князівствам. Чугуїв згадується у московських документах 18 та 17 століття.
Події, які сталися колись у Чугуєві, надихнули Миколу Васильовича Гоголя на написання повісті Тарас Бульба. У 1819 на центральній площі міста катували і вбивали учасників повстання у військових поселеннях. Повстання було жорстоко придушене, 275 людей стратили, 12 000 піддали тортурам шпіцрутенами (палицями). Батьки катованих, так само, як і Тарас Бульба у повісті, підтримували своїх синів і настановляли, аби вони не просили про помилування.
808
15.Ілля Юхимович Репін
Всьому світу відоме маленьке містечко Чугуїв, тому що це батьківщина видатного російського художника Іллі Юхимовича Рєпіна.
Ілля Рєпін залишив багату й різноманітну мистецьку спадщину. Численні картини, портрети і твори на історичні теми зберігаються в музеях Росії, України та у приватних колекціях. Найвідоміші твори Рєпіна: «Бурлаки на Волзі» (1870-73), «Іван Грозний і син його Іван» (1881-85), «Царівна Софія» (1879). Мало знайдеться людей, які не знають картини «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». Один з варіантів цього твору знаходиться у Харківському Державному Музеї образотворчого мистецтва.
Рєпін створив численні портрети діячів російської і української культури ( Т.Шевченка (1888), Д. Багалія (1906) та багатьох інших).
Художник намалював чотири ескізи проекту памятника Шевченкові у Києві (на конкурс 1910 — 14). Робив ілюстрації до творів М.Гоголя «Тарас Бульба» і «Сорочинський ярмарок» (1872 — 82), книги Д. Яворницького «Запоріжжя в залишках старовини і переказах народу» (1887).
З Україною Ілля Рєпін був повязаний не тільки походженням. Він був закоханий в українську природу, людину, фольклор. Ним написані прекрасні картини «Вечорниці» (1881), «Гайдамака» (1902), «Чорноморська вольниця» (1903), «Гопак» (1930, не закінчений), «Етюд академічної натурниці», «Солоха і дяк». До друзів Іллі Рєпіна належали українські діячі: М. Кропивницький, М. Мурашко, Д. Яворницький та багато інших.
1458
16.Григорій Савич Сковорода - знаменитий мешканець Слобожанщини
Певно, друже, ти вже чув про видатного українця Григорія Савича Сковороду. Це був знаменитий мандрівний філософ, науковець і вчитель. Він отримав освіту в Києві. Задля наукового вдосконалення побував і за кордоном. Він відвідав Австрію, Словаччину, Польщу, Німеччину, де ознайомився з життям тамтешніх народів, вивчив їхні звичаї і
дізнався про їхню культуру, філософські ідеї, літературні
течії.
Понад 25 років мандрував він містами і селами Лівобережної України. Перебирався і в
сусідні губернії, дарував народові свої знання й досвід. З
1753 по 1785 рік Г.Сковорода написав переважну більшість своїх поетичних творів.
З 1759-69 роки його життя були повязані з Слобожанщиною, Г.Сковорода працював викладачем поетики і етики в Харківському колегіумі. Поетика – це наука, котра вивчає літературні твори і закони літератури, а етика – наука про мораль.
Увесь творчий доробок Григорія Сковороди включає 17 філософських творів, 7 перекладів, збірки віршів «Сад Божественних пісень», «Байки Харківські». У своїх творах і промовах до людей він навчав високим моральним принципам: волелюбності, твердості духу,
гідності, щирості, прагненню мудрості, надійності, любові до
ближнього. Творча спадщина великого філософа стала невичерпним джерелом мудрості для українського народу на віки. Вона важлива
й до сьогодні.
З цього опису, котрий зробив знайомий зі Сковородою М. Ковалинський, ти зможеш дізнатися про його звички і зовнішність:
Одягався він пристойно, але просто; їжу мав, що складалася з трав, плодів і
молочних приправ, споживав її ввечері, після заходу сонця; м’яса та риби не їв
не через марновірство, а із своєї внутрішньої потреби; для сну виділяв свого
часу не більше чотирьох годин на добу; вставав до зорі і, коли дозволяла погода,
завжди ходив пішки за місто прогулюватися на чисте повітря і в сади; завжди
веселий, бадьорий, легкий, рухливий, стриманий, цнотливий, всім задоволений,
добродушний, принижений перед усіма, охочий до слова, де не змушений говорити,
із усього виводив мораль, шанобливий до будь-якого стану людей, відвідував
хворих, утішав печальних, ділив останнє з неімущими, вибирав і любив друзів за
їхнє серце, мав побожність без марновірства, вченість без зазнайства, поводження
без лестощів.
Помер Сковорода 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівці (нині —
Сковородинівка) на Харківщині. Перед смертю поет i філософ заповідав поховати
себе на підвищенні біля гаю, а на могилі зробити напис: «Світ ловив мене, та не
спіймав».
2573
Сумська область
29. Сумська область
30. Суми - столиця Сумщини
31. Благодійники м. Суми
32. Пам ятник меценатові
33. Пам ятки Сумщини
34. Місто козацької слави - Глухів
35. Глухівські благодійники - родина Терещенків
36. Кролевець
37. Стародавнє місто роменцвіту - Ромни
38. Солодке місто. Ізюм
39. З історії м. Охтирка
40. Тростянець
41. Тростянецькі цікавинки
42. Путивль
43. Місто, де коні топляться
1.Сумська область
Сумська область розташована на північному сході України. На півдні, сході та заході Сумщина межує із Харківською, Полтавською та Чернігівською областями України.
На півночі та сході область має кордони з Брянською, Курською й Білгородською областями Російської Федерації.
У Х столітті нинішня Сумщина входила до складу Київської Русі, до Липовицького князівства. Саме тоді почалася історія таких славних міст, як Ромни (Ромен), Глухів та Путівль.
Заселення слобідських земель вихідцями з різних регіонів України відбулося у 60- ті роки ХVІІ століття.. Менше, ніж за 30 років «дике поле», що залишилося тут після постійних набігів татарів-кримчаків, перетворилося на квітучий хліборобський край.
2.Суми - столиця Сумщини
Суми — обласний центр на Слобожанщині.Місто розташоване на правому високому березі річки Псьол.
Його заснували в 1652-1655 рр. українські селяни і козаки-переселенці на чолі з Герасимом Кондратьєвим з Правобережної України. 1656-1658 - московський воєвода К. Арсеньєв побудував у Сумах фортецю для захисту Слобідської України від наскоків татар. Завдяки вигідному торгівельному шляху, що проходив через Путивль на Москву, Суми швидко зростали.
1658-1765 - місто було центром козацького Слобідського Сумського полку.
Розвиток Сум припадає на другу половину 19 - початок 20 століття. Суми стали головним осередком цукрової промисловості, завдяки Івану Харитоненку, про якого ти прочитаєш далі. Також у місті були машинобудівний і металообробний заводи та фабрика сукна.
Сумські ярмарки мали загальнодержавне значення, відбувалися 4 рази на рік і були дуже популярні серед людей.
892
3.Благодійники м. Суми
Іван Герасимович Харитоненко — землевласник і цукрозаводчик. Він був відомий філантроп, тобто людина, яка безкорисливо любить ближніх і їм допомагає. І.Г.Харитоненко народився в селі.Нижня Сироватка Сумського повіту, був сином селянина-чумака. У їхній сім’ї було 9 дітей.
Маленьке провінційне місто Суми, яке з 10,3 тисячі чоловік у 1850 р. виросло до 50,4 тис. у 1915р. своїм промисловим і культурним розвитком завдячує діяльності торгового дому “Харитоненко з сином». Головна контора торгового дому “Харитоненко з сином” знаходилася в Сумах. Інші контори були у Москві, Харкові, Томську, Владивостоці, Турції, Персії. Величезні багатства, нажиті за короткий строк, щедрість, благодійність Харитоненка та його спадкоємців сприяли процвітанню міста і повіту.
На кошти родини Харитоненків засновано дитячий притулок для дівчат-сиріт, названий в народі “пансионом благородных девиц” за рівень освіти і виховання в ньому, селянський банк, гуртожиток для студентів Харківського університету, реальне училище, церкву в с.Нижня Сироватка, жіночу гімназію, Троїцький собор. Перший бетонний міст у Сумах через річку Сумку був побудований на кошти П.І.Харитоненка (сина) у 1910 році.
Заслуги Харитоненка (старшого) у справах комерції, благодійництва гідно оцінені урядом і громадою м.Суми. Іван Герасимович мав чин дійсного статського радника, почесного громадянина м.Суми, почесного попечителя Сумського реального училища, був нагороджений царськими орденами.
1578
4.Памятник меценатові
Окрасою центральної площі Сум є пам’ятник І.Г. Харитоненку.
Визнаючи заслуги перед містом І.Г. Харитоненка, вдячні городяни наприкінці ХІХ ст. прийняли рішення спорудити памятник засновнику династії цукрозаводчиків і меценатів.
Памятник звели у самому середмісті Сум — на Червоній площі.
Подальша історія монумента є трагікомічною, водночас повчальною з історичної точки зору.
Після Жовтневого перевороту 1917 року скульптуру І.Г. Харитоненка у 1918 році знищили більшовики. На постаменті, який вцілів, згодом було встановлено фігуру «вождя пролетаріату» В.І. Леніна.
Зі здобуттям незалежності України в 1991 році Суми стали одним з не багатьох міст на Сході України, де знесли памятник Леніну. Більше того, на старий постамент було «повернуто» фігуру видатного городянина І.Г. Харитоненка. Проте зроблено це було в оригінальний спосіб. «Відтворено» було лише голову цукрового магната. Голову Леніна спиляли, а на її місце «повернули» Харитоненкову. Хоча, за свідченнями деяких уважних глядачів, вона вийшла трохи більшою, ніж це пасувало б до тулуба...
1099
5. Памятки Сумщини
Сумська область багата на різноманітні памятки. Тут нараховується півтори тисячі памяток історії та 373 памяток архітектури (будівництва).
На Сумщині є чудові садово-паркові зони у Сумах, Хотині, Волокитино. Збереглося багато монастирів.
У цій області України є два історико-культурних заповідника: Путивльський і Глухівський.
Перлиною Сумщини являється давнє місто Путивль. В центрі його знаходяться залишки найдавнішої кам яної споруди краю - церкви 13 століття. Про історію і культуру цього міста ти дізнаєшся у наступних статтях.
Якщо тебе цікавить давнина, ти повинен відвідати Софроніївський монастир. Він знаходиться біля села Нова Слобода Путивльського району. Назву свою отримав від першого настоятеля - Софронія. Споруди монастиря побудовані аж у 15 столітті. Протягом віків монастир розбудовувався і зміцнювався. Найцікавіше у Софроніївському монастирі - його підземна частина. На сході монастирських гір вириті печери, там є підземні церкви, ходи, келії для монахів. Печери Софроніївського монастиря мало вивчені і чекають на своїх дослідників.
Отже, вивчаймо разом історію Сумщини!
6.Місто козацької слави - Глухів
Глухів — місто в Сумській області, центр Глухівського району, розташоване на ріці Есмань.
Глухів — одне з найдавніших міст України. Перша згадка про ньогозустрічається в Іпатіївському літописі за 1152 рік.
Першими поселенцями тут були сіверяни, які в цих лісових та болотистих місцях залишили після себе Глухівське городище 6-8 ст.У середині 13 ст. Глухів захопили татаро-монголи.
З 14 по 17 століття місто переходило до Литви, до Москви, згодом - до Польщі,
Внаслідок національно-визвольної війни 1648—1654рр. Глухів одержав статус сотенного міста Ніжинського полку.
Глухівчани завжди боролися за свою незалежність. 8 лютого 1668 року московський воєвода Кологривов сповіщав із Глухова графа Шереметьева, що з приходом до міста 1500 кінних і піших запорожців, глухівчани відразу ж почали радитися, як вигнати царських солдатів. У1708-1764 місто було резиденцією(головним містом) українських гетьманів.
Українські козаки з Глухова на власний кошт виготовляли гармати і набої до них. Старшинська рада міста дбала про відновлення старовинних прав Малоросії. У відповідь на записку з Глухова імператриця КатеринаII вигнала гетьмана К.Розумовського з його посади і передала управління Україною іншим, «щоб вік і імя гетьманів зникло, ні токмо б персона, котра була зведена в тоє достоїнство».
Замість козацьких військових сотень 1784 року сформували Глухівський карабінерський полк (з 1796 р. — кирасирський). Це військове об’єднання відрізнялося міцною артилерією, гарматами.
Глухівські кирасири відзначились у французько-російській війні 1812 р., особливо в битві за Шевардинський редут під Бородіном.
Глухів – старовинне місто з багатою історією і культурою.
7.Глухівські благодійники - родина Терещенків
Місто Глухів знамените своїми земляками і благодійниками, родиною Терещенків.
Микола Терещенко у різний час був міським головою не тільки Глухова, але й Києва і Москви. На початку 20 ст. сімї Терещенко належало більше 150 десятин землі, цукрові і лісопильні заводи, суконна фабрика, спиртозаводи. У 1911 р. на рахунках Миколи Терещенка тільки в іноземних банках було 13 млн. карбованців. За своє життя він пожертвував задля суспільної користі біля 5 млн. карбованців. На його кошти тільки у Глухові побудували чоловічу і жіночу гімназії, ремісниче училище, дитячий притулок, міську лікарню, учительський інститут, повітовий банк, дворянське зібрання, Трьох-Анастасіїївський собор, величезну кількість будинків. А скільки зроблено Терещенком для Києва, Москви, і по усій Росії!
Він був дуже заможною людиною. Після його смерті одна нерухомість оцінювалась у 30 млн. карбованців. (У ті роки за 1,5 крб можна було купити порося!)
Миколу Артемовича поховали у Трьох-Анастасіїївському соборі. Вважалося, що після революції його могила була розграбована, проте, на щастя, революційні маси не знайшли поховання. У 2003 р. під час археологічного дослідження глухівський вчений Юрій Коваленко віднайшов могилу мецената.
Олександр Артемович(брат Миколи Артемовича) мав унікальну колекцію живопису, це в його будинку в Києві зараз знаходиться музей Тараса Шевченка.
Син Миколи Артемовича Іван був збирачем живопису, якому заздрив сам Третьяков. Він помер в один рік із батьком. Коли його ховали у сімейній усипальниці поблизу Глухова, селяни устеляли землю квітами і килимами - настільки справедливим і хорошим хазяїном він був. Спадок отримав його 17-річний син Михайло. Він був вундеркіндом, знав 10 мов, був наймолодшим членом Російської Державної Думи. Дружив з поетом Олександром Блоком. Після революції емігрував в Англію.
Федір Артемович - другий син, окрім меценатства і збирання живопису, вкладав гроші в розвиток авіації, на свої гроші спонсорував І. Сікорського, видатного українського авіабудівника. Його син Федір Федорович загинув під час випробування нового літака.
Нащадки Терещенків наразі проживають в Англії.
8.Кролевець
Кролевець – давнє місто Сумщини. У старовинному документі під 1160 роком згадано місто Зартий. Воно колись було на місці нинішнього Кролевця.
Це Кролевець засноване у 1601 році переселенцями з Правобережної України.Назване на честь польського короля (круль - по-польськи король). Швидкому зростанню міста сприяло розміщення його на перехресті двох торгових шляхів,що вели з Москви до Києва.
Про славне минуле міста свідчить герб Кролевця: на синьому тлі воїн архангел Михаїл. Він тримає у правій руці меч, а в лівій – терези. Стоїть він на чорному змії, завязаному вузлом.
Кожне місто України має чим пишатися.Місто Кролевець здавна вважається центром ткацького мистецтва.
Ткацький промисел в Кролевці був розвинутий ще з часу заснування міста (1601 р.). Видатні майстри другої половини 18 ст. виготовляли квітчасті килими, рушники, тканини із зображенням птахів, квітів, ромбів. У 1863 р. у місті налічувалось 208 ткачів. Найбільшу славу візерункові кролевецькі рушники здобули в 19 ст.
Кролевецькі рушники приваблюють урочистою святковістю і красою візерунків. Для них характерне поєднання білого і червоного кольорів. На білому фоні між густо червоними паралельними смугами ткався багатий орнамент. Так ткачі за допомогою умовних знаків передавали навколишній світ.
Зокрема, пряма горизонталь означала землю, хвиляста — воду, хрест — вогонь. На кролевецьких рушниках часто зображувалась квітка - свічник, яка в народному розумінні означала початок життя.
Колись рушники мали магічне значення. Їх використовували як своєрідні оберіги. У селянському житлі 19– початку 20 ст. та й нашого часу рушники розвішуються завжди на почесних місцях: над вікнами, в простінках, на покуті(в кутку). На рушник становили молодих на весіллі, рушником їх пов’язували, ним сповивали немовля тощо.
Ткацький промисел у Кролевці продовжується і розвивається. Тож, пишаймося працею рук давніх і сучасних майстрів.
1908
9.Стародавнє місто роменцвіту - Ромни
Місто Ромен або Ромни знаходиться у Сумській області. За легендою назва міста походить від квітки ромашки, або «роменцвіту», яка в ті часи суцільним килимом вкривала родючі чорноземиПосулля. Місто під назвою «Ромен» вперше згадується у Лаврентіївському літописі під 1096 роком. Там розповідається про боротьбу Київського князя Володимира Мономаха з половцями.
Місто було зруйноване у 12 -13 століттях. Але попри всі незгоди і лихоліття Ромен вистояв, зберіг своє лице. Про героїчну історію Ромен свідчить і древній герб міста. Так Роменська Міська ратуша ще з давніх часів мала печатку, на якій було зображено хрест на могилі. Це символ мужності захисників міста, котрі «стояли на смерть», «до хреста».
Овіяні славою військові подвиги роменців в боротьбі за незалежність України в 17-18 ст. У Визвольну війну 1648-1654 рр. роменці одні з перших вступили до війська Богдана Хмельницького.
Саме в Ромні взимку 1707 року знаходилась ставка війська гетьмана України I.Мазепи і шведського короля Карла-12 під час російсько - шведської війни. В ході цієї війни вирішувалась доля Незалежності України.
До середини 19 сторіччя в місті відбувається славетний Іллінський ярмарок. Спеціально на ярмарку сюди двічі (1843 та 1845 рр.) приїжджав Тарас Шевченко. Для розваг гостей міста працювали два Роменських театри. Саме в Ромнах геніального актора М. Щепкіна побачив майбутній декабрист С. Волконський - і почав збирати пожертвування для викупу його з кріпацтва.
Ромен зберіг славу культурно-мистецького і духовного центру Посулля. Саме тут на початку 19 століття відкрилося одне з перших в Україні повітових училищ.
Про багатовікову історію Ромен свідчать численні памятники. Серед них: перший в світі монументальний памятник Тарасу Шевченку, побудований роменцем, всесвітньо відомим скульптором і кінорежисером Іваном Кавалерідзе.
Чарують око міські бульвари та затишні алеї в міському парку. На околицях міста є дві памятки садово-паркового мистецтва — «Пивний ліс» і «Огнівщина».
10.Солодке місто. Ізюм.
Смачна, солодка назва у цього міста на Сумщині! Проте вона не має нічого спільного з сушеним виноградом. Вчені вважають, що назва міста походить від притоки Дінця, річечки Ізюмець чи від Ізюмського броду. Брід, переправу - татари називали «гузун».
Люди селилися тут, по обох берегах Сіверського Дінця, здавна. Неподалік від міста, в урочищі Бондариха, було знайдено залишки давнього поселення. Поблизу села Яремівка знаходиться найдавніша в Харківській області і одна з самих старих на Україні стоянок давніх людей раннього палеоліту (понад 300 тисяч років тому). Від кочівників 10-11 ст. залишилися стояти на горі Кременець камяні баби. На річці з назвою Річка на околиці міста Ізюм князь Володимир Мономах в 1111 р. розбив половців. Весною 1185 р. тут стояв табором князь Ігор.
На початку 16 ст. Ізюмщиною раз у раз прокочувалася спустошливою хвилею татарська орда. Московський уряд створив на цих південних прикордонних землях сторожову Ізюмську сторожу. У 1660-х роках група українських переселенців під керівництвом полковника Я. С. Чернігівця побудували на місці переправи нове укріплення. Воно в документах 1680 р. називалося «Ізюмським містечком». В наступному році під керівництвом козацького полковника Григорія Донця-Захаржевського будується велика фортеця Ізюм. Її тил охороняла гора Кременець, а три інші сторони - води Дінця. У 1685 р. Ізюм стає полковим містом, центром Ізюмського слобідського козацького полку.
Ще в 1916 р. за наказом царя Миколи ІІ тут почали будувати перший в Російській імперії завод оптичного скла. Наразі цей завод переобладнано і він випускає оптичні прилади і окуляри. Так що ізюмські окуляри мають довгу історію!
1678
11. З історії міста Охтирка
Охтирка – місто у Сумській області.
Звідки ж і чому прийшли нові переселенці до Охтирки? Історія пропонує чолобитну(від слова «бити чолом», тобто просити), писану переселенцями воєводі Ромоданівському:
«Пришли мы в прошлом во 1654 году из дальних городов из-за Днепра ... от разоренья, от безбожних ляхов и от татар... и пришли в вольновский уезд для городского строения».
Воєвода наказав їм: «за рекою Ворсклой на татарской сакле на реке Ахтырка. да на речке Гусенице, да на речке Мошнах, да на речке Хухре от Вольного в 20 верстах устроить нас домишками своими человек семисот и больши».
Більшість переселенців прийшла в Охтирку з Волині. Були й з інших місць. Так Троїцький Монастир на горі Охтир збудували у 1654 році 40 ченців на чолі з Ігуменем Іоанікієм. Вони пройшли довгий і важкий шлях з Лебединського монастиря на Поділлі.
Спочатку в Охтирку прибуло 456 родин з Правобережжя. Вони привели з собою 605 коней. 625 волів, 487 корів, 1493 вівці, 1035 свиней.
Дбаючи про зміцнення міста, новосели почали відразу будівництво фортеці. 12 квітня 1654 року олешнянський воєвода писав у Москву, що «черкасы сделали в нашем заповедном лесу, на речке Ахтырке новый острог Ахтырский» і що «тот но вий Ахтырский город и башни со всякими крепостями и то приказну избу и потребном коло города ров, надолбы с служивими людьми и ахтырскими черкасами совсем сделали».
В 1657 році був складений поіменний список усіх охтирчан. Їх було 1578 чоловік. Цікаво, що українські прізвища писалися воєводами в російській транскрипції: тож Давиденко, наприклад, міг стати Давидовим, Петренко — Петровим і т. п.
Охтирська фортеця росла і міцніла. Стіни були посилені 9-ма глухими і 5-ма проїжджими вежами. За всю військову історію Охтирки, її фортецю ніколи не здобули вороги. Охтирчани були мужніми, а стіни фортеці дуже міцними. Щоправда, деревяні стіни мали дуже підступного ворога — полумя пожежі. Охтирська фортеця згоріла в жарке літо 1677 року, але була швидко відбудована...
В 60-ті роки XVII ст., поступово склалося військово-козаче впорядкування Слобідської України. Утворилось пять козачих полків - Охтирський, Харківський, Сумський, Острогожський та Ізюмський. Охтирка стала осередком полку, центром значної території Слобожанщини, жвавим торговельним і ремісничим містом. До Охтирського полку на кінець 17 ст. входило 12 міст і 27 сіл та слобод, а населення було більше 5 тисяч чоловік. Слобідські полки проіснували сто років. Вони виявили себе у тяжкій спільній боротьбі російського та українського народів проти турецько-татарських нападів на Росію і Україну. В наступні віки охтирчани воювали проти шведів та французів.
Ось таке славне минуле має місто Охтирка.
2674
12.Тростянець
Місто Тростянець знаходиться в Сумській області.
Розташоване воно біля чудового урочища Нескучне, де серед сосново-листяного лісу стережуть тишу три джерельно-чисті ставки. Перші відомості про заселення цієї місцевості відносяться до 8 – 10 століть. Археологи знайшли залишки давніх поселень. З 15 століття тут проходила Бєлгородська лінія укріплень для захисту від набігів кримських татар і польської шляхти. З середині 17 століття селяни з Правобережної України переїздили сюди, рятуючись від панського гніту. Вони і заснували слободу Тростянець, що стала сотнею козацького Охтирського полку. Основним заняттям місцевого населення було землеробство.
Довгий час слободою Тростянець володіли нащадки духівника(священика) царя Петра І – Надаржинського. Пізніше Тростянець перейшов у володіння Голіциних. Саме у їхньому маєтку в 1864 році гостював молодий композитор П.І.Чайковський. Казковий світ лісу та лебединих озер був джерелом натхнення для нього при написанні його першого симфонічного твору – увертюри до драми О.М.Островського “Гроза”. В 1889 році Тростянець відвідав російський письменник А.П.Чехов, в 1883-1885 роках проживав український письменник П.А.Грабовський.
В ХІХ сторіччі власником земель став цукрозаводчик Кеніг. З його ім’ям пов’язаний початок розвитку промисловості району.
Тростянець займає почесне місце серед найкрасивіших міст Сумщини.
1293
13.Тростянецькі цікавинки
Місто Тростянець має чим зацікавити відвідувачів.
В урочищі Нескучне знаходяться руїни Ґроту німф .
Цей грот був збудований у 1809 році на честь 100-річчя Полтавської битви.
За однією з легенд, ґрот є одним із виходів зі зруйнованої підземної мережі доріг, які начебто існували тут у давнину. Так що підземних істот: гномів чи ельфів потрібно шукати саме тут.
Ще неодмінно потрібно відвідати чудовий памятник садово-паркового мистецтва та архітектури, котрий називається Круглий двір.
Колись землі біля Тростянця належали духівнику(священику) російського царя Петра 1 Надаржинському. Це була мальовнича місцевість навколо прекрасних ставків.
У 1749 році сини-спадкоємці Тимофія Надаржинського збудували помістя Круглий двір.
Згодом садиба і парк стали власністю сімї князя Василя Голіцина.
Новим хазяїном був побудований княжий палац (поміщицький будинок), парк, оранжереї та камяна церква (нині діюча Благовіщенська церква). В Круглому дворі Голіцин облаштував цирк. Він був поціновувачем театру, мав своїх кріпосних акторів. Вистави за участі театральних і циркових акторів відбувалися у приміщенні цирку.
Чого тільки немає в цьому помісті! І 250-літні дуби та ясени, і 15 га мальовничих ставків (із загальної площі парку 253 га).
Потрібно цінувати і берегти визначні памятки, побудовані предками!
1329
14.Путивль
Про маленьке містечко Путивль знає кожна освічена людина . Місто оспіване у пам’ятці давньоруської літератури «Слові о полку Ігоревім». Тут, в Путивлі, княгиня Ярославна стояла на міській стіні і плакала. Вона очікувала відомостей про військовий похід свого чоловіка Ігоря Святославовича «в поле незнаемое, половецкое».
Путивль - стародавнє місто, розташоване над річкою Сейм. Про нього вперше згадано у Іпатіївському літописі у 1146.
Розташований на перехресті шляхів, Путивль відігравав велику роль у захисті Русі від нападів половців.
1010
15.Місто, де коні топляться
Конотоп — місто в Сумській області, розташоване на річці Єзуч.
Це місто, багате на легенди і казки.
Одна з легенд розповідає, що це місто існувало ще до монголо-татарської навали.
Під час переходу татарської кіннотою броду, у непролазних болотах загинуло багато коней та воїнів, тому й місцевість стала називатись конотопом — болотистим місцем або кінським бродом, де грузли коні.
Інша легенда пояснює, що назва Конотоп повязана з пригодою із царицею.Карета і супроводімператриці загрузли у болоті. Царицю врятували, але скарби і охорона потонули. Коли вона вибралась, то сказала: Що це за місце таке, де коні топнуть?
Третя легенда стверджує, що назва міста походить від річки Конотопка, що протікала неподалік поселення. Досить давно ця річка обміліла і висохла, на заміну їй було штучно створено іншу річку — Єзуч.
852