Соціологічна думка на Україні (кінець ХІХ - поч. ХХ)

СОДЕРЖАНИЕ: Вступ. I. Обслўдування народно творчостў в Укранў: а) вивчення укранського фольклору; б) етнографўчнў дослўдження; в) соцўологўя лўтератури.

ПЛАН

Вступ.

I. Обслўдування народно творчостў в Укранў:

а) вивчення укранського фольклору;

б) етнографўчнў дослўдження;

в) соцўологўя лўтератури.

II. Перўод формування та розвитку укрансько академўчно соцўо-

логў:

1. Полўтична соцўологўя М.Драгоманова.

2. Соцўологўчнў погляди Ў.Франка.

3. Грушевський як ўсторик-соцўолог.

4. Б.Костякўвський та його проект створення науково соцўоло-

гў.

5. Соцўологўчна концепцўя М.Шаповала.

Укранський ўнститут громадознавства В Празў.

Заключення.

ВСТУП

Ўсторико-соцўологўчне знання - ўстотний компонент суспўльствознав-

ства, де соцўологўя займаї особливе мўсце.Соцўологўчне вўдтворення жит-

тїдўяльностў суспўльства повязане з осмисленням його конкретно-ўстори-

чних потреб, ўнтересўв, проблем, норм, соцўальних цўнностей, ўдеалўв,

соцўоструктурних особливостей. Соцўологўя вўдображуї специфўку ўсторич-

ного розвитку народу, його культури, менталўтету й сприяї х подаль-

дальшўй еволюцў.

Ўсторўя соцўологўчно думки в УКранў як цўлўсний еволюцўйний про-

цес практично не дослўджувалася, а нечисленнў ўсторико-соцўологўчнў

розвўдки обмежувалися розглядом соцўологўчно проблематики конкретних

мислителўв чи окремих ўсторичних етапўв.

Ўсторўя кожного народу - це найперш ўсторўя його культури як су-

5;1

- 3 -

купностў створених ним матерўальних ў духовних надбань. В системў

ўїрархў цўнностей наука посўдаї одне з провўдних мўсць, тому дос-

лўдження процесу розвитку соцўологўчно думки в Укранў, починаючи вўд

давнўх витокўв до ўнституцўалўзацў як академўчно науки набуваї

особливого значення.

У нових умовах незалежностў Украни постаї низка проблем, повяза-

них з ўсторўїю та особливостями розвитку соцўально ў соцўологўчно

думки в кранў. Адже в минулому панўвна ўдеологўя, полўтчна ў наукова

практика виключали з поля зору ряд факторўв ў проблем, що лежали в ос-

новў духовного ў культурного життя Украни, зокрема гострў проблеми ет-

ногенезу укранського народу, його культури, мови, науково спадщини,

проблеми нацўонально незалежностў, державно самостўйностў та багато

ўн. Тому питання перевидання, реконструкцў писемних джерел, вўдновлен-

ня документўв ўсторў укранського народу, перевидання репресованих ў

забутих матерўалўв, ознайомлення з ними широкого кола читачўв - одне з

головних завдань нашого нацўонального ў культурного вўдродження.

Потребуї переосмислення й процес становлення та розвитку су-

спўльно, полўтично ў соцўологўчно думки в Укранў. Тут виникаї цўлий

комплекс проблем, що чекають свого вирўшення. Чи не найўстотнўшою, цен-

тральною з них ї визначення ўсторичного часу та простору становлення

укранського етносу, його етнўчно специфўчно культури й менталўтету,

державностў, ўсторчних етапўв розвитку.

Необхўдно переглянути догматичнў схеми, типологўзацў, принципи,

установки, коли всў самобутнў полўтичнў, соцўальнў та культурнў проце-

си в багатонацўональнўй ўсторў Росўйсько держави вўдкидалися, замов-

чувалися або ж пўдтягувались до великодержавного зразка. Штучнўсть, на-

тяжки, перебўльшення або фальсифўкацўя й неправда були супутниками дог-

матично ўдеологў, котра залишила глибокў рубцў в соцўальнўй,

полўтичнўй ў духовнўй ўсторў нашого народу. Можна називати безлўч

представникўв укрансько науки, лўтератури, мистецтва - духовну елўту,

гордўсть нацў, дўяльнўсть яких ошельмована, спотворена або перелицьо-

вана на свўй лад: М.Ў.Костомаров, М.П.Драгоманов, В.К.Винниченко,

М.С.Грушевський, Д.Ў.Яворницький ў багато ўнших.

Одним ўз ўстотних напрямўв розробки проблем ўсторў соцўологўчно

думки в Укранў маї бути переоцўнка окремих етапўв розвитку ў кла-

сифўкацў дўячўв. Ўсторўя - неперервний процес, тому розглядаючи

5;1

- 4 -

ўсторўю соцўологўчно думки в Укранў, важливо вўдтворити як

цўлўсний, спадково-поступальний процес еволюцў, вивчити внутрўшню

логўку й механўзми цього процесу. Для цього ўсторўю соцўологўчно думки

роздўляють на два перўоди:

- протосоцўологўчний перўод включаї в себе процеси зародження,

становлення, розвитку донаукових (мўфологўя, герочно-побутовий епос,

релўгўйнў уявлення та ўн.) та елементўв наукових знань про людину, су-

спўльство, соцўальнў вўдносини, соцўальну структуру, побуджувальнў мо-

тиви людсько дўяльностў, форми закрўплення та засоби здўйснення

спецўалўзованих видўв щодо органўзацў, регулювання, управлўння соцў-

альними процесами, взаїминами мўж соцўальними групами та ўндивўдами ў

т.д. Зазначенў тут елементи соцўального знання виникають не вўдразу, ў

х формування повязане з певними комплексами умов, котрў ми вўдокрем-

люїмо й видўляїмо в даному перўодў як його певнў етапи. Зрозумўло, що

не слўд ототожнювати протосоцўологўю, протосоцўологўчне знання з соцўо-

логўїю як наукою, котра виникла у першўй половинў ХIХ ст. Це рўзнў

речў. Протосоцўологўчне знання минулого не ї наукою, як алхўмўя не ї

хўмўїю, але так само , як з алхўмўчних пошукўв формувалася наука хўмўя,

так ў з протосоцўологўчного знання (але не лише з нього) йшло станов-

лення соцўологў.

- перўод академўчно соцўологў включаї етапи класично соцўологў

(вўд О.Конта до кўнця ХIХ ст.), ўнституцўалўзацўїю як визнано нау-

ково дисциплўни (кўнець ХIХ ст. - 20-тў роки ХХ ст.) ў етап ново та

сучасно соцўологў (з 20-х рокўв ХХ ст.), повязаний з формуванням су-

часних соцўологўчних концепцўй, виробленням нових принципўв ў методўв

аналўзу, переходом до глобального бачення соцўологўчних проблем сучас-

ного суспўльства, спробами створення загальносоцўологўчно теорў з

глибокою спецўалўзацўїю системи сучасного соцўологўчного знання.

Перўодизацўя ўсторў соцўологўчно думки маї вўдносний характер,

оскўльки вона залежить вўд багатьох параметрўв (принципўв аналўзу,

рўвнўв узагальнення, просторових ў хронологўчних факторўв та ўн.).

В цўй роботў показано перўод становлення академўчно соцўологў на

основў праць вўдомих дўячўв укрансько лўтератури, науки, культури.

5;1

- 5 -

ГЛАВА I

Для ХIХ ст. характерне пожвавлення ўнтересу до вивчення народного

життя й побуту у рўзних кранах. В Укранў для цього не було нў науко-

вого досвўду, нў матерўальних можливостей, та й ўмперўя не була

зацўкавленою. Проте етнографўчнў й деякў дослўдження соцўально-стру-

ктурних явищ завдяки ентузўазму та власнўй ўнўцўативў дослўдникўв роз-

вивалися. Особливо ўнтенсивно йшло нагромадження матерўалўв про госпо-

дарство, торгўвлю, побут ў звича народу. Майже в усўх регўонах Украни

в цей час вўдбувалося збирання етнографўчних матерўалўв ў рўзних фанрўв

народного фольклору - соцўально-побутових, ўсторичних, козацьких, чу-

мацьких пўсень, дум, мўфўв, легенд, апокрифўв, казок, прислўвв, при-

казок, загадок ў т.д.

В Укранў були й сво особливў причини, повязанў з бажанням збе-

регти народнў матерўальнў та духовнў цўнностў й вўдродити ўнтерес до

минулого, щоб яснўше бачити перспективи у звязку з пошуками шляхўв ви-

ведення Украни на новў магўстралў розвитку як незалежно нацўонально

держави. Все це визначило активний процес записўв, дослўджень, пошукўв

та видань матерўалўв народно творчостў.

Протягом ХIХ ст. виходять у свўт численнў збўрки укранського

фольклору, серед яких одна з перших - праця укранського та росўйсько-

го фольклориста М.А.Цертелїва Опыт собрания старинных малороссийских

песен (СПб.,1819), М.Максимовича Украинские народные песни в трьох

книгах (М., 1827-1849), П.Я.Лукашевича Малороссийские и червонорусские

народные думы и песни (СПб, 1836), М.А.Маркевича Обычаи, поверья,

кухня и напитки малороссиян (К.,1860), М.Номиса Укранськў приказки,

прислўвя ў таке ўнше (СПб.,1864) та ўншў.

Масовий характер етнографўчних дослўджень в Укранў ХIХ ст., бага-

томанўтнўсть х напрямкўв допомагали побачити прадавнў витоки нацўо-

нально культури, народного свўтосприйняття та менталўтету. Одночасно

все бўльшого значення набували соцўально-полўтичнў проблеми поневолено-

го народу, культура, традицў, мова, духовнўсть якого перебували пўд

постўйно зростаючими масштабами загрози денацўоналўзацў. Тому в роз-

витку етнографўчних дослўджень якоюсь мўрою матерўалўзувався й процес

нацўонального пробудження, вўдбивалося самоусвўдомлення укранським ет-

5;1

- 6 -

носом власного ўснування як народу, що маї право на волю, незалежнўсть,

на знання свої ўсторў та культури.

Етнографўчний та етнологўчний матерўал, зўбраний у ХIХ ст., над-

звичайно рўзноманўтний ў вўдображаї всў сфери народного життя й побуту,

що даї пўдстави розглядати значну частину цих матерўалўв як формування

зародкўв етносоцўологў, котра згодом видўлилась в самостўйний пўдроз-

дўл соцўологў.

Етносоцўологўя виникла у ХХ ст. на стику етнографў та соцўологў.

Предметом ї етноси як соцўальнў спўльностў, соцўальнў процеси,

взаїмозвязки та вўдносини, що ўснують мўж його внутрўшнўми структурни-

ми елементами, так ў в його взаїмодў з ўншими етносами.

Соцўальне, полўтичне, духовне значення етнографўчного матерўалу

було величезним. Пўд його безпосереднўм впливом вўдбувалося формування

свўтогляду та ўнтересўв численних представникўв нацўонально

ўнтелўгенцў. Укранська народна творчўсть привертала до себе увагу,

викликала подив ў захоплення багатьох учених, дўячўв культури й за ме-

жами Украни. Вона безпосередньо впливала на розвиток укрансько ху-

дожньо лўтератури, яка все частўше пўднўмала свўй голос на захист по-

неволеного народу й набувала революцўйно-демократичного змўсту. На

фольклорнўй основў створювались лўтературнў жанри комедўй, драм, тра-

гедўй, ўсторичних поем, продовжились традицў народного бурлеску тощо.

З ХIХ ст. саме лўтература була головним носўїм ў поширювачем нацўо-

нально та державницько ўдей, формувала менталўтет маси, будила гро-

мадську думку, критикувала ўснуючий лад, була барометром, котрий вўдо-

бражував стан суспўльства. Це коло проблем, що складають особливий

предмет дослўдження, який можна розглядати як соцўологўю лўтератури.

Предметом ї дослўдження взаїмозалежностей та закономўрностей взаїмо-

дў мўж масами, рўзними формами спўльностей ў тўїю сукупнўстю художнўх

образўв, ўдеалўв, ўдей, норм, котрў даї лўтература.

Завдяки масовому збору й дослўдженням фольклорного матерўалу цў

данў перетворювалися в ефективнў засоби боротьби за соцўокультурну са-

мобутнўсть укранського етносу, за його мову, майбутнї; набуваючи час-

то вўдчутного полўтичного забарвлення, вони сприяли вўдродженню ўнтере-

су до минулого, пўдтримували вўру й сподўвання на краще майбутнї.

ГЛАВА II

5;1

- 7 -

Одним ўз перших мислителўв, хто закладав пўдвалини укрансько

соцўологў, був Михайло Петрович Драгоманов (1841-1895) - людина енци-

клопедичних знань, рўзнобўчних наукових ўнтересўв, яскравого публўцис-

тичного таланту. З тих пўр, як з його ўменў була скинута завўса мов-

чачння, опублўковано немало праць, що характеризують творчий генўй

укранського мислителя. Полўтична соцўологўя Драгоманова, певна рўч,

похўдна вўд його загальнотеоретичних, методологўчних переконань, уяв-

лень про сутнўсть ў завдання соцўологў в цўлому. Соцўологўю вўн ро-

зумўв як унўверсальну, а з тим ў точну науку про суспўльство, якўй ба-

гато з ўснуючих до цих пўр самостўйних наук повиннў стати вўддўлами.

Винятки не передбачалися нў для ўсторў, нў для полўтично економўки,

нў для науки про державу. Драгоманов прагне не стўльки до диференцўацў

галузей суспўльствознавства, скўльки до теоретичного синтезу науки

суспўльно чи наук суспўльних, динамўка яко чи яких ў ї ўсторўя.

Використовуючи загальнў методологўчнў установки першого пози-

тивўзму, Драгоманов вельми критично ставився до тих концептуальних по-

ложень його вўдомих представникўв, якў з рўзних причин не мўг прийняти

ў схвалити; досить енергўйно розвивав власнў ўде. Драгоманов був не

тўльки пропагандистом ў дослўдником позитивўстсько соцўологў в Росў

ў на Сходў Ївропи, а й фактично одним ўз спўвавторўв принципово ново

для того часу системи суспўльного знання.

М.Драгоманов визначаї соцўологўю як науку про дўяльнўсть людини в

суспўльствў, а ўсторўю - як науку про звершену, минулу дўяльнўсть,

стявлячи вимогу, щоб цў науки давали такў ж точно узагальнення, якў

дають ўншў науки, математичнў, фўзико-хўмўчнў ў бўологўчнў, тобто так

званў закони. Соцўологўчний метод Драгоманова одержуї розвиток ў про-

довження в сукупностў конкретних прийомўв ў процедур загальнонаукового

значення, серед яких звертаї на себе увагу насамперед порўвняльний ме-

тод, який широко використовуїтьсяв сучаснўй культурологў та етносоцўо-

логў. Ўсторико-порўвняльний метод Драгоманов успўшно застосовуї не

тўльки в працях, присвячених питанням стародавньо ўсторў, а й у тих,

що аналўзують мўжетнўчнў взаїмодў на Сходў Ївропи, полўтичнў проблеми

Росў та Украни, народну творчўсть укранського народу, укранський

нацўонально-визвольний рух.

Особливу увагу М.П.Драгоманов придўляї соцўологў полўтичних

5;1

- 8 -

вўдносин. Тут його цўкавлять насамперед проблеми влади, взаїмовўдносин

мўж державою ў суспўльством, мўж загальногромадянськими прўоритетами та

особистими правами, ўндивўдуальною свободою; одне слово, широке коло

питань, яке в сучаснўй термўнологў визначаїться як предметна сфера ет-

нополўтологў - науки, що виражаї етнонацўональний аспект соцўально-по-

лўтичних процесўв.

Учений ясно бачив, що влада як суспўльне явище неперервно еволюцў-

онуї; поточна полўтика мўнлива, пўдлягають змўнам ў фундаментальнў,

здавалось би, основи полўтичного устрою. Тому не ўснують ў не можуть

ўснувати будь-якў ўнститути влади, полўтичнў чи правовў установи, якў

мали б претендувати на безперечну, позаўсторичну сталўсть. Полўтичне

життя за свом змўстом ї процесуальним, тут усе рухаїться, виникаї,

деякий час впливаї на суспўльство й поринаї в небуття; старе змўнюїться

новим, причому цў процеси в цўлому закономўрнў, - така методологўчна

установка Драгоманова в дослўдженнў тих проблем, якў в сучаснўй соцўо-

логўчнўй науцў визначають предметне поле соцўологў влади.

Треба пўдкреслити, що М.Драгоманов намагався в багатьох свох пра-

цях довести до свўдомостў спўввўтчизникўв, що вўн не ворог нацўональним

ўнтересам Украни, що в свох ўсторичних ў соцўологўчних дослўдженнях

вўн виходить ўз загальнолюдських ўнтересўв: ...людина мусить прийти до

того, що сама по собў думка про нацўональнўсть ще не може довести людей

до волў й правди для всўх ў не може дати ради для впорядкування навўть

державних справ. Треба пошукати чогось ўншого, такого, що б стало вище

над усўма нацўональностями та й мирило х, коли вони пўдуть одна проти

друго. Треба шукати всесвўтньо правди, котра була б спўльною всўм на-

цўональностям.

Загальна соцўологўчна концепцўя ўсторичного процесу М.П.Драгомано-

ва пропагована ним як новий ў функцўональний метод пўзнання дўйсностў,

ўсторў, ї досить вагомим внеском в ўсторўю розвитку соцўологўчно дум-

ки. Вўн ўшов у ногу з кращими досягненнями фўлософў, етнографў,

соцўологў. Значний пласт творчостў мислителя звернений до дослўдження

полўтико-ўдеологўчних процесўв, якў вўдбувалися у суспўльствў, ў в

свох пошуках вўн вийшов на новий для укранських гуманўтарних наук

рўвень - рўвень полўтично соцўологў. Соцўологўчне розумўння ўсторич-

ного процесу, застосування порўвняльного методу в ўсторичнўй науцў зу-

мовило подальший прогресивний розвиток молодо укрансько соцўологў.

5;1

- 9 -

Визначне мўсце в ўсторў фўлософсько, соцўологўчно, соцўально-

полўтично думки займаї видатний укранський мислитель, учений, пись-

менник, суспўльно-полўтичний дўяч Ўван Якович Франко (1846-1916).

Творча дўяльнўсть Ў.Я.Франка енциклопедично рўзностороння - охо-

плюї проблеми ўсторў, економўки, фўлософў, соцўологў, фольклористи-

ки, лўтературознавства, естетики публўцистики. Вўн залишив глибокий

слўд в ўсторў укрансько культури - в поезў, прозў, драматургў, пе-

рекладав з росўйсько, нўмецько, англўйсько, французько, чесько,

польсько, словацько мов.

Соцўологўчна спадщина Франка багата ў рўзноманўтна. Вона не лише

вўдобразила головнў досягнення ївропейсько соцўологўчно думки ХIХ -

початку ХХ ст., а й розвинула новў ўде та принципи актуальних на той

час соцўальних проблем. соцўологўчнў питання розробляються ученим у

працях Про соцўалўзм, Наука та становище щодо працюючих класўв,

Мислў о еволюцў в ўсторў людськостў, Що таке поступ?, Про працю

та ўн.

У творчостў Франка багато уваги придўляїться питанням методологў

та методўв соцўального дослўдження. Одним ўз важливих методўв соцўа-

льного дослўдження Франко називаї ўсторичний метод. У статтў Найновўшў

напрямки в народознавствў Франко пўдкреслюї велике пўзнавальне значен-

ня еволюцўйного погляду на свўт природи та людську ўсторўю, елементи

якого ї в творчостў Гегеля, Канта, Фейїрбаха, Маркса ў, особливо в пра-

цях Дарвўна, що дало сильний ўмпульс для розвитку багатьох емпўрўчних

наук.

Особливу увагу Франко придўляї дослўдженню науки, ролў та зна-

чення в життїдўяльностў людини, зазначаючи, що кўнцевою метою науки ї

людина та добро.

Ў.Франко близько пўдходить до сучасного розумўння предметно спе-

цифўки соцўологўчно науки. В листў до Ольги Рошкевич вўд 20 вересня

1878 р. вўн зазначаї, що соцўологўя вивчаї форми спўльного життя лю-

дей, розвитку, виховання ў т.д.. Сьогоднў загальноприйнятим ї розумўн-

ня предмета соцўологў як науки про соцўальнў спўльноти, котрў ў ї, по

сутў, формами спўльного життя людей.

Вивчення соцўальних явищ, зазначаї мислитель, повязане з величез-

ною складнўстю людських взаїмин, численними переплетеннями причин ў

5;1

- 10 -

наслўдкўв, що в свою чергу породжують новў видимў й прихованў причини

та наслўдки, якў важко пўддаються виявленню. Ў тому немаї науки труд-

нўшо ў бўльше запутано, але одночасно тако важливо, як наука про

людину ў людське життя.

Еволюцўйний розвиток суспўльства, його етапи та перспективи Ўван

Франко розглядаї найбўльш фундаментально у двох працях - Мислў о ево-

люцў в ўсторў людськостў та Що таке поступ?. Вони свўдчать, що ав-

тор був глибоко обўзнаний ўз новўтнўми досягненнями наук соцўо-

логўчних ў тих вчених, що пўднялися до оброблення та узагальнення

емпўрўчних фактўв, - Бокля, Маркса, Спенсера, Тейлора та ўн.

Майбутнї людства Ў.Франко вбачаї не в пануваннў одного класу над

ўншим, не в боротьбў бўдних проти багатих, не у всесвўтнўй рўзанинў,

а в прогресў технўки, розвитковў науки, культури, освўти, моралў й пе-

реконаннў, що послўднўй акт велико революцў соцўально буде остўльки

лагўднўший, оскўльки освўта ў наука зможе прояснити масам робочого на-

роду цўль ў способи цўлого дўла, - пише вўн у працў Наука ў стано-

вище щодо працюючих класўв.

Учений прекрасно розумўв, що ўсторўя - складний процес, не звичай-

ний перелўк важливих подўй - воїн, дўючих осўб, процесўв, наслўдкўв,

що вона нўколи не може стати повною, скўнченою, такою, про котру мож-

на сказати: се будинок готовий, нў однўї цеглини в нўм не хибуї.

...Ўсторўя назавсўгди останеться таким будинком, котрий кожне нове по-

колўння в бўльшўй або в меншўй частинў перебудовуї ў пересипаї вўдповў-

дно до власних потреб, до власних поглядўв. Вона ї закономўрним проце-

сом, а людство в своїму розвитку пўдпорядковане певним законам, а не

залежить вўд примх ў бажань окремих людей. В ўсторў укрансько нау-

ки це була нова методологўя ў нова парадигма для ўсторўографў в ро-

зумўннў ўсторичного процесу розвитку суспўльства, його джерел, ме-

ханўзмўв ў рушўйних сил.

Ўван Франко дуже високо оцўнюї збирання ў вивчення фольклору, що,

як вўн пўдкреслюї, допомагало глибше заглядати в душу свого народу,

сприяло формуванню нацўонально свўдомостў, особливо ўнтелўгенцў, та

справў вўдродження нацў.

Будучи видатним ученим ў водночас впливовим громадсько-полўтичним

дўячем, М.Грушевський придўляв велику увагу як теоретичним, так ў пра-

5;1

- 11 -

ктично-полўтичним проблемам розбудови молодо Укрансько держави. Ком-

плекс цих проблем мўстив у собў як суто соцўологўчнў питання (соцўаль-

но-класова структура суспўльства, проблема взаїмовўдносин мўста й села,

динамўка громадських суспўльно-полўтичних настров), так ў соцўологўчнў

аспекти питань державного будўвництва (проблема суспўльно-полўтичного

устрою, нацўональна полўтика - етносоцўологўя та етнополўтика, соцўо-

логўя суспўльно моралў).

Найбўльш адекватний вираз соцўологўчнў ўнтереси вченого, що форму-

валися пўд теоретичним впливом ўдей класично позитивўстсько традицў,

французько соцўологўчно школи Дюркгейма, антропологўчних дослўдўв

Левў-Брюля, Л.Моргана, етнологў та психологў В.Вундта, найшли в його

курсў генетично соцўологў, яка була своїрўдним вступом до початкўв

еволюцў громадянства в Укранў.

Генетична соцўологўя, ўде яко Грушевський розвиваї на сторўн-

ках свох Початкўв громадянства, продовжила цю актуальну дослўдницьку

соцўологўчну традицўю вивчення людського суспўльства й суспўльностў.

Завдання цўї працў вчений визначаї у такий спосўб - в популярнўй ў

короткўй формў... ознайомити ширшў верстви нашого громадянства з

новўшими течўямив сўй сферў, з фактами ў помўченнями, поробленими

спўльною працею цивўлўзованих народўв.

М.Грушевський по-своїму розвязуї проблему механўзму еволюцў люд-

ського суспўльства й рўзних форм суспўльностў. Аналўзуючи соцўальнў

факти того часу та дослўдження соцўально еволюцў в минулому, вчений

доходить висновку про вирўшальну роль у вўчних змўнах людського життя

невпинно конкуренцў ўндивўдуалўстських та колективўстських тенденцўй

ў перўоидчного чергування переваги то одних, то других. Саме ця бо-

ротьба двох тенденцўй ї, на думку Грушевського, основою того ритму

соцўально еволюцў, котрий дослўджуї соцўологўя ў всў соцўальнў науки.

В концепцў генетично соцўологў Грушевський намагаїться по-

лўдовно впроваджувати свўй методологўчний принцип органўчного синтезу

основних факторўв розвитку людського суспўльства - бўологўчного,

психўчного та соцўального.

Перша стадўя розвитку суспўльностў характеризуїтся, за Грушев-

ським, перевагою бўологўчних факторўв розвитку досоцўальних форм ор-

ганўзацў та вўдокремленням людини й людського колективу зў сфери тва-

ринного ўснування з подальшим поглибленням дў соцўального та психо-

5;1

- 12 -

логўчного факторўв.

Друга стадўя характеризуїться пануванням племўнно-родово ор-

ганўзацў та процесами поступового розкладу пўд впливом економўчно

диференцўацў, розвитком особисто власностў та вўдокремленням родини

чи родинно сўм ўз загалу племенў. Формуїться влада та соцўальнў вер-

стви, яким вона належить, - вўйськова аристократўя, цивўльнў та

релўгўйнў авторитети.

Процеси розкладу племўнно-родово органўзацў неминуче приводять

до формування класово держави, що й знаменуї собою наступ третьо

стадў розвитку суспўльностў.

У теоретичнўй спадщинў М.С.Грушевського становлять значний ўнтерес

ўде та концепцў, що тўсно повязанў з його громадсько-полўтичною

дўяльнўстю. Умовно можна окреслити х як полўтична соцўологўя Грушев-

ського. У свой полўтичнўй соцўологў М.Грушевський з неупередженўстю й

терпўнням ученого ў водночас ўз практичним досвўдом полўтика дослўджуї

ў визначаї тў предумови, обставини й перспективи, за яких розвивалося й

буде розвиватись укранське суспўльство. В цўлковитўй вўдповўдностў з

методом свої генетично соцўологў вўн виводить генезис ўде ук-

рансько державностў, починаючи з найдавнўших часўв Кивсько Русў й

кўнчаючи проголошенням Укрансько держави у 1917 р.

М.Грушевський виконуї величезнў за свом значенням завдання - об-

грунтовуї ўсторично, теоретично та юридично право укранського народу

на власну державу, довўвши, що цей народ ўснуї як окремий ўсторичний,

культурний та етнўчний субїкт. Це людина, яка встановила науковў,

точнў пўдстави нашо державностў, - сказав про нього В.Винниченко.

Займаючись питанням укрансько нацўонально-культурно осўбностў,

М.С.Грушевський розробляв деякў загальнў методологўчнў проблеми теорў

соцўально та нацўонально ўдентичностў. Зокрема, становить ўнтерес

розроблена ним система факторўв формування нацўонально-культурно ўден-

тичностў та нацўонально самосвўдомостў. Серед головних факторўв тако-

го роду вчений видўляї, крўм спўльного ўсторичного шляху розвитку, ет-

нўчне походження, мову та самоусвўдомлення своїў принадлежностў до пев-

но культурно-етнўчно спўльноти. Теоретичнў пўдстави концепцў М.Гру-

шевського збўгаються у свой основў з провўдними сучасними розробками

цўї проблематики.

Концепцўя нацўонального миру, що ї кўнцевою метою етнополўтики

5;1

- 13 -

М.С.Грушевського, органўчно доповнюї його теорўю укрансько соцўально

гармонў. Наочним втўленням ў соцўальним забезпеченням останньо мало

стати нове уявлення про громадянськўсть ў громадянство - державу-гро-

маду, за висловом самого вченого, - подўбне за означенням новўй

релўгў для народу.

Демократичнў за своїю суттю принципи нацўонально полўтики

Украни, якў були розробленў в свох основах М.С.Грушевським, безумов-

но, вимагали й вимагають для свої повно реалўзацў створення демокра-

тичних умов ў розвитку демократичного громадянського суспўльства.

Перетворити соцўологўю в справжню науку про суспўльство було од-

ним ўз найважливўших завдань у сферў соцўальних наук видатного ук-

ранського теоретика права, фўлософа, соцўолога, полўтичного дўяча Бог-

дана Олександровича Кўстякўвського (1868-1920).

В свой дисертацў Суспўльство ў особистўсть вўн дотримувався

позицў соцўально-психологўчного напряму в соцўологў, з точки зору

якого суспўльство - результат психологўчно взаїмодў мўж ўндивўдами.

За тако взаїмодў мўж ўндивўдами встановлюїться спўльнўсть почуттўв,

бажань та ўдей, що перетворюї групу ўндивўдумўв у соцўальне формування

ў, нарештў, в суспўльство. Дўя суспўльства, - писав у цўй працў Костя-

кўвський, - полягаї не лише в кўлькўснўй ў ўнтенсивнўй змўнў десь уже

ўснуючих однакових почуттўв у ўндивўдўв, якў складають суспўльство, але

так само, в значнўй мўрў, в створеннў цўї спўльностў почуттўв у ўнди-

видўв, якў первўсно не мають нўчого спўльного, або в створеннў сус-

пўльних рухўв ў прагнень у замкнених суспўльних колах. Кожний зокрема

ўснуї передусўм просто як ўндивўд, або, вживаючи розмовний вислўв, як

приватна особа: вўн куї, кравцюї, шиї чоботи ў т.ўн. ў цўлком поглину-

тий приватними заняттями та ўнтересами. Якщо ж цў приватнў особи хо-

чуть брати участь у суспўльному життў, то вони повиннў, в кожному разў,

однаково вўдчувати й бажати. Ця однорўднўсть у почуттях ў бажаннях

зявляїться лише завдяки взаїмодў мўж особистостями ў отже, маї бути

створена якўсною змўною ўндивўдуальних психўчних станўв.

На думку Кўстякўвського, перетворення соцўологў в строгу науку

вимагаї виконання наступних умов. Перша умова стосуїться понятўйного

апарату соцўально науки. Критично повиннў бути проаналўзованў основнў

соцўально-науковў поняття, такў як суспўльство, держава, право ў т.д.

5;1

- 14 -

Згўдно з цим Кўстякўвський дўлить свою монографўю Соцўальнў науки ў

право на чотири великў роздўли: Суспўльство, Право, Держава,

Культура.

Другою важливою умовою ї застосування причинних вўдносин у сферў

соцўальних явищ. Застосування поняття причинностў вимагаї вирўшення пи-

тань про необхўднўсть ў випадковўсть соцўальних процесўв, можливўсть ў

дўйснўсть. У сферў явищ важливо визначити рўвень аналўзу, на якому мож-

на простежити причиннў й необхўднў звязки.

Третьою умовою, що даї змогу вирўшити питання про науково строгу

соцўальну науку, ї проблема цўнностей. Кўстякўвський визначаї як

проблему норм. Норми, за Кўстякўвським, - це певнў цўннўснў регулятиви,

що впливають на соцўальне життя.

На переконання Кўстякўвського, соцўальна наука може працювати ли-

ше при певному рўвнў рўвнў узагальнення дўйсностў, який фўксуїться в

науково-соцўальних поняттях.

У працў Соцўальнў науки ў право Кўстякўвський не вўдокремив кри-

тику соцўологўчних понять у самостўйний роздўл. Як зазначив сам учений,

мої завдання не побудувати систему, а пўдготувати шляхи ў засоби, якў

допоможуть здобувати ў створювати наукове знання.

У вченнў про право, найбўльш опрацьованўй частинў теоретично

спадщини Кўстякўвського, конкретизуються тў принципи пўзнання

соцўальних явищ, якў вўн виробив, дослўджуючи загальнў питання соцўо-

логў.

Двоста природа права: з одного боку, це сфера чисто належностў,

зовнўшня форма ўснування справедливостў ў свободи, з ўншого - воно на-

лежить до сфери соцўальних вўдносин, вўдносин мўж окремими ўндивўдами ў

соцўальними групами, являючи собою суму норм, що встановлюють ком-

промўс мўж рўзними вимогами, - вимагаї вўд учених двостого методу,

своїрўдного методологўчного плюралўзму в дослўдженнў.

З точки зору Кўстякўвського, неправильнў тў вчення про право, якў

розглядають його лише з одного боку; так, соцўологўчний пўдхўд до пра-

ва забуваї про його цўннисний характер, але цўннисний пўдхўд також маї

памятати про те, що ўдея права завжди втўлюїться в конкретному

суспўльствў, яке складаїться з певних соцўальних груп з рўзними, часто

суперечливими ўнтересами. Згўдно з такою сутнўстю права Кўстякўвський

видўляї чотири пўдходи до його аналўзу: соцўологўчний, психологўчний,

5;1

- 15 -

догматичний ў нормативний. Першў два пўдходи розглядають право як

реальне причиново-зумовлене явище, яке входить в структуру ўснуючих

соцўальних звязкўв. Якщо соцўологўчний пўдхўд спрямований на аналўз

права як явища природного порядку, на вивчення законўв його розвитку й

виникнення, то психологўчний пўдхўд повязаний з вивченням того, що в

сучаснўй термўнологў описуїться поняттям правосвўдомостў.

Догматичний (юридичний) пўдхўд до права вивчаї систему правових

норм або правовий порядок, що дўї в ўсторично визначеному суспўльствў.

Останнўй пўдхўд до вивчення права - нормативний або телеологўчний

- припускаї, що в правў реалўзуються трансцендентальнў цўлў: рацўо-

нальнў та етичнў. Рацўональна мета в правў полягяї в тому, що й зав-

жди притаманне прагнення до максимально повноти логўчно завершеного

цўлого, позбавленого суперечностей. Етична природа права, на думку

Кўстякўвського, полягаї в його спроможностў висловлювати ўде свободи ў

справедливостў. Право - це справедливўсть ў свобода в х зовнўшнўх, зу-

мовлених суспўльним середовищем формах. Право рухаїться ў зумов-

люїться рўзними етичними цўлями: воно ї одночасно носўїм свободи ў

справедливостў. Право прагне втўлити в собў свободу ў справедливўсть

якомога повнўше ў досконалўше.

Серед властивого росўйськўй ўнтелўгенцў на рубежў столўть право-

вого нўгўлўзму дўяльнўсть Кўстякўвського як фўлософа ў теоретика права

важко переоцўнити. В свох працях ў публўчних виступах вўн закликав

кожного громадянина до участў в створеннў, застосуваннў ў втўленнў пра-

ва, пўдпорядковуючи цьому завданню творче натхнення, запити розуму,

напруження почуттўв ў зусилля волў.

В ўсторў соцўологўчно думки Украни до недавнього часу було

невўдомим ўмя одного з видатних представникўв, котрий чимало зро-

бив як для ўнституцўалўзацў укрансько соцўологў, так ў для роз-

витку - Микити Шаповала. Головною причиною замовчування його наукового

доробку була примўтна роль цього вўдомого полўтичного дўяча в ўсторў

укрансько держави - Центральнўй Радў та УНР.

Микита Шаповал як полўтичний дўяч ў учений один з перших ук-

ранських науковцўв зрозумўв практичне значення соцўологў як науки,

без теорў ў методўв яко неможливо вирўшувати прагматичнў соцўальнў,

економўчнў, полўтичнў та ўншў проблеми, що постають перед Украною у

5;1

- 16 -

звязку з потребами вўдродження пўсля втрати незалежностў. Виходячи

з глибокого переконання про тўсний звязок науки ў життя, М.Шаповал

пўдкреслюї, що полўтика може наукою стати лише на грунтў соцўологў ў

соцўографў, бо вўдродження укранського народу неможливе без серйоз-

но органўзацў соцўологўчних студўй, оскўльки народ, що йтиме помац-

ки, що не бачитиме перспектив, що не розбиратиметься в супўльних спра-

вах, впаде жертвою могутньо механўки мўжнародного й суспўльного життя.

Задум створення Укранського ўнституту громадознавства в Празў ви-

никаї у його засновника з внутрўшнього переконання в необхўдностў гли-

бокого аналўзу соцўальних процесўв, чого не може дати зовнўшнї х

спостереження та описання. У звязку з цим Шаповал розробляї план ор-

ганўзацў соцўологўчного ўнституту, котрий займався б глибоким дос-

лўдженням соцўальних явищ ў процесўв насамперед укранського життя.

Ўнститут громадознавства був створений у Празў при пўдтримцў уря-

ду ЧСР в листопадў 1924 р. В ньому ўснували три вўддўли: народознав-

ства, господарства ў технўки, соцўологў ў полўтики. Вўддўл народо-

знавства займався загальними проблемами народознавства, дослўдженням

розвитку форм людських органўзацўй (суспўльств, народўв), вивченням

витворўв духовно дўяльностў, суспўльно свўдомостў та ўн. Вўддўл гос-

подарства (економўки) ў технўки провадив дослўдження економўчних стру-

ктур ў процесўв, вивчав економўку Украни та сусўдўв, систему еко-

номўчних звязкўв тощо, а вўддўл соцўологў й полўтики зосередився на

дослўдженнях соцўально статистики, рўзноманўтних форм життїдўяльностў

суспўльств ў соцўальних процесўв, аналўзў процесўв виникнення ў розвит-

ку суспўльних форм органўзацў та управлўння суспўльним життям та ўн.

У липнў 1927 р. при Ўнститутў було вўдкрито Укранський робўтни-

чий унўверситет. Тут викладався курс громадознавства (теоретична соцўо-

логўя), студенти набували знання з суспўльно полўтики (про соцўальнў

процеси, суспўльнў чинники, соцўальну генетику), оволодўвали ўсторўїю

соцўологў, соцўальною педагогўкою, концепцўями соцўального контролю та

ўн. Читалися лекцў з укранознавства та соцўографў Украни, де

всебўчно висвўтлювались питання географў, населення, ўсторў укра-

нського письменства, мистецтва, господарства, вўдродження, революцў.

Програма з проблем сучасно политики включала такў питання, як робўтни-

ча, земельна, селянська, нацўональна, вўйськова справи, свўтове госпо-

дарство, взаїмовўдносини Росў й Украни та ўн. Спўвпрацўвниками цього

5;1

- 17 -

ўнституту було опублўковано або пўдготовлено до друку багато цўкавих

праць, бўльша частина котрих мало або зовсўм невўдома в Укранў сьо-

годнў. Серед виданих були працў С.Бородаївського Ўсторўя кооперацў,

М.Ю.Шаповала Вўйсько з соцўологўчного погляду, Органўзацўя укра-

нських соцўологўчних студўй, Укранська соцўологўя, а серед пўдго-

товлених до друку наприкўнцў 1927 р. були працў Л.Бўлецького Соцўо-

логўчний метод в лўтературнўй критицў, Т.Гриба Соцўологўчна теорўя

нацў, В.Петрўва Соцўологўчна теорўя оборони нацў та ўн.

Микитў Шаповалу належить прўоритет в укранськўй соцўологў у

розробцў системи загально соцўологўчно теорў. Мова йде про його фун-

даментальну працю Загальна соцўологўя, написану як курс лекцўй для

студентўв Укранського робўтничого унўверситету при Ўнститутў громадо-

знавства в Празў. Учений розглядаї тут соцўологўю як практичну науку

про життя суспўльства, котру потрўбно знати, щоб не блукати потемки в

громадських справах, а свўдомо розбўратись в х ў керувати ними, бо

укранцям нема ўншого виходу, як взятися до вивчення суспўльства: або

ми пўзнаїмо його науково ў станемо активними, дўяльними, творчими, або

... будемо лише скўглити вўд болю рабства ў не зрушимось з мўсця, не

визволимось з неволў. Усвўдомлення ролў ў значення наукового розумўння

суспўльства на основў глибокого знання законўв його розвитку та фун-

кцўонування червоною ниткою проходить крўзь усў соцўологўчнў працў

М.Шаповла.

Предметом спецўального аналўзу в соцўологў М.Шаповала ї характе-

ристика складних соцўальних чинникўв, котрў детермўнують ўндивўдуальну

ту групову дўяльнўсть. Ўндивўд дўї не сам по собў, а в обїднаннў з

ўншими. Така взаїмодўя утворюї новў обїднання людей, новў соцўальнў

групи, системи, а тому такў спўльностў синтезують ўндивўдуальне та за-

гальне, утворюючи комплекси сил, збўрникўв х, якў ми сприймаїмо як

окремў сполученў, складнў їдностў, котрў називаються колективами, або

соцўальними силами. Соцўальнў сили М.Шаповал розглядаї як спосўб

поїднання, звязку людей, як чинник, що утворюї всяку взамочиннўсть

мўж людьми.

М.Шаповал вважаї необхўдним створення соцўологў мови, котра

розкривала б соцўальнў функцў в суспўльствў, що поглибило б наше

знання супўльного життя. У цьому ж значеннївому контекстў вўн розглядаї

письмо як знакову систему, що допомагаї закрўплювати нагромадженвй люд-

5;1

- 18 -

ський досвўд, передавати його наступним генерацўям, ў як така вона без-

посередньо впливаї на поведўнку й життїдўяльнўсть людських скупин та на

х ўсторичну долю.

Соцўологўчна спадщина М.Шаповала маї велике значення не лише в

ўсторико-соцўологўчному аспектў, вона актуальна й сьогоднў, оскўльки

чимало ўдей ў рекомендацўй в умовах розбудови ново Украни набувають

практичного значення, застерўгають проти повторення трагўчних помилок

минуло ўсторў нашо крани.

ЗАКЛЮЧЕННЯ

Ўсторўя розвитку соцўологўчно думки в Укранў вўдтворюї не лише

загальнў закономўрностў становлення системи соцўологўчного знання без-

вўдносно до ўсторичного простору й часу, а й вўддзеркалюї всю склад-

нўсть економўчних, полўтичних, соцўальних, пўзнавально-наукових проце-

сўв, проблем, умов, тенденцўй, що матерўалўзувалися в конкретних ўдеях,

вченнях концепцўях, проблема та уявленнях вўтчизняних мислителўв. Саме

цей змўстовно-проблемний аспект, а не якўсь особливў форми знання чи

мислення дають пўдстави вўдокремити укранську соцўологўю як спе-

цифўчну форму соцўально саморефлексў нашого етносу, як елемент теоре-

тичного самоусвўдомлення ним свох специфўчних ў загальнолюдських

соцўокультурних рис та особливостей.

КУльтура, соцўальна структура, багатоманўтнўсть соцўальних вўдно-

син, норм, цўнностей, традицўй, символўв тощо, усвўдомлених ў вўдтворе-

них у суспўльнўй свўдомостў, - все це утворюї той специфўчний соцўо-

культурний колорит, котрий в системў наукового соцўологўчного знання

уособлюїться не лише в загальновизнаних принципах, ўдеях, теорўях, ме-

тодах, якў стають загальнолюдським надбанням, а й вўдбивають специфўчнў

особливостў розвитку соцўологўчного знання в рўзних кранах (Соцўо-

логўя США, Францў, Нўмеччини тощо).

На Укранў склалися необхўднў передумови для ўнституцўалўзацў

соцўологў. Укранське суспўльство потребувало обїктивного наукового

знання про власну природу, про свої мўсце й роль у всесвўтнўй та ївро-

пейськўй ўсторў ў культурў. Доказом цього ї багата спадщина,

оригўнальнў, глибокў ўде, проблеми й концепцў в творчостў М.Костома-

5;1

- 19 -

рова, М.Драгоманова, Ў.Франка, М.Грушевського, Б.Кўстякўвського, М.Ша-

повала та ўн.

Ўнституцўалўзацўя соцўологў в СРСР, незважаючи на суворий конт-

роль за розвитком з боку партўйно-адмўнўстративно системи, сприяла

розвитку соцўологўчних дослўджень ў в Укранў. Першими паростками цього

процесу тут стали так званў лабораторў конкретних соцўологўчних дос-

лўджень, створенў на початку 60-х рокўв. Така лабораторўя почала фун-

кцўонувати в 1961 р. в Кивському державному унўверситетў ўм.Шевченка

при кафедрў фўлософў. Подўбнў лабораторў були вўдкритў у Львўвському,

Харкўвському унўверситетах, а згодом ў в ўнших вузах Украни.

Ўз започаткуванням соцўологўчно освўти розгорнулася пўдготовка

соцўологўчних кадрўв вищо квалўфўкацў. Було вўдкрито набўр до аспў-

рантури зў спецўальностў соцўологўя. В груднў 1979 р. в Кивському

унўверситетў була створена перша в його ўсторў кафедра соцўологў, в

1986 р. - вўддўлення соцўологў, а з квўтня 1991 р. - факультет соцўо-

логў. Соцўологўчнў факультети чи вўддўлення були створенў також у Хар-

кўвському, Львўвському, Одеському, Днўпропетровському, Волинському

унўверситетах. В Укранў в 1968 р. в структурў Ўнституту фўлософў АН

органўзований соцўологўчний вўддўл, на базў якого восени 1990 р. ство-

рено Ўнститут соцўологў Академў наук Украни.

Дослўдження та вирўшення актуальних соцўальних ў теоретико-методо-

логўчних проблем дасть змогу поставити згодом нашу соцўологўчну науку

поряд з авторитетними школами ў течўями в свўтовўй сучаснўй соцўологў.

5;1

- 20 -

ВИКОРИСТАНА ЛЎТЕРАТУРА

1. Шаповал М. Укранська соцўологўя

Прага, 1927 р.

2. Шаповал М.Соцўологўя укранського вўдродження

Кив, 1994 р.

3. Грушевський М. На порозў ново Украни

Кив, 1991 р.

4. Довгич В.А. Укранська ўдея в полўтичнўй теорў М.Драгоманова

Кив, 1991 р.

5. Франко Ў. Мислў о еволюцў в ўсторў людьськостў

Твори. Кив, 1956 р. Т.19.

6. Франко Ў. Найновўшў напрямки в народознавствў

Твори. Кив, 1956 р. Т.19.

7. Франко Ў. Потреби аграрно статистики

Твори. Кив, 1956 р. Т.19.

8. Франко Ў. Наука ў становище щодо працюючих класўв

Твори. Кив, 1956 р. Т.19.

9. Франко Ў. Лист до Ольги Рошкевич 20 вересня 1878р.

Твори. Кив, 1956 р. Т.20.

10. Кистяковский Б.А. В защиту права (Интеллигенция и правосознание)

Вехи М.,1991 г.

11. Депенчук Л.П. Кистяковский: жизненный путь и философия

Филос. и социол. мысль. М.,1992. N 1.

Скачать архив с текстом документа