Соціологічний аналіз соціально демографічної структури

СОДЕРЖАНИЕ: Контрольна робота «Соціологія» на тему: Соціологічний аналіз соціально – демографічної структури План 1. Місце соціально – демографічних груп у соціальній

Контрольна робота

«Соціологія»

на тему: Соціологічний аналіз соціально – демографічної

структури

План

1. Місце соціально – демографічних груп у соціальній

структурі суспільства. Демографічна політика…………….. 3

2. Молодь як специфічна соціально – демографічна група……. 6

3. Молодь в сучасних умо­вах…………………………………… 11

4. Сімейні відносини і демографічні процеси ………………… 14

5. Висновок ……………………………………………………… 18

Місце соціально – демографічних груп у соціальній

структурі суспільства. Демографічна політика

У соціальній структурі суспільства винятково важливе місце належить соціально-демографічним «зрізам». Соціально-демографічна структура-

це результат накладання де­мографічних структур (статевої, вікової, сімейної) на соціаль­ну. Статистичними параметрами в таких випадках є: народ­жуваність, смертність, шлюб, розлучуваність, міграційний обмін населення між міською і сільською місцевостями, а також між різними територіями.

Населення - сукупність меш­канців якоїсь території (земної кулі, краї­ни, обл., міста і т.п.). Орієнтовно до кінця епохи палеоліту (приблизно 15 тис. років до н.е.) чисельність населення на нашій планеті досягала 3 млн. чол., до кін. неоліту (2 тис. років до н.е.) - 50 млн. чол., на поч. н.е. 230 млн. чол., до кін. І тис, н.е. - 275 мли. чол., у 990 р. - 1,6 млрд. чол., у сер. 90-х рр. ХХ ст. 5,5 млрд. чол.

В поняття демографічна політика часто вкладається дуже вузьке коло питань, обмежених природним відтворенням населення. Демографічна політика - фактично соціальна політика в широкому розумінні, але з врахуванням якісного складу населення того або іншого регіону, населеного пун­кту, а також виробничого колективу — і повинна сприяти зміцнен­ню сімї, соціальної справедливості при розподілі суспільних благ, що створюють найсприятливіші умови для виховання підростаю­чого покоління, поєднання материнства з трудовою і соціальною активністю жінки, збільшення тривалості життя, поліпшення стано­вища пристарілих та інвалідів, планомірного розвитку соціальних благ відповідно демографічній ситуації. Отже, демографічна політика- система соціальних заходів, спрямована на формування бажаної для суспільства усвідомленої демографічної поведінки. Демографічна політика передбачає і систему заходів по регулюванню народжуванності, піклування про всі статевовікові категорії(дітях, жінках, чоловіках, пристарілих та ін.), зміцнення сімї.

Демографічна (та й соціальна) політика в Україні поки що є безсистемний набір різних допомог і пільг, розмір яких визначається не потребами сімї, а можливостями державної казни. В результаті допомоги і пільги за всієї їх кориснос­ті для сімей виявляються не ефективними, не змінюють демографіч­них тенденцій. Наступила уже пора змінювати стратегію соціальної

(і демографічної) політики. Від політики допомог потрібно переходити до політики доходів, чим і занепокоєний уряд України. В ідеалі треба прагнути до того, щоб ні пільги, ні допомоги стали не потрібні. Сімя з кількома дітьми має стати спроможною утримувати себе. Допомога в деяких екстремальних ситуаціях: молодій сім ї на початку її становлення, у випадках хвороби або втрати годувальника, одино­ким літнім людям та ін., є необхідною. Поруч з матеріальними фак­торами величезне значення належить і факторам моральним. Треба підняти престиж сімейного життя, домашніх занять, підвищити роль матері та батька та ін.

Характер життєдіяльності сімї, внутрішні відносини впливають на пове­дінку людини - працівника в усіх сферах життя і, насамперед, на її діяльність у трудовому колективі (виробничу, суспільну та ін.). У звязку з цим сімя виступає як фактор стабільності трудового колективу. Трудовий же колек­тив може впливати на стабілізацію сімейно-шлюбних відносин. Ставлення сімї до підприємств формується засобами масової інформації, системою про­фесійної орієнтації, ступенем участі підприємства у вирішенні проблем на­селеного пункту, де розташоване, і ставленням адміністрації до проблем сімї та побуту та ін. Соціальний опит на ряді підприємств Харкова показав, що на вибір місця роботи більшістю опитаних (56 %) впливали не засоби масо­вої інформації або зусилля школи і підприємств, а сімя; випадкові обставини - 30 %; часто мотиви взагалі відсутні — 10 % та ін. Ще слабо впливає на вибір майбутнього місця роботи і школа: лише 10 % опитаних прийшли пра­цювати на те підприємство, де працювали мати і батько. Багато з опитаних висловились категорично проти того, щоб їх діти йшли працювати на під-підприємства де вони трудяться. Мабуть, не головна роль належить у виборі професії і підприємству.

Головну роль в здійсненні демографічної політики відіграє дер­жава і місцеві органи влади. Підприємства займаються, насамперед, виробництвом. Проте це не означає, що вони можуть ставитись до своєї території як тимчасові господарі, за принципом «після мене - хоч потоп». Тут йдеться про культуру виробництва. Це особливо важ­ливо в найближчому майбутньому, коли підприємства одержать дій­сну господарську самостійність, розгорнуть конкретні ринкові від­носини, будуть змушені більше дбати про підвищення якості робочої сили. Підприємство не повинно займатися демографічною політи­кою, дбати про підвищення народжуваності та ін. Але підприємство може багато зробити в інтересах підвищення ефективності виробництва, поліпшення умов праці та побуту працівників, підвищення культури виробництва, сприяючи тим самим поліпшенню становища навколишнього середовища.

Все це стосується демографічних результатів. Стійкість, стабільність тієї чи іншої соціальної спільності (в такому випадку сімї та трудового колективу) залежить від задоволення різних потреб її членів: матеріальних (продукти, житло, одяг та ін.) і соціально-психологічних (відчуття цінності своєї особи, потреби взаєморозуміння та ін.). Індиферентність трудових колективів до реалізації соціально-побутових проблем значно відбувається і на внутрішніх сімейних відносинах, що нерідко викликає конфлікти у сімї незадоволення сімейним життям тощо. В різноманітності соці­ально-економічних звязків сімї і суспільства, сімї і держави важли­вішу роль все ж відіграють взаємозвязки між трудовим колективом і сімєю. Саме трудові колективи покликані не тільки проявляти пік­лування про поліпшення умов праці і побуту, але й дбати про задоволення інтересів та потреб працівників і їх сімей та ін.

Молодь як специфічна соціально – демографічна група

Молодь це - соціально- демографічна спільність суспільства, що перебуває в процесі переходу від дитинства до дорослого життя і переживає стан сімейної та позасімейної соціалізації, інтерналізаціі норм і цінностей, творення соціальних і професійних очікувань, ролей статусу.

Демографія виявляє тенденції кількісних змін молоді у структурі населення, рівень народжуваності, смерт­ності, співвідношення молодих чоловіків і жінок тощо. Соціологія молоді вивчає спе­цифічну спільність, яка перебуває в процесі переходу від дитинства до світу дорослих і переживає важливий етап сімейної та позасімейної соціалізації та адаптації, інтеріоризації норм і цінностей, творен­ня соціальних і професійних очікувань, соціальних ролей і статусів. Цей процес проявляється в специфічно молодіжних формах пове­дінки й свідомості, у поняттях молодіжної субкультури, моди, музи­ки, мови тощо. Активна роль молоді в процесах соціалізації зумов­люється тим, що вона не лише копіює усталенні взірці адаптації поведінки і взаємодії, але й здатна вносити в них новий зміст Залеж­но від умов життя, що постійно здійснюються. Соціологи висловлю­ють думку, що конкретизація суттєвих рис молоді з метою їх даль­шого емпіричного аналізу може реалізуватися виділенням основних віх соціального становлення особи і сукупністю оцінок, рис, власти­вих різним групам всередині самої молоді. В процесі становлення і мужіння молоді вирішується насамперед формування правової відповідальності (часткової і повної), повноліття, можливості приступи ти до праці, одруження і створення сімї, соціально-економічної са­мостійності тощо. Вирішується і питання вікових меж періоду молодості. Традиційно, в соціології вважалося, що межі молодості в інтервалі від 16 до 30 років. Починаючи з 80-х років поширюються думки, що вік молоді лежить в межах від 14 до 35 років. В основі лежить міркування про продовження періоду молодості, збільшення віку вступу в трудове життя, досягнення економічної незалежності від батьків, держави та ін. Це відображає обєктивні процеси в житті та розвитку суспільства, утвердження молоді.

Проблема формування свідомості молоді - одна з провідних в соціології. Cвідомість молоді - спільнісна та групова - різновиди масової свідомості: політико-правової, економічної, моральної тощо, які функціонують на теоретико - пізнавальному, емоціонально-чуттєвому та поведінковому рівнях.

Теоретико-пізнавальний рівень охоплює систематизовані наукові погляди і знання, що слу­жать основою для формування наукового світогляду і міцних пере­конань, сукупності моральних норм і принципів, що визначають духовне багатство та поведінку молодої людини, здатність обєктивно і адекватно оцінювати дійсність.

Емоційний рівень становить взаємо­дія емоцій, духовних станів, почуттів особистості в їх єдності і цілісності. Емоційно - чуттєвий рівень тісно взаємозвязаний зі змістом поведінкового рівня і перебуває в певній залежності від поведінки індивіда, адже головна особливість молодіжної свідомості - надмір­на емоційність - загрожує перетворитися в її недоліки. Поведінковий рівень молодіжної свідомості охоплює соціальні настанови, а також волю, прагнення і вміння здійснювати свої дії якісно. Свідомість молоді є цілісним діалектичним переплетінням всіх її складових рів­нів, що відмінні за змістом і метою. Цілісність сукупності всіх скла­дових свідомості молоді не виключає суперечностей в середені кожного рівня і в їх взаємодії і суперечності, джерелом духовного роз­витку особистості. Та внутрішні суперечності духовного світу молоді мають мету, тому що роздвоєність знань і переконань, емоцій, по­чуттів та соціальних настанов може призвести до руйнування ціліс­ності особи. Проявами порушення міри є двоякість моралі та свідо­мості взагалі, почуття та емоції, що взаємно виключають одне одного, суперечливість поведінки, недотримання слова та ін. Це певна соці­альна незрілість, інфантелізм молоді.

Свідомості молоді властиві і особливості. Свідомість молодої лю­дини визріває повільно, відстає від фізичного розвитку і реалій змін буття молоді. Сучасність ставить нові вимоги, піддає її вимогливій перевірці її здібності забезпечити неухильне зростання економіки, дальше вдосконалення суспільних відносин, розширення і поглиб­лення демократії. Відомий педагог Антон Макаренко вважав вихо­вання певного типу людини — людини гордої, сміливої, яка не підда­ється сумніву. Та в сучасних умовах така особа уже не ідеал. Цінність її не відповідає загальнолюдським цінностям. Зрозуміло, мабуть не варто за це карати Антона Макаренка, але не можна прийняти і його ідеали, адже ж рішуче виступав проти інтелігентика — такого паночка, розслабленого, розвалькуватого, з міщанськими поглядами та ін. Але Антон Макаренко відстоював і виховання всебічно розви­нутої особи, морально стійкої та ін. Владним ешелонам так і не вда­лось звільнитись від «страху молоді». З 70-років «страх молоді» набу­ває широкого розмаху, буквально захоплюючи всі структури суспільства. Просторікуючи про увагу до молоді владні структури здійснюють тотальний патронаж будь-яких форм її діяльності. Мо­лодь ставиться в нерівноправне, залежне від старших вікових груп становище, висловлюються небажання рахуватися з їх специфічни­ми інтересами і особливостями способу життя, придушуючи будь-які форми інакомислення та ін. Суспільство прагне створити міцний стереотип слухняної молодої людини. Її формула проста: будь задо­волений тим, що є, бери те, що пропонують, думай і роби так, як більшість. Що ж стосується суспільної активності молоді, то вона має виливатись в боротьбу з тими, хто дотримується інших принци­пів та поглядів. Такий підхід пронизував всі сфери взаємодії суспіль­ства і молоді. І мабуть, така молодь навряд чи здатна на соціальну творчість, новаторство. В сучасних умовах якась частка молоді зам­кнулась у вузькому світі, пішла або намагається піти від реальностей життя. Можна назвати немало негативних змін, що сталися в сере­довищі молоді. Але мабуть не варто все списувати на негативні яви­ща і зміни, пояснюючи їх обставинами «обєктивного порядку». Ад­же сама людина — не пасивний продукт обставин, і саме суспільство створюється людьми, соціальними ситуаціями в оточуючому молодь середовищі.

Ідея про звязки розвитку особистості молодої людини з вплива­ми зовнішніх умов при їх активній взаємодії із середовищем, висунута відомим психологом Львом Виготським. Молода людина — це особа зі своїм індивідуальним .психічним життям. Але молода людина є ще і член колективу, соціальної спільності, класу, нації, її свідомість індивідуальна, її моральні відносини соціально обумовлені. Індивідуальна психіка визначається суспільним середовищем, має його відбиток. Саме соціальні формування психіки і розвиток особи і вив­чає соціальна психологія. Не можна зрозуміти соціальну ситуацію виховання поза складним ланцюгом залежностей між макросередовищем суспільства, макросередовищем соціальної спільності і осо­бистим світом молодої людини. Виховна ситуація виникає в процесі активної взаємодії молодої людини із середовищем. Поза нею моло­да людина не може існувати, не може розкритися. Вирішальне зна­чення тут в моральному розвитку молодої людини має створення таких ситуацій і режимів, за яких її стимулюють до моральної пове­дінки, де вона зможе вибирати, віддавати перевагу, діяти, відповіда­ти. Тут-то основою морального розвитку молоді і стає соціальна ко­ординація поведінки молодої .людини з поведінкою соціальної спільності, колективу, з їх громадською думкою. Набутий досвід у процесі спілкування і соціальної діяльності молоді в соціальній спіль­ності має велике значення для вироблення у молоді внутрішніх меха­нізмів морального саморегулювання поведінки. Саме принциповість, чесність соціальна зрілість багатьох молодих людей зробила можли­вими ті рішучі плодотворні зміни. Проте проблема полягає не тільки в тому наскільки людина вірна переконанням, але і в тому, наскіль­ки її особисті переконання відображають обєктивну істину, обєк­тивну потребу розвитку. Адже цілеспрямовані і програмовані ідеали, моральні норми суспільства можуть досягти виховного впливу, до­сягти мети — виховання всебічно розвинутої і морально піднесеної молоді якщо підкріпити їх відповідними ситуаціями в оточуючому молодь середовищі.

Сучасність наполегливо поставила вимогу перегляду багатьох ре­комендацій і принципів, висунула насущними вимогами нове мис­лення молоді. Заскорузлість старих поглядів на суспільне життя, на пояснювальні їх закони багато в чому стала гальмом розвитку. І в сучасних умовах демократизації суспільного життя важливе значен­ня у вихованні молоді має сімя. Адже відносини в сімї зазнають впливу психічного, емоцій і настроїв, внутрішнього світу членів сімї. В сімейному побуті особливо сильна інерція пересудів і негативних звичок. Все це утруднює реалізацію вимог моралі в сфері сімейних відносин: взаємна повага, вірність подружньому обовязку, піклуван­ня про виховання дітей та ін. В сімї дитина чує про те, як треба жити, що треба знати, як діяти, чинити. Моралізаторство мало сприяє правильному вихованню дитини в сімї. Дитина завжди відобра­жає внутрішній світ сімї. Якщо батьки карєристи, міщани, своєкорисні люди, вони можуть скрити це від усіх, але не від своєї дитини. Масовим соціальним інститутом виховання молоді є і школа. У молодої людини — юнака, дівчини, школа не тільки закладала знання і переконання, а й виховувала спосіб поведінки. В школі є всі необхідні передумови для створення стрункої розумної системи вимог, контролю і відповідальності, практичних моральних відносин молоді. Та школа використовує можливості не повністю. Дуже багато ще в сучасних умовах покладається надій на вербалізм (моралізаторство) холодний ригорізм. У випадку моралізаторства молодь перетворю­ється в покірних рабів красивих фраз, солодкуватого пережовуван­ня принципів моралі, а в випадку холодного ригорізму молодь стає рабом адміністративного впливу, залякуванні та санкцій. Обидві край­ності мають єдину основу — формалізм і ведуть до лицеміря в пове­дінці молодої людини. Тут-то недооцінюється особа підлітка як сві­домої і творчої істоти, як субєкта своєї діяльності і поведінки. Чи варто забувати про непорушність основних ідеалів і цінностей випро­буваних істотою. На жаль, в молодіжному середовищі нерідко вис­ловлюється передбачення провести ревізію багатьох цінностей способу життя. Нерідкі випадки, коли піддається сумніву сама мож­ливість збереження безкоштовної освіти, медичного обслуговування та ін. Безумовно, діалектика розвитку — непроста, її на сумі буден­них прикладів життя та побутових фактів відразу ж не осягнеш. Особ­ливо відразно усвідомлювати, що молодь могла б спостерігати зміни в навколишній їх дійсності, уловити тенденцію початку динамічного росту суспільного оновлення.

Молодь в сучасних умо­вах

Взяті в сучасних умовах рубежі став­лять перед народом і особливо перед молоддю дедалі складніші проб­леми. Радикальні перетворення в суспільному житті України супро­воджуються ускладненням ситуації у сфері виховання підростаючого покоління.

Аналіз соціологічних досліджень свідчить, що в сучасних умо­вах молодь — це одна з найураженіших економічно та найбільш безправно соціально і позбавлена правово-соціальних цінностей, яка живе в умовах підвищеної соціальної напруги і психологічного дис­комфорту. Як наслідок такого становища — появляються все нові й нові факти зростання в молодіжному середовищі злочинності, нар­команії, токсикоманії, алкоголізму, проституції. Рівень злочинності серед молоді та неповнолітніх має стійку тенденцію до значного зростання. За 80-і — першу половину 90-х років злочинність серед молоді в Україні зросла на 16%, а серед наркоманів 80% складає молодь, в тому числі 40% — неповнолітні. Щорічно у скоєнні тяж­ких злочинів бере участь більше 30 тис. молодих людей. У першій половині 90-х років в порівнянні з 80-ми роками злочинність серед дівчат зросла в 2,5 разу. З кінця 80-х років зростає кількість само­губств серед молоді. Зменшується питома вага молоді серед насе­лення України: якщо на початку 80-х років кількість молодих людей в Україні складала 23,2%, то в середині 90-х років - уже 18,3%. Дослідження показують, що серед молоді явно домінують цінності мікросоціуму, що визначає суть проблем.

Мабуть є закономірністю коли рушиться «великий» соціум, люди інстинктивно намагаються зміцнити сімю, зберегти осередок ста­більності. Економічні і соціально-політичні ситуації в Україні мають негативну динаміку: наростають кризові явища. Це загострює існуючи та народжує нові проблеми, нові тенденції розвитку. В сучасних умовах в Україні проявляються основні тенденції соціального само­визначення молоді: і, по-перше, заперечення можливості повернення

до минулого та невизначеність власного місця і ролі у створенні

нового, руйнування традиційних форм соціалізації, основ досить жорсткій визначеності життєвого шляху та наявності кількості соціальних інститутів, що здійснюють соціалізацію. Під розширення можливостей самостійного вибору життєвого шляху зростання особистої відповідальності; поява нових соціальних посередників не властивих для самовизначення молодіжних поколінь-наявність різноманітних форм власності, джерел інформації тощо. По-третє, посилення регіональних та національних етнічних відмін­ностей та зростання їх питомої ваги в життєвій самовизначеності молоді. Отже, більшість молоді стоїть нині перед складним вибором у житті, до якого молодь не підготовлена ні психологічно, ні органі­заційно, ні соціально, ні духовно.

Вкрай важливо розуміти глибини масштабів і поведінки змін, пов’ язаних з переходом до ринку. Саме це і може стати реальним стимулом творчої праці, допоможе здобути яскраве уяв­лення про власне місце, роль у процесі демократизації і станов­лення державності. Ось чому як ніколи раніше важливо розумін­ня молоддю переломного моменту в розвитку України і своєї відповідальності перед народом за успіх перетворень, бажань ак­тивніше включитися в процес оновлення всіх сторін життя сус­пільства.

Сучасне суспільство зацікавлене в активній молоді, соціально зрілій, що бере участь у вирішенні всіх питань сучасності. В умовах, коли формується демокра­тичне, соціально-орієнтоване суспільство, молодь ще не визначила свого місця в складних економічних, соціальних, політичних, ду­ховних процесах хоча взагалі сприймає схвально зміни, що від­буваються в суспільстві. Та більшість молоді займає пасивну, вичі­кувальну позицію і лише 10—15% готові діяти активно. Йде неприхована відкрита боротьба політичних партій та різноманіт­них політичних рухів за завоювання на свій бік молоді, тим-то дедалі більше стає політичним процес самовизначення молоді. Бо­ротьба за молодь дуже часто зводиться до прагнення за будь-яку ціну завоювати її голоси та завербувати до участі у разових полі­тичних акціях. Лише незначна кількість політичних партій та по­літичних обєднань мають молодіжні секції, осередки (республі­канська партія, Рух, комуністична та соціалістична партії) і вироблену молодіжну програму дій. Найактивнішими є радикаль­ні партії, членами яких є більшість молоді, схильна до конкретних, доволі неконституційних дій . Спостерігається в сучасних умовах і тенденція зменшення представництва молоді в управлінських та владних структурах. Відчудженю мо­лоді від участі в управлінні властиві дві взаємозвязані особливос­ті, наростання пасивності і недовіри молоді до офіційних органів управління та зростання інтересу до суто молодіжних угрупувань та об єднань тощо.

Досягнення соціальної зрілості - не якийсь підсумок, а лише визначення рівня соціальної підготовки людини. Соціальна зрілість впливає на весь духовний світ молодої людини, проявляю­чись в усіх видах соціальної активності. Соціальна зрілість - якіс­ний показник розвинутості життя і діяльності молодої людини. Соціально зрілу людину відрізняє високий рівень мислення, роз­судливість, обдуманість і виваженість рішень, що їх приймає, ви­сока соціальна активність, спрямована на вдосконалення, онов­лення і зміни існуючих суспільних відносин. Соціальна зрілість не виникає раптом, на пустому місці, а є результат, з одного боку, цілеспрямованого формування людини суспільством, властивим йо­му устроєм суспільних відносин (економічних, політичних, мораль­них, правових та ін.), духовною культурою, а з другого — резуль­тат її власної самоосвіти.

Соціально зрілу людину, яка бере активну участь в оновленні суспільства, важко уявити без глибоких соціальних знань життя. Соціальна зрілість це, насамперед, широкі соціальні знання еко­номічної структури суспільства і його політичної системи, знання природи влади і політики, принципів, норм, ідей і світоглядів, що лежать в основі управління соціальними процесами, знання форм і способів участі громадян в реалізації соціальних питань, в само-управлінському процесі, знання конкретних прав, свобод і обовяз­ків громадянина. Соціальна зрілість означає не лише наявність у людини широких знань, необхідних їй для здійснення своїх со­ціальних ролей, прав та обовязків, але й глибоке усвідомлення властивих ладу соціальних цінностей, вироблення стійких мотивів поведінки. Усвідомлення оточуючих реалій з позицій загально­людських цінностей — важливий елемент процесу формування со­ціальної зрілості людини. Усвідомлення є результат і сугубо раці­ональне мислення, і чуттєве пізнання дійсності, емоціональне життя людини, її активно соціальна діяльність.

Сімейні відносини і демографічні процеси

Сучасна сімя виступає сферою формування і ареною практичного прояву політичних ідеалів, світогляду, інтересів людини.

В сім ї, через сім ю формуються первинні ціннісні орієнтації і соціальні рекомендації дитині, підлітку. І чим масштабніше завдання, проблеми, що їх вирішує суспільство в процесі демократизації і реформування, тим і масштабніше підго­товка людини до життя, тим скоординованіше діє вся система соціа­лізації, всі соціальні інститути. Розширення і збільшення чисельності факторів, що впливають на людину (позитивно і негативно), особли­во в умовах великих міст, масова міграція населення, зростання тем­пів науково-технічного прогресу, активна боротьба старого, ще не здающого свої позиції, з новим, прогресивним передбачає активіза­цію діяльності всіх ланок соціалізації людини, в тому числі і сім ї. Тим більше, що високий морально-виховний потенціал має повна сім я, яка максимально реалізує свої можливості не тільки як соці­альний інститут, але й як морально-психологічний осередок. Це роз­межування двох сторін шлюбно-сімейних відносин — їх взаємодія з соціальними процесами, нормами, рекомендаціями і внутрішнім зміс­том — допомагає визначити основні показники творчого потенціалу сім ї: міру врахування суспільних інтересів, розвинутість її духовних потреб, характер розподілу побутових турбот між членами сім ї, ін­тенсивність спілкування між батьками і дітьми, рівень вимогливості до себе і інших тощо. Варто не забувати, що сім я закладає основи відносин між близькими людьми, формує орієнтації на трудову, сус­пільно-політичну діяльність людини. Багато проблем виховання мо­рально, естетично зрілої людини вирішуються з великими трудноща­ми, тому що батьки часто не володіють ефективними засобами і методами розвитку свідомості і поведінки особи, яка формується. Тому-то цілеспрямоване, активне виховання і освіта дітей в сімї мі­німальне, основні сили батьки віддають матеріальному забезпечен­ню, але не на духовне формування і розвиток дітей. За даними соці­ологічних досліджень в Україні, Росії, Білорусі та ін., в середньому працююча жінка за добу виділяє для виховання дітей 16-18 хвилин, а у вихідні дні 30-35 хвилин. Духовне спілкування батьків з дітьми, їх спільні заняття, на жаль, залишаються недозволеною розкішшю. В сім і духовне спілкування батьків з дітьми зводиться до контролю за навчанням дитини в школі, а сам контроль - до зясування того, які оцінки одержують діти в школі та ін.

Існує багато причин поганого виховання в сімї. В сучасних умовах низь

кий економічний рівень розвитку України, коли основна маса часу батьків витрачається на добування засобів і коштів на існування (зарплати, продуктів харчування, промислових товарів та ін.). низька культура суспільного життя і подвійна мораль, демагогічність суспільства пагубно відбиваються на сімейному вихованні дітей, на зміцнені самих сімей. В Україні, Росії Білорусі, Прибалтиці, в країнах Середньої Азії та інших незалежних державах вирішення жіночого питання полягає в юридичному і фактичному рівному становищі чоловіка і жінки, в широкій участі жінки в суспільному виробництві перетворенні побуту та ін. Реальність, проте інша. Жінки ма­ють подвійне навантаження - і на роботі і в сімї. Тим-то, одним з важливих напрямків в підвищенні виховної функції сімї є формування нових відносин між чоловіком і жінкою - подружжям в сімї. Соціологічні досліджен­ня проведені в ряді регіонів України показали, що трудове навантаження міщанки в простих сімях з дітьми становить 77-78 годин на тиждень, в тому числі вдома - 36-38 годин. Інакше, середній робочий день жінки-матері, включаючи і неділю, становить 11-12 годин. Нерівність чоловіків і жінок у побуті — одна з головних причин підвищення неміцності сучасної молодої сімї. Починаючи з 90-х років розлучення збільшилось до 67 тис, а 50-х роках до 930 тис, в розрахунку на сто укладених тоді ж шлюбів стано­вить в 50-х роках - 3, в 60-х роках - 10, в 70-х роках - 27, а напочатку 90-х років — 40, за даними офіційної статистики. Але самі розлучення повністю не відображають реальність розпаду сімей і розірвання шлюбів. Соціологіч­ні дослідження, проведені в ряді регіонів України, показують, що третина всіх розлучень припадає на сімї, які фактично існували менше року, ще третина розпадаються на другий — пятий рік життя. Розлучення — це в основному, проблема молодих сімей.

Масова свідомість добре відображає існуючий розподіл обовязків між чоловіком і жінкою; добрий чоловік допоможе дружині, тобто сімейні функції у чоловіка, насамперед, виховання дітей — це не його обовязок, а лише допомога дружині. І це тоді, коли жінка-мати в сучасній сімї і матеріально забезпечує дітей (її заробітна плата відчутна в сімейному бюджеті). І зовсім не випадковий той факт, що в пресі немає доступних даних про затрати часу чоловіків на виховання дітей. Жінка народжує дитину. Та догляд і виховання дітей мають стати турботою не матері, а обох- подружжя. Зміни відносин між подружжям передбачають, насамперед, зміни суспіль­ної думки, таку переорієнтацію, коли виховання дітей вважається природним обовязком не лише матері, але й батька. Цьому сприя­тиме прояв законодавчої політики, що забезпечує дійсну рівноправ­ність участі подружжя у вихованні дітей. Пільги у вихованні дітей повинна мати не жінка, а сімя. Кому ними користуватися — батьку чи матері — це право вибору має належати сімї. Поки ж законодав­чо закріплено, що виховання дітей залишається святим обовязком жінки-матері. Оголошене ж законом рівне право батька і матері вихованні дітей практично порушується. Активна участь чоловіка вихованні дітей змінить і якісно жіноче виховання, зробить духовне спілкування дітей і батьків багатим і повноцінним. Ріст населення на територіях з проживанням більшості молоді відбувається здебільшого за рахунок ще відносно молодої вікової структури (в тому числі і за рахунок міграційного притоку молоді). А там, де демографіч­ний потенціал вікової структури вичерпується, починається депопуляція (сіль­ське населення ряду регіонів Російської Федерації, України, великі міста, зокрема Москва, Санкт-Петербург, Нижній Новгород, Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ та ін.). Малодітне, не відтворююче себе населення великих міст скоротилось відтворення окремих народів (росіян, українців, народів Прибалтики та ін.). Не відтворює себе інтелігенція, значна частина робітни­ків Про це свідчать порівняльні дані. Загальний коефіцієнт досяг 44, а в кінці 60-х років - становив 19, в середині 80-х років загальний коефіцієнт становив уже 20, а напочатку 90-х років - 18, а кількість народжених вияви­лась найвищою за всі роки, починаючи з другої світової війни — 5,6 млн. Та уже в середині 90-х років загальний коефіцієнт народжуваності різко спав, знизився, тобто 16 дітей на тисячу населення. Серед наслідків малодітництва — не тільки загроза депопуляції, не тільки старіння населення і змен­шення трудових ресурсів, але й інші: упрощення кровнорідної структури суспільства, зростання одинокості, труднощі виховання (соціалізації) одино­ких дітей. Певну лепту в малодітництво вносить в міграційні процеси, в мі­жетнічну напруженість.

Існує такий парадокс. Низька народжуваність перешкоджає багатоліт­нім зусиллям уповільнити зростання населення великих міст, які б суворі рішення про припинення прийому на роботу мігрантів не приймались, коли ж виникає велика потреба, деякі відомства завжди добиваються винятків з правил. Внаслідок міграція, зростання населення у великих містах триває доти, поки народжуваність в них не збільшиться до рівня заміщення поко­лінь. Існують і виникнуть в майбутньому і інші суспільні наслідки масового малодітства. Але які? Поки ніхто не досліджує. Викликає занепокоєння зрос­тання малодітництва індустріального суспільства. Та зрозуміло, не йде мова про повернення до зростаючої масової багатодітності, за швидке зростання населення. Зовсім ні. Йде мова лише за стабілізацію народжуваності на рів­ні, що забезпечує трохи розширене відтворення населення в найближчій перспективі. На відміну від багатьох інших соціальних нормативів у демог­рафії відносно легко визначаються чіткі числові параметри оптимальної на­роджуваності. Так. межа простого відтворення населення за найнижчої смер­тності відповідає величині сумарного коефіцієнта народжуваності, дорівнює 21 дитина в середньому на сто жінок, за все життя незалежно від їх шлюб­ного становища. Це число рівнозначне величині 26 дітей на сто жінок, але уже в розрахунку на шлюбну пару, здатну до дітонародження, також за все

життя. Це означає, що тільки для збереження простого відтворення населення сім ї з трьома дітьми становити не менше половини загальної

кількості сімей.

Висновок

Знижування народжуванності в основному повязані з втратою сімєю виробничої функції, а потім і ряду інших (пе­редача досвіду від батьків дітям, влади батьків над дітьми, забезпе­чення старості та ін.). Ні характер праці, ні винагороди за працю тепер не залежать від наявності кількості дітей, ні від наявності взагалі сімї. Навпаки. Малодітні сімї виграють у всьому перед багатодітни­ми. Багатодітність з переваги стала лише тягарем сімї, іноді — под­виг, іноді — патологія, але дедалі рідше — норма. Багатодітні сімї часто- густо виявляються поставленими в становище попрошанок і дармоїдів держави. І поки таке становище не зміниться , народжува­ність знижуватиметься. Несприятлива ситуація в Україні і з смертністю. Померлих дітей на троє більше народжених. За даними ста­тистики, в середині 90-х років померло стільки населення в Україні, скільки становить населення одного такого міста, як Суми, і народ­жуваність не поповнила його. Середня тривалість життя чоловічого і жіночого населення, навіть після його підвищення в 80-х роках, за­лишається однією з найнижчих серед економічно розвинутих країн. Високий рівень смертності здебільшого з різних причин смерті, в тому числі від травматизму, самогубств, дорожно- транспортних ви­падків та ін. Все це звязано з кризою сімї. Та проблема кризи сімї дедалі простіша, аніж проблема малодітництва, її вирішення зале­жить не стільки від якоїсь спеціальної політики, скільки від рівня і способу життя, матеріального забезпечення сімей.

Список використаної літератури

1. Соціологія. За ред. Городяненка В. Г.- Київ., 1999р.

2. Соціологія. За ред. В. П. Андрущенко, М. І. Горлача

Київ., 1998р.

3. П. П. Павліченко, Д. А. Литвиненко . Соціологія.- Київ «Лібра»,

2000р.

Скачать архив с текстом документа