Соціологія молоді – як важлива складова соціології

СОДЕРЖАНИЕ: Теоретико-методологічні аспекти соціології молоді: концептуальні підходи до вивчення її проблем. Молодіжна проблематика з позиції психології, фізіології демографії. Роль соціології молоді в суспільстві та специфіка молодіжної свідомості та поведінки.

Курсова робота

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти соціології молоді.

1.1. Концептуальні підходи до вивчення проблем молодіу суспільстві.

1.2. Молодіжна проблематика з позиції психології, фізіології, демографії та її взаємозв’язок з соціологією.

Розділ 2. Роль соціології молоді в суспільстві

2.1. Специфіка молодіжної свідомості та поведінки.

2.2. Функції соціології молоді.

2.3. Фактори впливу суспільства на сучасні молодіжні проблеми.

2.4. Проблеми ставлення молоді до суспільства.

Висновок.

Література

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У побудові незалежної Української держави важливе місце належить молодіжній політиці. Майбутнє України залежить від того, яке молоде покоління у нас сформується. Тепер у нашій країні налічується понад 7 млн. молодих людей віком 15-25 років, або 13,5% усього населення. З якими обставинами, труднощами та проблемними ситуаціями доведеться зустрітися молоді у житті? Які способи та шляхи їх розвязання? Спробуємо конкретніше зупинитися на цих та інших молодіжних проблемах.

Молодь традиційно розглядається в соціології як велика соціально-демографічна група, виділена на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального стану і таких, що зумовлені тими чи іншими соціально-психологічними якостями. Ця молодь як соціально-демографічна група перебуває на стадії становлення соціальної і психофізіологічної зрілості та адаптації до виконання соціальних ролей дорослих.

До молоді належать старші школярі, учні ПТУ і всіх типів спеціальних навчальних закладів (технікумів, коледжів), студенти, аспіранти, молоді робітники і службовці, селяни, підприємці та інші. Вікові мела цієї соціально-демографічної групи найчастіше визначають як 14-25 років, а іноді розширюють до 30-35 років, що пояснюється ускладненням процесу соціально-професійної адаптації і самовизначення молоді, особливо в деяких галузях інтелектуальної праці високої кваліфікації (наприклад, у науці).

Разом з тим, незважаючи на невизначеність вікових меж молоді саме в сучасному суспільстві, молодь виокремлюється у відносно самостійну соціально-демографічну групу. Цьому сприяє розрив між віковими і соціальними характеристиками, ускладнення процесу соціалізації молоді, дедалі ширша його інституалізація, посилення вимог до навчання і кваліфікації молоді з боку суспільства, науково-технічний прогрес, який сприяє прискореному розвитку молодих людей, інформаційний бум, процес акселерації молодого покоління.

Таким чином, можна говорити про важливість дослідження і вивчення проблем соціології молоді, оскільки актуальність цієї проблеми очевидна. Процес становлення суспільства на принципово інших засадах передбачає і перебудову уявлення про роль молоді в цьому суспільстві.

Обєктом дослідження даної курсової роботи є соціологія молоді.

Предметом дослідження даної курсової роботи є вивчення стану і поведінки молоді.

Метою дослідження даної курсової роботи є теоретичне обґрунтування ролі соціології молоді в соціологічному суспільстві.

Основні завдання курсової роботи:

- дослідити теоретичні аспекти соціології молоді;

- дослідити роль і місце молоді в соціальному розвитку суспільства;

- вивчення тенденцій зміни її соціального обличчя, норм, цінностей, інтересів;

- виявлення і прогнозування на цій основі напрямів і динаміки розвитку молодіжних проблем і вироблення механізмів ефективної соціальної політики стосовно різних груп молоді.

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні аспекти соціології молоді

1.1. Концептуальні підходи до вивчення проблем молоді у

суспільстві.

Соціологія молоді в сучасній науковій літературі трактується як галузь соціології, що досліджує специфічну соціально - демографічну спільноту, яка перебуває в процесі переходу від дитинства до світу дорослих і переживає важливий етап сімейної та позасімейної соціалізації й адаптації, інтеріоризації норм і цінностей, творення соціальних і професійних очікувань, соціальних ролей і статусу.

Соціологія молоді не є спеціальною соціологічною теорією, а являє собою галузь соціологічної науки, що вивчає увесь комплекс соціальних проблем молодого покоління. Тому предметом соціології молоді є вивчення цієї великої соціально - демографічної групи, її цілісності з огляду на місце і роль в соціальній структурі суспільства, форми прояву і механізми руху закономірностей соціального розвитку.

Як частина суспільства молодь є обєктом вивчення багатьох суспільних дисциплін. На неї поширюються теорії всіх галузей соціології. Разом з тим як відносно самостійна соціально-демографічна група молодь має свою специфіку, що потребує розробки в рамках соціології молоді спеціальних концепцій і теорій середнього рівня.

Підкреслюючи відносність самостійності молоді як соціально - демографічної групи, ми маємо дві цілі: по-перше, уникнути свідомого відриву цієї групи від суспільства, частиною якого вона є; по-друге, звернути увагу дослідників на те, що характер вікових, соціально-психологічних і фізіологічних особливостей, специфічних інтересів і потреб молоді соціальне зумовлений і вони можуть бути конкретно інтерпретовані лише в ширшому суспільному контексті.

В соціології молоді широко використовують як загальносоціологічні, так і окремі концепції.

У соціологічному вивченні молоді можна виділити такі підходи:

1. Психоаналітична орієнтація, в основі якої лежить виведена з психоаналізу концепція життєвого шляху особистості. Вона базується на ідеях ортодоксальних теорій 3. Фрейда, розвинутих його учнями і послідовниками неофрейдистського спрямування (Ф. Бенедикт, Е. Еріксон). Частково дістала розвитку концепція, яка пояснює природу конфліктів між поколіннями, причини агресивності виступів молоді проти існуючого порядку, а також інші форми сублімації її енергії.

Епігенетичний принцип Е. Еріксона дав змогу уявити розвиток людини як послідовне проходження ряду станів, кожен з яких має необхідною умовою успішне подолання всіх попередніх. Р. Бенедікт показала, що в кожному стані індивід відчуває цілеспрямований вплив суспільства, яке формує у нього певний тип соціально-психологічної зрілості, тобто соціальний характер, властивий кожному конкретному суспільству. Серед вітчизняних учених цього напряму вирізняються праці С. Голода, А. Вишняка, І. Кона, Л. Сохань, А. Петровського, В. Шорохової, В. Чорноволенка, Д. Ельконіна та ін. [7, с. 73]

Таким чином, у рамках цього підходу був сформований системний погляд на проблему розвитку особистості, особливо в перехідний період від дитинства до зрілості. Переборовши біологізм Фрейда, але дотримуючись традицій психоаналізу, прихильники неофрейдистського напряму в дослідженнях молоді змогли зрозуміти процес розвитку особистості молодої людини в безпосередній взаємодії з соціумом.

2. Структурно-функціональний підхід. Наявний практично в усіх соціальних концепціях, де виникає потреба в структурному аналізі обєкта дослідження. До науковців, які активно застосовують цю методологію при розробці проблем молоді- належить ізраїльський соціолог Ш. Айзенштадт. Він є автором кількох книг про молодь, серед яких праця Від покоління до покоління, що й нині вважається хрестоматійною.

Слідом за класиками структурного аналізу (Е. Дюркгеймом, Т. Парсонсом та ін.) Ш. Айзенштадт розглядає молодіжну групу як систему позицій і ролей, заповнену індивідами. Заповнення тих чи інших структурних позицій означає для індивідів набуття соціального статусу і виконання певної соціальної ролі. Кожна роль є основною одиницею структурної взаємодії, що регулює певні аспекти поведінки молодої людини.

Безумовною заслугою прихильників цього підходу в дослідженні молоді є розробка концепції взаємодії між поколіннями. Згідно з цією концепцією найважливіша мета будь-якої соціальної системи - це, насамперед, самовідтворення. Воно досягається багато в чому завдяки віковій диференціації суспільства з суворо закріпленими соціальними функціями. При цьому ролі, що їх виконує індивід на колотому етапі життя, мають бути чітко зорієнтовані стосовно однієї з головних її функцій - субєкта чи обєкта соціального або культурного успадкування. Порушення процесу переходу ролей від одного покоління до іншого може призвести до серйозної деформації, а в окремих випадках і до повного розпаду всієї структури суспільних відносин.

Значну роль у розвитку цієї традиції в соціології молоді відіграли праці російських та українських соціологів В. Астахової, В. Боровика, В. Васильєва, Е. Головахи, А. Кульгіна, Л. Когана, В. Осовського, В. Патрушева, М. Сліпцова, Ю. Торсуєва, Ф. Філіпова, О. Якуби, М. Чурилова, Н. Черниш та ін. [7, с. 79].

Як бачимо, ця модель спрямована на досягнення стабільності суспільства. Зауважуючи вирішальну роль зворотної диференціації у суспільному самовідтворенні, прихильники цього підходу, як правило, не вбачають у ній джерела соціальних змін. Більше того, будь-які дії, в тому числі й дії молоді, спрямовані на здійснення соціальних змін, не вписуються в рівнозначно-інтеграційну модель суспільства, що розробляються за допомогою структурно – функціонального аналізу. Тому функціональний метод хоча й розширює можливості для системного дослідження молодіжних проблем, може застосовуватися при вивченні динаміки соціальних змін у молодіжному середовищі та прогнозуванні тенденцій його розвитку.

3. Культурологічний підхід. Для цього підходу характерний розгляд соціальних явищ, у тому числі й специфічно молодіжних, під кутом зору феноменології людської культури. Розвиваючи ідею основоположників феноменологічної соціології (П. Бергера, Т. Лукмана), соціологи прагнуть осмислити світ молоді у співвідношенні з конкретними уявленнями, ідеями, цілями І мотивами поведінки [7, с. 80].

Перелічені субєктивні прояви фіксуються і концептуалізуються як послідовність обєктивних соціальних процесів, відображених у конкретних типах культури. При цьому саме поняття культура вживається в кількох значеннях - як ступінь засвоєння соціальних норм, як сума духовних скарбів, нагромаджених людством, і як спосіб людської діяльності.

Завдяки використанню культурологічної традиції молодіжна соціологія дістала можливість системного аналізу соціальних проблем молоді у взаємозвязку з реальними процесами, що відбуваються в суспільстві. Класичним прикладом такого підходу є праці німецького соціолога К. Маннгейма. Досліджуючи феномен єдності поколінь, він розкрив механізм соціального успадкування.

У суспільстві, стверджує К. Маннгейм, існує нагальна потреба передавання культурної спадщини. Це означає, що нові й нові групи людей щоразу знайомляться з феноменом людської культури. Новий контакт молодого покоління з досягненнями цивілізації має велике значення як для усього суспільства, так і для окремого індивіда. Для суспільства це важливо, тому що новий контакт відкриває можливості для переоцінки культурного капіталу, переорієнтування розвитку в новому напрямку. Для індивіда це також важливий і драматичний момент, повязаний з радикальними змінами в житті. З погляду К. Маннгейма, потреба приходу в суспільство нових індивідів - це компенсація обмеженої і часткової природи людської свідомості.

Сам по собі факт народження людей в один день, місяць та рік ще не веде до обєднання їх в одне покоління. Важливіше те, що люди, народжені в один час, живуть у схожих соціальних умовах, переживають ті самі події набувають однакового досвіду. Це надає їхній свідомості певної структури, яка породжує специфічні, саме їм притаманні, світовідчуття. Те, що дорослі беруть участь у тих самих подіях, що й молодь, не означає, що вони належать до одного покоління, їхня свідомість має іншу, відмінну від свідомості інших вікових груп, структуру. Це зумовлено частково й тим, що у них були інші ранні враження.

Культурологічний підхід відкрив широкі можливості для розробки великої кількості концепцій і теорій середнього рівня у західній соціології молоді. Це й ідеї нарцисизму (Е. Ноель-Нойманн), і гедонізму, і постіндустріальної свідомості (Я. Бешт, Р. Інглхарт).

Успішно застосовували і розвивали цю методологію в соціології російські та українські соціологи (Г. Головачев, С. Григорєв, С. Іконнікова, 1. Тльїнський, В. Лисовський, В. Павлов, Л. Сохань, В. Харчева, А. Щедрик, О. Яценко та ін.).

Наявність нового стилю життя, особливості свідомості, мислення і поведінки характеризують специфічну субкультуру молоді як особливу форму організації цієї соціально - демографічної групи. У сучасній соціології домінує традиція дослідження молодіжних субкультур, повязана з ціннісною і світоглядною диференціацією у молодіжному середовищі (Ф. Коен, М. Брейк), деліквентною підкультурою, що функціонує як культура злочинного прошарку суспільства (А. Коен), а також відмінністю поведінки, зовнішньої атрибутики, формами доведення дозвілля, неформальними молодіжними обєднаннями (Д. Хебдідж, Е. Ліванов) тощо [7, с. 81].

Безумовною заслугою соціологів - прихильників культурологічного підходу є їх прагнення до системного вивчення молодого покоління, що дає змогу розглядати соціальні явища в молодіжному середовищі в динаміці, а саму молодь - у розвитку. Вони зокрема, зазначали, що саме соціальні зміни визначають своєрідність способу життя поколінь, а не навпаки. Молодь впливає на суспільство і сприяє соціальним змінам. Як заважував з цього приводу Ж. Епюль, кожне соціальне явище - це еволюція. Під сутністю людини розуміється синтез її соціальної якості як діалектичної єдності родового й індивідуального, суспільного й особистого, обєктивного і субєктивного (В. Шановський).

Соціологічне вивчення молоді повязується з тим специфічним становищем, яке вона займає в системі відтворення і розвитку суспільства, тобто функціонування і розвиток молоді як великої суспільної групи відображає становлення субєкта суспільного виробництва і суспільного життя.

У цій своїй соціальній якості молодь характеризується, насамперед, пікш суспільними відносинами і суспільними формами, які системно детермінують її як самостійну (відносно інших) соціально - демографічну групу. Конкретні умови буття молодих людей і визначають особливості молодіжної свідомості, на основі якої і формуються спонукально-мотиваційні сили молоді, що зумовлюють її ставлення до навколишньої дійсності, мотивацію соціальної діяльності.

Перелічені прояви соціальної самовизначеності молоді в процесі соціалізації взаємодоповнюють один одного як зовнішньо, так і внутрішньо, зумовлюють її соціальну сутність, яка реалізується через діяльність. Причому йдеться не про зростання чи стагнацію окремих показників, скажімо, її життєвого рівня чи навчання, а про зміни її субєктності в соціальному відтворенні. Загальна рівнодійна цієї зміни забезпечується в цілому прогресивною тенденцією здійснюваних перетворень і спрямована на формування справжнього володаря своєї долі, а для цього людина повинна володіти і розпоряджатися своєю власністю, їй необхідно гарантувати права, свободи і безпеку, надати можливість власною працею створити собі гідне життя.

1.2. Молодіжна проблематика з позиції психології, фізіології,

демографії та її взаємозв’язок із соціологією.

Полеміка між ученими з приводу визначення молоді, критеріїв виділення її в самостійну групу, вікових меж мають давню історію. Учених розділяють різні підходи до предмету вивчення - з позицій соціології, психології, фізіології, демографії, а також традиції класифікації, що сформувалися в тих або інших наукових школах. Чималу роль грають ідеологічні чинники, оскільки молодь перебуває на вістрі політичної боротьби. У вітчизняному суспільствознавстві довгий час молодь не розглядалася як самостійна соціально-демографічна група: виділення такої групи не вкладалося в існуючі уявлення про класову структуру суспільства і суперечила офіційній ідеологічній доктрині про його соціально-політичну єдність.

Вивчення молодіжних проблем відбувається за багатьма напрямками, у різноманітних сферах життєдіяльності, зокрема праці, навчанні, сім’ї, неформальних організаціях, під час дозвілля, що передбачає активний обмін інформацією з іншими зацікавленими науками.

Психологія досліджує вікові особливості свідомості та поведінки молоді, вікові зміни у структурі особистості, процес акселерації, намагається простежити динаміку інтелектуального, емоційного розвитку. Один із розділів психології-соціальна психологія розкриває специфіку механізмів спілкування, формування контактних груп, особливості проходження процесу зміни соціальних ролей.

Демографія виявляє тенденції кількісних змін молоді у структурі населення, рівень народжуваності, смертності, співвідношення кількості молодих чоловіків і жінок. Разом із соціологією молоді вона досліджує проблеми вікових меж, вікової дискримінації, зміни поколінь, специфіки соціального статусу молоді, що перебуває у перехідному стані, послідовність життєвих подій.

Фізіологія визначає сукупність фізіологічних характеристик, що властиві для молоді як чітко виділеної соціально-демографічної групи, особливості її поведінки на конкретному етапі життєдіяльності.

Педагогіка визначає можливості та засоби виховання і навчання молодої людини, засвоєння нею необхідної інформації, залучення молоді до різноманітних видів діяльності.

Молодіжні проблеми також вивчає низка окремих розділів соціологічної науки, зокрема це соціологія праці, соціологія освіти, соціологія шлюбу та сім’ї, соціологія виховання, соціологія девіантної поведінки. Ці зазначені галузі соціологічного знання досліджують молодь в окремих сферах її життєдіяльності. Їх дані допомагають скласти повнішу картину молодіжних проблем, процесів, явищ, простежити динаміку і закономірності їх розвитку.

Тривалий час дослідники, що вивчали проблеми української молоді, працювали спочатку як російські, потім - як радянські соціологи. Природно, що історія вітчизняної соціології молоді розвивалась відповідно до обставин, що супроводжували розвиток російської і радянської соціології, тому їй притаманні як позитивні напрацювання, що були досягнуті за тих часів, так і всі негативні тенденції, що характеризують підходи до молоді як обєкта соціологічного дослідження [19, с. 181].

Окремі дослідження молодіжних проблем зявилися ще наприкінці XIX - на початку XX ст. і повязані з дослідженням проблем молодіжної сімї, сімейної соціалізації, проблем студентства та молоді, що навчається, вивчення матеріального становища і побуту студентства, використання неповнолітніх у сфері праці тощо.

Перший етап дослідження молодіжних проблем припадає на 20-30 роки XX ст. Загалом він був повязаний з розвитком управлінської діяльності партійних, радянських і громадських організацій і мав чіткий прикладний напрям: У ці роки до вивчення молоді зверталися педагоги, соціологи, психологи. Було опубліковано до 300 праць про молоде покоління, проведені численні соціологічні дослідження, проаналізовані учнівські твори, листа до редакцій газет, особисті щоденники, автобіографії та інші документи, що відображали реальні досягнення і труднощі, різноманітні проблеми молоді тих часів.

Найглибші дослідження були проведені Л. Виготським, М. Рубінштейном, О. Колодною та ін. Деякі з них починали свою діяльність до 1917 р., що дало змогу їм, порівнюючи результати досліджень, виявити зміни в поведінці та свідомості молодих людей. Важливе значення у цей період приділялося працюючій молоді, яка мала істотну питому вагу у трудових ресурсах країни (колений пятий працюючий на виробництві, сільському господарстві був віком від 14 до 22 років, причому 28 мли. молодих людей проживало у сільській місцевості, а 4 мли. - у містах) [19, с. 182].

Особливого значення надавалось вивченню робітничої молоді, джерел поповнення робітничого класу, мотивів обрання професії, інтересів і потреб, проведення вільного часу, поглядів молоді на тогочасні проблеми. Дослідники відзначали нерівність, суперечливість свідомості та поведінки молодих людей в різноманітних сферах соціального життя. Загалом тодішні дослідження були спрямовані на вивчення процесу формування нового покоління, але через негативне ставлення до соціології всі вони так і залишилися на рівні цікавих, багатих на статистичний матеріал соціологічних концепцій. Ще й досі цей матеріал належно не осмислений.

Наступний період у розвитку соціології молоді починається з середини 60-х та закінчується у 80-ті роки. На тлі загального політичного потепління і повязаного з ним відродження соціологічних досліджень відбувається формування соціології молоді, яка здебільшого переймається вивченням громадської думки молоді з актуальних тогочасних проблем. Посилення інтересу до молодіжної проблематики було повязано також з націленістю на виховання молоді у комуністичному дусі. Тоді й була висунута та обґрунтована ідея комплексного дослідження людини у єдності всіх ступенів її життєвого циклу. Певне значення для вироблення соціологічної теорії молоді мала праця І. Конта Соціологія особистості, в якій були визначені особливості юності. У наступні роки він досліджував проблеми юнацького віку, розвитку молодіжної свідомості, значення дружби та кохання у формуванні особистості, процесу становлення духовного світу молодої людини [19, с.182].

Значна увага в ці роки приділялась комуністичному вихованню, професійному становленню, ставленню молоді до праці, соціалістичному змаганню. З одного боку, це свідчить про жорсткий ідеологічний вплив на соціологію з боку партійних структур, а з іншого - про орієнтацію її на соціальне замовлення. Проте в ці роки зявилися й академічні соціологічні дослідження, які мали на меті обєктивний аналіз молодіжних проблем і стали реальним підґрунтям для подальшого формування соціології молоді. Головну роль у цьому відіграли такі наукові соціологічні школи:

- Київська - дослідження ціннісних орієнтацій робітничої молоді (Л. Аза, А. Ручка); мотивів трудової активності (В. Тихонович); престижу професій і проблем соціально - професійної орієнтації (В. Чорноволенко).

- Новосибірська - дослідження життєвих планів випускників середніх пікш і можливостей їх реалізації, особливостей життєвого шляху молоді, потреб ринку праці у зіставленні з освітнім і професійним потенціалом молоді, нерівності життєвих шансів різних прошарків молоді (В. Шубкін);

– Свердловська - дослідження молодіжних проблем у звязку з відтворенням соціальної структури суспільства, міжпоколінних соціальних переміщень, впливу вищої освіти на формування соціальної структури суспільства, проблем соціального розвитку молоді, соціальних відмінностей між окремими генераціями (Ф. Філіппов);

- Ленінградська - соціально-психологічні дослідження молодіжної проблематики, психологічних особливостей молодіжної спільноти, особливостей соціалізації і становлення молодої людини, дослідження молодіжної субкультури, проблем студентської молоді (В. Лісовський, С. Іконнікова);

- Естонська - дослідження регіональної диференціації процесів життєвого самовизначення молоді у межах різноманітних національно-територіальних спільнот, змін у соціальному становищі певних молодіжних когорт, особливостей інтеграції молоді у соціальну структуру, традиційних молодіжних сфер життєдіяльності: сімя, освіта, праця, соціальна і професійна мобільність, міграційні процеси і життєві цінності (М. Тітма) [19, с. 132-134].

У 90-ті роки розпочалася нова хвиля інтересу українських вчених до молодіжної проблематики. Активізувалися дослідження у різноманітних напрямах, до них була залучена значна кількість наукових колективів. В основному наукові дослідження розгорталися в координатах соціологічної теорії молоді, структуруючись за такими напрямами: економічні проблеми молоді (І. Лукінов, Ю. Пахомов); особливості формування трудових орієнтацій та життєвих планів різноманітних її соціально-демографічних категорій (Л. Аза, О. Вишняк); підготовка молоді до праці в умовах реформи загальноосвітньої професійної школи, об’єктивні та субєктивні чинники трудової активності молоді, її політична інформованість та суспільно-політична активність, тенденції й проблеми побуту, дозвілля молоді (О. Вишняк, В. Піча); життєве самовизначення молоді; формування молодого спеціаліста (О. Якуба, А. Андрющенко); соціальна зрілість молоді (О. Якуба, Т. Старченко, Н. Черниш);проблеми життєвого самовизначення, досягнення життєвого успіху (Л. Сохань, Є. Головаха,) [19, с. 135].

Український науково - дослідний інститут проблем молоді зосередив свою діяльність на фундаментальних і пошукових дослідженнях проблем молоді, аналізі та прогнозуванні ситуації у молодіжному середовищі, встановленні та налагодженні звязків з організаціями в Україні та за її межами, які працюють у сфері молодіжної проблематики. Інститут підготував статистичний довідник Молодь України, інформація якого охоплює основні сфери життєдіяльності юнаків і дівчат.

Проаналізувавши основні підходи стосовно вивчення молодіжної проблематики і взаємодію соціології молоді в цьому напрямі з іншими науками варто зазначити, що соціологія молоді не тільки запозичує здобуті ними знання, а й інтегрує їх у цілісну систему, завдяки чому перебирає на себе функції цілісного системного аналізу молодого покоління у соціальній структурі, політичному, економічному, соціальному й духовному житті суспільства

РОЗДІЛ 2. Роль соціології молоді в суспільстві.

2.1. Специфіка молодіжної свідомості та поведінки

Проблема формування свідомості молоді є однією з провідних в системі соціологічних знань Свідомість молоді проявляється у двох формах спільнісній та груповій, що в свою чергу є різновидами масової свідомості: політико-правової, економічної, моральної тощо, які функціонують на теоретико-пізнавальному, емоціонально-чуттєвому та поведінковому рівнях. Теоретико-пізнавальний рівень охоплює систематизовані наукові погляди і знання, що служать основою для формування наукового світогляду і міцних переконань, сукупності моральних норм і принципів, що визначають духовне багатство та поведінку молодої людини, здатність обєктивно і адекватно оцінювати дійсність. Емоційний рівень становить взаємодія емоцій, духовних станів, почуттів особистості в їх єдності і цілісності. Емоційно-чуттєвий рівень тісно взаємоповязаний зі змістом поведінкового рівня і перебуває в певній залежності від поведінки індивіда, адже головна особливість молодіжної свідомості - надмірна емоційність - загрожує перетворитися в її недоліки. Поведінковий рівень молодіжної свідомості охоплює соціальні настанови, а також волю, прагнення і вміння здійснювані свої дії якісно. Свідомість молоді є цілісним діалектичним переплетінням всіх її складових рівнів, що відмінні за змістом і метою. Цілісність сукупності всіх складових свідомості молоді не виключає суперечностей в середині кожного рівня і в їх взаємодії і суперечності, джерелом духовного розвитку особистості. Та внутрішні суперечності духовного світу молоді мають мету, тому що роздвоєність знань і переконань, емоцій, почуттів та соціальних настанов може призвести до руйнування цілісності особи. Проявами порушення міри є двоякість моралі та свідомості взагалі, почуття та емоції, що взаємно виключають одне одного, суперечливість поведінки, недотримання слова та ін. Це певна соціальна незрілість, інфантильність молоді [13, с. 296-300].

Свідомості молоді властиві певні особливості. Свідомість молодої людини визріває повільно, відстає від фізичного розвитку і реалій змін буття молоді Сучасність ставить нові вимоги, піддає її вимогливій перевірці її здібності забезпечити неухильне зростання економіки, дальше вдосконалення суспільних відносин, розширення і поглиблення демократії. Відомий педагог Антон Макаренко вважав виховання певного типу людини - людини гордої, сміливої, яка не піддається сумніву. Та в сучасних умовах така особа уже не ідеал. Цінність її не відповідає загальнолюдським цінностям. Антон Макаренко відстоював виховання всебічно розвинутої, морально стійкої особи. Владним ешелонам так і не вдалось звільнитись від страху молоді. З 70-років страх молоді набуває широкого розмаху, буквально захоплюючи всі структури суспільства. Просторікаючи про увагу до молоді владні структури здійснюють тотальний патронаж будь-яких форм її діяльності. Молодь ставиться в нерівноправне, залежне від старших вікових груп становище, висловлюються небажання рахуватися з їх специфічними інтересами і особливостями способу життя, придушуючи будь-які форми інакомислення та ін. Суспільство прагне створити міцний стереотип слухняної молодої людини. її формула проста: будь задоволений тим, що є, бери те, що пропонують, думай і роби так, як більшість. Що ж стосується суспільної активності молоді, то вона має виливатись в боротьбу з тиші, хто дотримується інших принципів та поглядів. Такий підхід пронизував всі сфери взаємодії суспільства і молоді. І мабуть, така молодь навряд чи здатна на соціальну творчість, новаторство. В сучасних умовах якась частка молоді замкнулась у вузькому світі, пішла або намагається, піти від реальностей життя. Можна назвати немало негативних змін, що сталися в середовищі молоді. Але мабуть не варто все списувати на негативні явища і зміни, пояснюючи їх обставинами обєктивного порядку. Адже сама людина - не пасивний продукт обставин, і саме суспільство створюється людьми, соціальними ситуаціями в оточуючому молодь середовищі [18, с. 296-300].

Ідея про звязки розвитку особистості молодої людини з впливами зовнішніх умов при їх активній взаємодії із середовищем, висунута відомим психологом Львом Виготським. Молода людина - це особа зі своїм індивідуальним психічним життям. Але молода людина є ще і член колективу, соціальної спільності - класу, нації, її свідомість індивідуальна, її моральні відносини соціальне обумовлені. Індивідуальна психіка визначається суспільним середовищем, має його відбиток. Саме соціальні формування психіки і розвиток особи і вивчає соціальна психологія. Не можна зрозуміти соціальну ситуацію виховання поза складним ланцюгом залежностей між макросередовищем суспільства, макросередовищем соціальної спільності і особистим світом молодої людини. Виховна ситуація виникає в процесі активної взаємодії молодої людний із середовищем. Поза нею молода людина не може існувати, не може розкритися. Вирішальне значення тут в моральному розвитку молодої людини має створення таких ситуацій і режимів, за яких її стимулюють до моральної поведінки, де вона зможе вибирати, віддавати перевагу, діяти, відповідати. Тут-то основою морального розвитку молоді і стає соціальна координація поведінки молодої людини з поведінкою соціальної спільності, колективу, з їх громадською думкою. Набутий досвід у процесі спілкування і соціальної діяльності молоді в соціальній спільності має велике значення для вироблення у молоді внутрішніх механізмів морального саморегулювання поведінки. Саме принциповість, чесність, соціальна зрілість багатьох молодих людей зробила можливими ті рішучі плодотворні зміни. Проте проблема полягає не тільки в тому, наскільки людина вірна переконанням, але і в тому, наскільки її особисті переконання відображають обєктивну істину, об’єктивну потребу розвитку. Адже цілеспрямовані і програмовані ідеали, моральні норми суспільства можуть досягти виховного впливу, досягти мети - виховання всебічно розвинутої і морально піднесеної молоді, якщо підкріпити їх відповідними ситуаціями в оточуючому молодь середовищі [18, с. 296-300].

Сучасність наполегливо поставила вимогу перегляду багатьох рекомендацій і принципів, висунула насущними вимогами нове мислення молоді. Старі погляди на суспільне життя, пояснювальні їх закони багато в чому стали гальмом розвитку. І в сучасних умовах демократизації суспільного життя важливе значення у вихованні молоді має сімя. Адже відносини в сімї зазнають впливу психічного, емоцій і настроїв, внутрішнього світу членів сімї. В сімейному побуті особливо сильна інерція пересудів і негативних звичок. Все це утруднює реалізацію вимог моралі в сфері сімейних відносин: взаємна повага, вірність подружньому обовязку, піклування про виховання дітей та ін. В сімї дитина чує про те, як треба жити, що треба знати, як діяти, чинити. Моралізаторство мало сприяє правильному вихованню дитини в сімї. Дитина завжди відображає внутрішній світ сімї. Якщо батьки карєристи, міщани, вони можуть приховати це від усіх, але не від своєї дитини.

Масовим соціальним інститутом виховання молоді являється школа. У молодої людини - школа не тільки закладає певний багаж знань і переконань, а й виховує спосіб поведінки. В школі є всі необхідні передумови для створення стрункої розумної системи вимог, контролю і відповідальності, практичних моральних відносин молоді. Та школа використовує можливості не повністю.

Дуже багато ще в сучасних умовах покладається надій на вербалізм і холодний ригорізм. У випадку моралізаторства молодь перетворюється в покірних рабів красивих фраз, солодкуватого пережовування принципів моралі, а в випадку холодного ригорізму молодь стає рабом адміністративного впливу, залякуванні та санкцій. Обидві крайності мають єдину основу - формалізм і ведуть до лицеміря в поведінці молодої людини. Тут-то недооцінюється особа підлітка як свідомої і творчої істоти, як субєкта своєї діяльності і поведінки. Чи варто забувати про непорушність основних ідеалів і цінностей випробуваних істотою. На використовує можливості не повністю. Дуже багато ще в сучасних умовах покладається надій на вербалізм (моралізаторство) і холодний ригорізм. У випадку моралізаторства молодь перетворюється в покірних рабів красивих фраз, солодкуватого пережовування принципів моралі, а в випадку холодного ригорізму молодь стає рабом адміністративного впливу, залякуванні та санкцій. Обидві крайності мають єдину основу - формалізм і ведуть до лицеміря в поведінці молодої людини. Тут-то недооцінюється особа підлітка як свідомої і творчої істоти, як субєкта своєї діяльності і поведінки. Чи варто забувати про непорушність основних ідеалів і цінностей випробуваних істотою. На жаль, в молодіжному середовищі нерідко висловлюється передбачення провести ревізію багатьох цінностей способу життя. Нерідкі випадки, коли піддається сумніву сама можливість збереження безкоштовної освіти, медичного обслуговування та ін. Безумовно, діалектика розвитку - непроста, її на сумі буденних прикладів життя та побутових фактів відразу ж не осягнеш. Особливо відразно усвідомлювані, що молодь могла б спостерігати зміни в навколишній їх дійсності, уловити тенденцію початку динамічного росту суспільного оновлення. Взяті в сучасних умовах рубежі ставлять перед народом і особливо перед молоддю дедалі складніші проблеми. Радикальні перетворення в суспільному житті України супроводжуються ускладненням ситуації у сфері виховання підростаючого покоління [18, с. 296-300].

Аналіз соціологічних досліджень свідчить, що в сучасних умовах молодь - це одна з найураженіших економічно та найбільш безправно соціальне і позбавлена правово-соціальних цінностей, яка живе в умовах підвищеної соціальної напруги і психологічного дискомфорту. Як наслідок такого становища - появляються все нові й нові факти зростання в молодіжному середовищі злочинності, наркоманії, токсикоманії, алкоголізму, проституції. Рівень злочинності серед молоді та неповнолітніх має стійку тенденцію до значного зростання. За 30-і - першу половину 90-х років злочинність серед молоді в Україні зросла на 16%, а серед наркоманів 80% складає молодь, в тому числі 40% - неповнолітні. Щорічно у скоєнні тяжких злочинів бере участь більше 30 тис. молодих людей. У першій половині 90-х років в порівнянні з 80-ми роками злочинність серед дівчат зросла в 2,5 разу. З кінця 30-х років зростає кількість самогубств серед молоді. Зменшується питома вага молоді серед населення України: якщо на початку 80-х років кількість молодих людей в Україні складала 23,2%, то в середині 90-х років - уже 18,3%. Дослідження показують, що серед молоді явно домінують цінності мікросоціуму, що визначає суть проблем [18, с. 296-300].

Мабуть є закономірністю коли зазнає розрухи великий соціум, люди інстинктивно намагаються зміцнити сімю, зберегти осередок стабільності. Економічні і соціально-політичні ситуації в Україні мають негативну динаміку: наростають кризові явища. Це загострює існуючі та народжує нові проблеми, нові тенденції розвитку. В сучасних умовах в Україні проявляються основні тенденції соціального самовизначення молоді: і, по-перше, заперечення можливості повернення до минулого та невизначеність власного місця і ролі у створенні нового, руйнування традиційних форм соціалізації, заснованих на досить жорсткій визначеності життєвого шляху та наявності великої кількості соціальних інститутів, що здійснюють соціалізацію. По-друге, розширення можливостей самостійного вибору життєвого шляху, зростання особистої відповідальності; поява нових соціальних посередників, не властивих для самовизначення молодіжних поколінь; наявність різноманітних форм власності, джерел інформації тощо. По-третє, посилення регіональних та національних етнічних відмінностей та зростання їх питомої ваги в життєвій самовизначеності молоді. Отже, більшість молоді стоїть нині перед складним вибором у житті, до якого молодь не підготовлена ні психологічно, ні організаційно, ні соціальне, ні духовно [18, с. 296-300].

Отже, визначення поняття молодь важливе не тільки для вироблення єдиного підходу до встановлення вікових меле молоді, а й для зясування сутності молоді, її місця у соціальній структурі суспільства, соціальних показників, які відображають специфіку її соціального статусу.

Найчастіше при цьому вдаються до використання вікових ознак як найголовнішого параметра, що характеризує молодь як певну соціально-демографічну групу. Нерідко розглядають молодь як перехідну фазу від соціальної ролі дитини до соціальної ролі дорослого. Інколи її визначають як соціальне-демографічну групу, що перебуває в процесі соціалізації. Відповідно найважливішими її характерне тиками є не стільки вікові параметри, скільки соціальні показники - визначити роль соціології молоді в суспільстві.

Конкретнішим є поділ молоді на внутрішні групи за соціально-професійними та віковими ознаками у взаємодії з їх духовним світом і поведінкою. Такий підхід дає змогу адекватніше аналізувати окремі контингенти молоді під час емпіричних соціологічних досліджень.

У вітчизняній соціології молодь трактується як соціальна спільнота, що посідає певне місце в соціальній структурі суспільства і набуває соціального статусу в різноманітних соціальних структурах (соціально-класові, професійно-трудові, соціально-політичні тощо), має спільні проблеми, соціальні потреби та інтереси, особливості життєдіяльності тощо.

Дискусійним і дотепер є питання вікової періодизації молоді. Згідно з найпоширенішою точкою зору віковими межами молоді вважається період від 16 до ЗО років. Існують й інші погляди на вікові межі молоді: 11-25, 15-28, 16-24 роки тощо. Останнім часом нижньою межею молодіжного віку вважається 14, верхньою - 35 років. В основу цієї точки зору (14- 35 років) покладено тезу про продовження юності, збільшення часу входження у соціальне життя. Розширення загальноприйнятих у 60-70-ті роки XX ст. вікових меж молоді від 16-30 до 14-35 років відображає обєктивні процеси в розвитку людства. З одного боку, життя все наполегливіше висуває завдання більш ранньої соціальної зрілості молоді, залучення її до трудової практики на ранніх етапах життя, з іншого - розширюються межі середнього і старшого віку, тривалість життя загалом, подовжуються терміни навчання та соціально - політичної адаптації, стабілізації сімейно-побутового статусу [19, с. 192].

Учені дискутують щодо понять, які розкривають сутність спеціальної соціологічної теорії молоді. Йдеться насамперед про такі поняття, як „становлення молоді”, „вибір професії”, „професійне самовизначення”, „професійна мобільність”, „становлення молодого спеціаліста” тощо [19, с. 192].

Сучасні суспільні процеси різко змінили соціальне, матеріальне і політичне становище молоді, тому поняття, що характеризували молодь колишнього суспільства („соціальний портрет молоді”, категорії „потреби”, „поведінка”, „діяльність”), потребують сучасного аналізу, переосмислення та уточнення.

Предметом наукового аналізу стали соціально-психологічні особливості, розвиток інтересів та потреб молодих людей. На думку багатьох учених, соціально-психологічний розвиток молоді характеризується нерівномірністю, напруженістю, наявністю і повторюваністю конфліктних ситуацій. Вважають, що вона, порівняно із старшими поколіннями, є більш нетерпимою, гостріше реагує на суперечності дійсності, не так жорстко „вписана” у суспільство, мобільніша, швидше засвоює нове, її характеризують і підвищено вимогливість, критичність до старших поколінь, недооцінка обєктивної зумовленості досвіду старших за віком, переоцінка власної здатності до самостійної діяльності. Саме в молодості динамічно формуються соціальні мотивації, самоаналіз і швидкість реакції, проте значно менше, ніжу дорослому віці, турбують безпека близьких і відповідальність за них.

У західній соціології також немає єдності щодо тлумачення поняття „молодь” та встановлення її вікових меж. В англомовній соціологічній, філософській та психологічній літературі найпоширенішим є термін „юність” як фаза між дитинством і дорослістю особи. Багато дослідників вважає, що юність - це статус з невизначеною провідною лінією, яка відповідно зумовлює й невизначену, безладну поведінку. Період юності охоплює вікові межі від 11 -12 до 18 років. У західних джерелах використовують й інші дефініції щодо визначення молодіжного віку. Найбільш уживаний термін „тінейджер” - юнаки і дівчата віком від 13 до 19 років. Ці вікові межі дещо не збігаються з межами юнацького віку, якій виражає незрілість, колективний стиль (групова поведінка, належність до певного напряму моди, музики, літератури тощо).

У працях західних авторів також простежується тенденція до розширення вікових меж юності. Зазначається, що нині час між становленням особи дитини і особи дорослого є значно тривалішим, внаслідок чого досягненням статусу дорослості, яке раніше відбувалось у 18 років або раніше, можна вважати 25-30 років, особливо для вихідців з так званих середнього і вищого класів.

2.2. Функції соціології молоді

Сучасний розвиток української держави набуває синергетичного характеру, який ґрунтується на еволюційних та самодостатніх механізмах трансформації індустріального суспільства в суспільство інформаційне. Безумовно, провідна роль у здійсненні інноваційних соціальних трансформацій держави в перехідний період належить молоді як найбільш мобільній та професійно-кваліфікованій спільноті суспільства. Адже соціальний потенціал української молоді являє собою сукупність інтелектуальних, професійних, кваліфікаційних, духовно-творчих та морально-етичних ресурсів.

Функціями соціології молоді є:

-методологічна-забезпечує розробку наукових засад для сучасної соціологічної молодіжної концепції та формування на цій основі сильної державної молодіжної політики;

-теоретико-пізнавальна – полягає у вироблені специфічного понятійно-категоріального апарату, дослідженні сутнісної характеристики молоді як особливої соціально-демографічної спільноти;

-прогнозтична - виявляє себе у дослідженні актуальних економічних, правових та соціальних проблем молоді, виробленні коротко- і довгострокових прогнозів їх розвитку;

-практична - пов’язана з виробленням сучасних методик комплексного вивчення молодіжних проблем, встановленням ефективних механізмів, забезпеченням тісного зв’язку дослідницьких інститутів, лабораторій з державними і громадськими структурами, що працюють з молоддю;

-управлінська – реалізується через науково обгрунтовані методи і форми діяльності державних, громадських установ щодо регулювання соціальних процесів у молодіжному середовищі.

2.3. Фактори впливу суспільства на сучасні молодіжні проблеми

Для українського суспільства останнім часом характерне поширення і загострення низки болючих і першочергових для вирішення молодіжних проблем, серед яких найголовнішими є:

- низький рівень життя, безробіття і значна економічна та соціальна залежність від батьків;

- шлюбно-сімейні проблеми (високий рівень розлучень, сімейних конфліктів);

- низька народжуваність - вже протягом трьох з половиною десятиліть в Україні зберігається рівень народжуваності, який не забезпечує навіть відтворення поколінь;

- матеріальна незабезпеченість, відсутність умов для поліпшення житлових умов;

- поганий стан здоровя і зростання рівня соціальних відхилень (злочинність, пияцтво, наркоманія, проституція);

- втрата ідеалів, соціальної перспективи, життєвого оптимізму [19].

Постійно скорочується питома вага молоді щодо всього населення. В Україні за останні десять років її кількість знизилася з 22 до 20%. За всіма прогнозами, ця тенденція триватиме і надалі.

Вирішення цих проблем потребує передусім визнання суспільством молоді як головного суб’єкта так і об’єкта новітньої історії, усвідомлення того, що саме молодь являється чи не найважливішим чинником динамічних змін. Без фундаментального переосмислення ролі молоді в соціальних процесах, без трансформації суспільної свідомості щодо феномена молоді українське суспільство не здійснювати швидкий прогрес у всіх галузях соціальної практики.

В основу розробки і втілення у соціальну практику ефективної державної молодіжної політики, що повинна бути зорієнтована на створення нової системи професійної підготовки молоді з урахуванням тенденцій сучасного соціально-економічного буття, потреб ринку праці, подолання відчуження молоді від політичних та суспільних процесів, має бути покладена сучасна концепція становлення, розвитку та функціонування молоді як потужної соціальної сили. Головними структурними ланками такої політики повинні стати заходи щодо вдосконалення системи освіти молоді, формування та реалізації її соціальних та економічних інтересів, участь у політичній діяльності, реалізації духовних запитів і потреб.

У звязку з цим нового значення набуває соціологія молоді як спеціальна наука, що вивчає закономірності формування розвитку і відтворення молодого покоління.

2.4. Проблеми ставлення молоді до суспільства.

Характерною ознакою нашого суспільства є його перехідний стан від тоталітарного суспільства з плановою економікою до демократичного суспільства з ринковими економічними відносинами.

Суспільство перехідного періоду, яким є на сучасному етапі Україна, достатньо динамічне, не до кінця структуроване, як і більшість інших суспільств не тільки у країнах колишнього СРСР, а й у багатьох постсоціалістичних європейських країнах. Молодь дістала можливість сама обирати свій шлях. Молоде покоління, так само, як і інші покоління, стоїть перед проблемою вибору. Одначе цей вибір став більш складним і непрогнозованим. Іде інтенсивний процес стратифікації суспільства. Виникають нові соціальні групи, які суттєво впливають на життя суспільства. Чіткіше та виразніше постали проблеми, які раніше у нашій країні тільки окреслювались [7, с. 33-84].

Ситуація значно ускладнилася ще й тим, що в перехідний період молодь меншою мірою може і хоче використовувати знання, соціальний досвід старших поколінь, прислухатись до їхніх порад. Виникай проблема передачі соціального досвіду. Але ми не маємо ні матеріальних засобів, ні умов, ні досвіду у вирішенні цих проблем. Молоді люди мало довіряють своїй державі, критично ставляться до усіх гілок влади, мало сподіваються на те, що в подальшому зможуть забезпечити себе і свою сімю завдяки здобутим освіті та професії.

Процеси, що сьогодні відбуваються, викликають тривогу у молоді. її соціальні очікування прямо повязані із соціально-економічним становищем. Ось деякі дані моніторингу, що його наводить УНДШМ (травень 1996 року). Серед проблем, що найбільше турбують молодь, на перше місце, як і в минулих опитуваннях, вийшли матеріальні проблеми: низькі особисті доходи (60% респондентів); низькі доходи батьків (52%); низькі доходи подружжя (дві третини респондентів, що мають сімю); погані житлові умови (27%); відсутність роботи (24%). Три чверті молодих респондентів зазначили, що сучасна економічна ситуація в країні негативно впливає на їхній матеріальний стан (і тільки 6% відзначили позитивний вплив), а 65% відзначили негативний вплив на їхній психологічний стан (тільки 4% - позитивний) [7, с. 84].

Суперечності становища у молодіжному середовищі, у свідомості молоді - в її очікуваннях виявляються у суперечності між економічною і соціальною активністю молоді, з одного боку, та правовій незахищеності, з другого боку. Ця правова незахищеність існує не тільки через відсутність відповідних правових механізмів у суспільстві, а й через вкрай низьку правову культуру молоді, її необізнаність з чинними законами, у тому числі ювенальними. Про Закон України „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” знали 1,5% молодих опитаних респондентів. З Кодексом про шлюб та сімю знайомі 10% респондентів, а Кодекс законів про працю знають 8% [7, с. 34].

Наведені вище та інші дані вимагають нового розуміння проблем освіти і виховання молоді.

Аналізуючи проблеми ставлення молоді до суспільства, його історії, культурної спадщини, можна стверджувати: за останні 8-10 років у її свідомості відбулася переоцінка основних духовно-моральних цінностей. Визнання цього, мабуть, є вихідним пунктом для розуміння тих настроїв, які спостерігаються сьогодні в молодіжному середовищі. Ще кілька років тому соціологи говорили про недостатність інформування молоді і, як наслідок, різноплановість оцінок її соціальної зрілості. Проте сьогодні зрозуміло, що справа не лише в цьому. Подібна ситуація є наслідком перехідних процесів у суспільстві, коли фіктивна незалежність країн змінюється справжньою, бутафорська демократія - реальною, видимість госпрозрахунку - ринковими відносинами. Процес, який розпочався, боляче вдарив по усталених уявленнях про наявність культурного і духовного життя. Розширення діапазону сприйняття раніше недоступних культурних пластів - одна з найважливіших тенденцій духовного життя молоді.

Разом з тим сьогоднішнє молоде покоління не є чимось цілісним із спільністю політичних та ідеологічних установок. У молодіжному середовищі існує кілька яскраво виражених соціальних груп, які орієнтовані на різні суспільні ідеали й цінності і неоднаково ставляться до проблем політичної, економічної й духовної відбудови суспільства, його суверенізації і національного відродження. Ці групи молоді значною мірою повторюють розклад політичних сил і громадських рухів у суспільстві, в різних регіонах. Ринкові механізми дедалі більше витісняють молодь із сфери основного виробництва на допоміжні, обслуговуючі позиції [7, с. 35].

Намітився перерозподіл молодої робочої сили між виробничими і комерційними структурами. Водночас різко виявляється тенденція руху до бездуховності, до втрати моральних критеріїв у суспільній поведінці, погіршення фізичного здоровя молоді.

Реальністю життя став і той факт, що більшість молодих людей взагалі не має чітко сформованої системи цінностей. Багато юнаків і дівчат зовсім не уявляють собі завтрашнього дня. На зміну ідеологічним парадигмам минулого прийшло інше розуміння мети й суті сучасного життя. Утворився імідж так званого красивого життя (чому певною мірою сприяли засоби масової інформації, особливо телебачення), що й стало метою й суттю сьогоднішнього життя. Засобом досягнення цієї мети став бізнес у його спрощеному розумінні (торговельні оборудки, спекуляція). Шалені темпи інфляції створюють умови для швидкого збагачення частини торгівців та мафіозних структур. У результаті такий погляд на життя поширюється. Дедалі більше молоді йде з виробництва, не бажає служити суспільству, не виявляє зацікавленості до серйозного навчання. Переживає кризу і вся система освіти. Пекучою соціологічною проблемою у молодіжному середовищі стало байдуже ставлення до тих процесів, що відбуваються в Україні, прагнення відійти від труднощів і проблем у світ суто індивідуальних переживань, сексу, наркотичних галюцинацій, що створює реальні передумови моральної деградації особистості. В такому становищі найчастіше отіняються невдахи, аутсайдери, нездатні до подальшої боротьби за „красиве життя”. Це призводить до внутрішньої драми, безвиході, а в кінцевому підсумку - до повної втрати особистості як такої. На цьому фунті трапляються і самогубства, збільшення числа яких підтверджує статистика.

Вихід з цього становища можливій шляхом розвитку стихійних процесів саморегуляції, які неминуче розвиваються із завершенням переходу до цивілізованих ринкових відносин західного зразка. Але на це потрібні десятиріччя, і не одне покоління молодих людей буде втрачено. Другий шлях повязаний із суворим регулюванням з боку держави економічних процесів при збереженні завоювань демократії і конституційного ладу. На цьому шляху можливі помякшені впливи негативних процесів переходу до ринку, зменшення драматизму ситуації у середовищі молоді. Вочевидь, Україна починає орієнтуватися на другий шлях [7, с. 86].

Однак посилення регулюючої ролі державних структур потребує розробки науково-обґрунтованої молодіжної політики, здійснення системних соціологічних досліджень, які забезпечать поглиблений, деталізований аналіз динаміки свідомості молоді в сучасних умовах. Постає питання про створення відповідного загальнонаціонального центру і регіональних соціологічних центрів. Якщо суспільство не хоче кинути напризволяще молоде покоління, то така політика буде не лише виправданою, а й єдино правильною.

Впливаючи на процеси соціалізації особистості, професійного становлення та адаптації до соціальних умов, соціологія впливає і на морально-психологічний клімат у молодіжному середовищі. Вивчаючи соціологічні й соціально-психологічні проблеми молоді, наука зможе надавати допомогу в створенні потрібних передумов, нормалізації життєдіяльності молодих людей, формуванні в їхній свідомості загальнолюдських цінностей.

Проаналізувавши основні закономірності поведінки та свідомості сучасної молоді її суспільні функції, механізми взаємодії з суспільством можна простежити певну особливість: молодь стає більш прагматична, самостійна, незалежна; націлена на саморозвиток і самореалізацію у житті; диференційована за рівнем соціальної активності як по групах, так і сферах активності; нечітко визначена щодо культурних запитів, ціннісних та культурних орієнтирів.

ВИСНОВОК

Таким чином, соціологія молоді безумовно являється однією зважливих складових соціологічного знання. Наскільки важливою і потрібною є соціологія молоді для української держави, що не так давно здобула незалежність і стала на шлях демократичних перетворень, можна простежити проаналізувавши завдання і проблеми, які прагне вирішити ця галузь соціологічної науки. Проблеми молоді, її освіти, виховання, соціального становлення, роль в системі соціальних зв’язків і соціальних відносин перебувають у центрі уваги і на стику різних наук. Соціологія молоді ж відносить їх до найважливіших. Звісно, адже саме молоді належить будувати демократичне, суверенне з високим рівнем правової культури суспільство, а в сучасних умовах в Україні формувати громадянське суспільство і правову державу. Якою мірою сучасна українська молодь здатна вирішувати життєво необхідні для України завдання має показати рівень її готовності активно брати участь у державотворчих процесах, що розгортаються в державі. Зважаючи на те, що соціальне обличчя молоді формується під впливом різноманітних суспільно-політичних і соціальних чинників, соціологія виявляє інтерес до того, яку роль відіграватимуть для молоді певні соціальні цінності, норми моралі, традиції тощо. Адже як в Україні так і в усьому світі молодь становить досить таки значну і все зростаючу частину населення і відіграє вагому роль у вирішенні важливих соціальних, економічних, ліричних, духовно-моральних проблем людства. Тому не випадково в сучасних умовах проблеми молоді стали предметом стійкого інтересу різноманітних міжнародних організацій, зокрема Організації Об’єднаних націй та її комітетів. Поруч із соціологією молоді питаннями молодіжних проблем переймається ювенологія (наука про різноманітні особливості молоді) - складова сучасної науки про людину.

Соціальне самопочуття молоді є одним з головних показників розвитку суспільства, а проблема формування її свідомості - однією з провідних у соціології. Дня того щоб формування молоді відбувалося адекватно суспільним процесам, необхідно визначити її роль і місце в суспільстві, зясувати її труднощі та проблеми. Серед них є традиційні -кохання, дружба, пошуки сенсу життя, створення сімї тощо. Вирішення багатьох проблем залежить від факторів соціального життя. Йдеться про вибір професії, життєвого шляху, самовизначення, професійну мобільність тощо. Не менш актуальними є здоровя, освіта молоді, спілкування її з дорослими й однолітками. Вивчаючи молодіжні проблеми, неможливо обходитися простим констатуванням позитивних чи тривожних фактів життєдіяльності молодих людей. Потрібен глибокий системний аналіз буття молоді, чим і покликана займатися соціологія молоді.

Соціологія молоді - галузь соціології, яка досліджує соціально-демографічну щільність суспільства, що перебуває в процесі переходу від дитинства до дорослого життя і переживає стан сімейної та позасімейної соціалізації, інтерналізації норм і цінностей, творення соціальних і професійних очікувань, ролей, статусу

Соціологія молоді функціонує на трьох рівнях - загально-методологічному, спеціально-теоретичному та емпіричному, що дає змогу дотримуватися єдності вихідних методологічних понять, операційних визначень стосовно історичного змісту та емпіричних індикаторів. На перших двох рівнях відбувається науково достовірне визначення молоді з урахуванням конкретно-історичних умов її існування і розвитку; обґрунтування сутнісних специфічних особливостей цієї спільноти, які зумовлюють відмінність молоді від інших соціальних груп і спільнот суспільства; зясування обєктивних і субєктивних чинників, що визначають якісну своєрідність молодого покоління. Емпіричний рівень функціонування соціології молоді на основі накопиченого матеріалу та нової соціологічної інформації сприяє поглибленому розумінню молодіжних проблем, розкриттю їх тісного звязку з проблемами суспільства, переслідує мету оперативного реагування на нові явища в молодіжному середовищі та прогнозування їх розвитку.

У західних країнах соціологічний інтерес до молодіжної проблематики посилювався у періоди загострення так званих „молодіжних” проблем - значний сплеск злочинності, наркоманії, кризові явища у сфері праці (безробіття), освіти, прояви політичного, національного екстремізму тощо. Від соціології суспільство жадало рекомендацій, соціальних технологій, які б могли допомогти йому у вирішенні цих проблем. Тому головна увага спрямовувалася передусім на практичне розвязання проблеми, а теоретичний аспект здебільшого ігнорувався. Внаслідок цього у деяких західних країнах соціологія молоді не має самостійного наукового статусу, вона більш повязана із соціальною практикою, ніж із теорією.

В Україні склалася подібна ситуація, хоча причини цього дещо інші: насамперед нехтування реальними молодіжними проблемами у колишньому Радянському Союзі, недостатня увага до них в сучасних умовах; „нормативний” підхід до вивчення соціальних процесів у молодіжному середовищі, який панував у суспільних науках, коли певні прогресивні вияви, явища, притаманні окремим прошаркам молоді, приписувались усій молоді країни; розгляд молоді винятково як обєкта впливу з боку соціальних інститутів. Це спричинило недорозвиненість теоретичних засад соціології молоді, особливості соціологічних досліджень молодіжних проблем на сучасному етапі.

ЛІТЕРАТУРА

1. БебикВ.М., ГоловатийМ.Ф., Ребкало В.А. Політична культура сучасної молоді. -К.: УНДШМ, 1996.

2. Головатий М.Ф. Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення. - К.: Наук, думка, 1993.

3. Головатий М.Ф., Цибульних В.С. Проблеми молодіжної політики // Філософ, і соціол. думка. -1992. - № 4.

4. Головенько В. А. Український молодіжний рух у XX столітті (історико - політологічний аналіз основних періодів). -К.:АЛД, 1997.

5. Иконникова С.Н. Социология о молодежи. - Л: Знание, 1935.

6. Лукашевич М.И Производственная адаптация молодежи: сущность, функции, уттравленне. - К.: ЕХА, 1990.

7. Лукашевич М.Т., Туленков М.В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії: Навч. посібник. - К.: МАУП. 1999. - 344 с.

8. Лукашевич Н.П., Туленков Н.В. Социология: Учеб. пособие. -2-еизд., стереотип. /Под общ. ред. Н. В. Туленкова.

9. Мігович І.І. Основи соціології. - Ужгород: Патент, 1996.

10. Молодежная політика: Опыт, проблемы, перспективы // Матеріалы международ. науч.- практич. конф.: В2ч. —К., 1992.

11. Молодежь Украины и наркомания / Отв. ред. В. Е. Пилипенко, Ю. А. Привалов. - К.: Стикос, 1993.

12. Молодь України за соціальний процес і злагоду в суспільстві. - К.: Столиця, 199.

13. Молодь України: Стан, проблеми, шляхи розвязання. - К.: УНДШМ, 1992-1997. - Віт. 1-6.

14. Проблеми соціального захисту молоді в умовах зміни соціально-економічних відносин // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - К.: УНДПІМ, 1993.

15. Социальный облик молодежи. - К.: Наук. думка, 1990.

16. Социология молодежи: Учебник / Под ред. проф. В.Т. Лисовского. - СПб: Изд-во С.-Петербургскогоуниверситета, 1996. - 460 с.

17. Социология: наука об обществе. - Харьков: Рубикон, 1996.

18. Соціологія: Підручник / За заг. ред. В.П. Андрущенка, МІ. Горлача. - Харків - Київ, 1998. - 624 с.

19. Соціологія: Посібник для вузів За ред. В.Г. Городяненка. - К.: Академія, 2002. - 334 с.

20. Туленков Н.В. Социология молодежи: Конспект лекции по социологии для студентов физкультурных вузов. - К.: УГУФВС, 1994.

21. Цыбульник В.В. Молодежь н общество: социологические очерки. - К.: Политиздат Украины, 1990.

22. Черниш Н.Й. Соціологія молоді: Конспект лекцій. – К.: ІЗМН, 1990.

23.Черниш Н. Й. Суспільна свідомість молоді. – Львів: Світ, 1990.

24.Черниш Н. Й. Соціологія. Курс лекцій. – Львів: Кальварія, 1996. – Вип. 4.

Скачать архив с текстом документа