Видове рСЦзноманСЦття ящСЦрок фауни УкраСЧни

курсовая работа: Биология

Документы: [1]   Word-212580.doc Страницы: Назад 1 Вперед














КУРСОВА РОБОТА





"Видове рСЦзноманСЦття ящСЦрок фауни УкраСЧни"










КиСЧв 2010

Вступ


Плазуни (Reptilia) СФ одним СЦз класСЦв типу хордових (Chordata), якСЦ в процесСЦ еволюцСЦСЧ тваринного свСЦту були суто наземними хребетними тваринами.

Незважаючи на певну подСЦбнСЦсть до земноводних, плазуни докорСЦнно вСЦдрСЦзняються вСЦд них низкою СЦстотних рис своСФСЧ органСЦзацСЦСЧ, обумовлених цСЦлковитим переходом до наземного життя. Насамперед це стосуСФться ембрСЦогенезу, оскСЦльки розвиток плазунСЦв зовсСЦм з водою не повтАЩязаний. МожливСЦсть цього забезпечена наявнСЦстю спецСЦальних ембрСЦональних пристосувань, перш за все особливих зародкових органСЦв - алантоСЧса, амнСЦона, серози.

Фауна УкраСЧни налСЦчуСФ 20 видСЦв плазунСЦв, серед яких 9 представникСЦв пСЦдряду ЯщСЦрки - Sauria (Lacertilia), якСЦ розповсюдженСЦ по всСЦй СЧСЧ територСЦСЧ. ПСЦдряд ЯщСЦрки вСЦдзначаСФться дуже великою рСЦзноманСЦтнСЦстю форм, вСЦдмСЦнних за будовою тСЦла, розмСЦрами СЦ екологСЦчними особливостями. Наприклад, СФ багато видСЦв з добре розвиненими ногами СЦ зовсСЦм без нСЦг.

Вивченням ящСЦрок займались М.М.ВаЩербак (зокрема видами, якСЦ поширенСЦ в украСЧнських Карпатах), В.РЖ. Таращук (детально вивчав морфологСЦю, динамСЦку чисельностСЦ, поширення та екологСЦю ящСЦрок).

АктуальнСЦсть теми полягаСФ у вивченнСЦ видовоСЧ рСЦзноманСЦтностСЦ ящСЦрок фауни УкраСЧни, виявленнСЦ видСЦв, занесених до ЧервоноСЧ книги УкраСЧни, зтАЩясуваннСЦ динамСЦки чисельностСЦ СЦ поширення, особливостСЦ трофСЦчних звтАЩязкСЦв, добовоСЧ СЦ рСЦчноСЧ активностСЦ.

ОбтАЩСФкт дослСЦдження: ящСЦрки фауни УкраСЧни.

Предмет дослСЦдження: видове рСЦзноманСЦття ящСЦрок фауни УкраСЧни.

Метою СЦ завданням дослСЦдження СФ вивчення:

  • особливостей будови СЦ морфологСЦчних характеристик ящСЦрок;
  • поширення видСЦв;
  • динамСЦки чисельностСЦ представникСЦв;
  • рСЦчний СЦ добовий цикл активностСЦ;
  • виявлення видСЦв, занесених до ЧервоноСЧ книги УкраСЧни.

ящСЦрка фауна трофСЦчний


1. ОсобливостСЦ бСЦологСЦСЧ представникСЦв родини ящСЦрковСЦ - lacertidae


1.1 ЯщСЦрка зелена - Lacerta viridis L a u r. (РСЦд Lacerta)


Зелена ящСЦрка найбСЦльша з ящСЦрок фауни УкраСЧни. Загальна довжина старих самцСЦв, пСЦйманих на територСЦСЧ УкраСЧни, перевищуСФ 380Вамм: довжина тулуба становить понад 130Вамм, довжина хвоста - понад 250Вамм. МСЦнСЦмальнСЦ розмСЦри молодих ящСЦрок, якСЦ щойно вилупились, близько 100Вамм (довжина тулуба 35Вамм, довжина хвоста 63,6Вамм).

Довжина ступнСЦ задньоСЧ ноги бСЦльша, зрСЦдка дорСЦвнюСФ СЦ, як виняток, незначно менша вСЦд довжини голови. ХвСЦст приблизно вдвоСФ довший вСЦд тулуба з головою. ВСЦдношення довжини тулуба до довжини хвоста становить 0,45-0,57, у самок та молодСЦ це спСЦввСЦдношення звичайно бСЦльше, нСЦж у самцСЦв, тобто самцСЦ в бСЦльшостСЦ випадкСЦв мають вСЦдносно довший хвСЦст. У молодих ящСЦрок хвСЦст коротший: вСЦдношення довжини тулуба до довжини хвоста становить 0,55-0,68.

Досить добре виражений статевий диморфСЦзм. КрСЦм зазначеноСЧ рСЦзницСЦ у вСЦдношеннСЦ довжини тулуба до довжини хвоста, характерна також рСЦзниця у вСЦдносних розмСЦрах голови (у самцСЦв голова вСЦдносно бСЦльша). Так, вСЦдношення довжини голови до довжини тулуба у самок коливаСФться в межах 0,19-0,22 (останнСФ дуже рСЦдко), а у самцСЦв вСЦд 0,21-0,22 (дуже рСЦдко) до 0,25. Не менш характерна також форма стегнових пор. У самцСЦв стегновСЦ пори значно бСЦльшСЦ, нСЦж у самок, СЦ мають форму косо розташованого, витягненого овалу. Весною, в перСЦод парування, пори бувають бСЦльшими, СЦ тодСЦ кожна з них займаСФ майже всю порову лусочку. У самок стегновСЦ пори дрСЦбнСЦ, круглСЦ, нерСЦдко мають вигляд невеликих цяток, розташованих по однСЦй на кожнСЦй поро-вСЦй лусочцСЦ.

Забарвлення старих зелених ящСЦрок можна звести до двох основних типСЦв. ЙмовСЦрно, що вСЦдмСЦни мСЦж цими типами СФ наслСЦдком рСЦзницСЦ у вСЦцСЦ ящСЦрок.

Спина та зовнСЦшнСЦ поверхнСЦ кСЦнцСЦвок темно-зеленСЦ (чорно-зеленСЦ) з дрСЦбними жовто-зеленими або свСЦтло-жовтими крапками. Такий малюнок СФ наслСЦдком того, що кожна лусочка забарвлена у два кольори: темний основний з одним або двома сегментами жовтого. На попереку та заднСЦх кСЦнцСЦвках збСЦльшуСФться кСЦлькСЦсть цСЦлком зелених, свСЦтлСЦших, нСЦж на спинСЦ, лусочок, темнСЦ плями розташованСЦ рСЦдше; СЦнодСЦ поперек маСФ буруватий вСЦдтСЦнок. Голова зверху темно-зелена, СЦнодСЦ (особливо у самок) бурувата (бурувато-зелена), вкрита свСЦтлими жовтуватими рисочками. Нижня поверхня тСЦла жовта. Голова знизу та горло у ящСЦрок в шлюбному вбраннСЦ яскраво блакитного кольору. РЖнодСЦ голова знизу (якщо не блакитна) маСФ мармуроподСЦбнСЦ блакитно-зеленСЦ розводи та райдужний вСЦдблиск (СЦррадСЦюСФ). ХвСЦст зверху бурувато-сСЦрий, ближче до тулуба цей колСЦр поступово замСЦнюСФться на зелений часом з чорними крапками. НерСЦдко вздовж хвоста по його серединСЦ тягнеться темна пунктирна смужка.

Забарвлення другого типу вСЦдрСЦзняСФться вСЦд описаного тим, що зазначенСЦ вище темнСЦ та свСЦтлСЦ дСЦлянки малюнка бСЦльшСЦ, захоплюють по кСЦлька лусочок кожна, що справляСФ враження чорних плям неправильноСЧ форми, розкиданих на свСЦтло-зеленому фонСЦ, або ж свСЦтлоСЧ сСЦтки на темному фонСЦ. РЖнодСЦ згаданСЦ чорнСЦ плями зв'язанСЦ мСЦж собою темними смужками, внаслСЦдок чого утворюСФться чорна сСЦтка на свСЦтло-зеленому фонСЦ. В залежностСЦ вСЦд розмСЦрСЦв СЦ розташування темних та свСЦтлих дСЦлянок можуть бути рСЦзнСЦ варСЦацСЦСЧ. В напрямку до попереку темнСЦ плями бСЦльшСЦ СЦ розташованСЦ рСЦдше, жовто-зелений вСЦдтСЦнок фону переходить в темнСЦший зелений колСЦр. В СЦншому забарвлення таке, як СЦ попереднього типу, але передня частина хвоста замСЦсть крапок вкрита бСЦльш або менш великими чорними плямами. РЖнодСЦ, крСЦм середньоСЧ, вздовж хвоста тягнуться двСЦ бСЦчнСЦ смужки. КрСЦм того, синСЦй колСЦр горла менш СЦнтенсивний, а на головСЦ краще помСЦтний буруватий вСЦдтСЦнок.

Цей тип забарвлення "астивий переважно самкам СЦ залежить вСЦд вСЦку: з вСЦком вСЦн наближаСФться до першого типу. Таким чином, забарвлення старих самок дуже нагадуСФ забарвлення самцСЦв.

МолодСЦ особини, якСЦ вже стали статевозрСЦлими, але ще не досягли розмСЦрСЦв старих, мають ряд вСЦдмСЦн у забарвленнСЦ. Спина у них рСЦзноманСЦтних вСЦдтСЦнкСЦв зеленого кольору, що на боках, попереку та зовнСЦшнСЦй поверхнСЦ заднСЦх кСЦнцСЦвок переходить у свСЦтло бурий (у бСЦльш молодих екземплярСЦв бурий колСЦр краще розвинений СЦ лише передня частина спини зелена). Голова зверху бурувато-зелена. Верх та боки тСЦла бСЦльш або менш густо поцяткованСЦ чорними плямками, часом рСЦдше розташованими на середнСЦй частинСЦ спини; СЦнодСЦ вздовж хребта утворюСФться широка одноколСЦрна смуга, обмежена по боках темними крапками та плямками. Часто на боках тСЦла буваСФ ряд бСЦлих (СЦнодСЦ жовтуватих) овальних плямок, що в деяких випадках зливаються у бСЦлу смужку. ЗрСЦдка таких смужок може бути по двСЦ з кожного боку. На заднСЦй сторонСЦ стегон порСЦвняно молодих екземплярСЦв (переважно тих, у яких СФ серСЦСЧ бокових плямок) часто СФ овальнСЦ бСЦлСЦ або жовтуватСЦ крапки. Горло не буваСФ блакитним. Низ тСЦла бСЦлувато-жовтий; хвСЦст буруватий.

Забарвлення та рисунок у ящСЦрок цСЦСФСЧ групи найбСЦльш мСЦнливСЦ СЦ залежать вСЦд вСЦку.

У зелених ящСЦрок черево завжди одноколСЦрне - жовте (у старих) з усСЦма переходами до бСЦлого (у молодих) СЦ на ньому нСЦколи не буваСФ темних плям. Лише комСЦр та груди по боках СЦнодСЦ вкритСЦ нечСЦткими розпливчастими синювато-зеленими плямами.

УсСЦ типи забарвлення зеленоСЧ ящСЦрки добре гармонСЦюють з навколишнСЦм середовищем СЦ можуть бути залСЦченСЦ до категорСЦСЧ захисних забарвлень.

ЦьоголСЦтки бурого кольору з рСЦдко розкиданими чорними крапками та плямками. На боках СФ по серСЦСЧ бСЦлих крапок або плямок, розташованих однСЦСФю лСЦнСЦСФю. ЦСЦ плямки краще виявленСЦ на другому роцСЦ життя. ТодСЦ ж з'являються СЦ свСЦтлСЦ крапки на стегнах.

Яйця розмСЦром 15,5-18X12-14Вамм, матово-бСЦлого кольору, в шкСЦрястСЦй м'якСЦй оболонцСЦ.

Ареал типовоСЧ форми L. viridis viridis, до якоСЧ належать ящСЦрки з Степу та ЛСЦсостепу ПравобережноСЧ УкраСЧни.

Вона населяСФ передгСЦр'я та вСЦдроги Карпат (Закарпатська, СтанСЦславська та ЧернСЦвецька областСЦ), далСЦ мСЦж Прутом та ДнСЦстром зустрСЦчаСФться скрСЦзь, крСЦм безлСЦсних степСЦв. МСЦж ДнСЦстром СЦ Бугом зустрСЦчаСФться всюди, де СФ гаСЧ або скелСЦ, але мСЦж Березанським лиманом та Бугом (район м. Очакова), за даними А.ВаБраунера, СЧСЧ нема. МСЦж Бугом та РЖнгулом поширена до м. МиколаСФва, в районСЦ якого зустрСЦчаСФться не рСЦдко, але досить локалСЦзовано. В МиколаСЧвськСЦй областСЦ звичайна також вздовж рСЦчок басейну Бугу, де СФ виходи гранСЦтСЦв та кущСЦ.

ДалСЦ на пСЦвнСЦч зелена ящСЦрка зустрСЦчаСФться в правобережнСЦй частинСЦ ЗапорСЦзькоСЧ областСЦ, в КСЦровоградськСЦй областСЦ. РЖз захСЦдних областей УкраСЧни знайдена в ТернопСЦльськСЦй та ЛьвСЦвськСЦй. В ХмельницькСЦй та ВСЦнницькСЦй областях зустрСЦчаСФться у вСЦдповСЦдних стацСЦях, звичайна в ЧеркаськСЦй областСЦ. В КиСЧвськСЦй областСЦ звичайна в пСЦвденнСЦй частинСЦ (Таращанський, РжищСЦвський райони), доходячи на пСЦвнСЦч майже до околиць КиСФва (Конча-Заспа). Дуже ймовСЦрно, що на ЛСЦвобережжя зелена ящСЦрка розселилась саме в районСЦ порогСЦв, про що свСЦдчить знахСЦдка цього виду на островСЦ Хортиця.

Таким чином, населяючи Степ та ЛСЦсостеп правобережноСЧ частини УкраСЧни, зелена ящСЦрка доходить навСЦть до пСЦвденноСЧ межСЦ ПолСЦсся.

ВСЦд зимовоСЧ сплячки ящСЦрки цього виду прокидаються трохи пСЦзнСЦше, нСЦж СЦншСЦ види, якСЦ живуть в УкраСЧнСЦ: в залежностСЦ вСЦд ходу весни - в кСЦнцСЦ квСЦтня - на початку травня в умовах КиСЧвськоСЧ та ЧеркаськоСЧ (КанСЦв) областей СЦ трохи ранСЦше, в кСЦнцСЦ березня - на початку квСЦтня на пСЦвднСЦ (в районСЦ Одеси).

СтацСЦСЧ зеленоСЧ ящСЦрки в загальних рисах можна схарактеризувати так. Це сухСЦ, сонячнСЦ, переважно горбкуватСЦ або скелястСЦ дСЦлянки, порослСЦ кущами або рСЦдкими деревцями. ЗовсСЦм вСЦдкритих степових просторСЦв, а також густого лСЦсу зеленСЦ ящСЦрки уникають.

ВибагливСЦсть цього виду до умов ландшафту зумовлюСФ його поширення окремими, часто локалСЦзованими популяцСЦями. Незабаром пСЦсля залишення зимових сховищ ящСЦрки починають паруватися. Шлюбний перСЦод триваСФ 1-1,5 мСЦсяця. В КиСЧвськСЦй та ЧеркаськСЦй областях парування припадаСФ на травень, особливо другу його половину, СЦ першу половину червня. В пСЦвденних районах строки вСЦдповСЦдно змСЦщенСЦ на бСЦльш раннСЦй час, зокрема бСЦля Одеси - на 15-20 днСЦв. В цей час у самцСЦв дуже збСЦльшуються сСЦм'яники, що досягають 11-12Вамм проти 4-7Вамм поза перСЦодом розмноження, а у самок починають розвиватися яйця. СамцСЦ запекло б'ються мСЦж собою СЦ вСЦдносно мало живляться. АктивнСЦсть як самцСЦв, так СЦ самок сильно пСЦдвищуСФться.

Будучи типовою денною твариною, зелена ящСЦрка активна вСЦд сходу СЦ до заходу сонця. Ранком ящСЦрки звичайно з'являються, коли спаде роса СЦ земля трохи нагрСЦСФться. Незадовго перед заходом сонця вони зникають на ночСЦвлю.

ПСЦд час негоди, в похмурСЦ або сильно вСЦтрянСЦ днСЦ ящСЦрки не виходять СЦз сховищ або зустрСЦчаються дуже рСЦдко. Але ящСЦрки уникають мСЦiь, якСЦ знаходяться пСЦд безпосереднСЦм впливом сонячного промСЦння.

Зранку ящСЦрка ловить здобич, а потСЦм, наСЧвшись, грСЦСФться на сонцСЦ.

ПСЦд час полювання, а також якщо СЧСЧ налякати, ящСЦрка може робити стрибки майже до 1Вам в довжину.

В нори ящСЦрки ховаються рСЦдко, лише в разСЦ крайньоСЧ необхСЦдностСЦ, СЦ вдень довго там не залишаються.

Приблизно в другСЦй декадСЦ або навСЦть в другСЦй половинСЦ червня самки починають вСЦдкладати яйця. В районСЦ Канева початок вСЦдкладання яСФць припадаСФ приблизно на 18-20 червня, в пСЦвденнСЦших районах настаСФ ранСЦше. В залежностСЦ вСЦд стану погоди цСЦ строки можуть дещо змСЦнюватись. ПерСЦод вСЦдкладання яСФць триваСФ цСЦлий липень.

Одна самка вСЦдкладаСФ 5-13, найчастСЦше 8-12 яСФць. Ця кСЦлькСЦсть залежить вСЦд вСЦку самки: старшСЦ екземпляри вСЦдкладають бСЦльше яСФць. Яйця вСЦдкладаються в круглу ямку глибиною 7-8Васм не щСЦльно одне бСЦля одного, а з невеликими промСЦжками СЦ засипаються землею або пСЦском. Для вСЦдкладання яСФць самки вибирають добре прогрСЦванСЦ сонцем СЦ захищенСЦ вСЦд вСЦтру мСЦiя з м'яким незадернованим ТСрунтом, досить часто на оброблених дСЦлянках.

У серпнСЦ починаСФ з'являтись молодь. Масова поява молодСЦ зеленоСЧ ящСЦрки в КиСЧвськСЦй областСЦ припадаСФ на кСЦнець серпня - першу декаду вересня. На пСЦвднСЦ УкраСЧни та в ЗакарпатськСЦй областСЦ масова поява молодих ящСЦрок спостерСЦгаСФться трохи ранСЦше.

Протягом лСЦта приблизно один раз на мСЦсяць зеленСЦ ящСЦрки линяють.

З середини вересня в пСЦвнСЦчнСЦй частинСЦ ареалу СЦ з початку жовтня на пСЦвднСЦ починаСФться зимова сплячка. Зимують зеленСЦ ящСЦрки в норах, закривши вихСЦд землею, або в СЦнших сховищах, наприклад в дуплах дерев. НайчастСЦше використовують як зимовища нори мишовидних гризунСЦв, природнСЦ щСЦлини в ТСрунтСЦ, щСЦлини пСЦд камСЦнням, СЦнодСЦ вСЦдповСЦдно СЧх пристосувавши, але риють нори СЦ самостСЦйно.

ЯщСЦрки використовують нори СЦ "СЦтку: ночують, ховаються пСЦд час негоди та вСЦд ворогСЦв.

Живлення зеленоСЧ ящСЦрки тСЦсно пов'язане з СЧСЧ поведСЦнкою протягом дня. Як уже зазначалось, "СЦтку ящСЦрки активнСЦ до СЦ пСЦсля полудня. ОпСЦвднСЦ, коли настаСФ сильна спека, вони ховаються у сховища. Винятком СФ лише весняний перСЦод, перСЦод парування, коли активнСЦсть у ящСЦрок пСЦдвищена та й особливоСЧ спеки ще не буваСФ. ВСЦдповСЦдно СЦ живляться ящСЦрки в першСЦй СЦ пСЦсля бСЦльш-менш тривалоСЧ перерви в другСЦй половинСЦ дня.

Основу живлення складають комахи, СЦнодСЦ зустрСЦчаються й СЦншСЦ безхребетнСЦ: молюски, багатонСЦжки, павуки, а зрСЦдка СЦ хребетнСЦ, зокрема молодь ящСЦрок. В складСЦ поживи зелених ящСЦрок переважають жуки, прямокрилСЦ, далСЦ йдуть клопи, гусСЦнь метеликСЦв, перетинчастокрилСЦ та павуки.

Серед ворогСЦв зеленоСЧ ящСЦрки зазначають деяких хижих птахСЦв, зокрема канюка СЦ боривСЦтра, змСЦю мСЦдянку, яка часом знищуСФ молодих ящСЦрок, проте з дужими дорослими екземплярами впоратись не може, лисицю, кам'яну куницю, нарештСЦ, поблизу садиб та людського житла зеленСЦ ящСЦрки нерСЦдко стають здобиччю домашнСЦх кСЦшок.

Серед комах та СЦнших тварин, якими живиться зелена ящСЦрка, СФ значна кСЦлькСЦсть шкСЦдникСЦв сСЦльського господарства. НайголовнСЦшСЦ з цих шкСЦдникСЦв - рСЦзнСЦ сарановСЦ, довгоносиковСЦ, листогризовСЦ, коваликовСЦ, вусачевСЦ, жук-кравчик, хрущ травнений, жук-кузька, хрущ червневий, мСЦдляк пСЦщаний, оленка, гусСЦнь метеликСЦв та СЦн.

ОскСЦльки щСЦльнСЦсть популяцСЦСЧ ящСЦрок може бути значною СЦ зустрСЦчаються вони досить часто на оброблюваних землях (садки, виноградники), цей вид може вСЦдСЦгравати значну роль у знищеннСЦ шкСЦдникСЦв.


1.2 ЯщСЦрка прудка-Lacerta agilis L


Прудка ящСЦрка менша, нСЦж зелена, але бСЦльша за ящСЦрок СЦнших видСЦв, поширених на УкраСЧнСЦ. Довжина тСЦла понад 10Васм. ХвСЦст порСЦвняно короткий СЦ становить - довжини тулуба з головою (вСЦдношення довжини тулуба до довжини хвоста коливаСФться в межах 0,53-0,77).

ЧеревнСЦ щитки розташованСЦ шСЦстьма поздовжнСЦми рядами. Навколо середини тСЦла 34-54 лусочки, не рахуючи черевних щиткСЦв. КомСЦр сильно зубчастий. Анальний щиток великий, його ширина в 1,1-3,5 рази перевищуСФ довжину. Стегнових пор 10-21 (найчастСЦше 14-17), СЧх ряд доходить до колСЦнного згину. Знизу на четвертому пальцСЦ задньоСЧ кСЦнцСЦвки 16-23 пластинки.

Забарвлення СЦ особливо рисунок дуже мСЦнливСЦ. В бСЦльшостСЦ випадкСЦв у порСЦвняно молодих екземплярСЦв та у самок основний колСЦр сСЦро-бурий або сСЦро-коричневий. По боках тулуба розташованСЦ ряди (найчастСЦше по два) свСЦтлих овальних вСЦчок, облямованих темними кСЦльцями. Нижче них може бути ще по ряду свСЦтлих плямок без облямСЦвки. На спинСЦ найчастСЦше розкиданСЦ темнСЦ плями неправильноСЧ форми, якСЦ групуються по обидва боки хребта СЦ переходять на хвСЦст. РЖнодСЦ спина однобарвна, бура або навСЦть яскраво-руда.

СтарСЦ самцСЦ вСЦдрСЦзняються зеленим основним забарвленням, особливо в переднСЦй частинСЦ та по боках тСЦла, лише хвСЦст у них буруватий. Вздовж хребта теж СФ подвСЦйна серСЦя бурих плям. Там, де поширений пСЦдвид L. agilis agilis L., зустрСЦчаються екземпляри з суцСЦльним зеленим забарвленням спини або з широкою рудою смугою вздовж хребта (мал. 1).

Поширення зеленого кольору на поверхнСЦ тСЦла ящСЦрки залежить вСЦд СЧСЧ вСЦку: старшСЦ екземпляри бСЦльш зеленСЦ. Зелений вСЦдтСЦнок по боках СЦ на переднСЦй частинСЦ тСЦла починаСФ з'являтися СЦ у старих самок [4].

Зелений колСЦр прудкоСЧ ящСЦрки маСФ синюватий, а не жовтуватий, як у зеленоСЧ ящСЦрки, вСЦдтСЦнок.

Голова зверху бурувато-оливкова. Черевце СЦ горло у самцСЦв СЦ у самок свСЦтлСЦ: у самок бСЦлувате або жовтувате, а у самцСЦв зеленувате, СЦнодСЦ досить СЦнтенсивно зелене; у самок черевце найчастСЦше без плям, у переважноСЧ бСЦльшостСЦ самцСЦв, навпаки, густо поцятковане темними плямками [1].

ЦьоголСЦтки мають забарвлення, схоже на забарвлення самок, з бСЦльш чСЦтко розвиненими свСЦтлими смужками на спинСЦ.

Яйця овальнСЦ, вкритСЦ шкСЦрястою оболонкою. СЧхнСЦ розмСЦри коливаються в межах 12-18x7-10Вамм, найчастСЦше 12-18x7,5-8Вамм.

В межах УкраСЧни зустрСЦчаються два пСЦдвиди. НомСЦнальна форма L. agilis agilis L. вСЦдзначаСФться наявнСЦстю найчастСЦше лише одного задньоносового щитка, вСЦдсутнСЦстю або дуже малою (не бСЦльше п'яти) кСЦлькСЦстю зерняток мСЦж верхньоповСЦковими СЦ надорбСЦтальними щитками, наявнСЦстю 34-46 лусок навколо середини тСЦла, однаковими розмСЦрами преанальних щиткСЦв, якСЦ розташованСЦ одним рядом, наявнСЦстю 10-17 стегнових пор СЦ вСЦдсутнСЦстю свСЦтлоСЧ смужки вздовж хребта. Цей пСЦдвид поширений на захСЦд вСЦд лСЦнСЦСЧ, що проходить приблизно вСЦд ст. Ворожба в пСЦвнСЦчнСЦй частинСЦ УкраСЧни до ДнСЦпропетровська, потСЦм СЦде трохи далСЦ на захСЦд вСЦд оз. ЛенСЦна, залишаючи вздовж, нього вузьку смугу, перетинаСФ ДнСЦпро СЦ звертаСФ на пСЦвденний схСЦд в напрямку Скадовська.

В середньому по УкраСЧнСЦ при нормальному ходСЦ весни прудка ящСЦрка залишаСФ зимовСЦ сховища на початку квСЦтня.

Прудка ящСЦрка СФ найевритопнСЦшим видом з усСЦх плазунСЦв фауни УкраСЧни. Вона населяСФ найрСЦзноманСЦтнСЦшСЦ стацСЦСЧ усСЦх ландшафтних смуг краСЧни СЦ уникаСФ лише дуже вологих темних лСЦсСЦв (наприклад, грабовСЦ груди в ЛСЦсостепу), мокрих болСЦт та лукСЦв СЦ сипких, позбавлених рослинностСЦ або лише дуже слабо задернованих дюнних пСЦскСЦв. В лСЦсових районах прудкСЦ ящСЦрки локалСЦзуються переважно на узлСЦссях, галявинах, порубках, вздовж шляхСЦв СЦ т.Вап. У вСЦдкритих мСЦiевостях вони звичайнСЦ повсюди, в тому числСЦ на заплавних луках, де концентруються на пСЦдвищених мСЦiях, якСЦ звичайно не заливаються водою, а на високих сухих луках, по балках, перелогах та РЖнших цСЦлинних дСЦлянках бувають дуже численними. На розораних землях найчастСЦше зустрСЦчаються по межах, лСЦсосмугах, обочинах шляхСЦв та СЦнших мСЦiях, де зберСЦгаСФться трав'яний покрив. У районах, що прилягають до узбережжя Чорного СЦ Азовського морСЦв, СЧСЧ можна зустрСЦти на старих задернСЦлих дюнах СЦ навСЦть бСЦля солончакСЦв.

Прудка ящСЦрка СФ звичайним елементом фауни населених пунктСЦв, в тому числСЦ великих мСЦст, де в значнСЦй кСЦлькостСЦ живе по городах, баштанах та садках околиць, на кладовищах СЦ в парках [2].

Парування прудких ящСЦрок вСЦдбуваСФться переважно в травнСЦ. В цей час, як СЦ СЦншСЦ види, вони особливо активнСЦ. СпостерСЦгаються запеклСЦ бСЦйки самцСЦв СЦ настирливе переслСЦдування ними самок. За окремими спостереженнями (Даревський, 1946), прудкСЦ ящСЦрки утворюють бСЦльш-менш постСЦйнСЦ пари; самка СЦ самець живуть разом протягом цСЦлого сезону, а СЦнодСЦ й кСЦлька рокСЦв.

Характер денноСЧ активностСЦ прудкоСЧ ящСЦрки цСЦлком залежить вСЦд пори року СЦ метеорологСЦчних умов. Весною ящСЦрки виходять з нСЦчних сховищ через - годин пСЦсля сходу сонця, коли земля нагрСЦСФться СЦ висохне роса, СЦ активнСЦ цСЦлий день. З другоСЧ половини або з кСЦнця травня СЦ протягом цСЦлого лСЦта ящСЦрки стають активними СЦз сходу сонця. Якщо лСЦто жарке СЦ сухе (особливо в пСЦвденних степових районах), мСЦж 12-ю СЦ 16-ю годинами спостерСЦгаСФться зниження або повне припинення активностСЦ. Навпаки, восени активний перСЦод, тривалСЦсть якого дедалСЦ скорочуСФться, припадаСФ на час близько полудня (вСЦд 10-12 до 15-17 год.). В дощ ящСЦрки зовсСЦм не виходять СЦз своСЧх сховищ.

Сховищами прудкоСЧ ящСЦрки можуть бути як рСЦзнСЦ трСЦщини в землСЦ та старСЦ нори мишовидних гризунСЦв, так СЦ нори, викопанСЦ самими ящСЦрками. ЯщСЦрка копаСФ нору переднСЦми лапками, поперемСЦнно то однСЦСФю, то другою, допомагаючи собСЦ свердлячими рухами голови. БСЦльшу частину часу активностСЦ (крСЦм перСЦоду парування) ящСЦрки придСЦляють здобуванню поживи. НайСЦнтенсивнСЦше вони полюють протягом двох-трьох ранкових годин. Здобич, як СЦ СЦншСЦ види ящСЦрок, прудка ящСЦрка ловить, швидко СЦ раптово кидаючись на неСЧ, СЦ, перш нСЦж проковтнути, звичайно мне щелепами.

ВСЦдкладання яСФць у прудких ящСЦрок триваСФ приблизно з другоСЧ половини травня до кСЦнця червня. В затишному сонячному мСЦiСЦ самки викопують ямки глибиною 6-7Васм, в якСЦ вСЦдкладають яйця, а потСЦм засипають СЧх землею. Одна самка вСЦдкладаСФ вСЦд 2 до 12 яСФць, найчастСЦше 4-6. Для розвитку яСФць потрСЦбна певна вологСЦсть ТСрунту (за експериментальними даними, не нижче 3%).

МолодСЦ ящСЦрки починають з'являтися у середньому в липнСЦ. Масовий СЧх вихСЦд припадаСФ на липень-серпень, але СЦнодСЦ продовжуСФться СЦ у вереснСЦ.

В кСЦнцСЦ вересня - в жовтнСЦ прудкСЦ ящСЦрки ховаються на зиму.

Основу живлення прудкоСЧ ящСЦрки складають комахи. КрСЦм того, до СЧСЧ рацСЦону входять павуки, наземнСЦ молюски, багатонСЦжки, дощовСЦ черви. ЗрСЦдка зустрСЦчаються також хребетнСЦ - молодь ящСЦрок.

ВорогСЦв у прудкоСЧ ящСЦрки досить багато. Вона стаСФ здобиччю деяких плазунСЦв (звичайний вуж), птахСЦв (бСЦлий та чорний лелеки), ссавцСЦв (лисиця).

Значну частину здобичСЦ прудкоСЧ ящСЦрки становлять шкСЦдники сСЦльського господарства, серед них на першому (за кСЦлькСЦстю) мСЦiСЦ стоять жуки, насамперед рСЦзнСЦ види хрущСЦв.

КСЦлькСЦсть шкСЦдливих форм у вмСЦстСЦ шлунка перевищуСФ 50% при майже 100% зустрСЦчальностСЦ, в той час як кориснСЦ становлять менше 1%, а СЧх зустрСЦчальнСЦсть не перевищуСФ 3-5% (Пащенко, 1954).

Беручи до уваги, що цей вид на УкраСЧнСЦ дуже поширений СЦ численний, його слСЦд вважати одним з найкориснСЦших елементСЦв нашоСЧ фауни, який поряд з птахами вСЦдСЦграСФ значну роль в обмеженнСЦ кСЦлькостСЦ шкСЦдникСЦв.

З другого боку, слСЦд мати на увазСЦ можливе епСЦдемСЦологСЦчне значення прудкоСЧ ящСЦрки як тимчасового хазяСЧна СЦксодових клСЦщСЦв-перенощикСЦв трансмСЦсивних захворювань свСЦйських тварин СЦ людини. Саме чисельнСЦсть прудкоСЧ ящСЦрки СЦ СЧСЧ повсюдне поширення вимагають особливоСЧ пильностСЦ у цьому вСЦдношеннСЦ.


1.3 ЯщСЦрка живородяща - Lacerta vivipara Jacg.


Живородяща ящСЦрка СФ найменшою з ящСЦрок фауни УкраСЧни. Довжина тСЦла досягаСФ 70-73Вамм, але звичайно не перевищуСФ 60-65Вамм. ХвСЦст довший за тулуб в 1,5-2,0 рази. ВСЦдношення довжини тулуба до довжини хвоста становить 0,50-0,75 (0,78).

ДовжинСЦ одного черевного щитка вСЦдповСЦдають двСЦ бСЦчнСЦ лусочки; навколо середини тСЦла 26-37 лусок. ВерхнСЦ луски хвоста з реберцями. ЗаднСЦй край кожноСЧ лусочки загострений. На спСЦднСЦй сторонСЦ хвоста луска гладенька (лише бСЦля кСЦнця хвоста з реберцями) з тупими заднСЦми краями. Луска хвоста утворюСФ по черзСЦ то широке, то вузьке кСЦльце. На середнСЦй лСЦнСЦСЧ горла, рахуючи вСЦд комСЦра, 14-23 луски. ДорослСЦ ящСЦрки зверху бурого, горСЦхового, жовтуватого, СЦнодСЦ зеленуватого або темнооливкового кольору з дрСЦбними чорними плямками. По боках тСЦла темнСЦ смуги, знизу та зверху обмеженСЦ рядами свСЦтлих, облямованих чорним плямок. Вздовж хребта звичайно СФ темна смуга. У екземплярСЦв з гСЦрських районСЦв Карпат спина здебСЦльшого майже чорна.

Черевце у самцСЦв оранжеве, у самок - бСЦлувате, жовтувате або зеленувате.

МолодСЦ ящСЦрки зверху майже чорнСЦ або темно-коричневСЦ. Щойно народженСЦ досягають довжини 34-42Вамм.

В УкраСЧнСЦ живородяща ящСЦрка (типова форма - L. vivipara vivipara Jaq.) поширена переважно в полСЦських районах як на ПравобережжСЦ, так СЦ на ЛСЦвобережжСЦ та в гСЦрських районах Карпат. Питання про наявнСЦсть цСЦСФСЧ ящСЦрки в околицях Харкова, на що вказували деякСЦ старСЦ автори (А.ВаЧернай, М.ВаСомов), залишаСФться поки що вСЦдкритим, оскСЦльки новСЦших даних про знахСЦдки там живородящоСЧ ящСЦрки нема. ЗовсСЦм вСЦдокремленою вСЦд основного ареалу СФ знахСЦдка в районСЦ с. СтепанСЦвки МагдалинСЦвського району ДнСЦпропетровськоСЧ областСЦ (Цемш, 1937). ВказСЦвки про знахСЦдку у Чорному лСЦсСЦ КСЦровоградськоСЧ областСЦ та в околицях Херсона слСЦд вважати помилковими як такСЦ, що не ствердилися.

ЖивородящСЦ ящСЦрки залишають своСЧ зимовСЦ сховища ледве розтане снСЦг - в березнСЦ, а в особливо пСЦзнСЦ весни - на початку квСЦтня. НерСЦдко бувають активними, коли снСЦг ще не зовсСЦм зСЦйшов, але сонце вже почало пригрСЦвати.

Населяють вологСЦ дСЦлянки в лСЦсах або в горах. НайхарактернСЦшими стацСЦями живородящих ящСЦрок в межах УкраСЧни СФ вологСЦ мСЦiя серед листяних лСЦсСЦв, переважно вСЦльховСЦ болота, береги лСЦсових рСЦчок та струмкСЦв, узбережжя сфагнових болСЦт у соснових лСЦсах з купинням, заростями клюкви та брусницСЦ; моховища бСЦля торфових болСЦт, а СЦнодСЦ й по схилах пСЦщаних дюн на ПолСЦссСЦ; буковСЦ та ялиновСЦ лСЦси Карпатських гСЦр, галявини, береги струмкСЦв; гСЦрськСЦ луки-полонини в Карпатах переважно з брусничниками, заростСЦ гСЦрськоСЧ сосни та вСЦльхи, а також кам'янистСЦ розсипища на полонинах. В Карпатах живородяща ящСЦрка знайдена на висотСЦ до 2000Вам н. р. м.

Тварина, що звикла до вологих мСЦiь, живородяща ящСЦрка добре плаваСФ, може бСЦгати по дну водойм СЦ навСЦть закопуватися у мул.

Вона значно краще вСЦд СЦнших видСЦв плазунСЦв фауни УкраСЧни пристосована до низьких температур. Так, в Карпатах активнСЦ ящСЦрки спостерСЦгались при температурСЦ повСЦтря до 0,5В° СЦ ТСрунту до 5В° (при СЦнтенсивнСЦй сонячнСЦй радСЦацСЦСЧ).

Незабаром пСЦсля виходу СЦз зимових сховищ, в кСЦнцСЦ квСЦтня - у травнСЦ, вСЦдбуваСФться парування. Як СЦ у попереднього виду, самцСЦ переслСЦдують самок СЦ запекло б'ються мСЦж собою.

В кСЦнцСЦ липня - в серпнСЦ живородящСЦ ящСЦрки в залежностСЦ вСЦд СЧх вСЦку народжують вСЦд 2-5 до 8-12, найчастСЦше 5-8 малят розмСЦром 34-42Вамм. Таким чином, вагСЦтнСЦсть триваСФ близько 90 днСЦв. Малята вСЦдразу ж добре пристосованСЦ до самостСЦйного життя СЦ на кСЦнець сезону виростають до 50-55Вамм.

В жовтнСЦ, коли починаються приморозки, ящСЦрки ховаються на зимСЦвлю. Зимують пСЦд корою пнСЦв, мСЦж корСЦнням, в щСЦлинах скель або ТСрунту, пСЦд сухим купинням СЦ т.п. В особливо теплСЦ зими пСЦд час тривалих вСЦдлиг часом прокидаються СЦ виходять СЦз сховищ.

ЖивородящСЦ ящСЦрки живляться переважно комахами.

Як СЧСЧ вороги вСЦдомСЦ гадюка, прудка ящСЦрка, яка знищуСФ молодь живородящоСЧ, деякСЦ хижСЦ птахи, лисиця, СФнотовидний собака.


1.4 ЯщСЦрка кримська - Lacerta taurica (Pall.)


Кримська ящСЦрка бСЦльша вСЦд живородящоСЧ, але менша за прудку СЧ особливо зелену. Максимальна довжина тулуба досягаСФ 80Вамм. ХвСЦст порСЦвняно довгий: вСЦдношення довжини тулуба з головою до довжини хвоста становить 0,5-0,6.

ДорослСЦ екземпляри зверху зеленуватого або буруватого (переважно самки) кольору з чорними плямами, якСЦ звичайно групуються в поздовжнСЦ ряди (найчастСЦше таких рядСЦв шСЦсть); вздовж хребта плям нема. Часто середина спини значно свСЦтлСЦша, салатного кольору. По обидва боки хребта та по боках тСЦла проходять вузькСЦ зеленуватСЦ поздовжнСЦ смужки (всього таких смужок чотири); з кожного боку голови СФ по смужцСЦ, що тягнеться вздовж верхнього краю рота до кСЦнця морди. Груди та горло найчастСЦше зеленуватСЦ, черево СЦ нижня сторона хвоста у самцСЦв рожевСЦ, червонуватСЦ або жовтуватСЦ, у самок - бСЦлуватСЦ або зеленуватСЦ. На бСЦчних краях черевних щиткСЦв блакитнСЦ плями. МолодСЦ ящСЦрки темнСЦшСЦ. ТемнСЦ плями на спинСЦ СЦ бСЦчнСЦ свСЦтлСЦ смужки малопомСЦтнСЦ. В УкраСЧнСЦ поширений пСЦдвид Lacerta taurica taurica Pall.

В межах краСЧни, крСЦм КримськоСЧ областСЦ, кримська ящСЦрка зустрСЦчаСФться на узбережжСЦ Чорного моря вСЦд Дунаю до ДнСЦпра.

БСЦологСЦя цього виду дуже мало вивчена. Типовою стацСЦСФю СФ гори, але на УкраСЧнСЦ кримська ящСЦрка живе СЦ на рСЦвнинах, вибираючи глинистСЦ дСЦлянки з рСЦдкою трав'янистою рослиннСЦстю, часто ховаСФться пСЦд сухим бур'яном. НерСЦдко зустрСЦчаСФться на кладовищах, де ховаСФться пСЦд могильними плитами, та на вСЦдкритих схилах балок. В районСЦ Берислава знайдена навСЦть в щойно насаджених полезахисних смугах, де провадиться обробка мСЦжрядь. В Криму найхарактернСЦшою стадСЦСФю цього виду СФ щебенистий степ у передгСЦр'ях.

ЗимовСЦ сховища кримська ящСЦрка залишаСФ у квСЦтнСЦ. Парування вСЦдбуваСФться в квСЦтнСЦ - травнСЦ. Самка вСЦдкладаСФ два-шСЦсть яСФць, але найчастСЦше три.

КримськСЦ ящСЦрки живляться майже виключно комахами, зокрема в шлунках виявлено довгоносикових, клопСЦв, цикадоподСЦбних тощо. В 16 шлунках цих ящСЦрок була виявлена така пожива: павуки, комахи, в тому числСЦ прямокрилСЦ, зокрема сарануватСЦ; клопи, зокрема з родини ромбовикових; цикадоподСЦбнСЦ, жуки: жужелицСЦ, зокрема тускляк, чорнотСЦлковСЦ, в тому числСЦ мСЦдляк СЦ кукурудзяний жук, та довгоносиковСЦ; перетинчастокрилСЦ, зокрема мурашковСЦ, бджолинСЦ й осинСЦ, а також лускокрилСЦ - метелики СЦ гусСЦнь совкових СЦ п'ядунозих та двокрилСЦ.

ОскСЦльки кримська ящСЦрка знищуСФ таких серйозних шкСЦдникСЦв, як пСЦщаний медляк, кукурудзяний жук, гусСЦнь нСЦчниць тощо, СЦ зважаючи на те, що в рядСЦ мСЦiь вона регулярно зустрСЦчаСФться в наймолодших посадках, зокрема в полезахисних смугах, цей вид, хоч СЦ маСФ досить обмежене поширення, може вСЦдСЦгравати певну роль в захистСЦ молодих насаджень вСЦд шкСЦдникСЦв [5].


1.5 ЯщСЦрка скельна - Lacerta saxicola Eversm


Скельна ящСЦрка приблизно таких самих розмСЦрСЦв, як СЦ кримська, тобто трохи бСЦльша за живородящу, менша вСЦд прудкоСЧ СЦ значно менша вСЦд зеленоСЧ.

Характерною рисою цього виду, як СЦ попереднього, СФ струнке тСЦло СЦ вСЦдносно довгий тонкий хвСЦст. Довжина тулуба з головою досягаСФ 80Вамм. ХвСЦст приблизно вдвоСФ довший за довжину тулуба з головою; вСЦдношення довжини тулуба до довжини хвоста становить 0,45-0,54.

Забарвлення досить мСЦнливе. У екземплярСЦв з Криму, яких залСЦчують до пСЦдвиду Lacerta saxicola saxicola Eversm., спина найчастСЦше блСЦдо-зеленого (СЦнодСЦ з блакитним вСЦдтСЦнком) основного кольору, боки СЦнколи дещо темнСЦшСЦ, на головСЦ зеленуватий колСЦр стаСФ буруватим. На цьому фонСЦ розкиданСЦ численнСЦ чорнСЦ плямки, дрСЦбнСЦшСЦ на головСЦ СЦ бСЦльшСЦ на тулубСЦ, якСЦ на спинСЦ досить часто, а на боках майже завжди зливаються, утворюючи на спинСЦ складний примхливий вСЦзерунок, а по боках по темнСЦй, досить широкСЦй смузСЦ. ХвСЦст оливкового кольору з рСЦдкими темними плямами як зверху, так часто СЦ знизу. Черево свСЦтле - бСЦлувате, зеленувате, жовтувате або червонувате.

МолодСЦ ящСЦрки вСЦдзначаються темнСЦшим буруватим кольором тСЦла, рСЦвномСЦрнСЦшою плямистСЦстю, що складаСФться з витягнених впоперек дрСЦбних плямок, якСЦ найчастСЦше утворюють хвилястий вСЦзерунок, СЦ блСЦдо-зеленим забарвленням хвоста. Довжина молодих особин досягаСФ 3,6 - 4,5Васм.

Скельна ящСЦрка поширена в межах УкраСЧни - лише в гСЦрськСЦй частинСЦ КримськоСЧ областСЦ, в районах, що лежать на пСЦвдень вСЦд ССЦмферополя. НайчастСЦше зустрСЦчаСФться на пСЦвденних схилах Кримських гСЦр.

Даних щодо екологСЦСЧ цього виду в умовах УкраСЧни поки що мало.

СтацСЦями скельноСЧ ящСЦрки СФ скелСЦ, кам'янСЦ завали, розсипища, навСЦть мурованСЦ кам'янСЦ стСЦни з щСЦлинами мСЦж окремими каменями, причому не тСЦльки в горах, а й безпосередньо на узбережжСЦ, де цю ящСЦрку досить часто можна зустрСЦти на галькових пляжах пСЦд час полювання на комах. НерСЦдко зустрСЦчаСФться також по обочинах гСЦрських шляхСЦв, зокрема восени (кСЦнець вересня) в подСЦбних мСЦiях трималися майже виключно молодСЦ екземпляри, якСЦ, можливо, тут виводяться. За спостереженнями М.М.ВаЩербака (усне повСЦдомлення), зустрСЦчаСФться також в букових лСЦсах СЦ СЦнодСЦ ховаСФться в дуплах та пСЦд корою дерев. Загалом можна сказати, що скельна ящСЦрка СФ порСЦвняно вологолюбним видом.

Точних вСЦдомостей про час появи скельних ящСЦрок навеснСЦ в умовах Криму нема, але вже в квСЦтнСЦ вони зустрСЦчаються у великСЦй кСЦлькостСЦ.

ВСЦдкладання яСФць припадаСФ на середину лСЦта - вСЦд травня до початку серпня, а молодь з'являСФться переважно у вереснСЦ. НаприкСЦнцСЦ ж вересня скельнСЦ ящСЦрки починають ховатися на зиму, хоч СФ вСЦдомостСЦ, що на активних скельних ящСЦрок при теплСЦй погодСЦ натрапляли навСЦть у груднСЦ. Першими ховаються старСЦ особини.

Скельна ящСЦрка живиться комахами та павуками (в трьох шлунках ящСЦрок з Кара-Дагу виявлено 3 павукСЦв, 2 екземплярСЦв прямокрилих, 8 довгоносикСЦв, 6 гусениць нСЦчниць, 1 муху).

Господарське значення незначне, оскСЦльки ящСЦрки цього виду, хоч СЦ живляться комахами, бСЦльшСЦсть яких СФ шкСЦдниками, зустрСЦчаються найчастСЦше не на господарських дСЦлянках (за винятком деяких дСЦлянок лСЦсу та окремих мСЦiь, що прилягають до виноградникСЦв).


1.6 ЯщСЦрка пСЦщана - Eremias arguta Pall


РЖншСЦ назви: ящСЦрка рСЦзнобарвна, ящСЦрка рСЦзноколСЦрна.

ПСЦщана ящСЦрка належить до числа дрСЦбних видСЦв украСЧнських ящСЦрок; вона, мабуть, трохи менша, нСЦж навСЦть живородяща. Довжина тСЦла особливо великих екземплярСЦв досягаСФ 10Васм, але розмСЦри ящСЦрок в УкраСЧнСЦ не перевищують 80Вамм, та й такСЦ зустрСЦчаються дуже рСЦдко. ТСЦло коротке й широке, нСЦби трохи приплюснуте. ХвСЦст дуже потовщений при основСЦ, а далСЦ рСЦзко звужуСФться; його довжина приблизно така сама, як довжина тулуба з головою (вСЦдношення довжини тСЦла до довжини хвоста становить 0,70-1,10). Голова коротка, клиноподСЦбна, масивна в потиличнСЦй частинСЦ СЦ рСЦзко звужуСФться на кСЦнцСЦ, але морда тупа. Перед передлобними щитками ще можуть бути дрСЦбнСЦ щитки. У екземплярСЦв з територСЦСЧ УкраСЧни, якСЦ належать до пСЦдвиду Eremias arguta deserti (Gmel.), мСЦж передлобними звичайно СФ додатковий щиток.

Яйця бСЦлСЦ, в шкСЦрястСЦй оболонцСЦ, розмСЦром 12-16x7-8Вамм. Основний тон забарвлення верхньоСЧ сторони тСЦла сСЦрий з попелястим, буруватим, коричневим або оливковим вСЦдтСЦнком. Вздовж спини та бокСЦв розташованСЦ поздовжнСЦ ряди бСЦлих плям чи вСЦчок, облямованих чорними або темно-бурими кСЦльцями. СереднСЦ ряди цих плям (два або чотири) заходять на хвСЦст. СамцСЦ СЦ самки забарвленСЦ однаково. У бСЦльших старих екземплярСЦв облямСЦвка навколо бСЦлих плямок ширша СЦ часом справляСФ враження рядСЦв чорних плям мСЦж рядами бСЦлих.

У молодих ящСЦрок облямСЦвки майже нема СЦ по спинСЦ та боках проходять шСЦсть бСЦлих крапчастих смуг. В усСЦх ящСЦрок черево свСЦтле-сСЦрувато - або жовтувато-бСЦле.

У вСЦдповСЦдних стацСЦях пСЦщана ящСЦрка поширена в пСЦвденнСЦй частинСЦ УкраСЧни, включаючи й степовий Крим.

В УкраСЧнСЦ мешкаСФ в степовСЦй (включаючи СЦ рСЦвнинну частину КримськоСЧ областСЦ) та почасти в лСЦсостеповСЦй смугах. НайпСЦвнСЦчнСЦший пункт знахСЦдки на УкраСЧнСЦ - околицСЦ Миргорода мСЦж с. СорочинцСЦ та х. Хатки (Малий ПеревСЦз) ПолтавськоСЧ областСЦ.

Даних щодо екологСЦСЧ пСЦщаноСЧ ящСЦрки порСЦвняно мало. НайтиповСЦшою стацСЦСФю цього виду в умовах УкраСЧни СФ бСЦльш-менш закрСЦпленСЦ пСЦщанСЦ горби другоСЧ тераси рСЦчок.

ЗовсСЦм СЦнший характер маСФ другий тип стацСЦй пСЦщаноСЧ ящСЦрки. Це глинистСЦ або лесовСЦ дСЦлянки, лише подекуди вкритСЦ невеликим гумусовим шаром, з дуже бСЦдною рослиннСЦстю, представленою переважно рСЦдкими кущиками низького полину. В рядСЦ випадкСЦв у таких мСЦiях СФ виходи вапнякСЦв; цСЦ дСЦлянки мають характер крем'янистого степу. ПодСЦбнСЦ стацСЦСЧ типовСЦ для рСЦвнинноСЧ частини КримськоСЧ областСЦ, але зустрСЦчаються СЦ в СЦнших пунктах степовоСЧ зони УкраСЧни (в ОдеськСЦй областСЦ, КриворСЦзькому район ДнСЦпропетровськоСЧ областСЦ та деякСЦ СЦншСЦ).

ВСЦдразу ж пСЦсля залишення зимових сховищ у квСЦтнСЦ починаСФться парування. ПерСЦод розмноження дуже розтягнений: вагСЦтнСЦ самки з яйцями на рСЦзних стадСЦях розвитку зустрСЦчаються з кСЦнця квСЦтня СЦ до початку липня. У однСЦСФСЧ самки буваСФ вСЦд двох до шести яСФць: у 40% випадкСЦв зустрСЦчаСФться три яйця, у 25% - два СЦ лише в 2,5% - шСЦсть.

МолодСЦ ящСЦрки з'являються з червня (в незначнСЦй кСЦлькостСЦ) до початку вересня. НайбСЦльша СЧх кСЦлькСЦсть виплоджуСФться в останнСЦй декадСЦ серпня.

На початку вересня старСЦ особини вже ховаються на зиму. Молодь зникаСФ трохи пСЦзнСЦше.

ПСЦщана ящСЦрка - денна сонцелюбна тварина. Це, мабуть, найтеплолюбнСЦший вид серед усСЦх ящСЦрок фауни УкраСЧни. За даними польових дослСЦджень, проведених в травнСЦ-червнСЦ, найактивнСЦшими пСЦщанСЦ ящСЦрки бувають при температурСЦ повСЦтря близько 42В° СЦ ТСрунту 32СФ. СвоСЧ сховища вони залишають звичайно при температурСЦ повСЦтря СЦ ТСрунту близько 22-23В°, але при таких умовах ще порСЦвняно млявСЦ, лише молодСЦ екземпляри з'являються при температурСЦ ТСрунту 17В° СЦ повСЦтря 20В°. При температурСЦ 16-18В° активних пСЦщаних ящСЦрок не виявлено. За тими ж спостереженнями, при таких самих температурах "СЦтку пСЦщанСЦ ящСЦрки рухливСЦшСЦ, нСЦж рано восени, в кСЦнцСЦ перСЦоду активностСЦ.

БСЦгаСФ пСЦщана ящСЦрка надзвичайно швидко СЦ безшумно, причому хвСЦст тримаСФ над землею, а не волочить. В разСЦ небезпеки СЦ на нСЦч ховаСФться в нСЦрки, якСЦ найчастСЦше робить сама десь пСЦд кущиком шелюги, молочаю, пСЦщаноСЧ осоки та СЦн., де пСЦсок краще закрСЦплений СЦ менше осипаСФться. ВхСЦд у нСЦрку маСФ вигляд поперечноСЧ щСЦлини з трохи навислим верхнСЦм краСФм СЦ характерною вигрСЦбкою пСЦску знизу, далСЦ йде невеликий хСЦд завдовжки не бСЦльше 25Васм. Ширина ходу приблизно 2,5-3,0Васм СЦ висота 2,0-2,5Васм. РЖнодСЦ зустрСЦчаються наскрСЦзнСЦ нСЦрки, якСЦ мають вхСЦд СЦ вихСЦд. НайчастСЦше нСЦрки зовсСЦм коротенькСЦ (7-10Васм); в такому разСЦ ящСЦрку дуже легко викопати просто руками. В однСЦй нСЦрцСЦ часто ховаються двСЦ-три ящСЦрки. Ховаючись на нСЦч, ящСЦрка забиваСФ вхСЦд пСЦском. В стацСЦях з твердим ТСрунтом пСЦщанСЦ ящСЦрки часто використовують нори гризунСЦв.

ПСЦщана ящСЦрка живиться майже виключно комахами, серед яких переважають наземнСЦ форми, але зустрСЦчаються й лСЦтаючСЦ. КрСЦм того, певну роль в живленнСЦ нього виду вСЦдСЦграють павуки.

ПСЦщанСЦ ящСЦрки бувають здобиччю кСЦбчика, сСЦроСЧ чаплСЦ, бСЦлого лелеки, лисинСЦ. З паразитСЦв в кишковому трактСЦ ящСЦрок виявленСЦ круглСЦ черви (не визначенСЦ).

Певне господарське значення як винищувач шкСЦдливих комах, якСЦ становлять майже 56% СЧСЧ поживи, пСЦщана ящСЦрка маСФ на дСЦлянках, вСЦдведених пСЦд сосновСЦ посадки та тих, що безпосередньо межують з окультуреними землями СЦ можуть бути резервацСЦями для шкСЦдникСЦв.



2. ОсобливостСЦ бСЦологСЦСЧ представникСЦв родини ГеконовСЦ-Gekkonidae


2.1 Кримський голопалий гекон - Gymnodactylus kotschyi danilewskii Strauch


Невелика нСЦчна ящСЦрка. Довжина тСЦла з головою досягаСФ 40 - 50Вамм, загальна довжина - понад 100Вамм. ТСЦло СЦ особливо голова плескатСЦ. Висота голови в потиличнСЦй дСЦлянцСЦ менша, нСЦж довжина морди вСЦд СЧСЧ кСЦнця до верхнього краю ока. При розгляданнСЦ в профСЦль помСЦтно, що передня частина голови трохи ввСЦгнута. Морда спереду загострена СЦ дещо нагадуСФ своСФю формою морду щуки. ОрбСЦти великСЦ СЦ сильно випинаються над поверхнею голови. По боках тСЦла добре вираженСЦ поздовжнСЦ згортки шкСЦри (по однСЦй з кожного боку) [3].

Голова зверху вкрита дрСЦбною зернистою лускою.

Основний тон забарвлення зверху попелясто-сСЦрий. Починаючи вСЦд потилицСЦ тСЦло перетинають темнСЦ (бурСЦ або темно-сСЦрСЦ) зигзагоподСЦбнСЦ поперечнСЦ смуги, якСЦ мають розмитий переднСЦй контур, але чСЦтко окресленСЦ ззаду. ТакСЦ самСЦ смуги СФ на хвостСЦ СЦ на верхнСЦй сторонСЦ кСЦнцСЦвок. На головСЦ дрСЦбнСЦ плямки такого самого темного кольору. По боках голови через око СЦдуть бурСЦ (темно-сСЦрСЦ) переривчастСЦ смуги, що простягаються СЦ на боки тСЦла аж до основи заднСЦх нСЦг. Черево свСЦтле, попелястого вСЦдтСЦнку по боках СЦ кремового або жовтуватого посерединСЦ, спСЦд хвоста жовтуватий або свСЦтло-оранжевий (помаранчевий).

Поширений в КримськСЦй областСЦ УкраСЧни.

ОкремСЦ пункти ПСЦвденного узбережжя Криму СФ СФдино певними мСЦiями знахСЦдок цього виду на територСЦСЧ УкраСЧни.

Кримський голопалий гекон (пСЦдвид G. kotschyi danilewskii S t r a u c h.) вСЦдомий з дуже небагатьох мСЦiь СЦ в невеликСЦй кСЦлькостСЦ екземплярСЦв. За даними давнСЦх авторСЦв, вСЦн зустрСЦчався в районах Ялти, Херсонеса, а, можливо, також Алушти. У 1930Вар. один екземпляр цього виду С.О.ВаЧернов здобув в околицях Ялти. Тепер кримський гекон зберСЦгся, очевидно, лише в найпСЦвденнСЦших пунктах пСЦвострова, зокрема в районСЦ мису Сарич, мису Айя (БатСЦлСЦман), Ялти та Севастополя.

НаприкСЦнцСЦ весни (травень) СЦ "СЦтку геконСЦв можна знайти в руСЧнах, на мурах або на стовбурах дерев, причому СЧх забарвлення дуже подСЦбне до кори СЦ, нагадуючи забарвлення деяких нСЦчних метеликСЦв (орденська стрСЦчка - Саtосаlа), маСФ добре виражений захисний характер. КрСЦм того, гекони трапляються на стСЦнках будСЦвель СЦ навСЦть в примСЦщеннях.

Активними гекони бувають в присмерку. Вдень та в негоду вони ховаються в щСЦлинах мСЦж камСЦнням, пСЦд вСЦдсталою корою тощо.

Строки парування СЦ розмноження також не встановленСЦ, але у самок, здобутих у червнСЦ, в яйцеводах знайдено готовСЦ до вСЦдкладання яйця (по одному-два). На зиму кримський гекон ховаСФться, мабуть, наприкСЦнцСЦ вересня.

Основу живлення гекона складають комахи.

Зважаючи на малу чисельнСЦсть кримського гекона, говорити про будь-яке господарське значення цього виду не доводиться. Як рСЦдкСЦсний вид вСЦн заслуговуСФ на охорону.



3. ОсобливостСЦ бСЦологСЦСЧ представникСЦв родини ВеретСЦнницевСЦ - Аnguidae


3.1 Жовтопуз безногий (жовтопузик, глухар) - Орisaurus apodus


НайбСЦльша з ящСЦрок УкраСЧни. ЗустрСЦчаються екземпляри загальною довжиною понад 1Вам. Довжина тСЦла (вСЦд кСЦнця морди до анального отвору) досягаСФ 70Васм. ТСЦло змСЦСФвидне. КСЦнцСЦвок нема, лише по боках анального отвору збереглися сосочковиднСЦ рудименти заднСЦх нСЦг. По боках тСЦла вСЦд голови до рСЦвня анального отвору СЦде глибока борозна - згортка шкСЦри.

ХвСЦст становить приблизно загальноСЧ довжини тварини; вСЦдношення довжини тСЦла до довжини хвоста дорСЦвнюСФ 0,50-0,67. Луска на спинСЦ ромбовидна СЦз закругленими заднСЦми краями СЦ маСФ реберця, особливо виразнСЦ у молодих особин; всього СФ 12-14 рядСЦв спинних лусок. На черевСЦ луска розташована десятьма поздовжнСЦми рядами, у дорослих гладенька, а у молодих також з реберцями. Хвостова луска уся з реберцями.

Забарвлення тСЦла зверху оливкове з бурим або червонуватим вСЦдтСЦнком. Голова свСЦтлСЦша. Знизу тСЦло жовтувате, свСЦтле.

МолодСЦ тварини свСЦтлосСЦрСЦ з темнобурими зигзагоподСЦбними поперечними смугами на тулубСЦ СЦ хвостСЦ. З вСЦком цСЦ смуги зникають, починаючи вСЦд заднього кСЦнця тСЦла, СЦ у напСЦвдорослих екземплярСЦв ледве помСЦтнСЦ лише в переднСЦй частинСЦ тулуба.

Яйця великСЦ, довгастСЦ, вкритСЦ шкСЦрястою оболонкою. Довжина яйця 3,5-4,5Васм.

В УкраСЧнСЦ жовтопуз зустрСЦчаСФться лише в пСЦвденнСЦй частинСЦ КримськоСЧ областСЦ; вСЦдомий з околиць НСЦкСЦтського ботанСЦчного саду, Ялти, Алушти РДвпаторСЦСЧ, Севастополя, Бахчисарая та СЦн.

ЗимовСЦ сховища жовтопуз залишаСФ дуже рано: в Криму вже на початку березня. Улюбленими стацСЦями жовтопуза СФ бСЦльш-менш вСЦдкритСЦ косогори СЦ сухСЦ долини з щебенистим ТСрунтом (камтАЩянСЦ розсипи), вкритСЦ досить густою травтАЩянистою рослиннСЦстю СЦ негустими кущами або деревами. Часто зустрСЦчаСФться бСЦля виноградникСЦв СЦ навСЦть на поливних землях. Як сховища використовуСФ найчастСЦше кори гризунСЦв, СЦнодСЦ трохи розширивши СЧх, але ховаСФться також мСЦж камСЦнням, в щСЦлинах ТСрунту, мСЦж корСЦнням в чагарниках СЦ т.п. Весною жовтопуз активний протягом цСЦлого дня, але з настанням жаркоСЧ пори року його можна знайти лише вранцСЦ та надвечСЦр, а вдень вСЦн ховаСФться у сховищах.

На щебенистому ТСрунтСЦ, а також помСЦж рСЦдкою травою жовтопуз пересуваСФться дуже спритно, а на рСЦвному мСЦiСЦ, наприклад на дорозСЦ, значно незграбнСЦше.

НаприкСЦнцСЦ червня - в липнСЦ самка вСЦдкладаСФ до 10 (найчастСЦше 8) яСФць. Для цього вона вибираСФ мСЦiе десь пСЦд кущем, де збереглося опале листя, в яке СЦ закопуСФ яйця.

Молодь з'являСФться в другСЦй половинСЦ серпня-на початку вересня. НаприкСЦнцСЦ вересня - в жовтнСЦ жовтопузи поступово ховаються на зиму.

Жовтопуз живиться молюсками, великими комахами (жуки-гнойовики, жужелицСЦ, златки, сарановСЦ), зрСЦдка гризунами, ящСЦрками та при нагодСЦ яйцями птахСЦв СЦ пташенятами з гнСЦзд. ПСЦймавши здобич, жовтопуз довго трСЦпаСФ СЧСЧ СЦ мне зубами СЦ лише потСЦм проковтуСФ.

Жовтопуз, безумовно, СФ корисною твариною, оскСЦльки живиться головним чином шкСЦдливими тваринами (деякСЦ наземнСЦ молюски, комахи, навСЦть гризуни). КрСЦм того, треба враховувати вСЦдносно велику (у порСЦвняннСЦ, наприклад, СЦз змСЦями) потребу жовтопуза в поживСЦ, а також те, що жовтопузи часто живуть на оброблюваних землях, зокрема на виноградниках [5].


3.2 ВеретСЦнниця ламка - Anguis fragilis L


Характерний статевий диморфСЦзм, за бСЦльшСЦстю ознак.

Маса самцСЦв до 39 г., а самок до 77 г.

ТСЦло змСЦСФподСЦбноСЧ форми, кСЦнцСЦвки вСЦдсутнСЦ ХвСЦст закСЦнчуСФться тупо. Морда спереду тупа, голова СЦ тСЦло круглСЦ в поперечному розрСЦзСЦ. СлуховСЦ отвори позаду очей (можуть бути вСЦдсутнСЦм). Луска на тСЦлСЦ гладка, без ребер.

Забарвлення тСЦла зверху бурого, коричневого, бронзового або мСЦдного кольору. ЗустрСЦчаються рСЦзнСЦ варСЦацСЦСЧ кольору СЦ малюнка, що не мають систематичного значення: ряди темних крапок або рисок, одна або декСЦлька поздовжнСЦх чорно-фСЦолетових смуг. У веретСЦнниць СЦз Закарпаття плямистСЦсть СФ у 68,3% особин СЦ вСЦдсутня у 31,7%. Черевце у самцСЦв переважно свСЦтло-сСЦре, у самок - темне, до чорного.

ВеретСЦнниця представлена трьома формами: номСЦнативною, поширеною на бСЦльшСЦй частинСЦ видового ареалу в РДвропСЦ (на схСЦд до СхСЦдних Альп СЦ Карпат) СЦ в ПСЦвнСЦчно-захСЦднСЦй АфрицСЦ; А. fragilis colchicus (Nordmann, 1840), що мешкаСФ в ПСЦвденно-схСЦднСЦй РДвропСЦ вСЦд Карпат на схСЦд до Кавказу СЦ РЖрану СЦ А. fragilis peloponnesiacus Stepanek, 1937, вСЦдомоСЧ з ПСЦвденноСЧ ГрецСЦСЧ (Меrtens, Wermuth, 1960).

Щодо правомСЦрностСЦ видСЦлення А. f. соlсhiсиs немаСФ СФдиноСЧ думки. Вперше вона була описана А.ВаНордманом як варСЦацСЦя, з блакитними плямами на спинСЦ. РеальнСЦсть даноСЧ форми бралася пСЦд сумнСЦв багатьма вСЦтчизняними герпетологами. Проте в каталозСЦ земноводних СЦ плазунСЦв РДвропи, вона СФ пСЦдвидом. Це питання маСФ особливу актуальнСЦсть у зв'язку з тим, що межа номСЦнативноСЧ СЦ вказаноСЧ форм проходить, вСЦдповСЦдно до поглядСЦв СЧСЧ прихильникСЦв, через Карпати.

ВеретСЦнниця - малочисельний вид, поширений в Карпатах вСЦд рСЦвнин до нижньоСЧ межСЦ полонин, тобто до висоти 1100-1500Вам, смуги криволСЦсся.

ВеретСЦнниця поширена в Карпатах вСЦд рСЦвнин до полонини, проте частСЦше мешкаСФ в листяних або змСЦшаних лСЦсах, у вологих мСЦiях, з товстою пСЦдстилкою, пСЦдлСЦском, на лСЦсових полянах з чагарниками мохСЦв СЦ папоротей, в долинах струмкСЦв, серед вкритого мохом камСЦння. ВеретСЦнницСЦ в смузСЦ лСЦсу розподСЦленСЦ бСЦльш менш рСЦвномСЦрно незалежно вСЦд висоти над рСЦвнем моря.

Це СФдиний вид ящСЦрок Карпат СЦз присмерково-нСЦчною активнСЦстю. Вдень вони знаходяться в укриттях, покидаючи СЧх тСЦльки в сиру похмуру погоду. Особини, що грСЦються пСЦд прямим або розсСЦяним сонячним промСЦнням, частСЦше спостерСЦгаються в перСЦод вагСЦтностСЦ, в серпнСЦ - вереснСЦ.

ВеретСЦнниць можна знайти в тимчасових сховищах з кСЦнця березня по жовтень на рСЦвнинСЦ СЦ з кСЦнця квСЦтня по вересень в горах.

НайбСЦльш сприятливСЦ умови для цього виду при температурСЦ повСЦтря 18В°.

Шлюбний перСЦод починаСФться у серединСЦ квСЦтня. ЗакСЦнчуСФться на початку липня. ВеретСЦнниця - вид яйцеживородний. ПСЦд час вагСЦтностСЦ, що триваСФ 2,5-3 мСЦсяцСЦ, розвиваСФться 6-17 яСФць розмСЦром 9x16Вамм. З яСФць виходять цСЦлком розвинутСЦ дитинчата, здатнСЦ до самостСЦйного життя.

Народження молодСЦ в Карпатах вСЦдбуваСФться, враховуючи спостереження на сусСЦднСЦх територСЦях, з кСЦнця липня до кСЦнця вересня.

Довжина тСЦла новонароджених веретСЦнниць 71-118Вамм. Статеве дозрСЦвання у них вСЦдбуваСФться на третьому роцСЦ життя при мСЦнСЦмальних розмСЦрах тулуба самця 82, самки 80Вамм. ВСЦдома максимальна тривалСЦсть життя веретСЦнницСЦ - 50 рокСЦв, середня - 20-30 рокСЦв.

ВеретСЦнницСЦ поСЧдають дощових черв'якСЦв, голих слимакСЦв СЦ павукСЦв, багатонСЦжок, мурашок СЦ СЧх личинок, двокрилих СЦ СЦнших безхребетних. Вони дуже часто знищуються людьми, якСЦ приймають СЧх за отруйних змСЦй. На них нападають хижСЦ птахи СЦ мСЦдянки.

ВеретСЦнниця - малорухлива тварина, рухаСФться у зв'язку з обмеженою еластичнСЦстю тулуба широкими вигинами тСЦла, але серед рослинностСЦ, в пСЦдстилцСЦ або мСЦж камСЦнням пробираСФться досить швидко. Присмерковий спосСЦб життя СЦ ламкий хвСЦст (аутотомСЦя) служить захистом вСЦд ворогСЦв.

ЛиняСФ веретСЦнниця, як СЦ СЦншСЦ ящСЦрки, кСЦлька разСЦв протягом року, залишаючи пСЦсля себе подСЦбно змСЦям цСЦлий виповзок. У шлюбний перСЦод самець бСЦльш рухомий, пСЦд час спаровування вСЦн хапаСФ самку щелепами за шию так, що потСЦм залишаСФться помСЦтний слСЦд.

РозшукуСФ здобич веретСЦнниця активно, обмацуСФ СЧСЧ язиком, потСЦм розкриваСФ рот СЦ, не поспСЦшаючи, хапаСФ. Якщо одну СЦ ту ж здобич хапають двСЦ ящСЦрки цього виду, вони починають обертатися навколо своСФСЧ осСЦ тСЦла в рСЦзнСЦ боки СЦ розривають СЧСЧ.

У тимчасових сховищах пСЦд камСЦнням, стовбурами дерев, що впали, вони часто зустрСЦчаються разом з прудкими СЦ живородними ящСЦрками. Зимують веретСЦнницСЦ в норах гризунСЦв, пСЦд гнилими пеньками, на глибинСЦ до 70Васм вСЦд поверхнСЦ землСЦ. За спостереженнями рСЦзних авторСЦв (ДаревськСЦй, 1969; Juszczyk, 1974), веретСЦнницСЦ збираються в мСЦiях зимСЦвель по 20-30 особин СЦ бСЦльше.

ВеретСЦнниця поСЧдаСФ дуже шкСЦдливих слимакСЦв, якСЦ СФ для бСЦльшоСЧ частини птахСЦв СЦ плазунСЦв недоступними або неСЧстСЦвними. У зв'язку з цим веретСЦнниць можна рекомендувати як бСЦологСЦчний метод боротьби СЦз слимаками в теплицях СЦ оранжереях. Тому СЧх слСЦд вважати корисними СЦ охороняти [6].



Висновки


Робота була присвячена вивченню видового рСЦзноманСЦття ящСЦрок фауни УкраСЧни. В результатСЦ наших дослСЦджень ми зтАЩясували:

  • У фаунСЦ УкраСЧни СФ два види безногих ящСЦрок - жовтопуз безногий та веретСЦнниця ламка, серед яких жовтопуз СФ найбСЦльшою ящСЦркою УкраСЧни СЦ може досягати 1Вам.

З-помСЦж ящСЦрок, у яких наявнСЦ кСЦнцСЦвки, найбСЦльшою СФ зелена ящСЦрка з добре вираженим статевим диморфСЦзмом. КрСЦм рСЦзницСЦ у вСЦдношеннСЦ довжини тулуба до довжини хвоста, характерна також рСЦзниця у вСЦдносних розмСЦрах голови (у самцСЦв голова вСЦдносно бСЦльша). У самцСЦв стегновСЦ пори значно бСЦльшСЦ, нСЦж у самок, СЦ мають форму косо розташованого, витягненого овалу. МолодСЦ особини, якСЦ вже стали статевозрСЦлими, мають ряд вСЦдмСЦн у забарвленнСЦ. Спина у них рСЦзноманСЦтних вСЦдтСЦнкСЦв зеленого кольору, що на боках, попереку та зовнСЦшнСЦй поверхнСЦ заднСЦх кСЦнцСЦвок переходить у свСЦтло бурий, а голова зверху бурувато-зелена. Найменшою у фаунСЦ УкраСЧни СФ живородяща ящСЦрка, довжина тСЦла якоСЧ не перевищуСФ 60-65Вамм. ДорослСЦ ящСЦрки зверху бурого, горСЦхового, жовтуватого, СЦнодСЦ зеленуватого або темно-оливкового кольору з дрСЦбними чорними плямками.

В УкраСЧнСЦ зелена ящСЦрка зустрСЦчаСФться дуже часто, бо поширена в межах Степу СЦ ЛСЦсостепу та в Карпатах. Фоновий вид прудка ящСЦрка поширений на захСЦд вСЦд лСЦнСЦСЧ, що проходить приблизно вСЦд ст. Ворожба в пСЦвнСЦчнСЦй частинСЦ УкраСЧни до ДнСЦпропетровська, перетинаСФ ДнСЦпро СЦ звертаСФ на пСЦвденний схСЦд в напрямку Скадовська. Живородяща ящСЦрка поширена переважно в полСЦських районах як на ПравобережжСЦ, так СЦ на ЛСЦвобережжСЦ та в гСЦрських районах Карпат. В межах краСЧни, крСЦм КримськоСЧ областСЦ, кримська ящСЦрка зустрСЦчаСФться на узбережжСЦ Чорного моря вСЦд Дунаю до ДнСЦпра. Щодо скельноСЧ ящСЦрки, то цей вид поширений лише в гСЦрськСЦй частинСЦ КримськоСЧ областСЦ, в районах, що лежать на пСЦвдень вСЦд ССЦмферополя. ПСЦщана ящСЦрка поширена в пСЦвденнСЦй частинСЦ УкраСЧни, включаючи й степовий Крим. Кримський голопалий гекон зустрСЦчаСФться лише в КримськСЦй областСЦ УкраСЧни. Найменш поширеним СФ жовтопуз безногий, який мешкаСФ в пСЦвденнСЦй частинСЦ Криму СЦ СФ видом, занесеним в Червону Книгу УкраСЧни. ВеретСЦнниця - малочисельний вид, який також потребуСФ охорони через схожСЦсть зСЦ змСЦями.

  • РСЦчний цикл активностСЦ ящСЦрок фауни УкраСЧни СФ схожим. ВСЦд зимовоСЧ сплячки прокидаються у квСЦтнСЦ - травнСЦ (винятком СФ жовтопуз, який прокидаСФться на початку березня), а ховаються, впадаючи у сплячку в жовтнСЦ - вереснСЦ. Парування вСЦдбуваСФться зазвичай одразу пСЦсля того, як ящСЦрки прокидаються вСЦд сплячки СЦ триваСФ до травня - червня. Характерним СФ те, що прудка ящСЦрка створюСФ бСЦльш-менш постСЦйнСЦ пари. Час появи молодСЦ СФ рСЦзним. Так, у липнСЦ - серпнСЦ зтАЩявляються малята зеленоСЧ, прудкоСЧ та живородноСЧ ящСЦрки, а у вереснСЦ - малята кримськоСЧ, скельноСЧ, пСЦщаноСЧ ящСЦрки, жовтопуза та веретСЦнницСЦ. При чому живородна ящСЦрка СЦ веретСЦнниця СФ яйцеживородними. БСЦльшСЦсть ящСЦрок СФ типовими денними тваринами, серед яких пСЦщана ящСЦрка СФ сонцелюбною, а живородна - вологолюбною СЦ добре плаваСФ. Гекон характеризуСФться присмерковою активнСЦстю, а веретСЦнниця - присмерково-нСЦчною.
  • До ЧервоноСЧ Книги УкраСЧни занесений вид жовтопуз безногий, який потребуСФ особливоСЧ охорони. Також потребують охорони веретСЦнниця ламка СЦ кримський голопалий. До того ж усСЦ види ящСЦрок фауни УкраСЧни знищують сСЦльськогосподарських шкСЦдникСЦв, тому СЧх слСЦд вважати корисними СЦ охороняти.



ЛСЦтература


  1. АкимушкинВаИ.И.ВаМир животных. Рассказы о змеях, крокодилах, черепахах, лягушках, рыбах. - М.: "Молодая гвардия». - 1974. - 320Вас.
  2. ДаревскийВаИ.С., К биологии прыткой ящерицы, "Природа», №9. - 1946.
  3. НаумовВаН.П., КарташевВаН.Н.ВаЗоология позвоночных. - Ч.Ва2. - М.: "Высшая школа». - 1979. - 272Вас.
  4. РудниковВаВ.А.ВаБольшая энциклопедия Кирилла и Мефодия. - 2003.
  5. ТаращукВаВ. РЖ. Фауна УкраСЧни: ЗемноводнСЦ та плазуни. - Т. 7. - К.: АН УРСР. - 1959. - 246Вас.
  6. ЩербакВаН.Н.ВаЗемноводные и пресмыкающиеся Украинских Карпат.-К.: Наукова думка. - 1980. - 266Вас.


Размещено на Allbest.ru

Страницы: Назад 1 Вперед