Людина - соцСЦальна СЦстота

курсовая работа: Социология

Документы: [1]   Word-116239.doc Страницы: Назад 1 Вперед

Вступ


АктуальнСЦсть теми дослСЦдження. Стосовно проблеми людини в соцСЦологСЦСЧ використовуСФться значний поняттСФвий апарат. Це зумовлено, передусСЦм, складнСЦстю феномена людини. НайбСЦльш узагальненим родовим СФ поняття "людина». Зазвичай, людину визначають як бСЦосоцСЦальну СЦстоту, що СФ вищою ланкою розвитку живих органСЦзмСЦв шляхом СЧх еволюцСЦСЧ, а також передумовою й активним суб'СФктом культурноСЧ еволюцСЦСЧ. Зважаючи на багатоаспектнСЦсть вияву сутностСЦ людини, науковцСЦ визначають СЧСЧ через найбСЦльш "астивСЦ СЧй характеристики, зокрема: людина як природна, дСЦяльна, предметна, свСЦдома та суспСЦльна СЦстота. СоцСЦологСЦчний аналСЦз потребуСФ розгляду людини з позицСЦй СЧСЧ взаСФмодСЦСЧ з СЦншими людьми, соцСЦальними СЦнститутами, соцСЦальною системою загалом тощо.

Поняття "СЦндивСЦд» характеризуСФ людину як вСЦдособленого, поодинокого, конкретного представника людськоСЧ спСЦльностСЦ (конкретний учень, студент, викладач, бСЦзнесмен). Це поняття в соцСЦологСЦСЧ використовуСФться тодСЦ, коли треба розглянути конкретних людей як членСЦв якоСЧсь спСЦльноти, групи, класу, нацСЦСЧ чи представникСЦв вибСЦрковоСЧ сукупностСЦ. РЖснуСФ специфСЦка використання цього поняття в соцСЦологСЦСЧ. Опитавши, наприклад, сто офСЦцерСЦв, соцСЦолог отримуСФ СЦнформацСЦю вСЦд конкретних СЦндивСЦдСЦв, СЦ вона СФ суб'СФктивною, але шляхом застосування певних соцСЦологСЦчних процедур здобуваСФ знання про суспСЦльну думку типового офСЦцера, що набуваСФ об'СФктивного характеру.

Поняття "СЦндивСЦдуальнСЦсть» СФ похСЦдним вСЦд поняття "СЦндивСЦд» СЦ вСЦдтворюСФ те неповторне, специфСЦчне, унСЦкальне, своСФрСЦдне, чим один СЦндивСЦд вСЦдрСЦзняСФться вСЦд СЦншого. ЦСЦ вСЦдмСЦнностСЦ можуть бути абсолютно рСЦзними, починаючи вСЦд природних рис, особливостей поведСЦнки та закСЦнчуючи манерою ходи чи специфСЦкою одягу. Це поняття надзвичайно поширене в психологСЦСЧ, у соцСЦологСЦСЧ ж його застосування обмежене.

Поняття "особистСЦсть» входить у науковий обСЦг для визначення в людинСЦ не даних вСЦд природи, а в набутих у спСЦвжиттСЦ з СЦншими людьми характеристик, якСЦ називаються соцСЦальними. Отже, особистСЦсть - це соцСЦальна характеристика людини через комплекс ознак, яких вона набуваСФ в суспСЦльствСЦ внаслСЦдок залучення СЧСЧ до системи суспСЦльних вСЦдносин. Саме тому особистСЦстю не можна народитися, нею можна лише стати в суспСЦльствСЦ. Формування особистостСЦ вСЦдбуваСФться з часом, коли СЦндивСЦд СЦз пасивного об'СФкта перетворюСФться на активного суб'СФкта суспСЦльних вСЦдносин, здСЦйснюючи "асну дСЦяльнСЦсть, набуваючи знань, досвСЦду, культури, досягаючи певних статусСЦв тощо.

Отже, проблеми людини, СЧСЧ сутностСЦ, природи та призначення, СЧСЧ сучасного та майбутнього, СЧСЧ соцСЦальноСЧ природи СФ одними з актуальних у соцСЦологСЦчному пСЦзнаннСЦ. Цим СЦ зумовлений вибСЦр теми курсового дослСЦдження ВлЛюдина, як соцСЦальна СЦстота»

Мета дослСЦдження - проаналСЦзувати сутнСЦсть людини, СЧСЧ призначення з точки зору соцСЦологСЦСЧ, дослСЦдити особливостСЦ розвитку механСЦзму соцСЦалСЦзацСЦСЧ людини, особистостСЦ в суспСЦльствСЦ.

Мета дослСЦдження потребуСФ вирСЦшення таких завдань:

  • розглянути поняття "людина» з точки зору соцСЦологСЦСЧ;
  • визначити основнСЦ соцСЦологСЦчнСЦ пСЦдходи до визначення людини;
  • охарактеризувати структуру соцСЦалСЦзацСЦСЧ особистостСЦ;
  • виявити специфСЦку умов та чинникСЦв механСЦзму соцСЦалСЦзацСЦСЧ людини, особистостСЦ в суспСЦльствСЦ.

Об'СФктом дослСЦдження СФ людина, як основна категорСЦя у соцСЦальному пСЦзнаннСЦ.

Предмет дослСЦдження - специфСЦка становлення соцСЦальноСЧ людини, особливостСЦ соцСЦалСЦзацСЦСЧ людини в суспСЦльство.

Теоретичне та практичне значення результатСЦв дослСЦдження. Результати дослСЦдження можуть бути використанСЦ студентами пСЦд час пСЦдготовки до занять з загальноСЧ соцСЦологСЦСЧ, соцСЦологСЦСЧ особистостСЦ, при написання наукових робСЦт рСЦзного виду тощо.

Структура роботи. ДослСЦдження складаСФться зСЦ вступу, двох роздСЦлСЦв, висновкСЦв, списку використаних джерел, що налСЦчуСФ 30 найменувань.



1. СутнСЦсть та специфСЦка людини у соцСЦологСЦчному пСЦзнаннСЦ


1.1 БСЦсоцСЦальне буття людини - соцСЦологСЦчнСЦ вимСЦри


Буття людини СФ найбСЦльш загальною категорСЦСФю фСЦлософськоСЧ антропологСЦСЧ, що вСЦдображаСФ всСЦ прояви людини, СЧСЧ СЦндивСЦдуальнСЦ та родовСЦ ознаки. Хоча буття людини тимчасове СЦ перехСЦдне, в ньому свСЦт набуваСФ свСЦдомостСЦ, розвиваСФться через розвиток людини. За своСФю всезагальнСЦстю СЦ методологСЦСФю потенцСЦалу буття людини надаСФ змСЦсту буттю свСЦту. З переходом окремоСЧ людини в небуття, свСЦт пСЦзнаСФться СЦншою людиною в буттСЦ наступних поколСЦнь. Саме в нескСЦнченнСЦй змСЦнСЦ поколСЦнь полягаСФ змСЦст життя людини як представника роду [2, 53].

ОскСЦльки буття людини СФ вищим ступенем буття свСЦту, воно характеризуСФться якСЦсно новими, порСЦвняно з природними, показниками (якостями). ВидСЦляють бСЦологСЦчне, соцСЦальне та буття людини як духовного феномена. ДиференцСЦацСЦя людського буття на окремСЦ форми вСЦдкриваСФ шлях до пСЦзнання тих якСЦсних особливостей людини, якСЦ, виростаючи з природних форм, якСЦсно перевищують СЧх за багатьма показниками.

ЗагальновСЦдомо, що людина починаСФ своСФ буття в свСЦтСЦ як бСЦологСЦчний органСЦзм. Якщо розглядати людину виключно як бСЦологСЦчний феномен, який СЦснуСФ для задоволення бСЦологСЦчних потреб (харчування, видСЦлення, статевий потяг, дСЦтонародження, боротьба за життя в екстремальних умовах, захоплення життСФвого простору), то цСЦ прояви СЦнстинкту життя притаманнСЦ людинСЦ, як СЦ представникам тваринного свСЦту. Однак у процесСЦ розвитку людина стаСФ частиною соцСЦуму СЦ усвСЦдомлюСФ необхСЦднСЦсть задоволення соцСЦальних потреб та СЦнтересСЦв, керуючись певними цСЦнностями та правилами поведСЦнки. ВСЦдбуваСФться соцСЦалСЦзацСЦя людини, тобто процес, завдяки якому вона засвоюСФ "норми СЧСЧ групи таким чином, що через формування "асного "Я», проявляСФться унСЦкальнСЦсть даного СЦндивСЦда як особи» [10, 140]. Людина, яка, з одного боку, СФ носСЦСФм соцСЦальних якостей, а з СЦншого - продуктом суспСЦльного розвитку, субтАЩСФктом працСЦ, спСЦлкування СЦ пСЦзнання, детермСЦнованих конкретно-СЦсторичними умовами розвитку (особа) в цих вСЦдносинах проявляСФ своСФ соцСЦальне буття.

СоцСЦальне буття не заперечуСФ бСЦологСЦчне. Навпаки, бСЦологСЦчне в людському розвитку пСЦд впливом соцСЦального трансформуСФться на вищий рСЦвень розвитку. У соцСЦальнСЦй дСЦяльностСЦ людина не заперечуСФ в собСЦ бСЦологСЦчне, а змСЦнюСФ його, завдяки чому СЦснуСФ взаСФмозвтАЩязок, взаСФмообумовленСЦсть СЦ СФднСЦсть бСЦологСЦчного та соцСЦального.

З моменту виникнення зусилля людини були спрямованСЦ на подолання "асних тваринних СЦнстинктСЦв, проте цей акт виходив не вСЦд окремоСЧ людини, а вСЦд первСЦсного соцСЦуму (общини) СЦ отримав свСЦй вираз у виглядСЦ табу. Саме соцСЦальна складова людини зумовлюСФ необхСЦднСЦсть СЦснування певних правил для нормального спСЦвжиття.

Однак СФднСЦсть бСЦологСЦчного СЦ соцСЦального буття людини стаСФ можливою лише внаслСЦдок наяностСЦ духовноСЧ складовоСЧ в буттСЦ людини. ЦСЦ три форми буття лише в СФдностСЦ можуть розкрити СЧСЧ сутнСЦсть. РозумСЦння людини як бСЦосоцСЦальноСЧ СЦстоти з неминучСЦстю потребуСФ визнання певного рСЦвня цСЦнностСЦ людини, але пСЦдставою такоСЧ цСЦнностСЦ СФ не наявнСЦсть бСЦологСЦчних ознак СЦ не можливСЦсть групового СЦснування (що притаманно СЦ тваринам), а саме духовний елемент, який СФ специфСЦчною, "астивою лише людинСЦ формою бутя [25, 37].

Система соцСЦологСЦчного знання маСФ складну структуру, в якСЦй можна видСЦлити два рСЦвнСЦ: теоретичний СЦ прикладний. В центрСЦ цих двох рСЦвнСЦв СФ система "людина - суспСЦльство», соцСЦологСЦчнСЦ ролСЦ та духовний свСЦт особистостСЦ, СЧСЧ види дСЦяльностСЦ, взаСФмозвтАЩязки з СЦншими людьми.

В наш час абсолютна бСЦльшСЦсть учених (як украСЧнських, так СЦ зарубСЦжних) розглядають людину в СФдностСЦ СЧСЧ бСЦологСЦчних та соцСЦологСЦчних якостей. Людина СФ бСЦологСЦчна СЦстота, що надСЦлена здатнСЦстю мислити, виготовляти знаряддя працСЦ СЦ олюднювати навколишнСЦй свСЦт. Кожна людина поСФднуСФ в собСЦ загальне, особисте, одиночне. На вСЦдмСЦну вСЦд тварини, людина СФ представником виду Homo Sapiens [25, 39]. Це в нСЦй загальне. Вона належить до певноСЧ раси, нацСЦональностСЦ, СФ чоловСЦком чи жСЦнкою, тобто належить до певноСЧ статСЦ. Це в нСЦй особисте. На кСЦнець, вона володСЦСФ СЦндивСЦдуальними якостями, якСЦ притаманнСЦ лише СЧСЧ однСЦй. Це в нСЦй одиничне. Отже, кожна людина своСЧми соцСЦальними СЦ бСЦологСЦчними якостями звтАЩязана СЦз загальним, тобто суспСЦльством.

РЖндивСЦд - це конкретна людина з притаманними СЧй СЦндивСЦдуальними якостями. Особа (особистСЦсть) - це не сама по собСЦ людина, а СЧСЧ соцСЦальна характеристика СЦ рСЦвень СЧСЧ СЦндивСЦдуальностСЦ та суспСЦльноСЧ свСЦдомостСЦ, духовноСЧ потреби та СЦнтереси, цСЦнностСЦ орСЦСФнтацСЦСЧ, ставлення до СЦнших людей СЦ т.СЦн. Це СФднСЦсть соцСЦального СЦ СЦндивСЦдуального в людинСЦ, яка не народжуСФться особистСЦстю, а стаСФ нею в процесСЦ соцСЦалСЦзацСЦСЧ, здобуваючи знання СЦ соцСЦальний досвСЦд, використовуючи те, що створено СЦншими.

БСЦологСЦчнСЦ особливостСЦ людини вСЦдображаються на СЧСЧ нервових процесах, темпераметрСЦ, характерСЦ та СЦнших людських "астивостях, а також на процесах навчання та виховання.

Проте людське в людинСЦ здаСФться не бСЦологСЦчними механСЦзмами, а соцСЦальним оточенням, всСЦСФю людською культурою. ВсСЦ нормальнСЦ за народженням дСЦти здатнСЦ до необмеженого духовного розвитку. На будь-якСЦй бСЦологСЦчнСЦй основСЦ можна сформувати соцСЦально-позитивну особистСЦсть. Все залежить вСЦд характеру соцСЦального оточення, вСЦд змСЦсту освСЦти СЦ виховання [29, 11].


1.2 Погляди на визначення соцСЦального в людинСЦ в СЦсторСЦСЧ соцСЦологСЦчноСЧ думки


Людина СФ об'СФктом наукового СЦнтересу рСЦзних соцСЦогуманСЦтарних наук. ОсновнСЦ проблеми людини в рСЦзнСЦ часи СЦ по-рСЦзному трактувались представниками окремих соцСЦологСЦчних шкСЦл СЦ напрямСЦв.
Давньогрецька культурна традицСЦя розробляла концепцСЦю "людини розумноСЧ» (homo sapiens), яка утверджуСФ думку про вСЦдмСЦннСЦсть людини СЦ тварини за ознакою розумностСЦ. Вона виявилася вельми плСЦдною СЦ стСЦйкою; породила уявлення про всемогутнСЦсть людського розуму СЦ мСЦцну рацСЦоналСЦстичну парадигму як у фСЦлософСЦСЧ, так СЦ в соцСЦологСЦСЧ.

Принципово нове осмислення людини "астиве християнству, яке, звСЦльнивши СЧСЧ вСЦд "ади Космосу СЦ природи, поставило в залежнСЦсть вСЦд Бога. ВСЦд цих часСЦв людина богоподСЦбна дСЦстаСФ певну самоцСЦннСЦсть, незалежну вСЦд космогонСЦчних сюжетСЦв; зароджуСФться СЦдеальне уявлення про неСЧ як центральну та найвищу мету свСЦтобудови; всСЦ явища свСЦту сприймаються з точки зору досвСЦду СЦ цСЦнностей людини. ОсобистСЦсть трактуСФться як божественне начало. Християнство вважаСФ людину безумовною цСЦннСЦстю [29, 34].

НатуралСЦстичнСЦ, позитивСЦстськСЦ, прагматичнСЦ вчення розглядають "людину дСЦяльну» (homo faber), СЦгноруючи сутнСЦсну вСЦдмСЦннСЦсть мСЦж людиною СЦ твариною; людина вважаСФться особливим рСЦзновидом тварини, що маСФ бСЦльшу сукупнСЦсть природних ознак. УсСЦ психСЦчнСЦ й духовнСЦ феномени, згСЦдно з цСЦСФю версСЦСФю, укорСЦненСЦ у вСЦдчуттях, СЦнстинктах. Ця концепцСЦя знайшла своСФ втСЦлення у вченнях О.ВаКонта СЦ Г.ВаСпенсера, пСЦзнСЦше - в сучаснСЦй соцСЦобСЦологСЦСЧ.

Четверта антропологСЦчна версСЦя рСЦшуче заперечуСФ прогресивнСЦсть "людини розумноСЧ», "людини богоподСЦбноСЧ» СЦ "людини дСЦяльноСЧ», визнаючи СЧх як СЦстоту прагнучу. Розум вона розцСЦнюСФ як глухий кут еволюцСЦСЧ, наслСЦдок втрати "волСЦ до життя». У цСЦй версСЦСЧ переважають СЦррацСЦональнСЦ мотиви СЦ суб'СФктивСЦстськСЦ орСЦСФнтацСЦСЧ.

Загалом етапи розвитку фСЦлософськоСЧ антропологСЦСЧ (вчення про людину) демонструють поступове ускладнення, змСЦну уявлень про людину та особистСЦсть. СоцСЦологСЦчнСЦ пСЦдходи до вивчення людини, незалежно вСЦд способу тлумачення понять "людина» та "особистСЦсть», визнають людську особистСЦсть своСФрСЦдним утворенням, що безпосередньо чи опосередковано виводиться з соцСЦальних факторСЦв [26, 97-98].

РСЦзноманСЦтнСЦ соцСЦологСЦчнСЦ дослСЦдження сутСЦ, змСЦсту та якСЦсних характеристик соцСЦального в людинСЦ намагаються визначити, якСЦ характеристики особистостСЦ зумовлюють СЧСЧ соцСЦальну активнСЦсть - бСЦологСЦчнСЦ чи соцСЦальнСЦ, рацСЦональнСЦ чи СЦррацСЦональнСЦ, СЦндивСЦдуальнСЦ неповторнСЦ особливостСЦ чи набСЦр соцСЦальних норм СЦ цСЦнностей суспСЦльства, а також, що найкраще репрезентуСФ людину - СЧСЧ свСЦдомСЦсть чи поведСЦнка.
ЗумовленСЦсть соцСЦального життя людини бСЦологСЦчними чинниками СЦ закономСЦрностями висували на переднСЦй план соцСЦальний дарвСЦнСЦзм та расово-антропологСЦчний напрям. НинСЦ такСЦ СЦдеСЧ характернСЦ для соцСЦобСЦологСЦСЧ, яка вважаСФ людину типовим представником тваринного свСЦту. Критикуючи подСЦбнСЦ погляди, соцСЦологи зазначають, що вони виникли як протест проти марксистськоСЧ теорСЦСЧ людини-особистостСЦ, яка СЦнтерпретуСФ людську природу як продукт соцСЦальних сил.

Серед соцСЦологСЦчних вчень СФ концепцСЦСЧ, якСЦ у ланцюгу "природне (бСЦологСЦчне) - соцСЦальне» в людинСЦ абсолютизують першу або другу складову (соцСЦобСЦологСЦя - марксизм). Таке спСЦввСЦдношення може бути одним з критерСЦСЧв побудови типологСЦСЧ соцСЦальних теорСЦй особистостСЦ.
ДеякСЦ соцСЦологи розглядають спСЦввСЦдношення рацСЦонального та СЦррацСЦонального у людинСЦ, що можна вважати наступним критерСЦСФм у класифСЦкацСЦСЧ соцСЦологСЦчних поглядСЦв на особистСЦсть. Наприклад, у теорСЦях соцСЦального прогресу (А.ВаТюрго, Ж.ВаКондорсе, РЖ. Кант, О.ВаКонт) переважаСФ вСЦра у всемогутнСЦсть людського розуму та СЦнтелекту. ЗгСЦдно з цСЦСФю концепцСЦСФю соцСЦальний прогрес людства СФ продуктом розумового розвитку СЦ дСЦяльностСЦ людини, залежить вСЦд СЧСЧ СЦнтелектуальноСЧ основи. ПСЦзнСЦше М.ВаВебер розвиваСФ СЦдею зростаючоСЧ рацСЦональностСЦ суспСЦльного життя, вСЦдштовхуючись вСЦд переконання у переходСЦ вСЦд афективноСЧ й традицСЦйноСЧ дСЦяльностСЦ особистостСЦ до цСЦннСЦсно - та цСЦлерацСЦональноСЧ поведСЦнки [26, 103].

Прихильники психологСЦчного напряму в захСЦднСЦй соцСЦологСЦСЧ XIX ст. (Г.ВаЛебон у концепцСЦСЧ "психологСЦСЧ натовпу», У.ВаМак-Дугалл у теорСЦСЧ СЦнстинктивСЦзму, В.ВаПарето) у соцСЦальнСЦй дСЦСЧ та поведСЦнцСЦ людиниСЦ вбачають перевагу нелогСЦчних вчинкСЦв, якСЦ виступають в цих концепцСЦях результатом чуттСФвого стану людини, продуктом СЦррацСЦонального психСЦчного процесу. У спСЦввСЦдношеннСЦ почуттСЦв СЦ розуму вони вСЦддають прСЦоритет почуттям, якСЦ, на СЧх думку, СФ СЦстинними рушСЦйними силами СЦсторСЦСЧ.

Продовженням цих концепцСЦй СФ соцСЦологСЦя фрейдизму. На думку Фрейда, початком СЦ основою життя людини, в тому числСЦ й соцСЦальноСЧ, СФ СЦнстинкти, потяги СЦ бажання, притаманнСЦ органСЦзму людини. Людська життСФдСЦяльнСЦсть СФ результатом боротьби двох основних СЦнстинктСЦв - сексуального та агресивного, якСЦ СФ рушСЦями прогресу, визначаючи дСЦяльнСЦсть рСЦзних соцСЦальних груп, народСЦв СЦ держав. ЦСЦ погляди продовжуються у сучасному неофрейдизмСЦ (Е.ВаФромм), який придСЦляСФ увагу соцСЦальному в людинСЦ, розглядаючи ставлення СЦндивСЦда до свСЦту СЦ собСЦ подСЦбних [22, 54].

НинСЦ в соцСЦологСЦСЧ переважаСФ синтезований пСЦдхСЦд до оцСЦнки цих двох аспектСЦв внутрСЦшнього життя людини та СЧСЧ соцСЦальноСЧ поведСЦнки, трактуючи людину-особистСЦсть як сукупнСЦсть рацСЦональних СЦ чуттСФвих сутнСЦсних якостей.

Ще одна група соцСЦологСЦчних теорСЦй людини розглядаСФ спСЦввСЦдношення СЦндивСЦдуального та колективного, суспСЦльного начал у людинСЦ. КонцепцСЦСЧ символСЦчного СЦнтеракцСЦонСЦзму та феноменологСЦчноСЧ соцСЦологСЦСЧ на переднСЦй план висувають думки про зумовленСЦсть соцСЦальних реалСЦй свСЦту СЦндивСЦдуальними прагненнями СЦ бажаннями, втСЦленими у взаСФмодСЦСЧ суб'СФктСЦв або духовних взаСФмозв'язках людини.

Е.ВаДюркгейм започаткував традицСЦю першостСЦ й вищостСЦ колективних уявлень, згСЦдно з якою СЦндивСЦдуальний свСЦт людини визначаСФться колективною свСЦдомСЦстю (уявленнями), СЦндивСЦдуальнСЦсть людини СФ похСЦдною вСЦд надСЦндивСЦдуальних колективних духовних феноменСЦв, цСЦлковито залежна СЦ вторинна щодо них.

Зважаючи на свСЦдомСЦсть або поведСЦнку (дСЦяльнСЦсть) людини, соцСЦологСЦчнСЦ концепцСЦСЧ бСЦхевСЦоризму зосереджуються на соцСЦальнСЦй зумовленостСЦ поведСЦнки СЦ вчинкСЦв людини, з'ясуваннСЦ причин СЦ мотивСЦв соцСЦальноСЧ дСЦяльностСЦ людини [22, 58].


1.3 КонкретизацСЦя сутностСЦ людини у поняттСЦ "особа», "особистСЦсть»


З народження людина одержуСФ таку тСЦлесну органСЦзацСЦю, в якСЦй запрограмована можливСЦсть СЧСЧ унСЦверсального соцСЦально-дСЦяльного розвитку. СоцСЦальне життя розвиваСФ специфСЦчнСЦ людськСЦ бСЦологСЦчнСЦ якостСЦ. Тому суспСЦльне становище людини СФ СЧСЧ природним станом.

СоцСЦологСЦя по-рСЦзному трактуСФ поняття "людина», "особистСЦсть», "СЦндивСЦд». Поняття "людина» СФ родовим, вказуСФ на якСЦсну вСЦдмСЦннСЦсть людей вСЦд тварин, служить для характеристики всезагальних, притаманних усСЦм людям якостей СЦ особливостей, якСЦ знаходять свСЦй вияв у назвСЦ "homo sapiens». "РЖндивСЦд» означаСФ конкретну людину, одиничного представника людського роду. "ОсобистСЦсть» служить для характеристики соцСЦального в людинСЦ. ОсобистСЦсть, на вСЦдмСЦну вСЦд людини, СФ продуктом не тСЦльки природи, а й суспСЦльства, суб'СФктом соцСЦальних процесСЦв. ОсобистСЦсть - усталений комплекс якостей людини, набутих пСЦд впливом вСЦдповСЦдноСЧ культури суспСЦльства, конкретних соцСЦальних груп СЦ спСЦльнот, до яких вона належить СЦ до життСФдСЦяльностСЦ яких залучена [2, 41].

Поняття "особистСЦсть» вживаСФться стосовно кожноСЧ людини, оскСЦльки вона СФ носСЦСФм важливих рис певного суспСЦльства. Головне в особистостСЦ - не абстрактна фСЦзична природа, а СЧСЧ соцСЦальна якСЦсть.

ТермСЦн "СЦндивСЦдуальнСЦсть» означаСФ особливСЦ й специфСЦчнСЦ якостСЦ природнСЦ, соцСЦальнСЦ, фСЦзСЦологСЦчнСЦ, психологСЦчнСЦ, успадкованСЦ й набутСЦ, якСЦ вСЦдрСЦзняють одну людину вСЦд СЦнших, вплив на соцСЦальнСЦ процеси та мСЦiе в них.

Узагальнено суспСЦльна сутнСЦсть людини конкретизуСФться у поняттСЦ "особа», яке розкриваСФ предметнСЦ ознаки СЦндивСЦдуальностСЦ щодо окремих соцСЦальних структур - груп, колективСЦв, органСЦзацСЦй, рухСЦв, партСЦй, СЦнститутСЦв та СЦнших спСЦльнот. Саме поняття "особа» розкриваСФ соцСЦальну роль, яку вСЦдСЦграють окремСЦ соцСЦальнСЦ верстви у життСФдСЦяльностСЦ суспСЦльства.

ПорСЦвнюючи цСЦ поняття, можна дСЦйти висновку, що кожен СЦндивСЦд СФ людиною, СЦ тСЦльки пСЦд впливом суспСЦльства вСЦн може стати особистСЦстю. При цьому особистСЦсть СФ не тСЦльки конкретним вираженням СЦндивСЦдуальностСЦ людини, а й втСЦленням соцСЦально значущих рис СЦ особливостей даного суспСЦльства, його культури, норм та цСЦнностей. Головним вбачаСФться те, що особистСЦсть - це суб'СФкт соцСЦальних груп, спСЦльнот та соцСЦальних процесСЦв, який може формувати новСЦ соцСЦальнСЦ утворення вСЦдповСЦдно до "асних СЦнтересСЦв [26, 112].

Залежно вСЦд орСЦСФнтацСЦСЧ вчених поняття "особистСЦсть» розкриваСФться переважно у трьох основних аспектах:

    1. Як щось цСЦле, висновок або СФднСЦсть окремих СЦдей, вСЦдчуттСЦв, потягСЦв, цСЦлей, мотивСЦв, вольових актСЦв, установок та СЦнших ознак.
    2. Як утворення, яке зумовлюСФ реакцСЦю на безлСЦч зовнСЦшнСЦх подразникСЦв СЦ впливСЦв, гарантуючи СЦстотСЦ адаптацСЦю СЦ виживання.
    3. Як щось унСЦкальне, неповторне, найцСЦннСЦше, найвище
      в природСЦ та соцСЦальному буттСЦ [26, 114].

Визнаючи цСЦннСЦсть людськоСЧ особистостСЦ, неприпустимСЦсть обмежень щодо пСЦзнання СЧСЧ засобами лише однСЦСФСЧ науковоСЧ диiиплСЦни, бСЦльшСЦсть дослСЦдникСЦв акцентуСФ увагу на соцСЦальнСЦй сутностСЦ буття, на взаСФмозалежностСЦ особистостСЦ й соцСЦального устрою суспСЦльства. Однак такий пСЦдхСЦд нерСЦдко призводить до повного розчинення унСЦкального духовного складу окремоСЧ людини в узагальнених соцСЦальних утвореннях.

Подолавши вузькоспецСЦальний пСЦдхСЦд до уявлень про особистСЦсть, сучасна наука тлумачить це поняття, беручи до уваги взаСФмостосунки соцСЦуму як чогось цСЦлого СЦ особистостСЦ як не менш цСЦлого СЦ неподСЦльного.
РЖснуюча суперечнСЦсть у поглядах на сутнСЦсть особистостСЦ та соцСЦальних реалСЦй зумовлена багатьма причинами, визначальними серед яких СФ ототожнення принципово рСЦзних аспектСЦв пСЦзнання особистостСЦ. Це стосуСФться передусСЦм необхСЦдностСЦ вСЦдокремлення онто - та гносеологСЦчних аспектСЦв пСЦзнання сутностСЦ особистостСЦ та структурних рСЦвнСЦв СЧСЧ органСЦзацСЦСЧ.

ОнтологСЦчний аспект, розкриваючи суть особистостСЦ, вСЦдповСЦдаСФ на питання, що вСЦдрСЦзняСФ особистСЦсть вСЦд СЦнших об'СФктСЦв та суб'СФктСЦв соцСЦального буття. СоцСЦологСЦчний пСЦдхСЦд до цСЦСФСЧ проблеми потребуСФ визначення таких тСЦсно пов'язаних з розумСЦнням сутСЦ особистостСЦ понять, як "СЦндивСЦд», "СЦндивСЦдуальнСЦсть», "особа», "людина». НайзагальнСЦше пСЦзнавальне навантаження несе поняття "людина», яке вСЦдображаСФ уявлення про сучасне людство на планетарному рСЦвнСЦ. Коли йдеться про людину взагалСЦ, кожен розумСЦСФ, що це якСЦсно новий ступСЦнь розвитку природи стосовно свСЦту рослин СЦ тварин, що сучасна людина значно вСЦдрСЦзняСФться вСЦд неандертальцСЦв СЦ кроманьйонцСЦв.

Водночас сучаснСЦ люди дуже рСЦзняться залежно вСЦд мСЦiя проживання, укладу, господарювання, кольору шкСЦри, освСЦченостСЦ та багатьох СЦнших ознак. КрСЦм того, сучасна людина не може зупинити об'СФктивних процесСЦв становлення СЦ змСЦн, притаманних СЧй будь-яких морфологСЦчних, психофСЦзСЦологСЦчних чи соцСЦальних ознак, тобто майбутнСФ може суттСФво полСЦпшити або, навпаки, погСЦршити уявлення про людину.

Таким чином, саме людина СФ тим невСЦд'СФмним елементом будь-якоСЧ соцСЦальноСЧ клСЦтини, безлСЦч форм яких СЦ забезпечуСФ здатнСЦсть людству вСЦдтворювати себе як цСЦлСЦснСЦсть, зберСЦгати СЦ надалСЦ розвивати якостСЦ, необхСЦднСЦ для СЦснування в постСЦйно змСЦнюваних умовах [28, 46-47].

Поняття "СЦндивСЦд» допомагаСФ глибше зрозумСЦти ознаки, за якими людина вСЦдрСЦзняСФться вСЦд СЦнших живих СЦстот. На соцСЦальному рСЦвнСЦ загальне поняття "людина» конкретизуСФться через уявлення про конкретну людину, тобто СЦндивСЦда певного зросту, статСЦ, маси, вСЦку, освСЦти та СЦнших предметних ознак.

Ще чСЦткСЦше деталСЦзуСФ соцСЦальнСЦ ознаки окремого СЦндивСЦда поняття "СЦндивСЦдуальнСЦсть», яке вСЦдображаСФ особливостСЦ всСЦСФСЧ сукупностСЦ соцСЦально-побутових, соцСЦально-економСЦчних, соцСЦально-правових, соцСЦально-етнСЦчних та СЦнших ознак суб'СФкта. ВиявляСФться СЦндивСЦдуальнСЦсть окремоСЧ людини через рСЦвень СЧСЧ здСЦбностей, здатнСЦсть освоювати свСЦт СЦ змСЦнювати себе. У сферСЦ професСЦйноСЧ дСЦяльностСЦ, наприклад, СЦндивСЦдуальнСЦсть виявляСФться через прихильнСЦсть людини до вибору тСЦСФСЧ чи СЦншоСЧ спецСЦальностСЦ. У сферСЦ пСЦзнання вона реалСЦзуСФ потенцСЦал своСЧх здСЦбностей у галузСЦ точних або гуманСЦтарних наук.

Кожна людина СЦндивСЦдуальна за сукупнСЦстю належних СЧй морфогенетичних, психофСЦзСЦологСЦчних та СЦнших ознак, якСЦ на соцСЦальному рСЦвнСЦ СФ предметне вираженими. Так, окремСЦ риси характеру, темпераменту, пам'ятСЦ, сприйняття та СЦншСЦ психологСЦчнСЦ особливостСЦ залежно вСЦд соцСЦального середовища по-рСЦзному розвиваються та виявляються: якщо в середнСЦ вСЦки людей, надСЦлених феноменологСЦчними здСЦбностями, здебСЦльшого спалювали на вогнищСЦ, то нинСЦ дСЦяльнСЦсть екстрасенсСЦв, гСЦпнотизерСЦв, чаклунСЦв, пророкСЦв та СЦнших екстраординарних СЦндивСЦдуальностей розцСЦнюСФться суспСЦльством бСЦльш розважливо [28, 51].

РеалСЦзацСЦя людиною своСЧх СЦндивСЦдуальних якостей у системСЦ зв'язкСЦв мСЦж рСЦзними компонентами соцСЦальних структур вСЦдображаСФ СЧСЧ мСЦiе серед СЦнших людей, погляди на себе СЦ свСЦт, ставлення до себе, намСЦри та СЦн. Цей загальний стан особи у соцСЦальному середовищСЦ характеризуСФ соцСЦальний статус конкретноСЧ людини.

СутнСЦсть людини у широкому соцСЦальному контекстСЦ вСЦдображаСФ поняття "особистСЦсть», у якому сконцентрованСЦ риси СФдностСЦ та протирСЦч мСЦж "мСЦкрокосмом» особи кожного окремого СЦндивСЦда СЦ потенцСЦйними можливостями СЦндивСЦдуальностей вСЦдтворювати СЦ змСЦнювати не тСЦльки себе, але й увесь свСЦт. Тобто поняття особистостСЦ - це своСФрСЦдний барометр соцСЦальноСЧ зрСЦлостСЦ суспСЦльства, в якому кожна людина може реалСЦзовувати себе бСЦльш-менш повно, надто вузько чи досить широко, вСЦльно, активно СЦ творчо чи, навпаки, - пСЦдневСЦльне СЦ пасивно, нагадуючи при цьому гвинтик якогось механСЦзму.

БезвСЦдносного поняття "особистСЦсть» СЦснувати не може, бо сутнСЦсть людини завжди "прив'язана» до того чи СЦншого рСЦвня розвитку суспСЦльства, який вСЦдображаСФ характер виробничих процесСЦв та стосункСЦв мСЦж людьми, тип полСЦтичного устрою держави СЦ ставлення до культурних цСЦнностей. ОсобистСЦсть, таким чином, безпосередньо СЦ водночас опосередковано бере участь у життСЦ як окремих клСЦтин суспСЦльства (сСЦм'я, навчальнСЦ, трудовСЦ, науковСЦ колективи, рухи, партСЦСЧ, органСЦзацСЦСЧ), так СЦ соцСЦального унСЦверсуму загалом, бо так чи СЦнакше наслСЦдки дСЦяльностСЦ окремоСЧ особи чи СЧх спСЦльнот позначаються на станСЦ соцСЦСФтальних (глобальних) процесСЦв життСФдСЦяльностСЦ людства.

ЗагальнСЦ уявлення про свСЦтогляд, статус, соцСЦальну роль особистостСЦ, про вплив на життя людини процесСЦв пам'ятСЦ, темпераменту СЦ стилСЦв мислення потребують розкриття гносеологСЦчних аспектСЦв. ВзагалСЦ гносеологСЦчний пСЦдхСЦд даСФ змогу розглядати особистСЦсть як соцСЦальний суб'СФкт, який перебуваСФ у рСЦзних фазах, на рСЦзних етапах, стадСЦях та рСЦвнях становлення СЦ змСЦн. Зокрема, життСФвий шлях особистостСЦ слСЦд розподСЦляти на такСЦ вСЦдрСЦзки, якСЦ багато в чому коригуються з вСЦком людини. Досить стисло основнСЦ етапи життя можуть бути розкритСЦ через уявлення про дитинство, юнСЦсть, зрСЦлСЦсть СЦ старСЦсть. ДетальнСЦше етапи становлення СЦ змСЦн особистостСЦ розгортаються наступним чином: немовля, дитинство, пСЦдлСЦтковий вСЦк, юнСЦсть, зрСЦлСЦсть, похилий вСЦк СЦ старСЦсть [20, 57].

Певна рСЦч, свСЦтосприйняття дитини чи пСЦдлСЦтка суттСФво вСЦдрСЦзняСФться вСЦд бачення свСЦту зрСЦлими людьми. Не менш суттСФва залежнСЦсть цСЦнностей СЦ поведСЦнки людей вСЦд низки об'СФктивних чинникСЦв, детермСЦнуючих процеси формування особистостСЦ: вояк чи робСЦтник принципово СЦнакше оцСЦнюватимуть одне й те саме явище, нСЦж проповСЦдник чи науковець СЦ, певна рСЦч, СЦнакше дСЦятимуть.

РДднСЦсть у людинСЦ рСЦзних ознак СЦ суперечливих складових частин СЧСЧ сутСЦ потребують розумСЦння того, що особистСЦсть одночасно СФ СЦ цСЦле, СЦ лише частина цСЦлого, виступаСФ носСЦСФм добрих, прогресивних рис СЦ злих сил, вСЦдживаючих тенденцСЦй. Так, одна СЦ та сама людина може бути доброю, розумною, чуйною, квалСЦфСЦкованим працСЦвником, активним провСЦдником певних СЦдей, залишаючися водночас заповзятим противником нових технологСЦй, засобСЦв виробництва, жорстокою СЦ невдячною до своСЧх батькСЦв, носСЦСФм пСЦдступних, злих намСЦрСЦв.

Спроби розкрити механСЦзми формування особистостСЦ, специфСЦки СЧСЧ дСЦй обмежувались останнСЦм часом уявленнями про ролСЦ, якСЦ людина виконуСФ залежно вСЦд обставин, вСЦку, освСЦти СЦ культурного розвитку. Так званий рольовий пСЦдхСЦд багато в чому допомагаСФ глибше зрозумСЦти багатограннСЦсть СЦ полСЦ-функцСЦональнСЦсть особистостСЦ. Однак уявлень про рСЦзнСЦ ролСЦ, якСЦ виконуСФ особистСЦсть, вкрай недостатньо, щоб зрозумСЦти все розмаСЧття соцСЦальних засобСЦв, ознак СЦ чинникСЦв, якСЦ безпосередньо пов'язанСЦ з принципами СЦ формами СЧСЧ структурноСЧ будови [20, 59].



2. СоцСЦалСЦзацСЦя як умова трансформацСЦСЧ людини в особистСЦсть


2.1 СоцСЦальна якСЦсть людини, як елементу соцСЦальних систем


СоцСЦальна якСЦсть людини - сукупнСЦсть взаСФмопов'язаних елементСЦв, якСЦ зумовленСЦ особливостями соцСЦальноСЧ взаСФмодСЦСЧ особистостСЦ з СЦншими людьми у конкретних СЦсторичних умовах. До елементСЦв, що складають соцСЦальнСЦ якостСЦ людини, належать соцСЦально визначена мета СЧСЧ дСЦяльностСЦ; виконуванСЦ нею соцСЦальнСЦ статуси СЦ соцСЦальнСЦ ролСЦ; очСЦкування щодо цих статусСЦв СЦ ролей; норми СЦ цСЦнностСЦ (культура), якими вона керуСФться в процесСЦ дСЦяльностСЦ; система знакСЦв, яку використовуСФ; сукупнСЦсть знань, що дають змогу виконувати прийнятСЦ на себе ролСЦ та орСЦСФнтуватися в навколишньому свСЦтСЦ; рСЦвень освСЦти СЦ спецСЦальноСЧ пСЦдготовки; соцСЦально-психологСЦчнСЦ особливостСЦ; активнСЦсть СЦ ступСЦнь самостСЦйностСЦ в прийняттСЦ рСЦшень [7, 24].

Елементами соцСЦальних систем СФ люди. Входження людини в суспСЦльство вСЦдбуваСФться через рСЦзноманСЦтнСЦ соцСЦальнСЦ спСЦльноти: групи, СЦнститути, органСЦзацСЦСЧ та системи прийнятих у суспСЦльствСЦ норм СЦ цСЦнностей (культуру). ВнаслСЦдок цього людина залучена до багатьох соцСЦальних систем, кожна з яких справляСФ на неСЧ системоформуючий вплив. Вона стаСФ не тСЦльки елементом соцСЦальноСЧ системи, а системою, що маСФ складну структуру. Будь-якСЦ соцСЦальнСЦ утворення неможливо уявити без людини, СЧСЧ активноСЧ творчоСЧ дСЦяльностСЦ, одним з наслСЦдкСЦв якоСЧ СЦ СФ соцСЦальнСЦ спСЦльноти. Адже людина як СЦстота соцСЦальна на основСЦ соцСЦальних зв'язкСЦв СЦ взаСФмодСЦСЧ творить групи, колективи, об'СФднання, а згодом СЦ спСЦльноти. Саме особистСЦсть з'СФднуСФ всСЦ ланки суспСЦльного життя: макро-, мезо- СЦ мСЦкросередовища, робить СЧх полем "асноСЧ творчоСЧ активностСЦ та осередком розгортання внутрСЦшнСЦх потенцСЦй.

Головним соцСЦальним процесом, через який здСЦйснюСФться взаСФмодСЦя мСЦж людиною та суспСЦльством, СФ процес соцСЦалСЦзацСЦСЧ. СоцСЦалСЦзацСЦя - процес СЦнтеграцСЦСЧ СЦндивСЦда в суспСЦльство, у рСЦзноманСЦтнСЦ типи соцСЦальних спСЦльнот (група, соцСЦальний СЦнститут, соцСЦальна органСЦзацСЦя) шляхом засвоСФння ним елементСЦв культури, соцСЦальних норм СЦ цСЦнностей, на основСЦ яких формуються соцСЦально значущСЦ риси особистостСЦ. Це СФ процес розвитку людини вСЦд СЦндивСЦдуального до соцСЦального пСЦд безпосереднСЦм чи опосередкованим впливом таких факторСЦв соцСЦального середовища, як сукупнСЦсть ролей СЦ соцСЦальних статусСЦв, соцСЦальнСЦ спСЦльноти, в межах яких СЦндивСЦд може реалСЦзувати певнСЦ соцСЦальнСЦ ролСЦ й набути конкретного статусу; система соцСЦальних цСЦнностей СЦ норм, якСЦ домСЦнують у суспСЦльствСЦ й унаслСЦдуються молодшими поколСЦннями вСЦд старших; соцСЦальнСЦ СЦнститути, що забезпечують виробництво й вСЦдтворення культурних зразкСЦв, норм СЦ цСЦнностей та сприяють СЧх передачСЦ й засвоСФнню тощо [7, 28].

Предметом соцСЦалСЦзацСЦСЧ СФ людина-СЦндивСЦд, а наслСЦдком соцСЦалСЦзацСЦСЧ - особистСЦсть. ОсобистСЦсть, таким чином, виступаСФ як соцСЦалСЦзований СЦндивСЦд. СоцСЦалСЦзацСЦя СФ необхСЦдною умовою адаптацСЦСЧ до соцСЦального середовища, забезпечуСФ стабСЦльнСЦсть соцСЦальноСЧ системи. Разом з СЦнкультурацСЦСФю, соцСЦалСЦзацСЦя даСФ можливСЦсть актуалСЦзуватися, визначити "аснСЦ можливостСЦ та стратегСЦю взаСФмодСЦСЧ з навколишнСЦм свСЦтом. МоделСЦ соцСЦалСЦзацСЦСЧ залежать вСЦд низки чинникСЦв, а на разСЦ СЦ вСЦд того, яку стадСЦю проходить соцСЦальна система у своСФму розвитку - стадСЦю становлення та збереження порядку чи стадСЦю переходу до нового змСЦсту.

ВнаслСЦдок соцСЦалСЦзацСЦСЧ вСЦдбуваСФться цСЦлеспрямоване всебСЦчне засвоСФння всСЦх видСЦв соцСЦальних ознак (цСЦнностей, норм); логСЦчне спСЦввСЦдношення суспСЦльних та особистСЦсних СЦнтересСЦв; формуСФться базисний тип особистостСЦ конкретноСЧ соцСЦальноСЧ системи.

ЦСЦнностСЦ СФ базовим пСЦдТСрунтям соцСЦалСЦзацСЦСЧ особистостСЦ, та показником розвитку суспСЦльства, визначальним чинником соцСЦалСЦзацСЦСЧ людини. ЦСЦнностСЦ, виконуючи функцСЦСФю провСЦдних засад життя, формують сутнСЦсний центр буття людини у свСЦтСЦ. Вони складають ядро свСЦтогляду СЦ визначають життСФдСЦяльнСЦсть людини. ВибСЦр цСЦннСЦсних орСЦСФнтирСЦв даСФ можливСЦсть людинСЦ стати людиною в повному смислСЦ цього слова СЦ забезпечуСФ можливСЦсть СЦснування суспСЦльства. ЦСЦнностСЦ скеровують людськСЦ вчинки СЦ способи взаСФмин з СЦншими людьми. Тому соцСЦалСЦзацСЦя людини СФ СЦнтерСЦорСЦзацСЦСФю тих цСЦнностей, якСЦ вже були сформованСЦ, пройшли перевСЦрку часом СЦ отримали статус головних [13, 78].

НеобхСЦднСЦсть цСЦннСЦсного визначення суспСЦльства загострюСФться в перехСЦднСЦ перСЦоди, коли сформована система цСЦнностей з якоСЧсь причини стаСФ неактуальною СЦ не вСЦдповСЦдаСФ запитам часу. ЦСЦ перСЦоди супроводжуються руйнуванням духовних прСЦоритетСЦв, економСЦчного та полСЦтичного устрою. Незважаючи на всю болючСЦсть трансформацСЦйних процесСЦв людина конкретного суспСЦльства маСФ у своСФму розпорядженнСЦ можливСЦсть вибору нових, бСЦльш прогресивних прСЦоритетСЦв, виражених у цСЦннСЦсних орСЦСФнтацСЦях. Процес соцСЦалСЦзацСЦСЧ стане успСЦшним лише тодСЦ, коли суспСЦльство прийде до цСЦннСЦсного консенсусу, знайде свСЦй стрижень, на противагу тенденцСЦям "атомСЦзацСЦСЧ». Цей факт доводить значущСЦсть ролСЦ цСЦннСЦсно-нормативноСЧ сфери в механСЦзмСЦ соцСЦалСЦзацСЦСЧ людини [13, 81].

Обов'язковою умовою соцСЦалСЦзацСЦСЧ особистостСЦ СФ СЦнтроекцСЦя як включення СЦндивСЦдом у свСЦй внутрСЦшнСЦй свСЦт поглядСЦв та засад оточуючих його людей, СЧхнСЦй порСЦвняльний аналСЦз. Складовими механСЦзму соцСЦалСЦзацСЦСЧ СФ проекцСЦя на РЖншого (РЖнших), СЦдентичнСЦсть з РЖншим та закрСЦплення СЦдентичностСЦ певними символами. Це даСФ можливСЦсть людинСЦ адаптуватися в соцСЦокультурному середовищСЦ та завдяки йому сформувати уявлення про своСФ мСЦiе у свСЦтСЦ, побудувати свСЦт своСФСЧ суб'СФктивноСЧ реальностСЦ, де вона знайде вСЦдчуття "асноСЧ необхСЦдностСЦ та впевненостСЦ у собСЦ. ВнаслСЦдок засвоСФння норм та цСЦнностей, формування певного ставлення до них особистСЦсть отримуСФ можливСЦсть вибудувати "асну СЦСФрархСЦю буття, визначити стратегСЦю своСФСЧ поведСЦнки в соцСЦумСЦ. ВСЦд процесу соцСЦалСЦзацСЦСЧ особистостСЦ залежить характер суспСЦльних вСЦдносин СЦ, вСЦдповСЦдно, самовСЦдчуття особистостСЦ.


2.2 ОсобливостСЦ взаСФмодСЦСЧ людини з суспСЦльством. РЗСЧ основнСЦ етапи


Завдяки соцСЦалСЦзацСЦСЧ людина залучаСФться до суспСЦльства, засвоюючи звичаСЧ, традицСЦСЧ СЦ норми певноСЧ соцСЦальноСЧ спСЦльноти, вСЦдповСЦднСЦ способи мислення, "астивСЦ данСЦй культурСЦ, взСЦрцСЦ поведСЦнки, форми рацСЦональностСЦ та чуттСФвостСЦ. Спрощеним СФ трактування соцСЦалСЦзацСЦСЧ як одномСЦрного, односпрямованого процесу дСЦСЧ соцСЦальних факторСЦв на конкретну людину, де СЦндивСЦду вСЦдводиться пасивна роль об'СФкта впливу.

До впливу соцСЦального середовища людина ставиться вибСЦрково на основСЦ сформованоСЧ у СЧСЧ свСЦдомостСЦ системи цСЦнностей. РЖндивСЦдуальнСЦсть особи, СЧСЧ потенцСЦйнСЦ можливостСЦ засвоСЧти культурний пласт суспСЦльства, потреби та СЦнтереси, спрямованСЦсть соцСЦальноСЧ активностСЦ СФ найважливСЦшими чинниками СЧСЧ соцСЦалСЦзацСЦСЧ. Агентами соцСЦалСЦзацСЦСЧ СФ сСЦм'я, сусСЦди, ровесники, вихователСЦ та вчителСЦ, колеги СЦ знайомСЦ, засоби масовоСЧ СЦнформацСЦСЧ, соцСЦальнСЦ СЦнститути, насамперед культурно-виховнСЦ, референтнСЦ групи тощо. СоцСЦалСЦзацСЦя здСЦйснюСФться протягом усього життя людини, подСЦляючись на первинну (соцСЦалСЦзацСЦя дитини) та вторинну (соцСЦалСЦзацСЦя дорослих). Це вСЦдбуваСФться тому, що умови життя людини, а значить СЦ вона сама, постСЦйно змСЦнюються, вимагають входження у новСЦ соцСЦальнСЦ ролСЦ та змСЦн статусу, СЦнколи докорСЦнних [16, 36-38].

Але якщо пСЦд час соцСЦалСЦзацСЦСЧ дитини головною для неСЧ СФ соцСЦальна адаптацСЦя (пристосування до суспСЦльного середовища), то для соцСЦалСЦзацСЦСЧ молодоСЧ СЦ навСЦть соцСЦально зрСЦлоСЧ людини основну роль вСЦдСЦграСФ СЦнтерСЦоризацСЦя (формування внутрСЦшньоСЧ структури людськоСЧ психСЦки, переведення елементСЦв зовнСЦшнього свСЦту у внутрСЦшнСФ "Я» особистостСЦ). Результатом СЦнтерСЦоризацСЦСЧ СФ СЦндивСЦдуальнСЦсть особистостСЦ.

З.ВаФрейд виокремлюСФ такСЦ механСЦзми соцСЦалСЦзацСЦСЧ:

  • СЦмСЦтацСЦя - усвСЦдомленСЦ спроби дитини копСЦювати СЦ наслСЦдувати поведСЦнку дорослих СЦ друзСЦв;
  • СЦдентифСЦкацСЦя - засвоСФння дСЦтьми поведСЦнки батькСЦв, соцСЦальних цСЦнностей СЦ норм як "асних;
  • почуття сорому СЦ провини - негативнСЦ механСЦзми соцСЦалСЦзацСЦСЧ, що забороняють СЦ придушують деякСЦ моделСЦ поведСЦнки [16, 42].

ЦСЦ механСЦзми спрацьовують переважно на стадСЦСЧ дитинства. Але думки Фрейда були пристосованСЦ деякими соцСЦологами СЦ до стадСЦСЧ дорослого життя особистостСЦ. Так, Т.ВаПарсонс вживаСФ фрейдСЦвськСЦ поняття у теорСЦСЧ соцСЦальноСЧ дСЦСЧ. Для нього СЦмСЦтацСЦя - це процес засвоСФння елементСЦв культури шляхом простого наслСЦдування, а СЦдентифСЦкацСЦя - вияв ставлення до соцСЦального середовища та його складових, прийняття цСЦнностей певних соцСЦальних груп СЦ спСЦльнот, спосСЦб усвСЦдомлення своСФСЧ належностСЦ до них.

ТеорСЦя соцСЦалСЦзацСЦСЧ виходить з того, що людина як активний суб'СФкт суспСЦльства СФ одним з чинникСЦв, що створюСФ умови СЦ обставини для "асного СЦ суспСЦльного життя в цСЦлому. СЧСЧ дСЦСЧ органСЦчно вплетенСЦ в механСЦзм функцСЦонування рСЦзноманСЦтних соцСЦальних систем (пСЦдприСФмство, населений пункт тощо). ОсобистСЦсть - об'СФкт СЦ суб'СФкт соцСЦальноСЧ взаСФмодСЦСЧ. ВзаСФмодСЦя соцСЦальноСЧ системи СЦ особистостСЦ здСЦйснюСФться за допомогою певних механСЦзмСЦв впливу як на соцСЦальнСЦ якостСЦ СЦндивСЦда з боку соцСЦальних систем, так СЦ навпаки. Перша група трактуСФться як механСЦзм соцСЦалСЦзацСЦСЧ СЦндивСЦда, друга - як механСЦзм змСЦни соцСЦальноСЧ системи [18, 119].

На процес СЦнтеграцСЦСЧ людини в певну соцСЦальну роль СЦстотно впливають "очСЦкування» СЦ "вимоги» СЧСЧ оточення. У систему особистостСЦ немовби включаються спецСЦально виробленСЦ засоби поведСЦнки, якСЦ вСЦдповСЦдають вимогам соцСЦальноСЧ системи СЦ формують соцСЦальний характер людини. Вплив соцСЦальноСЧ системи, переломлюючись крСЦзь внутрСЦшнСФ "Я» людини, виявляСФться у змСЦнСЦ СЧСЧ поведСЦнки. ПочинаСФться вона з порушення рСЦвноваги, потСЦм переходить у стадСЦю адаптацСЦСЧ до особливостей даноСЧ системи СЦ завершуСФться стабСЦлСЦзацСЦСФю, але вже на новому рСЦвнСЦ. МеханСЦзми динамСЦки соцСЦальноСЧ системи виявляються в появСЦ або зникненнСЦ певних елементСЦв, у змСЦнСЦ внутрСЦшнСЦх СЦ зовнСЦшнСЦх зв'язкСЦв мСЦж ними. Чинниками соцСЦальних змСЦн СФ об'СФктивнСЦ передумови (передусСЦм економСЦчнСЦ), СЦндивСЦдуальнСЦ особливостСЦ людини, специфСЦка СЧСЧ взаСФмодСЦСЧ СЦз соцСЦальною системою. СоцСЦальним середовищем (соцСЦальним простором) функцСЦонування людини-особистостСЦ, соцСЦальноСЧ системи СФ соцСЦальнСЦ спСЦльноти.

Залежно вСЦд вСЦку людини розрСЦзняють чотири основних етапи соцСЦалСЦзацСЦСЧ:

  1. СоцСЦалСЦзацСЦя дитини.
  2. СоцСЦалСЦзацСЦя пСЦдлСЦтка (нестСЦйка, промСЦжна).
  3. Тривала (концептуальна) цСЦлСЦсна соцСЦалСЦзацСЦя (перехСЦд вСЦд юностСЦ до зрСЦлостСЦ у перСЦод вСЦд 17-18 до 23-25 рокСЦв).
  4. СоцСЦалСЦзацСЦя дорослих [18, 121].

На кожному етапСЦ СЦснують "критичнСЦ перСЦоди». Щодо соцСЦалСЦзацСЦСЧ дитини - це першСЦ 2-3 роки СЦ вступ до школи; для соцСЦалСЦзацСЦСЧ пСЦдлСЦтка - перетворення дитини СЦ пСЦдлСЦтка на юнака; для тривалоСЧ - початок самостСЦйного життя СЦ перехСЦд вСЦд юнацтва до зрСЦлостСЦ. СоцСЦалСЦзацСЦя дорослих нацСЦлена на змСЦну поведСЦнки в новСЦй ситуацСЦСЧ, дСЦтей - на формування цСЦннСЦсних орСЦСФнтацСЦй. ДорослСЦ, спираючись на свСЦй соцСЦальний досвСЦд, здатнСЦ оцСЦнювати, сприймати норми критично, тодСЦ як дСЦти спроможнСЦ лише засвоювати СЧх. СоцСЦалСЦзацСЦя дорослого допомагаСФ йому набути необхСЦдних навичок (часто конкретних), а соцСЦалСЦзацСЦя дитини пов'язана здебСЦльшого з мотивацСЦСФю.

Суб'СФктом соцСЦалСЦзацСЦСЧ людина стаСФ об'СФктивно, бо протягом усього життя на кожнСЦй черговСЦй сходинцСЦ перед нею постають завдання, для вирСЦшення яких вона бСЦльш або менш усвСЦдомлено, а частСЦше не усвСЦдомлено, ставить перед собою вСЦдповСЦднСЦ цСЦлСЦ, тобто проявляСФ своСЧ суб'СФктнСЦсть СЦ суб'СФктивнСЦсть.

Певною мСЦрою умовно можна вирСЦзнити три групи завдань, якСЦ вирСЦшуСФ людина на кожному вСЦковому етапСЦ або етапСЦ соцСЦалСЦзацСЦСЧ: природно-культурнСЦ, соцСЦально-культурнСЦ СЦ соцСЦально-психологСЦчнСЦ.

Природно-культурнСЦ завдання - досягнення певного рСЦвня фСЦзичного СЦ сексуального розвитку.

На кожному вСЦковому етапСЦ людинСЦ необхСЦдно: досягти певного ступеня пСЦзнання тСЦлесного канону, "астивого тСЦй культурСЦ, в якСЦй вона живе; засвоСЧти елементи етикету, символСЦки, кСЦнетичноСЧ мови (жести, поза, мСЦмСЦка, пантомСЦмСЦка), пов'язанСЦ з тСЦлом СЦ статеворольовою поведСЦнкою; розвинути СЦ (або) реалСЦзувати фСЦзичнСЦ СЦ сексуальнСЦ задатки; вести здоровий спосСЦб життя, адекватний статСЦ СЦ вСЦковСЦ (гСЦгСЦСФна, режим, харчування, способи збереження здоров'я СЦ оздоровлення органСЦзму, фСЦзичного саморозвитку, керування своСЧм психофСЦзичним станом); перебудовувати самоставлення до життя, стиль життя вСЦдповСЦдно до статевовСЦкових та СЦндивСЦдуальних можливостей.

Все це маСФ деякСЦ об'СФктивнСЦ СЦ нормативнСЦ вСЦдмСЦнностСЦ в тих або СЦнших регСЦонально-культурних умовах (рСЦзнСЦ темпи статевого дозрСЦвання, еталони мужностСЦ й жСЦночностСЦ в рСЦзних етносах, регСЦонах, вСЦкових СЦ соцСЦальних групах СЦ т. СЦн.).

СоцСЦально-культурнСЦ завдання - пСЦзнавальнСЦ, морально-етичнСЦ, цСЦннСЦсно-смисловСЦ - специфСЦчнСЦ для кожного вСЦкового етапу в конкретному соцСЦумСЦ в певний перСЦод СЦсторСЦСЧ. ЦСЦ завдання об'СФктивно визначаються суспСЦльством у цСЦлому, а також етнорегСЦональними особливостями СЦ найближчим оточенням людини [18, 122].

СпецифСЦчнСЦ соцСЦально-культурнСЦ завдання постають перед людиною на кожному вСЦковому етапСЦ в процесСЦ участСЦ в життСЦ суспСЦльства. ВСЦд неСЧ чекають: а) прилучення до певного рСЦвня суспСЦльноСЧ культури, володСЦння певною сумою знань, умСЦнь, навичок, певного ступеня сформованостСЦ цСЦнностей; б) вирСЦшення завдань, пов'язаних з участю в сСЦмейному життСЦ, виробничо-економСЦчнСЦй дСЦяльностСЦ СЦ т. СЦн.

Завдання соцСЦально-культурного ряду мають мов би два шари.

В першому - завдання, поставленСЦ людинСЦ у вербалСЦзованСЦй формСЦ СЦнститутами суспСЦльства СЦ держави.

В другому - завдання, якСЦ сприймаються нею з соцСЦальноСЧ практики, характерСЦв, звичаСЧв, психологСЦчних стереотипСЦв безпосереднього оточення. Причому цСЦ два шари не збСЦгаються мСЦж собою й бСЦльшою чи меншою мСЦрою суперечать один одному. КрСЦм того, СЦ той, СЦ другий можуть не усвСЦдомлюватися людиною або усвСЦдомлюватися частково, а подеколи тСЦСФю або СЦншою мСЦрою спотворено.

СоцСЦально-психологСЦчнСЦ завдання - це становлення самоусвСЦдомлення особистостСЦ, СЧСЧ самовизначення в актуальному життСЦ СЦ на перспективу, самореалСЦзацСЦя СЦ самоствердження, якСЦ на кожному вСЦковому етапСЦ мають специфСЦчний змСЦст СЦ способи СЧх вирСЦшення.

СамоусвСЦдомлення особистостСЦ можна розглядати як досягнення нею в кожному вСЦцСЦ певноСЧ мСЦри самопСЦзнання, наявнСЦсть вСЦдносно цСЦлСЦсноСЧ "я»Ва- концепцСЦСЧ, певного рСЦвня самоповаги СЦ мСЦри самосприйняття. Так, наприклад, перед пСЦдлСЦтком стоСЧть завдання пСЦзнати тСЦ компоненти свого "я», якСЦ пов'язанСЦ з усвСЦдомленням схожостСЦ з СЦншими людьми СЦ вСЦдмСЦнностСЦ вСЦд них, а перед юнаком - тих, вСЦд яких залежить свСЦтогляд, визначення свого мСЦiя у свСЦтСЦ СЦ т. СЦн.

Самовизначення особистостСЦ передбачаСФ вСЦднайдення нею визначеноСЧ позицСЦСЧ в рСЦзних сферах актуальноСЧ життСФдСЦяльностСЦ СЦ вироблення планСЦв на рСЦзнСЦ вСЦдрСЦзки майбутнього життя [18, 123].

СамореалСЦзацСЦя передбачаСФ задовСЦльну для людини реалСЦзацСЦю активностСЦ в значущих для неСЧ сферах життСФдСЦяльностСЦ СЦ (або) взаСФмостосункСЦв. Водночас треба, щоб успСЦшнСЦсть цСЦСФСЧ реалСЦзацСЦСЧ визнавалася СЦ схвалювалася значущими для людини особами. СамореалСЦзацСЦя може мати рСЦзноманСЦтнСЦ форми. Вони можуть бути соцСЦально цСЦнними, соцСЦально корисними, соцСЦально прийнятними, а також асоцСЦальними СЦ антисоцСЦальними.

Самоствердження - досягнення людиною суб'СФктивного вдоволення результатом СЦ (або) процесом самореалСЦзацСЦСЧ.

ПСЦдкреслимо ще раз, вСЦковСЦ завдання - об'СФктивнСЦ. Для СЧх вирСЦшення людина ставить (або не ставить) перед собою певнСЦ цСЦлСЦ. Залежно вСЦд того, наскСЦльки повно СЦ адекватно усвСЦдомленСЦ чи вСЦдчутСЦ завдання СЦ вСЦд деяких СЦнших обставин, дСЦСЧ людини можуть бути бСЦльш або менш адекватнСЦ вСЦковим завданням, а також вСЦдповСЦдати особистСЦсним ресурсам, потрСЦбним для СЧхнього досягнення.

Важливо зазначити, що людина усвСЦдомлено чи не-усвСЦдомлено визначаСФ реальнСЦсть СЦ успСЦшнСЦсть досягнення тих або СЦнших цСЦлей. Це дозволяСФ СЧй, виявивши розходження мСЦж своСЧми потребами (цСЦлями) СЦ об'СФктивними можливостями СЧх реалСЦзацСЦСЧ (досягнення цСЦлСЦ), певним чином на це реагувати. Людина може змСЦнювати цСЦлСЦ, шукати реальнСЦшСЦ шляхи для СЧх досягнення, нарештСЦ, самозмСЦнюватися.

ВирСЦшення завдань трьох названих груп СФ об'СФктивною необхСЦднСЦстю для СЧСЧ розвитку. Якщо якась група завдань або суттСФвСЦ завдання якоСЧсь групи залишаються невирСЦшеними на тому чи СЦншому вСЦковому етапСЦ, то це робить соцСЦалСЦзацСЦю людини неповною.

Можливий СЦ такий випадок, коли те або СЦнше завдання, невирСЦшене в певному вСЦцСЦ, зовнСЦ не позначаСФться на СЧСЧ соцСЦалСЦзацСЦСЧ, але через певний перСЦод часу (СЦнколи досить значний) воно "виринаСФ», що призводить до мовбито невмотивованих вчинкСЦв СЦ рСЦшень, до дефектСЦв соцСЦалСЦзацСЦСЧ.

В цСЦлому треба зазначити, що тСЦСФю мСЦрою, наскСЦльки людина активна у вирСЦшеннСЦ об'СФктивних завдань, наскСЦльки вона СФ творцем свого життя (сама ставить перед собою тСЦ або СЦншСЦ цСЦлСЦ), настСЦльки вона може розглядатися як суб'СФкт соцСЦалСЦзацСЦСЧ.

Людина не тСЦльки об'СФкт СЦ суб'СФкт соцСЦалСЦзацСЦСЧ. Вона може стати СЧСЧ жертвою. Це пов'язано з тим, що процес СЦ результат соцСЦалСЦзацСЦСЧ мСЦстять у собСЦ внутрСЦшню суперечнСЦсть.

УспСЦшна соцСЦалСЦзацСЦя передбачаСФ, з одного боку, ефективну адаптацСЦю людини в суспСЦльствСЦ, а з другого - здатнСЦсть певною мСЦрою протистояти суспСЦльству, а точнСЦше - частинСЦ тих життСФвих колСЦзСЦй, якСЦ заважають розвитку, самореалСЦзацСЦСЧ, самоствердженню людини [26, 113].

Таким чином, можна констатувати, що в процесСЦ соцСЦалСЦзацСЦСЧ закладений внутрСЦшнСЦй, до кСЦнця не розв'язний конфлСЦкт мСЦж ступенем СЦдентифСЦкацСЦСЧ людини з суспСЦльством СЦ ступенем вСЦдособлення СЧСЧ в суспСЦльствСЦ. РЖнакше кажучи, ефективна соцСЦалСЦзацСЦя передбачаСФ певний баланс мСЦж СЦдентифСЦкацСЦСФю з суспСЦльством СЦ вСЦдособленням у ньому.

Людина, цСЦлком адаптована в суспСЦльствСЦ СЦ не здатна якоюсь мСЦрою протистояти йому, тобто конформСЦст, може розглядатися як жертва соцСЦалСЦзацСЦСЧ. В той же час людина, не адаптована в суспСЦльствСЦ, також стаСФ жертвою соцСЦалСЦзацСЦСЧ - дисидентом, правопорушником або ще якось ухиляСФться вСЦд прийнятого в цьому суспСЦльствСЦ способу життя.

Будь-яке модернСЦзоване суспСЦльство тСЦСФю чи СЦншою мСЦрою продукуСФ обидва типи жертв соцСЦалСЦзацСЦСЧ. Але треба мати на увазСЦ таку обставину. Демократичне суспСЦльство продукуСФ жертви соцСЦалСЦзацСЦСЧ головним чином всупереч своСЧм цСЦльовим настановам.

ТодСЦ як тоталСЦтарне суспСЦльство, навСЦть декларуючи необхСЦднСЦсть розвитку неповторноСЧ особистостСЦ, насправдСЦ цСЦлеспрямовано продукуСФ конформСЦстСЦв СЦ, як побСЦчний неминучий наслСЦдок, осСЦб, якСЦ ухиляються вСЦд запроваджуваних у ньому норм.

НавСЦть необхСЦднСЦ для функцСЦонування тоталСЦтарного суспСЦльства люди-творцСЦ нерСЦдко стають жертвами соцСЦалСЦзацСЦСЧ, бо прийнятнСЦ для нього лише як "специ», а не як особистостСЦ.

Гострота описаного конфлСЦкту пов'язана як з типом суспСЦльства, в якому розвиваСФться СЦ живе людина, так СЦ зСЦ стилем виховання, характерним для суспСЦльства в цСЦлому, для тих або СЦнших соцСЦокультурних верств, конкретних сСЦмей СЦ виховних органСЦзацСЦй, а також з СЦндивСЦдуальними особливостями самоСЧ людини.

Отже, соцСЦалСЦзацСЦя людини-особистостСЦ СФ специфСЦчною формою привласнення нею тих суспСЦльних вСЦдносин, що СЦснують в усСЦх сферах суспСЦльного життя. Основою соцСЦалСЦзацСЦСЧ СФ освоСФння СЦндивСЦдом мови соцСЦальноСЧ спСЦльноти, мислення, форм рацСЦональностСЦ й чуттСФвостСЦ, сприйняття СЦндивСЦдом норм, цСЦнностей, традицСЦй, звичаСЧв, зразкСЦв дСЦяльностСЦ тощо. РЖндивСЦд соцСЦалСЦзуСФться, включаючись у рСЦзноманСЦтнСЦ форми соцСЦальноСЧ дСЦяльностСЦ, засвоюючи характернСЦ для них соцСЦальнСЦ ролСЦ. Тому соцСЦалСЦзацСЦю особистостСЦ можна розглядати як сходження вСЦд СЦндивСЦдуального до соцСЦального. Водночас соцСЦалСЦзацСЦя передбачаСФ СЦндивСЦдуалСЦзацСЦю, оскСЦльки людина засвоюСФ СЦснуючСЦ цСЦнностСЦ вибСЦрково, через своСЧ СЦнтереси, свСЦтогляд, формуючи "аснСЦ потреби, цСЦнностСЦ.

Завдяки соцСЦалСЦзацСЦСЧ людина залучаСФться до соцСЦального життя, одержуСФ СЦ змСЦнюСФ свСЦй соцСЦальний статус СЦ соцСЦальну роль. СоцСЦалСЦзацСЦя - тривалий СЦ багатоактний процес. Адже суспСЦльство постСЦйно розвиваСФться, змСЦнюються його структура, мета СЦ завдання, цСЦнностСЦ й норми. Водночас протягом життя багаторазово змСЦнюються людина, СЧСЧ вСЦк, погляди, уподобання, звички, правила поведСЦнки, статуси СЦ ролСЦ. Завдяки соцСЦалСЦзацСЦСЧ люди реалСЦзують своСЧ потреби, можливостСЦ й хист, налагоджують вСЦдносини з СЦншими членами суспСЦльства, СЧх групами, соцСЦальними СЦнститутами СЦ органСЦзацСЦями, з суспСЦльством загалом. Все це даСФ змогу СЧм почуватися в суспСЦльствСЦ, соцСЦальному життСЦ впевнено. Водночас соцСЦалСЦзацСЦя - найважливСЦший чинник стабСЦльностСЦ суспСЦльства, його нормального функцСЦонування, наступностСЦ його розвитку.

Процес, зворотний соцСЦалСЦзацСЦСЧ, називаСФться десоцСЦалСЦзацСЦСФю. ВнаслСЦдок нього людина може частково або повнСЦстю втратити засвоСФнСЦ норми СЦ цСЦнностСЦ. Це може бути зумовлено СЦзоляцСЦСФю людини, унСЦфСЦкацСЦСФю, обмеженням спСЦлкування та можливостей для пСЦдвищення культурного рСЦвня та СЦн.



Висновки


Проблематика людини СФ центральною у соцСЦогуманСЦтарних науках. У соцСЦологСЦСЧ антропологСЦчнСЦ проблеми тСЦсно пов'язанСЦ з соцСЦальною практикою людини.

Людина - це вищий щабель розвитку живих органСЦзмСЦв на ЗемлСЦ, суб'СФкт суспСЦльно-СЦсторичноСЧ дСЦяльностСЦ СЦ культури. ДослСЦдники вСЦдзначають двоСЧсту природу людини, як бСЦсоцСЦальноСЧ СЦстоти. Важливо також СЦ те, що людина СФ не тСЦльки продуктом (результатом впливу) певних суспСЦльних вСЦдносин, але й творцем самих цих вСЦдносин. РЖндивСЦд - окремий, вСЦдособлений член соцСЦальноСЧ спСЦльностСЦ: народу, класу, групи або всього суспСЦльства. РЖндивСЦдуальнСЦсть - неповторне сполучення природних СЦ соцСЦальних "астивостей СЦндивСЦда.

ВлОсобистСЦсть» служить для характеристики соцСЦального в людинСЦ. ОсобистСЦсть, на вСЦдмСЦну вСЦд людини, СФ продуктом не тСЦльки природи, а й суспСЦльства, суб'СФктом соцСЦальних процесСЦв. ОсобистСЦсть - усталений комплекс якостей людини, набутих пСЦд впливом вСЦдповСЦдноСЧ культури суспСЦльства, конкретних соцСЦальних груп СЦ спСЦльнот, до яких вона належить СЦ до життСФдСЦяльностСЦ яких залучена.

Поняття "особистСЦсть» вживаСФться стосовно кожноСЧ людини, оскСЦльки вона СФ носСЦСФм важливих рис певного суспСЦльства. Головне в особистостСЦ - не абстрактна фСЦзична природа, а СЧСЧ соцСЦальна якСЦсть.

Кожна людина СФ об'СФктом соцСЦалСЦзацСЦСЧ. Про це свСЦдчить те, що змСЦст процесу соцСЦалСЦзацСЦСЧ визначаСФться зацСЦкавленСЦстю суспСЦльства в тому, щоб людина успСЦшно оволодСЦла ролями чоловСЦка або жСЦнки (статеворольова соцСЦалСЦзацСЦя), створила мСЦцну сСЦм'ю (родинна соцСЦалСЦзацСЦя), могла б СЦ хотСЦла компетентно брати участь у соцСЦальному СЦ економСЦчному життСЦ (професСЦйна соцСЦалСЦзацСЦя), була законослухняним громадянином (полСЦтична соцСЦалСЦзацСЦя) СЦ т. СЦн.

Людина стаСФ повноцСЦнним членом суспСЦльства, будучи не тСЦльки об'СФктом, а й суб'СФктом соцСЦалСЦзацСЦСЧ, який засвоюСФ соцСЦальнСЦ норми СЦ культурнСЦ цСЦнностСЦ, виявляючи активнСЦсть, саморозвиваючись СЦ самореалСЦзуючись у суспСЦльствСЦ.

ПСЦдТСрунтям соцСЦалСЦзацСЦСЧ, СЧСЧ сутнСЦсним центром СФ цСЦннСЦснСЦ орСЦСФнтири. Завдяки своСЧй функцСЦСЧ цСЦнностСЦ утворюють ядро свСЦтогляду та визначають дСЦяльнСЦсть людини, СЧСЧ вчинки та способи взаСФмин з СЦншими людьми. Завдяки засвоСФнню норм та цСЦнностей, формуванню певного ставлення до них, особистСЦсть отримуСФ можливСЦсть вибудувати "асне уявлення про СЦСФрархСЦю буття СЦ своСФ мСЦiе в ньому; визначити стратегСЦю й тактику своСФСЧ поведСЦнки в соцСЦумСЦ. СутнСЦсть соцСЦалСЦзацСЦСЧ особистостСЦ саме й полягаСФ в СЦнтерСЦорСЦзацСЦСЧ тих цСЦнностей, що СФ провСЦдними в соцСЦумСЦ. В умовах трансформацСЦйних процесСЦв система цСЦнностей маСФ розмитий характер, тому соцСЦалСЦзацСЦя особистостСЦ ускладнюСФться. ОсобистСЦсть переживаСФ психологСЦчний дискомфорт СЦ вСЦдчуження вСЦд такого соцСЦуму, що не забезпечуСФ СЧй чСЦтких орСЦСФнтирСЦв життя.

Структура механСЦзму соцСЦалСЦзацСЦСЧ мСЦстить у собСЦ проекцСЦю на РЖншого (РЖнших), СЦдентичнСЦсть з РЖншими та закрСЦплення СЦдентичностСЦ певними символами за умови СЦнтроекцСЦСЧ. Кожен зСЦ структурних елементСЦв соцСЦалСЦзацСЦСЧ маСФ певнСЦ функцСЦСЧ, тому порушення будь-якоСЧ з них призводить до того, що процес соцСЦалСЦзацСЦСЧ не досягаСФ своСФСЧ мети. А вСЦд процесу соцСЦалСЦзацСЦСЧ залежить характер суспСЦльних вСЦдносин СЦ, вСЦдповСЦдно, самовСЦдчуття особистостСЦ.

Суб'СФктом соцСЦалСЦзацСЦСЧ людина стаСФ об'СФктивно, бо протягом усього життя на кожнСЦй черговСЦй сходинцСЦ перед нею постають завдання, для вирСЦшення яких вона бСЦльш або менш усвСЦдомлено, а частСЦше не усвСЦдомлено, ставить перед собою вСЦдповСЦднСЦ цСЦлСЦ, тобто проявляСФ своСЧ суб'СФктнСЦсть СЦ суб'СФктивнСЦсть.

Певною мСЦрою умовно можна вирСЦзнити три групи завдань, якСЦ вирСЦшуСФ людина на кожному вСЦковому етапСЦ або етапСЦ соцСЦалСЦзацСЦСЧ: природно-культурнСЦ, соцСЦально-культурнСЦ СЦ соцСЦально-психологСЦчнСЦ. Отже, соцСЦалСЦзацСЦя людини-особистостСЦ СФ специфСЦчною формою привласнення нею тих суспСЦльних вСЦдносин, що СЦснують в усСЦх сферах суспСЦльного життя.



Список використаноСЧ лСЦтератури


  1. АндрущенкоВаВ., ГуберськийВаВ., Михальченко М. Культура. РЖдеологСЦя. ОсобистСЦсть. - К., 2002.
  2. Бакиров B.C. Ценностное сознание и активизация человеческого фактора. - Харьков: 1988.
  3. БодалевВаА.А.ВаЛичность и общение. - М., 1992.
  4. ГСЦдденс Е. СоцСЦологСЦя. Пер. з англ. - К., 1999.
  5. ГрабовськийВаС. РЖ. ХХ столСЦття та украСЧнська людина. Виклики СЦ вСЦдповСЦдСЦ. - К.: Стилос, 2000.
  6. Дюркгейм. 3. Социология, ее предмет, метод, предназначение. - М., 1995.
  7. ЗлобСЦна Олена. ОсобистСЦсть як субтАЩСФкт соцСЦальних змСЦн. - К.: РЖн-т соцСЦологСЦСЧ НАН УкраСЧни, 2004.
  8. ЗлобСЦна О., ТихоновичВаВ. СуспСЦльна криза СЦ життСФвСЦ стратегСЦСЧ особистостСЦ / НАН УкраСЧни. РЖн-т соцСЦологСЦСЧ. - К.: Стилос, 2001.
  9. КомаровВаВ.С.ВаВведение в социологию: Учебное пособие для высших учебных заведений. - М., 1994.
  10. КонВаИ.С. В поисках себя: Личность и ее самосознание. - М.: Политиздат, 1984.
  11. КонВаИ.С.ВаСоциология личности. - М.: Политиздат, 1967.
  12. Людина СЦ суспСЦльство (матерСЦали з основ полСЦтологСЦСЧ, соцСЦологСЦСЧ). - Ужгород: Карпати, 1994.
  13. ЛукашевичВаМ.П. СоцСЦалСЦзацСЦя: виховнСЦ механСЦзми СЦ технологСЦСЧ: Навч.-метод. посСЦб. / РЖн-т змСЦсту СЦ методСЦв навчання. - К., 1998.
  14. ЛукашевичВаМ.П., ТуленковВаМ.В. СпецСЦальнСЦ та галузевСЦ соцСЦологСЦчнСЦ теорСЦСЧ: Навч. посСЦб. - К., 1999.
  15. МаковецькийВаА.М. СоцСЦологСЦя. - ЧернСЦвцСЦ, 2000.
  16. МаксимовВаС. ОсобистСЦсть СЦ суспСЦльство: Конспект лекцСЦСЧ / Укр. юрид. акад. - Х., 1993.
  17. МСЦд Джордж Г. Дух, самСЦсть СЦ суспСЦльство. З точки зору соцСЦального бСЦхевСЦориста. - К.: Укр. Центр духовноСЧ культури, 2000.
  18. ПаруноваВаЮ.Д.ВаКонцепции социализации человека ХХ векаВа// Культура народов Причерноморья. - 2005.Ва- №61. - С.Ва119-123.
  19. ПСЦча В.М.ВаПредмет, структура, функцСЦСЧ соцСЦологСЦСЧ. - ЛьвСЦв, 1994.
  20. ПСЦча В.М. СоцСЦологСЦя: загальний курс. Навч. посСЦб. - К., 1999.
  21. ПшеничнюкВаО.В., РомановськаВаО.В. СоцСЦологСЦя: ПосСЦбник для пСЦдготовки до СЦспитСЦв. - К., 2002.
  22. РадугинВаА.А., РадугинВаК.А. СоцСЦологСЦя: Курс лекций. - М., 1996.
  23. РучкаВаА.А., ТанчерВаВ.В.ВаОчерки истории социологической мысли. - К.: Наук. думка, 1992.
  24. Рущенко РЖ.П. СоцСЦологСЦя: курс лекцСЦй. - X., 1996.
  25. СморжВаЛ.О.ВаОсоба СЦ суспСЦльство (фСЦлософсько-психологСЦчний аспект). - К., 2001.
  26. СоцСЦологСЦя: ПСЦдручник /За ред. В.Г.ВаГородяненка. - К., 2002. - С.Ва9-29.
  27. СоцСЦологСЦя: термСЦни, поняття, персоналСЦСЧ. Навчальний словник-довСЦдник / За заг. ред. В.М. ПСЦчСЦ. - К.; ЛьвСЦв, 2002.
  28. ЧернишВаН. СоцСЦологСЦя. Курс лекцСЦй. Конспект. - ЛьвСЦв: КальварСЦя, 1996. - Вип. 3.
  29. ЦибаВаВ.Т. СоцСЦологСЦя особистостСЦ: системний пСЦдхСЦд (соцСЦально-психологСЦчний аналСЦз): Навч. посСЦб. - К.: МАУП, 2000.
  30. ЯкубаВаО.О. СоцСЦологСЦя: Навч. посСЦб. для студ. - Х.: Константа, 1996.
Страницы: Назад 1 Вперед