ВесСЦлля в духовнСЦй культурСЦ украСЧнського народу

дипломная работа: Краеведение и этнография

Документы: [1]   Word-105164.doc Страницы: Назад 1 Вперед

ЗмСЦст


Вступ

РОЗДРЖЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛРЖЗ ВЕСРЖЛЬНОРЗ ОБРЯДОВОСТРЖ

1.1 ВесСЦлля - провСЦдна форма духовноСЧ СЦ традицСЦйноСЧ культури

1.2 ЕволюцСЦя весСЦльноСЧ обрядовостСЦ украСЧнського народу в системСЦ наукових дослСЦджень

1.3 Духовна культура як основа украСЧнського весСЦлля

РОЗДРЖЛ 2. ДУХОВНРЖ КОМПОНЕНТИ В СТРУКТУРРЖ УКРАРЗНСЬКОГО ВЕСРЖЛЛЯ

2.1 ПередвесСЦльнСЦ обряди як фактор духовного овячення новоСЧ сСЦмСЧ

2.2 ВесСЦльне дСЦйство як духовна система

2.3 Утвердження духовних засад новоСЧ сСЦмСЧ у пСЦсля весСЦльних обрядах СЦ звичаях

Висновок

Список використаноСЧ лСЦтератури


ВСТУП


АктуальнСЦсть нашого дослСЦдження обумовлюСФться зростанням СЦнтересу людства до своСЧх духовних джерел СЦ традицСЦйноСЧ спадщини. У цьому контекстСЦ свСЦтове спСЦвтовариство усе бСЦльше уваги звертаСФ на вивчення, збереження та розвиток традицСЦйних свят, обрядСЦв, фольклору.

Вони мають зайняти сьогоднСЦ неостаннСФ мСЦiе у формуваннСЦ цивСЦлСЦзацСЦйноСЧ культури. РЗСЧ становлення не слСЦд розумСЦти як прийняття всСЦма членами мСЦжнародного спСЦвтовариства певноСЧ загальноСЧ системи цСЦнностей, тобто унСЦфСЦкацСЦСЧ культур. Мова, насамперед, йде про рСЦст взаСФмозв'язку регСЦональних СЦ нацСЦональних культур. КультурнСЦ досягнення в тих або СЦнших регСЦонах в умовах зростаючоСЧ глобальноСЧ цСЦлСЦсностСЦ одержують все бСЦльше поширення.

Ми вступаСФмо в принципово новий етап глобалСЦзацСЦСЧ гуманСЦстичних цСЦнностей. Сучасна культура, що поСФднуСФ людство, заснована на загальнолюдських цСЦнностях, творчому розвитку особистостСЦ, поширеннСЦ наукового знання СЦ передових технологСЦй, взаСФмозбагаченнСЦ нацСЦональних культур, екологСЦчному вСЦдношеннСЦ до життя СЦ навколишнього середовища.

У цСЦй площинСЦ важливе мСЦiе належить духовним традицСЦям. ПровСЦдною формою СЧх функцСЦонування СФ весСЦльна обрядовСЦсть. Це один СЦз найстСЦйкСЦших СЦ найскладнСЦших компонентСЦв традицСЦйно-побутовоСЧ, духовноСЧ культури, яскравий показник етнСЦчноСЧ СЦдентичностСЦ. У нСЦй простежуються пережитки архаСЧчних уявлень, соцСЦальних та сСЦмейно-шлюбних вСЦдносин, що формувалися в рСЦзнСЦ СЦсторичнСЦ епохи.

ВесСЦльна обрядовСЦсть - один СЦз настСЦйкСЦших СЦ найскладнСЦших компонентСЦв традицСЦйно-побутовоСЧ та духовноСЧ культури, яскравий показник етнСЦчноСЧ СЦдентичностСЦ. Це унСЦкальна художньо-обрядова система, яку Т. Рильський порСЦвняв з найвидатнСЦшими памтАЩятками СЦ СЦсторСЦСЧ людства.

ВесСЦльна обрядовСЦсть - це цСЦлСЦсний, внутрСЦшньо-органСЦзований системний органСЦзм, що побутуСФ в етнорегСЦональному аспектСЦ, та маСФ незмСЦнне структурне ядро, приховане за численними динамСЦчними елементами. Вивчення цього складного ритуального комплексу потребуСФ переосмислення наукових напрацювань попереднСЦх поколСЦнь дослСЦдникСЦв СЦ застосування нових методик щодо структурування матерСЦалу.

УкраСЧнське весСЦлля - це багатожанрова народна художня творчСЦсть (пСЦсенна, музична, театральна, СЦгрова, танцювальна, усна), що в повнСЦй мСЦрСЦ презентуСФ нацСЦональну традицСЦйну культуру. В нСЦй знайшли вСЦдображення рСЦзноманСЦтнСЦ аспекти життСФдСЦяльностСЦ людини: побут, господарська дСЦяльнСЦсть, суспСЦльний лад, боротьба за рСЦдну землю, мораль, свСЦтогляд, естетичнСЦ та педагогСЦчнСЦ погляди, пСЦдкреслюСФ РД. ССЦчкарук [36, С. 12].

Культурологи та етнографи зародження сСЦмейних обрядСЦв вСЦдносять до первСЦсних часСЦв. Його першоосновою виступала трудова дСЦяльнСЦсть первСЦсноСЧ людини, ритуально-СЦгровСЦ дСЦйства мисливцСЦв, рибалок, та збирачСЦв дарСЦв природи (якСЦ мали магСЦчний характер), освоСФння людиною навколишнього свСЦту, розвиток самоСЧ людини, СЧСЧ соцСЦалСЦзацСЦя.

ВесСЦльнСЦ обряди СФ продуктом розвитку культури, СЧСЧ синтетичною моделлю СЦ разом з цим активСЦзуючим фактором новацСЦй в культурСЦ. Вони презентують традицСЦйну святково-обрядову культуру вСЦд поколСЦння до поколСЦння, зокрема у сферСЦ сСЦмейних та побутових вСЦдносин, дозвСЦлля, спСЦлкуваннСЦ, трудовСЦй дСЦяльностСЦ (Шубраська М) [69].

ВесСЦлля - унСЦкальне театрально-обрядове дСЦйство, народна драма, яка вСЦдображаСФ потужний художнСЦй потенцСЦал, морально-етичнСЦ та естетичнСЦ СЦдеалт нашого народу.

АналСЦз сутностСЦ весСЦлля свСЦдчить про зацСЦкавленСЦсть науковцСЦв до нього в цСЦлому та його регСЦональних типСЦв. Зокрема цей аспект викликав наш СЦнтерес до обраноСЧ теми: "ВесСЦлля в духовнСЦй культурСЦ украСЧнцСЦв».

Джерельна база дослСЦдження вСЦдображаСФ значний СЦнтерес до неСЧ культурологСЦв, СЦсторикСЦв, етнографСЦв, фольклористСЦв.

Так сак сутнСЦсть весСЦлля як форми культури розглядали В. Борисенко, Ф. Вовк, В. Наулко, О. Правдюк, М. Шубравська, Н. Яринко, М. Сумцов.

ЕволюцСЦю украСЧнського весСЦлля вивчали Н. Здоровега, Й. Лозинський, В. Горленко, О. Воропай, О. КурочкСЦн.

ВесСЦлля як святково-обрядову систему глибоко проаналСЦзували РЖ. Березовський, Н. Гаврилюк, А. Пономарьов, О. Кравець, О. НовСЦйчук.

СутнСЦсть духовноСЧ культури П.АлексСФСФва [1], А.Бичкова[3], О.ВСЦнницький [10], Н.Дудар [20], Ю.Курносова [28].

ОбтАЩСФкт дослСЦдження: ВесСЦлля як компонент духовноСЧ культури.

Предмет: духовнСЦ чинники украСЧнськоо весСЦллля.

Мета: розкрити теоретико-СЦсторичнСЦ аспекти украСЧнського весСЦлля та його духовну основу.

Завдання дослСЦдження:

  1. Вивчити джерельну базу теми.
  2. Розкрити теоретичнСЦ аспекти весСЦллля.
  3. ВисвСЦтлити еволюцСЦю украСЧнського весСЦлля.
  4. Розкрити сутнСЦсть духовноСЧ культури.
  5. Охарактиризувати духовнСЦ чинники украСЧнського весСЦлля (в контекстСЦ структури весСЦлля).

Практичне значення дослСЦдження: матерСЦали роботи можна використовувати у вивченнСЦ регСЦональних комплексСЦв святково-обрядовоСЧ культури, украСЧнського весСЦлля та курсу "Святково-обрядова культуратАЭ.

АпробацСЦя результатСЦв дослСЦдження. ОсновнСЦ положення СЦ висновки дипломного дослСЦдження оприлюднено:

А) пСЦд час проведення ПтАЩятоСЧ ВсеукраСЧнськоСЧ науково-практичноСЧ конференцСЦСЧ "УкраСЧнська культура в добу глобалСЦзацСЦйних трансформацСЦй» (10-11 грудня 2009 р.) на базСЦ кафедри культурологСЦСЧ РСЦвненського державного гуманСЦтарного унСЦверситету у доповСЦдСЦ на тему: "ВесСЦльнСЦ традицСЦСЧ як компонент регСЦональноСЧ культурно-мистецькоСЧ практики» - РСЦвне: РДГУ, 2009.

Б) на звСЦтнСЦй науково-практичнСЦй конференцСЦСЧ викладачСЦв СЦ студентСЦв РДГУ, у доповСЦдСЦ на тему: "ВесСЦльна обрядовСЦсь у дослСЦдженнях В. БорисенкотАЭ. - С.

Методи дослСЦдження: аналСЦз, синтез, узагальнення, порСЦвняння, абстрагування, конкретизацСЦя, класифСЦкацСЦя, СЦсторичний метод,

Структура дипломноСЧ роботи складаСФться СЦз вступу, двох роздСЦлСЦв, висновкСЦв, списку використаноСЧ лСЦтератури. У вступСЦ обТСрунтовано актуальнСЦсть дослСЦдження, визнечно його обтАЩСФкт, предмет, мету СЦ завдання, практичне значення, апробацСЦю матерСЦалСЦв.

Перший роздСЦл присвячений розкриттю сутностСЦ весСЦлля, його еволюцСЦСЧ та ролСЦ духовноСЧ культури у формуваннСЦ духяк основи украСЧнського весСЦлля. У другому роздСЦлСЦ - розглядаються структурнСЦ елементи обрядовостСЦ та СЧх духовне пСЦдТСрунтя.

У висновках пСЦдведено пСЦдсумки роботи. Обсяг основного тексту роботи - 70 сторСЦнок, список використаноСЧ джерел включаСФ 72 найменування.


РоздСЦл 1. Теоретичний аналСЦз весСЦльноСЧ обрядовостСЦ


1.1 ВесСЦлля - провСЦдна форма духовноСЧ СЦ традицСЦйноСЧ культури


ВесСЦлля СФ важливим елементом духовного життя украСЧнського суспСЦльства. Воно охоплюСФ такСЦ його форми як суспСЦльна свСЦдомСЦсть, СЦдеологСЦя, духовнСЦ потреби, цСЦнностСЦ, традицСЦСЧ.

Духовна культура тАФ це досвСЦд життСФдСЦяльностСЦ соцСЦальних суб'СФктСЦв, що включаСФ в себе найсуттСФвСЦшСЦ результати суспСЦльного досвСЦду народСЦв щодо освоСФння суспСЦльного буття, соцСЦуму в цСЦлому, багатогранних духовних цСЦнностей.

ЦСЦнностСЦ духовноСЧ культури СФ дСЦалектичною СФднСЦстю нацСЦонального та загальнолюдського. Вона неможлива як без цСЦнностей конкретноСЧ нацСЦональноСЧ культури, так СЦ без загальнонацСЦональних цСЦнностей, вироблених людством. Водночас цСЦнностСЦ духовноСЧ культури мають яскраво виражене нацСЦонально-специфСЦчне, СЦндивСЦдуальне забарвлення. Так, цСЦнностСЦ культури, що формуються в умовах нашоСЧ украСЧнськоСЧ дСЦйсностСЦ, мають стати нормою практично-повсякденноСЧ дСЦяльностСЦ, орСЦСФнтацСЦСЧ СЧСЧ громадян, елементом самоцСЦнностСЦ кожноСЧ СЦндивСЦдуальностСЦ, складовою гуманСЦстичноСЧ творчостСЦ СЧСЧ народу.

В лСЦтературСЦ видСЦляють певнСЦ соцСЦальнСЦ функцСЦСЧ духовноСЧ культури. Серед основних: пСЦзнавальна, комунСЦкативна, регулятивна, прогностична, цСЦннСЦсно-орСЦСФнтацСЦйна, якСЦ органСЦчно взаСФмопов'язанСЦ мСЦж собою. Але, на думку багатьох культурологСЦв, фСЦлософСЦв, СЦнтегруючою функцСЦСФю духовноСЧ культури СФ людинотворча функцСЦя, наголошуСФ Л. Новикова [31, С. 146].

Головне завдання, яке стоСЧть перед суспСЦльством у сферСЦ духовного життя, полягаСФ в тому, щоб створити умови для найповнСЦшого освоСФння людиною багатогранного потенцСЦалу як украСЧнськоСЧ, так СЦ свСЦтовоСЧ духовностСЦ й культури. Надзвичайно важливо також створення умов для всебСЦчноСЧ самореалСЦзацСЦСЧ духовно-культурного потенцСЦалу, сутнСЦсних сил людини, свого "асного духовного свСЦтобачення СЦ свСЦтосприйняття. УкраСЧнське весСЦлля володСЦСФ таким потенцСЦалом.

ВесСЦлля СФ провСЦдною формою традицСЦйноСЧ культури. Н. Сподарьова трактуСФ СЧСЧ як систему багатогранноСЧ життСФдСЦльяностСЦ народу у вСЦдповСЦдностСЦ СЦз усталеними нормами (звичаями, традицСЦями), якСЦ передаються з поколСЦння в поколСЦння. В СЧх межах людина виховуСФться, соцСЦалСЦзуСФться, розвиваСФться як творець цСЦнностей культури та реалСЦзуСФться як субтАЩСФкт соцСЦальноСЧ практики.

У цьому процесСЦ важливе мСЦiе займають святковСЦ та обрядовСЦ форми, в тому числСЦ - родиннСЦ, сСЦмейнСЦ.

Розглядаючи культуру як специфСЦчний спосСЦб людськоСЧ життСФ-дСЦяльностСЦ, представлений у продуктах матерСЦальноСЧ СЦ духовноСЧ працСЦ, спосСЦб життСФдСЦяльностСЦ людини з освоСФння свСЦту, мСЦру ставлення людини до себе, суспСЦльства СЦ природи, сферу становлення, соцСЦалСЦзацСЦСЧ людини, ми вСЦдзначаСФмо, що весСЦлля синтезувало в собСЦ цСЦ характеристики СЦ стало важливою формою культурно-духовного буття.

Розвиток культури супроводжуСФться виникненням СЦ становленням самостСЦйних систем цСЦнностей. Спочатку вони включенСЦ в контекст культури, але потСЦм розвиток приводить до все бСЦльш глибокоСЧ спецСЦалСЦзацСЦСЧ СЦ, нарештСЦ, до вСЦдносноСЧ самостСЦйностСЦ. Ця теза свСЦдчить, що весСЦльна обрядовСЦсть належить до цСЦннСЦсних пластСЦв духовноСЧ культури [11, С. 62]

ВесСЦльна обрядовСЦсть - форма художнього та естетичного вСЦдтворення людиною одного СЦз найважливСЦших етапСЦв життя - створення сСЦмСЧ, тому цСЦкавим СФ також процес колективноСЧ дСЦяльностСЦ навколо СЦндивСЦдуального комплексу обрядодСЦй, пов'язаних СЦз оформленням шлюбу, механСЦзм передачСЦ весСЦльних обрядСЦв, звичаСЧв, фольклору, традицСЦй вСЦд поколСЦння до поколСЦння, вСЦдзначаСФ В.Борисенко [].

ТрадицСЦСЧ - це спосСЦб передачСЦ та засвоСФння культурного досвСЦду вСЦд поколСЦння до поколСЦння. Це загально прийнятСЦ явища суспСЦльного та культурного життя , визнанСЦ як необхСЦднСЦ для подальшого СЦснування народу чи держави , що забезпечують вСЦдтворення в нових поколСЦннях способи життСФдСЦяльностСЦ , мислення ,поведСЦнки . Формами функцСЦонування традицСЦй СФ свята , звичаСЧ , обряди, трудова дСЦяльнСЦсть.

УкраСЧнський традицСЦйний весСЦльний обряд розглядаСФться як комплекс ритуалСЦв - сакральних СЦ соцСЦально-юридичних договорСЦв, якСЦ своСФрСЦдно упорядковують свСЦт людини пСЦд час одруження на духовному СЦ матерСЦальному рСЦвнях.

У багатовСЦкових звичаях, обрядах, традицСЦях народу тАФ унСЦкальна школа виховання поведСЦнки, етики, працСЦ СЦ дозвСЦлля, школа виховання людини-художника. У них закладений великий смисл життя людини, оновлення народу, продовження життя нацСЦСЧ.

Важливим фактором становлення весСЦльноСЧ обрядовостСЦ була свСЦдомСЦсть нацСЦСЧ, яка гартувалась у складний СЦсторичний перСЦод. Основною детермСЦнантою. У становленнСЦ весСЦльноСЧ обрядовостСЦ стало утвердження нових суспСЦльних вСЦдносин. Адже цей процес за своСФю суттю СФ насамперед культурологСЦчним процесом. Тому традицСЦСЧ СФ предметом СЦнтересу як популярних дослСЦдникСЦв, так СЦ науковцСЦв.

Упродовж другоСЧ половини XX столСЦття дослСЦдження весСЦльноСЧ обрядовостСЦ велись досить активно. Про це свСЦдчать науковСЦ працСЦ: РЖ.Березовського "Вивчення традицСЦйно-побутовоСЧ культури народу - важливе завдання етнографСЦчноСЧ науки" [3]; В.Борисенко "Сватання: обрядовСЦ дСЦСЧ" [8]; О.Воропая "ЗвичаСЧ нашого народу. ЕтнографСЦчний нарис"[16], Н.Гаврилюк "ССЦмейнСЦ обряди нашоСЧ добитАЭ[17]; Н.Здоровеги "Нариси народноСЧ весСЦльноСЧ обрядовостСЦ на УкраСЧнСЦ" [23]; О.КурочкСЦна "ТрадицСЦйна громада СЦ побут" [28]; "Культура СЦ побут населення УкраСЧни" (за ред. В.Наулко, Л.Артюха) О.Ковальчука "УкраСЧнське народознавство" [30].

Про те, що "значення народних весСЦльних звичаСЧв виходить за межСЦ нацСЦональноСЧ культури СЦ украСЧнське весСЦлля поряд з такими перлинами свСЦтовоСЧ класики як грецький епос, мСЦфологСЦя, СЦндуськСЦ Веди, фСЦнськСЦ руни, росСЦйськСЦ билини - можна вСЦднести до надбань загальнолюдськоСЧ культури", наголошував О.Правдюк [46].

Що ж таке весСЦлля? ЕнциклопедСЦя украСЧнознавства вСЦдповСЦдаСФ: "ВесСЦлля, в украСЧнському народному побутСЦ складна сумСЦш обрядСЦв рСЦзних дСЦб, у якСЦй розрСЦзняють елементи родовоСЧ екзогамСЦчноСЧ епохи, впливи грецько -вСЦзантСЦйськоСЧ релСЦгСЦйно-мСЦстичного характеру СЦ новСЦшСЦ украСЧнськСЦ. ОсновнСЦ весСЦльнСЦ акти: сватання (в якому важливим моментом СФ згода молодоСЧ на шлюб), заручини, прикрашення гСЦльця, печення короваю, запрошення гостей, дСЦвич-вечСЦр, церковне вСЦнчання, весСЦльний поСЧзд, перейма, розплетення коси у молодоСЧ, роздача короваю, переСЧзд молодоСЧ до молодого, "пригощування молодоСЧ", "перезва", церковний "вивСЦд", або обрядовСЦ зливки. В пСЦзнСЦшСЦ часи ритуал був значно спрощений", вСЦдзначаСФ О. КурочкСЦн [26, С. 303].

Пояснення термСЦну "весСЦлля" висвСЦтлюСФ СЦсторСЦя. СтародавнСЦ лСЦтописи оповСЦдають, що у словянських племен СЦснували два моменти весСЦльного обряду. У полян, найкультурнСЦшого слов'янського племенСЦ, усе вСЦдбувалося "тихо СЦ кротко", пСЦсля всСЦх "весСЦльних звичаСЧв" молодий не ходив по дСЦвчину, а приводив СЧСЧ до свого двору, а на ранок за нею приносили придане.

У древлян одруження вСЦдбувалося через "умикання бСЦля води" , тобто на певних мСЦiях бСЦля рСЦчки, ставка, криницСЦ, куди дСЦвчата ходили по воду або де збиралися для забав; тут СЧх хапали, очевидно, пСЦсля певного порозумСЦння. У сСЦверян умикавання вСЦдбувалось "на СЦгрищах мСЦж селами". В'ятичСЦ та радимичСЦ викрадали наречених бСЦля води, "святкуючи одруження богинСЦ Ладо, якСЦ починалися ранньою весною й продовжувалися до середини лСЦта - РЖвана Купайла. ПСЦд час СЦгор СЦ веселощСЦв чоловСЦки вибирали собСЦ дружин СЦ "уводили", з СЧх згоди, у своСЧ домСЦвки. ДавнСЦй вираз "гуляти весСЦлля" зберСЦгся донинСЦ" (В. Борисенко) [6, С. 140].

Духовну та змСЦстову основу украСЧнського весСЦлля складають традицСЦСЧ - механСЦзми передачСЦ суспСЦльного та культурного досвСЦду: традицСЦСЧ шанування батькСЦв, рСЦднСЦ, хлСЦба, працСЦ. ТрадицСЦСЧ вСЦдображають мСЦжпоколСЦнну СЦнтеграцСЦю, передачу життСФвого, духовного та культурного досвСЦду вСЦд поколСЦння до поколСЦння. КрСЦм цього, побутують й СЦншСЦ традицСЦСЧ:

А) використання символСЦв: рушникСЦв, зерна, вогню, гСЦльця, вСЦнкСЦв, квСЦтСЦв, води;

Б) традицСЦя весСЦльних чинСЦв: свати, дружби, старости, дружки, почот, перезви, свахи, дружина складають головнСЦ дСЦйовСЦ особи весСЦльноСЧ обрядовостСЦ тАФ з боку молодого та з боку молодоСЧ. Головними фСЦгурами, зрозумСЦло, СФ нареченСЦ, а вже навколо них здСЦйснюються обрядовСЦ дСЦСЧ.

В) художнСЦ традицСЦСЧ виражаСФться в широкому використаннСЦ весСЦльного фольклору: пСЦсень усноСЧ народноСЧ творчостСЦ, танцСЦв, музики. Вони складають багату спадщину художньоСЧ культури, в якСЦй синкретизувалась пСЦсенна, музична, хореографСЦчна, поетична, театральна, декоративне - ужиткова народна творчСЦсть, а також СЦгрове мистецтво;.

Г) духовно-релСЦгСЦйна традицСЦя, яка виражаСФться в обрядовостСЦ благословСЦння, вСЦнчання, використання СЦкон, свСЦчок тощо.

ВсСЦ цСЦ традицСЦСЧ СЦ вмСЦщають та пСЦдкреслюють духовне пСЦдТСрунтя весСЦлля. Вони пСЦдкреслюють, що весСЦльна творчСЦсть виступаСФ продуктом духовного перетворення дСЦйсностСЦ людьми, досягнутого рСЦвня в оволодСЦннСЦ силами зовнСЦшньоСЧ СЦ "асноСЧ природи.

ТрадицСЦйне украСЧнське весСЦлля маСФ порСЦвняно з СЦншими видами духовноСЧ культури маСФ чи не найбСЦльше варСЦантСЦв, причому вСЦдмСЦнностСЦ в обрядових дСЦях СЦснують не лише в рСЦзних районах, а й у межах однСЦСФСЧ мСЦiевостСЦ. Природно, що розвиток рСЦзноманСЦтних (норм, варСЦантСЦв весСЦлля обумовлений неоднаковими СЦсторичними, соцСЦально-економСЦчними, географСЦчними умовами рСЦзних районСЦв УкраСЧни, мСЦжетнСЦчними контактами СЦ взаСФмозбагаченням культур сусСЦднСЦх народСЦв, чинниками конфесСЦонального характеру (православ'я, католицизм, унСЦя). В реальнСЦй практицСЦ в рСЦзних етнографСЦчних зонах сформувалися регСЦональнСЦ типи весСЦлля з рядом локальних пСЦдтипСЦв.

Для визначення типологСЦчних особливостей весСЦлля вибранСЦ ознаки, що дозволяють побачити в ньому не тСЦльки .мСЦiевСЦ особливостСЦ, а СЧСЧ стадСЦальнСЦ вСЦдмСЦнностСЦ, пов'язанСЦ з розпитком обряду. До таких ознак в першу чергу належать добродСЦСЧ санкцСЦонуючого характеру, дислокацСЦя СЧх у мСЦiСЦ проведення, пережитковСЦ елементи матри- СЦ патрилокального розселення сСЦм'СЧ, про що й говориться в працях В. Борисенко [].

РегСЦональнСЦ вСЦдмСЦнностСЦ також простежуються в комплексСЦ звичаСЧв, народних вСЦрувань, уявлень про забезпечення щасливого шлюбу молодят, у формСЦ весСЦльних атрибутСЦв, обрядового хлСЦба, у весСЦльнСЦй термСЦнологСЦСЧ, способах вручення подарункСЦв та СЦн.

На основСЦ вивчення широкого кола джерел, описСЦв традицСЦйного обряду кСЦнця XIX тАФ початку XX ст. за сукупнСЦстю ознак видСЦляСФмо кСЦлька типСЦв украСЧнського традицСЦйного весСЦлля: центральний (в який входять подСЦльський СЦ слобожанський пСЦд варСЦанти), полСЦський, карпатський СЦ пСЦвденний. Кожен з названих типСЦв маСФ ряд локальних пСЦдтипСЦв.

ПолСЦський тип поширений у ПСЦвнСЦчно-ЗахСЦдному регСЦонСЦ УкраСЧни, для якого характерне збереження полСЦських архаСЧчних пережиткСЦв та всього комплексу традицСЦй. Окреслення типСЦв традицСЦйного весСЦлля в основному збСЦгаСФться з етнографСЦчними зонами УкраСЧни кСЦнця XIX тАФ початку XX ст., визначеними па пСЦдставСЦ вивчення особливостей традицСЦйно-побутовоСЧ культури. Загальна композицСЦя дослСЦджуваних локальних варСЦантСЦв будуСФться за СФдиною схемою: сватання, дСЦвич-вечСЦр, посад молодих, виряджання молодоСЧ до свекрухи, обряди в домСЦ молодого, наголошуСФ РЖ. Маркова.

Отже, украСЧнське весСЦлля СФ етнокультурним феноменом духовноСЧ практики людини та складовою народноСЧ культури, яке зберСЦгаСФ системно пов`язанСЦ мСЦж собою всСЦ три цСЦннСЦснСЦ джерела - доетнСЦчнСЦ (архетипнСЦ), етнСЦчнСЦ й нацСЦональнСЦ, яскраво розкриваючи дух нацСЦСЧ, гуманСЦстичнСЦ, педагогСЦчнСЦ та художнСЦ цСЦнностСЦ, народну мораль, звичаСФве право.

ПСЦд час весСЦльного дСЦйства вСЦдбуваСФться своСФрСЦдний процес передачСЦ етнокультурноСЧ СЦнформацСЦСЧ мСЦж поколСЦннями, що забезпечуСФ спадкоСФмнСЦсть самобутностСЦ етносу СЦ трансформацСЦю традицСЦй в сучасний цивСЦлСЦзацСЦйний простСЦр.

1.2 ЕволюцСЦя весСЦльноСЧ обрядовостСЦ украСЧнського народу в системСЦ наукових дослСЦджень


ВесСЦлля було однСЦСФю з найважливСЦших подСЦй у життСЦ, а традицСЦйний "весiльнийтАЭ ритуал - феноменом народноСЧ культури, який складався з складного комплексу рСЦзноманСЦтних елементСЦв.

ВесСЦльна обрядовСЦсть в УкраСЧнСЦ маСФ багатовСЦкову СЦсторСЦю. Вперше про них дСЦзнаСФмося у "ПовСЦстСЦ минулих лСЦттАЭ Нестора. В своСЧй етнографСЦчнСЦй працСЦ вСЦн описав життя, побут та обряди схСЦднословянських племен (якСЦ населяли територСЦю нинСЦшньоСЧ УкраСЧни). Говорячи про звичаСЧ полян, древлян, радимичСЦв та СЦнших слов'янських племен, лСЦтописець зауважуСФ, що поляни "брачньСЧй обьСЦчай имяху: не хожаше зять по не-вСЦсту, но приводяху вечерь, а завьтра приношаху по ней что вдадуче». Про древлян вСЦн говорить, що "брака у нихь не бьСЦваше, но умьСЧкиваху у водьСЦ дСЦвиця» .

У лСЦтописах дуже мало або й зовсСЦм не знаходимо матерСЦалСЦв про весСЦльну звичаСФвСЦсть простого народу. Але, фСЦксуючи рСЦзнСЦ полСЦтичнСЦ подСЦСЧ, життя СЦ справи князСЦв, лСЦтопиiСЦ в окремих мСЦiях згадують про весСЦльну звичаСФвСЦсть, якоСЧ дотримувалися князСЦ. РЖ та староруська весСЦльна звичаСФвСЦсть дуже часто нагадуСФ весСЦльну народну обрядовСЦсть XIX тАФ початку XX ст. У лСЦтописах говориться про звичай брати собСЦ жСЦнок з попереднСЦм передвесСЦльним договором. ЛСЦтописи згадують про вСЦдзначення одруження великим урочистим прийомом численних гостей, де пили багато рСЦзних напоСЧв СЦ спСЦвали пСЦсень. ВесСЦльне застСЦлля древнСЦх слов'ян подаСФ також "Слово о полку РЖгоревСЦм».

ЛСЦтописи подають спецСЦальну весСЦльну термСЦнологСЦю, яка збереглася до наших днСЦв в украСЧнськСЦй, росСЦйськСЦй, бСЦлоруськСЦй мовах у назвах весСЦльних чинСЦв та окремих обрядСЦв. КрСЦм лСЦтописСЦв, про весСЦльну звичаСФвСЦсть XIтАФXV ст. знаходимо матерСЦали в староруському письменствСЦ, церковнСЦй лСЦтературСЦтАФ проповСЦдях, поученСЦях, житСЦях святих, у творах письменникСЦв-богословСЦв. ЗустрСЦчаються згадки СЦ про весСЦльну обрядовСЦсть, яку народ вСЦдзначав "с плясанием и гудением и плесканием».

Розвиток весСЦльних обрядСЦв тривав СЦ в перСЦод КиСЧвськоСЧ РусСЦ. На нього в значнСЦй мСЦрСЦ вплинуло християнство, яке запровадило обряд вСЦнчання, удосконалась структура весСЦлля. Вже СЦснував СЦнтервал у часСЦ мСЦж договором про весСЦлля СЦ самим весСЦллям, а це збСЦгаСФться з весСЦльною звичаСФвСЦстю пСЦзнСЦших часСЦв тАФ традицСЦями сватання, старостСЦв СЦ "асне весСЦллям

Вивчення СЦсторичних пам'яток даСФ пСЦдстави висловити припущення, що на РусСЦ СЦснували громадянськСЦ закони, гарантованСЦ усталеними звичаСФвими традицСЦями, народмим правом, весСЦльна обрядовСЦсть за окремими своСЧми обрядами СЦ традицСЦями була близькою до весСЦльних обрядСЦв, що збереглися СЦ виконувались у XIX СЦ навСЦть XX ст.

У XIVтАФXV ст. в своСФрСЦдних суспСЦльно-економСЦчних СЦ полСЦтичних умовах на пСЦвденно-захСЦдних древньоруських землях вСЦдбуваСФться формування украСЧнськоСЧ народностСЦ. Про пам'ятки, якСЦ подають згадки про весСЦльну обрядовСЦсть XVтАФXVI ст., збереглося дуже мало вСЦдомостей в украСЧнськСЦй СЦсторСЦографСЦСЧ. Варта уваги в цьому контекстСЦ книга Яна ЛасСЦцького "De Russorum.....», яка вийшла друком у ВСЦльно в 1582 р. латинською мовою. В нСЦй поряд з цСЦкавими етнографСЦчними фактами про матерСЦальну СЦ духовну культуру, заняття селян знаходимо опис украСЧнського весСЦлля, ймовСЦрно з ВолинСЦ.

Автор детально описуСФ обряд висватування дСЦвчини старостами, якСЦ кСЦлька разСЦв вСЦдвСЦдують СЧСЧ дСЦм, подаСФ обрядовий звичай викрадення дСЦвчат, пСЦдкреслюСФ, що молодим не можна жити разом, доки не вСЦдбудеться загальна урочистСЦсть тАФ весСЦлля. Про церковний шлюб автор розповСЦдаСФ, що вСЦн вСЦдбувався десь близько одинадцятоСЧ години ночСЦ, до храму молодих вели в супроводСЦ сопСЦлкарСЦви [35, С. 123] що СЦ показуСФ у своСЧй працСЦ Й. Лозинський.

ВСЦдомостСЦ про украСЧнське весСЦлля, поданСЦ Яном ЛасСЦцьким, поки що СФ найдавнСЦшСЦ.

Про джерела, якСЦ стосуються весСЦльноСЧ обрядовостСЦ XVII ст., М. Сумцов говорив: "...исследователь украинского свадСФбного ритуала напрасно будет пересматривать обтемистьСЦе сочинения киевских ученьСЧх XVII ст., отьСЦскивая в Них документальньСЧе указания на малорусскую свадебную обрядность. Он найдет в них лишь сухие наставления о святости брака, о супружеской верности и т. п.» [51; с.185].

З цСЦСФю думкою не можна повнСЦстю погодитися. У документах XVтАФXVII ст. мало матерСЦалСЦв, що висвСЦтлюють весСЦльну генеалогСЦю. Проте навСЦть у суворих церковних поученСЦях можна вСЦдшукати вСЦдомостСЦ про весСЦльну звичаСФвСЦсть народу.

Багато матерСЦалСЦв про народну весСЦльну звичаСФвСЦсть XVII ст. знаходимо у "ПерспективСЦ» К. Саковича СЦ "ЛСЦфосСЦ». Обидва твори мають полемСЦчний

характер. К. Сакович у "ПерспективСЦ» всСЦляко нападаСФ на прийоми богослужСЦння та обрядовСЦсть православноСЧ церкви, а автор "ЛСЦфоса» спростовуСФ закиди К. Саковича, захищаСФ, вмотивовуСФ вчення православСЦя. Фактично автори обох полемСЦчних творСЦв, захищаючи обрядовСЦсть чи то католицькоСЧ, чи то православноСЧ церкви, порушують питання народноСЧ обрядовостСЦ й звичаСФвостСЦ взагалСЦ СЦ весСЦльноСЧ зокрема.

З роздСЦлСЦв про весСЦльну обрядовСЦсть "ЛСЦфоса» СЦ "Перспективи» дСЦзнаСФмося не тСЦльки про недосконалСЦсть церковного шлюбного обряду, про незначний вплив православноСЧ церкви на народне весСЦлля в кСЦнцСЦ XVI СЦ на початку XVII ст., а й про звичаСЧ СЦ традицСЦСЧ народного весСЦлля.

Багатий матерСЦал про весСЦльну обрядовСЦсть сватання, заручин, весСЦльний поСЧзд XVIтАФXVIII ст. дають судовСЦ актовСЦ книги, а також книги земськСЦ, мСЦськСЦ (гродськСЦ) СЦ магСЦстратськСЦ КиСЧвського, Волинського, ПодСЦльського воСФводств.

Для висвСЦтлення СЦсторСЦСЧ побуту СЦ соцСЦальних вСЦдносин на УкраСЧнСЦ у XVIтАФXVIII ст. чимало зробив О.Левицький (1848тАФ1924), незмСЦнний дСЦловод КиСЧвськоСЧ комСЦсСЦСЧ для перегляду давнСЦх актСЦв.

У радянський час заслуги вченого були високо оцСЦненСЦ, СЦ йому присуджено звання академСЦка. Вся наукова дСЦяльнСЦсть О. РЖ. Левицького спрямовувалась на висвСЦтлення народного життя XVI-XVIII ст. Переважна бСЦльшСЦсть праць (а вСЦн СЧх написав 204) присвячена дослСЦдженню народних звичаСЧв, зокрема весСЦльноСЧ обрядовостСЦ. О. РЖ. Левицький послСЦдовно виступав як популяризатор народноСЧ безрелСЦгСЦйноСЧ весСЦльноСЧ обрядовостСЦ, а церковний шлюб вважав привнесеним, чужим для обрядовостСЦ народного весСЦлля. СвоСЧ думки вСЦн пСЦдтверджував численними архСЦвними документами.[23;с.16]

Про давню весСЦльну обрядовСЦсть знаходимо вСЦдомостСЦ також в украСЧнському лСЦтописаннСЦ. Досить цСЦкавСЦ матерСЦали мСЦстить Густинський лСЦтопис . Так, у роздСЦлСЦ "О идолах» автор, Говорячи про вСЦрування древнСЦх слов'ян, називаСФ божества, яким поклонялися слов'яни в давнину СЦ яких, за його словами, "и до ньшь по нСЦкакихг, странахь величають».

ДеякСЦ, щоправда, незначнСЦ описи весСЦльних традицСЦй з кСЦнця XVI тАФ початку XVII ст. знаходимо в украСЧнськСЦй полемСЦчнСЦй лСЦтературСЦ. У пристрасних публСЦцистичних творах РЖ. Вишенського, в яких засуджуються гноблення СЦ свавСЦлля представникСЦв багатоСЧ феодальноСЧ, а також церковноСЧ верхСЦвки, зустрСЦчаються окремСЦ згадки про весСЦльнСЦ традицСЦСЧ: "Да проклятьСЦ будут "адики, архиманд-ритьСЦ и игумени, которьСЦе монастьСЦре позапустевали и фолварки собе з мест святьСЦх починили... на местох свя-тмх лежачи, гроши збирают; с тих доходов... девкам своим вено готуСЦот... барви справуют...».

РЖсторСЦю весСЦльних обрядСЦв украСЧнцСЦв описав у 1777 р. Г. Калиновський у працСЦ "Описание свадебных украинских простонародних обрядов...», яка поклала початок весСЦльнСЦй етнографСЦСЧ. В нСЦй автор вСЦдзначаСФ, що весСЦльна обрядовСЦсть украСЧнцСЦв зародилась на основСЦ схСЦднословтАЩянськоСЧ [24].

Автор звертаСФ увагу на речСЦ, здавалося б, другоряднСЦ, що свСЦдчить про його неабияку спостережливСЦсть. Так, Г. Калиновський подаСФ досить вичерпнСЦ вСЦдомостСЦ про весСЦльнСЦ страви, описуСФ дуже древню традицСЦю спочатку СЧсти, а потСЦм пити рСЦзнСЦ напоСЧ. Ця традицСЦя збереглась у гСЦрських мСЦiевостях захСЦдних областей УкраСЧни до кСЦнця XIX ст.

ЦСЦкавСЦ СЦ спостереження Г. Калиновського про погляди народу на весСЦлля як на громадський акт освячення новоСЧ сСЦм'СЧ.

Однак не можна погодитися з твердженням автора про те, що до весСЦлля "песен никаких не поют». Цю думку спростовують першСЦ збСЦрники пСЦсень початку XIX ст., якСЦ подають зразки дуже рСЦзноманСЦтного СЦ багатого пСЦсенного репертуару передвесСЦльного циклу (пСЦснСЦ, якСЦ спСЦвали на заручинах, сватаннСЦ, печоглядинах СЦ т. СЦн.). Г. Калиновський, до речСЦ, не наводить жодноСЧ весСЦльноСЧ пСЦснСЦ, що значно зменшуСФ вартСЦсть етнографСЦчного опису. Про вСЦдзначав Й.Лозинський.

У XVIII ст., крСЦм архСЦвних матерСЦалСЦв СЦ згадуваноСЧ роботи Г. Калиновського, вСЦдомостСЦ про весСЦльну обрядовСЦсть знаходимо ще в так званСЦй анкетСЦ-програмСЦ для опису УкраСЧни Ф. Туманського. В пунктСЦ 49-му, де говориться про вивчення сСЦмейних обрядСЦв, зокрема весСЦльних.

ЦСЦкавСЦ факти про весСЦльну обрядовСЦсть публСЦкуються в топографСЦчних описах рСЦзних намСЦсництв УкраСЧни, опублСЦкованих у кСЦнцСЦ XVIII ст. за СЦнСЦцСЦативою топографСЦчного комСЦтету в МосквСЦ.

НайбСЦльш цСЦнна для етнографСЦв СФ робота А. Шафонького "Черниговского наместничества топографическое описание...». Подаючи цСЦннСЦ матерСЦали про життя СЦ побут народу, автор описуСФ вечорницСЦ, забави молодСЦ та весСЦльнСЦ традицСЦСЧ. А. Шафонський говорить про поетичну традицСЦю украСЧнцСЦв супроводжувати весСЦлля пСЦснями та музикою. Збереглась досить цСЦкава пам'ятка кСЦнця XVIII ст. МаСФмо на увазСЦ вСЦновий лист, або, як його називали, "веновной реСФстр» приданого нареченоСЧ (1786р.).

СистематичнСЦ записи весСЦльноСЧ обрядовостСЦ почали з'являтися у XIX ст. Малознаним описом украСЧнськоСЧ весСЦльноСЧ обрядовостСЦ початку XIX ст. СФ опис весСЦлля, зроблений РЖ. ФогорошСЦСФм (1786тАФ1834), який опрацював етнографСЦчнСЦ матерСЦали СЦз ЗакарпатськоСЧ УкраСЧни (вСЦдомий як РЖван Бережанин).

Описане РЖ. ФогорошСЦСФм весСЦлля вСЦдноситься до кСЦнця XVIII тАФ початку XIX ст. ДослСЦдник подаСФ цСЦкавСЦ вСЦдомостСЦ про пережитки древнСЦх шлюбних звичаСЧв, зокрема заручення в дитинствСЦ, а також про окремСЦ весСЦльнСЦ дСЦйства. Це опис оглядин, заручин, приготування весСЦльноСЧ корогви в домСЦ молодого, плетСЦння вСЦнкСЦв у домСЦ молодоСЧ, весСЦльний поСЧзд молодого до молодоСЧ, що викликаСФ в уявСЦ похСЦд вСЦйськовоСЧ дружини СЦз закличними звуками мисливського рогу чи труби, з пострСЦлами СЦз пСЦстолСЦв, а обряди входу до хати молодоСЧ нагадують вСЦйськову облогу. РЖ. ФогорошСЦй подаСФ лише одну пСЦсню при плетеннСЦ вСЦнкСЦв, де вСЦдчутна вже християнСЦзацСЦя весСЦльноСЧ обрядовостСЦ.

НайчастСЦше записи весСЦлля робили фольклористи, СЦ весСЦльнСЦ матерСЦали, переважно весСЦльнСЦ пСЦснСЦ, фрагментарно вмСЦщувались у численних фольклорних збСЦрниках.

Серед них найбСЦльшу цСЦннСЦсть становлять матерСЦали збСЦрника М. С. Максимовича, де поряд з пСЦснями СЦсторичного змСЦсту СФ роздСЦл, в якому зСЦбрано жСЦночСЦ пСЦснСЦ. До цього роздСЦлу разом з веснянками, обжинковими пСЦснями автор вСЦднСЦс обрядовСЦ весСЦльнСЦ пСЦснСЦ[24;с.19] вСЦдзначив Здоровега.

У 30тАФ40 роках XIX ст. з'являються спецСЦальнСЦ дослСЦдження весСЦльноСЧ обрядовостСЦ. Серед них заслуговуСФ на увагу робота Й. Лозинського (1807тАФ1889) "КизкоСЦе хуезСЦСЧе», яка вийшла друком латинським шрифтом, так званим абеЦадлом, у ПеремишлСЦ 1835 р. ДослСЦдження И. Лозинськото було фактично першою спробою синтезованого аналСЦзу весСЦльноСЧ обрядовостСЦ, хоч СЦ локального регСЦону. Автор в основному розглядаСФ обрядовСЦсть ПСЦдгСЦр'я (ЛьвСЦвщина), околиць Перемишля СЦ пСЦвденно-захСЦдноСЧ територСЦСЧ теперСЦшньоСЧ ВолинськоСЧ областСЦ.

РЖ. Франко в своСЧй роботСЦ "Огляд праць над етнографСЦСФю Галичини;:ХРЖХ ст.» пСЦдкреслював, що велике зацСЦкавлення польського духСЦвництва народними вСЦруваннями та звичаями пояснювалось прагненням боротися з ними. КрСЦм цього основного чинника, зацСЦкавлення етнографСЦСФю мСЦiевою СЦнтелСЦгенцСЦСФю активСЦзувалось, на думку РЖ. Франка, зростанням духовних запитСЦв та СЦнтересу до пСЦзнання краю, народу.

ДослСЦджуючи весСЦлля, Й. Лозинський прийшов до висновку, що, незважаючи на деякСЦ локальнСЦ вСЦдмСЦни, весСЦльнСЦ обряди СЦ пСЦснСЦ в основному "тим самим способом вСЦдправляють».[36;с.160]

У 40тАФ60-тСЦ роки XIX ст. етнографСЦчна наука СЦнтенсивно розвивалась у РосСЦСЧ СЦ на УкраСЧнСЦ. МатерСЦали про весСЦльну обрядовСЦсть публСЦкувалися в "Губернских ведомостях», лСЦтературних альманахах, журналах та вСЦсниках1. ВСЦдзначаються вони переважно емпСЦричним характером дослСЦджень.

Для пояснення питання про походження весСЦльноСЧ обрядовостСЦ, зокрема певних СЧСЧ дСЦйств, даСФ багато цСЦкавого робота РЖ. Срезневського "Святилища и обрядьСЦ язьСЦческого богослужения древних славян по свидетельствам современньСЧм и преданьям».

Велику увагу правовим весСЦльним звичаям СЦ обрядовостСЦ придСЦлив А.Терещенко у чотиритомному виданнСЦ "БьСЦт русского народа». В своСЧй книзСЦ автор висвСЦтлюСФ питання СЦсторСЦСЧ весСЦльноСЧ обрядовостСЦ, подаСФ цСЦкавСЦ описи росСЦйського, украСЧнського, бСЦлоруського народного весСЦлля, що СФ яскравим свСЦдченням СФдностСЦ духовноСЧ культури трьох братнСЦх народСЦв.

Серед етнографСЦчних матерСЦалСЦв особливу увагу привертають дослСЦдження про окремСЦ села, мСЦстечка УкраСЧни, де розкриваСФться, зокрема, питання весСЦльних звичаСЧв. З перСЦодичних видань цього часу слСЦд назвати журнал "Основа», що виходив у ПетербурзСЦ в 1861 тАФ1862 рр. На його сторСЦнках вмСЦщувались художнСЦ твори, у яких переважно описувалось життя СЦ побут украСЧнського народу, друкувалось чимало матерСЦалСЦв про весСЦльну обрядовСЦсть .

ОкремСЦ дослСЦдники спецСЦально займаються питанням народноСЧ духовноСЧ культури. Серед них слСЦд назвати М. Костомарова, Я. Головацького, П. КулСЦша, О. Потебню. Для 40тАФ60-х рокСЦв XIX ст. характернСЦ досить яскраво вираженСЦ двСЦ тенденцСЦСЧ, двСЦ концепцСЦСЧ в етнографСЦСЧ тАФ лСЦберально-буржуазна СЦ революцСЦйно-демократична. РЖ якщо роботи вищеназваних авторСЦв написанСЦ з лСЦберально-буржуазних позицСЦй, то першСЦ засади революцСЦйно-демократичного погляду на зображення СЦ висвСЦтлення побуту на УкраСЧнСЦ проступають у дСЦяльностСЦ СЦ творчостСЦ Т. Г. Шевченка, який не тСЦльки пСЦднСЦс до свСЦтового рСЦвня красу поетичного слова СЦ мови украСЧнського народу, а й своСЧми творами довСЦв своСФрСЦднСЦсть його культури взагалСЦ тАФ матерСЦальноСЧ СЦ духовноСЧ. ВСЦн вперше звернувся до всесторонньо зображення побуту народу, передаючи його чи то мовою пензля (альбом "Живописная Украйна»), чи то мовою образного слова в поетичних СЦ прозових творах. РЖ у минулому, СЦ в сучасному життСЦ Т. Г. Шевченко бачив соцСЦальну нерСЦвнСЦсть СЦ несправедливСЦсть. РЖз явищ духовноСЧ культури вСЦн зупинявся на тих, в яких найбСЦльш яскраво виступали соцСЦальнСЦ елементи.

Надзвичайно цСЦннСЦ вСЦдомостСЦ, великий фактаж про весСЦльну обрядовСЦсть мСЦстять публСЦкацСЦСЧ РосСЦйського географСЦчного товариства. У 1869 р. за СЦнСЦцСЦативою передових учених цього товариства була органСЦзована етнографСЦчна експедицСЦя на УкраСЧну пСЦд керСЦвництвом П. П. Чубинського, результатом якоСЧ стало видання СЧСЧ праць у семи томах.

Четвертий том присвячений виключно сСЦмейнСЦй обрядовостСЦ 3. Записи СЧСЧ робилися бСЦльше як у двадцяти мСЦiевостях. П. П. Чубинський подав весСЦльну обрядовСЦсть у зведеному варСЦантСЦ, що було фактично лСЦтературною обробкою зСЦбраних матерСЦалСЦв, СЦ, крСЦм цього, помСЦстив записи весСЦльноСЧ обрядовостСЦ вСЦд СЦнформаторСЦв з ВолинськоСЧ, ПодСЦльськоСЧ, КиСЧвськоСЧ, ХаркСЦвськоСЧ губернСЦй. Особливу вартСЦсть мають записи, поданСЦ з окремих територСЦй, а не зведений варСЦант сорока двох весСЦль, що вСЦдзначаСФться, може, бСЦльше iенарним, анСЦж науковим характером [22;с.16] це бездогано описав у своСЧй працСЦ Здоровега.

У 80-х роках XIX ст. побут украСЧнського народу висвСЦтлюСФться на сторСЦнках журналу "Киевская старина», який виходив у КиСФвСЦ з 1882 по 1906 р. У журналСЦ з'являються публСЦкацСЦСЧ з рСЦзних мСЦст СЦ сСЦл СЦз суттСФвими уточненнями СЦ подробицями весСЦльноСЧ обрядовостСЦ, що давали великий матерСЦал для аналогСЦй та узагальнень.

У цей перСЦод виходять у свСЦт працСЦ М. Сумцова, Б. ГрСЦнченка Охримовича та СЦн., в аналСЦзуСФться розвиток й СЦсторСЦя украСЧнськоСЧ обрядовостСЦ. ДослСЦдження визначного фольклориста, лСЦтературознавця М.Сумцова з питань весСЦльноСЧ звичаСФвостСЦ вСЦдзначаються високим рСЦвнем наукових узагальнень, досить смСЦливими висновками щодо СЦсторСЦСЧ дохристиянськоСЧ релСЦгСЦСЧ СЦ вСЦрувань древнСЦх слов'ян. Але, пишучи своСЧ працСЦ пСЦд впливом реакцСЦйних шкСЦл модних у 90-х роках XIX ст., М. Сумцов допустився помилок у поясненнСЦ СЦ висвСЦтленнСЦ весСЦльноСЧ украСЧнськоСЧ обрядовостСЦ. В результатСЦ надмСЦрного захоплення порСЦвняннями украСЧнськоСЧ обрядовостСЦ з обрядовСЦстю СЦнших, народСЦв, зокрема з античною весСЦльною обрядовСЦстю, Сумцов не зумСЦв повнСЦстю розкрити спецСЦфСЦчних своСФрСЦдних рис украСЧнського народного весСЦлля[51;с.187].

У 70тАФ80-тСЦ роки починаСФ свою етнографСЦчну дСЦяльнСЦсть видатний представник резолюцСЦйно-демократичного напряму РЖ. Я. Франко. Його роботи з питань етнографСЦСЧ засвСЦдчують, що вчений розумСЦв СЧСЧ завдання набагато ширше СЦ глибше, нСЦж його попередники СЦ сучасники. ЗацСЦкавлення народним побутом як селян, так СЦ робСЦтникСЦв проявилось у РЖ. Я. Франка дуже рано, а збирацьку роботу вСЦн здСЦйснював упродовж всього життя, об'СФднуючи навколо себе дослСЦдникСЦв побуту СЦ поетичноСЧ творчостСЦ народу.

Надзвичайно високо оцСЦнював РЖ. Франко весСЦльну обрядовСЦсть та' весСЦльнСЦ пСЦснСЦ, вважаючи СЧх цСЦнним соцСЦологСЦчним, етнологСЦчним СЦ "язиковим» матерСЦалом.

Про зацСЦкавлення РЖ.Франка весСЦльною обрядовСЦстю свСЦдчать також спогади сучасникСЦв. Так, М.Добжанський, один з близьких сусСЦдСЦв родини ФранкСЦв, згадував, що РЖ. Франко, "живучи в НагуСФвичах, часто ходив на весСЦлля СЦ записував пСЦснСЦ» .

В СЦсторичному аспектСЦ розглядав весСЦльну обрядовСЦсть В. Охримович. ВСЦн перший в украСЧнськСЦй етнографСЦчнСЦй науцСЦ звернувся до висвСЦтлення питання еволюцСЦСЧ сСЦм'СЧ, починаючи з матрСЦархату, СЦ зупинився на сучасних для нього формах сСЦм'СЧ, базуючи своСЧ дослСЦдження на описах обрядовостСЦ украСЧнського весСЦлля.

Серед численних часописСЦв кСЦнця XIX тАФ початку XX ст. вирСЦзняються "ЕтнографСЦчний збСЦрник» (1896тАФ 1929) СЦ "МатерСЦали до украСЧнсько-руськоСЧ етнологСЦСЧ» (1899тАФ1929). На сторСЦнках цих видань досить часто висвСЦтлюються питання украСЧнськоСЧ весСЦльноСЧ обрядовостСЦ. Так, XIXтАФXX том "МатерСЦалСЦв до украСЧнсько-руськоСЧ етнологСЦСЧ» був майже повнСЦстю присвячений цСЦй обрядовостСЦ.[23;с.26]

УкраСЧнське весСЦлля багато разСЦв описувалося, СЦнтерпретувалося украСЧнськими та росСЦйськими фольклористами, СЦсториками, етнографами, а то й просто любителями . Великою мСЦрою воно стало предметом дослСЦджень польських етнографСЦв СЦ фольклористСЦв.

Можна твердити, що в основному вже на початку XX ст. фактологСЦчна сторона украСЧнськоСЧ весСЦльноСЧ обрядовостСЦ була достатньо висвСЦтлена в етнографСЦчнСЦй лСЦтературСЦ. Проте автори записСЦв весСЦлля в минулому часто ставали на хибнСЦ позицСЦСЧ рСЦзних напрямСЦв, течСЦй СЦ шкСЦл буржуазноСЧ етнографСЦСЧ XIXтАФпочатку XX ст. СЦ весСЦльнСЦ дСЦйства нерСЦдко пояснювали надприродними силами або тенденцСЦйно намагалися трактувати окремСЦ весСЦльнСЦ обряди СЦ звичаСЧ з позицСЦй християнськоСЧ церкви.

Про весСЦльну обрядовСЦсть в УкраСЧнСЦ в радянський час знаходимо матерСЦали в перСЦодичнСЦй пресСЦ, на сторСЦнках журналСЦв "Життя й революцСЦя», "Червоний шлях», "Молодий бСЦльшовик» та СЦн. Питання традицСЦйноСЧ весСЦльноСЧ обрядовостСЦ СЦ становлення новоСЧ висвСЦтлювалось також на сторСЦнках наукових збСЦрникСЦв СЦ журналСЦв, зокрема таких, як "ВСЦсник ОдеськоСЧ комСЦсСЦСЧ краСФзнавства», "ЕтнографСЦчний вСЦсник», "Записки етнографСЦчного товариства», журнал "Побут» тощо.

МатерСЦали про весСЦльну обрядовСЦсть пСЦзнСЦшого часу друкувались на сторСЦнках журналСЦв "Народна творчСЦсть та етнографСЦя», "Советская зтнография», в "Наукових записках РЖнституту мистецтвознавства, фольклору та етнографСЦСЧ АН УРСР» та СЦнших виданнях.

ВесСЦльна звичаСФвСЦсть СЦ обрядовСЦсть висвСЦтлюСФться також в окремих роботах дослСЦдникСЦв побутових традицСЦй, звичаСЧв та обрядСЦв украСЧнського народу. З-помСЦж багатьох праць окреме мСЦiе займаСФ монографСЦя О. Кравець "ССЦмейний побут СЦ звичаСЧ украСЧнського народу», в якСЦй вСЦдображено сСЦмейну СЦ весСЦльну звичаСФвСЦсть на УкраСЧнСЦ в XIXтАФXX ст., а також розглядаСФться становлення радянськоСЧ весСЦльноСЧ обрядовостСЦ. Виклад матерСЦалу, щоправда, дещо стислий, та автор СЦ не ставила перед собою завдання дати вичерпний аналСЦз весСЦльноСЧ обрядовостСЦ. Проте слСЦд пСЦдкреслити, що це перша праця, в якСЦй досить широко висвСЦтлено окремСЦ питання весСЦльноСЧ обрядовостСЦ украСЧнського народу, зроблено конкретнСЦ висновки щодо певних аспектСЦв весСЦльних обрядСЦв [34;с.160].

ОбрядовСЦсть традицСЦйного весСЦлля великою мСЦрою стала предметом вивчення багатьох дослСЦдникСЦв. Однак висвСЦтлення весСЦльноСЧ обрядовостСЦ в радянський час обмежувалось територСЦальними рамками або описувались тСЦльки певнСЦ обряди весСЦльного циклу. Ми ж намагались реконструювати в цСЦлому цикл весСЦльноСЧ обрядовостСЦ та звичаСФвостСЦ, акцентуючи насамперед увагу на питаннях, якСЦ були недостатньо дослСЦдженСЦ попереднСЦми авторами.

Спливали роки, мСЦнялись суспСЦльнСЦ формацСЦСЧ, а весСЦльна обрядовСЦсть СЦ звичаСФвСЦсть по всСЦй територСЦСЧ УкраСЧни в основному обрядовому циклСЦ не змСЦнювалась. До такого висновку приходили в своСЧх узагальненнях прогресивнСЦ дослСЦдники культури украСЧнського народу в минулому.

Головним фактором, що спричинився до появи весСЦльноСЧ обрядовостСЦ, була СЧСЧ суто соцСЦальна функцСЦя. Бо, як говорив А.Луначарський, якщо людина народиться, або вмре, або одружиться СЦ при цьому не буде виконано певних обрядСЦв, то нСЦхто з громади не знатиме про це, цСЦ подСЦСЧ так СЦ залишаються не зареСФстрованими. Це буде незаконне народження, шлюб або похорони...

Обрядами вСЦдзначали важливСЦ подСЦСЧ в життСЦ людей, зокрема шлюбнСЦ

обряди освячували нове подружжя, пСЦдкреслювали, що саме ту жСЦнку треба вважати дружиною, а не СЦншу, саме цього члена племенСЦ, а не СЦншого. Тобто обряди були неписаними юридичними законами, звичаСФвим правом, дотримуватись якого повиннСЦ були всСЦ члени роду.

З поколСЦння в поколСЦння, з роду в рСЦд передавався обряд, бо, щоб залишився вСЦн у пам'ятСЦ громади, його намагалися виконувати за СЦснуючими традицСЦями тАФ "так треба», "так годиться», "так робили батьки, дСЦди». РЖ так було з роду в рСЦд, з вСЦку до вСЦку. Тут слСЦд нагадати, щостатичними залишаються окремСЦ схеми обрядових актСЦв, переважно сама схема весСЦльного циклу, в цСЦлому ж весСЦльна обрядовСЦсть тАФ це суспСЦльний продукт, синтез родинних СЦ суспСЦльних вСЦдносин на протязСЦ тисячолСЦть.

ВесСЦльна обрядовСЦсть, яка супроводжуСФ народження сСЦм'СЧ, як СЦ сама сСЦм'я, СФ СЦсторичною категорСЦСФю якСЦ проносять духовнСЦсть у майбутннСФ. У зв'язку з економСЦчним прогресом суспСЦльства зазнають змСЦн сСЦм'я СЦ форми шлюбу, тому весСЦльна обрядовСЦсть, фСЦксуючи цСЦ змСЦни, змСЦнюСФться та збагачуСФться. Цей процес проаналСЦзовано у дослСЦдженнях культурологСЦв, соцСЦологСЦв, етнографСЦв, фольклористСЦв.

ВесСЦльна обрядовСЦсть вСЦдображаСФ звичаСЧ первСЦснообщинного ладу на стадСЦСЧ матрСЦархату з чСЦтко виявленими ознаками материнського права. Це проявляСФться в тому, що переважна бСЦльшСЦсть пСЦсень звернена до матерСЦ СЦ прославляСФ СЧСЧ. ВСЦд матерСЦ СЦ вСЦд брата, згСЦдно з обрядовСЦстю, залежить доля молодоСЧ. УсСЦма справами на весСЦллСЦ керуСФ мати, вона випроводжаСФ дСЦтей запрошувати на весСЦлля, вона завжди на порозСЦ зустрСЦчаСФ СЧх, приймаСФ всСЦ почестСЦ вСЦд нареченого та його роду.

Роль батька в весСЦльнСЦй обрядовостСЦ досить незначна. У записах весСЦль

XIX ст. подекуди зустрСЦчаються обряди, де батько вже разом з матСЦр'ю бере участь в обрядСЦ посаду, благословеннСЦ, але це вже ввСЦйшло в побут за аналогСЦСФю до дСЦй матерСЦ.

ВесСЦльна обрядовСЦсть зберегла пережитки родового ладу. ВесСЦлля тАФ це суспСЦльний акт, СЦ до нього причетна вся родина, особливо при обрядСЦ "приносин», печеннСЦ короваю, плетеннСЦ вСЦнкСЦв, посадСЦ, "перепоСЧ» тощо.

В украСЧнськСЦй весСЦльнСЦй обрядовостСЦ знайшла своСФ вСЦдображення епоха раннього феодалСЦзму, все весСЦлля вСЦдбуваСФться у княжСЦй обстановцСЦ, головнСЦ дСЦйовСЦ особи тАФ нареченСЦ тАФ виступають уролСЦ князя СЦ княгинСЦ з численною свитою бояр, дружини молодого. ПСЦд час весСЦлля оспСЦвуються багатСЦ палаци, дороге вбрання, срСЦбнСЦ та золотСЦ кубки для напоСЧв, молодецькСЦ лови.

Певний вСЦдбиток у весСЦльнСЦй обрядовостСЦ знайшла героСЧчна епоха украСЧнського народу в добу визвольноСЧ боротьби проти СЦноземних загарбникСЦв тАФ козаччина. ЗапорожцСЦ, козаки, хорунжСЦ СФ дСЦйовими особами весСЦльноСЧ драми на ПолСЦссСЦ, ЛемкСЦвщинСЦ, ГуцульщинСЦ.

РЖсторичнСЦ процеси еволюцСЦСЧ сСЦм'СЧ СЦ форм шлюбу позначились на весСЦльнСЦй обрядовостСЦ СЦ як пам'ять про пережитки обрядових форм шлюбу збереглись у весСЦльнСЦй обрядовостСЦ рСЦзних народСЦв, зокрема в народному украСЧнському весСЦллСЦ. УкраСЧнський традицСЦйний весСЦльний обряд виник на основСЦ давньоруського, хоча маСФ деякСЦ, в томуВачислСЦ значнСЦ, локальнСЦ вСЦдмСЦнностСЦ (напр., весСЦльна обряднСЦсть у гуцулСЦв на ЗакарпаттСЦ).

УкраСЧнськСЦ весСЦлля повсюдно зберСЦгали певнСЦ елементи архаСЧки (в тому числСЦ СЦ дохристиянськоСЧ), являючи собою театралСЦзованСЦ дСЦйства, супроводжуванСЦ безлСЦччю обрядСЦв, ритуалСЦв, народних пСЦсень тощо. При всСЦй рСЦзноманСЦтностСЦ весСЦльних обрядСЦв в УкраСЧнСЦ в них чСЦтко видСЦляються такСЦ складовСЦ частини: сватання, заручини, прикрашання гСЦльця СЦ випСЦкання короваю, "асне, весСЦлля.

Таким чином, СЦсторично сформованСЦ звичаСЧ та обряди украСЧнського народу СФ цСЦнною культурною спадщиною, важливим джерелом для вивчення життя СЦ побуту рСЦзних етнСЦчних груп украСЧнцСЦв.

ВесСЦльна обрядовСЦсть СЦ звичаСФвСЦсть украСЧнцСЦв дають широке уявлення про рСЦзноманСЦтнСЦ аспекти СЧх життСФдСЦяльностСЦ, моральнСЦ, етичнСЦ, естетичнСЦ погляди, свСЦтогляд, ментальнСЦсть, рСЦзноманСЦтнСЦ аспекти побуту, господарювання та художню творчСЦсть.

ВесСЦльний обряд СЦ на сучасному етанСЦ розвитку украСЧнського суспСЦльства викопуСФ важливСЦ соцСЦально-виховнСЦ функцСЦСЧ: гуманСЦстичну, пСЦзнавальну, виховну, естетичну, СЦнформацСЦйну, органСЦзацСЦйну, трансляцСЦйну тощо.

1.3 Духовна культура як основа украСЧнського весСЦлля


Феномен духовного СФ провСЦдним у фСЦлософСЦСЧ культури, оскСЦльки розкриваСФ: якСЦснСЦ параметри, своСФрСЦднСЦсть та унСЦверсальнСЦсть буття людини та систему СЧСЧ життСФдСЦяльностСЦ. У наукових дослСЦдженнях, присвячених аналСЦзу духовноСЧ сфери та СЧСЧ складових (у структурному та змСЦстовому планСЦ), духовне фСЦгуруСФ у предикативнСЦй формСЦ, тобто, увага акцентуСФться на духовному виробництвСЦ, духовному спСЦлкуваннСЦ, духовних потребах, духовних явищах СЦ процесах. Основою украСЧнського весСЦлля виступаСФ духовна культура, яка висвСЦтлюСФться в аналСЦзСЦ рСЦзноманСЦтних компонентСЦв СЦ форм СЦснування духовного [1. С. 214] як зазначив Алекссеев.

РЖснуСФ багато визначень "духовноСЧ культури» у науковСЦй лСЦтературСЦ. Перш нСЦж показати роль духовноСЧ культури в весСЦльнСЦй обрядовостСЦ слСЦд висвСЦтлити сутнСЦсть цього поняття.

Духовне - це не "регСЦон" людськоСЧ дСЦяльностСЦ, а одне СЦз важливих та унСЦверсальних СЧСЧ визначень. Дух, духовнСЦсть, духовний свСЦт постають не просто у виглядСЦ явищ особистого чи суспСЦльного життя, а перш за все як змСЦст рСЦзноманСЦтних реалСЦй чи подСЦй людського буття. Духовне в своСФму первСЦсному фСЦлософсько-свСЦтоглядному значеннСЦ покликане виразити деяку сутнСЦсть чи дСЦйснСЦсть, не рСЦвнозначну навколишньому та об'СФктивно сприйнятому свСЦтовСЦ. Тому про духовне можна говорити у розумСЦннСЦ понять тАЮдуша", тАЮбожество" (християнське розумСЦння духа) або у виглядСЦ платонСЦвського тАЮцарства СЦдей".

Шлях до безпосереднього контакту з духовним пролягаСФ або через внутрСЦшнСФ вСЦдчуття людини (через душу), або через фСЦлософсько-свСЦтогляднСЦ обТСрунтування, що створюють грунт для теоретичного осягнення духовного. Спроби визначити духовне по аналогСЦСЧ з СЦншими явищами навколишнього свСЦту натикалась на певнСЦ труднощСЦ. РЖ це закономСЦрно, тому що духовне - це не один елемент дСЦйсностСЦ, а суттСФва складова людського способу буття людини у свСЦтСЦ.

Важливим смисловим вСЦдтСЦнком поняття "духовне", яке воно набувало у вСЦтчизнянСЦй культурнСЦй традицСЦСЧ, стало розумСЦння його як свого роду СЦдеал духовного розвитку людини. Тобто, в нього було внесено етичнСЦ норми, покликанСЦ виразити моральну культуру особистостСЦ. ПровСЦдним засобом функцСЦонування та фомування духовного СФ дСЦяльнСЦсть людини. В нСЦй вона отримуСФ здатнСЦсть вСЦдноситись унСЦверсально до свСЦту, тому що дСЦяльнСЦсть СФ процес, який може вСЦдбуватись за мСЦркою будь-якого природного процесу.

ВСЦдповСЦдно, дСЦяльнСЦсть людини може бути пояснена як унСЦверсальна, загальна форма всСЦх природних процесСЦв, тому саме вСЦдношення дСЦяльностСЦ до СЦнших об'СФктивних процесСЦв СФ онтологСЦчною основою та аналогом СЦдеального .У системСЦ сСЦмейноСЧ обрядовостСЦ весСЦлля СФ найбСЦльш складною СЦ давньою обрядовою дСЦСФю , знаменуСФ утворення сСЦмСЧ. Чимало його компонентСЦв сягають глибокоСЧ давнини, але завдяки своСФму гуманСЦстичному змСЦсту вони зберСЦгалися впродовж вСЦкСЦв, передавались як безцСЦнний скарб духовноСЧ культури.

Коли мова йде про загальнСЦ форми людськоСЧ дСЦяльностСЦ як еквСЦвалента та репрезентанта СЦдеального, то не виникаСФ сумнСЦву в приналежностСЦ СЦдеального лише людинСЦ та способу СЧСЧ буття. Так вСЦдбуваСФться доти, поки не доводиться, що дСЦяльностСЦ СФ характерною виключно для людини. Але сам по собСЦ спосСЦб людського буття передбачаСФ СЦснування людини у свСЦтСЦ в тому числСЦ - природному. При чому останнСЦй - це не просто природне середовище, сукупнСЦсть природних предметСЦв та процесСЦв, у якСЦ занурена людина. Природа виступаСФ свСЦтом, формуючим види дСЦяльностСЦ людини (працю), а також у виглядСЦ об'СФктивних природних умов та кордонСЦв цСЦСФСЧ дСЦяльностСЦ. Саме СЧх недосяжнСЦсть задаСФ конфСЦгурацСЦю дСЦяльностСЦ, формуСФ СЧСЧ види,

ОсобливСЦсть буття людини якраз полягаСФ в тому, що в нСЦй зосередженСЦ способи подолання кордонСЦв, щоб вСЦдкрити новСЦ можливостСЦ бути у свСЦтСЦ Тому СЦсторСЦя людства може бути представлена як ланцюг вСЦдкриття таких можливостей, СЦ вСЦдповСЦдно - шлях до вищих рСЦвнСЦв буття.

В дСЦяльному буттСЦ людина маСФ справу зСЦ свСЦтом не опосередковано, а переважно дСЦСФ СЦз розмаСЧттям предметних форм свСЦту. В процесСЦ дСЦяльностСЦ людина освоюСФ свСЦт як предметну реальнСЦсть СЦ тому важливим визначенням дСЦйсностСЦ для неСЧ СФ предметнСЦсть як результат СЧСЧ пСЦзнавальноСЧ та перетворюючоСЧ дСЦяльностСЦ ДСЦяльнСЦсть стала провСЦдним унСЦверсальним засобом створення культурних цСЦнностей: матерСЦальних СЦ духовних.

Цей подСЦл, як вважають дослСЦдники, умовний. Тому що цСЦнностСЦ матерСЦальноСЧ культури мСЦстять в собСЦ елементи духовного (житло, одяг, речСЦ домашнього вжитку): це обереги, засоби художнього оформлення, Систему духовноСЧ культури складають: наука, освСЦта, звичаСЧ, обряди, свята, традицСЦСЧ, вСЦрування, народна художня творчСЦсть.

У весСЦллСЦ система духовнСЦ еементи вСЦдображаюються в у трьох циклах: передвесСЦльному, весСЦльному та пСЦслявесСЦльний. У свою чергу кожен складаСФться з низки обрядСЦв якСЦ мають духовне пСЦдгрунття. ПередвесСЦльна обрядовСЦсть включаСФ сватання, умовини, оглядини, заручини, бгання короваю, та дСЦвоч-вечСЦр. "асне весСЦлля складаСФться СЦз запросин, обдарування, посаду молодих , розплСЦтання коси, розподСЦлу короваю, перезви та рядження. ПСЦслявесСЦльний цикл присвячуСФться вшануванню батькСЦв молодими, прилучення невСЦстки до родини чоловСЦка. Це обряд хлСЦбин, свашин та гостин.

Культура СФ реальною формою життСФдСЦяльностСЦ людини, яка утримуСФ СЧСЧ в СЦснуваннСЦ, притаманному сутСЦ людини. У культурнСЦй реальностСЦ людину неможливо вСЦддСЦлити вСЦд свСЦту. Через посередництво культурних форм людина володСЦСФ ним. В культурСЦ поСФднанСЦ два пласти СЦснування людини: особистСЦ форми життя, що безпосередньо включенСЦ у життСФдСЦяльнСЦсть та набутСЦ попереднСЦм поколСЦннями. Культурна форма життСФдСЦяльностСЦ забезпечуСФ людинСЦ сувереннСЦсть особистСЦсного буття, В.МежуСФв з цього приводу пСЦдкреслюСФ, що людину нСЦхто не створював, вона сама себе зробила такою, якою СФ, сама себе визначила як суб'СФкта культурного процесу.

В процесСЦ культурного вибору людини особливе мСЦiе займаСФ духовний розвиток, вСЦдповСЦдно проблема духа - це проблема самостСЦйностСЦ людини в реальному СЦснуваннСЦ, проблема пошуку себе у формах життСФвого процесу. Дух СФ те, що зв'язуСФ окремого СЦндивСЦда, суб'СФкта психСЦчноСЧ дСЦяльностСЦ, особистСЦсть людини з усСЦм людським родом в усьому розгортаннСЦ його культурного та СЦсторичного буття.

ДуховнСЦсть придаСФ смисл життю окремоСЧ людини. В нСЦй вона шукаСФ вСЦдповСЦдСЦ на питання: навСЦщо живе, що СФ добро СЦ зло, яке СЧСЧ призначення на землСЦ. Якщо головним у розумСЦннСЦ СЦндивСЦдуального Духа (а саме вСЦн СФ принципом буття людини) зробити особливий вид знань, особливий спосСЦб СЦснування. Який може дати лише вСЦн, то тодСЦ основним визначенням духовностСЦ у нас виступаСФ особиста незалежнСЦсть вСЦд усього органСЦчного (тСЦлесного) СЦ неорганСЦчного (звичайного), свобода вСЦд тиску всього, що вСЦдноситься до "життя", в тому числСЦ СЦ вСЦд душевних структур (пристрасть, захоплення). Це СЦ СФ справжня внутрСЦшня духовна свобода, тобто, свобода саме Духа, а не душСЦ СЦ тСЦла.

Духовний розвиток - це перетворення можливих граней буття в реальнСЦ перетворюючСЦ начала життСФдСЦяльностСЦ, Пошук себе через культуру характеризуСФ рух людини до зайнятостСЦ свого мСЦiя у свСЦтСЦ. А.РЖльСЧн пСЦдкреслював, що нСЦ тСЦло, нСЦ душа людини не вСЦльнСЦ, вони пов'язанСЦ законами часу СЦ природи. РЖ лише духовСЦ людини доступна свобода. ВСЦн маСФ дар - вивести себе внутрСЦшньо з будь-якого життСФвого змСЦсту, протиставити його собСЦ.

Духовне буття, таким чином, починаСФться та СЦснуСФ там, де починаСФться звСЦльнення людини вСЦд будь-якого поглинання, вСЦд окупацСЦСЧ "асноСЧ самостСЦйностСЦ. Свобода тому СЦ СФ модальне, а не предметно-змСЦстове визначення духовного буття людини, вона СФ силою, енергСЦСФю пориву у прагненнСЦ до кращого СЦ вищого. Дух СФ любов до якостСЦ СЦ воля до досконалостСЦ в усСЦх галузях життя. Тому духовне буття визначаСФться та описуСФться лише у його значеннСЦ для нас.

Як спосСЦб, як образ буття в цСЦлому, духовнСЦсть вСЦдкриваСФ людинСЦ доступ до любовСЦ, совСЦстСЦ та почуття обов'язку, до права, до мистецтв СЦ художньоСЧ краси, до науки, молитви, релСЦгСЦСЧ. Лише вона даСФ можливСЦсть людинСЦ зрозумСЦти що СФ справжнСФ та найцСЦннСЦше в життСЦ, дати те, чим варто жити.

ДуховнСЦсть суб'СФкта, СЦндивСЦдуальний дух являСФ собою вСЦдповСЦдне прийняття СЦ слСЦдування вищим зразкам сукупноСЧ людськоСЧ культури, переживання моральних норм спСЦвжиття як внутрСЦшнього категоричного СЦмперативу, засвоСФння вищих цСЦнностей родового буття як "асних. Можна сказати, що людина духовна в тСЦй мСЦрСЦ, в якСЦй об'СФктивний та абсолютний дух стали його суб'СФктивним (СЦндивСЦдуальним) духом. РЖ саме тому у найвищСЦй мСЦрСЦ духовнСЦсть виказуСФ себе СЦ стаСФ способом життя людини, коли вона вступаСФ в особистСЦ вСЦдносини з вищими силами буття висвСЦтлив ВСЦнницький.

РЖндивСЦдуальний дух людини постаСФ у рСЦзноманСЦтних облСЦках, що розкривають не лише рСЦзноманСЦтнСЦ сторони, але СЦ рСЦвнСЦ людськоСЧ реальностСЦ. Можна говорити про такСЦ облСЦки суб'СФктивного духу, як особистСЦсне, СЦндивСЦдуальне та унСЦверсальне. Вони виступають СЦ ступенями становлення духовного свСЦту людини, СЦ мСЦрою засвоСФння та прийняття нею духовного досвСЦду людства, мСЦрилом духовностСЦ в цСЦлому. РЖншими словами, становлення людини суб'СФктом "асноСЧ життСФдСЦяльностСЦ СФ основою становлення СЦндивСЦдуального духу,

ДуховнСЦсть в людинСЦ не яка-небудь вСЦдокремлена сфера, над психологСЦчне життя, вона являСФ собою суть основного життя, Тому в людинСЦ все СФ особистСЦсне, неповторне та абсолютно одиничне. ТаСФмниця людини як особистостСЦ полягаСФ в здатностСЦ рефлектувати саму себе, пСЦднСЦматися над собою.

В цьому контекстСЦ слСЦд пСЦдняти проблему етнСЦчноСЧ та нацСЦональноСЧ культури, у якСЦй синтезувались рСЦзноманСЦтнСЦ аспекти життСФдСЦяльностСЦ етносу: специфСЦка трудовоСЧ дСЦяльностСЦ, географСЦчне середовище, особливостСЦ психологСЦСЧ населення, побуту, традицСЦСЧ, релСЦгСЦйнСЦ вСЦрування, фольклор. Ми розглядаСФмо весСЦльну обрядовСЦсть тому що вона сповнена духовнСЦстю. Гегель, розглядаючи нацСЦю, називав СЧСЧ "духом народу». ВСЦдповСЦдно, культурна спадщина нацСЦСЧ виражаСФться "у народному дусСЦ», "нацСЦональному характерСЦ» з цього можна визначити що весСЦльнСЦ традицСЦСЧ СФ нацСЦональним надбанням.

АналСЦз культурноСЧ реальностСЦ як основи духовного розвитку людини передбачаСФ розгляд форм, в яких СЦ через них СЦснування людини набуваСФ характеру самовизначення, а дСЦйснСЦсть - "астивостСЦ свСЦтопорядку. У формах культурноСЧ реальностСЦ оточуюча людину дСЦйснСЦсть надСЦляСФться унСЦверсальним значенням, цСЦ форми отримують статус загальнолюдських, ототожнюючись СЦз способом буття людини взагалСЦ. Це своСФрСЦдний культурний ефСЦр, в межах конкретноСЧ культурноСЧ реальностСЦ у якСЦй здСЦйснюСФться життСФдСЦяльнСЦсть людини.

Важливим компонентом духовностСЦ виступаСФ здоровий глузд. Це перш за все конкретна органСЦзацСЦя життСФдСЦяльностСЦ людини, в основСЦ якоСЧ лежить образ тАЮнормальноСЧ людини". Все, що здСЦйснюСФться в рамках здорового глузду - вСЦрне та передбачене, тобто СФ галуззю гарантованого буття. Здоровий глузд - це така духовна форма, в якСЦй актуалСЦзуСФться СЦсторичний досвСЦд людства.

Формою культури, у якСЦй СЦснують онтологСЦчнСЦ межСЦ духовного буття людини виступаСФ сакральнСЦсть Його (сакральне - священне) як правило, повтАЩязують з релСЦгСЦйною свСЦдомСЦстю та вСЦруваннями. ДСЦйсно, воно найбСЦльш очевидно проявляСФться у релСЦгСЦйних обрядах. Однак буде помилкою ототожнювати сакральне в цСЦлому СЦз сферою релСЦгСЦйного. Те, що для людини СФ святим, не завжди маСФ своСЧм джерелом релСЦгСЦю. Сакральне у культурному значеннСЦ - це форма залучення людини до максимально можливого у буттСЦ, до того, що певним чином вичерпуСФ смисл людського СЦснування.

СпСЦввСЦдношення духовностСЦ та свСЦдомостСЦ людини СФ важливим питанням фСЦлософСЦСЧ культури. На цю проблему СЦснують рСЦзнСЦ точки зору. Перш за все свСЦдомСЦсть ототожнюСФться з феноменом духовного, що виражаСФться в аналСЦзСЦ духовних явищ СЦ процесСЦв в якостСЦ утворень психСЦки. Так А. ЛосСФв визначаСФ дух в якостСЦ тАЮсукупностСЦ всСЦх функцСЦй свСЦдомостСЦ, що виникли як вСЦдображення дСЦйсностСЦ".

В науковСЦй лСЦтературСЦ поширена тенденцСЦя пояснення духовного у виглядСЦ свСЦдомостСЦ та СЧСЧ проявСЦв зазначаСФ Курносов [28, С. 75].

Таким чином, у сферу свСЦдомостСЦ попадаСФ вся площина зовнСЦшнього та внутрСЦшнього досвСЦду людини, у зв'язку з чим свСЦдомСЦсть виявляСФться всеохоплюючою характеристикою життСФдСЦяльностСЦ людини та унСЦверсальним визначенням СЧСЧ духу. При цьому рСЦзноманСЦтнСЦ форми духовного освоСФння свСЦту ототожнюються з тим виглядом, який вони наберуть, будучи усвСЦдомленими, СЦ тим самим стаючи фактом свСЦдомостСЦ. УтворюСФться своСФрСЦдний зачарований круг.

СвСЦдомСЦсть - це своСФрСЦдна СЦпостась духу, не просто частина духовного свСЦту, а його всеохоплююче вираження та спосСЦб розумСЦння духовного в усьому об'СФмСЦ СЦ цСЦлСЦсностСЦ. АналогСЦчно тому, як свСЦдомСЦсть вводить у свою сферу явища навколишнього свСЦту, вона здатна транспонувати будь-який змСЦст чи рух внутрСЦшнього. Така аргументацСЦя служить доказом для розгляду свСЦдомостСЦ в якостСЦ тАЮпредставника" феномена духовного в цСЦлому дослСЦдив Курносов ].

Розкриття змСЦсту людськоСЧ духовностСЦ передбачаСФ видСЦлення духовних феноменСЦв, якСЦ вСЦдСЦграють самостСЦйну роль у духовному розвитку людини та формуваннСЦ способу СЧСЧ життСФдСЦяльностСЦ. НайбСЦльш поширеними СФ такСЦ духовнСЦ здСЦбностСЦ людини як воля та чуттСФвСЦсть. Маються на увазСЦ внутрСЦшнСЦ почуття (духовнСЦ): гнСЦв., любов, натхнення, що складають галузь людських почуттСЦв, як домСЦнуючу у характеристицСЦ тАЮсутнСЦсних сил людини".

Об'СФктивСЦзацСЦСФю впливу волСЦ та виконання нею регулятивноСЧ функцСЦСЧ необхСЦдностСЦ виступаСФ рСЦшення. Якщо практика - реальна дСЦяльнСЦсть, безпосередньо здСЦйснювана людиною в просторСЦ об'СФктивноСЧ дСЦйсностСЦ, то присутнСЦсть в нСЦй вольового начала виражаСФться в пСЦдпорядкованостСЦ дСЦСЧ певному зразку, репрезентацСЦСФю якого виступаСФ рСЦшення.

МатерСЦальне виробництво створюСФ речовСЦ, матерСЦальнСЦ умови СЦснування людини, а духовне - тАЮСЦдеальнСЦ" продукти: думки, знання, переконання, свята, обряди, традицСЦСЧ, художнСЦ твори, мораль, етика, право тощо.Це визначення даСФ нам змогу зрозумСЦти що весСЦлля виступаСФ святом яке скадаСФться повнСЦстю з обрядСЦв та звичаСЧв якСЦ надСЦляють нас знаннями, переконаннями СЦ СЦншими елементами що СЦ показуСФ його високий рСЦвень духовностСЦ.

Поняття тАЮдуховне виробництво" охоплюСФ такСЦ форми та рСЦвнСЦ: суспСЦльна свСЦдомСЦсть, СЦдеологСЦя, духовнСЦ потреби, цСЦнностСЦ тощо. В. МежуСФв вважаСФ, що духовне виробництво СФ виробництвом свСЦдомостСЦ, тому воно дозволяСФ вивести СЦснування свСЦдомостСЦ в певнСЦ суспСЦльнСЦ форми СЦз конкретного типу духовноСЧ дСЦяльностСЦ. КатегорСЦя духовного виробництва виражаСФ активний, продуктивний характер духовноСЧ дСЦяльностСЦ в СЧСЧ соцСЦальних формах, вказуСФ на включенСЦсть духовного як особливого типу суспСЦльноСЧ дСЦяльностСЦ в процес життСФдСЦяльностСЦ суспСЦльства.

ВесСЦльна обрядовСЦсть охоплюСФ всСЦ форми та рСЦвнСЦ "духовного виробництва».

Таким чином, сутнСЦстю духовного виробництва виступаСФ СЦнтеграцСЦя СЦндивСЦдуального СЦснування у суспСЦльнСЦ форми буття. тАЮФормуючи людську суб'СФктивнСЦсть, - пСЦдкреслюСФ А. Горак - соцСЦальнСЦ форми духовноСЧ дСЦяльностСЦ органСЦзовують саму дСЦяльнСЦсть людини". Духовне виробництво залучаСФ конкретну людину до спСЦвжиття з СЦншими СЦндивСЦдами у мСЦкро- та макропросторСЦ Духовне виробництво не створюСФ особливих, самостСЦйно життСФвих форм, останнСЦ - лише способи органСЦзацСЦСЧ процесу освоСФння СЦндивСЦдом суспСЦльних вСЦдносин у певному культурно-СЦсторичному процесСЦ.

Отже, ми можемо в даному контекстСЦ визначити взаСФмозв'язок культури СЦ духовностСЦ, оскСЦльки розвиток культури досить тСЦсно пов'язаний з проблемою СЦснування людини. В онтологСЦчному розумСЦннСЦ культура вказуСФ на те, що наскСЦльки людина СФ творцем "асного життя, настСЦльки СЧСЧ доля визначаСФться "асними зусиллями та дСЦями. ВСЦдповСЦдно, ступСЦнь культурностСЦ, тобто здатностСЦ людини реалСЦзуватись в якостСЦ самовизначального "я», СФ продуктом СЦсторичним.

У культурСЦ поСФднуються два пласти СЦснування людини: фСЦзичний (довгота життя) СЦ набутий (соцСЦальний). Тому культура СФ реальна форма життСФдСЦяльностСЦ людини у фСЦзичному та соцСЦальному часСЦ. Через неСЧ людина пов'язана зСЦ свСЦтом СЦ дСЦйснСЦстю, а дух (духовне) набуваСФ здатностСЦ утримувати людину у певнСЦй культурнСЦй площинСЦ. Отже, культура замикаСФться на особистому буттСЦ людини СЦ визначаСФ його. Саме тут вона знаходить свСЦй смисл та духовнСЦ вимСЦри.

Отже, проанаСЦлзувавши сутнСЦсть та значення духовноСЧ культури, духовного розвитку, духовного буття та свСЦдомостСЦ, ми можемо впевнено сказати, що традицСЦйне украСЧнське весСЦлля являСФ собою цСЦлСЦсну духовну систему, яка складаСФться з великоСЧ кСЦлькостСЦ духовних компонентСЦв, що наповнюють усСЦ весСЦльнСЦ обряди, звичаСЧ, традицСЦСЧ.


РОЗДРЖЛ 2. ДУХОВНРЖ КОМПОНЕНТИ В СТРУКТУРРЖ УКРАРЗНСЬКОГО ВЕСРЖЛЛЯ


2.1 ПередвесСЦльнСЦ обряди як фактор створення сСЦмСЧ


Проблема духовностСЦ завжди привертала до себе увагу дослСЦдникСЦв. Зараз в свСЦтСЦ вСЦдбуваються великСЦ соцСЦальнСЦ змСЦни, зумовленСЦ глобалСЦзацСЦйними процесами, але вплив глобалСЦзацСЦСЧ на духовнСЦсть вивчений недостатньо СЦ потребуСФ подальшоСЧ розробки. Адже духовнСЦсть - це внутрСЦшнСЦй свСЦт людини, осередок СЧСЧ СЦнтелектуальних СЦ емоцСЦйно-вольових сил у СФдностСЦ свСЦдомостСЦ, самосвСЦдомостСЦ, свСЦтогляду СЦ волСЦ.

В структурСЦ духовностСЦ доцСЦльно розрСЦзнювати дух СЦ душу. Поняття дух прийнято повтАЩязувати з дСЦяльнСЦстю свСЦдомостСЦ. Дух завжди дСЦяльний, активний, повний творчоСЧ енергСЦСЧ. Саме завдяки дСЦяльностСЦ духу людина сприймаСФ СЦ оцСЦнюСФ свСЦт насамперед в СЦдеях рСЦзного свСЦтоглядного характеру: фСЦлософсько-гуманСЦстичних, морально-етичних, екологСЦчних, релСЦгСЦйних та СЦнших. Проте дух СФ цСЦлСЦснСЦсть в структурСЦ особистостСЦ, яка робить СЧСЧ тим, що вона СФ.

Пошуками змСЦсту духовностСЦ людство займалося протягом всСЦСФСЧ своСФСЧ СЦсторСЦСЧ. При цьому вСЦд епохи до епохи пСЦд впливом конкретно-СЦсторичних умов, обтАЩСФктивних СЦ субтАЩСФктивних факторСЦв змСЦнювались СЦ змСЦст духовностСЦ, СЦ погляди мислителСЦв на духовнСЦсть[50;с.217] як зазначив Симичов.

УкраСЧнськСЦ весСЦльнСЦ обряди, якСЦ ми маСФмо й тепер , розвинулися ще до Християнства. Обряди цСЦ надзвичайно широкСЦ й змСЦстовнСЦ, СЦ мають виразний дохристиянський ритуальний характер. РЖ на цСЦ обряди ще й тепер дивляться, як на СЦстотну, найголовнСЦшу частину побрання, без чого дСЦвчина не може стати чиСФюсь тАЮзаконною" жСЦнкою. Ще й сьогоднСЦ головною назвою парування молодих СФ слово тАЮбратися", побратися, побрання. Цього слова вживаСФ в тАЮКобзарСЦ" Шевченко: як бралися... .

Серед весСЦльних пСЦсень СФ багато дуже давнСЦй, що натякають або свСЦдчать про давнСЦ звичаСЧ. В народнСЦх святкуваннях СЦ обрядах парування й побрання молодих грають важливу ролю: воно провСЦдне в веснянках, у КупайлСЦ, воно ж вСЦдбиваСФться й на таких святах-обрядах, як хапання калати, прив`язування колодок за кару хлопцям, що своСФчасно не поженилися, СЦ т. СЦн.

В украСЧнського народу мСЦцно тримаСФться звичай, що молодшоСЧ доньки не видають замСЦж, поки не вийде старша, СЦ звичай цей свято бережеться й тепер. Цей звичай заснований на БСЦблСЦСЧ (Книга Буття 29. 26): Лаван каже Якову: тАЮУ нашСЦй мСЦiевостСЦ не робиться так, щоб вСЦддавати молодшу перед старшою".

На шлюби в УкраСЧнСЦ СФ певнСЦ пори року, але найчастСЦше восени, тАФ по закСЦнченнСЦ польових праць.

ВесСЦльний ритуал у всСЦх народСЦв пересякнений його релСЦгСЦйними вСЦруваннями; мСЦнялися релСЦгСЦСЧ, але обряд шлюбу позоставався стародавнСЦй, приймаючи потроху й нове вСЦд НовоСЧ ВСЦри. В украСЧнських весСЦльних обрядах взагалСЦ багато такого, що знаходимо СЦ в СЦнших народСЦв, словянських СЦ СЦнших СФвропейських.

Молоду призначаСФ Бог, СЦ своСФСЧ пари нСЦяк не оминеш. В украСЧнцСЦв СФ старе повСЦр`я, що на тому свСЦтСЦ, на НебСЦ, сидить старий дСЦд, Бог , СЦ в`яже до пари шматки кори, тАФ це шлюбнСЦ пари, СЦ як вСЦн зв`яже, так СЦ буде (Вовк: СтудСЦСЧ 218). [14;с.219]В цьому виявляються прояви духовностСЦ народу.

ВесСЦлля в традицСЦйному суспСЦльствСЦ з давнСЦх-давен було однСЦСФю СЦз найважливСЦших подСЦй у життСЦ як окремоСЧ людини, так СЦ цСЦлоСЧ громади, без дозволу СЦ участСЦ якоСЧ не могло й вСЦдбуватись. Воно складалося з певних обрядових актСЦв, загальна схема яких формувалася в окремих культурах протягом столСЦть. У дСЦях, повтАЩязаних з поСФднянням жСЦнки та чоловСЦка, знайшли своСФ вСЦдображення свСЦтогляд громади, СЧСЧ моральнСЦ норми, поетичнСЦ уявлення про свСЦт, а кожен ритуальний акт мав своСФ символСЦчне значення. РЗх метою було освячення шлюбу перед Богом, родиною, та цСЦлою сСЦльською громадою, а також магСЦчне забезпечення новоствореноСЧ сСЦмтАЩСЧ.

УкраСЧнська народна культура складалася на основСЦ землеробського способу господарства, тому й украСЧнське традицСЦйне весСЦлля вСЦдповСЦдаСФ

землеробськСЦй матерСЦальнСЦй культурСЦ. СвоСЧм корСЦнням воно сягаСФ, однак, ще первСЦсних часСЦв, про що свСЦдчать вСЦдголоски у весСЦльних обрядах СЦ пСЦснях початковоСЧ стадСЦСЧ родового устрою - матрСЦархату (велика роль матерСЦ СЦ брата, який продаСФ молоду) та давнСЦх форм шлюбСЦв - умикання або купСЦвлСЦ молодоСЧ.[4;с.114]

ВесСЦлля украСЧнцСЦв - його загальна композицСЦя, звичаСФвСЦсть, пСЦсенна поезСЦя, символСЦка, на думку дослСЦдникСЦв, вписуСФться у загальноукраСЧнський контекст, причому найбСЦльше спСЦльних рис весСЦльна обрядовСЦсть маСФ з своСФрСЦдним церковним весСЦллям. Однак шлюбнСЦ звичаСЧ мають СЦ свою локальну неповторну специфСЦку. Вони перш за все дуже багатСЦ СЦ рСЦзноманСЦтнСЦ, нерСЦдко весСЦлля двох сСЦл, вСЦддалених вСЦд себе лишень на кСЦлька кСЦлометрСЦв, СЦстотно вСЦдрСЦзняються. Це все пояснюСФться неповторними духовними компонентами у передвесСЦльному циклСЦ весСЦльноСЧ обрядовостСЦ[10;с.54] що СЦ висвСЦтлюСФ ВСЦнницький.

ТрадицСЦйний украСЧнський обряд весСЦлля умовно подСЦляСФться на три цикли: передвесСЦльний, "асне весСЦльний СЦ пСЦслявесСЦльний. У рСЦзних етнографСЦчних районах УкраСЧни кожному з них були "астивСЦ своСЧ ритуали, обряди СЦ звичаСЧ. Основну увагу зосередимо на спСЦльних загальноукраСЧнських рисах СЦ традицСЦях украСЧнського весСЦлля. До передвесСЦльного циклу належать обряди, пов'язанСЦ з досягненням згодСЦ; молодих СЦ СЧх родин на шлюб: запити, сватання, оглядини й заручини. У кожному з цих етапСЦв присутнСЦ компоненти духовностСЦ а саме: запити тАФ це попереднСФ розвСЦдування родиною молодого про намСЦри батькСЦв молодоСЧ. Цей термСЦн був поширений переважно на ХаркСЦвщинСЦ та СумщинСЦ; на ЧернСЦгСЦвщинСЦ й КСЦровоградщинСЦ тАФ "допити», на РЖвано-ФранкСЦвщинСЦ тАФ "визнавки». На розвСЦдини йшли мама або тато молодого чи хтось з близьких родичСЦв. У кСЦнцСЦ XIX тАФ на початку XX ст. звичай попереднього розвСЦдування щодо згоди на сватання перетворюСФться у ввСЦчливе попередження про прихСЦд сватСЦв.

Власне весСЦллю передували такСЦ дСЦйства, як вивСЦдини й сватання. Щоб не "дСЦстати гарбузатАЭ (тАЭпотягти ковшатАЭ, "облизати макогонатАЭ), хтось СЦз найближчоСЧ рСЦднСЦ хлопця нСЦбито випадково заходив до батькСЦв дСЦвчини й намагався дСЦзнатися про шанси СЧхнього претендента на СЧСЧ руку СЦ серце. У ХХ столСЦттСЦ сватання найчастСЦше вСЦдбувалося вже за домовленСЦстю молодих людей.

Сватати дСЦвчину молодий СЦшов зСЦ сватами: батьком СЦ близькими родичами - шанованими одруженими чоловСЦками. Взявши хлСЦб СЦ палицСЦ, вони приходили до хати дСЦвчини. За старшого старосту, як правило, вибирали гострого на язик СЦ дотепного чоловСЦка, який умСЦв артистично виголосити традицСЦйну промову про мисливцСЦв, якСЦ побачили на снСЦгу слСЦд куницСЦ-красноСЧ дСЦвицСЦ (центральнСЦ регСЦони УкраСЧни), або приходили торгувати теличку (Гуцульщина), або напитували собСЦ "прачки та швачкитАЭ (Полтавщина). ДСЦвчина, яку обовтАЩязково запрошували до хати, мала при цьому соромтАЩязливо стояти СЦ колупати пСЦч. На знак згоди вона розрСЦзала принесений хлСЦб зСЦ словами: "РСЦжу цю хлСЦбину, а ви мене приймСЦть, як свою дитинутАЭ (ХаркСЦвщина) СЦ подавала старостам рушника на хлСЦбСЦ. Приймаючи дар, старости кланялися СЦ промовляли: "СпасибСЦ й дСЦвчинСЦ, що рано вставала, тонко пряла СЦ хорошСЦ рушники придбалатАЭ (Полтавщина)[12;с.20] це зазначила в своСЧй працСЦ Шубравська.

ПСЦсля цього домовлялися про оглядини й заручини. На оглядинах батьки дСЦвчини знайомилися ближче з майбутньою рСЦднею, СЧСЧ статками. За народними уявленнями, це дСЦйство набирало юридичноСЧ сили СЦ подекуди називалося "малим весСЦллямтАЭ. Сватання тАФ перша зустрСЦч представникСЦв молодого з молодою та СЧСЧ батьками для досягнення згоди на шлюб. В УкраСЧнСЦ посередникСЦв при сватаннСЦ найчастСЦше називали "старостами», але трапляються також назви "сват», "посланець», "сватач», "говорун». У старости просили, як правило, близьких родичСЦв, поважних одружених чоловСЦкСЦв. ОскСЦльки успСЦх сватання залежав СЦ вСЦд умСЦння вести розмову, то при виборСЦ старшого старости брали до уваги такСЦ риси вдачСЦ, як комунСЦкабельнСЦсть СЦ дотепнСЦсть.

В рСЦзих випадках це вСЦдбувалось по рСЦзному, але змСЦст залишався одним СЦ тим самим. Сватати дСЦвчину вирушали пСЦзно ввечерСЦ, щоб на випадок вСЦдмови зберегти сватання у таСФмницСЦ. Зайшовши у хату з хлСЦбом у руках СЦ привСЦтавшись, старости починали традицСЦйну розмову про мисливцСЦв, що натрапили нСЦ слСЦд куницСЦ (оленицСЦ) тАФ красноСЧ дСЦвицСЦ, чи купцСЦв, що дСЦзнаються про товар, тощо. ПСЦсля традицСЦйних вСЦтай СЦ промов старостСЦв кликали дСЦвчину й прилюдно запитували СЧСЧ згоди на шлюб. ВСЦдповСЦдь нареченоСЧ була обов'язковою СЦ вирСЦшальною.

На знак згоди сватСЦв перев'язували рушниками або пСЦдносили СЧм на хлСЦбСЦ хустки чи рушники. Нареченого дСЦвчина перев'язувала хусткою. У випадку вСЦдмови ста ростам пСЦдносили гарбуз або макогСЦн (на ЗахСЦднСЦй УкраСЧнСЦ). При позитивнСЦй вСЦдповСЦдСЦ нареченоСЧ обговорювали попередньо питання про придане.[ 32;с.134]

Увесь передвесСЦльний цикл обрядовостСЦ тривав два-три тижнСЦ, СЦнколи тАФ мСЦсяць. ПСЦсля сватання вСЦдбувалися оглядини (обзорини) СЦ заручини. Заручини були найважливСЦшим елементом передвесСЦльного циклу. Ця заключна обрядова дСЦя у рСЦзних регСЦонах УкраСЧни називалася по-рСЦзному: полюбини, змовини (Волинь), слово (Хмельниччина), словини (ЛьвСЦвщина), мале весСЦлля (Полтавщина), рушники, хустки (центральнСЦ райони), сватанки, сватання (Закарпаття, пСЦвденно-схСЦднСЦ райони).

У перСЦод вСЦд сватання до оглядин була можливСЦсть обдумати рСЦшення про одруження, СЦ тому на заручинах закрСЦплювалося досягнення остаточноСЧ згоди на шлюб.

Назва "заручини» походить вСЦд обрядового з'СФднання рук молодих на хлСЦбСЦ, зернСЦ, що, за народним звичаСФм, набирало юридичноСЧ сили. Наприклад, на ПолтавщинСЦ, ЧеркащинСЦ саме на заручинах молода перев'язувала старостСЦв рушниками. На КиСЧвщинСЦ у весСЦльнСЦй пСЦснСЦ йдеться про те, що парубок також отримував рушник, а на додачу ще й хустку:

Два рушнички - старостам,

ТретСЦй тАФ молодому;

РЖще йому подарую

Хусточку шовкову.

Подивлюсь на молодого,

Йому усмСЦхнуся,

Та з Василем молоденьким

НавСЦк заручуся.


Заручини за своСФю структурою СЦ функцСЦями нагадували весСЦлля. Молодий СЦ молода з дружками запрошували гостей, сватСЦв СЦ родичСЦв до хати молодоСЧ, де вСЦдбувалися церемонСЦСЧ поСФднання двох родСЦв. "асне, довкола цСЦСФСЧ СЦдеСЧ СЦ вибудовувалася вся передвесСЦльна обрядовСЦсть[35;с.30] зазначив Лозинський. Вона включала три основнСЦ ритуальнСЦ дСЦСЧ: посад, благословення та обдарування.

ПСЦд час церемонСЦСЧ посаду молодСЦ висловлювали взаСФмну згоду на шлюб, який освячувався двома родами. Символами СФднання були рушник та хлСЦб. Молодих виводили на посад, старший староста накривав рушником хлСЦб, що лежав на столСЦ, клав на нього руку дСЦвчини, зверху - руку хлопця СЦ перев'язував СЧх рушником. ПСЦсля цього молода перев'язувала старостСЦв рушниками, а всСЦх присутнСЦх обдаровувала хустками, полотном або сорочками. У Карпатах, де збереглися бСЦльш архаСЧчнСЦ обряди, цей ритуал здСЦйснювала мати дСЦвчини: вона обсипала молодих пшеницею та бСЦлою вовною СЦ подавала СЧм мед, котрий символСЦзував СФднСЦсть молодих та СЧхнСЦх родСЦв.

ПотСЦм починалося урочисте благословення молодих СЧхнСЦми батьками. ОстаннСЦ, за звичаСФм, сСЦдали на лаву, застелену кожухом (символ благополуччя родини), а староста пСЦдводив до них молодих за хустку: один кСЦнець вСЦн тримав сам, а два СЦнших - молодСЦ. Батьки хлСЦбом-сСЦллю тричСЦ благословляли наречених, а молодСЦ, стоячи на рушнику, тричСЦ вклонялися батькам, приймаючи благословення. По закСЦнченнСЦ родичСЦ обмСЦнювалися подарунками, а головне - обдаровували наречених; як правило, не обходилися рушниками та хустками, а дарували хто худобу, хто клапоть землСЦ.

ТрадицСЦя ставати молодим на рушник дСЦйшла до наших днСЦв. Цей обряд СЦснуСФ СЦ пСЦд час офСЦцСЦйноСЧ реСФстрацСЦСЧ шлюбу у палацах одруження.

На ознаку того, що дСЦвчина СЦ хлопець зарученСЦ, вони обмСЦнювалися перснями СЦ, крСЦм того, отримували певнСЦ атрибути: наречений - барвСЦнкову квСЦтку, наречена - червону стрСЦчку або квСЦтку (на БуковинСЦ - траву). ДСЦвчина пСЦсля заручин до весСЦлля ходила прибрана в квСЦти, стрСЦчки.

ЗвСЦдси, мабуть, СЦ прислСЦв'я:

"Гарна дСЦвка, як засватана".

У багатьох мСЦiевостях УкраСЧни аж до XX ст. з часу заручин жених користувався правом ночувати в хатСЦ нареченоСЧ. Мати в першу нСЦч пСЦсля заручин сама стелила лСЦжко молодим.[6;с.34]

МСЦж заручинами та весСЦллям вСЦдбувалася пСЦдготовка до торжества, обставлена низкою обрядСЦв. Основними тут були дСЦвич-вечСЦр (або барвСЦнковСЦ обряди), бгання (замСЦшування) короваю.

Для ЗахСЦдноСЧ УкраСЧни бСЦльш притаманними були барвСЦнковСЦ обряди, для СхСЦдноСЧ - коровайнСЦ. На ПодСЦллСЦ поСФдналися обидва обряди: молода СЦз дружками у п'ятницю йшла до лСЦсу за барвСЦнком, СЦ того ж дня родичСЦ та сусСЦди сходилися на випСЦкання короваю.

ЦСЦ два весСЦльнСЦ обряди мають СФдине СЦ дуже давнСФ корСЦння, пов'язане з поклонСЦнням культовСЦ рослин та предкСЦв.

В украСЧнцСЦв вСЦчнозелений барвСЦнок завжди вважався символом вСЦчностСЦ кохання та шлюбу СЦ, природно, одним СЦз головних елементСЦв весСЦльноСЧ обрядовостСЦ. Збирати: барвСЦнок СЦшли у супроводСЦ музик СЦз хлСЦбом, вСЦвсом та горСЦлкою.

У ГаличинСЦ прийнято було йти по барвСЦнок усСЦСФю молодСЦжною громадою, на БойкСЦвщинСЦ молода йшла з дружками та малим хлопцем, на ЗакарпаттСЦ - лише дружки молодоСЧ та молодого, а на НадднСЦпрянщинСЦ -невелика група молодСЦ, котра мала виготовити вСЦнок як прикрасу до короваю. ВиготовленСЦ з барвСЦнку вСЦнки СЦнодСЦ мазали медом, додавали кСЦлька зубцСЦв часнику (як оберегуючий знак), вплСЦтали китицСЦ вСЦвса, клали вСЦнки на хлСЦб СЦ несли СЧх до батькСЦв на благословення. В захСЦдних районах: бСЦльш поширеними були вСЦнки, котрСЦ плели у так званСЦ барвСЦнковСЦ днСЦ.

БарвСЦнковий вСЦнок виплСЦтали тСЦльки тим, хто вступав у шлюб вперше. Обруч для нього робили з пагСЦнця солодкоСЧ яблунСЦ. Готовий вСЦнок прикрашали колосками вСЦвса СЦ виносили в комору.

На ГуцульщинСЦ вСЦнок змащували медом СЦ вкривали позолотою. ДСЦвчина не знСЦмала його аж до шлюбу, навСЦть спала у ньому, бо, якщо вСЦнок пропаде, - не буде щастя у подружньому життСЦ. ВСЦнками не тСЦльки прикрашали молодих та дружок, а й вдягали на руки всСЦм, кого запрошували на весСЦлля.[6;с.36]

У схСЦдних та центральних районах УкраСЧни бСЦльш поширеним передвесСЦльним обрядом був дСЦвич-вечСЦр (дСЦвичник, вечорина, дружбини, пироги та СЦн.), також пов'язаний СЦз барвСЦнковими обрядами.

ДСЦвич-вечСЦр "аштовували напередоднСЦ весСЦлля як символ прощання з самотнСЦм життям, СЦ робили це окремо в оселях молодоСЧ та молодого. Особливою лСЦричнСЦстю визначалися такСЦ вечори у дСЦвочСЦй громадСЦ. Саме там "завивали» весСЦльне гСЦльце (вСЦльце) - вишневу чи соснову гСЦлку, прикрашену стрСЦчками та жмутками колоскСЦв, -символ незайманостСЦ, краси та молодостСЦ. При цьому дотримувалися традицСЦСЧ, щоб деревце мало непарну кСЦлькСЦсть гСЦллячок.

ГСЦльце шукали СЦ вирубували хлопцСЦ-бояри, рСЦдше (на ПокуттСЦ) гСЦльце мусив вирубати для молодоСЧ сам молодий. ЦеремонСЦя виття гСЦльця була дуже урочистою. НайчастСЦше першими його прикрашали молода або молодий. ОпСЦсля вили гСЦльце дружки, дСЦвчата, свахи. Бажаючи вСЦрноСЧ любовСЦ молодому подружжю, дружки оспСЦвували в пСЦснСЦ "зСЦллячка» весСЦльного гСЦльця, яким приписувалась магСЦчна сила у здСЦйсненнСЦ цих побажань:

Ми гСЦлечка вили,

Три зСЦллСФчка клали:

РЖ руту, СЦ м 'яту,

Хрещатий барвСЦнок,

ПахучСЦ васильки,

КалиновСЦ вСЦтки,

Щоб любилися дСЦтки.


Виготовляли тут СЦ квСЦтки та вСЦнки для молодих. Одягання вСЦнкСЦв супроводжувалося певними ритуалами: на долСЦвцСЦ розстеляли бСЦле полотно, на нього ставили хлСЦбну дСЦжу, зверху клали подушку, СЦ на все це сСЦдала молода, яку мав розплести молодший брат.

ПСЦсля розплСЦтання коси дСЦвчата прикрашали голову молодоСЧ весСЦльним вСЦнком, якому належала особлива роль у весСЦльному обрядСЦ.

ВесСЦльний вСЦнок нареченоСЧ символСЦзував СЧСЧ квСЦтучу красу та молодСЦсть, був вСЦн барвистим, яскравим. У деяких мСЦiевостях до весСЦльних вСЦнкСЦв вплСЦтали пофарбоване в яскравСЦ кольори пСЦр'я та квСЦтки з червоних стрСЦчок, цСЦ квСЦтки пСЦзнСЦше почали замСЦнювати паперовими, восковими або стеариновими.

На СлобожанщинСЦ вСЦнок нареченоСЧ робили зСЦ штучних квСЦтСЦв; на БуковинСЦ й ПокуттСЦ - з кольорових стрСЦчок, ТСерданСЦв, квСЦтСЦв, пСЦр'я, намистин. Гуцулка на весСЦлля готувала собСЦ "барвСЦнковий вСЦнок» - твердий каркас, на який мСЦж зеленим листям нашивалися яскравСЦ квСЦти з паперу, гарусу, тканини, воску СЦ т. СЦн. хлСЦб-коровай. Обрядове печиво випСЦкали колективно з продуктСЦв, якСЦ зносилися учасниками весСЦлля.

На коровай запрошувалися декСЦлька жСЦнок, якСЦ звалися "коровайницСЦ». РЖдучи по селу, вони спСЦвали:


Марусина мати

По сусСЦдоньках ходить,

СусСЦд своСЧх просить:

Да сусСЦдоньки моСЧ,

Прибудьте до мене,

Та до моСФСЧ хати,

Та до мого дитяти

Коровай бгати.


НайчастСЦше випСЦкали короваСЧ у сСЦм'ях обох молодих СЦ дСЦлили СЧх пСЦд час дарування. Проте в окремих лемкСЦвських селах або на украСЧнсько-росСЦйському погра-ниччСЦ коровай випСЦкали лише в молодого, а потСЦм йшли з ним до молодоСЧ.

Як свСЦдчать записи про весСЦлля XIX ст., короваСЧ спочатку були житнСЦми, як й СЦнше весСЦльне печиво. ТрадицСЦя випСЦкати короваСЧ з пшеницСЦ з'явилася пСЦзнСЦше. Короваю надавалося глибоке символСЦчне значення: СФднання молодих у сСЦм'ю та СЧхнСЦй перехСЦд до вищоСЧ соцСЦальноСЧ групи, об'СФднання двох родин, продовження роду, плодючСЦсть тощо. Усе, що стосувалося короваю, набувало й магСЦчного значення. Саджаючи коровай у пСЦч, спСЦвали:


Стелися хмеленьку, на лСЦску,

Родися, пшениченько, на пСЦску,

Густая, буйная - на нивСЦ,

ЧастСЦСЧ снопочки на жнивСЦ,

Да високСЦ стоги на гумнСЦ,

Вищий наш коровай на столСЦ.


НайбСЦльш поширеною формою короваю в УкраСЧнСЦ була висока кругла паляниця, оздоблена квСЦтами, шишками, пташками з тСЦста. Все це в народному уявленнСЦ символСЦзувало багатство, плодовитСЦсть, подружню вСЦрнСЦсть. На значнСЦй територСЦСЧ (захСЦднСЦ та пСЦвденно-схСЦднСЦ областСЦ) весСЦльний хлСЦб випСЦкали у виглядСЦ деревця чи гСЦлочок з вСЦдповСЦдними назвами: коровай, гСЦльце, теремок, дивень, дСЦвування, рСЦжки.

РСЦзновидом короваю в ПоднСЦстров'СЧ та на ЗакарпаттСЦ були круглСЦ плетенСЦ калачСЦ з отвором посерединСЦ пСЦд назвами: крученик, калач тощо. На ГуцульщинСЦ -сирнСЦ калачСЦ - малСЦ СЦ великСЦ.

Ще однСЦСФю формою печива на весСЦлля були рСЦзноманСЦтнСЦ вироби прямокутноСЧ, продовгуватоСЧ, плетеноСЧ форми, прикрашенСЦ барвСЦнком, калиною, колосками жита чи пшеницСЦ. ЦСЦ вироби називаються калач, лежень, батько, покраса, пара, полюбовники[6;с.38]це пСЦдкреслювала Борисенко у своСЧх працях.

Характерним весСЦльним печивом були також шишки, що ними обдаровували коровайниць, гостей, весСЦ-льну челядь, молодь, яку не частували короваСФм. Шишок звичайно випСЦкали не менше двохсот.

До короваю спСЦвали багато обрядових пСЦсень (особливо в центральних областях), коментуючи хСЦд самого обряду, починаючи вСЦд вчинення СЦ замСЦшування тСЦста.

До найдавнСЦших традицСЦй вСЦдноситься СЦ та, коли коровай випСЦкаСФться тСЦткою молодого чи молодоСЧ СЦ врочисто переноситься до весСЦльного дому.

Починалася церемонСЦя приготування короваю благословенням матерСЦ пСЦд супровСЦд пСЦсень, що передавали радСЦсть роду з приводу одруження. КоровайницСЦ спСЦвали:


Благослови, Боже,

РЖ отець, СЦ мати,

СвоСФму дитятСЦ короваю бгати.


Фольклор засвСЦдчуСФ, що коровай СФ дарунком молодСЦй вСЦд роду:


Короваю, короваю,

Везем тебе коло гаю,

Коло гаю, понад Дунай,

Ти, Ганнусю, не думай.

РЖде твоя родинонька,

Везе тобСЦ коровай.

Не житнСЦй, а пшеничний

ВсСЦй родинСЦ величний.

Пшеничний, петльований,

Родом дарований.


Ще однСЦСФю цСЦкавою особливСЦстю коровайного обряду СФ побутування в окремих районах ТернопСЦльщини, РЖвано-ФранкСЦвщини обрядового хлСЦба пСЦд назвою доля (образ "долСЦ» в народнСЦй творчостСЦ асоцСЦюСФться з судженим). Це пСЦдтверджуСФ думку О. ПотебнСЦ, що коровай був символом замСЦжжя взагалСЦ. У весСЦльних пСЦснях часто коровай порСЦвнюСФться з мСЦсяцем, ясним сонцем:

СвСЦти, мСЦсяцю, з раю Нашому короваю,

Аби бил коровай красний Та як сонечко ясний.

НеодмСЦнними атрибутами прикрашання весСЦльного хлСЦба були: барвСЦнок, овес (чи колосок пшеницСЦ, жита), калина, що було глибоко символСЦчним СЦ мало сприяти змСЦцненню шлюбу, щастю й добробуту.

НапередоднСЦ означеного дня весСЦлля в хатСЦ нареченоСЧ готували "придане» - посаг, СЦ в п'ятницю ввечерСЦ перевозили його до молодого. Хоча в багатьох матерСЦалах можна прочитати, що придане забиралось разом з молодою весСЦльним поСЧздом. ДСЦвчата спСЦвали в хатСЦ молодоСЧ:


Готуй, матСЦнко, постСЦль:

Чотири воли забори

РЖ сто золотих готових,

РЖ коня вороного

Для пана молодого,

РЖ теСФ покривало,

Що шовком вишивала.

ЗСЦмховСЦСЧ подушки,

Щоб спали двСЦ душки.


А коли виводили худобу, то бояри спСЦвали:


Нашому свату полегшало, що у нього в сараСЧ поменшало?

ПривСЦвши худобу до молодого, вже спСЦвали так:

Нашому свату та погСЦршало,

Що у нього в сараСЧ побСЦльшало.[48;с.34]


НевСЦд'СФмною частиною весСЦльного обряду була скриня. На скриню клали подушки, рядна, лСЦжники, а в скриню - одяг, полотно та СЦншСЦ речСЦ. СкринСЦ були мальованСЦ, розписанСЦ. Розпис мав переважно СЦмпровСЦзацСЦйний характер СЦ, як правило, не повторювався.

В УкраСЧнСЦ весСЦльнСЦ скринСЦ декорували здебСЦльшого мотивами рослинного характеру, доповнюючи СЧх зображеннями пСЦвня, курки з курчатами, пави, зозулСЦ або козака-бандуриста, дСЦвчини з коромислом тощо. Прикрашали й геометричним орнаментом - ромбами, трикутниками СЦ т. СЦн. Та найбСЦльш популярними мотивами були букет, вазон, гСЦлка, вСЦночок, серце.

За значенням СЦ символСЦкою поряд СЦз коровайним та барвСЦнковим обрядами можна видСЦлити такСЦ елемент весСЦлля, як прощальний молодСЦжний вечСЦр.

На ПравобережнСЦй УкраСЧнСЦ СЦснував ще один етап передвесСЦльноСЧ обрядовостСЦ тАФ церковнСЦ оповСЦдСЦ.Протягом трьох тижнСЦв перед шлюбом священик в церквСЦ оголошував громадСЦ про намСЦр СЦ згоду молодих одружитися. Це надавало подСЦСЧ громадського статусу СЦ можливостСЦ парафСЦянам виявити своСФ ставлення до молодих, СЧх родичСЦв. Протягом усього перСЦоду мСЦж заручинами СЦ вСЦнчанням сусСЦди СЦ знайомСЦ мали право повСЦдомити священику все, що могло стати на перешкодСЦ укладанню шлюбу[10;с.62] вСЦдзначив ВСЦнницький.

Така стабСЦльнСЦсть розкриваСФ народне розумСЦння шлюбу. ВесСЦльне дСЦйство в цьому сенсСЦ постаСФ у виглядСЦ сигнальноСЧ системи давнього суспСЦльства, збереженоСЧ до наших днСЦв сСЦльською культурною традицСЦСФю.


2.2 ДуховнСЦсть у весСЦльному циклСЦ


ДуховнСЦсть - це стрижень, фундамент внутрСЦшнього свСЦту людини. Йому не можна навчити з допомогою настанов. Можна вказати лише шлях, але не можна заставити по ньому йти.

ДуховнСЦсть - творча спрямованСЦсть, наснага людини; певний тип свСЦтовСЦдношення: триСФднСЦсть ставлення до абсолюту, до свСЦту - природи, суспСЦльства, СЦнших людей, самого себе. Виходити з розумСЦння людини як духовноСЧ СЦстоти, означаСФ, що ми визначаСФмо за нею безумовне право на духовне самостановлення, самодСЦяльнСЦсть, тобто сприймаСФмо СЧСЧ як справжнього субтАЩСФкта "асноСЧ життСФдСЦяльностСЦ, який несе вСЦдповСЦдальнСЦсть за СЧСЧ здСЦйснення.

Метою духовного самовдосконалення СФ досягнення гармонСЦСЧ мСЦж "асним життям СЦ навколишнСЦм свСЦтом[1;с.210] за словами Алексеева.

ДуховнСЦсть не зводиться до СЦнтелектуальностСЦ, СЦдеальностСЦ, звернення розуму до етики, чистоСЧ моралСЦ або аскетизму. ДуховнСЦсть не СФ й чиста релСЦгСЦйнСЦсть, чи емоцСЦйне пСЦднесення духу, або розумова довСЦра СЦ урегульованСЦсть поведСЦнки на цих засадах. Духовною СФ будь-яка дСЦяльнСЦсть, яка веде людину вперед у напрямку якоСЧсь форми розвитку: емоцСЦйного, СЦнтуСЧтивного, соцСЦального - СЦ веде, вказуСФ на життСФвСЦсть його внутрСЦшньоСЧ сили[4;с.220].

Духовний вакуум охопив систему освСЦти СЦ виховання. Втрачено основи християнського свСЦтогляду, внаслСЦдок чого неможливе формування пСЦдвалин обтАЩСФднуючоСЧ нацСЦональноСЧ СЦдеСЧ; у змСЦстСЦ освСЦти спостерСЦгаСФться свСЦтоглядний хаос, орСЦСФнтацСЦя на бездуховний СЦнтелектуалСЦзм. Все це негативно позначаСФться на духовному СЦ фСЦзичному здоровтАЩСЧ особистостСЦ, у дитини втрачаСФться сенс життя, впевненСЦсть у "асному майбутньому СЦ майбутньому своСФСЧ краСЧни.

Саме тому гостро стоСЧть завдання створити концепцСЦю нацСЦонального виховання. А для цього необхСЦдно звернутися до духовно-освСЦтянськоСЧ спадщини нашого народу. Тому проблема духовного виховання пСЦдростаючого поколСЦння сьогоднСЦ вСЦдноситься до ряду глобальних. Вона усвСЦдомлюСФться багатьма краСЧнами, народами. Однак, ця проблема вирСЦшена недостатньо СЦ полягаСФ в тому, що в державСЦ СЦ суспСЦльствСЦ немаСФ погодженостСЦ в оцСЦнцСЦ основних цСЦнностей на яких можна СЦ потрСЦбно виховувати молодь. А духовне вСЦдродження украСЧнськоСЧ нацСЦСЧ неможливе без змСЦн у всСЦх сферах життя: в економСЦцСЦ, культурСЦ й у свСЦдомостСЦ. Тому проблему пожвавлення нацСЦональноСЧ свСЦдомостСЦ нинСЦшнього поколСЦння украСЧнцСЦв СЦ формування такоСЧ свСЦдомостСЦ в нового поколСЦння можна назвати СЦ морально-етичною, СЦ психолого-педагогСЦчною, СЦ суспСЦльно-полСЦтичною. РЗСЧ правильне рСЦшення може стати для УкраСЧни досягненням[1;с.215] на чому СЦ наголошуСФ в своСЧм пСЦдручнику Алексеев.

Становлення духовностСЦ - це вища мета кожноСЧ особистостСЦ, адже в мСЦцному ТСрунтСЦ духовностСЦ зростаСФ СЦ особистСЦсть людини[15;с.18] за дослСЦдженням Воропая.

ПСЦзнання людиною самоСЧ себе, таСФмниць свого життя - один з СЧСЧ духовних пошукСЦв, що сягаСФ в глибину столСЦть. ПотрСЦбно допомогти дитинСЦ пСЦзнаючи свСЦт, пСЦзнати себе як людину СЦ сприяти тому, щоб вона була субтАЩСФктом життСФтворчостСЦ. Навчити мистецтву життя, бути конкурентноспроможним в сучасному свСЦтСЦ, оволодСЦти культурою життя.

Шлюб завжди був не тСЦльки актом цивСЦльно-правового характеру, а обтАЩСФднував в собСЦ соцСЦальнСЦ, бСЦологСЦчнСЦ, матерСЦальнСЦ та духовнСЦ аспекти. Шлюб в УкраСЧнСЦ був моногамним, патрСЦархальним. Багато складових шлюбу вСЦдрСЦзнялися в рСЦзних районах УкраСЧни, що було зумовлено перебуванням цих районСЦв у складСЦ рСЦзних держав. Але СЦснСЦвала усталена основа, притаманна украСЧнському населенню всСЦх регСЦонСЦв. Так, пСЦдготовка до шлюбу була справою не тСЦльки молодСЦ, батькСЦв та родичСЦв, але й громадськостСЦ. Вплив здСЦйснювався через громаду, молодСЦжнСЦ громади.

БезшлюбнСЦсть загалом осуджувалась суспСЦльством, хоч з цього

правила СЦснували СЦ винятки. ВСЦд шлюбу могли вСЦдмовитися один з синСЦв або одна з дочок, щоб не дСЦлити господарство та годувати молодших сестер та братСЦв.

Шлюб був рСЦзновидом договору, який укладався усно, а в XVIII-XIX столСЦттях письмово, особливо, коли йшла мова про роздСЦл землСЦ. НареченСЦй батько видавав придане, або посаг. До нього входила скриня (постСЦль, одяг, бСЦлизна), СЦнколи худоба (худоба, земля, грошСЦ)[29;с.93] що СЦ вСЦдзначаСФ Наулко.

ЗвичаСФве право обмежувало укладання нерСЦвних шлюбСЦв, перш за все мСЦж багатими та бСЦдними. РЖ багатСЦ СЦ бСЦднСЦ неохоче вСЦддавали дСЦтей за нерСЦвного.

Загальним правилом було, що невСЦстка йшла у сСЦмтАЩю чоловСЦка. Але в нерСЦвних шлюбах зустрСЦчався СЦ випадок, коли бСЦдний чоловСЦк йшов у сСЦмтАЩю жСЦнки, на приймацтво. Приймацтво розрСЦзнялося за причиною, СЦснувало три його види тАФ за бажанням, за волею батькСЦв, за запрошенням. В першому випадку положення зятя було подСЦбним до найманого працСЦвника, нерСЦвне в

сСЦмтАЩСЧ. Зять не був головою в сСЦмтАЩСЧ, а тому ставлення до нього з боку громадськостСЦ було здебСЦльшого зневажливим. В третьому випадку зятя запрошували найчастСЦше, коли не було голови сСЦмтАЩСЧ. ТодСЦ ним ставав зять. Приймацтво за бажанням та за запрошенням найчастСЦше схвалювалося громадою.

Власне весСЦльна обрядовСЦсть починалася СЦз запрошення гостей на весСЦлля. НайпоширенСЦша форма запрошення тАФ особисте вСЦдвСЦдування молодими родичСЦв. У бСЦльшостСЦ регСЦонСЦв УкраСЧни ще до 30тАФ40-х рокСЦв XX ст. молода ходила з дружками селом у святковому народному украСЧнському одязСЦ, прикрашена квСЦтами СЦ стрСЦчками. Молодий з дружбами просив на весСЦлля свою родину. ДуховнСЦсть вСЦдбилася СЦ у звичаСЧ запрошування на весСЦлля. Запрошувати на весСЦлля гостей ходили окремо наречений зСЦ старшим боярином СЦ наречена зСЦ старшою дружкою. Зайшовши до хати, вони вручали господарям спецСЦально випечений фСЦгурний хлСЦбчик (тАЭшишкутАЭ), кланялися СЦ промовляли: "Просили батько, просили мати СЦ я прошу: приходьте до нас на весСЦлля!тАЭ.

Перед весСЦллям молоду вбирали у весСЦльний одяг СЦ розплСЦтали СЧй косу. На ЛьвСЦвщинСЦ молоду садовили на дСЦжку для випiкання, СЦ це робив брат. На СЦнших украСЧнських етнСЦчних територСЦях надягала молодСЦй вСЦнка мати:


Ой знати, Марусю, знати,

Що рСЦдненькая мати

Русу косу чесала,

ВСЦночка закладала.


РозплСЦтання коси символСЦзувало змСЦну статусу дСЦвчини. [39;с.16]

В УкраСЧнСЦ в XIX тАФ на початку XX ст. побутував звичай: пСЦсля шлюбу молода СЧхала до себе додому, де вСЦдбувалася гостина за участю переважно хлопцСЦв СЦ дСЦвчат, але без молодого. ВСЦн повертався додому, щоб зСЦбрати весСЦльний поСЧзд, який формувався вже пСЦсля обряду вСЦнчання тАФ СЧхали по молоду. Виряджала сина мати, супроводжуючи це рСЦзними магСЦчними дСЦями: напинала на нього вивернутий вовною догори кожух, обсипала його зерном та дрСЦбними грСЦшми.

ВесСЦльний поСЧзд в украСЧнцСЦв найчастСЦше був дуже великим, що пСЦдкреслювало урочистСЦсть подСЦСЧ. Групу нареченого представляли старший боярин, бояри, свСЦтилки, а нареченоСЧ - старша дружка, дружки, брати. КрСЦм того, СЦснував ряд весСЦльних чинСЦв, що виконували лише певнСЦ обрядовСЦ функцСЦСЧ: приданки, закосяни, свашки супроводжували наречену в дСЦм молодого; свахи виконували пСЦсенний супровСЦд усСЦх обрядових дСЦй; посадженСЦ (хрещенСЦ) батьки "заправляли» весСЦллям.

На шляху весСЦльного поСЧзда родичСЦ молодоСЧ "аштовували перейму, вимагаючи викупу за молоду.

ТакСЦ дСЦСЧ повторювалися ще кСЦлька разСЦв: бСЦля ворСЦт нареченоСЧ (ворСЦтна); в сСЦнях, де молоду охороняли дружки; у весСЦльнСЦй залСЦ - за мСЦiе бСЦля нареченоСЧ; останнСЦй же викуп - так званий весСЦльний пропСЦй - вСЦдбувався наприкСЦнцСЦ весСЦлля.

Перший викуп тАФ "ворСЦтну» тАФ хлопцСЦ з вулицСЦ молодоСЧ брали бСЦля ворСЦт СЧСЧ хати. Вони одержували дрСЦбнСЦ грошСЦ чи чарку горСЦлки й пропускали весСЦльний поСЧзд на подвСЦр'я. Друга перепона була бСЦля дверей або в сСЦнях: молоду охороняли дружки, якСЦ вСЦддавали СЧСЧ за цукорки СЦ калачСЦ. Щоб сСЦсти бСЦля нареченоСЧ, молодий мусив викупити СЧСЧ ще й у брата-пСЦдлСЦтка (колиматерСЦали СЦсторико-етнографСЦчного дослСЦдження. У межирСЦччСЦ такого не було, його роль виконував близький родич, СЦнодСЦ сусСЦд). Одержавши викуп, брат поступався мСЦiем молодому, СЦ всСЦ гостСЦ сСЦдали за стСЦл. ПСЦсля викупу мСЦiя починалось дарування: спочатку родичСЦ молодого надСЦляли подарунками родичСЦв молодоСЧ, потСЦм тАФ навпаки. В деяких мСЦiевостях було узвичаСФне лише одностороннСФ обдаровування родини [38;с.48-49]

У кСЦнцСЦ XIX тАФ на початку XX ст. обряд покривання голови часто здСЦйснювався уже в домСЦ молодого. ТодСЦ це виконувала свекруха або й сам молодий. РЖнодСЦ молоду покривали двСЦчСЦ тАФ в своСФму домСЦ та чоловСЦковому. ПСЦсля приходу молодоСЧ до чоловСЦка свекруха скидала з неСЧ намСЦтку, закидала СЧСЧ на пСЦч СЦ зав'язувала у свою.

Власне весСЦллям, гостиною керували хреснСЦ батьки. НаприкСЦнцСЦ весСЦлля у домСЦ молодоСЧ вСЦдбувався останнСЦй СЧСЧ викуп тАФ "весСЦльний пропСЦй». ПСЦсля цього пСЦзно ввечерСЦ молоду виряджали до дому чоловСЦка, СЧСЧ родичСЦ передавали родичам СЦ боярам посаг, вона виходила на подвСЦр'я, а в той час гостСЦ спСЦвали пСЦснСЦ, в яких була туга СЦ сум за рСЦдною домСЦвкою.

За народними вСЦруваннями, вСЦз з молодими СЦ посагом мав переСЧхати через вогонь, щоб запобСЦгти лиховСЦ СЦ "очистити» молоду. Молодих зустрСЦчали свекор СЦ свекруха у вивернутому кожусСЦ, яка обсипала СЧх пшеницею Молоду супроводжували двСЦ-три свашки з СЧСЧ родини, якСЦ стелили шлюбну постСЦль. На ГуцульщинСЦ, коли в домСЦ молодого починалася гостина, молодих до комори вСЦдводив дружба. ВСЦн стелив лСЦжник, роззував СЧх, за що брав грошСЦ, прихованСЦ заздалегСЦдь молодими для нього, на чому СЦ наголошуСФ О.Кравець [47, С.51].

СучаснСЦ весСЦльнСЦ обряди пСЦдтримують древнСЦ традицСЦСЧ багатьох народСЦв. Практично у всСЦх краСЧнах на весСЦльному торжествСЦ окреме мСЦiе вСЦдводиться весСЦльному пирогу, короваю, як символу достатку, успСЦху в шлюбСЦ.

ТрадицСЦйний iенарСЦй украСЧнського весСЦлля обовтАЩязково передбачав церковний обряд вСЦнчання. Залежно вСЦд мСЦiевоСЧ традицСЦСЧ, молодий СЦ молода йшли до церкви окремо або ж наречений приСЧздив по наречену.

ВСЦнчання тАФ форма церковного шлюбу, яка запроваджувалася Синодом протягом XVIIтАФXVIII ст. На перших етапах цього процесу вСЦнчання погано сприймалося населенням УкраСЧни, оскСЦльки суперечило народним весСЦльним обрядам. ПовСЦнчанСЦ молодСЦ нерСЦдко жили нарСЦзно, а ж поки не справлять традицСЦйне весСЦлля. Лише поступово освячення шлюбу в церквСЦ набрало юридичноСЧ сили СЦ стало невСЦдтАЩСФмним компонентом весСЦлля.

РЖ все ж таки остаточне скрСЦплення шлюбного союзу залишалося за народними обрядами. Не даремно вСЦнчання передувало давньому санкцСЦонуючому народному обряду тАФ посаду. Довгий час воно сприймалося крСЦзь призму язичницьких традицСЦй, свСЦдченням того с велика СЧхня частка у християнському обрядСЦ В. Перед тим як йти до церкви, молодСЦ просили у батькСЦв благословСЦння. Ця церемонСЦя проводилася СЦз хлСЦбом-сСЦллю.

Наприклад, на ГуцульщинСЦ обряд вСЦнчання зветься прощею: молодий СЦ молода тричСЦ обходять довкола столу СЦ просять батькСЦв пробачити за все, чим завинили перед ними. Йдучи до церкви, молода нерСЦдко клала собСЦ за пазуху залСЦзний ключ або цСЦлушку хлСЦба. Виходячи з церкви, молодСЦ зтАЩСЧдали хлСЦб, щоб жилося не вбого.

ПСЦд час ВСЦнчання дружки тримали на правому плечСЦ молодого хлСЦбину зСЦ свСЦчкою, а над лСЦвим плечем молодоСЧ перемСЦтку. Це також елементи народноСЧ обрядовостСЦ, якСЦ дещо "заземлили" духовний церемонСЦал. Водночас церковне ВСЦнчання збагачувало традицСЦйне народне весСЦлля СЦдеСФю освячення шлюбу, закрСЦплюючи цСЦнностСЦ сСЦмейного життя.[13;с.48]

Того вечора молодих заводили за стСЦл - "на посадтАЭ.

МСЦiе бСЦля молодоСЧ наречений викуповував, як правило, у молодшого брата своСФСЧ майбутньоСЧ дружини. ТещСЦ вСЦн дарував чоботи, сестрам - хустки, дружкам - кольоровСЦ стрСЦчки. Молода обдаровувала рСЦдню молодого. Частування короваСФм сприймалося як громадське схвалення шлюбу. Спочатку частку коровая пСЦдносили батькам, потСЦм молодим, а далСЦ - всСЦм гостям. "ПСЦдошвутАЭ коровая вСЦддавали "запорожцямтАЭ, тобто тим, хто не був запрошений на весСЦлля, а спостерСЦгав за весСЦльними урочистостями за порогом хати або бСЦля вСЦкон.

ПСЦсля цього свахи приступали до "покриваннятАЭ молодоСЧ: з неСЧ знСЦмали вСЦнок СЦ повтАЩязували жСЦночу хустку (колись одягали очСЦпок СЦ намСЦтку). Це символСЦчне приСФднання молодоСЧ до жСЦночого гурту знаменувало СЧСЧ остаточне прощання з дСЦвуванням. Хор нагнСЦтав емоцСЦСЧ, спСЦваючи жалСЦсних пСЦсень. ПСЦсля "покриваннятАЭ неодружена молодь покидала весСЦлля, а молоду виряджали до новоСЧ родини. Це найбСЦльш драматичний момент весСЦлля, коли молода прощаСФться зСЦ своСФю рСЦднею, матСЦртАЩю, хатою. На воза виносили посаг молодоСЧ, скриню, подушкитАж ВесСЦльний поСЧзд рушав до господи молодого, де СЧх зустрСЦчала свекруха.[13;с.49]

Покривання тАФ найдраматичнСЦший весСЦльний обряд, що символСЦзував перехСЦд молодоСЧ до замСЦжнього стану. ВСЦн був продовженням посаду молодих, а розпочинався розподСЦлом короваю. Ритуали розподСЦлу весСЦльного хлСЦба СЦ спСЦльного його зтАЩСЧдання молодими символСЦзували створення новоСЧ сСЦмтАЩСЧ.

ДалСЦ символСЦчнСЦ дСЦСЧ через розплСЦтання коси та Покривання голови молодоСЧ очСЦпком СЦ намСЦткою пСЦдкреслювали СЦСФрархСЦчнСЦсть шлюбного союзу. У найдавнСЦшСЦ часи обряд розплСЦтання здСЦйснювався в домСЦ молодоСЧ приданками та свекрухою, в кСЦнцСЦ ж XIX ст. тАФ як в домСЦ молодоСЧ, так СЦ в домСЦ молодого приданками, свекрухою й навСЦть молодим.

Молоду садовили на дСЦжу, брат або приданка розплСЦтали СЧй косу СЦ мастили волосся маслом чи медом. На ПодСЦллСЦ втинання коси здСЦйснював молодий: посадовивши наречену собСЦ на колСЦна, вСЦдрСЦзав косу ножицями. На ЗакарпаттСЦ зберСЦгався СЦ бСЦльш архаСЧчний обряд тАФ вСЦдсСЦкання коси. ПСЦсля церковного вСЦнчання розпочиналися танцСЦ, пСЦд час яких молодСЦй обтинали косу. РодичСЦ молодого привтАЩязували кСЦнець коси до гвСЦздка, вбитого в стСЦну. Молодий серед танцю повинен був виявити таку спритнСЦсть, щоб СФдиним ударом топСЦрця повнСЦстю вСЦдрубати косу. ПСЦсля цього родичСЦ молодоСЧ приймали хлопця до свого роду.

ВСЦдрСЦзавши косу, молоду покривали очСЦпком. За ритуалом, вона мала двСЦчСЦ його зривати, СЦ тСЦльки на третСЦй раз корилася долСЦ. ВСЦд цього моменту вона переходила у стан жСЦнки з вСЦдповСЦдними нормами поведСЦнки. Вони пСЦдкреслювалися, зокрема, вбранням: замСЦжня жСЦнка збирала волосся у жмут й запиналася хусткою або вдягала очСЦпок. Виходити помСЦж люди без нього вважалося непристойним.

Обряд Покривання був останнСЦм, що виконувався в домСЦ нареченоСЧ. ПСЦсля нього молодий забирав молоду до свого дому, а разом СЦ СЧСЧ посаг.

Посаг (придане). Кожна украСЧнська дСЦвчина готувала собСЦ придане, зокрема ту його частину, що становила так звану скриню. Адже П. складався з двох частин: худоби та скринСЦ. Щодо першоСЧ, то й видСЦляв батько. Це худоба, певна сума грошей, клаптик землСЦ. Але те, що входило до скринСЦ, дСЦвчина мала готувати собСЦ сама або ж разом з матСЦртАЩю. Скриня включала постСЦль, рушники, одяг, а також стрСЦчки та хустки, якими дСЦвчина мала обдаровувати весСЦльних гостей.

Отож, до весСЦлля дСЦвчинСЦ належало багато працювати. А втСЦм ця праця не була для неСЧ обтяжливою. Вона виконувала СЧСЧ здебСЦльшого на вечорницях та оденьках, де СЦ працювали, СЦ розважалися. Траплялося, дСЦвчина не встигала приготувати собСЦ Посаг. У такому разСЦ народнСЦ звичаСЧ передбачали спецСЦальнСЦ передвесСЦльнСЦ дСЦСЧ тАФ торочини, на якСЦ приходили подруги нареченоСЧ.

Завершували готувати Посаг у передостаннСЦй день весСЦлля. ПСЦсля обряду повтАЩязування молодих його урочисто везли до нареченого. Скриню супроводжували брати й свахи, якСЦ дорогою показували Посаг гостям та односельцям тАФ виймали СЦз скринСЦ гарнСЦ речСЦ. Однак Посаг мав продемонструвати не стСЦльки достаток молодоСЧ та СЧСЧ рСЦдних, скСЦльки СЧСЧ працелюбнСЦсть. Якщо вСЦн характеризував дСЦвчину як добру майстриню, СЧСЧ почет зустрСЦчали хлСЦбом-сСЦллю, спСЦвали величальноСЧ пСЦснСЦ[47;с120] про й пише Кравець.

Парубки також брали участь у створеннСЦ матерСЦальноСЧ основи майбутньоСЧ сСЦмтАЩСЧ тАФ вони, як правило, працювали у господарствСЦ. Причому до цСЦСФСЧ працСЦ СЧх залучали досить рано тАФ з 12тАФ13 рокСЦв. Адже молодий, беручи шлюб, мав сплатити нареченСЦй вСЦно тАФ своСФрСЦдний викуп, вартСЦсть якого або дорСЦвнювала Посаг, або навСЦть перебСЦльшувала його. Хоча з часом розмСЦр Посага та вартСЦсть вСЦна зазнавали змСЦн, сам принцип пСЦдготовки молодих до матерСЦального забезпечення сСЦмтАЩСЧ зал й гнався одним СЦз найважливСЦших.

Саме весСЦлля в деяких випадках мало стародавнСЦй княжий характер: молодий зветься князь, а молода тАФ княгиня, СЧхнСЦ друзСЦ тАФ бояри. Коли СЧде поСЧзд з молодим тАФ молодою, то всСЦ мусять звертати СЧм з дороги, хоч би то був СЦ пан, бо це ж СЧдeть князь СЦ княгиня. Розпорядники на весСЦллСЦ звалися старости й пСЦдстарости тАФ це вже термСЦни литовсько-польського походження.

Також ще одиним духовним компонентом весСЦльноСЧ обрядовостСЦ СФ те, що головний весСЦльний день закСЦнчувався обрядами шлюбноСЧ ночСЦ: переодягання молодоСЧ, виведення СЧСЧ до гостей, демонстрування цнотливостСЦ.

Коли молода засвСЦдчувала свою цноту, вивСЦшували червоний "прапортАЭ (на ЗахСЦдному ПолСЦссСЦ СЦ в Карпатах цього звичаю не було). Молодий СЦ бояри та дружки тАФ всСЦ пришивали собСЦ червонСЦ стрСЦчки. Довгу червону стрСЦчку чи рушника прив`язували до довгоСЧ тички СЦ з нею танцювали, коли йшли вСЦд молодоСЧ до молодого. Танцювали все село або вся громада.

Утрата дСЦвочого вСЦнка ще до шлюбу сильно переслСЦдувалась.

Обряди цСЦ надзвичайно широкСЦ й змСЦстовнСЦ СЦ мають виразний ритуальний характер. РЖ на цСЦ обряди ще й тепер дивляться як на СЦстотну, найголовнСЦшу частину побрання, без чого дСЦвчина не може стати чиСФюсь тАЮзаконноютАЭ жСЦнкою.[47;с.130]

До найважливСЦших атрибутСЦв шлюбно-правовоСЧ санкцСЦСЧ у регСЦонСЦ належать свСЦчка, деревце, кожух. У обрядодСЦях та пСЦсенних текстах, повтАІязаних СЦз виготовленням свСЦчки, простежуються мотиви вшанування бджСЦл та воску, а також втСЦлення у нСЦй, як СЦ в короваСЧ, майбутнього щастя СЦ добробуту молодих.

Важливе мСЦiе вСЦдводилося циклу обрядСЦв пСЦсля шлюбноСЧ ночСЦ, що символСЦзували приСФднання невСЦстки до родини чоловСЦка: розтоплювання печСЦ, посилання по воду, скроплення водою господарства, приготування обСЦду, частування свекрСЦв.

Комора тАФ цикл обрядСЦв шлюбноСЧ ночСЦ, що складався з двох частин: перша включала обряд перевдягання молодоСЧ, чипчини, вивСЦд СЧСЧ до гостей, "асне Комора, демонстрацСЦю цнотливостСЦ (перезву); друга тАФ приСФднання невСЦстки до родини чоловСЦка, розпалювання печСЦ, готування обСЦду, частування свекрСЦв. ЗакСЦнчувалося весСЦлля розподСЦлом короваю та обдаруванням молодих СЦ родини нареченого. Подекуди завершальний весСЦльний обряд мав назву пропСЦй або придана (переважно в районах з росСЦйським населенням).

Наступного ранку дотримувалися ряду обрядСЦв, в основСЦ яких лежала вСЦра людей в особливу силу молодоСЧ. В СЧх числСЦ митвини тАФ ходСЦння молодоСЧ по воду, вмивання та скроплення всСЦх оточуючих; биття кашСЦ тАФ ритуальне приготування кашСЦ, СЧСЧ "продаж" гостям та обсСЦвання нею двору й худоби.[7;с.80]

Саме цей перСЦод настання самого дня весСЦлля пройшовши пСЦдготовку настаСФ вСЦдтворення та втСЦлнення самоСЧ духовностСЦ у вСЦдтвореннСЦ в обрядСЦв за допомогою уже набутого духовного досвСЦду.

2.3 Духовний елемент у пСЦслявесСЦльних обрядах СЦ звичаях


Стан духовностСЦ СЦ культури сучасного людства викликаСФ вСЦдчуття тривоги, що все бСЦльш росте, за його майбутнСФ. Ми стали свСЦдками, очевидцями СЦ учасниками наростаючих темпСЦв деградацСЦСЧ як духовностСЦ, так СЦ культури СЦ розумСЦСФмо, що якщо цей процес не зупинити, то катастрофа сучасноСЧ цивСЦлСЦзацСЦСЧ в загальнопланетарному масштабСЦ стане неминучою.

На Н.А.БердяСФв думку, захСЦдна культура перейшла в цивСЦлСЦзацСЦю, тобто в свою фактичну протилежнСЦсть, бо культура вСЦдбулася вСЦд культу, вСЦд релСЦгСЦСЧ, вСЦд храму, цивСЦлСЦзацСЦя ж СФ оболонка культури, що маСФ суто чоловСЦче походження. Культура - явище перш за все духовне, цивСЦлСЦзацСЦя - матерСЦальне. Культура маСФ душу, цивСЦлСЦзацСЦя - лише методи СЦ знаряддя. Культура гордиться своСЧм минулим СЦ тримаСФться традицСЦСЧ, цивСЦлСЦзацСЦя гордиться справжнСЦм СЦ СЧСЧ мало цСЦкавлять минулСЦ досягнення СЦ могили предкСЦв. Культура прагне до вСЦчного, цивСЦлСЦзацСЦя живе сьогоднСЦшнСЦм днем: тут СЦ зараз.

ДемократСЦя утилСЦзувала культуру, перетворюСФ СЧСЧ на засСЦб полСЦтики СЦ економСЦки. ЦивСЦлСЦзацСЦя позбавляСФ культуру СЧСЧ основи, СЧСЧ стрижня - духовностСЦ, без чого культура гине.

Без розумСЦння вищевикладених СЦстин нам не зрозумСЦти суть тих духовних СЦ культурологСЦчних процесСЦв, якСЦ вСЦдбуваються в нашСЦй вСЦтчизнСЦ, тим бСЦльше що прозападнически настроСФна частина нашого населення постСЦйно СЦ наполегливо продовжуСФ закликати нас увСЦйти до лона захСЦдноСЧ цивСЦлСЦзацСЦСЧ СЦ залучитися до СЧСЧ "великихтАЭ культурних досягнень. Абсолютно очевидно, що це загрожуватиме нам неможливСЦстю вСЦдродження нацСЦональноСЧ духовностСЦ СЦ загрожуСФ наший нацСЦональнСЦй культурСЦ, а отже СЦ нацСЦональнСЦй СЦдентичностСЦ. ПСЦти на це можуть тСЦльки люди що повнСЦстю втратили нацСЦональне СЦ патрСЦотичне почуття, зв'язок з культурою свого народу [2;с.120] наголосив Березовський.

Першим СЦ основним показником рСЦвня СЦ якостСЦ культури СФ не СЧСЧ зовнСЦшнСЦ атрибути, а СЧСЧ духовна внутрСЦшня глибина. Не заплСЦднена духовно, культура перетворюСФться на сурогат, пустушку, пСЦдробку в маскульт, модерн поста СЦ СЦншСЦ явища антикультури.

Розвиток духовноСЧ культури як цСЦлСЦсностСЦ тАФ суперечливий процес. Становлення свСЦтовоСЧ культури в XX ст. супроводжувалося могутнСЦм рухом росту нацСЦональних культур. Саме наш час показав обмеженСЦсть СФвропоцентристського погляду на культуру, коли техногенна СФвропейська культура стала провСЦдною, базисною стосовно всСЦх СЦнших, регСЦональних СЦ нацСЦональних.

Сучасна культура, що поСФднуСФ людство, заснована на загальнолюдських цСЦнностях, захисту прав особистостСЦ, гуманСЦзмСЦ, творчому розвитку особистостСЦ, поширеннСЦ наукового знання СЦ передових технологСЦй, взаСФмозбагаченнСЦ нацСЦональних культур, екологСЦчному вСЦдношеннСЦ до життя СЦ навколишнього середовища. [2;с.230] як зазначаСФ Березовський. Cаме це ми бачим по змСЦненню пСЦсля весСЦльних обрядСЦв.

ПСЦслявесСЦльнСЦ обряди повиннСЦ були змСЦцнити зв'язок мСЦж родинами молодих СЦ полегшити призвичаСФння молодоСЧ в чужому домСЦ. Через день-два молодий кликав гостей на "пропСЦй». За тиждень пСЦсля весСЦлля молодСЦ йшли до батькСЦв молодоСЧ на мСЦни: батько молодоСЧ повинен вСЦддати, що "мСЦнив» (обСЦцяв) дати СЧй у вСЦно пСЦд час сватання СЦ заручин. З Нього приводу "аштовувалась гостина.

ОстаннСЦй пСЦслявесСЦльний обряд тАФ калачини (Гуцульщина), честь, дякування (ЛьвСЦвщина), хлСЦбини (Хмельниччина, Волинь) або розхСЦдний борщ тАФ вСЦдбувався через мСЦсяць пСЦсля весСЦлля. Молодий купував калачСЦ й напоСЧ, кликав весСЦльних батькСЦв та СЦнших гостей, щоб запити своСФ ТСаздСЦвство. Цей останнСЦй акорд весСЦлля вСЦдбувався зСЦ спСЦвами СЦ танцями.[39;28] за дослСЦдами Несена.

ПережовСЦни (заговСЦни, пережовани). НевСЦд`СФмною частиною народного весСЦлля на ПСЦдляшшСЦ були гостини молодоСЧ та молодого. Вони мали на метСЦ закрСЦпити створення новоСЧ сСЦм`СЧ, а також змСЦцнення зв`язкСЦв мСЦж обома родинами.

У четвер родичСЦ молодих та найближчСЦ знайомСЦ збиралися в молодого, натомСЦсть у суботу - у батькСЦвськСЦй хатСЦ молодоСЧ. До того часу молодиця не могла вСЦдвСЦдати своСЧх батькСЦв. Отож, вСЦд недСЦлСЦ це був перший СЧ вСЦзит до рСЦдноСЧ хати, але вже не як член сСЦм`СЧ, а як гСЦсть.

Пережовини завершували традицСЦйне весСЦлля украСЧнцСЦв.ВаНа жаль, народнСЦ традицСЦСЧ весСЦлля у цСЦй мСЦiевостСЦ вже майже занепали, тож варто берегти усСЦ вСЦдомостСЦ про них з надСЦСФю на те, що прийде знов час ВСЦдродження.

ПСЦслявесСЦльний цикл включаСФ обряд "Калачини» (покалачини, хлСЦбини, честь, дякування, розхСЦдний борщ, свашини), спрямований на змСЦцнення звтАЩязку мСЦж сватами та полегшення перСЦоду адаптацСЦСЧ нареченоСЧ в чужому роду.

Колачини (покалачини, хлСЦбини, честь, дякування, розхСЦдний борщ, свашини) тАФ обряд пСЦслявесСЦльного циклу, спрямований на змСЦцнення звтАЩязку мСЦж сватами та полегшення перСЦоду адаптацСЦСЧ нареченоСЧ в чужому роду. ВСЦдбувалися Колачини, як правило, через мСЦсяць пСЦсля весСЦлля у батькСЦв молодоСЧ, куди приходили на гостину молодСЦ з найближчими родичами та батьки молодого. За звичаСФм, молодСЦ дякували своСЧм батькам, даруючи СЧм по 12 колачСЦв, батьки у свою чергу обдаровували молоде подружжя полотном та перемСЦтками.

Серед украСЧнцСЦв Карпат був поширений обряд мСЦни тАФ вСЦдвСЦдування молодими батькСЦв дружини. ПСЦд час гостини тесть вСЦддавав зятю те, що обСЦцяв (мСЦнив) йому, коли укладали шлюбну угоду.

Протягом перших мСЦсяцСЦв шлюбу "аштовували й СЦншСЦ обряди, покликанСЦ урСЦзноманСЦтнити спСЦлкування молодих з родичами та свояками: сватини тАФ жСЦноча вечСЦрка в домСЦ молодоСЧ, куди запрошувалися свахи; гостина тАФ вСЦдвСЦдування молодою своСЧх батькСЦв; пропСЦй тАФ пригощання молодим весСЦльних батькСЦв та гостей, щоб запити своСФ господарство.

Святкова реалСЦя зСЦ сталим структурним ядром маСФ варСЦативнСЦ форми розгортання композицСЦСЧ, що створюСФ враження поступового перетСЦкання обрядового дСЦйства СЦз одного ансамблю в СЦнший. ЗгаданСЦ ареали локалСЦзуються вСЦдповСЦдно у пСЦвнСЦчно-схСЦднСЦй, пСЦвнСЦчнСЦй, пСЦвденнСЦй та пСЦвнСЦчно-захСЦднСЦй частинах регСЦонах. РЗх ареальну специфСЦку формують способи розгортання весСЦльного дСЦйства, порядок виготовлення, матерСЦал, кСЦлькСЦсть та зовнСЦшнСЦй вигляд головних атрибутСЦв, окремСЦ учасники весСЦльноСЧ процесСЦСЧ та СЧх функцСЦСЧ.[6;с100]

ВесСЦльна обрядовСЦсть обстеженоСЧ територСЦСЧ зберегла систему просторового розгортання дСЦйства шляхом поступального здСЦйснення етапних заходСЦв, повтАІязаних СЦз ритуально визначеними мСЦiями житлового простору, що володСЦли сакральними функцСЦями. Таким чином, ми маСФмо справу з обрядовими актами, якСЦ можна вважати етнографСЦчним субстратом давно втраченоСЧ мСЦфологСЦчноСЧ топСЦки1.

ВСЦдродити традицСЦСЧ весСЦльноСЧ обрядовостСЦ тАФ це зробити важливий крок до повернення скарбницСЦ украСЧнськоСЧ духовноСЧ культури, що маСФ величезне виховне значення у розбудовСЦ нацСЦСЧ.


ВИСНОВКИ


Дипломна робота дослСЦджувала одну з актуальних проблем сучасноСЧ науки обрядознавства, проблему феномену весСЦлля в духовнСЦй культурСЦ украСЧнцСЦв. На основСЦ вивчення та аналСЦзу низки лСЦтературних джерел СЦз зазначеноСЧ проблеми та спостережень за шкСЦльноСЧ практикою, "асного досвСЦду, ми прийшли до наступних висновкСЦв СЦ узагальнень.

УкраСЧнське весСЦлля СФ етнокультурним феноменом духовноСЧ практики людини та складовою народноСЧ культури, яке зберСЦгаСФ системно пов`язанСЦ мСЦж собою всСЦ три цСЦннСЦснСЦ джерела - доетнСЦчнСЦ (архетипнСЦ), етнСЦчнСЦ й нацСЦональнСЦ, яскраво розкриваючи "Дух" нацСЦСЧ.

У весСЦльнСЦй обрядовостСЦ вСЦдбуваСФться процес передачСЦ етнокультурноСЧ СЦнформацСЦСЧ мСЦж поколСЦннями, що забезпечуСФ спадкоСФмнСЦсть самобутностСЦ етносу. У весСЦльному обрядово-мистецькому комплексСЦ мСЦститься значний життСФвий досвСЦд украСЧнського народу, який передаСФться художнСЦми засобами.

Духовна культура - найважливСЦший вид культури, що включаСФ СЦнтелектуальну СЦ естетичну дСЦяльнСЦсть людства, - безсумнСЦвно, маСФ прСЦоритетну значимСЦсть, тому що задоволення високих духовних запитСЦв людства - мСЦсСЦя набагато бСЦльш пСЦднесена й СЦстотна. Духовну культуру в цСЦлому справедливо вважати домСЦнантою структури культури. На доказ перелСЦчимо деякСЦ з найбСЦльш СЦстотних форм духовноСЧ культури: релСЦгСЦя, мистецтво, фСЦлософСЦя, наука.

Через структуру весСЦлля ми розкрили духовнСЦсть весСЦльноСЧ обрядовостСЦ тепер можна сказати що весСЦлля надСЦлене безллСЦчу духовних компонентСЦв якСЦ вмСЦщаються починаючи вСЦд обрядСЦв, традицСЦй, чиннСЦв до атрибутики якСЦ несуть в собСЦ неабияке значення для добродуту створеноСЧ сСЦмСЧ та майбутнього поколСЦння.

РЖсторично саме украСЧнське весСЦлля увСЦбрало в своСЧй структурСЦ та звичаСФвСЦй обрядовостСЦ пережитки як матрСЦахального так СЦ патрСЦахального перСЦоду розвитку, первСЦснообщинного ладу.ВесСЦльна обрядовСЦсть зберегла пережитки родового ладу. ВесСЦлля тАФ це суспСЦльний акт, СЦ до нього причетна вся родина, особливо при обрядСЦ "приносин»,печеннСЦ короваю, плетеннСЦ вСЦнкСЦв, посадСЦ, "перепоСЧ» тощо.

ВесСЦльнСЦ звичаСЧ та обряди украСЧнського народу СФ цСЦнною культурною спадщиною, важливим джерелом для вивчення життя СЦ побуту трудящих мас. ВесСЦльна обрядовСЦсть СЦ звичаСФвСЦсть украСЧнцСЦв дають широке уявлення про моральнСЦ, етичнСЦ, естетичнСЦ погляди народу, рСЦзноманСЦтнСЦ аспекти його життСФдСЦяльностСЦ. ВесСЦльний обряд СЦ на сучасному етанСЦ розвитку сучасного суспСЦльства викопуСФ важливСЦ соцСЦально-виховнСЦ функцСЦСЧ.

ГуманСЦстична сутнСЦсть обряду одруження формуСФ риси моральноСЧ чистоти СЦ духовного багатства людини. РЖсторично, звичайно, весСЦльна обрядовСЦсть на УкраСЧнСЦ вСЦдзначаСФться своСЧми локальними особливостями. Багатство СЦ рСЦзноманСЦтнСЦсть в обрядовостСЦ пояснюються етнокультурними зв'язками СЦ взаСФмовпливами окремих народСЦв у процесСЦ СЦсторичного розвитку.

ОстаннСЦм часом вСЦдроджуСФться традицСЦйне весСЦлля. Воно, як СЦ колись, складаСФться з трьох основних циклСЦв: передвесСЦльного, "асне весСЦлля СЦ пСЦслявесСЦльного, але значно скорочених СЦ трансформованих. Таке весСЦлля починаСФться зСЦ сватання, включаСФ запросини, торочини та дСЦвич-вечСЦр, гостину, розподСЦл короваю, обдарування. ЗавершуСФться весСЦльна обрядовСЦсть колачинами. Кожен з цих обрядСЦв маСФ духовне пСЦдрутття.

ВесСЦльний ритуал характеризуСФться не лише стСЦйкСЦстю традицСЦСЧ, але СЦ динамСЦчними процесами, обумовленими багатьма СЦсторичними чинниками. Сучасна цивСЦлСЦзацСЦя, на жаль, повтАІязана з соцСЦальними та екологСЦчними катаклСЦзмами, СЦдеологСЦчними втручаннями, репресивними заходами, якСЦ призводять до руйнування духовних цСЦнностей народу СЦ традицСЦйноСЧ культури. Подальше вивчення законСЦв побутування обрядСЦв як частини народноСЧ культури. дозволить проникнути у свСЦтогляд СЦ духовну спадщину минулого СЦ вСЦдкриСФ новСЦ перспективи для культуротворчого процесу.


Список використаноСЧ лСЦтератури:


  1. АлексСФСФв П.В., Панин А.А. Философия. Ученик. - М.: Проспект, 1999.
  2. Березовський РЖ.П. Вивчення традицСЦйно-побутовоСЧ культури народу - важливе завдання етнографСЦчноСЧ науки //Народна творчСЦсть та етнографСЦя. - 1986. - №6. - С.12.
  3. Березовський РЖ.П. УкраСЧнська народна творчСЦсть (20-30 рр. XX ст.). / Березовський. - К.: Наукова думка, 1973. - 152 с.
  4. Бичко А.К., Бичко РЖ.В., Табачковський В.Г. РЖсторСЦя фСЦлософСЦСЧ. - К.: ДовСЦра, 2000. - 368 с.
  5. Богатырев П.Г. Вопросы теории народного искусства. - М.: Искусство, 1971 - 544 с.
  6. Борисенко В.К. Берегиня. УкраСЧнськСЦ народнСЦ пСЦснСЦ. - К.: Мистецтво, 1991. - С.5-8.
  7. Борисенко В.К. ВесСЦльнСЦ звичаСЧ та обряди на УкраСЧнСЦ: РЖсторико-етнографСЦчне дослСЦдження. - К.: Вища школа, 1988. - 188 с.
  8. Борисенко В.К. Сватання: про обрядовСЦ дСЦСЧ // Наука СЦ суспСЦльство. - 1991. - №3. - С.24-26.
  9. Большая Советская Энциклопедия. 2-ое издание, том 18,стр 507-510.
  10. Г.Горленко. Нариси з СЦсторСЦСЧ украСЧнськоСЧ етнографСЦСЧ. - К.: ЛибСЦдь, 2008.
  11. Винницький О. Церква СЦ духовне буття / ДуховнСЦ скарби украСЧнського народу в життСЦ молодСЦ. - ТернопСЦль: МП "Чумацький шляхтАЭ, 1994. - С.62-64
  12. ВесСЦлля. - К.: Наукова думка, 1970.
  13. ВесСЦлля: у 2 кн. / Упорядник М.Шубравська. - К.: Мистецтво, 1970.
  14. Вовк Ф. СтудСЦСЧ з украСЧнськоСЧ етнографСЦСЧ та антропологСЦСЧ / Ф.Вовк. - К.: Мистецтво, 1995. - С.219-223.
  15. Вольтер. Философский словарь. - М.: Мысль, 2003.
  16. Воропай О. ЗвичаСЧ нашого народу: етнографСЦчний нарис в 2 т. - К.: Обереги, 1992.
  17. Гаврилюк Н. ССЦмейнСЦ обряди нашоСЧ доби // Людина СЦ свСЦт. - 1990. - №3. - С.11-13.
  18. Галаганова С.Г. Традиция и современность. - М.: Знание, 1993.
  19. Гатальська С.М. ФСЦлософСЦя культури. - К.: ЛибСЦдь, 2005.
  20. ГордСЦйчук М. Фольклор СЦ фольклористика. - К.: "Музична УкраСЧна", 1979. - 248 с.
  21. Горленко В.Ф. Нариси з СЦсторСЦСЧ украСЧнськоСЧ етнографСЦСЧ //Народна творчСЦсть та етнографСЦя. - 1972. - №3. - 73с.
  22. Данилюк А. ПолСЦщуки. ХрестоматСЦя з народознавства. - РСЦвне.: Державне редакцСЦйне видавництво, 1993. - 120 с.
  23. Духовное производство: социально-философский аспект духовной деятельности. -М.: Наука,1981. - 352 с.
  24. ЕтнографСЦя СЦ фольклор рСЦдного краю (Укл. Мартинюк РЖ.В., Угляренко Л.С., Цимбалюк РЖ.М.) - К.: РЖЗМН, 1996. -142 с.
  25. Жигульский К. Праздник и культура. - М.:Прогресс, 1985. - 186 с.
  26. Зоц В.П. Обряди СЦ формування науково-матерСЦалСЦстичного свСЦтогляду / В.П.Зоц// Становлення СЦ функцСЦСЧ радянських свят СЦ обрядСЦв. - К.: Наукова думка, 1983. - 159 с
  27. Здоровега Н.РЖ. Нариси народноСЧ весСЦльноСЧ обрядовостСЦ на УкраСЧнСЦ - К.: Наукова думка, 1974. - 159 с.
  28. РЖнформацСЦйна електрона бСЦблСЦотека "ВСЦкСЦпедСЦя»
  29. КалиновськийВаГ. Опис свадебных украинских простонародных обрядов // В кн.: Свадьба: В 2-х кн. - К.: Наукова думка, 1970. - Т.1. - C. 68 - 74.
  30. КубСЦйович В. Волинь // ЕнциклопедСЦя украСЧнознавства. - К.: ДовСЦра, 1993. - Т.РЖ. - С.303-310.
  31. КурочкСЦн О.В. До СЦсторСЦСЧ сватання на УкраСЧнСЦ // Народна творчСЦсть та етнографСЦя. - 1971. - №4. - С.77-81.
  32. КурочкСЦн О.В. ТрадицСЦйна громада СЦ побут // УкраСЧнознавство. - К.: Наукова думка, 1994. - С.180-193.
  33. Курносов Ю.О. Духовне життя та УкраСЧнСЦ в 20-30 рр. / Ю.О.Курносов //УкраСЧнський СЦсторичний журнал. - 1990. - №1. - С.93-110.
  34. Культура СЦ побут населення УкраСЧни: навчальний посСЦбник / ПСЦд ред. В.РЖ.Наулка, Л.Ф.Артюх. В.Ф.Горленка. - К.: ЛибСЦдь, 1991. - 232 с.
  35. КультурологСЦя : теорСЦя та СЦсторСЦя культури Навч.посСЦб. Видання 2-ге перероблене та доповнене /За ред. РЖ. Тюрменко. - К.: Центр навчальноСЧ лСЦтератури, 2005. - 368с.
  36. Ковальчук О.В. УкраСЧнське народознавство. - К.: ОсвСЦта, 1992. -176 с.
  37. Комарова А.РЖ. Культурне вСЦдродження в УкраСЧнСЦ. - ЛьвСЦв.: Астерикс, 1993.
  38. Короткий енциклопедичний словник з культури.ВатАФ К.: УкраСЧна, 2003.
  39. Кравченко В. ЕтнографСЦчнСЦ та фольклорнСЦ матерСЦали: фонди РЖМФЕ СЦм. М.Т.Рильського . - Ф.15-3. - №142. - С.69.
  40. Кравець О.М. ССЦмейний побут СЦ звичаСЧ украСЧнського народу: СЦстор.-етнограф, нарис - К.: Наукова думка, 1966. - 198 с.
  41. Лозинський И.РЖ. УкраСЧнське весСЦлля - К.: Наукова думка, 1992. - 169 с.
  42. Мазаев А.И. Праздник как социально-художественное явление. - М.: Наука, 1978.
  43. НовСЦйчук В.РЖ. ПобутовСЦ традицСЦСЧ та художня творчСЦсть // Мистецтво та етнос. - К.: РЖЕФМ, 1991. - С.174-193.
  44. Несен РЖ. РЖ. ВесСЦльний обряд: традицСЦйна структура // ПолСЦсся УкраСЧни: матерСЦали СЦсторико-етнографСЦчного дослСЦдження. Вип. 3. У межирСЦччСЦ Ужа СЦ Тетерева. 1996. - ЛьвСЦв: РЖн-т народознавства НАН УкраСЧни, 2003.
  45. Несен РЖ. РЖ. ВесСЦльний ритуал Центрального ПолСЦсся: традицСЦйна структура та релСЦктовСЦ форми. - К.: РЖЕФМ, 2005.
  46. Несен РЖ. РЖ. КультурнСЦ символи давнини: кСЦнь у весСЦльному ритуалСЦ (на матерСЦалах Центрального ПолСЦсся) // СоцСЦум, 2003. - № 3.
  47. Несен РЖ. РЖ. ХлСЦб у весСЦльних обрядах украСЧнцСЦв (в контекстСЦ працСЦ Хв. Вовка "Шлюбний ритуал та обряди на УкраСЧнСЦ") // УкраСЧнське народознавство: стан СЦ перспективи розвитку на зламСЦ вСЦкСЦв. - К.: Наукова думка, 2002.
  48. Новикова Е.С., Кармин А.С. Культурология. - СПб.: Питер, 2004.
  49. Пономарьов А.П. Мова наречених: про символСЦку заручин // Наука СЦ суспСЦльство. - 1988. - №10. - С.48.
  50. Пономарьов А. УкраСЧнська етнографСЦя. - КиСЧв: ЛибСЦдь, 1994. - 317 с.
  51. Потапенко О.РЖ. Кузьменко В.РЖ. ШкСЦльний словник з украСЧнознавства. - К.: УкраСЧнський письменник, 1995.-291с.
  52. Правдюк О.А. Загальнослов'янська основа украСЧнського весСЦлля / О.А.Правдюк //Словянське лСЦтературознавство. Вип.4. - К.: Наукова думка, 1968. - С.12-14.
  53. Воропай. ЗвичаСЧ нашого народу. - К.: Обереги, 1991
  54. Кравець. ССЦмейний побут та звичаСЧ украСЧнського народу. - К.: Наукова думка, 1965.
  55. Ошуркевич О. Використання фольклору самодСЦяльними колективами ВолинСЦ // Народна творчСЦсть та етнографСЦя. - 1968. - №4. - С.84-8з.
  56. Общественньй семейньй быт и духовная культура населення Полесья // Под. ред. В.Бондарчика. - Минск.: Наука и техника, 1987. - 249 с.
  57. Попов Б.В., РЖгнатов В.О., Степико М.Т. Життя етносу: соцСЦокультурнСЦ нариси: Навчальний посСЦбник. - К.: ЛибСЦдь., 1997. - 240 с.
  58. Пролеев С.В. Духовность и бытие человека. - К.: Наукова думка, 1992. - 110с
  59. Симичев Д.А. Культурология: учебное пособие для вузов. - М.: "Приор», 1998 - 352 с.
  60. Сумцов Н.Ф. О свадебных обрядах // Киевская старина. - 1881. -Т.Х. - С.210.
  61. Сумцов Н.Ф. Хлеб в обрядах и песнях // Киевская старина. -1886. - Т.Х. - С.139.
  62. Суханов И.В. Обычаи, традиции и преемственность поколений. - М.: Прогресс, 1976.
  63. УкраСЧнське народознавство. (За ред. Павлюка С.П., Гориня Г.Й., КирчСЦва Р.Ф.) - ЛьвСЦв.: ФенСЦкс, 1994 - 608 с.
  64. ХрестоматСЦя з народознавства. ПосСЦбник для вчителСЦв, студентСЦв та учнСЦв старших класСЦв /Упорядник М. Немтро. - РСЦвне.: Державне редакцСЦйно-видавниче пСЦдприСФмство, 1995.
  65. ЧернСЦговець ТРЖ. ХлСЦб у традицСЦйному весСЦллСЦ Волинського ПолСЦсся // УкраСЧнська культура: минуле, сучасне та шляхи розвитку: ЗбСЦрник наукових праць / В.Г.Виткалов, О.С.Кривоносов. - РСЦвне: РДРЖК, 1994. - С.212-216.
  66. ЧернСЦговець ТРЖ. ВесСЦлля в системСЦ художнСЦх традицСЦй Волинського ПолСЦсся (за матерСЦалами, записаними в К.-Каширському та ЛюбешСЦвському р-х) // УкраСЧнська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку: Наук, зап. РДРЖК. Вип.З. - РСЦвне.: ДСЦва, 1998. - С.326-333.
  67. ЧернСЦговець ТРЖ. ВесСЦлля в родинно-побутовСЦй культурСЦ Волинського ПолСЦсся (за матерСЦалами с.Видерта КамСЦнь-Каширського району) // Минуле СЦ сучасне ВолинСЦ: Олександр Цинкаловський СЦ Волинь. МатерСЦали IX науковоСЧ СЦсторико-краСФзнавчоСЧ мСЦжнародноСЧ конференцСЦСЧ (20-23 сСЦчня 1998 року). - С.244.
  68. Чубинский П.П. Обряды: родины, крестины, свадьбы, похороны / Переизданное. - Спб.: ОИ "НаукатАЭ. - С. 45, 213.
  69. Чернышов В.С. Традиции и обряды в системе формирования идеалов личности. - М.: Вища школа, 1986. - 143 с.
  70. Шубравська М.М. ВесСЦльнСЦ пСЦснСЦ. - К.: ДнСЦпро, 1988. - С.3-8; 52-58.
  71. Шулунова Л.И. Переосмысление функций этнографической культуры в современных условиях //В кн. "Работа клуба по пропаганде и освоению традиционного народного творчества. - М.: МГИК, 1982.
  72. Яранцева Н.А. Преемственность и взаимодействие культур в художественной жизни общества. - К.: Вища школа, 1990. - С.18, 30.
  73. Яринко Л.О. ЗвичаСЧ украСЧнського весСЦлля. - ТернопСЦль.: Богдан, 2007.
Страницы: Назад 1 Вперед