Доля полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ в полСЦетнСЦчному суспСЦльствСЦ.

дипломная работа: Топики по английскому языку

Документы: [1]   Word-78251.doc Страницы: Назад 1 Вперед

Доля полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ в полСЦетнСЦчному суспСЦльствСЦ.

Работу выполнила Салахян Анна МихайлСЦвна

ЧернСЦвецький нацСЦональний унСЦверситет СЦменСЦ ЮрСЦя Федьковича

ЧернСЦвцСЦ 2006

Вступ

Переходу вСЦд СЦндустрСЦального до постСЦндустрСЦального суспСЦльства в технСЦко-економСЦчнСЦй сферСЦ вСЦдповСЦдаСФ перехСЦд до громадянського суспСЦльства в соцСЦально-полСЦтичнСЦй сферСЦ. Визначальною рисою громадянського суспСЦльства, як вСЦдомо, СФ увага до прав людини. Продовжуючи цей логСЦчний ланцюг варто сказати, що саме увага до прав людини прискорюСФ формування полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ. На цей аспект останнСЦм часом полСЦтологи звертають чимало уваги.

АктуальнСЦсть теми дослСЦдження. Тема магСЦстерськоСЧ роботи обрана дослСЦдником не випадково. Тема етнСЦчноСЧ нацСЦСЧ у свСЦтових дослСЦдженнях розвинута на досить високому рСЦвнСЦ, а от термСЦн полСЦтична нацСЦя як така, на нашу думку, починаСФ лише тепер зтАЩявлятися як на сторСЦнках наукових дослСЦджень, так у дискусСЦях рСЦзних полСЦтичних вчених. Сам термСЦн "полСЦтична нацСЦятАЭ зтАЩявилася, звичайно ранСЦше, ще у ХVРЖРЖI ст. у ФранцСЦСЧ. Ще до СЧСЧ появи мали мСЦiе у свСЦтовому досвСЦдСЦ такСЦ полСЦтичнСЦ нацСЦСЧ, як грецька та римська. Саме двСЦ останнСЦ стали наглядним прикладом СЦснування та формування полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ, сьогоднСЦ ми вже можемо це стверджувати.

В УкраСЧнСЦ, якСЦй у данСЦй роботСЦ буде придСЦлено чимало уваги, сьогоднСЦ полСЦтична нацСЦя лише починаСФ формуватися. Хоча деякСЦ дослСЦдники стверджують, що вона вже зтАЩявилася - це повтАЩязано СЦз так званою "помаранчевою революцСЦСФютАЭ. З даним висловлюванням автор роботи категорично не погоджуСФться. ПолСЦтична нацСЦя робить своСЧ найпершСЦ кроки. Саме тому, важливСЦсть та актуальнСЦсть обраноСЧ нами теми не потребуСФ зайвих пояснень. Для правильноСЧ та ефективноСЧ побудови полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ в УкраСЧнСЦ не буде зайвим звернутися до свСЦтових прикладСЦв формування полСЦтичних нацСЦй. ПретендентСЦв на полСЦтичну нацСЦю, яка б могла слугувати для нас у якостСЦ зразковоСЧ та такоСЧ, на яку варто рСЦвнятися, СФ декСЦлька; а саме: американська, канадська, фСЦнська, росСЦйська, яка останнСЦм часом робить усСЦ потрСЦбнСЦ кроки для стабСЦльного СЦснування. Це питання автор роботи виносить собСЦ в один СЦз пунктСЦв завдань.

ПолСЦтична нацСЦя створюСФться з метою консолСЦдацСЦСЧ суспСЦльства - для досягнення спСЦльних СЦдей, державних функцСЦй. Бачимо, що вищенаведенСЦ ознаки полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ нСЦяк не можуть бути спСЦвставленСЦ з державами тоталСЦтарного, не демократичного режиму.

На нашу думку, хорошим ТСрунтом для сходження полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ СФ саме полСЦетнСЦчне суспСЦльство. Саме у багатонацСЦональних державах потреба у полСЦтичнСЦй нацСЦСЧ з кожним днем зростаСФ. Тут, поряд СЦз титульним етносом, нацСЦСФю живуть СЦншСЦ етноси, якСЦ хочуть мати права тотожнСЦ правам титульного народу. Саме СЧхнСФ бажання жити одним життям, одними цСЦлями дають пСЦдстави для пСЦдсвСЦдомого створення полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ.

ПолСЦтична нацСЦя консолСЦдуСФ людей. На нашу думку, саме етноси, якСЦ перебувають у меншостСЦ, СЦ вСЦдчувають свою "роль другого ТСатункутАЭ створюють полСЦтичну нацСЦю, маючи на метСЦ зрСЦвняти свою роль у суспСЦльствСЦ СЦз титульною нацСЦСФю. СуспСЦльство маСФ вСЦдкривати кожному громадянину всСЦ культурнСЦ горизонти, не може нСЦкому обмежувати доступ до жодноСЧ СЦз сфер дСЦяльностСЦ, в тому числСЦ за нацСЦональною ознакою.

ГраницСЦ та вСЦдмСЦнностСЦ мСЦж нацСЦями поступово зникають. У суспСЦльствСЦ на змСЦну етнСЦчнСЦй нацСЦСЧ приходить полСЦтична нацСЦя, яка консолСЦдуСФ це суспСЦльство. НацСЦональнСЦсть, колСЦр шкСЦри, вСЦросповСЦдання, релСЦгСЦя, мова чи раса людини - це все не СФ головними ознаками полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ. На думку автора, це вСЦдходить у минуле, або, принаймнСЦ, повинно було б вСЦдСЦйти. Хорошими прикладами полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ на сьогоднСЦ СФ Канада, ШвейцарСЦя, СполученСЦ Штати Америки, НСЦмеччина. У суспСЦльствах цих краСЧн вже майже немаСФ мСЦiя вищеназваним стереотипам. Головними обтАЩСФднуючим факторами постають тут культурна, економСЦчна та правова спСЦльнСЦсть. Саме в таких умовах може мати мСЦiе ефективна, рацСЦональна полСЦтика субтАЩСФктСЦв "ади.

СьогоднСЦ в УкраСЧнСЦ полСЦтична нацСЦя лише починаСФ зтАЩявлятися. Це, насамперед, проявляСФться у тому, що у нашому суспСЦльствСЦ вже менше подСЦляють людей за нацСЦональною чи расовою ознакою. Тепер багато хто з росСЦйськомовних та етнСЦчних росСЦян (та СЦнших нацСЦональностей), що проживають в УкраСЧнСЦ, стали украСЧнськими полСЦтичними патрСЦотами, тобто патрСЦотами фундаментальних прав та свобод людини. Це дСЦйсно брак нацСЦоналСЦзму та демократСЦСЧ. Цей нацСЦоналСЦзм не етнСЦчний, а саме полСЦтичний. НацСЦоналСЦзм етнСЦчного характеру починаСФ поступово зникати (в т.ч. й у ЗахСЦднСЦй УкраСЧнСЦ). РосСЦянин, що живе в УкраСЧнСЦ, хоче створити СЦншу полСЦтичну систему. РЖ проти украСЧнських пСЦсень, вСЦршСЦв або прапорСЦв нСЦчого такого росСЦянин немаСФ проти. Дозволимо собСЦ висловити твердження, що деколи "не украСЧнцСЦтАЭ прагнуть стерти мСЦжнацСЦональнСЦ вСЦдмСЦнностСЦ, у той час, коли украСЧнцСЦ намагаються наголошувати на них при найменшСЦй нагодСЦ. Так, як СЦ говорилося вище, СЦнСЦцСЦаторами украСЧнськоСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ можуть бути СЦншСЦ етноси, якСЦ намагаються консолСЦдуватися з украСЧнським титульним народом. У свою чергу, украСЧнцСЦ не завжди мають велике бажання прийняти "чужинцСЦвтАЭ у свою украСЧнську етнСЦчну нацСЦю. Це, на нашу думку, може суттСФво пригальмувати процес розвитку полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ в УкраСЧнСЦ.

На державному рСЦвнСЦ про украСЧнську полСЦтичну нацСЦю заговорили ще у 2002 роцСЦ. Це можна було почути у ПосланнСЦ Президента УкраСЧни до ВерховноСЧ Ради УкраСЧни "Про внутрСЦшнСФ СЦ зовнСЦшнСФ становище УкраСЧни у 2002 роцСЦтАЭ. Було визначено основнСЦ завдання нового етапу трансформацСЦйних процесСЦв. Серед них - створення умов для реальноСЧ та орСЦСФнтованоСЧ на нацСЦональнСЦ СЦнтереси консолСЦдацСЦСЧ украСЧнського суспСЦльства. Про украСЧнську полСЦтичну нацСЦю говорилося наступне: "повинна бути створена украСЧнська полСЦтична нацСЦя, де мають знайти вСЦдображення органСЦчно вписанСЦ в СФвропейський консолСЦдацСЦйний процес природнСЦ права як украСЧнського етносу, так СЦ нацСЦональних меншин. ЕкономСЦчною основою украСЧнськоСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ мають стати СФдиний нацСЦональний ринок СЦ спСЦльнСЦ нацСЦональнСЦ СЦнтереси у сферСЦ економСЦки, полСЦтичною - демократична органСЦзацСЦя суспСЦльства, соцСЦальною - консолСЦдований з СЦншими верствами населення середнСЦй клас, духовною -1

Мова йде також про загальнонацСЦональне примирення, регСЦональну СФднСЦсть, становлення нацСЦональноСЧ елСЦти та СЦншСЦ чинники суспСЦльного процесу.

Бачимо, що про необхСЦднСЦсть побудови у суспСЦльствСЦ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ почали говорити ще у 2002 роцСЦ. Але, на жаль, за цСЦ три роки доля украСЧнськоСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ суттСФво не змСЦнилася. Хоча, звичайно, СЦ вСЦдбулися деякСЦ зрушення. Так, наприклад, таз звана "помаранчева революцСЦятАЭ дала поштовх. Поштовх, насамперед, для вСЦдродження нацСЦональноСЧ СЦдеСЧ, а вСЦдродження нацСЦональноСЧ СЦдеСЧ, на наш погляд, СФ важливою передумовою для створення полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ.

Поняття нацСЦональноСЧ СЦдеСЧ, у деякСЦй мСЦрСЦ, вСЦдображаСФ суперечнСЦсть мСЦж етнСЦчним та полСЦтичним поняттям "нацСЦятАЭ: навколо якоСЧ системи цСЦнностей маСФ вСЦдбуватися нацСЦональна консолСЦдацСЦя - етнокультурноСЧ традицСЦСЧ, що включаСФ в себе також нацСЦональну легенду СЦ нацСЦональну мСЦфологСЦю, чи цСЦнностей громадянського суспСЦльства СЦ соцСЦального договору. ПолСЦтична нацСЦя складаСФться на ТСрунтСЦ нацСЦональноСЧ державностСЦ та громадянського суспСЦльства.

Важливим фактом СФ також те, що поняття полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ означаСФ спСЦльне громадянство, а громадянство СФ сталим правовим звтАЩязком мСЦж людьми СЦ державою. Державна нацСЦональна СЦдея, таким чином, можна твердити, передуСФ СЦдеСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ. Без державного суверенСЦтету неможливо створити соцСЦально-полСЦтичну структуру, що захищала б культурнСЦ СЦнтереси СЦ цСЦнностСЦ нацСЦСЧ. Однак держава не СФ самоцСЦллю нацСЦонального розвитку.

Отже, дана тема СФ надзвичайно актуальною СЦ вимагаСФ чСЦткого вСЦдображення дСЦйсностСЦ, сучасного стану украСЧнськоСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ. Будуть, звичайно, розглянутСЦ й етнСЦчнСЦ нацСЦСЧ, СЦ свСЦтовСЦ полСЦтичнСЦ нацСЦСЧ, але наголос хотСЦлося б зробити саме на долю нашоСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ.

Мета СЦ завдання дослСЦдження полягають у здСЦйсненнСЦ комплексного полСЦтологСЦчного аналСЦзу феномену полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ.

Основною метою магСЦстерськоСЧ роботи СФ дослСЦдити полСЦтичну нацСЦю у полСЦетнСЦчному суспСЦльствСЦ.

З огляду на поставлену мету визначено такСЦ дослСЦдницькСЦ завдання:

визначити теоретико-методологСЦчну схему, за якою буде проводитися аналСЦз;

звернути увагу на поглядах дослСЦдникСЦв, якСЦ зробили чималий науковий внесок для вирСЦшення даноСЧ проблеми;

спСЦвставити етноСЦсторичну та полСЦтичну нацСЦю;

розкрити специфСЦку буття полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ в полСЦетнСЦчному суспСЦльствСЦ (на прикладСЦ американськоСЧ, канадськоСЧ, росСЦйськоСЧ);

визначити долю украСЧнськоСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ.

ОбтАЩСФктом даного наукового дослСЦдження СФ феномен нацСЦотворення.

Предметом аналСЦзу виступаСФ полСЦтична нацСЦя у полСЦетнСЦчному суспСЦльствСЦ.

Тема полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ на сьогоднСЦшнСЦй день не дуже розвинута у наукових працях дослСЦдникСЦв, як вСЦтчизняних, так СЦ зарубСЦжних. Хоча, звичайно, американськСЦ та деякСЦ СФвропейськСЦ дослСЦдники крокують на декСЦлька крокСЦв вперед порСЦвняно з нашими украСЧнськими, та й росСЦйськими дослСЦдниками.

2. Мета даного видання -34. Опрацьовуючи феномен багатонацСЦонального суспСЦльства, корисними стали роботи М.Дж. СмСЦта та К. Дейча, статтСЦ яких поданСЦ у вищезгаданСЦй хрестоматСЦСЧ.

5, адже саме цього СЦталСЦйського мислителя деякСЦ вченСЦ смСЦливо називають першим етнологом.

6 У данСЦй роботСЦ автор опрацьовуСФ чимало теоретико-методологСЦчних засад, звертаСФться до аналСЦзу сфери етнополСЦтики. Картунов О.В. багато уваги придСЦляСФ дослСЦдженням етнСЦчних та етнополСЦтичних проблем Заходу, СЦ це допомагаСФ йому зробити деякСЦ висновки та зауваження стосовно украСЧнськоСЧ етнополСЦтологСЦчноСЧ науки; автор використовуСФ вплив етнополСЦтичноСЧ науки Заходу, звертаСФться до чималоСЧ кСЦлькостСЦ захСЦдних етнополСЦтичних теорСЦй. Робить свСЦй прогноз стосовно становлення та укорСЦнення етнополСЦтичноСЧ науки в УкраСЧнСЦ.

7 вмСЦщуСФ в собСЦ багато теоретичноСЧ бази, розкриваСФться суть предмету, обтАЩСФкту даноСЧ навчальноСЧ диiиплСЦни. ПридСЦляСФ увагу АбдулатСЦпов також методологСЦСЧ дослСЦдження етнополСЦтичноСЧ науки.

89101112131415 тощо.

При дослСЦдженнСЦ нашоСЧ проблеми були використанСЦ рСЦзнСЦ джерела та перСЦодичнСЦ видання. ОстаннСЦ були чи не найголовнСЦшим джерелом. Так, наприклад, було почерпнуто багато СЦнформацСЦСЧ, статистичних даних з наступних журналСЦв: "РЖсторСЦя 2005тАЭ, "Людина СЦ полСЦтикатАЭ, "ПолСЦтична думкатАЭ, "Наука СЦ суспСЦльствотАЭ, "ЕтнополСЦтологСЦя в УкраСЧнСЦтАЭ, "НацСЦя СЦ державатАЭ, "ВСЦдродженнятАЭ.

16171819202122, де особливо цСЦкавими для нас були статтСЦ полСЦтолога, вСЦце-президента НАН УкраСЧни П.П. Толочка.

ПотрСЦбними для нас також були роботи деяких дослСЦдникСЦв, якСЦ придСЦляють чимало уваги теоретико-методологСЦчним аспектам вивчення тих чи СЦнших полСЦтологСЦчних дослСЦджень. Особливу увагу заслуговуСФ книга доктора фСЦлософських наук, заслуженого дСЦяча науки РосСЦСЧ -23.

24 Уданому посСЦбнику автор розкриваСФ теоретичнСЦ пСЦдходи, загальнСЦ та конкретнСЦ методи; цСЦкавими СФ приклади, до яких вдаСФться автор, щоб краще вСЦдобразити той чи СЦнший пСЦдхСЦд, метод.

Структура магСЦстерськоСЧ роботи. СпецифСЦка проблеми, що стала обтАЩСФктом нашого дослСЦдження, мета та завдання роботи зумовили СЧСЧ логСЦку та структуру.

МагСЦстерська робота побудована на аналСЦзСЦ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ, як у свСЦтовому масштабСЦ, так СЦ на державному рСЦвнСЦ (у нашому випадку на прикладСЦ УкраСЧни). Перший роздСЦл роботи висвСЦтлюСФ стан розробки проблематики дослСЦдження. На думку автора, дослСЦдження полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ не можливе без детального та якСЦсного аналСЦзу проблеми самоСЧ нацСЦСЧ, етнСЦчноСЧ нацСЦСЧ.

У магСЦстерськСЦй роботСЦ дослСЦдник, розкриваючи тему полСЦтичноСЧ, вСЦдштовхуСФться, насамперед, вСЦд нацСЦСЧ етноСЦсторичноСЧ. Так, у другому роздСЦлСЦ, буде йти мова про еволюцСЦю етноСЦсторичноСЧ нацСЦСЧ (за приклад взято украСЧнську нацСЦю), а також про найвизначнСЦшСЦ та найпершСЦ приклади полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ.

ТретСЦй роздСЦл магСЦстерськоСЧ роботи подСЦлено дослСЦдником на два пСЦдроздСЦли. Тут взято за мету проаналСЦзувати сучасний стан формування полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ у полСЦетнСЦчному суспСЦльствСЦ. Щодо сучасних полСЦтичних нацСЦй, то тут буде розкриватися специфСЦка буття канадськоСЧ, фСЦнськоСЧ, американськоСЧ полСЦтичних нацСЦй. На завершення, звичайно, не можна було б обминути увагою СЦ початки формування украСЧнськоСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ.

В кСЦнцСЦ роботи висновки та список використаних джерел (....найменувань). Обсяг магСЦстерськоСЧ роботи......

РоздСЦл РЖ. Стан науковоСЧ розробки проблематики дослСЦдження

ТеоретичнСЦ пСЦдходи вСЦтчизняних та зарубСЦжних вчених до визначення поняття "нацСЦятАЭ

Проблема полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ - не нова. ТСЦльки на перший погляд може здатися, що про полСЦтичну нацСЦю почали говорити порСЦвняно недавно. В УкраСЧнСЦ особливу увагу полСЦтичнСЦй нацСЦСЧ, як обовтАЩязковому елементу громадянського суспСЦльства, почали звертати у звтАЩязку СЦз полСЦтичними процесами, якСЦ мали мСЦiе в 2004-2005 роках. Саме тепер у нашСЦй державСЦ точаться чимало наукових дискусСЦй та суперечок на тематику нацСЦСЧ, полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ. Формування СФдиноСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ - це одна СЦз цСЦлей, яку поставила собСЦ сьогоднСЦшня полСЦтична елСЦта.

Будь-який напрям у науцСЦ зтАЩявляСФться тодСЦ, коли суспСЦльство почуваСФ у ньому необхСЦднСЦсть. У цьому сенсСЦ етнополСЦтологСЦю можна вважати однСЦСФю СЦз найдавнСЦших наук. УсвСЦдомлення народами своСФСЧ осСЦбностСЦ СЦ несхожостСЦ на СЦншСЦ супроводилися не тСЦльки спробами пояснити цю схожСЦсть, але й полСЦтичними претензСЦями на володарювання "не своСЧмитАЭ територСЦями.

У першому пунктСЦ РоздСЦлу РЖ ми розглянемо еволюцСЦю поглядСЦв мислителСЦв на поняття нацСЦя, спробуСФмо дослСЦдити еволюцСЦю етнополСЦтологСЦчного знання.

Витоки сучасних етнополСЦтичних знань губляться у глибини вСЦкСЦв. Поняття "етностАЭ починаСФ фСЦгурувати вже у V - РЖV ст. до н.е. тодСЦ ж СЦ етнСЦчний принцип утверджуСФться як основа державотворення. Описуючи племена СЦ народи, СЧхню культуру СЦ звичаСЧ, Геродот, Плутарх, Старабон закладали основи етнологСЦСЧ. А в працях АрСЦстотеля, Платона, Сократа, Цицерона та СЦнших мислителСЦв античностСЦ спецСЦалСЦсти знаходять першСЦ цеглини пСЦдвалин етнополСЦтологСЦСЧ. Уже в СтародавнСЦй ГрецСЦСЧ та РимСЦ простежуються початки консервативних СЦдей, що обТСрунтували полСЦтичний принцип "роздСЦляй та володарюйтАЭ. Йдеться тут про СЦдеСЧ месСЦанства та багатогранностСЦ, переселення народСЦв та асимСЦляцСЦСЧ, використання гасла "права народСЦвтАЭ для обТСрунтування та виправдання вСЦйн та рабства. Там же знаходимо першСЦ витоки лСЦберально-демократичних пСЦдходСЦв до моделювання взаСФмовСЦдносин мСЦж племенами, народами, державами. РЖдеСЧ вСЦльного розвитку культур, справедливоСЧ боротьби проти гноблення зтАЩ25

Бачимо, що найпершСЦ трактування та обТСрунтування поняття "етносутАЭ та "нацСЦСЧтАЭ почалося дуже давно. Повну еволюцСЦю поглядСЦв на дане поняття розглядати не будемо. Звернемо увагу на сучаснСЦ науковСЦ теорСЦСЧ та пСЦдходи поняття "нацСЦятАЭ, СЦ на деякСЦ переломнСЦ моменти у становленнСЦ науки про етнологСЦчнСЦ знання.

26

вСЦн пСЦдняв фСЦлософСЦю СЦсторСЦСЧ на нову, вищу для свого часу ступСЦнь СЦ заснував новий напрямок - психологСЦю народСЦв. Не заперечуючи СЦснування божественного начала, вСЦд якого, у кСЦнцевому рахунку, виходять закони СЦсторСЦСЧ; Дж. ВСЦко вважав, що людство в особСЦ нацСЦй розвиваСФться в силу своСЧх внутрСЦшнСЦх причин. Як людина у своСФму життСЦ, за словами СЦталСЦйського фСЦлософа, вСЦд народження до смертСЦ переживаСФ три перСЦоди - дитинство, юнСЦсть СЦ зрСЦлСЦсть, так СЦ кожен народ у своСФму розвитку, вСЦд народження до загибелСЦ, проходить три епохи - божественну, героСЧчну СЦ людську. При цьому вСЦн вважав, що всСЦ народи розвиваються паралельно. Держава виникаСФ в героСЧчну епоху як панування аристократСЦСЧ СЦ перетворюСФться в демократСЦю в людську епоху. У демократичнСЦй державСЦ трСЦумфуСФ демократСЦя СЦ "природна справедливСЦстьтАЭ. УсСЦ нацСЦСЧ, на думку ВСЦко, СЦ це позитивна сторона його вчення, як варварськСЦ, так СЦ культурнСЦ, якими б величезними промСЦжками мСЦiя СЦ часу вони не вСЦдокремлювалися, дотримують три вСЦчнСЦ СЦ загальнСЦ звичаСЧ: релСЦгСЦйнСЦ обряди, шлюби СЦ поховання. З цих трьох речей починаСФться культура, стверджуСФ вчений. Кожен народ, досягнувши зрСЦлостСЦ, приходить до занепаду. ПотСЦм настаСФ новий кругообСЦг. Так ним була обТСрунтована теорСЦя СЦсторичного кругообСЦгу, що зробила досить сильний вплив на весь наступний розвиток фСЦлософСЦСЧ СЦсторСЦСЧ.

Щодо бСЦльш сучасних трактувань походження нацСЦСЧ та самоСЧ сутСЦ поняття, то варто звернути також увагу на погляди, насамперед, росСЦйського дослСЦдника В. ТСЦшкова.

Завдяки СЦнтелектуальним, адмСЦнСЦстративним СЦ пропагандистським зусиллям, насамперед, В.ТСЦшкова СЦ його нечисленних однодумцСЦв-етнологСЦв, у масовСЦй свСЦдомостСЦ СЦ полСЦтичнСЦй культурСЦ повСЦльно СЦ з трудом укорСЦнюСФться вСЦдмСЦнне вСЦд сталСЦнського розумСЦння феномена СЦ термСЦну "нацСЦятАЭ.

ВСЦдразу вСЦдзначимо, що мова йде аж нСЦяк не тСЦльки про термСЦнологСЦчну суперечку: категорСЦя "нацСЦятАЭ як кристал сконцентрувала СЦ переломила у собСЦ рСЦзнСЦ науковСЦ СЦ полСЦтичнСЦ проекти. "Перший ТСрунтуСФться на поняттСЦ нацСЦСЧ як полСЦтичноСЧ спСЦльностСЦ, чи спСЦвгромадянствСЦ, другий розглядаСФ нацСЦю як етнокультурну категорСЦю, як спСЦльнСЦсть, що маСФ глибокСЦ СЦсторичнСЦ коренСЦ, соцСЦально-психологСЦчну чи навСЦть генетичну природутАЭ.

НаскСЦльки нам вСЦдомо, у сучасноСЧ захСЦдний етнологСЦСЧ лише Е.СмСЦт почав спробу обТСрунтовувати правомСЦрнСЦсть СЦ необхСЦднСЦсть спСЦвСЦснування цих пСЦдходСЦв. ВСЦн звертаСФ увагу на той факт, що шляхи формування нацСЦй багато в чому залежать вСЦд етнокультурноСЧ спадщини попереднСЦх СЧм етнСЦчних спСЦльнот СЦ вСЦд етнСЦчноСЧ мозаСЧчностСЦ населення тих територСЦй, на яких СЦ вСЦдбуваСФться становлення нацСЦй. Ця залежнСЦсть служить для нього пСЦдставою видСЦляти "територСЦальнСЦтАЭ СЦ "етнСЦчнСЦтАЭ нацСЦСЧ СЦ як рСЦзнСЦ концепцСЦСЧ нацСЦй, СЦ як рСЦзнСЦ типи СЧхньоСЧ обтАЩСФктивацСЦСЧ. ТериторСЦальна концепцСЦя нацСЦСЧ, у його розумСЦннСЦ, - це населення, що маСФ загальне СЦмтАЩя, що володСЦють СЦсторичною територСЦСФю, загальними мСЦфами й СЦсторичною памтАЩяттю, що володСЦСФ загальною економСЦкою, культурою СЦ маСФ загальнСЦ права й обовтАЩ27

28 Однак нам представляСФться, що суть розбСЦжностей у трактуваннСЦ нацСЦСЧ виникаСФ не з вСЦдзначених метаморфоз етнСЦчного СЦ полСЦтичного. КонцептуальнСЦ антагонСЦзми породженСЦ принципово рСЦзним розумСЦнням етнСЦчного як такого: трактуванням нацСЦСЧ як стадСЦСЧ в розвитку онтологСЦзованого етнСЦчного спСЦвтовариства в одному випадку, СЦ принципово позаетнСЦчного розумСЦння нацСЦСЧ як спСЦвгромадянства, в СЦншому. Суть конфлСЦкту не в тому, що один термСЦн використовують для маркСЦрування рСЦзних соцСЦальних субстанцСЦй, а в тому, що одна з цих субстанцСЦй - мСЦф. Поза цим конфлСЦктом суперечка про змСЦстовну насиченСЦсть поняття "нацСЦятАЭ представляСФться суто термСЦнологСЦчним СЦ таким що, передбачаСФ досягнення консенсусу.

ВСЦдомий росСЦйський дослСЦдник Р. АбдулатСЦпов, пояснюючи та аналСЦзуючи рСЦзнСЦ концепцСЦСЧ нацСЦй, зауважуСФ, що у нас (на вСЦдмСЦну вСЦд Заходу) "зовсСЦм СЦншСЦ погляди на розвиток нацСЦСЧ. НацСЦСЧ тут розглядаються як етнокультурнСЦ утворення, привтАЩ29 Р.АбдулатСЦпов збагачуСФ перелСЦк СЦманентних, як йому представляСФться, "астивостей цСЦкавлячого нас феномену: "НацСЦя - це культурно-СЦсторична спСЦльнСЦсть СЦз самобутнСЦми проявами мови, традицСЦй, характеру, усього рСЦзноманСЦття духовних рис. ЖиттСФдСЦяльнСЦсть нацСЦСЧ... тривалий перСЦод звтАЩязаний з визначеною територСЦСФю. НацСЦСЧ - найважливСЦшСЦ субтАЩ30

КатегорСЦя "нацСЦятАЭ, деколи навантажена в трактуваннСЦ етнСЦчним змСЦстом, стаСФ каменем спотикання на шляху взаСФморозумСЦння дослСЦдникСЦв, якСЦ трактують цей феномен. При вСЦдсутностСЦ спецСЦальних пояснювальних СЦнтродукцСЦй часто навСЦть з контексту роботи не можна зрозумСЦти, що розумСЦСФ той чи СЦнший автор, вживаючи нещасливий термСЦн. Це створюСФ часом майже нездоланнСЦ труднощСЦ для СЦсторСЦографСЦчних СЦнтерпретацСЦй СЦ науковоСЧ критики. РДдина можливСЦсть зберегти комунСЦкативний простСЦр у науцСЦ, це досягнення консенсусу, вСЦдповСЦдно до якого термСЦн "нацСЦятАЭ вживаСФться суто у його полСЦтичному значеннСЦ, у тому значеннСЦ, у якому його вживаСФ зараз бСЦльшСЦсть наших закордонних колег.

31 Ця концепцСЦя була сформульована в епоху ПросвСЦтництва -32

В епоху формування нацСЦональних держав нацСЦю розумСЦли як обтАЩ33

Значно пСЦзнСЦше, у другСЦй половинСЦ минулого столСЦття, у бурхливСЦй полемСЦцСЦ про природу нацСЦСЧ СЦ нацСЦоналСЦзму в захСЦднСЦй науцСЦ затверджуСФться наукова традицСЦя, в основСЦ якоСЧ закладене сформульоване Х. Коном розумСЦння "нацСЦоналСЦзму як первинного, формуючого фактора, а нацСЦСЧ -343536 що "нацСЦя, що представляСФться нацСЦоналСЦстами як "народтАЭ, СФ продуктом нацСЦоналСЦзмутАЭ, що "нацСЦя виникаСФ з того моменту, коли група впливових людей вирСЦшуСФ, що саме так повинно бутитАЭ.

У своСЧй фундаментальнСЦй працСЦ з афористичною назвою "Воображаемые сообщества. Размышления об истоках и распространении национализматАЭ Б. Андерсен характеризуСФ нацСЦю як "уявлене полСЦтичне спСЦвтовариствотАЭ, СЦ уявляСФться воно, вСЦдповСЦдно до такого пСЦдходу, "як щось неминуче обмежене, але в той же час сувереннетАЭ. ДефСЦнСЦцСЦя була настСЦльки точною, що стала своСФрСЦдним символом, лицарським девСЦзом наукового спСЦвтовариства конструктивСЦстСЦв.

37

38

ПримСЦтна позицСЦя В.ТСЦшкова в полемСЦцСЦ про коректнСЦсть СЦ кориснСЦсть уживання термСЦна "нацСЦятАЭ у науковСЦй СЦ полСЦтичнСЦй риторицСЦ. РЖмовСЦрно, дефСЦнСЦцСЦя ця пСЦсля численних СЦ малообгрунтованих докорСЦв з боку концептуальних опонентСЦв викликаСФ в головного пропагандиста конструктивСЦстських СЦдей у РосСЦСЧ гострСЦ заперечення. ВСЦн констатуСФ той, цСЦлком очевидний факт, що "труднощСЦ з визначенням поняття "нацСЦя повтАЩязанСЦ не зСЦ складнСЦстю обумовленоСЧ матерСЦСЧ, а з епСЦстимСЦлогСЦчно невСЦрною посилкою додати значимСЦсть обтАЩСФктивноСЧ категорСЦСЧ по сутСЦ порожньому, але впливовому слову, що стало емоцСЦйним, за виняткове володСЦння яким сперечаються двСЦ форми соцСЦального угруповання людей -39 В.ТСЦшков вСЦдмовляСФ "нацСЦСЧтАЭ у правСЦ бути науковою категорСЦСФю СЦ переконуСФ своСЧх читачСЦв у тому, що це не бСЦльш нСЦж "полСЦтичне гасло СЦ засСЦб полСЦтичноСЧ мобСЦлСЦзацСЦСЧтАЭ. З категоричнСЦстю зневСЦреного пише вСЦн про те, що "складаючись майже з одних виключень, застережень СЦ протирСЦч, це поняття як таке не маСФ права на СЦснування СЦ повинно бути виключене з мови наукитАЭ. СлСЦдом за Р. Брубекером, В.ТСЦшков дСЦйде висновку про те, що через перевантаженСЦсть змСЦстами СЦ зайвоСЧ полСЦтизованостСЦ термСЦн "нацСЦятАЭ повинен бути вилучений з полСЦтичного вживання, оскСЦльки феномен, що маркуСФться цим термСЦном "просто не СЦснуСФтАЭ, а тому випливаСФ "забути про нацСЦСЧтАЭ.

ЗрозумСЦло, чому заклик цей так роздратував Р. АбдулатСЦпова - забуття нацСЦй означало б втрату предмета наукових студСЦй численних вСЦтчизняних "нацСЦонзнавцСЦвтАЭ СЦ професСЦйних борцСЦв за "нацСЦональне вСЦдродженнятАЭ. На жаль, як вСЦдзначив К. ВердерСЦ, "неоднозначнСЦсть поняття "нацСЦятАЭ затрудняСФ його науковий аналСЦз, але полегшуСФ його використання в полСЦтичнСЦй практицСЦтАЭ, у тому числСЦ СЦ не найбСЦльш сумлСЦнними полСЦтиками. РЖ в цьому змСЦстСЦ заклик В.ТСЦшкова зрозумСЦлий СЦ викликаСФ спСЦвчуття. Але факт полСЦтичноСЧ еквСЦлСЦбристики цим термСЦном навряд чи може служити достатньою пСЦдставою для того, щоб дослСЦдники могли "проСЦгнорувати обтАЩСФктивний факт СЦснування самого феноменутАЭ - нацСЦСЧ як спСЦвгромадянства.

40

На вСЦдмСЦну вСЦд В.ТСЦшкова, вСЦн не сумнСЦваСФться в реальностСЦ самого феномена, але, попри все те, свСЦдомо вСЦдмовляСФться вСЦд усяких спроб вСЦдповСЦдноСЧ категоризацСЦСЧ. ЦСЦлий ряд дослСЦдникСЦв, що присвятили себе дослСЦдженням нацСЦСЧ СЦ нацСЦоналСЦзму, констатують той факт, що "багато вчених, розглядаючи доктрину нацСЦоналСЦзму, просто вСЦдмовляються вСЦд визначення нацСЦСЧ. Вони або користуються змСЦстом, що СЦнтуСЧтивно розумСЦСФться, або взагалСЦ вважають його винаходом нацСЦоналСЦстСЦвтАЭ. Так Е. Хобсбаум свою працю, що присвячена цСЦкавлячим нас сюжетам, починаСФ з вСЦдмовлення вСЦд будь-яких спроб дати апрСЦорне визначення нацСЦСЧ. ВСЦн переконаний у тому, що обтАЩСФктивнСЦ критерСЦСЧ (мова, етнос, територСЦя) приреченСЦ на провал у силу того, що лише деякСЦ безсумнСЦвно нацСЦональнСЦ утворення мають вище перелСЦченСЦ ознаки. Що ж стосуСФться субтАЩСФктивних критерСЦСЧв, таких як почуття приналежностСЦ до нацСЦСЧ чи бажання ввСЦйти в СЧСЧ склад, - вони не тСЦльки не пояснюють, що таке нацСЦя, але СЦ ведуть до небезпечноСЧ омани, що бажання скласти СФдину нацСЦю досить для того, щоб вона зтАЩ41 Але в контекстСЦ нашоСЧ теми важливо те, що "нацСЦя визнаСФться соцСЦальним утворенням лише остСЦльки, оскСЦльки вона звтАЩязана з визначеним типом сучасноСЧ територСЦальноСЧ держави, з "нацСЦСФю -42

ЗтАЩясування парадигматики етнологСЦчногСЦчного знання маСФ принципове значення у контекстСЦ конструювання адекватноСЧ нашим вСЦтчизняним реалСЦям етнСЦчноСЧ полСЦтики. Для нас важливо не просто констатувати, що "всСЦ етнСЦчнСЦ теорСЦСЧ СЦ концепцСЦСЧ можуть бути роздСЦленСЦ, насамперед, по ознацСЦ вСЦднесення до конструктивСЦзму або примордСЦалСЦзмутАЭ СЦ що "це членування СФ граничним СЦ найбСЦльш принциповим, оскСЦльки мова фактично йде про те, чи СЦснуСФ "етнСЦчна сутнСЦстьтАЭ, а отже, предметна область в етнСЦчнСЦй теорСЦСЧтАЭ. Важливо це не тСЦльки тому, що названСЦ парадигми дозволяють точно позицСЦонувати СЦ вчених, СЦ концепцСЦСЧ в теоретико-методологСЦчних полях етнологСЦчного знання, якСЦ вони пропонують. Важливо це насамперед тому, що всСЦ етнологСЦчнСЦ теорСЦСЧ СЦ конструкцСЦСЧ практичноСЧ полСЦтики, покликанСЦ, з погляду СЧхнСЦх авторСЦв, помтАЩякшити етнокультурну ситуацСЦю тСЦСФСЧ чи СЦншоСЧ держави, й оптимСЦзувати СЧСЧ ж державний устрСЦй (такСЦ, що мають, на жаль, яскраво виражену етнСЦчну складову) чи мСЦстять у собСЦ солСЦдаризацСЦю з тСЦСФю чи СЦншою парадигмою СЦнтерпретацСЦСЧ етнСЦчного. При цьому одна парадигма - примордСЦалСЦстська, яка спонукаСФ до полСЦтизацСЦСЧ етнСЦчностСЦ, СЦ вСЦдкриваСФ етнСЦчним антрепренерам безмежнСЦ можливостСЦ для етнополСЦтичних спекуляцСЦй СЦ мобСЦлСЦзацСЦСЧ етнСЦчностСЦ в СЦнтересах етнополСЦтичних елСЦт. Друга парадигма - конструктивСЦстська. Вона даСФ можливСЦсть обТСрунтувати доцСЦльнСЦсть СЦ необхСЦднСЦсть деполСЦтизацСЦСЧ етнСЦчностСЦ СЦ деетнСЦзацСЦСЧ полСЦтики. Одна служить теоретичним виправданням збереження в полСЦетнСЦчних державах моделСЦ, за якоСЧ частина субтАЩСФктСЦв конструюються за етнСЦчним принципом, проголошуються вСЦд СЦменСЦ "титульнихтАЭ етнСЦчних груп СЦ фактично СФ СЦнституцСЦональною формою дискримСЦнацСЦСЧ представникСЦв "нетитульнихтАЭ етнокультурних спСЦвтовариств. Друга СЦнтерпретуСФ модель, як форму територСЦальноСЧ демократСЦСЧ СЦ дозволяСФ обТСрунтувати проект унСЦфСЦкацСЦСЧ статусСЦв, прав СЦ повноважень усСЦх субтАЩСФктСЦв держави, забезпечення прав СЦ свобод громадян краСЧни поза залежнСЦстю вСЦд СЧх етнокультурноСЧ СЦ мовноСЧ СЦдентичностСЦ СЦ регСЦону проживання.

ДвСЦ розглянутСЦ парадигми наукових дослСЦджень в областСЦ етнополСЦтологСЦСЧ з всСЦСФю очевиднСЦстю виходять за рамки академСЦчних студСЦй СЦ служать концептуалСЦзацСЦСЧ тих чи СЦнших полСЦтичних СЦнтересСЦв. Саме тому полемСЦка така гостра. На жаль, полСЦтична мобСЦлСЦзацСЦя етнСЦчностСЦ останнього десятилСЦття привела до реанСЦмацСЦСЧ багатьох вСЦджилих теоретичних догм з арсеналу "радянськоСЧ теорСЦСЧ етносутАЭ. БСЦльш того, в етнополСЦтологСЦчнСЦй конфронтацСЦСЧ догми цСЦ трансформувалися в СЦдеологеми, а примордСЦалСЦзм, як специфСЦчна наукова традицСЦя, припинив бути надбанням тСЦльки вчених СЦ все частСЦше освоюСФться вульгаризаторами науки. У ситуацСЦСЧ ж гострих мСЦжетнСЦчних протистоянь, коли полСЦтична обтАЩСФктивацСЦя конструктивСЦстських СЦдей могла б стати теоретичною пСЦдставою позитивних стратегСЦй, конструктивСЦзм, на жаль, залишаСФться надбанням лише академСЦчноСЧ науки.

Теоретико-методологСЦчнСЦ основи дослСЦдження.

Для бСЦльш повного та чСЦткого розумСЦння у методологСЦчнСЦй основСЦ даного дослСЦдження, нижче ми наведемо визначення ключових для нашоСЧ роботи понять. НеобхСЦднСЦсть уточнення понятСЦйного апарату викликана тим, що сучаснСЦ гуманСЦтарнСЦ науки, у тому числСЦ й полСЦтологСЦя, часто, не ставлять твердих рамок для наукового визначення обтАЩСФкту, явища чи поняття. У контекстСЦ окремого дослСЦдження такСЦ рамки, безумовно, важливСЦ СЦ, передусСЦм, у методологСЦчному аспектСЦ.

1. НацСЦя -43

2. ПСЦд полСЦтичною нацСЦю розумСЦСФться не просто населення краСЧни СЦ не просте спСЦвгромадянство, а спСЦльнота, обтАЩ44

3. Ключовим поняттям у данСЦй роботСЦ також буде поняття "полСЦетнСЦчне суспСЦльствотАЭ. ПолСЦетнСЦчне суспСЦльство -45

Ключовим дане поняття СФ саме тому, що найкращим та найефективнСЦшим ТСрунтом для створення та СЦснування полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ СФ саме полСЦетнСЦчна держава з громадянським суспСЦльством. Тому дане поняття проходитиме "червоною ниткоютАЭ по всьому нашому дослСЦдженню.

Отже, ключовими поняттями дослСЦдження, за допомогою яких розглядатиметься структура та доля полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ СФ: саме поняття "нацСЦятАЭ, "полСЦтична нацСЦятАЭ, "полСЦетнСЦчне суспСЦльствотАЭ тощо.

У полСЦтологСЦСЧ СЦснуСФ постСЦйна проблема взаСФмодСЦСЧ двох рСЦвнСЦв знання: теоретичного та емпСЦричного. Предметом вивчення методологСЦСЧ аналСЦзу якраз СЦ виступаСФ ця взаСФмодСЦя. Народження полСЦтологСЦчного дослСЦдження починаСФться з вСЦдповСЦдСЦ на питання "що вивчати?тАЭ або "для чого СЦ для досягнення якоСЧ мети вивчати?тАЭ

РЖснуСФ багато пСЦдходСЦв чи способСЦв народження полСЦтологСЦчного дослСЦдження. Однак у ньому неприйнятнСЦ як надмСЦрна жорстокСЦсть, так СЦ довСЦльнСЦсть. Наведемо один СЦз способСЦв, який був зазначений у роботСЦ украСЧнського дослСЦдника Бурдяк В.РЖ.. Даний спосСЦб допоможе у нашому дослСЦдженнСЦ. Для цього використовуСФться ланцюг питань: що вивчати? для чого СЦ для досягнення якоСЧ мети вивчати? де СЦ при яких обставинах вивчати? за допомогою яких засобСЦв вивчати? мова тут СЦде про три складових елементи полСЦтологСЦчного дослСЦдження, якСЦ ми повиннСЦ видСЦлити при аналСЦзСЦ нашоСЧ проблеми:

концептуальна схема дослСЦдження (предмет СЦ обтАЩСФкт, цСЦль, завдання, понятСЦйний апарат дослСЦдження);

методика збору емпСЦричних даних

46

В етнополСЦтологСЦСЧ як науковоСЧ теорСЦСЧ, що дослСЦджуСФ етнСЦчнСЦ явища в СЧхньому дСЦалектичному взаСФмозвтАЩязку з полСЦтикою, склалися теоретичнСЦ пСЦдходи, що опираються на рСЦзнСЦ методологСЦчнСЦ принципи.

УсСЦ наявнСЦ теорСЦСЧ СЦ концепцСЦСЧ етнСЦчностСЦ на ЗаходСЦ можуть бути зведенСЦ до трьох основних методологСЦчних пСЦдходСЦв: примордСЦалСЦзм, СЦнструменталСЦзм (вСЦн ще вСЦдомий за назвою ситуацСЦонСЦзм) СЦ конструктивСЦзм.

ПотрСЦбно звернути увагу насамперед на те, що в теорСЦях примордСЦалСЦстського пСЦдходу видСЦляються два напрямки: соцСЦобСЦологСЦчний та еволюцСЦйно-СЦсторичний. Прихильники першого розглядають етнСЦчнСЦсть як обтАЩСФктивну визначальну (примордСЦальну, тобто споконвСЦчну) характеристику людства. Цей феномен вони пояснюють за допомогою еволюцСЦйних СЦдей як явище, детермСЦноване генетичними СЦ географСЦчними факторами, трактуючи етнСЦчнСЦсть як "розширену родинну групутАЭ чи як "розширену форму родинного добору СЦ звтАЩ47

Теоретики другого - еволюцСЦйно-СЦсторичного напрямку бачать етноси як соцСЦальнСЦ, а не бСЦологСЦчнСЦ спСЦльноти, якСЦ повтАЩязанСЦ СЦз соцСЦально-СЦсторичним контекстом. Це реальнСЦ групи з "астивими СЧм визначальними рисами - мовою, культурою, СЦдентичнСЦстю.

До 60-70-х рокСЦв XX сторСЦччя у свСЦтовСЦй науцСЦ примордСЦалСЦстськСЦй пСЦдхСЦд, головним чином його другий напрямок, домСЦнував, а в радянському суспСЦльствознавствСЦ був фактично СФдиним до початку 90-х рокСЦв.

НайбСЦльш наукове обТСрунтування у радянський час одержала теорСЦя етносу. Основним досягненням радянськоСЧ методологСЦСЧ у вивченнСЦ людського суспСЦльства, у тому числСЦ етногенезу, був СЧСЧ СЦсторизм, тобто осмислення соцСЦальних явищ у СЧхньому тривалому розвитку.

48

акцентуСФться увага на значеннСЦ територСЦальноСЧ взаСФмодСЦСЧ етнСЦчних спСЦвтовариств для процесСЦв СЧхнього формування СЦ розвитку, а також визначалася роль нацСЦональнСЧ (етнСЦчноСЧ) самосвСЦдомостСЦ як етнСЦчного визначника. Для розрСЦзнення народСЦв вСЦн пропонував звертати увагу на мову, а також форми життя, одягу, кулСЦнарСЦю й СЦншСЦ елементи матерСЦальноСЧ культури. На думку науковця, значно складнСЦше використовувати для цСЦСФСЧ мети вСЦдмСЦнностСЦ в областСЦ соцСЦального порядку СЦ явища духовноСЧ культури.

У розробцСЦ теорСЦСЧ етносу ведуча роль належить Ю. Бромлею, що визначав етноси як сталСЦ сукупностСЦ людей, що характеризуються визначеними "асними етнСЦчними "астивостями (мовою, культурою, етнСЦчною самосвСЦдомСЦстю, закрСЦпленим у самоназвСЦ). ЦСЦ "астивостСЦ формуються лише при вСЦдповСЦдних умовах -49

50

СлСЦд зазначити, що до примордСЦоналСЦстського напрямку належать СЦ такСЦ вСЦдомСЦ украСЧнськСЦ вченСЦ, як: В. Наулко, А. Пономарьов СЦ СЦн., що створили ТСрунтовнСЦ роботи з актуальних проблем етнонацСЦонального розвитку украСЧнського суспСЦльства.

У серединСЦ 70-х рокСЦв XX сторСЦччя як реакцСЦя на неможливСЦсть примордСЦалСЦзму обТСрунтувати причини зростання нацСЦональних рухСЦв сучасного свСЦту в захСЦднСЦй науцСЦ виникаСФ СЦнша СЦнтерпретацСЦя етносу, вСЦдповСЦдно за яким вСЦн розглядаСФться як СЦнструмент, що використовуСФться полСЦтиками в досягненнСЦ своСЧх СЦнтересСЦв. Такий пСЦдхСЦд одержав назву СЦнструменталСЦзму чи ситуацСЦонСЦзму.

ПодСЦбне розумСЦння етносу характерно, переважно, для полСЦтологСЦчних дослСЦджень мСЦжетнСЦчних вСЦдносин СЦ сформувалося воно в основному в рамках полСЦтологСЦСЧ СЦ соцСЦологСЦСЧ. На вСЦдмСЦну вСЦд примордСЦалСЦстСЦв творцСЦ СЦнструменталСЦстського пСЦдходу (Олзак, Нейгел, Дж. БентлСЦ й СЦн.) орСЦСФнтуються не на пошук обтАЩСФктивних основ етнСЦчностСЦ (вони приймають СЦснування етносу як факт), а на виявлення тих функцСЦй, що виконують етнСЦчнСЦ спСЦвтовариства. ТРрунтуючись на функцСЦоналСЦзмСЦ СЦ прагматизмСЦ, прихильники СЦнструменталСЦзму вважають етнСЦчнСЦсть продуктом етнСЦчних мСЦфСЦв, що створюються для досягнення визначеноСЧ вигоди й одержання "ади. У цьому контекстСЦ етнСЦчнСЦсть розумСЦють як СЦдеологСЦю, що формуСФ елСЦта з метою мобСЦлСЦзацСЦСЧ мас на боротьбу за "аду.

Неабиякого поширення в сучаснСЦй науцСЦ набув третСЦй - конструктивСЦстський пСЦдхСЦд - до розумСЦння етнСЦчноСЧ спСЦльностСЦ, що визначаСФ нацСЦСЧ, етноси як визначенСЦ СЦнтелектуальнСЦ конструкцСЦСЧ вчених, полСЦтикСЦв, завдяки яким системСЦ освСЦти, розгалуженСЦй мережСЦ засобСЦв масовоСЧ СЦнформацСЦСЧ, вдаСФться передавати "аснСЦ СЦдеСЧ масам, активно впливати на них.

ЕтнСЦчнСЦчсть, згСЦдно СЦз конструктивСЦстами, - процесс конструювання вигаданих спСЦвтовариств, що спираСФться на фундамент вСЦри в те, що вони звязтАЩанСЦ природними звтАЩ51

Представником конструктивСЦстського пСЦдходу в РосСЦСЧ СФ вСЦдомий учений В. ТСЦшков, по переконанню якого "нацСЦя -52

53

54

Кожний з розглянутих методологСЦчних пСЦдходСЦв щодо розумСЦння етнСЦчностСЦ маСФ як сильнСЦ позицСЦСЧ, так СЦ слабкСЦ. Однак усе бСЦльш очевидним стаСФ те, що осмислити таку складну СЦ рСЦзнобСЦчну наукову проблему, як природа етнСЦчного феномену, у рамках однСЦСФСЧ методологСЦчноСЧ моделСЦ неможливо.

При цьому необхСЦдно пСЦдкреслити, що переважна бСЦльшСЦсть украСЧнських дослСЦдникСЦв у трактуваннСЦ природи етнСЦчностСЦ вСЦддаСФ переваги примордСЦалСЦстськСЦй парадигмСЦ.

Детально розглянувши методологСЦю нашого дослСЦдження, варто зосередити увагу безпосередньо на методах, якСЦ використовувалися при аналСЦзСЦ поставленоСЧ перед нами теми.

ЕтнополСЦтологСЦя як наукова теорСЦя базуСФться на визначенСЦй методицСЦ, пСЦд якою варто розумСЦти арсенал наукових методСЦв вивчення й аналСЦзу функцСЦонування вСЦдповСЦдноСЧ сфери суспСЦльства.

Сам метод як категорСЦя в широкому розумСЦннСЦ слова означаСФ спосСЦб пСЦзнання, а "науковий методтАЭ являСФ собою теоретично обТСрунтований нормативний пСЦзнавальний засСЦб.

У бСЦльш вузькому значеннСЦ поняття "метод наукитАЭ розглядаСФться як сукупнСЦсть пСЦдходСЦв СЦ принципСЦв, правил СЦ норм, СЦнструментСЦв СЦ процедур, що забезпечують взаСФмодСЦю субтАЩСФкта (тобто вченого) з обтАЩСФктом, що пСЦзнаСФться для рСЦшення дослСЦдницьких цСЦлей СЦ задач.

ДослСЦдники, що вивчають етнополСЦтичнСЦ явища СЦ процеси, активно використовують весь широкий арсенал методСЦв з СЦнших суспСЦльних наук. Умовно методи етнополСЦтологСЦСЧ можна подСЦлити на такСЦ групи.

ЗагальнологСЦчнСЦ: аналСЦз СЦ синтез, СЦндукцСЦя СЦ дедукцСЦя, дСЦагноз СЦ прогноз, визначення СЦ класифСЦкацСЦя, порСЦвняння й аналогСЦя, абстрагування, моделювання, спостереження й експеримент, статистичний аналСЦз, логСЦко-математичнСЦ моделювання. Вони виступають унСЦверсальним СЦнструментарСЦСФм осмислення етнополСЦтичних явищ СЦ процесСЦв, субтАЩСФктСЦв СЦ обтАЩСФктСЦв етнополСЦтики.

ТеоретичнСЦ: системний, СЦсторичний, порСЦвняльний (компаративСЦстський), дСЦалектичний, структурно-функцСЦональний.

ЕмпСЦричнСЦ (бСЦхевСЦористичнСЦ): безпосереднСЦй нагляд, контент-аналСЦз документСЦв СЦ СЦнформацСЦйних потокСЦв, експеримент, анкетне опитування, СЦнтервтАЩю СЦ т.п..

Розглянемо особливостСЦ використання деяких з цих методСЦв, якими користувався дослСЦдник для дослСЦдження феномену полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ.

Серед обтАЩСФктивно-методологСЦчних принципСЦв дослСЦдження найцСЦкавСЦшим для нас був системний пСЦдхСЦд. Як вСЦдомо, цей метод одержав особливе поширення у другСЦй половинСЦ ХХ сторСЦччя СЦ зайняв одне з ведучих мСЦiь у науковому пСЦзнаннСЦ. Передумовою його проникнення в науку став перехСЦд до нового типу наукових задач. Насамперед, у цСЦлому рядСЦ галузей науки, у тому числСЦ СЦ гуманСЦтарноСЧ, центральне мСЦiе належить проблемСЦ органСЦзацСЦСЧ СЦ функцСЦонування складних обтАЩСФктСЦв. По-друге, сучасне наукове пСЦзнання висунуло в центр вивчення такСЦ системи, рамки, склад яких не завжди чСЦтко прослСЦджуються, СЦ в результатСЦ вимагають спецСЦальних дослСЦджень у кожному окремому випадку.

Центральним поняттям системного пСЦдходу виступаСФ визначений СЦдеальний обтАЩСФкт, що розглядаСФться як складне цСЦлСЦсне утворення. ОскСЦльки та сама система може дослСЦджуватися пСЦд рСЦзними точками зору, системний пСЦдхСЦд передбачаСФ видСЦлення, насамперед, визначеного системоутворюючого параметру, що визначаСФ пошук сукупностСЦ елементСЦв, мережа звтАЩязкСЦв СЦ вСЦдносин мСЦж ними - СЧСЧ структуру. Зважаючи на те, що система завжди знаходиться у визначеному середовищСЦ, системний пСЦдхСЦд може фСЦксувати СЧСЧ звтАЩязки СЦ вСЦдносини з оточенням. Тому другою вимогою цього пСЦдходу стаСФ необхСЦднСЦсть врахування того фактору, при якому будь-яка система СФ пСЦдсистемою СЦншоСЧ, бСЦльшоСЧ системи, СЦ навпаки -55

56

З позицСЦСЧ методологСЦчних принципСЦв системного пСЦдходу етнополСЦтика виступаСФ як структурний механСЦзм, що включаСФ в себе полСЦтику держави вСЦдносно: 1) нацСЦСЧ; 2) полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ; 3) украСЧнськоСЧ та СЦнших нацСЦй; 4) нацСЦональних меншин, що СФ складниками украСЧнського суспСЦльства.

За допомогою системного пСЦдходу дослСЦдження прСЦоритетСЦв СЦ основних параметрСЦв етнополСЦтичного процесу в УкраСЧнСЦ виходять за межСЦ полСЦтичноСЧ сфери СЦ розкривають можливСЦсть розглянути цей процес у бСЦльш широкому контекстСЦ з активним використанням матерСЦалСЦв СЦнших наук - СЦсторСЦСЧ, правознавства, фСЦлософСЦСЧ, соцСЦологСЦСЧ.

Ключова роль в осмисленнСЦ етнополСЦтичнСЦй сфери суспСЦльства належить СЦсторичному пСЦдходу, що передбачаСФ вивчення етнополСЦтичних явищ у СЧхньому послСЦдовно-тимчасовому розвитку, а також виявлення взаСФмозвтАЩязку минулого, сьогодення СЦ майбутнього. Цей пСЦдхСЦд набув поширення СЦ застосування у захСЦднСЦй СЦ вСЦтчизнянСЦй етнополСЦтологСЦчнСЦй науцСЦ. ВСЦн СФ одним з найвСЦдомСЦших СЦ "найстаршихтАЭ в етнополСЦтологСЦСЧ. Як принцип пСЦдходу до дСЦйсностСЦ, що змСЦнюСФться у часСЦ СЦ розвиваСФться, вСЦн був висунутий СЦ розроблявся у фСЦлософських системах Ф. Вольтера, Ж. Ж. Руссо, Д. ДСЦдро, РЖ. ФСЦхте, Г. Гегеля, К. Сен-Симона, А. Герцена й СЦн.

Саме на цьому пСЦдходСЦ створена примордСЦалСЦстська концепцСЦя етнСЦчностСЦ, а також теорСЦя етносу. Визначаючи роль СЦсторичного методу в етнографСЦСЧ, Ю. Бромлей писав, що метод необхСЦдний "не тСЦльки для розгляду змСЦн, що вСЦдбуваються з окремими компонентами СЧСЧ обтАЩСФкта, а СЦ для зтАЩясування генези СЦ розвитку етносу в цСЦлому. З цим дослСЦдницьким аспектом звтАЩязано один з найважливСЦших напрямкСЦв етнографСЦчноСЧ науки - етнСЦчна СЦсторСЦя; у межах даного напрямку вивчення окремих компонентСЦв етносу в остаточному варСЦантСЦ пСЦдлягало зтАЩясуванню його динамСЦки як цСЦлСЦсноСЧ системи. Головна задача розробки проблем етнСЦчноСЧ СЦсторСЦСЧ -57

РЖсторичний пСЦдхСЦд до аналСЦзу етнСЦчних та етнополСЦтичних процесСЦв передбачаСФ врахування двох аспектСЦв: розгляд цих процесСЦв протягом всСЦСФСЧ СЦсторСЦСЧ людства й окремих його етносСЦв; вивчення СЧх на конкретно-СЦсторичному етапСЦ "асного розвитку.

У сучасних умовах, коли особливоСЧ актуалСЦзацСЦСЧ набули проблеми осмислення етнСЦчного контексту в людськСЦй культурСЦ СЦ колективнСЦй психологСЦСЧ, нацСЦонального будСЦвництва, причин етнонацСЦоналСЦзму, взаСФмозвтАЩязку етногенезу СЦ державного будСЦвництва, значення СЦсторичного пСЦдходу як методологСЦчного методу значно зросло.

НеобхСЦднСЦсть застосування даного пСЦдходу у вивченнСЦ концептуальних основ формування етнополСЦтики особливо в УкраСЧнСЦ. МаСФться на увазСЦ насамперед тим, що у "аснСЦй СЦсторСЦСЧ УкраСЧни, криСФться великий СЦсторичний досвСЦд (позитивний СЦ негативний), що неможливо обСЦйти не тСЦльки з теоретичноСЧ точки зору, а СЦ з практичноСЧ сторони.

Також важливо звернути увагу на те, що вивчення цього досвСЦду здобуваСФ надзвичайну важливСЦсть у контекстСЦ його зСЦставлення з мСЦжнародним досвСЦдом рСЦшення етнополСЦтичних проблем, придбаним насамперед захСЦдним свСЦтом.

У межах такого зСЦставлення вСЦдкриваСФться можливСЦсть найширшого осмислення ступеня взаСФмопроникнення СЦ взаСФмозвтАЩязку вСЦтчизняного СЦсторичного досвСЦду з досвСЦдом, придбаним свСЦтовим спСЦвтовариством.

За допомогою СЦсторичного пСЦдходу етнополСЦтика в УкраСЧнСЦ розглядаСФться як у ретроспективСЦ, так СЦ в рСЦзнСЦ конкретно-СЦсторичнСЦ перСЦоди СЦснування украСЧнського суспСЦльства, а також прослСЦдковуСФться еволюцСЦйний шлях становлення полСЦетнСЦчного складу населення, виникнення СЦ розвиток на територСЦСЧ держави украСЧнськоСЧ нацСЦСЧ як титульноСЧ, нацСЦональних меншин.Цей пСЦдхСЦд даСФ можливСЦсть знайти проблеми й основнСЦ прСЦоритети в етнополСЦтичному процесСЦ на рСЦзних СЦсторичних етапах, простежити внутрСЦшнСЦ тенденцСЦСЧ СЦ системнСЦ звтАЩ58

59

ПровСЦдне мСЦiе в етнополСЦтологСЦчних дослСЦдженнях належить порСЦвняльному (компаративСЦстському) методу. ВСЦн СФ надзвичайно важливим, адже вСЦн насамперед дозволяСФ звСЦльнитися вСЦд етноцентризму - свСЦтоглядного принципу, його представники, вважають етнос, до якого вони вСЦдносяться таким, що маСФ визначенСЦ переваги перед усСЦма (чи багатьма) СЦншими етносами. Завдяки цьому методу СФ можливСЦсть максимально використовувати багатомСЦрнСЦсть етнополСЦтологСЦчного досвСЦду з метою перебування оптимальних моделей для порСЦвняння з реальним станом украСЧнського полСЦетнСЦчного суспСЦльства.

У компаративСЦстицСЦ СФ безлСЦч пСЦдходСЦв у залежностСЦ вСЦд обтАЩСФкту дослСЦдження -60 Для того, щоб зрозумСЦти СЦстинну сутнСЦсть, у нашому випадку, етноСЦсторичноСЧ нацСЦСЧ та полСЦтичноСЧ, необхСЦдно вивчати передумови становлення рСЦзних нацСЦй, порСЦвнювати, спСЦвставляти.

В УкраСЧнСЦ порСЦвняльний метод здобуваСФ усе бСЦльшоСЧ популярностСЦ у рамках становлення вСЦтчизняноСЧ школи порСЦвняльноСЧ полСЦтологСЦСЧ. На сучасному етапСЦ цю школу найбСЦльше повно репрезентирують науковСЦ студСЦСЧ, вСЦдкритСЦ украСЧнським ученим Ф. Рудичем СЦ СЦншими дослСЦдниками на базСЦ РЖнституту полСЦтичних та етнонацСЦональних дослСЦджень НАН УкраСЧни.

61

Вагоме значення в осмисленнСЦ етнополСЦтичних процесСЦв належить дСЦалектичному методу, що даСФ можливСЦсть визначити внутрСЦшнСЦ розбСЦжностСЦ етнополСЦтики як джерела СЧСЧ саморозвитку СЦ рушСЦйноСЧ сили етнополСЦтичнх змСЦн в украСЧнському полСЦетнСЦчному соцСЦумСЦ.

Власне, даний пСЦдхСЦд дозволяСФ здСЦйснити аналСЦз етнСЦчного, нацСЦонального процесСЦв етапу побудови УкраСЧнськоСЧ держави в СЧхнСЦй дСЦалектичнСЦй СФдностСЦ СЦ взаСФмозумовленостСЦ, знайти основнСЦ тенденцСЦСЧ, прСЦоритети в етнополСЦтицСЦ, розглянути СЧх у динамСЦчному розвитку, органСЦчному звтАЩязку СЦз соцСЦально-економСЦчною, полСЦтичною, духовно-культурною й СЦншою сферами.

Одним СЦз ключових понять у данСЦй роботСЦ виступаСФ "полСЦетнСЦчне суспСЦльствотАЭ.

ПолСЦетнСЦчне суспСЦльство СФ нестабСЦльною системою з високою чутливСЦстю стосовно флуктуацСЦй. Його розвиток не СФ поступовим, воно маСФ альтернативи. У такСЦй системСЦ ускладнюються методи управлСЦння, що набувають новий характер, нове мислення СЦ нову методологСЦю.

62


РОЗДРЖЛ РЖРЖ

ЕтноСЦсторична та полСЦтична нацСЦя: теоретичнСЦ засади спСЦвставлення та диференцСЦювання.

У першому роздСЦлСЦ мова йшла про дослСЦдження полСЦтичних нацСЦй. Розкривалася суть рСЦзних концепцСЦй та теорСЦй нацСЦСЧ. Як бачимо вище, рСЦзнСЦ дослСЦдники, якСЦ займалися даною проблематикою, трактують саме поняття "нацСЦятАЭ у рСЦзних аспектах. Деяки вченСЦ вважають надають нацСЦям етнСЦчний характер, вважають СЧСЧ соцСЦобСЦологСЦчним утворенням. РЖншСЦ ж науковцСЦ намагаються вСЦдстоюва протилежну точку зору, а саме - надають нацСЦям бСЦльш полСЦтичного арвлення, наполягають на важливостСЦ домСЦнування у сучасному свСЦтСЦ полСЦтичних нацСЦй. Суперечки та дискусСЦСЧ на тему полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ зараз особливо набувають широкого розповсюдження.

У цьому роздСЦлСЦ ми не будемо вСЦдстоювати ту чи СЦншу теорСЦю, спробуСФмо просто порСЦвняти СЧх мСЦж собою, надати фактичну СЦнформацСЦю щодо плюсСЦв СЦ мСЦнусСЦв кожноСЧ з них.

Етноси, нацСЦСЧ СФ соцСЦальними, тобто колективними утвореннями. Вони, як продукт соцСЦального солСЦдаризму на ТСрунтСЦ чи то спСЦльного походження СЦ культурних ознак, чи то спСЦльного полСЦтичного СЦ економСЦчного СЦнтересу, суттСФво впливають, а то й примусово спрямовують поведСЦнку своСЧх членСЦв. Жодне суспСЦльство, у тому числСЦ й громадянське, не може сформуватися поза нацСЦональними традицСЦями, цСЦнностями, нормами. Майбутньому обличчю посткомунСЦстичних суспСЦльств також неминуче буде притаманна нацСЦональна своСФрСЦднСЦсть. Будь-яка спроба прогнозувати СЧх розвиток буде невдячною справою без зтАЩясування тенденцСЦй, якСЦ виникають у етносоцСЦальнСЦй сферСЦ. Той чи СЦнший вектор подальшого нацСЦонального розвитку слугуватиме симптомом того, якСЦ економСЦчнСЦ й полСЦтичнСЦ вСЦдносини утверджуватимуться у тСЦй чи СЦншСЦй краСЧнСЦ, якого роду СЦдеологСЦя стане преферентною в очах СЧСЧ народСЦв. ВСЦдтак нацСЦональнСЦ дослСЦдження на посткомунСЦстичному просторСЦ стають важливою складовою комплексного вивчення суспСЦльств, якСЦ виходять СЦз соцСЦалСЦстичного стану.

Напрям етнонацСЦонального розвитку центрально-схСЦдноСФвропейських краСЧн ще довго буде одним з СЦндикаторСЦв розвитку СЧх суспСЦльств у цСЦлому. Для краСЧн з абсолютним переважанням у складСЦ населення титульних етносСЦв (Польща, ЧехСЦя, Угорщина, БолгарСЦя) цей СЦндикатор виявлятиметься в еволюцСЦСЧ вже сформованоСЧ нацСЦональноСЧ СЦдентичностСЦ. Значно складнСЦше вирСЦшуватиметься питання етносоцСЦального розвитку багатоетнСЦчних СЦ багатокультурних краСЧн. РЗх "титульнСЦ нацСЦСЧтАЭ, навСЦть визнаючи, що вони не СФдиний етнСЦчний компонент у складСЦ населення, тим не менш не вСЦдмовляються вСЦд переконання, що саме СЧхня СЦдентичнСЦсть стала легСЦтимною пСЦдставою для нацСЦонального самовизначення СЦ створення незалежноСЧ держави. НавСЦть якщо цю СЦдею пСЦдтримали СЦншСЦ етнСЦчнСЦ сегменти.

З СЦншого боку, якщо питома вага "нетитульнихтАЭ етнСЦчних груп досить вагома, то СЦдентифСЦкацСЦя нацСЦСЧ з "титульним етносомтАЭ ставиться пСЦд сумнСЦв. У такому випадку постаСФ питання про сутнСЦсть нацСЦонального самовизначення - чи воно було самовизначенням вже СЦснуючоСЧ "титульноСЧ нацСЦСЧтАЭ у формСЦ створення незалежноСЧ держави, чи це було самовизначення полСЦетнСЦчного СЦ полСЦкультурного населення як новоСЧ нацСЦСЧ з новою СЦдентичнСЦстю. РЖнше актуальне питання: до якого типу маСФ бути вСЦднесена нацСЦя, що постала чи постаСФ у тСЦй чи СЦншСЦй посткомунСЦстичнСЦй краСЧнСЦ?

ТипологСЦзацСЦя нацСЦй - одне з найбСЦльш дискусСЦйних питань нацСЦологСЦСЧ. ЗдебСЦльш полемСЦка точиться навколо питання про природу нацСЦй -63

ВСЦтчизняна наука оперуСФ типологСЦзацСЦСФю, за якою визначення нацСЦСЧ грунтуСФться на психологСЦчнСЦй ("нацСЦя -64

На нашу думку, таку типологСЦзацСЦю можна значно спростити. По-перше, СФднСЦсть психологСЦчних СЦ культурних рис можна вважати рСЦзновидом етнСЦчноСЧ СФдностСЦ, якщо згадати, що етноСЦдентифСЦкуючими ознаками СФ, крСЦм всього СЦншого, спСЦльнСЦсть психСЦчного та психологСЦчного складу СЦ культури певноСЧ соцСЦальноСЧ спСЦльноти. НавСЦть СЦсторико-економСЦчна теорСЦя, що визрСЦла в утробСЦ марксизму СЦ в якСЦй вкарбовано притаманний марксизмовСЦ прСЦоритет економСЦки над культурою, однаково використовуСФ спСЦльнСЦсть економСЦчного життя не бСЦльше, як доважок до суто етнСЦчних ознак - спСЦльностСЦ мови, територСЦСЧ, психСЦчного складу, культури. Тобто, крСЦм етатистськоСЧ концепцСЦСЧ нацСЦСЧ, всСЦ СЦншСЦ, на нашу думку, СФ, по сутСЦ, концепцСЦями етнологСЦчними, такими, що повтАЩязують нацСЦю з певною етнСЦчнСЦстю.

Виходячи з цього, напрошуСФться подСЦл нацСЦй на тСЦ, що виникли на ТСрунтСЦ етнСЦчноСЧ СФдностСЦ, СЦ на тСЦ, що утворилися поза нею. ПозаетнСЦчним чинником утворення нацСЦСЧ традицСЦйно вважаСФться держава - полСЦтичне утворення, що спонукаСФ до подСЦлу нацСЦй на два типи -65

Проте в цСЦй типологСЦзацСЦСЧ викликаСФ сумнСЦв розмежування нацСЦй на "повномасштабнСЦтАЭ та "етнСЦчнСЦтАЭ: адже в обох випадках йдеться про моноетнСЦчну СЧх основу. КрСЦм того, наявнСЦсть у "повномасштабноСЧтАЭ нацСЦСЧ своСФСЧ моноетнСЦчноСЧ держави, тобто полСЦтичноСЧ основи, робить СЧСЧ не менш "полСЦтичноютАЭ, нСЦж багатомовне населення у складСЦ однСЦСФСЧ держави. Непереконливим СФ СЦ виокремлення "етнСЦчноСЧтАЭ нацСЦСЧ на пСЦдставСЦ того, що вона не маСФ "асноСЧ держави чи федерального статусу. Адже в цьому випадку йдеться про звичайний етнос СЦ його ототожнення з нацСЦСФю. Однак СЦсторСЦя знаСФ випадки, коли бездержавний етнос ставав нацСЦСФю, повтАЩязаною з його полСЦтизацСЦСФю, яка проявлялася у виглядСЦ полСЦтичного руху за нацСЦонально-державне самовизначення (поляки, украСЧнцСЦ у складСЦ РосСЦйськоСЧ СЦмперСЦСЧ, греки у складСЦ ОттоманськоСЧ СЦмперСЦСЧ). Будь-яка нацСЦя, на наше переконання, СФ феноменом СЦманентно полСЦтичним. ВСЦдповСЦдно - типологСЦзацСЦя нацСЦй, якСЦ усСЦ СФ, по сутСЦ, полСЦтичними, мусить здСЦйснюватися шляхом подСЦлу СЧх за етнокультурним принципом. ВСЦдтак серед нацСЦй фактично можна видСЦлити два типи - моноетнСЦчнСЦ СЦ полСЦетнСЦчнСЦ. ТакСЦй типологСЦзацСЦСЧ не суперечать СЦ тСЦ випадки, коли етнСЦчна та культурна СЦдентичнСЦсть всерединСЦ нацСЦСЧ не спСЦвпадають.

НацСЦя як соцСЦополСЦтичний феномен залишаСФться СФдиною у реалСЦзацСЦСЧ своСЧх цСЦлей СЦ в тих випадках, коли рСЦзнСЦ частини одного етносу, який становить СЧСЧ основу, орСЦСФнтуСФться на рСЦзнСЦ мовнСЦ СЦ культурнСЦ зразки, СЦ в тих випадках, коли багатомовнСЦсть СЦ багатокультурнСЦсть нацСЦСЧ зумовлена множиннСЦстю етнСЦчних субтАЩСФктСЦв, з яких вона утворюСФться (примСЦром, жителСЦ пСЦвнСЦчноамериканських штатСЦв, якСЦ повстали проти британського панування). КрСЦм того, найефективнСЦший нацСЦоСЦнтегруючий чинник - держава, як правило, прагне впровадити СФдину мову серед рСЦзних сегментСЦв полСЦетнСЦчноСЧ нацСЦСЧ (примСЦром, британськоСЧ).

Недостатня наукова операбельнСЦсть вСЦтчизняноСЧ типологСЦзацСЦСЧ нацСЦй проявляСФ себе, зокрема, у спСЦвставленнСЦ СЧСЧ з нацСЦологСЦчними поглядами В. Липинського. Цей украСЧнський полСЦтичний мислитель першоСЧ чвертСЦ ХХ столСЦття вважаСФться автором концепцСЦСЧ "територСЦальноСЧ нацСЦСЧтАЭ, категорСЦальну основу якоСЧ становлять "ТериторСЦятАЭ або, у ще ширшому сенсСЦ, "ЗемлятАЭ. Саме так серцевину нацСЦологСЦчних поглядСЦв В. Липинського розкриваСФ Д. Чижевський -66 Тип "територСЦальноСЧтАЭ нацСЦСЧ, введення якого приписане В. Липинському, стоСЧть осСЦбно вСЦд уже загаданого типологСЦчного ряду нацСЦй, поданого у тСЦй же ЕнциклопедСЦСЧ.

Чим пояснити, що "територСЦальнатАЭ концепцСЦя нацСЦСЧ В. Липинського проСЦгнорована укладачами згаданого типологСЦчного ряду? Якщо звичайною неуважнСЦстю, то в такому випадку необхСЦдно виправити цю несправедливСЦсть СЦ визнати "територСЦальнутАЭ нацСЦю окремим типом нацСЦСЧ СЦ поставити його у загальний типологСЦчний ряд, яким звикла послуговуватися вСЦтчизняна нацСЦологСЦя.

Однак, перш нСЦж братися за виправлення цСЦСФСЧ "несправедливостСЦтАЭ, варто ще раз переглянути нацСЦологСЦчнСЦ погляди В. Липинського. СправдСЦ, категорСЦя "ЗемлСЦтАЭ маСФ сакральне значення у його поглядах на сутнСЦсть феномена нацСЦСЧ: "НацСЦя для нас, - писав вСЦн у "Вступному словСЦтАЭ до "ЛистСЦв до братСЦв-хлСЦборобСЦвтАЭ, - це всСЦ мешканцСЦ даноСЧ ЗемлСЦ СЦ всСЦ громадяни даноСЧ Держави, а не "пролетарСЦяттАЭ СЦ не мова, вСЦра, племтАЩ67

68

СлСЦд нагадати, що "Вступне словотАЭ В. Липинський адресував тим, до кого вСЦн стояв у непримиреннСЦй опозицСЦСЧ, - соцСЦалСЦстам, якСЦ СЦгнорували нацСЦю взагалСЦ, СЦ тим нацСЦоналСЦстам, якСЦ зводили нацСЦональний змСЦст до суто етнСЦчного. Тому "територСЦальнатАЭ концепцСЦя нацСЦСЧ, висунута В. Липинським, СЦнколи оцСЦнюСФться оптимальною формою консолСЦдацСЦСЧ рСЦзнорСЦдних соцСЦальних складникСЦв. У цьому сенсСЦ хрестоматСЦйними стали слова В. Липинського: "Щоб могла повстати УкраСЧнатАж всСЦ мСЦiевСЦ сили, що хочуть своСФСЧ держави, мусять вСЦддСЦлитися од сил, п.СЦддержуючих держави метропольнСЦтАж Це значить, що в украСЧнськСЦм державницькСЦм таборСЦ мусять обтАЩ69

ВтСЦм, "Вступне словотАЭ писалося явно пСЦсля завершення всСЦСФСЧ книги. ПСЦд час же роботи над нею В. Липинський еволюцСЦонував у своСЧх поглядах на якСЦснСЦ ознаки населення, що маСФ стати основою нацСЦСЧ.

70

Культурна спСЦльнСЦсть в очах В. Липинського СФ обовтАЩязковою передумовою нацСЦотворення: "Без культури нема нацСЦСЧ, без традицСЦСЧ нема культури. Без обтАЩСФднуючоСЧ спСЦльноСЧ традицСЦСЧ СЦ спСЦльноСЧ культури не може СЦстнувати група людей, бСЦля якоСЧ маСФ обтАЩ7172

73 РЖ далСЦ: "Доки такий людський колектив фСЦзично СЦснуСФ СЦ доки вСЦн на пСЦдставСЦ оцСЦСФСЧ вродженоСЧ йому зовнСЦшньоСЧ подСЦбностСЦ, на яку складаСФться звичайно розмовна мова, спСЦльна територСЦя, зближений фСЦзичний тип, характер СЦ т. д., розвиваСФ в собСЦ своСЧ "аснСЦ СЦндивСЦдуальнСЦ обтАЩСФднуючСЦ СЦ органСЦзуючСЦ полСЦтичнСЦ вартостСЦ -74

Однак вже у цСЦй, третСЦй частинСЦ спостерСЦгаСФться зрушення у поглядах В. Липинського вСЦд етнологСЦчного до громадянського розумСЦння нацСЦСЧ. ПовтАЩ75

76 Тобто не саме спСЦльне проживання на якСЦйсь територСЦСЧ робить людей нацСЦСФю, а бажання мати на нСЦй свою окрему державу: "З цСЦСФСЧ свСЦдомостСЦ СЦ цього хотСЦння родиться патрСЦотизм: любов до своСФСЧ землСЦ, до своСФСЧ БатькСЦвщини СЦ до всСЦх, без виСЧмку, СЧСЧ мешканцСЦв. ПатрСЦотизм - свСЦдомСЦсть своСФСЧ територСЦСЧ, а не сама територСЦя -77

ОскСЦльки громадянство СФ атрибутом СЦснуючоСЧ держави, то напрошуСФться висновок, що нацСЦотворенню обовтАЩязково маСФ передувати державотворення, тобто обидва процеси роздСЦленнСЦ в часСЦ. НацСЦологСЦчна концепцСЦя В. Липинського передбачаСФ взаСФмозвтАЩязок цих понять, що грунтуСФться на синхронному СЧх розвитковСЦ. З одного боку, нацСЦя в його уявСЦ - це продукт складних взаСФмостосункСЦв держави СЦ громадянства. Водночас "нацСЦя - це реалСЦзацСЦя хотСЦння до буття нацСЦСФютАЭ. Виведена В. Липинським взаСФмозалежнСЦсть мСЦж нацСЦСФю СЦ громадянством передбачаСФ, що умовою появи нацСЦСЧ не обовтАЩ78

Для нас цей вислСЦв важливий наголосом на тому, що ознакою наявностСЦ нацСЦСЧ обовтАЩязково маСФ бути полСЦтизований стан населення певноСЧ територСЦСЧ. Причому полСЦтизацСЦя мусить мати своСЧм втСЦленням не просто СЦдеологСЦзацСЦю , а реальну полСЦтичну дСЦю, яка в СЦдеалСЦ маСФ завершитися державотворенням.

79 Але й долати цю хибу (хай вона СЦ була "вСЦтрякомтАЭ, породженим релСЦктами етнологСЦчних уявлень) В. Липинський пропонував не расовою нСЦвеляцСЦСФю населення, а визнанням нацСЦональноСЧ приналежностСЦ за всСЦма громадянами незалежно вСЦд СЧхнСЦх расових ознак.

"ТериторСЦальнатАЭ концепцСЦя нацСЦСЧ В. Липинського по сутСЦ своСЧй СФ концепцСЦСФю "етатистськоютАЭ. Причому серед ознак нацСЦСЧ вСЦн видСЦляв не тСЦльки наявнСЦсть держави, а й полСЦтичнСЦ дСЦСЧ для СЧСЧ здобуття. Збиральною ознакою нацСЦСЧ, на наш погляд, можна визначити полСЦтизацСЦю населення на грунтСЦ спСЦльних суспСЦльно значимих цСЦлей, серед яких найважливСЦшою СФ здобуття державного статусу.

ЕволюцСЦя нацСЦологСЦчних поглядСЦв В. Липинського видаСФться одним СЦз аргументСЦв на користь типологСЦзацСЦСЧ нацСЦй, у якСЦй видСЦляються лише два типи - моно- СЦ полСЦетнСЦчна нацСЦСЧ. У визначеннСЦ державотворчого субстрату вСЦн йшов вСЦд етнографСЦчноСЧ маси до полСЦетнСЦчного населення. Тобто такСЦ ознаки нацСЦСЧ, запропонованСЦ ним, як нацСЦональнСЦ аспСЦрацСЦСЧ, полСЦтична боротьба за державнСЦсть, територСЦально-державне громадянство вчений застосував СЦ до того, й до СЦншого субстратСЦв. Те, що може бути розцСЦнене як взаСФмозаперечення у нацСЦологСЦчних поглядах В. Липинського, насправдСЦ вСЦдбиваСФ врахування ним СЦсторичних реалСЦй, коли однСЦ й тСЦ самСЦ нацСЦоформуючСЦ ознаки можуть бути притаманнСЦ й етнСЦчно гомогенному, й етнСЦчно гетерогенному населенню.

80

З СЦншого боку, ця обставина не може бути аргументом для консервування суто етнСЦчного розумСЦння украСЧнськоСЧ нацСЦСЧ, особливо в очах неукраСЧнських етнСЦчних груп, якСЦ у бСЦльшостСЦ пСЦдтримали прагнення украСЧнського етносу, тобто стали разом з ним на шлях спСЦльноСЧ полСЦтизацСЦСЧ та етатизацСЦСЧ.

Становлення СФдиноСЧ нацСЦСЧ на основСЦ багатьох етнСЦчних компонентСЦв не маСФ якогось одного зразка. В рСЦзних випадках вирСЦшальну роль вСЦдСЦгравало багато чинникСЦв, але завжди полСЦетнСЦчнСЦ СЦ полСЦкультурнСЦ нацСЦСЧ вСЦдрСЦзнялися, з одного боку, збереженням у СЧх компонентСЦв окремоСЧ етногруповоСЧ СЦдентичностСЦ, а з СЦншого -81

82


Насамперед необхСЦдно придивитися до стану СЦдентичностСЦ украСЧнськоСЧ етнСЦчноСЧ нацСЦСЧ. Очевидно, що ця СЦдентичнСЦсть переживаСФ кризу СЦ тим самим мусить полегшувати виникнення СЦдентичностСЦ украСЧнськоСЧ полСЦкультурноСЧ нацСЦСЧ. ВтСЦм, будь-яка криза маСФ своСФю альтернативою одужання СЦ змСЦцнення субтАЩСФкта, який кризу переживаСФ. Криза СЦдентичностСЦ украСЧнськоСЧ етнонацСЦСЧ - вияв загальноСЧ суспСЦльноСЧ кризи. Подолання СЧСЧ залежатиме вСЦд СЦнтеграцСЦСЧ рСЦзних етнокультурних компонентСЦв у СФдиний самоусвСЦдомлений соцСЦум. Великою мСЦрою успСЦх цСЦСФСЧ СЦнтеграцСЦСЧ залежатиме вСЦд запобСЦгання етнСЦчним та конфесСЦйним конфлСЦктам. А це, у свою чергу, потребуСФ повного знання про причини СЦ чинники, що можуть спровокувати конфлСЦкт такого роду.

СпорСЦднена проблема тАФ забезпечення стабСЦльного полСЦтичного розвитку в краСЧнСЦ, створення СЦ пСЦдтримання умов нацСЦональноСЧ СЦнтеграцСЦСЧ, зокрема такоСЧ неодмСЦнноСЧ умови, як державний суверенСЦтет. Хоча мСЦжетнСЦчнСЦ конфлСЦкти - справа внутрСЦшньодержавна, але це не означаСФ, що на СЧСЧ вирСЦшення не можуть впливати зовнСЦшнСЦ чинники. ДосвСЦд розвтАЩязання кримськотатарськоСЧ проблеми, яка суттСФво перешкоджаСФ СЦнтеграцСЦСЧ кримського соцСЦуму, а вСЦдтак СЦ всього украСЧнського соцСЦуму, доводить позитивний вплив, що його здатнСЦ справляти мСЦжнароднСЦ органСЦзацСЦСЧ на узгодження спСЦрних питань, якСЦ можуть виникати мСЦж етногрупами. РЖдентичнСЦсть полСЦкультурноСЧ нацСЦСЧ визначаСФться спСЦльною нацСЦональною свСЦдомСЦстю, компонентами якоСЧ СФ спСЦльна СЦсторична памтАЩ83


ЗрозумСЦло, що проблеми такого роду потребують тривалих комплексних дослСЦджень силами великих наукових колективСЦв. ВсебСЦчне вивчення аспектСЦв процесу нацСЦональноСЧ СЦнтеграцСЦСЧ в УкраСЧнСЦ з позицСЦй рСЦзних наукових диiиплСЦн ще тривалий час залишатиметься однСЦСФю з найактуальнСЦших проблем украСЧнського суспСЦльствознавства.

ПроаналСЦзувавши теоретичне бачення нацСЦй, як полСЦтичних так СЦ етнСЦчних в полСЦкультурних суспСЦльствах, рСЦзними дослСЦдниками, хотСЦлось би звернути увагу СЦ на засади формування свСЦтових полСЦтичних нацСЦй. Про сучасний стан як украСЧнськоСЧ, так СЦ свСЦтових полСЦтичних нацСЦй буде СЦти мова у третьому роздСЦлСЦ. Зараз же маСФмо на метСЦ дати коротку характеристику початкСЦв становлення всесвСЦтнСЦх великих нацСЦй, полСЦтичних нацСЦй.

Особливу увагу при розглядСЦ даного питання заслуговують двСЦ найпотужнСЦшСЦ та найвизначнСЦшСЦ нацСЦСЧ свСЦтовоСЧ СЦсторСЦСЧ, а саме - ЕллСЦнська та Римська полСЦтичнСЦ нацСЦСЧ.

Греки (еллСЦни) - один з найдавнСЦших етносСЦв у свСЦтСЦ, спадкоСФмнСЦсть та неперервнСЦсть у розвитку якого спостерСЦгаСФться принаймнСЦ протягом останнСЦх 4-4,5 тисяч рокСЦв. Саме греки дали класичний приклад етнСЦчного пСЦдходу до формування полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ. Такий пСЦдхСЦд набуваСФ особливого значення СЦ в тому контекстСЦ, що вСЦн органСЦчно був поСФднаний СЦз засадами демократСЦСЧ - цього величного принципу громадського спСЦвжиття давнСЦх грекСЦв СЦ, наразСЦ, сучасного людства.

Зародком громадянського життя в античному свСЦтСЦ був старогрецький полСЦс. Старогрецький полСЦс був СФднСЦстю мСЦста, громадянськоСЧ общини СЦ держави. Але неодмСЦнно треба зауважити, що всСЦ цСЦ елементи становлять не тСЦльки СФднСЦсть, але й мають вСЦдносну самостСЦйнСЦсть СЦ принципово вСЦдмСЦннСЦ функцСЦСЧ в обрСЦях полСЦсноСЧ структури. БСЦльше того, функцСЦСЧ полСЦсу як мСЦста СЦ як держави постають другорядними, пСЦдпорядкованими серцевинСЦ його внутрСЦшнього змСЦстутАФ84

Для старожитньоСЧ ментальностСЦ полСЦс уявлявся перед усе як певний гурт, або належним чином органСЦзована спСЦльнота людей. Саме таку думку пСЦдтверджуСФ ФукидСЦд коли пише, що "полСЦстАФ85


Разом з тим, антична суспСЦльно-полСЦтична думка нСЦколи не вСЦдокремлювала полСЦс як колектив вСЦд матерСЦальних умов його СЦснування, а розглядала його саме як СФднСЦсть громадянськоСЧ спСЦльностСЦ з матерСЦальними умовами, що забезпечували СЧСЧ функцСЦонування. Тому, мабуть, визнання полСЦсу як одного з типСЦв громади, як цивСЦльноСЧ громади, СФ цСЦлком слушним. Але, в такому разСЦ, перш за все постаСФ питання про те чим цивСЦльна громада, чи громадянська община принципово вСЦдрСЦзняСФться вСЦд СЦншого типу громад (родовоСЧ, сусСЦдськоСЧ, територСЦальноСЧ СЦ таке СЦнше).

Саме грецька держава почала запроваджувати найпершСЦ риси та, визначальнСЦ на майбутнСФ, особливостСЦ демократСЦСЧ, демократичного режиму. ТрадицСЦСЧ первСЦсноСЧ демократСЦСЧ справили значний вплив на античну демократСЦю. Яскравим прикладом античноСЧ демократСЦСЧ була АфСЦнська республСЦка, яка являла собою:

колективСЦстську форму демократСЦСЧ, оскСЦльки СЦндивСЦд легко СЦдентифСЦкував себе з полСЦсом СЦ вСЦдчував себе вСЦльним в якостСЦ органСЦчноСЧ частки СФдиного цСЦлого. В суспСЦльствСЦ не СЦснувало чСЦткого подСЦлу на суспСЦльну СЦ приватну сферу. Держава була гомогенна (однорСЦдна в класовому, етнСЦчному, релСЦгСЦйному вСЦдношеннях);

обмежену демократСЦю, бо до полСЦтичноСЧ дСЦяльностСЦ допускалися лише вСЦльнСЦ громадяни-чоловСЦки; раби, жСЦнки не розглядалися як суб'СФкти полСЦтики;

в афСЦнському полСЦсСЦ панувала пряма демократСЦя, головним СЦнститутом "ади якоСЧ були НароднСЦ збори;

86

ВзагалСЦ, слово демократСЦя - дуже давнСФ грецьке слово. Йому понад двСЦ з половиною тисячСЦ рокСЦв. Та все одно, кращого способу управляти державою, якщо вСЦрити такому знавцю, як УСЧнстон ЧерчСЦлль, люди не придумали. Слово демократСЦя тАФ народилося зСЦ сполучення двох слСЦв: "демостАЭ СЦ "кратейятАЭ. "ДемостАЭ тАФ "народтАЭ, "громадянитАЭ ("епСЦдемСЦятАЭ тАФ загальне захворювання), а "кратСЦятАЭ тАФ "адатАЭ, "силатАЭ. Разом тАФ "ада громадян полСЦса. Що трохи рСЦзниться вСЦд народовладдя, як ми цей термСЦн нинСЦ розумСЦСФмо. Кожне маленьке мСЦсто в ДавнСЦй ГрецСЦСЧ складалося з багатьох (поллой) громадян, звСЦдси його назва: "полСЦстАЭ. МСЦсто-держава. СереднСЦй розмСЦр такоСЧ держави тАФ кСЦлька тисяч громадян. Тому "демостАЭ тАФ це не просто народ узагалСЦ, а громадяни тАФ люди, якСЦ мають право голосу. У полСЦсСЦ всСЦ громадяни зобовтАЩязанСЦ були брати участь у полСЦтицСЦ тАФ управлСЦннСЦ полСЦсом. Як це в них виходило? По-перше громадян було небагато СЦ вони могли всСЦ разом зСЦбратися, по-друге, на них працювали варвари тАФ не греки. Раби вивСЦльняли СЧм час для полСЦтики, полемСЦки та риторики. Однак за такоСЧ всенародноСЧ (всегромадянськоСЧ) участСЦ антична демократСЦя давала збоСЧ. До речСЦ, сам Платон був не в захватСЦ вСЦд такого державного устрою. Про це ж свСЦдчить СЦ давньогрецьке поняття "народний вождьтАЭ, буквально: "демагогтАЭ. Уявити, щоб у наш час усСЦ державнСЦ питання прямо вирСЦшувалися на загальнСЦй сходцСЦ громадян тАФ87

Якщо звернутись до грецькоСЧ традицСЦСЧ то помСЦтимо, що вона виводила поняття громадянина з поняття полСЦсу, громади. ЗгСЦдно з нею, як цСЦле завжди мусить передувати частинСЦ, так полСЦс передуСФ родинСЦ СЦ кожному окремому СЦндивСЦдовСЦ. Тому Аристотель схиляСФться до функцСЦонального визначення, пСЦдкреслюючи, що громадянами можна СЦ необхСЦдно вважати тих, хто бере участь у судСЦ СЦ народних зборах. Вияснити хто ж може брати участь у цих громадянських СЦнституцСЦях, допоможе розкриття сутСЦ вСЦдносин "асностСЦ.

88 МентальнСЦсть людини античного свСЦту було притаманне вСЦдчуття зверхностСЦ СЦ первинностСЦ полСЦсу, СЧСЧ звичаСФва свСЦдомСЦсть завжди виходила з визнання беззастережного прСЦоритету права громади на сукупнСЦсть землСЦ та майна, як розподСЦлених, так СЦ не розподСЦлених мСЦж громадянами.

Таким чином, маСФмо усСЦ пСЦдстави вважати, що давньогрецький полСЦс за своСФю глибинною сутнСЦстю не збСЦгався анСЦ мСЦською общиною, бо далеко не усСЦ мешканцСЦ мСЦста мали громадянськСЦ права, анСЦ з державою, бо полСЦтична органСЦзацСЦя полСЦсу поСФднувала у державну цСЦлСЦснСЦсть повноправних еллСЦнСЦв, напСЦвправних метекСЦв СЦ безправних рабСЦв. ПолСЦс був, перш за все, громадянською общиною, або цивСЦльною громадою -89


90

Антична духовна культура полСЦсноСЧ доби спромоглася витворити такСЦ образи СЦ СЦдеСЧ громадянського спектру, котрСЦ були покладенСЦ в основу системи категорСЦй загальноСФвропейськоСЧ традицСЦСЧ соцСЦального мислення.

Це перш за все громадянська СЦдея. РЖдея усвСЦдомлення античним СЦндивСЦдом себе частиною, монадою, персонСЦфСЦкацСЦСФю громадянськоСЧ спСЦльноти. Понад те, усвСЦдомлення доконечностСЦ використання своСЧх прав СЦ виконання обовтАЩязкСЦв, почуття громадськоСЧ вСЦдповСЦдальностСЦ, причетностСЦ до суспСЦльного життя стали питомими рисами ментальностСЦ еллСЦна СЦ римлянина. Звичайно, що в перебСЦгу столСЦть СЦдея громадянства модифСЦковувалась, наповнювалась новими аспектами змСЦсту, але цСЦ моменти, мабуть, не варто перебСЦльшувати. НавСЦть вСЦдверто негативнСЦ, з сучасноСЧ точки зору, риси античноСЧ форми цСЦСФСЧ СЦдеСЧ постСЦйно вСЦдтворюються в СЦсторичному процесСЦ СЦ сприймаються сучасниками зовсСЦм по СЦншому. Так, наприклад, сама проблема громадянства. ВСЦдомо, що полСЦс як громадянська громада не збСЦгався з полСЦсом як державою. До громадянськоСЧ общини належали тСЦльки вСЦльнСЦ землевласники, але проблема громадянства зовсСЦм не була тСЦльки етнСЦчним забобоном, чи площиною класовоСЧ боротьби. Питома вага громадянського суспСЦльства в межах держави завжди була, перш за все, мСЦрою соцСЦальноСЧ СЦ полСЦтичноСЧ стабСЦльностСЦ, мСЦрою його здатностСЦ до самозбереження. Порушення рСЦвноваги мСЦж "аснСЦстю СЦ громадянством було одним з важливСЦших симптомСЦв кризи полСЦсу.

Друга духовна вартСЦсть античного суспСЦльства -91

92

Точка зору, що в античному суспСЦльствСЦ не мала мСЦiя свобода приватного життя, що СЦндивСЦд тут ще не пСЦдСЦймаСФться до рСЦвня особистостСЦ, що становлення справжньоСЧ людини noвтАЩ93

Безумовно, усСЦ цСЦ аргументи мають певний сенс. НайбСЦльш поширеним розумСЦнням свобода в античному суспСЦльствСЦ було розумСЦння СЧСЧ як свободи вСЦд тиранСЦСЧ. Але полСЦтична свобода поСФднувалась з певною духовною свободою, невСЦдтАЩСФмно вСЦд будь-якоСЧ демократСЦСЧ. Достатньо згадати софСЦстСЦв СЦ Сократа, стоСЧкСЦв - такому розмаСЧттю морально-релСЦгСЦйних пошукСЦв може позаздрити сучаснСЦсть. ВзагалСЦ, такого роду оцСЦнка стану свободи в полСЦсному свСЦтСЦ, протиставлення "негативноготАЭ колективного та "позитивноготАЭ' СЦндивСЦдуального, "митАЭ та "ятАЭ, народилася в ейфорСЦСЧ ренесансного свСЦтобачення СЦ доби раннього лСЦбералСЦзму. Подальший перебСЦг подСЦй в СЦсторСЦСЧ доводить, по-перше, що СЦндивСЦдуальна свобода або вСЦльна СЦндивСЦдуальнСЦсть стаСФ можливою лише на пСЦдТСрунтСЦ певноСЧ економСЦчноСЧ структури -94


НарештСЦ необхСЦдно зазначити, що антична цивСЦльна громада як така вимагала певних, вСЦдповСЦдних "асному змСЦстовСЦ, полСЦтичних форм. Такими полСЦтичними формами стали грецька демократСЦя СЦ римська республСЦка. РеспублСЦкансько-демократичнСЦ полСЦтичнСЦ системи, що були можливими СЦ складалися лише на пСЦдТСрунтСЦ саме цивСЦльних громад, в свою чергу, виявилися необхСЦдними умовами стабСЦльного функцСЦонування громадянського суспСЦльства

ОднСЦСФю СЦз найхарактернСЦших рис античного суспСЦльства можна вважати полСЦтико-правовою пСЦдставою формування громадянського суспСЦльства, тобто такого суспСЦльства, у якому всСЦ громадяни (без винятку) СФ рСЦвними перед законом - з одного боку, а також рСЦвними перед законом СФ громадяни СЦ держава -95 РЖншими словами, громадяни СЦ СФ держава, а держава - СЦ СФ громадяни. Як зазначав вСЦдомий антикознавець Ю. Д. КолпСЦнський, "для давнього еллСЦна активна участь у громадському життСЦ мСЦста, здСЦйснення громадянських прав СЦ обовтАЩ96

Так, давнСЦ греки своСЧм громадянством дуже важили СЦ надзвичайно рСЦдко надавали його грекам з СЦнших полСЦсСЦв; при цьому рабам досягти цього було практично неможливо.

Отже, грецька полСЦтична нацСЦя дала приклад наддержавного обтАЩСФднання, чинником якого виступило етнСЦчне походження СЦ культура етносу. Греки, розвтАЩязуючи своСЧ проблеми в кожному з полСЦсСЦв, водночас не забували про свою СФднСЦсть та цивСЦлСЦзацСЦйну осСЦбнСЦсть. Цей гентильний принцип вони поклали в основу розбудови "асноСЧ Ойкумени.

Другою за важливСЦстю та наченням СФ римська полСЦтична нацСЦя. Початки римськоСЧ державностСЦ сягають кСЦнця II - початку РЖ тис. до н. е., коли АпеннСЦнський пСЦвострСЦв являв собою полСЦетнСЦчну територСЦю, заселену численними автохтонними та прийшлими етносами.

Чи не найчисленнСЦшим автохтонним етносом на пСЦвостровСЦ були СЦталСЦки, тобто племена латино-фалСЦсськоСЧ (ЛацСЦя СЦ нижня ЕтрурСЦя) та осксько-умберськоСЧ (СабСЦнСЦя, СамнСЦя, ЛуканСЦя, БруттСЦя) груп. КрСЦм них, добре знаними були пелазги та пСЦцени (Центральна РЖталСЦя), а також СЦллСЦрСЦйцСЦ, котрСЦ наприкСЦнцСЦ II тис. до н. е. прибули з Балкан; в числСЦ останнСЦх було кСЦлька племен з карпатського регСЦону - япСЦги, певкети, венети та СЦн. Досить поширеними починаючи з VIII ст. до н. е. були грецькСЦ колонСЦСЧ, особливо в ПСЦвденнСЦй РЖталСЦСЧ та на СицилСЦСЧ. До них слСЦд додати ще кельтСЦв, якСЦ прийшли в РЖталСЦю з пСЦвночСЦ не пСЦзнСЦше першоСЧ половини РЖ тис. до н. е.; в РимСЦ СЧх згодом називали галлами. Завершують етнСЦчну мапу давньоСЧ РЖталСЦСЧ ще два народи - фСЦнСЦкСЦйцСЦ та етруски, з яких останнСЦм судилось вСЦдСЦграти значну роль в подальшСЦй СЦсторСЦСЧ Риму. Осердям цього свСЦту була краСЧна латинСЦв - ЛацСЦя, якСЦй в майбутньому судилося стати обтАЩСФднавчим центром для величезноСЧ СЦмперСЦСЧ.

ТрадицСЦйною датою заснування Рима вважаСФться 753 р. до н. е. У VII-VI ст. до н. е., водночас СЦз царською епохою в РимСЦ, спостерСЦгаСФться розквСЦт етруських мСЦст-держав, якСЦ лежали пСЦвнСЦчнСЦше ЛацСЦСЧ, на правобережжСЦ Тибру (нинСЦшня Тоскана). РЖсторики припускають, що саме латинськСЦ мСЦста першими створили федерацСЦю, а саме - Латинську федерацСЦю - першу проторимську державу, своСФрСЦдний союз мСЦст. ЦСЦлком можливо, що це вСЦдбулося за прикладом союзСЦв грецьких мСЦст. АналогСЦчнСЦ процеси вСЦдбуваються в СамнСЦСЧ, КампанСЦСЧ, УмбрСЦСЧ, ПСЦценСЦ та СЦн. Все це -97

Центром майбутньоСЧ полСЦетнСЦчноСЧ держави став ЛацСЦй, в якому жили латини, СЦ його ядро -98

Саме архаСЧчна родоплемСЦнна спСЦльнота СЦ поклала початок римському народовСЦ (populus). Його основу складали 100, а пСЦзнСЦше, пСЦсля обтАЩСФднання СЦз сабСЦнянами, - 200 родСЦв (gens). РСЦд, у свою чергу, складався з батькСЦвських сСЦмей (familia) на чолСЦ з батьком - главою сСЦмтАЩСЧ (pater familia); родовСЦ належало право на землю та ведення вСЦйни. Члени всСЦх родСЦв були патрицСЦями. ОтцСЦ сСЦмей-фамСЦлСЦй складали раду старСЦйшин роду - сенат.

КонсолСЦдацСЦя родСЦв покликала до життя такСЦ соцСЦально-етнСЦчнСЦ групи, як триби СЦ курСЦСЧ. Триб ("плементАЭ) у царському (ранньому) РимСЦ було три - ТСЦцСЦСЧ, Рамни СЦ Луцери: першСЦ репрезентували сабСЦнСЦв, другСЦ - латинСЦв, третСЦ - етрускСЦв. З триб набирали кСЦнноту, яка стала в РимСЦ найвищим станом - "вершникитАЭ. КурСЦй, або "союзСЦв мужСЦвтАЭ, було 30, СЦ вони формувалися з чоловСЦкСЦв римських родСЦв. КурСЦСЧ мали право надСЦляти землею роди, формувати вСЦйсько, збирати народнСЦ збори, утримувати святинСЦ, "аштовувати урочистСЦ учти.

99

100 Так етнСЦчне начало в суспСЦльствСЦ почало поступатися СЧСЧ громадянським та особистСЦсним ознакам, що СЦ СФ рисою полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ.

Однак зростанню етнСЦчноСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ в кСЦлькСЦсному вСЦдношеннСЦ поклала край економСЦка. З усСЦх переселених у Рим до триб та курСЦй включили лише частину - через обмеженСЦсть земельних надСЦлСЦв, а СЦншСЦ поселенцСЦ стали простим наповненням мСЦста - плебсом, плебеями (вСЦд plere - наповнювати). Отже, полСЦтична нацСЦя фактично стала формуватись на економСЦчнСЦй основСЦ - латиняни з рСЦзних родСЦв посСЦли рСЦзне мСЦiе у суспСЦльствСЦ залежно вСЦд маСФтностСЦ. Не випадково в усСЦ часи члени римських триб СЦ курСЦй, тобто "верхитАЭ суспСЦльства, називали себе "римським народом квСЦрСЦтСЦвтАЭ. Це можна назвати полСЦтичною нацСЦСФю у вузькому розумСЦннСЦ слова, або суспСЦльно-полСЦтичною елСЦтою римськоСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ.

РСЦзницю мСЦж цими частинами населення - народом (poplus) СЦ плебсом спробував подолати ЛуцСЦй ТарквСЦнСЦй. Син батька-грека та матерСЦ-етруски, вСЦн сам зазнав чимало поневСЦрянь через походження. Тому, обраний царем, ТарквСЦнСЦй збСЦльшив число родСЦв до 300, зарахувавши до патрицСЦСЧв (особливо до "молодших родСЦвтАЭ), тобто до полСЦтичного народу, представникСЦв плебсу, переважно етруського походження. ЛогСЦчним завершенням СЦнСЦцСЦатив ТарквСЦнСЦя стала громадянська реформа СервСЦя ТуллСЦя (579-535 pp. до н. е.): запровадження цензового принципу подСЦлу суспСЦльства. Майновий ценз лСЦг в основу градацСЦСЧ громадян: РЖ розряд - "асники понад 100 тис. ассСЦв, II - 75 тис., III - 50 тис., IV - 25 тис., V - 1,1 тис. РЖ останнСЦй розряд вСЦльних громадян склали "пролетарСЦтАЭ, тобто люди, якСЦ володСЦли лише "асним потомством (proles). До цього слСЦд додати, що СервСЦй ТуллСЦй здСЦйснив також адмСЦнСЦстративно-територСЦальну реформу: подСЦлив римськСЦ володСЦння на триби -101

Таким чином було завершено трансформацСЦю держави латинян у наднацСЦональне утворення, а населення краСЧни -102 Це можна вважати головними рисами римськоСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ: громадянство, походження, достаток, територСЦальнСЦсть. НавСЦть плебс, маючи обмеженСЦ можливостСЦ доступу до органСЦв управлСЦння та розподСЦлу майна, зокрема земельних надСЦлСЦв, став частиною полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ через створення публСЦчних органСЦв "ади, повтАЩязаних з центурСЦатними зСЦбраннями, на яких вирСЦшувались питання вСЦйни СЦ миру, чому сприяла СЦ майнова (а не за походженням) диференцСЦацСЦя суспСЦльства.

Римська полСЦтична нацСЦя виявилася стСЦйким утворенням. РЗСЧ не змогла зламати навСЦть потужна етрускСЦзацСЦя Риму, яка настала при ТарквСЦнСЦях (ЛуцСЦСЧ та Гордому). В римське життя активно входила етруська архСЦтектура та агрокультура, мистецтво СЦ обрядовСЦсть тощо. Однак сформована нацСЦя вже мала настСЦльки ефективнСЦ механСЦзми самоорганСЦзацСЦСЧ та саморозвитку, що цьому етнСЦчному виливу не вдалося потСЦснити нСЦ мову та писемнСЦсть (латинь), нСЦ вСЦру, нСЦ звичаСФвий лад Риму. ПолСЦтична нацСЦя асимСЦлювала новСЦ етнСЦчнСЦ впливи.

Зрештою, щодо Риму необхСЦдно згадати також такСЦ важливСЦ обставини. По вигнаннСЦ у 510 р. до н. е. ТарквСЦнСЦя Гордого управлСЦння було оголошено загальнонародною справою (rex publica). Так виникла республСЦканська форма правлСЦння, де сувереном "ади було все громадянське суспСЦльство, тобто патрицСЦСЧ СЦ плебеСЧ. РеспублСЦка надСЦлила деякими функцСЦями громадянина навСЦть рабСЦв, якСЦ могли виступати свСЦдками, знаходити притулок у "розряднихтАЭ громадян у випадку СЧх переслСЦдування, виконувати деякСЦ обрядовСЦ функцСЦСЧ в сакральних урочистостях. Саме Римська республСЦка породила такий феномен народовладдя, як збори плебеСЧв по трибах, якСЦ, на додаток до гентильних сенатСЦв, приймали рСЦшення, обовтАЩязковСЦ для всСЦх. З 339 р. до н. е. рСЦшення плебСЦiитСЦв були проголошенСЦ обовтАЩ103 Так полСЦтична нацСЦя долала релСЦкти етнократичного правлСЦння СЦ ставала основою римськоСЧ цивСЦлСЦзацСЦСЧ в цСЦлому.

Отже, бачимо, що питання нацСЦСЧ з давнСЦх давен цСЦкавить дослСЦдникСЦв рСЦзних епох, рСЦзних держав. Так, говорячи про етноСЦсторичну нацСЦю, був зроблений акцент на погляди украСЧнського мислителя В. Липинського. Досить цСЦкавою та корисною виявилася праця дослСЦдника "Листи до братСЦв-хлСЦборобСЦвтАЭ. Тут спостерСЦгаСФться еволюцСЦя поглядСЦв на поняття "нацСЦятАЭ, дослСЦдник розкриваСФ суть самого поняття "нацСЦСЧтАЭ, дивиться на це поняття з рСЦзних точок зору. На початку другого роздСЦлу за мету ставилося завдання розкрити суть етноСЦсторичноСЧ нацСЦСЧ. Але, проаналСЦзувавши погдяли В.Липинського, можемо зробити висновок, що нацСЦю вСЦн розглядав не тСЦльки як етноСЦсторичний феномен, але й вкладав у це поняття деколи полСЦтичний характер, розглядаСФ нацСЦотворення нерозривно СЦз державотворенням. Це пСЦдтверджуСФ, що дослСЦдники, якСЦ розглядають нацСЦю як етноСЦсторичну, бСЦологСЦчну спСЦльноту, так чи СЦнакше звертаються до соцСЦального чи полСЦтологСЦчного контексту.

Щодо СЦсторичних полСЦтичних нацСЦй, то в полСЦтичнСЦй СЦсторСЦСЧ СЧх було не багато. НайяскравСЦшими були приклади грецькоСЧ та римськоСЧ полСЦтичних нацСЦй. Не дивлячись на СЧхнСЦ часовСЦ рамки, це полСЦтичнСЦ нацСЦСЧ, якСЦ втСЦлювали в собСЦ майже усСЦ риси СЦдеальноСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ, а саме - громадянське суспСЦльство, верховенство закону, повага прав людини; участь громадян у полСЦтичному процесСЦ (безпосередня участь - ознака прямоСЧ демократСЦСЧ), спСЦльна мета (громадяни були обтАЩСФднанСЦ однСЦСФю полСЦтичною метою).

РоздСЦл РЖРЖРЖ. Сучасна практика формування свСЦтових полСЦтичних нацСЦй

Як згадувалося у попереднСЦх роздСЦлах, полСЦтичнСЦ нацСЦСЧ можуть формуватися в державах з рСЦзним полСЦтичним устроСФм. До таких держав найперше слСЦд вСЦднести республСЦки, причому як цСЦлком демократичнСЦ, тобто з громадянськими правами для всСЦх членСЦв суспСЦльства, так СЦ з певними обмеженнями демократСЦСЧ, наприклад республСЦки аристократичнСЦ або феодальнСЦ. До таких держав належать також СЦ рСЦзноманСЦтнСЦ перехСЦднСЦ чи демократично-конформованСЦ устроСЧ полСЦтичноСЧ органСЦзацСЦСЧ на кшталт конституцСЦйноСЧ монархСЦСЧ. Серед останнСЦх, до речСЦ, рСЦвень розвитку полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ може бути настСЦльки зрСЦлим, що цСЦлком сумСЦрний з класичними демократичними варСЦантами. ЗрозумСЦло, що при цьому функцСЦСЧ "асне монарха трансформуються з диктаторських до суто представницьких, символСЦчно-репрезентацСЦйних.

Отже, держава СЦ демократСЦя - ось два нарСЦжнСЦ каменСЦ, з якими певна людська спСЦльнота може постати як полСЦтична нацСЦя. При цьому нацСЦя творить державу для себе, а держава гарантуСФ норми СЦ необхСЦднСЦсть демократСЦСЧ всСЦм членам суспСЦльства.

Безперечною пСЦдставою для повноцСЦнного судження щодо самого феномену полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ, сучасних особливостей СЧх формування, украСЧнського контексту цього процесу СФ СЦсторико-полСЦтичний аналСЦз проблеми. При всСЦй повнотСЦ СЦ докладностСЦ СЧСЧ розгляду, можна зробити висновок лише про складнСЦсть, багатовимСЦрнСЦсть та неоднозначнСЦсть дослСЦджуваного предмета, що СЦстотно залежить вСЦд обраних рСЦзними авторами критерСЦСЧв дефСЦнСЦцСЦСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ. Тому, ТСрунтуючись на вищеназваних засадничих критерСЦях полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ, а саме - державностСЦ СЦ демократСЦСЧ, розглянемо показовСЦ зразки класичних полСЦтичних нацСЦй минулого, звертаючи особливу увагу на СЧхнСЦ витоки, механСЦзми СЧх формування та сутнСЦснСЦ риси.

Дана магСЦстерська робота базуСФться на поняттСЦ "полСЦтичноСЧ нацСЦСЧтАЭ. У першому роздСЦлСЦ даного наукового дослСЦдження ми розкрили суть поняття "нацСЦятАЭ, звернули увагу на його полСЦтичне забарвлення. ВСЦдштовхуючись вСЦд теоретичних доробок вСЦтчизняних та зарубСЦжних дослСЦдникСЦв, у другому роздСЦлСЦ дослСЦдник проаналСЦзував СЦсторичнСЦ передумови формування полСЦтичних нацСЦй. Зокрема, були наведенСЦ приклади двох найпотужнСЦших СЦ найважливСЦших нацСЦй для подальших полСЦтичних дослСЦджень. А саме, були представленСЦ еллСЦнська та римська полСЦтичнСЦ нацСЦСЧ. Була проаналСЦзована також еволюцСЦя украСЧнськоСЧ нацСЦСЧ, украСЧнськоСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ, що допоможе нам у розглядСЦ другого пСЦдпункту третього роздСЦлу.

Отож, у багатьох державах полСЦтична нацСЦя вже СЦснуСФ. Вона утворюСФться здебСЦльшого в полСЦетнСЦчних державах, де вже досягнута ефективна взаСФмодСЦя рСЦзних культур, однакове бачення майбутнього рСЦзними етнонацСЦональними групами, обранСЦ спСЦльнСЦ лСЦдери СЦ всСЦх обтАЩСФднуСФ вСЦдчуття спСЦльноти.

Це сильно нагадуСФ спСЦльну нацСЦональну приналежнСЦсть, все частСЦше починають говорити про новий тип нацСЦональностСЦ, хоча й пСЦд рСЦзними назвами: полСЦтичною, патрСЦотичною, громадянською (виходячи з приналежностСЦ до громадянства), полСЦетнСЦчною тощо. Коли мова йде про полСЦтичну нацСЦю, насамперед маСФться на увазСЦ, полСЦтика демократичного характеру.

Як вСЦдомо, термСЦн "полСЦтична нацСЦятАЭ вперше почали використовувати французи у часи ВеликоСЧ ФранцузькоСЧ РеволюцСЦСЧ, коли в державСЦ вСЦдбувався перехСЦд вСЦд монархСЦСЧ до республСЦки (1789). Центром подСЦбноСЧ спСЦльноти стаСФ СЦндивСЦд, а членом - будь-яка людина, яка присягаСФться у повазСЦ та прихильностСЦ "ДекларацСЦСЧ прав ЛюдинитАЭ, свободСЦ, СЦдеСЧ братерства, не дивлячись на етнСЦчне походження, релСЦгСЦйну приналежнСЦсть тощо.

ПолСЦтична нацСЦя СФ результатом СЦнтенсивноСЧ СЦнтеграцСЦСЧ. ДеякСЦ дослСЦдники твердять, що це нацСЦя, яка маСФ характер американського типу. Така ж нацСЦя повинна утворитися СЦ в нашому украСЧнському суспСЦльствСЦ, в наслСЦдок СЦнтеграцСЦйних процесСЦв. Хоча, звичайно, треба звернути нашу увагу на те, що немаСФ в свСЦтСЦ зразковоСЧ моделСЦ формування полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ. В багатьох краСЧнах, як вже зазначалося, полСЦтична нацСЦя вже СЦснуСФ, тобто - принцип етнСЦчного подСЦлу у суспСЦльствСЦ замСЦнив принцип громадянства. Але шлях, який та чи СЦнша краСЧна обрала для досягнення даноСЧ мети - у кожноСЧ рСЦзний. Ми спробуСФмо дослСЦдити деякСЦ з них.

На сьогоднСЦ найпотужнСЦшою СЦ наймогутнСЦшою полСЦтичною нацСЦСФю СФ, як твердять бСЦльшСЦсть дослСЦдникСЦв, американцСЦ. Дехто, за звичкою говорить, що в американцСЦв немаСФ нацСЦональностСЦ. Це справедливо в тому змСЦстСЦ, що американцСЦ досить роздробленСЦ етнСЦчно СЦ расово, а також багато в чому вСЦдрСЦзняються своСЧми коренями. Хоча, якщо розглядати нацСЦю як передбачуване братерство, що поСФднуСФ всСЦх жителСЦв ЗемлСЦ, якщо в цього братерства загальнСЦ святСЦ мСЦфи СЦ воно мСЦцно зберСЦгаСФ СФднСЦсть, якщо в нього чСЦтка структура СЦ лСЦдери, то американцСЦ - така ж нацСЦя, як СЦ будь-яка СЦнша.

АмериканцСЦ мають глибоке почуття СФдностСЦ, спСЦльноти, що "астиво нацСЦСЧ, СЦдеСЧ свободи, волСЦ, рСЦвноправностСЦ СЦ братерства для них святСЦ мСЦфи, так само, як СЦ людськСЦ права СЦндивСЦда. Хоча самим святим мСЦфом, що назавжди поСФднуСФ СЧх, СФ мСЦф економСЦчного процвСЦтання. АмериканцСЦ захищають свою краСЧну, що означаСФ близькСЦсть СЧм почуттСЦв СЦ СЦдей патрСЦотизму СЦ батькСЦвщини.

Ще один непоганий приклад полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ - фСЦни. По сутСЦ, ФСЦнляндСЦя -104

Якщо придивитися уважнСЦше до СЦнших держав, то можна з упевненСЦстю сказати, що СЦ в ЕстонСЦСЧ ще до ДругоСЧ СвСЦтовоСЧ ВСЦйни мало мСЦiе СЦснування полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ. Завдяки закону про Культурну автономСЦю, у нСЦмцСЦв та СФвреСФв, що проживають там, зтАЩявились культурнСЦ товариства, система освСЦти. До культурноСЧ автономСЦСЧ наблизились СЦ росСЦяни.

В РДстонСЦСЧ, як СЦ у ФСЦнляндСЦСЧ, представникСЦв СЦнших народСЦв не намагалися "естнСЦзуватитАЭ, вони могли лишатися самими собою. У той же час представники усСЦх рСЦзних культур вСЦдчували мСЦцний звтАЩязок та ототожнювали себе СЦз ЕстнонСФю, вони були СЧСЧ патрСЦотами.

105 В той же час, треба сказати, що жодна з цих груп малих народСЦв не впливала суттСФво на культуру та полСЦтику естонцСЦв. СьогоднСЦ ж, наприклад, потенцСЦал росСЦйськоСЧ культтури в ЕстонСЦСЧ досить високий, що може значно вплинути на майбутнСЦй розвиток естонськоСЧ полСЦтичноСЧ культури.

Але ж, як зазначають деякСЦ дослСЦдники, поява полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ по сутСЦ означаСФ американСЦзацСЦю. Якщо говорити про полСЦетнСЦчне суспСЦльство, треба мати на увазСЦ американСЦзовану багатонацСЦональнСЦсть. Якщо ж говорити про полСЦтичну нацСЦю як таку, треба мати на увазСЦ американський варСЦант. СьогоднСЦшня американСЦзацСЦя - нова надСЦя, страх та проблема для всього свСЦту.

Автор вСЦдомоСЧ теорСЦСЧ "зСЦткнення цивСЦлСЦзацСЦйтАЭ С. ХантСЦнгтон писав, що в СЦсторСЦСЧ США СФ два пСЦдходи до визначення нацСЦСЧ. Перший -106 ОскСЦльки територСЦя ПСЦвнСЦчноСЧ Америки заселялася переважно представниками англосаксонських, протестантських етносСЦв, то дане пСЦдТСрунтя нацСЦональноСЧ спСЦльностСЦ змСЦнюСФться вСЦдповСЦдно до змСЦни культурного, етнСЦчного СЦ расового обличчя нацСЦСЧ. Сам ХантСЦнгтон пропонуСФ замСЦсть "культурноготАЭ -107 Треба зауважити, що бСЦльшСЦсть американських етнополСЦтологСЦСЧ схиляються до останньоСЧ теорСЦСЧ.

Спроби визначити суть американського суспСЦльства часто починаються з цитати СЦз шедевра 19-го столСЦття -108

Якщо спостереження, зробленСЦ в першСЦй половинСЦ ХРЖХ-го столСЦття, усе ще застосовнСЦ до Сполучених ШтатСЦв початку ХХРЖ-го столСЦття, розумно припустити, що СЦснують мСЦцнСЦ сутнСЦснСЦ характеристики американського суспСЦльства. Але для того щоб СЧх зрозумСЦти, треба вСЦдрСЦзняти американське уявлення про нацСЦю вСЦд уявлень традицСЦйних суспСЦльств, що визначають себе, беручи за основу узи вСЦри, етносу й СЦсторичноСЧ памтАЩятСЦ. Щоб говорити про американську самосвСЦдомСЦсть, необхСЦдно переосмислити, що саме обтАЩСФднуСФ суспСЦльство у полСЦтичну нацСЦю СЦ складаСФ нацСЦональну культуру.

Саме поняття "американецьтАЭ, за визначенням громадянина, прийнятого в Сполучених Штатах, не припускаСФ родового звтАЩязку СЦз соцСЦальною спСЦльнСЦстю чи з СЧСЧ переважними етнСЦчними, культурами чи релСЦгСЦйними традицСЦями. АмериканцСЦ, як окремСЦ люди, можуть брати участь у рСЦзних культурах, але поСФднуСФ СЧхнСЦй один з одним щось зовсСЦм СЦнше. В основСЦ СЧхньоСЧ нацСЦональноСЧ самосвСЦдомостСЦ, СЧхнього вСЦдчуття себе американцями, лежить мСЦцний суспСЦльний договСЦр вСЦдчуття СФдностСЦ. Саме цСЦ "американськСЦ вСЦдчуттятАЭ СФ рушСЦйною силою американського полСЦтичного процесу.

ПриналежнСЦсть до нацСЦональноСЧ спСЦльностСЦ вимагаСФ тСЦльки рСЦшення стати американцем - полСЦтичного рСЦшення, що мСЦстить у собСЦ СЦ моральний аспект. ВсСЦ американцСЦ, у тому числСЦ народженСЦ в краСЧнСЦ, вважаються американцями за вибором, а не просто за СЦсторичною спадщиною. Бажання "виборутАЭ - може бути СЦ СФ головною опорою СЦ цСЦннСЦстю американського суспСЦльства. Воно звтАЩязано з активним режимом свободи СЦ припускаСФ не тСЦльки вСЦдсутнСЦсть полСЦтичних чи економСЦчних обмежень, але СЦ можливСЦсть вибирати СЦз широкого спектру можливостей.

Як говорилося вище, американська полСЦтична нацСЦя завжди вважалася класичним прикладом полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ. Головним критерСЦСФм цьому може служити той факт, що у Сполучених Штатах Америки жоден етнос не може "навтАЩ109 ВсСЦ СЦншСЦ нацСЦСЧ СФ "етнСЦчнСЦтАЭ.

Представники пСЦвнСЦчноамериканськоСЧ нацСЦСЧ, сформованоСЧ з емСЦгрантСЦв рСЦзного етнСЦчного СЦ расового походження, являють собою СФдину нацСЦю лише тому, що мають багато спСЦльних рис СЦ характеризуються особливим способом буття. Хоча це зовсСЦм не означаСФ, що у етнСЦчних груп, якСЦ входять в нацСЦю (серед них -110

Сучасне американське суспСЦльство маСФ три джерела: СФвропейськСЦ переселенцСЦ (якСЦ почали заселяти Американський Континент ще з кСЦнця XV ст.), мСЦiеве СЦндСЦанське населення СЦ примусово завезених чорних людей. Вже у 1790 р. населення, що проживало на територСЦСЧ БританськоСЧ Америки мало такСЦ показники: англСЦйцСЦ СЦ валлСЦйцСЦ - 67,5 %, СЦрландцСЦ - 9,4 %, шотландцСЦ - 8%, нСЦмцСЦ - 7,9 %, данцСЦ - 3,3 %, французи - 2,4 %, СЦншСЦ -111 Саме вихСЦдцСЦ з РДвропи СЦ розпочали створення в АмерицСЦ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ, але, насамперед, для себе.

Отже, СФвропейськСЦ колонСЦсти почали будувати на ПСЦвнСЦчноамериканському континентСЦ нову полСЦтичну нацСЦю СЦз себе самих для себе самих, поставивши поза законом мСЦiеву люднСЦсть СЦ завезених з Африканського континенту для рабськоСЧ працСЦ чорних людей. В основу подСЦлу американського населення став економСЦчно-расовий принцип.

112

В УгодСЦ про утворення "громадянського суспСЦльстватАЭ СЧСЧ творцСЦ зазначали, що вони "урочисто СЦ обопСЦльно перед лицем Бога СЦ один перед одним домовляються СЦ обтАЩСФднуються в громадянське суспСЦльствотАЭ. Вони домовились про створення справедливих законСЦв, актСЦв, домовленостей та СЦнших нормативних документСЦв, якСЦ були б найзручнСЦшими для загального блага колонСЦСЧ, а на себе брали зобовтАЩ113 Це, на нашу думку, СФ точкою вСЦдлСЦку, пСЦсля якоСЧ починаСФться становлення полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ та полСЦтичного суспСЦльства американцСЦв.

Подальша СЦсторСЦя Сполучених ШтатСЦв Америки добре вСЦдома СЦ не потребуСФ детального опрацювання у нашому науковому дослСЦдженнСЦ. ХотСЦлося б також звернемо увагу на ДекларацСЦю НезалежностСЦ, яка СЦ проголосила базовСЦ принципи життСФдСЦяльностСЦ та полСЦтичного розвитку американськоСЧ нацСЦСЧ.

114 ДекларацСЦя була пСЦдписана 13 штатами (цСЦкавим СФ також факт, що крСЦм загальноприйнятих принципСЦв, кожний штат виносив у свою конституцСЦю характернСЦ для свого штату особливостСЦ).

СвоСФрСЦдним пСЦдсумком полСЦтико-правовоСЧ дСЦяльностСЦ часСЦв здобуття незалежностСЦ стала КонституцСЦя 1787 р., якою США керуються й донинСЦ. Саме в нСЦй було ухвалено союзний, а не конфедеративний лад держави, конгрес роздСЦлено на двСЦ палати, посилено функцСЦСЧ президентськоСЧ "ади, запроваджено майновий ценз для виборцСЦв тощо. Ця КонституцСЦя окреслювала, здебСЦльшого, особливостСЦ полСЦтичного устрою США, полСЦтичнСЦ права СЦ обовтАЩ115

Отже, бачимо, що все вище написане пСЦдтверджуСФ тезу про СЦснування та ефективне функцСЦонування полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ у Сполучених Штатах Америки. Насамперед, йдеться про полСЦтичну основу суспСЦльства, де кожний громадянин цього суспСЦльства нСЦчим не вСЦдрСЦзняСФться вСЦд СЦншого, насамперед, це не проявляСФться в ущемленнСЦ тих чи СЦнших прав. У кожного члена суспСЦльства СФ певнСЦ права, якСЦ не розмежовуються в залежностСЦ вСЦд етнСЦчного походження людини.

116

Американське суспСЦльство розвивалося вСЦд початку СФвропейськоСЧ колонСЦзацСЦСЧ Нового свСЦту як спСЦльнСЦсть поселенцСЦв рСЦзних нацСЦональностей СЦ конфесСЦй. ОбтАЩСФднувана тотожними економСЦчними та полСЦтичними СЦнтересами, вона почала набувати нацСЦональних ознак задовго до того, як в СЦнших регСЦонах визрСЦли передумови для формування полСЦтичних нацСЦй. Американська нацСЦя заявила про своСФ СЦснування першою фразою ДекларацСЦСЧ про незалежнСЦсть вСЦд 4 липня 1776 року. Фразою, яка починалася словами: "Ми, народ Сполучених ШтатСЦвтАЭ. НаявнСЦсть демократичноСЧ конституцСЦСЧ створили у ПСЦвнСЦчнСЦй АмерицСЦ найсприятливСЦшСЦ умови для формування громадянського суспСЦльства СЦ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ.

Однин СЦз росСЦйських науковцСЦв, що дослСЦджуСФ феномен американськоСЧ нацСЦСЧ, АнатолСЦй УткСЦн, наполягаСФ на тому, що СполученСЦ Штати -117 Багато хто iз "засновникСЦвтАЭ саме так дивилися на створювану ними краСЧну: Америка -118 Не погодитися з даними твердженнями, звичайно, важко.

Американська нацСЦя - це таке собСЦ спСЦвтовариство людей з дуже своСФрСЦдними загальними СЦдентифСЦкацСЦйними пСЦдставами, "асне кажучи, мСЦнСЦмальними; це нацСЦя, чий тендСЦтний загальний базис - коротка ДекларацСЦя незалежностСЦ, КонституцСЦя СЦ загальна законодавча база. РЖ бСЦльше фактично нСЦчого. Як писав у свСЦй час один СЦз найкращих дослСЦдникСЦв Америки -119 А це, у свою чергу СЦ СФ однСЦСФю СЦз найголовнСЦших засад полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ та громадянського суспСЦльствСЦ - рСЦвнСЦсть усСЦх перед державою та законом.

Це був приклад американськоСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ. ще одним цСЦкавим прикладом для вчення свСЦтового досвСЦду формування полСЦтичних нацСЦй, СФ канадська полСЦтична нацСЦя.

Про канадську полСЦтичну нацСЦю пишуть вже давно. Багато рСЦзних точок зору мають мСЦiе в наукових дискусСЦях стосовно даноСЧ тематики.

УнСЦкальнСЦсть Канади полягаСФ не тСЦльки в колосальних розмСЦрах СЦ розмаСЧтостСЦ СЧСЧ ресурсСЦв СЦ територСЦСЧ взагалСЦ СЦ "на душу населеннятАЭ, не тСЦльки в наявностСЦ величезного освоюваного пСЦвнСЦчного "прикордоннятАЭ, розтягнутостСЦ СЦ навСЦть розСЦрваностСЦ на окремСЦ регСЦони СЧСЧ реально заселеного простору, не тСЦльки у федералСЦзмСЦ державного устрою, регСЦоналСЦзмСЦ полСЦтичноСЧ культури СЦ етнолСЦнгвСЦстичному дуалСЦзмСЦ ("ФранцузькатАЭ СЦ "АнглСЦйськатАЭ Канада) - паралелСЦ цим явищам можна знайти в рядСЦ краСЧн сучасного свСЦту. НайбСЦльш яскрава СЦ специфСЦчна риса канадського суспСЦльства - це його етнокультурна мозаСЧка, виражена в тому, що жодна етнСЦчна група канадцСЦв не складаСФ бСЦльшостСЦ населення краСЧни в цСЦлому. Канада - це краСЧна меншин, повтАЩязаних загальнонацСЦональною СЦдеСФю, ентнокультурних груп, бСЦльшСЦсть членСЦв кожноСЧ з якоСЧ вважаСФ себе канадцями й одночасно з гордСЦстю пСЦдкреслюСФ свою приналежнСЦсть до даноСЧ етнСЦчноСЧ групи, не виявляючи свСЦдомого прагнення до асимСЦляцСЦСЧ з якою-небудь СЦншою групою. Ця думка пСЦдтверджуСФться багатьма дослСЦдженнями -120

СьогоднСЦ у населеннСЦ Канади можна видСЦлити бСЦльш 100 виразних етнСЦчних груп (перСЦодичнСЦ видання в краСЧнСЦ виходять на 60 мовах), причому лише 2,8% жителСЦв Канади в ходСЦ останнього повного перепису населення (1991 р.; про не цСЦлком порСЦвняннСЦ результати промСЦжного перепису 1996 р. ми розповСЦмо далСЦ) визначили свою етнСЦчнСЦсть як просто "канадцСЦтАЭ. Серед решти, що усвСЦдомили свою специфСЦчну етнСЦчнСЦсть 97,2% канадцСЦв,

3,9% вСЦднесли себе до корСЦнних народСЦв Канади (СЦндСЦанцям СЦ СЦнуСЦтам-ескСЦмосам);

23,5% вказали на своСФ "чисто-французькетАЭ походження;

29,4% - на "чисто-британськетАЭ походження (англСЦйське, шотландське, СЦрландське чи валСЦйське);

4,1% - на змСЦшане британське СЦ французьке;

2,2% - на британське СЦ/чи французьке, змСЦшане з представниками СЦнших етнСЦчних груп;

121

Саме це останнСФ угруповання, частка якого в населеннСЦ Канади стабСЦлСЦзувалися СЦ навСЦть маСФ тенденцСЦю до деякого росту, виявляючи визначену опСЦрнСЦсть до асимСЦляцСЦСЧ, визначаСФ видиму "мозаСЧчнСЦстьтАЭ канадського суспСЦльства. До неСЧ примикаСФ СЦ частина змСЦшаноСЧ в етнСЦчному вСЦдношеннСЦ групи, багато представникСЦв якоСЧ з гордСЦстю зберСЦгають СЦ навСЦть культивують етнокультурнСЦ коренСЦ хоча б СЦ "частинитАЭ своСЧх предкСЦв. Наприклад, уродженець росСЦйсько-англСЦйськоСЧ родини звичайно виявляСФ особливу цСЦкавСЦсть до росСЦйськоСЧ культури СЦ вважаСФ себе скорСЦше "росСЦйським канадцемтАЭ. "КанадскСЦстьтАЭ СЦ навСЦть "англоканадскостьтАЭ такоСЧ людини природна СЦ не пСЦддаСФться сумнСЦву, а кревний звтАЩ122

Характерно, що стосовно представникСЦв небританськоСЧ СЦ нефранцузький етнСЦчних груп у КанадСЦ прийнятий термСЦн "етнСЦчне визначення + канадцСЦтАЭ. Тобто замСЦсть звичних з погляду росСЦйськоСЧ мови СЦ сприйняття термСЦнСЦв "канадськСЦ украСЧнцСЦтАЭ ("украСЧнцСЦ, що живуть у КанадСЦтАЭ), "канадськСЦ китайцСЦтАЭ СЦ т.д., прийняте (полiткорректно) говорити "украСЧнськСЦ канадцСЦтАЭ, "китайськСЦ канадцСЦтАЭ СЦ т.д., що здаСФться трохи нелогСЦчним, але вСЦдбиваСФ СЧхнСФ сприйняття навколишнСЦм суспСЦльством, як СЦ самосприйняття: це канадцСЦ такого-то походження. Але насамперед -123

Над етнСЦчна, - чи, якщо завгодно, суперетнСЦчна - нацСЦональна СЦдея Канади заслуговуСФ великоСЧ уваги СЦнших багатонацСЦональних держав, СЦ в першу чергу - настСЦльки схожоСЧ на неСЧ РосСЦСЧ, а точнСЦше - того СФвразСЦйського спСЦвтовариства народСЦв, що органСЦчно склалося на бСЦльшСЦй частинСЦ територСЦСЧ колишнього СРСР, СЦ настСЦльки раптово розпалося внаслСЦдок кризи лише однСЦСФСЧ з СЧСЧ СЦдей, що поСФднували, (СЦ не встигнувши усвСЦдомити того, що СФ й СЦншСЦ -124

Вперше у свСЦтСЦ проголошена Канадою в 1971 роцСЦ, полСЦтика багатокультурностСЦ була юридично закрСЦплена прийнятим федеральним парламентом у 1988 роцСЦ "канадським Актом про багато культурнСЦстьтАЭ, що дотепер не маСФ мСЦжнародних паралелей.

РЖснуСФ в науцСЦ думка, що Канада -125

126

Не можна категорично не погоджуватися з даним твердженням. Але величезний внесок у будСЦвництво полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ канадцями все ж таки зроблений, чого заперечувати не можна. Головна заслуга канадцСЦв полягаСФ саме в дотриманнСЦ того принципу, про який ми говорили вище - а саме - принцип громадянства.

Уся Канада забарвлена рСЦзними кольорами - рСЦзними етносами. Кожне мСЦсто вражаСФ своСФю строкатСЦстю. Так, на приклад, Торонто -127128

Уся ця велика кСЦлькСЦсть багатоетнСЦчних мСЦст, з багатьма етнСЦчними меншинами та спСЦльнотами, якСЦ мають усСЦ можливостСЦ для вСЦльного СЦснування та самодостатнього життя свСЦдчить лише про правильну нацСЦональну полСЦтику Канади; про правильнСЦ кроки, до яких вдаСФться полСЦтична елСЦта Канадського Парламенту для ефективного будСЦвництва полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ.

Усе це вСЦдповСЦдаСФ головним цСЦлям канадськоСЧ нацСЦональноСЧ полСЦтики розвитку багатокультурностСЦ заради досягнення нацСЦональноСЧ СФдностСЦ та культурного взаСФмозбагачення канадцСЦв. Отже, данСЦ цСЦлСЦ полягають у наступному:

- пСЦдтримка етнокультурних груп;

- допомога в подоланнСЦ ними бартАЩСФрСЦв на шляху СЧхньоСЧ участСЦ в життСЦ всСЦСФСЧ Канади;

- допомога у вивченнСЦ ними офСЦцСЦйних мов краСЧни;

- заохочення культурних обмСЦнСЦв мСЦж групами в СЦнтересах досягнення загальнонацСЦональноСЧ СФдностСЦ.

Лише, при досягненнСЦ усСЦх вище поставлених задач, можна говориту про ефективно дСЦючу полСЦтичну нацСЦю.

Даний канадський, на нашу думку, позитивний досвСЦд формування та становлення полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ, би бути використаний при розробцСЦ нацСЦональноСЧ полСЦтики в не менш багатокультурнСЦй та полСЦетнСЦчнСЦй державСЦ - РосСЦйськСЦй ФедерацСЦСЧ.

Ведучи ж мову про РосСЦйську ФедерацСЦю та про росСЦйську полСЦтичну нацСЦю, важливо зробити наголос на тому, що тут полСЦтична нацСЦя ще не сформована. Вона пройшла вже деякСЦ етапи свого формування (на вСЦдмСЦну вСЦд украСЧнськоСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ, яка тСЦльки пройшла етап "зародженнятАЭ зачаття?). Тепер треба утвердитися у менталСЦтетСЦ росСЦйського народу, СЦ строго дотримуватися принципу багатонацСЦональностСЦ у суспСЦльствСЦ, що веде за собою прСЦоритетну роль громадянства. Для цього треба, було б бажано, по можливостСЦ, уникати мСЦжнацСЦональнСЦ сутички, якСЦ, на жаль, СЦ на сьогоднСЦ ще мають мСЦiе у РосСЦйськСЦй ФедерацфСЦСЧ.

Ще в "ПовСЦстСЦ времСЦнних лСЦттАЭ вказувалося на полСЦетнСЦчнСЦсть, багатонацСЦональнСЦсть РосСЦСЧ, де поряд СЦз руссо-словтАЩ129

АналСЦз цього досвСЦду говорить про наступне: а) якщо рСЦзнСЦ етноси, СЧхнСЦ представники сторСЦччями живуть в однСЦй державСЦ, у загальному соцСЦально-економСЦчному СЦ культурному середовищСЦ, то формування СЧхньоСЧ спСЦльностСЦ як народу, як громадян, як спСЦввСЦтчизникСЦв обтАЩ130

Досить небезпечним для багатонацСЦональноСЧ, полСЦетнСЦчноСЧ держави - СФ розрив мСЦж етнонацСЦональною та полСЦтико-громадянською сутнСЦстю людини, СЧхнСФ протиставлення. У цьому випадку розвертаСФться дискримСЦнацСЦя людей у рСЦднСЦй державСЦ за етнонацСЦональнлю ознакою. А за цим випливають революцСЦСЧ, конфлСЦкти, СЦ розшарування держав, що перериваСФ в цСЦлому процес розвитку етносСЦв, формування з них етнонацСЦй, СЧхнСФ обтАЩСФднання в традицСЦйну спСЦльнСЦсть -131

На початку ХХ столСЦття в умовах царського самодержавства стало неможливим формування хоча СЦ пСЦдготовленоСЧ по багатьом параметрам спСЦльностСЦ росСЦйського народу -132) Отже, зруйнувалася СЦсторична етнонацСЦональна основа росСЦйськоСЧ спСЦльностСЦ як полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ.

Але, незважаючи на це, у справСЦ становлення спСЦльностСЦ людей - радянського народу - на СФдиних економСЦчних СЦ духовних основах безперечно було багато досягнуто. Вдалося зробити чимало у формуваннСЦ росСЦйськоСЧ спСЦльностСЦ народСЦв у радянському варСЦантСЦ, але це вСЦдбувалося не саме по собСЦ - а на основСЦ, насамперед, досягнень СЦ цСЦнностей СЦсторичного минулого спСЦльностСЦ народСЦв СЦ громадян.

КонцепцСЦя про формування новоСЧ СЦсторичноСЧ спСЦльностСЦ людей - радянського народу дСЦйсно мала пСЦд собою серйознСЦ пСЦдстави. СпСЦльнСЦсть народСЦв Радянського Союзу, росСЦйського народу в культурно-мовнСЦй СЦ в соцСЦально-економСЦчнСЦй сферах СЦстотно змСЦцнилася за роки спСЦльного життя, незважаючи на всСЦ труднощСЦ СЦ трагедСЦСЧ полСЦтичних процесСЦв. Прикладом життСФвостСЦ СЦ життСФздатностСЦ цСЦСФСЧ спСЦльностСЦ безперечно стала перемога радянського народу як цСЦлСЦсного утворення у ВеликСЦй ВСЦтчизнянСЦй вСЦйнСЦ. Радянський народ як мСЦжнацСЦональна спСЦльнСЦсть людей знайшов стСЦйкСЦсть до зовнСЦшнСЦх погроз. Це важлива ознака полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ. ВзаСФмне прагнення СЦ духовна спСЦльнСЦсть росСЦян, украСЧнцСЦв, бСЦлорусСЦв, казахСЦв, грузин, азербайджанцСЦв, вСЦрмен СЦ багатьох СЦнших -133 РЖ незважаючи, на всСЦ перепони, народи СЦсторичноСЧ РосСЦСЧ довели, що вони здатнСЦ жити СЦ розвиватися в статусСЦ суперетнСЦчноСЧ СЦ мСЦжетнСЦчноСЧ СФдностСЦ.

СьогоднСЦ ж у РосСЦйськСЦй ФедерацСЦСЧ складаСФться трохи СЦнша картина. Народи СЦсторичноСЧ РосСЦСЧ, СЧхня полСЦтика та поведСЦнка, останнСЦм часом якраз вказуСФ на протилежне. ДеякСЦ народи не здатнСЦ та не мають бажання жити та розвиватися у мСЦжетнСЦчнСЦй СФдностСЦ. Вони не бачать свого майбутнього поряд СЦз РосСЦйською ФедерацСЦСФю, не мають бажання бачити себе одним цСЦлим з цСЦСФю державою. Як результат - вимагають незалежностСЦ (на жаль, це вСЦдбуваСФться не завжди мирним шляхом). Що характерно також для сьогоднСЦшньоСЧ РосСЦСЧ -134 А в рядСЦ республСЦк у вСЦдповСЦдь в усьому обвинувачуються росСЦяни, на них переноситься провина полСЦтичних режимСЦв. РЖ все це замСЦсть того, щоб сказати, що була одна краСЧна, один народ, отже, загальними були СЦ багато досягнень, СЦ трагедСЦСЧ, незважаючи на полСЦтичну надбудову. РЖсторСЦю СФдиноСЧ краСЧни, СФдиного народу не можна подСЦляти на росСЦйську чи неросСЦйську.

У сучасних умовах постаСФ лише одна задача для росСЦйського народу -135 У росСЦйських народСЦв, обтАЩСФднаних у СФдиний багатонацСЦональний народ РосСЦйськоСЧ ФедерацСЦСЧ, загальна СЦсторСЦя, загальнСЦ соцСЦально-полСЦтичнСЦ традицСЦСЧ, взаСФмно адаптована ментальнСЦсть, сприйняття явищ СЦ процесСЦв, загальна економСЦчна база, вСЦд стану якоСЧ залежить реалСЦзацСЦя соцСЦально-економСЦчних прав СЦ свобод кожного росСЦянина, взаСФмозалежна культура СЦ загальна росСЦйська мова СЦ багато СЦнших загальноспСЦльних ознак, що у СФдинСЦй державСЦ вСЦдбиваються в загальногромадянських почуттях СЦ цСЦннСЦсних орСЦСФнтацСЦях. РЖ головне для тут - волевиявлення багатонацСЦонального народу РосСЦйськоСЧ ФедерацСЦСЧ, що СФ джерелом "ади СЦ носСЦСФм суверенСЦтету. РДднСЦсть рСЦзноманСЦття - от формула (цей же принцип пануСФ у Канадському суспСЦльствСЦ) життСФдСЦяльностСЦ росСЦйського народу, росСЦйськоСЧ нацСЦСЧ-держави в перспективному планСЦ. Для цього, насамперед, потрСЦбна полСЦтика будСЦвництва солСЦдарного народу СЦ солСЦдарного суспСЦльства, де кожна людина, незалежно вСЦд нацСЦональноСЧ приналежностСЦ, СЦ кожен народ, незалежно вСЦд чисельностСЦ, будуть себе почувати членами однСЦСФСЧ родини, однСЦСФСЧ нацСЦСЧ, однСЦСФСЧ громадянськоСЧ нацСЦональностСЦ. Шлях РосСЦйськоСЧ ФедерацСЦСЧ -136

Так само, як ми скажемо СЦ про украСЧнську полСЦтичну нацСЦю, - не можна критикувати СЧСЧ занадто категорично. ПорСЦвняно з украСЧнською полСЦтичною нацСЦСФю, тут, звичайно, на наш погляд, перспективи бСЦльш обднадСЦйливСЦшСЦ. Не дивлячись на деякСЦ мСЦжетнСЦчнСЦ конфлСЦкти, що мають мСЦiе в РосСЦйськСЦй ФедерацСЦСЧ, на расовСЦ та нацСЦональнСЦ гноблення (у деяких випадках) бСЦльша частина росСЦйського народу (не етносу, а саме - народу!) мають на метСЦ консолСЦдуватися СЦ створити мСЦцну потужну державу, яку у свСЦтСЦ всСЦ поважатимуть. На вСЦдмСЦну, вСЦд нашоСЧ, украСЧнськоСЧ нацСЦСЧ, тут, у РосСЦСЧ, патрСЦотизм сягнув свого найвищого рСЦвня. Тут, не маСФ подСЦлу на бСЦло-голубих та помаранчевих, тут нема "двох народних президентСЦвтАЭ, кожний з яких намагаСФться повести державу у рСЦзнСЦ боки. Тут, СФ повага до керСЦвництва своСФСЧ держави, СФ пСЦдтримка народу. РЖ, нехай, деколи це може здатися ознакою авторитаризму, та найбСЦльшою та найважливСЦшою задачею РосСЦйськоСЧ ФедерацСЦСЧ - СФ "збираннятАЭ громадян, народу, держави в нацСЦю. ШовСЦнСЦзм чи нацСЦоналСЦзм не створюють нацСЦю. НацСЦю створюють воля СЦ патрСЦотизм. КраСЧнСЦ потрСЦбнСЦ переконливСЦ, загальнСЦ для всСЦх нацСЦональностей СЦдеСЧ росСЦйського патрСЦотизму, здатнСЦ змСЦцнювати росСЦйську нацСЦю, мобСЦлСЦзувати СЧСЧ в цСЦлому на демократичнСЦ реформи. Не буваСФ СФдиноСЧ нацСЦСЧ без спСЦльних переживань СЦ перемог, без нацСЦонального СЦ людського достоСЧнства. "Не потрСЦбна менСЦ нацСЦя, якщо вона давить на мене, заважаСФ менСЦ, тисне на моСЧ людське достоСЧнство. Не хочу СЦ держави, що буде придушувати моСЧ права СЦ свободи, замСЦсть того, щоб СЧх захищати. Але я буду почувати себе погано в цСЦй краСЧнСЦ, якщо не "аштований мСЦй рСЦд, мСЦй народ, а значить СЦ моя батькСЦвщина, моя держава. РДдина нацСЦя - це, насамперед, одна родина, СФдиний дух. КраСЧнСЦ потрСЦбна полСЦтика "збираннятАЭ РосСЦСЧ, СЧСЧ народСЦв СЦ територСЦй, а не проекти збСЦльшення субтАЩСФктСЦв, обтАЩ137

Президент РосСЦйськоСЧ ФедерацСЦСЧ ПутСЦн В.В. неодноразово говорив про ефективнСЦсть СЦ СФднСЦсть федеративноСЧ багатонацСЦональноСЧ держави. ВСЦн звтАЩ138 В остаточному пСЦдсумку СЦ головним чином ефективнСЦсть держави -139140

"РДднСЦсть у рСЦзноманСЦттСЦтАЭ - слова, вибитСЦ на гербСЦ АвтономноСЧ республСЦки Крим, виявляють собою полСЦтичний принцип. Але полСЦтична форма зтАЩявиться тСЦльки в момент СЦнституцСЦоналСЦзацСЦСЧ механСЦзмСЦв, що вСЦдповСЦдають за солСЦдарнСЦсть усСЦх субтАЩСФктСЦв полСЦтичноСЧ гри. Тому не окремСЦ СЦ призначенСЦ, а багато хто й обранСЦ повиннСЦ брати участь у додаваннСЦ новоСЧ полСЦтичноСЧ форми. З чого випливаСФ, що краСЧнСЦ необхСЦдна рамкова СЦдентичнСЦсть, що звтАЩязуСФ рСЦзне в СФдиний полСЦтичний органСЦзм.

Такою СЦдентичнСЦстю не може виступити нСЦ расова, нСЦ етнСЦчна, нСЦ релСЦгСЦйна. Такою СЦдентичнСЦстю може стати тСЦльки громадянська -141

БагатонацСЦональна та багатоконфесСЦйна РосСЦя може бути обтАЩСФднана на основСЦ однСЦСФСЧ СЦдеСЧ, СЦдеологСЦСЧ. ПатрСЦотизм - любов до БатькСЦвщини, - СЦ СФдиний на сьогоднСЦшнСЦй день центр притягання представникСЦв рСЦзних народСЦв, що проживають на територСЦСЧ РосСЦйськоСЧ ФедерацСЦСЧ, рСЦзних культур, полСЦтичних поглядСЦв СЦ соцСЦальних прошаркСЦв.

Формування СФдиноСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ СФ найважливСЦшою метою сьогоднСЦшньоСЧ РосСЦСЧ, метою, досягнення якоСЧ мСЦнСЦмСЦзуСФ будь-якСЦ вСЦдцентровСЦ СЦ руйнСЦвнСЦ настроСЧ, що СЦснують у сьогоднСЦшньому росСЦйському суспСЦльствСЦ.

Отже, проаналСЦзувавши деякСЦ полСЦтичнСЦ нацСЦСЧ, а саме - американську, канадську та полСЦтичну, можемо СЧх дещо порСЦвняти. Не даремно, автор росставив СЧх саме таким чином. На наду думку, полСЦтична науцСЦя в АмерицСЦ, на сьогоднСЦшнСЦй день СФ найбСЦльш ефективною та довершенною. Про СполученСЦ Штати Америки, як тут не йдеться. Мова йде лише про американську полСЦтичну нацСЦю. У цьому Америка СФ найсильнСЦшою у свСЦтСЦ. Тут найвищий рСЦвень патрСЦотизму, СФдностСЦ суспСЦльства, як за СЦдеологСЦчними, так СЦ за полСЦтичними ознаками, тут пануСФ повага до прав людини, незалежно вСЦд СЧСЧ расових чи етнСЦчних ознак. Людина тут - по-перше - громадянин Америки.

Що ж до Канади, то тут стан полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ, на наду думку, дещо вСЦдрСЦзняСФться. Насамперед, у КанадСЦ пануСФ, таке собСЦ, бСЦполярне суспСЦльство. Головними субтАЩСФктами полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ СФ англоканадцСЦ та франкоканадцСЦ. КрСЦм них, тут, ще бСЦльше 100 етносСЦв, але саме вони СФ визначальником нацСЦональноСЧ полСЦтики Канади. ПолСЦтична нацСЦя тут, в принципСЦ, вже сформована (хоча деякСЦ дослСЦдники СЦз цим не погоджуються). Про це свСЦдчить ряд обставин, якСЦ створили громадянське суспСЦльство з усСЦма складовими елементами. Тут, принцип етнСЦчностСЦ вже витСЦснений принципом громадянство. Одним СЦз крокСЦв, що цьому передували, СФ затверджена у 1971 роцСЦ концепцСЦя багатокультурностСЦ, визначила Канаду як багатокультурне суспСЦльство в рамках анголо-французькоСЧ двомовностСЦ СЦ встановила посаду мСЦнСЦстра з багатокультурностСЦ.

УкраСЧнська полСЦтична нацСЦя: процес СЧСЧ становлення та перспективи

Як говорилося у попередньому роздСЦлСЦ полСЦтична нацСЦя вже СЦснуСФ у багатьох державах. УкраСЧнська держава поки що тСЦльки готуСФться до того, що б гСЦдно "зустрСЦтитАЭ полСЦтичну нацСЦю у себе в суспСЦльствСЦ. Говорячи про долю украСЧнськоСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ, треба сказати, що найкращим ТСрунтом, де б вона "прийняласятАЭ було б громадянське, багатонацСЦональне суспСЦльство. СьогоднСЦ, на нашу думку, СФ потреба у створеннСЦ такого суспСЦльства в УкраСЧнСЦ.

Уже шСЦстнадцятий рСЦк СЦснуСФ незалежна держава УкраСЧна, але бСЦльшСЦсть науковцСЦв розумСЦють, що украСЧнська нацСЦя, у СФвропейському розумСЦннСЦ цього слова, ще не сформована. У цьому немаСФ нСЦчого дивного: як правило, держави створювали "пСЦд себетАЭ нацСЦСЧ, а не навпаки. НСЦхто (чи майже нСЦхто) не сумнСЦваСФться в СЦснуваннСЦ украСЧнського етносу, вСЦдмСЦнного вСЦд росСЦйського або бСЦлоруського. Але етнСЦчнСЦ украСЧнцСЦ складають три чвертСЦ населення краСЧни, а СЦншСЦ громадяни краСЧни до титульного етносу не належать. Що ж СЧх може обтАЩСФднати з украСЧнцями в СФдину спСЦльноту?

НацСЦя, вСЦдповСЦдно до сучасних уявлень, тАФ це "сукупнСЦсть людей, що мають "асне СЦмтАЩя, загальну СЦсторичну територСЦю, загальнСЦ мСЦфи й СЦсторичну памтАЩять, масову суспСЦльну культуру, загальну економСЦку й однаковСЦ для всСЦх членСЦв юридичнСЦ права й обовтАЩ142

У реальному життСЦ зовсСЦм не всСЦ полСЦтичнСЦ нацСЦСЧ можуть цСЦлком вСЦдповСЦдати цьому СЦдеалу, але бСЦльшСЦй частинСЦ вимог, пропонованих до нацСЦСЧ, вони все-таки вСЦдповСЦдають. УкраСЧнська ж нацСЦя не пСЦдпадаСФ пСЦд це поняття за жодним параметром. Усе ще досить високий у нас вСЦдсоток людей, що розглядають нове державне утворення як тимчасове, тАФ вони бажали б бути громадянами СЦншоСЧ краСЧни, з СЦншою назвою й СЦншою територСЦСФю. Важко в умовах перехСЦдноСЧ економСЦки СЦ господарськоСЧ кризи говорити про економСЦчну самостСЦйнСЦсть СЦ, тим бСЦльше, про самодостатнСЦсть УкраСЧни. ТСЦльки економСЦчна СЦ полСЦтична стабСЦльнСЦсть, СЦ встановлення добросусСЦдських, заснованих на взаСФмнСЦй повазСЦ СЦ довСЦрСЦ, вСЦдносин з краСЧнами СНД, РДвросоюзу та РосСЦСЧ, зокрема, створять умови, коли можна буде говорити про наявнСЦсть територСЦальноСЧ й економСЦчноСЧ СФдностСЦ УкраСЧни. Але навСЦть тодСЦ залишаться серйознСЦ проблеми. Як бути з СЦсторичною памтАЩяттю, загальними мСЦфами, культурою СЦ, звичайно ж, з рСЦвноправнСЦстю? УсСЦ цСЦ гуманСЦтарнСЦ проблеми прямо повтАЩязанСЦ з основною темою даноСЧ магСЦстерськоСЧ роботи, СЦ вСЦд СЧхнього вирСЦшення залежить чи буде сформована украСЧнська полСЦтична нацСЦя, або СЦншими словами, СФдина багатонацСЦональна громада УкраСЧни. У досягненнСЦ цСЦСФСЧ мети зацСЦкавленСЦ всСЦ основнСЦ полСЦтичнСЦ сили УкраСЧни, але от у питаннСЦ про те, як цього домогтися, СФдностСЦ на сьогоднСЦ немаСФ.

У кожнСЦй краСЧнСЦ процес державотворення вСЦдбуваСФться за допомогою тСЦСФСЧ чи СЦншоСЧ концепцСЦСЧ. Кожна держава вправСЦ обирати саме ту концепцСЦю, яку вважаСФ за потрСЦбне. Так, СЦснують, принаймнСЦ, двСЦ актуальнСЦ на сьогоднСЦ концепцСЦСЧ побудови держави та громадянського суспСЦльства у ньому, а саме - це нацСЦоналСЦстична концепцСЦя та така, яка бере за основу принцип громадянства та рСЦвностСЦ. БСЦльш продуктивною, на наш погляд, може стати робота над другою, принципово вСЦдмСЦнною вСЦд нацСЦоналСЦстичноСЧ, концепцСЦСФю побудови громадянського суспСЦльства в УкраСЧнСЦ. Тобто, варто вСЦдмовитися вСЦд СЦдеСЧ надання переваг одному етносу, нехай навСЦть титульному, на користь принципу поваги прав особистостСЦ СЦ визнати, що громадянське суспСЦльство в нашСЦй краСЧнСЦ може бути лише полСЦетнСЦчним, полСЦкультурним СЦ багатомовним. Держава жодним чином не повинна тиснути на громадянина УкраСЧни в тому, що стосуСФться його етнСЦчноСЧ, мовноСЧ СЦ культурноСЧ самоСЦдентифСЦкацСЦСЧ. УсякСЦ спроби зробити такий тиск повиннСЦ розглядатися як порушення свобод СЦ прав людини. Саме такий пСЦдхСЦд вирСЦшення нацСЦональних проблем у багатонацСЦональних державах пропонуСФться сьогоднСЦ демократичною РДвропою, що зафСЦксовано в СФвропейських мСЦжнародно-правових документах, що вже ратифСЦкувала чи повинна ратифСЦкувати УкраСЧна.

Першим кроком у реалСЦзацСЦСЧ цих принципСЦв повинна стати СЧхня фСЦксацСЦя у вже прийнятих законодавчих актах, що безпосередньо стосуСФться даноСЧ теми. Насамперед, необхСЦдне жорстке дотримання Закону про мови. У ньому, як вСЦдомо, говориться, що "Кожна людина в УкраСЧнСЦ, незалежно вСЦд нацСЦонального походження СЦ нацСЦональноСЧ самоСЦдентифСЦкацСЦСЧ, мСЦiя проживання СЦ релСЦгСЦйних переконань, вправСЦ вСЦльно використовувати, вивчати СЦ пСЦдтримувати будь-яку мову. Кожна людина маСФ право вСЦльно обирати СЦ змСЦнювати свою приналежнСЦсть до будь-якоСЧ мовноСЧ групи, вважати себе двомовною чи багатомовною. ЦСЦ права СФ природними СЦ невСЦдтАЩ143 Закон передбачаСФ своСФрСЦдну "триповерховутАЭ систему, що повинна на практицСЦ забезпечувати всСЦм громадянам реалСЦзацСЦю цих прав. Державна мова тАФ украСЧнська; у регСЦонах, де компактно проживають нацСЦональнСЦ меншини, СЧхня мова може мати офСЦцСЦйний статус за рСЦшенням органСЦв мСЦiевого самоврядування. Як цьому законопроекту, так СЦ СЦншим подСЦбним законам, необхСЦдна суспСЦльна пСЦдтримка, що може забезпечити лише широкий рух за рСЦвноправнСЦсть СЦ полСЦетнСЦчне громадянське суспСЦльство, перед яким стояла б винятково важлива задача, яка вСЦдповСЦдаСФ часу та демократичним принципам, тАФ рСЦшуче протистояти будь-яким проявам агресивного нацСЦоналСЦзму СЦ ксенофобСЦСЧ.

У попереднСЦх роздСЦлах даного наукового дослСЦдження мова йшла про поняття "нацСЦятАЭ, зокрема, багато уваги для кращого розумСЦння поняття "полСЦтична нацСЦятАЭ, було придСЦлено етнСЦчнСЦй нацСЦСЧ. Що ж таке полСЦтична нацСЦя, якСЦ СЧСЧ елементи, яка СЧСЧ структура, спробуСФмо дослСЦдити нижче.

Ведучи мову про украСЧнську полСЦтичну нацСЦю (знов ж таки, поки що не сформовану, а таку, що перебуваСФ на етапСЦ свого "зачаттятАЭ), звернемо увагу на процес СЧСЧ формування. СьогоднСЦ, а також "вчоратАЭ полСЦтичнСЦ елСЦти, здебСЦльшого, провладнСЦ полСЦтичнСЦ лСЦдери багато акцентували уваги на важливостСЦ формування полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ в УкраСЧнСЦ.

Так, перший етап формування украСЧнськоСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ, на нашу думку, почався на рубежСЦ 90-х рр. XX ст. 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Акт про державний суверенСЦтет, а 24 серпня 1991 р. тАФ Акт проголошення незалежностСЦ УкраСЧни. 1 грудня 1991 р. вСЦдбувся ВсеукраСЧнський референдум, на якому народ пСЦдтвердив цей СЦсторичний вибСЦр (за схвалення Акта проголошення незалежностСЦ висловилися 92 % учасникСЦв голосування). Того ж дня було обрано й першого Президента держави.

В одному СЦз найперших Послань Президента до ВерховноСЧ Ради УкраСЧни говорилося "УкраСЧнський народ, реалСЦзуючи на початку 90-рокСЦв ХХ ст. вСЦкову мрСЦю про незалежнСЦсть СЦ "асну державу, уникнув спокуси втСЦлювати в життя гасло "УкраСЧна для украСЧнцСЦвтАЭ. НатомСЦсть було проголошено СЦ гарантовано рСЦвнСЦсть прав громадян новоСЧ держави, незалежно вСЦд СЧх етнСЦчного походження та вСЦросприйняттятАЭ. ДемократичнСЦ полСЦтико-правовСЦ засади розбудови украСЧнськоСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ знайшли адекватне тлумачення в КонституцСЦСЧ УкраСЧни. Зокрема, у третСЦй частинСЦ преамбули КонституцСЦСЧ право на самовизначення, проголошення незалежностСЦ УкраСЧни закрСЦплено не тСЦльки за "украСЧнською нацСЦСФютАЭ, а СЦ за "усСЦм УкраСЧнським народомтАЭ, пСЦдтверджуючи тим самим СЦснуючу обтАЩ144

ДемократичнСЦ полСЦтико-правовСЦ засади розбудови украСЧнськоСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ дСЦстали адекватне тлумачення у КонституцСЦСЧ УкраСЧни. Смисл визначення УкраСЧнського народу з великоСЧ лСЦтери включаСФ у себе як полСЦетнСЦчну специфСЦку населення УкраСЧни, так СЦ його громадянську, полСЦтичну сутнСЦсть тАФ рСЦвнСЦсть громадян усСЦх нацСЦональностей перед законом. БСЦльше того, в частинСЦ третСЦй преамбули КонституцСЦСЧ право на самовизначення, проголошення незалежностСЦ УкраСЧни закрСЦплено не тСЦльки за "украСЧнською нацСЦСФютАЭ, а й за "усСЦм УкраСЧнським народомтАЭ, чим пСЦдтверджено обтАЩ145

КрСЦм того, у статтСЦ 11 Основного Закону визнаСФться, що крСЦм титульноСЧ нацСЦСЧ тАФ146 Цим, на нашу думку, держава зняла проблему самоСЦдентифСЦкацСЦСЧ автохтонних нацСЦональних меншин УкраСЧни тАФ147 у напрямСЦ СЦнтеграцСЦСЧ в украСЧнське полСЦтичне суспСЦльство та запобСЦгаючи розвитковСЦ сепаратистських настроСЧв. Таким чином, можна твердити, що нацСЦональнСЦ меншини, поряд з украСЧнцями, на територСЦСЧ своСЧх "етноплаценттАЭ та "етноойкументАЭ перебувають "у себе вдоматАЭ, у своСФму "етнокультурному ареалСЦтАЭ СЦ СФ автохтонним (корСЦнним) населенням.

148

ПолСЦетнСЦчнСЦсть УкраСЧни проявляСФться в тому, що, за даними всеукраСЧнського перепису населення 2001 р., на СЧСЧ територСЦСЧ проживають представники понад 130 нацСЦональностей СЦ народностей. Серед них переважна бСЦльшСЦсть тАФ украСЧнцСЦ, чисельнСЦсть яких становила 37 млн. 541,7 тис., або 77,8 % вСЦд загальноСЧ кСЦлькостСЦ населення. За роки, що минули вСЦд перепису населення 1989 р., кСЦлькСЦсть украСЧнцСЦв зросла на 0,3 %, а СЧх питома вага серед жителСЦв УкраСЧни тАФ149

150

В УкраСЧнСЦ розселення етносСЦв маСФ виразну регСЦональну визначенСЦсть. НайбСЦльше росСЦян, наприклад, проживаСФ у схСЦдних областях тАФ ДонецькСЦй (38,2%), ЛуганськСЦй (39%), ХаркСЦвськСЦй (25,6%), а також на пСЦвднСЦ УкраСЧни (у ЗапорСЦзькСЦй областСЦ тАФ 24,7%, ОдеськСЦй тАФ 20,7%, ДнСЦпропетровськСЦй тАФ 17,6%, ХерсонськСЦй тАФ 14,1%, МиколаСЧвськСЦй тАФ 14,1%). Проте абсолютну бСЦльшСЦсть вони становлять лише в Криму тАФ151

На третСФ мСЦiе за чисельнСЦстю, яке ранСЦше займали СФвреСЧ, вийшли бСЦлоруси тАФ 275,8 тис. На четвертому мСЦiСЦ залишились молдавани тАФ 258,6 тис., причому переважна СЧх бСЦльшСЦсть проживаСФ у двох областях тАФ ОдеськСЦй СЦ ЧернСЦвецькСЦй. Досить значною етнСЦчною групою СФ болгари тАФ 204,6 тис., бСЦльшСЦсть СЧх проживаСФ в ОдеськСЦй СЦ ЗапорСЦзькСЦй областях. Майже вся грецька меншина (84,7%) сконцентрована в ДонецькСЦй областСЦ, румунська тАФ в ЧернСЦвецькСЦй та ЗакарпатськСЦй тАФ 75,9% СЦ 21,3% вСЦдповСЦдно. На ЗакарпаттСЦ проживають практично всСЦ угорцСЦ УкраСЧни, в ОдеськСЦй областСЦ тАФ152

РегСЦональна специфСЦка УкраСЧни визначаСФться ще й тим, що основний економСЦчний СЧСЧ потенцСЦал зосереджений у схСЦдному СЦ пСЦвденному регСЦонах, де СЦсторично домСЦнуСФ росСЦйська мова й культура, порСЦвняно з переважно украСЧномовними центральними СЦ майже суцСЦльно украСЧномовними захСЦдними територСЦями. Як пСЦдрахували фахСЦвцСЦ НацСЦонального СЦнституту стратегСЦчних дослСЦджень, у 2001 тАФ153


ВСЦдповСЦдно до такого розшарування в етнСЦчнСЦй та економСЦчнСЦй сферах, спостерСЦгаСФться суттСФва розбСЦжнСЦсть позицСЦй регСЦонСЦв з деяких питань, насамперед - загальнонацСЦонального характеру, на приклад, стосовно державноСЧ мови, вибору суспСЦльно-полСЦтичноСЧ моделСЦ та геополСЦтичного вектора, розколу у православтАЩСЧ тощо. РСЦзноспрямованСЦсть економСЦчних потреб та СЦнтересСЦв регСЦонСЦв з рСЦзними мовно-культурними орСЦСФнтацСЦями може спричинити активСЦзацСЦю сепаратистських тенденцСЦй.

Не дивлячись на усСЦ цСЦ розбСЦжностСЦ, украСЧнська полСЦтична нацСЦя, звичайно ж, маСФ СЦ позитивну динамСЦку.

ПередусСЦм, про це свСЦдчить пСЦдтримка громадянами незалежностСЦ УкраСЧни. Як показують дослСЦдження, проведенСЦ КиСЧвським мСЦжнародним СЦнститутом соцСЦологСЦСЧ, попри катастрофСЦчне зниження рСЦвня доходСЦв бСЦльшостСЦ населення пСЦсля 1991 р., частка прихильникСЦв незалежностСЦ держави серед СЧСЧ дорослого населення жодного року не знижувалася до критичного рСЦвня у 50%. Перше, найзначнСЦше зниження кСЦлькостСЦ прихильникСЦв незалежностСЦ вСЦдбулося у першСЦ два роки пСЦсля розпаду СРСР (коли вирувала гСЦперСЦнфляцСЦя), сягнувши до початку 1994 р. найнижчого за всСЦ роки незалежностСЦ рСЦвня тАФ 56%. Друге зниження рСЦвня пСЦдтримки незалежностСЦ вСЦдбулося впродовж 1997 р., а особливо 1998 р. внаслСЦдок свСЦтовоСЧ фСЦнансовоСЧ кризи. ОстаннСФ зниження пСЦдтримки незалежностСЦ було зафСЦксовано в груднСЦ 2001 тАФ154

Ще одним знаковим феноменом суспСЦльноСЧ свСЦдомостСЦ СФ ставлення населення УкраСЧни до украСЧнськоСЧ мови, яка, маючи статус державноСЧ, СФ важливим чинником формування украСЧнськоСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ. ДосвСЦд людства протягом тисячолСЦть переконливо доводить, що мова обтАЩСФднуСФ народи у нацСЦСЧ й змСЦцнюСФ державу. Держава без своСФСЧ мови втрачаСФ СЦстотнСЦ ознаки суверенСЦтету - культурного та СЦнформацСЦйного, зрештою засадничо-СЦдеологСЦчного.

Отже, мовна консолСЦдацСЦя украСЧнського суспСЦльства потребуСФ не полСЦтики закликСЦв, умовлянь, звинувачень СЦ тому подСЦбного емоцСЦйного тиску, а стратегСЦСЧ розширення та поглиблення украСЧнського смислового СЦнформацСЦйного поля.

СьогоднСЦ мовна ситуацСЦя в УкраСЧнСЦ маСФ таку тенденцСЦю: збСЦльшилася кСЦлькСЦсть тих, хто спСЦлкуСФться у своСЧй родинСЦ переважно украСЧнською мовою (з 36,7% у 1994 р. до 38,1% у 2003 р.); зменшилася кСЦлькСЦсть тих, хто спСЦлкуСФться переважно росСЦйською мовою (з 32,4% у 1994 р. до 25,2% у 2003 р.); збСЦльшилася кСЦлькСЦсть тих, хто спСЦлкуСФться обома мовами, залежно вСЦд обставин -155

НайефективнСЦшими методами реального пСЦдвищення авторитету украСЧнськоСЧ мови СФ створення у суспСЦльствСЦ таких умов, за яких нею говорити було б не просто необхСЦдно, а корисно - для картАЩСФри, СЦнформацСЦйного обмСЦну, роботСЦ на комптАЩютерСЦ тощо.

СьогоднСЦ украСЧнська мова не повнСЦстю виконуСФ свою комунСЦкативну функцСЦю у науцСЦ, технСЦцСЦ, на виробництвСЦ, у дСЦлових стосунках, в освСЦтСЦ та СЦнших сферах суспСЦльного життя, бо не охоплюСФ номенклатури понять, вироблених свСЦтовою цивСЦлСЦзацСЦСФю останнСЦм часом у технСЦцСЦ, науцСЦ, виробництвСЦ, суспСЦльно-економСЦчних вСЦдносинах. Тому необхСЦдно зосередити увагу на "перекладСЦтАЭ цСЦлих галузей науки, культури, виробництва, багатьох сфер суспСЦльного життя на украСЧномовнСЦ смисли. УкраСЧнське мовознавство маСФ бути свСЦдоме цСЦСФСЧ проблеми СЦ посилено працювати над укладанням галузевих термСЦнологСЦчних словникСЦв та необхСЦдними перекладами кращих досягнень свСЦтовоСЧ думки. У цСЦлому ж можна говорити про необхСЦднСЦсть розробки та реалСЦзацСЦСЧ загальноСЧ державноСЧ стратегСЦСЧ мовно-СЦнформацСЦйного суверенСЦтету УкраСЧни. Це одна з найважливСЦших функцСЦй украСЧнськоСЧ елСЦти. Проблема не в тому, що необхСЦдно "впроваджуватитАЭ украСЧнську мову в росСЦйськомовних регСЦонах Сходу СЦ ПСЦвдня, а в тому, як зробити, щоб говорити украСЧнською було не тСЦльки престижно, необхСЦдно СЦ вигСЦдно. ПостаСФ питання - як зробити так, щоб у рСЦзних народСЦв, етносСЦв, якСЦ проживають на територСЦСЧ УкраСЧни виникало бажання спСЦлкуватися украСЧнською мовою - СЦ не тСЦльки в державних установах, але й в побутСЦ. А для цього необхСЦдно пСЦдняти рСЦвень нацСЦональноСЧ свСЦдомостСЦ. РЖ знов ж таки, - не тСЦльки у титульного етносу, але й нацСЦональних меншин. А, як вСЦдомо, СЦснуСФ поширена думка, що однСЦСФю з головних причин нацСЦональноСЧ невизначеностСЦ бСЦльшостСЦ громадян УкраСЧни СФ саме недостатнСЦй рСЦвень нацСЦональноСЧ самосвСЦдомостСЦ.

СоцСЦологСЦчнСЦ данСЦ, наведенСЦ рСЦзними дослСЦдниками (зокрема тАФ156 показують, що бСЦльшСЦсть росСЦян, наприклад у ЛьвовСЦ СЦ КиСФвСЦ, постСЦйно користуСФться украСЧнськими засобами масовоСЧ СЦнформацСЦСЧ. Щодо радСЦо таких у ЛьвовСЦ 64%, а в КиСФвСЦ тАФ 70%, щодо телебачення тАФ вСЦдповСЦдно 74% СЦ 75%, щодо газет СЦ журналСЦв тАФ 58% СЦ 68%. НавСЦть у ССЦмферополСЦ 27% росСЦян слухають украСЧнське радСЦо, 33% тАФ дивляться украСЧнське телебачення СЦ 17% тАФ157 однак на нацСЦональному радСЦо украСЧнська мова посСЦдаСФ належне СЧй мСЦiе, вона також маСФ зростаючу тенденцСЦю домСЦнувати й на телебаченнСЦ.

НайпоказовСЦшим у дослСЦдженнСЦ Дж. Бремера СФ те, як ставляться росСЦяни в УкраСЧнСЦ до украСЧнськоСЧ освСЦти своСЧх дСЦтей: 54% росСЦян у ЛьвовСЦ СЦ 65% у КиСФвСЦ погоджуються, щоб СЧхнСЦ дСЦти навчалися в украСЧнських школах, майже всСЦ росСЦяни у ЛьвовСЦ СЦ КиСФвСЦ (96% СЦ 91%) вважають, що СЧхнСЦ дСЦти повиннСЦ вСЦльно володСЦти украСЧнською мовою. Отже, майбутнСФ своСЧх дСЦтей в УкраСЧнСЦ украСЧнськСЦ росСЦяни повтАЩ158

Заслуговують на увагу соцСЦологСЦчнСЦ дослСЦдження щодо стану СЦ перспективи розвитку мСЦжнацСЦональних вСЦдносин у ДонецькСЦй областСЦ (В. МозговийтАЪ Т. Болбат та СЦншСЦ). ОдержанСЦ данСЦ дозволили зробити висновоктАЪ що обтАЩ159

Проте, незважаючи на позитивну динамСЦку цСЦннСЦсних орСЦСФнтацСЦй населення УкраСЧни, масова свСЦдомСЦсть СЧСЧ громадян залишаСФться суперечливою СЦ амбСЦвалентною. За даними опитування, проведеного РЖнститутом соцСЦологСЦСЧ НАН УкраСЧни в рамках соцСЦологСЦчного монСЦторингу "УкраСЧнське суспСЦльство: 1994 тАФ 2004тАЭ, тСЦльки 44,2% респондентСЦв торСЦк вважали себе перш за все громадянами УкраСЧни, 30,5% тАФ "мешканцем села, району чи мСЦста, в якому живетАЭ, 6,7% тАФ "мешканцем регСЦону (областСЦ чи кСЦлькох областей)тАЭ. Ще 10,7 % опитаних продовжують СЦдентифСЦкувати себе з неСЦснуючою уже державою тАФ160

161


АналСЦзуючи вищесказане, висновок полягаСФ у наступному: у масовСЦй свСЦдомостСЦ украСЧнського суспСЦльства полСЦтична, державна СЦдентифСЦкацСЦя не маСФ першорядного значення. Якщо в УкраСЧнСЦ СЦ розвиваСФться система СЦдентифСЦкацСЦСЧ украСЧнства, то це, скорСЦше, СЦдентифСЦкат не з розряду "держава тАФ громадянинтАЭ, а з розряду "краСЧна тАФ особистСЦстьтАЭ, "краСЧна тАФ спСЦльнотатАЭ. Головна тут тАФ суто територСЦальна, земляцька СЦдентичнСЦсть, близькСЦсть до землСЦ-годувальницСЦ, близькСЦсть до певного регСЦону. НавСЦть читаючи сучасну полСЦтичну пресу, часто можемо зустрСЦти такСЦ визначення, як "донецькСЦтАЭ, "харкСЦвськСЦтАЭ, "киСЧвськСЦтАЭ тАФ реальний розподСЦл украСЧнського соцСЦуму за умови вСЦдсутностСЦ нових механСЦзмСЦв консолСЦдацСЦСЧ суспСЦльства як СФдиноСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ.

РегСЦональнСЦ вСЦдмСЦнностСЦ УкраСЧни стали обтАЩСФктом полСЦтичних спекуляцСЦй та розмСЦнною монетою полСЦттехнологСЦй у ходСЦ виборчоСЧ компанСЦСЧ 2004 р. Як наслСЦдок маСФмо "викидтАЭ як на СходСЦ та ПСЦвднСЦ УкраСЧни, так СЦ на ЗаходСЦ латентних вСЦдмСЦнностей життСФдСЦяльностСЦ цих двох регСЦонСЦв тАФ економСЦчних, СЦсторичних, геополСЦтичних, релСЦгСЦйних, мовних, цСЦннСЦсних СЦ т.д.

Знов ж таки, говорячи про украСЧнську полСЦтичну нацСЦю, не можна говорити категорично - не слСЦд драматизувати СЧСЧ сьогоднСЦшнСЦй стан. Адже, для СЧСЧ стабСЦльного становлення та функцСЦонування необхСЦдний тривалий промСЦжок часу утвердження практики свСЦдомого громадянства. ШСЦстнадцятилСЦтня новСЦтня СЦсторСЦя УкраСЧни з СЧСЧ нерозвиненою державницькою традицСЦСФю (а отже, СЦсторично-державницькою СЦдентичнСЦстю) СЦ з традицСЦйно пануючим етнокультурним розумСЦнням нацСЦСЧ, це не той строк, за який може сформуватися полСЦтична нацСЦя. ПотрСЦбна послСЦдовна копСЦтка спСЦльна робота у цьому напрямСЦ як держави так СЦ елСЦти.

РД, звичайно, в УкраСЧнСЦ СЦ деякСЦ СЦншСЦ точки зору на цю проблему. Досить цСЦкавою та не безпСЦдставною СФ погляд СергСЦя МакСФСФва на питання полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ. ЗаввСЦддСЦлом РЖнституту соцСЦологСЦСЧ, доктор соцСЦологСЦСЧ СергСЦй МакеСФв, в РЖнтернет-газетСЦ "Прозора полСЦтикатАЭ в однСЦй СЦз своСЧх статей наголошуСФ на тому, що в УкраСЧнСЦ на сьогоднСЦшнСЦй день вже СФ полСЦтична нацСЦя; СЦ не одна, а - три (!).

162 на думку дослСЦдника, перша нацСЦя 21 листопада обрала своСЧм президентом - ВСЦктора Ющенка. РЗСЧ кСЦлькСЦсний склад оголосив КиСЧвський мСЦжнародний СЦнститут соцСЦологСЦСЧ та Центра А. Разумкова при пСЦдтримцСЦ фонду "ДемократичнСЦ СЦнСЦцСЦативитАЭ. ДанСЦ "екзит-полутАЭ говорили про наступне - 54% виборцСЦв пСЦдтримали В.Ющенка. Саме цСЦ "54%тАЭ вийшли на майдани СЦ вирСЦшили не визнавати "законнотАЭ обраного президента, на той час премтАЩСФр-мСЦнСЦстра. Перша краСЧна, за словами, МакСФСФва, розмСЦстилася на майданСЦ НезалежностСЦ у столицСЦ. Друга нацСЦя, кСЦлькСЦсно на багато менша за першу, але пСЦдконтрольна тСЦльки сама собСЦ, почуваючи себе у повнСЦй безпецСЦ, вСЦдсторонив себе вСЦд першоСЧ штиками силових структур, не вСЦдстороненою полСЦтичною глухотою та лицемСЦрством (дозволю собСЦ не погодитися з останнСЦм висловлюванням). У цСЦСФСЧ нацСЦСЧ, припускаСФ С. МакСФСФв, двСЦ "головитАЭ, а саме - ВСЦктор Янукович та Л. Кучма. Багато критики (деколи бруду) у данСЦй статтСЦ лунаСФ саме на "другутАЭ полСЦтичну нацСЦю.

Третя полСЦтична нацСЦя -163 ОстаннСФ фактично означаСФ культивування ненавистСЦ до СЦдеСЧ самовизначення, яке не може не бути нацСЦональним. Частину з них, подСЦбно "безсловесному грузу возили на "пСЦкнСЦкитАЭ та "екскурсСЦСЧтАЭ з вСЦдкрСЦпними талонамитАЭ. Участь у подСЦбних органСЦзацСЦях обернулася для таких людей полСЦтичною смертю, - як пише С. МакСФСФв.

З даноСЧ статтСЦ бачимо, що полСЦтичну украСЧнську нацСЦю (до речСЦ ще не сформовану), вже починають дСЦлити навпСЦл, в принципСЦ, так само, як намагаються подСЦлити СЦ УкраСЧнську державу. ЦСЦ думки та погляди досить поширенСЦ на сьогоднСЦшнСЦй день в засобах масовоСЧ СЦнформацСЦСЧ в УкраСЧнСЦ, СЦ це неабияким чином може пСЦдсвСЦдомо вплинути на масову свСЦдомСЦсть украСЧнського народу.

УкраСЧнська полСЦтична нацСЦя повинна формуватися на основСЦ СФдиного СЦнформацСЦйного поля. В цьому також переконана украСЧнська письменниця О.Забужко. За словами О.Забужко, полСЦтична нацСЦя починаСФться з того, що "вся краСЧна вСЦд заходу до сходу, вСЦд пСЦвночСЦ до пСЦвдня в однин СЦ той же час обговорюСФ однСЦ й тСЦ ж статтСЦ в однСЦй СЦ тСЦй же газетСЦ. Якщо цього немаСФ -164 О.Забужко переконана, що аналСЦзуватися повиннСЦ однаковСЦ, спСЦльнСЦ СЦдеСЧ, а не персоналСЦСЧ. Письменниця пСЦдкреслюСФ, якщо не буде працювати принцип певного спСЦльного консенсусу у суспСЦльствСЦ, то нема СЦ сенсу говорити про те, що це за суспСЦльство.

РД ще одна точка зору стосовно долСЦ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ в УкраСЧнСЦ. РЗСЧ ярим захисником СФ П.П. Толочко - вСЦце-президент АкадемСЦСЧ Наук УкраСЧни. ДослСЦдник звертаСФ нашу увагу на те, що украСЧнцСЦ ще не вСЦдчули та не усвСЦдомили себе як нацСЦю саме на полСЦтичному рСЦвнСЦ.

165 П. Толочко наголошуСФ на тому, що не треба плутати два рСЦзних поняття - нацСЦя та етнос. НацСЦя - це не етнСЦчна, а полСЦтична категорСЦя, що обтАЩСФднана однСЦСФю нацСЦональною державною СЦдеСФю, яка змушуСФ людей СЦти до досягнення своСФСЧ мети, однСЦСФСЧ мети - спСЦльноСЧ для всього народу. Цього, за словами П.П. Толочка, в нас поки що немаСФ. Не погодитися з останньою думкою буде, мабуть, важко.

Не просто так, ми, для кращого аналСЦзу та розумСЦння сутСЦ та стану полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ в УкраСЧнСЦ обрали, по сутСЦ, двСЦ статтСЦ, якСЦ кардинально розбСЦгаються у поглядах на поставлену перед нами проблему. Бачимо, що рСЦзнСЦ дослСЦдники дивляться на долю полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ дСЦаметрально протилежно. Варто, мабуть, погодитись, з О. Забужко, яка впевнена в тому, що полСЦтична нацСЦя починаСФться саме СЦз СФдиного СЦнформацСЦйного поля. Протистояння рСЦзних полСЦтичних сил, партСЦСЧ, рухСЦв - фактор, який не просто не сприяСФ формуванню полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ, але й вСЦдСЦграСФ тут дезСЦнтеграцСЦйну, розтАЩСФднуючи функцСЦю (найголовнСЦша ж функцСЦя полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ - консолСЦдуюча). Це "вбиваСФтАЭ полСЦтичну нацСЦю ще на початку СЧСЧ "зародженнятАЭ. Не можна говорити про долю украСЧнськоСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ, до поки одна частина украСЧнського народу живе у "позавчоратАЭ, а частина - у "пСЦслязавтратАЭ. Лише при СЦснуваннСЦ СФдиноСЧ, цСЦлСЦсноСЧ, не подСЦленоСЧ на двоСФ, або ж навСЦть на троСФ, можливе СЦснування та функцСЦонування полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ. РДднСЦсть нацСЦСЧ - запорука стабСЦльностСЦ та ефективного пСЦдТСрунтя для формування полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ.

Отже, вище ми зупинилися на деяких стратегСЦчних прСЦоритетах формування полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ в УкраСЧнСЦ. Звертали увагу на рСЦзних поглядах на цю проблему. "асна ж точка зору дослСЦдника полягаСФ у наступному - у нас СФ УкраСЧнська держава, СФ украСЧнська нацСЦя, СФ украСЧнський (титульний) народ, але, на жаль, полСЦтична нацСЦя ще не сформована. Для СЧСЧ формування та панування в украСЧнському суспСЦльствСЦ потрСЦбно зробити чимало, але найголовнСЦше це те, що на сьогоднСЦшнСЦй день треба вСЦдмовитися вСЦд пануючого принципу побудови громадянського суспСЦльства за етнСЦчною ознакою, формування нацСЦСЧ не за приналежностСЦ до цСЦСФСЧ чи СЦншоСЧ етнСЦчноСЧ групи. Пануючим повинен бути принцип громадянства.

Висновки

СкладнСЦ етнСЦчнСЦ процеси та конфлСЦкти постСЦйно порушують и, не виключно - порушуватимуть ще довго, стабСЦльнСЦсть у свСЦтСЦ. Життя та самСЦ закони етнСЦчного розвитку, ставлять складнСЦ проблеми перед народами й полСЦтиками. ОстаннСЦм часом, на нашу думку, на допомогу вирСЦшення даних протирСЦч та проблем приходить явище, порСЦвняно нове, - полСЦтична нацСЦя. Тобто, людська спСЦльнота, обтАЩСФднана однСЦСФю територСЦСФю, цСЦлСЦснСЦсть якоСЧ забезпечуСФ СФдина держава, спСЦльною економСЦкою, масовою чи громадянською культурою, СЦсторичною памтАЩяттю, однаковими для всСЦх етносСЦв, що проживають на територСЦСЧ даноСЧ держави, юридичними правами та обовтАЩязками. РЖнакше кажучи, мова йшла про нацСЦю-державу. ЕтнСЦчному ж чиннику мСЦiя тут залишаСФться мало, а подекуди - вСЦн взагалСЦ витСЦсняСФться полСЦтичною нацСЦСФю.

ПолСЦтичнСЦ нацСЦСЧ у полСЦетнСЦчних державах почали зтАЩявлятися по-рСЦзному СЦ у рСЦзнСЦ часи. У роботСЦ були проаналСЦзованСЦ, на приклад, американська, канадська, росСЦйська полСЦтичнСЦ нацСЦСЧ.

ПроаналСЦзувавши розвиток вищезгаданих полСЦтичних нацСЦй, приходимо до висновку, що немаСФ у свСЦтСЦ закрСЦпленоСЧ моделСЦ СЧхнього формування. У кожноСЧ СЦз цих трьох нацСЦй були своСЧ передумови, причину виникнення, кожна маСФ своСЧ особливостСЦ, позитиви та недолСЦки, СЦ, звичайно, у кожноСЧ СЦз них - рСЦзнСЦ часовСЦ рамки. РЖ, що не маСФ жодних заперечень - у кожного своя подальша доля.

Коли ж мова СЦде про поточний стан кожноСЧ з них, то за рСЦвнем розвитку вони так СЦ стоять: американська, канадська, росСЦйська.

Стосовно американськоСЧ - то про неСЧ написано СЦ сказано вже багато. Вона зтАЩявилася ранСЦше всСЦ СЦнших - ще у XVII ст., коли була пСЦдписана перша - найголовнСЦша угода про створення "громадянського суспСЦльстватАЭ. Це, як зазначалося, СЦ було точкою вСЦдлСЦку, пСЦсля якоСЧ СЦ починаСФться перший етап становлення полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ та полСЦтичного суспСЦльства американцСЦв. СьогоднСЦшнСФ становище американськоСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ, на нашу думку, досягло свого найвищого рСЦвня. А, як вСЦдомо, пСЦсля кожного такого злету, вСЦдбуваСФться деяка стагнацСЦя, або ж, навСЦть, СЦ спад. Чи виправдаСФ себе, так звана система "американСЦзацСЦСЧтАЭ всього населення, що проживаСФ на територСЦСЧ Сполучених ШтатСЦв Америки СЦ надалСЦ - питання риторичне СЦ вимагаСФ часу.

Щодо канадського суспСЦльства, у якому пануСФ принцип "СФднСЦсть в рСЦзноманСЦттСЦтАЭ, то тут полСЦтична нацСЦя теж, можемо твердити, мСЦцно вкоренилася у ньому, та у свСЦдомостСЦ кожного громадянина даноСЧ держави. Канада СФ однСЦСФю СЦз тих краСЧн, де на належному рСЦвнСЦ пСЦдтримуються етнСЦчнСЦ групи населення, яких тут бСЦльше 100. етнСЦчний фактор у канадському суспСЦльствСЦ на сьогоднСЦшнСЦй день вСЦдСЦграСФ другорядну роль. Основу цьому принципу було закладено ще на початку 70-х рокСЦв ХХ ст., коли була затверджена концепцСЦя багато культурностСЦ. Мета полСЦтики багато культурностСЦ полягаСФ у "заохоченнСЦ груп та СЦндивСЦдуумСЦв до СЦнтеграцСЦСЧ через середнСЦй курс мСЦж асимСЦляцСЦСФю та вСЦдокремленнямтАЭ.

Про росСЦйську полСЦтичну нацСЦю, як довершене, сформоване явище, говорити, звичайно зарано. Але, потенцСЦал у РосСЦйськоСЧ ФедерацСЦСЧ надзвичайно великий. РосСЦйська полСЦтична нацСЦя будуСФться на найголовнСЦшому принципСЦ - патрСЦотизмСЦ та повазСЦ до СЦнших народСЦв. КерСЦвництво ФедерацСЦСЧ робить усСЦ кроки до створення полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ, де панувала б рСЦвнСЦсть перед законом усСЦх громадян та повага до етнСЦчних груп, яких у РосСЦСЧ надзвичайно велика кСЦлькСЦсть. Особливу увагу на створення полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ у багатонацСЦональнСЦй РосСЦйськСЦй ФедерацСЦСЧ звертаСФ Президент В.ПутСЦн. ВСЦн наголошуСФ на тому, що надСЦйною основою для формування полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ СФ тандем розвитку економСЦки, соцСЦальноСЧ пСЦдтримки та безпеки своСЧ громадян.

Акцент у данСЦй магСЦстерськСЦй роботСЦ автор намагався поставити на украСЧнську полСЦтичну нацСЦю. Як такоСЧ СЧСЧ поки що нема у нашому суспСЦльствСЦ. Але шанси сформувати нову нацСЦю на принципах державностСЦ, а не етнСЦчностСЦ, тобто - полСЦтичну нацСЦю УкраСЧни, на наш погляд, СЦснують. Головними передумовами для цього СФ характер культури населення схСЦдного, пСЦвденного та, частково, центрального регСЦонСЦв; почуття спорСЦдненостСЦ населення, яке особливо почало зростати останнСЦм часом. Але, найголовнСЦше, що маСФ бути наявним, що повинно консолСЦдувати украСЧнський народ - це почуття СФдностСЦ, спСЦльноСЧ мети та спСЦльнСЦ державнСЦ СЦнтереси. Повинна СЦснувати одна для всСЦх СЦдея державотворення. Це - найголовнСЦша мета, якою повиннСЦ керуватися люди при формуваннСЦ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ у своСЧй державСЦ. А цього, на жаль, на сьогоднСЦшнСЦй день, украСЧнський народ не маСФ.

Як вСЦдомо, для того, щоб СЦдеальнСЦ конструкцСЦСЧ, виробленСЦ елСЦтою, сприймалися всСЦма громадянами, всСЦма етнСЦчними групами, необхСЦдно СЧх утворити та зробити так, щоб вони функцСЦонували на двох рСЦвнях. По-перше, на рСЦвнСЦ СЦнтелектуальному, СЦнтелектуальному, як СЦдеологСЦСЧ, яка завжди тяжСЦСФ до рацСЦоналСЦзацСЦСЧ свСЦтобачення й СЦснуСФ як теоретична система. По-друге, на рСЦвнСЦ психологСЦчному, як соцСЦальна мСЦфологСЦя, для якоСЧ "астиве акцентування на емоцСЦйно-образному сприйняттСЦ дСЦйсностСЦ. РЖнакше кажучи, - реально спрацьовувати буде лише така СЦдея, яка випливаСФ з нагальних потреб суспСЦльства.

СьогоднСЦ, на нашу думку, першорядним завданням народу УкраСЧни СФ подолання соцСЦально-економСЦчноСЧ та духовноСЧ кризи. Та полСЦтична сила, яка зможе змСЦнити сьогоднСЦшню ситуацСЦю, отримаСФ всебСЦчну пСЦдтримку населення. Виробити ж таку доктрину, СЦдеологСЦю, яка б змогла консолСЦдувати усСЦх громадян УкраСЧни незалежно вСЦд СЧхнього етнСЦчного походження, без допомоги ефективно дСЦючого уряду та найвищого керСЦвництва держави - поки що неможливо.

Виходячи з наведеного вище у магСЦстерськСЦй роботСЦ, зазначимо, що саме державницька СЦдея в сполученнСЦ з соцСЦально-економСЦчною, може бути тим фактором, який вСЦдСЦграватиме домСЦнуючу роль у формуваннСЦ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ в УкраСЧнСЦ. Головним же моментом СЦнтегративноСЧ СЦдеологСЦСЧ повинно бути прагнення вСЦдбудувати державу на основСЦ добробуту нацСЦСЧ.

УсСЦ цСЦ мСЦри при необхСЦдностСЦ повиннСЦ випливати зСЦ стану економСЦки, потреб людей СЦ мСЦiевих спСЦвтовариств, самопочуття громадян у рСЦднСЦй краСЧнСЦ. Завзято займаючись безлСЦччю СЦнших справ, провладнСЦ структури чомусь забувають займатися обтАЩСФднанням СЦ солСЦдарнСЦстю украСЧнськоСЧ нацСЦСЧ.

ПолСЦтична нацСЦя на сьогоднСЦшнСЦй день СЦснуСФ в небагатьох державах. Для того, що визначити причину, треба, насамперед, назвати найголовнСЦшСЦ ознаки, якСЦ "астивСЦ СЦснуванню полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ. Серед них:

СЦснувати полСЦтична нацСЦя може лише у демократичнСЦй державСЦ;

одним СЦз найголовнСЦших елементСЦв полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ СФ панування громадянського суспСЦльства;

пануСФ верховенство закону та повага до прав людини;

рСЦвнСЦсть прав титульного етносу СЦз СЦншими етносами, що проживають на територСЦСЧ тСЦСФСЧ чи СЦншоСЧ держави;

кожний громадянин бере участь у полСЦтичному процесСЦ - або безпосередньо, або опосередковано;

громадян мСЦж собою обтАЩСФднують спСЦльнСЦ цСЦлСЦ, одна мета, спСЦльнСЦ СЦнтереси.

Отже,

ПолСЦтична нацСЦя - сукупнСЦсть людей рСЦзних нацСЦональностей, якСЦ СФ громадянами однСЦСФСЧ краСЧни. Однак неодмСЦнною умовою СФ достатня зрСЦлСЦсть корСЦнноСЧ, титульноСЧ нацСЦСЧ, навколо якоСЧ формуСФться нацСЦя полСЦтична.

ПолСЦтичнСЦ нацСЦСЧ - своСФрСЦдний симбСЦоз соцСЦальних та етнСЦчних спСЦльностей. Нове структурування суспСЦльства визрСЦваСФ на наших очах СЦ ще не маСФ розгорнутоСЧ науковоСЧ СЦдентифСЦкацСЦСЧ. В кожному разСЦ, термСЦни "кластАЭ СЦ "нацСЦятАЭ в СЧх загальновживаному розумСЦннСЦ вже не вСЦдповСЦдають повнСЦстю реалСЦям постСЦндустрСЦального громадянського суспСЦльства.

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта ссылка на сайт удаленаa>



нацСЦональна СЦдея, пропущена крСЦзь призму СЦнтересСЦв особистостСЦ, та нацСЦональнСЦ традицСЦСЧтАЭ.1 Послання Президента УкраСЧни до ВерховноСЧ Ради УкраСЧни "Про внутрСЦшнСФ СЦ зовнСЦшнСФ становище УкраСЧни у 2002 роцСЦтАЭ. - К.: РЖнформацСЦйно-видавничий центр Держкомстату УкраСЧни, 2003. - С. 14-15.

Щодо теоретичноСЧ бази, то тут здебСЦльшого використовувалися працСЦ дослСЦдникСЦв етнополСЦтологСЦСЧ та етнологСЦСЧ. Досить змСЦстовною та цСЦкавою для нас виявилася книга "Етнос СЦ полСЦтика: ХрестоматСЦятАЭ, автором якоСЧ СФ Прозаускас А.А.2 "Етнос и политика: ХрестоматиятАЭ /Авт.-состав. А.А. Прозаускас. - М.: Изд-тво УРАО, 2000, - 400 с.  

дати уявлення про роль етнСЦчних факторСЦв у рСЦзних сферах та ознайомити з найбСЦльш розповсюдженими пСЦдходами для дослСЦдження етнополСЦтичних та етнокультурних процесСЦв. У хрестоматСЦСЧ наданСЦ роботи найбСЦльш вСЦдомих сучасних зарубСЦжних вчених. Саме для теоретичних засад магСЦстерськоСЧ роботи були корисними особливо деякСЦ роздСЦли даного видання, а саме: "Етнос та етнСЦчнСЦстьтАЭ, "НацСЦя та державатАЭ, "БагатонацСЦональнСЦ суспСЦльстватАЭ. Погляди на дану проблематику та аналСЦз понять "етностАЭ, "нацСЦятАЭ, "багатонацСЦональне чи полСЦетнСЦчне суспСЦльствотАЭ подаються тут рСЦзними авторами. Зокрема, у данСЦй науковСЦй роботСЦ нами використовувалися погляди Бромлея Ю.В.3 Бромлей Ю.В. Очерки теории этноса.  М., 1983, - 327 с.

, Арутюнян Ю.В.4 Арутюнян Ю. В., Дробижева Л.М., Сусоколов А.А. Этносоциология. Учебное пособие для вузов. М., 1999, - 234 с. 

Надзвичайно цСЦкавою стала робота ДжамбатСЦстта ВСЦко та його "Засади новоСЧ науки про загальну природу нацСЦйтАЭ5 Дж. Вико "Основания новой науки об общей природе нацийтАЭ. - Ленинград. - Изд-тво "Художественная литературатАЭ, - 1940, - 619 с.

Серед теоретичних посСЦбникСЦв також нами були використаний навчально-науковий посСЦбник Картунова О.В. "Вступ до етнополСЦтологСЦСЧтАЭ.6 Картунов О.В. Вступ до полСЦтологСЦСЧ: Науково-навч. посСЦбник. - КиСЧв, 1999. - 300 с.

Важливими були погляди на проблеми етносу та нацСЦСЧ АбдулатСЦпова Р. його "ЕтнополСЦтикатАЭ7 Абдулатипов Р.Г. Этнополитология. Этнос и государство. Этнополитические конфликты - причины и пути их разрешения. Питер. - 2004. - 313 с. 

Для отримання потрСЦбних фактСЦв щодо сучасностСЦ, стану дослСЦджень стосовно "нацСЦСЧтАЭ та "полСЦтичноСЧ нацСЦСЧтАЭ в УкраСЧнСЦ, зокрема, стали важливими також працСЦ та окремСЦ статтСЦ таких авторСЦв, як Варзара РЖ.М.8 Варзар РЖ.М. РЖз контекстСЦв минулих лСЦт. Вибране. Книга РЖ: Держава СЦ народ-етнос у полСЦтологСЦчному дискурсСЦ. К., 2003. - 573 с.; РЖдейно-теоретичнСЦ засади державотворчоСЧ полСЦтики Л.Кучми. К.: 1999. - С.97-117.; "Проблема полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ у класичних СЦнтерпретацСЦях СЦ сучасних етнополСЦтичних акцентуацСЦяхтАЭ / ПолСЦтологСЦчнСЦ та соцСЦологСЦчнСЦ студСЦСЧ. ЗбСЦрник наукових праць. - Т. РЖРЖРЖ, ЧернСЦвцСЦ: Рута, 2005. - С.39-56.; "В противном случае Украина перестанет существовать как государствотАЭ (Интервью с И.М. Варзарем) // Зеркало Недели / ссылка на сайт удаленаnn/show/58/4395/

, Бадзьо Ю.В.9 Бадзьо Ю.В. НацСЦональна СЦдея та нацСЦональне питання - 10 рокСЦв невизначеностСЦ //  ПолСЦтична думка. 2001, № 1-2, С.3-12.; "УкраСЧнський вибСЦртАЭ // ссылка на сайт удаленаarchive/2004/august/24/2.shtml / 19.04.2006

, РДвтуха В.Б.10 РДвтух В.Б. ЕтнополСЦтика в УкраСЧнСЦ: правничий та культурнСЦ аспекти. - К.: ФенСЦкс, - 216 с.

, Кураса РЖ.Ф.11 Курас РЖ.Ф. ЕтнополСЦтологСЦя: першСЦ кроки становлення. - К.: Генеза, 2004. -Ва736 с.

, Балушока В.12 Балушок В. "НацСЦСЧ етнСЦчнСЦ, нацСЦСЧ полСЦтичнСЦ, СЦ перспективи етнонацСЦонального розвитку людстватАЭ // Наука СЦ суспСЦльство. 1997 № 9-10. - С. 26-31.

, Хорошилова О.13 Хорошилов О.Ю. Формування украСЧнськоСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ: передумови та перспективи: Автореф. - О., 2003. - 17 с.; "УкраСЧнська полСЦтична нацСЦя: iенарСЦй конституюваннятАЭ // ПолСЦтичний менеджмент. - 2004. - № 5 (8). - C.23-30. // РЖдеологСЦя державотворення як чинник формування полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ // Нова полСЦтика. К.: 2000, №4. - С.23-25.

, КресСЦноСЧ РЖ.14 КресСЦна РЖ.О. УкраСЧнська нацСЦональна свСЦдомСЦсть СЦ сучаснСЦ полСЦтичнСЦ процеси. - К., 1998. - 391 с.; "ПодвСЦйна етнонацСЦональна свСЦдомСЦсть як феномен полСЦетнСЦчних державтАЭ // РЖсторСЦя 2005, №3. С. 2-5.

, Римаренка Ю.РЖ.15 Етнос. НацСЦя. Держава: УкраСЧна в контекстСЦ свСЦтового етнодержавницького досвСЦду: [МонографСЦя] / Ю.РЖ. Римаренко, М.М.ВаВСЦвчарик, О.В. Картунов, РЖ.О. КресСЦна, С.Ю. Римаренко, С.О.ВаТелешун, Л.РД. Шкляр; За заг. ред. Ю.РЖ. Римаренка. тАФ К.: РЖн-т держави СЦ права НАН УкраСЧни. 2000.тАФ 516 с.

Серед джерел РЖнтернету варто видСЦлити, насамперед, такСЦ, як: РЖнститут глобальних стратегСЦй16 www.igls.com.ua

, Громадський простСЦр17 www.civicua.org

, Фонд "ДемократичнСЦ СЦнСЦцСЦативитАЭ18 www.dif.org.ua

, Мережа аналСЦтичних центрСЦв УкраСЧни19 www.intellect.org.ua

, УкраСЧнський Центр економСЦчних СЦ полСЦтичних дослСЦджень СЦм. Олександра Разумкова20 www.uceps.org.ua

, "ДСЦалогтАЭ21 www.dialogs.org.ua

. На цих сайтах багато уваги придСЦлено цСЦкавлячий мене проблемСЦ, цСЦкавою була продукцСЦя, яку надають данСЦ аналСЦтичнСЦ центри. НайбСЦльш цСЦкавим та змСЦстовним для нас виявився сайт "МережСЦ аналСЦтичних центрСЦвтАЭ та "ГромадськСЦй простСЦртАЭ. Саме на цих сайтах розмСЦщено чимало потрСЦбноСЧ СЦнформацСЦСЧ, даних. Багато дискусСЦй та дСЦалогСЦв, що безпосередньо торкаються проблематики нашого дослСЦдження, точаться на сайтСЦ "ДСЦалогтАЭ. Мета цього сайту полягаСФ у якомога рСЦзнобСЦчнСЦшому висвСЦтленнСЦ фактСЦв та уявлень спектра думок з актуальних питань гуманСЦтарного, полСЦтичного та економСЦчного розвитку нашоСЧ держави, а також позицСЦювання УкраСЧни на мСЦжнароднСЦй аренСЦ. Тут можна побачити чимало цСЦкавих та деколи суперечливих одна однСЦй думок та поглядСЦв на проблеми етносу, нацСЦСЧ, особливо полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ. ЦСЦкавим СФ також РЖнтернет сайт "АнтСЦ-ОранжтАЭ22 ссылка на сайт удаленаspan>

Е.Баграмова "НацСЦональна СЦдея: досвСЦд СЦсторико-полСЦтологСЦчного дослСЦдженнятАЭ23 Баграмов Э.А. Национальная идея: опыт историко-политологического исследования //www.ispr.ru/BIBLIO/JURNAL/Evra/eurasia050102bagram.php / 04.03.2006

Корисним для нашоСЧ науковоСЧ роботи став навчальний посСЦбник, автором якого СФ В.РЖ. Бурдяк.24 Бурдяк В.РЖ. ТеоретичнСЦ та методологСЦчнСЦ проблеми полСЦтологСЦчних дослСЦджень: Навчальний посСЦбник. - ЧернСЦвцСЦ: Рута, 2005. - 104 с.

явилися майже одночасно з пошуками моделей раннСЦх федерацСЦй та конфедерацСЦй, обТСрунтуванням недоторканностСЦ кордонСЦв, поваги до законСЦв тощо.11 Курас РЖ.Ф. "ЕтнополСЦтологСЦя: першСЦ кроки становленнятАЭ. - К.: Генеза,  2004. - 24.

Ведучи мову про еволюцСЦю етнополСЦтологСЦчного знання, велику увагу треба придСЦлити ДжамбатСЦста ВСЦко (1668-1744). Адже СФ пСЦдстави вважати цього СЦталСЦйського фСЦлософа та соцСЦолога першим етнологом. СвоСФю роботою "Засади новоСЧ науки про загальну природу нацСЦйтАЭ26 Дж. Вико "Основания новой науки об общей природе нацийтАЭ / ссылка на сайт удаленаBiblio/vico.php, 12.02.2006.

язки для своСЧх членСЦвтАЭ. Навпроти, етнСЦчна концепцСЦя нацСЦСЧ "прагне замСЦнити звичаями СЦ дСЦалектами юридичнСЦ коди й СЦнститути, що утворять цемент територСЦальноСЧ нацСЦСЧтАжнавСЦть загальна культура СЦ "громадянська релСЦгСЦятАЭ територСЦальних нацСЦй мають свСЦй еквСЦвалент в етнСЦчному шляху СЦ концепцСЦСЧ: вСЦра в спокутнСЦ якостСЦ й унСЦкальнСЦсть етнСЦчноСЧ нацСЦСЧтАЭ. Важливо вСЦдзначити, що Е. СмСЦт вважаСФ цСЦ концепцСЦСЧ лише СЦдеальними типами, моделями, у той час як насправдСЦ "кожна нацСЦя мСЦстить риси як етнСЦчноСЧ, так СЦ територСЦальноСЧтАЭ.27 СмСЦт А. НацСЦональна СЦдентичнСЦсть Smith A. National Identity. L., 1991. P.14.

У новСЦтнСЦй вСЦтчизнянСЦй етнополСЦтологСЦСЧ ми знаходимо СЦсторСЦографСЦчний факт, що свСЦдчить про спроби подолання позначеного вище антагонСЦзму змСЦстовноСЧ СЦнтерпретацСЦСЧ поняття "нацСЦятАЭ. Е.КисриСФв пропонуСФ "по-новому поглянути на "конфлСЦкттАЭ двох основних, здавалося б, несумСЦсних пСЦдходСЦв до тлумачення поняття нацСЦСЧтАЭ. ВСЦн упевнений у тому, що "СЧх конфлСЦктнСЦсть лежить не в площинСЦ змСЦсту, а в практицСЦ конкретного СЦсторичного процесутАЭ. Суть проблеми цей дослСЦдник бачить у тому, що "полСЦтична СФднСЦсть не буде стСЦйкою без визначеноСЧ унСЦфСЦкацСЦСЧ всього етнСЦчного розмаСЧття в нСЦй..., у той час як етнСЦчна СФднСЦсть на певному етапСЦ розвитку свого буття може придбати самосвСЦдомСЦсть СЦ утягнутися в процес свого нацСЦонального (полСЦтичного) самовизначеннятАЭ. Саме "такого роду конкретнСЦ ситуацСЦСЧтАЭ, на думку Е. КисрСЦСФва, СЦ "породжують "концептуальнСЦтАЭ розбСЦжностСЦ у визначеннСЦ нацСЦСЧтАЭ.28 Кисриев Э.Ф. Национальность и политический процесс в Дагестане. Махачкала, 1998. С.9.

язанСЦ до визначеноСЧ територСЦСЧ, зСЦ своСЧми традицСЦями, звичаями, моральнСЦстю тощотАЭ.29 Абдулатипов Р.Г. Парадоксы суверенитета. Перспективы человека, нации, государства. М., Славянский диалог, 1995. С.32. 

СФкти полСЦтичного, соцСЦально-економСЦчного СЦ духовно-морального прогресу державитАЭ.30 Абдулатипов Р.Г. Парадоксы суверенитета. С. 31.  

У ЗахСЦднСЦй РДвропСЦ першою СЦ досить довго СФдиною концепцСЦСФю нацСЦСЧ була територСЦально-полСЦтична концепцСЦя, сформульована енциклопедистами, що розумСЦли нацСЦю як "групу людей, що живуть на однСЦй територСЦСЧ СЦ пСЦдкоряються одним законам СЦ правителямтАЭ.31 Коротеева В.В. Энтони Смит: историческая генеалогия современных наций // Национализм и формирование наций. Теории - модели - концепции. М., 1994. С.32.

тодСЦ, коли СЦншСЦ способи легСЦтимацСЦСЧ "ади були дискредитованСЦ й у державнСЦй СЦдеологСЦСЧ затвердилося розумСЦння нацСЦСЧ як суверена. Саме тодСЦ "нацСЦя була усвСЦдомлена як спСЦвтовариство, оскСЦльки СЦдея спСЦльностСЦ нацСЦональних СЦнтересСЦв, СЦдея нацСЦонального братерства переважала в цСЦй концепцСЦСЧ над будь-якими ознаками нерСЦвностСЦ й експлуатацСЦСЧ усерединСЦ цього спСЦвтоваристватАЭ.32 Миллер А.И. Бенедикт Андерсон: национализм как культурная система // Национализм и формирование наций. Теории - модели - концепции. М., 1994. С.32.

СФднання громадян, як волю СЦндивСЦдСЦв, реалСЦзовану через суспСЦльний договСЦр. "ВСЦдображенням цСЦСФСЧ тези СЦ було знамените визначення нацСЦСЧ як повсякденного плебСЦiиту, дане К. Ренаном у його сорбонськСЦй лекцСЦСЧ 1882 рокутАЭ . Можна навСЦть сказати, що термСЦнологСЦчний "одягтАЭ поняттю "нацСЦятАЭ дав сааме К. Реннер на прикСЦнцСЦ ХРЖХ ст. у книзСЦ "НацСЦя СЦ державатАЭ.33 ПолСЦтологСЦчнСЦ та соцСЦологСЦчнСЦ студСЦСЧ. ЗбСЦрник наукових праць. - Т.РЖРЖРЖ, ЧернСЦвцСЦ: Рута, 2005. - 39с.

як його похСЦдноСЧ, продукту нацСЦональноСЧ свСЦдомостСЦ, нацСЦональноСЧ волСЦ СЦ нацСЦонального духутАЭ.34 Kohn H. The Idea of Nationalism. The Study in its Origins and Background. N.Y., 1945.

У роботах його найбСЦльш вСЦдомих послСЦдовникСЦв багаторазово затверджуСФться й закрСЦплюСФться висновок про те, що "саме нацСЦоналСЦзм породжуСФ нацСЦСЧ, а не навпакитАЭ35 Геллнер Э. Нации и национализм. М., 1991. С.127

, що "нацСЦоналСЦзм не СФ пробудження нацСЦй до самоусвСЦдомлення: вСЦн винаходить СЧх там, де СЧх не СЦснуСФтАЭ,36 Андерсен Б. Воображаемые сообщества. Размышления об истоках и распространении национализма. М., 2001. С.31

ЗрозумСЦло, що таке полСЦтичне спСЦвтовариство являСФ собою спСЦвгромадянство, СЦндиферентне до етнокультурноСЧ СЦдентичностСЦ своСЧх членСЦв. НацСЦя при такому пСЦдходСЦ виступаСФ як "багатоетнСЦчне за своСЧм складом утворення, основними ознаками якого СФ територСЦя СЦ громадянствотАЭ. Саме таке значення маСФ цСЦкавляча нас категорСЦя в мСЦжнародному правСЦ СЦ саме з таким навантаженням уживаСФться вона в офСЦцСЦйнСЦй мовСЦ мСЦжнародних правових актСЦв: "нацСЦятАЭ трактуСФться "як населення, що проживаСФ на територСЦСЧ державитАжПоняття "нацСЦональна державнСЦстьтАЭ маСФ в мСЦжнародно-правовСЦй практицСЦ "загальногромадянськийтАЭ змСЦст, а поняття "нацСЦятАЭ СЦ "державатАЭ складають СФдине цСЦлетАЭ.37 Тишков В.А. Межнациональные отношения в Российской Федерации. М., 1993. С.15.

Таке розумСЦння нацСЦСЧ намагався впровадити в масову свСЦдомСЦсть росСЦйського народу колишнСЦй президент РФ Б.РДльцин, коли усвСЦдомив усю згубнСЦсть своСЧх закликСЦв до полСЦтичноСЧ суверенСЦзацСЦСЧ на етнСЦчнСЦй основСЦ. В одному зСЦ своСЧх Послань Федеральним Зборам вСЦн зненацька заявив: "БезлСЦч нацСЦональних проблем породжено суперечливСЦстю двох споконвСЦчно закладених в основу державного устрою принципСЦвтАж, протирСЦччя мСЦж ними будуть згладжуватися на основСЦ нового, закладеного в КонституцСЦСЧ розумСЦння нацСЦСЧ як спСЦвгромадянстватАЭ.38 Ельцин Б.Н. Послание Президента Российской Федерации Федеральному Собранию "Об укреплении Российского государства". М., 1994. С.1994. С.48-49.

держави СЦ етнокультурнСЦ спСЦльнотитАЭ.39 Тишков В.А. Очерки теории и политики этничности в России. М., 1997. С.85

ВСЦдомою антитезою позицСЦСЧ В.ТСЦшкова можна вважати СЦ точку зору Г.Сетона-Ватсона, що "прийшов до висновку, що неможливо дати якого-небудь наукового визначення нацСЦСЧ, незважаючи на той факт, що цей феномен СЦснуСФ тривалий час СЦ буде СЦснувати в майбутньомутАЭ.40 Seton-Watson H. Nations and States. An Enquire into the Origins of Nations and the Politics of Nationalism. Boulder, Colorado. 1977. P.5.

явилася на свСЦт. У силу цих розумСЦнь Е.Хобсбаум називаСФ "нацСЦСФютАЭ будь-яку велику групу людей, що вважають себе СЧСЧ членамитАЭ.41 Хаванова О.В. Два века европейского национализма. Что дальше? // Национализм и формирование наций. С.45.

державоютАЭ, СЦ мСЦркувати про нацСЦСЧ СЦ нацСЦональностСЦ поза цим контекстом не маСФтАжнСЦякого змСЦстутАЭ.42 Хобсбаум Э. Нации и национализм после 1780 года. СПб., 1998. С.19.   

це полСЦсемантичне поняття, що застосовуСФться для характеристики великих соцСЦокультурних спСЦльнот СЦндустрСЦальноСЧ епохи. РЖснуСФ два основних пСЦдходи до розумСЦння нацСЦСЧ: як полСЦтичноСЧ спСЦльноти (полСЦтичнСЦ нацСЦСЧ) громадян певноСЧ держави СЦ як етнСЦчноСЧ спСЦльноти (етноСЦсторичнСЦ нацСЦСЧ) з СФдиною мовою СЦ самосвСЦдомСЦстю. БагатозначнСЦсть поняття "нацСЦятАЭ вСЦдбиваСФ наявнСЦсть безлСЦчСЦ концепцСЦй феномена нацСЦСЧ.43 Новейший философский словарь/ Сост. А.А. Грицанов. - Мн.: Издательство В.М. Скакун, 1998. - С. 178.

СФднана мовою, спСЦльними символами, спСЦльною лояльнСЦстю до держави та СЧСЧ законСЦв, спСЦльними СЦнтересами, спСЦльними надСЦями на майбутнСФ тощо. 44 Картунов О. Вступ до етнополСЦтологСЦСЧ. - К.: РЖЕУГП, 1999. - С. 134.

це держава, на територСЦСЧ якоСЧ проживаСФ багато етносСЦв, це держава, яка в однаковСЦй мСЦрСЦ надаСФ та захищаСФ СЦнтереси усСЦх народСЦв, що проживають на територСЦСЧ цСЦСФСЧ держави.45 Яценко Н.Е. Толковый словарь обществоведческих терминов. СПб., 1999 / ссылка на сайт удалена3253.php / 13.03.2006.

методика обробки даних (форми представлення СЦнформацСЦСЧ, методи первинного аналСЦзу, застосування загально логСЦчних методСЦв). 46 Бурдяк В. ТеоретичнСЦ СЦ методологСЦчнСЦ проблеми пролСЦтологСЦчних дослСЦджень: Навчальний посСЦбник. Частина РЖ. - ЧернСЦвцСЦ: Рута, 2005. - С.67-68.

язкутАЭ.47 Курас РЖ.Ф. ЕтнополСЦтологСЦя: першСЦ кроки становлення. - К.: Генеза, 2004. -ВаС.117.

Вагоме мСЦiе в цих дослСЦдженнях займають роботи П. Кушнера, зокрема, у його монографСЦСЧ "ЕтнСЦчнСЦ територСЦСЧ й етнСЦчнСЦ кордонитАЭ,48 Кушнер П. И. Этнические территории и этнические границы. М., 1951. - С.212.

територСЦальних, природних, соцСЦально-економСЦчних, державно-правових.49 Бром лей Ю.В. Этнос и этнография. М., 1973, - С. 125

СоцСЦобСЦологСЦчний напрямок примордСЦалСЦстського пСЦдходу в росСЦйськСЦй суспСЦльствознавчСЦй лСЦтературСЦ представлено концепцСЦСФю, сформульованою Л. ГумСЦльовим. Автор розглядав етнос як природний, бСЦологСЦчний феномен, джерелом розвитку якого СФ пасСЦонарний поштовх. Якщо у своСЧх раннСЦх роботах вСЦн трактував етнос як бСЦологСЦчну одиницю, то в 80-х роках XX сторСЦччя запропонував вважати визначальним у його формуваннСЦ СЦ розвитку такСЦ фактори, як ландшафт, клСЦмат тощо. При змСЦнСЦ ландшафту, вСЦдзначав дослСЦдник, етнос утрачаСФ свою природу СЦ зникаСФ. 50 Гумилев Л.Н. Этносфера. История людей и история природы. Экоспрос, М.: 1993. - С.117.

язками, СФдиним типом культури, СЦдеСФю про загальне походження СЦ загальне СЦсторичне минуле.51 Баграмов Э.А. Национальная идея: опыт историко-политологического исследования //www.ispr.ru/BIBLIO/JURNAL/Evra/eurasia050102bagram.php / 04.03.2006

це внутрСЦшньогрупова дефСЦнСЦцСЦя, СЦ вона не може стати чСЦткою науковою чи конституцСЦйною формою. Це ж стосуСФться ще бСЦльш мСЦстичноСЧ категорСЦСЧ "етностАЭ.52 Тишков В. А. Этнический конфликт в контексте обществоведческих теорий // Социальные конфликты: экспертиза, прогнозирование, технологии разрешения. Вып. 2 . Ч. 1 - М., 1992. - С. 112.

РЖнший дослСЦдник Д. Драгунський також вважаСФ етнос фСЦзично не СЦснуючим, СЦ розумСЦСФ це як довСЦльний вибСЦр особистСЦстю референтноСЧ групи.53 Драгунский Д. В. Навязанная этничность // Полис- 1993 - № 5 - С. 27.

Щодо конструктивСЦстського пСЦдходу необхСЦдно звернути увагу на те, що його прихильники, незважаючи на СЦнтерпретацСЦю етнонацСЦСЧ як соцСЦального СЦнструменту, визнають СЧСЧ СЦснування в реальностСЦ, що здатна впливати на поводження людей, мобСЦлСЦзувати СЧх на досягнення визначених цСЦлей. У процесСЦ залучення членСЦв етнСЦчноСЧ групи до колективних дСЦй, спрямованих на вирСЦшення полСЦтичних, соцСЦально-економСЦчних задач, ключова роль придСЦляСФться елСЦтСЦ, лСЦдерам, що, маючи "аснСЦ цСЦлСЦ, не завжди вСЦдстоюють СЦнтереси народу.54 Лисенко РЖ.С. Теоретико - методологический аппарат исследования межэтнических отношений в советской и современной российской науке // ссылка на сайт удаленаp2005/Lisenko1.php / 20.04.2006.



видСЦляти в нСЦй меншСЦ пСЦдсистеми (елементи), що в СЦншому дослСЦдницькому контекстСЦ самСЦ розглядаються як системи.55 Степан Вовканич "РЖнтелект у шатах духовностСЦтАЭ // ссылка на сайт удаленаN2/Unyk_apokal/vovkanych-intel.php / 20.04.2006

Застосування системного пСЦдходу даСФ можливСЦсть розглянути процес формування етнополСЦтичноСЧ доктрини в УкраСЧнСЦ як цСЦлСЦсноСЧ органСЦзованоСЧ системи заходСЦв держави, спрямованих на забезпечення рСЦвноправних вСЦдносин СЦ тСЦсноСЧ взаСФмодСЦСЧ представникСЦв рСЦзних етносСЦв, пСЦдтримка атмосфери толерантностСЦ, довСЦри СЦ поваги у взаСФминах мСЦж ними.56 Мнацаканян М.О. Об интегральной теории национально - этнической общности/ Социс 1999 № 9, с.65.

дослСЦдження усСЦх видСЦв етнСЦчних процесСЦв, у тому числСЦ етносоцСЦальнихтАЭ.57 Бромлей Ю.В. Этнос и этнография. М., 1973. - С. 79.

язки мСЦж етнокомпонентами украСЧнського суспСЦльства в нових СЦсторичних умовах.58 Росенко М. Н. Нации в современном обществе: теоретико-методологический анализ //   ссылка на сайт удаленаpublications/jssa/1999/4/rosenko.php / 14.03.2006.

Застосування СЦсторичного методу сприяСФ осмисленню процесу становлення полСЦкультурного украСЧнського соцСЦуму; специфСЦку культурноСЧ взаСФмодСЦСЧ на рСЦзних СЦсторичних етапах мСЦж украСЧнцями як титульним етносом та СЦноетнСЦчним населенням; факторСЦв збереження етнСЦчними групами в умовах глобальноСЧ унСЦверсалСЦзацСЦСЧ СЦ стандартизацСЦСЧ самобутньоСЧ матрицСЦ етнокультурного розвитку; проблем державноСЧ етнонацСЦональноСЧ полСЦтики СЦ полСЦтико-правових колСЦзСЦй в областСЦ етнокультурних вСЦдносин СЦ шляхСЦв СЧхнього подолання.59 Баграмов Э.А. Национальная идея: опыт историко-политологического исследования //www.ispr.ru/BIBLIO/JURNAL/Evra/eurasia050102bagram.php / 04.03.2006

системний, полСЦтико-культурний, структурно-функцСЦональний. В центрСЦ уваги дослСЦдника, як правило, знаходяться структури, процеси, функцСЦСЧ рСЦзних полСЦтичних систем СЦ режимСЦв у рСЦзних нацСЦонально-культурних та СЦсторичних умовах, СЧх специфСЦчнСЦ особливостСЦ, вСЦдмСЦнностСЦ СЦ точки переплетСЦння.60 Бурдяк В. ТеоретичнСЦ СЦ методологСЦчнСЦ проблеми полСЦтологСЦчних дослСЦджень: Навчальний посСЦбник. Частина РЖ. - ЧернСЦвцСЦ: Рута, 2005. - С.67. 

Застосування у дослСЦдженнСЦ етноплСЦтики у зазначеному ракурсСЦ порСЦвняльного методу забезпечуСФ по-перше, можливСЦсть здСЦйснити компаративний аналСЦз вСЦдповСЦдностСЦ законодавства УкраСЧни в етнополСЦтичнСЦй сферСЦ мСЦжнародно-правовим нормам, по-друге, розробка пропозицСЦй щодо шляхСЦв гармонСЦзацСЦСЧ вСЦтчизняного правового поля з мСЦжнародним механСЦзмом захисту прав нацСЦональних меншин СЦ прискореного процесу входження УкраСЧни в СФдиний мСЦжнародний правовий простСЦр; по-третСФ, перебування загального й особливого в конституцСЦйно-правовому статусСЦ етнСЦчних груп як в УкраСЧнСЦ, так СЦ в СЦнших СФвропейських державах; по-четверте, осмислення "асного шляху етнополСЦтичного розвитку на основСЦ збереження традицСЦйних цСЦнностей СЦ вибору найбСЦльш прийнятних для нинСЦшнього етапу елементСЦв, що творить у державСЦ, що СЦснують у сучасному свСЦтСЦ структур, систем, пСЦдходСЦв у вирСЦшеннСЦ етнонацСЦональних проблем.61 Лисенко РЖ.С. Теоретико-методологический аппарат исследования межэтнических отношений в советской и современной российской науке // ссылка на сайт удаленаp2005/Lisenko1.php / 20.04.2006.

МетодологСЦчна специфСЦка синергетичного аналСЦзу полСЦетнСЦчного суспСЦльства полягаСФ у тому, що вСЦн розкриваСФ механСЦзм розвитку, вказуючи на наявнСЦсть у суспСЦльствСЦ шляхСЦв його розвитку, а також показуСФ, що розвиток носить незворотнСЦй характер. ЗвСЦдси випливаСФ неспроможнСЦсть постановки питання вСЦдновлення та вСЦдтвореня минулого. МетодологСЦя вивчення суспСЦльства, зокрема полСЦетнСЦчного, не зводиться лише до синергетичноСЧ парадигми. Очевидно, що даний метод ефективно "працюСФтАЭ, якщо доповнюСФться дСЦалектичним, СЦнформацСЦйним СЦ принципом системностСЦ. 62 Аршинов В. И., Буданов В. Г. Синергетика наблюдения как познавательный процесс // Философия, наука, цивилизация/ Под ред. В.В. Казютинского. М., 1999. С. 235.

те, з чого вона виростаСФ або навколо чого формуСФться, СЦ маСФ, "асне, визначати тип нацСЦСЧ.63 Касьянов Г. ТеорСЦСЧ нацСЦСЧ та нацСЦоналСЦзму. - К., 1999. - С. 72-78

це душа, духовний принциптАЭ), культурологСЦчнСЦй ("союз осСЦб, якСЦ однаково розмовляютьтАЭ, "культурний союзтАЭ), етнологСЦчнСЦй (спСЦльнСЦсть походження, самосвСЦдомостСЦ та СЦнших етнСЦчних ознак), СЦсторико-економСЦчнСЦй (спСЦльнСЦсть територСЦСЧ, мови, економСЦчного життя СЦ традицСЦй) та етатистськСЦй (спСЦльнСЦ територСЦя та уряд) теорСЦях.64 Горовський Ф., Картунов О., Римаренко Ю. НацСЦя // Мала енциклопедСЦя етнодержавознавства. - К., 1996. - С. 121-122.

етнСЦчнСЦ та полСЦтичнСЦ. Близьку до цього типологСЦзацСЦю пропонують, зокрема, Я. КрейчСЦ та В. ВелСЦмськСЦ: вони подСЦляють нацСЦСЧ на полСЦтичнСЦ (тСЦ, що мають державу, але не мають спСЦльностСЦ мови), етнСЦчнСЦ (тСЦ, що мають "асну мову, але не мають держави чи федерального статусу) СЦ повномасштабнСЦ (такСЦ, що водночас СФ СЦ мовною спСЦльнотою, СЦ мають "асну державу).65 Касьянов Г. ТеорСЦСЧ нацСЦСЧ та нацСЦоналСЦзму. - К., 1999. - С. 76-77.

його СЦнтерпретацСЦя викладена в окремСЦй статтСЦ у "МалСЦй енциклопедСЦСЧ етнодержавознавстватАЭ.66 Чижевський Д. НацСЦя (концепцСЦя В. Липинського) // Мала енциклопедСЦя етнодержавознавства. - К., 1996. - С. 123.

ятАЭ.67 Липинський В. Листи до братСЦв-хлСЦборобСЦв. - С. ХРЖРЖРЖ

Водночас застосування категорСЦй "ТериторСЦятАЭ, "ЗемлятАЭ вСЦдразу порушуСФ питання про принципи СЧх просторового окреслення в реальному життСЦ. ТериторСЦя нацСЦСЧ може окреслюватися або географСЦчними (природничий принцип), або етнографСЦчними (етнологСЦчний принцип), або державними (етатистський, тобто полСЦтичний принцип) межами. Сам В. Липинський виразно стояв на етатистському, полСЦтичному принципСЦ. У тому ж "Вступному словСЦтАЭ вСЦн недвозначно проголошуСФ своСФ нацСЦональне кредо: "Дух цСЦСФСЧ книги: державництво СЦ патрСЦотизмтАЭ. У нього "поняття НацСЦСЧ ототожнюСФться з поняттям державитАЭ. РоздСЦлення понять "нацСЦятАЭ СЦ "державатАЭ було для В. Липинського "протиприроднимтАЭ.68 Липинський В. Листи до братСЦв-хлСЦборобСЦв. - С. ХРЖРЖРЖ, 211.

СФднатися кращСЦ СЦ активнСЦшСЦ частини всСЦх мСЦiевих класСЦв СЦ всСЦх мСЦiевих "нацСЦйтАЭтАжтАЭ.69 Липинський В. Листи до братСЦв-хлСЦборобСЦв. - С. ХV.

У другСЦй частинСЦ працСЦ В. Липинський поки що вСЦддаСФ перевагу етнологСЦчному розумСЦнню соцСЦального субстрату, якому належить стати нацСЦСФю: "Ми маСФмо надзвичайно здСЦбну, сильну, здорову народню масу з окремою мовою, окремою своСФрСЦдною культурою, масу, що компактно живе на точно означенСЦй територСЦСЧ. МаСФмо отже основнСЦ етатичнСЦ елементи нацСЦСЧ, якСЦ в теорСЦСЧ завжди можуть служити пСЦдставою для бажання перетворити СЧх в елементи динамСЦчнСЦ: для сформування з нашоСЧ несвСЦдомоСЧ етнографСЦчноСЧ маси свСЦдомоСЧ та зорганСЦзованоСЧ державноСЧ нацСЦСЧтАЭ.70 Липинський В. Листи до братСЦв-хлСЦборобСЦв. - С. 68.

СФднатися СЦ зорганСЦзуватися нацСЦятАЭ.71 Липинський В. Листи до братСЦв-хлСЦборобСЦв. - С. 70

Саме СЦз спСЦльноСЧ традицСЦСЧ СЦ культури сукупно з спСЦльним СЦнтересом, вважав вСЦн, маСФ випливати "полСЦтична лСЦнСЦя суспСЦльноСЧ групи, що зорганСЦзовуСФться в нацСЦютАЭ.72 Липинський В. Листи до братСЦв-хлСЦборобСЦв. - С. 71

ЕтнологСЦчнСЦ уподобання переважали у нацСЦологСЦчних поглядах В. Липинського СЦ в третСЦй частинСЦ "ЛистСЦвтАЭ, де вСЦн зазначаСФ, що "тАжнацСЦя СФсть формацСЦСФю не тСЦльки взагалСЦ СЦсторСЦСЧ, а СЦсторичного наростання СЦ розвитку серед певного етнСЦчно-вСЦдмСЦнного колективу СЦменно конструктивних, а не деструктивних полСЦтичних вартостейтАЭ.73 Липинський В. Листи до братСЦв-хлСЦборобСЦв. - С. 129

доти СЦснуСФ, живе СЦ розвиваСФться нацСЦятАЭ.74 Липинський В. Листи до братСЦв-хлСЦборобСЦв. - С. 130

язуючи початок нацСЦСЧ з початком "асноСЧ окремоСЧ державноСЧ органСЦзацСЦСЧ певноСЧ маси, яка живе на певнСЦй територСЦСЧ, вСЦн зауважуСФ, що приналежнСЦсть до нацСЦСЧ, яка народжуСФться у цСЦй спСЦльнСЦй боротьбСЦ, маСФ визначатися критерСЦями спорСЦдненостСЦ не по кровСЦ, а по територСЦСЧ, по землСЦ.75 Липинський В. Листи до братСЦв-хлСЦборобСЦв. - С. 211, 228

У наступному, четвертому роздСЦлСЦ "ЛистСЦвтАЭ В. Липинський остаточно пристаСФ на громадянське розумСЦння нацСЦСЧ, поСФднуючи громадянство з такими нацСЦональними ознаками, як територСЦя, держава, закон.76 Липинський В. Листи до братСЦв-хлСЦборобСЦв. - С. 374

лежить в основСЦ буття СЦ могутностСЦ державтАЭ.77 Липинський В. Листи до братСЦв-хлСЦборобСЦв. - С. 375

язково може бути вже створена держава, а хоча б прагнення до неСЧ, те, що сам вСЦн називав "нацСЦональними аспСЦрацСЦямитАЭ: "Якщо нацСЦональнСЦ аспСЦрацСЦСЧ репрезентованСЦ на данСЦй територСЦСЧ тСЦльки такими громадянськими силами, якСЦ не в станСЦ завоювати собСЦ на своСЧй територСЦСЧ полСЦтичну "аду СЦ створити на нСЦй "асну державу, або не здатнСЦ оцими своСЧми аспСЦрацСЦями до такого завоювання СЦншСЦй, полСЦтично дужчСЦй, мСЦiевСЦй силСЦ допомогти, то така нацСЦя перебуваСФ в стадСЦСЧ недорозвиненСЦй, в стадСЦСЧ виключно СЦдеологСЦчнСЦй, яку треба називати народнСЦстю, а не нацСЦСФютАЭ.78 Липинський В. Листи до братСЦв-хлСЦборобСЦв. - С. 387-388

В. Липинський, до речСЦ, не позбувся повнСЦстю етнологСЦчного пСЦдходу до визначення нацСЦСЧ. Зокрема, вСЦн бСЦдкався на "неусталенСЦсть раситАЭ населення УкраСЧни СЦ це вважав однСЦСФю з причин СЧСЧ бездержавного стану: "СпоконвСЦчний брак расовоСЧ СФдностСЦ серед тСЦСФСЧ людськоСЧ громади, що живе на украСЧнськСЦй землСЦ, сполучений з невиховуванням СЧСЧ в напрямСЦ розвитку СФдностСЦ полСЦтичноСЧ, спричинився до того, що основною прикметою украСЧнських людей СФ повний брак патрСЦотизму СЦ зненависть до своСЧх "асних землякСЦвтАЭ.79 Липинський В. Листи до братСЦв-хлСЦборобСЦв. - С. 424

НацСЦю полСЦкультурного типу становлять сучаснСЦ етнСЦчнСЦ украСЧнцСЦ, чия СЦдентичнСЦсть не збСЦгаСФться з якоюсь однСЦСФю мовно-культурною орСЦСФнтацСЦСФю. Однак полСЦкультурнСЦсть украСЧнськоСЧ етнСЦчноСЧ нацСЦСЧ, як СЦ полСЦетнСЦчнСЦсть населення УкраСЧни загалом, не заперечують того, що нацСЦональне самовизначення украСЧнцСЦв 1991 року було самовизначенням насамперед титульноСЧ нацСЦСЧ. Участь СЦнших етнСЦчних сегментСЦв полягала тодСЦ у виявленнСЦ солСЦдарностСЦ з нею.80 КресСЦна РЖ.О. ПодвСЦйна етнонацСЦональна свСЦдомСЦсть як феномен полСЦетнСЦчних державтАЭ // РЖсторСЦя 2005, №3. С. 2-5.

виникненням СЦдентичностСЦ, спСЦльноСЧ для СЧх усСЦх. Феномен подвСЦйноСЧ СЦдентичностСЦ став постСЦйним супутником усСЦх багатоетнСЦчних нацСЦй, СЦсторична витривалСЦсть яких визначалася якСЦстю формули такоСЧ подвСЦйноСЧ СЦдентичностСЦ, СЧСЧ збалансованСЦстю СЦ компромСЦснСЦстю.81 Балушок В. НацСЦСЧ етнСЦчнСЦ, нацСЦСЧ полСЦтичнСЦ, СЦ перспективи етнонацСЦонального розвитку людства // Наука СЦ суспСЦльство. 1997 № 9-10. - С. 29.

Пошук такоСЧ формули для украСЧнських громадян утруднений складними СЦсторичними обставинами, етнорегСЦональною рСЦзницею, протилежними СЦдеологСЦчними, конфесСЦйними уподобаннями рСЦзних груп населення, зовнСЦшнСЦми чинниками тощо, дСЦя яких робить перспективу формування украСЧнськоСЧ полСЦетнСЦчноСЧ нацСЦСЧ поки що досить невизначеною. Певною мСЦрою прояснити стан формування загальнонацСЦональноСЧ СЦдентичностСЦ в УкраСЧнСЦ можна, придивившись до ситуацСЦСЧ у тих сферах суспСЦльного життя, де зосереджено головнСЦ проблеми мСЦжгрупових взаСФмин.82 Антонюк О. НацСЦонально-державнСЦ СЦнтереси УкраСЧни в етнополСЦтичнСЦй сферСЦ // Нова полСЦтика. - 2000. - №4. - с.21. 

ять, а також сукупнСЦсть уявлень про своСФ СЦсторичне призначення, про свою стратегСЦчну мету СЦ перспективнСЦ завдання, тобто так звана нацСЦональна СЦдея.83 Бадзьо Ю.В. НацСЦональна СЦдея та нацСЦональне питання - 10 рокСЦв невизначеностСЦ //  ПолСЦтична думка. 2001, № 1-2, С.6.

громадянськСЦй общинСЦ, або цивСЦльнСЦй громадСЦ. Про це свСЦдчить СЦсторична практика та суспСЦльна думка тСЦСФСЧ доби.84 Нерсесянц В.С. Политические учения Древней Греции. М., 1979. - С. 78.

це люди, а не мури СЦ не порожнСЦ кораблСЦтАЭ. Суголосне твердження про те, що полСЦс СФ передусСЦм колективом громадян зустрСЦчаСФмо у Аристотеля. У розвиток цСЦСФю тези вСЦн тСЦльки уточнюСФ: "ПолСЦс СФ спСЦльнота вСЦльних людейтАЭ.85 Греко-римський свСЦт - доба становлення громадянських СЦдей, СЦнституцСЦй, принципСЦв // ссылка на сайт удаленаtxt/paskoi/grn/02.php#pgtop / 15.05.2006   

до певноСЧ мСЦри афСЦнську демократСЦю можна назвати соцСЦальною, оскСЦльки створювалися сприятливСЦ умови для забезпечення участСЦ громадян в управлСЦннСЦ державою, тобто за рахунок використання працСЦ рабСЦв громадяни мали вСЦльний час, незаможнСЦ отримували пСЦдтримку з державноСЧ казни платню за вСЦдвСЦдування громадських заходСЦв. 86 Прокопчук РЖ. Поняття СЦ типологСЦСЧ демократСЦСЧ // Людина СЦ полСЦтика // ссылка на сайт удалена2003/print_311.php 15.05.

дуже складно. ХСЦба що за допомогою референдумСЦв, але й тут думка населення бСЦльше залежить вСЦд умСЦло поставлених запитань. 87 МахлСЦн П. ДемократСЦя // ссылка на сайт удаленаnn/show/398/35147/ 15.05.2006

ВСЦдомо, що економСЦчним пСЦдгрунтям будь-якоСЧ територСЦальноСЧ общини СФ земельна "аснСЦсть. СпецифСЦчною рисою цивСЦльноСЧ громади СФ те, що земельна "аснСЦсть фСЦгуруСФ тут у бСЦнарнСЦй формСЦ: колективнСЦй СЦ приватнСЦй. Цей феномен античноСЧ "асностСЦ чудово усвСЦдомлювався вже у тСЦ часи. Питання про спСЦввСЦдношення "асностСЦ полСЦсу СЦ "асностСЦ громадянина не один раз торкався Платон, бо це завжди для нього слугувало прикладом вСЦдповСЦдностСЦ первинноСЧ цСЦлСЦсностСЦ свСЦтовоСЧ душСЦ, свСЦтового розуму та СФдиного добра з спСЦвпричетним СЦ обумовленим нею реальною множиннСЦстю речей, що СФ разом з тим так само СЦ СФднСЦстю. В своСФму утопСЦчному творСЦ вСЦн просто пСЦдкреслюСФ: "Хай здСЦйсненим буде розподСЦл землСЦ таким чином, щоб кожний, котрий отримав свою долю, вважав СЧСЧ загальною "аснСЦстю всСЦСФСЧ державитАЭ.88 Блaвamcкaя Т. В. Греция в период формирования раннеклассового общества (XXX-XII вв. до и. э.) // История Европы. - Т. 1. Древняя Европа. - М.: Наука, 1988. - С. 145.

громадою земельних "асникСЦв у межах СЦ обрСЦях полСЦсноСЧ "асностСЦ. ПолСЦс як колектив громадян завжди виступав як верховний "асник землСЦ СЦ як гарант земельноСЧ "асностСЦ окремих громадян.89  Нерсесянц В.С. Политические учения Древней Греции. М., 1979. - С. 81.

Можемо констатувати, що полСЦс був першою в СЦсторСЦСЧ людства громадянського общиною. ПроСЦснувавши декСЦлька сторСЦч в якостСЦ унСЦверсальноСЧ форми суспСЦльного життя античного свСЦту полСЦсна структура знайшла своСФ вСЦдображення в повсякденнСЦй СЦ теоретичнСЦй свСЦдомостСЦ не тСЦльки своСФСЧ доби, а й усСЦСФСЧ подальшоСЧ СФвропейськоСЧ СЦсторСЦСЧ. Можна погодитись з тезою В. ВСЦтюка, що "не СФ тотожним змСЦст, який вкладаСФться в поняття громадянського суспСЦльства античними мислителями СЦ сучасними полСЦтологамитАЭ, але викликаСФ категоричне заперечення його твердження нСЦби "античнСЦй думцСЦ був в принципСЦ невластивим подСЦл соцСЦуму на державу СЦ громадянське суспСЦльствотАЭ.90 МахлСЦн П. ДемократСЦя // ссылка на сайт удаленаnn/show/398/35147/ 15.05.2006

СЦдея свободи. Зараз багато дискутують наскСЦльки сучасне тлумачення свободи вСЦдрСЦзняСФться вСЦд античного. ДискусСЦя триваСФ не перше столСЦття. Так ще на початку XIX ст. Бенжамен Констан намагався пСЦдкреслити, що антична свобода полягала тСЦльки у "колективному, але прямому здСЦйсненнСЦ декСЦлькох функцСЦй верховноСЧ "ади, взятоСЧ у цСЦлому: обговорення питань вСЦйни СЦ миру, заключення угод з чужоземцями, голосування законСЦв, винесення вирокСЦв, перевСЦрки видаткСЦв СЦ актСЦв магСЦстратСЦв, СЧх оприлюднення.91 Новгородцев П.И. Теория государства и права. Лекции по истории философии и права.  // Allpravo.Ru - 2006. // ссылка на сайт удаленаlibrary/doc108p0/instrum5264/item5278.php

Але одночасно з yсСЦм цим, що стародавнСЦ називали свободою, вони допускали повне пСЦдкорення СЦндивСЦда авторитету спСЦвтовариства як сумСЦсне з колективноСЧ формою свободитАЭ. 92 Нерсесянц В.С. История политических и правовых учений. М., 2001. - С. 476

язане тСЦльки з добою ВСЦдродження, СФ вСЦддавна дуже поширеною в лСЦтературСЦ. "Особиста незалежнСЦсть не поширюСФться анСЦ на думки, анСЦ на заняття, анСЦ тим бСЦльше на релСЦгСЦю... люди античностСЦ не мали йодного розумСЦння про СЦндивСЦдуальнСЦ права... в стародавньому свСЦтСЦ СЦндивСЦд, майже суверенний у громадських справах, залишаСФться рабом в суспСЦльному життСЦтАЭ.93 Джон ГатчСЦнсон, ЕнтонСЦ Д. СмСЦт. Що таке етнСЦчнСЦсть// НацСЦоналСЦзм. АнтологСЦя. - К.: Смолоскип, 2000. - С. 468.

приватноСЧ "асностСЦ. РЖсторично першою формою такоСЧ "асностСЦ стала антична СЦндивСЦдуально-суспСЦльна земельна "аснСЦсть. Саме тому античне суспСЦльство належить трактувати як ранню, ще далеко не досконалу, фазу розвитку громадянського суспСЦльства, фазу усвСЦдомлення СЦ формулювання громадянськоСЧ СЦдеСЧ та СЦдеСЧ свободи. По-друге, та сама СЦсторСЦя засвСЦдчуСФ вСЦдсутнСЦсть лСЦнСЦйного поступу вСЦд колективнСЦй до СЦндивСЦдуальних вартостей, тут скорСЦше проглядаються концентрованСЦ кола; крСЦм того, СЦндивСЦдуальне не СФ альтернативним колективному, бо перше СФ умовою та засобом розвитку другого, СЦ навпаки.94 История политических и правовых учний: Учебник для вызов / Под ред. Нерсесянца В.С. - М.: Изд-тво НОРМА, - 2001. - С.470.

з СЦншого. Свого часу К. Маркс писав про те, що в ГрецСЦСЧ держава СФ дСЦйсно приватною справою громадян, дСЦйсним змСЦстом СЧхньоСЧ дСЦяльностСЦ: "Тут полСЦтична держава як така СФ дСЦйсно СФдиним змСЦстом життя СЦ волСЦ громадянтАЭ.95 Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. - Т. РЖ. - М.-Л., 1955. - С. 255

язкСЦв було "астивою йому природною формою дСЦяльностСЦ. Саме вона вСЦдрСЦзняла його вСЦд раба, робила його членом суспСЦльства СЦ, отже, людиноютАЭ.96 Колпинский Ю. Д. Великое наследие античной Эллады. - М.: Изобразительное искусство, 1988. - С. 11.

етнСЦчнСЦ протодержавнСЦ утворення. 97 Ильинская Л.С. Древний Рим.тАФМ.тАФ1997.тАФ С. 132. 

Рим, мСЦсто на лСЦвому березСЦ Тибру у нижнСЦй його течСЦСЧ. Саме латинСЦв римськСЦ СЦсторики згодом поСЦменували аборигенами (вСЦд ab origine - походження) - вихСЦдним етнСЦчним началом держави. Але водночас у ранньому РимСЦ були значнСЦ прошарки сабСЦнСЦв та лСЦгуро-сикулСЦв, якСЦ мали, однак, пСЦдпорядковане становище щодо латинСЦв. Про непростСЦ взаСФмини цих етносСЦв нагадуСФ знаменитий мСЦф про викрадення латинами пСЦд проводом Ромула сабСЦнянок, що, очевидно, вСЦдображаСФ зрСЦлу стадСЦю розвитку екзогамних давньоримських родСЦв. Зрештою, латини СЦ сабСЦняни злились в одне цСЦле, в нову етнополСЦтичну СФднСЦсть.98 Крисаченко В.С., Степико М.Т., "асюк О.С. УкраСЧнська полСЦтична нацСЦя: генеза, стан, перспективи / За ред. В.С. Крисаченка. - К.: НРЖСД, 2004. - 656 с. / ссылка на сайт удаленаbook/Krizachenko/ 05.04.2006

Таким чином, рання римська нацСЦя-народ мала переважно триетнСЦчне походження СЦ склалася на основСЦ латинСЦв, сабСЦнСЦв СЦ етрускСЦв. ОскСЦльки представники кожного з трьох етносСЦв не пСЦддавалися дискримСЦнацСЦСЧ в набуттСЦ соцСЦально-полСЦтичного статусу, СФ пСЦдстави вважати раннСФ римське суспСЦльство зародком справжньоСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ, яка формувалася на полСЦетнСЦчнСЦй основСЦ.99 Ильинская Л.С. Древний Рим.тАФМ.тАФ1997.тАФ С.133-134.

Про це свСЦдчать й СЦншСЦ факти. Так, Ромул, перший цар Риму (753-717 pp. до н. е.), латинянин, завойованих сабСЦ-нян переселяв до Риму, розподСЦляючи СЧх по курСЦях, а латинСЦв, навзаСФм, селив на землях сабСЦнян; те саме мало мСЦiе СЦ в його вСЦйнах проти етрускСЦв та альбанцСЦв. А пСЦсля наглоСЧ смертСЦ Ромула царем було обрано Нуму ПомпСЦлСЦя, сабСЦнянина.100 Утченко С.Л. Политические учения Древнего Рима: РЖРЖРЖ - РЖ вв. до н.э.. - М. - 1977. - с.241. 

територСЦальнСЦ округи, загальною кСЦлькСЦстю 20.101 Новицкий И.Б. Римское право. М., 2002. С. 341-342        

в полСЦтичну нацСЦю. Громадянство як СЧСЧ смислове осердя при цьому спиралось на двСЦ пСЦдстави: гентильну, тобто приналежнСЦсть до populus за походженням, СЦ майнову, або становСЦсть за мСЦрою "асностСЦ.102  Челоян В.К. Восток - Запад: Преемственность в философии античного и средневекового общества. М., 1979. - М. - С.354.   

язковими для всСЦх римлян.103 Утченко С.Л. Политические учения Древнего Рима: РЖРЖРЖ - РЖ вв. до н.э.. - М. - 1977. - с.249

держава двох етнСЦчних нацСЦй: фСЦнських шведСЦв та фСЦннСЦв. У кожноСЧ з них рСЦвнСЦ полСЦтичнСЦ права, обидвСЦ у рСЦвнСЦй мСЦрСЦ зберегли своСЧ "аснСЦ культурнСЦ особливостСЦ. У той же час обом нацСЦям "астиве вСЦдчуття спСЦльноСЧ приналежностСЦ (звичайно ж фСЦнськоСЧ СЦдентичностСЦ).104 Давидова О.  Репатрианты у ворот Финляндии - в поисках "правильнойтАЭ идентичности. ДиаспорСЦ 3/2003. Москва. С.66-98.

СьогоднСЦ прийнята програма СЦнтеграцСЦСЧ в ЕстонСЦСЧ, як пише естонський дослСЦдник Райво Юурак, по сутСЦ не представляСФ щось СЦстотно нове, не СФ вСЦдродженням тСЦСФСЧ попередньою культурною автономСЦСФю. Правда, сьогоднСЦшня ситуацСЦя значно вСЦдрСЦзняСФться вСЦд довоСФнноСЧ. ТодСЦ в ЕстонСЦСЧ проживала незначна кСЦлькСЦсть СЦноземцСЦв. РЖ було досить легко запропонувати усСЦм культурну автоомСЦю, тим самим естонцСЦ були вСЦдомСЦ свСЦту як народ, що всецСЦло поважаСФ СЦнтереси та звичаСЧ СЦнших народСЦв.105 Райво Юурак "ПолитнациятАЭ / ссылка на сайт удалена99/Mar/01/5-3.php 16.04.2006

базуСФться на поняттСЦ "спСЦльнСЦсть культуритАЭ.106 Хантингтон С. Столкновение цивилизаций./ ссылка на сайт удаленаindex.php?ids=416&sub_id=991 / 19.04.2006.

"полСЦтичнетАЭ визначення американськоСЧ спСЦльноти як суспСЦльства, заснованого громадянами, що сповСЦдують певнСЦ полСЦтичнСЦ СЦдеали та дотримуються певних переконань.107 Хантингтон С. Столкновение цивилизаций./ ссылка на сайт удаленаindex.php?ids=416&sub_id=991 / 19.04.2006.

працСЦ АлексСЦса де ТоквСЦля "ДемократСЦя в АмерицСЦтАЭ. ВСЦдомо, що книга, написана про краСЧну, що вважаСФться постСЦйно мСЦнливою, безжалСЦсно сучасною СЦ начисто позбавленою почуття традицСЦСЧ, була написана бСЦльше 150 рокСЦв тому, але дотепер залишаСФться точною й актуальною. Дивним СФ також те, що дослСЦдження ТоквСЦля про народ переважно сСЦльський, протестантський й англо-саксонський (СЦ поневолених афро-американцях) застосовано по вСЦдношенню мСЦськоСЧ, СЦндустрСЦальноСЧ СЦ мультикультурноСЧ краСЧни, де сьогоднСЦ проживають сотнСЦ мСЦльйонСЦв людей.108 Марк Паркер "Американская идентичность или американское самосознаниетАЭ / http://usinfo.state.gov/journals/itsv/1204/ijsr/pachter.htm#note / 07.04.2006. 

язатитАЭ всСЦм СЦншим свСЦй спосСЦб буття. Причиною цьому СФ, як зазначаСФ украСЧнський дослСЦдник Крисаченко В.С., те, що в АмерицСЦ немаСФ титульного етносу, який би мСЦг взяти на себе головну роль.109Крисаченко В.С., Степико М.Т., "асюк О.С. УкраСЧнська полСЦтична нацСЦя: генеза, стан, перспективи / За ред. В.С. Крисаченка. - К.: НРЖСД, 2004. - 656 с. / ссылка на сайт удаленаbook/Krizachenko/ 05.04.2006

украСЧнцСЦ, росСЦяни, СФвреСЧ тощо), зовсСЦм вСЦдсутня етнСЦчна СЦдентифСЦкацСЦя. ЕтнСЦчний фактор виступаСФ тут просто як певний генетичний код спСЦльного походження, мови, територСЦСЧ.110 Уткин А. Американская политическая система / "Главная тема: общественно-политический жупналтАЭ / ссылка на сайт удаленаtalk/275-15/ 16.04.2006.

1,5 %.111 Ефимов А. В. Очерки истории США. От открытия Америки до окончания гражданской войны. - М.: Госпедгиз, 1955. - С. 79

Започаткування американськоСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ фактично вСЦдбулося на борту корабля "May FlowerтАЭ ("Травнева квСЦткатАЭ). У травнСЦ 1621 ротцями-пСЦлСЦгримами була пСЦдписана Угода про утворення "громадянського суспСЦльстватАЭ. Так, саме про "громадянське суспСЦльствотАЭ йшлося у роздумах СЦ домовленостях мСЦж собою дСЦяльних СФвропейцСЦв, якСЦ рушили на свою нову батькСЦвщину.112 История политических и правовых учний: Учебник для вызов / Под ред. Нерсесянца В.С. - М.: Изд-тво НОРМА, - 2001. - С.374.

язання пСЦдкорятися ухваленим рСЦшенням СЦ виконувати СЧх.113 The Western Experience /Mortimer Chambers et al. - 6th ed. - NY: McGraw-Hill. Inc., 1995. - P. 558, 641-642.

ДекларацСЦя незалежностСЦ була пСЦдписана Т. Джефферсоном, за участю Б.ФранклСЦна, Дж. Адамса. Вона вСЦдображаСФ логСЦку та аргументацСЦю природних та не вСЦдчужених прав людини. Серед останнСЦх Т. Джефферсон видСЦлив наступнСЦ СЦстини: кожна людина вСЦд народження маСФ право на життя, свободу та прагненню до щастя, суверенСЦтет народу над державою, тобто надСЦлення суспСЦльством уряду певною "адою для забезпечення його (суспСЦльства) повноцСЦнного життя (право народовладдя) тощо.114 Ефимов А. В. Очерки истории США. От открытия Америки до окончания гражданской войны. - М.: Госпедгиз, 1955. - С. 79.

язки СЧСЧ громадян, особливостСЦ мСЦжнародноСЧ дСЦяльностСЦ держави. Тому природним доповненням до неСЧ став "БСЦлль про праватАЭ, ухвалений у 1789 р. СЦ введений в дСЦю 1791 р. У десяти його статтях визначалися принципи органСЦзацСЦСЧ американського суспСЦльства, демократичнСЦ за своСФю суттю. Йшлося, насамперед, про гарантСЦСЧ особистоСЧ свободи громадян, СЧх захист перед державою та СЦншими членами суспСЦльства.115 Уткин А. Американская политическая система / "Главная тема: общественно-политический жупналтАЭ / ссылка на сайт удаленаtalk/275-15/16.04.2006.

Шлях формування американськоСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ СФ репрезентативним щодо цСЦлоСЧ множини нацСЦотворчих процесСЦв Нового часу в умовах експансСЦСЧ СФвропейцСЦв на колонСЦальнСЦ землСЦ та формуванням на них цСЦлСЦсного суспСЦльства з полСЦетнСЦчноСЧ людностСЦ. РЖ в основСЦ всього цього лежала СЦнСЦцСЦатива СЦ пСЦдприСФмливСЦсть, бажання СЦндивСЦда утвердитися у суспСЦльствСЦ вСЦльних СЦ дСЦяльних людей.116 Крисаченко В.С., Степико М.Т., "асюк О.С. УкраСЧнська полСЦтична нацСЦя: генеза, стан, перспективи / За ред. В.С. Крисаченка. - К.: НРЖСД, 2004. - 656 с. / ссылка на сайт удаленаbook/Krizachenko/ 05.04.2006

"унСЦверсальна нацСЦятАЭ, заснована на цСЦнностях, близьких усьому людству, на принципах, зрозумСЦлих усСЦм народам.117 Уткин А. Американская политическая система / "Главная тема: общественно-политический жупналтАЭ / ссылка на сайт удаленаtalk/275-15/16.04.2006.

це свСЦтовий авангард, що випробував соцСЦальнСЦ СЦ матерСЦальнСЦ схеми, щоб потСЦм передати СЧх менш щасливСЦй частини людства. В АмерицСЦ зСЦбралися найбСЦльш енергСЦйнСЦ представники всСЦх держав планети, вона вСЦдстоюСФ загальнолюдськСЦ цСЦнностСЦ.118 Уткин А. Американская политическая система / "Главная тема: общественно-политический жупналтАЭ / ссылка на сайт удаленаtalk/275-15/16.04.2006.

де ТоквСЦль: "В АмерицСЦ усСЦ народилися рСЦвними, СЦ тому СЧСЧ жителям не потрСЦбно боротися за цетАЭ.119 Токвиль А. Демократия в Америке. М., "Прогресс - ЛитератАЭ, 1994. - С. 241.

опитуваннями представникСЦв етнСЦчних груп, проведеними автором у 1995-1998 роках у рСЦзних мСЦстах СЦ селищах провСЦнцСЦй Квебек, ОнтарСЦо, Саскачеван, Манитоба СЦ Нью-БрансуСЦк (близько 300 респондентСЦв).120 Мелкумов А.А. Канадський федерализм: теория и практика./ http://law.edu.ru/doc/document.asp?docID=1122755 / 12.04.2006.

26,9% визначили себе як представники "СЦншихтАЭ етнСЦчних груп.121 Черкассов А.И. Этнокультурная мозаика и межэтнические отношения в Канаде / ссылка на сайт удаленаStatei/cherkasov / 20.04.2006

язок СЦз ще однСЦСФю великою культурою надаСФ йому можливСЦсть додаткового духовного збагачення.122 Федеральная политика мультикультурности в Канаде и украинская этническая группа // Россия и Канада. Аспекты сотрудничества. Материалы первых канадских чтений 24 апреля 2000 г., СПб.: Изд-во СПб. Ун-та, 2000, С. 44 - 50.

це канадцСЦ.123 Политика мультикультурности в Канаде (60-90-е гг.) // Вестник СПбГУ серия 6. вып. 1 (№ 6). 2000, С. 136 - 141.

недарма тепер пошуки "росСЦйськоСЧ СЦдеСЧтАЭ розглядаються як загальнонацСЦональна задача). Тим бСЦльше цСЦкаво розглянути особливостСЦ знайденого в КанадСЦ алгоритму "СФдностСЦ через рСЦзноманСЦттятАЭ.124 Яковино Р. Обзор концепций канадского федерализма / http://kazanfed.ru/publications/kazanfederalist/n10/9#_ftnl         

це краСЧна, яка заснована на парадоксСЦ. Як зазначаСФ д-р Хеди Фрай, державний секретар з питань багато культурностСЦ: "Цей парадокс полягаСФ у СФдностСЦ саме через рСЦзномаСЧття багатьох народСЦвтАЭ. Канада розглядаСФться багатьма як "прототип перших багатокультурних нацСЦй свСЦту.тАЭ РозцСЦнюючи канадську полСЦтику заохочення багатокультурностСЦ, (це проявляСФться, насампред, у фСЦнансовСЦй пСЦдтримцСЦ багатомовноСЧ "етнСЦчноСЧ преситАЭ, у вСЦдкриттСЦ шкСЦл для етнСЦчних меншин, для вСЦдкритого доступу до культурних органСЦзацСЦй, тощо). Зразковою та безпрецедентною формулою будСЦвництва багатокультурностСЦ та етнСЦчноСЧ толерантностСЦ в КанадСЦ, визнала СЦ свСЦтова комСЦсСЦя ЮНЕСКО по культурСЦ СЦ розвитку, у 1997 р.; а також пСЦдтримала канадський пСЦдхСЦд як "модель для СЦнших краСЧнтАЭ.125 Панков Ю.В. Политическая система Канады / http://zhurnal.lib.ru/p/pankov_i_w/policadoc.html / 20.04.2006

Отже, коротко охарактеризувавши полСЦтичну нацСЦю в КанадСЦ, можемо зробити висновок, що Канада активно працюСФ СЦ робить величезнСЦ кроки у будСЦвництвСЦ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ. Яка, можемо твердити, вже сформувалася, з чим деякСЦ дослСЦдники, не погоджуються. Так, деякСЦ з них вважають, що канадська нацСЦя перебуваСФ тСЦльки на завершальному етапСЦ свого формування; бСЦльшСЦсть канадських полСЦтологСЦв сходяться на думцСЦ, що лише повноцСЦнна канадська СЦдентичнСЦсть, яка буде домСЦнувати у всСЦх провСЦнцСЦях Канади, вирСЦшить значну частину мСЦжетнСЦчних та мСЦж провСЦнцСЦйних суперечок СЦ автоматично знСЦме питання канадськоСЧ СФдностСЦ з порядку денного полСЦтичного життя канадцСЦв.126 McRoberts K. Misconceiving Canada. The struggle for National Unity. - Toronto. Ont.: Oxford Univ.Press, 1997. -P. 218        

найважливСЦший центр англоканадськоСЧ культури. СтрСЦмкий економСЦчний розвиток приваблюСФ СЦммСЦгрантСЦв з усього свСЦту. Тут представленСЦ абсолютно усСЦ численнСЦ етнокультурнСЦ групи канадцСЦв СЦ знаходяться СЧхнСЦй ведучСЦ культурнСЦ центри: досить сказати, що в мСЦстСЦ видаються 112 перСЦодичних видань на мовах 40 етнСЦчних "меншинтАЭ.127 Черкассов А.И. Этнокультурная мозаика и межэтнические отношения в Канаде //  ссылка на сайт удаленаStatei/cherkasov/n2.php

Теж саме можна сказати СЦ про Монреаль.128 Канада: иммиграция и формирование "третьего компонента» в 50-70-е гг. ХХ века. // Вопросы социологии международных отношений: Материалы постоянного научного семинара "Теория и практика деятельности международных организаций». М.ЭСЛАН. 2000, С.71-73.

     

янами проживали десятки СЦнших нацСЦональностей. БагатонацСЦональнСЦсть РосСЦСЧ зростала в ходСЦ формування РосСЦйськоСЧ РЖмперСЦСЧ, що мала своСЧ особливостСЦ. В РосСЦСЧ процес приСФднання народСЦв СЦ земель автоматично означав вступ до пСЦдданства. На рСЦвнСЦ громадянського суспСЦльства, на рСЦвнСЦ простих людей, залучення до росСЦйськоСЧ мови, до росСЦйськоСЧ культури йшло досить активно СЦ без примусу.129 Дерябина С.Р. Россия и опыт мультикультурализма: за и против // ссылка на сайт удаленаweekly/2006/0231/analit03.php / 25.04.2006.

СФктивно неминуче; б) певною мСЦрою необоротнСЦсть цього процесу формування мСЦжетнСЦчноСЧ, полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ можлива на основСЦ вСЦльного розвитку кожного етносу у своСЧй самобутностСЦ й у рСЦвноправному його залученнСЦ через представникСЦв конкретних нацСЦональностей у розвиток усСЦСФСЧ краСЧни; в) при цьому усе бСЦльш визначальну роль у статусСЦ людини, його прав СЦ свобод, можливостСЦ реалСЦзацСЦСЧ в державному СЦ громадському життСЦ свого людського потенцСЦалу грають уже не його родовСЦ, етнСЦчнСЦ ознаки, а громадянство.130Абдулатипов Р. Создание российской нации (проект для ХХI века) /  ссылка на сайт удалена2003/08/28/Sozdanierossijskojnatsii.php / 30.04.2006

росСЦйський народ, росСЦйську нацСЦю.131 Тишков В.А. Р        эквием по етносу: Исследования по социально-культурной антропологии / В.А. Тишков; Ин-т антропологии им. Н.Н.Миклухо-Маклая. - М.: Наука, 2003. -  544с.

росСЦйськоСЧ нацСЦСЧ. Отже, РосСЦя, як держава розвалилася. НемаСФ перспектив для держави, де немаСФ перспектив формування СФдиноСЧ нацСЦСЧ на основСЦ гармонСЦзацСЦСЧ СЦнтересСЦв усСЦх складових СЧСЧ частин, у тому числСЦ СЦ нацСЦй-етносСЦв, забезпечення нормального самопочуття громадян краСЧни всСЦх нацСЦональностей. (одним СЦз недолСЦкСЦв при формуваннСЦ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ РосСЦСЧ було те, що в основСЦ етнополСЦтики був закладений принцип: "у кожнoСЧ нацСЦСЧ СФ двСЦ нацСЦСЧ: нацСЦя-пролетарСЦат СЦ нацСЦя-буржуазСЦятАЭ132 Ремизов М. "Проект Государство-цивилизациятАЭ / ссылка на сайт удалена~kras/tany/zakon/konst/2.php / 14.05.2006.

стали реальним фактом спСЦльного буття. ДеякСЦ дослСЦдники наполягають на тому, що у радянських людей бСЦльше спСЦльного, росСЦйсько-радянського, нСЦж "чистотАЭ етнонацСЦонального.133 Абдулатипов Р.Г. Этнополитология. Этнос и государство. Питер. - 2004. - 161с.

тут, наполягають деякСЦ дослСЦдники, активно проводиться етнСЦзацСЦя по всСЦм рСЦвням: нерСЦдко тут, по-всякому обвинувачуються СЦнородцСЦ, а найбСЦльш пригнобленими СЦ постраждалими виявляються росСЦяни.134 Абрамян А. "Примите с Богом "пришельцатАЭ / Парламентская газета 2006 № 148 (1027) ссылка на сайт удаленаarchive/10270114.php

не боючись етнСЦчного рСЦзноманСЦття, пСЦдключати весь його потенцСЦал до процесу формування багатонацСЦонального народу, нацСЦСЧ-держави в РосСЦйськСЦй ФедерацСЦСЧ. СтратегСЦчна задача для РосСЦСЧ, усСЦх СЧСЧ народСЦв, не впадаючи в крайностСЦ СЦмперського унСЦтаризму СЦ конфедеративного сепаратизму, наполегливо СЦ мудро "збиратитАЭ БатькСЦвщину, народ росСЦйський у росСЦйську полСЦтичну нацСЦю, зберСЦгаючи усе етнаноцСЦональне рСЦзномаСЧття краСЧни, забезпечуючи його самоствердження СЦ спСЦвтворчСЦсть на основСЦ принципСЦв демократСЦСЧ СЦ федералСЦзму.135 Паин Э. "От Третьего Рима к гражданской нациитАЭ / Независимая газета, 15.02.06. ссылка на сайт удаленаprinted/65402

це мСЦцна СФднСЦсть як спСЦльностСЦ за рахунок розкриття потенцСЦалу СЧСЧ рСЦзноманСЦття.136 Сильное эффективное государство для каждого гражданина России. Заявление политической партии "РодинатАЭ / ссылка на сайт удаленаprogramma/show/?id=37 / 12.052006.

СФднання автономСЦй СЦ "розпускутАЭ республСЦктАЭ.137 Абдулатипов Р. Создание российской нации (проект для ХХI века) ссылка на сайт удалена2003/08/28/Sozdanierossijskojnatsii.php

язуСФ це в тому числСЦ СЦ з федералСЦзмом, СЦ розумною полСЦтикою державноСЧ спСЦльностСЦ народСЦв.138 Безбородов А. "Мы должны создать в России политическую нациютАЭ / ссылка на сайт удаленаother/91062264?user_session=dedce22d07a7cfe0f51ca45c626 / 21.04.2006

це ще СЧСЧ здатнСЦсть забезпечити права СЦ свободи громадянина, незалежно вСЦд його нацСЦональноСЧ приналежностСЦ, народу-етносу, незалежно вСЦд його чисельностСЦ, забезпечуючи в такий спосСЦб на дСЦлСЦ збирання багатонацСЦонального народу РосСЦйськоСЧ ФедерацСЦСЧ в СФдину полСЦтичну нацСЦю, нацСЦю-державу. Це найбСЦльш перспективна лСЦнСЦя розвитку росСЦйськоСЧ державностСЦ у ХХРЖ столСЦттСЦ. РЖ вСЦд здатностСЦ полСЦтичноСЧ елСЦти СЦ суспСЦльства успСЦшно вирСЦшувати цю задачу залежить майбутнСФ росСЦйськоСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ, майбутнСФ СЧСЧ народСЦв, а значить СЦ кожного СЧСЧ громадянина, росСЦйськоСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ, нацСЦСЧ-держави.139 Градировский С.Н. "Этнокультурная и конфессиональная политика: выбор языка и новых смысловтАЭ / ссылка на сайт удаленаuniversity-2003/etno_policy/5/print / 14.05.2006

ПутСЦн В.В. вСЦдзначив, що однСЦСФю СЦз найважливСЦших задач для його полСЦтики СФ вСЦдновлення полСЦтичноСЧ системи, та ефективне формування полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ у РосСЦСЧ. Володимир ПутСЦн впевнений, що сучасна сильна економСЦка в сполученнСЦ з гСЦдною соцСЦальною пСЦдтримкою СЦ безпекою громадян СФ надСЦйною основою для формування СФдиноСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ.140 РДлСЦзарова О. "Образы государства и нации в политической культуре современной России. "Изобретение" нациитАЭ / ссылка на сайт удаленаarticle37.php / 17.04.2006.

СЦдентичнСЦсть полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ, що ТСрунтуСФться на колективному досвСЦдСЦ, цСЦнностях СЦ параметрах майбутньоСЧ долСЦ. У "БезхребетнСЦй РЖспанСЦСЧтАЭ Хосе Ортега-СЦ-Гассет писав, що нацСЦСЧ формуються СЦ живуть лише остСЦльки, оскСЦльки втСЦлюють у собСЦ деяке прагнення здСЦйснити загальну програму прийдешнього.141 Градировский С.Н. Поликонфессиональность как ресурс и как угроза процессу формирования гражданского общества в России // ссылка на сайт удаленаauthors/gradirovsky/?library=1111 / 19.03.2006  

язкитАЭ.142 РДвтух В.Б. ЕтнополСЦтика в УкраСЧнСЦ: правничий та культурнСЦ аспекти. - К.: ФенСЦкс, 1997. - С.23.

СФмнимитАЭ.143 Закон УкраСЧни "Про мовитАЭ // ссылка на сайт удаленаuser/law/projects/mova2.txt / 12.04.2006

СФктивну реальнСЦсть, що УкраСЧна СФ БатькСЦвщиною та "рСЦдним домомтАЭ для громадян всСЦх нацСЦональностей.144 Кучма ЛеонСЦд. ВСЦрю в украСЧнський народ. ВибранСЦ статтСЦ, виступи (1994-2000). К., 2000. - С.9.


СФктивну реальнСЦсть: УкраСЧна СФ батькСЦвщиною, рСЦдним домом для громадян усСЦх нацСЦональностей.145 КонституцСЦя УкраСЧни // ссылка на сайт удалена1013/3_1/1013_3_1.php / 12.04.206

украСЧнцСЦв СФ й СЦншСЦ корСЦннСЦ народи СЦ нацСЦональнСЦ меншини. На пСЦдготовчому етапСЦ розробки КонституцСЦСЧ термСЦн "нацСЦональнСЦ меншини та корСЦннСЦ народитАЭ було замСЦнено на "корСЦннСЦ народи та нацСЦональнСЦ меншинитАЭ для того, щоб слово "корСЦннСЦтАЭ одночасно вСЦдносилося як до слова "народитАЭ, так СЦ до словосполучення "нацСЦональнСЦ меншинитАЭ.146 КонституцСЦя УкраСЧни // ссылка на сайт удалена1013/3_1/1013_3_1.php / 12.04.206.

росСЦян, СФвреСЧв, грекСЦв, полякСЦв, румун, угорцСЦв та СЦн., спрямовуючи СЧх "пасСЦонарну енергСЦютАЭ147 Гумилев Л.Н. Этносфера. История людей и история природы. Экоспрос, М.: 1993. - С.291.

В цСЦлому КонституцСЦя та закони УкраСЧни дозволяють забезпечити всСЦ основнСЦ права та свободи корСЦнних народСЦв та нацСЦональних меншин. Право на СЦснування, використання здобуткСЦв культур та використання рСЦдноСЧ мови (у тому числСЦ в одержаннСЦ освСЦти) гарантовано статтями 10, 11, 22, 53 СЦ 119 КонституцСЦСЧ, законами "Про мовитАЭ, "Про нацСЦональнСЦ меншинитАЭ. Право на представництво частково гарантовано статтею 14 Закону "Про нацСЦональнСЦ меншинитАЭ та статтею 22 КонституцСЦСЧ щодо недопущення звуження форм та обсягу СЦснуючих прав СЦ свобод. ТриваСФ робота над проектом концепцСЦСЧ нацСЦонально-культурноСЧ автономСЦСЧ (хоч СЦ тепер стаття 2 ДекларацСЦСЧ прав нацСЦональностей УкраСЧни дозволяСФ СЦснування нацСЦонально-адмСЦнСЦстративних одиниць).148 Закон УкраСЧни "Про нацСЦональнСЦ меншинитАЭ // ссылка на сайт удаленаlaws/nac_menshyny.php / 14.04.2006

на 5,1 %.149 Перепис населення 2001р. // ссылка на сайт удаленаresults/general/nationality/ 12.04.2006.

Друге мСЦiе за чисельнСЦстю посСЦдають росСЦяни. РЗх кСЦлькСЦсть, порСЦвняно з переписом 1989 р., зменшилася на 26,6 % СЦ налСЦчувала на дату перепису 8 млн. 334,1 тис. Питома вага росСЦян у загальнСЦй чисельностСЦ населення зменшилась на 4,8% СЦ становить 17,3%.150 Перепис населення 2001р. // ссылка на сайт удаленаresults/general/nationality/ 12.04.2006

58,3 %.151 НацСЦональний склад населення УкраСЧни за переписом населення 2001р. // ссылка на сайт удаленаresults/general/nationality/ 12.04.2006

майже вся гагаузька етнСЦчна група. БСЦльше половини етнСЦчних полякСЦв живе у ЖитомирськСЦй, ХмельницькСЦй та ЛьвСЦвськСЦй областях. Практично всСЦ кримськСЦ татари-репатрСЦанти поселилися в Криму, на своСЧй СЦсторичнСЦй батькСЦвщинСЦ, СЧх питома вага в населеннСЦ АРК становить нинСЦ 12%. Зазначимо, що тривожним симптомом для етнСЦчних украСЧнцСЦв СФ зменшення СЧх абсолютноСЧ чисельностСЦ у рядСЦ споконвСЦчно землеробських областей, де в усСЦ часи була велика частка украСЧнського сСЦльського населення з традицСЦСФю багатодСЦтностСЦ (ВСЦнницька, Житомирська, КСЦровоградська, Полтавська, Сумська, Черкаська, ЧернСЦгСЦвська).152 Мовний склад населення УкраСЧни за переписом 2001р. //ссылка на сайт удаленаresults/general/language/ 12.04.2006

2002 рр. у шести регСЦонах (ДонецькСЦй, ДнСЦпропетровськСЦй, ЛуганськСЦй, ЗапорСЦзькСЦй, ХаркСЦвськСЦй областях, а також у КиСФвСЦ ) було зосереджено 48,4% основних засобСЦв краСЧни, 52% виробництва валовоСЧ доданоСЧ вартостСЦ (ВДВ), 62,5% виробництва промисловоСЧ продукцСЦСЧ, 48,5% обсягу СЦнвестицСЦй в основний капСЦтал.153 ВарналСЦй З., Павлюк А., Шевченко О. СтратегСЦя подолання диспропорцСЦй у розвитку регСЦонСЦв // УкраСЧна: стратегСЦчнСЦ прСЦоритети. АналСЦтичнСЦ оцСЦнки. К., НРЖСД, 2003, с. 162.

березнСЦ 2002 р. А в листопадСЦ 2000 р. було зафСЦксовано найвищу за всСЦ роки дослСЦджень частку прихильникСЦв незалежностСЦ УкраСЧни серед СЧСЧ громадян. ТодСЦ уперше на СЧСЧ пСЦдтримку висловилася не менше громадян, нСЦж на референдумСЦ 1991 року.154 Хмелько В. МакросоцСЦальнСЦ змСЦни в украСЧнському суспСЦльствСЦ за роки незалежностСЦ // СоцСЦологСЦя: теорСЦя, методи, маркетинг. 2003, № 1, с. 18 тАФ 19.

вСЦд 29,4% у 1994 р. до 36,0% у 2003 р.155 Мовний склад населення УкраСЧни за переписом 2001р. //ссылка на сайт удаленаresults/general/language/ 12.04.2006

Дж. Бремером),156 Bremer J. The Politics of Ethnicity Russian in the New Ukraine. Europe тАФ Asia Studies. Vol. 46тАЪ № 2тАЪ 1994, р. 261 - 283.

читають украСЧнськСЦ газети. Щоправда, М. Рябчук слушно зауважуСФ, що Дж. Бремер не врахував росСЦйськомовностСЦ значноСЧ частини украСЧнських газет,157 Рябчук М. РосСЦяни в УкраСЧнСЦ з погляду американського соцСЦолога. СхСЦдтАЪ 1995, №2, с. 29 - 33.

язують СЦз знанням украСЧнськоСЧ мови.158 РСЦвень освСЦти населення УкраСЧни за переписом населення 2001р. // ссылка на сайт удаленаresults/general/education/ 12.04.2006.

СФктивно потенцСЦйноСЧ небезпеки загострення нацСЦональних конфлСЦктСЦв в УкраСЧнСЦ СЦ в регСЦонСЦ не СЦснуСФ. ПоказовотАЪ що в цьому майже суцСЦльно росСЦйськомовному регСЦонСЦ украСЧнська мова дедалСЦ бСЦльше завойовуСФ авторитет. На запитання "Чи треба розвивати украСЧнську мову та культуру однаково з СЦншими нацСЦональними мовами та культурами?тАЭ 85тАЪ8% донецьких респондентСЦв вСЦдповСЦли ствердно СЦ тСЦльки 4тАЪ8% з цим не погодилися.159 РСЦвень освСЦти населення УкраСЧни за переписом населення 2001р. // ссылка на сайт удаленаresults/general/education/ 12.04.2006.

Радянським Союзом.160 УкраСЧна - 2004. УкраСЧнське суспСЦльство 1994 тАФ 2004: СоцСЦологСЦчний монСЦторинг. К., 2004. - с.24.

Для порСЦвняння: практично 90% жителСЦв РосСЦйськоСЧ ФедерацСЦСЧ насамперед вважають себе росСЦянами, тобто громадянами РосСЦСЧ. Такий високий рСЦвень нацСЦональноСЧ СЦдентичностСЦ серед своСЧх спСЦвгромадян зафСЦксували фахСЦвцСЦ РЖнституту соцСЦологСЦСЧ РосСЦйськоСЧ академСЦСЧ наук у ходСЦ щорСЦчного дослСЦдження громадськоСЧ думки.161 "ДеньтАЭ (КиСЧв), 22.04. 2004. ссылка на сайт удаленаnn/show/398/35147/ 15.05.2006

СергСЦй МакСФСФв пише про те, що саме в результатСЦ подСЦй 21 листопада 2004 року в УкраСЧнСЦ сформувалося аж три полСЦтичнСЦ нацСЦСЧ. "На тому мСЦiСЦ, де повинна була б бути СФдина УкраСЧна, маСФмо три нацСЦСЧ, СЦ, вСЦдповСЦдно, три державитАЭ. 162 Макеев С. "Три страны и три политические нациитАЭ,  ссылка на сайт удаленаcgi/redir.cgi?url=prozpol46.php, 19.03.2006.

це тСЦ, кого обманули, спокусили, "купилитАЭ, залякали "другоютАЭ полСЦтичною нацСЦСФю, або вони взагалСЦ пасивно пСЦддалися СЧСЧ умовлянням. МакСФСФв пише, що вони дозволили робити з собою що завгодно, дозволивши, тим самим, другСЦй нацСЦСЧ робити що завгодно з усСЦСФю державою. "Вони зародили в собСЦ люту ненависть до американського СЦмперСЦалСЦзму та мСЦiевого, тобто украСЧнського нацСЦоналСЦзмутАЭ.163 Макеев С. "Три страны и три политические нациитАЭ, ссылка на сайт удаленаcgi/redir.cgi?url=prozpol46.php, 19.03.2006.

до побаченнятАЭ.164  Забужко О. "Политическая нация начинается с единого информационного полятАЭ / http//2006.liga.net/news.asp?nid=179927, 02.03.2006

В УкраСЧнСЦ, наголошуСФ Толочко П.П. немаСФ СФдиноСЧ нацСЦСЧ взагалСЦ. "Я писав про це, але менСЦ дорСЦкали, що я заперечую СЦснування украСЧнського народу. Це не розумно. Я нСЦколи цього не говорив. Але продовжую наполягати: СФ украСЧнський народ, але немаСФ украСЧнськоСЧ полСЦтичноСЧ нацСЦСЧ.тАЭ165 Толочко П. "Есть украинский народ, но нет политической нациитАЭ, ссылка на сайт удаленаarticle/history/66/5314, 21.02.2006.

Страницы: Назад 1 Вперед