ОрганСЦзацСЦя патопсихологСЦчного дослСЦдження

курсовая работа: Психология

Документы: [1]   Word-148303.doc Страницы: Назад 1 Вперед

ЗМРЖСТ


ВСТУП

РОЗДРЖЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГРЖЧНРЖ ОСНОВИ ПАТОПСИХОЛОГРЖЧНОГО ДОСЛРЖДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТРЖ

1.1 ЗагальнСЦ уявлення про мислення особистостСЦ

1.2 ПатологСЦчнСЦ змСЦни мислення при захворюваннСЦ на неврастенСЦю

1.3 ДинамСЦка мислення особистостСЦ при неврастенСЦСЧ

РОЗДРЖЛ 2. ОРГАНРЖЗАЦРЖЯ ПАТОПСИХОЛОГРЖЧНОГО ДОСЛРЖДЖЕННЯ ПРОЦЕСРЖВ МИСЛЕННЯ У ХВОРИХ НА НЕВРАСТЕНРЖЮ

2.1 МетодологСЦчнСЦ засади проведення патопсихологСЦчного дослСЦдження

2.2 ОсновнСЦ принципи СЦ методи патопсихологСЦчного дослСЦдження

2.3 ОрганСЦзацСЦя впровадження патопсихологСЦчного дослСЦдження

РОЗДРЖЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ВИВЧЕННЯ ПАТОЛОГРЖЧНИХ ЗМРЖН МИСЛЕННЯ ПРИ НЕВРАСТЕНРЖРЗ

3.1 ПсихологСЦчнСЦ характеристики хворих на неврастенСЦю

3.2 ОбТСрунтування методСЦв та методик дослСЦдження

3.3 ПорСЦвняльний аналСЦз отриманих даних

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОРЗ ЛРЖТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ


ВСТУП


АктуальнСЦсть теми. АналСЦз рСЦзних форм патологСЦСЧ розумовоСЧ дСЦяльностСЦ СФ найбагатший матерСЦал, що показуСФ правомСЦрнСЦсть визнання специфСЦчностСЦ людського мислення. ДанСЦ експериментально-психологСЦчних дослСЦджень переконливо показують, що до мислення варто пСЦдходити, як до однСЦСФСЧ з форм дСЦяльностСЦ (Л. С. Виготський, П. Я. Гальперин, А. Н. Леонтьев, С. Л. РубСЦнштейн).

АналСЦз розладСЦв мислення проводився в поняттях сучасних домСЦнуючих психологСЦчних концепцСЦй. Проблема мислення виник як предмет психологСЦСЧ на початку 20-х рр. нашого столСЦття у вюрцбургськСЦй психологСЦчнСЦй школСЦ.

ПсихологСЦчний аналСЦз мислення полягав у з'ясуваннСЦ законСЦв асоцСЦацСЦСЧ, по яких складнСЦ СЦдеСЧ або образи створюються з елементарних. Один з основоположникСЦв асоцСЦативноСЧ психологСЦСЧ А. Бен вСЦдводить асоцСЦацСЦям по подСЦбностСЦ основну роль у мисленнСЦ. Хоча уведення В. Вундтом у психологСЦю експериментального методу було, безумовно, прогресивним фактором в СЦсторСЦСЧ психологСЦчноСЧ науки, однак психологСЦчнСЦ дослСЦдження, проведенСЦ СЧм СЦ його послСЦдовникам, проводилися на основах асоцСЦативноСЧ психологСЦСЧ.

М. ЕббСЦнгауз, Г. Мюллер, Т. Ципен - найбСЦльшСЦ представники експериментальноСЧ психологСЦСЧ того часу - вважали, що унСЦверсальним законом СФ закони асоцСЦацСЦСЧ. Так, поняття судження, умовиводи характеризуються як асоцСЦацСЦСЧ представлень. РЖншСЦ представники експериментальноСЧ асоцСЦативноСЧ психологСЦСЧ вважають, що мислення зводиться до актуалСЦзацСЦСЧ асоцСЦацСЦй.

РепродукцСЦя СЦдей стала нарСЦжним каменем асоцСЦативноСЧ теорСЦСЧ мислення. Саме мислення розглядаСФться як похСЦдна функцСЦя вСЦд СЦнших психСЦчних функцСЦй: пам'ятСЦ, уваги. На подСЦбних концепцСЦях ТСрунтувалися роботи психологСЦчноСЧ лабораторСЦСЧ психСЦатричноСЧ клСЦнСЦки найбСЦльшого нСЦмецького психСЦатра Е. КрепелСЦна.

ЦСЦ положення асоцСЦативноСЧ психологСЦСЧ визначили багато в чому дослСЦдження в областСЦ патологСЦСЧ мислення. Порушення мислення виводилися з порушень СЦнших функцСЦй. Намагалися показати, що в основСЦ порушення мислення лежало порушення так званих передумов СЦнтелекту: пам'ятСЦ, уваги. Так, наприклад, порушення розумовоСЧ дСЦяльностСЦ хворих епСЦлепсСЦСФю порозумСЦвалося порушенням комбСЦнаторних здСЦбностей (Е. КрепелСЦн, К. Гельброннер, М. Я. Серейський), нестСЦйкСЦстю уваги (В. П. ОсСЦпов).

СутнСЦсть порушення мислення сенСЦльних хворих зводиться до порушення пам'ятСЦ, порушенню здатностСЦ утримувати сприйняте (В. А. ГСЦляровський, М. О. Гуревич, С. Г. ЖислСЦн СЦ СЦн.).

При поясненнСЦ порушень розумових процесСЦв, при травмах мозку ряд авторСЦв (Р. Я. Голант, М. О. Гуревич, В. А. ГСЦляровський, Р. С. Повицька) схилялися до думки, що в цих випадках СЦнтелектуальнСЦ порушення настають через розлад уваги.

ДеякСЦ нСЦмецькСЦ психСЦатри вважали, що в основСЦ психСЦчних захворювань лежить недостатнСЦсть "первинно даноСЧ духовноСЧ структури". На думку И. Берце, у якого ця теорСЦя найбСЦльше чСЦтко представлена, такою первинною структурою СФ "тонус свСЦдомостСЦ" (активнСЦсть "я"), що при шизофренСЦСЧ виявляСФться порушеною ("гСЦпотонСЦя свСЦдомостСЦ"). "ГСЦпотонСЦя свСЦдомостСЦ", сама по собСЦ не виявляСФться СЦ пСЦзнавана лише СЦнтуСЧтивним шляхом, визначаСФ всю психопатологСЦчну симптоматику, у тому числСЦ СЦ порушення мислення.

До цСЦСФСЧ характеристики примикають СЦ погляди Г. В. Груле, що визначив порушення мислення при шизофренСЦСЧ як порушення "напруженостСЦ", в основСЦ якоСЧ лежить порушення активностСЦ особистостСЦ. З цими положеннями солСЦдаризуСФться И. Берингер, висуваючи концепцСЦю про слабостСЦ "СЦнтенцСЦональноСЧ дуги", що СФ причиною порушень мислення хворого шизофренСЦСФю, СЦ Е. Штранський, що говорить про "СЦнтрапсихичну атаксСЦю" хворих.

Порушення мислення трактуються як вториннСЦ, як прояв порушень особою "активностСЦ", "СЦнтенцСЦСЧ" психСЦки. У статтСЦ, присвяченСЦй психологСЦСЧ шизофренСЦСЧ (в РЖX томСЦ "КерСЦвництва" Бумке), Г. В. Груле висунув у метафоричнСЦй формСЦ положення (надовго визначило хСЦд дослСЦджень, що стосуСФться характеристики мислення шизофренСЦСЧ) про те, що машина залишаСФться СЦнтактною, але вона погано або зовсСЦм не керована. РозумовСЦ операцСЦСЧ, спрямованСЦ на практичнСЦ дСЦСЧ, у хворого шизофренСЦСФю збереженСЦ, пам'ять СЦ увага його не порушенСЦ, однак вСЦн не в змозСЦ синтезувати окремСЦ, самСЦ по собСЦ правильнСЦ умовиводи.

ОднСЦСФСЧ з прикордонних галузей знань, що входять у медичну психологСЦю, СФ патопсихологСЦя, що вивчаСФ розлади психСЦчноСЧ дСЦяльностСЦ за допомогою психологСЦчних методСЦв.

Винятково важливого значення набуваСФ патопсихологСЦчний метод у вивченнСЦ розладСЦв мислення. За допомогою патопсихологСЦчних дослСЦджень удаСФться розкрити механСЦзми порушення психСЦчноСЧ функцСЦСЧ, що вСЦдповСЦдають видСЦленим клСЦнСЦчним симптомам СЦ синдромам розладСЦв мислення; видСЦлити тСЦ ланки (фактори) мислення, що розумСЦСФться як результат дСЦяльностСЦ складноСЧ функцСЦональноСЧ системи, випадання яких приводить до якСЦсно своСФрСЦдних варСЦантСЦв патологСЦСЧ цСЦСФСЧ системи в цСЦлому.

При цьому вихСЦдною позицСЦСФю радянських патопсихологСЦв (Б. В. Зейгарник, 1962, 1976; С. Я. Рубинштейн, 1972; Ю. Ф. ПолякСЦв, 1973, 1978) СФ розумСЦння процесу мислення як рефлекторно обумовленоСЧ дСЦяльностСЦ всупереч розповсюдженим у закордоннСЦй психологСЦСЧ представленням про мислення як про уроджену здатнСЦсть, що лише перетерплюСФ розвиток в онтогенезСЦ.

Використовуючи у своСЧх дослСЦдженнях психологСЦчнСЦ критерСЦСЧ для оцСЦнки дослСЦджуваних явищ, патопсихологСЦя не може виходити СЦз сугубо клСЦнСЦчноСЧ систематики розладСЦв мислення. КвалСЦфСЦкацСЦя, систематизацСЦя цих розладСЦв у психСЦатрСЦСЧ СЦ патопсихологСЦСЧ проводяться вСЦдповСЦдно рСЦзним параметрам. РЖнодСЦ тСЦ або СЦншСЦ варСЦанти розладСЦв мислення, видСЦлюванСЦ психСЦатрами СЦ патопсихологами, збСЦгаються, однак патопсихологСЦСЧ "астивий бСЦльш загальний пСЦдхСЦд до розрСЦзнення тих або СЦнших класСЦв патологСЦСЧ мислення, вона нерСЦдко оперуСФ бСЦльш широкими поняттями в порСЦвняннСЦ з клСЦнСЦчною практикою.

НайбСЦльш вСЦдома та маСФ велике теоретичне СЦ практичне значення систематика розладСЦв мислення Б. В. Зейгарник (1958, 1962, 1976). У своСЧх дослСЦдженнях патопсихологи користуються набором спецСЦальних експериментальних методик, кожна з яких вСЦдрСЦзняСФться спрямованСЦстю на визначенСЦ ланки в протСЦканнСЦ психСЦчних процесСЦв. У патопсихологСЦчних методиках вСЦдтворюються конкретнСЦ ситуацСЦСЧ. У психологСЦчному експериментСЦ моделюСФться якась проблемна ситуацСЦя, що вимагаСФ свого розкриття, тому що окремСЦ вхСЦднСЦ в цю ситуацСЦю елементи знаходяться в неадекватних спСЦввСЦдношеннях (С. Л. Рубинштейн, 1958). РСЦшення експериментального завдання зводиться до розкриття взаСФмин мСЦж елементами проблемноСЧ ситуацСЦСЧ в результатСЦ СЧСЧ аналСЦзу СЦ пошукам адекватного способу приведення складових частин ситуацСЦСЧ у вСЦдповСЦднСЦсть.

У психСЦатричнСЦй практицСЦ патопсихологСЦчне дослСЦдження найбСЦльше часто застосовуються з метою дСЦагностики, експертизи, для контролю ефективностСЦ лСЦкування, у процесСЦ реабСЦлСЦтацСЦСЧ СЦ психотерапСЦСЧ. РЗх використовують СЦ з теоретичною метою. У цих випадках вони проводяться по спецСЦально розробленСЦй програмСЦ СЦ спрямованСЦ на вивчення якого-небудь недостатньо вСЦдомого прояву психСЦчноСЧ патологСЦСЧ.

Будь-яке психопатологСЦчне дослСЦдження стану хворого, вважав Е. KraepelСЦn, СФ в скороченому видСЦ СЦ психологСЦчному дослСЦдженнСЦ. Тактика психСЦатра при зборСЦ анамнестичних вСЦдомостей СЦ виявленнСЦ симптомСЦв захворювання передбачаСФ постановку хворому питань, що сприяють виявленню психСЦчних вСЦдхилень СЦ особливостей особистСЦсноСЧ позицСЦСЧ. Для характеристики психСЦчного статусу психСЦатри використовують СЦ нескладнСЦ експериментально-психологСЦчнСЦ прийоми (рахунок вСЦд 100 по 7, тлумачення переносного значення прислСЦв'СЧв, опис сюжетних картинок, передача змСЦсту розповСЦдСЦ). Звичайно, проведення цСЦлСЦсного психологСЦчного дослСЦдження вимагаСФ спецСЦальних знань СЦ знаходиться в сферСЦ компетенцСЦСЧ патопсихолога, однак психСЦатр повинний знати основнСЦ методики патопсихологСЦчного експерименту СЦ вмСЦти СЦнтерпретувати одержуванСЦ з його допомогою данСЦ в нозологСЦчному аспектСЦ.

За даними ВсесвСЦтньоСЧ органСЦзацСЦСЧ охорони здоров'я (ВОЗ), число неврозСЦв за останнСЦ 80 рокСЦв зросло в кСЦлька десяткСЦв разСЦв. Це пояснюСФться зростаючим темпом життя, що пред'являСФ до нервовоСЧ системи людини бСЦльш пСЦдвищенСЦ вимоги.

Важливе значення у виникненнСЦ неврозСЦв мають як рСЦзнСЦ психСЦчнСЦ травми службового, сСЦмейного, СЦнтимного характеру, так СЦ несприятливСЦ умови життя в перСЦод дитинства - такСЦ, наприклад, як неповна родина, неправильне виховання, сСЦмейнСЦ конфлСЦкти СЦ т.д.

Однак однСЦСФСЧ психотравми часом виявляСФться недостатньо для розвитку неврозу. Важливе значення мають СЦ особливостСЦ особистостСЦ. А вони формуються в процесСЦ виховання в дитинствСЦ СЦ спСЦлкування з навколишнСЦми. Визначене значення маСФ спадковСЦсть.

Неправильне виховання в дитинствСЦ може привести до формування особистостСЦ з завищеними претензСЦями, з недооцСЦнкою або повним СЦгноруванням реальних умов. У таких випадках виникаСФ конфлСЦкт, СЦ це приводить до неврозу.

У рядСЦ випадкСЦв розвиток хвороби вСЦдбуваСФться тодСЦ, коли органСЦзм чим-небудь ослаблений, наприклад пСЦсля СЦнфекцСЦйного захворювання, травми або якоСЧ-небудь СЦнтоксикацСЦСЧ. Нам нерСЦдко приходилося спостерСЦгати виникнення неврозу пСЦсля черепно-мозковоСЧ травми (контузСЦя, струс головного мозку). Несприятливий вплив на нервову систему робить СЦ зловживання алкоголем, що може з'явитися причиною виникнення неврозу.

НеобхСЦднСЦсть експериментального дослСЦдження стала особливо очевидноСЧ на початку XX в. Так, вСЦдомий представник гештальтпсихологСЦСЧ К. ЛевСЦн наполягав на тому, що розвиток психологСЦСЧ повинен йти не по шляху збирання емпСЦричних фактСЦв (шляху, по якому йде СЦ зараз американська психологСЦя), а що вирСЦшальною в науцСЦ СФ теорСЦя, що повинна бути пСЦдтверджена експериментом. Не вСЦд експерименту до теорСЦСЧ, а вСЦд теорСЦСЧ до експерименту - генеральний шлях наукового аналСЦзу. Усяка наука нацСЦлена на перебування закономСЦрностей - психологСЦя повинна теж прагнути до перебування психологСЦчних закономСЦрностей. Курт ЛевСЦн пСЦдкреслював це положення. ВСЦн говорив про те, що задачею психологСЦчноСЧ науки повинно бути навСЦть не тСЦльки встановлення законСЦв, а пророкування СЦндивСЦдуальних явищ (у термСЦнологСЦСЧ ЛевСЦна "подСЦй") на пСЦдставСЦ закону. Але вони передбачуванСЦ тСЦльки при наявностСЦ достовСЦрноСЧ теорСЦСЧ. КритерСЦСФм науковоСЧ вСЦрогСЦдностСЦ СФ не повторюванСЦсть одиничних фактСЦв, а, навпаки, одиничнСЦ факти повиннСЦ пСЦдтвердити теорСЦю. Такий пСЦдхСЦд до об'СФкта психологСЦчноСЧ науки К. Левин назвав "переходом вСЦд арСЦстотелевського мислення до галСЦлеСФвського" [17].

ЛевСЦн указував, що для мислення Аристотеля було характерне твердження, що свСЦт гетерогенний, що кожному явищу "астива саме йому СЦманентна закономСЦрнСЦсть: дим пСЦднСЦмаСФться догори, тому що вСЦн легкий; камСЦнь падаСФ вниз, тому що вСЦн важкий. ГалСЦлей же установив, що свСЦт гомогенний. Будь-яке окреме явище пСЦдкоряСФться загальним закономСЦрностям. ДослСЦдження повинне виявити цСЦ загальнСЦ закономСЦрностСЦ й умови, при яких те або СЦнше явище розвивалося. К. ЛевСЦн вважав, що психологСЦя повинна використовувати галСЦлеСФвське мислення. Тому експеримент повинен бути строго продуманий: необхСЦдно створити визначенСЦ умови, щоб одержати, вичленувати саме дослСЦджуване явище. РЖншими словами, розрСЦзнення арСЦстотелевського СЦ галСЦлеСФвського пСЦдходСЦв стосовно психологСЦчного дослСЦдження означаСФ перехСЦд вСЦд описового методу до конструктивного. АрСЦстотелевський метод у психологСЦСЧ полягаСФ в тому, що причина ототожнюСФться СЦз сутнСЦстю дослСЦджуваного явища, у результатСЦ чого наукове пояснення зводиться до класифСЦкацСЦСЧ СЦ приводить до видСЦлення середнСЦх статистичних характеристик, у яких переважають оцСЦннСЦ критерСЦСЧ.

ГалСЦлеСФвський же метод у психологСЦСЧ припускаСФ теоретичне пояснення фактСЦв на основСЦ цСЦлСЦсноСЧ системи причинних спСЦввСЦдношень. Саме перебування причинних спСЦввСЦдношень даСФ можливСЦсть пророкування одиничних подСЦй. Кожна одинична подСЦя повинна бути осмислена в контекстСЦ цСЦлСЦсноСЧ ситуацСЦСЧ даного моменту. ЕмпСЦричний доказ повинний поступитися мСЦiем конструктивно-теоретичному. ПсихологСЦя повинна вивчати не фенотипи, а генотипи. Експеримент у психологСЦСЧ покликаний давати пояснювальну характеристику, а не установлення факту, вСЦн повинний пояснити причину, детермСЦнацСЦю людського поводження, того або СЦншого психСЦчного явища.

Мета нашого дослСЦдження полягаСФ в тому, щоб виявити типовСЦ патопсихологСЦчнСЦ характеристики мислення хворих на неврастенСЦю.

Предмет дослСЦдження - патологСЦя мислення при неврастенСЦСЧ.

Об`СФкт дослСЦдження - патологСЦчнСЦ змСЦни мислення у хворих на неврастенСЦю.

Основними завданнями дипломноСЧ роботи СФ:

  1. охарактеризувати методологСЦчнСЦ основи патопсихологСЦчного дослСЦдження особистостСЦ СЦ зокрема, процесСЦв мислення;
  2. охарактеризувати особистСЦснСЦ змСЦни та динамСЦку мислення при захворюваннСЦ неврастенСЦСЧ;
  3. дати характеристику органСЦзацСЦСЧ патопсихологСЦчного дослСЦдження;
  4. виявити типовСЦ патологСЦчнСЦ змСЦни мислення хворих на неврастенСЦю.

ПатопсихологСЦчне дослСЦдження мають велике значення для ряду загальнометодологСЦчних проблем психологСЦСЧ, наприклад для рСЦшення питання про спСЦввСЦдношення бСЦологСЦчному СЦ соцСЦального в розвитку психСЦки. ДанСЦ цих дослСЦджень показують, що порушення особистостСЦ не означаСФ "вивСЦльнення" СЧСЧ бСЦологСЦчних СЦнстинктСЦв СЦ потреб, а характеризуСФться насамперед змСЦною самих людських мотивСЦв СЦ потреб. УстановлюСФться також, що закономСЦрностСЦ розпаду психСЦки не повторюють у зворотному порядку етапи СЧСЧ розвитку.

ДанСЦ патопсихологСЦчних дослСЦджень використовуються в психСЦатрСЦСЧ: як дСЦагностичнСЦ критерСЦСЧ; при встановленнСЦ ступеня СЦнтелектуального зниження; при проведеннСЦ експертизи (судовоСЧ, трудовий, вСЦйськовоСЧ); при облСЦку ефективностСЦ лСЦкування, особливо при використаннСЦ психофармакологСЦчних засобСЦв; при аналСЦзСЦ порушень психСЦчноСЧ дСЦяльностСЦ у випадку шкСЦдливих умов працСЦ; при рСЦшеннСЦ питання про вСЦдновлення втраченоСЧ працездатностСЦ.

ПатопсихологСЦя використовуСФ експериментальнСЦ методи дослСЦдження, основним принципом яких СФ якСЦсний аналСЦз порушень психСЦки як опосередкованоСЧ СЦ мотивованоСЧ дСЦяльностСЦ. ПатопсихологСЦчний експеримент надаСФ можливСЦсть актуалСЦзацСЦСЧ не тСЦльки розумових операцСЦй, але СЦ мотивСЦв хвороСЧ людини.


РОЗДРЖЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГРЖЧНРЖ ОСНОВИ ПАТОПСИХОЛОГРЖЧНОГО ДОСЛРЖДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТРЖ


1.1 ЗагальнСЦ уявлення про мислення особистостСЦ


Людина живе серед подСЦй, якСЦ вСЦдбуваються одна за одною або паралельно. Потреби, цСЦлСЦ людини зумовлюють необхСЦднСЦсть розСЦбратись у тому, що з чого виходить, як пов'язанСЦ мСЦж собою подСЦСЧ, об'СФкти, явища, якСЦ СЧхнСЦ "астивостСЦ детермСЦнують цей зв'язок [9].

На перший погляд здаСФться, що в цьому допоможе досвСЦд, збережений у пам'ятСЦ людини. Наприклад, вона запам'ятала за прожитий перСЦод певну кСЦлькСЦсть випадкових зв'язкСЦв тАФ СЦ цього досить для пСЦдтримання життСФдСЦяльностСЦ, для реалСЦзацСЦСЧ своСЧх потреб та завдань. Але буття складнСЦше, СЦ лише звички та минулий досвСЦд не розв'язують усСЦх проблем. Це й змушуСФ шукати таку "астивСЦсть, такий зв'язок, якСЦ б допомогли дати вСЦдповСЦдь на питання, досягти мети, розв'язати проблему. СкажСЦмо, якщо будувати урок, покладаючись лише на новСЦтню технологСЦю як унСЦверсальну та чудодСЦйну, ми не завжди зможемо досягти мети уроку.

Отже, потрСЦбне уважне вивчення, обстеження, аналСЦз ситуацСЦСЧ з метою виявлення таких взаСФмозв'язкСЦв фактСЦв, подСЦй, об'СФктСЦв та СЧхнСЦх "астивостей, якСЦ необхСЦднСЦ для розв'язання проблем. Пошук СЦстотноСЧ для нас ознаки тАФ непростий, досить своСФрСЦдний акт, який виконуСФ мислення. Кожний автор визначаСФ змСЦст цього поняття, пов'язуючи його з загальним предметом психологСЦСЧ тАФ психСЦчним вСЦдображенням дСЦйсностСЦ, яка опосередковуСФ життя СЦндивСЦда. Проте в поясненнСЦ предмета психологСЦчноСЧ науки "психСЦчне вСЦдображення" виступаСФ як недиференцСЦйована СФднСЦсть. ВСЦдображення, що здСЦйснюСФться мисленням, маСФ своСЧ сутнСЦснСЦ СЦ специфСЦчнСЦ "астивостСЦ.

Мислення тАФ це вища форма психСЦчного вСЦдображення. ПСЦзнання свСЦту починаСФться з вСЦдчуттСЦв, сприймань та уявлень, але ця картина свСЦту не даСФ змоги глибоко СЦ всебСЦчно пСЦзнати його. Зокрема, живе споглядання не спроможне проникнути у складнСЦ форми взаСФмодСЦСЧ явищ, об'СФктСЦв, подСЦй, у СЧх причини та наслСЦдки. Для вСЦдображення цих моментСЦв буття необхСЦдний перехСЦд вСЦд вСЦдчуттСЦв, сприймань (чуттСФвого вСЦдображення) до мислення. Шляхом мислення СЦндивСЦд виявляСФ взаСФмозв'язки мСЦж предметами, подСЦями СЦ явищами, з'ясовуСФ причини та наслСЦдки цСЦСФСЧ взаСФмодСЦСЧ. Мислення, надбудовуючись над вСЦдчуттями й сприйманнями, вСЦдкриваСФ новСЦ аспекти явищ та рСЦзних об'СФктСЦв. Так, у фСЦзицСЦ вСЦдкритСЦ елементарнСЦ частинки або ультрафСЦолетовСЦ та СЦнфрачервонСЦ променСЦ, СЧх не можна побачити, про них можна тСЦльки мислити [26].

ЕмпСЦричне знання мСЦстить у собСЦ чуттСФвСЦ ознаки предметСЦв, явищ дСЦйсностСЦ, але там, де цих знань не вистачаСФ, виникаСФ напруження, що СФ сплавом думки СЦ почуттСЦв. ВСЦдправним моментом мислення СФ постановка запитань: "Що це?", "Чому так?", "Хто винен?", "Що робити?".

Отже, мислення використовуСФ емпСЦричнСЦ знання для мСЦркування СЦ становить трамплСЦн для вищого ступеня вСЦдображення свСЦту, що полягаСФ у здСЦйсненнСЦ глибинного аналСЦзу, пошуку значущих для СЦндивСЦда орСЦСФнтирСЦв.

Мислення даСФ знання про СЦстотнСЦ "астивостСЦ, зв'язки СЦ вСЦдношення об'СФктивноСЧ реальностСЦ, здСЦйснюСФ у процесСЦ пСЦзнання перехСЦд вСЦд явища до його сутностСЦ (О. М. ЛеонтьСФв). На вСЦдмСЦну вСЦд процесСЦв чуттСФвого вСЦдображення мислення опосередковано вСЦдображаСФ дСЦйснСЦсть тАФ через аналСЦз, синтез, порСЦвняння, узагальнення, тобто через мисленнСФвСЦ операцСЦСЧ, спираючись на знання, що дСЦстаСФ вираження у словСЦ. Опосередковане вСЦдображення даСФ змогу вийти за межСЦ безпосереднього досвСЦду.

Мислення СФ узагальненим вСЦдображенням дСЦйсностСЦ. Це процес пошуку СЦстотних ознак, "астивостей предметСЦв та явищ СЦ зв'язкСЦв мСЦж ними СЦ водночас характеристик, спСЦльних для однорСЦдних явищ або предметСЦв дСЦйсностСЦ. ВирСЦзненСЦ найСЦстотнСЦшСЦ ознаки лежать в основСЦ узагальнення, розкривають певну закономСЦрнСЦсть або тенденцСЦю. Так, психологи, вивчаючи особливостСЦ сприйняття людиною дСЦйсностСЦ, вСЦдкрили таку загальну закономСЦрнСЦсть, як константнСЦсть.

Мислення маСФ активний, дСЦйовий СЦ цСЦлеспрямований характер. Виникнення в СЦндивСЦда вСЦдчуттСЦв, сприймань зумовлене зовнСЦшнСЦми чинниками. ЦСЦ процеси виникають за безпосередньоСЧ дСЦСЧ подразникСЦв на органи чуття, незалежно вСЦд бажань суб'СФкта. Мислення, як правило, актуалСЦзуСФться СЦ спрямовуСФться сутнСЦстю та значущСЦстю для суб'СФкта проблеми [3].

Мислення нерозривно пов'язане з мовою та мовленням. Думка об'СФктивуСФться у мовСЦ та мовленнСЦ. Мовлення СФ способом, а мова тАФ засобом вираження думки СЦ формою СЧСЧ СЦснування. Будь-яка думка виникаСФ СЦ набуваСФ свого розвитку у словСЦ, а вдало дСЦбране слово вдосконалюСФ, уточнюСФ думку. Чим бСЦльше продумана думка, тим чСЦткСЦше вона буде виражена у мовленнСЦ. Враховуючи особливостСЦ взаСФмозв'язку СЦ взаСФмодСЦСЧ мислення та мовлення, П. Я. ГальперСЦн розглядаСФ формулювання думок уголос, закрСЦплення думки або судження в словСЦ як один СЦз послСЦдовних етапСЦв формування розумових дСЦй. Так, якщо вчитель пропонуСФ учневСЦ думати вголос, це полСЦпшуСФ контроль за "маршрутами" думки та вдосконалюСФ СЧСЧ.

Особливу роль у процесСЦ взаСФмодСЦСЧ мислення СЦ мовлення вСЦдСЦграСФ внутрСЦшнСФ мовлення. Воно обслуговуСФ думку, сприяСФ виникненню СЧСЧ СЦ готуСФ до вираження у зовнСЦшньому мовленнСЦ.

Наголошуючи на специфСЦчностСЦ взаСФмодСЦСЧ мови СЦ мислення, нСЦмецький фСЦлософ Й. ДСЦцген зазначав, що мислення вСЦдображаСФ свСЦт як художник, а мова служить для цього художника пензлем, яким вСЦн змальовуСФ загальну спорСЦдненСЦсть усСЦх речей. Отже, мислення людини не СЦснуСФ поза мовою.

Мислення маСФ соцСЦальну природу. СуспСЦльно-СЦсторичний характер мислення пояснюСФться тим, що виникнення СЦ розвиток його зумовленСЦ суспСЦльними потребами. СуспСЦльний характер маСФ СЦ мета мислення. Наприклад, актуальними для людства СФ екологСЦчнСЦ проблеми планети.

Для розв'язання проблем люди використовують СЦсторичний досвСЦд, засвоюють знання, закрСЦпленСЦ у словСЦ. У процесСЦ засвоСФння знань розвиваСФться СЦ мислення. Отже, мислення СФ продуктом суспСЦльно-СЦсторичного розвитку. Водночас розвиток мислення зумовлюСФ суспСЦльний поступ, виконуСФ роль його детермСЦнанти.

Щоб пСЦдготуватися до життя, молодСЦ потрСЦбно опанувати досвСЦд людства, вчитися. Цей досвСЦд певним чином органСЦзований СЦ поданий у навчальних планах, програмах, пСЦдручниках СЦ посСЦбниках для рСЦзних рСЦвнСЦв СЦснуючоСЧ в суспСЦльствСЦ системи освСЦти. УспСЦшне засвоСФння досвСЦду може вСЦдбутися на основСЦ активноСЧ цСЦлеспрямованоСЧ мисленнСФвоСЧ дСЦяльностСЦ, за умови виявлення творчостСЦ та самостСЦйностСЦ того, хто навчаСФться.

Отже, мислення тАФ це соцСЦально зумовлений, пов'язаний з мовленням психСЦчний процес самостСЦйного вСЦдображення СЦстотно нового, тобто процес узагальненого та опосередкованого вСЦдображення дСЦйсностСЦ в ходСЦ СЧСЧ аналСЦзу СЦ синтезу, що виникаСФ на основСЦ практичноСЧ дСЦяльностСЦ з чуттСФвого пСЦзнання СЦ здатний виходити далеко за його межСЦ.

Визначення мислення, якСЦ можна знайти в бСЦльшостСЦ пСЦдручникСЦв, охоплюють двСЦ тАФ три ознаки. О. В. БрушлСЦнський прагне збСЦльшити кСЦлькСЦсть специфСЦчних рис у визначеннСЦ мисленнСЦ. Але такий пСЦдхСЦд швидше показуСФ предмет дослСЦдження або вказуСФ на вСЦдмСЦннСЦсть мислення вСЦд сприймання. РД й СЦншСЦ пСЦдходи до визначення мислення. Наприклад, С. Л. РубСЦнштейн вважав, що основним предметом психологСЦчного дослСЦдження мислення СФ його процес, або розгляд цього процесу у планСЦ дСЦяльностСЦ. П. Я. ГальперСЦн зазначав, що психологСЦя вивчаСФ не просто мислення СЦ не все мислення, а тСЦльки процес орСЦСФнтування суб'СФкта при розв'язуваннСЦ СЦнтелектуальних задач. О. К. Тихомиров переконаний, що предметом психологСЦчного дослСЦдження мислення СФ види його: СутнСЦсть мислення можна визначити так.

Мислення тАФ це психСЦчний пСЦзнавальний процес узагальненого та опосередкованого вСЦдображення СЦстотних елементСЦв, "астивостей СЦ зв'язкСЦв мСЦж ними у предметах СЦ явищах об'СФктивноСЧ дСЦйсностСЦ.

Це вСЦдображення вСЦдбуваСФться на основСЦ виникнення другосигнальних тимчасових нервових зв'язкСЦв з опорою на першосигнальнСЦ зв'язки. ТимчасовСЦ нервовСЦ зв'язки на рСЦвнСЦ першоСЧ сигнальноСЧ системи вСЦддзеркалюють емпСЦричнСЦ знання, у яких СЦстотне СЦ варСЦативне спСЦвСЦснують. Слово ж вбираСФ в себе суттСФве у характеристицСЦ предметСЦв, явищ СЦ подСЦй, завдяки своСЧй здатностСЦ до узагальнення даСФ змогу вСЦдСЦрватися вСЦд дСЦйсностСЦ, абстрактно вСЦдобразити глибинне в об'СФктах буття [20].

На основСЦ специфСЦчних рис мислення можна вирСЦзнити його основнСЦ функцСЦСЧ. Обмежимося виокремленням чотирьох основних функцСЦй (В. Д. Шадриков).

1. РозумСЦння. За Г. С. Костиком, процеси розумСЦння тАФ це СЦ СФ процеси нашого мислення, спрямованого на розкриття тих чи СЦнших об'СФктСЦв у СЧх СЦстотних зв'язках з СЦншими об'СФктами, що досягаСФться на основСЦ включення нового знання у суб'СФктивний досвСЦд. Е. В. РЖльСФнков зазначав, що зрозумСЦти явище означаСФ з'ясувати спосСЦб його виникнення, проаналСЦзувати самСЦ умови виникнення явища, що спричинюСФ утворення понять та розумСЦння. На думку дослСЦдникСЦв, розумСЦння можна розглядати як одну з форм, "астивСЦсть або компонент мислення.

2. Розв'язання проблем СЦ задач. Мислення виникаСФ тодСЦ, коли суб'СФктивного досвСЦду для досягнення мети не вистачаСФ, тобто в проблемнСЦй ситуацСЦСЧ. УсвСЦдомити СЦ сформулювати питання тАФ це вже певний крок до розв'язання проблеми. А розумСЦння того, що вСЦдоме СЦ що потрСЦбно шукати, свСЦдчить про перетворення проблемноСЧ ситуацСЦСЧ на задачу. УмСЦння знайти зв'язок вСЦдомого СЦ невСЦдомого в задачСЦ означаСФ знайти спосСЦб СЧСЧ розв'язання.

3. ЦСЦлеутворення. Утворення цСЦлей являСФ собою процес породження нових цСЦлей, що вСЦдбуваСФться у мисленнСЦ. Мислення виявляСФ своСЧ передбачувальнСЦ можливостСЦ й формуСФ образ кСЦнцевого результату дСЦяльностСЦ. Загальна мета мисленням конкретизуСФться у промСЦжних цСЦлях. Отже, постановка загальноСЧ, промСЦжноСЧ та кСЦнцевоСЧ мети СЦ СФ цСЦлеутворюючим процесом, що вСЦдбуваСФться у мисленнСЦ.

4. РефлексСЦя. РозглядаСФться як дСЦяльнСЦсть суб'СФкта, спрямована на усвСЦдомлення способСЦв СЦ дСЦй свого пСЦзнання. СамопСЦзнання виконуСФ регулювальну функцСЦю щодо поведСЦнки або дСЦяльностСЦ суб'СФкта.

Мисленням називаСФться процес опосередкованого й узагальненого пСЦзнання об'СФктивноСЧ реальностСЦ. Цей процес повною мСЦрою можна назвати вищим пСЦзнавальним, оскСЦльки саме мислення сприяСФ породженню нових знань, творчостСЦ. З СЦншого боку, порушення рСЦзноманСЦтнСЦ мислення лежать в основСЦ численних психСЦчних розладСЦв.

Для того, щоб бути правильним СЦ сприяти одержанню вСЦрних знань про об'СФктивну реальнСЦсть, мислення повинно вСЦдповСЦдати таким параметрам як: продуктивнСЦсть, цСЦлеспрямованСЦсть, темп (швидкСЦсть). Параметр стрункостСЦ мислення (асоцСЦативного процесу) виражаСФться в необхСЦдностСЦ мислити вСЦдповСЦдно до логСЦчних вимог, а також граматично коректно формулювати думки. ПСЦд продуктивнСЦстю розумСЦють вимоги мислити так логСЦчно, щоб асоцСЦативний процес приводив до нових знань. ЦСЦлеспрямованСЦсть мислення диктуСФ необхСЦднСЦсть мислити заради якоСЧ-небудь реальноСЧ мети. Темпом мислення позначаСФться швидкСЦсть протСЦкання асоцСЦативного процесу, що умовно виражаСФться в кСЦлькостСЦ асоцСЦацСЦй в одиницю часу.

ВидСЦляСФться кСЦлька видСЦв мислення: наочно-дСЦюче, образне, понятСЦйне СЦ образне. БСЦльш простим й елементарним СФ дСЦюче мислення, найбСЦльш яскраве уявне в дСЦтей. При наочно-дСЦючому мисленнСЦ пСЦзнання реальностСЦ вСЦдбуваСФться в процесСЦ взаСФмодСЦСЧ людини з об'СФктами СЦ перетворення ситуацСЦСЧ, тобто в процесСЦ дСЦй. Використовуючи досвСЦд людина формуСФ уявлення про предмет або явище СЦ може далСЦ опосередковано й узагальнено пСЦзнавати. РЖншим СФ наочно-образний вид мислення. При ньому пСЦзнання об'СФктивноСЧ реальностСЦ вСЦдбуваСФться внаслСЦдок перетворення образСЦв сприйняття в образи-уявлення. БСЦльш складними СФ понятСЦйне й образне мислення, що вСЦдносяться до теоретичних видСЦв мислення. При понятСЦйному видСЦ мислення людина виконуСФ дСЦСЧ думаючи (на вСЦдмСЦну вСЦд наочно-дСЦючого СЦ наочно-образного видСЦв мислення), використовуючи ранСЦше придбанСЦ поняття, судження й умовиводи про реальний свСЦт. Образне мислення вСЦдрСЦзняСФться лише тим, що людина манСЦпулюСФ не поняттями, судженням СЦ умовиводами, а образами [26].

Немаловажними характеристиками розумового процесу СФ розумовСЦ операцСЦСЧ: аналСЦз, синтез, узагальнення, конкретизацСЦя, абстрагування. Кожна з перерахованих операцСЦй сприяСФ бСЦльш глибокому проникненню в суть речей, розумСЦння внутрСЦшнСЦх зв'язкСЦв, а значить бСЦльш точному пСЦзнанню реальностСЦ. АналСЦзом називаСФться розумова операцСЦя по розчленовуванню предмета на складенСЦ елементи. Синтез - побудова цСЦлого з аналСЦтично заданих частин. При операцСЦСЧ узагальнення вСЦдбуваСФться уявне видСЦлення СЦ фСЦксацСЦя стСЦйких "астивостей предметСЦв СЦ явищ (абстрагування) з подальшим СЧх з'СФднанням у визначений клас. Абстрагуванням на вСЦдмСЦну вСЦд узагальнення позначають тСЦльки операцСЦю видСЦлення СЦ фСЦксацСЦСЧ стСЦйких "астивостей предметСЦв СЦ явищ, що у дСЦйсно не СЦснують. ПСЦд конкретизацСЦСФю розумСЦСФться розумова операцСЦя зворотна узагальненню, тобто з загального визначення поняття виводиться судження про приналежнСЦсть одиничних речей СЦ явищ визначеному класовСЦ.

Поряд з перерахованими вище видами й операцСЦями мислення, видСЦляють розумовСЦ процеси: поняття, судження й умовивСЦд. Поняттям називають процес виявлення СЦстотних ознак предметСЦв або явищ, судженням - процес порСЦвняння двох або бСЦльш понять СЦ формулювання на цСЦй пСЦдставСЦ якоСЧ-небудь думки, умовиводом - висновок, що базуСФться на серСЦСЧ логСЦчних дСЦй. УмовивСЦд, як заключний процес, що приводить до нового знання, може формуватися або за допомогою СЦндукцСЦСЧ, або дедукцСЦСЧ. При першому способСЦ умовивСЦд робиться виходячи з послСЦдовностСЦ загального судження до частки, при другому - вСЦд часткового до загального.


1.2 ПатологСЦчнСЦ змСЦни мислення при захворюваннСЦ на неврастенСЦю


Мислення СФ складною саморегулюючою формою дСЦяльностСЦ. Воно визначаСФться метою, поставленою задачею. РЖстотним етапом розумовоСЧ дСЦяльностСЦ СФ звСЦрення одержуваних результатСЦв з умовами задачСЦ СЦ передбачуваних пСЦдсумкСЦв. Для того щоб цей акт звСЦрення виконувався, людська думка повинна бути активноСЧ, спрямованоСЧ на об'СФктивну реальнСЦсть. Утрата цСЦлеспрямованостСЦ мислення приводить не тСЦльки до поверховостСЦ СЦ незавершеностСЦ Суджень, але СЦ до того, що мислення перестаСФ бути регулятором дСЦй людини. Однак положення про те, що мислення СФ регулятором дСЦй, не слСЦд розумСЦти так, начебто мислення варто розглядати як джерело, як рушСЦйну силу поведСЦнки. Ф.Енгельс говорив: "Люди звикли пояснювати своСЧ дСЦСЧ зСЦ свого мислення, замСЦсть того, щоб пояснювати СЧх зСЦ своСЧх потреб (якСЦ при цьому, звичайно, вСЦдбивають у головСЦ, усвСЦдомлюються), СЦ цим шляхом з часом виник той СЦдеалСЦстичний свСЦтогляд, що опанувало розумами особливо з часу загибелСЦ античного свСЦту".

Отже, джерелом людськоСЧ дСЦСЧ СФ усвСЦдомленСЦ потреби, що виникли в результатСЦ суспСЦльно-трудовоСЧ дСЦяльностСЦ людини. Потреба, усвСЦдомлена людиною, виступаСФ для нього у видСЦ конкретних життСФвих цСЦлей СЦ задач. Реальна дСЦяльнСЦсть людини, спрямована на досягнення цих цСЦлей СЦ дозвСЦл даних задач, регулюСФться СЦ коригуСФться мисленням. Думка, пробуджена потребою, стаСФ регулятором дСЦСЧ; для того щоб мислення могло регулювати поводження, воно повинно бути цСЦлеспрямованим, критичним, особистСЦсно мотивованим.

Не СЦснуСФ мислення, вСЦдСЦрваного вСЦд потреб, мотивСЦв, прагнень, установок, почуттСЦв людини, тобто вСЦд особистостСЦ в цСЦлому. Про це говорить С.Л.РубСЦнштейн [31] у своСЧй книзСЦ "Про мислення СЦ шляхи його дослСЦдження": "Питання про мотиви, про спонукання аналСЦзу СЦ синтезу мислення взагалСЦ... це "асне кажучи питання про джерела, у яких бере свСЦй початок той або СЦнший розумовий процес".

Л.С.Виготський постСЦйно пСЦдкреслював, що думка не остання СЦнстанцСЦя, що сама думка народжуСФться не з СЦншоСЧ думки, а з мотивуючоСЧ сфери нашоСЧ свСЦдомостСЦ, що охоплюСФ нашСЦ потяги СЦ потреби, нашСЦ СЦнтереси СЦ спонукання, нашСЦ афекти й емоцСЦСЧ.

При побудовСЦ своСФСЧ теорСЦСЧ поетапного формування розумових дСЦй П.Я.Гальперин теж указуСФ на необхСЦднСЦсть насамперед формування мотиву до дСЦСЧ.

За останнСЦ роки намСЦтився пСЦдхСЦд до мислення як дСЦяльностСЦ керування пошуком рСЦшення задач. Хоча цей аспект, продиктований кСЦбернетичними дослСЦдженнями, безумовно, виявився плСЦдним для психологСЦСЧ мислення, вСЦн разом з тим викликав у ряду дослСЦдникСЦв однобСЦчний пСЦдхСЦд в аналСЦзСЦ процесу мислення; мислення стало розглядатися як аналог роботи електронно-обчислювальних машин. Воно стало зводитися до елементарних СЦнформацСЦйних процесСЦв, до манСЦпуляцСЦСЧ символами. О.К.Тихомиров зауважуСФ: "Якщо поширення кСЦбернетики привело до концентрацСЦСЧ уваги на загальнСЦй принциповСЦй схемСЦ всякоСЧ дСЦяльностСЦ, то проблема специфСЦчно людських особливостей дСЦяльностСЦ виявилася незаслужено як би вСЦдсунутоСЧ на другий план".

Тим часом, говорячи про "упереджену" природу людськоСЧ дСЦяльностСЦ, А.Н.ЛеонтьСФв пише, що "особистСЦсний змСЦст виражаСФ саме його (суб'СФкта. - Б.З.) вСЦдношення до усвСЦдомлюваних об'СФктивних явищ".

Природно, що змСЦнений особистСЦсний змСЦст повинен зСЦграти СЦстотну роль у будовСЦ СЦ протСЦканнСЦ розумовоСЧ дСЦяльностСЦ.

Зв'язок порушення мислення зСЦ змСЦною мотивацСЦйноСЧ сфери спостерСЦгаСФться при рСЦзних формах щиросердечних хвороб. Уже при аналСЦзСЦ того виду патологСЦСЧ мислення, що ми називали "перекручуванням рСЦвня узагальнення", ми можемо "асне кажучи говорити про порушення мотивацСЦйного компонента мислення. ХворСЦ, у яких вСЦдзначалося подСЦбне порушення, спиралися у своСЧх судженнях на ознаки СЦ "астивостСЦ, що не вСЦдбивали реальнСЦ вСЦдносини мСЦж об'СФктами.

Особливо чСЦтко такСЦ порушення виступали при деяких експериментальних пробах, що вимагала видСЦлення СЦ добору ознак, на основСЦ яких можливий синтез СЦ узагальнення (наприклад, при рСЦзних варСЦантах класифСЦкацСЦСЧ об'СФктСЦв). Приводились способи класифСЦкацСЦСЧ подСЦбних хворих, коли ложка могла бути об'СФднана з автомобСЦлем "за принципом руху", шафа поСФднувався з каструлею, тому що в "обох СФ отвору". НерСЦдко предмети поСФднувалися на пСЦдставСЦ СЧх забарвлення, розташування в просторСЦ або стилю малюнка. ПодСЦбна пСЦдвищена полегшена актуалСЦзацСЦя формальних асоцСЦацСЦй, неадекватних зближень була виявлена й СЦншими дослСЦдниками. Так, Ю.Ф.ПолякСЦв СЦ Т.К.Мелешко наводять приклад, коли хвороСЧ бачить подСЦбнСЦсть мСЦж олСЦвцем СЦ черевиком у тСЦм, що "обидва предмети залишають слСЦд". Описуючи подСЦбнСЦ явища, вони пояснюють СЧх тим, що випадковСЦ, малоймовСЦрнСЦ зв'язки актуалСЦзуються в хворих з такою ж частотою, як СЦ змСЦцненСЦ. Це положення правильне. ВипливаСФ, однак, розСЦбратися в тСЦм, що являють собою в психологСЦчному вСЦдношеннСЦ поняття "СЦстотнСЦ", "змСЦцненСЦ", "значимСЦ" або, навпаки, випадковСЦ ознаки або "астивостСЦ предметСЦв.

Значимим, СЦстотним СФ для людини те, що набутило сенсу в його життСФдСЦяльностСЦ. Не частота появи тСЦСФСЧ або СЦншоСЧ ознаки або "астивостСЦ предмета робить його значима або СЦстотним, а та свСЦдомСЦсть, та роль, що ця ознака зСЦграла в життСЦ людини. РЖстотнСЦсть ознаки СЦ "астивостСЦ, значимСЦсть самого предмета або явища залежать вСЦд того, який змСЦст вони придбали для нього. Явище, предмет, подСЦю можуть у рСЦзних життСФвих умовах набувати рСЦзного сенсу, хоча знання про них залишаються тСЦ ж. А.Н.ЛеонтьСФв прямо вказуСФ, що явище мСЦняСФться з боку "змСЦсту для особистостСЦ".

Разом з тим значення речей, сукупнСЦсть наших знань про них залишаються стСЦйкими. Незважаючи на те, що особистСЦсна спрямованСЦсть СЦ змСЦст мотивСЦв можуть виявитися рСЦзними, основна практична дСЦяльнСЦсть формуСФ стСЦйкСЦсть предметного значення речей [40].

Наше сприйняття свСЦту завжди мСЦстить у собСЦ СЦ значеннСФве вСЦдношення до нього, СЦ його предметно об'СФктивне значення. При вСЦдомих обставинах превалюСФ те одна, те СЦнша сторона, але обидвСЦ вони злитСЦ в гармонСЦйнСЦй СФдностСЦ.

Звичайно, змСЦна емоцСЦй, сильнСЦ афекти можуть СЦ здорову людину привести до того, що предмети СЦ СЧх "астивостСЦ почнуть виступати в якомусь змСЦненому значеннСЦ. Однак в експериментальнСЦй ситуацСЦСЧ, як би вона нСЦ була значима для хворого, об'СФкти виступають у своСЧй однозначнСЦй характеристицСЦ. Посуд завжди виступаСФ як посуд, а меблСЦ - як меблСЦ. При всСЦх СЦндивСЦдуальних розходженнях - рСЦзницСЦ в утвореннСЦ, при всСЦй рСЦзнорСЦдностСЦ мотивСЦв, СЦнтересСЦв - здорова людина при необхСЦдностСЦ класифСЦкувати об'СФкти може. ОперацСЦя класифСЦкацСЦСЧ може проводитися в бСЦльш-менш узагальненому планСЦ, але предметне значення об'СФкта, з яким людина робить ту або СЦншу операцСЦю, залишаСФться стСЦйким. Тому ознаки, на пСЦдставСЦ яких проводиться операцСЦя класифСЦкацСЦСЧ, актуалСЦзуючись при цьому "астивостСЦ предметСЦв носять у вСЦдомСЦй мерСЦ характер стандартностСЦ СЦ банальностСЦ. У ряду наших хворих шизофренСЦСФю ця стСЦйкСЦсть об'СФктивного значення речей порушилася.

Звичайно, СЦ в них вироблялися загальнСЦ з нашими знання про речСЦ СЦ явища. РЗх уявлення про свСЦт в основному збСЦгаСФться з нашим. Вони СЧдять ложкою СЦ як засСЦб пересування використовують тролейбус; стосовно до виконуваноСЧ СЦнтелектуальноСЧ задачСЦ - класифСЦкацСЦСЧ предметСЦв - цСЦ ж хворСЦ могли вСЦднести ложку до категорСЦСЧ посуду або шафу до категорСЦСЧ меблСЦв, але одночасно з цим ложка могла виступити СЦ як об'СФкт "руху". Поряд з актуалСЦзацСЦСФю звичайним, обумовленим усСЦм минулим життям "астивостей, ознак, вСЦдносин мСЦж предметами СЦ явищами могли оживлятися СЦ неадекватнСЦ (з погляду наших уявлень про свСЦт) зв'язку СЦ вСЦдносини, що набували сенсу лише завдяки змСЦненим установкам СЦ мотивам хворих. Та СФднСЦсть, у яке включалося значення предмета СЦ значеннСФве вСЦдношення до нього, губилося завдяки змСЦнСЦ в сферСЦ мотивСЦв СЦ установок. Особливо яскраво виступало порушення особистСЦсного компонента в тСЦм видСЦ порушень мислення, що ми охарактеризували як "рСЦзноплановСЦсть мислення".

РСЦзноплановСЦсть мислення. Порушення мислення, позначене нами як "рСЦзноплановСЦсть", полягаСФ в тСЦм, що судження хворих про яке-небудь явище протСЦкають у рСЦзних площинах. ХворСЦ можуть правильно засвоювати СЦнструкцСЦю. Вони можуть узагальнити пропонований СЧм матерСЦал; актуалСЦзованСЦ ними знання про предмети можуть бути адекватними; вони порСЦвнюють об'СФкти на пСЦдставСЦ СЦстотних, змСЦцнених у минулому досвСЦдСЦ "астивостей предметСЦв. Разом з тим хворСЦ не виконують завдання в необхСЦдному напрямку: СЧхнього судження протСЦкають у рСЦзних руслах [3].

Мова йде не про тСЦСФСЧ всебСЦчноСЧ, "астивому мисленню здоровоСЧ людини пСЦдходСЦ до явища, при якому дСЦСЧ СЦ судження залишаються обумовленими метою, умовами завдання, установками особистостСЦ.

Мова йде також не про тСЦ коливання рСЦвня СЦ змСЦсту суджень, що виникають як результат змСЦненоСЧ динамСЦки мислення. Як ми говорили вище, при непослСЦдовностСЦ суджень хворСЦ на якийсь вСЦдрСЦзок часу позбавляються можливостСЦ правильно й адекватно мСЦркувати. Однак це не являСФ собою втрату цСЦлеспрямованостСЦ розумовоСЧ дСЦяльностСЦ як такий. ДСЦСЧ хворого адекватнСЦ мети й умовам, поставленим експериментатором (наприклад, хворий залишаСФ узагальнений спосСЦб рСЦшення СЦ починаСФ поСФднувати об'СФкти на пСЦдставСЦ конкретноСЧ ознаки), але його дСЦСЧ проводяться в планСЦ класифСЦкацСЦСЧ: вСЦн поСФднуСФ предмети на пСЦдставСЦ "астивостей, ознак самих предметСЦв. При рСЦзноплановостСЦ мислення сама основа класифСЦкацСЦСЧ не носить СФдиного характеру. ХворСЦ поСФднують об'СФкти протягом виконання того самого завдання те на пСЦдставСЦ "астивостей самих предметСЦв, то на пСЦдставСЦ особистих смакСЦв, установок. Процес класифСЦкацСЦСЧ протСЦкаСФ в хворих у рСЦзних руслах (табл. 1).

З приведеноСЧ таблицСЦ видно, що хворий Г. видСЦляСФ групи те на пСЦдставСЦ узагальненоСЧ ознаки (тварини, посуд, меблСЦ), то на пСЦдставСЦ матерСЦалу (залСЦзнСЦ), кольору (картинки пофарбованСЦ в синСЦй СЦ червоний кольори). РЖншСЦ предмети поСФднуються на пСЦдставСЦ моральних СЦ загальнотеоретичних уявлень.

ДеякСЦ хворСЦ керуються при виконаннСЦ завдання особистими смаками, обривками спогадСЦв. Так, хворий В. (параноСЧдна форма шизофренСЦСЧ), виконуючи завдання "класифСЦкацСЦя предметСЦв", намагаСФться утворити групи тварин, рослин, але вСЦдразу додаСФ: "Але якщо пСЦдходити з точки зору мого особистого смаку, то я не люблю гриби, я викину цю картку. Колись отруСЧвся грибами. А от це плаття менСЦ теж не подобаСФться, воно не витончене, я них покладу убСЦк . А от моряк менСЦ подобаСФться, СЦ спорт я визнаю (поСФднуСФ моряка СЦ лижника в одну групу)".

Таблиця 1. Виконання завдання "класифСЦкацСЦя предметСЦв" хворим

Предмети, об'СФднанСЦ хворим у групи

Пояснення хворого

Слон, кСЦнь, ведмСЦдь, метелик, жук СЦ СЦншСЦ тварини

Тварини.

ЛСЦтак, метелик

Група лСЦтаючих (метелик вилучений хворим СЦз групи тварин).

Лопата, лСЦжко, ложка, автомобСЦль, лСЦтак, корабель

ЗалСЦзнСЦ. Предмети, якСЦ свСЦдчать про силу розуму людського (саме-рокСЦв вилучений СЦз групи лСЦтаючих).

КвСЦтка, каструля, лСЦжко, прибиральниця, пила, вишня

Предмети, пофарбованСЦ в червоний СЦ синСЦй кольору.

Слон, лижник

Предмет для видовищ. Людям "астиво бажати хлСЦба СЦ видовищ, про це знали древнСЦ римляне.

Шафа, стСЦл, етажерка, прибиральниця, лопата

МеблСЦ. Ц-група що вимСЦтають пагане з життя. Лопата - емблема працСЦ, а праця несумСЦсна СЦз шахрайством.

КвСЦтка, кущСЦ, дерева, овочСЦ СЦ фрукти

Рослини.

Склянка, чашка, каструля

Посуд.


Таким чином, хворий утрачаСФ мета завдання не тому, що вСЦн виснажився, а тому, що виконуСФ класифСЦкацСЦю виходячи то з "особистого" смаку, то кладучи в основу спогад про те, що вСЦн "отруСЧвся грибами".

РЖнший хворий К., описаний нами разом з П.Я.Гальпериним, при класифСЦкацСЦСЧ предметСЦв не погоджуСФться вСЦднести собаку в групу видСЦлених СЧм домашнСЦх тварин: "Я не стану СЧсти собачину". СпрямованСЦсть на об'СФктивний змСЦст дСЦСЧ втрачаСФться, поряд з адекватними судженнями виступаСФ "рСЦзноплановий" характер мислення. ПодСЦбна рСЦзноплановСЦсть була виявлена нами при виконаннСЦ завдання "виключення предметСЦв".

У результатСЦ одночасного спСЦвСЦснування, переплетення рСЦзних аспектСЦв, рСЦзних пСЦдходСЦв до завдання, судження, визначення СЦ висновки хворих не являють собою планомСЦрного, цСЦлеспрямованого виконання завдання. У розумовСЦй дСЦяльностСЦ хворих переплСЦтаються логСЦчнСЦ судження, обривки уявлень, елементи спогадСЦв, бажань [31].

АналогСЦчнСЦ порушення мислення вСЦдзначала СЦ Г.В.БСЦренбаум при дослСЦдженнСЦ хворих шизофренСЦСФю. Вона вказувала, що у хворих мислення "тече як би по рСЦзних руслах одночасно". Визначаючи цей симптом як обминання сутностСЦ, Г.В.БСЦренбаум вСЦдзначала, що хворСЦ часто пСЦдмСЦнювали виконання завдання виявленням суб'СФктивного вСЦдношення до нього (усне повСЦдомлення) [26].

При виконаннСЦ будь-якого найпростСЦшого завдання хворСЦ пСЦдходили не з позицСЦй, обумовлених конкретною ситуацСЦСФю експерименту, а керувалися змСЦненим вСЦдношенням, змСЦненими життСФвими установками. При цьому могло СЦ не бути безпосереднього привнесення змСЦсту психопатологСЦчного симптому в експериментальну ситуацСЦю (наприклад, хворий не "вплСЦтав" елементи марення у виконання завдання). Однак поряд з адекватними асоцСЦацСЦями оживлялися зв'язки, що мають якесь вСЦдношення до хворобливих установок хворого, що виступають у данСЦй конкретнСЦй ситуацСЦСЧ як "вигадливСЦ". Предметне значення речей стаСФ в однСЦй СЦ тСЦй же значеннСФвСЦй ситуацСЦСЧ хитливим, часом суперечливим.

ПодСЦбне неадекватне погоджування не стоСЧть у зв'язку речей, уявлень виступаСФ тому, що для хворого стаСФ можливим розгляд самих повсякденних речей у неадекватнСЦй ситуацСЦСЧ аспектах.

ПриведенСЦ данСЦ характеризуються багатьма клСЦнСЦчними даними. АналСЦз СЦсторСЦй хвороби хворих, спостереження за СЧх поведСЦнкою у життСЦ СЦ лСЦкарнСЦ виявили неадекватнСЦсть СЧх життСФвих установок, парадоксальнСЦсть СЧх мотивСЦв СЦ емоцСЦйних реакцСЦй. ПоведСЦнка хворих вСЦдхилялася вСЦд звичайних нормативСЦв. ПорожнСЦ СЦнтереси, погляди хворих вСЦдступають на заднСЦй план перед неадекватними, хворобливими установками. Хворий мСЦг не пСЦклуватися про своСЧх близький, але вСЦн виявляв пСЦдвищену заклопотанСЦсть СЦз приводу харчового рацСЦону своСФСЧ кСЦшки, СЦнший хворий мСЦг залишити свою квалСЦфСЦковану професСЦю СЦ, прирСЦкаючи свою родину на позбавлення, займався тим, що цСЦлими днями розставляв речСЦ перед фотооб'СФктивом, тому що, на його думку, "бачення в рСЦзних ракурсах приводить до розширення розумового кругозору".

ПарадоксальнСЦсть установок цих хворих, значеннСФва змСЦщенСЦсть приводила до глибокоСЧ змСЦни структури будь-якоСЧ дСЦяльностСЦ як практичноСЧ, так СЦ розумовоСЧ. У якостСЦ СЦстотного виступало те, що вСЦдповСЦдало змСЦненим парадоксальним установкам хворого. При виконаннСЦ експериментальних завдань, що вимагала порСЦвняння СЦ добору ознак, подСЦбна значеннСФва змСЦщенСЦсть приводила до неадекватного оперування.

Якщо хворий, що бачив сенс життя в розмСЦщеннСЦ предметСЦв перед фотооб'СФктивом, класифСЦкував предмети на пСЦдставСЦ СЧхнього розташування на картинках, то вибСЦр такого принципу був для нього осмисленим [26].

У тих випадках, коли хвороСЧ захоплений маревними переживаннями, рСЦзноплановСЦсть мислення виступаСФ чСЦтко й у клСЦнСЦчнСЦй бесСЦдСЦ. У ситуацСЦСЧ, афективно не насиченоСЧ, рСЦзноплановСЦсть мислення може виступити лише в рудиментарнСЦй формСЦ. Однак, як ми бачили вище, вона може чСЦтко виявитися в експериментальнСЦй ситуацСЦСЧ. У цих випадках значна змСЦщенСЦсть приводить до актуалСЦзацСЦСЧ незначущих, "латентних" (С.Л.РубСЦнштейн) "астивостей, що спСЦвСЦснують з адекватними. Мислення позбавляСФться цСЦлеспрямованостСЦ.

У своСЧй доповСЦдСЦ на XVРЖРЖРЖ МСЦжнародному конгресСЦ психологСЦв у МосквСЦ в 1966 р. "Потреби, мотиви, свСЦдомСЦсть" А.Н.ЛеонтьСФв говорив про те, що "засвоСФнСЦ людиною значення можуть бути бСЦльш вузькими або бСЦльш широкими, менш адекватними або бСЦльш адекватними, але вони завжди зберСЦгають свСЦй об`СФктивСЦзований, як би "надособистий характер". Очевидно, в описуваних нами хворих цей "надособистий" характер значень губиться.

Резонерство. Ще бСЦльш чСЦтко виступаСФ роль змСЦненого особистСЦсного вСЦдношення в структурСЦ того виду патологСЦСЧ мислення, що позначаСФться в психСЦатричнСЦй клСЦнСЦцСЦ як резонерство.

Це розлад мислення визначаСФться клСЦнСЦцистами як "схильнСЦсть до марного мудрування", як тенденцСЦя до непродуктивних просторСЦкуватих мСЦркувань. ДослСЦджуючи цей симптом, ми знайшли (1962), що резонерськСЦ судження хворих визначаються не стСЦльки порушенням його СЦнтелектуальних операцСЦй, скСЦльки пСЦдвищеноСЧ афективнСЦстю, неадекватним вСЦдношенням, прагненням пСЦдвести будь-яке, навСЦть незначне явище, пСЦд якусь "концепцСЦю".

НерСЦдко неадекватнСЦ судження вСЦдзначаються навСЦть у хворих, у яких взагалСЦ експеримент не виявляСФ порушень пСЦзнавальних процесСЦв. Так, хворою психопатСЦСФю, що у досвСЦдСЦ на пСЦктограму пСЦдбираСФ адекватнСЦ зв'язки для запам'ятовування слова "розвиток", малюСФ двох людей, що розходяться в рСЦзнСЦ сторони, пояснюючи: "Це розлука, розлука приводить до удосконалення, адже розлука це сум, а почуття суму облагороджуСФ людини, знСЦмаСФ його мСЦщанську лушпайку самовдоволення". РЖнша хвора при пред'явленнСЦ прислСЦв'я "Не всСЦ те золото, що блищить", говорить: "Це значить, що треба звертати увагу не на зовнСЦшнСЦсть, а на внутрСЦшнСЦй змСЦст" - СЦ вСЦдразу додаСФ: "Але все-таки я повинна сказати, що з погляду дСЦалектики це не зовсСЦм правильно, адже СЦснуСФ ж СФднСЦсть форми СЦ змСЦсту, виходить, треба звернути увагу СЦ на зовнСЦшнСЦсть".

ПсихологСЦчна характеристика симптому резонерства була предметом спецСЦального дослСЦдження нашоСЧ спСЦвробСЦтницСЦ Т.РЖ.ТепенСЦциною [26]. Як показали результати СЧСЧ дослСЦдження, неадекватнСЦсть, резонерство хворих, СЧх багатомовнСЦсть виступали в тих випадках, коли мала мСЦiе афективна захопленСЦсть, надмСЦрне звуження кола змислоутворюючих мотивСЦв, пСЦдвищена тенденцСЦя до "оцСЦнних суджень". Т.РЖ.ТепенСЦцина [26] пише, що "резонерство виражаСФться в претензСЦйно-оцСЦннСЦй позицСЦСЧ хворого СЦ схильностСЦ до бСЦльшого узагальнення стосовно дрСЦбного об'СФкта суджень".

РозСЦрване мислення виявляСФться в розривСЦ смислових зв'язкСЦв мСЦж поняттями за збереження граматичноСЧ й синтаксичноСЧ форми речення.

ХарактеризуСФться розпадом логСЦчного ходу вимови зСЦ збереженням здатностСЦ складати граматично правильнСЦ фрази СЦ пропозицСЦСЧ. Прекрасним лСЦтературним прикладом розСЦрваностСЦ мислення СФ безглуздий дСЦалог вСЦдповСЦдача СЦ позивача в книзСЦ "Гаргантюа СЦ Пантагрюель" Франсуа Рабле.

РозСЦрванСЦсть мислення може виявлятися монологом, коли хворий наодинцСЦ СЦз собою або в присутностСЦ кого-небудь говорить неспинно довго СЦ безглуздо. При цьому не звертаСФться уваги на реакцСЦю спСЦврозмовника, на те, чи розумСЦСФ вСЦн сказане, чи слухаСФ взагалСЦ. На вСЦдмСЦну вСЦд сенсорноСЧ афазСЦСЧ розумСЦння мови оточуючих не порушено. Не страждаСФ також розумСЦння призначення предметСЦв, до вСЦдомого ступеня зберСЦгаСФться здатнСЦсть до цСЦлеспрямованоСЧ предметноСЧ дСЦяльностСЦ - процеси наочно-дСЦючого мислення протСЦкають на задовСЦльному рСЦвнСЦ. Це виражаСФться дисоцСЦацСЦСФю мСЦж зовнСЦ упорядкованою поведСЦнкою СЦ можливСЦстю виконувати нехай нескладнСЦ трудовСЦ операцСЦСЧ, з одного боку, СЦ глибокою розСЦрванСЦстю мови,- з СЦншого. РозСЦрванСЦсть мислення може спостерСЦгатися в письмовСЦй мовСЦ.

Поряд з монологами розСЦрваноСЧ мови - шизофазСЦСФю, розСЦрванСЦсть мислення може виявлятися симптомом тАЮпромах-вСЦдповСЦдейтАЭ. ЗустрСЦчаються рСЦзнСЦ види вСЦдповСЦдей. Це можуть бути вСЦдповСЦдСЦ, у яких СЦгноруСФться змСЦст питання СЦ вСЦдсутнСЦ логСЦчнСЦ зв'язки в самому висловленнСЦ. В СЦншому варСЦантСЦ вСЦдповСЦдей вимовляються фрази, що самСЦ по собСЦ не позбавленСЦ змСЦсту, однак не знаходяться в логСЦчному зв'язку з питанням, що задаСФться. До проявСЦв розСЦрваностСЦ можна вСЦднести, мабуть, СЦ такСЦ вСЦдповСЦдСЦ, що даються в СЦншому логСЦчному аспектСЦ, хоча СЦ знаходяться в планСЦ заданого питання. Основний змСЦст питання залишаСФться без уваги, зачСЦпаСФться лише той його аспект, що прямо не формулюСФться й у кращому випадку тСЦльки припускаСФться. Такого роду зСЦсковзування в СЦншу логСЦчну площину варто вСЦдрСЦзняти вСЦд неточних вСЦдповСЦдей, обумовлених неуважнСЦстю. В останньому випадку головний змСЦст звичайно видСЦляСФться, неточностСЦ стосуються мало СЦстотних або тонких деталей.

ПсихологСЦчну основу розСЦрваностСЦ мислення вбачають у явищах зСЦсковзування думки - розпушеннСЦ логСЦчних структур СЦ переходах суджень з одного логСЦчного плану в СЦншСЦй. Це вСЦдбуваСФться внаслСЦдок того, що актуалСЦзуються латентнСЦ або слабкСЦ зв'язки мСЦж поняттями, а СЦстотнСЦ, магСЦстральнСЦ залишаються на периферСЦСЧ свСЦдомостСЦ.

ДисоцСЦацСЦя, що виявляСФться розпадом логСЦчних СЦ збереженням граматичних структур, вСЦдбиваСФ розходження мСЦж мовою СЦ мисленням. ВСЦдомо, що мовнСЦ форми (внутрСЦшня структура мови) у ходСЦ СЦндивСЦдуального розвитку закладаються багато ранСЦше, нСЦж здатнСЦсть до логСЦчного мислення.

Симптом повз-вСЦдповСЦдей спостерСЦгаСФться також при СЦстеричних реакцСЦях, але тут вСЦн виглядаСФ СЦнакше. ВСЦдповСЦдь, неправильний "асне кажучи, даСФться проте в планСЦ поставленоСЧ вСЦдповСЦдСЦ СЦ до того ж звучить нарочито безглуздо. Так, на прохання повСЦдомити, скСЦльки вийде, якщо два помножити на два, хворий може вСЦдповСЦсти по-рСЦзному: три, п'ять, сСЦм - неправильно, але завжди на темСЦ завдання СЦ з демонстрацСЦСФю незнання.

Аутистичне мислення виявляСФться вСЦдСЦрванСЦстю вСЦд реальностСЦ. АсоцСЦацСЦСЧ виникають переважно на основСЦ СЦдей СЦ уявлень, вСЦдчуттСЦв, пов'язаних СЦз хворобою, пСЦд час якоСЧ переважають внутрСЦшнСЦ переживання. ХворСЦ замикаються в собСЦ, тримаються осторонь, майже нСЦ з ким не спСЦлкуються. ВСЦдповСЦдСЦ на запитання в них формальнСЦ, фантазСЦСЧ спСЦвСЦснують у свСЦдомостСЦ з реальнСЦстю, бажання сприймаються як дСЦйснСЦсть.

Аутистичне мислення виражаСФться в надзвичайнСЦй замкнутостСЦ, заглибленостСЦ у свСЦт "асних фантазСЦй, вСЦдривСЦ вСЦд реальностСЦ. ХворСЦ не цСЦкавляться практичною значимСЦстю своСЧх СЦдей, можуть обмСЦрковувати думку, що очевидно суперечить дСЦйсностСЦ, робити з неСЧ висновки, така ж безглуздСЦ, як СЦ вихСЦдна посилка. ПацСЦСФнтСЦв не хвилюСФ думка навколишнСЦх, вони небалакучСЦ, потайливСЦ, зате з задоволенням викладають думки на паперСЦ, часом списуючи товстСЦ зошити. СпостерСЦгаючи таких хворих, читаючи СЧхнього запису, можна дивуватися тому, що пацСЦСФнти, що поводяться пасивно, говорять безбарвно, байдужо, у дСЦйсностСЦ охопленСЦ настСЦльки фантастичними, абстрактними, фСЦлософськими переживаннями.

ОсновнСЦ ознаки аутистичного мислення, за Е. Блейлером (1927) такСЦ. По-перше, це алогСЦчне мислення, мислення, для якого логСЦка або регулярнСЦ правила руху думки не СФ важливими СЦ тим бСЦльше обов'язковими.

АутистичнСЦ СЦдеСЧ знаходяться в грубому протирСЦччСЦ не тСЦльки з дСЦйснСЦстю, але СЦ мСЦж собою, з погляду логСЦки вони абсолютно безглуздСЦ. "СамСЦ суперечливСЦ бажання можуть СЦснувати поряд СЦ одержувати навСЦть вираження в тих самих аутистичних думках: бути знову дитиною, щоб простодушно насолоджуватися життям, СЦ бути в той же час зрСЦлою людиною, бажання якоСЧ спрямованСЦ на високу працездатнСЦсть, на важливе положення в суспСЦльствСЦ, жити нескСЦнченно довго СЦ замСЦнити одночасно це жалюгСЦдне СЦснування нерваною; мати улюблену жСЦнку СЦ зберегти разом з тим для себе волю дСЦй...". РЖгноруються не тСЦльки логСЦчнСЦ, але СЦ тимчасовСЦ вСЦдносини. Аутизм "... перемСЦшуСФ безцеремонне сьогодення СЦ майбутнСФ. У ньому живуть ще прагнення, лСЦквСЦдованСЦ для свСЦдомостСЦ десятки рокСЦв тому; спогади, що давно вже стали недоступнСЦ реалСЦстичному мисленню, використовуються ним як недавнСЦ, може СЧм навСЦть вСЦддаСФться перевага, тому що вони менше наштовхуються на протирСЦччя з актуальнСЦстю".

По-друге, аутистичне мислення тенденцСЦйне. "ЦСЦль досягаСФться завдяки тому, що для асоцСЦацСЦй, що вСЦдповСЦдають прагненню, прокладаСФться шлях, асоцСЦацСЦСЧ ж, що суперечать прагненню гальмуються, тобто завдяки механСЦзму, що залежить вСЦд впливу афектСЦв. МСЦж аутистичним СЦ звичайним мисленням не СЦснуСФ рСЦзкоСЧ границСЦ, тому що в звичайне мислення дуже легко проникають аутистичнСЦ, тобто афективнСЦ елементи". АутистичнСЦ СЦдеСЧ вСЦдповСЦдають не реальностСЦ, а виникаючим прагненням, бажанням, що кореняться в потребСЦ задоволення. Аутистичне мислення може бути визначене в зв'язку з цим, як мислення емоцСЦйне.

Третя особливСЦсть аутистичного мислення стосуСФться способи вираження думки: "Аутизм користуСФться першим матерСЦалом думок, навСЦть помилковим,... вСЦн постСЦйно оперуСФ з недостатньо продуманими поняттями СЦ ставить на мСЦiе одного поняття СЦнше, що маСФ при об'СФктивному розглядСЦ лише другоряднСЦ загальнСЦ компоненти з першим, так що СЦдеСЧ виражаються в самих ризикованих символах". У символСЦцСЦ з найбСЦльшою виразнСЦстю виявляСФться "природжений" характер аутистичного мислення. СимволСЦка "усюди вСЦдрСЦзняСФться неймовСЦрною одноманСЦтнСЦстю, вСЦд людини до людини, зСЦ столСЦття в столСЦття, вСЦд сновидСЦння аж до хвороби СЦ до мСЦфологСЦСЧ... ТСЦ самСЦ комплекси завжди дають привСЦд символСЦцСЦ, СЦ засоби для СЧх вираження завжди однаковСЦ...".

НарештСЦ, аутистичне мислення характеризуСФ СЦ те, що його механСЦзми створюють задоволення самим безпосереднСЦм чином: "Той, хто задовольняСФться аутистичним шляхом, маСФ менше основ або зовсСЦм не маСФ основ до того, щоб дСЦяти".

Аутистичне мислення, як пСЦдкреслюСФ Е. Блейлер, у багатьох вСЦдносинах протилежне реалСЦстичному. Аутистичне мислення бере початок у вСЦцСЦ двох, трьох рокСЦв, з появою в дСЦтей здатностСЦ фантазувати.

Персевераторне мислення характеризуСФться тривалим переважанням однСЦСФСЧ думки чи уявлення, що зовнСЦ виявляСФться стереотипним повторенням одних СЦ тих самих слСЦв, вСЦдповСЦдей. Наприклад, хворий, давши правильну вСЦдповСЦдь на перше запитання, потСЦм продовжуСФ СЧСЧ повторювати й на СЦншСЦ. Може спостерСЦгатися як наслСЦдок черепно-мозковоСЧ травми.

Символичне мислення характеризуСФться тим, що хворСЦ вживають для вираження думок "аснСЦ, незрозумСЦлСЦ оточуючСЦ символи. Це можуть нбути добре вСЦдомСЦ слова, що використовуються в незвичайному значеннСЦ, через що змСЦст сказаного стаСФ незрозумСЦлим. НерСЦдко пацСЦСФнти видумують "аснСЦ слова (неологСЦзми).


1.3 ДинамСЦка мислення особистостСЦ при неврастенСЦСЧ


Визнання рефлекторноСЧ природи мислення означаСФ визнання його як процесу. Про це писав ще И.М.ССФченов [31], говорячи, що думка маСФ визначений початок, протСЦкання СЦ кСЦнець.

Ми не можемо в достатнСЦй мерСЦ проаналСЦзувати внутрСЦшнСЦ закономСЦрностСЦ мислення, дослСЦджувати структуру розумових операцСЦй, за допомогою яких вСЦдбуваСФться вСЦдображення об'СФктивних "астивостей предмета, якщо ми не проаналСЦзуСФмо процесуальну сторону розумовоСЧ дСЦяльностСЦ. Використання узагальнених способСЦв рСЦшення задач, актуалСЦзацСЦя адекватних знань про предмети вимагають не тСЦльки схоронностСЦ СЦнтелектуальних операцСЦй, але СЦ динамСЦки мислення. С.Л.РубСЦнштейн пСЦдкреслював неодноразово, що звести мислення до операцСЦйного в сторонСЦ СЦ не враховувати його процесуальну сторону означаСФ усунути саме мислення.

Визначення мислення як процесу застосовують не тСЦльки в загальнСЦй теоретичнСЦй характеристицСЦ мислення, але СЦ до кожного окремого розумового акту. Для успСЦшного виконання СЦнтелектуального акту необхСЦдно видСЦляти адекватнСЦ системи зв'язкСЦв, вСЦдкидати побСЦчнСЦ, оцСЦнювати кожну розумову операцСЦю по ходу СЧСЧ виконання.

ОсобливостСЦ виконання такоСЧ складноСЧ, багатоетапноСЧ по своСЧй структурСЦ дСЦяльностСЦ складають СЧСЧ динамСЦчну характеристику.

ОднСЦСФСЧ з особливостей мислення як вищоСЧ ступенСЦ пСЦзнання СФ його опосередкованСЦсть. Звичайно, здСЦйснення цСЦСФСЧ опосередкованостСЦ забезпечуСФться правильною структурою понять. ПСЦзнання фактСЦв, прихованих вСЦд безпосереднього сприйняття, можливо тодСЦ, коли людина здатна проаналСЦзувати, узагальнити сприйманСЦ факти. Однак здСЦйснення цього опосередкування, переходу вСЦд одних суджень до СЦнших пов'язано також з наявнСЦстю бСЦльш-менш довгого ланцюга умовиводСЦв. Саме ланцюг умовиводСЦв, що переходить у мСЦркування, СФ дСЦйсним проявом мислення як процесу. Тому при дослСЦдженнСЦ мислення, його формування СЦ розпаду недостатньо обмежуватися одним тСЦльки аналСЦзом утворення СЦ розпаду понять, одною тСЦльки характеристикою СЦнтелектуальних операцСЦй. ДослСЦдження [26] показують, що порушення процесу узагальнення СФ не СФдиним варСЦантом порушень мислення. БСЦльш того, що найбСЦльше часто зустрСЦчаються порушення мислення не зводяться до розпаду понять; хворобливСЦ стани мозку приводять найчастСЦше до динамСЦчних порушень мислення.

Порушенню динамСЦки мислення присвячено мало робСЦт. Хоча в багатьох психСЦатричних дослСЦдженнях говориться про динамСЦчний характер деяких порушень мислення, однак пСЦд цим маСФться на увазСЦ СЧх оборотнСЦсть.

В ряду хворих (наприклад, хворих судинними захворюваннями мозку) коливання розумовоСЧ працездатностСЦ приводили до коливань пам'ятСЦ, що залежить не вСЦд складностСЦ виконуваноСЧ задачСЦ, а вСЦд виснаженостСЦ корковоСЧ нейродинамСЦки хворих. ПодСЦбнСЦ коливання, що виступали як непослСЦдовнСЦсть суджень, спостерСЦгалися й у розумовСЦй дСЦяльностСЦ хворих.

НепослСЦдовнСЦсть суджень. Характерна риса цього порушення полягала в нестСЦйкостСЦ способу виконання завдання. РСЦвень узагальнення хворих в основному не був знижений; хворСЦ правильно узагальнювали матерСЦал; операцСЦСЧ порСЦвняння, переносу не були порушенСЦ. Однак адекватний характер суджень хворих, як ми говорили вище, не був стСЦйким.

Зупинимося трохи докладнСЦше на способах дСЦСЧ цих хворих при виконаннСЦ ними завдання тАЮкласифСЦкацСЦСЧ предметСЦвтАЭ.

ХворСЦ легко засвоюють СЦнструкцСЦю, застосовують спосСЦб, адекватний умовам рСЦшення, починають розкладати картки за узагальненою ознакою, але через деякий час змСЦнюють правильний шлях рСЦшення. Досягаючи в окремих випадках високих рСЦвнСЦв узагальнення, хворСЦ епСЦзодично збиваються на шлях неправильних, випадкових сполучень. ЦСЦ коливання носили рСЦзний характер.

1. Дуже часто спостерСЦгалися чергування узагальнених СЦ конкретно-ситуацСЦйних сполучень.

2. Помилки хворих складалися також у тСЦм, що логСЦчнСЦ зв'язки пСЦдмСЦнювалися випадковими сполученнями. Так, правильне виконання завдання класифСЦкацСЦСЧ предметСЦв порушувалося тим, що хворСЦ поСФднували об'СФкти в одну групу лише тому, що картки виявилися поруч. Вони нерСЦдко зауважували своСЧ помилки СЦ самСЦ виправляли них.

3. ПомилковСЦ рСЦшення хворих виявляються в утвореннСЦ однойменних груп: хворСЦ часто видСЦляють предмети по правильнСЦй загальнСЦй ознацСЦ, але вСЦдразу починають видСЦляти аналогСЦчну за змСЦстом групу. Так, наприклад, хворий мСЦг видСЦлити групу людей, у яку входили лСЦкар, дитина, прибиральниця, СЦ вСЦдразу видСЦляв ще одну групу людей, куди входив моряк, лижник СЦ т.п.

ЛабСЦльнСЦсть мислення. Порушення динамСЦки мислення, що виражалося в чергуваннСЦ адекватних СЦ неадекватних рСЦшень, не приводило до грубих порушень будовСЦ мислення. Воно лише на якийсь вСЦдрСЦзок часу спотворювало правильний хСЦд суджень хворих СЦ було, мабуть, порушенням розумовоСЧ працездатностСЦ хворих.

У деяких же випадках порушення динамСЦки мислення носило бСЦльш стСЦйкий характер, змСЦнювало саму будову мислення. ЛабСЦльнСЦсть суджень ставала як би постСЦйним модусом розумовоСЧ дСЦяльностСЦ хворих. ПодСЦбна постСЦйна лабСЦльнСЦсть мислення спостерСЦгаСФться в хворих манСЦакально-депресивним психозом у манСЦакальнСЦй фазСЦ хвороби [3].

МанСЦакальний стан характеризуСФться пСЦдвищеним настроСФм СЦ самопочуттям, психомоторним порушенням хворих. ХворСЦ безперервно голосно говорять, смСЦються, супроводжуючи свою мову живою, експресивною жестикуляцСЦСФю СЦ мСЦмСЦкою. Вони надзвичайно вСЦдволСЦкаються. Кожне нове враження, сказане слово, сприйнятий предмет направляють СЧхнСЦ думки СЦ представлення, що так швидко перемСЦняють один одного, що хворСЦ не можуть реСФструвати СЧх у своСЧй мовСЦ. ХворСЦ не встигають закСЦнчити одну думку, як уже переходять до СЦншоСЧ; СЦнодСЦ вони викрикують лише окремСЦ слова. Характерно, що, незважаючи на надзвичайну вСЦдстороненСЦсть СЦ розпорошенСЦсть уваги, хворСЦ в манСЦакальному станСЦ жваво спостерСЦгають за подСЦями, якСЦ вСЦдбуваються навколо них, часто вражаючи своСФю кмСЦтливСЦстю СЦ тонкСЦстю окремих зауважень.

Як правило, експериментувати з хворими в манСЦакальному станСЦ не представляСФться можливим через рСЦзко виражену вСЦдволСЦкаСФмСЦсть хворих, що виключаСФ СЧх фСЦксацСЦю на експериментальнСЦй ситуацСЦСЧ. Експериментальному дослСЦдженню хворСЦ пСЦддаються тСЦльки в рСЦзних ступенях гСЦпоманСЦакального стану, при якому можна вСЦдзначити деякСЦ патологСЦчнСЦ змСЦни СЧх розумовоСЧ дСЦяльностСЦ.

Осмислення ситуацСЦСЧ, можливСЦсть аналСЦзу СЦ синтезу в цих хворих часто не порушенСЦ, однак виконання будь-якого експериментального завдання не викликало визначеноСЧ стратегСЦСЧ СЧх мислення. ХворСЦ не задумуються над питанням, не доходять до змСЦсту завдання. Вони СЦмпульсивно приступають до виконання. На питання, у чому спСЦльнСЦсть СЦ розходження мСЦж поняттями "стСЦл" СЦ "стСЦлець". При розкладаннСЦ картинок у послСЦдовному порядку хворСЦ такого типу, осмисливши сюжет, розкладають СЧх у будь-якому порядку [40].

ВиникаючСЦ асоцСЦацСЦСЧ носять хаотичний характер СЦ не вСЦдгальмовуються. ОкремСЦ слова викликають новСЦ думки, що хворСЦ вСЦдразу висловлюють; будь-яке виникаюче уявлення, будь-яке емоцСЦйне переживання одержуСФ своСФ вСЦдображення в мовСЦ хворих. ХворСЦ зосереджуються на експериментальному завданнСЦ лише на короткСЦ промСЦжки часу. РозумСЦючи змСЦст прислСЦв'я, хворСЦ не можуть його пояснити. НерСЦдко яке-небудь слово прислСЦв'я викликаСФ "ланцюжок" асоцСЦацСЦй: СЦнодСЦ хворСЦ, не пояснивши прислСЦв'я, наводять пСЦдходящий приклад зСЦ свого життя; останнСЦй нагадуСФ СЧм ще що-небудь подСЦбне, СЦ думка хворих протСЦкаСФ у випадкових напрямках. Наприклад, хворий у гСЦпоманСЦакальному станСЦ пояснив прислСЦв'я "Не все те золото, що блищить" у такий спосСЦб: "Золото - це прекрасний золотий годинник подарував менСЦ брат, вСЦн у мене дуже гарний. Коли ми разом училися, ми сварилися, але потСЦм жили мирно. Брат дуже любив театр, ми бачили з ним п'СФсу..." СЦ т.д. Хаотичний характер асоцСЦацСЦй перешкодив правильному поясненню прислСЦв'я, слово "золото" вСЦдразу повело до цСЦлого ланцюга спогадСЦв. Але можливСЦ й СЦншСЦ вари-анти, коли хворСЦ у своСФму поясненнСЦ опускають яку-небудь ланку.

НестСЦйкСЦсть способСЦв виконання роботи досягаСФ в деяких хворих надзвичайно перебСЦльшеноСЧ форми: вони не тСЦльки не в змозСЦ утримувати хСЦд своСЧх суджень у встановленому ранСЦш напрямку, але СЦ починають реагувати на будь-який подразник, до них не адресований.

З особливою виразнСЦстю феномен "вСЦдстороненостСЦ" виявився в асоцСЦативному експериментСЦ. Як вСЦдповСЦднСЦ реакцСЦСЧ часто виступали назви предметСЦв, що знаходилися перед очима хворих ("уплСЦтання"); при пред'явленнСЦ слова "спСЦв" хворий вСЦдповСЦдаСФ словом "стСЦл", на слово "колесо" - словом "окуляри" СЦ т.п. ПодСЦбна тенденцСЦя називати предмети, що знаходяться перед очима, спостерСЦгалася СЦнодСЦ й у хворих СЦнших груп, однак були достатнСЦ вказСЦвки експериментатора, щоб хворСЦ починали правильно виконувати СЦнструкцСЦю. У наших же хворих вказСЦвка експериментатора викликало правильнСЦ реакцСЦСЧ лише на короткий час; через невеликий промСЦжок часу хворСЦ знову називали предмети, що попадали в поле СЧхнього зору [12].

Ця тенденцСЦя виступала також СЦ в тСЦм варСЦантСЦ асоцСЦативного експерименту, де СЦнструкцСЦя передбачала особливу спрямованСЦсть вСЦдповСЦдей, зокрема, де було потрСЦбно назвати визначена кСЦлькСЦсть предметСЦв визначеного кольору (червоного, зеленого). Ця задача може викликати вСЦдомСЦ ускладнення й у здорових пСЦддослСЦдних; вона припускаСФ активне "вСЦдкидання" тих слСЦв, що не вСЦдповСЦдають змСЦстовСЦ СЦнструкцСЦСЧ. У цих випадках пСЦддослСЦднСЦ прибСЦгають до рСЦзних прийомСЦв, що повиннСЦ полегшити пригадування необхСЦдних слСЦв (наприклад, оглядаються навколо себе, дивляться на навколишнСЦ предмети), але вони не використовуються ними для вСЦдповСЦдСЦ, якщо слова не вСЦдповСЦдають СЦнструкцСЦСЧ. Остання здобуваСФ визначальне значення; вСЦдповСЦдСЦ здоровоСЧ людини в ситуацСЦСЧ експерименту залежать вСЦд умов задачСЦ, вСЦд вимоги експериментатора.

НашСЦ хворСЦ в цьому експериментСЦ часом називали предмети, що знаходилися перед ними, хоча вони аж нСЦяк не були забарвленСЦ в необхСЦднСЦ кольори. РЖнструкцСЦя експериментатора викликала цСЦлеспрямованСЦ дСЦСЧ на короткий вСЦдрСЦзок часу. Любою об'СФкт, будь-яка випадково почута фраза могла викликати дСЦСЧ хворих, неадекватнСЦ змСЦстовСЦ СЧхньоСЧ дСЦяльностСЦ, що спотворюють хСЦд СЧхнСЦх суджень.

РЖнертнСЦсть мислення. Антиподом описаного порушення СФ той тип порушень розумовоСЧ дСЦяльностСЦ, в основСЦ якого лежить СЦнертнСЦсть зв'язкСЦв минулого досвСЦду. У цих випадках хворСЦ не можуть змСЦнювати обраного способу своСФСЧ роботи, змСЦнювати хСЦд своСЧх суджень, переключатися з одного виду дСЦяльностСЦ на СЦншСЦй.

ПодСЦбнСЦ порушення часто зустрСЦчаються в хворих епСЦлепсСЦСФю, СЦнодСЦ в хворих з вСЦддаленими наслСЦдками важких травм головного мозку, при деяких формах розумовоСЧ вСЦдсталостСЦ.

ПодСЦбнСЦ хворСЦ СЦнодСЦ в станСЦ працювати, але роблять це з частими зривами, утрачають колишню квалСЦфСЦкацСЦю СЦ виконують роботу, що не вимагаСФ придбання СЦ використання нових знань. У психоневрологСЦчну лСЦкарню вони надходять в зв`язку з декомпенсацСЦСФю стану. В СЦсторСЦях хвороби вСЦдзначаСФться, що хворСЦ беруть участь у трудових процесах, читають газети, виявляють часто СЦнтерес до життя вСЦддСЦлення; разом з тим якСЦсть СЧх розумовоСЧ продукцСЦСЧ невисока, темп роботи уповСЦльнений.

Експериментально-психологСЦчне дослСЦдження виявляСФ сповСЦльненСЦсть, тугорухливСЦсть СЧх СЦнтелектуальних процесСЦв. НавСЦть у тих випадках, коли вони можуть узагальнити матерСЦал (видСЦлити основну ознаку в досвСЦдСЦ на класифСЦкацСЦю предметСЦв, зрозумСЦти умовнСЦсть СЦнструкцСЦСЧ), вони допускають помилковСЦ рСЦшення, якщо СЧм необхСЦдно переключитися на новий спосСЦб рСЦшення задачСЦ. ЗмСЦна умов утрудняСФ СЧхню роботу [14].

Ця тугорухливСЦсть розумового процесу приводила в кСЦнцевому рахунку до того, що хворСЦ не справлялися навСЦть з елементарними завданнями, якщо останнСЦ вимагали переключення. Так, наприклад, один хворий у дослСЦдСЦ, де йому треба було опосередкувати свСЦй процес запам'ятовування СЦ вСЦдтворення слСЦв за допомогою малюнка (складання пСЦктограм), мСЦг придумати умовнСЦ позначки для опосередкування слСЦв, якщо вСЦн мСЦг намалювати людини, СЦ не мСЦг цього зробити в тих випадках, коли йому здавалося незручним малювати людини.

Погану переключенСЦсть виявляють хворСЦ й у досвСЦдСЦ на опосередковане запам'ятовування по методу А.Н.ЛеонтьСФва. Вибравши для запам'ятовування слова яку-небудь картку, хворСЦ не в змозСЦ пСЦдСЦбрати для цього слова СЦншу. Отже, рСЦшення задачСЦ доступно хворим, якщо воно виконуСФться тСЦльки одним визначеним способом.

ПодСЦбна СЦнертнСЦсть зв'язкСЦв колишнього досвСЦду, у якСЦй виявляСФться порушення динамСЦки розумовоСЧ дСЦяльностСЦ, у результатСЦ приводила до зниження операцСЦСЧ узагальнення СЦ вСЦдволСЦкання. Виконуючи задачу "класифСЦкацСЦя об'СФктСЦв", хворСЦ не тСЦльки не поСФднують в одну групу диких СЦ домашнСЦх тварин, але кожне з домашнСЦх тварин виступаСФ для них як одиничний екземпляр. У результатСЦ саме завдання класифСЦкацСЦСЧ не виконуСФться навСЦть на конкретному рСЦвнСЦ. Процес сортування, класифСЦкацСЦСЧ, що вимагаСФ розгальмовування одних елементСЦв, зСЦставлення з СЦншими, тобто вСЦдомоСЧ гнучкостСЦ оперування, переключення, для них утруднений. Так, один хворий, видСЦливши групу людей, роздСЦляСФ неСЧ на двох пСЦдгруп: людей, зайнятих фСЦзичною працею, СЦ людей, зайнятих розумовою працею (до останнього вСЦдносить СЦ лижника).

Експериментатор пропонуСФ об'СФднати деякСЦ групи, наприклад домашнСЦх СЦ диких тварин, людей рСЦзних професСЦй.

Хворий погоджуСФться, починаСФ заново сортувати картинки, але в пСЦдсумку приходить до колишнього способу, вСЦдстоюСФ його [20].

ТакСЦ ж труднощСЦ переключення виявляСФться й в експериментСЦ по методу виключень об'СФктСЦв. Так, хворий при пред'явленнСЦ картки, на якСЦй зображений стСЦл, стСЦлець, диван СЦ настСЦльна лампа, заявляСФ: "Звичайно, усе це меблСЦ, це точно, а лампа не меблСЦ. Але адже на столСЦ повинна стояти лампа, якщо справа вСЦдбуваСФться ввечерСЦ або хоча б у сутСЦнки... Ну, узимку рано сутенСЦСФ, а тодСЦ краще видалити диван... Коли СФ стСЦлець - можна без дивана обСЦйтися". На зауваження експериментатора: "Адже ви ж сказали самСЦ, що лампа не меблСЦ" - хвороСЧ вСЦдповСЦдали: "Звичайно, правильно, треба видСЦлити меблСЦ, але лампа настСЦльна, вона на столСЦ стоСЧть. Я б запропонував видСЦлити диванчик". Незважаючи на те що сам хворий не тСЦльки зрозумСЦв, але СЦ вказав на принцип узагальнення (меблСЦ), вСЦн у реальнСЦй дСЦСЧ - сортуванню предметСЦв - знову СЦ знову повертаСФться до видСЦленому СЧм "астивостСЦ: "Лампа настСЦльна, вона повинна стояти на столСЦ". Хворий не може переключитися з прийнятого СЧм рСЦшення.

КонкретнСЦ зв'язки колишнього досвСЦду СЦнертно домСЦнують у розумовСЦй дСЦяльностСЦ хворих СЦ визначають весь подальший хСЦд СЧхнСЦх суджень.

Через подСЦбну СЦнертнСЦсть зв'язкСЦв колишнього досвСЦду хворСЦ часто не упускають при виконаннСЦ завдання нСЦ однСЦСФСЧ деталСЦ, жодного "астивостСЦ предметСЦв СЦ в результатСЦ не приходять навСЦть до елементарного узагальнення. З цього прагнення до уточнення, з бажання вичерпати при рСЦшеннСЦ якого-небудь питання все рСЦзноманСЦття фактичних вСЦдносин СЦ виникаСФ те своСФрСЦдне епСЦлептичне "резонерство", що виявляСФться в докладностСЦ, зайвСЦй деталСЦзацСЦСЧ, що метафорично позначаСФться в клСЦнСЦцСЦ як в'язкСЦсть мислення.

Особливо часто виявляСФться подСЦбна СЦнертнСЦсть зв'язкСЦв колишнього досвСЦду при виконаннСЦ завдання, що вимагаСФ бСЦльш розгорнутого пояснення, - при визначеннСЦ понять. Для СЦлюстрацСЦСЧ приведемо типове визначення простого поняття.

РЖнертнСЦсть конкретних зв'язкСЦв колишнього досвСЦду виявляСФться й в асоцСЦативному експериментСЦ з СЦнструкцСЦСФю вСЦдповСЦдати словом протилежного значення.

ОтриманСЦ данСЦ показують, що латентний перСЦод досить значний СЦ складаСФ в середньому 6,5 секунди, в окремих хворих вСЦн часом досягав 20-30 секунд.

ЗвертаСФ на себе увага велике число запСЦзнСЦлих вСЦдповСЦдей: хворСЦ вСЦдповСЦдають не на пропоноване слово, а на колишнСФ. Наприклад, вСЦдповСЦвши на слово "спСЦв" словом "мовчання", хворий на наступне слово "колесо" вСЦдповСЦдаСФ словом "тиша"; вСЦдповСЦвши на слово "обман" словом "вСЦра", на наступне "голоси" хвороСЧ реагуСФ словом "неправда".

ЗапСЦзнСЦлСЦ вСЦдповСЦдСЦ наших хворих СФ СЦстотним вСЦдхиленням вСЦд нормального протСЦкання асоцСЦативного процесу. Вони свСЦдчать про те, що слСЦдовий подразник маСФ бСЦльше сигнальне значення, нСЦж актуальний. Для уточнення механСЦзму цих особливостей варто звернутися до аналСЦзу побудови асоцСЦативного експерименту [3].

Слово, яким випробуваний реагуСФ на слово-подразник, не СФ СФдиною виникаючою в нього асоцСЦацСЦСФю. Однак реагування лише одним словом порозумСЦваСФться тим, що СЦнструкцСЦя експериментатора, тобто завдання, передбачаСФ лише одне СЦ притСЦм перше слово, що прийшло на розум. РЖншСЦ виниклСЦ при цьому зв'язки загальмовуються. Пред'явлення СЦншого слова викликаСФ новСЦ асоцСЦацСЦСЧ, СЦнакше кажучи, вСЦдповСЦдна реакцСЦя хворого обумовлена всякий раз актуально звучним словом. АктуальнСЦсть же подразника залежить вСЦд поставленоСЧ задачСЦ, вСЦд ситуацСЦСЧ.

У роботах багатьох психологСЦв вивчалася залежнСЦсть утворення асоцСЦативних зв'язкСЦв вСЦд умов СЦ змСЦсту дСЦяльностСЦ. А.Н.ЛеонтьСФв СЦ Т.Ф.Розанова [26] показали, що при змСЦнСЦ змСЦсту завдання (СЦнструкцСЦСЧ) тСЦ самСЦ подразники викликають рСЦзнСЦ асоцСЦативнСЦ зв'язки. ЗакрСЦплення СЦ вСЦдтворення асоцСЦативних зв'язкСЦв повинне вСЦдбуватися саме в залежностСЦ вСЦд поставленого завдання.

У застосуваннСЦ до нашоСЧ експериментальноСЧ ситуацСЦСЧ це повинно означати, що тСЦльки вимовленСЦ в даний момент слова повиннСЦ були викликати асоцСЦативнСЦ зв'язки, що тСЦльки вони повиннСЦ були служити сигналом для вСЦдповСЦдноСЧ реакцСЦСЧ. АсоцСЦацСЦСЧ ж, викликанСЦ вимовленими ранСЦше словами, не повиннСЦ були актуалСЦзуватися; колишнСЦ подразники повиннСЦ були залишитися нейтральними, утративши своСФ сигнальне значення.

У наших хворих актуально звучнСЦ слова не здобували значення подразника. У силу СЦнертностСЦ зв'язкСЦв минулого досвСЦду хворСЦ вСЦдповСЦдають на слово, що вСЦдзвучало. ПовноцСЦннСЦсть розумовоСЧ дСЦяльностСЦ полягаСФ не тСЦльки в тСЦм, що людина в станСЦ виконати ту або СЦншу розумову операцСЦю, проаналСЦзувати СЦ синтезувати матерСЦал, видСЦлити СЦстотне, але й у тСЦм, що ця здатнСЦсть до правильних операцСЦй СФ стСЦйким способом дСЦСЧ.

У ситуацСЦСЧ експерименту, так само як СЦ в будь-якСЦй життСФвСЦй ситуацСЦСЧ, виступають усСЦ новСЦ сторони предметСЦв СЦ явищ, мСЦняються умови дСЦяльностСЦ. Для того щоб правильно пСЦзнати цСЦ рСЦзнСЦ вСЦдносини, щоб правильно дСЦяти вСЦдповСЦдно до змСЦнених умов, людинСЦ потрСЦбно вмСЦти переходити вСЦд одного способу дСЦСЧ до СЦншого, вСЦн не повинний автоматично оперувати колишнСЦми застиглими операцСЦями або способами.

Мислення вСЦдбиваСФ адекватно об'СФктивну дСЦйснСЦсть, коли збережена не тСЦльки його операцСЦйна сторона, але СЦ його динамСЦка.


РОЗДРЖЛ 2. ОРГАНРЖЗАЦРЖЯ ПАТОПСИХОЛОГРЖЧНОГО ДОСЛРЖДЖЕННЯ ПРОЦЕСРЖВ МИСЛЕННЯ У ХВОРИХ НА НЕВРАСТЕНРЖЮ


2.1 МетодологСЦчнСЦ засади проведення патопсихологСЦчного дослСЦдження


ПатопсихологСЦчний експеримент СЦстотно вСЦдрСЦзняСФться вСЦд СЦнших видСЦв експерименту, застосовуваних у медицинСЦ, наприклад, у фСЦзСЦологСЦСЧ, бСЦохСЦмСЦСЧ, мСЦкробСЦологСЦСЧ. ПатопсихологСЦчний експеримент, як СЦ будь-який СЦнший тип психологСЦчного експерименту, - це штучне створення умов, що виявляють тСЦ або СЦншСЦ особливостСЦ психСЦчноСЧ дСЦяльностСЦ людини (оскСЦльки мова йде про патопсихологСЦСЧ) у СЧСЧ патологСЦСЧ. Для такого експерименту характерне викликання психСЦчних процесСЦв у строго визначених, що враховуються дослСЦдником умовах СЦ можливСЦсть змСЦни плину цих процесСЦв по заздалегСЦдь намСЦченому планСЦ. Б. В. Зейгарник (1969) [4] дорСЦвнюСФ патопсихологСЦчний експеримент до широко використовуваного в соматичнСЦй медицинСЦ "функцСЦональним пробам", за допомогою яких лСЦкарСЦ звичайно визначають стан функцСЦСЧ того або СЦншого внутрСЦшнього органа. СпецифСЦчними "навантаженнями" у патопсихологСЦчному експериментСЦ СФ експериментальнСЦ завдання, виконання яких вимагаСФ актуалСЦзацСЦСЧ розумових операцСЦй, звичайно використовуваних людиною у своСЧй життСФдСЦяльностСЦ. Таким чином, психСЦчна дСЦяльнСЦсть хворого дослСЦджуСФться в зв'язку СЦз ситуацСЦСФю експерименту.

Поряд СЦз загальними рисами, "астивими патопсихологСЦчному експериментовСЦ й експериментально-психологСЦчному дослСЦдженню психСЦчно здорових, мСЦж ними маються й СЦстотнСЦ розходження.

Основне розходження обумовлене тим, що патопсихолог дослСЦджуСФ людини, що страждаСФ психСЦчним захворюванням, неврозом, соматичною хворобою, якСЦ призвели до психСЦчних змСЦн. Це значно позначаСФться на технСЦку проведення експерименту, його тривалостСЦ, необхСЦдностСЦ облСЦку вСЦдносини обстежуваного до ситуацСЦСЧ експерименту. У рядСЦ випадкСЦв експериментатор у ходСЦ досвСЦду в зв'язку з особливостями поведСЦнки, що виявляються при цьому, хворого змушений СЦстотно змСЦнювати свою тактику, вводити СЦншСЦ, що не передбачалися ранСЦше, методики СЦ т.п..

P. FraСЦsse (1966) [6] як основний принцип будь-якого психологСЦчного експерименту видСЦляСФ необхСЦднСЦсть перевСЦрки СЦснування зв'язку мСЦж двома рядами факторСЦв. При цьому фактор, змСЦнюваний експериментатором, називаСФться "незалежноСЧ перемСЦнноСЧ". Фактор, що змСЦнюСФться пСЦд впливом "незалежноСЧ перемСЦнноСЧ", називаСФться "залежноСЧ перемСЦнноСЧ". P. FraСЦsse вСЦдповСЦдно розрСЦзняСФ два види психологСЦчного експерименту: спровокований експеримент СЦ експеримент, на який посилаються.

НайбСЦльше часто психологи користуються спровокованим експериментом, що, на думку P.. FraСЦsse [4], СФ класичним - експериментатор впливаСФ на "незалежну перемСЦнну" СЦ спостерСЦгаСФ викликанСЦ його втручанням результати.

Про експеримент, на якому посилаються, говорять у тих випадках, коли змСЦна "незалежноСЧ перемСЦнноСЧ" вСЦдбуваСФться поза яким-небудь зв'язком з дСЦяльнСЦстю експериментатора. Типовим прикладом експерименту, на який посилаються, СФ спостереження за випадками ушкоджень мозку або психСЦчних захворювань, що виявляються в порушеннях психСЦчноСЧ дСЦяльностСЦ. СвоСФрСЦднСЦсть цих випадкСЦв полягаСФ в тСЦм, що на вСЦдмСЦну вСЦд звичайного, спровокованого, експерименту при них експериментатор одержуСФ можливСЦсть спостерСЦгати серйознСЦ СЦ нерСЦдко необоротнСЦ змСЦни "незалежноСЧ перемСЦнноСЧ".

ПатопсихологСЦчний експеримент у бСЦльшостСЦ випадкСЦв - це одночасно спровокований експеримент СЦ експеримент, на який посилаються.

НаявнСЦсть у патопсихологСЦчному експериментСЦ елементСЦв спровокованого експерименту й експерименту, на який посилаються, пояснюСФ складний взаСФмозв'язок безлСЦчСЦ факторСЦв, що повинний враховувати при узагальненнСЦ матерСЦалСЦв дослСЦдження патопсихолог. С. Я. РубСЦнштейн (1965) [6] бачить три способи видозмСЦни умов, що впливають на психСЦчний стан обстежуваного СЦ що зменшують або збСЦльшують "астивому хворому психопатологСЦчнСЦ змСЦни. Перший спосСЦб полягаСФ в змСЦнСЦ ситуацСЦСЧ, що створюСФться на час досвСЦду. Так, реСФструСФться поводження хворого в умовах абсолютноСЧ тишСЦ або спецСЦально пСЦдСЦбраних вСЦдповСЦдно до мети дослСЦдження шумСЦв. Другий, найбСЦльше часто застосовуваний. спосСЦб полягаСФ в спецСЦальному варСЦюваннСЦ дСЦяльностСЦ хворого, наприклад, при пред'явленнСЦ йому завдань за методикою класифСЦкацСЦСЧ або при завчаннСЦ набору слСЦв, не значеннСФвих звукосполучень. ТретСЦй спосСЦб вСЦдрСЦзняСФться вСЦд попереднСЦх тем, що змСЦна стану психСЦчних процесСЦв у хворого досягаСФться уведенням визначених фармакологСЦчних препаратСЦв.

Це подСЦл способСЦв впливу на психСЦчну дСЦяльнСЦсть хворого в патопсихологСЦчному експериментСЦ необхСЦдно враховувати для дотримання "чистоти" наступнСЦ визначенСЦ цСЦлСЦ дослСЦду. У той же час у звичайно проведених патопсихологСЦчних дослСЦдженнях можуть спостерСЦгатися елементи перерахованих трьох способСЦв впливу на "незалежну перемСЦнну". Так, можна дослСЦджувати стан уваги в хворого в абсолютнСЦй тишСЦ або ж в обстановцСЦ спецСЦально вСЦдтворених шумСЦв - зСЦставлення результатСЦв дозволить дослСЦдити бСЦльш повно СЦ рСЦзнобСЦчно характеристику функцСЦСЧ уваги в обстежуваного. ДослСЦдження пам'ятСЦ по методу завчання десяти слСЦв можна сполучити з уведенням стимулююча СЦ гальмуюча дСЦяльнСЦсть кори головного мозку препаратСЦв (брому, кофеСЧну).

Можна видСЦлити, як про цього вужа повСЦдомлялося вище, два види експериментально-патопсихологСЦчних дослСЦджень. Перший характеризуСФться спрямованСЦстю на рСЦшення сугубо теоретичних питань, другий покликаний вирСЦшувати питання клСЦнСЦко-практичного характеру. А. Р. ЛурСЦя (1962) [10] указуСФ на СЦстотну рСЦзницю мСЦж цими видами дослСЦдження - при рСЦшеннСЦ визначеноСЧ теоретичноСЧ проблеми психолог видСЦляСФ СЦ ставить у центрСЦ своСФСЧ уваги який-небудь один процес, дослСЦджуваний СЧм у спецСЦально створених умовах. При цьому дослСЦдник вСЦдволСЦкаСФться вСЦд СЦнших психСЦчних процесСЦв. Прикладом такого дослСЦдження може бути вивчення психологСЦчноСЧ структури особливостей мислення при маревних станах, характеру рСЦзних сторСЦн пам'ятСЦ при захворюваннях, що протСЦкають СЦз мнестичними розладами СЦ т.п. Як правило, у цих випадках вивчаються однорСЦднСЦ СЦ досить представницькСЦ в кСЦлькСЦсному вСЦдношеннСЦ групи хворих, пСЦдСЦбранСЦ вСЦдповСЦдно цСЦлям СЦ задачам дослСЦдження.

У патопсихологСЦчному експериментСЦ клСЦнСЦко-практичного значення, проведеному з дСЦагностичною або експертною метою, що дослСЦджуСФ не видСЦляСФ заздалегСЦдь який-небудь один психСЦчний процес як основний об'СФкт вивчення. Уже пСЦд час досвСЦду вСЦн визначаСФ тСЦ або СЦншСЦ порушення психСЦчноСЧ дСЦяльностСЦ, що вимагають особливоСЧ уваги СЦ вивчення, СЦ, орСЦСФнтуючись на них, проводить дослСЦд надалСЦ.

РСЦзниця в цих двох видах дослСЦдження, крСЦм того, за А. Р. ЛурСЦя, полягаСФ й у термСЦнах СЧхнього проведення. Якщо експеримент, що переслСЦдуСФ сугубо теоретичну, дослСЦдницьку мету, може продовжуватися тривалий час СЦ складатися з численноСЧ серСЦСЧ досвСЦдСЦв, для бСЦльшоСЧ переконливостСЦ неодноразово повторюваних, то клСЦнСЦко-психологСЦчне дослСЦдження, що маСФ, у першу чергу, практичне значення, звичайно зводиться до двох-трьох сеансСЦв тривалСЦстю до години. Особливо лСЦмСЦтована тривалСЦсть дослСЦдження хворих з органСЦчним захворюванням головного мозку, що виявляють пСЦдвищену виснаженСЦсть психСЦчних процесСЦв [16].

ОстаннСЦм часом з'явилася можливСЦсть говорити про СЦншому, що трохи вСЦдрСЦзняСФться колСЦ задач, що коштують перед патопсихологами, коли експеримент використовуСФться для впливу на особистСЦсть хворого. Його задача полягаСФ не стСЦльки в тСЦм, щоб знайти психСЦчний дефект у хворого, а головним чином у тСЦм, щоб показати хворому шляховСЦ можливоСЧ компенсацСЦСЧ цього дефекту СЦ зменшення його в мСЦру проведеного лСЦкування. Мова йде про особливий варСЦант патопсихологСЦчного експерименту, що умовно може бути названий психотерапевтично спрямованим (В. М. Блейхер, Л. И. Завилянська, 1966) [12].

На закСЦнчення необхСЦдно вказати основнСЦ принципи побудови експериментально-психологСЦчного дослСЦдження СЦ психСЦатричнСЦй клСЦнСЦцСЦ (Б. В. Зейгарник, 1965) [6].

РЖ. ПсихологСЦчний експеримент СФ своСФрСЦдноСЧ "функцСЦональноСЧ пробСЦй", у процесСЦ якоСЧ дослСЦджуються специфСЦчнСЦ функцСЦСЧ людського мозку. ЦСЦль дослСЦдження - виявлення конкретних, визначених форм порушень пСЦзнавальноСЧ дСЦяльностСЦ (мислення, сприйняття СЦ т.п. ), змСЦн особистостСЦ, характерних для того або СЦншого захворювання.

РЖРЖ. СпецифСЦка психСЦатричноСЧ клСЦнСЦки й обумовленСЦ цим задачСЦ дослСЦдження вимагають якСЦсноСЧ характеристики особливостей психСЦчноСЧ дСЦяльностСЦ хворих. ВажливСЦ не тСЦльки труднощСЦ завдання СЦ кСЦлькСЦсть допущених випробуваним помилок, але СЦ хСЦд його мСЦркувань СЦ мотивацСЦя помилкових суджень.

Результати, одержуванСЦ в процесСЦ експериментально-психологСЦчного дослСЦдження, повиннСЦ бути досить об'СФктивними - вони ретельно реСФструються СЦ перевСЦряються в повторних досвСЦдах, а також при дослСЦдженнСЦ СЦншими методиками.


2.2 ОсновнСЦ принципи СЦ методи патопсихологСЦчного дослСЦдження


Проблема методу в науцСЦ не проста. З одного боку, застосовуванСЦ методи дослСЦдження залежать вСЦд рСЦвня розвитку науки, вСЦд тих принципових положень, теоретичних, методологСЦчних установок, на яких дана область знань базуСФться. З СЦншого боку, сам розвиток тСЦСФСЧ або СЦншоСЧ областСЦ знання залежить у певнСЦй мерСЦ вСЦд застосовуваних методСЦв дослСЦдження. Особливо складним стаСФ питання про вибСЦр методСЦв, коли останнСЦ стосуються вирСЦшення практичних задач, у тому числСЦ СЦ задач клСЦнСЦки. ВибСЦр експериментальних прийомСЦв залежить вСЦд тСЦСФСЧ задачСЦ, що ставить перед ним клСЦнСЦка (диференцСЦйно-дСЦагностична, психокорекцСЦйна, експертна й СЦн.).

ПатопсихологСЦчне дослСЦдження мСЦстить у собСЦ ряд компонентСЦв: експеримент, бесСЦду з хворим, спостереження, аналСЦз СЦсторСЦСЧ життя захворСЦлоСЧ людини (яка являСФ собою професСЦйно написану лСЦкарем СЦсторСЦю хвороби), зСЦставлення експериментальних даних з СЦсторСЦСФю життя. Надзвичайно важливо (хоча в силу об'СФктивних обставин це не завжди можливо) проводити дослСЦдження в динамСЦку, тобто через рСЦк-два.

Розглянемо принципи побудови патопсихологического експерименту. Для того щоб зрозумСЦти його особливостСЦ, необхСЦдно зупинитися в декСЦлькох словах на методах дослСЦдження загальноСЧ психологСЦСЧ. Метод експерименту не СФ СФдиним шляхом пСЦзнання в психологСЦСЧ. ВСЦн став чСЦльноСЧ в мСЦру розвитку психологСЦСЧ як точноСЧ науки в зв'язку з СЧСЧ загальними теоретичними положеннями СЦ застосуванням у практицСЦ.

Як вСЦдомо, увага психологСЦв-рацСЦоналСЦстСЦв маСФ бути спрямовано на розмежування в психСЦцСЦ людини окремих "справжнСЦх здСЦбностей", кожна з яких по-своСФму переробляСФ одержуваний ззовнСЦ матерСЦал. ПсихологСЦя зводилася до опису роботи цих здСЦбностей. Умоглядний опис внутрСЦшнього свСЦту людини одержало своСФ вСЦдображення не тСЦльки в рацСЦоналСЦстСЦв. Воно знайшло своСФ мСЦiе в представникСЦв так називаноСЧ "розумСЦючоСЧ" психологСЦСЧ Е. Шпрангер, В. Дильтей). Заперечуючи дроблення психСЦки на окремСЦ процеси або функцСЦСЧ, визнаючи неподСЦльнСЦсть, СФднСЦсть психСЦчного, представники цього напрямку вСЦдмовляються вСЦд наукового дослСЦдження психСЦчного, вважаючи, що якщо природу можна пояснити, те психСЦку можна тСЦльки зрозумСЦти. ЦСЦ положення "розумСЦючоСЧ" психологСЦСЧ знайшли своСФ вСЦдображення в концепцСЦСЧ психологСЦв- екзистенцСЦалСЦстСЦв.

На практицСЦ це означаСФ, що психолог повинен обмежитися лише спостереженням за поведСЦнкою суб'СФкта, реСФстрацСЦСФю його висловлень СЦ самоспостереженням СЦ вСЦдмовитися вСЦд експерименту, вСЦд можливостСЦ змСЦни умов СЦ дСЦяльностСЦ, вСЦд яких залежить протСЦкання того або СЦншого процесу. "асне кажучи психолог-екзистенцСЦалСЦст прагне описати явище, але не проникати в його сутнСЦсть.

РацСЦоналСЦстичноСЧ емпСЦрична психологСЦя, що прийшла на змСЦну, принесла СЦз собою СЦнше розумСЦння методу дослСЦдження. З розвитком емпСЦричноСЧ психологСЦСЧ, розвитком психофСЦзСЦологСЦСЧ починаСФ впроваджуватися в психологСЦю метод експерименту (В. Вундт, Г. Еббингауз, Е. Титченер).

Однак деякСЦ положення, особливо Вундта, якСЦ створили великий внесок у психологСЦю, сприяли разом з тим тому, що психСЦка була роздСЦлена на окремСЦ функцСЦСЧ - "полички" пам'ятСЦ, уваги, сприйняття СЦ т.д. СЦ психологСЦчне дослСЦдження зводилося до дослСЦдження цих окремих функцСЦй. ДослСЦдження ж даних функцСЦй повинне зводитися до СЧхнього вимСЦру.

Як СЦ будь-яка область психологСЦчноСЧ науки, патопсихологСЦя використовуСФ метод експерименту. Прийоми патопсихологСЦчного дослСЦдження залежать вСЦд тих принципових загально-психологСЦчних теоретичних установок, на яких вони базуються. Тому вибСЦр конкретних шляхСЦв психологСЦчного дослСЦдження СФ проблемою не тСЦльки методичного, але СЦ методологСЦчного характеру. Для того щоб зрозумСЦти особливостСЦ патопсихологСЦчного експерименту, необхСЦдно зупинитися в декСЦлькох словах на методах дослСЦдження загальноСЧ психологСЦСЧ. Метод експерименту не СФ СФдиним шляхом пСЦзнання в психологСЦСЧ. ВСЦн став чСЦльноСЧ в мСЦру розвитку психологСЦСЧ як точноСЧ науки СЦ зв'язку з СЧСЧ загальними теоретичними положеннями.

Як вСЦдомо, увага психологСЦв-рацСЦоналСЦстСЦв бути спрямовано на розмежування в психСЦцСЦ людини окремих "щиросердечних здСЦбностей", кожна з яких по-своСФму переробляСФ одержуваний ззовнСЦ матерСЦал. ПсихологСЦя зводилася до опису роботи цих здСЦбностей [6].

Умоглядний опис внутрСЦшнього свСЦту людини одержало своСФ вСЦдображення не тСЦльки в рацСЦоналСЦстСЦв. Воно знайшло своСФ мСЦiе в представникСЦв так називаноСЧ тАЮрозумСЦючоСЧтАЭ психологСЦСЧ (Е.Шпрангер, В.Дильтей). Заперечуючи дроблення психСЦки на окремСЦ процеси або функцСЦСЧ, визнаючи неподСЦльнСЦсть, СФднСЦсть психСЦчного, представники цього напрямку вСЦдмовляються вСЦд наукового дослСЦдження психСЦчного, вважаючи, що якщо природу можна пояснити, те психСЦку можна тСЦльки зрозумСЦти. ЦСЦ положення розумСЦючоСЧ психологСЦСЧ знайшли своСФ вСЦдображення в концепцСЦСЧ психологСЦв-екзистенцСЦалСЦстСЦв.

На практицСЦ це означаСФ, що психолог повинний обмежитися лише спостереженням за поводженням суб'СФкта, реСФстрацСЦСФю його висловлень СЦ самоспостережень СЦ вСЦдмовитися вСЦд експерименту, вСЦд можливостСЦ змСЦни умов СЦ дСЦяльностСЦ, вСЦд яких залежить протСЦкання того або СЦншого процесу. "асне кажучи, екзистенцСЦалСЦст прагне описувати явище, але не проникати в його сутнСЦсть.

РацСЦоналСЦстична емпСЦрична психологСЦя, що прийшла на змСЦну, принесла СЦз собою СЦнше розумСЦння методу дослСЦдження. З розвитком емпСЦричноСЧ психологСЦСЧ розвитком психофСЦзСЦологСЦСЧ починаСФ впроваджуватися в психологСЦю метод експерименту (В.Вундт, Г.ЕббСЦнгауз, Е.Титченер), що проникаСФ в практику неврологСЦСЧ СЦ психСЦатрСЦСЧ. У найбСЦльших клСЦнСЦках (В.М.БехтерСФва в ЛенСЦнградСЦ, Е.КрепелСЦна в ЛейпцизСЦ, С.С.Корсакова в МосквСЦ) вСЦдкриваються психологСЦчнСЦ лабораторСЦСЧ [16].

Принципи методичних прийомСЦв, що використовуються в лабораторСЦях, рСЦзнСЦ. Коротко зупинимося на них.

Як СЦ всяка область психологСЦчноСЧ науки, патопсихологСЦя використовуСФ в основному метод експерименту. Метод патопсихологСЦчного дослСЦдження залежить вСЦд тих принципових загально-психологСЦчних теоретичних установок, на яких вСЦн базуСФться. Тому вибСЦр конкретних шляхСЦв психологСЦчного дослСЦдження СФ проблемою не тСЦльки методичного, але СЦ методологСЦчного характеру.

Метод експерименту не СФ СФдиним шляхом пСЦзнання в психологСЦСЧ. ВСЦн стаСФ чСЦльноСЧ в мСЦру розвитку психологСЦСЧ як точноСЧ науки СЦ зв'язаний СЦз загальними теоретичними положеннями. Як вСЦдомо, увага психологСЦв-рацСЦоналСЦстСЦв бути спрямовано на розмежування в психСЦцСЦ людини окремих "щиросердечних здСЦбностей", кожна з яких по-своСФму переробляСФ отриманий ззовнСЦ матерСЦал. ПсихологСЦя зводилася до умоглядного опису роботи цих здСЦбностей.

Умоглядний опис внутрСЦшнього свСЦту людини одержало своСФ вСЦдображення не тСЦльки в рацСЦоналСЦстСЦв. РЖ в наш час воно маСФ мСЦiе в представникСЦв так називаноСЧ "розумСЦючоСЧ" психологСЦСЧ (Шпрангер, Дильтей). Заперечуючи дроблення психСЦки на окремСЦ процеси або функцСЦСЧ, визнаючи неподСЦльнСЦсть, СФднСЦсть психСЦчного , представники цього напрямку в психологСЦСЧ вважають, що якщо природу потрСЦбно пояснювати, то психСЦку можна тСЦльки зрозумСЦти. ЦСЦ положення "розумСЦючоСЧ" психологСЦСЧ знайшли своСФ вСЦдображення в концепцСЦСЧ екзистенцСЦалСЦстСЦв.

На практицСЦ це означаСФ, що психологи повиннСЦ обмежитися лише спостереженням за поводженням хворих, реСФстрацСЦСФю СЧхнього висловлень СЦ самоспостережень; вони вСЦдмовляються вСЦд експерименту, вСЦд можливостСЦ змСЦни умов СЦ дСЦяльностСЦ, вСЦд яких залежить протСЦкання того або СЦншого процесу. "асне кажучи психолог-екзистенцСЦалСЦст може описувати явища, але не проникати в СЧхню сутнСЦсть.

РацСЦоналСЦстичноСЧ емпСЦрична психологСЦя, що прийшла на змСЦну, принесла СЦз собою СЦнше розумСЦння методу дослСЦдження.

З розвитком емпСЦричноСЧ психологСЦСЧ, розвитком психофСЦзСЦологСЦСЧ починаСФ впровадяться в психологСЦю метод експерименту (Вундт, Еббингауз, Титченер); цими методами починають користуватися неврологи СЦ психСЦатри. У найбСЦльших клСЦнСЦках (В.М.Бехтерева в ЛенСЦнградСЦ, Э.Крепелина в НСЦмеччинСЦ, С.С.Корсакова в МосквСЦ) вСЦдкриваються психологСЦчнСЦ лабораторСЦСЧ.

Довгий час у клСЦнСЦках панував метод кСЦлькСЦсного вимСЦру психСЦчних процесСЦв, метод, що ТСрунтувався на вундтовськСЦй психологСЦСЧ. Погляд на психСЦчнСЦ процеси як на уродженСЦ здСЦбностСЦ, що лише кСЦлькСЦсно мСЦняються при розвитку, привСЦв до СЦдеСЧ про можливостСЦ створення вимСЦрювальноСЧ психологСЦСЧ. Експериментальне дослСЦдження психСЦчних процесСЦв зводилося до встановлення лише його кСЦлькСЦсноСЧ характеристики, точнСЦше, до вимСЦру окремих психСЦчних здСЦбностей.

Принцип кСЦлькСЦсного вимСЦру уроджених здСЦбностей лСЦг в основу психологСЦчних методСЦв дослСЦдження в психСЦатричних СЦ неврологСЦчних клСЦнСЦках. ДослСЦдження розпаду якоСЧ-небудь функцСЦСЧ складалося у встановленнСЦ ступеня кСЦлькСЦсного вСЦдхилення вСЦд СЧСЧ нормального стандарту.

У 1910 р. найвизначнСЦший невропатолог Г.РЖ.РоссолСЦмо [16] розробив систему психологСЦчних експериментСЦв, що нСЦбито, на його думку, дозволяла установити рСЦвень окремих психСЦчних функцСЦй - психологСЦчний профСЦль суб'СФкта. На думку автора, рСЦзнСЦ патологСЦчнСЦ стани мозку викликали визначенСЦ типовСЦ профСЦлСЦ змСЦни психодинамСЦки. В основСЦ цього методу лежала концепцСЦя емпСЦричноСЧ психологСЦСЧ про СЦснування уроджених СЦзольованих здСЦбностей. Ця помилкова теорСЦя так само, як СЦ спрощений кСЦлькСЦсний пСЦдхСЦд до аналСЦзу порушень психСЦчноСЧ дСЦяльностСЦ, не могла забезпечити впровадження методСЦв, адекватних запитам клСЦнСЦчноСЧ практики, хоча сама спроба наблизити психологСЦю до рСЦшення клСЦнСЦчних задач була прогресивноСЧ для свого часу.

Метод кСЦлькСЦсного вимСЦру окремих психСЦчних функцСЦй досяг своСФСЧ крайньоСЧ виразностСЦ в тестових дослСЦдженнях БСЦне - Симона, що були спочатку спрямованСЦ на виявлення рСЦвня розумових здСЦбностей. ВимСЦрювальнСЦ тестовСЦ дослСЦдження базувалися на концепцСЦСЧ, вСЦдповСЦдно до якоСЧ розумовСЦ здСЦбностСЦ дитини фатально визначенСЦ спадкоСФмним фактором СЦ в малому ступенСЦ залежать вСЦд навчання СЦ виховання. КожнСЦй дитинСЦ "астивий певний, бСЦльш-менш постСЦйний вСЦковий СЦнтелектуальний коефСЦцСЦСФнт (РЖQ).

ЗадачСЦ, що пропонувалися дСЦтям, вимагали для свого рСЦшення визначених знань, навичок СЦ дозволяли судити в кращому випадку про кСЦлькСЦсть придбаних знань, а не про будову СЦ якСЦснСЦ особливостСЦ СЧх розумовоСЧ дСЦяльностСЦ.

ПодСЦбнСЦ дослСЦдження, спрямованСЦ на чисто кСЦлькСЦснСЦ вимСЦри, не дозволяють прогнозувати подальший розвиток дитини. А тим часом за допомогою цих тестСЦв проводилося СЦ зараз проводиться в деяких краСЧнах вСЦддСЦлення дСЦтей, нСЦбито "здатних" вСЦд народження, вСЦд СЦнших, затримка розумового розвитку яких з'являлася залежноСЧ теж вСЦд уроджених особливостей. Метод тестСЦв був використаний СЦ в нас у краСЧнСЦ в так званих педологСЦчних дослСЦдженнях дСЦтей у школах.

Метод кСЦлькСЦсного вимСЦру залишаСФться дотепер ведучим у роботСЦ багатьох клСЦнСЦчних психологСЦв за рубежем. У численних опублСЦкованих за останнСЦ роки монографСЦях СЦ статтях, присвячених експериментально-психологСЦчному дослСЦдженню хворих, приводяться методи подСЦбних тестових дослСЦджень аж до обчислення РЖQ [4].

При дослСЦдженнСЦ хворих методами, спрямованими на вимСЦрювання функцСЦй, не можуть бути врахованСЦ нСЦ особливостСЦ розумовоСЧ дСЦяльностСЦ, нСЦ якСЦсна сторона порушення, нСЦ можливостСЦ компенсацСЦСЧ, аналСЦз яких настСЦльки необхСЦдний при дозволСЦ клСЦнСЦчних задач.

Шляхом вимСЦру виявляються лише кСЦнцевСЦ результати роботи, сам же процес СЧСЧ, вСЦдношення випробуваного до завдання, мотиви, що спонукали випробуваного обрати той або СЦнший спосСЦб дСЦСЧ, особистСЦснСЦ установки, бажання - словом, усе рСЦзноманСЦття якСЦсних особливостей дСЦяльностСЦ випробуваного не може бути виявлено.

Поряд з чисто кСЦлькСЦсним методом за останнСЦ роки в закордоннСЦй патопсихологСЦСЧ намСЦчаСФться тенденцСЦя до використання методик, що спрямованСЦ лише на виявлення особистостСЦ.

Представники цього напрямку використовують у своСЧх дослСЦдженнях так називанСЦ прожективнСЦ методи. Завдання, що пропонуСФться випробуваному, не передбачаСФ яких-небудь визначених способСЦв рСЦшення. На вСЦдмСЦну вСЦд тесту, що вимагаСФ виконання задачСЦ вСЦдповСЦдно визначеним умовам, "прожективний" метод використовуСФ будь-як задачу лише як привСЦд для того, щоб випробуваний мСЦг виявити своСЧ переживання, особливостСЦ своСФСЧ особистостСЦ СЦ характеру.

Як конкретну методику застосовуСФться опис картин з невизначеним сюжетом ("ThematСЦc ApperceptСЦon Test", скорочено ТАТ). "ЧорнильнСЦ плями" Роршаха, що являють собою рСЦзнСЦ симетрично розташованСЦ конфСЦгурацСЦСЧ самого вигадливого виду. СюжетнСЦ картинки, пропонованСЦ для опису, являють собою зображення дСЦй або поз персонажСЦв. Випробуваний повинний описати картинку, розповСЦсти, що на нСЦй намальовано, про що думають, що переживають зображенСЦ персонажСЦ, що з ними вСЦдбудеться, що передувало зображенСЦй подСЦСЧ. При цьому, на думку деяких авторСЦв "прожективного методу", вСЦдбуваСФться вСЦдоме ототожнення випробуваного з зображеним персонажем. По висловлюванню французького психолога А.Омбредана, "особистСЦсть вСЦдбиваСФ за допомогою цього методу, як об'СФкт на екранСЦ" (звСЦдси СЦ назва "прожективный"). Цей метод часто називають "клСЦнСЦчним пСЦдходом до психСЦки здоровоСЧ людини".

Таким чином, прожективний метод, що СФ "асне кажучи антиподом методу вимСЦру, за задумом його авторСЦв повинний надати можливСЦсть якСЦсноСЧ оцСЦнки поводження випробуваного. Якщо тестовий метод спрямований на оцСЦнку результатСЦв роботи, то при прожективному методСЦ сама проблема помилкового або правильного рСЦшення взагалСЦ не виникаСФ. ДослСЦдник, що застосовуСФ прожективний метод, звертаСФ увагу не на допущенСЦ помилки або на правильнСЦ рСЦшення, а на особистСЦснСЦ реакцСЦСЧ випробуваного, на характер виникаючих при цьому асоцСЦацСЦй [10].

Якщо проаналСЦзувати, про якСЦ особистСЦснСЦ переживання й установки мова йде, то виявляСФться, що дослСЦдники намагаються розкрити за допомогою цього методу несвСЦдомСЦ, схованСЦ мотиви СЦ бажання хворого. ОкремСЦ особливостСЦ сприйняття випробуваного (наприклад, чи бачить вСЦн об'СФкти в русСЦ або в спокоСЧ, чи звертаСФ вСЦн увага при описСЦ плям Роршаха на великСЦ частини малюнкСЦв або на дрСЦбнСЦ деталСЦ СЦ т.п.) СЦнтерпретуються як показники особистСЦсних особливостей.

Таким чином, цей метод повинний на противагу кСЦлькСЦсному вимСЦровСЦ окремих функцСЦй дати можливСЦсть якСЦсного аналСЦзу цСЦлСЦсноСЧ особистостСЦ. РацСЦональне зерно, що утримуСФться в "прожективному" методСЦ, повинне безумовно бути використано. Однак виявлення з його допомогою переживання, особливостСЦ не можуть служити СЦндикаторами будСЦвлСЦ особистостСЦ, стСЦйкоСЧ СЦСФрархСЦСЧ СЧСЧ мотивСЦв СЦ потреб. ПрожективнСЦ методи повиннСЦ самСЦ стати об'СФктом дослСЦдження.

Зупинимося на принципах експериментально-психологСЦчного дослСЦдження в радянськСЦй патопсихологСЦСЧ. Положення матерСЦалСЦстичноСЧ психологСЦСЧ про те, що психСЦчнСЦ процеси СФ не уродженими здСЦбностями, а прижиттСФво формуються видами дСЦяльностСЦ, вимагаСФ, щоб психологСЦчний експеримент давав можливСЦсть дослСЦджувати психСЦчнСЦ порушення як порушення дСЦяльностСЦ. ВСЦн повинний бути спрямований на якСЦсний аналСЦз рСЦзних форм розпаду психСЦки, на розкриття механСЦзмСЦв порушеноСЧ дСЦяльностСЦ СЦ на можливостСЦ СЧСЧ вСЦдновлення. Якщо мова йде про порушення пСЦзнавальних процесСЦв, то експериментальнСЦ прийоми повиннСЦ показати, як розпадаються тСЦ або СЦншСЦ розумовСЦ операцСЦСЧ хворого, що сформувалися в процесСЦ його життСФдСЦяльностСЦ, як видозмСЦнюСФться процес придбання нових зв'язкСЦв, у якСЦй формСЦ спотворюСФться можливСЦсть користування системою старих, що утворилися в колишньому досвСЦдСЦ зв'язкСЦв. Виходячи з того, що всякий психСЦчний процес маСФ вСЦдому динамСЦку СЦ спрямованСЦстю, варто так побудувати експериментальне дослСЦдження, щоб воно вСЦдбило схороннСЦсть або порушення цих параметрСЦв. Таким чином, результати експерименту повиннСЦ дати не стСЦльки кСЦлькСЦсну, скСЦльки якСЦсну характеристику розпаду психСЦки. Ми не будемо надалСЦ зупинятися на описСЦ конкретних методик. Вони викладенСЦ в книзСЦ С.Я.РубСЦнштейн [16] "ЕкспериментальнСЦ методики патопсихологСЦСЧ".

Саме собою зрозумСЦло, що отриманСЦ експериментальнСЦ данСЦ повиннСЦ бути надСЦйнСЦ, що статистична обробка матерСЦалу повинна бути використана там, де поставлена задача цього вимагаСФ СЦ допускаСФ, але кСЦлькСЦсний аналСЦз не повинний нСЦ замСЦнити, нСЦ вСЦдтСЦснити якСЦсну характеристику експериментальних даних. КСЦлькСЦсний аналСЦз допустимо тодСЦ, коли проведена ретельна якСЦсна психологСЦчна квалСЦфСЦкацСЦя фактСЦв. Перш нСЦж приступити до вимСЦру, треба установити, що вимСЦряСФться.

Варто погодитися з зауваженням А.Н.ЛеонтьСФва, зробленим у його статтСЦ "Про деякСЦ перспективнСЦ проблеми радянськоСЧ психологСЦСЧ", що не треба зближати науково обТСрунтованСЦ експерименти, "якСЦ дають можливСЦсть якСЦсноСЧ оцСЦнки, з так називаними тестами розумовоСЧ обдарованостСЦ, практика застосування яких не тСЦльки справедливо засуджена в нас, але викликаСФ зараз заперечення й у багатьох СЦнших краСЧнах свСЦту" [10].

РЖдея про те, що один лише кСЦлькСЦсний аналСЦз не може виявитися придатним при рСЦшеннСЦ ряду задач, зв'язаних з дСЦяльнСЦстю людини, знаходить своСФ визнання серед ряду учених закордонних краСЧн. Так, один з видних американських фахСЦвцСЦв в областСЦ керування професор А.ЗадСЦ пише, що "точний кСЦлькСЦсний аналСЦз поводження гуманСЦстичних систем не маСФ, очевидно, великого практичного значення в реальних соцСЦальних, економСЦчних СЦ СЦнших задачах, зв'язаних за участю однСЦСФСЧ людини або групи людей". БСЦльш того, вСЦн пСЦдкреслюСФ, що "здатнСЦсть оперувати нечСЦткими безлСЦчами СЦ здатнСЦсть, що випливаСФ з неСЧ, оцСЦнювати СЦнформацСЦю СФ одним з найбСЦльш коштовних якостей людського розуму, що фундаментальним образом вСЦдрСЦзняСФ людський розум вСЦд так називаного машинного розуму, приписуваного СЦснуючим обчислювальним машинам".

Отже, основним принципом побудови психологСЦчного експерименту СФ принцип якСЦсного аналСЦзу особливостей протСЦкання психСЦчних процесСЦв хворого на противагу задачСЦ лише одного кСЦлькСЦсного СЧх вимСЦру. Важливо не тСЦльки те, якоСЧ труднощСЦв або якого обсягу завдання хворий осмислили або виконав, але СЦ те, як вСЦн осмислював, чим були обумовленСЦ його помилки й утруднення. Саме аналСЦз помилок, що виникають у хворих у процесСЦ виконання експериментальних завдань, являСФ собою цСЦкавий СЦ показовий матерСЦал для оцСЦнки того або СЦншого порушення психСЦчноСЧ дСЦяльностСЦ хворих.

Той самий патопсихологСЦчний симптом може виявитися обумовленим рСЦзними механСЦзмами, вСЦн може виявитися СЦндикатором рСЦзних станСЦв. Так, наприклад, порушення опосередкованоСЧ пам'ятСЦ або нестСЦйкСЦсть суджень можуть виникнути внаслСЦдок порушеноСЧ розумовоСЧ працездатностСЦ хворого (як це маСФ мСЦiе при астенСЦях рСЦзного органСЦчного генезу), воно може бути обумовлено порушенням цСЦлеспрямованостСЦ мотивСЦв (наприклад, при поразках лобових роздСЦлСЦв мозку), воно може бути проявом дезавтоматизацСЦСЧ дСЦй (при судинних змСЦнах мозку, епСЦлепсСЦСЧ) [16].

Характер порушень не СФ патогномонСЦчним, тобто специфСЦчним для того або СЦншого захворювання; вСЦн СФ лише типовим для них СЦ повинний бути оцСЦнений у комплексСЦ з даними цСЦлСЦсного патопсихологСЦчного дослСЦдження.


2.3 ОрганСЦзацСЦя впровадження патопсихологСЦчного дослСЦдження


ПатопсихологСЦчне дослСЦдження порушеноСЧ психСЦки проводилися спочатку тСЦльки в психСЦатричних клСЦнСЦках. Для видСЦлення критерСЦСЧв норми СЦ патологСЦСЧ вивчалися паралельно особливостСЦ психСЦки здорових людей. З погляду психосоматичноСЧ медицини, визначенСЦ особистСЦснСЦ особливостСЦ людини лежать в основСЦ ряду соматичних захворювань. ТодСЦ патопсихологСЦчне дослСЦдження особливостей психСЦки необхСЦдно проводити й у соматичних клСЦнСЦках з метою подальшоСЧ психокорекцСЦСЧ особистостСЦ СЦ профСЦлактики соматичних захворювань.

ПатопсихологСЦчне дослСЦдження мСЦстить у собСЦ наступнСЦ компоненти:

  • бесСЦду з хворим;
  • експеримент (тестування);
  • вивчення СЦсторСЦСЧ хвороби;
  • спостереження за поводженням пСЦд час дослСЦдження;
  • аналСЦз отриманих результатСЦв;
  • оформлення висновку.

ПатопсихологСЦчне дослСЦдження не повинне бути ятрогенним. ПСЦсля проведення дослСЦдження в хворого не повиннСЦ виникати думки про свою психСЦчну неспроможнСЦсть у зв'язку з поводженням що дослСЦджуСФ. Навпроти, патопсихолог завжди повинний зберСЦгати в бесСЦдСЦ з хворим максимальну психотерапевтичнСЦсть, сприяти оптимСЦстичним тенденцСЦям СЦ установкам хворого в прогнозу протСЦкання захворювання СЦ результатСЦв лСЦкування.

ПатопсихологСЦчне дослСЦдження можна роздСЦлити на кСЦлька етапСЦв. Перший здСЦйснюСФться клСЦнСЦцистами ще до знайомства психолога з хворим СЦ зводиться, як уже говорилося, до формулювання клСЦнСЦчноСЧ задачСЦ. ЛСЦкар вирСЦшуСФ питання про те, наскСЦльки корисним у кожнСЦм конкретному випадку може виявитися експериментально-психологСЦчне дослСЦдження. З задачею знайомиться патопсихолог. У бесСЦдСЦ з лСЦкуючим лСЦкарем вСЦн уточнюСФ цСЦкавлячСЦ його особливостСЦ протСЦкання захворювання, можливСЦ диференцСЦйно-дСЦагностичнСЦ передумови або можлива дилема експертного судження. Якщо мова йде про контроль ефективностСЦ лСЦкування, психолог разом з лСЦкарем обговорюСФ специфСЦку терапевтичних заходСЦв, передбачуванСЦ можливостСЦ СЧх впливу на рСЦзнСЦ психСЦчнСЦ процеси, намСЦчаСФ термСЦни повторного дослСЦдження [16].

БесСЦдСЦ з хворим передуСФ ознайомлення патопсихолога з матерСЦалами СЦсторСЦСЧ хвороби. ВСЦдсутнСЦсть у нСЦй цСЦкавлячого психолога даних змушуСФ його збирати додатковий анамнез. Для психолога становлять СЦнтерес не тСЦльки анамнез, але й особливостСЦ перебСЦгу хвороби, результати СЦнших лабораторних дослСЦджень - бСЦохСЦмСЦчних, серологСЦчних, електрофСЦзСЦологСЦчних, офтальмологСЦчних. ПотСЦм випливаСФ ретельне ознайомлення з записом про психСЦчний статус хворого в СЦсторСЦСЧ хвороби СЦ зСЦставлення цих матерСЦалСЦв з тим, що психолог спостерСЦгаСФ в лабораторСЦСЧ. Це дуже важлива обставина: невСЦдповСЦднСЦсть психСЦчного стану хворого по записах лСЦкаря у вСЦддСЦленнСЦ його статусовСЦ в лабораторСЦСЧ даСФ психологовСЦ СЦнодСЦ вже на початку дослСЦдження пСЦдстава припустити симулятивну поведСЦнку або агравацСЦю зСЦ сторони обстежуваного СЦ вСЦдповСЦдним чином будувати проведення експерименту. Так, СЦнодСЦ обстежуваний за щоденниковими записами виявляСФ живий темп психомоторики, а в умовах лабораторСЦСЧ демонструСФ рСЦзке уповСЦльнення сенсомоторных реакцСЦй (дуже часто при симуляцСЦСЧ й агравацСЦСЧ особливо поганими виявляються результати в пробах, проведення яких супроводжуСФться реСФстрацСЦСФю часу).

Стан хворого граСФ дуже важливу роль в успСЦшному проведеннСЦ дослСЦдження. Перед початком експерименту необхСЦдно переконатися у вСЦдсутностСЦ яких-небудь СЦнтеркурентних соматичних захворювань. Перешкодою для дослСЦдження СФ одержання хворим психотропних засобСЦв (слСЦд домовитися про можливСЦсть проведення дослСЦдження хворого, що одержав лСЦки, якСЦ впливають на протСЦкання нервових процесСЦв, у тих випадках, коли це передбачено задачею психологСЦчного експерименту). Небажане проведення дослСЦдження пСЦсля безсонноСЧ ночСЦ, фСЦзичноСЧ перевтоми, при почуттСЦ голоду або, навпаки, безпосередньо пСЦсля СЧжСЦ. ПовторнСЦ дослСЦдження бажано проводити в той же час дня, що СЦ первиннСЦ.

Ознайомлення з СЦсторСЦСФю хвороби СЦ станом хворого дозволяСФ що дослСЦджуСФ уточнити поставлену перед ним клСЦнСЦцистами задачу СЦ намСЦтити попереднСЦй план дослСЦдження вибСЦр методик, черговСЦсть СЧх застосування.

Однак дослСЦдженню за допомогою методик звичайно передуСФ бесСЦда з хворим. Не можна почати з записування паспортних даних СЦ тим самим скласти перше судження про стан у хворого мнестичноСЧ функцСЦСЧ. НадалСЦ в бесСЦдСЦ уточнюСФться стан пам'ятСЦ (короткочасноСЧ СЦ довгостроковоСЧ), уваги, виявляСФться стан свСЦдомостСЦ. ВизначаСФться орСЦСФнтування хворого в часСЦ, мСЦiСЦ СЦ "аснСЦй особистостСЦ, як добре пам'ятаСФ вСЦн дати "асного життя СЦ загальновСЦдомСЦ СЦсторичнСЦ. ЦСЦ питання повиннСЦ бути заданСЦ в ходСЦ невимушеноСЧ, природноСЧ бесСЦди СЦ нСЦ в якому разСЦ не повиннСЦ нагадувати СЦспит, що визначаСФ психСЦчну повноцСЦннСЦсть хворого. Якщо в дослСЦджуваного передбачаються розлади пам'ятСЦ, обов'язково треба з'ясувати, як сам вСЦн оцСЦнюСФ свою пам'ять. У бесСЦдСЦ виявляСФться наявнСЦсть або вСЦдсутнСЦсть свСЦдомостСЦ хвороби, позицСЦя хворого до примСЦщення його в психСЦатричну лСЦкарню СЦ до факту проведення експериментально-психологСЦчного дослСЦдження. При цьому хворому необхСЦдно роз'яснити бажанСЦсть такого дослСЦдження, виходячи з його СЦнтересСЦв - уточнення дСЦагностики, призначення лСЦкування СЦ т.п. Бажано, щоб обстежуваний не посилався на необхСЦднСЦсть визначення рСЦвня розумовоСЧ дСЦяльностСЦ обстежуваного. Набагато частСЦше психСЦчно хворСЦ погоджуються на дослСЦдження пам'ятСЦ, уваги, сенсомоторики.

РЖнодСЦ бесСЦда патопсихолога з хворим СЦстотно впливаСФ на подальший хСЦд дослСЦдження, додаСФ йому специфСЦчну спрямованСЦсть. У бесСЦдСЦ з хворим з'ясовуються й особливостСЦ особистостСЦ хворого до захворювання, оцСЦнка СЧм змСЦни самопочуття СЦ працездатностСЦ в процесСЦ хвороби. Визначаються культурний рСЦвень хворого, його освСЦченСЦсть, ерудицСЦя, коло СЦнтересСЦв, потреби.

Виконанню завдання за кожною методикою передуСФ СЦнструкцСЦя. На думку P. FraСЦsse [16], вона складаСФ частину загального визначення експериментальноСЧ ситуацСЦСЧ СЦ повинна забезпечувати спСЦвробСЦтництво обстежуваного з експериментатором. Тому пСЦдготовцСЦ СЧСЧ надаСФться дуже важливе значення. ВСЦд СЦнструкцСЦСЧ багато в чому залежить, як обстежуваний розумСЦСФ СЦ виконуСФ завдання. Недбало подана СЦ нечСЦтко оформлена СЦнструкцСЦя може з'явитися причиною поганих результатСЦв виконання завдання обстежуваним, котрий або погано зрозумСЦв, що вСЦд нього потрСЦбно, або вважаСФ, що експериментатор сам вСЦдноситься до ситуацСЦСЧ експерименту формально. Тому P. FraСЦsse пише про те, що саме СЦнструкцСЦя сприяСФ створенню в обстежуваного визначеноСЧ установки, що повинна на всьому протязСЦ експерименту бути як можна бСЦльш постСЦйноСЧ. РЖнструкцСЦя повинна бути вСЦдпрацьованоСЧ, по вираженню P. FraСЦsse, - "обкачаноСЧ", попередньо випробуваноСЧ на декСЦлькох особах, лаконСЦчноСЧ, вСЦдповСЦдати розумовим можливостям обстежуваного. РЗСЧ варто складати так, щоб уникнути можливостСЦ суперечливого розумСЦння. У деяких випадках на початку роботи з методики СЦнструкцСЦю необхСЦдно "пСЦдкрСЦпити" одним-двома прикладами. Результати дослСЦдження небажано оцСЦнювати лише як успСЦшнСЦ або неуспСЦшнСЦ. Якщо хворий не справляСФться з завданням, необхСЦдно з'ясувати причини цього, тому що СЦнодСЦ в основСЦ невдалого рСЦшення лежать знСЦяковСЦлСЦсть, непевнСЦсть його у своСЧх можливостях, недостатньо чСЦтко зрозумСЦла СЦнструкцСЦя. Для оцСЦнки результатСЦв важливо визначити, наскСЦльки ефективноСЧ виявляСФться допомога що дослСЦджуСФ, чи приймаСФться вона дослСЦджуваним або вСЦдкидаСФться в силу негативних проявСЦв, або в зв'язку з навмисним його поводженням у ситуацСЦСЧ експерименту. ОстаннСФ ми умовно позначаСФмо як "опСЦр СЦнструкцСЦСЧ".

Велике значення маСФ реСФстрацСЦя отриманих даних. Загальна тенденцСЦя, що вСЦдзначаСФться в останнСЦй час, до, технСЦзацСЦСЧ лабораторСЦй позначаСФться в тСЦм, що патопсихологи все частСЦше прибСЦгають до використання у своСЧй практицСЦ магнСЦтофонСЦв для запису ходу експерименту [12]. МагнСЦтофонний запис виявляСФться корисноСЧ при необхСЦдностСЦ досить ретельноСЧ реСФстрацСЦСЧ ходу експерименту, що виявляСФ в обстежуваного найтоншСЦ нюанси мовноСЧ патологСЦСЧ, СЦ особливо в тих випадках, коли за задумом експерименту що дослСЦджуСФ бажаСФ потСЦм вСЦдтворити цей запис для повторного аналСЦзу. КрСЦм того, магнСЦтофонна стрСЦчка СФ гарним СЦлюстративним матерСЦалом. У той же час користування магнСЦтофоном створюСФ СЦ деяких труднощСЦв - приводить до необхСЦдностСЦ збереження громСЦздких фонотек або, щоб уникнути цього, патопсихологу знову приходиться переносити результати з магнСЦтофонного запису на папСЦр. Збереження ж протоколСЦв проведених у лабораторСЦСЧ дослСЦджень зовсСЦм обов'язково. Це диктуСФться необхСЦднСЦстю мати у своСФму розпорядженнСЦ матерСЦали попереднСЦх дослСЦджень при повторному надходженнСЦ хворого, а також СФ однСЦСФю з умов науковоСЧ розробки накопичених у лабораторСЦСЧ даних.

ВСЦдзначенСЦ розумСЦння свСЦдчать про важливСЦсть як можна бСЦльш повного СЦ точного запису психологом обставин проведеного дослСЦду. Як писав у свСЦй час A. BСЦnet, для проведення експериментально-психологСЦчного дослСЦдження потрСЦбно лише перо, небагато паперу СЦ багато терпСЦння. ЦСЦ слова варто розумСЦти не тСЦльки як визнання частоти вживання в експериментальнСЦй психологСЦСЧ так званих "олСЦвцево-паперових" тестСЦв. Тут дотримуються вказСЦвок СЦ на таку невСЦд'СФмну умову проведення експерименту, як ретельне протоколювання. До протоколу досвСЦду заносяться по можливостСЦ всСЦ судження обстежуваного, а також слова, що дослСЦджуСФ в процесСЦ експерименту. РЖнодСЦ, переглядаючи пСЦсля дослСЦдження протокол, у ньому можна знайти вказСЦвки на своСФрСЦднСЦ змСЦни мислення або особистСЦсноСЧ позицСЦСЧ хворого, що пройшли непомСЦченими пСЦд час самого досвСЦду. Особливо важливо точно реСФструвати мСЦркування обстежуваного з приводу рСЦшення запропонованих йому завдань. МотивацСЦя рСЦшення нерСЦдко даСФ бСЦльше матерСЦалу для висновкСЦв, чим одна лише реСФстрацСЦя рСЦшення. Ведення протоколу важливо СЦ для конкретноСЧ СЦлюстрацСЦСЧ висновку що дослСЦджуСФ. Правильне ведення протоколу досвСЦду дозволяСФ згодом проводити узагальнення, аналСЦзувати данСЦ дослСЦджень спецСЦально пСЦдСЦбраних груп хворих. В мСЦру нагромадження досвСЦду експериментальноСЧ роботи патопсихолог полСЦпшуСФ якСЦсть своСЧх записСЦв, виробляючи спецСЦальнСЦ умовнСЦ значки СЦ позначки, прибСЦгаючи до скорочень слСЦв СЦ використовуючи специфСЦчнСЦ термСЦни.

Протоколи дослСЦджень краще вести на окремих аркушах, що потСЦм скрСЦплювати. На початку протоколу вказують його номер по реСФстрацСЦйному журналСЦ, дату, позначають вСЦддСЦлення СЦ вказують прСЦзвище й СЦнСЦцСЦали обстежуваного. У журналСЦ крСЦм цих зведень указують вСЦк хворого, дСЦагноз, а також кратнСЦсть дослСЦдження. Бажано вести алфавСЦтну книгу по роках, що допоможе при необхСЦдностСЦ знайти протокол попереднього дослСЦдження даного хворого. Протоколи краще зберСЦгати в папках у хронологСЦчному порядку. Звичайно експериментально-психологСЦчнСЦ дослСЦдження психСЦчно хворих роблять без якоСЧ-небудь складноСЧ апаратури, що СЦстотно зменшуСФ штучнСЦсть, що виникаСФ при використаннСЦ в лабораторСЦСЧ спецСЦального устаткування, складних пристроСЧв, кабСЦн, СЦ наближаСФ дослСЦдження до "природного експерименту". За визначенням А. Ф. Лазурського (1925), природний експеримент - це "спроба сполучити довСЦльне втручання в психСЦчне життя людини (являСФться характерною ознакою всякого експерименту) з порСЦвняно простСЦй СЦ природну обстановку досвСЦду".

ПСЦдбор експериментальних методик

На озброСФннСЦ патопсихологСЦв знаходиться безлСЦч експериментальних методик, за допомогою яких дослСЦджуються особливостСЦ психСЦчних процесСЦв. Справа, у тСЦм, що бСЦльшСЦсть методик, спрямованих на виявлення якСЦсних закономСЦрностей психСЦчноСЧ дСЦяльностСЦ хворих, доступнСЦ статистичнСЦй математичнСЦй обробцСЦ. Використання ж психометричних тестСЦв без якСЦсного аналСЦзу матерСЦалу, одержуваного з СЧх допомогою, неправомСЦрно СЦ приводить до помилкових висновкСЦв (до цього питання ми повернемося в главСЦ книги, присвяченоСЧ психометричним методам дослСЦдження СЦнтелектуальноСЧ дСЦяльностСЦ) [4].

Досить умовним СФ СЦ розподСЦл експериментально-психологСЦчних методик на словеснСЦ (вербальнСЦ) СЦ предметнСЦ (невербальнСЦ). НавСЦть користуючись невербальною методикою психолог, як правило, не обмежуСФться реСФстрацСЦСФю отриманих результатСЦв, а шляхом розпиту намагаСФться з'ясувати в хворого мотиви, якими вСЦн керувався, виконуючи завдання, цСЦкавиться мСЦркуваннями хворого з приводу зробленоСЧ ним в процесСЦ обстеження роботи. КрСЦм того, варто враховувати, що у виконаннСЦ завдань за так званими невербальними методиками незмСЦнно бере участь система процесСЦв внутрСЦшньоСЧ мови обстежуваного.

ПодСЦл методик вСЦдповСЦдно до СЧх спрямованостСЦ на дослСЦдження тСЦСФСЧ або СЦншоСЧ психСЦчноСЧ функцСЦСЧ також СФ умовним. Як правило, бСЦльшСЦсть методик своСЧми результатами свСЦдчить про стан декСЦлькох функцСЦй. Приклад цього - методика пСЦктограм, запропонована спочатку для дослСЦдження опосередкованого запам'ятовування СЦ що використовуСФться патопсилогами для вивчення особливостей мислення психСЦчно хворих. ОтриманСЦ за допомогою цСЦСФСЧ методики данСЦ дозволяють патопсихологу судити СЦ про афективно-особистСЦснСЦ особливостСЦ хворого. БСЦльшСЦсть експериментально-психологСЦчних методик маСФ вСЦдносно широкий дСЦапазон. Не можна обмежено дослСЦджувати тСЦльки пам'ять, тСЦльки увага, тСЦльки мислення. У зв'язку з цим необхСЦдно вСЦдзначити, що зроблена нами в цСЦй книзСЦ угруповання методик також СФ умовною СЦ СЧСЧ використання продиктоване зручнСЦстю викладу.

З СЦншого боку, СЦснують групи експериментально-психологСЦчних методик, що мають загальну спрямованСЦсть. Так, особливостСЦ плину асоцСЦацСЦй виявляються при дослСЦдженнСЦ методиками класифСЦкацСЦй СЦ виключення, в асоцСЦативному експериментСЦ, у пСЦктограмах.

Той самий психСЦчний дефект виявляСФться при дослСЦдженнСЦ рСЦзних проявСЦв психСЦчноСЧ дСЦяльностСЦ обстежуваного - так, емоцСЦйне спрощення може виступити при дослСЦдженнСЦ настСЦльки рСЦзними методиками, як проба на запам'ятовування, пСЦктограми, за допомогою картинок з емоцСЦйним пСЦдтекстом, при визначеннСЦ рСЦвня домагань. ПСЦдвищена виснаженСЦсть психСЦчних процесСЦв визначаСФться при дослСЦдженнСЦ таблицями Шульте, КрепелСЦна, у коректурнСЦй пробСЦ, при утвореннСЦ аналогСЦй СЦ т.д.

ЗСЦ сказаного випливають два принципи пСЦдбору експериментально-психологСЦчних методик. Це, по-перше, сполучення методик, що дозволяють бСЦльш повно СЦ всебСЦчно дослСЦджувати якСЦ-небудь прояви психСЦчноСЧ дСЦяльностСЦ. Наприклад, при дослСЦдженнСЦ пам'ятСЦ вживаються проби на завчання штучних звукопоСФднань, слСЦв СЦ асоцСЦативних пар слСЦв, застосовуються методики, що дозволяють судити про короткочасну СЦ довгострокову пам'ять, про безпосереднСФ й опосередковане запам'ятовування СЦ т.д. По-друге, сполучення близьких по спрямованостСЦ методик дозволяСФ судити про вСЦрогСЦднСЦсть, надСЦйнСЦсть отриманих даних. ДанСЦ, одержуванСЦ в клСЦнСЦко-психологСЦчному експериментСЦ за допомогою однСЦСФСЧ методики, завжди бажано пСЦдтвердити результатами, отриманими за допомогою СЦнших методик [4].

При виборСЦ для дослСЦдження тСЦСФСЧ або СЦншоСЧ методики варто пам'ятати, що спрямованСЦсть СЧСЧ може змСЦнитися навСЦть при незначному, на зовнСЦшнСЦй погляд, видозмСЦнСЦ СЦнструкцСЦСЧ. Так, Т. РЖ. ТепенСЦцина (1967) [4], вивчаючи психологСЦчну структуру резонерства, установила, що кСЦлькСЦсть резонерських суджень, що виявляються в експериментСЦ, збСЦльшуСФться при змСЦнСЦ спрямованостСЦ СЦнструкцСЦСЧ, при якому акцентуСФться, пСЦдсилюСФться СЦндивСЦдуально-оцСЦнна позицСЦя хворого. При з'ясуваннСЦ розумСЦння змСЦсту прислСЦв'СЧв СЦ приказок, поряд зСЦ звичайною СЦнструкцСЦСФю (Як ви розумСЦСФте змСЦст прислСЦв'я?), питання задавався й у трохи СЦншСЦй формСЦ (Як ви вСЦдноситеся до цього прислСЦв'я?). Часто однСЦСФСЧ цСЦСФСЧ змСЦни СЦнструкцСЦСЧ було достатнСФ, щоб спровокувати резонерство.

З вСЦдомоСЧ значноСЧ кСЦлькостСЦ патопсихологСЦчних експериментальних методик у кожнСЦм окремому випадку що дослСЦджуСФ користуСФться обмеженим СЧх числом. Звичайно для дослСЦдження хворого виявляСФться досить десять-вСЦсСЦм методик, обраних вСЦдповСЦдно до задач дослСЦдження. Для практичного лСЦкаря-психСЦатра вибСЦр методик дослСЦдження нерСЦдко визначаСФться СЧхньою простотою, можливСЦстю використання СЧх безпосередньо у вСЦддСЦленнСЦ. ВолодСЦння великою кСЦлькСЦстю прийомСЦв експериментального дослСЦдження дозволяСФ бСЦльш точно направити досвСЦд, пСЦдСЦбрати найбСЦльш адекватнСЦ методики, а також одержати при дослСЦдженнСЦ бСЦльш достовСЦрнСЦ результати, тому що данСЦ, одержуванСЦ при використаннСЦ рСЦзних методик, будуть бСЦльш усебСЦчно характеризувати особливостСЦ психСЦчноСЧ дСЦяльностСЦ обстежуваного й у рядСЦ випадкСЦв пСЦдтверджувати один одного.

У виборСЦ методик експериментально-психологСЦчного дослСЦдження можуть вСЦдСЦгравати СЦстотну роль наступнСЦ обставини.

1. ЦСЦль дослСЦдження (диференцСЦальна дСЦагностика, у залежностСЦ вСЦд передбачуваних захворювань, визначення глибини психСЦчного дефекту, вивчення ефективностСЦ терапСЦСЧ). Так, припускаючи шизофренСЦчний процес необхСЦдно використовувати однСЦ методики, а при дослСЦдженнСЦ хворого епСЦлепсСЦСФю для встановлення ступеня виразностСЦ СЦнтелектуально-мнестичних розладСЦв - СЦншСЦ. Для багаторазових дослСЦджень у ходСЦ лСЦкування обираються методики однаковоСЧ кСЦлькостСЦ рСЦвних по труднощам варСЦантСЦв завдань.

2. Утворення хворого СЦ його життСФвий досвСЦд. Наприклад, пСЦддослСЦдному з початковим утворенням не слСЦд давати завдання за методикою утворення складних аналогСЦй.

3. РЖнодСЦ СЦстотну роль вСЦдСЦграють особливостСЦ контакту про хворим. Так, нерСЦдко приходиться дослСЦджувати хворих з порушенням дСЦяльностСЦ слухового або зорового аналСЦзатора. ВСЦдповСЦдно при глухотСЦ максимально використовуються завдання на зорове сприйняття. НавСЦть у пробСЦ на запам'ятовування слова випробуваному не зачитують, а пропонують у письмовому видСЦ. При поганому зорСЦ, навпаки, усСЦ методики варСЦюються для слухового сприйняття.

У процесСЦ дослСЦдження методики звичайно розташовують по зростаючСЦй складностСЦ - вСЦд бСЦльш простих до складного. Виключення складаСФ дослСЦдження випробуваних, вСЦд яких очСЦкують агравацСЦСЧ або симуляцСЦСЧ. У цих випадках СЦнодСЦ бСЦльш важкСЦ завдання виконуються правильно, а наступнСЦ за ними вСЦдносно бСЦльш простСЦ вирСЦшуються нарочито невСЦрно. Ця ж особливСЦсть характерна СЦ для станСЦв псевдодеменцСЦСЧ, коли успСЦшно виконуються бСЦльш складнСЦ завдання СЦ безглуздо - елементарно простСЦ (А. М. Шуберт, 1957) [4].

БСЦльшСЦсть експериментально-психологСЦчних методик вСЦдрСЦзняСФться простотою, для проведення дослСЦдження з СЧхньою допомогою необхСЦдно лише заготовити окремСЦ таблицСЦ, малюнки. Роботу патопсихолога полегшуСФ наявнСЦсть у лабораторСЦСЧ видрукуваних типографським способом таблиць, бланкСЦв. Патопсихолог повинен мати у своСФму розпорядженнСЦ вСЦдомим "асортимент" методик, пСЦдбор яких необхСЦдно продумати. Наприклад, не можна обмежитися таблицями лише для словесного або предметного варСЦантСЦв методики виключення, кожний з цих варСЦантСЦв маСФ своСЧ переваги при визначенСЦй постановцСЦ досвСЦду, а СЦнодСЦ бажане використання обох. Методика не може застосовуватися для дослСЦдження хворого до того, як експериментатор не опанував у достатнСЦй мерСЦ прийомами СЧСЧ проведення. Виготовлення деяких таблиць для дослСЦдження вимагаСФ "вСЦдпрацьовування норми" по них. Так, не можна дослСЦджувати приготовленими у своСЧй лабораторСЦСЧ таблицями Шульте [4], керуючись показниками норми, почерпнутими з дослСЦджень, що проводилися в СЦнших лабораторСЦях, СЦ за допомогою таблиць, що можливо вСЦдрСЦзнялися розмСЦром СЦ яскравСЦстю цифр, СЦншою СЧхньою освСЦтленСЦстю.

ОсобливоСЧ розробки вимагаСФ введення в роботу лабораторСЦй оригСЦнальних модифСЦкацСЦй уже вСЦдомих методик. У цих випадках слСЦд уточнити не тСЦльки теоретичну можливСЦсть застосування даноСЧ методики, але й апробувати неСЧ на статистично достовСЦрнСЦй групСЦ обстежуваних для пСЦдтвердження обТСрунтованостСЦ припущення про спрямованСЦсть цСЦСФСЧ методики на вивчення тих або СЦнших психСЦчних процесСЦв СЦ надСЦйностСЦ одержуваних з СЧСЧ допомогою результатСЦв.

АналСЦз отриманих даних СЦ винесення висновку

Важливим нерСЦдко дуже важким являСФться заключний етап дослСЦдження - аналСЦз отриманих в експериментСЦ фактСЦв, СЧхнСФ узагальнення СЦ пСЦдготовка висновку, що повинне вСЦдбивати якСЦснСЦ особливостСЦ плину психСЦчних процесСЦв в обстежуваного. При цьому не стСЦльки важлива характеристика отриманих про допомогу окремих методик даних, скСЦльки умСЦння узагальнити них, видСЦливши в такий спосСЦб основнСЦ порушення психСЦчноСЧ дСЦяльностСЦ. Висновок завжди повинний бути вСЦдповСЦддю на питання, що був поставлений клСЦнСЦцистами перед патопсихологом.

М. С. Роговин (1969) [4] пише про те, що результати патопсихологСЦчного експерименту мають вСЦдоме самостСЦйне значення, але вСЦн надаСФ особливого значення СЧх клСЦнСЦчноСЧ квалСЦфСЦкацСЦСЧ. Зокрема, М. С. Роговин видСЦляСФ в проведеннСЦ патопсихологСЦчного експерименту три етапи, що представляють послСЦдовну СЦнтеграцСЦю психологСЦчних даних у клСЦнСЦчний висновок. Перший етап полягаСФ в пред'явленнСЦ будь-якому хворому будь-якоСЧ психологСЦчноСЧ проби. Цим створюСФться "асне експериментальна ситуацСЦя. Це, по сутСЦ, орСЦСФнтований етап дослСЦдження. Що дослСЦджуСФ одержуСФ на ньому характеристику ряду загальних даних щодо темпу, обсягу СЦ переключеностСЦ психСЦчних процесСЦв. На цьому етапСЦ дослСЦдження патопсихолог переходить до пошуку таких психологСЦчних проб, у виконаннСЦ яких повинна з найбСЦльшою СЦмовСЦрнСЦстю проявитися психологСЦчна структура порушення. Таким чином, що тут дослСЦджуСФ прагне знайти найбСЦльше нозологСЦчно специфСЦчнСЦ (у залежностСЦ вСЦд сформульованоСЧ клСЦнСЦчноСЧ задачСЦ) методики експериментального дослСЦдження. ОскСЦльки жоден, узятий СЦзольовано, психологСЦчний метод сам по собСЦ не маСФ вирСЦшального дСЦагностичного значення, настаСФ третСЦй етап дослСЦдження, який полягаСФ за М. С. Роговину, у зСЦставленнСЦ з результатами СЦнших психологСЦчних проб. На думку М. С. Роговина, "асне нозологСЦчна квалСЦфСЦкацСЦя отриманих в експериментСЦ даних уже виходить за рамки роботи патопсихолога СЦ здСЦйснюСФться шляхом зСЦставлення виявленоСЧ в експериментСЦ структури психСЦчного дефекту з клСЦнСЦчною картиною захворювання.

Форма висновку не може бути СФдиноСЧ. ЗовсСЦм справедливо С. Я. РубСЦнштейн (1970) [4] пише, що, так само як саме дослСЦдження не може бути стандартним, не може бути СЦ стандарту в складаннСЦ висновку. Значною мСЦрою характер висновку залежить СЦ вСЦд СЦндивСЦдуальних "астивостей патопсихолога СЦ вСЦд його робочого навантаження. Цими факторами, наприклад, визначаСФться лаконСЦчнСЦсть або докладнСЦсть висновку. Висновок не повинний бути повторенням, навСЦть стиснутим, протоколу обстеження.

У рядСЦ випадкСЦв важливо коротко охарактеризувати психСЦчний стан обстежуваного, пропонованСЦ СЧм скарги. Це особливо важливо, коли психСЦчний стан хворого в лабораторСЦСЧ вСЦдрСЦзняСФться вСЦд описуваного лСЦкуючим лСЦкарем у вСЦддСЦленнСЦ, або при виявленнСЦ вСЦдомого контрасту мСЦж самопочуттям хворого СЦ результатами дослСЦдження. Приклад обстежуваний пред'являСФ скарги астенСЦчного характеру, але в експериментСЦ не виявляСФться вСЦдповСЦдних СЧм проявСЦв виснаженостСЦ, характерного ослаблення пам'ятСЦ, активноСЧ уваги. РеСФстрацСЦя психСЦчного стану обстежуваного важлива й у тих випадках, коли цим можна пояснити характер отриманих результатСЦв.

У висновку вСЦдзначаються особливостСЦ поводження хворого, обумовленСЦ ситуацСЦСФю експерименту, його вСЦдношення до факту обстеження. Обов'язково реСФструСФться наявнСЦсть компонентСЦв так називаного настановного поводження (воно не завжди СФ ознакою симуляцСЦСЧ або агравацСЦСЧ СЦ спостерСЦгаСФться в рамках психогенних станСЦв, особливо при наявностСЦ СЦстеричноСЧ симптоматики). Настановне поводження часте ставить пСЦд питання вСЦрогСЦднСЦсть деяких отриманих при дослСЦдженнСЦ результатСЦв, так, наприклад, враження про СЦнтелектуальну недостатнСЦсть у цих випадках вимагаСФ серйозних доказСЦв, прямих СЦ опосередкованих. Зокрема, нерСЦдко при настановнСЦй поведСЦнцСЦ обстежуваних (особливо коли дослСЦдження проводиться з метою судово-психСЦатричноСЧ експертизи) ми поряд з вСЦдповСЦдями, що як би свСЦдчать про зниження рСЦвня узагальнення, за допомогою застосування рСЦвнобСЦжних по спрямованостСЦ методик одержували досить диференцСЦйованСЦ вирСЦшення завдань. Однак для виявлення в експериментСЦ такоСЧ "нерСЦвномСЦрностСЦ рСЦвня досягнень" дослСЦдження повинне проводитися за допомогою великоСЧ кСЦлькостСЦ методик, розташовуваних, як це уже вказувалося, не по ступенСЦ наростання труднощСЦ експериментальних завдань, що утримуються в них. КрСЦм того, у цих випадках необхСЦдно проводити дослСЦдження повторно й СЦнодСЦ з СЦнтервалами в кСЦлька днСЦв [16].

У висновку не можна обмежуватися перелСЦком методик, що застосовувалися в процесСЦ дослСЦдження, СЦ реСФстрацСЦСФю факту виконання або невиконання обстежуваним запропонованих йому завдань. На основСЦ аналСЦзу даних експерименту необхСЦдно видСЦлити ведучСЦ патопсихологСЦчнСЦ особливостСЦ, аналогСЦчно тому, як психСЦатр на одному з етапСЦв лСЦкарського мислення вичленяСФ у клСЦнСЦчнСЦй картинСЦ захворювання домСЦнуючий синдром. РЖ патопсихолог шукаСФ в структурСЦ психСЦчного дефекту обстежуваного свого роду патопсихологСЦчний "синдром". У бСЦльшостСЦ випадкСЦв при дослСЦдженнСЦ психСЦчно хворих на перший план виступають розладу мислення, в оцСЦнцСЦ яких звертаСФться увага на характеристику процесСЦв узагальнення СЦ вСЦдволСЦкання, логСЦчного ладу мислення, його цСЦлеспрямованостСЦ СЦ критичностСЦ. У зв'язку з цим варто пСЦдкреслити величезне значення запропонованоСЧ Б. В. Зейгарник (1958, 1969, 1973) [16] систематики розладСЦв мислення в патопсихологСЦчному аспектСЦ.

Визначення, що обстежуСФ в результатСЦ дослСЦду одного з зазначених видСЦв розладСЦв мислення у висновку повинен бути досить аргументовано експериментальними даними. Указуються виявленСЦ при дослСЦдженнСЦ особливостСЦ пам'ятСЦ, уваги обстежуваного, темп його сенсомоторних реакцСЦй, вСЦдсутнСЦсть або наявнСЦсть ознак пСЦдвищеноСЧ виснаженостСЦ в нього психСЦчних процесСЦв, характер емоцСЦйно-особистСЦсних проявСЦв. РЖнодСЦ неменшу роль може грати констатацСЦя патопсихологом вСЦдсутностСЦ в обстежуваного тих або СЦнших психСЦчних розладСЦв. Наприклад, при диференцСЦальнСЦй дСЦагностицСЦ мСЦж неврозом СЦ неврозоподСЦбним протСЦканням шизофренСЦСЧ або мСЦж психопатСЦСФю СЦ шизофренСЦСФю з психопатоподСЦбними проявами представляСФться важливим та обставина, що в експериментСЦ не виявляються характернСЦ для шизофренСЦСЧ порушення мислення й афективно-особистСЦсних змСЦн. Усе це в цСЦлому створюСФ бСЦльш або менш повну картину структури особливостей психСЦчному дСЦяльностСЦ обстежуваного, правильна квалСЦфСЦкацСЦя якоСЧ полегшуСФ позначку у висновку дСЦагностичних припущеннСЦ, що не повиннСЦ бути категоричними, тому що психологСЦчний експеримент СФ допомСЦжним у клСЦнСЦчному дослСЦдженнСЦ психСЦчно хворого данСЦ патопсихологСЦчного дослСЦдження СЦстотно доповнюють характеристику психСЦчного статусу хворого, служать ТСрунтом для заглибленого клСЦнСЦчного аналСЦзу.

Характер висновку залежить СЦ вСЦд поставленоСЧ перед дослСЦдником задачСЦ. Так, при повторюваних у процесСЦ лСЦкування хворого дослСЦдженнях основна увага придСЦляСФться порСЦвнянню результатСЦв, що виявляються. Наприклад, дослСЦджуючи повторно хворого СЦз соматогенною астенСЦСФю, ми звертаСФмо особливу увагу на змСЦну виразностСЦ в нього в мСЦру лСЦкування явищ пСЦдвищеноСЧ виснаженостСЦ. РЖнша задача ставиться перед патопсихологом судово-психСЦатричною експертизою. Наприклад, у випробуваного клСЦнСЦчно дСЦагностуСФться олСЦгофренСЦя, але потрСЦбно не тСЦльки зафСЦксувати в це в експериментСЦ недостатнСЦсть рСЦвня узагальнення, але СЦ ступСЦнь виразностСЦ СЦнтелектуального дефекту. ОстаннСФ СЦнодСЦ украй важко визначити, керуючись лише клСЦнСЦчними ознаками, а для експертного рСЦшення точне встановлення рСЦвня недостатностСЦ процесу узагальнення граСФ дуже важливу роль. ВСЦдповСЦдСЦ на цСЦ питання СЦ повинне мСЦстити висновок.

РОЗДРЖЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ВИВЧЕННЯ ПАТОЛОГРЖЧНИХ ЗМРЖН МИСЛЕННЯ ПРИ НЕВРАСТЕНРЖРЗ


3.1 ПсихологСЦчнСЦ характеристики хворих на неврастенСЦю


КСЦлькСЦсть осСЦб, що взяла участь у дослСЦдженнСЦ складала 10 чоловСЦк, серед яких 5 - жСЦночоСЧ статСЦ та 5 чоловСЦчоСЧ.

В дослСЦдження приймали участь хворСЦ, якСЦ мають рСЦзнСЦ рСЦвнСЦ прояву неврастенСЦСЧ. Кожна наступна методика проводилась в усСЦх групах з СЦнтервалом у 10 днСЦв.

ДослСЦдження проводилося в ЧернСЦгСЦвськСЦй психоневрологСЦчнСЦй лСЦкарнСЦ.

ДослСЦдження проводилось в перСЦод з 15 жовтня 2007 по 31 листопада 2007 року. Воно проводилось анонСЦмно, кожному з опитаних присвоювався порядковий номер вСЦд 1-го до 10-го. Таким чином забезпечувалась анонСЦмнСЦсть. Кожен з опитаних учнСЦв заповнював бланк добровСЦльно та самостСЦйно.

Усього було дослСЦджено 10 хворих. З них 5 хворих були без гостроСЧ психопатологСЦчноСЧ симптоматики, без грубого емоцСЦйного й СЦнтелектуального дефекту, а також без виражених порушень мислення. УсСЦ хворСЦ вСЦдрСЦзнялися порСЦвняльною психСЦчною схороннСЦстю СЦ викликали значнСЦ труднощСЦ при постановцСЦ дСЦагнозу СЦ рСЦшеннСЦ експертних питань.

Хворий Н. неврастенСЦСФю усвСЦдомлюСФ свою "нервову слабСЦсть": у нього з'являються непевнСЦсть у собСЦ, почуття внутрСЦшньоСЧ напруженостСЦ СЦ тривоги. РЖнодСЦ такСЦ люди скаржаться на "погану пам'ять", однак при перевСЦрцСЦ це не виявляСФться. Справа в тому, що напруга уваги, необхСЦдна для спогаду, стаСФ для них важкою, тяжкою. Ослаблення уваги веде до неуважностСЦ, що у свою чергу сприяСФ поганому запам'ятовуванню. ХворСЦ неврастенСЦСФю звичайно не витримують тривалоСЧ напруги. Для СЧх дСЦяльностСЦ характерно вдале СЦнтенсивне "початок" СЦ швидке падСЦння продуктивностСЦ в роботСЦ.

На фонСЦ зазначених проявСЦв "нервовоСЧ слабостСЦ", особливо при стомленнСЦ, виникають приступи гнСЦвних спалахСЦв, що СФ самим яскравим, найбСЦльш помСЦтним для навколишнСЦм вираженням неврастенСЦСЧ. АфективнСЦ спалахи звичайно нетривалСЦ, але СЧхня СЦнтенсивнСЦсть СЦ частота можуть поступово наростати. В обстановцСЦ, коли спалах роздратування може особливо сильно зашкодити хворому, наприклад при розмовСЦ зСЦ своСЧм начальником на роботСЦ, вСЦн може стримуватися. Однак при спСЦлкуваннСЦ з людьми, якоюсь мСЦрою вСЦд нього залежними (вдома або на роботСЦ зСЦ своСЧми пСЦдлеглими), вСЦн як би "розряджаСФ" внутрСЦшнСФ невдоволення, що нагромадилося, СЦ напруга: починаСФ кричати, грубити, не слухаСФ пояснень, у гнСЦвСЦ СЦнодСЦ може вдарити. Зупинити в цей момент приступ порушення дуже важко, але, як правило, вСЦн швидко завершуСФться повним безсиллям - СЦ фСЦзичним, СЦ моральним.

Хворого ж опановуСФ безлСЦч думок, пов'язаних з його роботою, СЦз взаСФминами з навколишнСЦми. Сон у нього недостатньо глибокий, турбують тривожнСЦ сновидСЦння, йому не хочеться вставати, вСЦн вСЦдчуваСФ в'ялСЦсть, погано себе почуваСФ, протягом дня сонливСЦсть заважаСФ нормально працювати. Однак до вечора стан вирСЦвнюСФться, з'являСФться навСЦть бадьорСЦсть, СЦ знову до глибокоСЧ ночСЦ людин не може заснути. Такий ритм сну пояснюСФться тим, що загальмований стан мозку пСЦсля нСЦчного сну довго не розсСЦюСФться, так само як СЦ виникле порушення (у результатСЦ роботи, виконуваноСЧ "через силу") зберСЦгаСФться набагато довше, нСЦж у здоровоСЧ людини.

Майже постСЦйним супутником неврастенСЦСЧ СФ головний бСЦль. Поряд з цим пацСЦСФнт вСЦдзначаСФ неприСФмнСЦ вСЦдчуття у внутрСЦшнСЦх органах, насамперед у серце, а також у шлунку, кишечнику, печСЦнцСЦ СЦ т.д. ВважаСФться, що в цих випадках СЦнтерорецептивнСЦ роздратування, що надходять СЦз внутрСЦшнСЦх органСЦв у кору головного мозку, не "загальмовуються" належним образом СЦ викликають стан дискомфорту.

Бадьора, весела, життСФрадСЦсна людина, занедужуючи неврастенСЦСФю, стаСФ сумовитим, нетовариським, недовСЦрливим, у нього з'являСФться втомлена, розслаблена хода. Хвилювання СЦ пригнСЦченСЦсть викликають серцебиття, частий пульс, супроводжуванСЦ тремтСЦнням, рясним пСЦтливСЦстю, запамороченням; можуть спостерСЦгатися приступи ядухи, прискорене або утруднений подих; запор, зниження апетиту, нерСЦдко прискорене сечовипускання. Часто неврастенСЦя супроводжуСФться рСЦзними порушеннями половоСЧ функцСЦСЧ, що через помисливСЦсть хворих викликають у них сильну тривогу СЦ ще бСЦльш погСЦршують загальний стан.

Основна причина розвитку неврастенСЦСЧ - перевтома в результатСЦ непосильноСЧ роботи, тривалоСЧ розумовоСЧ напруги, нездорових, "невисловлених" вСЦдносин мСЦж рСЦдними СЦ близькими. Усе це постСЦйно "давить" на людину СЦ викликаСФ в нього невротичнСЦ порушення.

Змушена бездСЦяльнСЦсть, що спостерСЦгаСФться, зокрема, при рядСЦ експериментальних СЦ тренувальних занять, також викликаСФ невротичнСЦ реакцСЦСЧ. ЦСЦ спостереження повною мСЦрою пСЦдтверджують точку зору про те, що неврастенСЦчнСЦ розлади можуть бути викликанСЦ як надто сильним подразником, так СЦ вСЦдсутнСЦстю роздратування.

З фСЦзСЦологСЦчноСЧ точки зору прийнято вважати, що неврастенСЦя визначаСФться слабСЦстю процесСЦв внутрСЦшнього гальмування або ж ослабленням дратСЦвливого процесу в центральнСЦй нервовСЦй системСЦ. Захворювання може виникнути в людей з рСЦзним типом нервовоСЧ дСЦяльностСЦ, частСЦше при слабкому типСЦ, рСЦдше при сильному. ПротСЦкаСФ хвороба нерСЦвно, перСЦодично настаСФ ремСЦсСЦя або погСЦршення в залежностСЦ вСЦд зовнСЦшнСЦх умов або соматичних захворювань.

Хворий Д. почуваСФ себе як пСЦсля важкоСЧ фСЦзичноСЧ роботи або пСЦсля важкого захворювання, скаржиться на м'язовСЦ болСЦ, особливо в поперековСЦй областСЦ (пСЦдвищена напруга цих м'язСЦв), на серцебиття, болСЦ в животСЦ, розлад статевоСЧ сфери.

ГоловнСЦ болСЦ виявляються у виглядСЦ стискаючого обруча (неврастенСЦчний шолом), вСЦдзначаСФться вСЦдчуття тиску усерединСЦ голови, сумбур у головСЦ.

Хворий вСЦдзначаСФ труднощСЦ концентрацСЦСЧ уваги СЦ запам'ятовування, якСЦ СФ проявом психСЦчноСЧ утоми. З ранку характерне почуття утоми, до вечора - пожвавлення. Хворий погано засинаСФ, бачить кошмарнСЦ, поверхневСЦ сни. ВСЦдчувають дратСЦвливСЦсть, злСЦсть, почуття вичерпаностСЦ, "вулканСЦчнСЦ" виверження гнСЦву.

Для хворого неврастенСЦСЧ характернСЦ поспСЦх СЦ нудьга. Хворий хоче "перейти в СЦнший свСЦтСЦ", залишити в минулому дСЦйснСЦсть, бСЦгти вСЦд неСЧ або зруйнувати.

Хворий В. ВСЦн скаржиться насамперед на швидку стомлюванСЦсть - фСЦзичну, а головним чином розумову. ВСЦд якоСЧ-небудь дрСЦб'язковоСЧ роботи в будинку вСЦн зараз же утомлюСФться. Пройти пСЦшки не особливо велику вСЦдстань зСЦ служби йому уже важко: вСЦн утомиться, СЦ потрСЦбно сСЦсти на якийсь час, щоб "вСЦддихатися". ВСЦн легко утомлюСФться СЦ вСЦд своСФСЧ професСЦйноСЧ роботи СЦ узагалСЦ вСЦд усякоСЧ розумовоСЧ працСЦ, СЦ тому всяка справа в нього тягнеться повСЦльно. Пам'ять погана, вСЦн забуваСФ, куди що поклав, що хотСЦв зробити, що тСЦльки що прочитав. Увага також погана - небагато читаСФ, СЦ думки летять кудись далеко; вСЦн спохватиться СЦ бачить, що без кСЦнця сидить над однСЦСФю СЦ тСЦСФю же сторСЦнкою. Колишнього СЦнтересу до роботи немаСФ, СЦ його вже нСЦщо не цСЦкавить. ВСЦн став дратСЦвливим: вСЦд будь-якоСЧ дрСЦбтАЩязковоСЧ змСЦни може оскаженСЦти, наговорити поганих слСЦв, а потСЦм вСЦдразу остигаСФ СЦ болСЦсно переживаСФ свСЦй спалах. ВСЦд усього вСЦн хвилюСФться, вСЦд будь-якоСЧ дрСЦбницСЦ роздратовуСФться СЦ довго не може заспокоСЧтися. НастрСЦй завжди пригнСЦчений, усСЦм незадоволений. ПотСЦм скаржиться на розлади у фСЦзичнСЦй сферСЦ, масу всСЦляких болючих вСЦдчуттСЦв, СЦ багато всього СЦншого. Так багато, що СЦ сам хворий постСЦйно виймаСФ з кишенСЦ якСЦсь папСЦрцСЦ з записами, СЦ знову починаСФ свою нескСЦнченну розповСЦдь.

Хвора М., вважаСФ себе хворою СЦз сСЦчня 1993 року. Захворюванню передували тривалСЦ переживання, пов'язанСЦ з "невдалим замСЦжжям", перенесеним сифСЦлСЦсом, розлученням, переживаннями на роботСЦ СЦ напруженСЦй роботСЦ. Захворювання розвивалося поступово. З'явилися головнСЦ болСЦ, дратСЦвливСЦсть, сверблячка СЦ бСЦль у вухах. Звернулася до отоларинголога, що дСЦагностував "простудне захворювання ушей" СЦ призначив вСЦдповСЦдне лСЦкування. Незважаючи на проведене лСЦкування, бСЦль у вухах продовжував наростати, "здавалося, що у вухах вСЦдкрилися виразки", рСЦзко пСЦдсилилася дратСЦвливСЦсть, погСЦршився сон. Звернулася до районного лСЦкаря, що пСЦсля ретельного огляду якось "пильно" подивився на хвору СЦ довго мовчав, "не вимовляючи нСЦ слова". "У головСЦ" швидше блискавки мигнула думка, що повернулася стара хвороба (сифСЦлСЦс), охопило почуття страху. З тих пСЦр цСЦ думки не залишали хвору. ПСЦдсилилася дратСЦвливСЦсть, перестала спати вночСЦ, знизився настрСЦй, пСЦдсилилися головнСЦ болСЦ, з'явилася безлСЦч неприСФмних вСЦдчуттСЦв у головСЦ. Звернулася до лСЦкарСЦв шкСЦрно-венерологСЦчного диспансеру; була госпСЦталСЦзована для обстеження. ВсСЦ аналСЦзи на виявлення сифСЦлСЦсу виявилися негативними, але, незважаючи на це, думки про сифСЦлСЦс не залишали хвору. Плин СЧх носив хвилеподСЦбний характер: вони то загасали, то загострювалися. РЗх загострення було обумовлено погСЦршенням фСЦзичного стану здоров'я. Незабаром почало здаватися, що в неСЧ з'являються дивнСЦ манери в поводженнСЦ, СЦ вирСЦшила, що божеволСЦСФ Звернулася до психСЦатра СЦ була направлена в лСЦкарню.

ПсихСЦчний стан: свСЦдомСЦсть ясна, орСЦСФнтування усСЦх видСЦв збереженСЦ. Поводження у вСЦддСЦленнСЦ формально правильне. ЧитаСФ художню лСЦтературу, мало товариська. Скаржиться на головнСЦ болСЦ ниючого характеру, пСЦдвищену дратСЦвливСЦсть, нав'язливСЦ думки про сифСЦлСЦс. ФСЦксована постСЦйно на неприСФмних вСЦдчуттях у головСЦ. БоСЧться по вечорах закривати очСЦ, тому що боСЧться, що при цьому може збожеволСЦти. Критично оцСЦнюСФ свСЦй стан, тяготиться своСЧм самопочуттям. НастрСЦй знижений. ЕмоцСЦйно нестСЦйка, дратСЦвлива, часом плаксива. Не вСЦрить у своСФ видужання. Погано спить вночСЦ. Апетит знижений.

Хвора Т., тривалий час вСЦдзначалася загальна слабСЦсть, знизився апетит, втратила у вазСЦ, з'явилася дратСЦвливСЦсть, знизився настрСЦй, погСЦршився сон, продовжувала працювати на виробництвСЦ. Сильно утомлювалася. Один раз, 13 травня 2003 року, пСЦсля чергового пСЦдйому ваги вСЦдчула, що в животСЦ "начебто, щось обСЦрвалося". Охопило почуття страху смертСЦ. Такий стан продовжувався бСЦля години. ПотСЦм трохи заспокоСЧлася СЦ продовжила свою роботу. Через 2 тижнСЦ аналогСЦчний стан повторився. Перестала спати вночСЦ, пСЦдсилилася дратСЦвливСЦсть, вСЦдновився страх смертСЦ. Звернулася в лСЦкарню, де лСЦкар сказав хворСЦй, що в неСЧ "серце не в порядку". Почала хвилюватися за своСФ серце, пСЦдсилився страх смертСЦ. ВСЦн став постСЦйним. ПСЦшла у вСЦдпустку, але стан залишався поганим. Почало "кидати в жар", "тСЦло нСЦмСЦло", настрСЦй знизився, гСЦрше стала СЧсти, пСЦдсилилася дратСЦвливСЦсть, погано стала спати вночСЦ. У такому станСЦ була спрямована у вСЦддСЦлення неврозСЦв.

ПсихСЦчний стан: свСЦдомСЦсть ясна. ОрСЦСФнтована в часСЦ СЦ просторСЦ. Поводження у вСЦддСЦленнСЦ правильне. В мСЦру товариська, читаСФ художню лСЦтературу. Скаржиться на нав'язливСЦ думки про смертСЦ, супроводжуванСЦ почуттям страху. Увесь час фСЦксуСФ свою увагу на неприСФмних вСЦдчуттях в областСЦ серця, животСЦ, на вСЦдчуттях пробСЦгання струму по всьому тСЦлу. ВСЦдноситься критично до свого стану. Просить позбавити СЧСЧ вСЦд почуття страху СЦ неприСФмних вСЦдчуттСЦв у тСЦлСЦ.

ЕмоцСЦйно нестСЦйка, дратСЦвлива. НастрСЦй знижений, по екзогенному типСЦ, багато плаче.

Хвора А., скаржиться на наявнСЦсть безлСЦчСЦ нав'язливих думок СЦ дСЦй, з якими веде боротьбу до знемоги. "В усьому стала сумнСЦватися". НастрСЦй знижений; постСЦйно СЦ болСЦсно задумуСФться над своСЧм "положенням у життСЦ". Безперервно зСЦ свого одягу щось струшуСФ. ПСЦсля ранкового туалету повертаСФться по кСЦлька разСЦв у ванну, перевСЦряСФ, чи не забула що-небудь там. ПостСЦйно аналСЦзуСФ своСЧ вчинки, чи правильно зробила, чи правильно сказала, чи правильно вСЦдповСЦла, СЦ т.д. Критично оцСЦнюСФ свСЦй стан, просить допомогти СЧй звСЦльнитися вСЦд нав`язливостей. РозладСЦв СЦнтелектуальноСЧ дСЦяльностСЦ не виявляСФ. ЕмоцСЦйно нестСЦйка, дратСЦвлива. НастрСЦй коливаСФться вСЦд легкого зниження до вираженоСЧ депресСЦСЧ. Мислення трохи уповСЦльнене, мова монотонна, доповнюСФться виразною жестикуляцСЦСФю. Поводження у вСЦддСЦленнСЦ правильне. В мСЦру товариська, бере участь у настСЦльних СЦграх, читаСФ художню лСЦтературу, але завжди трохи напружена у зв'язку з тим, що намагаСФться, сховати вСЦд оточуючих своСЧ хворобливСЦ переживання.

Хвора Л., свСЦдомСЦсть ясна. ОрСЦСФнтування усСЦх видСЦв збереженСЦ, розладСЦв сприйняття не виявляСФ. Велику частину часу проводить у лСЦжку, нетовариська. ПостСЦйно скаржиться на почуття бридливостСЦ; багаторазово перед СЧжею намилюСФ руки; миСФ СЧх до 30 - 40 разСЦв. "Увесь час здаСФться, що руки недостатньо чистСЦ". Спроба стримати себе вСЦд багаторазового миття рук супроводжуСФться посиленням загальноСЧ напруги, погСЦршенням настрою, плаксивСЦстю. ВСЦд хворих, до яких вСЦдчуваСФ почуття бридливостСЦ, намагаСФться триматися на вСЦдстанСЦ. НСЦкому не дозволяСФ доторкатися до СЧСЧ лСЦжка, до СЧСЧ одягу. ПСЦсля того, як хто-небудь доторкнувся до СЧСЧ лСЦжка, просить помСЦняти бСЦлизну, приймаСФ душ кСЦлька разСЦв у день. Перед прийомом СЧжСЦ багаторазово намилюСФ руки СЦ довго СЧх миСФ. Критично оцСЦнюСФ свСЦй стан. Просить допомогти СЧй, позбавитись вСЦд страждань. ЕмоцСЦйно нестСЦйка, дратСЦвлива. НастрСЦй подавлений. Не вСЦрить у видужання. ПостСЦйно аналСЦзуСФ свСЦй стан.

Хвора К., не може контролювати своСЧ емоцСЦСЧ, володСЦти своСЧми почуттями, не може перебороти своСФ почуття невдоволення усСЦм, що СЧСЧ оточуСФ, СЦншими людьми СЦ самою собою, СЦ вСЦд цього сама страждаСФ, розумСЦючи, що змСЦнилася. Нестримана по дрСЦбницях, по незначному приводСЦ може сильно розбудуватися, образитися СЦ розплакатися. У неСЧ СЦснуСФ постСЦйна готовнСЦсть вСЦдповСЦсти реакцСЦСФю образи СЦ роздратування з незначного приводу.

НастрСЦй найчастСЦше знижений СЦ нестСЦйкий - пригнСЦченСЦсть змСЦнюСФться слСЦзливСЦстю. ВСЦдчуваСФ постСЦйне невдоволення собою, самопочуття СЦ настрСЦй постСЦйний коливаються в залежностСЦ вСЦд зовнСЦшнСЦх причин. ПерСЦодично виникаСФ туга, вСЦдчуваСФ безвихСЦднСЦсть, нездатнСЦсть що-небудь змСЦнити.

ГСЦрше всього настрСЦй СЦ самопочуття по ранках. Через якийсь час, наприклад, прийшовши у свСЦй професСЦйний колектив, жСЦнка, трохи "розвСЦюСФться", але в процесСЦ самоСЧ роботи знову наростаСФ стомлення, СЦ всСЦ прояви хвороби знову повертаються.

Якщо ранСЦш вона була товариською, мала багато друзСЦв, то тепер усе СЧй швидко набридаСФ, стомлюСФ СЦ дратуСФ. Вона може зСЦрватися СЦ накричати на своСЧх друзСЦв, а вони не розумСЦють, що з нею вСЦдбуваСФться, СЦ можуть виникнути конфлСЦкти.

ЖСЦнка вСЦдчуваСФ постСЦйне почуття утоми. Вона вСЦдчуваСФ ускладнення в СЦнтелектуальнСЦй дСЦяльностСЦ, стаСФ розсСЦяною, не може зосередитися СЦ сконцентрувати свою увагу, не може думати, погано засвоюСФ новий матерСЦал у процесСЦ роботи, не може вСЦдтворити прочитаного, погано запам'ятовуСФ, особливо поняття, цифри, дати, СЦмена, номери телефонСЦв.

Хвора неврастенСЦСФю часто втрачаСФ хСЦд думки, не може згадати те, про що тСЦльки що говорила. Почавши роботу, через кСЦлька хвилин вона ловить себе на думцСЦ, що думаСФ зовсСЦм про СЦншому.

РСЦзко погСЦршуСФться працездатнСЦсть. Проте, жСЦнка намагаСФться виконувати своСЧ обов'язки. Але при спробСЦ змусити себе працювати пСЦдсилюСФться слабСЦсть, почуття розбитостСЦ, головний бСЦль, дратСЦвливСЦсть, невдоволення собою СЦ всСЦма навколо. Усе це ще бСЦльше гнСЦтить хвору. Але знаючи, що роботу необхСЦдно закСЦнчити, вона зСЦ всСЦх сил намагаСФться зробити СЧСЧ, намагаСФться надолужити упущене, часом береться вСЦдразу за кСЦлька справ, але продуктивнСЦсть СЧСЧ дСЦяльностСЦ значно знижена, СЦ жодноСЧ справи вона не може довести до кСЦнця через вСЦдстороненСЦсть СЦ виснаженСЦсть. ЦСЦ невдачСЦ ще бСЦльше розбудовують хвору, погСЦршуСФться самопочуття СЦ настрСЦй, СЦ вона починаСФ вважати себе цСЦлком неспроможною.

Хвора В., може якось стримуватися на роботСЦ, намагаючись не виявляти роздратування у своСФму професСЦйному колективСЦ, але додому приходить зовсСЦм змученою, спустошеною, нСЦчим не може займатися, але якщо необхСЦдно виконувати домашнСЦ обов'язки, то це СЧСЧ ще бСЦльше стомлюСФ, СЦ вона може зСЦрватися на членах своСФСЧ родини - чоловСЦку, дСЦтях, батьках, а пСЦсля такого спалаху сама починаСФ плакати СЦ просити в них вибачення.

Хворий М., стаСФ млявим, до всьому байдужним, безвладним, нСЦчого не може робити, усе валиться в нього з рук. Хворий не тСЦльки не може працювати, але навСЦть не хоче розважатися, йому усе байдуже.

Дуже сильно порушуСФться сон. Хворий довго лежать СЦ не може заснути, його дратують будь-якСЦ звуки, але й у тишСЦ не може заснути. Сон поверхневий, СЦз тривожними сновидСЦннями. При найменшому шумСЦ або через неприСФмнСЦ сновидСЦння хворий часто просипаються серед ночСЦ.

Одним з частих симптомСЦв неврастенСЦСЧ СФ вСЦдсутнСЦсть почуття вСЦдпочинку пСЦсля сну. Ранком хворий встаСФ млявим, вСЦдчувають розбитСЦсть, почуття утоми, сон не вСЦдновлюСФ його сили.

СпостерСЦгаСФться постСЦйний або перСЦодичний головний бСЦль, вСЦн маСФ здавлюючий, стягуючий характер, хворий скаржиться, що голову стягуСФ, як обручем, СЦ тому психСЦатри називають СЧСЧ "каскою неврастенСЦка".

Головний бСЦль пСЦдсилюСФться при хвилюваннСЦ, при спробСЦ зосередитися СЦ продовжити роботу. РЖнодСЦ головний бСЦль маСФ пульсуючий характер. Може бути шум у вухах, що збСЦгаСФться з пульсацСЦСФю в головСЦ.

З'являСФться пСЦдвищена чутливСЦсть до всСЦх зовнСЦшнСЦх подразникСЦв. Хворого дратуСФ яскраве свСЦтло, з'являСФться рСЦзь в очах СЦ неприСФмнСЦ вСЦдчуття, пСЦдсилюСФться головний бСЦль. Шум СЦ голоснСЦ голоси теж дратують, хоча ранСЦш це не турбувало.

Хворий погано переносить змСЦни погоди, перепад температури. У жару в нього пСЦдсилюСФться пСЦтливСЦсть, у холодну погоду вСЦн вСЦдчувають мерзлякуватСЦсть, холодСЦють руки СЦ ноги, вСЦн кутаються в теплий одяг, але вСЦн його не зСЦгрСЦваСФ.

Дратують СЦ дотику до шкСЦри - бСЦлизна й одяг здаються йому грубими, викликають неприСФмнСЦ вСЦдчуття, вСЦн не носять синтетичний одяг, тому що в ньому вСЦн сильно пСЦтнСЦСФ, не любить СЦ вовняний, тому що вона колеться СЦ дряпаСФ шкСЦру.

У хворого знижуСФться або пропадаСФ апетит. РЖнодСЦ може виникати гостре почуття голоду, але пСЦсля спроби поСЧсти апетит зникаСФ СЦ може навСЦть виникати вСЦдраза до СЧжСЦ. Разом з тим з'являються почуття важкостСЦ в областСЦ шлунку, вСЦдрижка, печСЦя, здуття живота СЦ пСЦдвищене вСЦдхождення газСЦв, гурчання в животСЦ СЦ запори.

Хвора Г., схильна до аналСЦзу своСЧх вСЦдчуттСЦв, з тривогою прислухаСФться до "роботи серця", кишечнику, СЦ СЦнших внутрСЦшнСЦх органСЦв, починаСФ думати, що в неСЧ якесь незрозумСЦле серйозне захворювання, постСЦйно скаржаться на здоров'я, погане самопочуття, неприСФмнСЦ вСЦдчуття, знаходить у себе ознаки то одного, то СЦншого небезпечного захворювання (рак, стенокардСЦя та СЦнше) СЦ це ще бСЦльше погСЦршуСФ СЧСЧ загальний стан.


3.2 ОбТСрунтування методСЦв та методик дослСЦдження


Мислення хворих на неврастенСЦСФю дослСЦджували за допомогою методу пСЦктограм, спостереження, бесСЦди.

Як вСЦдомо, експериментальна методика пСЦктограм спрямована на дослСЦдження опосередкованого запам'ятовування. Цей метод заснований на положеннях вСЦтчизняноСЧ психологСЦчноСЧ теорСЦСЧ (Л.С. Виготський, А.Р. ЛурСЦя, А.Н. Леонтьев) про опосередкований характер психСЦчних актСЦв людини. Сама ж методика пСЦктограм запропонована вперше А.Р. ЛурСЦСФю, вона широко застосовуСФться у вСЦтчизнянСЦй психСЦатрСЦСЧ СЦ застосовуСФться до сьогоднСЦ.

Уперше Г.В. БСЦренбаум використовувала неСЧ для аналСЦзу мислення хворих. Надзвичайно цСЦннСЦ данСЦ СЧСЧ дослСЦдження перетворилися тепер у бСЦблСЦографСЦчну рСЦдкСЦсть. Однак сама методика широко застосовуСФться в патопсихологСЦСЧ саме для дослСЦдження мислення (Б.В. Зейгарник, С.Я. Рубинштейн СЦ СЦн.).

Теоретична задача дослСЦдження полягала в спробСЦ пСЦддати психологСЦчному аналСЦзу тСЦ особливостСЦ мислення, що у психСЦатрСЦСЧ позначаються як "примхливСЦсть", а СЦнодСЦ навСЦть як "розСЦрванСЦсть" асоцСЦацСЦй.

Нашою задачею в данСЦй роботСЦ було дослСЦдження мислення хворих за допомогою методу пСЦктограм. ОсобливСЦсть нашоСЧ роботи полягала в ретельному аналСЦзСЦ змСЦсту самих виборСЦв образСЦв для запам'ятовування. У зв'язку з цим зазначена методика, що не мСЦнялася по своСЧй СЦстотСЦ, була трохи доповнена докладними розпитами хворих про те, якоСЧ шляхом СЦ чим саме зроблений вибСЦр допоможе при вСЦдтвореннСЦ заданого слова СЦ вираження. Ми намагалися розкрити причину виникнення того або СЦншого виду вибору.

Методика тАЮЗакономСЦрностСЦ числового рядутАЭ

Методика оцСЦнюСФ логСЦчний аспект мислення. ОбстежуванСЦ повиннСЦ знайти закономСЦрностСЦ побудови 8 числових рядСЦв СЦ написати вСЦдсутнСЦ числа. Час виконання - 5 хв.

Методика "КСЦлькСЦснСЦ вСЦдносини"

ПризначаСФться для оцСЦнки логСЦчного мислення. Обстежуваним пропонуються для рСЦшення 18 логСЦчних задач. Кожна з них мСЦстить 2 логСЦчнСЦ посилки, у яких букви знаходяться в якихось чисельних взаСФмозв`язках мСЦж собою. Спираючись на пред'явленСЦ логСЦчнСЦ посилки, треба вирСЦшити, у якому спСЦввСЦдношеннСЦ знаходяться мСЦж собою букви, що стоять пСЦд рисою. Час рСЦшення 5 хв.


3.3 ПорСЦвняльний аналСЦз отриманих даних


Серед отриманих видСЦв виборСЦв було вСЦдзначено адекватних по змСЦсту 37%, неадекватних - 62%. КритерСЦй розподСЦлу обираних хворими образСЦв на адекватнСЦ СЦ неадекватнСЦ не мСЦг, зрозумСЦло, бути суб'СФктивним. Не було, однак, переконливих формальних основ для такого розподСЦлу. ПСЦдсумовуючи матерСЦал, можна було вСЦдзначити, що вСЦдстрочене вСЦдтворення 10 слСЦв було доступнСЦше хворим шизофренСЦСФю, чим вСЦдстрочене на такий же СЦнтервал часу вСЦдтворення пСЦктограм. Але критерСЦй вСЦдтворення для оцСЦнки адекватностСЦ кожного окремого образа не був придатний, тому що всСЦ дослСЦдженСЦ хворСЦ були молодСЦ СЦ вСЦдтворювали часто механСЦчно (навСЦть такСЦ слова, що пропускали, зовсСЦм нСЦчим не оперували або оперували безглуздо). Можна було б настСЦльки ж сумарно вСЦдзначити, що на вСЦдмСЦну вСЦд деякоСЧ стандартностСЦ виборСЦв у здорових ("дружба - рукостискання", "хвороба - лСЦжко" СЦ т.д.) вибори психСЦчно хворих, особливо хворих неврастенСЦСФю, були нестандартними, своСФрСЦдними (аналогСЦчно нестандартностСЦ ознак порСЦвняння в роботСЦ Т.К. Мелешко).

Нам, однак, здавалося бСЦльш доречного СЦ продуктивним, вСЦдправляючись вСЦд узагальнення фактичного матерСЦалу, виявити типологСЦю СЦ пСЦддати аналСЦзу усСЦ вибори. Доказом неадекватностСЦ стаСФ при такому пСЦдходСЦ сам психологСЦчний аналСЦз обраних образСЦв. Приведемо приклади найбСЦльш неадекватних, майже непояснених образСЦв.

При запам'ятовуваннСЦ виразу "важка робота" хворий малюСФ РЖсуса Христа, пояснюючи так: "Навколо голови сяйво, вСЦн сСЦяСФ вСЦд щастя... не роби зла ближньому. Одухотворена особа. РЖсус Христос виконуСФ свою функцСЦю".

До слова "справедливСЦсть" малюСФ курку: "Якщо я в життСЦ украв курку, то мене запитують СЦ я говорю: так, я украв курку".

Видно, що образи, що хворСЦ придумували для запам'ятовування пропонованих понять, були дуже далекими вСЦд змСЦсту заданого поняття. РЖ як не дивно, але подСЦбнСЦ види виборСЦв вСЦдзначалися в хворих з формально збереженими операцСЦями аналСЦзу, синтезу, вСЦдволСЦкання, абстрагування; у пСЦктограмСЦ таких хворих нерСЦдко зустрСЦчалися також адекватнСЦ по змСЦсту вибори. АналСЦзовСЦ пСЦддати цСЦ зв'язки надзвичайно важко. "ВСЦддаленСЦ" образи можна лише трактувати як "розСЦрванСЦсть", "вичурнСЦсть", "примхливСЦсть" СЦ т.п. Це широко розповсюдженСЦ в психСЦатрСЦСЧ характеристики мислення при шизофренСЦСЧ. Але, як вСЦдзначаСФ Ю.Ф. ПолякСЦв, "такСЦ поняття являють собою лише образнСЦ характеристики того, як ми сприймаСФмо прояви порушень", тому теоретична задача полягала в спробСЦ психологСЦчного аналСЦзу особливостСЦ мислення, аналСЦзу цих вигадливих виборСЦв.

У зв'язку з виниклими труднощами в поясненнСЦ настСЦльки "вСЦддалених" зв'язкСЦв ми вирСЦшили спробувати побудувати психологСЦчний аналСЦз виборСЦв на бСЦльш доступних, менш вигадливих видах зв'язкСЦв, сподСЦваючись, що результати СЧхнього аналСЦзу допоможуть розСЦбратися в причинах виникнення й у характерСЦ структури "вСЦддалених" зв'язкСЦв.

1. АналСЦз вибСЦрки за об'СФктами

ВихолощенСЦ (9%). До них ми вСЦднесли порожнСЦ, беззмСЦстовнСЦ, схематичнСЦ зв'язки. СхематизацСЦя доходить СЦнодСЦ в малюнках до повноСЧ абсурдностСЦ. ПСЦддослСЦднСЦ роблять настСЦльки схожСЦ малюнки, що СЧх стаСФ неможливо диференцСЦювати. РЖнодСЦ створюють не малюнки, а порожнСЦ схеми. Малюнок настСЦльки втрачаСФ границю умовностСЦ, що в ньому, "асне кажучи, нСЦчого не залишаСФться вСЦд потрСЦбного слова. У таких хворих уся потрСЦбна умовнСЦсть для даного завдання вСЦдсутнСЦй. Ми приведемо кСЦлька таких видСЦв виборСЦв.

Хвора Б., 1967 р. народження, утворення середнСФ. При запам'ятовуваннСЦ слова "справедливСЦсть" ставить двох крапок: "Сказане - зроблено. Якщо багато крапок, то це без закСЦнчення".

Хворий А., 1961 р. народження, утворення середнСФ. Для того щоб запам'ятати слово "справедливСЦсть", малюСФ коло: "СправедливСЦсть асоцСЦюСФться в мене чомусь з навкруги. Коло - це начебто без усяких кутСЦв".

ПсевдоабстрактнСЦсть. ПСЦдвидом зазначених типСЦв виборСЦв СФ псевдоабстрактнСЦ, тобто такСЦ, у яких засобом запам'ятовування служили не порожнСЦ значки, крапки, лСЦнСЦСЧ, а абстрактнСЦ фСЦгури. ЦСЦ фСЦгури також несли символСЦчне навантаження.

Хворий Д., 1960 р. народження. "Розлука" - малюСФ брусок: "Брусок потягнули, вСЦн СЦ порвався, не витримав навантаження, адже розлука виходить не вСЦд людей, що розлучаються, а вСЦд якихось зовнСЦшнСЦх умов, факторСЦв. Було СФдине цСЦле, СФдине тСЦло, а утворилося два, розлучаються двСЦ сусСЦднСЦ частини того самого тСЦла".

Хворий В., 1970 р. народження. "СумнСЦв" - малюСФ безформний предмет: "Щось безформне, невизначений предмет... сумнСЦв - це теж невизначенСЦсть".

ПредметнСЦсть малюнка для пригадування не була витримана, вибори були НадмСЦрно широкими СЦ зовсСЦм не вСЦдбивали реального змСЦсту слова.

З прикладСЦв, приведених вище, видно, що хворСЦ опосередковують процес запам'ятовування неадекватно, тобто вибирали такСЦ образи для запам'ятовування, що уже самСЦ по собСЦ не мали нСЦякого змСЦсту, не несли нСЦякоСЧ СЦнформацСЦСЧ, яка б допомогла при вСЦдтвореннСЦ. ЗмСЦстовнСЦсть тут цСЦлком була вСЦдсутня, хворий оперував безглуздими символами. Тут слСЦд зазначити, що абстрактнСЦ знаки СЦ символи нерСЦдко зустрСЦчаються в пСЦктограмах психСЦчно здорових людей, але там вони змСЦстовнСЦ. Тут справа йде про явище, що СЦстотно вСЦдрСЦзняСФться вСЦд того, котре позначаСФться словом ("символ") у застосуваннСЦ до психСЦки здоровоСЧ людини. Для останнСЦй символ СФ умовна позначка якого-небудь поняття або вСЦдносини за допомогою визначеного конкретного знання ("серце - любов", "якСЦр - надСЦя", "спСЦраль - розвиток"). ПсихСЦчно здорова людина чСЦтко розмежовуСФ буквальне значення вСЦд переносного, конкретне вСЦд вСЦдверненого, тому вСЦн, уживаючи символ, завжди усвСЦдомлюСФ вСЦдносний СЦ умовний характер зв'язку мСЦж позначенням СЦ що позначаСФться.

Вибори по спСЦвзвуччю (2%) також випливало вСЦднести до формального. У даному випадку хворСЦ при виборСЦ образа, що допомагаСФ запам'ятати, керувалися звуковим складом слова СЦ вибирали такий малюнок, у назву якого входив той же самий склад, що й у задане слово. Приведемо приклади.

Хворий Р., 1975 р. народження. Щоб було легше запам'ятати слово "обман", малюСФ ложку: "Це неправда, можна обдурити один одного, брехати. Це теж обман. Обман - це неправда, неправда схожа на ложку".

Хворий Н., 1962 р. народження, утворення середнСФ. Для запам'ятовування вираження "хлопчик - боягуз", малюСФ хлопчика в трусах:

"Хлопчик у трусах, саме труси, спецСЦальною темною лСЦнСЦСФю обвСЦв, щоб вони залучали мою пам'ять СЦ навмисне не намалював нСЦг, на трусах букву Т".

АналСЦз приведених засобСЦв запам'ятовування показуСФ, що хворСЦ при виборСЦ образСЦв керувалися складом слова, початковими буквами, зовнСЦшнСЦми враженнями.

Тут також порушенСЦ конкретнСЦ зв'язки, слова не з'СФднанСЦ мСЦж собою значеннСФвим образом, залишаСФться порожня форма слова, зв'язок мСЦж ними утвориться "на основСЦ зовнСЦшнСЦх, чисто звукових моментСЦв". Це було описано Б.В. Зейгарник.

КонкретнСЦ вибори СЦз символСЦчним поясненням (6%). При утвореннСЦ зазначених видСЦв виборСЦв хворСЦ оперували вже не порожнСЦми символами або абстрактними фСЦгурами, а конкретними образами. Однак цСЦ образи не вСЦдбивали змСЦстовну сторону заданого поняття, а також несли на собСЦ символСЦчне навантаження. Приведемо приклади.

Розлука - пСЦсковий годинник. "ПСЦсковий годинник - символ часу СЦ розлуки, тому що пСЦсок - це живе, маСФ "астивСЦсть пересування, а символ розлуки, тому що цей пСЦсок пСЦдлеглий не природСЦ, а замкнуть у судинСЦ, вона мертвий, але живучий, тому що живе за допомогою людини".

Дружба - бетонний блок. "Що важливСЦше всього в дружбСЦ? РЗСЧ мСЦцнСЦсть, монолСЦтнСЦсть. Намалюю бетонний блок. Бетонний блок - це символ мСЦцностСЦ".

Щастя - квСЦтка СЦ метелик. "КвСЦтка СЦ метелик, що пурхаСФ - це символ спокою СЦ рСЦвноваги в життСЦ". Хворий А., 1976 р. народження. Щоб запам'ятати слово "розлука", малюСФ стСЦну, смСЦттСФве цебро СЦ людину. ПояснюСФ: "СтСЦна, смСЦттСФве цебро СЦ сидить людинСЦ на цьому цебрСЦ, обхопивши голову, СЦ думаСФ, що знову один. Людини як непотрСЦбну особистСЦсть, марнСЦсть його СЦснування можна асоцСЦювати зСЦ смСЦттям, смСЦтником, теж яка не потрСЦбна. СтСЦна - символ самСЦтностСЦ, це символ того, що людина замкнулася в собСЦ. СтСЦни звичайно такСЦ малюють, дуже високими".

Ми бачимо з прикладСЦв, що хворСЦ при опосередкуваннСЦ брали один з аспектСЦв поняття. Цей аспект настСЦльки розширювався СЦ гСЦпертрофувався, що цСЦлком визначав вибСЦр образа. Розберемо один СЦз прикладСЦв. При опосередкуваннСЦ слова "дружба" хворий малюСФ бетонний блок. З мСЦркуваннСЦ хворого випливаСФ, що дружба - це "мСЦцнСЦсть", "монолСЦтнСЦсть". Так, дружба дСЦйсно асоцСЦюСФться з перерахованими поняттями. Але хворий односторонньо пСЦдходить до поняттю, розглядаСФ "дружбу" тСЦльки саме в одному аспектСЦ. Обраний аспект, у свою чергу, настСЦльки неадекватно роздутий СЦ гСЦпертрофований, що дуже легко погоджуСФться хворим з "бетонним блоком". Таким чином, виходить, що бетонний блок - символ дружби.

КонкретнСЦ вибори з масштабним поясненням (2%). По своСЧй структурСЦ СЦ по походженню вони близькСЦ до описаного вище видам виборСЦв. В основСЦ зазначеного виду вибору також лежить залучення конкретного образа. Але користуються СЧм неадекватно, додаючи йому невиправдано широкий змСЦст. Приведемо приклади.

СумнСЦв - люди, будинку (усе перекреслено). "УзагалСЦ життя, люди, будинку - СЦ сумнСЦв, СФ чи у всСЦм цьому змСЦст".

Розум - два якСЦсь тСЦла. "ЗдатнСЦсть людини з'СФднувати рСЦзнСЦ, що далеко коштують речСЦ, якСЦсь СЦдеСЧ, образи".

Обман - мозок СЦ мовна апарат. "Мозок СЦ мовна апарат - говорить одне, а думаСФ СЦнше".

Багатство - риба. "РибнСЦ запаси - багатство держави".

Зупинимося на прикладСЦ запам'ятовування слова "сумнСЦв". Намальовано конкретнСЦ предмети (людей, будинку), а мСЦркування ведеться про життя взагалСЦ, отже, СЦ про сумнСЦв узагалСЦ. МСЦркування здобувають настСЦльки масштабнСЦ розмСЦри, що втрачають змСЦст, перетворюються в символСЦчне позначення. Цей великий масштаб у застосуваннСЦ до дрСЦбних конкретних фактСЦв або предметСЦв характеризуСФться поняттям "резонерство".

КонкретнСЦ вибори, заснованСЦ на почуттСФвому враженнСЦ (7%). Цей тип виборСЦв близький за значенням розСЦбраним вище видам образСЦв. Приведемо приклади.

Обман - розбСЦжнСЦ лСЦнСЦСЧ. "Вибух почуттСЦв, супроводжуваних обман... реакцСЦя на обман".

Сум - павутина. "Павутина завжди зв'язана з темними кутами в будинку, а темнСЦ кути навСЦвають смуток".

СправедливСЦсть - руки. "ЧистСЦ руки, морально чистСЦ руки, така людина справедлива, вСЦн не робить зла".

З прикладСЦв видно, що хворСЦ при виборСЦ образа для запам'ятовування керувалися почуттСФвими враженнями. Так, до слова "обман" хвора малюСФ розбСЦжнСЦ лСЦнСЦСЧ, тому що обман супроводжуСФться "вибухом почуттСЦв". Таке переживання можливе. Але в даному випадку знову узята одна сторона поняття, що занадто гСЦпертрофуСФться.

УсСЦ приведенСЦ варСЦанти виборСЦв ми поСФднуСФмо в групу символСЦчних.

АналСЦз результатСЦв. СхильнСЦсть хворих неврастенСЦСФю до символСЦзацСЦСЧ вже давно була вСЦдзначена багатьма психСЦатрами (С.С. КорсакСЦв, В.А. ГСЦляровський, Г.Е. СухарСФва, А.А. Перельман, А.Н. Залманзон) СЦ психологами (Г.В. Биренбаум, Б.В. Зейгарник, С.Я. РубСЦнштейн). Деякими з них була почата спроба дати теоретичне обТСрунтування зазначеному фактовСЦ. Так, В.А. ГСЦляровський пояснюСФ схильнСЦсть хворих до символСЦки "паралогСЦчностСЦ" мислення. Г.Е. СухарСФва у своСЧх роботах вСЦдзначаСФ, що "у багатьох випадках вСЦдхСЦд вСЦд реального у свСЦт схем СЦ абстракцСЦй безсумнСЦвно вСЦдСЦграСФ роль гСЦперкомпенсацСЦСЧ". Хворий починаСФ будувати своСЧ "аснСЦ системи, проробляти усСЦ за особливою схемою, "усСЦ в життСЦ детермСЦнуСФться для нього якимись математичними критерСЦями", - пише Г.Е. СухарСФва. ХворСЦ вСЦдходять вСЦд реальностСЦ, з якими в них немаСФ адекватних СЦ емоцСЦйних зв'язкСЦв, у свСЦй особливий свСЦт, часто свСЦт вигадливих схем СЦ вигадливих, абстрактних конструкцСЦй". Г.В. Биренбаум, що вивчала порушення понять у душевнохворих, також указувала на схильнСЦсть хворих неврастенСЦСФю до "схематичного" СЦ "порожнСЦй" символСЦцСЦ. Вона вСЦдзначаСФ, що "це не багата абстрактнСЦсть, що СФ вищою формою вСЦдображення дСЦйсностСЦ, а вигадливий формальний прийом, завдяки переломленню дСЦйсностСЦ через аутизм хворого". С.С. КорсакСЦв указував на сполучення римованих слСЦв, або сполучення слСЦв по спСЦвзвуччю початкових складСЦв (алСЦтерацСЦя), або перехСЦд вСЦд однСЦСФСЧ СЦдеСЧ до СЦншоСЧ тСЦльки по подСЦбностСЦ якоСЧ-небудь ознаки".

Детальний аналСЦз приведених прикладСЦв дозволив нам ближче пСЦдСЦйти до теоретичного пояснення виникнення символСЦчних виборСЦв. В основСЦ виникнення кожного такого вибору лежить, видимо, рСЦзний ступСЦнь афективноСЧ насиченостСЦ розумового акта. Там, де проведенСЦ були вибори, зробленСЦ на основСЦ почуттСФвого враження, а також вибори з масштабним СЦ символСЦчним поясненням, чСЦтко виступаСФ роль афективноСЧ насиченостСЦ розумового акта хворих. ДСЦйсно, коли хворий вибираСФ до слова "сум" - "зламану гСЦлку", цей зв'язок без сумнСЦву вСЦдбиваСФ деяке афективне розжарення хворого. ВСЦн сам розкриваСФ нам своСЧ переживання, порСЦвнюючи цей образ СЦз загибеллю дитини. Такого роду вибори можуть виникнути тСЦльки при особливоСЧ емоцСЦйностСЦ сприйняття, при наявностСЦ загострених переживань. Таке трактування виникнення символСЦчних образСЦв цСЦлком погодиться з думкою Б.В. Зейгарник, прямо ставить символСЦку мислення хворих шизофренСЦСФю в тСЦсному зв'язку з "рСЦзноплановСЦстю" СЦ емоцСЦйною насиченСЦстю. У своСЧй монографСЦСЧ автор пише: "Саме через "рСЦзноплановСЦсть" мислення й емоцСЦйну насиченСЦсть повсякденнСЦ предмети починають виступати у видСЦ символСЦв".

ПравомСЦрний сумнСЦв у тСЦм, що всСЦ цСЦ види виборСЦв СФ родинними по походженню. ЦСЦлком ймовСЦрно , вихолощенСЦ, порожнСЦ по спСЦвзвуччю вибори можуть свСЦдчити не стСЦльки про афективне розжарення, скСЦльки про вгасання, спустошення афективного життя. ДСЦйсно, коли хворСЦ для запам'ятовування найрСЦзноманСЦтнСЦших понять малюють тСЦльки однСЦ знаки, крапки або використовують якийсь склад заданого поняття, цСЦ образи говорять про початок емоцСЦйного спустошення. Тут маСФться на увазСЦ не кСЦлькСЦсний ступСЦнь афективного розжарення, а визначена динамСЦка афективного свСЦтосприймання, вСЦд розжарення до порожнечСЦ. ЕмоцСЦСЧ, випробовуванСЦ хворими, не регулюють його розумовий акт, а, навпаки, дезорганСЦзують його. Вибори образСЦв для запам'ятовування стають неадекватними.

Таким чином, пояснення всСЦм описаним видам виборСЦв варто шукати в динамСЦку афективного насичення СЦнтелектуального акта, що СЦ вСЦдрСЦзняСФ них вСЦд наступноСЧ групи образСЦв для запам'ятовування.

2. АналСЦз вибСЦрки за динамСЦкою розумового акта

НеадекватнСЦсть виборСЦв виявляСФться часто не стСЦльки в обраному образСЦ для запам'ятовування, скСЦльки в самому процесСЦ вибору.

Множинний тип виборСЦв (5%). Даний вид виборСЦв СФ наслСЦдком найбСЦльш грубого порушення динамСЦки розумових процесСЦв. Для подСЦбного типу виборСЦв характерно, що до заданого поняття вибираСФться трохи не зв'язаних мСЦж собою образСЦв для запам'ятовування. Приведемо приклад.

СправедливСЦсть - ваги, полиця з книгами, дитина СЦ сонце. "Терези, важСЦль не коливаСФться - виходить, усСЦ справедливо, чаша "грСЦхСЦв" не перетягаСФ чашСЦ "покарань". Одна чаша темна, СЦнша - свСЦтла. У чорноСЧ - грСЦх, у свСЦтлоСЧ - покарання. СтрСЦлка нагору, тому що справедливСЦсть трСЦумфуСФ, не хочу судити нагору ногами... Полку з книгами - звСЦд законСЦв, судити потрСЦбно справедливо, за законом, але не так, щоб пСЦсля цього було заподСЦяно зло, вище цих законСЦв може бути воля, дана людинСЦ вСЦд природи, людина породжена вСЦльним. Пташка СЦ квСЦтка - символ волСЦ. В даний час потрСЦбно пам'ятати про те, що справедливСЦсть - це дарунок нащадкам, маленька дитина - символ потомства, щоб дСЦти були завжди щасливСЦ, нехай завжди буде сонце. Терези нижче всього, а вище - воля".

З приклада видно, що для запам'ятовування одного поняття хворий використовуСФ вСЦдразу кСЦлька образСЦв, що по змСЦсту далекий друг вСЦд друга СЦ не зв'язанСЦ мСЦж собою. РозумовСЦ процеси хворого грубо розпливчастСЦ, ненаправленСЦ, що характерно для хворих шизофренСЦСФю. У зв'язку з цим СЦ вСЦдзначаСФться така легкСЦсть виборСЦв образСЦв для запам'ятовування. У розпливчастостСЦ, неспрямованостСЦ СЦ лежить причина множинностСЦ виборСЦв.

Такий тип виборСЦв варто вСЦдрСЦзняти вСЦд докладностСЦ, що "астива хворим епСЦлепсСЦСФю. У наших хворих також вСЦдзначалася докладнСЦсть виборСЦв (5%). У тих випадках, коли маСФ мСЦiе докладнСЦсть, мова може йти тСЦльки лише про багатопредметнСЦсть виборСЦв, тобто всСЦ предмети розташованСЦ в одному планСЦ СЦ кожнСЦм предметСЦ служить для пСЦдкрСЦплення запам'ятовування. Наприклад, хворою епСЦлепсСЦСФю, вирСЦшуючи намалювати до слова "хвороба" лСЦжко, обов'язково пСЦдмалюСФ лежачого на лСЦжку людини, градусник, пухирець з лСЦками. З цього приклада видно, що хворий не може вСЦдвернутися вСЦд безлСЦчСЦ конкретних зв'язкСЦв, не в змозСЦ вСЦдтворити що-небудь одне головне. (Про цей факт писала у своСЧй монографСЦСЧ Б.В. Зейгарник). Тим часом множиннСЦсть - наслСЦдок рСЦзноплановСЦстСЦ, розпливчастостСЦ асоцСЦацСЦй.

Повною протилежнСЦстю множинним СЦ докладним виборам СФ стереотипнСЦ вибори. Такий тип зв'язкСЦв виявляСФться тСЦльки при розглядСЦ пСЦктограми в цСЦлому. Прикладом таких зв'язкСЦв служать пСЦктограми, у яких хворСЦ для запам'ятовування найрСЦзноманСЦтнСЦших , навСЦть рСЦзнорСЦдних понять, користуються тими самими образами (наприклад, малюють або тСЦльки людей, або тСЦльки будинку, або тСЦльки квСЦти СЦ т.п.).

Такий тип виборСЦв СФ також наслСЦдком порушення динамСЦки розумових процесСЦв. Але порушення при стереотипСЦСЧ виборСЦв вже СЦншого порядку, думка тече настСЦльки СЦнертно, що хворСЦ як би застряють на одному образСЦ.

КонкретнСЦ вибори з розпливчастСЦстю в поясненнях (15%). ВСЦдмСЦнною рисою названих образСЦв СФ факт, коли хворСЦ, вибираючи близькСЦ до адекватного образи, не використовують його як засСЦб запам'ятовування, не утримуються на СФдинСЦй лСЦнСЦСЧ, СЦдуть у поясненнях до надлишковим, побСЦчним асоцСЦацСЦям. Приведемо приклади.

Розлука - стСЦна. "Це стСЦна, велика, глуха, людина перед нею, що втратив частину себе, частина сил, змучений, тужний... ця туга вСЦднСЦмаСФ в нього сили, можливостСЦ, СФдино чим тримаСФться - це надСЦСФю".

Так, "стСЦна" може нагадати "розлуку". РЖ спочатку хворий правильно починаСФ мСЦркувати СЦ пояснювати вибСЦр, але у своСЧх мСЦркуваннях швидко СЦде убСЦк СЦ починаСФ мСЦркувати просто про людину, його надСЦях, вплСЦтаючи в мСЦркування "аснСЦ переживання. Конкретний образ як би розчинявся, розпливався в мСЦркуваннях хворого СЦ не мСЦг служити засобом запам'ятовування.

При такого роду виборах порушення розумового акта виступають не стСЦльки в змСЦстСЦ самих виборСЦв, скСЦльки в поясненнях.

Фрагментарний вид виборСЦв (13%). Зазначений вид виборСЦв характеризуСФться тим, що обранСЦ образи СФ фрагментами конкретноСЧ ситуацСЦСЧ, створеноСЧ самими хворими, але фрагментами, обраними невдало. Приведемо приклади.

СправедливСЦсть - палець. "ВказСЦвний палець, пСЦднятий догори... коли люди доводять справедливСЦсть, то вони можуть зробити такий жест".

Ми бачимо, що в процесСЦ вибору образа будувалася конкретна ситуацСЦя, який хворСЦ намагалися пояснити свСЦй вибСЦр. Але з адекватно побудованоСЧ ситуацСЦСЧ вибираСФться непридатний для запам'ятовування образ.

Як вказуСФ А.Р. ЛурСЦя, "у процесСЦ опосередкованого запам'ятовування людина не пСЦклуСФться про те, щоб видСЦлити придатнСЦ для запам'ятовування". Але фрагментарнСЦ вибори, що зустрСЦчалися в наших хворих, зовсСЦм були непридатнСЦ СЦ некориснСЦ для запам'ятовування. Можна було б припустити, що цСЦ фрагменти придатнСЦ для хворого тому, що зв'язано з його особистими переживаннями, тобто СФ егоцентричними. Однак пояснення хворих доводять, що це не так. Наприклад, якщо хворий малюСФ ослСЦн до слова "надСЦя", можна було б думати, що це зв'язано з особистими переживаннями, але пояснення "коштуючи, чекати незручно" заперечуСФ таке припущення. Такий невдало обраний фрагмент мСЦг виникнути тСЦльки при неспрямованостСЦ розумового акта.

Фрагментарний тип виборСЦв варто вСЦднести до менш грубих порушень динамСЦки розумового акта, але все-таки до порушень неСЧ.

Таким чином, у цьому роздСЦлСЦ об'СФднанСЦ такого роду вибори, що обумовленСЦ порушенням динамСЦки психСЦчних процесСЦв (СЦнертнСЦсть, сповСЦльненСЦсть, надмСЦрна плиннСЦсть), СЦ такСЦ, у яких порушена цСЦлеспрямованСЦсть розумового акта.

3. АналСЦз вибСЦрки за значимСЦстю змСЦсту

Методика пСЦктограми, що стимулюСФ вСЦльний вибСЦр образа для запам'ятовування, носить до деякоСЧ мСЦри прожективний характер. Вона в нормСЦ вСЦдбиваСФ особистСЦ СЦнтереси, задуми або побоювання випробуваних. Особливо велике це вСЦдображення при завданнСЦ запам'ятати емоцСЦйно значимСЦ слова ("надСЦя", "щастя", "хвороба" СЦ т.п.). РЖнодСЦ навСЦть для запам'ятовування нейтральних слСЦв здоровСЦ випробуванСЦ обирали слова, зв'язанСЦ з особистими устремлСЦннями (наприклад, "багатство" - автомобСЦль або нова квартира). ЕгоцентричнСЦсть тут досягала ступеня безглуздостСЦ. Хворий вСЦдмовлявся малювати що-небудь для запам'ятовування вираження "смачна вечеря", тому що вСЦн сам нСЦколи не вечеряСФ. РЖнодСЦ хворСЦ з СЦпохондричним синдромом до тому ж "смачнСЦй вечерСЦ" малювали мСЦкроби. У рядСЦ випадкСЦв у пСЦктограмах уперше виявлялися суСЦцидальнСЦ намСЦри хворих.

НаявнСЦсть егоцентрично обумовлених виборСЦв залежало не тСЦльки вСЦд змСЦсту переживань хворих, але СЦ вСЦд ступеня приступностСЦ. У рядСЦ випадкСЦв хворСЦ навСЦть до емоцСЦйно значимих слСЦв приводили занадто загальнСЦ, що не мають нСЦякого вСЦдношення до СЧх переживань. Так, наприклад, хворий, що знаходиться в психСЦатричнСЦй лСЦкарнСЦ, може до слова "хвороба" намалювати людини, у якого одна рука коротше СЦнший, або перев'язаний порСЦзаний пальчик. Це говорить про те, що хворСЦ не бажають розкриватися перед експериментатором, не хочуть показувати своСЧ внутрСЦшнСЦ переживання СЦ думки. Такого роду вибори дають можливСЦсть розкрити внутрСЦшню емоцСЦйну вСЦдгородженСЦсть хворого.

Ми спостерСЦгали в хворих шизофренСЦСФю й СЦнший варСЦант "вСЦдгородженостСЦ" СЦ небажання показати, оголити свСЦй внутрСЦшнСЦй свСЦт. У цьому випадку хворСЦ використовували прислСЦв'я, приказки, витримки з пСЦсень СЦ лСЦтературних творСЦв.

Особливий СЦнтерес представляСФ аналСЦз якостСЦ малюнкСЦв - не з погляду художньоСЧ цСЦнностСЦ, а як вираження стану психСЦки (незавершенСЦсть, схематичнСЦсть СЦ т.д.). Цьому присвячене величезна кСЦлькСЦсть закордонноСЧ лСЦтератури, у бСЦльшостСЦ - психоаналСЦтичноСЧ, але СЦнодСЦ маСФ СЦ дСЦагностична цСЦннСЦсть. Це даСФ можливСЦсть проаналСЦзувати СЦ наш матерСЦал, що буде предметом подальшоСЧ роботи.

За результатами проведеного дослСЦдження, тобто за двома методиками дослСЦдження логСЦчного мислення при неврастенСЦСЧ представленими в роботСЦ ми виявили:

1 хворий на неврастенСЦю маСФ високий рСЦвень логСЦчного мислення - у хворого високСЦ бали по всСЦх предметах.

2 хворих мають середнСЦй рСЦвень логСЦчного мислення.

7 хворих - виявили низький рСЦвень логСЦчного мислення - досить низькСЦ результати.


ВИСНОВКИ


В результатСЦ проведеного дослСЦдження нами зробленСЦ наступнСЦ висновки.

  1. При неврастенСЦСЧ найзначнСЦших порушень зазнають мислительнСЦ процеси. ПатологСЦСЧ зазнаСФ асоцСЦативний процес (застрявання, резонерство, стереотипне повторення), процес суджень (обсесСЦСЧ, зверхцСЦннСЦ СЦдеСЧ, маячня), операцСЦйна сторона мислення, динамСЦка мислительноСЧ дСЦяльностСЦ. Порушення особистостСЦ вСЦдбуваються СЦндивСЦдуально, якСЦ стосуються формування СЦСФрархСЦСЧ мотивСЦв, смислоутворюючих функцСЦСЧ дСЦяльностСЦ, критичностСЦ, пСЦдконтрольностСЦ поведСЦнки, вольових процесСЦв, змСЦни емоцСЦйних вСЦдношень до себе та до свСЦту.
  2. Розлади мислення дослСЦдженСЦ за допомогою таких тестових завдань: розумСЦння оповСЦдання, встановлення послСЦдовностСЦ подСЦй, класифСЦкацСЦя, визначення понять, виключення зайвого, пСЦктограми. ПеребСЦг емоцСЦйно-вольових процесСЦв хворого, зазвичай, аналСЦзуСФться в ходСЦ експерименту шляхом спостереження за поведСЦнкою, реакцСЦями на успСЦх чи невдачу, а також в результатСЦ бесСЦди з хворим.
  3. Патопсихолог в клСЦнСЦцСЦ здСЦйснюСФ такСЦ види роботи:
  1. нозологСЦчну дСЦагностику - визначення до якого захворювання належать змСЦни в психСЦчнСЦй дСЦяльностСЦ людини;
  2. бере участь у психСЦатричнСЦй експертизСЦ: воСФннСЦй, судовСЦй, трудовСЦй, навчальнСЦй;
  3. оцСЦнюСФ ефективнСЦсть терапСЦСЧ СЦ прогнозу, тобто фСЦксуСФ динамСЦку стану хворого для подальшоСЧ реабСЦлСЦтацСЦСЧ.
  1. Основними принципами патопсихологСЦчного дослСЦдження СФ принципи кСЦлькСЦсного вимСЦрювання, експериментально-психологСЦчного дослСЦдження.
  2. ОрганСЦзацСЦя патопсихологСЦчного обстеження складаСФться з етапСЦв - патопсихолог починаСФ працювати за заявкою лСЦкаря на хворого, заносить данСЦ в свСЦй журнал реСФстрацСЦСЧ, продумуСФ стратегСЦю та методики обстеження; готуСФться примСЦщення, стимульний матерСЦал, апаратура тощо; патопсихолог вивчаСФ СЦсторСЦю захворювання, продумуСФ план обстеження; проводиться бесСЦда з хворим, налагоджуСФться контакт; етап проведення "асне обстеження з допомогою 8-10 методик, протоколювання результатСЦв; написання заключення. Патопсихолог не формулюСФ клСЦнСЦчний дСЦагноз хвороби, а описуСФ дослСЦджуваного в термСЦнах психологСЦСЧ. При психСЦчних захворюваннях порушуСФться нормальний процес вСЦдображення дСЦйсностСЦ.
  3. Для того, щоб ще поглибити знання патопсихолога про особливостСЦ особистостСЦ хворого, вСЦн використовуСФ вже бСЦльш спецСЦалСЦзованСЦ методики, якСЦ висвСЦтлюють тСЦ чи СЦншСЦ методики такого складного конструкту, як особистСЦсть людини, а саме: дослСЦдження самооцСЦнки, особистСЦсний питальник Айзенка, ПДП ЛСЦчка, MMPI, шкалу тривожностСЦ СпСЦлбергера, тест Роршаха, ТАТ, тест Розенцвейга, тест Люшера, методику незавершених речень тощо. На пСЦдставСЦ узагальнених даних, отриманих в ходСЦ вивчення особистостСЦ хворого, його психСЦчних процесСЦв та станСЦв, нами сформульовано висновки про порушення психСЦчного розвитку обстежуваного.
  4. В результатСЦ проведеного нами дослСЦдження виявленСЦ типовСЦ, зокрема змСЦни мислення серед 10 хворих на неврастенСЦю, були виявленСЦ суттСФвСЦ змСЦни (низькСЦ показники) опосередкованого запам'ятовування та порушення логСЦки умовисновкСЦв. ПСЦктограма виявилася ефективним методом для оцСЦнки мислення хворих шизофренСЦСФю, зокрема для ранньоСЧ дСЦагностики розладу мислення. Процес складання пСЦктограми являСФ собою цСЦлСЦсний акт, у якому як би злитСЦ мнестичнСЦ, емоцСЦйнСЦ СЦ змСЦстовнСЦ компоненти розумового акта. ПроведенСЦ дослСЦдження свСЦдчать про те, що неадекватнСЦсть розумових процесСЦв при неврастенСЦСЧ обумовлена не тСЦльки неадекватнСЦстю самого об'СФкта вибору, а обов'язково сполучиться з порушенням процесу вибору об'СФкта для запам'ятовування.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОРЗ ЛРЖТЕРАТУРИ


  1. Абрамова Г.С. Практическая психология. - М., 1997. - 368 с.
  2. Беккер Г. X. Социально-психологическое исследование групповой психотерапии при неврозах.тАФ Журн. невропатол. и психиатр. - 1981, № 11, с. 1708тАФ 1710.
  3. Беспалов Б. И. Действие. Психологические механизмы визуального мышления. - М., 1984.
  4. Блейхер В. М. Клиническая патопсихология. - Т.: Медицина, 1976. - 326 с.
  5. Блейхер В. М., Завилянская Л. И. О некоторых особенностях психотерапии в системе реабилитации больных с неврозоподобными состояниями. тАФ В кн.: Восстановительная терапия и реабилитация больных нервными и психическими заболеваниями. - Л.: Медицина, 1982, с. 256тАФ259.
  6. Буль П. И. Основы психотерапии. тАФ Л.: Медицина, 1974. тАФ310 с.
  7. Варшавский К. М. Гипносуггестивная терапия (лечение внушением в гипнозе). тАФ Л.: Медицина, 1973. тАФ 192 с.
  8. Вельвовский И. 3. Принципиальные основания к внедрению психотерапии в комплекс санаторно-курортной медицины. тАФ В кн.: Психотерапия в курортологии. Киев: Здоров'я, 1966, с. 15тАФ24.
  9. Виш И. М. Практическая психотерапия. тАФ Воронеж, 1969. тАФ 288 с.
  10. Вольперт И. Е. Психотерапия. тАФ Л.: Медицина, 1972. тАФ 232 с.
  11. Выготский Л. С. Мышление и речь // Собр. соч.: В 6 т. тАФ М.: Педагогика, 1982. - Т.2.
  12. Гельдер М. и др. Оксфордское руководство по психотерапии. В 2-х томах. - К., 1999.
  13. Губачев Ю. М., Стабровский Е. М. Клинико-физиологические основы психосоматических соотношений. тАФ Л.: Медицина, 1981. тАФ 216 с.
  14. Гузиков Б. М., Зобнев В. М., Мейроян А. А., Рыбакова Т. Г. Групповая и семейная психотерапия при алкоголизме: методические рекомендации. тАФ М.: МЗ СССР, 1980. тАФ30 с.
  15. Давиденков С. Н. Неврозы.тАФ Л.: Медгиз, 1963. тАФ 271 с.
  16. Зейгарник Б.В. Патопсихология. - М.: Изд. центр "Академия», 2005. - 208 с.
  17. Иванов Н. В. Психотерапия в условиях психоневрологического диспансера. тАФ М., 1959. тАФ64 с.
  18. Кайдановская Е. В., Кумкова Е. И., Мурзенко В. А. и др. Клинико-психологические исследования групповой психотерапии при нервно-психических заболеваниях. тАФ Л., 1979, с. 84тАФ89.
  19. Калмыкова З. И. Продуктивное мышление как основа обучаемости. - М., 1988.
  20. Карвасарский Б. Д. Медицинская психология. - Л.: Медицина, 1982. - 272 с.
  21. Карвасарский Б. Д., Губачев Ю. М. Психотерапия при психосоматичните заболевания. тАФ В кн.: Психосоматичната зависимост. София: Медицина и физкултура, 1981, с. 166тАФ180.
  22. Карвасарский Б.Д. Психотерапия. - М.: Медицина, 1985. - 304 с.
  23. Клинические и организационные основы реабилитации психически больных. /Под ред. М. М. Кабанова, К. Вайзе. тАФ М.: Медицина, 1980. тАФ 400 с.
  24. Коломинский Я.Л., Панько ЕА. Диагностика и коррекция психического развития дошкольника.тАФ Минск: УнСЦверсСЦтзцкае, 1997. тАФ 234 с.
  25. Кондратенко В.Т., Донской Д.И. Общая психотерапия. - Минск, 1997 - 464 с.
  26. Лакосина Н. Д., Ушаков Г. К. Медицинская психология. 2-е изд. тАФ М.: Медицина, 1984. тАФ272 с.
  27. Лебединский М. С. Очерки психотерапии. 2-е изд. тАФ М.: Медицина, 1971.тАФ 412 с.
  28. Лэндрет ГЛ. Игровая терапия: искусство отношений. тАФ М.: Международная академия, 1994. тАФ366с.
  29. Максименко С. Д. Основи генетичноСЧ психологСЦСЧ: Навч. посСЦбник. - К.: НПЦ "Перспектива", 1998.
  30. Машбиц Е.И., Бабенко Л.П., Верник Л.В. Основы компьютерной грамотности / Под ред. А.А.Стогния и др. - К.: Выща шк., 1988. - 215 с.
  31. Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология. Практическое руководство. - М.: МЕДпресс, 1999. - 592 с.
  32. Менделевич В.Д., Авдеев Д.А., Киселев С.В. Психотерапия "здравым смыслом». - Чебоксары, 1992. - 76 с.
  33. Моляко В.А. Психология конструкторской деятельности. - М.: Машиностроение, 1983. - 134 с.
  34. Мурзенко В. А. Групповая психотерапия при неврозах. тАФ В кн.: Групповая психотерапия при неврозах и психозах. - Л., 1975, с. 77тАФ83.
  35. Мягер В. К. Актуальные проблемы психогигиены и психопрофилактики. тАФ В кн.: Психогигиена и психопрофилактика. - Л., 1983, с. 5тАФ8.
  36. Мясищев В. Н. Личность и неврозы. тАФ Л.: Изд-во ЛГУ, 1960. тАФ 426 с.
  37. Панков Д. В. Рациональная психотерапия. тАФ В кн.: Руководство по психотерапии. Ташкент: Медицина, 1979, с. 192тАФ205.
  38. Панов А.. Г., Беляев Г. С, Лобзин В. С, Копылова И. А. Теория и практика аутогенной тренировки. тАФ Л.: Медицина, 1980. тАФ 272 с.
  39. Пезешкиан Н. Психотерапия повседневной жизни. - М., 1995. - 336 с.
  40. Петухов В. В. Психология мышления: Учеб.-метод. пособие. -М., 1987.
  41. Психодиагностика: Учеб. пособие / Под ред. Гуревича К.М., Борисовой Е.М. - М.: МСПИ, 2001. - 368 с.
  42. ПсихологСЦя / За ред. Г. С. Костюка. - К.: Рад. школа, 1968.
  43. ПсихологСЦя: ПСЦдручник / За ред. ТрофСЦмова Ю.Л. - К.: ЛибСЦдь, 1999. - 511 с.
  44. Психотерапия. /Под ред. В. М. Банщикова. М., 1967. тАФ 135 с.
  45. Райковська Г.О. Розвиток технСЦчного мислення студентСЦв у процесСЦ вивчення креслення: Дис. канд. пед. наук. 13.00.02 / НацСЦональний педагогСЦчний унСЦверситет СЦм. М.П.Драгоманова. - К., 2002. - 219 с.
  46. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога. - М.: "адос, 1996. - 529 с.
  47. Уолен С., Уэсслер Р. Рационально-эмотивная психотерапия. - М., 1997. - 257 с.
  48. Самойлов А. Е. Теоретические проблемы логико-психологического анализа мышления. - Запорожье, 1997.
  49. Слободяник А.П. Психотерапия, внушение, гипноз. - К.: Здоровья, 1982. - 376 с.
  50. Смульсон М. Л. ПсихологСЦя розвитку СЦнтелекту. - К.: Знання, 2001.
  51. Тихомиров О. К. Психология мышления. - М., 1984. - 238 с.
  52. Холодная М. А. Интегральные структуры понятийного мышления. - Томск: Изд-во Томск, ун-та, 1983.
  53. Чистякова М.И. Психогимнастика. тАФ М.: Просвещение, 1990. тАФ 127 с.
  54. Шевченко Ю. С. Психокоррекция: теория и практика. - М., 1995. - 224 с.
  55. Эйдемимер Э.Г., Юстицкий В.В. Семейная психотерапия. - Л., 1990. - 192 с.
  56. Юнг К. Психологические типы. - М., 1995. - 616 с.


ДОДАТКИ


Додаток А


Стимульний матерСЦал до методу пСЦктограм

Веселе свято Важка робота Смачна вечеря

Розвиток Розлука Багатство

Багатство СумнСЦв СправедливСЦсть

Отрутне питання СмСЦливий вчинок Теплий вечСЦр

Глуха бабуся СлСЦпСЦй хлопчик ДСЦвчинцСЦ холодно

Сум Хвороба Щастя

Дружба ВСЦйна Розум

Беззубий дСЦд Темна нСЦч Голодна людина

Сердита вчителька Хлопчик боягуз Хвора жСЦнка

НадСЦя Страх Розпач

Любов ЗаздрСЦсть Жаль

Думка "ада Чекання


Додаток Б


РЖнструкцСЦя: "Вам пред'явленСЦ 7 числових рядСЦв. Ви повиннСЦ знайти закономСЦрнСЦсть побудови кожного ряду СЦ уписати вСЦдсутнСЦ числа. Час виконання роботи - 5 хв".

ЧисловСЦ ряди

1) 24 21 19 18 15 13 - - 7

2) 1 4 9 16 - - 49 64 81 100

3) 16 17 15 18 14 19 - -

4) 1 3 6 8 16 18 - - 76 78

5) 7 16 19; 5 21 16; 9 - 4

6)2 4 8 10 20 22 - - 92 94

7)24 22 19 15 - -

КЛЮЧ

1) 12 9; 2) 25 36; 3) 13 20; 4) 36 38; 5) 13; 6) 44 4б;7) 10 4

ОцСЦнка проводиться за кСЦлькСЦстю правильно написаних чисел. Норма дорослоСЧ людини - 3 СЦ вище.


Додаток В


Стимульний матерСЦал до методики "КСЦлькСЦснСЦ вСЦдносини"


1. А бСЦльше Б в 9 разСЦв

Б менше В у 4 рази

В А

10. А менше Ю в 2 рази

Е бСЦльше В в 3 рази

А В

2. А менше Б в 10 разСЦв

Б бСЦльше В в 6 разСЦв

А В

11. А менше Б в 3 рази

Б бСЦльше В в 4 рази

В А

3. А бСЦльше Б в 3 рази

Б менше В у 6 разСЦв

В А

12. А бСЦльше Б в 2 рази

Б менше В у 5 разСЦв

А Б

4. А бСЦльше Б в 4рази

Б менше В в 3 рази

В А

13. А менше Б в 5 разСЦв

Б бСЦльше В в 6 разСЦв

В А

5. А менше Б в 3 рази

Б бСЦльше В у 7 разСЦв

А В

14. А менше Б в 5 разСЦв

Б бСЦльше В в 2 рази

А В

6. А бСЦльше Б в 9 разСЦв

Б менше В в 12 разСЦв

В А

15. А бСЦльше Б в 4 рази

Е бСЦльше В в 6 разСЦв

В А

7. А бСЦльше Б в 6 разСЦв

Б бСЦльше В в 7 разСЦв

А В

16. А менше Б в 3 рази

Б бСЦльше В в 3 рази

А В

8. А менше Б в 3 рази

Б бСЦльше В в 5 разСЦв

В А

17. А бСЦльше Б в 4 рази

В менше В в 7 разСЦв

В А

9. А менше Б в 10 разСЦв

Б бСЦльше В в 5 разСЦв

В А

18. А бСЦльше В в 3 рази

Б менше В в 5 разСЦв

А В


КЛЮЧ

1. В<А 7. А<В 13. В<А

2. А<В 8. В<А 14. А<В

3. В>А 9. В>А 15. В<А

4. В<А 10. A>D 16. A<B

5. А>В 11. В<А 17. В>А

6. В>А 12. А<В 18. А>В

РЖнструкцСЦя: "Вам запропонованСЦ 18 логСЦчних задач; кожна з яких маСФ двСЦ посилки. Час рСЦшення задач - 5 хв." ОцСЦнка проводиться за кСЦлькСЦстю правильних вСЦдповСЦдей. Норма дорослоСЧ людини - 10 СЦ бСЦльш.

Страницы: Назад 1 Вперед