МСЦiе СЦ роль сСЦмтАШСЧ у вихованнСЦ дитини

дипломная работа: Педагогика

Документы: [1]   Word-136235.doc Страницы: Назад 1 Вперед

МСЦнСЦстерство освСЦти СЦ науки УкраСЧни

ПедагогСЦчний коледж

ЛьвСЦвського нацСЦонального унСЦверситету СЦменСЦ РЖвана Франка








ВИПУСКНА РОБОТА

СЦз педагогСЦки

на тему:

ВлМСЦiе СЦ роль сСЦмтАШСЧ у вихованнСЦ дитини»




Виконала:

студентка групи ШКВ-43

спецСЦальностСЦ "Початкове навчання»

Куровець Оксана ВасилСЦвна

КерСЦвник роботи:

викладач педагогСЦки

Михайлинин Рома РоманСЦвна




ЛьвСЦв 2010

ЗМРЖСТ


Вступ

РоздСЦл 1. Тепло отчого дому

1.1 ПедагогСЦчна культура батькСЦв - запорука успСЦшного виховання дСЦтей та молодСЦ

1.2 СвСЦтом править рука, що гайдаСФ колиску

1.3 ССЦмейний обовтАШязок.

1.4 ДСЦти - радСЦсть життя

РоздСЦл 2. ЗаповСЦдСЦ традицСЦйноСЧ сСЦмейноСЧ педагогСЦки

2.1 "Материнська школа» Яна Амоса Каменського та СЧСЧ значення для сучасноСЧ сСЦмтАШСЧ

2.2 "Думки про виховання» Джона Локка

2.3 ПедагогСЦчнСЦ СЦдеСЧ Жан-Жака Руссо з проблем сСЦмейного виховання

2.4 ПедагогСЦчна спадщина Йоганна-ГенрСЦха ПесталоццСЦ та його заповСЦдСЦ сСЦмейного виховання

2.5 "Народна педагогСЦкатАж» Олександра Духновича - один з основоположних творСЦв украСЧнськоСЧ сСЦмейноСЧ педагогСЦки

2.6 Погляди Костянтина Ушинського на змСЦст СЦ методику виховання й навчання дСЦтей у сСЦмтАШСЧ та школСЦ

2.7 НацСЦонально-родинна педагогСЦка Михайла Драгоманова

ВСТУП


ССЦм'я тАФ могутнСЦй соцСЦальний феномен, який найтСЦснСЦше об'СФднуСФ людей на основСЦ шлюбних СЦ кревних взаСФмозв'язкСЦв. ВСЦдомий педагог, академСЦк АПН УкраСЧни Мирослав Гнатович Стельмахович, який уперше в СЦсторико-педагогСЦчнСЦй науцСЦ дослСЦдив нацСЦональну систему сСЦмейного виховання в УкраСЧнСЦ, дав таке визначення сСЦм'СЧ:

тАв ССЦм'я тАФ це життСФдайний осередок, що приводить на свСЦт Божий, плекаСФ найвищу цСЦннСЦсть людства тАФ дСЦтей, цвСЦт нацСЦСЧ, майбутнСФ народу, завдяки яким кожен батько СЦ мати мають реальну можливСЦсть повторити та продовжити себе у своСЧх потомках.

тАв ССЦм'я тАФ святиня людського духу, благородних емоцСЦйних переживань тАФ кохання, любовСЦ, вСЦрностСЦ, пСЦклування, щоденного живого спСЦлкування, поваги, спСЦвпереживання, синСЦвськоСЧ й дочСЦрньоСЧ вдячностСЦ, родинноСЧ солСЦдарностСЦ, теплоти людських сердець. Тож до кСЦнця свого життя кожна людина береже свСЦтлу задушевну згадку про сСЦм'ю, рСЦдну батькСЦвсько-материнську свСЦтлицю.

тАв ССЦм'я тАФ невсипуща хранителька моральних чеснот, нацСЦональних звичаСЧв СЦ традицСЦй, пам'ятСЦ предкСЦв, невтомна плекальниця родоводу, совСЦстСЦ та честСЦ минулих, сучасних СЦ прийдешнСЦх поколСЦнь. Таким чином, високоорганСЦзована, нацСЦональне свСЦдома украСЧнська сСЦм'я тАФ це духовний храм УкраСЧни-матерСЦ. Тому й виховний вплив родини на формування й етнСЦзацСЦю особистостСЦ, на щоденне наше буття переоцСЦнити неможливо. Хто нам дав повний душевний спокСЦй СЦ соцСЦальну захищенСЦсть вСЦд рСЦзних життСФвих бСЦд, прикрощСЦв, як не сСЦм'я? ХСЦба ми часто-густо не дивимося на свСЦт очима тСЦСФСЧ сСЦм'СЧ, з якоСЧ ми вийшли? Життя у колСЦ родини, серед рСЦдних СЦ близьких людей даСФ нам натхнення для щоденноСЧ творчоСЧ працСЦ.

тАв ССЦм'я тАФ найбСЦльша вихователька пСЦдростаючих поколСЦнь за всСЦх часСЦв й у всСЦх народСЦв, невтомна плекальниця високоСЧ духовностСЦ та гуманСЦзму, нацСЦонального духу, характеру, свСЦдомостСЦ, психологСЦСЧ СЦ патрСЦотизму. Справжня сСЦм'я СФ совСЦстю, честю та доблестю, нацСЦональною гордСЦстю кожного народу, нацСЦСЧ, надбанням педагогСЦчноСЧ культури людства.

Понад п'ятдесят рокСЦв педагогСЦка й педагогСЦчна дСЦяльнСЦсть СФ сенсом мого життя. Працюючи вчителем СЦ директором школи, завСЦдувачем районного та обласного вСЦддСЦлСЦв освСЦти, доцентом СЦ професором вищих навчальним закладСЦв та закладСЦв пСЦслядипломноСЧ педагогСЦчноСЧ освСЦти, головним науковим спСЦвробСЦтником, менСЦ досить часто доводилося стикатися з фактами, коли вчителСЦ й керСЦвники навчальних закладСЦв виявляли педагогСЦчну безграмотнСЦсть, оскСЦльки не були обСЦзнанСЦ з найважливСЦшими положеннями педагогСЦчних творСЦв Я.А. Коменського, Ж.-Ж. Руссо, Й.-Г. ПесталоццСЦ, О. Духновича, К. Ушинського, не знали СЦсторСЦСЧ украСЧнськоСЧ педагогСЦки, навСЦть не читали "ПедагогСЦчноСЧ поеми» А. Макаренка чи "Серце вСЦддаю дСЦтям» В. Сухомлинського. ЗдСЦйснюючи програми педагогСЦчного всеобучу батькСЦв та виступаючи з лекцСЦями чи порадами, чимало керСЦвникСЦв навчальних закладСЦв, учителСЦв СЦ викладачСЦв винаходять "асний "велосипед», бо нСЦ в студентськСЦ роки, нСЦ пСЦсля закСЦнчення вищого навчального закладу не тримали в руках СЦ не читали "МатеринськоСЧ школи» СЦ навСЦть "ВеликоСЧ дидактики» Я.А. Коменського, "ЕмСЦль, або Про виховання» Ж.-Ж. Руссо СЦ послуговуються лише окремими крилатими висловами великих педагогСЦв.

Щоб заповнити цю прогалину, допомогти педагогам СЦ керСЦвникам навчальних закладСЦв, що вСЦдроджують педагогСЦчний всеобуч батькСЦв, у першому роздСЦлСЦ подано стислий огляд заповСЦдей класичноСЧ сСЦмейноСЧ педагогСЦки. Це азбучнСЦ СЦстини, без знання яких не можна готувати майбутнСЦх учителСЦв та будувати систему сСЦмейного СЦ шкСЦльного виховання.

Усе найкраще, що СФ на землСЦ, йде вСЦд сСЦм'СЧ. Виховний феномен сСЦм'СЧ, як СЦ саму сСЦм'ю, нСЦчим замСЦнити не можна, а тим бСЦльше поширеною сьогоднСЦ "дружбою СЦ любов'ю» без будь-яких зобов'язань одного перед одним. ССЦм'я даСФ дитинСЦ життя СЦ продовжуСФ рСЦд людський. До цього мають себе готувати кожний юнак СЦ кожна дСЦвчина. ДСЦти тАФ майбутнСФ роду й народу, найбСЦльший скарб. ВСЦдсутнСЦсть дСЦтей тАФ велике нещастя для подружжя.

Найкраща батькСЦвська спадщина тАФ це добре вихованСЦ дСЦти. В основу украСЧнськоСЧ сСЦмейноСЧ педагогСЦки закладено прагнення зробити дСЦтей щасливими. Про це маСФ пам'ятати кожний, кого називають батьком, матСЦр'ю, учителем, вихователем. Виховання дСЦтей у- не лише особиста справа батькСЦв, а й СЧхнСЦй громадянський обов'язок.

ОбтАШСФктом дослСЦдження СФ мСЦiе СЦ роль сСЦмтАШСЧ у вихованнСЦ дитини.

Предметом дослСЦдження СФ методи СЦ прийоми виховання дитини в сСЦмтАШСЧ.

Метою дослСЦдження СФ видСЦлення методСЦв СЦ прийомСЦв виховання дитини в сСЦмтАШСЧ та перевСЦрка СЧх ефективностСЦ.

Практичне значення дослСЦдження полягаСФ у видСЦленнСЦ мСЦiя СЦ ролСЦ сСЦмтАШСЧ у вихованнСЦ дитини.

РОЗДРЖЛ 1. ТЕПЛО ОТЧОГО ДОМУ


1.1 ПедагогСЦчна культура батькСЦв - запорука успСЦшного виховання дСЦтей та молодСЦ


Ще до народження дитя вСЦдчуваСФ свСЦй зв'язок з мамою. РЖ не тСЦльки фСЦзичний, а й психСЦчний, соцСЦальний. Не позбавлена дитина й вСЦдчуття присутностСЦ тата. ВСЦн лагСЦдною рукою доторкаСФться до лона мами тАФ своСФСЧ дружини, розмовляСФ з нею, психологСЦчно позитивно впливаСФ на стан дружини й своСФСЧ майбутньоСЧ дитини. Тому природно, що дитина хоче надовго зберегти свою близькСЦсть з мамою й татом. Слушною СФ думка дитячих лСЦкарСЦв, що для кожноСЧ дитини з усСЦх вСЦтамСЦнСЦв найважливСЦшими СФ "М" СЦ "Т" ("Мама" СЦ "Тато").

ЯкСЦ СФ батьки? НеоднаковСЦ. Тому дСЦтям живеться по-рСЦзному. Та все ж несхожСЦ батьки мають певнСЦ подСЦбнСЦ параметри ставлення до дСЦтей.

Психологи й педагоги видСЦляють варСЦанти батькСЦв, що характеризуються рСЦзними стилями стосункСЦв з дСЦтьми1. Звернемо увагу на окремСЦ типи поведСЦнки мам:

1. СпокСЦйна, урСЦвноважена мама. Це найбСЦльш оптимальний варСЦант. ВСЦн може слугувати своСФрСЦдним еталоном материнства. Така мама зосереджуСФ свою увагу на дитинСЦ, завжди все знаСФ про своСФ дитя, готова прийти йому на допомогу. У такоСЧ матерСЦ дитина вСЦдчуваСФ психологСЦчний СЦ соцСЦальний комфорт, що якнайкраще впливаСФ на СЧСЧ всебСЦчний розвиток.

2. Турботлива мама. Вона протилежна у своСЧх дСЦях спокСЦйнСЦй, урСЦвноваженСЦй мамСЦ, СЧй постСЦйно здаСФться, що з дитиною можуть трапитися якСЦсь негаразди, що здоров'я СЧСЧ малюка пСЦд загрозою. На цьому концентруСФться увага всСЦСФСЧ сСЦм'СЧ, яка перебуваСФ у станСЦ постСЦйних хвилювань за дитину, хоча цСЦ хвилювання й безпСЦдставнСЦ.

3. Тужлива мама. За своСФю поведСЦнкою вона дещо подСЦбна до турботливоСЧ мами. ОбидвСЦ вони напруженСЦ, чимось незадоволенСЦ. Але тужлива мама турбуСФться не стСЦльки про майбутнСФ дитини, скСЦльки про своСФ майбутнСФ. Вона бачить у малюковСЦ певний тягар, мороку, що стають перепоною на шляху досягнення якихось кар'СФрних успСЦхСЦв, свободи у своСЧх дСЦях.

4. Упевнена, "адна мама. Вона твердо знаСФ, що СЧй треба вСЦд дитини, в яких рамках вона маСФ розвиватися й дСЦяти. Тому така мама постСЦйно тримаСФ дитину в наперед заданих параметрах, нСЦколи не дозволить своСФму синовСЦ чи дочцСЦ виявляти "аснСЦ СЦнтереси. У такому разСЦ незаперечне дСЦСФ авторитарний стиль спСЦлкування, подавления волСЦ особистостСЦ дитини. А це нерСЦдко призводить до конфлСЦктСЦв, коли дитина вже у зрСЦлому вСЦцСЦ намагаСФться зламати цю авторитарну клСЦтку, виявити своСФ "Я".

ЗрозумСЦло, що названСЦ типи матерСЦв тАФ лише певна умовнСЦсть. Хоча нею не варто нехтувати. Але яка ж мама потрСЦбна дитинСЦ? Без будь-яких застережень тАФ СЦдеальна. Дитина щодня чекаСФ вСЦд своСФСЧ мами життСФдайного духовного вСЦтамСЦну "М". Мама маСФ бути доброю, нСЦжною, турботливою, справедливою, розумною, стриманою, дбайливою, чуйною, люблячою, упевненою, передбачливою. Словом, найкращою. РЖ дитя для мами маСФ бути вродливим, нСЦжним, красивим, а головне тАФ любимим. Ще на стадСЦСЧ зачаття дитина для мами й тата маСФ бути очСЦкуваною й любимою. Любимою на все життя.

А якСЦ ж тaтa? Як СЦ мами тАФ рСЦзнСЦ. На перший погляд нСЦби й немаСФ особливих вСЦдмСЦнностей батькСЦв вСЦд матерСЦв. Однак з психологСЦчного погляду у вСЦдмСЦнностях тата вСЦд мами маСФ проглядатися чоловСЦчий вСЦдтСЦнок. ВидСЦляють рСЦзнСЦ варСЦанти типСЦв батькСЦв, якСЦ так чи СЦнакше впливають на розвиток дитини.

1."Taтo-мама". Для нього характерна материнська турботливСЦсть. ВСЦн усСЦ функцСЦСЧ мами бере на себе. Якщо все ладиться, то такий тато виявляСФ турботу, нСЦжнСЦсть, доброту. Коли ж не вдаСФться домогтися злагоди в спСЦлкуваннСЦ з дитиною, батько виявляСФ роздратованСЦсть, нестриманСЦсть, запальнСЦсть. Тому дитина весь час перебуваСФ пСЦд своСФрСЦдним пресом мСЦнливого настрою батька.

2. "Мама-тато". НагадуСФ особливостСЦ дСЦй попереднього типу, СФ певним його рСЦзновидом. Головна турбота в "мами-тата" тАФ якомога краще догодити дитинСЦ. А це призводить до того, що дитина сидить у нього не лише на шиСЧ, а й на головСЦ. Такий "мама-тато" несе весь тягар вСЦдповСЦдальностСЦ на собСЦ СЦ намагаСФться поводитися з дитиною надто обережно, СЧй усе дозволено, немаСФ нСЦяких заборон, бере гору тенденцСЦя всепрощення. ПодСЦбна м'якСЦсть часто стаСФ шкСЦдливою у вихованнСЦ дитини. Не варто забувати народну мудрСЦсть: "Якщо хочете виховати в особСЦ дитини домашнього деспота, дозвольте СЧй робити все, чого вона забажаСФ".

3."Карабас-Варабас". Тато-опудало, страховище, якого в сСЦм'СЧ всСЦ мають боятися. ЗмСЦй, жорстокий, схильний тримати дСЦтей у мСЦцних руках. Побоювання батька змушуСФ членСЦв родини, й передусСЦм дСЦтей, постСЦйно перебувати в напруженому станСЦ, очСЦкувати на покарання. У такСЦй родинСЦ дСЦти перебувають у своСФрСЦднСЦй психологСЦчнСЦй клСЦтцСЦ. А це може призвести до прояву в дитини ненавистСЦ до батька, своСФрСЦдного вибуху-протесту, продукти якого можуть обпалити й самого Карабаса, породити родинну трагедСЦю. У результатСЦ таких дСЦй тата дСЦти нерСЦдко вириваються з клСЦтки й залишають родинне гнСЦздо, бо воно для них виявилося колючим, жорстоким СЦ непривСЦтним.

Близький до типу тата "Карабаса-Барабаса" СФ тато "МСЦцний горСЦшок". ВСЦн виявляСФ жорстокСЦсть, необТСрунтований авторитаризм, нСЦколи не схильний до будь-якого компромСЦсу. Його принцип тАФ непорушнСЦсть у своСЧх намСЦрах СЦ дСЦях.

4.Стрибунець-бабка. Це тип тата, який живе в родинСЦ, але не вСЦдчуваСФ себе поки що батьком. Для нього дитина СФ лише гостем, про якого маСФ турбуватися тСЦльки мама. ДитинСЦ вСЦн може подарувати якусь частину часу, СЦграшку. Його життя маСФ бути позбавлене будь-яких турбот, як це було до появи дитини. Адже для нього СЦдеал життя тАФ залишатися вСЦльним, без дСЦтей СЦ зайвих клопотСЦв. Такому "стрибунцю" неприСФмнСЦ проблеми дитини, будь-яке спСЦлкування з нею. З часом такий тип тата перетворюСФться на особу, яка перебуваСФ в сСЦм'СЧ у статусСЦ квартиранта. А дитинСЦ потрСЦбен тато щодня, постСЦйно, а не в ролСЦ випадкового гостя. Згодом такий тато або сам полишаСФ родину, або родина психологСЦчно витСЦсняСФ його.

5. "Добрий молодець". "Хлопець-друзяка". Цей тато виявляСФ себе не просто татом для своСФСЧ дитини, а схильний грати роль брата, товариша. ВСЦн здатний до спСЦлкування СЦз сусСЦдами, знайомими, спСЦвробСЦтниками, але йому бракуСФ часу на систематичне спСЦлкування з дитиною. Таке ставлення чоловСЦка до своСФСЧ дитини дратуСФ дружину, й вона нерСЦдко ремствуСФ. Дитина живе в атмосферСЦ сСЦмейних конфлСЦктСЦв, залишаСФться в СЦзоляцСЦСЧ, вСЦдчуваСФ психологСЦчний дискомфорт. Часто такий тато втягуСФ дитину в конфлСЦкт, а ще частСЦше тАФ залишаСФ родину.

6. "НСЦ риба, нСЦ м'ясо". "ПСЦд каблуком". Представник цього типу не вирСЦзняСФться як тато. СкорСЦше це манекен. ВСЦн не маСФ "асного голосу в родинСЦ, може лише пСЦдспСЦвувати в цьому сСЦмейному хорСЦ, де диригуСФ й виконуСФ сольнСЦ партСЦСЧ його дружина. Такий матрСЦархат, у гСЦршому розумСЦннСЦ цього слова, створюСФ несприятливий соцСЦальний клСЦмат у сСЦм'СЧ. Ще гСЦрше, коли мама перетягуСФ на свСЦй бСЦк дитину й вони дуетом виконують партСЦю. Тато боСЧться залучити дитину до отримання авторитаризму мами, аби не зСЦпсувати стосунки з дружиною. ДитинСЦ в такСЦй ситуацСЦСЧ доводиться тяжко.

То який же тато потрСЦбен дитинСЦ? ПередусСЦм тАФ найкращий: добрий, справедливий, розумний, сильний, хоробрий, працьовитий, турботливий. А головне тАФ любимий, авторитетний.

Ми зупинилися лише на деяких типах матерСЦ й батька. Кожен маСФ певним чином зСЦставляти себе з означеними вище типами й робити тСЦ чи тСЦ висновки на користь своСЧх дСЦтей.

ОскСЦльки виховання тАФ головна сфера дСЦяльностСЦ старших поколСЦнь, то до батькСЦв обставини життя ставлять вагомСЦ соцСЦально-психологСЦчнСЦ й педагогСЦчнСЦ вимоги. Наведемо деякСЦ з них:

тАв почуття високоСЧ вСЦдповСЦдальностСЦ перед собою й людьми за виховання дСЦтей в СЦм'я майбутнього;

тАв фСЦзичне здоров'я батькСЦв, що маСФ забезпечити народження здорового потомства й створити належнСЦ умови для розвитку й виховання дСЦтей;

тАв генетична грамотнСЦсть;

тАв достатня психолого-педагогСЦчна культура;

тАв любов до дСЦтей;

тАв володСЦння справжнСЦм авторитетом;

тАв знання досвСЦду народноСЧ педагогСЦки у вихованнСЦ дСЦтей;

тАв створення в сСЦм'СЧ умов для всебСЦчного гармонСЦйного розвитку особистостСЦ;

тАв здатнСЦсть формувати в сСЦм'СЧ культ МатерСЦ й Батька;

тАв добре розвиненСЦ почуття материнства й батькСЦвства.

НайважливСЦшою якСЦстю батькСЦв, зокрема матерСЦ, СФ розвинене почуття материнства. Без цСЦСФСЧ якостСЦ не вСЦдбудеться справжня сСЦм'я, не сформуСФться соцСЦально-психологСЦчне багатство дитини.

СуттСФву роль у виховнСЦй роботСЦ батькСЦв вСЦдСЦграСФ батькСЦвський авторитет, який, за висловом A.C. Макаренка, мСЦстить у собСЦ "все батькСЦвське СЦ материнське життя тАФ роботу, думку, звички, почуття, прагнення"1.

Авторитет (вСЦд лат. autoritas тАФ "ада, вплив) тАФ це вСЦдмСЦннСЦ особливостСЦ окремоСЧ особи, групи чи органСЦзацСЦСЧ, завдяки яким вони заслуговують на довСЦру й можуть здСЦйснювати вплив на погляди й поведСЦнку СЦнших людей у будь-якСЦй галузСЦ життя.

БатькСЦвський авторитет вСЦдСЦграСФ особливо велику роль у сСЦмейному вихованнСЦ. Адже дСЦти ще не мають достатнього соцСЦального досвСЦду. ВСЦдбуваСФться активний процес соцСЦального успадкування. Тому прояви авторитету батька та матерСЦ можуть позитивно чи негативно впливати на збагачення дСЦтей СЧхнСЦм соцСЦальним досвСЦдом. ВидСЦляють два види авторитету: СЦстинний (справжнСЦй) СЦ фальшивий. РЖстинний авторитет мСЦстить усю гаму красивого повноцСЦнного життя батькСЦв. ВСЦн об'СФднуСФ певнСЦ особливостСЦ СЧх поведСЦнки.

Авторитет любовСЦ до дСЦтей, здатнСЦсть творити духовне тепло, радСЦсть. "Праця любовСЦ, тАФ писав В.О. Сухомлинський, тАФ це СЦ СФ свСЦдоме прагнення до того, щоб у дСЦтях утвердити самого себе, продовжити свою внутрСЦшню духовну красу. Якщо ви по-справжньому любите своСЧх дСЦтей, якщо вСЦдданСЦ й вСЦрнСЦ СЧм, ваша любов до дружини з роками не тСЦльки не слабшаСФ, але стаСФ глибшою СЦ СФдиною. Любов тАФ нСЦжне, тендСЦтне, вередливе дитя мужностСЦ. Продовжувати себе в своСЧх дСЦтях тАФ це означаСФ бути мужнСЦм у любовСЦ".

Авторитет знання передбачаСФ обСЦзнанСЦсть батькСЦв з особливостями фСЦзичного й соцСЦально-психСЦчного розвитку дитини, СЧСЧ повсякденними успСЦхами й труднощами в навчаннСЦ, знання СЦнтересСЦв та уподобань, кола друзСЦв, товаришСЦв.

Авторитет допомоги маСФ виявлятися не в поспСЦшному виконаннСЦ за дитину СЧСЧ обов'язкСЦв у сферСЦ працСЦ, навчання, а в методичнСЦй допомозСЦ: як доцСЦльнСЦше виконати те чи те завдання, у створеннСЦ сприятливих ситуацСЦй для подолання труднощСЦв. Адже в самостСЦйнСЦй наполегливСЦй дСЦяльностСЦ вСЦдбуваСФться активний розвиток особистостСЦ. Виконання за дитину СЧСЧ обов'язкСЦв ослаблюСФ, збСЦднюСФ особистСЦсть.

Авторитет вимогливостСЦ передбачаСФ достатнСЦй СЦ об'СФктивний контроль матерСЦ СЦ батька за ретельним виконанням дочкою чи сином своСЧх обов'язкСЦв, доручень у всСЦх сферах дСЦяльностСЦ. Якщо це робиться систематично, у дитини поступово формуються звички вСЦдповСЦдальностСЦ за виконання обов'язкСЦв СЦ доручень.

Авторитет правди ТСрунтуСФться на загальнолюдськСЦй моральнСЦй нормСЦ "Не бреши". Лише правда у взаСФминах батька з матСЦр'ю, з дСЦтьми, СЦншими членами родини найвище цСЦнуСФться дСЦтьми. БрехнСЦ приховати не можна. Рано чи пСЦзно брехня стаСФ видимою, приносить дитинСЦ страждання й розчарування в тих, хто виявився автором неправди.

Авторитет поваги ТСрунтуСФться на гуманСЦстичнСЦй сутностСЦ виховання. Маленька дитина тАФ це не лише бСЦологСЦчна СЦстота, а й Людина, ОсобистСЦсть. Вона перебуваСФ на шляху активного розвитку, вступаСФ у взаСФмини з СЦншими людьми, припускаСФться помилок, у неСЧ ще мало соцСЦального досвСЦду, знань.

Поряд з проявами справжнього авторитету в поведСЦнцСЦ батькСЦв нерСЦдко зустрСЦчаються прояви, за словами A.C. Макаренка, так званого фальшивого авторитету. Батьки повиннСЦ знати рСЦзнСЦ види фальшивого авторитету, аби унеможливити СЧх або подолати цСЦ прояви в собСЦ.

A.C. Макаренко вказував на такСЦ види фальшивого авторитету.

Авторитет придушення тАФ це найгСЦрший вид авторитету. НайчастСЦше таким авторитетом характеризуСФться батько. Якщо батько вдома завжди кричить, завжди сердитий, за кожну дрСЦбницю вибухаСФ громом, при кожнСЦй слушнСЦй чи неслушнСЦй нагодСЦ хапаСФться за палицю чи пасок, на кожне запитання вСЦдповСЦдаСФ грубСЦстю, кожну провину дитини вСЦдзначаСФ покаранням, тАФ то все це СЦ СФ авторитет придушення. Такий батько тримаСФ в страху всю сСЦм'ю, не тСЦльки дСЦтей, а й матСЦр. ВСЦн завдаСФ шкоди, знецСЦнюючи матСЦр, убачаючи в нСЦй тСЦльки служницю. Не треба доводити, наскСЦльки шкСЦдливий такий авторитет. ВСЦн нСЦчого не виховуСФ, вСЦн тСЦльки привчаСФ дСЦтей якнайдалСЦ триматися вСЦд страшного татуся, вСЦн породжуСФ дитячу брехню та людське боягузтво СЦ водночас виховуСФ в дитинСЦ жорстокСЦсть. РЖз затурканих СЦ безвольних дСЦтей виходять потСЦм або нСЦкчемнСЦ люди, або самодури, якСЦ все своСФ життя мстяться за пригноблене дитинство. Цей найдикСЦший вид авторитету буваСФ тСЦльки в некультурних батькСЦв.

Авторитет вСЦддалСЦ. РД такСЦ батьки та й матерСЦ, якСЦ серйозно переконанСЦ: щоб дСЦти слухалися, треба менше з ними розмовляти, триматися вСЦд них якнайдалСЦ, зрСЦдка тСЦльки вдавати СЦз себе начальство. Особливо полюбляли цей вид у деяких старих СЦнтелСЦгентських сСЦм'ях. Тут часто в батька був окремий кабСЦнет, з якого вСЦн появлявся коли-не-коли, немов первосвященик. ОбСЦдав вСЦн окремо, розважався теле окремо, навСЦть розпорядження щодо своСФСЧ сСЦм'СЧ передавав через матСЦр. РД й такСЦ матерСЦ: у них своСФ життя, своСЧ СЦнтереси, своСЧ думки. ДСЦти перебувають у вСЦданнСЦ бабусСЦ або навСЦть домашньоСЧ робСЦтницСЦ.

Авторитет чванства. Це особливий вид авторитету вСЦддалСЦ, але, мабуть, ще шкСЦдливСЦший. У кожного громадянина держави СФ своСЧ заслуги. Але деякСЦ люди вважають, що вони тАФ найбСЦльш заслуженСЦ, найповажнСЦшСЦ дСЦячСЦ, й показують цю важнСЦсть на кожному кроцСЦ, зокрема й своСЧм дСЦтям. Удома вони навСЦть бСЦльше бундючаться та надуваються, нСЦж на роботСЦ; вони тСЦльки те й роблять, що говорять про своСЧ достоСЧнства, з погордою ставляться до СЦнших людей. ТрапляСФться дуже часто, що враженСЦ таким виглядом батька, починають чванитись СЦ дСЦти. Перед товаришами вони теж виступають не СЦнакше, як з хвастовитим словом, на кожному кроцСЦ повторюючи: мСЦй тато тАФ начальник, мСЦй тато тАФ письменник, мСЦй тато тАФ командир, мСЦй тато тАФ знаменитСЦсть. ТрапляСФться такий авторитет СЦ в матерСЦв: яка-небудь особлива сукня, важливе знайомство, поСЧздка на курорт тАФ усе це даСФ СЧм пСЦдставу для чванства, для вСЦдокремлення вСЦд СЦнших людей СЦ вСЦд "асних дСЦтей.

Авторитет педантизму. У цьому разСЦ батьки бСЦльше звертають увагу на дСЦтей, бСЦльше працюють, але працюють як бюрократи. Вони переконанСЦ, що дСЦти повиннСЦ кожне батькСЦвське слово вислуховувати з трепетом, що СЧхнСФ слово тАФ це святиня. СвоСЧ розпорядження вони дають холодним тоном, СЦ оскСЦльки воно вже дане, то негайно маСФ стати законом. ТакСЦ батьки найбСЦльше бояться, щоб дСЦти не подумали, що тато помилився, що тато тАФ людина нетверда. Якщо такий тато сказав: "Завтра буде дощ, гуляти не можна", то хоч би завтра була й добра погода, все одно гуляти не можна. ТатовСЦ не сподобалась яка-небудь кСЦнокартина, вСЦн узагалСЦ заборонив дСЦтям ходити в кСЦно, зокрема й на хорошСЦ фСЦльми.

Тато покарав дитину, потСЦм виявилось, що дитина не така винна, як здавалося спочатку, тато нСЦзащо не скасуСФ свого покарання: "ОскСЦльки я сказав, так СЦ маСФ бути".

На кожний день вистачаСФ для такого тата дСЦла, у кожному русСЦ дитини вСЦн бачить порушення порядку й пристаСФ до неСЧ з новими вимогами та розпорядженнями. Життя дитини, СЧСЧ СЦнтереси, СЧСЧ рСЦст проходять повз такого тата непомСЦтно; вСЦн нСЦчого не бачить, крСЦм свого бюрократичного начальствування в сСЦм'СЧ.

Авторитет резонерства. Тут батьки просто заСЧдають дитяче життя нескСЦнченними повчаннями та повчальними розмовами. ЗамСЦсть того, щоб сказати дитинСЦ кСЦлька слСЦв, може, навСЦть СЦ в жартСЦвливому тонСЦ, батько садовить СЧСЧ проти себе й починаСФ нудну й надокучливу промову. ТакСЦ батьки певнСЦ, що в повчаннях полягаСФ головна педагогСЦчна мудрСЦсть. У такСЦй сСЦм'СЧ завжди мало радостСЦ та усмСЦшки. Батьки щосили намагаються бути доброчесними, вони хочуть в очах дСЦтей бути непогрСЦшними. Але водночас забувають, що дСЦти тАФ це не дорослСЦ, що в дСЦтей своСФ життя СЦ треба це життя поважати. Дитина живе бСЦльш емоцСЦйно, бСЦльш палко, нСЦж дорослий, вона щонайменше вмСЦСФ мСЦркувати. Звичка мислити повинна приходити до неСЧ поступово й досить повСЦльно, а постСЦйнСЦ нотацСЦСЧ батькСЦв, постСЦйнСЦ пиляння й балаканина проходять майже безслСЦдно для дитячоСЧ свСЦдомостСЦ. У резонерствСЦ батькСЦв дСЦти не можуть побачити нСЦякого авторитету.

Авторитет любовСЦ. Це найпоширенСЦший вид фальшивого авторитету. У багатьох батькСЦв пануСФ переконання: щоб дСЦти слухалися, треба, щоб вони любили батькСЦв, а щоб заслужити цю любов, необхСЦдно на кожному кроцСЦ показувати дСЦтям свою батькСЦвську любов. НСЦжнСЦ слова, нескСЦнченнСЦ поцСЦлунки, лестощСЦ надмСЦру сипляться на дСЦтей. Якщо дитина не слухаСФться, СЧСЧ негайно питають: "Отже, ти тата не любиш?" Батьки ревниво стежать за виразом дитячих очей СЦ вимагають нСЦжностСЦ й любовСЦ. Часто мати при дСЦтях розповСЦдаСФ знайомим: "ВСЦн страшенно любить тата, а ще сильнСЦше любить мене, це така нСЦжна дитина..."

Така сСЦм'я настСЦльки занурюСФться в море сентиментальностСЦ й нСЦжних почуттСЦв, що вже нСЦчого СЦншого не помСЦчаСФ. З уваги батькСЦв випадаСФ багато важливих дрСЦбниць сСЦмейного виховання. Дитина все повинна робити з любовСЦ до батькСЦв.

У цСЦй лСЦнСЦСЧ багато небезпечних мСЦiь. Тут виростаСФ сСЦмейний егоСЧзм. У дСЦтей, зрозумСЦло, не вистачаСФ сил на таку любов. Дуже скоро вони помСЦчають, що тата й маму можна як завгодно обманути, тСЦльки треба це робити з нСЦжним виразом обличчя. Тата й маму можна навСЦть залякати, досить лише надутися й показати, що любов минаСФ. Змалку дитина починаСФ розумСЦти, що до людей можна пСЦдлещуватися. А через те, що вона не може любити так само сильно й СЦнших людей, то пСЦдлещуСФться до них уже без нСЦякоСЧ любовСЦ, з холодним СЦ цинСЦчним розрахунком. РЖнодСЦ буваСФ, що любов до батькСЦв зберСЦгаСФться надовго, але всСЦ СЦншСЦ люди розглядаються як стороннСЦ й чужСЦ, до них немаСФ симпатСЦСЧ, немаСФ почуття товариськостСЦ.

Це дуже небезпечний вид авторитету. ВСЦн вирощуСФ нещирих СЦ брехливих егоСЧстСЦв. РЖ дуже часто першими жертвами такого егоСЧзму стають самСЦ батьки.

Авторитет доброти. Це найнерозумнСЦший вид авторитету. В цьому разСЦ дитяча слухнянСЦсть також органСЦзуСФться через дитячу любов, але вона викликаСФться не поцСЦлунками й ласкавими словами, а поступливСЦстю, лагСЦднСЦстю, добротою батькСЦв. Тато або мама виступають перед дитиною в образСЦ доброго ангела. Вони все дозволяють, СЧм нСЦчого не шкода, вони не скупСЦ, вони чудовСЦ батьки. Вони бояться всяких конфлСЦктСЦв, вони люблять сСЦмейний мир, вони ладнСЦ чим завгодно пожертвувати, аби тСЦльки все було гаразд. Дуже скоро в такСЦй сСЦм'СЧ дСЦти починають просто командувати батьками, батькСЦвський неспротив вСЦдкриваСФ найширший простСЦр для дитячих бажань, примх, вимог. РЖнодСЦ батьки дозволяють собСЦ невеликий опСЦр, але вже пСЦзно тАФ у сСЦм'СЧ утворився шкСЦдливий стиль вСЦдносин.

Авторитет дружби. Досить часто ще й дСЦти не народились, а мСЦж батьками вже СФ договСЦр: нашСЦ дСЦти будуть нашими друзями. УзагалСЦ це, звичайно, добре. Батько й син, мати й дочка можуть бути друзями й повиннСЦ бути друзями, але все-таки батьки залишаються старшими членами сСЦмейного колективу, а дСЦти тАФ вихованцями. Якщо дружба досягне крайнСЦх меж, виховання припиняСФться або починаСФться протилежний процес: дСЦти починають виховувати батькСЦв. ТакСЦ сСЦм'СЧ СЦнодСЦ трапляються серед СЦнтелСЦгенцСЦСЧ. У цих сСЦм'ях дСЦти називають батькСЦв Петькою або Маруською, смСЦються з них, грубо обривають розмову, повчають на кожному кроцСЦ, нСЦ про яку слухнянСЦсть не може бути й мови. Але тут немаСФ й дружби, бо нСЦяка дружба не можлива без взаСФмноСЧ пошани.

Авторитет пСЦдкупу. НайбСЦльш аморальний вид авторитету, коли слухнянСЦсть просто купуСФться подарунками та обСЦцянками. Батьки, не соромлячись, так СЦ кажуть: будеш слухатись, куплю тобСЦ коника, будеш слухатись, пСЦдемо в цирк.

ЗрозумСЦло, в сСЦм'СЧ теж можливе певне заохочування, щось подСЦбне до премСЦювання; але нСЦ в якому разСЦ не можна дСЦтей премСЦювати за слухнянСЦсть, за добре ставлення до батькСЦв. Можна премСЦювати за добре навчання, за виконання справдСЦ якоСЧсь важкоСЧ роботи. Але й у такому разСЦ нСЦколи не можна наперед оголошувати премСЦю й пСЦдхльостувати дСЦтей у СЧх шкСЦльнСЦй або СЦншСЦй роботСЦ спокусливими обСЦцянками.

Виховання дСЦтей тАФ справа надзвичайно важлива СЦ складна, це окрема галузь нашого життя. ДСЦти тАФ майбутнСЦ громадяни УкраСЧни. Вони творитимуть СЧСЧ СЦсторСЦю. ДСЦти тАФ це майбутнСЦ батьки й матерСЦ, якСЦ також стануть вихователями своСЧх дСЦтей. За словами А. Макаренка: "НашСЦ дСЦти тАФ це наша старСЦсть. Правильне виховання тАФ це наша щаслива старСЦсть, погане виховання тАФ це наше майбутнСФ горе, це нашСЦ сльози, це наша вина перед СЦншими людьми, перед всСЦСФю краСЧною». Виховати дитину правильно набагато легше, нСЦж перевиховувати. Поговоримо про найголовнСЦше тАФ про взаСФмини батькСЦв СЦ дСЦтей, про те, як встановити СЦ постСЦйно пСЦдтримувати з дСЦтьми родинний контакт, як поводити себе в рСЦзних ситуацСЦях, як виховувати в дСЦтей високе почуття "асноСЧ людськоСЧ гСЦдностСЦ та дбайливе ставлення до гСЦдностСЦ кожноСЧ людини. Розглянемо коротко окремСЦ положення педагогСЦчноСЧ науки та важливСЦсть оволодСЦння нею батьками.

ПедагогСЦка тАФ це наука про виховання СЦ розвиток дитини. К. Ушинський у своСЧх творах наголошував, що педагогСЦка не лише наука, "а й тАФ найширше, найскладнСЦше, найвище СЦ найнеобхСЦднСЦше з усСЦх мистецтв». ВСЦн вбачав мистецтво педагогСЦки у задоволеннСЦ однСЦСФСЧ з найбСЦльших потреб людини тАФ прагнення до самовдосконалення СЧСЧ душСЦ та тСЦла, щоб с гати гармонСЦйно розвиненою особистСЦстю. А для цього, на думку видатного педагога, батьки СЦ вихователСЦ мають пСЦзнати дитину, якою вона СФ насправдСЦ, з усСЦма СЧСЧ чеснотами СЦ недолСЦками, якою вона СФ в сСЦм'СЧ, наодинцСЦ зСЦ своСФю совСЦстю, в радощах СЦ в горСЦ та в СЦнших ситуацСЦях. Тому завжди слСЦд керуватися настановою К. Ушинського: "Якщо педагогСЦка хоче виховати людину рСЦзнобСЦчне, вона передусСЦм маСФ пСЦзнати СЧСЧ так само рСЦзнобСЦчне».

ПедагогСЦчна культура батькСЦв насамперед передбачаСФ психолого-педагогСЦчнСЦ знання, педагогСЦчну етику, педагогСЦчний такт, культуру поведСЦнки СЦ культуру спСЦлкування, високу моральнСЦсть СЦ духовне багатство матерСЦ та батька. Один лише перелСЦк того, чим повиннСЦ володСЦти батьки, виховуючи своСЧх дСЦтей, зобов'язуСФ СЧх досконало знати головнСЦ завдання сСЦмейного виховання. Розглянемо змСЦст основних понять педагогСЦчноСЧ культури.

ПедагогСЦчна етика тАФ це сукупнСЦсть правил моральноСЧ поведСЦнки педагога, батька й матерСЦ в типових ситуацСЦях та обставинах виховноСЧ дСЦяльностСЦ СЦ в ставленнСЦ до вихованця.

ПедагогСЦчний такт тАФ це вмСЦння обирати доцСЦльний тон та стиль спСЦлкування з дитиною СЦ в кожному окремому випадку застосовувати найефективнСЦший за даних обставин засСЦб виховного впливу. Складовими педагогСЦчного такту СФ спостережливСЦсть, довСЦра й повага до дитини, справедливСЦсть, витримка, самовладання, чуйнСЦсть, милосердя, обережнСЦсть, делСЦкатнСЦсть, вимогливСЦсть.

Культура мовлення тАФ досконале володСЦння державною мовою та вмСЦле використання мовно-лСЦтературних засобСЦв для виховання дитини.

Культура педагогСЦчного спСЦлкування тАФ цСЦла система способСЦв, умСЦнь СЦ навичок, комунСЦкативних засобСЦв, метою яких СФ виховний вплив та створення сприятливого психологСЦчного клСЦмату у спСЦлкуваннСЦ з дСЦтьми, батьками чи колегами. Ще античний фСЦлософ КвСЦнтСЦлСЦан говорив: "РСЦч не стСЦльки в тому, про що ви говорите, скСЦльки в тому, як ви говорите».

У кожнСЦй сСЦм'СЧ своСЧ проблеми. СпробуСФмо СЧх узагальнити.

По-перше, батькам слСЦд звертати увагу на формування мотивСЦв поведСЦнки дСЦтей в сСЦм'СЧ. ПСЦд впливом економСЦчних негараздСЦв та низького рСЦвня матерСЦального забезпечення у значнСЦй частинСЦ сСЦмей спостерСЦгаСФться егоСЧзм, самолюбство, жадСЦбнСЦсть у поведСЦнцСЦ дСЦтей. Неабияке значення маСФ, ким стануть нашСЦ дСЦти, але стократ важливСЦше тАФ якими вони стануть. А стати вони повиннСЦ насамперед громадянами УкраСЧни, людьми на землСЦ. До цСЦСФСЧ професСЦСЧ тАФ бути людиною, громадянином тАФ дСЦти готуються в процесСЦ своСЧх стосункСЦв з дорослими, з батьками СЦ мСЦж собою.

По-друге, дуже важливим СФ ставлення людини до працСЦ. До працСЦ, що спрямована на користь людям, на духовний розвиток, працСЦ вСЦльноСЧ, яка виховуСФ гСЦднСЦсть СЦ повагу До людини. ССЦм'я СЦ школа мають виховати в дитинСЦ звичку до працСЦ й повагу до людей працСЦ, допомогти СЧй знайти працю до душСЦ. Дитина маСФ усвСЦдомити, що потреба в працСЦ тАФ це найважливСЦша соцСЦальна потреба людини. На превеликий жаль, 60 вСЦдсоткСЦв дСЦтей не мають постСЦйних домашнСЦх обов'язкСЦв. Чимало з них не мають уявлення про працю своСЧх батькСЦв. А ще Жан-Жак Руссо попереджав: "ЗвСЦльнСЦть дитину вСЦд будь-яких обов'язкСЦв тАФ СЦ ви отримаСФте морального виродка».

По-третСФ, батьки, як СЦ вчителСЦ, мають керуватися принципом А. Макаренка: якомога бСЦльше вимогливостСЦ до вихованця СЦ якомога бСЦльше поваги до нього. Треба знайти в дитинСЦ позитивне, не поспСЦшати робити висновки, пСЦдходити до неСЧ з оптимСЦзмом, тобто вСЦрити в добре, хороше в нСЦй. СлСЦд з повагою ставитися до дитини, хоч СЦнодСЦ вона СЦ не заслуговуСФ на це. Така позицСЦя пробуджуСФ найпрекраснСЦше в душСЦ кожноСЧ людини, СЦ це прекрасне не повинно в нСЦй загинути. Вихователь чи батько маСФ стати "садСЦвником», який доглядаСФ за деревами: обрСЦзаСФ сухСЦ гСЦлки, використовуСФ добрива, лСЦки, якСЦ знешкоджують небезпечних ворогСЦв саду.

По-четверте, не слСЦд навСЦшувати дСЦтям ярликСЦв: "складна дитина», "важкий пСЦдлСЦток», "поганий характер», "педагогСЦчне занедбаний» тощо. Таку славу треба зупиняти всСЦма можливими засобами: будучи великим тягарем для вихованця, вона породжуСФ негативнСЦ почуття до батькСЦв, до вчителя СЦ стимулюСФ поганСЦ вчинки. Разом з повагою до вихованця необхСЦдна висока вимогливСЦсть. ГуманСЦстична педагогСЦка виступаСФ проти пСЦдозри, недовСЦри, крику, зауважень нетактовного характеру. Батьки мають не просто повчати дСЦтей, а навчати СЧх навчатися, запалювати потяг до знань СЦ при цьому завжди залишатися добрими СЦ чуйними людьми; вчити дСЦтей бути веселими, здоровими, енергСЦйними, отримувати задоволення вСЦд працСЦ, вСЦд навчання, розвивати фантазСЦю СЦ силу. Разом з тим слСЦд пам'ятати, що дСЦти тАФ великСЦ правдолюби. Вони не терплять найменших вСЦдступСЦв вСЦд правди.

Щоб правильно обирати мету виховання для конкретноСЧ дитини, а також його засоби СЦ змСЦст, не слСЦд припускатися педагогСЦчних помилок. Не варто захоплюватися якимось одним методом виховання, пам'ятаючи, що немаСФ анСЦ хороших, анСЦ поганих методСЦв, а СФ конкретна дитина, конкретна педагогСЦчна ситуацСЦя, конкретнСЦ умови життя.

РЖндивСЦдуальне виховання тАФ це делСЦкатна й тонка справа, а тому треба володСЦти талантом СЦндивСЦдуального впливу, так званим педагогСЦчним дотиком, вСЦдчувати, якою дитина СФ зараз СЦ якою вона може стати в майбутньому.

НайбСЦльша помилка в сСЦмейному вихованнСЦ тАФ це застосування до дСЦтей фСЦзичних засобСЦв впливу та надмСЦрна суворСЦсть у взаСФминах з ними.

Дитина завжди маСФ вСЦдчувати материну любов СЦ нСЦжнСЦсть, батькове тепло й увагу. ВченСЦ дослСЦдили, що без батькового тепла та нСЦжностСЦ, без материноСЧ ласки дСЦти хворСЦють, у них часто стаються серйознСЦ психСЦчнСЦ зриви. Для того щоб дитина нормально фСЦзично й розумово розвивалась, СЧСЧ необхСЦдно приголубити 7-8 разСЦв на день, поцСЦлувати, похвалити, подякувати тощо. Коли мати чи батько СЦнстинктивно гладить дитину по голСЦвцСЦ, притискаСФ до себе, бере на руки, цСЦлуСФ, говорить ласкавСЦ слова, вони навСЦть не усвСЦдомлюють всСЦСФСЧ значущостСЦ цих лСЦкувально-профСЦлактичних процедур. Дитину-невдаху потрСЦбно пестити вдвСЦчСЦ бСЦльше, СЦ тодСЦ кожний день у неСЧ буде радСЦсним. Михайло Булгаков, до речСЦ, писав: "Що гСЦрше людинСЦ, то бСЦльше СЧСЧ треба хвалити», а Михайло Зощенко застерСЦгав: "Без ласки помирають не тСЦльки дСЦти, а й дорослСЦ».

МолодСЦ матерСЦ мають якомога ранСЦше усвСЦдомити, що поширена мода не годувати малюка груддю, як СЦ "не привчати до рук», не звертати уваги на дитячСЦ крики-волання тАФ це жорстока мода, що неминуче позначиться па психСЦчному й фСЦзичному розвитку дитини. Ласка тАФ одна з бСЦологСЦчних потреб дитини. Тому батькам слСЦд утримуватися вСЦд зайвих зауважень, особливо за дрСЦбнСЦ СЦ ненавмиснСЦ провини. Дотримуйтеся правила: краще бути щедрим на похвалу, нСЦж на осуд.

Дайте дитинСЦ пережити радСЦсть успСЦху в навчаннСЦ. РобСЦть усе, щоб дитинство СЦ майбутнСФ ваших дСЦтей були прекрасними.

Використовуйте для цього чарСЦвнСЦсть нашоСЧ украСЧнськоСЧ природи. В. Сухомлинський в одному зСЦ своСЧх оповСЦдань пише про третьокласника Василька, що якось уранцСЦ поСЧхав з татом в поле СЦ вперше побачив схСЦд сонця:

ВлЯк красиво! тАФ тихо промовив Василько. тАФ Невже так починаСФться кожен день? СкСЦльки таких ранкСЦв я проспав?»

Цей приклад свСЦдчить, що учень маСФ втСЦшатися не з того, яку одержав оцСЦнку, а з того, як вСЦн розвиваСФ своСЧ обдаровання, увагу, уяву, пам'ять, мислення, як змСЦцнюСФ здоров'я, виробляСФ риси, необхСЦднСЦ в життСЦ, тАФ спостережливСЦсть, органСЦзованСЦсть, наполегливСЦсть, самостСЦйнСЦсть, творчСЦсть.

По-п'яте, В. Сухомлинський розглядаСФ сСЦм'ю як первинний чинник громадянського виховання. Першоджерелом такого виховання СФ, на думку педагога, взаСФмини мСЦж батьками, культ матерСЦ в сСЦм'СЧ, розумСЦння дСЦтьми невичерпностСЦ материнськоСЧ любовСЦ. Особливий акцент робиться на повазСЦ до лСЦтнСЦх людей, дСЦдусСЦв СЦ бабусь, до старостСЦ взагалСЦ. В. Сухомлинський наголошував на необхСЦдностСЦ вже з раннього вСЦку привчати дитину бачити в СЦнших людях, як у дзеркалСЦ, своСЧ душевнСЦ пориви, прагнення, бачити себе. ВСЦн радив батькам СЦ вихователям навчати дСЦтей вСЦдчувати поруч СЦз собою людину, розумСЦти СЧСЧ душу, бачити в СЧСЧ очах радСЦсть, горе, бСЦду, не бути байдужим, розвивати чутливСЦсть своСФСЧ совСЦстСЦ. Разом з тим видатний педагог застерСЦгав: якщо дитина знаСФ лише радСЦсть споживання, вона буде безсердечною СЦ байдужою.

По-шосте, розвиток людини неможливо уявити без спСЦлкування СЧСЧ з СЦншими людьми. ВСЦдлучення вСЦд спСЦлкування нерСЦдко призводить до повноСЧ втрати людськоСЧ особистостСЦ, СЧСЧ соцСЦальних рис СЦ "астивостей. СпСЦлкування тАФ це спосСЦб зв'язку з людьми в процесСЦ СЧхньоСЧ взаСФмодСЦСЧ. Культура спСЦлкування тАФ невСЦд'СФмна частина загальноСЧ культури людини.

Культура ж педагогСЦчного спСЦлкування тАФ поняття надзвичайно складне, це соцСЦально-психологСЦчний фундамент, який даСФ змогу творчо розв'язувати складнСЦ навчально-виховнСЦ завдання, вона обов'язково передбачаСФ ТСрунтовнСЦ психолого-педагогСЦчнСЦ знання, високу моральну культуру, культуру етичного мислення, а також культуру почуттСЦв та поведСЦнки й обов'язково тАФ ставлення до дитини як до рСЦвноправного суб'СФкта спСЦлкування.

Велику роль у культурСЦ спСЦлкування й виховання дСЦтей вСЦдСЦграють такСЦ правила:

тАв Ставлення до дСЦтей не повинно бути авторитарним СЦ деспотичним.

тАв Вияв батькСЦвськоСЧ любовСЦ не повинен бути надмСЦрним, бо це тСЦльки завдаСФ шкоди дСЦтям.

тАв Батьки мають бути для дСЦтей прикладом в культурСЦ спСЦлкування з СЦншими людьми.

тАв До кожноСЧ дитини необхСЦдно пСЦдходити СЦндивСЦдуально, вСЦдповСЦдно до СЧСЧ характеру та особливостей.

тАв Треба любити дСЦтей, поважати СЧхню гСЦднСЦсть, бути справедливими й тактовними у стосунках з ними.

тАв Щоденно знаходити час для спСЦлкування з дСЦтьми, цСЦкавитися СЧхнСЦми успСЦхами й невдачами, радити, допомагати СЦ пам'ятати, що спСЦлкування з дСЦтьми нСЦчим замСЦнити не можна.

По-сьоме, вСЦдомий украСЧнський громадський дСЦяч В'ячеслав Липинський у своСЧй книжцСЦ "УкраСЧна на переломСЦ» писав: "Кожне нацСЦональне вСЦдродження починаСФться з вСЦдродження елСЦти». То будьмо ж гордСЦ з того, що кожний з нас, виховуючи дСЦтей високоосвСЦченими й нацСЦональне свСЦдомими патрСЦотами УкраСЧни, наближаСФ сьогоднСЦ це вСЦдродження.

На жаль, значна частина батькСЦв не володСЦСФ педагогСЦчною культурою СЦ психолого-педагогСЦчними знаннями. ДослСЦдженнями встановлено, що 65 вСЦдсоткСЦв молодих людей, якСЦ народжують дСЦтей, не мають навСЦть уявлення про змСЦст, форми та методи виховання дСЦтей в сСЦм'СЧ, 20 вСЦдсоткСЦв керуються батькСЦвською педагогСЦкою, виховуючи своСЧх дСЦтей так, як СЧх самих виховували в сСЦм'СЧ, СЦ лише 15 вСЦдсоткСЦв мають психолого-педагогСЦчнСЦ знання та уявлення про змСЦст СЦ завдання сСЦмейного виховання. От вони й дають школСЦ та суспСЦльству той незначний вСЦдсоток учнСЦв, що навчаються на добре СЦ вСЦдмСЦнно. Решта ж дСЦтей, не маючи належного впливу сСЦмейного виховання, не готовСЦ до навчання в школСЦ.

ВихСЦд лише в одному тАФ вСЦдродити систему педагогСЦчного всеобучу батькСЦв.

Першим кроком на цьому шляху маСФ стати запровадження обов'язкових курсСЦв для майбутнСЦх СЦ молодих батькСЦв при дитячих дошкСЦльних закладах СЦ школах. ПропонуСФмо таку тематику курсСЦв:

тАв Як створити здорову сСЦм'ю?

тАв Як народити здорову дитину?

тАв Як розвивати й виховувати дитину переддошкСЦльного вСЦку?

тАв Роль батькСЦв, дошкСЦльного закладу СЦ школи в пСЦдготовцСЦ дСЦтей до навчання.

тАв ОрганСЦзацСЦя життя СЦ навчання дСЦтей молодшого шкСЦльного вСЦку.

тАв ПедагогСЦка СЦ психологСЦя культури сСЦмейного спСЦлкування.

Другим кроком мають стати постСЦйнСЦ батькСЦвськСЦ педагогСЦчнСЦ лекторСЦСЧ при школах. Вони передбачають:

тАФ лекцСЦСЧ з педагогСЦки, психологСЦСЧ та методики сСЦмейного виховання;

тАФ проведення семСЦнарських занять та педагогСЦчних дискусСЦй;

тАФ проведення навчально-педагогСЦчних СЦгор;

тАФ круглСЦ столи та педагогСЦчнСЦ конференцСЦСЧ для батькСЦв, що маСФ сприяти обмСЦну кращим досвСЦдом виховання дСЦтей;

тАФ аналСЦз та розв'язання складних педагогСЦчних ситуацСЦй.

ТретСЦм кроком маСФ стати вСЦдкриття педагогСЦчних вСЦталень та батькСЦвських лекторСЦСЧв при мСЦських, районних, сСЦльських СЦ вСЦдомчих будинках культури, де мають проводитись:

тАФ консультацСЦСЧ для батькСЦв;

тАФ вечори запитань СЦ вСЦдповСЦдей;

тАФ виставки педагогСЦчноСЧ лСЦтератури для батькСЦв.

Четвертий крок тАФ це активСЦзацСЦя дСЦяльностСЦ шкСЦльних СЦ класних батькСЦвських комСЦтетСЦв, створення громадських органСЦзацСЦй "На допомогу сСЦм'СЧ та школСЦ».

РЖ п'ятий крок тАФ це органСЦзацСЦя педагогСЦчного всеобучу батькСЦв через радСЦо- СЦ телевСЦзСЦйнСЦ передачСЦ у зручний для батькСЦв час, а також створення постСЦйних педагогСЦчних рубрик для батькСЦв у найбСЦльш масових та авторитетних газетах СЦ журналах, висвСЦтлення через них форм СЦ методСЦв сСЦмейного виховання, нацСЦональних традицСЦй народноСЧ педагогСЦки та досвСЦду сСЦмейного виховання.

ЛабораторСЦя сСЦмейного виховання РЖнституту проблем виховання АкадемСЦСЧ педагогСЦчних наук УкраСЧни розробила чудову концепцСЦю "ССЦм'я СЦ дСЦти» та програму педагогСЦчного всеобучу батькСЦв, але зрушень щодо СЧх впровадження досСЦ немаСФ.

КерСЦвникам навчальних закладСЦв слСЦд усвСЦдомлювати, що без озброСФння батькСЦв педагогСЦчними знаннями, без грамотного й цСЦлеспрямованого впливу батькСЦв на дСЦтей система освСЦти не впораСФться СЦз завданнями, якСЦ стоять перед нею, щодо формування гармонСЦйно розвинених, високоосвСЦчених, нацСЦональне свСЦдомих СЦ духовно багатих громадян УкраСЧни.


1.2 СвСЦтом править рука, що гойдаСФ колиску


ВлВажко знайти таку нацСЦю, в СЦсторСЦСЧ якоСЧ залишили б про себе пам'ять так багато видатних жСЦнок, як це ми бачимо в украСЧнськСЦй. Ярославна тАФ дружина князя РЖгоря, княгиня Ольга, дочки Ярослава Мудрого (Анна тАФ королева ФранцСЦСЧ, РДлизавета тАФ королева НорвегСЦСЧ, АнастасСЦя тАФ королева Угорщини), РДвпраксСЦя (онука Мономаха) тАФ це доба КиСЧвськоСЧ РусСЦ. А ось доба козацтва СЦ гетьманства: Маруся Богуславка, Маруся Чурай, Роксолана (дружина турецького султана Сулеймана), АнастасСЦя Заславська (видавець знаменитого Пересопницького РДвангелСЦя) та багато СЦнших. ЗгадаСФмо тут СЦ видатних жСЦнок бСЦльш пСЦзньоСЧ пори: Марко Вовчок, Леся УкраСЧнка, МарСЦя Заньковецька... можна перераховувати й перераховувати» (ЮрСЦй КанигСЦн, ЗеновСЦй Ткачук. УкраСЧнська мрСЦя).

Особливе становище жСЦнки в украСЧнському суспСЦльствСЦ пов'язане з розв'язанням ключових проблем украСЧнського вСЦдродження. Це СЦ проблеми моралСЦ, яка закладаСФться в дитинствСЦ, СЦ мови. НемаСФ потреби доводити, що дСЦти говорять мовою своСЧх родин тАФ материнською мовою. РЖ соборнСЦсть УкраСЧни так чи СЦнакше випливаСФ з душевноСЧ соборностСЦ (СФдностСЦ) СЧСЧ громадян СЦ формуСФться насамперед у сСЦм'СЧ. Розвиток дошкСЦльного та шкСЦльного виховання (Влгорнила людських душ») тАФ справа жСЦночих рук СЦ характерСЦв. ОсобистСЦсть жСЦнки тут нСЦким СЦ нСЦчим не замСЦнити. РЖстинний патрСЦотизм тАФ любов до УкраСЧни тАФ у людини невСЦдривний вСЦд любовСЦ до своСФСЧ малоСЧ батькСЦвщини, СЧСЧ калинових кущСЦв, вишневих садкСЦв, бСЦлоСЧ хати СЦ мами на порозСЦ СЦз сумними чи радСЦсними очима, лагСЦдною усмСЦшкою, тихим голосом... СЦ проникливими словами пСЦснСЦ: "Я козачка твоя, я дружина твоя, пане полковнику мСЦй синьоокий». Ось де закладено фундамент школи патрСЦотизму! Козак, до якого звертаСФться дружина з такими словами, непереможний у будь-якому герцСЦ...

РСЦвень ставлення до жСЦнки визначаСФ зрСЦлСЦсть суспСЦльства, а наша турбота про матерСЦв тАФ його моральну висоту чи навпаки тАФ зСЦпсованСЦсть СЦ моральну вбогСЦсть. У народСЦ кажуть: "Нещаслива та сСЦм'я, де жСЦнка сумна». Не може бути щасливою СЦ краСЧна, де невлаштованСЦ сСЦм'СЧ, не створено або порушено сСЦмейний лад СЦ затишок. А благополуччя сСЦм'СЧ залежить вСЦд жСЦнки-матерСЦ тАФ СЧСЧ внутрСЦшнього свСЦту, усмСЦшки, теплого погляду. ЖСЦнка даСФ нове життя людинСЦ, вигодовуСФ СЦ виховуСФ СЧСЧ. Про лагСЦдну материнську усмСЦшку, теплоту СЧСЧ рук ми пам'ятаСФмо все своСФ життя. Недарма давня народна мудрСЦсть говорить: виховуючи хлопчика тАФ- виховують чоловСЦка, виховуючи дСЦвчинку тАФ виховують нацСЦю.

Мати тАФ невичерпне джерело добра, всерозумСЦння та всепрощення. Завдяки СЧСЧ життСФлюбству, милосердю й безкорисливостСЦ створюСФться, мСЦцнСЦСФ СЦ зростаСФ сСЦм'я. ЖСЦнка, яка втратила почуття доброти, вСЦдданостСЦ, турботи, готовнСЦсть зСЦгрСЦвати своСЧм коханням, тАФ це нещастя. Нещастя СЦ для неСЧ, СЦ для всього свСЦту. ЖСЦнка, яка перестала бути жСЦнкою, тАФ це кСЦнець, виродження людського роду.

ПобожнСЦ люди стверджують, що тСЦльки молитви матерСЦв долинають до Всевишнього. НайвагомСЦша присягатАФзаприсягання матСЦр'ю, найпринизливСЦша образа тАФ лихе слово про неньку. НевдячнСЦсть взагалСЦ ганебна, невдячнСЦсть до матерСЦ тАФ мерзенна. Не можна вСЦрити в поряднСЦсть людей, якСЦ забули своСЧх матерСЦв.

П'СФр-Огюстен Бомарше якось сказав, що кожна людина тАФ чиясь дитина. Людиною, особистСЦстю, громадянином дитину насамперед виховуСФ мати. Для матерСЦ немаСФ бСЦльшоСЧ радостСЦ, нСЦж похвальне слово про СЧСЧ дСЦтей. РЖ немаСФ бСЦльшого болю й горя, нСЦж поганий поговСЦр про них.

Так кажуть украСЧнцСЦ СЦ додають: "Коли мСЦцна родина, то й держава сильна». "ТСЦльки високе становище жСЦнки в украСЧнському суспСЦльствСЦ забезпечувало першСЦсть духу над тСЦлом у статевих стосунках (а саме цим СЦ вСЦдрСЦзняСФться людина вСЦд тварини). Тому СЦ модель украСЧнськоСЧ сСЦм'СЧ виступаСФ як святиня людського духу, шляхетних емоцСЦй, кохання, вСЦрностСЦ, постСЦйного живого спСЦлкування, взаСФмоповаги, вдячностСЦ синСЦв СЦ дочок, сСЦмейноСЧ солСЦдарностСЦ, теплоти людських сердець. Це невмируща берегиня моральних засад, нацСЦональних звичаСЧв СЦ традицСЦй, пам'ятСЦ предкСЦв, духовноСЧ СФдностСЦ минулих СЦ теперСЦшнСЦх поколСЦнь. Усе це визначаСФ змСЦст поняття "нацСЦональне вСЦдродження», усСЦм цим була сильною наша нацСЦя в минулому, цим вона явить свою привабливу силу та авторитет у майбутньому!» тАФ пишуть автори книжки "УкраСЧнська мрСЦя».

ПрСЦоритет жСЦнки виявляСФться у формах сватання та шлюбу, в системСЦ подружнСЦх стосункСЦв, у мСЦфологСЦСЧ та демонологСЦСЧ, фольклорСЦ. ПостСЦйна вСЦдсутнСЦсть чоловСЦка, який пСЦшов у вСЦйськовий похСЦд або загинув, сприяла формуванню в украСЧнськоСЧ жСЦнки стСЦйкостСЦ, незалежного характеру. Треба було вирСЦшувати важкСЦ й важливСЦ справи, самСЦй виховувати дСЦтей, синСЦв тАФ мужнСЦх патрСЦотСЦв рСЦдноСЧ землСЦ. Все це пСЦдносило на вищий щабель СЧСЧ "асну гСЦднСЦсть та авторитет, виховувало самостСЦйнСЦсть СЦ волелюбнСЦсть. Як нСЦде в РДвропСЦ, жСЦнка була рСЦвноправна з чоловСЦком, якщо того бажала. РЖ нСЦколи чоловСЦк не нехтував СЧСЧ думкою. Дружина одного з визначних ватажкСЦв нацСЦонально-визвольноСЧ вСЦйни в УкраСЧнСЦ 1648-1654 рокСЦв, сподвижника Богдана Хмельницького, черкаського полковника Максима Кривоноса за його вСЦдсутностСЦ нерСЦдко давала вказСЦвки козакам та козацьким старшинам, СЦ жоден з них не смСЦв СЧй заперечити, називаючи СЧСЧ матСЦр'ю. ЖСЦнки з украСЧнських аристократичних родин брали участь у пСЦдписаннСЦ найважливСЦших державних угод. ШирокСЦ юридичнСЦ права мали не лише жСЦнки вельможних чоловСЦкСЦв. Велика повага до жСЦнки, матерСЦ роду, виявлялася СЦ в тому, що СЧСЧ пСЦдпис, у разСЦ втрати чоловСЦка, за укладення цивСЦльних угод важив бСЦльше, нСЦж пСЦдпис СЧСЧ дорослих синСЦв з усСЦма СЧхнСЦми становими правами, СЦ ставився першим.

ЖСЦнка постСЦйно виконувала обов'язки БерегинСЦ сСЦмейноСЧ оселСЦ. У чарСЦвному свСЦтСЦ, що його створювала в сСЦм'СЧ украСЧнська жСЦнка-мати, брали початок СЦдеали народноСЧ педагогСЦки тАФ виховання працьовитостСЦ, взаСФмодопомоги, людськоСЧ гСЦдностСЦ та патрСЦотизму.

На думку багатьох учених, найважливСЦше значення для формування нацСЦональноСЧ психСЦки та моралСЦ маСФ саме ця особливСЦсть життя украСЧнськоСЧ родини: становище в нСЦм жСЦнки, зокрема жСЦнки-матерСЦ. До матерСЦ звернена глибока любов СЧСЧ дСЦтей упродовж СЧхнього життя. Це пояснюСФться матрСЦархальним характером украСЧнськоСЧ родини, де майже вся "ада належить матерСЦ, яка до того ж виховуСФ дСЦтей.

Я, полтавець, лише нещодавно дСЦзнався, що дСЦвоче прСЦзвище матерСЦ поета було Щербань, СЦ менСЦ мимоволСЦ пригадалося наше козацьке село ЩербанСЦ, що на ПолтавщинСЦ. Наш великий рСЦд пишаСФться тим, що в ньому всСЦ подружжя були вСЦрнСЦ палкому коханню юностСЦ. Жодне подружжя не розлучилося СЦ жодна дитина не лишилася без батька, хСЦба що той загинув на бойовищСЦ, захищаючи БатькСЦвщину.

РЖ сучасну, СЦ традицСЦйну оселю в УкраСЧнСЦ важко уявити без рушникСЦв. А придивСЦться, де саме матерСЦ тАФ справжнСЦ берегинСЦ хатнього вогнища тАФ розвСЦшують рушники. Над вСЦкнами СЦ над дверима, на покутСЦ тАФ це обереги вСЦд усього злого, що може зайти в дСЦм.

Наше дитинство починаСФться з матерСЦ. Вона тАФ найрСЦднСЦша та найдорожча в цСЦлому свСЦтСЦ людина. Кожне СЧСЧ слово, мудрСЦ поради СЦ добрСЦ дСЦла тАФ це Книга життя, з якою ми вирушаСФмо в далекСЦ свСЦти. РЖ перший усмСЦх сонця, СЦ перший "добридень» людям тАФ це теж вСЦд матерСЦ. РЖ оте одвСЦчне "не вкради», "не убий», "шануй старших», "люби ближнього свого»...

Мамина Книга життя... Вона про радощСЦ й тривоги. Про вмСЦння творити правду СЦ доброту. А серед усСЦх премудрощСЦв материнськоСЧ науки найперша тАФ любити людей. Без цього нСЦхто не зможе пСЦднятися на крилах своСФСЧ мрСЦСЧ.

СвСЦтом править рука, що гойдаСФ колиску. Тому якнайтеплСЦше вСЦдзначаймо в кожнСЦй родинСЦ другоСЧ недСЦлСЦ травня свято МатерСЦ. Хай у цей день, особливий для кожного з нас, кожна мати вСЦдчуСФ тепло СЦ ласку своСЧх дСЦтей СЦ всСЦСФСЧ родини. Для одних це свято приходить уперше, а для когось повертаСФться з небуття. У 30-тСЦ роки минулого столСЦття його святкували в ЗахСЦднСЦй УкраСЧнСЦ, а потСЦм ця традицСЦя урвалася на кСЦлька десятилСЦть.

УсСЦм вСЦдомо, що батько й мати тАФ першСЦ вихователСЦ своСЧх дСЦтей, але не лише в побутСЦ, а й у педагогСЦчнСЦй науцСЦ здебСЦльшого йдеться про роль матерСЦ у вихованнСЦ дСЦтей, про материнську школу. МатСЦр називають Берегинею сСЦмейного вогнища СЦ духовностСЦ, Берегинею нацСЦСЧ. НайдорожчСЦй у свСЦтСЦ людинСЦ тАФ мамСЦ тАФ украСЧнськСЦ поети та композитори присвятили найкращСЦ твори. ВСЦрш АндрСЦя Малишка "ПСЦсня про рушник» (ВлРСЦдна мати моя»), покладений на музику Платоном Майбородою, став улюбленою народною пСЦснею. Про особливу повагу до матерСЦ з натхненням писав Тарас Шевченко. Та чомусь про роль батька у вихованнСЦ дСЦтей в поезСЦСЧ СЦ сучаснСЦй педагогСЦчнСЦй науцСЦ говорять мало. БСЦльше наголошують на ролСЦ батька як голови сСЦм'СЧ, що повинен забезпечувати побутовСЦ умови, добувати грошСЦ, аби одягти, нагодувати СЦ вивчити дитину. Але такий пСЦдхСЦд не зовсСЦм виправданий.

Авторитет батька у вихованнСЦ дСЦтей в народнСЦй педагогСЦцСЦ дуже високий. Для вираження поняття "рСЦдний батько» вживають слова: батько, тато, няньо. У народСЦ кажуть: "Не навчив батько, не навчить СЦ дядько», "Не хочеш слухати тата, то послухаСФш колись ката», "Добре тому, хто маСФ батька, бо в батька найтеплСЦша хатка», "Таткова хата усСЦм багата».

Запам'ятайте кСЦлька порад чоловСЦкам-батькам: ЧоловСЦк тАФ опора сСЦм'СЧ, а дружина тАФ СЧСЧ окраса.

Батьку, виховай сина, щоб було кому перевершити тебе. В цьому рух життя. В кожному "гидкому каченятСЦ» живе бСЦлий лебСЦдь тАФ не губи, а пробуджуй його. Дитина цСЦкава тим, чим вона вСЦдрСЦзняСФться вСЦд СЦнших, а не тим, чим вона схожа на всСЦх.

Батьки СЦ дСЦти повиннСЦ вчитися разом тАФ однСЦ навчатися, СЦншСЦ тАФ доучуватися. Не вимагайте зубрСЦння, бо воно не лише вбиваСФ СЦнтерес до навчання, а й створюСФ "живих роботСЦв». Дитина пСЦзнаСФ свСЦт дивуючись, пСЦдлСЦток тАФ сумнСЦваючись, юнак тАФ утверджуючись. У народСЦ кажуть: "Дурень вчиться на "асному досвСЦдСЦ, а розумний тАФ на чужому». НеоцСЦненнСЦсть чужого досвСЦду в тому, що вСЦн розвиваСФ в тобСЦ почуття спСЦвпереживання, спСЦвчуття, розумСЦння дСЦйсностСЦ. "Найкраща людина та, яка живе переважно своСЧми думками СЦ чужими почуттями. НайгСЦрший сорт людини тАФ яка живе чужими думками СЦ "асними почуттями» (Лев Толстой).

Батьку, не перекладай своСЧх обов'язкСЦв допомагати дСЦтям у навчаннСЦ на дружину. Вона й так маСФ потрСЦйне навантаження, працюючи на виробництвСЦ чи в установСЦ, ведучи домашнСФ господарство та годуючи дСЦтей СЦ тебе.

Виховання дитини починаСФться з виховання дорослих. ШляхетнСЦсть душСЦ батькСЦв не завжди передаСФться у спадок дСЦтям.

Душа тАФ це трансформатор, що поСФднуСФ палкСЦ почуття СЦ холодний розум. У душСЦ поСФднуються вСЦра, надСЦя "СЦ любов. "Любов до дСЦтей виховуСФться тСЦльки любов'ю тАФ як вогник запалюСФться тСЦльки вСЦд вогню» (Василь Сухомлинський).

Батько маСФ задовольнятися не тим щастям, яке вСЦн вСЦдчуваСФ, а тим щастям, яке вСЦн даСФ дитинСЦ.

Що довша проповСЦдь батька, то менше в нСЦй смислу й користСЦ.

Той, хто негСЦдно себе поводить, не виховаСФ гСЦдностСЦ в СЦншого.

ВлЯкщо ви хочете своСЧм синам щастя, СЦнодСЦ, а то й якнайчастСЦше, будСЦть СЧх на свСЦтанку. ВСЦдкривайте перед ними дивовижний свСЦт працСЦ. ПрагнСЦть до того, щоб життя ваших синСЦв було неспокСЦйним, тривожним, клопСЦтливим тАФ це СЦ СФ щастя» (Василь Сухомлинський). РобСЦть усе, щоб для ваших синСЦв СЦ дочок думка про творчу працю на благо незалежноСЧ УкраСЧни була щастям.

Батько не повинен обурюватись СЦ лаяти сина чи доньку за те, що вони вдягаються в такий одяг, який вСЦн сам нСЦколи б не дозволив собСЦ вдягти, що син вСЦдпустив вуса чи бороду, а донька пСЦдстриглася, обрСЦзавши гарне волосся, що його дСЦти сьогоднСЦ танцюють такСЦ танцСЦ, яких вСЦн нСЦколи не танцював у своСФму життСЦ. У кожного поколСЦння своя мода СЦ своСЧ танцСЦ.

Батько повинен бути для своСЧх дСЦтей прикладом високоморальноСЧ поведСЦнки, культури спСЦлкування, працьовитостСЦ, вСЦрностСЦ коханСЦй дружинСЦ та бути впевненим, що його дСЦти нСЦколи не допустять аморального чи антипатрСЦотичного вчинку, не образять старшого чи меншого вСЦд себе.

Автор цСЦСФСЧ книжки належить до поколСЦння, яке в тяжкСЦ роки ДругоСЧ свСЦтовоСЧ вСЦйни зСЦ зброСФю в руках стало на захист БатькСЦвщини. Тому насамкСЦнець хоче дати батькам таку пораду: виховуючи своСЧх дСЦтей на героСЧчних прикладах СЦсторСЦСЧ украСЧнського народу, в день пам'ятСЦ загиблих СЦ померлих скажСЦть своСЧм синам СЦ дочкам: ось лежить твСЦй дСЦд, мСЦй батько, а он там тАФ батько мого батька. РЖ я колись лежатиму в цСЦй землСЦ. Шануй, синку, цю землю, бо вся вона тАФ це ми СЦ нашСЦ батьки, це БатькСЦвщина. Боронити, захищати СЧСЧ вСЦд загарбникСЦв тАФ наш обов'язок, важливСЦший за будь-що в життСЦ, бо БатькСЦвщина тАФ дорожча за життя!

Виховуйте своСЧх дСЦтей нацСЦональне свСЦдомими патрСЦотами УкраСЧни. Продовжуйте себе у своСЧх дСЦтях тАФ СЦ ви залишите слСЦд в СЦсторСЦСЧ украСЧнського народу.

Основою культури спСЦлкування СФ гуманне ставлення людей одне до одного. А тому батьки мають дбати про формування в дСЦтей вСЦдвертостСЦ, довСЦри й доброзичливостСЦ. Людина не може жити, працювати, задовольняти своСЧ матерСЦальнСЦ й духовнСЦ потреби, не спСЦлкуючись з СЦншими людьми.

Уже в материнському лонСЦ дитина сприймаСФ свСЦт звукСЦв, голоси матерСЦ та батька. Через емоцСЦйне забарвлення почутого й формуСФться майбутня особистСЦсть. Отже, спСЦлкування в сСЦм'СЧ СФ для дитини першою школою громадянства, яка формуСФ СЧСЧ особистСЦсть, розвиваСФ в неСЧ почуття "асноСЧ гСЦдностСЦ й заразом виховуСФ повагу до батька, матерСЦ, бабусСЦ, дСЦдуся, братСЦв та сестер.

Батьки повиннСЦ пам'ятати, що найкращСЦ вихователСЦ дитячого будинку чи школи-СЦнтернату не зможуть замСЦнити дитинСЦ рСЦдну матСЦр та рСЦдного батька. Щоб виховувати дитину, треба вСЦддавати СЧй своСФ серце, любити СЧСЧ. Але й цього замало. ПотрСЦбнСЦ ще почуття вСЦдповСЦдальностСЦ, терпСЦння, знання особливостей дитини та вмСЦння виховувати.

Лише в умовах достатнього спСЦлкування в сСЦм'СЧ дитина привчаСФться шанобливо ставитися до СЦнших, вчиться бути щирою, перейматися радощами й прикрощами близьких, турбуватися про них.

Досить часто можна чути нарСЦкання на брак часу для виховання дСЦтей. РЖ це справдСЦ так (не бСЦльше 17 хвилин на добу батьки можуть видСЦлити для виховання дСЦтей). Але ж працюють усСЦ: СЦ тСЦ батьки, хто добре виховуСФ, СЦ тСЦ тАФ хто погано. Тому рСЦч не лише в кСЦлькостСЦ часу. Важливо, щоб той короткий час, який придСЦляСФться дитинСЦ, був насичений увагою й СЦнтересом, щирСЦстю й довСЦрою, приносив взаСФмне задоволення, щоб дитина нетерпляче чекала зустрСЦчСЦ з батьком СЦ матСЦр'ю.

Батьки мають усвСЦдомити, що виховання тАФ це органСЦзоване спСЦлкування, рСЦзноманСЦтнСЦсть духовних СЦ дСЦлових стосункСЦв як мСЦж дорослими, так СЦ мСЦж дорослими та дСЦтьми. Через це в сСЦм'СЧ нСЦколи не можна роздСЦляти життя батькСЦв СЦ дСЦтей на життя дорослих тАФ справжнСФ, СЦ життя дСЦтей тАФ несправжнСФ. ТСЦльки у спСЦльному життСЦ з дорослими, подСЦляючи його радощСЦ й турботи, беручи на себе частину вСЦдповСЦдальностСЦ, дитина стаСФ справжньою людиною.

Батьки передають дСЦтям знання, своСФ розумСЦння навколишнього свСЦту, досвСЦд суспСЦльних стосункСЦв, соцСЦальних форм поведСЦнки. СпСЦлкування мСЦж дорослими СЦ дСЦтьми формуСФ духовний свСЦт дитини, даруСФ естетичну насолоду вСЦд прочитаного, побаченого, почутого. Тому розмовляйте з дСЦтьми! Якщо не вмСЦСФте тАФ вчСЦться. Якщо не знаСФте про що тАФ думайте, читайте!

Ваш син маСФ знати, СЦ ви теж, що навСЦть кСЦлька хвилин ранковоСЧ веселоСЧ, доброзичливоСЧ розмови з татом чи мамою тАФ це щастя!

Ваша донька маСФ поглядати на годинника пСЦд час прогулянки з друзями: "НашСЦ вже готуються до вечерСЦ. РЖ менСЦ треба допомогти накрити стСЦл та про дещо поговорити з татом СЦ мамою».

Я категорично проти росСЦйського прислСЦв'я: "Когда я ем, я глух и нем». У дружнСЦй розумнСЦй сСЦм'СЧ за обСЦдом обговорюють прочитану книжку, переглянутий фСЦльм, розмСЦрковують над проблемами, що виникли у когось СЦз членСЦв сСЦм'СЧ, радСЦють успСЦхам у працСЦ чи навчаннСЦ. Для цього в сСЦм'СЧ маСФ бути встановлене обов'язкове для всСЦх правило тАФ хоч один раз на день треба збиратися за сСЦмейним столом.

Деяких батькСЦв звинувачують у сентиментальностСЦ й "телячих нСЦжностях» до дСЦтей. Не слухайте таких мудрагелСЦв. Не бСЦйтеся любити своСЧх дСЦтей! Будьте з ними нСЦжними й лагСЦдними. УмСЦйте любити свою дитину не за те, що вона гарна та розумна, а просто за те, що вона СФ СЦ вона тАФ ваша. Навчайте дСЦтей доброзичливостСЦ, вмСЦння СЧСЧ виявляти. ЗвичнСЦ слова, сказанСЦ по-доброму, з усмСЦшкою, доречно, роблять СЦнколи дива. Дуже хотСЦлося б, щоб батьки полюбили слово "можна» тАФ чудове слово:

ВлМожна я залСЦзу на дерево?» тАФ "Можна».

ВлМожна я не СЧстиму супу?» тАФ "Можна».

ВлМожна я покличу друзСЦв на день народження?» тАФ "Можна».

Намагайтесь якнайчастСЦше говорити це слово. Що бСЦльше буде в життСЦ дитини доброзичливих "можна», то менше буде в СЧСЧ характерСЦ схильностСЦ до шкоди. Але коли вже не можна тАФ то таки не можна!

Одна мама розповСЦдала: "Чотири заборони СФ в моСЧх дСЦтей. Перша тАФ не можна ображати маму тАФ навСЦть поглядом. Друга тАФ не можна ображати маленьких. ТретятАФне можна завдавати болю нСЦкому, тим бСЦльше тАФ усьому живому. Четверта тАФ не можна завдавати прикрощСЦв СЦншСЦй людинСЦ». Це СЦ Е глибока материнська мудрСЦсть.

ДСЦм, ваша квартира -тАФ це не двСЦ кСЦмнати СЦ кухня. Це тАФ свСЦт вашоСЧ сСЦм'СЧ. А тому не будьте занудами. Не смикайте, не лайте дитину. Не робСЦть непотрСЦбних зауважень. Не примушуйте дСЦтей дорослСЦшати, не позбавляйте СЧх дитинства. КожнСЦй дитинСЦ потрСЦбна материнська та батькСЦвська любов. Василь Сухомлинський стверджував: "Мистецтво виховання передбачаСФ насамперед мистецтво говорити, звертаючись до людського серця». Виховання тАФ одне з найпрекраснСЦших СЦ найпочеснСЦших занять людини. Проте батько-вихователь СЦ батько-зануда тАФ це далеко не одне й те саме. Ось чому, що коротше зауваження, то воно краще.

Батьки над усе мають шанувати духовну красу украСЧнського народу, його традицСЦСЧ, педагогСЦчну мудрСЦсть СЦ культуру сСЦмейного спСЦлкування, пам'ятаючи, що украСЧнська етнопедагогСЦка


схвалюСФ:

засуджуСФ:

Розум СЦ силу,

Злих та сердитих,

Знання, працю милу,

Упертих, ненаситних,

Науку, освСЦту,

Скупих та лукавих,

УсмСЦшку, подСЦбну до цвСЦту,

Дурних та поганих,

ХоробрСЦсть СЦ мужнСЦсть,

Крикливих, невдячних,

Гарну вдачу, мудрСЦсть,

ЗаздрСЦсних, необачних,

СовСЦсть СЦ чеснСЦсть,

ГульвСЦс, вередливих,

ГуманнСЦсть СЦ чемнСЦсть,

Ледачих, нещирих,

Працелюбних, вСЦрних,

П'яниць, скалозубСЦв,

Чуйних СЦ надСЦйних.

НСЦкчем, душогубСЦв.

Виховати з дитини справжнього громадянина-патрСЦота УкраСЧни тАФ мабуть, найскладнСЦше завдання. Воно СФ найголовнСЦшим не лише в шкСЦльному СЦ громадському, а й у сСЦмейному вихованнСЦ. РЖ допомагають у цьому народнСЦ традицСЦСЧ.

Для украСЧнцСЦв це традицСЦйна працьовитСЦсть, скромнСЦсть, чеснСЦсть, гостиннСЦсть, моральнСЦсть, родиннСЦсть, пСЦсеннСЦсть, акуратнСЦсть в одязСЦ та облаштуваннСЦ помешкання, любов до рСЦдноСЧ землСЦ, злагода з природою, вСЦрнСЦсть в коханнСЦ, пошана до батькСЦв, дСЦдуся й бабусСЦ, звертання на "Ви». У традицСЦях украСЧнськоСЧ сСЦм'СЧ визначне мСЦiе посСЦдаСФ культ предкСЦв. У кожному регСЦонСЦ вСЦдзначають День пам'ятСЦ (проводи) померлих людей, загиблих воСЧнСЦв. Це дуже важлива з виховного погляду традицСЦя. Таким СФ свято 9 травня тАФ День Перемоги. А тому вшановувати померлих СЦ загиблих на вСЦйнСЦ, розповСЦдати про СЧхнСЦ добрСЦ справи, героСЧчнСЦ вчинки разом з дорослими повиннСЦ й дСЦти, щоб вони переймалися повагою до своСЧх предкСЦв.

Дуже важливою народною традицСЦСФю СФ вСЦдзначення дат родинного календаря. В сСЦм'ях у щирСЦй атмосферСЦ святкують днСЦ народження, ювСЦлеСЧ та СЦншСЦ знаменнСЦ подСЦСЧ як усСЦСФСЧ родини, так СЦ окремих СЧСЧ членСЦв тАФ матерСЦ та батька, бабусСЦ та дСЦдуся, синСЦв, дочок та онукСЦв. Велике виховне значення для молодСЦ маСФ ювСЦлей весСЦлля батька й матерСЦ, дСЦдуся й бабусСЦ, зокрема "срСЦбного» та "золотого» весСЦлля (25 СЦ 50 рокСЦв спСЦльного подружнього життя). А ще ж буваСФ СЦ "дСЦамантове» та "коронне» весСЦлля (60 та 75 рокСЦв). ТрадицСЦСЧ та обряди родинного календаря змСЦцнюють сСЦм'ю як джерело найглибших людських почувань, найгуманнСЦших стосункСЦв.

УкраСЧнське родинно-сСЦмейне виховання, використовуючи народнСЦ виховнСЦ традицСЦСЧ, маСФ формувати нацСЦональнСЦ почуття. Костянтин Ушинський стверджував, що почуття нацСЦонального СФ вроджене, що воно вСЦчне, "астиве кожнСЦй людинСЦ СЦ помираСФ разом з нею. ВСЦн писав: "Як немаСФ людини без самолюбства, так немаСФ людини без любовСЦ до БатькСЦвщини».

Любов до БатькСЦвщини починаСФться з любовСЦ до матерСЦ та батька, якСЦ мають зробити все, аби всюди дитину оточувала ясна, сонячна атмосфера життСФрадСЦсностСЦ, бадьоростСЦ, оптимСЦзму, турботи про фСЦзичне та духовне здоров'я дитини. Батьки завжди повиннСЦ пам'ятати, що родина тАФ це мала батькСЦвщина, на ТСрунтСЦ якоСЧ виростаСФ БатькСЦвщина велика.

Культура нашого народу СФ вСЦддзеркаленням унСЦверсальноСЧ украСЧнськоСЧ нацСЦональноСЧ СЦдеСЧ, внутрСЦшнСЦ чинники якоСЧ визначають самобутнСЦсть нацСЦональноСЧ культури, свСЦдомостСЦ, свСЦтогляду СЦ характеру украСЧнцСЦв.

Батьки! Виховуйте у своСЧх дСЦтях, а особливо в синСЦв, бажання дотримуватися в життСЦ й поведСЦнцСЦ лицарських правил, СЦ завжди наголошуйте: будь чистим душею, змСЦцнюй свСЦй дух самовихованням та самоосвСЦтою, будь добрим, чесним, справедливим, правдивим, красивим, прагни бути першим у гСЦднСЦй поведСЦнцСЦ, добрих справах, працСЦ, будь смСЦливим СЦ розважливим, диiиплСЦнованим й органСЦзованим, мужнСЦм, долай труднощСЦ на шляху до добра, правди, краси, шануй СЦ захищай честь СЦ гСЦднСЦсть дСЦвчини, жСЦнки, матерСЦ й усСЦх людей, борони слабких, цСЦнуй побратимство, шануй батькСЦв своСЧх, СЧхнСЦ звичаСЧ СЦ традицСЦСЧ, люби рСЦдну землю, батькСЦвську хату, материнську мову та пСЦсню, калинову УкраСЧну, люби рСЦдну природу, вмСЦй берегти СЦ примножувати СЧСЧ багатства та красу, усвСЦдомлюй себе частиною природи, що СФ основою життя.

Вихованню любовСЦ до УкраСЧни, формуванню нацСЦональноСЧ самосвСЦдомостСЦ дСЦтей та молодСЦ сприяСФ украСЧнська народна пСЦсня.

Найкраще привчати дитину до пСЦснСЦ й музики ще до СЧСЧ народження. МайбутнСФ немовля СЧСЧ чуСФ. ПСЦсня СЦ музика тАФ "...це мова почуттСЦв. Без музики важко переконати людину, яка вступаСФ у свСЦт, в тому, що людина прекрасна», тАФписав Василь Сухомлинський. Тож якомога бСЦльше спСЦлкуймося з нашими дСЦтьми за допомогою украСЧнськоСЧ народноСЧ пСЦснСЦ, прилучаючи СЧх до свСЦту прекрасного та передаючи СЧм у спадок емоцСЦйне, естетичне, моральне багатство народноСЧ душСЦ, СЧСЧ високу духовну красу.

Давньогрецький фСЦлософ Платон так говорив про роль морального виховання: "Людина тАФ СЦстота найпокСЦрливСЦша СЦ божественна, якщо вона буде вгамована справжнСЦм вихованням, якщо ж СЧСЧ не виховувати або давати неправильне виховання, то вона буде найдикСЦшою твариною з уcix, кого творить земля». Основоположник науковоСЧ педагогСЦки Ян Амос Коменський стверджував: "Основа доброго виховання в тому, щоб усСЦ навчилися розумСЦти, чим вСЦдрСЦзняСФться людина вСЦд тварини, чим вСЦдрСЦзняСФться добра людина вСЦд злоСЧ, вчений вСЦд невченого, мудрий вСЦд дурня...». Батькам СЦ вчителям треба пам'ятати, що в будь-яку СЦсторичну добу живе не абстрактна людина, а представник того чи того народу, носСЦй певноСЧ нацСЦональноСЧ культури. Тому, виховуючи молоде поколСЦння, сСЦм'я СЦ школа мають сформувати у нього почуття нацСЦональноСЧ самосвСЦдомостСЦ, звички СЦ навички моральноСЧ поведСЦнки вСЦдповСЦдно до норм моралСЦ рСЦдного народу та його духовних надбань тАФ мови, традицСЦй СЦ звичаСЧв. Дитина до п'яти рокСЦв маСФ засвоСЧти близько 80 вСЦдсоткСЦв норм моральноСЧ поведСЦнки. Решта (20 вСЦдсоткСЦв) засвоюються у шкСЦльному вСЦцСЦ.

Про високоморальнСЦсть людини можна судити з СЧСЧ повсякденноСЧ поведСЦнки в побутСЦ, спСЦлкуваннСЦ, зСЦ стосункСЦв з СЦншими в рСЦзних видах дСЦяльностСЦ. Моральними цСЦнностями украСЧнського народу завжди вважалися працьовитСЦсть, чеснСЦсть, духовнСЦсть тощо. Дуже яскраво це вСЦдображено в народних прислСЦв'ях та приказках, в яких звеличуСФться дружба, вСЦрнСЦсть СЦ розум: Нащо й лСЦпший клад, коли в сСЦм'СЧ лад; Краще догана мудрого, нСЦж похвала дурня; Мудрий не все каже, що знаСФ, а дурень не все знаСФ, що каже; МаСФш голову, май же й розум; Дурний язик головСЦ не приятель; Бережи честь змолоду; СумлСЦння тАФ найкращий подарунок; Добре СЦм'я тАФ найкраще багатство; ЯкСЦ мама й татко, таке й дитятко; Яке дерево тАФ такСЦ його квСЦти, якСЦ батьки -тАФ такСЦ й дСЦти; ВСЦрний приятель тАФ то найбСЦльший скарб; Яку дружбу заведеш, таке й життя проживеш; Будь правдивим, май мужнСЦсть щиро визнати свою провину, не перекладай своСФСЧ провини на СЦнших; Дав слово тАФ тримай його, дав обСЦцянку тАФ виконай; СправжнСЦй друг пСЦзнаСФться не лише в радостСЦ, а й у бСЦдСЦ тАФ вСЦн завжди допоможе, втСЦшить, утримаСФ вСЦд лихого вчинку; Живи СЦ чини так, щоб навколишнСЦм тАФ дорослим та дСЦтям тАФ було з тобою приСФмно СЦ радСЦсно.

НеодмСЦнною ознакою вихованостСЦ украСЧнськоСЧ дитини СФ СЧСЧ ввСЦчливСЦсть. Проте це не спадкова риса характеру. МоральнСЦсть, духовнСЦсть СЦ ввСЦчливСЦсть формуються впродовж усього життя. Тактовна, ТСречна, ввСЦчлива людина завжди готова вислухати, застерегти СЦнших вСЦд можливих помилок та прикрощСЦв. Вона не тСЦльки делСЦкатна, приСФмна у спСЦлкуваннСЦ, а й доброзичлива, щира.

ХотСЦлося, щоб таких людей у нашому суспСЦльствСЦ ставало дедалСЦ бСЦльше. Дуже повчальним СФ золоте правило: "Треба ставитися до СЦнших так, як ти хотСЦв би, щоб вони ставилися до тебе».

Знати лише правила ввСЦчливоСЧ поведСЦнки недостатньо. За багаторСЦчним досвСЦдом виховноСЧ роботи педагогСЦчний колектив ПавлиськоСЧ середньоСЧ школи пСЦд керСЦвництвом Василя Сухомлинського виробив Десять "Не можна». Дотримання цих заборон вважалося справою честСЦ й гСЦдностСЦ, порушення тАФ ганьбою СЦ моральним невСЦглаством. Ось цСЦ Десять "Не можна»:

1. Не можна ледарювати, коли всСЦ працюють.

2. Не можна смСЦятися зСЦ старостСЦ СЦ старих людей; про старСЦсть треба говорити тСЦльки з повагою; у свСЦтСЦ СФ три речСЦ, з яких нСЦколи не можна смСЦятися, тАФ патрСЦотизм, справжня любов до жСЦнки СЦ старСЦсть.

3. Не можна сперечатися з шанованими СЦ дорослими людьми, особливо зСЦ старенькими.

4. Не можна виявляти незадоволення тим, що в тебе немаСФ якоСЧсь речСЦ... у товариша твого СФ, а про тебе батьки не подбали: вСЦд своСЧх батькСЦв ти не маСФш права щось вимагати.

5. Не можна допускати, щоб мати давала тобСЦ те, чого вона не бере собСЦ, тАФ кращий шматочок на столСЦ, смачнСЦшу цукерку, кращий одяг.

6. Не можна робити того, що осуджують старшСЦ, тАФ нСЦ на очах у них, нСЦ деСЦнде; кожен свСЦй вчинок розглядай з погляду старших: що подумають вони.

7. Не можна залишати старшу рСЦдну людину самотньою, особливо матСЦр, якщо в неСЧ немаСФ нСЦкого, крСЦм тебе.

8. Не можна збиратися в дорогу, не запитавши дозволу СЦ поради в старших, особливо в дСЦда, не попрощавшись з ними, не дочекавшись вСЦд них напутнього слова СЦ не побажавши СЧм щасливо залишатися.

9. Не можна сСЦдати до столу, не запросивши старшого.

10. Не можна сидСЦти, коли стоСЧть доросла, особливо лСЦтня, людина, тим бСЦльше тАФ жСЦнка; не чекай, поки з тобою привСЦтаСФться старший, ти повинен першим привСЦтати його при зустрСЦчСЦ, а прощаючись, побажати йому здоров'я.

Зменшення народжуваностСЦ в УкраСЧнСЦ пояснюСФться не лише економСЦчною кризою та безробСЦттям, а й втратою СЦдеалу кохання. Модною стала статева розбещенСЦсть, що нерСЦдко призводить до безплСЦддя. Кожна п'ята жСЦнка в УкраСЧнСЦ не може мати дитини СЦ, створивши сСЦм'ю, молодСЦ люди не мають щастя бути батьками, продовжити рСЦд. Слово "кохання» для багатьох стало чужим СЦ незрозумСЦлим. Телебачення замСЦнило художню лСЦтературу, театр, виставки. СьогоднСЦшня молодь не читаСФ романСЦв, не знаСФ чи байдужа до настанов великого романСЦста Стендаля, який писав: "Сором'язливСЦсть тАФ мати найпрекраснСЦшоСЧ з усСЦх пристрастей людського серця тАФ кохання». Чомусь неактуальними стали й слова РЖвана Франка:

НемаСФ друга понад мудрСЦсть,

НСЦ ворога над глупоту,

Так, як нема любовСЦ в свСЦтСЦ

Над матСЦрну любов святу.

Першими у справСЦ викорСЦнення такоСЧ тенденцСЦСЧ сприймання життя молоддю повиннСЦ бути батьки й учителСЦ. Треба зробити все, щоб хлопцСЦ й дСЦвчата усвСЦдомили: юнСЦсть тАФ це неповторний романтичний перСЦод першоСЧ любовСЦ, пошуку подружнього СЦдеалу, моделСЦ сСЦмейного життя. Одним з найдосконалСЦших СЦнститутСЦв, якСЦ витворило людство впродовж своСФСЧ СЦсторСЦСЧ, СФ сСЦм'я. ССЦм'ятАФоснова суспСЦльства. СьогоднСЦ потрСЦбно вСЦдновлювати й оздоровлювати колись таку мСЦцну украСЧнську родину, утверджувати красу традицСЦйних родинних цСЦнностей СЦ моральних засад.

Великий гуманСЦст нашого часу, неперевершений вихователь Василь Сухомлинський, керуючись традицСЦями украСЧнськоСЧ етнопедагогСЦки, уже 12-13-лСЦтнСЦм пСЦдлСЦткам прищеплював думку про те, що "любов тАФ переддень материнства та батькСЦвства» СЦ що "любов тСЦльки тодСЦ високоморальна, коли вона розумна, мудра, передбачлива». ВСЦн наголошував: "Моральне право на кохання маСФ той, хто вмСЦСФ вСЦдповСЦдати за майбутнСФ тАФ за своСЧх дСЦтей».

Раджу звернутися до порад Василя Сухомлинського, якСЦ вСЦн виклав у своСЧй книжцСЦ "Як виховати справжню людину». Ними мають керуватися батьки, вчителСЦ й сама молодь.

тАв Юначе, ти народився людиною, але нею ще треба й стати. Справжня людина виявляСФ себе в переконаннях СЦ почуттях, волСЦ й прагненнях, у ставленнСЦ до СЦнших СЦ до самоСЧ себе, у здатностСЦ любити й ненавидСЦти...

тАв Ти вСЦдчув симпатСЦю до дСЦвчини. Це пробуджуСФться СЦнстинкт продовження роду. ВСЦн уже тисячСЦ рокСЦв облагороджуСФться людською культурою. ВСЦдтодСЦ як людина пСЦднялася над свСЦтом усього живого, СЧСЧ статевий СЦнстинкт перестав бути слСЦпим бажанням. У ньому лише перша СЦскра для великого багаття людськоСЧ любовСЦ.

тАв Поважай дСЦвчину, бережи СЧСЧ честь, гСЦднСЦсть, гордСЦсть, незалежнСЦсть. ДСЦвчина, що пробудила в тебе почуття симпатСЦСЧ, може стати твоСФю дружиною, матСЦр'ю твоСЧх дСЦтей. Вона повторить тебе й себе в новому поколСЦннСЦ. Це СЦ СФ безсмертя роду людського.

тАв Любов тАФ це Не лише захоплене милування, втСЦха красою, створеною для тебе, а й нескСЦнченне творення краси в коханСЦй людинСЦ. Любов тАФ це вСЦдповСЦдальнСЦсть. Перед тим як створювати сСЦм'ю, перевСЦр себе, чи готовий ти до цього: чи вмСЦСФш бути вСЦдданим, вСЦрним людинСЦ; чи немаСФ в тебе лСЦнощСЦв душСЦ, егоСЧзму, безсердечностСЦ; чи вмСЦСФш володСЦти своСЧми бажаннями; чи готовий забезпечити сСЦм'ю матерСЦально.

тАв Мати з немовлям на руках, мати бСЦля колиски тАФ те саме, що прикордонник на посту. Вона творить майбутнСФ, вона ж СЦ захищаСФ його. Вона творить велич нашоСЧ БатькСЦвщини. МСЦльйони сСЦмейтАФце мСЦльйони найтонших корСЦнцСЦв, що живлять вСЦчне дерево, СЦм'я якому тАФ ВСЦтчизна. Ставши чоловСЦком, ти став громадянином двСЦчСЦ, бо створив сСЦм'ю.

тАв УмСЦй любити матСЦр своСЧх дСЦтей, дорожити СЧСЧ здоров'ям, красою, честю, оберСЦгати СЧСЧ вСЦд хвороби, втоми, несправедливостСЦ. Хороший чоловСЦк творить красу дружини своСФю любов'ю. РЖ ця любов, як сонячне тепло СЦ свСЦтло, зСЦбранСЦ у квСЦтцСЦ троянди, стаСФ моральною красою твоСЧх дСЦтей.

тАв ДСЦвчино, будь мудрою СЦ вимогливою в любовСЦ. ЖСЦночнСЦсть тАФ найвищий вияв людськоСЧ краси. Любов тАФ палке почуття, але панувати над серцем маСФ розум. Щасливою ти вСЦдчуватимеш себе лише тодСЦ, коли будеш мудрою. Людина, якСЦй чарка горСЦлки даСФ бСЦльше радостСЦ, нСЦж ти, розмова з тобою, тАФ не зможе зробити тебе щасливою. Коли в присутностСЦ юнака або навСЦть на саму думку про нього в тебе частСЦше заб'СФться серце, коли тобСЦ захочеться, щоб вСЦн дивився на тебе з подивом СЦ захопленням, вважаючи СФдиною у свСЦтСЦ, тАФ це означаСФ, що в тобСЦ прокинулася ЖСЦнка-МатСЦр.

тАв ЖСЦнка тАФ це могутня, ласкава СЦ нСЦжна сила, що виховуСФ справжнього чоловСЦка. МужнСЦсть жСЦнки творить духовну шляхетнСЦсть, красу, вСЦдданСЦсть, вСЦрнСЦсть чоловСЦка.

тАв Любов тАФ це дСЦти! Любов тАФ це висока вСЦдповСЦдальнСЦсть! Любов тАФ це висока людська культура. З того, як людина любить, можна зробити безпомилковий висновок, яка вона людина.

тАв ССЦмейне життя нСЦколи не буваСФ й не може бути суцСЦльним святом: у ньому бСЦльше тривог, хвилювань, турбот, нСЦж чистоСЧ радостСЦ. В сСЦмейному життСЦ треба зважати на думки, переконання, почуття, прагнення коханоСЧ людини. ОберСЦгаючи свою гСЦднСЦсть, треба вмСЦти поступатися одне одному. З тоСЧ хвилини, як ви почули крик своСФСЧ дитини, почалася ваша складна й вСЦдповСЦдальна громадянська дСЦяльнСЦсть тАФ виховання людини.

тАв Велике зло тАФ принижувати людську гСЦднСЦсть, зраджувати найвище людське почуття тАФ любов. ВСЦрнСЦсть обов'язку чоловСЦка, батька, матерСЦ, дружинитАФдля дСЦтей це школа людськоСЧ вСЦдданостСЦ й вСЦрностСЦ. Зрада в батькСЦвствСЦ, в материнствСЦ, в подружжСЦ тАФ пСЦдлСЦсть, яку не можна прощати. Найвища педагогСЦчна мудрСЦсть тАФ це вмСЦння бачити в маленьких дСЦтях завтрашнСЦх батькСЦв та матерСЦв.

тАв "Життя прожити тАФ не ниву перейти», тАФ говорить народна мудрСЦсть. У тому, яка людина в сСЦмейному життСЦ, виявляСФться СЧСЧ справжнСФ моральне обличчя. ВСЦд характеру взаСФмин у сСЦм'СЧ залежить духовне багатство суспСЦльства.

Батьки й матерСЦ, вчителСЦ й вихователСЦ, скористайтеся цими мудрими порадами видатного педагога. ПояснСЦть своСЧм дСЦтям та учням, що найчистСЦше почуття кохання не тимчасове й не хвилинне, а постСЦйне й святе. РозкажСЦть СЧм про жСЦночу й чоловСЦчу вСЦрнСЦсть у роки ДругоСЧ свСЦтовоСЧ вСЦйни, коли нареченСЦ СЦ дружини чекали коханих довгими роками. Чимало жСЦнок до останнього подиху залишилися вСЦрними своСЧм любим, якСЦ загинули на вСЦйнСЦ. ПояснСЦть своСЧм дСЦтям та онукам примСЦтивнСЦсть СЦ безглуздСЦсть слСЦв популярноСЧ сьогоднСЦ пСЦсеньки: "Вот такая вот зараза девушка моей мечты». Якщо дСЦвчина юнацькоСЧ мрСЦСЧ сьогоднСЦ "зараза», то ким вона буде, коли стане дружиною, коли з часом вСЦк змСЦнить привабливСЦ риси обличчя та обриси СЧСЧ статури?

ДорогСЦ батьки СЦ вчителСЦ, не гасСЦть у серцях своСЧх вихованцСЦв юнацьке кохання. Кажуть, воно швидкоплинне, але буваСФ лише першим та останнСЦм. Не позбавляйте своСЧх дСЦтей щастя кохати та бути коханими. Виховуйте в них красу СЦ чистоту почуттСЦв, високу вСЦдповСЦдальнСЦсть одне за одного.

Хочеться звернутися до майбутнСЦх батькСЦв СЦ нагадати, що, беручи шлюб, ви повиннСЦ не лише кохати одне одного, а й усвСЦдомлювати вСЦдповСЦдальнСЦсть та обов'язок дбати про здоров'я своСЧх майбутнСЦх дСЦтей.

тАв Перед одруженням обов'язково проконсультуйтеся в лСЦкарСЦв на вСЦдповСЦднСЦсть резусу кровСЦ, вСЦдсутнСЦсть спадковоСЧ шизофренСЦСЧ, того, що може стати причиною народження дСЦтей СЦз психофСЦзичними вадами.

тАв Запам'ятайте тАФ зачаття маСФ бути плановим, а не випадковим. ЗаплСЦднення, здСЦйснене навеснСЦ або на початку осенСЦ, даСФ найлСЦпшСЦ результати. Спека чи мороз негативно впливають на майбутню дитину. Хвилини перед сходом сонця найпридатнСЦшСЦ для таСЧнства зачаття: органСЦзм вСЦдпочив СЦ набрався сил пСЦсля мСЦцного сну.

Красива сСЦм'я любов'ю, мСЦцна злагодою, багата тАФ дСЦтьми. РЖ щасливим СФ дСЦм, який повниться радСЦсним дитячим багатоголоссям, де дСЦти ростуть та виховуються у дружному гуртСЦ своСЧх братСЦв СЦ сестер.

Кожна сСЦм'я в нашСЦй краСЧнСЦ перебуваСФ пСЦд захистом держави. ПСЦклування КомунСЦстичноСЧ партСЦСЧ СЦ РадянськоСЧ держави про сСЦм'ю дСЦстаСФ вияв у створеннСЦ та розвитку широкоСЧ мережСЦ дитячих закладСЦв, органСЦзацСЦСЧ СЦ вдосконаленнСЦ служби побуту та громадського харчування, виплатСЦ допомоги в разСЦ народження дитини, наданнСЦ допомоги СЦ пСЦльг багатодСЦтним сСЦм'ям, а також СЦнших видСЦв допомоги сСЦм'СЧ.

РЖ сСЦмтАШя, як надСЦйний барометр, чуйно реагуСФ на це пСЦклування, виховуючи юне поколСЦння достойними громадянами, патрСЦотами своСФСЧ БатькСЦвщини.

Материна, батькова наука... Як багато вона значить у життСЦ! Прищепити дСЦтям любов до працСЦ, виростити колективСЦстами, справжнСЦми людьми, навчити цСЦнувати тСЦ блага, якими надСЦлило СЧх суспСЦльство, дбайливо ставитися до державноСЧ "асностСЦ, примножувати народний добробут тАФ це та сСЦмейна наука, яка не забуваСФться. Вона тАФ на все життя. Виховуючи дСЦтей, батьки роблять справу величезноСЧ державноСЧ ваги: вони закладають у своСЧх дСЦтях фундамент особистостСЦ, вСЦд надСЦйностСЦ якого залежить мСЦцнСЦсть будови всього суспСЦльства.

...Отчий дСЦм. У спогадах ми часто повертаСФмося сюди. Адже це не просто домСЦвка, де людина народжуСФться, де проходить СЧСЧ дитинство, де мати СЦ батько, сестри СЦ брати. Отчий дСЦм тАФ уособлення доброго, чистого, свСЦтлого. Тут дитина вперше вСЦдкриваСФ для себе красу свСЦтосприймання, яка найповнСЦше проявляСФться у красСЦ стосункСЦв, починаСФ усвСЦдомлювати, що справжнСФ, людяне, прекрасне торжествуСФ над нечесним, недостойним. СкСЦльки отаких великих СЦ малих СЦстин пСЦзнають дСЦти в сСЦмейному унСЦверситетСЦ життя! Вони впливають на формування характеру, свСЦтогляду, на утвердження особистостСЦ. ВСЦд того, як людина засвоСЧть СЧх, залежить, чи буде вона щасливою, чи зможе приносити щастя СЦншим.

РЖ в тому пСЦзнаннСЦ життСФвих СЦстин поряд з дСЦтьми йдуть найдорожчСЦ люди тАФ батько, мати. Як часто вони виступають найбСЦльшими авторитетами у з'ясуваннСЦ того чи СЦншого питання, розв'язаннСЦ проблем, що постають перед малечею або пСЦдлСЦтками. З порогу отчого дому починаСФться дорога у великий свСЦт, де людину чекають серйознСЦ випробування. Вийти з них переможцем тАФ значить довести мСЦцнСЦсть пСЦдвалин, якСЦ заклали батьки в дитинСЦ, готуючи СЧСЧ до самостСЦйного життя.


1.3 ССЦмейний обов'язок


Об'СФктивна система "сСЦм'я тАФ суспСЦльство» характеризуСФться складними взаСФмозв'язками, СЦ найперший з них тАФ взаСФмнСЦ обов'язки сСЦм'СЧ СЦ суспСЦльства. Поняття "обов'язок» вСЦдображаСФ в нашСЦй свСЦдомостСЦ об'СФктивну необхСЦднСЦсть, виражену в моральних вимогах, що ставляться як до окремого СЦндивСЦда, так СЦ до групи людей. У класове антагонСЦстичних формацСЦях, особливо в умовах монополСЦстичного капСЦталСЦзму, сСЦм'я досить часто виконуСФ функцСЦю "психологСЦчного сховища» вСЦд соцСЦальноСЧ дСЦйсностСЦ, хоча, звичайно, повнСЦстю сховатися вСЦд неСЧ всерединСЦ сСЦм'СЧ неможливо. НайчастСЦше соцСЦальнСЦ хвороби уражають СЦ сСЦм'ю.

На противагу цьому при соцСЦалСЦзмСЦ вСЦдносини в системСЦ "сСЦм'я тАФ суспСЦльство» не мають антагонСЦстичного характеру. СоцСЦалСЦстичне суспСЦльство всСЦма наявними у нього засобами пСЦдтримуСФ СЦ захищаСФ сСЦм'ю, а соцСЦалСЦстична сСЦм'я, у свою чергу, "вСЦдчуваСФ себе» часткою СФдиного соцСЦального органСЦзму. РЖнтереси суспСЦльства радянська сСЦм'я сприймаСФ СЦ засвоюСФ як своСЧ "аснСЦ; ними вона керуСФться, узгоджуючи зСЦ своСЧми, "астивими СЧй як малСЦй соцСЦальнСЦй групСЦ.

ССЦм'я маСФ певнСЦ моральнСЦ обов'язки перед суспСЦльством, а також перед СЦншими сСЦм'ями. Це тАФ суспСЦльнСЦ обов'язки, до яких належать безпосереднСФ вСЦдтворення населення, соцСЦалСЦзацСЦя молодого поколСЦння, органСЦзацСЦя побуту СЦ дозвСЦлля своСЧх членСЦв, забезпечення СЧх морального й естетичного задоволення життям та СЦн. СуспСЦльнСЦ обов'язки сСЦм'СЧ осмислюються людьми як виконання нею певних функцСЦй, а з точки зору соцСЦальноСЧ психологСЦСЧ тАФ як "програвання» вСЦдповСЦдних ролей.

РД рСЦзнСЦ види обов'язкСЦв. ОднСЦ з них ширшСЦ за змСЦстом, як-от обов'язок перед суспСЦльством, СЦншСЦ вужчСЦ, як, Наприклад, обов'язок перед сСЦм'СФю. Як моральна категорСЦя, обов'язок маСФ суспСЦльну СЦ особистСЦсну значущСЦсть залежно вСЦд того, усвСЦдомлюСФться вСЦн особою чи соцСЦальною групою. Осмислений, усвСЦдомлений обов'язок спонукаСФ людину виконувати його добровСЦльно, без примусу. Невиконання ж усвСЦдомленого обов'язку постаСФ перед внутрСЦшнСЦм судом людини, перед СЧСЧ совСЦстю.

Обов'язок маСФ велику орСЦСФнтуючу СЦ регулюючу силу: вСЦн визначаСФ в головних рисах поведСЦнку людини у колСЦ сСЦм'СЧ, серед друзСЦв СЦ товаришСЦв по роботСЦ, щодо держави й суспСЦльства.

Стосовно життСФдСЦяльностСЦ сСЦм'СЧ моральна категорСЦя обов'язку конкретизуСФться насамперед як сСЦмейний (родинний) обов'язок. Виконувати його повиннСЦ всСЦ. А чи не СФ це ущемленням свободи особистостСЦ? ЗвСЦдки об'СФктивнСЦ коренСЦ такого обов'язку? Чи не довСЦльнСЦ вони? ВиявляСФться, нСЦ. Об'СФктивнСЦ причини виникнення сСЦмейного обов'язку тАФ в реальному СЦснуваннСЦ груповоСЧ форми буття людей. Люди змушенСЦ об'СФднувати своСЧ зусилля для продовження людського роду, для навчання СЦ виховання молодих поколСЦнь, для того, щоб допомагати одне одному СЦ працею, СЦ матерСЦально, СЦ духовно. А як тСЦльки двоСФ, людей об'СФдналися в групу, вСЦдразу виникаСФ нова закономСЦрнСЦсть: розподСЦл ролей СЦ встановлення вСЦдповСЦдальностСЦ одного перед одним. У сСЦмейному мСЦкроколективСЦ особливСЦсть стосункСЦв вСЦдповСЦдальноСЧ залежностСЦ полягаСФ в тому, що, по-перше,, чоловСЦк СЦ жСЦнка беруть шлюб, керуючись високим моральним почуттям тАФ коханням; по-друге, члени сСЦм'СЧ зв'язанСЦ мСЦж собою родинними почуттями СЦ турботою одного про долю СЦншого.

Родинний обов'язок тАФ складне СЦ багатоякСЦсне поняття. В ньому можна видСЦлити: подружнСЦй обов'язок, батькСЦвський (материнський), а також обов'язки дСЦти щодо своСЧх батькСЦв СЦ прабатькСЦв. Розглянемо коротко кожен з них. Як вСЦдомо, цементуючою силою сСЦм'СЧ, СЧСЧ визначальними чинниками СФ двоСФ тАФ жСЦнка СЦ чоловСЦк, подружжя. В суспСЦльствСЦ розвинутого соцСЦалСЦзму чоловСЦк СЦ жСЦнка вступають у шлюбний союз добровСЦльно, як рСЦвноправнСЦ учасники. ДобровСЦльно вони беруть на себе СЦ подружнСЦй обов'язок.

ВСЦльний вибСЦр партнера СЦстотно змСЦнюСФ змСЦст подружнього обов'язку. "асне кажучи, це вже не стСЦльки обов'язок, скСЦльки добровСЦльний вибСЦр СЦ моральне тяжСЦння двох людей до спСЦльного життя. На стадСЦСЧ знайомства осСЦб двох статей, у першСЦ роки СЧх подружнього життя велике значення маСФ СЧх статева любов, фСЦзСЦологСЦчний потяг одне до одного. З роками цей потяг поступово приглушуСФться. РЖ тут нового звучання дСЦстаСФ подружнСЦй обов'язок. До того ж чоловСЦк (жСЦнка) продовжуСФ любити свою "половину» як матСЦр (батька) своСЧх дСЦтей, подругу (друга), з якою (яким) пройдено нелегкий життСФвий шлях. ПодружнСЦй обов'язок у звичайних щоденних буднях може виявлятися не дуже вСЦдчутно. Та ось у сСЦм'СЧ горе тАФ захворСЦв один з подружжя. СЦ тодСЦ подружнСЦй обов'язок засвСЦчуСФться новими гранями тАФ величезною турботою, пСЦклуванням про свою дружину (чоловСЦка).

НайважливСЦшими елементами подружнього обов'язку СФ взаСФмна повага, трудове спСЦвробСЦтництво мСЦж чоловСЦком СЦ жСЦнкою, СЧх турбота одне про одного, про дСЦтей, про сСЦмейну честь СЦ благополуччя. У поСФднаннСЦ з коханням подружнСЦй обов'язок виступаСФ основою шлюбно-сСЦмейних вСЦдносин СЦ правильного виховання дСЦтей.

Шлюбне життя СФ надто складним. На нього справляють вплив сотнСЦ важливих чинникСЦв СЦ тисячСЦ всСЦляких дрСЦбниць. Життя подружжя тАФ це передусСЦм чуттСФво-конкретне життя; воно неможливе без спСЦвчуття, спСЦвпереживання. ПодружнСЦй обов'язок мСЦстить у собСЦ СЦ спСЦвпереживання, в якому, напевне, найповнСЦше вСЦдбиваСФться рСЦдкСЦсть (спорСЦдненСЦсть) душ подружися, СЧх здатнСЦсть до психологСЦчноСЧ СФдностСЦ в сСЦмейному життСЦ.

В украСЧнськСЦй мовСЦ синонСЦмом слова "сСЦм'я» СФ "родина». Яке красиве, повноцСЦнне СЦ милозвучне слово! Саме жити родиною, бути рСЦдними одне одному, що може бути краще? У багатьох народСЦв подружнСФ життя розумСЦСФться як життя в постСЦйнСЦй взаСФмодопомозСЦ, недарма у росСЦян слово "супруг» означаСФ "йти в однСЦй .супрязСЦ», СЦнакше кажучи, дСЦлити навпСЦл СЦ радСЦсть СЦ невдачСЦ на нелегкСЦй подружнСЦй пивСЦ.

Любов з'СФднуСФ двох людей, щоб вони пСЦдтримували одне одного СЦ матерСЦально, СЦ морально, СЦ фСЦзично. РЖ якщо мСЦж ними е всСЦ основнСЦ компоненти сумСЦсностСЦ, то СЦ за цСЦСФСЧ умови роль подружнього обов'язку в цементуваннСЦ сСЦм'СЧ величезна. Вона тим бСЦльш значуща, якщо з об'СФктивних чи суб'СФктивних причин якийсь з названих компонентСЦв слабкий або зовсСЦм вСЦдсутнСЦй. Практика подружнього життя переконуСФ: раптова захопленСЦсть або взаСФмна образа, невдоволенСЦсть або стомленСЦсть, буденнСЦсть СЦ невпорядкованСЦсть побуту, тяжСЦння до новизни, до перемСЦн тАФ реальнСЦ ситуацСЦСЧ в бСЦльшостСЦ сСЦмей. Тим частСЦше вони зустрСЦчаються в молодих сСЦм'ях. ПотрСЦбнСЦ воля, витримка, СЦнтелектуальна стСЦйкСЦсть, аби не потонути в дрСЦб'язковостях чи хвилинних прагненнях. РЖ тут добрим моральним помСЦчником для подружжя виступаСФ СЧх взаСФмний подружнСЦй обов'язок. Осмислення його СЦ переживання оберСЦгаСФ членСЦв родини вСЦд неправильних дСЦй СЦ швидкоплинних настроСЧв.

Глибоке розумСЦння подружнього обов'язку, а ще важливСЦше тАФ неухильне СЦ постСЦйне його виконання тАФ надСЦйна моральна основа сСЦм'СЧ. У подружньому обов'язку вСЦдображаються вимоги до представникСЦв обох статей як членСЦв сСЦм'СЧ, так СЦ членСЦв усього суспСЦльства: загальне конкретизуСФ себе в особливому СЦ одиничному. Кожна сСЦм'я виконуСФ свСЦй обов'язок перед соцСЦалСЦстичним суспСЦльством по-своСФму, вносячи часточку чогось неповторного, СЦндивСЦдуального. В ходСЦ виконання подружнСЦх обов'язкСЦв формуються такСЦ цСЦннСЦ риси особистостСЦ, як умСЦння кожного координувати своСЧ дСЦСЧ з СЦншим, здатнСЦсть пСЦдпорядковувати своСЧ бажання спСЦльним СЦнтересам сСЦмейного мСЦкроколективу, вСЦрнСЦсть, дбайливСЦсть, щирСЦсть, чуйнСЦсть, здатнСЦсть до компромСЦсСЦв, особливо в щоденних дрСЦбницях, готовнСЦсть до самопожертви тощо.

Вище вже згадувалося про те, що в сСЦм'СЧ постСЦйно дСЦють руйнСЦвнСЦ сили, СЧм треба твердо СЦ вчасно протистояти. РЖ це можуть успСЦшно робити лише внутрСЦшнСЦ сили, якСЦ цементують сСЦм'ю, передусСЦм подружнСЦй, а в кСЦнцевому пСЦдсумку тАФ сСЦмейний обов'язок. РЖ, звичайно, спорСЦдненСЦсть душ, союз сердець, а не просто об'СФднання майнових цСЦнностей пСЦд спСЦльним дахом...

ПодружнСЦй обов'язок тАФ важливий чинник виховання у членСЦв сСЦм'СЧ почуттСЦв, зокрема таких, як жертовнСЦсть, помСЦркованСЦсть, терпимСЦсть. Бути терпимим означаСФ вмСЦння увСЦйти в становище СЦ роль свого сСЦмейного партнера, визнавати його право мислити й чинити по-своСФму. Неправильно дСЦСФ той (чоловСЦк або жСЦнка), хто прагне хоч би що "переробити» свою дружину на свСЦй лад. Таке намагання уже в самому зародку СФ свСЦдченням того, що "вихователь» претендуСФ на свою зверхнСЦсть, непогрСЦшимСЦсть, не хоче рахуватися зСЦ своСЧм партнером, його особистСЦсними СЦнтересами, запитами, уподобаннями. А це вже зачСЦпаСФ почуття гСЦдностСЦ другого з подружжя СЦ, природно, викликаСФ опСЦр, протест з його боку. ЗвСЦдси СЦ пСЦдТСрунтя для сСЦмейних непорозумСЦнь, конфлСЦктних ситуацСЦй, а нерСЦдко чвар.

Вищим виявом подружнього обов'язку СФ такий його ступСЦнь, коли вСЦн не вСЦдчуваСФться як обов'язок, коли подружжя в бСЦльшостСЦ випадкСЦв говорять "Ми», а не "я»: "ми так вирСЦшили», "нам це подобаСФться (або не подобаСФться)», "ми так вважаСФмо» СЦ т. СЦн. Тут нСЦби вСЦдчуваСФться збСЦг, злиття СЦнтересСЦв та уподобань чоловСЦка й жСЦнки у спСЦльне русло. У займеннику "ми» вияв СЦ спСЦльноСЧ долСЦ, СЦ невСЦддСЦльностСЦ життСФдСЦяльностСЦ двох близьких людей.

СтСЦйкСЦсть сСЦм'СЧ перевСЦряСФться у важких ситуацСЦях. Саме в такСЦ перСЦоди, коли сСЦмейний небосхил затягло хмарами, а то й проносяться грози, важливим СФ вмСЦння чоловСЦка й жСЦнки максимально згуртуватися, не пСЦддаватися нервозностСЦ, розпачу, зосередити всСЦ зусилля на перебореннСЦ лиха, не травмувати одне одного психСЦчно, а всСЦляко допомагати. В цьому також один з виявСЦв подружнього обов'язку.

Звичайно, труднощСЦ СЦ незгоди можуть емоцСЦйно розхолоджувати чоловСЦка й жСЦнку, вСЦддаляти СЧх одне вСЦд одного. Та не варто впадати у вСЦдчай: за невдачами наступають удачСЦ, а смуток з часом змСЦнюСФться радСЦстю. Мабуть, е сенс у народнСЦй мудростСЦ: не дуже радСЦй, бо це минеться, не впадай у смуток, бо й тому згодом прийде кСЦнець.

МудрСЦсть СЦ такт тАФ чи не найкращСЦ людськСЦ порадники у будь-яких життСФвих ситуацСЦях СЦ перипетСЦях! Так само, як СЦснують критичнСЦ вСЦковСЦ перСЦоди в окремоСЧ людини, "критичнСЦ» точки СФ СЦ в життСФдСЦяльностСЦ представникСЦв двох статей, сСЦм'СЧ. ДеякСЦ автори вважають такими "критичними» точками для сСЦм'СЧ 1-й, 5-й, 10-й, 15-й роки подружнього життя, коли спостерСЦгаСФться пСЦдвищення напруженостСЦ у стосунках сСЦмейних партнерСЦв. Знання цих точок маСФ серйозне значення, оскСЦльки даСФ подружжю можливСЦсть виробляти вСЦдповСЦдну установку, що знову ж таки значною мСЦрою спиватиметься на сСЦмейний обов'язок.

Мудру й тактовну поведСЦнку подружжя пСЦд час такого спаду у сСЦмейних стосунках описав Р. Роллан у романСЦ "Зачарована душа»: "...За злетом неминуче настане рСЦзкий спад... Лише багато пСЦзнСЦше пСЦзнали вони мудрСЦсть, котра вчить розумСЦти СЦ жалСЦти, котра знаСФ, що неможливо обСЦйтися без взаСФмноСЧ поблажливостСЦ СЦ що варто мати про запас сховище, де можна вСЦдокремитися, щоб дСЦждатися осторонь, доки не скСЦнчиться вСЦдплив СЦ не почнеться знову приплив. Бо ж мова йде про ритм життя СЦ його коливання, амплСЦтуда яких тим бСЦльша, чим марнотратнСЦший той, хто живе. За кожним спадом наступаСФ пСЦднесення».

Важко сказати, наскСЦльки закономСЦрно вСЦдбуваСФться ця перСЦодичнСЦсть, бо в рСЦзних людей е багато СЦндивСЦдуально неповторного. РЖ все ж не варто впадати у розпач, коли до тебе прийшов отой тимчасовий вСЦдплив почуттСЦв. Його можна послабити, перебороти СЦ знову пСЦднятися вище у своСЧх почуттях до коханоСЧ СЦ рСЦдноСЧ людини.

ПодружнСЦй обов'язок виникаСФ з вибором собСЦ подруги (друга) життя. РЖ тут не повинно бути мСЦiя легковажностСЦ. Перш нСЦж запропонувати дСЦвчинСЦ або жСЦнцСЦ йти до загсу, варто глибоко, всебСЦчно обдумати це питання, перевСЦрити своСЧ почуття, вивчити основнСЦ психологСЦчнСЦ якостСЦ одне одного, щоб менше було в подальшому подружньому життСЦ нарСЦкань типу "розлюбив», "зрадила», "примусив страждати», "перевела роки» тощо. СлСЦд завжди пам'ятати, що обов'язок при виборСЦ собСЦ дружини полягаСФ передусСЦм у вСЦдповСЦдальному ставленнСЦ до об'СФкта свого вибору.

СоцСЦологСЦчнСЦ, демографСЦчнСЦ СЦ психологСЦчнСЦ дослСЦдження шлюбно-сСЦмейних вСЦдносин, практика роботи СЦснуючих осередкСЦв "Служба сСЦм'СЧ» дають багато цСЦкавого фактичного матерСЦалу. Так, опитування молодих сСЦмей, якСЦ розривають шлюб, показуСФ, що тут неабияку роль вСЦдСЦграють думки, погляди СЦ смаки не стСЦльки самих чоловСЦка й жСЦнки, скСЦльки СЧхнСЦх батькСЦв. СкажСЦмо, думка СЧСЧ матерСЦ виявляСФться престижнСЦшою, нСЦж думка чоловСЦка, СЦ щодо грошових витрат, СЦ щодо необхСЦдноСЧ кСЦлькостСЦ дСЦтей у сСЦм'СЧ, СЦ часу появи першоСЧ дитини, СЦ шляхСЦв та методСЦв виховання дСЦтей тощо. Мабуть, це й зрозумСЦло, адже дСЦти спираються на досвСЦд своСЧх батькСЦв, багато в чому просто "роблять життя», як то кажуть, за образом СЦ подобою своСЧх батькСЦв. Зокрема, дочки дуже часто просто копСЦюють стиль життя матерСЦв. ЗвСЦдси: якою ж вСЦдповСЦдальною маСФ бути теща, щоб давати своСЧй доньцСЦ (а нинСЦ вже замСЦжнСЦй жСЦнцСЦ) правильнСЦ життСФвСЦ орСЦСФнтири.

Шлюб беруть двоСФ молодих людей, якСЦ виховувались у рСЦзних сСЦм'ях, школах, рСЦзних трудових колективах. I ось цим людям треба створювати "асну сСЦм'ю тАФ здорову СЦ мСЦцну, СЧм доведеться проходити школу управлСЦння своСЧм спСЦльним сСЦмейним життям, своСЧм психСЦчним життям, поведСЦнкою. При цьому мало знати лише основи стратегСЦСЧ, потрСЦбно щоденно вдаватися до оптимальноСЧ тактики подружнСЦх взаСФмин, в якСЦй найповнСЦше матерСЦалСЦзуються СЦ подружнСЦ обов'язки, РЖ любовнСЦ почуття, СЦ моральнСЦ вСЦдносини, СЦ естетика сСЦмейного поводження. Ось зразок такоСЧ тактики взаСФмних вСЦдносин:

тАФ пСЦдтримувати почуття особистоСЧ гСЦдностСЦ чоловСЦка й жСЦнки;

тАФ постСЦйно демонструвати взаСФмну повагу СЦ шанування ;

тАФ прагнути викликати ентузСЦазм в СЦншого партнера;

тАФ стримувати й обмежувати себе у виявах злостСЦ, гнСЦву, роздратування, нервозностСЦ;

тАФ не наголошувати на помилках СЦ прорахунках свого партнера по шлюбу;

тАФ не дорСЦкати минулим взагалСЦ СЦ минулими помилками зокрема;

тАФ жартом, гумором, якимось вСЦдвертаючим фактором зняти або притупити наростаюче психСЦчне напруження;

тАФ не мучити нСЦ себе, нСЦ партнера пСЦдозрами в невСЦрностСЦ чи зрадСЦ, стримувати себе в ревнощах, приглушуючи почуття пСЦдозрСЦлостСЦ;

тАФ пам'ятати, що в шлюбСЦ СЦ сСЦм'СЧ необхСЦдно виявляти велике терпСЦння, поблажливСЦсть, добросердечнСЦсть, уважнСЦсть та СЦншСЦ позитивнСЦ якостСЦ'.

ПодружнСЦй обов'язок у поСФднаннСЦ з любов'ю СЦ взаСФморозумСЦнням диктуСФ чоловСЦковСЦ й жСЦнцСЦ гнучкСЦсть поведСЦнки, виключаСФ образи, посилюСФ почуття вСЦдповСЦдальностСЦ за успСЦх кожного. Одним з важливих компонентСЦв гнучкостСЦ мислення СЦ поведСЦнки подружжя вважаСФться вмСЦння глянути на себе, на своСЧ вчинки очима дружини. При такому пСЦдходСЦ визнаСФться право кожного на СЦндивСЦдуальнСЦсть, неповторнСЦсть, а це вже само по собСЦ сприяСФ гармонСЦзацСЦСЧ сСЦмейних стосункСЦв.

Надаючи великого значення подружньому обов'язку, свСЦдомому СЦ добровСЦльному виконанню його обома партнерами, ми далекСЦ вСЦд його абсолютизацСЦСЧ чи фетишизацСЦСЧ. ВСЦн сам зазнаСФ впливу часу, ситуацСЦСЧ, змСЦни стосункСЦв мСЦж подружжям. Коли мСЦж подружжям згасаСФ почуття любовСЦ, втрачаСФться СЧх зацСЦкавленСЦсть у спСЦльнСЦй життСФдСЦяльностСЦ, тодСЦ приходить кСЦнець СЦ подружньому обов'язку.

Конкретним виявом сСЦмейного обов'язку СФ материнський СЦ батькСЦвський обов'язки. РЖ що характерно: одним СЦ тим самим двом людям (рСЦзноСЧ статСЦ) доводиться одночасно виконувати кСЦлька видСЦв обов'язкСЦв стосовно тих функцСЦй СЦ ролей, якСЦ накладаСФ на них сСЦм'я. Вони мають подружнСЦй обов'язок одне щодо одного. А будучи матСЦр'ю СЦ батьком тАФ вСЦдповСЦднСЦ обов'язки, головним змСЦстом яких СФ виховання дСЦтей.

Справедливо говорив росСЦйський письменник M. M. КарамзСЦн: "Без хороших батькСЦв немаСФ хорошого виховання, незважаючи на всСЦ школи, СЦнститути СЦ пансСЦони» '.

Думку цю слушно пСЦдкреслювати й сьогоднСЦ, коли СЦснуСФ широка мережа виховних закладСЦв СЦ частина батькСЦв хоче виховання своСЧх дСЦтей перекласти на плечСЦ держави. Сила нашоСЧ громадськоСЧ думки (в рСЦзноманСЦтних формах СЧСЧ вияву) повинна бути орСЦСФнтована на пСЦднесення ролСЦ сСЦм'СЧ у вихованнСЦ дСЦтей, а не на усунення батькСЦв вСЦд цСЦСФСЧ важливоСЧ сСЦмейноСЧ СЦ суспСЦльноСЧ справи,

Об'СФктивна основа материнського обов'язку полягаСФ у природнСЦй здатностСЦ жСЦнки народ;, вати дСЦтей, у викопанСЦй нею тСЦльки СЧй однСЦй "астивих функцСЦй матерСЦ. Народивши на свСЦт дитину, мати, хоче вона того чи нСЦ, усвСЦдомлюСФ це чи не усвСЦдомлюСФ, бере на себе обов'язок щодо неСЧ. Цей обов'язок набираСФ сили задовго до появи майбутнього потомства: його треба виносити у своСЧй утробСЦ, щоб воно народилося фСЦзично здоровим, вигодувати материнським молоком, як то кажуть, поставити на ноги, ввести у широкий СЦ складний навколишнСЦй свСЦт.

Можна без перебСЦльшення сказати, що левова частка тСЦСФСЧ найранСЦшоСЧ соцСЦалСЦзацСЦСЧ дитини припадаСФ на плечСЦ матерСЦ. РЖ нСЦхто СЦ нСЦщо не може СЧСЧ замСЦнити. Дуже негативно на все наступне життя людини впливаСФ вСЦдсутнСЦсть матерСЦ у ранньому дитинствСЦ, недостатнСЦсть материнськоСЧ ласки, турботи. Абсолютна бСЦльшСЦсть матерСЦв виконують свСЦй материнський обов'язок як справжнСЦ подвижницСЦ тАФ навСЦть СЦ тодСЦ, коли СЧхнСЦ син чи донька виростають черствими СЦ невдячними тим, хто дав СЧм найдорожче тАФ життя, хто ночей недоспав над дитячою колискою.

Нa батька природа поклала дещо СЦншСЦ функцСЦСЧ, нСЦж на матСЦр. Батько бере меншу участь у раннСЦй соцСЦалСЦзацСЦСЧ дитини, але з часом його соцСЦалСЦзуюча роль зростаСФ. Особливо це стосуСФться хлопчикСЦв, якСЦ прагнуть "робити» свое життя з батька. Роль батька величезна у прилученнСЦ дСЦтей до працСЦ на благо суспСЦльства  СЦ сСЦм'СЧ. Для сСЦм'СЧ дуже СЦстотно, що в нСЦй СФ батько. Адже сам факт його вСЦдсутностСЦ робить сСЦм'ю ущербною, знижуСФ СЧСЧ можливостСЦ у вихованнСЦ дСЦтей.

ДСЦти дуже чутливСЦ до стилю життСФдСЦяльностСЦ батька aбo матерСЦ, до СЧх громадського обличчя, до виконання ними батькСЦвських обов'язкСЦв. "Щоб з поколСЦння в поколСЦння ставала все мСЦцнСЦшою нитка, яка зв'язуСФ предкСЦв СЦ нащадкСЦв, батькСЦв СЦ синСЦв у СФдину плоть, в СФдину душу, в СФдине серце народу,тАФ писав В. О. Сухомлинський,тАФ треба змСЦцнювати цю нетлСЦнну нитку спСЦльною працею поколСЦнь, треба виховувати, щоб син продовжував справу, розпочату батьком, передавав естафету своСФСЧ працСЦ дСЦтям. У цСЦй СЦстинСЦ вся суть того громадського виховання, яке СФ важливим завданням школи СЦ сСЦм'СЧ».

Батько в сСЦм'СЧ тАФ це СЧСЧ фСЦзична СЦ духовна опора, мСЦцнСЦ плечСЦ годувальника СЦ захисника. В бСЦльшостСЦ сСЦмей вСЦн справжнСЦй глава сСЦм'СЧ, його авторитет маСФ величезне значення. Звичайно, СФ немало сСЦмей, де батьки недостатньо виконують свСЦй батькСЦвський обов'язок. У таких сСЦм'ях дуже важко доводиться матерСЦ. На СЧСЧ тендСЦтнСЦ плечСЦ лягаСФ не лише материнський, а й значна частина батькСЦвського обов'язку: пСЦдтримання диiиплСЦни в родинСЦ, турбота-про СЧСЧ матерСЦальний добробут, встановлення нормальних вСЦдносин з СЦншими родинами та суспСЦльними СЦнститутами. У нас СФ чимало батькСЦв, якСЦ своСЧ прямСЦ обов'язки перекладають на матСЦр. Якщо ж у такСЦй сСЦм'СЧ СФ хлопчики, то вони змалку, маючи перед собою негативний приклад батька, привчаються знСЦмати з себе обов'язки. Одружившись, вони прагнутимуть дСЦяти так само, як СЦ СЧхнСЦй тато. До речСЦ, пСЦд впливом батька й дСЦвчатка привчаються звалювати все на матСЦр.

Обов'язок батька тАФ зробити все, аби дати своСФму синовСЦ чи доньцСЦ путСЦвку в самостСЦйне життя, а насамперед прилучити СЧх до трудовоСЧ дСЦяльностСЦ, допомогти правильно обрати професСЦю, ствердити себе в нСЦй. Неправильно думають деякСЦ батьки, що дСЦтям потрСЦбна вСЦд них лише матерСЦальна допомога. ДСЦти чекають вСЦд тати пСЦдтримки моральноСЧ СЦ психологСЦчноСЧ, як людини з добре органСЦзованою волею, твердим характером, усталеним способом життя.

УспСЦшне виконання материнського СЦ батькСЦвського обов'язкСЦв можливе за умови, коли батьки добре знають психологСЦчнСЦ якостСЦ своСЧх дСЦтей, постСЦйно СЧх вивчають СЦ враховують. Виконання батькСЦвських обов'язкСЦв найповнСЦше здСЦйснюСФться у процесСЦ спСЦлкування матерСЦ (батька) з дитиною. Тут дСЦють такСЦ соцСЦально-психологСЦчнСЦ механСЦзми передачСЦ та засвоСФння соцСЦального досвСЦду, як наслСЦдування, уподСЦбнення, захоплення особистим прикладом тощо.

ЗмСЦстовне спСЦлкування батькСЦв СЦ дСЦтей духовно збагачуСФ СЦ тих СЦ тих, шкода тСЦльки, що такому спСЦлкуванню в сучасних сСЦм'ях придСЦляСФться недостатньо уваги. НерСЦдко дСЦти змушенСЦ спСЦлкуватися з модними речами у квартирСЦ, а не з щирими серцями своСЧх батька та матерСЦ. В таких сСЦм'ях, як правило, зростають люди з мСЦщанською психологСЦСФю.

Коли в сСЦм'СЧ побутуСФ дух гендлярства, нестримноСЧ користСЦ, цинСЦзм в оцСЦнцСЦ дСЦй СЦ вчинкСЦв, даремно сподСЦватися на виховання моральноСЧ чистоти СЦ благородства у дСЦтей.

Що може СЦ що повинно робити соцСЦалСЦстичне суспСЦльство, аби протистояти сСЦмейному мСЦщанству? тАФ Створювати здорове соцСЦальне середовище, мСЦцний колектив. Виробляти у дСЦтей за допомогою наставникСЦв, вихователСЦв непСЦддатливСЦсть до мСЦщанських впливСЦв. Створювати для них такСЦ життСФвСЦ ситуацСЦСЧ, якСЦ змушували б дитину (пСЦдлСЦтка) дСЦяти не по-мСЦщанському, а вСЦдповСЦдно до вимог гуманСЦстичноСЧ моралСЦ.

Виконання материнського СЦ батькСЦвського обов'язку СЦстотно залежить вСЦд особистостСЦ матерСЦ чи батька. ВимогливСЦсть до себе, до своСФСЧ зовнСЦшньоСЧ СЦ внутрСЦшньоСЧ культури, багатий емоцСЦйний свСЦт матерСЦ, витримка СЦ воля батька, знання батьками запитСЦв та СЦнтересСЦв своСЧх дСЦтей, вмСЦння зрозумСЦти СЧх позицСЦю, здатнСЦсть спСЦвпереживати разом з дСЦтьми, бути для них добрим прикладом тАФ вже за це дСЦти, безперечно, поважатимуть батькСЦв, пишатимуться ними. Мабуть» найчастСЦше батьки виконують свСЦй батькСЦвський обов'язок, даючи дСЦловСЦ, конструктивнСЦ поради дСЦтям. Треба лише, щоб тСЦ поради не були надокучливими, 0езапеляцСЦйними, щоб батько або мати залучали саму дитину, особливо в юнацькому вСЦцСЦ, до вироблення самостСЦйноСЧ думки щодо поводження в кожному випадку. До обов'язкСЦв батькСЦв ми вСЦдносимо також допомогу дСЦтям у виробленнСЦ ними своСЧх "асних життСФвих програм.

ОднСЦСФю з форм навчання дСЦтей, а отже, зв'язку поколСЦнь, СФ батькСЦвськСЦ листи. Це можна проСЦлюструвати на двох прикладах: "Листи до сина» ЧестерфСЦлда СЦ "Листи до сина» В. О. Сухомлинського. ПершСЦ з них написанСЦ у XVIII столСЦттСЦ англСЦйським фСЦлософом-мо-ралСЦстом, графом за соцСЦальним походженням. ДругСЦ в документом нашоСЧ соцСЦалСЦстичноСЧ доби; вони написанСЦ професСЦйним учителем з Павлиша. РД щось спСЦльне у цих "Листах» тАФ обидва батьки хочуть, щоб сини стали СЧхнСЦми гСЦдними спадкоСФмцями, ствердили собСЦ добре СЦм'я на землСЦ. Тому й уболСЦвають про виховання своСЧх дСЦтей, гСЦдно виконуючи свСЦй батькСЦвський обов'язок. КрСЦм того, вони дають можливСЦсть СЦншим людям за допомогою цих "ЛистСЦв» прилучитися до СЧх непересСЦчного виховного досвСЦду.

Чим же зумовлене таке становище? Де його об'СФктивнСЦ коренСЦ? Справа в тому, що батьки для дСЦтей е переважно об'СФктом почуттСЦв, тодСЦ як дСЦти для батькСЦв тАФ СЦ об'СФктом почуттСЦв, СЦ об'СФктом дСЦяльностСЦ. До батькСЦвськоСЧ (особливо материнськоСЧ) любовСЦ обов'язково приСФднуСФться ще й величезна турбота, прагнення допомогти дСЦтям "стати на ноги». Ця любов безкорислива. У любовСЦ дСЦтей до батькСЦв домСЦнуСФ вдячнСЦсть, але вона СЦстотно залежить не тСЦльки вСЦд пам'ятСЦ дочки чи сина, а й вСЦд СЧх моральноСЧ зрСЦлостСЦ.

Якщо в минулому дСЦти були годувальниками для своСЧх батькСЦв, коли тСЦ ставали немСЦчними, то тепер ця функцСЦя майже вСЦдпала. Держава гарантуСФ кожному трудящому пенсСЦю по старостСЦ. Батьки виявляються не тСЦльки матерСЦально незалежними вСЦд дСЦтей, а навпаки, мають можливСЦсть подавати матерСЦальну допомогу своСЧм дорослим СЦ одруженим дСЦтям.

Мабуть, найважливСЦша моральна дСЦя в сСЦм'СЧ тАФ поступово вчити дСЦтей любити своСЧх батькСЦв. РЖ тут батьки самСЦ с сСЦвачами того, що СЧм доведеться пожинати в старостСЦ. СпСЦвчуття матерСЦ чи батьковСЦ в СЧхнСЦх справах, спСЦвпереживання, спСЦвучасть дСЦтей у життСФдСЦяльностСЦ сСЦм'СЧ, внесок працюючих юнакСЦв СЦ дСЦвчат до загального бюджету сСЦм'СЧ, допомога старших дСЦтей батькам, найчастСЦше матерСЦ, коли сСЦм'я втратила батька. (В даному випадку особлива роль належить синовСЦ: вСЦн СЦ опора СЦ захист усСЦСФСЧ родини, подСЦбно до того як це мав би робити батько.) Ось такСЦ якостСЦ, на нашу думку, повиннСЦ прищеплювати батьки своСЧм дСЦтям змалку. Проте у реальнСЦй системСЦ "батьки тАФ дСЦти» СФ не лише прямСЦ, а й зворотнСЦ зв'язки. Неправильно думають тСЦ батьки, якСЦ вважають, що лише вСЦд них до дСЦтей СЦдуть лСЦнСЦСЧ соцСЦальних впливСЦв. ССЦмейнСЦ стосунки багатоплановСЦ: вони включають те, що батьки передають дСЦтям, дСЦти одне одному, СЦ, звичайно, те, що дСЦти передають своСЧм батькам. Що ж можуть СЦ насправдСЦ передають дСЦти своСЧм батькам, чим вони збагачують родинне життя? Коротко можна сказати:

тАФ дСЦти урСЦзноманСЦтнюють СЦ збагачують мСЦжособистСЦснСЦ зв'язки в сСЦм'СЧ;

тАФ розширюють сферу СЧСЧ СЦнтересСЦв СЦ потреб;

тАФ дають батькам емоцСЦйне вдоволення уже фактом своСФСЧ появи на свСЦт, а ще бСЦльше своСЧми успСЦхами, неповторною дСЦяльнСЦстю;

тАФ дають можливСЦсть батькам нСЦби повертатися до своСЧх дитячих рокСЦв, переживати знову пройденСЦ етапи життя;

тАФ задовольняють почуття материнства СЦ батькСЦвства, дають можливСЦсть жСЦнкам СЦ чоловСЦкам вСЦдчувати насолоду вСЦд переживання цих високих почуттСЦв.

Чесно СЦ вСЦддано виконуючи обов'язки щодо своСЧх батькСЦв СЦ сСЦм'СЧ в цСЦлому, дСЦти цементують СФднСЦсть поколСЦнь, пСЦдносять престиж сСЦм'СЧ як мСЦкроосередка суспСЦльства. ЗрозумСЦло, було б помилкою СЦдеалСЦзувати дСЦтей, адже не всСЦ вони СЦ не завжди сумлСЦнно виконують своСЧ обов'язки щодо батькСЦв СЦ родини в цСЦлому. ДСЦалектика сСЦмейних стосункСЦв така, що дСЦти можуть не лише нарощувати соцСЦальний потенцСЦал сСЦм'СЧ, а й знижувати його, розхитувати СЦ знищувати те, що з таким трудом здобували СЧхнСЦ батьки. На жаль, приклади таких дСЦтей непоодинокСЦ.

У стосунках батькСЦв СЦ дСЦтей СФ ряд вСЦдмСЦнностей залежно вСЦд СЧх вСЦку СЦ статСЦ. Коли дСЦти Ще малСЦ (раннСФ дитинство, дошкСЦльний вСЦк), вони виступають об'СФктом особливоСЧ турботи матерСЦ чи батька, СЧх почуттСЦв СЦ дСЦяльностСЦ. Малу дитину батьки не тСЦльки бСЦльше СЦ глибше, безпосереднСЦше СЦ сильнСЦше люблять тАФ вони беруть СЧСЧ на повне обслуговування (годують, одягають, водять на прогулянку, кладуть спати, розважають). ДСЦти в цьому вСЦцСЦ переважну частину часу свого життя проводять невСЦдлучно вСЦд батькСЦв, особливо вСЦд матерСЦ. До однорСЦчного вСЦку мати практично не залишаСФ маля навСЦть на кСЦлька днСЦв.

ПрикутСЦсть матерСЦ до малоСЧ дитини дуже виснажуСФ СЧСЧ фСЦзично СЦ духовно СЦ СФ однСЦСФю з причин того, що жСЦнки бояться народження другоСЧ дитини. Щодо немовляти мати виступаСФ як справжня подвижниця: заради нього вона може повнСЦстю нехтувати своСЧми потребами, СЦнтересами, запитами. У батька ця залежнСЦсть, звичайно, набагато менша. ВСЦн СФ, як правило, лише спСЦвучасником, а не головною дСЦйовою особою у доглядСЦ за дитиною. ПСЦсля одного року, коли дитина вже почала ходити, спСЦлкування батька з нею посилюСФться. Дитина дошкСЦльного вСЦку для батькСЦв виступаСФ об'СФктом почуттСЦв СЦ СЦгровоСЧ дСЦяльностСЦ.

Якщо в сСЦм'СЧ СФ двоСФ або бСЦльше дСЦтей, то частину обов'язкСЦв щодо обслуговування менших дСЦтей беруть на себе старшСЦ. ДСЦти створюють усерединСЦ сСЦм'СЧ дитячий мСЦкроколектив з його певними соцСЦальними можливостями. ОкремСЦ виховнСЦ функцСЦСЧ, якСЦ в одно-дСЦтнСЦй сСЦм'СЧ повнСЦстю лягають на плечСЦ батькСЦв, передаються такому мСЦкроколективу. Батьки, особливо мати, мають вСЦд цього значнСЦ вигоди: вивСЦльняються СЧх сили СЦ час для занять СЦншими важливими (суспСЦльними або сСЦмейними) справами, для активного вСЦдпочинку, догляду за своСФю зовнСЦшнСЦстю, для свого гармонСЦйного розвитку як особистостСЦ. В цьому полягаСФ одна з важливих переваг багатодСЦтноСЧ сСЦм'СЧ.

Вступ дитини до школи СЦстотно змСЦнюСФ характер СЧСЧ життСФдСЦяльностСЦ в сСЦм'СЧ: СЦгри хоч СЦ не вважалися чимось серйозним, проте вони були провСЦдними СЦ посСЦдали важливе мСЦiе у фСЦзичному та психологСЦчному розвитковСЦ дитини. Тепер же провСЦдною стаСФ навчальна дСЦяльнСЦсть. Мало хто з батькСЦв думаСФ, що вона несерйозна. Навчальна дСЦяльнСЦсть учня тАФ це вже помСЦтний крок до дорослоСЧ дСЦяльностСЦ.

ПочуттСФвСЦ стосунки дещо вСЦдтСЦсняються на другий план, зокрема в пСЦдлСЦтковому та юнацькому вСЦцСЦ, коли домСЦнуючим СЦ за бажанСЦстю для дитини СЦ за значущСЦстю виступаСФ спСЦлкування з ровесниками. Батькам все бСЦльше доводиться задовольнятися лише матерСЦальним забезпеченням своСФСЧ дитини. НайпомСЦтнСЦше це виявляСФться, коли син чи донька пСЦсля 8 класу переходять на навчання у професСЦйно-технСЦчне училище або технСЦкум, а пСЦсля 10 класу тАФ до вузу. В названих навчальних закладах зростаСФ автономнСЦсть молодоСЧ людини: адже найчастСЦше вони вСЦддаленСЦ вСЦд мСЦiепроживання сСЦм'СЧ СЦ учневСЦ (студенту) доводиться жити поза СЧСЧ межами. ЗустрСЦчСЦ дСЦтей з батьками стають короткочасними СЦ перСЦодичними тАФ кСЦлька разСЦв на семестр, а то СЦ рСЦдше.

Завершення навчання СЦ перехСЦд юнака чи дСЦвчини до самостСЦйноСЧ трудовоСЧ дСЦяльностСЦ СЦстотно змСЦнюють СЧх стосунки з батьками. ДСЦти стали дорослими, вони самСЦ заробляють на прожиття, нерСЦдко живуть далеко вСЦд сСЦм'СЧ. Для батькСЦв вони перестають бути об'СФктом прикладання дСЦяльностСЦ СЦ залишаються головним чином об'СФктом почуттСЦв. Однак це не означаСФ, що дорослСЦ дСЦти не потребують матерСЦальноСЧ допомоги вСЦд батькСЦв. РЖ вони СЧСЧ одержують, незважаючи на те, що СЧх батьки вже мають похилий вСЦк СЦ перебувають на пенсСЦСЧ. Така природа батькСЦвськоСЧ психСЦки, особливо материнськоСЧ: допомагати своСЧй дитинСЦ СЦ тодСЦ, коли вона навСЦть зовсСЦм сива СЦ маСФ своСЧх дСЦтей та онукСЦв. Мабуть, у цьому СЦ живе одвСЦчна СЦ незнищувана потреба старших поколСЦнь пСЦклуватися про молодших. Отже, дорослСЦ дСЦти, особливо коли вони самСЦ одруженСЦ, для своСЧх батькСЦв виступають головним чином об'СФктом почуттСЦв СЦ, звичайно, посильноСЧ матерСЦальноСЧ допомоги.

ДосСЦ ми аналСЦзували стосунки батькСЦв СЦ дСЦтей з точки зору ставлення батькСЦв до дСЦтей. А якими вони с з погляду дСЦтей? Упродовж усього життя батьки для дСЦтей СФ СЦ повиннСЦ бути об'СФктом почуттСЦв. Проте в реальних сСЦмейних стосунках можуть складатися такСЦ ситуацСЦСЧ, коли батьки (обоСФ або один з них) стають для дСЦтей об'СФктом СЧх дСЦяльностСЦ. МаСФмо на увазСЦ випадки, коли хтось з батькСЦв втрачаСФ працездатнСЦсть або його вражаСФ тяжкий фСЦзичний недуг. ТодСЦ синСЦвський або дочСЦрнСЦй обов'язок тАФ оточити своСЧх непрацездатних батькСЦв пСЦклуванням. Легше це робити тодСЦ, коли дСЦти живуть неподалСЦк вСЦд своСЧх хворих чи стареньких батькСЦв. З цього погляду кращСЦ можливостСЦ мають сСЦльськСЦ жителСЦ (коли дСЦти СЦ батьки живуть в одному селСЦ). МСЦська цивСЦлСЦзацСЦя маСФ тут бСЦльше негативних рис. Якщо дСЦти СЦ батьки проживають навСЦть в одному (але порСЦвняно великому) мСЦстСЦ, то просторовСЦ вСЦдстанСЦ СЧх дуже роз'СФднують. Вони можуть СЧздити однСЦ до одних не щоденно, а всього один-два рази на тиждень. РЖ все ж вСЦдстань не може бути перешкодою для пСЦклування дСЦтей про своСЧх батькСЦв. Тут на першому планСЦ мав бути мораль, синСЦвська чи дочСЦрня любов СЦ повага до рСЦдних людей.

На жаль, у життСЦ доводиться часто зустрСЦчатися з безтурботнСЦстю дСЦтей щодо своСЧх батькСЦв, нерозумСЦнням своСЧх обов'язкСЦв перед ними. РЖ справа тут, мабуть, не в тому, щоб таких лише за назвою синСЦв чи дочок притягували до юридичноСЧ вСЦдповСЦдальностСЦ. ВажливСЦше тут. профСЦлактика, добре моральне виховання сина чи доньки з раннього дитинства. Для батька СЦ матерСЦ маСФ бути, свого роду професСЦйною честю виховати в дСЦтях почуття любовСЦ СЦ обов'язку перед батьками, довести цСЦ почуття до такого рСЦвня, щоб можна було з упевненСЦстю сказати: моя дитина не залишить мене в бСЦдСЦ чи в старостСЦ.

Часто в сСЦм'СЧ взаСФмодСЦють три поколСЦння. Середньому з них доводиться роздСЦляти своСЧ обов'язки у двох напрямах: щодо своСЧх батькСЦв СЦ щодо своСЧх дСЦтей. Звичайно, кожне поколСЦння бСЦльше любить СЦ бСЦльше турбуСФться про своСЧх дСЦтей. РЖ прабатьки не повиннСЦ ображатися. Таке воно, життя. Разом з тим любов до дСЦтей не повинна звести нанСЦвець любовСЦ до старшого поколСЦння тАФ до своСЧх батькСЦв. Адже любов до батькСЦв СЦ любов до дСЦтей тАФ це двСЦ рСЦзнСЦ, несхожСЦ одна на одну любовСЦ, вони цСЦлком можуть спСЦвСЦснувати в однСЦй людинСЦ, не протиборствуючи одна з одною.

Нового звучання набуваСФ синСЦвський обов'язок, коли син або донька беруть шлюб СЦ виступають як нова сСЦм'я. Ставлення молодого подружжя до свекрух чи тещ СФ показником СЦнтелектуальноСЧ СЦ моральноСЧ зрСЦлостСЦ молодих сСЦмей.

Обов'язок зятя чи невСЦстки тАФ бути терпеливими СЦ поблажливими щодо тещСЦ або свекрухи. РЖ якщо свекруxa пСЦсля кСЦлькох рокСЦв одруження сина може сказати, що вона не тСЦльки не втратила його, а ще й дСЦстала собСЦ дочку в особСЦ невСЦстки, а теща тАФ що вона до рСЦдноСЧ дочки придбала ще й сина в особСЦ зятя, то це чудове свСЦдчення здорових моральних стосункСЦв мСЦж рСЦзними поколСЦннями у сСЦм'СЧ.

СучаснСЦ молодСЦ сСЦм'СЧ у бСЦльшостСЦ своСЧй вважають за краще жити окремо вСЦд батькСЦв. Як мотив такого вибору виступаСФ СЧх переконання, що життя разом з батьками поглинаСФ значну частину подружньоСЧ радостСЦ. РЖдеальним вважаСФться такий варСЦант, коли батьки живуть поблизу СЦ можуть вчасно допомогти доглядати за дСЦтьми, а батькСЦвський дСЦм служить своСФрСЦдним запасним притулком, куди хочеться зайти молодому подружжю, щоб скористатися материнським чи батькСЦвським теплом. НайчастСЦше в цьому вСЦдчуваСФ потребу молода жСЦнка, рСЦдше тАФ молодий чоловСЦк.

Короткий аналСЦз сСЦмейного обов'язку показуСФ, якСЦ складнСЦ СЦ суперечливСЦ моральнСЦ процеси вСЦдбуваються в кожнСЦй сСЦм'СЧ, якщо брати СЧСЧ навСЦть в одному вимСЦрСЦ тАФ обов'язкСЦв подружжя, батькСЦв, дСЦтей.

У реальних стосунках сСЦмейний обов'язок може виявлятися по-рСЦзному: то прСЦсний СЦ нерСЦдко нуднуватий, то терпеливий СЦ поблажливий, СЦ водночас надСЦйний СЦ заступницький аж до самопожертви. Мабуть, у жоднСЦй галузСЦ людських стосункСЦв не переплСЦтаються так щСЦльно одне з одним такСЦ на перший погляд протилежностСЦ, як любов СЦ обов'язок. Невипадково великСЦ поети СЦ мислителСЦ пишуть СЧх через два сполучники тАФ "любов чи обов'язок», "любов СЦ обов'язок». ССЦмейнСЦ, а особливо подружнСЦ стосунки мають спиратися на два зовнСЦ начебто протилежнСЦ, а насправдСЦ нероздСЦльнСЦ крила тАФ обов'язок СЦ любов.


1.4 ДСЦти - радСЦсть життя


ССЦм'я тАФ це генСЦальне творСЦння природи й суспСЦльства. Зв'язок двох осСЦб рСЦзноСЧ статСЦ, що називаСФться шлюбом, тАФ це не просто природний союз СЦ не просто цивСЦльний договСЦр, а передусСЦм моральний союз, який виникаСФ на основСЦ взаСФмноСЧ любовСЦ, на довСЦрСЦ й перетворюСФ подружжя в СФдине цСЦле. ДвоСФ людей, якСЦ поСФднали своСЧ долСЦ, мають над мету тАФ продовжити рСЦд людський, народити й виховати дитину.

Навряд чи можна назвати сСЦм'ю щасливою, якщо в нСЦй немаСФ дСЦтей. Нам не вистачаСФ образСЦв, метафор, порСЦвнянь, щоб зрозумСЦти, ким для батькСЦв СФ малюк. ПопробуСФмо порСЦвняти це явище з чимось. Дитина як сонячний зайчик, як краплина сонця в сСЦм'СЧ. А можливо, вона багатобарвна веселка? Невимовно чарСЦвна веселка. Адже сенс життя матерСЦ, батька тАФ в дитинСЦ. Можливо, вона тАФ свСЦтлячок? А може... Може... тАФ це мудрСЦсть природи в сяйвСЦ МСЦсяця в тиху солов'СЧну нСЦч... Одним словом дитина тАФ втСЦлення дива, яке народилося й живе в сСЦм'СЧ.

Так чи СЦнакше новонароджене дитя тАФ це диво. Не було нСЦчого тАФ СЦ раптом з жСЦночого лона з'являСФться крихСЦтне створСЦння, яке повторило Маму й Тата. Але це диво швидкоплинне й тендСЦтне. РЖ треба його, цей дивний СЦ неповторний витвСЦр природи, всСЦлякими зусиллями зберегти, виростити.

В.О. Сухомлинський, звертаючись до юнакСЦв СЦ дСЦвчат, писав: "Високою людською радСЦстю СФ народження людини. Знай, що твоя поява на свСЦт була великою радСЦстю для матерСЦ СЦ батька, СЦ кожного року, коли приходить День твого Народження, вони з хвилюванням згадують, якими були вони, коли народився ти, яким був твСЦй перший крок, яке перше слово ти вимовив. Кожний, хто прийшов у свСЦт, тАФ не тСЦльки продовження роду людського, а й незрСЦвнянне багатство, що несе в собСЦ джерело слави, величСЦ, могутностСЦ БатькСЦвщини. Народження людини тАФ це майбутнСФ народу, радСЦсть батька СЦ матерСЦ тАФ крихта радостСЦ всього народу.

Дитина тАФ це сила, що зцементовуСФ родину, основа безсмертя людства. Це маленька людина, яка народилася, щоб залишити на землСЦ вСЦчний слСЦд. Тому кожен юнак СЦ дСЦвчина мають прагнути до того, щоб обСЦймати найвищСЦ, найпочеснСЦшСЦ посади в життСЦ тАФ бути МатСЦр'ю й Батьком. У народСЦ завжди понад усе пСЦдносили святСЦсть МатерСЦ й Батька.

День народження дитини тАФ це значна подСЦя для сСЦм'СЧ, рСЦдних СЦ близьких. Цей день вСЦдзначаСФться впродовж усього життя людини. Батьки, родина в день народження дитини "аштовують свято. РЖ це добре, але треба розумСЦти, що це тАФ сСЦмейне свято. Свято для батькСЦв, бабусь СЦ дСЦдусСЦв, братикСЦв СЦ сестричок. Саме сСЦм'я мас вСЦдзначати День народження людини. ГромадськСЦ вСЦдзначення доречно робити в ювСЦлейнСЦ дати тАФ 50, 60, 70 рокСЦв, враховуючи при цьому суспСЦльнСЦ заслуги й чесноти людини.

ОкрСЦм бСЦологСЦчного успадкування на розвиток дитини впливають й СЦншСЦ чинники. Це тАФ соцСЦальне успадкування й природно-соцСЦальне середовище. Поняття "соцСЦальне успадкування" ввСЦв у науковий обСЦг росСЦйський учений-генетик М.П. ДубСЦнСЦн. На основСЦ аналСЦзу процесу розвитку людини генетики переконують, що особливостСЦ вищоСЧ нервовоСЧ системи, психСЦки, здСЦбностСЦ, схильностСЦ людини не передаються через генну структуру. Передаються лише задатки як певнСЦ можливостСЦ для формування тих чи тих психСЦчних якостей. "НСЦякСЦ умови середовища, тАФ наполягаСФ М.П. ДубСЦнСЦн, тАФ не виховають видатного художника, спСЦвака, математика, спортсмена з дитини, яка не маСФ вСЦдповСЦдних спадкових задаткСЦв". РЖ далСЦ: "Генетична програма виступаСФ як передумова, основа розвитку соцСЦальноСЧ сукупностСЦ людини. СоцСЦальнСЦ риси людини не визначаються СЧСЧ генами, вони формуються громадською практикою. СоцСЦальне передаСФться через поколСЦння не через бСЦологСЦчнСЦ успадкування, а передусСЦм шляхом творчого сприйняття кожним поколСЦнням духовноСЧ СЦ матерСЦальноСЧ культури, особливостями конкретноСЧ СЦсторичноСЧ епохи". СоцСЦальне успадкування тАФ це рушСЦйна сила, яка концентруСФ в громадськСЦй СЦ соцСЦальнСЦй свСЦдомостСЦ пСЦдсумки розвитку продуктивних сил, усСЦСФСЧ культури людства. Генетичне успадкування, на думку М.П. ДубСЦнСЦна, тАФ це пасивний, стихСЦйний процес, який вСЦдбуваСФться на бСЦологСЦчному рСЦвнСЦ й не залежить вСЦд бажань СЦ волСЦ особистостСЦ. СоцСЦальне успадкування СФ цСЦлеспрямованою дСЦяльнСЦстю, що базуСФться на досвСЦдСЦ попереднСЦх поколСЦнь.

Якими ж якостями психСЦчного й соцСЦального характеру оволодСЦваСФ дитина в процесСЦ соцСЦального успадкування? ПередусСЦм мовою, моральними якостями, особливостями прояву характеру, навСЦть СЦнтелектуальноСЧ дСЦяльностСЦ. З якого перСЦоду свого розвитку дитина починаСФ успадковувати елементи соцСЦального досвСЦду? ВважаСФться, що це вСЦдбуваСФться безпосередньо пСЦсля народження. СучаснСЦ дослСЦдження пСЦдтверджують думку, що вже в процесСЦ ембрСЦонального розвитку (на 20-22 тижнСЦ) дитина певним чином реагуСФ на поведСЦнку матерСЦ, близьких. УченСЦ, використовуючи новСЦтнСЦ електроннСЦ прилади, спостерСЦгають, що дитя в лонСЦ матерСЦ дСЦСФ: повертаСФ голСЦвку, смокче палець, посмСЦхаСФться, реагуючи на поведСЦнку матерСЦ. У народнСЦй педагогСЦцСЦ матерСЦ, яка носить пСЦд серцем дитину, рекомендуСФться дотримуватися вСЦдповСЦдноСЧ поведСЦнки: не сваритися, не бути присутньою на пожежСЦ, вести розмСЦрений спосСЦб життя, спСЦвати, говорити, бути доброю, доброзичливою.

СоцСЦальний вплив тих, хто нас оточуСФ, може активно вСЦдбиватися на соцСЦальному розвитку дитини, сприяти формуванню тих чи тих особливостей характеру, якостей, поведСЦнки. Народна мудрСЦсть, спираючись на багатовСЦковий досвСЦд виховання дСЦтей, стверджуСФ:

тАв Якщо дитина живе серед добра й чуйностСЦ тАФ вона вчиться бути доброю й чуйною, турбуватися про СЦнших.

тАв Якщо дитина вСЦдчуваСФ заохочення тАФ вона пСЦзнаСФ свою цСЦннСЦсть.

тАв Якщо дитина знаходить розумСЦння тАФ вона стаСФ терплячою.

тАв Якщо дитина живе серед ворожнечСЦ тАФ вона вчиться "воювати".

тАв Якщо дитина зустрСЦчаСФться з насмСЦхом тАФ вона стаСФ несмСЦливою.

тАв Якщо дитина приневолена соромитися тАФ вона почуваСФться винною.

тАв Якщо дитину оточують жорстокСЦсть, насилля тАФ вона схильна до вияву подСЦбноСЧ жорстокостСЦ й насилля.

тАв Якщо дитина живе в атмосферСЦ радостСЦ, мажору (бадьоростСЦ) тАФ вона виявляСФ життСФрадСЦснСЦсть у своСЧх дСЦях.

НавСЦть навколишня природа створюСФ той позитивний фон, який впливаСФ на фСЦзичний, психСЦчний СЦ соцСЦальний розвиток дСЦтей. Охайне житло, упорядкована садиба, квСЦтники, сад, рСЦчка чи ставок, лСЦсовий масив, парк СЦ т. СЦн. тАФ усе це позитивно впливаСФ на розвиток дитини, формування СЧСЧ характеру, особливостей поведСЦнки. РЖ навпаки, виключення з життя дитини краси природи, занехаяна садиба, город, паркова зона негативно позначаються на особистостСЦ дитини, СЧСЧ розвитку. Тому з раннього . вСЦку дитина мас тСЦсно спСЦлкуватися з природою. КСЦмнатнСЦ квСЦти, домашнСЦ тварини, залучення дитини до догляду за ними тАФ джерело розвитку в неСЧ почуттСЦв добра, чуйностСЦ, турботи про плекання живоСЧ природи. А з роками цСЦ якостСЦ переносяться на стосунки з батьками, бабусями й дСЦдусями, СЦншими людьми.

РД й така думка (СЦстинна чи суб'СФктивна), що доля людини якимось чином пов'язана з небесними свСЦтилами, а тому зСЦрки мають певний вплив СЦ на розвиток дитини. З давнСЦх-давен люди, придивляючись до зСЦрок СЦ зСЦставляючи своСЧ дСЦСЧ, свСЦй стан з положенням окремих сузСЦр'СЧв, почали фСЦксувати зв'язок руху й положення свСЦтил зСЦ своСЧми справами. На цСЦй основСЦ виникла наука астрологСЦя. УченСЦ встановили, що сонце впродовж року проходить повне коло по небу, перетинаючи при цьому дванадцять сузСЦр'СЧв СЦ перебуваючи в кожному з них приблизно один мСЦсяць. Кожне сузСЦр'я отримало назву живоСЧ СЦстоти або предмета побуту СЦ свСЦй символ, який називають знаком зодСЦаку. ЗСЦрки весь час перебувають у русСЦ. Спостереження за ними наштовхнули на думку, що певне СЧх положення на небосхилСЦ може вСЦдображати рСЦзнСЦ етапи життСФвого шляху людей.

РОЗДРЖЛ 2. ЗАПОВРЖДРЖ ТРАДИЦРЖЙНОРЗ СРЖМЕЙНОРЗ ПЕДАГОГРЖКИ


2.1 "Материнська школа» Яна Амоса Коменського та СЧСЧ значення для сучасноСЧ сСЦм'СЧ


Ян Амос Коменський (1592-1670) тАФ чеський педагог-гуманСЦст, письменник, громадський дСЦяч. У 1632 роцСЦ видав посСЦбник "Материнська школа» . ЕпСЦграфом до нього вСЦн узяв слова давньоримського фСЦлософа, письменника СЦ полСЦтичного дСЦяча Марка ТуллСЦя Цицерона (106-43 pp. до н. е.): "Основа всСЦСФСЧ держави полягаСФ у правильному вихованнСЦ юнацтва».

Ще у "ВеликСЦй дидактицСЦ» (1633-1638) основоположник науковоСЧ педагогСЦки писав: "Формування людини найлегше вСЦдбуваСФться в ранньому вСЦцСЦ. Воно лише в цьому вСЦцСЦ й може вСЦдбуватися». ВСЦн розробив десять основних положень природовСЦдповСЦдностСЦ навчання:

1. Дитинство тАФ весна, юнСЦсть тАФ лСЦто, змужнСЦння тАФ осСЦнь, старСЦсть тАФ зима.

2. ОсвСЦту слСЦд розпочинати у весняну пору людського життя тАФ в дитинствСЦ.

3. РанковСЦ години найбСЦльш зручнСЦ для навчання. Ранок тАФ весна, полудень тАФ лСЦто, вечСЦр тАФ осСЦнь, нСЦч тАФ зима.

4. Природа нСЦколи не використовуСФ непридатного.

5. ПотрСЦбно запалювати бажання у дСЦтей вчитися.

6. РЖз зерна виростаСФ рослина.

7. Природа закладаСФ корСЦння глибоко.

8. Природа нСЦколи не робить нСЦчого зайвого.

9. Розпочавши, природа доводить до кСЦнця.

10. Природа уникаСФ всього шкСЦдливого й негативного.

ВСЦн також сформулював "Золоте правило дидактики»: "Усе, що тСЦльки можливо, надавати для сприйняття вСЦдчуттями: вСЦзуальне тАФ для сприйняття зором; звуки тАФ слухом; запахи тАФ нюхом; смакове тАФ смаком; тактильне тАФ дотиком. Якщо якСЦсь предмети можна сприймати водночас кСЦлькома вСЦдчуттями, то вчитель зобов'язаний створити всСЦ умови для цього».

Враховуючи, що дев'яносто вСЦдсоткСЦв навчального матерСЦалу дитина сприймаСФ зором, Я. А. Коменський у 1658 р. видав чудову книжку тАФ "НавколишнСЦй свСЦт у малюнках». Це свого роду СЦлюстрована дитяча енциклопедСЦя початкових знань, перекладена багатьма мовами свСЦту.

РЖдея необхСЦдностСЦ розпочинати виховання з моменту народження дитини, висунута Я. А. Коменським, в подальшому була пСЦдтримана СЦншими педагогами. ВСЦн порСЦвнював дитину з деревом СЦ писав: "...без попереднього щеплення живцСЦв мудростСЦ, моралСЦ СЦ благочестя вона не може стати СЦстотою розумною, мудрою, моральною СЦ благочестивою... Все це легше формуСФться в нСЦжному вСЦцСЦ... Справа надзвичайно небезпечна, якщо людина не переймаСФться здоровими для життя правилами ще в колиiСЦ».

ЗмСЦст порад СЦ завдань в "МатеринськСЦй школСЦ» розрахований на освСЦчену жСЦнку-матСЦр, яка глибоко розумСЦСФ сам принцип такоСЧ школи СЦ наукову термСЦнологСЦю, а також володСЦСФ методикою впровадження СЧСЧ СЦдей. ПСЦдтвердженням цього СФ перелСЦк занять СЦ знань, якСЦ дитина маСФ засвоСЧти вСЦд народження до шести рокСЦв.

1. ПочатковСЦ знання з метафСЦзики дитина опановуСФ, коли батько СЦ мати звертають СЧСЧ увагу на все, що вона бачить, чуСФ, смакуСФ, тримаСФ в руках. ПСЦзнСЦше дитина засвоюСФ термСЦни: дещо, десь, СФ, немаСФ, так, не так, де, коли, схоже, несхоже та СЦн., що в цСЦлому СЦ СФ основою метафСЦзики.

2. З галузСЦ фСЦзики дитина у шСЦсть рокСЦв маСФ знати, що таке вода, земля, повСЦтря, вогонь, дощ, снСЦг, лСЦд, камСЦнь, залСЦзо, дерево, трава, птах, риба, домашнСЦ тварини та СЦн.

3. З азами оптики дитина знайомиться, коли починаСФ розрСЦзняти СЦ називати свСЦтло й темряву, свСЦтло й тСЦнь та розпСЦзнавати основнСЦ кольори: бСЦлий, чорний, червоний та СЦн.

4. ПочатковСЦ знання з астрономСЦСЧ дитина засвоюСФ, коли дСЦзнаСФться, що називають сонцем, мСЦсяцем, зСЦрками, СЦ помСЦчаСФ, як вони кожного дня сходять СЦ заходять.

5. ПершСЦ вСЦдомостСЦ з географСЦСЧ дитина отримуСФ у своСФму природному довкСЦллСЦ, коли починаСФ усвСЦдомлювати, що таке гора, долина, поле, рСЦчка, село, селище, мСЦсто.

6. Основи хронологСЦСЧ дитина пСЦзнаСФ, коли починаСФ розумСЦти, що таке час, година, день, тиждень, мСЦсяць, рСЦк, а також лСЦто, зима, весна, осСЦнь, учора, позавчора, завтра, пСЦслязавтра та СЦн.

7. ПочатковСЦ знання з СЦсторСЦСЧ дитина дСЦстаСФ, коли намагаСФться пригадати й розповСЦсти, що вСЦдбулося недавно, як та чи та людина в цСЦй ситуацСЦСЧ дСЦяла, тАФ не страшно, якщо це буде по-дитячому наСЧвно.

8. Ази арифметики дитина засвоюСФ, коли дСЦзнаСФться, що таке багато СЦ мало, вчиться рахувати до десяти й розумСЦти, що три бСЦльше, нСЦж два, СЦ що одиниця, додана до трьох, тАФ це вже буде чотири та СЦн.

9. ЕлементарнСЦ знання з геометрСЦСЧ дитина отримуСФ, коли усвСЦдомлюСФ, що називаСФться великим СЦ малим, довгим СЦ коротким, широким СЦ вузьким, товстим СЦ тонким, а також тАФ що таке лСЦнСЦя, хрест, коло тощо, СЦ завважуСФ для себе, що те чи те вимСЦрюСФться лСЦнСЦйкою, метром, сажнем, рулеткою та СЦн.

10. З основами статики дитина знайомиться, коли спостерСЦгаСФ, як зважуються продукти, СЦ вчиться щось зважувати на "аснСЦй руцСЦ, аби визначити, що важче, а що легше.

11. Перший досвСЦд механСЦчноСЧ працСЦ дитина дСЦстаСФ, коли СЧй не лише дозволяють, а й навчають щось робити, допомагати: переносити речСЦ, приводити СЧх у порядок, щось будувати чи руйнувати, зв'язувати та СЦн. Усе це дСЦти залюбки роблять у цьому вСЦцСЦ. А тому не слСЦд забороняти такСЦ заняття, необхСЦдно пСЦдтримувати СЧх СЦ розумно направляти дСЦтей.

12. 3 мистецтвом дСЦалектики дитина знайомиться, коли СЧСЧ увагу привертають до розмови, яка ведеться у формСЦ запитань СЦ вСЦдповСЦдей, привчають СЧСЧ ставити запитання СЦ вСЦдповСЦдати на них в межах теми, не вСЦдхиляючись вСЦд неСЧ.

13. Основи граматики дитина засвоюСФ, коли навчаСФться правильно говорити рСЦдною мовою, чСЦтко вимовляти лСЦтери, склади, слова.

14. ПочатковСЦ знання з риторики дитина отримуСФ, коли наслСЦдуСФ риторичнСЦ особливостСЦ мови батькСЦв. Особливу увагу дитини слСЦд звертати на вСЦдповСЦднСЦсть жестикуляцСЦСЧ характеру мови та вимови, а саме: в запитаннях пСЦдвищувати голос на останньому складСЦ, а у вСЦдповСЦдСЦ понижувати його СЦ т. д. Цього навчаСФ сама природа.

15. Перше знайомство з поезСЦСФю вСЦдбуваСФться, коли дитина вивчаСФ вСЦршики, переважно дидактичного змСЦсту.

16. Ази музики дитина засвоюСФ, коли вчиться спСЦвати.

17. ПочатковСЦ знання сСЦмейного СЦ господарського характеру дитина отримуСФ, коли вивчаСФ осСЦб, з яких складаСФться сСЦм'я та рСЦд: кого називають батьком, матСЦр'ю, дСЦдусем, бабусею, сестрою, братом, тСЦткою, дядьком та СЦнше, а також назви частин будинку: кухня, вСЦтальня, спальня, СЦншСЦ домашнСЦ предмети: стСЦл, тарСЦлки, ложки, виделки, чашки, блюдця та СЧхнСФ призначення.

18. Особлива увага з перших днСЦв життя маСФ придСЦлятися моральному вихованню дитини.

СподСЦваюся, що змСЦст цСЦСФСЧ книжки, яка свого часу пСЦдкорила свСЦт, буде корисним СЦ сьогоднСЦ для матерСЦв, батькСЦв, майбутнСЦх учителСЦв, досвСЦдчених педагогСЦв та керСЦвникСЦв навчальних закладСЦв.

Значення Я. А. Коменського у свСЦтовСЦй педагогСЦцСЦ надзвичайно велике. ВСЦн тАФ основоположник науковоСЧ педагогСЦки, розробив "Закони добре органСЦзованоСЧ школи», запровадив класно-урочну форму навчання, якою людство послуговуСФться вже близько чотирьохсот рокСЦв. Його книжки з педагогСЦки й дотепер залишаються актуальними.

Великий педагог вважав посаду вчителя дуже почесною, "настСЦльки високою, як нСЦяка СЦнша пСЦд сонцем», СЦ вимагав, щоб до вчителя ставилися з повагою. Найперша турбота вчителя тАФ захоплювати учнСЦв "асним прикладом. Свою "Велику дидактику» Ян Амос Коменський назвав СЦще "Великим мистецтвом навчати всСЦх усього коротко, приСФмно, ТСрунтовно».

2.2 "Думки про виховання» Джона Локка


Джон Локк (1632-1704) тАФ англСЦйський фСЦлософ, просвСЦтитель, педагог. Набув величезного педагогСЦчного досвСЦду, працюючи викладачем СЦ домашнСЦм вихователем. ВСЦн стверджував: "На досвСЦдСЦ ТСрунтуСФться все наше знання, пСЦд нього кСЦнець-кСЦнцем воно й походить».

Новаторство Дж. Локка полягало у розглядСЦ процесу становлення й виховання людини як СФдностСЦ фСЦзичного, психСЦчного та розумового СЧСЧ розвитку. Його трактат "Думки про виховання» складаСФться з окремих параграфСЦв СЦ вСЦдкриваСФться роздСЦлом про фСЦзичний розвиток та виховання дитини. НайголовнСЦшСЦ з цих параграфСЦв:

Вз 1. У здоровому тСЦлСЦ здоровий дух тАФ ось короткий, але повний опис щасливого стану в цьому свСЦтСЦ.

Вз 4. МоСЧ подальшСЦ роздуми про здоров'я стосуються не того, що маСФ робити лСЦкар СЦз хворою та слабкою дитиною, а того, що мають робити батьки, не звертаючись по допомогу до медицини, для збереження та змСЦцнення здоров'я "асних дСЦтей.

Вз 5. Перше, про що слСЦд турбуватися, тАФ щоб дСЦти нСЦ взимку, нСЦ "СЦтку не вдягалися й не закутувалися надто тепло... Лише звичка загартовуСФ тСЦло й робить його бСЦльш витривалим до холоду. З цього приводу скСЦфський фСЦлософ дав переконливу вСЦдповСЦдь афСЦнянину, який дивувався, як той може ходити голим у снСЦг СЦ мороз. "А як ти можеш витримувати, тАФ сказав скСЦф, тАФ щоб твоСФ обличчя пСЦддавалося впливу холодного зимового повСЦтря?» тАФ "Але моСФ обличчя звикло до цього», тАФ вСЦдповСЦв афСЦнянин. "Уяви ж собСЦ, що я весь тАФ обличчя», тАФ сказав скСЦф. Наше тСЦло буде витримувати все, до чого воно звикло.

Вз 6. Говорячи про це, я мав на увазСЦ хлопчика, оскСЦльки головна мета моСЧх роздумСЦв тАФ виявлення належних методСЦв виховання молодого джентльмена починаючи з дитячих рокСЦв.

Вз 7. Я радив би також щоденно обмивати хлопчику ноги холодною водою. ТСЦльки розпочинайте це робити навеснСЦ, з теплСЦшоСЧ води, щоб вСЦн поступово звикав до бСЦльш холодноСЧ, доки через кСЦлька днСЦв не перейдете до зовсСЦм холодноСЧ, а далСЦ вже дотримуйтеся цього СЦ взимку, СЦ "СЦтку.

УсСЦм вСЦдомСЦ численнСЦ випадки, коли холоднСЦ купання роблять диво СЦз хворими та слабкими людьми, повертаючи СЧм здоров'я СЦ силу.

Вз 13. Що стосуСФться СЧжСЦ, то вона маСФ бути звичайною СЦ простою.

Вз 14. На снСЦданок СЦ вечерю дуже корисно давати дСЦтям молоко, молочний суп, кашу на водСЦ, вСЦвсянку... з дуже малою кСЦлькСЦстю цукру, а ще краще тАФ зовсСЦм без нього.

Вз 22. ПостСЦль дитини маСФ бути жорсткою. Жорстке ложе змСЦцнюСФ тСЦло.

Вз 35. Коли дСЦти зростають, разом з ними зростають СЦ СЧхнСЦ поганСЦ звички.

Вз 40. Якщо ви хочете, щоб син, подорослСЦшавши, вас слухався, то встановСЦть свСЦй батькСЦвський авторитет якомога ранСЦше.

Вз 47. Звичайний метод впливу через покарання та рСЦзку, що не потребуСФ нСЦ зусиль, нСЦ часу, тАФ цей СФдиний метод пСЦдтримання диiиплСЦни, широко визнаний СЦ доступний розумСЦнню батькСЦв, СФ найменш придатним.

Вз 50. Дитина пСЦдкоряСФться СЦ прикидаСФться слухняною, поки над нею висить страх рСЦзки, але щойно цей страх минув тАФ СЦ дитина, за вСЦдсутностСЦ спостережливого ока, може розраховувати на безкарнСЦсть, вона даСФ ще бСЦльший простСЦр "аснСЦй природнСЦй схильностСЦ, яка таким чином лише стаСФ в нСЦй значно сильнСЦшою СЦ, як правило, виявляСФться зСЦ ще бСЦльшою силою.

Вз 52. ПобоСЧ та всСЦ СЦншСЦ види принизливих тСЦлесних покарань не СФ вдалими засобами виховання диiиплСЦни у дСЦтей, яких ми хочемо зробити розумними, добрими й талановитими людьми. Рабська диiиплСЦна створюСФ СЦ рабський характер.

З другого боку, потрСЦбно старанно уникати заохочення дСЦтей, нагороджуючи СЧх речами, якСЦ СЧм подобаються... або даруючи СЧм грошСЦ.., привчаючи бачити в них своСФ щастя.

Вз 64. Дозвольте звернути увагу на одну рСЦч, яку я вважаю помилкою звичайного методу виховання: вона полягаСФ в навантаженнСЦ дитячоСЧ пам'ятСЦ рСЦзноманСЦтними правилами й приписами, котрСЦ часто бувають недоступними розумСЦнню дСЦтей СЦ завжди ними забуваються.

Вз 65. Я знав батькСЦв, якСЦ завалювали своСЧх дСЦтей такою купою правил, що бСЦднСЦ малюки не могли запам'ятати й десятоСЧ СЧх частини, а тим паче тАФ виконати.

Вз 66. ПрироднСЦ обдаровання кожноСЧ дитини мають бути розвинутСЦ до можливих меж, але спроба прищепити дитинСЦ щось поза цими межами буде лише безплСЦдною працею або завжди викликатиме неприСФмне враження вимушеностСЦ й манСЦрностСЦ.

Вз 81. ДовгСЦ промови й фСЦлософськСЦ роздуми в кращому разСЦ викликають у дСЦтей здивування та збентеження, але нСЦтрохи не навчають СЧх.

Вз 82. НайпростСЦший, найлегший СЦ разом з тим найефективнСЦший спосСЦб виховання дСЦтей СЦ формування СЧхньоСЧ зовнСЦшньоСЧ поведСЦнки тАФ показати наочним прикладом, як слСЦд чинити СЦ чого треба уникати.

Цей метод слСЦд застосовувати не лише поки дСЦти малСЦ, а й у подальшому. Можливо, це найкращий метод, яким батько може користуватися стСЦльки, скСЦльки вважатиме за потрСЦбне. Бо нСЦщо не западаСФ так непомСЦтно й так глибоко в душу людини, як приклад.

Вз 89. ПоганСЦ приклади, безперечно, дСЦють сильнСЦше хороших правил, тому батьки й вихователСЦ мають оберСЦгати своСЧх вихованцСЦв вСЦд впливу поганих прикладСЦв, особливо тАФ небезпечних.

Вз 108. Любов до знань, допитливСЦсть у дСЦтях потрСЦбно так само турботливо заохочувати, як протилежнСЦ бажання стримувати й приглушувати. Навчання слСЦд починати з пробудження СЦнтересу до знань. Знання повиннСЦ мати практичний характер.

Джон Локк виступав проти схоластики, формалСЦзму, зубрСЦння СЦ вважав, що дитину слСЦд вчити розумСЦти, узагальнювати, доводити, мислити. Вз 110. УчСЦть дСЦтей легко й вСЦльно дСЦлитися зСЦ своСЧми друзями тим, що в них СФ, СЦ переконайте СЧх на досвСЦдСЦ, що найщедрСЦша людина завжди виявляСФться найбагатшою (до того ж користуСФться визнанням СЦ схваленням), СЦ тодСЦ вони швидко навчаться бути щедрими. ЗробСЦть це предметом змагання мСЦж дСЦтьми, щоб вони старалися перевершити один одного у щедростСЦ.

Таких настанов нашСЦ дСЦти нСЦ вСЦд батькСЦв, нСЦ вСЦд вихователСЦв та вчителСЦв давно не чули. Навпаки, мати, виряджаючи сина до школи, даСФ йому снСЦданок чи яблуко СЦ застерСЦгаСФ: "З'СЧж сам, нСЦ з ким не дСЦлися!».

Вз 130. УсСЦ СЦгри й розваги дСЦтей мають бути спрямованСЦ на розвиток у них хороших СЦ корисних звичок.

Вз 147. Навчати дСЦтей читати й писати, засвоювати науки Дж. Локк визнавав необхСЦдною, але не головною справою: "Впевнений, що ви вважатимете абсолютним дурнем того, хто добропорядну чи мудру людину не поставить набагато вище великого вченого».

Воля розуму дуже корисна як у дСЦлових, так СЦ в наукових заняттях, СЦ той, хто набуде СЧСЧ, матиме велику перевагу легкостСЦ та швидкостСЦ в усСЦх обраних ним заняттях "асного розуму.

СподСЦваюся, що думки, погляди й поради Джона Локка тАФ видатного фСЦлософа й педагога тАФ стануть корисними батькам та вчителям у справСЦ навчання й виховання дСЦтей з наймолодшого вСЦку та в здСЦйсненнСЦ педагогСЦчного всеобучу батькСЦв.


2.3 ПедагогСЦчнСЦ СЦдеСЧ Жан-Жака Руссо з проблем сСЦмейного виховання


Французький фСЦлософ СЦ письменник Жан-Жак Руссо (1712-1778) належить до найвидатнСЦших СЦ найвСЦдомСЦших педагогСЦв свСЦту. Головний пункт його педагогСЦчноСЧ програми тАФ "природне виховання». Ж.-Ж. Руссо вважав, що на людину впливають три чинники виховання: природа, люди, предмети СЦ явища. Кожний СЦз чинникСЦв виконуСФ "астиву йому роль: природа тАФ розвиваСФ здСЦбностСЦ й почуття, людитАФнавчають, як ними користуватися, предмети СЦ явища тАФ збагачують досвСЦд. УсСЦ разом вони забезпечують природний розвиток дитини. Завдання вихователя тАФ згармонСЦзувати дСЦСЧ цих чинникСЦв.

ПСЦд природним вихованням Ж.-Ж. Руссо розумСЦв природовСЦдповСЦдне (з урахуванням вСЦку дитини) формування на лонСЦ природи. СвоСЧ роздуми та спостереження, поради СЦ рекомендацСЦСЧ, в яких закладено величезний фСЦлософський СЦ педагогСЦчний змСЦст, Ж.-Ж. Руссо подав у чудовому романСЦ-трактатСЦ "ЕмСЦль, або Про виховання» (1762), що складаСФться з чотирьох книг. СпробуСФмо хоча б у скороченому виглядСЦ передати його змСЦст. У передмовСЦ автор радить: "Насамперед добре вивчСЦть ваших вихованцСЦв, бо ви абсолютно СЧх не знаСФте». А далСЦ наголошуСФ: "НайдурнСЦшСЦ з нас...шукають в дитинСЦ дорослого, не думаючи про те, чим вона буваСФ ранСЦше, нСЦж стати дорослим».

Перша книга "ЕмСЦля...» охоплюСФ перСЦод з моменту народження дитини до засвоСФння нею мови:

тАв ПСЦсля народження дитину насамперед обмивають теплою водою... Ця звичка до купання повинна зберегтися на все життя.

тАв Ж.-Ж. Руссо категорично виступав проти сповивання новонароджених дСЦтей у пелюшки, якСЦ перешкоджають кровообСЦговСЦ, заважають дитинСЦ рости й мСЦцнСЦти, калСЦчать СЧСЧ тСЦло. КраСЧни, де закутують дСЦтей в пелюшки, кишать горбатими, кульгавими, кривоногими, рахСЦтичними людьми.

тАв Продукуючи та годуючи дСЦтей, батько виконуСФ лише третину свого покликання. ВСЦн зобов'язаний роду людському дати людей, суспСЦльству тАФ суспСЦльних людей, державСЦ тАФ громадян. Хто не може виконати обов'язкСЦв батька, той не маСФ права бути ним. Виховання людини починаСФться разом з СЧСЧ народженням. РанСЦше нСЦж говорити, ранСЦше нСЦж чути, вона вже навчаСФться. ДосвСЦд СЦде попереду урокСЦв.

тАв У перший рСЦк життя, коли пам'ять та уява ще бездСЦяльнСЦ, дитина буваСФ уважною лише до того, що в цей час впливаСФ на СЧСЧ вСЦдчуття. Вона хоче до всього доторкнутися, все взяти до рук. Не заважайте цьому бажанню тАФ воно даСФ СЧй перший досвСЦд найнеобхСЦднСЦших знань.

тАв Дитина, коли починаСФ говорити, маСФ чути лише такСЦ слова, якСЦ може зрозумСЦти, СЦ вимовляти лише такСЦ, якСЦ може вимовити виразно. Друга книга "ЕмСЦля...» охоплюСФ перСЦод дитинства до 12 рокСЦв (з часу засвоСФння дитиною мови). Цей перСЦод Ж.-Ж. Руссо називаСФ "сном розуму», коли провСЦдну роль у становленнСЦ дитини вСЦдСЦграють почуття:

тАв Коли дСЦти починають говорити, вони вже менше плачуть. Це природний крок уперед. Одна мова замСЦнюСФться СЦншою.

тАв Я не тСЦльки не намагався б захистити ЕмСЦля вСЦд синцСЦв, навСЦть був би дуже незадоволений, якби вСЦн нСЦколи не падав СЦ рСЦс, не знаючи болю. Хай вСЦн бСЦгаСФ по галявинСЦ СЦ падаСФ хоч сто разСЦв на день, тим краще для нього: вСЦн швидше навчиться пСЦднСЦматися.

тАв ЛюбСЦть дитинство, будьте уважнСЦ до його СЦгор СЦ забав, до його милого СЦнстинкту! В людинСЦ потрСЦбно бачити людину, а в дитинСЦ тАФ дитину.

тАв Не будьте щедрими на вСЦдмови, але й не вСЦдмСЦняйте СЧх нСЦколи.

тАв ЗнаСФте, який найпевнСЦший спосСЦб зробити вашу дитину нещасною? Це привчити СЧСЧ не знати нСЦ в чому вСЦдмови.

тАв Природа хоче, щоб дСЦти були дСЦтьми до того, як стануть дорослими. ДорослСЦ тАФ це тСЦ ж дСЦти, зСЦпсованСЦ вихованням.

тАв СпСЦлкуйтеся з вашим вихованцем вСЦдповСЦдно до його вСЦку. НСЦколи не наказуйте дитинСЦ тАФ нСЦчого у свСЦтСЦ, абсолютно нСЦчого! Не допускайте у неСЧ навСЦть гадки, що ви претендуСФте на якусь "аду над нею. Хай вона знаСФ, що вона маленька й слабка, а ви сильнСЦ СЦ все необхСЦдне залежить вСЦд вас.

тАв Дозволяйте СЦз задоволенням, вСЦдмовляйте з жалем, але всСЦ вашСЦ вСЦдмови нехай будуть безповоротнСЦ. НайгСЦрший спосСЦб виховання тАФ це змусити дитину вибирати мСЦж СЧСЧ волею СЦ вашою.

тАв Hе слСЦд братися за виховання дитини, коли не вмСЦСФш вести СЧСЧ куди хочеш.

тАв Не давайте вашСЦй дитинСЦ жодних словесних урокСЦв. Вона маСФ отримати СЧх лише з досвСЦду.

тАв Пам'ятайте, що перш нСЦж ви насмСЦлитеся взятися за формування людини, вам самому необхСЦдно стати людиною. Треба, щоб у вас самих був взСЦрець, який дитина маСФ наслСЦдувати.

тАв РД два роди брехнСЦ: брехня на дСЦлСЦ, яка стосуСФться минулого, СЦ брехня в помислах, що стосуСФться майбутнього.

тАв Якщо ви хочете, щоб дитина дотримувала слова, будьте скромними у своСЧх вимогах.

тАв Поважайте дитинство СЦ не поспСЦшайте судити про нього нСЦ з хорошого, нСЦ з поганого боку. ХСЦба стрибати, гратися, бСЦгати цСЦлий день означаСФ нСЦчого не робити? Та вона за все своСФ життя не буде такою зайнятою! РЖз легковажних дСЦтей виходять звичайнСЦ дорослСЦ.

тАв Пам'ятайте, що дитинство тАФ сон розуму.

тАв ВСЦдсутнСЦсть звички думати в дитинствСЦ вСЦднСЦмаСФ цю здатнСЦсть СЦ на всю решту життя.

тАв Вам нСЦколи не вдасться виховати мудрецСЦв, якщо будете вбивати в дСЦтях пустунСЦв.

тАв Дитина маСФ робити тСЦльки те, що хоче, але вона повинна хотСЦти тСЦльки того, чого ви вСЦд неСЧ хочете.

тАв Вередування дСЦтей тАФ це не справа природи, це наслСЦдок поганого виховання.

тАв Перша стадСЦя у розвитку розуму тАФ це розумСЦння чуттСФве. Воно СЦ СФ основою для розумСЦння розумового. ПершСЦ нашСЦ вчителСЦ фСЦлософСЦСЧ тАФ нашСЦ ноги, руки, очСЦ. ЗамСЦнити все це книжками тАФ не означаСФ навчати нас мислити. Це означаСФ навчати нас користуватися чужим розумом, багато чому вСЦрити СЦ нСЦчого не знати СЦз "асного досвСЦду.

У третСЦй книзСЦ "ЕмСЦля...» Ж.-Ж. Руссо описуСФ "третСЦй стан дитинства», роки формування СЦнтелекту свого героя тАФ вСЦд 12 до 15 рокСЦв. Головною метою виховання ЕмСЦля стаСФ розвиток критичного, самостСЦйного мислення. Прислухаймося до порад видатного педагога:

тАв ЗробСЦть вашу дитину уважною до явищ природи, СЦ ви скоро виховаСФте в неСЧ любов до знань.

тАв Дитиною потрСЦбно, звСЦсно, певною мСЦрою, керувати, але керувати дуже мало, у непомСЦтний для неСЧ спосСЦб.

тАв Якби дитина нСЦколи не помилялася, вона так добре не навчалася б.

тАв Якщо дитина сама звертаСФться до вас СЦз запитанням тАФ вСЦдповСЦдайте стСЦльки, скСЦльки потрСЦбно для того, щоб виховати в неСЧ цСЦкавСЦсть, а не перенасичувати СЧСЧ.

тАв Ваша справа тАФ зробити навчання доступним для дитини, мудро зародити в неСЧ бажання вчитися СЦ дати СЧй засоби задовольнити його.

тАв Праця тАФ неминучий обов'язок людини, яка живе в суспСЦльствСЦ.

Четверта книга присвячена вихованню ЕмСЦля пСЦсля досягнення ним 15 рокСЦв. Саме з цього вСЦку, вважаСФ Ж.-Ж. Руссо, слСЦд починати основне у вихованнСЦ тАФ вчити любити людей:

тАв Життя коротке не тому, що недовго триваСФ, а тому, що з цього незначного часу нам майже нСЦчого не залишаСФться на насолодження ним.

тАв Перше почуття дитини тАФ це любов до самоСЧ себе, а друге, що випливаСФ з першого, тАФ любов до тих, хто СЧСЧ оточуСФ.

тАв Любов маСФ бути взаСФмною. Щоб тебе любили тАФ треба зробитися милим, щоб заслужити перевагу тАФ треба зробитися милСЦшим за СЦншого, милСЦшим за будь-кого СЦншого, у всякому разСЦ тАФ в очах улюбленоСЧ СЦстоти. ЗвСЦдси тАФ першСЦ порСЦвняння себе з СЦншими, звСЦдси тАФ змагання, суперництво, ревнСЦсть.

тАв НавчСЦть вашого вихованця любити всСЦх людей, СЦ навСЦть тих, хто СЧх зневажаСФ. Людино, не ганьби людину!

тАв Коли наближаСФться критичний вСЦк, пропонуйте молодим людям такСЦ видовища, якСЦ СЧх стримували б, а не збуджували. Старанно вибирайте для них товариство, заняття, задоволення, показуйте СЧм лише картини зворушливСЦ, але скромнСЦ, такСЦ, якСЦ б розчулювали, не спокушаючи, збагачували б почуття, не збуджуючи чутливостСЦ. ЗробСЦть прогрес повСЦльним СЦ певним. Завважте юнаковСЦ зробитися чоловСЦком в момент, коли вСЦн абсолютно готовий зробитися ним.

Ж.-Ж. Руссо писав, що до 25 рокСЦв юнак досягаСФ життСФвоСЧ гармонСЦСЧ СЦ вступаСФ у "вСЦк щастя». ВСЦками украСЧнський народ керувався схожими настановами, але в останнСЦ десятилСЦття пСЦд впливом американськоСЧ "еротично-сексуальноСЧ культури», деморалСЦзуючих програм телебачення та СЦнших засобСЦв масовоСЧ СЦнформацСЦСЧ наша молодь стала соромитися високоморальних вчинкСЦв, справжнього людського почуття кохання. СподСЦваюся, що викладачСЦ й студенти з великою користю для себе прочитають заповСЦдСЦ Жан-Жака Руссо СЦ пропагуватимуть його СЦдеСЧ серед сучасноСЧ молодСЦ та широкоСЧ батькСЦвськоСЧ громадськостСЦ.


2.4 ПедагогСЦчна спадщина Йоганна-ГенрСЦха ПесталоццСЦ та його заповСЦдСЦ сСЦмейного виховання


Йоганн-ГенрСЦх ПесталоццСЦ (1746-1827) тАФ швейцарський педагог-демократ. ВСЦн зробив величезний внесок у розвиток прогресивноСЧ педагогСЦчноСЧ думки. Проте навСЦть у колСЦ високоосвСЦчених людей, якСЦ добре знають, хто такСЦ X. Колумб, Ф. Магеллан, M. Коперник, далеко не всСЦ знають Й.-Г. ПесталоццСЦ. Доречно згадати такий випадок з його життя. У 1786 роцСЦ бСЦдний 20-рСЦчний юнак Й.-Г. ПесталоццСЦ покохав дСЦвчину Анну з родини багатого купця. ВСЦн писав АннСЦ: "Нам доведеться прожити життя, повне горя й працСЦ, бо на бСЦду БатькСЦвщини СЦ на нещастя друзСЦв я буду дивитися як на "аснСЦ. А коли б мова зайшла про порятунок БатькСЦвщини, я забув би СЦ дружину, СЦ дСЦтей». ВСЦн перелСЦчив також недолСЦки "асного характеру й не оминув увагою своСФ слабке здоров'я. Проте дСЦвчина, багата, розумна й вродлива, прийняла його руку й серце.

ПесталоццСЦ не обманув наречену. Все сталося так, як вСЦн писав тАФ  тридцягь рокСЦв вони прожили у надзвичайнСЦй бСЦдностСЦ. "Плакали дСЦти-сироти, СЦ я плакав разом з ними», тАФ писав вСЦн. Однак пСЦсля тридцяти рокСЦв вСЦдчаю СЦ двадцятигодинноСЧ працСЦ на добу Й.-Г. ПесталоццСЦ став вСЦдомим на увесь свСЦт. ВидатнСЦ фСЦлософи й полСЦтичнСЦ дСЦячСЦ, педагоги й СЦмператори йшли до нього по досвСЦд. РеволюцСЦйнСЦ французькСЦ законодавчСЦ збори присвоСЧли йому, серед 18 СЦноземцСЦв, звання Почесного громадянина ФранцСЦСЧ. Вся його теоретична СЦ практична дСЦяльнСЦсть, якСЦй вСЦн вСЦддав понад п'ятдесят рокСЦв життя, була спрямована на те, щоб докорСЦнно змСЦнити справу виховання й освСЦти дСЦтей трудового народу. Упродовж третини вСЦку И.-Г. ПесталоццСЦ керував дослСЦдними навчально-виховними закладами: притулком для убогих селянських дСЦтей в НейгофСЦ, сирСЦтським притулком в Станце, СЦнститутами в БурдорфСЦ й РЖвердонСЦ. ТодСЦшнСЦ народнСЦ школи вСЦн порСЦвнював з бездушними машинами, якСЦ пригнСЦчують природнСЦ сили СЦ здСЦбностСЦ дитини, заважають СЧСЧ розвитку.

З юних рокСЦв Й.-Г. ПесталоццСЦ перейнявся гарячим спСЦвчуттям до людей працСЦ, бажанням полегшити долю селянських дСЦтей, позбавлених елементарних умов для повноцСЦнного фСЦзичного, розумового та морального розвитку. На основСЦ дослСЦдницькоСЧ роботи в керованих ним навчально-виховних закладах вСЦн здСЦйснював СЦ розвивав своСЧ педагогСЦчнСЦ СЦдеСЧ. Особливий СЦнтерес становлять його СЦдеСЧ природовСЦдповСЦдностСЦ виховання СЦ навчання дитини, що викладенСЦ в багатьох працях, зокрема в його "ЛебединСЦй пСЦснСЦ» (1826):

тАв Критикуючи зубрСЦння СЦ вСЦдрив навчання вСЦд життя, Й.-Г. ПесталоццСЦ писав, що дСЦтям до п'яти рокСЦв дають можливСЦсть тСЦшитися природою СЦ раптом тиранСЦчне вСЦднСЦмають у дитини всю привабливСЦсть природностСЦ й свободи: як овець, зСЦгнаних докупи, кидають дСЦтей в якусь кСЦмнату, цСЦлими годинами, днями, мСЦсяцями й роками невблаганно змушують розглядати жалюгСЦднСЦ, невСЦдомСЦ та одноманСЦтнСЦ лСЦтери, вводять СЧх у життя, такою мСЦрою вСЦдмСЦнне вСЦд попереднього, що можна збожеволСЦти.

тАв Дитина у школСЦ маСФ почувати себе так само невимушене й вСЦльно, як СЦ серед природи.

тАв Сама природа спонукаСФ людину: око хоче бачити, вухо тАФ чути, нога тАФ ходити, серце хоче вСЦрити й любити, розум хоче мислити.

тАв РЖдею елементарноСЧ освСЦти потрСЦбно розглядати як СЦдею природовСЦдповСЦдного розвитку СЦ формування сил та нахилСЦв людського серця, людського розуму СЦ людських умСЦнь.

тАв Кожна окрема сила людськоСЧ природи розвиваСФться за вСЦчними, незмСЦнними законами, СЧСЧ розвиток природовСЦдповСЦдний лише настСЦльки, наскСЦльки вСЦн перебуваСФ у згодСЦ з цими вСЦчними законами природи.

тАв Природа вклала в серце матерСЦ першу СЦ найсуттСФвСЦшу турботу про збереження спокою в раннСЦй перСЦод життя дитини. Ця турбота виявляСФться у людей скрСЦзь у виглядСЦ "астивоСЧ матерСЦ сили та материнськоСЧ вСЦдданостСЦ, вСЦдсутнСЦсть цСЦСФСЧ сили й вСЦдданостСЦ матерСЦ суперечить природСЦ.

тАв Коло людськоСЧ любовСЦ СЦ людськоСЧ вСЦри дитини дедалСЦ розширюСФться. Кого любить мати, того любить СЦ дитя.

тАв Яким чином в людинСЦ природовСЦдповСЦдно розвиваються засади СЧСЧ духовного життя, засади СЧСЧ здатностей мислити, думати, дослСЦджувати, мСЦркувати? Через враження, якСЦ ми отримуСФмо в процесСЦ чуттСФвого сприйняття (споглядання) всСЦх предметСЦв, оскСЦльки вони, торкаючись наших внутрСЦшнСЦх СЦ зовнСЦшнСЦх чуттСЦв, пробуджують та оживляють глибоко "астиве силам нашого розуму прагнення до саморозвитку.

тАв Розумовий розвиток СЦ залежна вСЦд нього культура людства потребують постСЦйного вдосконалення логСЦчних засобСЦв мистецтва для природовСЦдповСЦдного розвитку наших здатностей думати, дослСЦджувати й мСЦркувати, усвСЦдомлювати й використовувати.

тАв УсСЦ три сили разом тАФ здатнСЦсть до спостереження, здатнСЦсть до мовлення СЦ здатнСЦсть до мислення тАФ слСЦд вважати сукупнСЦстю всСЦх засобСЦв розвитку розумових сил.

тАв ЗдатнСЦсть до мовлення маСФ розвинутися настСЦльки, щоб дитина могла висловити враження вСЦд чуттСФвого сприйняття навколишнього середовища СЦ навколишнСЦх умов з такою ж визначенСЦстю, з якою вона собСЦ СЧх усвСЦдомила засобами спостереження. Якщо, навчаючи дитину мови, не довести СЧСЧ до певного ступеня володСЦння мовою, то мСЦж формуванням СЧСЧ здатностСЦ спостерСЦгати СЦ розвитком СЧСЧ здатностСЦ мислити проляже прСЦрва.

тАв Людина повинна самостСЦйно розрСЦзняти СЦ порСЦвнювати предмети "асного спостереження СЦ в такий спосСЦб навчитися мислити про них.

тАв ВСЦра й любов тАФ альфа й омега природовСЦдповСЦдного, а отже тАФ елементарного формування людяностСЦ.

тАв БатькСЦвський дСЦм тАФ то школа моралСЦ.

тАв ДомашнСФ виховання у найтСЦснСЦший спосСЦб пов'язане з усСЦм, що дитина маСФ засвоСЧти в школСЦ.

ВикликаСФ великий СЦнтерес у сучасних педагогСЦв та батькСЦв СЦ пам'ятна нотатка Й.-Г. ПесталоццСЦ пСЦд назвою "Метод», де вСЦн пише: "МоСФю найсуттСФвСЦшою, вихСЦдною точкою зору СФ така: спостереження (чуттСФве сприйняття) людиною самоСЧ природи тАФ це СФдиний справжнСЦй фундамент навчання, оскСЦльки воно (спостереження) тАФ СФдина основа людського пСЦзнання». А далСЦ вСЦн пропонуСФ цСЦлу програму "мистецтва навчання людини»:

тАв Приведи у своСЧй свСЦдомостСЦ всСЦ пов'язанСЦ мСЦж собою предмети до того зв'язку, в якому вони перебувають у природСЦ.

тАв На перше мСЦiе постав враження вСЦд природи.

тАв Не надавай жоднСЦй речСЦ бСЦльшого значення, нСЦж те, яке ця рСЦч маСФ у природСЦ.

тАв Систематизуй СЦснуючСЦ на свСЦтСЦ предмети за СЧхньою схожСЦстю.

тАв Навчаючи всСЦх, добре вчити кожного.

тАв МеханСЦзм природи у всьому своСФму обсязСЦ досконалий СЦ в той же час простий. Людино, наслСЦдуй його!

тАв СпостерСЦгай за тим, як досконала природа турбуСФться про кожну окрему частину, як вона СЧСЧ оберСЦгаСФ.

тАв МеханСЦзм чуттСФвоСЧ людськоСЧ природи пСЦдпорядковуСФться тим же законам, згСЦдно з якими фСЦзична природа скрСЦзь розвиваСФ своСЧ сили.

тАв ПСЦзнання самого себе за суттю своСФю СФ подвСЦйним: це пСЦзнання "асноСЧ фСЦзичноСЧ природи... СЦ пСЦзнання "асноСЧ внутрСЦшньоСЧ самостСЦйностСЦ, усвСЦдомлення своСФСЧ волСЦ самому домагатися "асного благополуччя, усвСЦдомлення свого обов'язку залишатися вСЦрним "асним поглядам.

тАв ЛюдинСЦ необхСЦдно не тСЦльки знати СЦстину, вона повинна бути спроможна зробити те, що СФ правильним, СЦ хотСЦти робити це.

тАв СлСЦд спростити методику початковоСЧ освСЦти, щоб нею могли користуватися СЦ вчитель СЦ пересСЦчна мати-селянка.

Свою "Лебедину пСЦсню» Й.-Г. ПесталоццСЦ завершуСФ словами: "ПСЦддавайте все випробуванню, збережСЦть хороше, а якщо у вас самих визрСЦло щось краще, то правдиво СЦ з любов'ю приСФднайте до того, що я намагаюся також правдиво СЦ з любов'ю дати вам на цих сторСЦнках».

ОцСЦнюючи внесок Й.-Г. ПесталоццСЦ у свСЦтову педагогСЦку, К. Ушинський зазначав, що його педагогСЦчну дСЦяльнСЦсть можна назвати вСЦдкриттям, яке дало бСЦльше користСЦ людству, нСЦж вСЦдкриття Америки.(На пам'ятнику Й.-Г. ПесталоццСЦ над його могилою вирСЦзьблено такСЦ слова: "Все для СЦнших, нСЦчого для себе»

Любов Йоганна-ГенрСЦха ПесталоццСЦ до дСЦтей, його педагогСЦчна система завжди матимуть великий вплив на пСЦдготовку нових поколСЦнь педагогСЦв, якСЦ у своСЧй дСЦяльностСЦ понад усе ставитимуть дитину!


2.5 "Народная педагогСЦя...» Олександра Духновича тАФ один з основоположних творСЦв украСЧнськоСЧ сСЦмейноСЧ педагогСЦки


Олександр Васильович Духнович (1803-1865) тАФ видатний украСЧнський педагог СЦ просвСЦтитель, засновник родинного виховання в УкраСЧнСЦ, органСЦзатор народноСЧ освСЦти в ЗакарпаттСЦ, фСЦлософ, СЦсторик, письменник. Автор першого системно впорядкованого посСЦбника з педагогСЦки для сСЦльських учителСЦв та батькСЦв, пСЦдручникСЦв для навчання дСЦтей рСЦдною мовою. У вступному словСЦ до "НародноСЧ педагогСЦСЧ...» (1857) писав: "Людину представляють: натура, наука СЦ звичай; природну схильнСЦсть одержуСФ людина вСЦд самоСЧ природи, що складаСФ СЧСЧ характер, але науки СЦ звичаСЧ дають вправи СЦ настанови або виховання». СпробуСФмо хоч коротко викласти основнСЦ заповСЦти О. Духновича.

Велику роль у вихованнСЦ дСЦтей Т. Шевченко вСЦдводив матерСЦ. У поемСЦ "Наймичка» вСЦн виявив себе спСЦвцем материнства, зворушливоСЧ сили материнськоСЧ любовСЦ:

...Дитя моСФ!

...РЖз самого неба.

Долю виплачу сльозами

РЖ пошлю до тебе.

(Наймичка)

У пСЦзнСЦших поезСЦях цю СЦдею вСЦн висловлював так:

У нашСЦм раСЧ на землСЦ

НСЦчого кращого немаСФ,

Як тая мати молодая

З своСЧм дитяточком малим.

...РЖ перед нею помолюся,

Мов перед образом святим...

(ВлУ нашСЦм раСЧ на землСЦ...»)

Поета вельми турбував стан жСЦночоСЧ освСЦти, коли бСЦльшСЦсть дСЦвчат СЦз селянських родин взагалСЦ не навчалися.

Високу оцСЦнку поет давав родинному вихованню. У трудовСЦй сСЦм'СЧ, на його думку, дСЦти зростають працьовитими, духовно багатими. ССЦм'СЧ мають створюватися в любовСЦ, спСЦльна праця СФ основою життя дорослих СЦ дСЦтей. Тому поет вчить молодь, особливо дСЦвчат, обачливостСЦ в коханнСЦ, застерСЦгаСФ вСЦд спокус зради. Йому болить доля матерСЦв-одиначок, дСЦтей-безбатченкСЦв. Твори Т. Шевченка цього циклу тАФ то стогСЦн народу над сплюндрованою долею.

В останнСЦ роки життя Т. Шевченко намагався бути корисним рСЦднСЦй школСЦ. ВСЦн написав для недСЦльних шкСЦл "Букварь ЮжнорусскСЦй» (1861, Санкт-Петербург), який посСЦв одне з провСЦдних мСЦiь в СЦсторСЦСЧ освСЦти й культури УкраСЧни.

Переважна бСЦльшСЦсть поетичних творСЦв Т. Шевченка стала народною: самих лише народних пСЦсень на вСЦршСЦ безсмертного Кобзаря науковцями зафСЦксовано близько 80 та ще понад 150 варСЦантСЦв на них (ВлРеве та стогне ДнСЦпр широкий...», "Така СЧСЧ доля», "Ух, ух, солом'яний дух, дух»). РЖ кожна з цих пСЦсень, як СЦ всСЦ його твори, тАФ то не просто вихователь, то найкращий вихователь й органСЦзатор народних мас, найкращий засСЦб формування найкращих людських почуттСЦв, та ще й на найкращих традицСЦях рСЦдного народу.

Т. Шевченко мрСЦяв про той час, коли

РЖ на оновленСЦй землСЦ

Врага не буде, супостата,

А буде син, СЦ буде мати,

РЖ будуть люде на землСЦ.

(ВлРЖ АрхСЦмед, СЦ ГалСЦлей...»)

У пробудженнСЦ свого народу первинну СЦ провСЦдну роль поет вСЦдводив рСЦднСЦй мовСЦ, школСЦ, вчителевСЦ.

ШановнСЦ колеги, будьмо гСЦдними такоСЧ честСЦ!


2.6 Погляди Костянтина Ушинського на змСЦст СЦ методику виховання й навчання дСЦтей у сСЦм'СЧ та школСЦ


Костянтин Дмитрович Ушинський (1824-1871) тАФ новгород-сСЦверський украСЧнець тАФ один з видатних дСЦячСЦв освСЦти й педагогСЦчноСЧ науки другоСЧ половини XIX столСЦття. ВСЦн тАФ основоположник педагогСЦчноСЧ науки в РосСЦСЧ СЦ засновник народноСЧ школи.

Початкову освСЦту отримав пСЦд керСЦвництвом матерСЦ ЛюбовСЦ СтепанСЦвни, у дСЦвоцтвСЦ тАФ КапнСЦст, яка дала йому основи дошкСЦльного виховання СЦ пройшла з ним програму перших двох класСЦв гСЦмназСЦСЧ.

Великий педагог усе життя присвятив справСЦ освСЦти народу, вихованню дСЦтей. Ще на початку своСФСЧ дСЦяльностСЦ К. Ушинський писав у щоденнику: "Зробити якомога бСЦльше користСЦ моСЧй вСЦтчизнСЦ тАФ ось СФдина мета мого життя, СЦ до неСЧ я повинен спрямовувати всСЦ своСЧ здСЦбностСЦ». Його чудовСЦ працСЦ "Дитячий свСЦт», "РСЦдне слово», "Людина як предмет виховання» та СЦншСЦ книжки для дСЦтей, батькСЦв СЦ вчителСЦв виявилися неперевершеними класичними творами педагогСЦчноСЧ лСЦтератури, увСЦйшли до золотого фонду педагогСЦчноСЧ науки СЦ здобули широку популярнСЦсть у свСЦтСЦ.

У педагогСЦчних творах К. Ушинського увСЦчнено для нащадкСЦв кращСЦ його заповСЦти. Особливу цСЦннСЦсть становлять його поради батькам СЦ наставникам з вивчення рСЦдноСЧ мови за пСЦдручником "РСЦдне слово»:

тАв Хто маСФ дСЦтей, той зобов'язаний пСЦдготувати з них хороших, корисних членСЦв суспСЦльства.

тАв Школа для маленьких дСЦтей тодСЦ лише добра, коли вона цСЦлковито пройнята сСЦмейним характером СЦ схожа бСЦльше на сСЦм'ю, нСЦж на школу.

тАв Я хотСЦв би, щоб наша жСЦнка, вСЦдчувши глибоку насолоду самСЦй навчати СЦ розвивати свою дитину, не поступалася б цСЦСФю насолодою нСЦкому без крайньоСЧ потреби.

тАв Беручись за навчання дитини, слСЦд мати на увазСЦ, що дитя незалежно вСЦд навчання розвиваСФться з дня на день, СЦ розвиваСФться так порСЦвняно швидко, що мСЦсяць чи два в життСЦ шестирСЦчноСЧ дитини несуть бСЦльше змСЦн у СЧСЧ душевному й тСЦлесному органСЦзмСЦ, нСЦж потСЦм цСЦлий рСЦк у вСЦцСЦ вСЦд 10 до 15 рокСЦв.

тАв Якщо ви розпочинаСФте вчити дитину ранСЦше, нСЦж вона визрСЦла для навчання, або навчаСФте СЧСЧ якогось предмета, змСЦст котрого СЧй ще не до снаги осягнути через свСЦй вСЦк, то неминуче зустрСЦнетеся з такими перепонами в СЧСЧ природСЦ, якСЦ зможе подолати лише час. РЖ що наполегливСЦше будете ви боротися з цими перепонами вСЦку, то бСЦльше завдасте шкоди вашому учневСЦ.

тАв Дитина може втратити вСЦру у "аснСЦ сили, СЦ ця невпевненСЦсть в нСЦй так укорениться, що надовго загальмуСФ СЧСЧ успСЦхи в навчаннСЦ.

тАв НепедагогСЦчно також чинить той, хто, будучи не в змозСЦ пСЦдняти дитину до розумСЦння якогось предмета, намагаСФться спростити цей предмет до рСЦвня дитячого розумСЦння.

тАв Краще запСЦзнитися, нСЦж поспСЦшити з початком навчання, але й запСЦзнення маСФ свСЦй негативний вплив.

тАв Сама змСЦна занять дСЦСФ на дитину навСЦть краще вСЦд повного вСЦдпочинку, який, безперечно, необхСЦдний у свСЦй час.

тАв НСЦщо не суперечить так природСЦ дитини, як засадити СЧСЧ за одну азбуку, не даючи СЧй у цей час нСЦяких СЦнших занять, СЦ тримати СЧСЧ за цСЦСФю азбукою по кСЦлька годин.

тАв Що рСЦзноманСЦтнСЦшСЦ предмети початкового навчання, то необхСЦднСЦше, щоб усСЦ вони чи в крайньому разСЦ бСЦльшСЦсть СЧх викладались однСЦСФю особою.

тАв Що бСЦльше рСЦзноманСЦтностСЦ в навчальних заняттях, то краще для початкового навчання.

тАв Зробити серйозне заняття для дитини захопливим тАФ ось завдання початкового навчання.

тАв З перших урокСЦв привчайте дитину любити своСЧ обов'язки СЦ мати задоволення вСЦд СЧх виконання.

тАв Ви готуСФте дитину до життя, а в життСЦ не всСЦ обов'язки цСЦкавСЦ, СЦ якщо до 10 рокСЦв ви будете навчати дитину граючись, то пСЦдготуСФте СЧй страшну муку, коли вона зустрСЦнеться згодом СЦз серйозними навчальними обов'язками, СЦнколи зовсСЦм не цСЦкавими.

тАв Школа займаСФ дуже невелику частку в тому природному розвитку дитини, на який значно бСЦльше впливають час, природа СЦ сСЦмейне виховання.

тАв Страх перед учителем доводить дСЦтей не лише до невластивого, а й шкСЦдливого для них стану тАФ нерухомостСЦ, класноСЧ нудьги й лицемСЦрства.

тАв ЗнищСЦть шкСЦльну нудьгу тАФ СЦ вся ця гидка хмара, що доводить педагога до вСЦдчаю й отруюСФ свСЦтлий потСЦк дитячого життя, зникне сама собою. У школСЦ мають панувати: серйознСЦсть, яка допускаСФ гумор, але не перетворюСФ всСЦСФСЧ справи на жарт, лагСЦднСЦсть без нудоти, справедливСЦсть без придирства, доброта без слабкостСЦ, порядок без педантизму, СЦ головне тАФ постСЦйна розумова дСЦяльнСЦсть.

тАв Якщо заохочення СЦ покарання залишаються й дотепер необхСЦдними для дСЦСЧ ей, то це доводить лише недосконалСЦсть мистецтва виховання. Привчаючи дСЦтей слухати високСЦ слова моральностСЦ, змСЦст яких СЧм не зрозумСЦлий, а головне тАФ якого вони не вСЦдчули, ви виховуСФте лицемСЦрСЦв.

тАв У розумно органСЦзованСЦй школСЦ покарань за лСЦнощСЦ бути не може, позаяк уроки вивчаються в класСЦ; покарань за пустощСЦ тАФ також, оскСЦльки дСЦти зайнятСЦ СЦ пустувати СЧм нСЦколи. Все, що може допустити така школа, так це найлегшСЦ докори за неуважнСЦсть чи заохочення за уважнСЦсть.

Окремо хочу видСЦлити настанови К. Ушинського щодо вивчення рСЦдноСЧ мови:

тАв Мова народу тАФ кращий, нСЦколи не в'янучий цвСЦт усього його духовного життя, що знову й знову розцвСЦтаСФ.

тАв Коли зникаСФ народна мова тАФ народу бСЦльше немаСФ!

тАв Поки жива мова народна в устах народу, до того часу живий СЦ народ.

тАв ВСЦднСЦмСЦть у народу все тАФ СЦ вСЦн усе зможе повернути, але вСЦднСЦмСЦть мову тАФ СЦ вСЦн нСЦколи бСЦльше уже не створить СЧСЧ. Нову БатькСЦвщину навСЦть може створити народ, але мови тАФ нСЦколи. Вимерла мова в устах народу тАФ вимер СЦ народ.

тАв Мова народу тАФ найповнСЦше вСЦдображення БатькСЦвщини СЦ духовного життя народу.

тАв Викладання рСЦдноСЧ мови в початковому навчаннСЦ становить предмет головний, центральний, що входить у всСЦ СЦншСЦ предмети.

тАв Сприяти розвитковСЦ усноСЧ мови дСЦтей СФ, поза сумнСЦвом, один СЦз найважливСЦших обов'язкСЦв учителя.

тАв Наставник зобов'язаний потурбуватися, щоб дитина дедалСЦ бСЦльше вступала в духовне володСЦння скарбами рСЦдного слова.

тАв Розвивати мову окремо вСЦд мислення неможливо й шкСЦдливо.

тАв Звичка чисто й вишукано базСЦкати рСЦзнСЦ нСЦсенСЦтницСЦ й пов'язувати хвацькими фразами порожнСЦ думки СФ одна з найгСЦрших людських звичок, СЦ вихователь повинен викорСЦнювати СЧСЧ.

тАв Формальне вивчення мови суперечить самСЦй природСЦ дитини.

тАв Дитячий лепет цСЦкавий для дорослих, а не для дСЦтей, СЦ одна СЦз цСЦлей серйозного навчання полягаСФ саме в тому, щоб привчити дитину до серйозноСЧ науковоСЧ мови.

тАв Граматика, що викладаСФться логСЦчно, розвиваСФ самосвСЦдомСЦсть людини, тобто саме ту здСЦбнСЦсть, внаслСЦдок якоСЧ людина СФ людиною.

тАв Жодна дидактика СЦ жодний пСЦдручник не можуть замСЦнити наставника, вони лише полегшують йому працю.

тАв Лише система (безперечно, розумна), що виходить СЦз самоСЧ сутСЦ предметСЦв, даСФ нам повну "аду над нашими знаннями. Голова, наповнена уривчастими, несистемними знаннями, схожа на комору, де цСЦлковитий безлад СЦ де сам господар нСЦчого не знайде, а голова, де лише система без знань, схожа на крамницю, в якСЦй на всСЦх шухлядах СФ написи, а в самих шухлядах порожньо.

Особливого значення К. Ушинський надаСФ наочностСЦ у навчаннСЦ:

тАв Дитина, так би мовити, мислить формами, кольорами, звуками, вСЦдчуттями взагалСЦ, СЦ той марно СЦ не без шкоди чинив би насильство над дитячою природою, хто захотСЦв би змусити СЧСЧ мислити по-СЦншому.

тАв Дитяча природа вимагаСФ наочностСЦ. Навчайте дитину лише будь-яким п'яти невСЦдомим СЧй словам тАФ СЦ вона довго й марно мучитиметься над ними. Але пов'яжСЦть з малюнками двадцять таких слСЦв тАФ СЦ дитина засвоСЧть СЧх одразу.

тАв Спробуйте одну й ту ж подСЦю розповСЦсти двом однаково здСЦбним дСЦтям: одному за малюнками, другому без них, тАФ СЦ ви оцСЦните тодСЦ все значення картинок для дитини.

тАв Правильне наочне навчання маСФ, свою систему, своСЧ правила СЦ прийоми.

тАв УмСЦння ставити запитання СЦ поступово ускладнювати труднСЦсть вСЦдповСЦдей на них тАФ це одна з найголовнСЦших СЦ найнеобхСЦднСЦших педагогСЦчних звичок.

ЦСЦкавСЦ й кориснСЦ поради К. Ушинського про навчання рахувати:

тАв Насамперед слСЦд навчити дСЦтей рахувати до десяти за наочними предметами тАФ на пальцях, горСЦхах, паличках, якСЦ не шкода було б СЦ поламати, якщо доведеться показати половину, третину та СЦн. Рахувати слСЦд навчати назад СЦ вперед, так, щоб дСЦти з однаковою легкСЦстю рахували вСЦд одного до десяти СЦ вСЦд десяти до одного. Згодом слСЦд привчити СЧх рахувати парами: два, чотири, шСЦсть, вСЦсСЦм, десять, СЦ навпаки тАФ десять, вСЦсСЦм СЦ т. д.; трСЦйками тАФ три, шСЦсть, дев'ять СЦ одна зайва; далСЦ четвСЦрками тАФ чотири, вСЦсСЦм, дванадцять, СЦ, врештСЦ, по п'ять тАФ так, щоб дСЦти одразу ж зрозумСЦли, що половина 10 дорСЦвнюСФ 5, що половина 8 дорСЦвнюСФ 4, що два рази по 4 буде 8, два рази по 5 буде 10 СЦ т. д. Тут не слСЦд соромитися гучних назв: додавання, вСЦднСЦмання, множення тощо, а просто привчити дитину вСЦльно СЦ дСЦлити, СЦ множити, СЦ дробити. Надзвичайно цСЦнними СФ роздуми К. Ушинського про користь педагогСЦчноСЧ лСЦтератури:

тАв ПедагогСЦчна практика без теорСЦСЧ тАФ те саме, що знахарство в медицинСЦ.

тАв ПедагогСЦчнСЦ засоби й методи виховання дуже рСЦзноманСЦтнСЦ, СЦ лише знайомство з усСЦм цим розмаСЧттям може врятувати вихователя вСЦд тСЦСФСЧ безпросвСЦтноСЧ одноманСЦтностСЦ, яка, на нещастя, дуже часто зустрСЦчаСФться в педагогСЦв-практикСЦв, незнайомих з педагогСЦчною лСЦтературою.

тАв НайголовнСЦша дорога людського виховання тАФ це переконування, а на переконування можна впливати лише переконаннями.

тАв Вихователь не повинен бути слСЦпим виконавцем СЦнструкцСЦСЧ: не зСЦгрСЦта теплом його особистого переконання, вона не матиме сили.

тАв Вплив особистостСЦ вихователя на молоду душу СФ тСЦСФю виховною силою, яку не повинен замСЦнити нСЦ пСЦдручниками, нСЦ моральними сентенцСЦями, нСЦ системою покарань та заохочень.

тАв ОсобистСЦсть вихователя тАФ це майже все у справСЦ виховання.

тАв ТСЦльки особистСЦсть може впливати на розвиток СЦ творення особистостСЦ, лише характером можна виховати характер. Схарактеризувати педагогСЦчну систему К. Ушинського не можна без аналСЦзу його працСЦ "Про народнСЦсть у громадському вихованнСЦ», яка сьогоднСЦ СФ визначальною у справСЦ нацСЦонально-патрСЦотичного виховання пСЦдростаючого поколСЦння громадян УкраСЧни:

тАв Виховання бере людину всю, якою вона СФ, з усСЦма СЧСЧ народними й одноосСЦбними особливостями, тАФ СЧСЧ тСЦло, душу й розум, тАФ СЦ насамперед звертаСФться до характеру людини, а характер СЦ е саме той ТСрунт, в якому корениться народнСЦсть.

тАв Кожний СФвропейський народ маСФ свою особливу характерну систему виховання.

тАв Незважаючи на схожСЦсть педагогСЦчних форм усСЦх СФвропейських народСЦв, у кожного з них своя особлива нацСЦональна система виховання, своя особлива мета СЦ своСЧ особливСЦ засоби досягнення цСЦСФСЧ мети. Природа вСЦдповСЦдно до своСЧх законСЦв повторюСФ в дСЦтях тСЦлеснСЦ ознаки батька й матерСЦ в найрСЦзноманСЦтнСЦших комбСЦнацСЦях. Як не маСФ двох листкСЦв на деревСЦ, абсолютно схожих мСЦж собою, так немаСФ СЦ двох людей, природнСЦ темпераменти яких були б абсолютно однаковСЦ. СпосСЦб мислення людини, спосСЦб СЧСЧ дСЦй, звичок, набутих нею в життСЦ, СЧСЧ розумовий СЦ моральний розвиток тАФ все, що формуСФться вихованням СЦ життям у суспСЦльствСЦ, змСЦнюючи духовний бСЦк характеру, вСЦдображаСФться в СЧСЧ тСЦлесному станСЦ, СЦ таким чином СЦдея характеру вСЦдображаСФться у зовнСЦшностСЦ.

тАв Природа СФ генСЦальним портретистом.

тАв Природа своСЧми таСФмничими лСЦтерами записуСФ в тСЦлСЦ людини всю СЦсторСЦю СЧСЧ безсмертноСЧ душСЦ, СЦ цей дивний лСЦтопис природи передаСФться СЦз поколСЦння в поколСЦння, вСЦд батькСЦв тАФ дСЦтям, онукам СЦ правнукам, урСЦзноманСЦтнюючись, розвиваючись, змСЦнюючись нескСЦнченно пСЦд впливом способу життя людини.

тАв Природа завжди встигаСФ в безмежнСЦй кСЦлькостСЦ характеристичних рис у зовнСЦшностСЦ людини висунути на перший план рису народностСЦ. УсСЦ ми дуже добре знаСФмо, що не кожний вихователь тАФ ПесталоццСЦ. Почуття народностСЦ таке сильне в кожному, що навСЦть за цСЦлковитоСЧ загибелСЦ всього святого СЦ шляхетного воно гине останнСЦм. Погляньте на людей, що оселилися на чужинСЦ, СЦ ви переконаСФтеся в тому, яка живуча народнСЦсть у тСЦлСЦ людини.

тАв ТСЦльки народне виховання СФ живим органом в СЦсторичному процесСЦ народного розвитку.

тАв Кожному народу призначено вСЦдСЦгравати в СЦсторСЦСЧ свою особливу роль, СЦ якщо вСЦн забув цю роль, то маСФ зСЦйти зСЦ iени тАФ вСЦн бСЦльше не потрСЦбний. РЖсторСЦя не терпить повторСЦв. Народ без народностСЦ тАФ тСЦло без душСЦ. НароднСЦсть тАФ СФдине джерело СЦсторичного життя держави. Будь-яка жива СЦсторична народнСЦсть тАФ це найпрекраснСЦше творСЦння Боже на землСЦ, СЦ вихованню лишаСФться тСЦльки черпати СЦз цього багатого СЦ чистого джерела.

тАв Як би високо не розвинулась окрема людина, вона завжди буде стояти нижче народу.

тАв ЗагальноСЧ системи народного виховання для всСЦх народСЦв не СЦснуСФ не лише на практицСЦ, а й у теорСЦСЧ, СЦ нСЦмецька педагогСЦка тАФ не бСЦльше як теорСЦя нСЦмецького виховання.

тАв У кожного народу своя особлива нацСЦональна система виховання, а тому запозичення одним народом в СЦншого виховних систем СФ неможливим.

тАв Як не можна жити за взСЦрцем СЦншого народу, хоч яким би привабливим був цей взСЦрець, точно так не можна виховуватися за чужою педагогСЦчною системою, яка б не була вона струнка СЦ добре продумана.

тАв Науку не слСЦд змСЦшувати з вихованням. Вона спСЦльна для всСЦх народСЦв.

тАв Не педагогСЦка СЦ не педагоги, а сам народ та його великСЦ люди прокладають шлях у майбутнСФ. Виховання лише йде цим шляхом СЦ, дСЦючи спСЦльно з СЦншими суспСЦльними силами, допомагаСФ йти ним окремим особистостям СЦ новим поколСЦнням.

тАв Система громадського виховання, що вийшла не СЦз суспСЦльного переконання, хоч як би хитро вона була продумана, виявиться безсилою.

тАв Де немаСФ громадськоСЧ думки про виховання, там немаСФ СЦ громадянського виховання.

Не можна стати хорошим наставником СЦ вихователем, якщо батько чи вчитель не засвоСЧв настанов К. Ушинського, якСЦ вСЦн подаСФ у вСЦдомСЦй статтСЦ "Праця в СЧСЧ психСЦчному СЦ фСЦзичному значеннСЦ»:

тАв Праця тСЦльки й може бути вСЦльною, якщо людина сама береться до неСЧ, усвСЦдомлюючи СЧСЧ необхСЦднСЦсть. Праця ж вимушена, на користь СЦншого, руйнуСФ людську особистСЦсть того, хто трудиться.

тАв ТСЦло, серце СЦ розум людини потребують працСЦ, праця тАФ особиста, вСЦльна праця тАФ СЦ СФ життя.

тАв Хто не вСЦдчув, як пСЦсля важкоСЧ працСЦ, що довго забирала всСЦ сили людини, СЦ небо здаСФться свСЦтлСЦшим, СЦ сонце ласкавСЦшим, СЦ люди добрСЦшими?

тАв Без працСЦ, дСЦловоСЧ, серйозноСЧ працСЦ, сСЦмейне щастя СФ не що СЦнше, як романтична химера.

тАв ЗамСЦсть щастя, втраченого за грСЦх, дана людинСЦ праця, СЦ поза працею немаСФ для неСЧ щастя. Праця тАФ СФдино доступне людинСЦ на землСЦ СЦ СФдино гСЦдне СЧСЧ щастя.

тАв Виховання, якщо воно передбачаСФ щастя людини, маСФ спрямовуватися не на саме щастя, а готувати СЧСЧ до працСЦ в життСЦ.

тАв Виховання маСФ розвинути в людинСЦ звичку СЦ любов до працСЦ.

тАв Виховання не лише маСФ розвинути розум людини СЦ дати СЧй певний обсяг знань, а й запалити в нСЦй спрагу серйозноСЧ працСЦ, без якоСЧ життя СЧСЧ не може бути нСЦ гСЦдним, нСЦ щасливим.

тАв Виховання не тСЦльки маСФ прищепити вихованцевСЦ повагу й любов до працСЦ тАФ воно покликане ще дати йому СЦ звичку до неСЧ.

тАв Навчання СФ праця СЦ маСФ залишитися працею, але працею, повною думки, мислення.

тАв ЛСЦкуючи хворого, лСЦкар тСЦльки допомагаСФ природСЦ. Так само СЦ наставник маСФ лише допомагати вихованцевСЦ боротися з труднощами засвоСФння того чи того предмета: не вчити, а лише допомагати вчитися.

тАв Розумова праця чи не найважча праця для людини. МрСЦяти легко й приСФмно, а мислити важко. Серйозна розумова праця втомлюСФ незвичну людину швидше, нСЦж найважча праця фСЦзична.

тАв МожливСЦсть працСЦ СЦ любов до неСЧ тАФ найкраща спадщина, яку може залишити своСЧм дСЦтям хоч бСЦдний, хоч багатий.

тАв Ми смСЦливо висловлюСФмо переконання, що вплив морального тАФ це головне завдання виховання, набагато важливСЦше, нСЦж розвиток розуму взагалСЦ.

РЖ на закСЦнчення кСЦлька речень з головноСЧ СЦ пСЦдсумковоСЧ, надзвичайно важливоСЧ для педагогСЦв та працСЦвникСЦв навчальних закладСЦв книжки К. Ушинського "Людина як предмет виховання, або ДосвСЦд педагогСЦчноСЧ антропологСЦСЧ»:

тАв Мистецтво виховання маСФ ту особливСЦсть, що майже всСЦм воно видаСФться справою знайомою СЦ зрозумСЦлою, а декому тАФ навСЦть справою легкою. РЖ що зрозумСЦлСЦшим СЦ легшим здаСФться воно, то менше людина з ним знайомСЦ теоретично СЦ практично.

тАв Не можна назвати педагогом того, хто вивчив лише кСЦлька пСЦдручникСЦв з педагогСЦки СЦ керуСФться у своСЧй виховнСЦй дСЦяльностСЦ правилами та настановами, вмСЦщеними в цих "педагогСЦках», не вивчивши тих явищ природи й душСЦ людськоСЧ, на яких, можливо, й заснованСЦ цСЦ правила та настанови.

тАв Вихователь повинен прагнути пСЦзнати людину такою, якою вона СФ насправдСЦ, з усСЦма СЧСЧ слабкостями й у всСЦй СЧСЧ величСЦ, з усСЦма СЧСЧ буденними, дрСЦбними потребами та з усСЦма СЧСЧ великими духовними вимогами.

тАв ПедагогСЦка тАФ не наука, а мистецтво, найширше, найскладнСЦше, найвище СЦ найнеобхСЦднСЦше з усСЦх мистецтв. Мистецтво виховання спираСФться на науку, на багато великих СЦ складних наук.

У кСЦнцСЦ передмови до цСЦСФСЧ важливоСЧ книжки К. Ушинський писав: "Праця наша не задовольнить того, хто дивиться на педагогСЦку зверхньо СЦ, не ознайомившись нСЦ з практикою виховання, нСЦ з його теорСЦСФю, бачить у суспСЦльному вихованнСЦ лише одну з галузей адмСЦнСЦстрацСЦСЧ...

Книжка наша призначаСФться для педагогСЦв, якСЦ усвСЦдомили необхСЦднСЦсть вивчення психологСЦСЧ для СЧхньоСЧ педагогСЦчноСЧ справи».

К. Ушинський похований у КиСФвСЦ на територСЦСЧ Видубицького монастиря бСЦля ДнСЦпра. На могилСЦ встановлено пам'ятник, на якому зберСЦгся до нашого часу напис: "Костянтин Дмитрович Ушинський тАФ автор "Дитячого свСЦту", "РСЦдного слова" СЦ "ПедагогСЦчноСЧ антропологСЦСЧ"».

СьогоднСЦшнСЦ педагоги, кожна украСЧнська сСЦм'я знайдуть у працях Костянтина Дмитровича Ушинського багато цСЦнних думок СЦ настанов, що сприятиме нацСЦональному вихованню учнСЦвськоСЧ СЦ студентськоСЧ молодСЦ.

Страницы: Назад 1 Вперед