Диктатура в недемократичних та демократичних державах

дипломная работа: Политология

Документы: [1]   Word-195813.doc Страницы: Назад 1 Вперед

РЖнститут права СЦменСЦ Володимира Сташиса

Класичного приватного унСЦверситету













Дипломна робота

Диктатура в недемократичних та демократичних державах



Виконала

студентка групи

Науковий керСЦвник:

к.ю.н., доцент, доцент

Гамбург Л.С.






ЗапорСЦжжя, 2010

Реферат


Дипломна робота: 91 с., 73 джерела.

Мета дипломноСЧ роботи: зтАЩясувати суть диктатури як унСЦверсального способу здСЦйснення державноСЧ та полСЦтичноСЧ "ади в демократичних СЦ недемократичних державах в епоху Стародавнього СвСЦту та СередньовСЦччя, а також в державах Нового та НовСЦтнього часу.

ОбтАЩСФкт дослСЦдження - диктатура в недемократичних та демократичних державах в умовах рСЦзних державно-правових СЦ полСЦтичних режимСЦв, якСЦ СЦснували протягом СЦсторичного розвитку державно-правовоСЧ цивСЦлСЦзацСЦСЧ.

Предмет дослСЦдження - СЦсторичнСЦ витоки та сутнСЦсть диктатури, спСЦввСЦдношення взаСФмодСЦСЧ у свСЦтовСЦй практицСЦ рСЦзноманСЦтних режимСЦв.

Методи дослСЦдження: СЦсторико-правовСЦ, формально-логСЦчнСЦ, системнСЦ, структурно-функцСЦональнСЦ, порСЦвняльно-правовСЦ.

Демократична, соцСЦальна, правова держава у кожнСЦй краСЧнСЦ формуСФться, виходячи СЦз специфСЦки нацСЦональних, СЦсторичних, соцСЦально-полСЦтичних, географСЦчних умов СЦ традицСЦй спСЦвСЦснування в межах конкретного суспСЦльства. ВСЦдповСЦдно до цього створюСФться модель диктатури, яка даСФ змогу знайти "асний, оптимальний шлях до соцСЦально-демократичноСЧ правовоСЧ держави.

За результатами проведенного дослСЦдження зтАЩясовано суть диктатури як унСЦверсального способу здСЦйснення державноСЧ та полСЦтичноСЧ "ади в демократичних СЦ недемократичних державах в епоху Стародавнього СвСЦту та СередньовСЦччя, а також в державах Нового та НовСЦтнього часу.

ДИКТАТУРА, ДЕСПОТРЖЯ, ДЕМОКРАТРЖЯ, ДЕМОКРАТИЧНА ДЕРЖАВА, НЕДЕМОКРАТИЧНА ДЕРЖАВА, СОЦРЖАЛЬНА ДЕРЖАВА, ПРАВОВА ДЕРЖАВА, ДЕРЖАВНА "АДА, ПУБЛРЖЧНА "АДА, ПРАВА ЛЮДИНИ, ПРАВА ГРОМАДЯН.

ЗмСЦст


Вступ

1. Диктатура як унСЦверсальний спосСЦб здСЦйснення державноСЧ та полСЦтичноСЧ "ади

1.1 Поняття, мСЦiе та значення диктатури у системСЦ

публСЦчноСЧ "ади

1.2 Диктатура у державному та полСЦтичному режимСЦ

2. Диктатура в державах стародавнього свСЦту та середньовСЦччя

2.1ДеспотСЦя

2.2ОлСЦгархСЦчний режим

2.3ТиранСЦя

2.4 МонархСЦя

2.5 АристократСЦя

2.6 ПолСЦтСЦя

2.7 ДемократСЦя

2.8 ОхлократСЦя

2.9 ТимократСЦя (вСЦйськово-диктаторський режим)

3. Диктатура в державах нового та новСЦтнього часу

3.1 Диктатура в недемократичних державах

3.2 ОсобливостСЦ диктатури в демократичних державах

3.3 ПолСЦтичний режим в УкраСЧнСЦ як реальнСЦсть, модифСЦкацСЦйнСЦ тенденцСЦСЧ та перспективи

Висновки

Список використаних джерел


Вступ


АктуальнСЦсть теми. ВибСЦр того чи СЦншого шляху розвитку держави маСФ суттСФве значення для всСЦх народСЦв свСЦту. РЖснуСФ два шляхи розвитку: мирний, еволюцСЦйний шлях розвитку - шлях лСЦберальних або радикальних реформ СЦ революцСЦйний шлях - шлях збройноСЧ боротьби. ОскСЦльки кожен з них маСФ своСЧ позитивнСЦ та негативнСЦ риси завжди потрСЦбно прогнозувати й оцСЦнювати, якСЦ будуть наслСЦдки застосування тих чи СЦнших теорСЦй, концепцСЦй та практичних вирСЦшень питань повтАЩязаних СЦз формуванням та розвитком держави. ОскСЦльки розвиток держави являСФ собою безперервний нескСЦнченний процес, то дослСЦдження у сферСЦ форми держави взагалСЦ, та щодо прийомСЦв, методСЦв здСЦйснення державноСЧ "ади, зокрема СФ вельми важливим для розумСЦння СЧх походження СЦ, як наслСЦдок, осмислення сучасного стану СЦ перспектив розвитку.

АктуальнСЦсть теми дипломноСЧ роботи зумовлена необхСЦднСЦстю порСЦвняти рСЦзноманСЦтнСЦ "аднСЦ режими та дати чСЦтку вСЦдповСЦдь на сучаснСЦ потреби рСЦзних держав свСЦту у використаннСЦ механСЦзму диктатури державноСЧ "ади для забезпечення СЧСЧ найефективнСЦшого функцСЦонування щодо забезпечення суспСЦльних СЦнтересСЦв з урахуванням головноСЧ мети - формування й укрСЦплення громадянського суспСЦльства та демократичноСЧ, соцСЦальноСЧ, правовоСЧ держави та особливостей СЧх взаСФмодСЦСЧ на засадах рСЦвностСЦ та взаСФмноСЧ вСЦдповСЦдальностСЦ, узгодження СЦнтересСЦв СЦндивСЦдСЦв, соцСЦальних класСЦв СЦ груп СЦз загальними СЦнтересами суспСЦльства та держави. Для цього слСЦд спСЦвставити громадське життя при рСЦзних режимах, оцСЦнити вчинки "ади та СЧхнСФ ставлення до суспСЦльства взагалСЦ та його класСЦв, соцСЦальних груп, шарСЦв СЦ прошаркСЦв СЦ на основСЦ отриманого комплексу СЦсторико-правових СЦ полСЦтико-правових вСЦдомостей уточнити теоретичнСЦ положення СЦ надати практичнСЦ рекомендацСЦСЧ про диктатуру як унСЦверсальний спосСЦб здСЦйснення публСЦчноСЧ "ади в умовах певних державно-правових СЦ полСЦтичних режимСЦв, спрогнозувати основнСЦ полСЦтико-правовСЦ тенденцСЦСЧ та перспективи розвитку сучасних держав свСЦту, враховуючи позитивнСЦ здобутки СЦ негативний досвСЦд СЦсторичного минулого.

Демократична, соцСЦальна, правова держава у кожнСЦй краСЧнСЦ формуСФться, виходячи СЦз специфСЦки нацСЦональних, СЦсторичних, соцСЦально-полСЦтичних, географСЦчних умов СЦ традицСЦй спСЦвСЦснування в межах конкретного суспСЦльства. ВСЦдповСЦдно до цього створюСФться модель диктатури, яка даСФ змогу знайти "асний, оптимальний шлях до соцСЦально-демократичноСЧ правовоСЧ держави.

Демократична трансформацСЦя украСЧнського суспСЦльства, вСЦдмова, зокрема, вСЦд радянськоСЧ СЦдеологСЦСЧ призвели за роки незалежностСЦ УкраСЧни не тСЦльки до розвитку новоСЧ державностСЦ, а й зумовили проблеми, якСЦ, по-перше, не були "астивСЦ радянському суспСЦльству СЦ, по-друге, вимагають свого переосмислення, а отже обумовили зростання ролСЦ вСЦтчизняного суспСЦльствознавства, в тому числСЦ юридичноСЧ науки. ВирСЦшення сучасних актуальних проблем, зокрема розвиток та функцСЦонування елементСЦв полСЦтичноСЧ системи УкраСЧни, повинно обовтАЩязково спиратися на мСЦцний методологСЦчний фундамент, удосконалення якого маСФ постСЦйно бути у центрСЦ уваги вСЦтчизняноСЧ юридичноСЧ науки - як загальноСЧ теорСЦСЧ держави СЦ права, так СЦ галузевих юридичних наук.

Проблема "ади завжди займала важливе мСЦiе в дослСЦдженнях фСЦлософСЦв. За часСЦв античностСЦ "аду дослСЦджували Платон, Аристотель, римськСЦ стоСЧки, у середнСЦ вСЦки - Фома АквСЦнський, ВСЦльям Оккам, МарсилСЦй Падуанський, за доби ВСЦдродження - Н. МакСЦавелСЦ, Т. Мор, Ж. Боден. У XVII ст., в час, коли закладалися засади новоСЧ науки й створювались СФвропейськСЦ нацСЦональнСЦ держави, рСЦзнСЦ аспекти "адноСЧ проблематики розробляли Г. ГалСЦлей, Ф. Бекон, Г. Р. Декарт, П. ГасендСЦ, Б. Паскаль, Д. ГарСЦнТСтон, С. Пуфендорф, Д. Локк, РЖ. Ньютон, ТР.В. Лейбниць; у XVIII ст. - Ш. МонтесктАЩСФ, Д. ТРтАЩюм, Ж.-Ж. Русо, РЖ. Кант та СЦн., в XIX ст. - ТР.В.Ф. Гегель, Ф.В.Й. ШелСЦнТС, А. ШопенТСауер, О. Конт, К. Маркс, Ф. НСЦцше та СЦн. У XX ст. до "адноСЧ проблематики зверталися Г. Арендт, Р. Арон, Ж. БодрСЦяр, М. Вебер, Ж. Дельоз, Ж. ДерСЦда, РЖ. РЖльСЧн, Е. КанетСЦ, Б. Рассел, Ж.-П. Сартр, П. ТСЦлСЦх, М. Фуко, Ю. Хабермас, М. ХайдеТСер та СЦн. Починаючи з 80-х-90-х рр. XX ст., у звтАЩязку з колапсом радянськоСЧ "адноСЧ системи та потребою вибудовувати "аднСЦ системи новостворених схСЦдноСФвропейських держав, у краСЧнах схСЦдно-СФвропейського регСЦону зростаСФ СЦнтерес до дослСЦдження засад "ади. В УкраСЧнСЦ "адна проблематика дослСЦджуСФться М. Говлетом, В. РДвдокимовим, М. Кельманом, О. КлСЦтченком, В. Ковальчуком, Н. ЛатигСЦною, Г. Симоном, В. Сухоносом та СЦн., в РосСЦСЧ - А. ГалкСЦним, А. Демидовим, М. РЖльСЧним, В. ЛедяСФвим, В. Петровим та СЦн.

Разом СЦз тим багато проблем залишаСФться малодослСЦдженими, що обумовлюСФ актуальнСЦсть теми.

Мета СЦ завдання дослСЦдження. Метою дипломноСЧ роботи СФ зтАЩясування сутСЦ диктатури як унСЦверсального способу здСЦйснення державноСЧ та полСЦтичноСЧ "ади в демократичних СЦ недемократичних державах, в державах Стародавнього СвСЦту та СередньовСЦччя, та в державах Нового та НовСЦтнього часу.

Мета зумовила постановку та розвтАЩязання таких задач:

- розглянути СЦсторичнСЦ та теоретичнСЦ витоки диктатури ;

- визначити сутнСЦсть диктатури;

- зтАЩясувати вплив диктатури на сучасну полСЦтичну систему;

- розкрити сутнСЦсть та виникнення тоталСЦтарноСЧ держави;

- охарактеризувати ознаки диктаторських режимСЦв;

- визначити вплив тоталСЦтарноСЧ держави на демократСЦю та забезпечення принципСЦв правовоСЧ держави;

- розкрити поняття та основнСЦ принципи правовоСЧ держави;

- проаналСЦзувати механСЦзм звтАЩязку та взаСФмодСЦСЧ правовоСЧ держави СЦ суспСЦльства.

ОбтАЩСФкт СЦ предмет дослСЦдження. Диктатура в недемократичних СЦ демократичних державах в умовах недемократичних СЦ демократичних режимСЦв якСЦ СЦснували протягом СЦсторичного розвитку державно-правовоСЧ цивСЦлСЦзацСЦСЧ.

Предметом дослСЦдження СФ СЦсторичнСЦ витоки та сутнСЦсть диктатури публСЦчноСЧ "ади держави у спСЦввСЦдношеннСЦ та взаСФмодСЦСЧ рСЦзноманСЦтних державно-правових СЦ полСЦтичних режимСЦв з урахуванням свСЦтового та вСЦтчизняного досвСЦду.

Методи дослСЦдження. Для повного та всебСЦчного вивчення предмету дослСЦдження, досягнення поставленоСЧ в роботСЦ мети було використано комплекс загальнотеоретичних СЦ спецСЦальних методСЦв наукового пСЦзнання.

РЖсторико-правовий метод був використаний при дослСЦдженнСЦ СЦсторичних витокСЦв концепцСЦй диктатури, що дало змогу визначити характернСЦ ознаки цих режимСЦв. Формально-логСЦчний метод допомСЦг узагальнити, систематизувати отриманнСЦ знання про предмет дослСЦдження.

Застосування системного та структурно-функцСЦонального методСЦв сприяло виявленню взаСФмозвтАЩязку дослСЦджуваних СЦнститутСЦв СЦ визначення СЧх ролСЦ в розбудовСЦ новоСЧ моделСЦ сучасних держав.

ПорСЦвняльно-правовий метод був використаний при дослСЦдженнСЦ загальних СЦ специфСЦчних ознак диктатури при здСЦйсненнСЦ державноСЧ та полСЦтичноСЧ "ади .

Наукова новизна одержаних результатСЦв полягаСФ в тому, що проведено комплексне дослСЦдження СЦсторичних СЦ теоретичних аспектСЦв диктатури як унСЦверсального способу здСЦйснення державноСЧ та полСЦтичноСЧ "ади в демократичних СЦ недемократичних державах в епоху Стародавнього СвСЦту та СередньовСЦччя, а також в перСЦоди Нового та НовСЦтнього часу.

ОбТСрунтованСЦсть СЦ достовСЦрнСЦсть положень, висновкСЦв СЦ рекомендацСЦй. ОсновнСЦ положення та висновки роботи ТСрунтуються на аналСЦзСЦ вСЦтчизняноСЧ та зарубСЦжноСЧ науковоСЧ лСЦтератури, нормативних актСЦв СЦ мСЦжнародного досвСЦду.

Наукове значення результатСЦв роботи. Робота спрямована на пошук моментСЦв спСЦввСЦдношення та меж взаСФмодСЦСЧ мСЦж режимами державноСЧ та полСЦтичноСЧ "ади.

Практичне значення отриманих результатСЦв. ОсновнСЦ положення та висновки дослСЦдження можуть бути використанСЦ у науково-дослСЦднСЦй роботСЦ, для розвитку СЦ вдосконалення законодавства в проведенСЦ державно-правових реформ СЦ викладаннСЦ юридичних диiиплСЦн.

АпробацСЦя результатСЦв роботи. ОсновнСЦ положення та висновки роботи обговоренСЦ на засСЦданнСЦ кафедри теорСЦСЧ та СЦсторСЦСЧ держави СЦ права РЖнституту права СЦменСЦ Володимира Сташиса Класичного приватного унСЦверситету.

Структура роботи. Роботу складають вступ, основний текст роботи, до якого входять три роздСЦли, що включають до себе чотирнадцять пСЦдроздСЦлСЦв, висновки до кожного роздСЦлу окремо, загальнСЦ висновки, список використаних джерел. Загальний обсяг роботи 96 сторСЦнок, список використаних джерел становить 73 найменування СЦ займаСФ 5 сторСЦнок.


  1. Диктатура як унСЦверсальний спосСЦб здСЦйснення державноСЧ та полСЦтичноСЧ "ади


Наука про полСЦтику не зупиняСФться на констатацСЦСЧ наявних полСЦтичних реалСЦй, а прагне науково розробити СЧх розвиток, використовуючи рСЦзноманСЦтнСЦ методи, засоби, системи тощо для аналСЦзу всСЦСФСЧ полСЦтичноСЧ сфери. НайчастСЦше використовуються засоби класифСЦкацСЦСЧ, видСЦлення та узагальнення типСЦв. КласифСЦкацСЦя ТСрунтуСФться на видСЦленнСЦ якоСЧ-небудь загальноСЧ ознаки в сукупностСЦ рСЦзноманСЦтних явищ дСЦйсностСЦ. НаявнСЦсть безлСЦчСЦ "астивостей даСФ можливСЦсть видСЦлити ряд пСЦдстав для класифСЦкацСЦСЧ - унСЦверсальнСЦ взаСФмозвтАЩязки в природСЦ СЦ суспСЦльствСЦ дозволяють виявляти загальне в рСЦзноманСЦтних предметах СЦ явищах.

На вСЦдмСЦну вСЦд класифСЦкацСЦСЧ, мета типологСЦСЧ - вСЦдобразити узагальнений спосСЦб сукупностСЦ. СтворюСФться особлива абстракцСЦя - тип, що дозволяСФ вСЦдобразити сукупнСЦсть не в загально-обмеженому видСЦ СЦ не з якого-небудь одного боку, а в "чистомутАЭ видСЦ, без другорядних деталей. КласифСЦкацСЦю чистих або СЦдеальних типСЦв визначають термСЦном "типитАЭ, "типологСЦятАЭ. ПодСЦляючи держави за типом застосовують термСЦнологСЦю протилежностей. ВидСЦляють держави демократичного та антидемократичного типСЦв. ОстаннСЦ СЦнакше називають тоталСЦтарними або недемократичними. ТоталСЦтаризм у всСЦх його проявах став причиною величезних людських страждань. Йому в жертву було принесено понад 100 млн. людських життСЦв. Однак, незважаючи на те, що допускати виникнення та розвиток таких явищ свСЦтовоСЧ цивСЦлСЦзацСЦСЧ допускати не можна, даний феномен людства необхСЦдно вивчати та аналСЦзувати його недолСЦки, щоб у майбутньому запобСЦгти розвитку тоталСЦтаризму у свСЦтовСЦй полСЦтицСЦ. У данСЦй роботСЦ висвСЦтлюСФться не тСЦльки поняття виключно тоталСЦтаризму. ДослСЦджуСФться також проблема перехСЦдних режимСЦв, якСЦ тСЦсно повтАЩязанСЦ мСЦж собою та можуть переходити з одного в СЦнший.

1.1 Поняття, мСЦiе та значення диктатури у системСЦ публСЦчноСЧ "ади


ПолСЦтична "ада - державна "ада, це спСЦввСЦдношення не СФ суперечливим, але потребуСФ уточнення.

ПолСЦтична "ада - форма асиметричних соцСЦальних вСЦдносин СЦ СФ здатнСЦстю СЦ реальною правомочнСЦстю тих чи СЦнших соцСЦальних суб'СФктСЦв - СЦндивСЦдСЦв, соцСЦальних груп СЦ спСЦльнот - пСЦдкорювати своСЧй волСЦ дСЦяльнСЦсть СЦнших соцСЦальних суб'СФктСЦв за допомогою правових норм, СЦдеологСЦчного впливу, партСЦйних програм СЦ постанов тощо [4, c. 10].

ПолСЦтична "ада реалСЦзуСФться не лише державним апаратом, але перш за все через дСЦяльнСЦсть полСЦтичних партСЦй, суспСЦльних органСЦзацСЦй, суспСЦльно-полСЦтичних рухСЦв та СЦнших субтАЩСФктСЦв полСЦтики.

Державна "ада - своСФрСЦдне ядро полСЦтичноСЧ "ади, оскСЦльки лише держава володСЦСФ монополСЦСФю на прийняття законСЦв, обов'язкових для всього суспСЦльства, СЦ на легальне фСЦзичне насилля [32, c. 42].

Так, полСЦтичнСЦ партСЦСЧ проводять свою волю СЦ впливають на своСЧх членСЦв СЦ на спСЦвчуваючих через статути, програми, СЦнструкцСЦСЧ тощо. Державна "ада домСЦнуСФ в суспСЦльствСЦ, оскСЦльки використовуСФ своСФ монопольне право на примус. СуспСЦльний змСЦст державноСЧ "ади полягаСФ в СЧСЧ здатностСЦ навтАЩязувати свою волю всьому суспСЦльству, аж до подолання опору СЧСЧ опонентСЦв шляхом застосування примусу СЦ в необхСЦдних випадках - насилля. Ця здатнСЦсть санкцСЦонована системою правових та СЦдеологСЦчних норм.

СоцСЦально небезпечним СФ симбСЦоз (зрощення, СЦнтеграцСЦя) обох видСЦв "ади, тобто коли полСЦтична воля однСЦСФСЧ партСЦСЧ узурпуСФ монополСЦю держави на примус шляхом насильства. Такий симбСЦоз СФ характерним для тоталСЦтарних режимСЦв СЦз згубними наслСЦдками для громадянського суспСЦльства.

ПолСЦтична партСЦя не повинна монополСЦзувати державну "аду: в цьому випадку партСЦйна СЦдеологСЦя СЦ програма пСЦдносяться вище конституцСЦйного ладу держави. ПартСЦСЧ СФ субтАЩСФктами полСЦтики, до арсеналу СЧх засобСЦв входять суто полСЦтичнСЦ технологСЦСЧ: узгодження СЦнтересСЦв, координування дСЦй соцСЦальних груп, пошук компромСЦсСЦв у спСЦрних питаннях СЦ постСЦйне маневрування. Держава як основний суб'СФкт "ади керуСФ суспСЦльством полСЦтико-адмСЦнСЦстративними засобами. З метою руйнування можливоСЧ унСЦСЧ полСЦтичних партСЦй (партСЦСЧ) з державою необхСЦдно, щоб вони залишались суб'СФктами полСЦтики СЦ в жодному разСЦ не здСЦйснювали не "астивСЦ СЧм адмСЦнСЦстративнСЦ функцСЦСЧ.

Саме формулювання "управлСЦння суспСЦльством» СФ досить вразливим СЦ позбавленим сенсу, крСЦм одного випадку - манСЦпуляцСЦСЧ суспСЦльством. СуспСЦльство, на вСЦдмСЦну вСЦд СЦнженерноСЧ чи кСЦбернетичноСЧ системи, може бути лише самокерованим.

ПолСЦтична державна "ада - загальний унСЦверсальний засСЦб розподСЦлу цСЦнностей мСЦж соцСЦальними спСЦльнотами. ПерерозподСЦл частини "адних повноважень на користь низових структур суспСЦльства означаСФ досягнення ефекту взаСФмодСЦСЧ "адноСЧ вертикалСЦ СЦ горизонталСЦ (неполСЦтичних структур громадянського суспСЦльства) [52, c. 17].

ПолСЦтична "ада в державСЦ характеризуСФться такими, "астивими лише СЧй, ознаками:

- верховенство (суверенСЦтет) - безумовнСЦсть СЧСЧ рСЦшень для будь-якоСЧ СЦншоСЧ "ади СЦ здатнСЦсть проникати в будь-якСЦ соцСЦальнСЦ процеси;

- легальнСЦсть використання сили в межах держави;

- публСЦчнСЦсть, тобто всезагальнСЦсть СЦ безособовСЦсть. "ада звертаСФться вСЦд СЦменСЦ всього суспСЦльства засобами права до всСЦх громадян, що вСЦдрСЦзняСФ СЧСЧ вСЦд особистоСЧ, приватноСЧ "ади в невеликих контактних групах;

- моноцентричнСЦсть - СЦснування СФдиного осередку прийняття рСЦшень. У демократичному суспСЦльствСЦ економСЦчна, соцСЦальна СЦ культурно-СЦнформацСЦйна "ада, на вСЦдмСЦну вСЦд полСЦтичноСЧ, СФ полСЦцентричною; у цьому суспСЦльствСЦ СЦснують незалежнСЦ "асники, ЗМРЖ, соцСЦальнСЦ фонди тощо;

- рСЦзноманСЦтнСЦсть ресурсСЦв - використання не лише примусових, а й економСЦчних, соцСЦальних та культурно-СЦнформацСЦйних ресурсСЦв [53, c. 19].

Серед зазначених ознак "ади найбСЦльш специфСЦчним СФ статус верховенства (суверенСЦтету). Верховенство - визначальна характеристика "ади, СЦ виявляСФться вона в трьох основних аспектах:

- нацСЦональний суверенСЦтет характеризуСФ "астивостСЦ нацСЦСЧ: СЧСЧ полСЦтичну свободу, територСЦальну, культурну СЦ мовну самостСЦйнСЦсть, повноправтАЩя в самовизначеннСЦ й у створеннСЦ своСФСЧ держави;

- народний суверенСЦтет характеризуСФ повновладдя одного чи багатонацСЦонального народу, закрСЦпленого КонституцСЦСФю та СЦншими правовими актами. У демократичному суспСЦльствСЦ народна бСЦльшСЦсть СФ джерелом СЦ верховним суб'СФктом "ади;

- державний суверенСЦтет характеризуСФ "астивостСЦ державноСЧ "ади - СЧСЧ верховенство у внутрСЦшнСЦй полСЦтицСЦ та незалежний статус у зовнСЦшнСЦй.

- народний суверенСЦтет - центральний "нервтАЭ "ади, що приводить у рух СЧСЧ механСЦзми з метою реалСЦзацСЦСЧ народовладдя [59, c. 65].

НаявнСЦсть народного суверенСЦтету визначаСФться такими ознаками:

- конституцСЦйний СЦмунСЦтет: належнСЦсть "ади народовСЦ (народнСЦй бСЦльшостСЦ) не обумовлюСФться нСЦякими законодавчими чи пСЦдзаконними актами.

- неможливСЦсть вСЦдчуження будь-якими полСЦтичними впливами (прояв полСЦцентризму "ади пСЦдриваСФ державний суверенСЦтет СЦ, вСЦдповСЦдно, принижуСФ значущСЦсть СЦ реальний статус народного суверенСЦтету).

- конституцСЦйне право на захист у формСЦ референдумСЦв чи плебСЦiитСЦв; природне право бСЦльшостСЦ народу на самоврядування закрСЦплене позитивним правом [57, c. 89].

Питання про спСЦввСЦдношення суспСЦльства СЦ держави - це проблема прСЦоритету народного чи державного суверенСЦтету. Якщо прСЦоритет у першого, тодСЦ держава СФ функцСЦя суспСЦльства, що СФ нормальним СЦ не суперечить логСЦцСЦ формування народноСЧ "ади. Якщо прСЦоритет у другого, тодСЦ суспСЦльство СФ функцСЦСФю держави, що не СФ нормальним СЦ суперечить логСЦцСЦ створення органу народного представництва.

МислителСЦ минулого по-рСЦзному ставились до засобСЦв захисту народними масами свого невСЦдтАЩСФмного головного полСЦтичного права, але висловили одну й ту саму суть - застосування сили проти незаконноСЧ сили [8; 10; 56].


1.2 Диктатура у державному та полСЦтичному режимСЦ


ПолСЦтична СЦсторСЦя дала приклади того, як народнСЦ маси добровСЦльно вСЦддавали свСЦй суверенСЦтет узурпаторам-демагогам: Наполеон РЖ СЦ ГСЦтлер як засСЦб легСЦтимацСЦСЧ своСФСЧ "ади використовували плебСЦiити, щоб надати своСЧм режимам законноСЧ форми. Народи ФранцСЦСЧ та НСЦмеччини самСЦ обрали собСЦ диктаторСЦв. РЖталСЦйський соцСЦолог Р. МСЦхельс указав на бонапартистський рСЦзновид народного суверенСЦтету - схвалену народом СЦ закрСЦплену в державному правСЦ одноосСЦбну диктатуру. Бонапартизм, виростаючи з "вивертання» народного суверенСЦтету, стаСФ диктатурою вСЦд СЦменСЦ народу [41, c. 16].

Диктатор. До цСЦСФСЧ магСЦстратури у РимСЦ вдавалися за надзвичайних обставин: пСЦд час значноСЧ вСЦйськовоСЧ загрози або великих внутрСЦшнСЦх заворушень. Час виникнення посади диктатора невСЦдомий. Очевидно, римляни запозичили СЧСЧ вСЦд сусСЦдСЦв. ВСЦдомо, що в давнСЦ часи диктатори очолювали деякСЦ мСЦста-общини (Альбу, АрицСЦй, Цере); диктатор стояв на чолСЦ Латинського союзу. ПершСЦ римськСЦ диктатори очолювали союзне вСЦйсько.

Диктатора призначали консули за пропозицСЦСФю сенату (якщо у РимСЦ на той час перебував тСЦльки один консул, то вСЦн один СЦ призначав). Кандидатуру на диктатора звичайно пСЦдбирав сенат, зазвичай з колишнСЦх консулСЦв. У Народних зборах ця кандидатура не обговорювалась (хСЦба що в СенатСЦ) СЦ ними не обиралась. Призначали диктаторСЦв спочатку тСЦльки з патрицСЦСЧв.

Першого диктатора з плебеСЧв призначено в 356 р. до н.е. Диктатор призначався строком на шСЦсть мСЦсяцСЦв. Якщо висунуте завдання вСЦн виконував швидше, то вСЦдразу складав своСЧ повноваження. Диктатора ще називали magister populi. СобСЦ на допомогу вСЦн призначав так званого начальника кСЦнноти.

Впродовж термСЦну диктатури диктатору пСЦдпорядковувались усСЦ магСЦстрати, якСЦ не припиняли дСЦяльностСЦ, а також вСЦйсько, всСЦ громадяни; можна було не скликати НароднСЦ збори, Сенат. Отже, диктатору належала вся повнота вСЦйськовоСЧ та адмСЦнСЦстративноСЧ (однак не законодавчоСЧ) "ади. Вона називалася imperium summum. НСЦяке veto, у тому числСЦ плебейських трибунСЦв, на нього не поширювалося. На знак винятковоСЧ "ади диктатора супроводжувало 24 лСЦктори.

Десь з V ст. до н.е. по 215 р. до н.е. диктаторСЦв призначали дуже часто.

ПотСЦм у звтАЩязку зСЦ змСЦцненням "ади сенату ця магСЦстратура вийшла з ужитку. Проте наприкСЦнцСЦ СЦснування РеспублСЦки, в перСЦод спалаху громадянських воСФн знову частСЦшають випадки призначення диктаторСЦв, причому на значно тривалСЦший або навСЦть невизначений строк. Таку "аду здобули, наприклад, Сулла у 84 р. до н.е., Цезар в 48 р. до н.е., а у 45 р. до н.е. Цезаря надСЦлили диктаторськими повноваженнями нажиттСФво. Це були першСЦ кроки переходу до СЦмперСЦСЧ.

Начальник кСЦнноти - це ще один екстраординарний магСЦстрат. Називався вСЦн ще magister eguitum. "ади imperium не мав, а лише potestas. Як уже зазначалося, його призначав диктатор на час своСФСЧ дСЦяльностСЦ, вСЦн був помСЦчником, заступником диктатора у вСЦйськових та адмСЦнСЦстративних справах. Veto магСЦстратСЦв на нього теж не поширювалося. Як начальника кСЦнноти, так СЦ самого диктатора можна було притягнути до вСЦдповСЦдальностСЦ перед Народними зборами, однак тСЦльки пСЦсля припинення ними своСЧх повноважень, тобто припинення дСЦяльностСЦ як магСЦстратСЦв [52, c. 12-14].

Поняття тоталСЦтаризму як полСЦтичного режиму. ТоталСЦтаризм (tolalitas, лат. - повнота, цСЦльнСЦсть, тобто всезагальнСЦсть "ади) полСЦтичний режим (державний лад, що здСЦйснюСФ абсолютний контроль за всСЦма сферами суспСЦльного життя). Прояви тоталСЦтаризму стали явищем суспСЦльного життя давно СЦ тСЦльки у XX ст. вСЦн склався у певну полСЦтичну систему. ТоталСЦтаризм не зводиться до авторитаризму або самодержавного режиму. РЖ хоча государ РосСЦСЧ Петро Великий СЦ король ФранцСЦСЧ ЛюдовСЦк XIV - могутнСЦ правителСЦ-деспоти, але примСЦтивнСЦсть засобСЦв комунСЦкацСЦСЧ, нерозвиненСЦсть соцСЦальноСЧ СЦнфраструктури визначали СЧх "аду не стСЦльки ефективною та всепроникаючою, щоб назвати тотальною. ОбтАЩСФктивно самодержцСЦ не володСЦли можливостями контролювати всСЦх СЦ вся в життСЦ пСЦдданих. Звичайно, вони вимагали СЦ досягали зовнСЦшньоСЧ покори, але завжди в сферСЦ державною регулювання 6ула присутня та чи СЦнша прогалина. Адже частина суспСЦльства володСЦла або полСЦтичним СЦмунСЦтетом (становСЦ привСЦлеСЧ) aбo самостСЦйнСЦстю в сферСЦ економСЦчноСЧ та господарськоСЧ дСЦяльностСЦ (вСЦдсутнСЦсть планово-наказовоСЧ системи керСЦвництва економСЦкою), aбo певною свободою життя (адже селян все-таки не змушували брити бороди СЦ одягати нСЦмецькСЦ камзоли, а старообрядцСЦв не розстрСЦлювали за СЧх релСЦгСЦйнСЦ переконання тощо). В протилежнСЦсть автократичним режимам СередньовСЦччя тоталСЦтаризм допускаСФ всезагальнСЦсть державного контролю СЦ намагаСФться регулювати кожний аспект життСФдСЦяльностСЦ суспСЦльства [13р, с. 36].

В 20-х роках XX ст. для характеристики встановленою в РЖталСЦСЧ полСЦтичного та державного режиму лСЦдер фашистського руху БенСЦто МуссолСЦнСЦ вперше вжив поняття тоталСЦтаризму. Згодом поняття тоталСЦтаризму утверджуСФться СЦ в науцСЦ про полСЦтику. КонцепцСЦя тоталСЦтаризму - полСЦтичного режиму, державного ладу знаходить вСЦдображення в працях Франца ХайСФка, Ханни Арендт, Карла ФрСЦдрСЦхсона, ЗбСЦгнСФва Бжезинського та СЦн. РЖдейнСЦ ж джерела, що виправдували тоталСЦтарну модель управлСЦння державою, беруть початок в глибокСЦй стародавностСЦ [40, c. 98].

Ще ГераклСЦт Ефеський вважав, що, володСЦючи мудрСЦстю СЦ досконалим знанням, можна управляти рСЦшуче всСЦма речами. В Стародавньому КитаСЧ виправданню тоталСЦтарних форм панування держави над суспСЦльством СЦ особистСЦстю особливе значення надавали теоретики законностСЦ Цзи Чань, Шень Бухай, Шан Ян та СЦн. Держава повинна володСЦти монополСЦСФю в рядСЦ галузей виробництва СЦ торгСЦвлСЦ, СЦ постСЦйно контролювати поведСЦнку й умонастрСЦй пСЦдданих. Критикуючи демократичний устрСЦй держави, Платон допускав при досконалСЦй СЦдеальнСЦй державСЦ не тСЦльки безумовне пСЦдпорядкування СЦндивСЦда державСЦ, але СЦ його "асностСЦ на землю, будСЦвлСЦ тощо. ТотальнСЦсть державного регулювання поширювалася СЦ на регламентацСЦю розпорядку дня СЦ ночСЦ, обовтАЩязкове сповСЦдування СФдиноСЧ релСЦгСЦСЧ. Платон пСЦдкреслював необхСЦднСЦсть для держави очищати себе вСЦд неугодних осСЦб смертною карою або вигнанням [45, с. 119]. РЖдеСЧ необхСЦдностСЦ повного пСЦдпорядкування населення краСЧни, СЦндивСЦда СЦ станСЦв державСЦ, а також повноСЧ керованостСЦ суспСЦльством розробляються в працях Томаса Мора СЦ Томмазо Кампанелла, Гракха (Франсуа Ноеля) Бабефа та СЦн. ОднСЦСФю з яскравих характерних рис тотального управлСЦння СФ вимога загальноСЧ рСЦвностСЦ. Так, Гракх Бабеф закликав тАЮназавжди зняти у кожного надСЦю стати бСЦльш багатим, бСЦльш впливовим, переважаючим у знаннях кого-небудь зСЦ своСЧх спСЦвгромадянтАЭ. ТСЦльки встановлення революцСЦйним шляхом насильства диктатури народу можливо для досягнення фактичноСЧ соцСЦальноСЧ рСЦвностСЦ всСЦх. У ХРЖХ ст. для багатьох французьких соцСЦалСЦстСЦв, нСЦмецьких фСЦлософСЦв основним стало прагнення до насильного перетворення суспСЦльства, насильного встановлення загального добра СЦ щастя [47, с. 47]. ТоталСЦтарнСЦ СЦдеСЧ розвиваються в працях Ж.-Ж. Руссо, Й. ФСЦхте, Г. Гегеля, К. Маркса, Ф. НСЦцше та СЦн. На початку ХХ ст. тоталСЦтарнСЦ СЦдеСЧ втСЦлювалися в конкретнСЦ масовСЦ соцСЦальнСЦ рухи - комунСЦстичний (соцСЦалСЦстичний), фашистський (нацСЦонал-соцСЦалСЦстський) та СЦн.

Загальна риса тоталСЦтарних моделей устрою людського суспСЦльства - всезагальнСЦсть держави. Але слСЦд зазначити, що К. Маркс СЦ Ф. Енгельс, а потСЦм Г.В. Плеханов СЦ В.РЖ. ЛенСЦн розглядали державу як СЦсторично тимчасовий СЦнститут, якого не було у первСЦсному суспСЦльствСЦ та який виник внаслСЦдок появи приватноСЧ "асностСЦ на засоби виробництва СЦ подСЦлу суспСЦльства на антагонСЦстичнСЦ класи. Вони передбачали перехСЦд через пролетарську соцСЦалСЦстичну революцСЦю СЦ державу диктатури пролетарСЦату - робСЦтничого класу до безкласового суспСЦльства та поступове вСЦдмирання держави, що замСЦнюСФться комунСЦстичним громадським самоврядуванням в умовах суспСЦльноСЧ "асностСЦ на засоби виробництва СЦ планових методСЦв управлСЦння економСЦкою, найвищого рСЦвня розвитку продуктивних сил, поступового вСЦдмирання товарно-грошових ринкових вСЦдносин СЦ припинення дСЦСЧ закону вартостСЦ [48, c. 45-56].

СоцСЦально-економСЦчно допускаСФться планування СЦ регулювання всСЦх соцСЦальних СЦ господарських аспектСЦв дСЦяльностСЦ, не залишаючи за СЦндивСЦдом свободи в прийняттСЦ рСЦшень, пСЦдпорядковуючи його колективнСЦй волСЦ тощо. ТоталСЦтарне управлСЦння претендуСФ на монопольне право володСЦння СЦстиною СЦ зазнаСФ неприязнСЦ до СЦнакомислення СЦ незгоди. СоцСЦально-економСЦчний прогрес змСЦнив вигляд свСЦту, поглибив суспСЦльнСЦ звтАЩязки СЦ комунСЦкацСЦСЧ, зробивши можливим проникнення держави в сферу СЦндивСЦдуального. Тотальному управлСЦнню притаманний колективно-механСЦстичний свСЦтогляд, що розглядаСФ державу як пСЦдлагоджений працюючий механСЦзм: "всСЦ люди - гвинтики однСЦСФСЧ машинитАЭ.

Основними ознаками (рисами) тоталСЦтарноСЧ полСЦтичноСЧ системи СФ: загальна СЦдеологСЦя, монополСЦя однСЦСФСЧ полСЦтичноСЧ партСЦСЧ, контроль над економСЦкою, органСЦзований терор СЦ переслСЦдування СЦнакомислячих та СЦн.

Загальна СЦдеологСЦя в тоталСЦтарнСЦй державСЦ становить офСЦцСЦйну теорСЦю, що даСФ вСЦдповСЦдь на всСЦ питання життя людини, включаючи тлумачення СЦсторСЦСЧ, економСЦки, майбутнього полСЦтичного та соцСЦального розвитку суспСЦльства, здСЦйснюСФ фСЦлософське тлумачення проблем полСЦтики, економСЦки, соцСЦальноСЧ сфери тощо. РЖдеологСЦчнСЦ постулати, виступаючи своСФрСЦдною "бСЦблСЦСФю» тоталСЦтарного режиму, можуть, однак, бути пСЦдкоренСЦ контАЩюнктурним тлумаченням. Правом вСЦльного контАЩюнктурного тлумачення полСЦтики, проблем економСЦки, соцСЦальноСЧ сфери життя суспСЦльства володСЦСФ полСЦтичний лСЦдер. МанСЦпуляцСЦя СЦдеологСЦчними нормами, що завжди залишаються "чорно-бСЦлимитАЭ надто показовСЦ в полСЦтичному тлумаченнСЦ та практицСЦ тоталСЦтарних режимСЦв СЦ систем. Ще В.РЖ. ЛенСЦн практичнСЦ дСЦСЧ полСЦтичноСЧ сили, якою вСЦн керував, виправдовував "революцСЦйною доцСЦльнСЦстютАЭ, посилаючись на багатовСЦковий свСЦтовий досвСЦд. Тимчасова угода А. ГСЦтлера з РЖ.В. СталСЦним також пояснювалась "доцСЦльнСЦстю безпеки соцСЦалСЦзмутАЭ, бо СРСР намагався уникнути вСЦйни з фашистською НСЦмеччиною вже у 1939 р., на що розраховували тодСЦшнСЦ правлячи кола "демократичнихтАЭ ВеликобританСЦСЧ та ФранцСЦСЧ, якСЦ намагалися руками нСЦмецьких нацистСЦв знищити Радянський Союз СЦ уклали з А. ГСЦтлером у 1938 р. мюнхенську угоду, погодившись на окупацСЦю нацистською НСЦмеччиною Чехословаччини ("Мюнхенська змоватАЭ), проСЦгнорувавши пропозицСЦСЧ СРСР про створення системи колективноСЧ безпеки у РДвропСЦ та недопущення розгортання гСЦтлерСЦвськоСЧ збройноСЧ агресСЦСЧ. Продовженням такоСЧ злочинноСЧ полСЦтики стала "дивна вСЦйнатАЭ демократичних ВеликобританСЦСЧ та ФранцСЦСЧ проти тоталСЦтарноСЧ гСЦтлерСЦвськоСЧ НСЦмеччини пСЦсля СЧСЧ нападу на Польщу 1 вересня 1939 р., коли пСЦсля оголошення вСЦйни вони не вели жодних воСФнних дСЦй на франко-нСЦмецькому кордонСЦ, даючи змогу А. ГСЦтлеру захопити Польщу та вийти на всю лСЦнСЦю захСЦдного кордону СРСР [66, c. 119-121].

МонополСЦя "ади на СЦнформацСЦю, повний контроль за засобами масовоСЧ СЦнформацСЦСЧ пояснюСФться СЦдеологСЦзацСЦСФю всього суспСЦльного життя [51, с. 251]. ВитСЦснення з полСЦтичноСЧ арени СЦ з культурно-духовноСЧ сфери СЦдейних опонентСЦв СЦ просто пСЦдозрСЦлих "ненадСЦйнихтАЭ опонентСЦв супроводжуСФться масовим наступом на загальнолюдську мораль СЦ цСЦнностСЦ, яким або зовсСЦм вСЦдмовляють у правСЦ на СЦснування, або пСЦдпорядковують СЦнтересам доцСЦльностСЦ та практичноСЧ користСЦ. ПолСЦтичнСЦ лСЦдери й активСЦсти, що виступають прихильниками панСЦвноСЧ СЦдеологСЦСЧ, стають основною керСЦвною силою в процесСЦ впровадження СЦдеологСЦчних норм в повсякденне життя. Стрижнем або ядром полСЦтичноСЧ системи, полСЦтичного режиму стаСФ полСЦтична партСЦя [4, с. 12].

МонополСЦя однСЦСФСЧ полСЦтичноСЧ партСЦСЧ. В умовах тоталСЦтаризму СЦснуСФ легально одна полСЦтична партСЦя, що виступаСФ стрижнем всСЦСФСЧ полСЦтичноСЧ системи, полСЦтичного режиму. На чолСЦ такоСЧ партСЦСЧ стоСЧть лСЦдер, що ототожнюСФ загальну доктрину СЦ долю держави до такого ступеня, що доки вСЦн стоСЧть у "адСЦ, навколо нього створюСФться культ особистостСЦ. Б. МуссолСЦнСЦ - в РЖталСЦСЧ, А. ГСЦтлер - в НСЦмеччинСЦ, Ф. Франко - в РЖспанСЦСЧ, Мао Цзедун - в КитаСЧ, РЖ.В. СталСЦн - в СРСР, КСЦм РЖр Сен - в КореСЧ, Н. Чаушеску - в РумунСЦСЧ та СЦн. здаються безсуперечними авторитетами. Але ця вимога обовтАЩязкова навСЦть в тому разСЦ, якщо особистСЦсть вСЦдповСЦдаСФ не у всьому. ДосвСЦд обовтАЩязкового створення атмосфери винятковостСЦ навколо лСЦдера полСЦтичноСЧ партСЦСЧ привСЦв до появи цСЦкавоСЧ ситуацСЦСЧ "культу СЦ без особистостСЦ» (ЛеонСЦд БрежнСФв, Михайло Горбачов та СЦн.). ПояснюСФться така ситуацСЦя кризою тоталСЦтарноСЧ системи СЦ переходу СЧСЧ до посттоталСЦтаризму. Бюрократична органСЦзацСЦя партСЦйноСЧ структури, окрСЦм принципу "фюрерстватАЭ, "вождСЦзмутАЭ, тобто незмСЦнюваностСЦ полСЦтичного лСЦдера - друга особливСЦсть тоталСЦтаризму. ВинесенСЦ на фасад державного правлСЦння виконавчСЦ органи дублюються партСЦйним апаратом. ПартСЦйнСЦ кадри вСЦдповСЦдають в обовтАЩязковому порядку за дотримання хоча б зовнСЦ СЦдеологСЦчних канонСЦв СЦ вимог, ведуть полСЦтичне виховання, вСЦдповСЦдають за моральний вигляд громадян в усСЦх первинних колективах. На володСЦння всенародною пСЦдтримкою СЦ вСЦдображення справжньоСЧ, СФдино можливоСЧ форми демократСЦСЧ, претендуСФ всякий тоталСЦтарний режим. ФормальнСЦ процедури, характернСЦ для демократичноСЧ форми правлСЦння, умСЦло використовуються "адою. Дуже-часто вибори фальсифСЦкуються "адою або ж проходять формально. Використовуються СЦ силовСЦ засоби для впровадження в суспСЦльне життя колективСЦстського початку [68, с. 9]. СуспСЦльнСЦ засоби виробництва перетворюються в державну "аснСЦсть, вводиться рСЦвнСЦсть в розподСЦлСЦ тощо.

КатегорСЦя "полСЦтична "адатАЭ СФ основоположною в полСЦтичнСЦй науцСЦ. Н. МакСЦавеллСЦ визначив полСЦтологСЦю як науку про "аду. "ада СФ пСЦдТСрунтям СЦ метою полСЦтики, головним обтАЩСФктом прагнень соцСЦальних спСЦльнот, груп СЦ органСЦзацСЦй, вона СЦснуСФ всюди, де СФ сталСЦ обтАЩСФднання людей.

РСЦзноманСЦтнСЦсть форм СЦснування СЦ прояву "адноСЧ волСЦ спричинила вСЦдмСЦннСЦсть у пСЦдходах до усвСЦдомлення СЧСЧ сутСЦ СЦ викликала теоретичнСЦ дискусСЦСЧ про природу СЦ соцСЦальне призначення "ади.

ПолСЦтична "ада - це специфСЦчний вид соцСЦального регулювання. У суспСЦльствСЦ можливСЦ три види регулюючих взаСФмодСЦй субтАЩСФктСЦв полСЦтики: ксеничний, що передбачаСФ монопольне правлСЦння одноосСЦбного субтАЩСФкта "ади при фактичному вСЦдчуженнСЦ вСЦд неСЧ всСЦх СЦнших субтАЩСФктСЦв полСЦтики; химерний - правлСЦння всСЦх, незалежно вСЦд СЧх можливостей СЦ компетенцСЦСЧ; симбСЦозний - розумне правлСЦння на основСЦ суспСЦльноСЧ домовленостСЦ та правового розподСЦлу "адних повноважень.

У визначеннях "ади вСЦдбиваСФться СЧСЧ багатоаспектнСЦсть СЦ акцентуСФться певний бСЦк СЧСЧ прояву.

У найстарСЦшСЦй легСЦстськСЦй концепцСЦСЧ "ади абсолютизуються правовСЦ принципи "ади. Так, давньокитайський теоретик легСЦзму Шан Ян (390-338 до н.е.) виступив з обТСрунтуванням управлСЦння, що опираСФться на закони (фа) СЦ суворСЦ покарання (трактат "Книга правителя областСЦ Шан», IV ст. до н.е.). Але закон у нього СЦ представникСЦв школи "законникСЦв» (фацзя) мав суто наказову форму, яку можна заповнити будь-яким довСЦльним змСЦстом СЦ надСЦлити будь-якою санкцСЦСФю за повноСЧ свободи самого законодавця.

ПоведСЦнчеське розумСЦння "ади (бСЦхевСЦористський пСЦдхСЦд) характеризуСФ СЧСЧ як особливий тип поведСЦнки, за якого однСЦ субтАЩСФкти керують, а СЦншСЦ пСЦдкорюються, й особливу сутнСЦсть, носСЦСФм якоСЧ виступаСФ СЦндивСЦд. Цю сутнСЦсть вбачали в деякСЦй локалСЦзованСЦй енергСЦСЧ, яка примушуСФ пСЦдкорюватись СЦнших СЦндивСЦдСЦв. Американський полСЦтолог Г. Лассуелл стверджував, що воля до "ади СЦ володСЦння "полСЦтичною енергСЦСФю» дають початковСЦ СЦмпульси для виникнення "адних вСЦдносин. БСЦхевСЦористи розглядали "аду як засСЦб оптимСЦзацСЦСЧ життСФвих умов СЦндивСЦда СЦ самоцСЦль, що визначаСФться гедонСЦстичною спрямованСЦстю до збСЦльшення життСФвих благ.

ПсихологСЦчнСЦ концепцСЦСЧ базуються на бСЦхевСЦористському пСЦдходСЦ СЦ розкривають суб'СФктивну мотивацСЦю поведСЦнки реальних СЦндивСЦдСЦв, витоки "ади, що корСЦняться у свСЦдомостСЦ СЦ пСЦдсвСЦдомостСЦ людей. ПсихоаналСЦз трактуСФ "аду як спосСЦб панування несвСЦдомого над людською свСЦдомСЦстю. За 3. Фрейдом прагнення "ади СФ сублСЦмацСЦСФю пригнСЦчуваного лСЦбСЦдо - потягу суто сексуального характеру. ВолодСЦння "адою суб'СФктивно компенсуСФ фСЦзичну СЦ духовну неповноцСЦннСЦсть СЦндивСЦдСЦв. Виникнення "адних вСЦдносин розглядаСФться як взаСФмодСЦя волСЦ до "ади в одних СЦ готовностСЦ до пСЦдкорення - в СЦнших.

Ф. НСЦцше (1844-1900) у працСЦ "Воля до "ади» категорично стверджував, що СФдина гСЦдна людини цСЦннСЦсть - це найбСЦльша кСЦлькСЦсть "ади, яку вона в змозСЦ засвоСЧти. Такою цСЦннСЦстю володСЦють лише деякСЦ неординарнСЦ СЦндивСЦди - надлюди, що робить СЧх СФдиним сенсом, метою СЦ виправданням соцСЦальноСЧ СЦсторСЦСЧ. Вона розглядаСФться ним через призму боротьби двох воль за "аду - волСЦ сильних, вищих видСЦв, аристократичних панСЦв, СЦ волСЦ слабких - маси злидарСЦв, рабСЦв, "натовпутАЭ, людського "стадатАЭ. В СЦнтерпретацСЦСЧ НСЦцше аристократична воля до "ади означаСФ СЦнстинкт пСЦднесення СЦ волю до життя, а рабська воля до "ади - СЦнстинкт занепаду, волю до смертСЦ. ВСЦн трактуСФ волю до накопичення сили СЦ збСЦльшення "ади як органСЦчну "астивСЦсть усСЦх соцСЦальних СЦ полСЦтико-правових явищ. ВСЦдповСЦдним чином НСЦцше вирСЦзняСФ два основнСЦ типи державностСЦ - аристократичний СЦ демократичний. АристократичнСЦ держави - теплицСЦ для розвитку високоСЧ культури СЦ для вирощування суперменСЦв, демократичнСЦ - СЧх антипод, культивуючий недолюдкСЦв. НСЦцше - непримиренний супротивник СЦдеСЧ СЦ практики народного суверенСЦтету.

Системний пСЦдхСЦд ТСрунтуСФться, на похСЦдностСЦ "ади вСЦд соцСЦальноСЧ системи, а не вСЦд мСЦжособистСЦсних вСЦдносин, СЦ розглядаСФ СЧСЧ як функцСЦональну здатнСЦсть соцСЦальноСЧ системи самореалСЦзовуватись виконанням зобовтАЩязань, прийнятих перед суспСЦльством.

У телеологСЦчних концепцСЦях "ада розглядаСФться як спроможнСЦсть у досягненнСЦ певноСЧ мети СЦ отриманнСЦ бажаних результатСЦв.

Структурно-функцСЦоналСЦстськСЦ СЦнтерпретацСЦСЧ трактують "аду як вСЦдносини нерСЦвноправних субтАЩСФктСЦв - керуючих СЦ керованих, поведСЦнка яких обумовлена СЧх неоднаковими соцСЦальними статусами СЦ ролями. Будь-яке суспСЦльство "аштоване СЦСФрархСЦчно, в ньому диференцСЦйованСЦ управлСЦнськСЦ та виконавчСЦ соцСЦальнСЦ ролСЦ. "ада - "астивСЦсть соцСЦальних статусСЦв СЦ ролей, яка дозволяСФ контролювати засоби впливу. РЖнакше кажучи, структурно-функцСЦональний аналСЦз вбачаСФ у "адСЦ спосСЦб самоорганСЦзацСЦСЧ соцСЦальноСЧ спСЦльноти, що ТСрунтуСФться на доцСЦльностСЦ розподСЦлу функцСЦй управлСЦння та виконання.

У реляцСЦонСЦстських трактовках "ада постаСФ як взаСФмодСЦя субтАЩСФкта й обтАЩСФкта, де субтАЩСФкт за допомогою певних засобСЦв контролюСФ обтАЩСФкт. Такий пСЦдхСЦд дозволяСФ визначити структуру "ади СЦ синтезувати СЧСЧ рСЦзноманСЦтнСЦ характеристики. ОсновнСЦ компоненти "ади - субтАЩСФкт СЦ обтАЩСФкт, засоби (ресурси) СЦ процес, який приводить у рух усСЦ СЧСЧ елементи.

У межах соцСЦальноСЧ конфлСЦктологСЦСЧ "ада розглядаСФться через вСЦдносини класового панування СЦ пСЦдкорення. Природа панування обумовлена економСЦчною нерСЦвнСЦстю класСЦв: полСЦтична "ада буржуазСЦСЧ над пролетарСЦатом ТСрунтуСФться на СЧСЧ економСЦчному пануваннСЦ СЦ потенцСЦалСЦ державного примусу [46, c. 22-24].

СоцСЦальна нерСЦвнСЦсть не вичерпуСФться лише класовими вСЦдмСЦнностями, а зведення "адних вСЦдносин до класових звужуСФ обсяг СЧх повноважень. "ада СЦснуСФ всюди, де СФ нерСЦвнСЦсть соцСЦальних статусСЦв в СЧх комплекснСЦй якостСЦ.

Влада вСЦдрСЦзняСФться вСЦд панування, оскСЦльки СЧй "астивСЦ два елементи - "матерСЦальний примус» СЦ переконання тих, що пСЦдкорюються, у справедливостСЦ пСЦдкорення. ВСЦдсутнСЦсть другого елемента перетворюСФ "аду в панування, тому панування - бСЦльш вузьке поняття, нСЦж "ада, СЦ завжди повтАЩязане СЦз застосуванням силовоСЧ технологСЦСЧ. Зокрема, М. Вебер вважаСФ, що панування СФ шанс зустрСЦти пСЦдкорення певному наказу. РД й СЦншСЦ пСЦдходи до тлумачення панування [37, c. 171].

Французький полСЦтолог М. Дюверже вСЦдзначаСФ двоСЧстСЦсть "ади: з одного боку, вона СФ СЦнструментом панування одних груп суспСЦльства над СЦншими, з СЦншого - ефективним засобом СЦнтеграцСЦСЧ СЦ забезпечення соцСЦальноСЧ солСЦдарностСЦ всСЦх членСЦв суспСЦльства [37, c. 207].

В умовах тоталСЦтарного режиму економСЦка СЦ виробництво перебувають пСЦд жорстким централСЦзованим контролем держави. Це забезпечуСФ могутнСЦсть держави, можливСЦсть мобСЦлСЦзувати всСЦ ресурси та зосередити прСЦоритети в економСЦчнСЦй сферСЦ на створеннСЦ та розвитку вСЦйськово-промислового комплексу, вимушено або свСЦдомо жертвуючи СЦнтересами СЦнших галузей економСЦки. Сферу економСЦчноСЧ дСЦяльностСЦ держава використовуСФ СЦ як засСЦб полСЦтичного управлСЦння. ЗдСЦйснюванСЦ нацСЦоналСЦзацСЦя (одержавлення) засобСЦв виробництва СЦ регулювання всСЦм господарським життям дозволяють тоталСЦтарному режиму маневрувати трудовими ресурсами краСЧни для реалСЦзацСЦСЧ актуальних полСЦтичних соцСЦально-економСЦчних СЦ духовних проблем. Така ситуацСЦя робить можливою СЦ реалСЦзацСЦю великих економСЦчних проектСЦв (СЦндустрСЦалСЦзацСЦя в СРСР). Вона може дати вСЦдчутнСЦ та ефективнСЦ результати СЦ зосередження зусиль на важливих, основних для держави напрямках господарськоСЧ та соцСЦально-духовноСЧ дСЦяльностСЦ. Однак, складаСФться парадоксальна ситуацСЦя, коли успСЦхи в освоСФннСЦ космосу супроводжуються дефСЦцитом СЦ нестачею певних товарСЦв народного споживання СЦ продовольства внаслСЦдок запровадження ринкових елементСЦв у планову соцСЦалСЦстичну економСЦку, якСЦ призводять до хиб у плануваннСЦ та поширюють егоСЧстично-СЦндивСЦдуалСЦстськСЦ настроСЧ у суспСЦльствСЦ. ТоталСЦтарнСЦ системи формують у громадян особливе розумСЦння цСЦнностей СЦ прСЦоритету суспСЦльного розвитку саме як загальнодержавного розвитку. РЖдеологСЦчний апарат формуСФ почуття гордостСЦ за гСЦгантськСЦ звершення в суспСЦльствСЦ СЦ державСЦ, жорстко протиставляючи СЧх антицСЦнностям СЦндивСЦдуалСЦзму [35, c. 77].

Методи та засоби примусового контролю СЦ регулювання в економСЦцСЦ використовували у краСЧнах захСЦдноСЧ демократСЦСЧ. Але це завжди викликалося кризовими СЦ гострими ситуацСЦями, що складалися в державах. Так, в ситуацСЦСЧ економСЦчноСЧ кризи на початку 30-х рокСЦв XX ст. в США федеральний уряд розробив серСЦю директивних програм розвитку окремих галузей економСЦки СЦ безпосередньо контролював зайнятСЦсть робочоСЧ сили. Заходи обмежувально-розподСЦльчого характеру вводилися в перСЦод ДругоСЧ свСЦтовоСЧ вСЦйни в США СЦ ВеликобританСЦСЧ для постачання населення продуктами харчування СЦ товарами повсякденного попиту аналогСЦчно "трудовСЦй повинностСЦтАЭ та примусовСЦй експропрСЦацСЦСЧ майна СЦ житла для потреб воюючоСЧ армСЦСЧ. Але такСЦ заходи СЦ втручання держави в економСЦку СЦ соцСЦальну сферу тимчасовСЦ. ТоталСЦтарнСЦ режими перетворюють "надзвичайщинутАЭ в повсякденну нормальнСЦсть суспСЦльного СЦ державного життя [30, c. 149].

ОрганСЦзований терор при тоталСЦтарному режимСЦ в життя суспСЦльства проникаСФ не стСЦльки внаслСЦдок настанови на "знищення класових ворогСЦвтАЭ, що прямо декларувалося, а як вимушений засСЦб примусових заходСЦв для встановлення "СЦдеальнихтАЭ порядкСЦв, суспСЦльного ладу, проголошених полСЦтичною силою, що прийшла до "ади. Органи охорони суспСЦльного порядку СЦ державноСЧ нацСЦональноСЧ безпеки трансформуються в таСФмнСЦ полСЦтичнСЦ розшуки СЦ органи збереження СЦдеологСЦчних устоСЧв. Виникнення такого полСЦтичного явища, як полСЦтичнСЦ злочинцСЦ - СЦнакомислячСЦ та СЦн. Синдром терору супроводжуСФться в тоталСЦтарних режимах установою СЦдеологСЦчно-спрямованого законодавства, а втАЩязницСЦ, колонСЦСЧ, табори - пенСЦтенцСЦарна система - офСЦцСЦйно розглядаСФться як мСЦiя примусового перевиховання тощо. Практика всСЦх тоталСЦтарних режимСЦв показуСФ, що логСЦка боротьби з СЦдеологСЦчними супротивниками засобами правоохоронних органСЦв веде до втрати законностСЦ в суспСЦльствСЦ, до свавСЦлля СЦ непСЦдконтрольностСЦ силових правоохоронних структур СЦ органСЦв [70, с. 377-379].

ТоталСЦтаризм правого толку. ПСЦсля першоСЧ свСЦтовоСЧ вСЦйни НСЦмеччина стала виплачувати величезнСЦ репарацСЦСЧ. Почуття переможеноСЧ СЦ приниженоСЧ нацСЦСЧ породжувало настроСЧ реваншу та компенсацСЦСЧ, перш за все, з боку фСЦнансово-промисловоСЧ олСЦгархСЦСЧ. В краСЧнСЦ постСЦйно зростало безробСЦття, гСЦперСЦнфляцСЦя перетворила в прах заощадження, нагромадження бюргерСЦв (власникСЦв крамниць СЦ лавок), чиновникСЦв державного апарату СЦ квалСЦфСЦкованих робСЦтникСЦв. На шляху до "ади (за грошСЦ крупноСЧ нСЦмецькоСЧ буржуазСЦСЧ) А. ГСЦтлер демагогСЦчно обСЦцяв вСЦдновити в краСЧнСЦ порядок, забезпечити зайнятСЦсть населення, покСЦнчити з СЦнфляцСЦСФю, здСЦйснити великСЦ державнСЦ соцСЦально-економСЦчнСЦ програми СЦ, разом з тим, вСЦдгороджувати "аснСЦсть вСЦд нацСЦоналСЦзацСЦСЧ та одержавлення тощо. Звернення й обСЦцянка А. ГСЦтлера стосувались промисловцСЦв, вСЦйськових кСЦл, великого числа дрСЦбних придатних "асникСЦв, якСЦ СЦ стали його масовою опорою. РЖдея вСЦдновлення нацСЦонального престижу НСЦмеччини стала психологСЦчним засобом згуртування й обтАЩСФднання переважноСЧ бСЦльшостСЦ дрСЦбнобуржуазноСЧ частини нСЦмецького суспСЦльства навколо нацистськоСЧ партСЦйно-державноСЧ та вСЦйськовоСЧ бюрократСЦСЧ, що забезпечувала економСЦчнСЦ СЦнтереси нСЦмецькоСЧ фСЦнансово-промисловоСЧ олСЦгархСЦСЧ. В таких умовах тоталСЦтаризм правого толку не ставив мету докорСЦнного зламу суспСЦльства, а був спрямований на змСЦцнення СЦснуючого суспСЦльного капСЦталСЦстичного ладу, зосередивши свою СЦдеологСЦчну дСЦяльнСЦсть на СЦнтенсивнСЦй пропагандСЦ великодержавного шовСЦнСЦзму у його найрадикальнСЦшому расистському виглядСЦ. ТодСЦ-то в гСЦтлерСЦвськСЦй НСЦмеччинСЦ державою пропагувалася нацистська теорСЦя переваги арСЦйськоСЧ раси СЦ обТСрунтування фСЦзичного знищення "неповноцСЦннихтАЭ СЦ небезпечних для "СЦстинних арСЦйцСЦвтАЭ народСЦв, a також народСЦв за природою ворожих СЦ небезпечних. ТодСЦ-то в НСЦмеччинСЦ СЦ пСЦзнСЦше в захоплених, окупованих краСЧнах знищувалися цигани, СФвреСЧ та СЦншСЦ нацСЦональнСЦ меншинства, передбачалося та пропагувалося пСЦдкорення СЦ поступове знищення словтАЩянських народСЦв тощо. На досягнення СЦнтересСЦв нСЦмецькоСЧ олСЦгархСЦСЧ спрямовувалась СЦ економСЦчна полСЦтика. ЗберСЦгаючи СЦснуючСЦ в економСЦцСЦ структури, тоталСЦтарний режим прагнув пСЦдпорядкувати СЧх контролю з боку держави, впроваджувати регулювання СЦ навСЦть допускаючи експропрСЦацСЦСЧ картелСЦв, нацСЦонально-промислових СЦ фСЦнансових корпорацСЦй тощо задля пСЦдготовки для загарбницьких вСЦйн, спрямованих на пСЦдкорення свСЦту. В серединСЦ 1930-х рокСЦв у НСЦмеччинСЦ здСЦйснюСФться нацСЦоналСЦзацСЦя капСЦталу, транспорту, що належать СЦноземним (американським) фСЦрмам та компанСЦям та СЦн. АналогСЦчнСЦ подСЦСЧ СЦ полСЦтичнСЦ, соцСЦально-економСЦчнСЦ процеси тодСЦ вСЦдбувалися СЦ в фашистськСЦй РЖталСЦСЧ [70, с. 257].

ТоталСЦтаризм лСЦвого толку бСЦльш радикальний СЦ ставить метою докорСЦнне перетворення соцСЦально-економСЦчноСЧ структури суспСЦльства. ВСЦдомо, що пСЦсля приходу до "ади в РосСЦСЧ бСЦльшовикСЦв здСЦйснюСФться нацСЦоналСЦзацСЦя земель СЦ пСЦдприСФмств великих землевласникСЦв СЦ капСЦталСЦстСЦв. Одержавлення СЦ великого СЦ середнього, СЦ дрСЦбного промислового, СЦ сСЦльськогосподарського виробництва стаСФ СЦдеальною ситуацСЦСФю в умовах тоталСЦтаризму. СпецифСЦка СЦ конкретнСЦ СЦсторичнСЦ обставини рСЦзних краСЧн змушують в умовах тоталСЦтарного режиму вдаватися до тимчасових вСЦдступСЦв тощо (допущення приватного сектора в усуспСЦльненСЦй економСЦцСЦ СЦ вкладення СЦноземного капСЦталу в рСЦзноманСЦтнСЦ галузСЦ господарства). В 1920-х роках у СРСР вводилася нова економСЦчна полСЦтика (НЕП), що допускала приватну "аснСЦсть на дрСЦбнСЦ та середнСЦ пСЦдприСФмства у галузях легкоСЧ та харчовоСЧ промисловостСЦ, промислСЦв СЦ побутового обслуговування населення та СЦноземний капСЦтал при збереженнСЦ державного контролю, державних великих пСЦдприСФмств важкоСЧ промисловостСЦ, державноСЧ монополСЦСЧ зовнСЦшньоСЧ торгСЦвлСЦ, виробництва алкогольних напоСЧв тощо. В сучасних умовах аналогСЦчними СФ економСЦчнСЦ реформи, розпочатСЦ у 1980-СЦ роки Ден СяопСЦном в КитаСЧ. В краСЧнах з тоталСЦтарним режимом лСЦвого соцСЦального спрямування перерозподСЦл благ мСЦж заможними СЦ бСЦднотою досягаСФться забезпечення соцСЦальноСЧ рСЦвностСЦ мСЦж громадянами. Встановлення комунСЦстичних режимСЦв, що поступово переросли в тоталСЦтарнСЦ, сталося якраз не в передових СЦндустрСЦально-розвинених краСЧнах, як вважав Карл Маркс, а в краСЧнах з перехСЦдною економСЦкою СЦ середнСЦм або невисоким рСЦвнем розвитку СЦндустрСЦСЧ. Схильними до тоталСЦтарного режиму виявляються краСЧни, де СФ незадоволення демократичною "адою тощо. КСЦнець XX ст. охарактеризувався крахом тоталСЦтарних полСЦтичних систем СЦ переходом суспСЦльств до демократичного устрою або принаймнСЦ, авторитаризму [17, с. 89-90].

Висновки до роздСЦлу 1

Отже, полСЦтичний режим СФ осереддям взаСФмодСЦСЧ комплексу компонентСЦв, кожний з яких, у свою чергу, мСЦстить не менш СЦнтегрованСЦ складовСЦ. ПолСЦтичний режим - це вираження полСЦтичного напряму здСЦйснення полСЦтичноСЧ "ади, СЧСЧ полСЦтичних прСЦоритетСЦв. ВСЦн показуСФ, докорСЦннСЦ СЦнтереси яких груп громадян ця "ада вСЦдстоюСФ, якСЦ механСЦзми пропонуСФ для задоволення поточних потреб бСЦльшостСЦ, що робить для зняття соцСЦальноСЧ напруженостСЦ й досягненням стабСЦльностСЦ, тобто як в цьому суспСЦльствСЦ функцСЦонуСФ полСЦтична система. ПолСЦтичний режим характеризуСФ полСЦтичну систему, вСЦн повтАЩязаний з нею загалом СЦ з усСЦма СЧСЧ складовими.

Зауважимо, що у вСЦтчизнянСЦй лСЦтературСЦ тлумачення полСЦтичного режиму переважно зведене до способСЦв здСЦйснення державноСЧ "ади. ПолСЦтичному режиму належить значно бСЦльше, якщо не провСЦдне мСЦiе порСЦвняно з такою полСЦтичною СЦнституцСЦСФю, як держава. ПолСЦтичний режим СФ визначальним чинником способу органСЦзацСЦСЧ вищоСЧ "ади, форми державного, партСЦйного устрою, стану прав СЦ свобод тощо. Перефразуючи висловлювання О. Шпенглера про полСЦтику, можна сказати, що полСЦтичний режим у найвищому розумСЦннСЦ СФ життя, а життя СФ полСЦтичний режим.

  1. Диктатура в державах стародавнього свСЦту та середньовСЦччя


2.1ДеспотСЦя


На СходСЦ перехСЦд вСЦд первСЦсностСЦ до цивСЦлСЦзацСЦСЧ супроводжувався розвитком СЦригацСЦйного землеробства. Створення СЦригацСЦйних систем вимагало органСЦзацСЦСЧ колективноСЧ працСЦ великого числа людей, зусиль усСЦСФСЧ краСЧни в цСЦлому. Складно було СЦ пСЦдтримувати в порядку систему каналСЦв. УсСЦ цСЦ роботи неможливо було здСЦйснити без твердоСЧ органСЦзацСЦСЧ, без сильноСЧ централСЦзованоСЧ "ади. У результатСЦ у всСЦх древнСЦх схСЦдних цивСЦлСЦзацСЦях склалася особлива форма держави - деспотСЦя.

ДеспотСЦя - у перекладСЦ з грецького - "необмежена "адатАЭ; форма самодержавноСЧ "ади [54, c. 147].

У рСЦзних цивСЦлСЦзацСЦях вона могла мати деякСЦ розходження, але суть СЧСЧ була СФдиною: на чолСЦ держави стояв правитель, що володСЦв усСЦСФю повнотою "ади СЦ вважався "асником усСЦСФСЧ землСЦ. Такий тип "ади реалСЦзувався за рахунок розгалуженоСЧ адмСЦнСЦстративноСЧ системи, тобто апарата чиновникСЦв, що охоплював усю краСЧну. Чиновники не тСЦльки стягували податки з населення, але й органСЦзовували спСЦльнСЦ сСЦльськогосподарськСЦ роботи, будСЦвництво, стежили за станом каналСЦв. Набирали рекрутСЦв для вСЦйськових походСЦв, здСЦйснювали суд.

Такий державний устрСЦй був дуже довговСЦчним СЦ стСЦйким: навСЦть коли великСЦ СЦмперСЦСЧ розпадалися на частини, кожна з них вСЦдтворювала деспотСЦю в мСЦнСЦатюрСЦ.

Чи була "ада царСЦв у дСЦйсностСЦ настСЦльки безмежною, як це випливаСФ СЦз самого визначення деспотСЦСЧ? Звичайно, реальне положення справ було набагато складнСЦше. У древнСЦх суспСЦльствах були сили, що претендували на "аду СЦ намагалися впливати на полСЦтику царСЦв, навСЦть визначати СЧСЧ. СтупСЦнь централСЦзацСЦСЧ теж була далеко не завжди однаково високою: у всСЦх цивСЦлСЦзацСЦях були перСЦоди, коли величезнСЦ СЦмперСЦСЧ розпадалися СЦ на СЧхнСЦх мСЦiях зтАЩявлялися цСЦлком самостСЦйнСЦ правителСЦ. Така ситуацСЦя не раз виникала в РДгиптСЦ, де "ада фараонСЦв, здавалося б, була найбСЦльш непорушною. Це вСЦдбулося в другСЦй половинСЦ III тисячорСЦччя до н.е., а потСЦм повторювалося неодноразово в I тисячорСЦччСЦ до н.е., в епоху ослаблення цивСЦлСЦзацСЦСЧ РДгипту, що перебував на передоднСЦ завоювання Олександром Македонським. У перСЦоди роздробленостСЦ краСЧна розпадалася на областСЦ (номи), де правила родова знать, що не бажала вважатися з волею фараонСЦв, що створювала деспотСЦСЧ в мСЦнСЦатюрСЦ. ВСЦдсутнСЦсть централСЦзацСЦСЧ, утСЦм, вСЦдразу позначалося на економСЦчному станСЦ краСЧни: нерегульована сильною СФдиноначальною "адою, приходила в запустСЦння складна СЦригацСЦйна система, починався голод СЦ безладдя, а це, вСЦдповСЦдно, знову викликало гостру необхСЦднСЦсть у централСЦзацСЦСЧ. Саме часи централСЦзованого керування краСЧною збСЦгалися в РДгиптСЦ з перСЦодами його найвищого розквСЦту СЦ благополуччя. У цСЦ перСЦоди повертався колишнСЦй порядок речей: приборканСЦ правителСЦ номСЦв уже не могли вважати довСЦренСЦ СЧм областСЦ своСЧми маленькими царствами. У XVI-XII ст. до н.е., коли централСЦзацСЦя в РДгиптСЦ була особливо сильна, поняття "особистий будиноктАЭ, тобто особисте земельне володСЦння вельмож, взагалСЦ не вживалося [36, c. 85].

Отже, у схСЦдних деспотСЦях боротьба за "аду й участь у керуваннСЦ державою велася, насамперед, привСЦлейованими шарами, у той час як основна маса населення не мала доступу до "ади. На СходСЦ, на вСЦдмСЦну вСЦд ГрецСЦСЧ та Риму, не було створено спецСЦальних полСЦтичних органСЦв, через якСЦ суспСЦльство могло б впливати на державу СЦ включатися в його дСЦяльнСЦсть у законному порядку. Самоврядування СЦснувало лише на рСЦвнСЦ громади, у СЧСЧ вузьких межах. Правда, у деяких цивСЦлСЦзацСЦях збереглися органи первСЦсноСЧ демократСЦСЧ (народнСЦ збори СЦ ради старСЦйшин в РЖндСЦСЧ, ради громад у ВавилонСЦ). Однак, вони не грали визначальноСЧ ролСЦ в полСЦтичному життСЦ. У ВавилонСЦ, наприклад, глава общинноСЧ ради призначався царем; до ведення цСЦСФСЧ ради вСЦдносилися тСЦльки рСЦшення споровши про землю СЦ користування водою в громадах, збСЦр податкСЦв, пСЦдтримка порядку.

Проте, царСЦ займали надзвичайний стан у деспотичнСЦй державСЦ. Цар вважався, принаймнСЦ формально, СФдиним "асником усСЦх земель, пСЦд час воСФн стояв на чолСЦ армСЦСЧ, був вищою СЦнстанцСЦСФю в судСЦ, до нього стСЦкалися податки, вСЦн органСЦзовував СЦригацСЦйнСЦ роботи, був верховним жрецем, присвяченим в усСЦ таСЧнства. СтабСЦльнСЦсть деспотСЦй пСЦдтримувалася СЦ за рахунок вСЦри в божественнСЦсть пануючих. У РДгиптСЦ, наприклад, фараон СЦменувався не тСЦльки "адикою Обох Земель, тобто ПСЦвденного СЦ ПСЦвнСЦчного РДгипту, але СЦ живим утСЦленням бога Хору, "адики небес. Згодом фараон був надСЦлений "сонячним СЦмтАЩямтАЭ - вСЦн став богом Ра. Палац його вважався храмом. Його СЦмтАЩя заборонялося вимовляти, тому що воно, як вважали, володСЦло особливою магСЦчною силою, яку не можна витрачати в пусту [36, c. 91].


2.2 ОлСЦгархСЦя


ОлСЦгархСЦя ТСрунтуСФться на СЦмущому цензСЦ, у "ади стояли багатСЦ, а бСЦдняки не брали участь в правлСЦннСЦ. Скупчення золота в коморах СЦ в приватних осСЦб губить тСЦмократСЦю, вони вишукують на що його спожити, для чого перетлумачують закони, мало на них зважаючи, так поступають СЦ самСЦ багачСЦ СЦ СЧх дружини. ПотСЦм вони уподСЦбнюють собСЦ СЦ все населення. Почитаючи багатство, означало менше цСЦнувати чесноту.

ЗамСЦсть прагнення висуватися СЦ удостоюватися почестей, розвиваСФться схильнСЦсть до наживи СЦ користолюбства, дСЦстають схвалення багачСЦ, СЧх призначають на державнСЦ посади. БСЦдняк не в шанСЦ. Встановлення майнового цензу стаСФ законом СЦ нормою, до "ади не допускають тих, у кого немаСФ встановленого майнового цензу. БСЦднСЦ стримуються застосуванням озброСФноСЧ сили або залякування. Такого роду держави роздСЦляють громаду на 2 групи: перша - бСЦдняки, друга - багачСЦ.

Головний порок закону - норма, на якСЦй вСЦн заснований, оскСЦльки люди починають замишляти зло один проти одного. Але не зможуть вести вСЦйну (СЦз-за грошей). Коли багата людина витрачаСФ своСЧ засоби, то це не приносить користСЦ державСЦ. Тут мало не всСЦ бСЦднСЦ, окрСЦм правителСЦв.

"ОлСЦгархСЦчнатАЭ людина. Розглянемо перехСЦд вСЦд тСЦмократичного складу до олСЦгархСЦчного. Син, що народився у нього, спершу прагне наслСЦдувати батька, а потСЦм бачить, що батько терпить крах. Побачивши це, вСЦн в глибинСЦ душСЦ скидаСФ з престолу честолюбство СЦ лютий дух. Принишкнувши СЦз-за бСЦдностСЦ, вСЦн ударяСФться в користолюбство, в крайню ощадливСЦсть СЦ копить грошСЦ своСФю працею. У цСЦСФСЧ людини нСЦчого потСЦм не викликатиме захвату, окрСЦм багатства СЦ почестей. Честолюбство буде направлено на користолюбство - продукт перетворення любовСЦ до почестей в любов до грошей. Людина бережлива, дСЦяльна, задовольняСФ своСЧ лише насущнСЦ бажання, не допускаючи СЦнших витрат. Ходить нСЦкчемою, зСЦ всього витягуючи прибуток СЦ роблячи накопичення. Через нестачу виховання у нього зтАЩявляються схильностСЦ трутня, частково жебрацькСЦ, частково злочиннСЦ. Не бажаСФ витрачати гроша ради перемоги СЦ задоволення благородного честолюбства. Причина: у ненаситнСЦй гонитвСЦ за передбачуваним благом, що полягаСФ нСЦбито в тому, що треба бути як можна багатше. При олСЦгархСЦСЧ правителСЦ не захочуть обмежувати законом розбещенСЦсть молодих людей СЦ забороняти СЧм марнувати СЦ губити свСЦй стан, навпаки, скуповуватимуть СЧх майно. Громадянам такоСЧ держави неможливо почитати багатство СЦ в той же час володСЦти розсудливСЦстю. У олСЦгархСЦчних державах не звертають увагу на розбещенСЦсть. Люди сидять без дСЦла СЦ тСЦ, хто володСЦСФ майном, замишляють переворот.

ДСЦлки тим часом, поглиненСЦ своСЧми справами, не помСЦчають таких людей, вони придивляються до останнСЦх, СЦ своСЧми грошовими позиками наносять рани тим, хто податливий, стягуючи вСЦдсотки, перевищуючи первинний борг, розводять в державСЦ трутнСЦв СЦ жебракСЦв, молодь ледача СЦ бездСЦяльна. Так, СЦ держава захворюСФ СЦ воюСФ само з собою по щонайменшому приводу, причому деякСЦ його громадяни спираються на допомогу сторони якоСЧ-небудь олСЦгархСЦчноСЧ держави, а СЦнший на допомогу демократичного [25, c. 16].


2.3. ТиранСЦя


Платон вважаСФ, що надлишок певних дСЦй призводить до прямо протилежного результату. Так трапилося СЦ з демократСЦСФю. ВиникаСФ такий державний устрСЦй, при якому воля вСЦдсутня взагалСЦ. КраСЧна знаходиться пСЦд "адою однСЦСФСЧ людини - тирана.

НегативнСЦ форми правлСЦння Платон намагаСФться протиставити утопСЦчне бачення державного устрою всСЦм негативним формам державноСЧ "ади. ФСЦлософ багато розмСЦрковуСФ про мСЦiе правлячого класу. ВСЦн вважаСФ, що правити "СЦдеальноютАЭ державою обовтАЩязково повиннСЦ фСЦлософи, щоб у державСЦ панували розум СЦ розважливСЦсть. Завдяки фСЦлософам у краСЧнах встановиться добробут, справедливий державний устрСЦй. Платон сумнСЦваСФться в тому, що нововведення полСЦпшать добробут людей, адже вСЦн мрСЦСФ про СЦстинно "СЦдеальнутАЭ державу, а СЦдеальне полСЦпшити неможливо. ФСЦлософам випало, на думку Платона, охороняти порядки "СЦдеальноготАЭ ладу. Очевидно, до обовтАЩязкСЦв фСЦлософСЦв уходило охороняти всСЦх людей вСЦд пороку, а пороками вважалося будь-яке нововведення в суспСЦльствСЦ. Завдяки фСЦлософам улаштування "СЦдеальноСЧтАЭ держави буде пСЦдпорядковано законам розуму та справедливостСЦ, хоча там не буде мСЦiя почуттям.

У державСЦ Платона СФ люди, яким вСЦдведена роль управителСЦв. Однак СФ там мСЦiе й для тих, хто займаСФться ремеслом СЦ землеробством. ЗгСЦдно з Платоном, основним законом СЦснування "СЦдеальноСЧтАЭ держави СФ те, що кожен член цСЦСФСЧ держави повинен займатися тСЦльки тСЦСФю справою до якоСЧ вСЦдчуваСФ здСЦбностСЦ. У звтАЩязку СЦз цим фСЦлософ подСЦляСФ всСЦх жителСЦв на три класи. У нижчий клас вСЦн обтАЩСФднав людей, до обовтАЩязкСЦв яких уходить заняття ремеслом або землеробством, або ж ту категорСЦю людей, яка повтАЩязана з ремеслом, торгСЦвлею й землеробством (це ремСЦсники, торговцСЦ та хлСЦбороби). Незалежно вСЦд того, що хлСЦбороби й торговцСЦ можуть значно вСЦдрСЦзнятися один вСЦд одного своСЧми якостями, розумом й СЦншими категорСЦями, Платон усе-таки стверджуСФ, що всСЦ вони знаходяться приблизно на однаковому рСЦвнСЦ морального розвитку. УсерединСЦ класу СФ чСЦткий подСЦл функцСЦй СЦ працСЦ: ремСЦсник не може зайнятися торгСЦвлею, а торговець - землеробством.

ТСЦльки моральнСЦ критерСЦСЧ можуть визначити приналежнСЦсть людини до другого й третього класСЦв. Другий клас - це клас воСЧнСЦв-стражСЦв; третСЦй - клас правителСЦв-фСЦлософСЦв. Платон дотримуСФться думки, що моральнСЦсть цих людей набагато вища, нСЦж моральнСЦсть представникСЦв першого класу.

Платоном створюСФться тоталСЦтарна система подСЦлу людей на розряди. Але людина може - шляхом тривалого виховання й самовдосконалення - перейти до СЦншого класу. До речСЦ, перехСЦд можливо здСЦйснити тСЦльки пСЦд керСЦвництвом правителСЦв. Дивно, що Платон не заперечуСФ ймовСЦрностСЦ появи навСЦть серед правителСЦв "невСЦдповСЦдноСЧтАЭ людини, СЦ тодСЦ СЧСЧ потрСЦбно безжально понизити. Платон виводить таку "формулу успСЦхутАЭ СЦснування держави: для добробуту "СЦдеальноСЧтАЭ держави кожен СЧСЧ житель зобовтАЩязаний займатися тСЦльки тСЦСФю справою, для якоСЧ вСЦн пристосований якнайкраще. Якщо трапиться невСЦдповСЦднСЦсть людини своСФму мСЦiю, але всерединСЦ одного класу, то це не завдасть великоСЧ шкоди суспСЦльству. Коли ж виникне ситуацСЦя незаслуженого "перетвореннятАЭ представника першого класу на представника другого, або другого на представника третього, то це може стати причиною краху держави. Це буде вважатися злочином проти системи. У своСФму трактатСЦ "ДержаватАЭ Платон стверджуСФ, що в "СЦдеальноСЧтАЭ держави маСФ бути щонайменше чотири чесноти: мудрСЦсть, мужнСЦсть, розважливСЦсть, справедливСЦсть.

ЗрозумСЦло, що всСЦ без винятку жителСЦ не можуть бути мудрими. Однак цю якСЦсть зобовтАЩязанСЦ мати правителСЦ-фСЦлософи, адже СЧм доручено керувати державою. Вони просто зобовтАЩязанСЦ приймати мудрСЦ рСЦшення. А от мужнСЦстю повиннСЦ володСЦти, крСЦм правителСЦв-фСЦлософСЦв, також воСЧни-стражСЦ.

Першими двома чеснотами можуть володСЦти тСЦльки певнСЦ класи. Однак розважливСЦсть повинна бути "астива всСЦм членам суспСЦльства. Це створюСФ особливу гармонСЦю у вСЦдносинах й управлСЦннСЦ. Четверта чеснота - справедливСЦсть. ПСЦд нею автор розумСЦСФ подСЦл на класи, який вважаСФ найбСЦльш справедливим. Виходить, що для Платона кастовий розподСЦл маСФ величезне значення. Фактично, його порушення вважатиметься жахливим злочином. Отже, "СЦдеальнатАЭ держава за Платоном поступово набуваСФ тих самих недолСЦкСЦв, якСЦ сам же автор зараховував до основних недолСЦкСЦв "порочнихтАЭ держав. Наприклад, слСЦд звернути увагу на розшарування суспСЦльства в олСЦгархСЦчнСЦй державСЦ [11, c. 376].

Дивно, що Платон, який жив за часСЦв рабовласництва, зовсСЦм не придСЦляСФ уваги рабам. У його трактатСЦ всСЦ виробничСЦ турботи покладенСЦ на хлСЦборобСЦв СЦ ремСЦсникСЦв. Платон стверджуСФ, що в рабство можна вСЦддавати тСЦльки варварСЦв, якСЦ не належать до еллСЦнСЦв, пСЦд час воСФнних дСЦй. РЖ вСЦдразу зауважуСФ, що вСЦйна неприпустима в СЦдеальнСЦй державСЦ. Вона може виникати тСЦльки в порочних державах. Отже, в "СЦдеальнСЦйтАЭ державСЦ рабСЦв не буде. Це зовсСЦм не означаСФ, що Платон виступаСФ проти гноблення людини людиною. ВСЦн вважав, що вищСЦ касти не повиннСЦ в СЦмтАЩя збереження СФдностСЦ мати приватну "аснСЦсть. У дСЦалозСЦ "ЗаконитАЭ Платон також обговорюСФ проблеми державного устрою. Однак у цьому дСЦалозСЦ фСЦлософ вирСЦшуСФ основнСЦ господарськСЦ турботи перекласти на плечСЦ чужоземцСЦв СЦ рабСЦв, хоча й тут засуджуСФ вСЦйни [5, c. 29].

Чому держава Платона тоталСЦтарна? ВСЦдомо, що Платон подСЦляСФ людей на касти. ТодСЦ хто ж зможе правильно визначити приналежнСЦсть людини до певноСЧ касти? ЦСЦлком СЦмовСЦрно, в "СЦдеальнСЦйтАЭ державСЦ функцСЦя подСЦлу випаде правителям фСЦлософам. Вони, безумовно, керуватимуться законом, адже вСЦн - найголовнСЦша складова "СЦдеальноСЧтАЭ держави. Закон повинен виконуватися всСЦма без винятку, навСЦть дСЦтьми. Отже, правителям-фСЦлософам вручаються долСЦ всього народу. Вони мають право не тСЦльки визначати здСЦбностСЦ людей, але й регламентують шлюб, дозволяють убивати маленьких дСЦтей з фСЦзичними вадами (орСЦСФнтуючись на державний устрСЦй Спарти).

Керуючись розумом, фСЦлософи СФ правителями всСЦх СЦнших класСЦв, намагаючись в усьому обмежити СЧхню волю. ВоСЧни СЧм потрСЦбнСЦ для того, щоб тримати в покорСЦ нижчСЦ касти. Усе це тСЦльки зайвий раз пСЦдкреслюСФ несправедливСЦсть такого державного устрою. До того ж воСЧнам заборонено жити поруч СЦз ремСЦсниками й СЦншими працСЦвниками. Люди з нижчих каст зобовтАЩязанСЦ забезпечувати вищСЦ касти всСЦм необхСЦдним. ВищСЦ повиннСЦ охороняти й направляти в усьому нижчих, при ньому знищувати найслабших СЦ контролювати життя решти. ВСЦдповСЦдно до сучасних понять, такий усебСЦчний контроль над усСЦма самостСЦйними вчинками людини стане причиною розтАЩСФднання людей, СЧхнього невдоволення й заздрощСЦв. Але цього не вСЦдбуваСФться в "СЦдеальнСЦйтАЭ державСЦ. Платон вважаСФ, що таке правлСЦння зблизить людей, створить певну СФднСЦсть. За часСЦв "золотого вСЦкутАЭ людьми керували боги. У тСЦ часи людинСЦ не потрСЦбнСЦ були матерСЦальнСЦ блага, тому вона багато часу присвячувала заняттям фСЦлософСЦСФю. РДднСЦсть давнСЦх була обумовлена СФдиною матСЦртАЩю-землею й вСЦдсутнСЦстю батькСЦв-людей.

Платон прагне створити подСЦбне суспСЦльство. Йому хочеться "усуспСЦльнититАЭ й майно, СЦ навСЦть жСЦнок СЦз дСЦтьми. Платон мрСЦСФ про тСЦ часи, коли нСЦхто не може назвати не тСЦльки рСЦч, але й дружину своСФю. ВСЦдповСЦдно до його СЦдей, чоловСЦки й жСЦнки не мають права одружуватися за "асним бажанням. Платон стверджуСФ, що таСФмно шлюбом керують фСЦлософи, намагаючись звести кращих СЦз кращими, а гСЦрших, вСЦдповСЦдно, СЦз гСЦршими. Народивши дитину мати вСЦдразу СЧСЧ втрачаСФ - у неСЧ СЧСЧ вСЦдбирають. ДСЦти повертаються через певний час матерям, але нСЦхто не може сказати, чия дитина СЧм дСЦсталася. УсСЦ чоловСЦки в межах касти вважаються батьками всСЦх дСЦтей, а всСЦ жСЦнки - дружинами для всСЦх чоловСЦкСЦв. Отже, для Платона спСЦльнСЦсть дСЦтей СЦ жСЦнок буде найвищою формою СФдностСЦ людей.

Така спСЦльнСЦсть "астива й для воСЧнСЦв-стражСЦв. ВСЦн вважаСФ, що вСЦдсутнСЦсть ворожнечСЦ в класСЦ воСЧнСЦв стане однСЦСФю з причин СФдностСЦ нижчого класу, що призведе до вСЦдсутностСЦ повстань. ВСЦдповСЦдно до СЦдей Платона виходить, що правлячСЦ класи СЦдеальноСЧ держави СФ комунСЦстичною СФднСЦстю. Усе це не допускаСФ у вищих колах багатства або бСЦдностСЦ, що, вСЦдповСЦдно до логСЦки автора, маСФ знищити серед них чвари. За Платоном, прообраз "ади - це пастух, який стереже череду. Якщо розСЦбрати СЦСФрархСЦю державного устрою згСЦдно з платонСЦвськими СЦдеями, то можна зрозумСЦти, що пастухом у такСЦй державСЦ будуть правителСЦ, а воСЧнам призначена роль сторожових собак. Для утримання череди овець в СЦдеальному порядку пастухи й собаки повиннСЦ дотримуватися СФдностСЦ у своСЧх дСЦях. ПравителСЦ платонСЦвськоСЧ держави обходяться з людьми, немов мудрСЦ, однак жорстокосердСЦ пастухи зСЦ своСЧми вСЦвцями. Одних пропонують СЦз кимось схрестити, СЦнших - вСЦддати на бойню. Якщо дивитися на такий режим з погляду сучасноСЧ людини, то можна дСЦйти висновку: це - тоталСЦтарна система, у якСЦй купка мудрих людей пСЦдкоряСФ своСЧм бажанням, нехай СЦ розумним, усСЦ дСЦСЧ та вчинки бСЦльшостСЦ. Як це трапилося, що Платон, мрСЦючи створити "СЦдеальнутАЭ державу, засновану на принципах розуму, створив одну з найстрашнСЦших тоталСЦтарних держав? Спочатку необхСЦдно зтАЩясувати, що конкретно розумСЦв Платон пСЦд словом "СЦдеальнатАЭ щодо держави. ВСЦн вважав СЦдеальною таку державу, що "аштована найкращим чином. До того ж дуже важливою для Платона СФ СЦдея Держави.

Що ж таке "найкраща державатАЭ? Платон вважав, що всСЦ нещастя людей виникають через постСЦйнСЦ сварки, розбрат, вСЦдсутнСЦсть СФдностСЦ, розумного начальства. Такий порядок можливий тСЦльки пСЦд час миру. А пСЦд час воСФн СФ й порядок, СЦ СФднСЦсть. Людей зближуСФ СФдина мета. До того ж завдяки мудрим порядкам СЦ начальникам, а також постСЦйному контролю над життям бСЦльшостСЦ люди можуть домогтися всього того, чого не можна зробити, живучи за СЦншими правилами. Тому Платон мрСЦСФ про такий порядок, щоб люди жили немов на вСЦйнСЦ, але при цьому не гинули. ТодСЦ в них буде СФдина мета, СФдинСЦ прагнення та СФдиний правопорядок.

Платон орСЦСФнтувався на "зразковетАЭ життя спартанцСЦв. Саме його вСЦн бачив прообразом "СЦдеальноСЧтАЭ держави. Звичайно, державСЦ буде бСЦльше користСЦ, якщо ремСЦсник залишиться ремСЦсником, а не почне писати трактати, але якщо орСЦСФнтуватися на сучаснСЦ судження про людську волю, то платонСЦвська держава видаСФться квСЦнтесенцСЦСФю тоталСЦтаризму. У "ЗаконахтАЭ Платона СФ цитата, яка немов ще раз пСЦдтверджуСФ тоталСЦтарну сутнСЦсть держави: " ..нСЦхто нСЦколи не повинен залишатися без начальника - нСЦ чоловСЦки, нСЦ жСЦнки. НСЦ в серйозних заняттях, нСЦ в СЦграх нСЦхто не повинен привчатися дСЦяти на "асний розсуд: навпаки, завжди - СЦ на вСЦйнСЦ, СЦ в мирний час - треба жити, постСЦйно озираючись на начальника й дотримуючись його вказСЦвок... Нехай людська душа звикаСФ зовсСЦм не вмСЦти робити що-небудь окремо вСЦд СЦнших людей, СЦ навСЦть не розумСЦти, як це можливо. Нехай життя всСЦх людей завжди буде якомога бСЦльш згуртованим СЦ спСЦльним. Тому що немаСФ й нСЦколи не буде нСЦчого кращого, у справСЦ досягнення успСЦху, а також перемоги на вСЦйнСЦ. Вправлятися в цьому треба з дитячих рокСЦв... Треба старшувати над СЦншими й самому бути в них пСЦд началом. А безвладдя треба усунути з життя всСЦх людей, СЦ навСЦть тварин, пСЦдвладних людямтАЭ [37, c. 31-33].

Для Платона не СЦснуСФ окремоСЧ людськоСЧ особистостСЦ - вона мислиться тСЦльки як СФдине цСЦле з усСЦма. РД тСЦльки спСЦльнСЦ СЦнтереси. Однак СФ ще одне розумСЦння словосполучення "СЦдеальна державатАЭ "РЖдеальнетАЭ для Платона означаСФ не тСЦльки найкраще, але й таке, що несе певну мету предмета. Для Платона "СЦдеятАЭ й "ейдостАЭ означають сутнСЦсть, форму, вид, вигляд предмета. Це внутрСЦшня форма речСЦ, а не та, що безпосередньо сприймаСФться органами чуття. РЖдеСЧ-форми не мають тСЦл. ОстаннСЦ перебувають у постСЦйному рухомому свСЦтСЦ. Наш розум намагаСФться знайти сутнСЦсть усСЦх речей, приховану вСЦд нього. СутнСЦсть СФ вихСЦдною причиною змСЦн речового буття. Таким чином, розум розрСЦзняСФ явище й сутнСЦсть НасправдСЦ те, що здаСФться нам реальним, не СФ таким, а тСЦльки причетним до нього, тому що виявляСФ СЦдеальне й досконале ("СЦдеятАЭ, "сутнСЦстьтАЭ). За Платоном, треба завжди розрСЦзняти двСЦ речСЦ: те, що СЦснуСФ завжди й не стаСФ нСЦколи, СЦ те, що завжди стаСФ, але не може СЦснувати. Сократ, а слСЦдом за ним СЦ Платон, намагаються розрСЦзняти красивСЦ предмети, до яких вони зараховують лСЦру, кухонний горщик, коня, СЦ красу, прекрасну саму по собСЦ. "РЖдеятАЭ у Платона - це те, що СФ:

а) причина, джерело буття речей, те, що даСФ СЧм життя, волю до життя, викликаСФ СЧхнСФ буття;

б) зразок, дивлячись на який, демСЦург створюСФ предметний свСЦт, наслСЦдуючи "СЦдеальнийтАЭ;

в) мета, до якоСЧ треба прагнути як до верховного блага;

г) модель, породжувальна структура, принцип речСЦ [37, c. 34].

Платон, створюючи трактат "Держава», намагався зрозумСЦти, якою СФ СЦдея держави в нашому свСЦтСЦ, яким зразком керувалися правителСЦ при створеннСЦ своСЧх держав.

Для сучасноСЧ людини зрозумСЦло, що Платон створив зразок не "СЦдеальноСЧтАЭ, а тоталСЦтарноСЧ держави. Однак треба враховувати, що фСЦлософ жив у зовсСЦм СЦншСЦ часи, у нього були зовсСЦм СЦншСЦ культурнСЦ цСЦнностСЦ.


2.4 МонархСЦя


Залежно вСЦд того, ким здСЦйснюСФться державна "ада (однСЦСФю особою чи колегСЦальним виборним органом), визначаСФться форма державного правлСЦння. ВСЦдповСЦдно - держави подСЦляються на монархСЦСЧ та республСЦки.

МонархСЦя (гр. monarchia - СФдиновладдя) - це форма державного правлСЦння, за якоСЧ державна "ада повнСЦстю або частково зосереджена в руках однСЦСФСЧ особи - монарха, передаСФться у спадок по кровнСЦй лСЦнСЦСЧ [49, c. 324].

Монарх - одноособовий глава держави, що здСЦйснюСФ "аду за "асним правом, а не у порядку делегування повноважень вСЦд народу. У рСЦзних краСЧнах монарх маСФ неоднаковСЦ назви: король (РЖспанСЦя, ВеликобританСЦя), султан (МалайзСЦя), емСЦр (ОАЕ), великий герцог (Люксембург), князь (ЛСЦхтенштейн).

Для монархСЦСЧ характернСЦ такСЦ ознаки:

- монарх персонСЦфСЦкуСФ "аду, виступаСФ при здСЦйсненнСЦ внутрСЦшньоСЧ СЦ зовнСЦшньоСЧ полСЦтики як глава держави;

- монарх здСЦйснюСФ одноособове правлСЦння, тобто може прийняти до свого розгляду будь-яке питання;

- монарх, як правило, СФ головнокомандуючим збройних сил;

- "ада монарха оголошуСФться священною СЦ маСФ у бСЦльшостСЦ випадкСЦв релСЦгСЦйний характер;

- "аднСЦ повноваження монарха поширюються на всСЦ сфери суспСЦльного життя;

- наявнСЦсть персональноСЧ "асностСЦ, що забезпечуСФ сСЦмтАЩю монарха та передаСФться у спадок;

- "ада монарха СФ спадковою, безстроковою, формально незалежною, але обмеженою територСЦСФю держави;

- монарх не несе юридичноСЧ вСЦдповСЦдальностСЦ перед пСЦдданими за прийнятСЦ рСЦшення [57, c. 56].

МонархСЦя, як форма державного правлСЦння, пройшла ряд етапСЦв розвитку: рабовласницька, станово-представницька, абсолютна, конституцСЦйна (обмежена).

Залежно вСЦд наявностСЦ вищих державних органСЦв "ади та розподСЦлу повноважень мСЦж ними монархСЦСЧ подСЦляються на абсолютнСЦ й обмеженСЦ.

Абсолютна монархСЦя - це форма державного правлСЦння, при якСЦй "ада монарха СФ необмеженою, монарх очолюСФ всСЦ гСЦлки державноСЧ "ади, маСФ виключнСЦ повноваження щодо СЧСЧ здСЦйснення. Наприклад, абсолютними монархСЦями СФ Кувейт, Катар, Бахрейн, Оман, СаудСЦвська АравСЦя, Ватикан. (ДвСЦ останнСЦ СФ теократичними: в руках духСЦвництва одночасно зосереджена духовна СЦ свСЦтська "ада).

Обмежена монархСЦя - це форма державного правлСЦння, при якСЦй "ада монарха СФ обмеженою парламентом або конституцСЦСФю. Сформувалась в результатСЦ еволюцСЦСЧ абсолютноСЧ монархСЦСЧ, коли "ада монарха була обмежена СЦ визначалась конституцСЦСФю, де, крСЦм того, закрСЦплювався порядок престолонаслСЦдування. Наприклад, обмеженими монархСЦями СФ: БельгСЦя, ВеликобританСЦя, РЖспанСЦя [71].

АбсолютнСЦ монархСЦСЧ подСЦляють на деспотичнСЦ СЦ теократичнСЦ. Для деспотичноСЧ монархСЦСЧ характерною СФ нСЦчим СЦ нСЦким необмежена свавСЦльна "ада монарха, який у своСЧх дСЦях спираСФться на верхСЦвку вСЦйськовоСЧ аристократСЦСЧ. ОсновнСЦ ознаки теократичноСЧ монархСЦСЧ - поСФднання монархом найвищоСЧ духовноСЧ СЦ свСЦтськоСЧ "ади, обожнювання монарха, джерелом "ади якого СФ воля Бога, а основним джерелом права в державСЦ - релСЦгСЦйнСЦ норми.

ОбмеженСЦ монархСЦСЧ подСЦляються на дуалСЦстичнСЦ (представницькСЦ) СЦ парламентарнСЦ, конституцСЦйнСЦ. Основними рисами дуалСЦстичноСЧ монархСЦСЧ СФ наступнСЦ: подвСЦйнСЦсть (дуалСЦзм) вищих органСЦв державноСЧ "ади: глава держави - монарх, здСЦйснюСФ найвищу виконавчу "аду, а парламент - законодавчу; монарх маСФ право розпуску парламенту, його рСЦшення мають силу закону, монарх займаСФ центральне мСЦiе у механСЦзмСЦ держави, формуСФ уряд, який вСЦдповСЦдаСФ перед парламентом СЦ монархом. Така монархСЦя характерна для держав, де зустрСЦчаються елементи феодальних вСЦдносин. Прикладом дуалСЦстичноСЧ монархСЦСЧ може бути Монако, Марокко, ЙорданСЦя, Лесото, СвазСЦленд, ТаСЧланд, Бруней [60, c. 144].

Парламентарна монархСЦя характеризуСФться особливим порядком управлСЦння: СЦснуванням представницького органу державноСЧ "ади - парламенту, з дорадчими повноваженнями; уряд формуСФться парламентом СЦ йому пСЦдзвСЦтний; монарх здСЦйснюСФ "аду через мСЦнСЦстрСЦв, вСЦн позбавлений законодавчих повноважень; не несе юридичноСЧ СЦ полСЦтичноСЧ вСЦдповСЦдальностСЦ за своСЧ дСЦСЧ як глава держави та глава виконавчоСЧ "ади. ВСЦдповСЦдальнСЦсть несе уряд (мСЦнСЦстри), посередництвом яких дСЦСФ монарх. Це пСЦдтверджуСФ СЦснування СЦнституту контрасигнатури: акти монарха мають силу лише пСЦсля затвердження СЧх главою або СЦншими членами уряду. Прикладом парламентарноСЧ монархСЦСЧ СФ ВеликобританСЦя, БельгСЦя, НСЦдерланди, НорвегСЦя, ДанСЦя, ШвецСЦя, Камбоджа, ЯпонСЦя.

За умов конституцСЦйноСЧ монархСЦСЧ "ада монарха обмежена конституцСЦСФю, у якСЦй закрСЦплено принцип розподСЦлу державноСЧ "ади на законодавчу, виконавчу, судову та правовий статус органСЦв державноСЧ "ади, у тому числСЦ СЦ монарха. Фактично монарх поступаСФться частиною повноважень парламентовСЦ, який обрано народом; уряд формуСФться з представникСЦв партСЦй, що отримали бСЦльшСЦсть на виборах; лСЦдер партСЦСЧ, яка отримала бСЦльшСЦсть на виборах, стаСФ главою уряду (такими, наприклад, СФ БельгСЦя, ВеликобританСЦя, НорвегСЦя).


2.5 АристократСЦя


АристократСЦя (вСЦд грецького О±ПБО№ПГПДОїОєПБО±ПДОпО± (aristokratГна), сјАПБО№ПГПДОµПНПВ - найкращий СЦ ОєПБО±ПДОµсїЦОЅ - правити, тобто "ада найкращих) - форма державного ладу, за якоСЧ правлСЦння здСЦйснюСФться представниками родовоСЧ знатСЦ [72, c. 64].

АристократСЦСФю називають форму правлСЦння, при якСЦй державна "ада зосереджена в руках привСЦлейованоСЧ освСЦченоСЧ знатноСЧ меншостСЦ. Платон СЦ Аристотель пСЦд аристократСЦСФю розумСЦли правлСЦння освСЦчених (знатних), професСЦйно пСЦдготовлених людей, якСЦ володСЦють полСЦтичним мистецтвом (мистецтвом управлСЦння). ПСЦзнСЦше аристократичну форму правлСЦння видСЦляли ПолСЦбСЦй, Б. СпСЦноза, Т. Гоббс, Ш.-Л. МонтесктАЩСФ, РЖ. Кант та СЦншСЦ. ОбТСрунтуванням такоСЧ форми правлСЦння СЧСЧ прихильниками СФ, як правило, СЦдея про полСЦтичну неповноцСЦннСЦсть бСЦльшостСЦ членСЦв суспСЦльства, якими й покликана правити аристократична елСЦта.

Як форма правлСЦння аристократСЦя протиставляСФться монархСЦСЧ та демократСЦСЧ.

В древнСЦ часи аристократичними республСЦками були Спарта, Рим (VI-I ст. до н. е.) та Карфаген; а в середньовСЦчнСЦй РДвропСЦ - РЖсландСЦя; ВенецСЦя, Генуя та ФлоренцСЦя в РЖталСЦСЧ; портовСЦ мСЦста Ганзейського купецького союзу в НСЦмеччинСЦ, Псковскька та Новгородська феодальнСЦ республСЦки на РусСЦ.

Склад, принципи створення вищих органСЦв державноСЧ "ади та СЧх спСЦввСЦдношення вСЦдрСЦзняються в рСЦзних аристократСЦях. Наприклад, в СпартСЦ "ада знаходилась в руках двох царСЦв, якСЦ обирались народними зборами герусСЦСЧ (Ради старСЦйшин) та ефорСЦв. В РимСЦ члени Сенату призначались цензором з числа колишнСЦх посадових осСЦб та представникСЦв знатних родин; зСЦ знатСЦ створювались "виборнСЦтАЭ магСЦстрати (консули, претори, цензори та едСЦли). В КарфагенСЦ реальну "аду мали 2 виборних суффети та виборна Рада старСЦйшин. В НовгородСЦ та ПсковСЦ мСЦським патрицСЦатом створювалась Рада правителСЦв (рос. Совет господ).

В аристократичнСЦй формСЦ правлСЦння народнСЦ збори мали дуже невеликСЦ повноваження СЦ вСЦдСЦгравали незначну роль. Населення не приймало активноСЧ участСЦ в державному життСЦ. Вибори мали, в значнСЦй мСЦрСЦ, фСЦктивний характер, а посадовСЦ особи були представниками знатСЦ (спартиатСЦв у СпартСЦ, патрицСЦСЧв у РимСЦ, купецького та ремСЦсницького патрицСЦату в середньовСЦчних республСЦках) [11, c. 189].

В аристократСЦСЧ, при створеннСЦ органСЦв державноСЧ "ади з вузького кола знатСЦ, сильну тенденцСЦю маСФ принцип спадкування.


2.6 ПолСЦтСЦя


У полСЦтСЦСЧ править бСЦльшСЦсть в СЦнтересах загальноСЧ користСЦ громадян, за Аристотелем, це той, хто може брати участь у законодавчим та судовоСЧ "ади цСЦСФСЧ держави. Держава ж СФ достатня для самодостатнього СЦснування сукупностСЦ громадян [7, c. 31].

КожнСЦй формСЦ держави вСЦдповСЦдаСФ своСФ визначення поняття громадянина, своСЧ пСЦдстави надСЦлення того чи СЦншого кола осСЦб сукупнСЦстю громадянських прав. Разом зСЦ змСЦнами поняття громадянина СЦ, отже, форми держави змСЦнюСФться СЦ сама держава.

Форму держави Аристотель характеризував також як полСЦтичну систему, яка уособлюСФться верховною "адою в державСЦ. У цьому планСЦ державна форма визначаСФться числом пануючих (один, небагато, бСЦльшСЦсть). КрСЦм того, СЧм розрСЦзняються правильнСЦ СЦ неправильнСЦ форми держави: у правильних формах правителСЦ мають на увазСЦ загальну користь, при неправильних - тСЦльки своСФ особисте благо. Трьома правильними формами держави СФ монархСЦчна правлСЦння (царська "ада), аристократСЦя СЦ полСЦтСЦя, а вСЦдповСЦдними помилковими вСЦдхиленнями вСЦд них - тиранСЦя, олСЦгархСЦя СЦ демократСЦя.

Кожна форма маСФ, у свою чергу, кСЦлька видСЦв, що, оскСЦльки можливСЦ рСЦзнСЦ комбСЦнацСЦСЧ формотворчих елементСЦв.

НайбСЦльшу правильну форму держави Аристотель називаСФ полСЦтСЦСФю. У полСЦтСЦСЧ править бСЦльшСЦсть в СЦнтересах загальноСЧ користСЦ. ВсСЦ СЦншСЦ форми представляють собою те чи СЦнше вСЦдхилення вСЦд полСЦтСЦСЧ. З СЦншого боку, сама полСЦтСЦя, за Аристотелем, СФ як би змСЦшанням олСЦгархСЦСЧ та демократСЦСЧ. Цей елемент полСЦтСЦСЧ (обтАЩСФднання СЦнтересСЦв заможних СЦ незаможних, багатства СЦ свободи) СФ в бСЦльшСЦй частинСЦ держав, тобто взагалСЦ характерний для держави як полСЦтичного спСЦлкування.

З неправильних форм держави тиранСЦя - найгСЦрша.

РСЦзко критикуючи крайню демократСЦю, де верховна "ада належить демосу, а не закону, Аристотель схвально характеризуСФ помСЦрну цензову демократСЦю, засновану на примирення багатих СЦ бСЦдних СЦ пануваннСЦ закону. ЗвСЦдси - висока оцСЦнка ним реформ Солона.

ПолСЦтСЦя як найкраща форма держави поСФднуСФ в собСЦ кращСЦ сторони олСЦгархСЦСЧ СЦ демократСЦСЧ, але вСЦльна вСЦд СЧх недолСЦкСЦв СЦ крайнощСЦв. ПолСЦтСЦя - "середнятАЭ форма держави, СЦ "середнСЦйтАЭ елемент у нСЦй домСЦнуСФ в усьому: у вдачСЦ - помСЦркованСЦсть, у майнСЦ - середнСЦй достаток, у "адарювання - середнСЦй клас. "Держава, що складаСФться СЦз "середнСЦхтАЭ людей, буде мати СЦ найкращий державний ладтАЭ.

Основну причину збурень СЦ переворотСЦв в державСЦ Аристотель бачить у вСЦдсутностСЦ полСЦтСЦСЧ [8, c. 88].


2.7 ДемократСЦя


Поняттю "демократСЦятАЭ та СЧСЧ предметнСЦй сферСЦ випала щаслива доля: це поняття без особливих суперечок зайняло своСФ мСЦiе як одне з ключових у полСЦтичнСЦй семантицСЦ. Цей термСЦн широко використовують СЦ застосовують у своСФму лексиконСЦ навСЦть супротивники демократСЦСЧ; СЧхнСЦ критичнСЦ випади проти демократСЦСЧ висловлюються у форму неприяйняття лише конкретних форм СЧСЧ реалСЦзацСЦСЧ.

Дотепер ученСЦ не виробили загальноприйнятних уявлень, на базСЦ яких можна було б сформулювати СФдине визначення демократСЦСЧ. Водночас СЦснуСФ множина спроб СЧСЧ дефСЦнСЦцСЦй, що не вСЦдповСЦдають тим або СЦншим вимогам науки, причому рСЦзнСЦ автори розглядають у якостСЦ визначальних скорСЦше окремСЦ елементи демократСЦСЧ: рСЦвнСЦсть, спСЦвучасть (партиципацСЦя), "ада бСЦльшостСЦ, СЧСЧ обмеження СЦ контроль над нею, толерантнСЦсть, основнСЦ права громадян, правова СЦ соцСЦальна державнСЦсть, подСЦл "ади, загальнСЦ вибори, гласнСЦсть, конкуренцСЦя рСЦзноманСЦтних думок СЦ позицСЦй, плюралСЦзм СЦ т.д.

Для бСЦльш продуктивного розумСЦння основних уявлень про демократСЦю, безсумнСЦвно, кориснСЦ етимологСЦчна й СЦсторична ретроспективи концепту. Самий термСЦн "демократСЦя» складаСФться з двох грецьких слСЦв: demos - народ СЦ cratia - "адарювання, отже, це "влада народутАЭ [72, c. 67]. БСЦльш розгорнуте визначення "демократСЦСЧтАЭ було сформульовано американським президентом А. ЛСЦнкольном. Воно виражаСФ рСЦзноманСЦтнСЦ аспекти й СЦстотнСЦ ознаки демократСЦСЧ: демократСЦя виходить з самого народу, вона здСЦйснюСФться народом СЦ в СЦнтересах народу [68, c. 9].

Остання характеристика демократСЦСЧ, як "ади "для народутАЭ не просто вербальне визначення, оскСЦльки вказуСФться перспектива, у якСЦй демократСЦя розумСЦСФться як цСЦль держави, досяжна за допомогою полСЦтичного СЦ соцСЦального прямування. У раннСЦ СЦсторичнСЦ перСЦоди (вСЦд ДревньоСЧ ГрецСЦСЧ СЦ до ФранцузькоСЧ революцСЦСЧ) "демократСЦятАЭ зводилася до навчання про форми держави. Для Геродота (у нього це поняття зустрСЦчаСФться вперше), так само як СЦ для Платона, Аристотеля, Цицерона, Сенеки й СЦнших класичних авторСЦв демократСЦя означала не якийсь визначений стан суспСЦльства, а особливу форму органСЦзацСЦСЧ державноСЧ "ади - нею володСЦють не одна особа (як при монархСЦСЧ СЦ СЧСЧ варСЦацСЦях, скажСЦмо, тиранСЦСЧ) або група людей (примСЦром, при аристократСЦСЧ СЦ СЧСЧ рСЦзновидах, начебто олСЦгархСЦСЧ або плутократСЦСЧ), а всСЦ. Аристотель першим у своСЧй типологСЦСЧ трьох "кращихтАЭ форм держави (тиранСЦя, олСЦгархСЦя, демократСЦя або охлократСЦя), поряд СЦз кСЦлькСЦсним критерСЦСФм розподСЦлу ("хто пануСФ?тАЭ), вказуСФ також на критерСЦСЧ якСЦснСЦ "якСЦ засоби панування?тАЭ), причому у нього вСЦдношення до "демократСЦСЧтАЭ скорСЦше немилостиве, як до однСЦСФСЧ з форм виродження державного життя. ПСЦсля настСЦльки суворого вердикту Аристотеля, протягом наступних двох тисячорСЦч, "демократСЦятАЭ виявилася в числСЦ закритих, заборонних понять. Проте, незважаючи на систематичне СЦгнорування СЧСЧ як поняття, сама демократСЦя, вже в якостСЦ соцСЦальноСЧ реальностСЦ, не вважалася знецСЦненоСЧ.

Чому демократСЦя виявилася "в немилостСЦтАЭ у Аристотеля ? Мабуть тому, що вСЦн не проводив розходження мСЦж "демократСЦСФютАЭ СЦ "охлократСЦСФютАЭ. Аристотель, звичайно, розумСЦв СЦстотну рСЦзницю мСЦж зазначеними двома формами "ади, але усвСЦдомлював й СЦнше - що "демостАЭ (тобто народ у "асному змСЦстСЦ) правителСЦ можуть за допомогою митецькоСЧ "демагогСЦСЧтАЭ довести до рСЦвня "охлосатАЭ - "чернСЦтАЭ, використовувати його у своСЧх цСЦлях, називаючи це "демократСЦСФютАЭ, "народовладдямтАЭ ДСЦйсно, було багато випадкСЦв таких перетворень в СЦсторСЦСЧ практично всСЦх народСЦв, нашоСЧ вСЦтчизняноСЧ в тому числСЦ. Водночас авторитет Аристотеля й у старожитностСЦ, СЦ в середньовСЦччСЦ був настСЦльки великий, що його "вердикт» дСЦйсно вСЦдтСЦснив на тривалий час, поняття демократСЦСЧ на периферСЦю соцСЦального СЦ полСЦтичного знання [8, c. 48].

ДослСЦдники найчастСЦше не помСЦчають тСЦСФСЧ важливоСЧ обставини, що визнана СЦ схвалювана Аристотелем "полСЦтСЦятАЭ мСЦстить цСЦлий ряд елементСЦв, що зближаються з бСЦльш пСЦзнСЦми, позитивними поглядами на демократСЦю. ПолСЦтСЦя означала в старогрецькСЦй полСЦтичнСЦй думцСЦ (Платон, Ксенофонт, Аристотель СЦ бСЦльш пСЦзнСЦ мислителСЦ) "державне життятАЭ, "державний устрСЦйтАЭ, а також навчання про неСЧ, погляд на них. Саме слово походить вСЦд термСЦна "полСЦстАЭ, тобто "мСЦiетАЭ, "мСЦстотАЭ, у якому живе компактне спСЦвтовариство вСЦльних людей (грекСЦв) - у створених ними структурах визначеного соцСЦального СЦ полСЦтичного СФднання, пСЦд захистом вироблених для цСЦСФСЧ цСЦлСЦ законСЦв, релСЦгСЦйних СЦ моральних норм.

ПереоцСЦнка концепту демократСЦСЧ, а також вСЦдзначене вище семантичне його розширення вСЦдбуваються в перСЦод ФранцузькоСЧ революцСЦСЧ. ДемократСЦя стаСФ поняттям, що вСЦдбиваСФ, спочатку, визначений напрямок думки, а пСЦзнСЦше вже напрямок СЦ змСЦст визначеного соцСЦального руху, його полСЦтичнСЦ СЦ суспСЦльнСЦ цСЦлСЦ. З цього часу демократСЦя означаСФ вже не тСЦльки якусь суспСЦльну структуру, що альтернативно протистоСЧть монархСЦСЧ й аристократСЦСЧ, але стаСФ одночасно СЦ фСЦлолофсько-СЦсторичним шифром у соцСЦологСЦСЧ "ади, кодом як для цСЦлого ряду лСЦберально-буржуазних вимог автономСЦСЧ СЦ спСЦвучастСЦ в прийняттСЦ рСЦшень, так СЦ для СЦдей СЦ упрямувань до соцСЦальноСЧ рСЦвностСЦ. КонцепцСЦя демократСЦСЧ перетворюСФться в головну рушСЦйну силу, сутнСЦсний елемент, СЦманентний всьому сучасному розвитку соцСЦальних структур. ПСЦд демократизацСЦСФю припускаСФться процес, що, беручи свСЦй початок у ранньому конституцСЦоналСЦзмСЦ АнглСЦСЧ СЦ США, сприяв виникненню теперСЦшнСЦх форм демократичного державного устрою, але не завершений СЦ в нашСЦ днСЦ. Сучасна конституцСЦйна держава не втСЦлюСФ в собСЦ якусь "закСЦнченутАЭ структуру, або "готовутАЭ для застосування концепцСЦю державного устрою, але СФ лише результатом багатоступеневого, що продовжуСФться, СЦсторичного процесу [3, c. 36].

Сучасна конституцСЦйна держава почалася з приборкання СЦ роззброювання конфесСЦйних партСЦй - учасниць громадянськоСЧ вСЦйни, СЦз встановлення суверенноСЧ державностСЦ за допомогою монополСЦзацСЦСЧ засобСЦв "узаконеного фСЦзичного насильстватАЭ (М. Вебер) СЦ зосередження СЧх у руках держави. На цСЦй першСЦй стадСЦСЧ - встановлення внутрСЦшнього миру СЦ формулювання проблеми суверенСЦтету - СЦ будуСФться держава саме як держава. Це, проте, ще нСЦчого не говорить про якСЦсть самоСЧ органСЦзацСЦСЧ "ади. Держава стаСФ конституцСЦйною лише на другСЦй стадСЦСЧ, коли цей "ЛевиафантАЭ (Т. Гоббс) створюСФ умови миру СЦ виживання, здСЦйснюСФ подСЦл "ади СЦ гарантуСФ невСЦдчуджуванСЦсть основних прав СЦ свобод людини; СЦ тСЦльки на третСЦй стадСЦСЧ розвитку, з проведенням у життя принципу суверенСЦтету народу СЦ з завоюванням загального виборчого права вона стаСФ демократичною конституцСЦйною державою, що згодом (четверта стадСЦя) доповнюСФться деякими компонентами держави соцСЦальноСЧ, держави загального благоденства. Весь наведений ланцюг складаСФться, таким чином, СЦз гарантСЦСЧ загального права на виживання (забезпечення умов життя) СЦ соцСЦальноСЧ безпеки (мир) - через визнання прав на особисту свободу (свобода), через невСЦдчужуванСЦ основнСЦ права СЦ свободи людини, через гарантСЦю прав на полСЦтичну спСЦвучасть СЦ спСЦвробСЦтництво (рСЦвнСЦсть), аж до утвердження цивСЦльних прав, наданих державою загального благоденства. Цим, проте, не вичерпуСФться динамСЦка розвитку демократичноСЧ конституцСЦйноСЧ держави, СЧСЧ полСЦтичноСЧ структури.

Поняття демократСЦСЧ як народовладдя (СЦ СЦншСЦ похСЦднСЦ вСЦд цього визначення демократСЦСЧ) СФ нормативними, оскСЦльки базуються на нормативному пСЦдходСЦ до цього феномену. ДемократСЦя характеризуСФться в цьому випадку як СЦдеал, заснований на таких цСЦнностях, як свобода, рСЦвнСЦсть, повага людськоСЧ гСЦдностСЦ, солСЦдарнСЦсть. В першу чергу тСЦльки своСФму цСЦннСЦсному змСЦсту демократСЦя зобовтАЩязана такою популярнСЦстю в сучасному свСЦтСЦ.

Виявлення елементу утопСЦзму, невСЦдповСЦдностСЦ мСЦж нормативним поняттям демократСЦСЧ СЦ реальнСЦстю, мСЦж СЦдеалом СЦ життям, являСФться наслСЦдком емпСЦричного пСЦдходу до аналСЦзу демократСЦСЧ. Такий пСЦдхСЦд абстрагуСФться вСЦд СЦдеалСЦв СЦ апрСЦорних оцСЦнюючих мСЦркувань СЦ потребуСФ дослСЦдження демократСЦСЧ, такою яка вона СФ насправдСЦ. У вСЦдповСЦдностСЦ з виявленними у емпСЦричних дослСЦдженнях "астивостями, уточнюСФться СЦ переглядаСФться поняття демократСЦСЧ СЦ СЧСЧ теорСЦя.

Враховуючи взаСФмозвтАЩязок нормативних СЦ емпСЦричних означень демократСЦСЧ як форми державного правлСЦння, можна видСЦлити СЧСЧ слСЦдуючСЦ характернСЦ риси:

1. Юридичне визначення та СЦнституцСЦйне вираження суверенСЦтету, верховноСЧ "ади народу. ТСЦльки народ, а не монарх, аристократСЦя, бюрократСЦя чи духовенство виступають офСЦцСЦйним джерелом "ади. СуверенСЦтет народу виражаСФться в тому, що тСЦльки йому належить засновницька, конституцСЦйна "ада в державСЦ, що тСЦльки вСЦн вибираСФ своСЧх представникСЦв СЦ може перСЦодично приймати участь в розробцСЦ СЦ прийняттСЦ законСЦв за допомогою народних СЦнСЦцСЦатив СЦ референдумСЦв.

2. ПерСЦодична виборнСЦсть основних органСЦв держави. Демократичною може вважатись лише та держава, громадяни якоСЧ здСЦйснюють верховну "аду, вибираються, причому вибираються на обмежений строк.

3. РСЦвнСЦсть прав громадян на участь в управлСЦннСЦ державою. Цей принцип потребуСФ як мСЦнСЦмум рСЦвностСЦ виборчих прав.

4. Прийняття рСЦшень за бСЦльшСЦстю СЦ пСЦдкорення меншостСЦ бСЦльшостСЦ при СЧх здСЦйсненнСЦ [6, c. 14].

ЦСЦ вимоги СФ мСЦнСЦмальними умовами, якСЦ дозволяють говорити про наявнСЦсть демократСЦСЧ в тСЦй чи СЦншСЦй краСЧнСЦ.

Однак реальнСЦ полСЦтичнСЦ системи, заснованСЦ на загальних принципах демократСЦСЧ, вельми значно вСЦдрСЦзняються одна вСЦд одноСЧ, наприклад, антична СЦ сучасна демократСЦя, американська СЦ швейцарська полСЦтичнСЦ системи СЦ т.д. [12, c. 11] НазванСЦ загальнСЦ принципи демократСЦСЧ дають можливСЦсть видСЦлити основнСЦ критерСЦСЧ, якСЦ дозволяють розрСЦзняти СЦ класифСЦкувати багаточисленнСЦ теорСЦСЧ СЦ практичнСЦ демократичнСЦ моделСЦ СЦ, якби вимСЦрювати СЧх.

При оцСЦнцСЦ у вСЦдповСЦдностСЦ з СЧх першим, найважливСЦшим принципом - суверенСЦтетом народу, - демократСЦя класифСЦкуСФться в залежностСЦ вСЦд того, як розумСЦСФться народ, СЦ як здСЦйснюСФться суверенСЦтет.

Обмеження народу деякими класовими або демографСЦчними рамками даСФ пСЦдставу характеризувати держави, якСЦ пСЦддають полСЦтичнСЦй дискримСЦнацСЦСЧ деякСЦ групи населення СЦ зокрема, не надаючи СЧм виборчих прав, як соцСЦально обмеженнСЦ демократСЦСЧ СЦ вСЦдрСЦзняти СЧх вСЦд всезагальних демократСЦй - держав з рСЦвними полСЦтичними правами для всього дорослого населення.

Народ, являючись складною спСЦльнСЦстю людей, маСФ певну структуру, складаСФться СЦз конкретних осСЦб. В залежностСЦ вСЦд того, розглядаСФться вСЦн як сукупнСЦсть самостСЦйних, вСЦльних СЦндивСЦдСЦв, чи як взаСФмодСЦя рСЦзноманСЦтних груп, котрСЦ переслСЦдують в полСЦтицСЦ своСЧ особовСЦ, специфСЦчнСЦ СЦнтереси, або як СФдине, гомогенне цСЦле, суб'СФкт, в якому домСЦнують загальнСЦ СЦнтереси СЦ воля, концепцСЦСЧ СЦ реальнСЦ моделСЦ демократСЦСЧ дСЦляться вСЦдповСЦдно на СЦндивСЦдуалСЦстичнСЦ, плюралСЦстичнСЦ (груповСЦ) СЦ колективСЦстськСЦ.

В першому випадку безпосереднСЦм джерелом "ади вважаСФться особа, в другому - група, в третьому -- весь народ (нацСЦя, клас).

СуверенСЦтет народу - найважливСЦша конституцСЦйна ознака демократСЦСЧ, яка служить пСЦдставою СЧСЧ оцСЦнки не тСЦльки з точки зору розумСЦння самого цього суб'СФкту, але також за формою здСЦйснення ним "ади.

В залежностСЦ вСЦд того, як народ приймаСФ участь в управлСЦннСЦ, хто СЦ як безпосередньо виконуСФ "аднСЦ функцСЦСЧ, демократСЦя дСЦлиться на пряму, плебСЦiитну СЦ представницьку (колективну) [19, c. 11].

В прямих формах народовладдя громадяни самСЦ безпосередньо приймають участь в пСЦдготовцСЦ, обговореннСЦ СЦ прийнятСЦ рСЦшень.

Важливим (другим) каналом участСЦ громадян у здСЦйсненнСЦ "ади СФ плебСЦiитна демократСЦя. ВСЦдмСЦнностСЦ мСЦж нею СЦ прямою демократСЦСФю проводиться не завжди, оскСЦльки цСЦ двСЦ форми участСЦ включають безпосереднСФ волевиявлення народу, однак вона СЦснуСФ. При плебСЦiитнСЦй демократСЦСЧ можливостСЦ полСЦтичного впливу громадян порСЦвняно обмеженСЦ. РЗм надаСФться право за допомогою голосування ухвалити той чи СЦнший проект закону чи СЦншого рСЦшення, яке звичайно готуСФться президентом, урядом, партСЦСФю або СЦнСЦцСЦативною групою. МожливостСЦ впливу основноСЧ маси населення у пСЦдготовцСЦ таких проектСЦв дуже невеликСЦ.

Третя, провСЦдна у сучасних державних формах полСЦтичного устрою СФ представницька демократСЦя. РЗСЧ суть - у виборСЦ громадянами в органи "ади своСЧх представникСЦв, якСЦ будуть виражати СЧх СЦнтереси, приймати закони СЦ вСЦддавати розпорядження.

В залежностСЦ вСЦд характеру рСЦвностСЦ, яку забезпечуСФ держава, демократСЦя дСЦлиться на полСЦтичну, яка передбачаСФ лише формальну рСЦвнСЦсть, рСЦвнСЦсть прав, СЦ соцСЦальну, яка заснована на рСЦвностСЦ фактичних можливостей участСЦ громадян в управлСЦннСЦ державою [21, c. 30].

ВажливСЦ вСЦдмСЦннСЦ якостСЦ рСЦзноманСЦтних демократСЦй дозволяють виявити аналСЦз четвертоСЧ загальноСЧ ознаки демократСЦСЧ - пСЦдкорення меншостСЦ бСЦльшостСЦ при прийнятСЦ СЦ здСЦйсненСЦ рСЦшень. Таке пСЦдкорення може не мати меж СЦ розповсюджуватись на будь-якСЦ сторони дСЦяльностСЦ людини. В цьому випадку маСФ мСЦiе деспотична демократСЦя. Вона представляСФ собою абсолютну, нСЦчим СЦ нСЦким не обмежену "аду бСЦльшостСЦ, повтАЩязану з настроСФм мас СЦ свавСЦллям. Якщо ж "ада бСЦльшостСЦ потребуСФ повного пСЦдкорення особистостСЦ СЦ прямуСФ до встановлення над нею постСЦйного загального контролю, то демократСЦя стаСФ тоталСЦтарною.

Антиподом таких форм управлСЦння СФ конституцСЦйна демократСЦя. Вона ставить "аду бСЦльшостСЦ у визначенСЦ границСЦ, обмежуСФ СЧСЧ повноваження СЦ функцСЦСЧ за допомогою конституцСЦСЧ СЦ розподСЦлу "ади СЦ забезпечуСФ тим самим автономСЦю СЦ свободу меншостСЦ, в тому числСЦ СЦ окремСЦй особСЦ [24, c. 39].


2.8 ОхлократСЦя


ОхлократСЦя (грец. - панування чернСЦ, юрби) - у системСЦ ПолСЦбСЦя форма державного устрою, що СФ звироднСЦлоСЧ демократСЦСФю, як олСЦгархСЦя - звироднСЦлою аристократСЦСФю. В Аристотеля охлократСЦя описуСФться пСЦд СЦмтАЩям демократСЦСЧ, як полСЦбСЦСФвська демократСЦя - пСЦд СЦмтАЩям полСЦцСЦСЧ [7, c. 124].

ОхлократСЦя чи, по Аристотелю, демократСЦя, як форма перекручена, не представляСФ строго обтАЩСФктивних ознак, СЦ прирахування до неСЧ тСЦСФСЧ чи СЦншоСЧ держави СФ завжди результатом субтАЩСФктивно-негативного вСЦдношення до неСЧ.

Аристотель описуСФ АфСЦни при ПериклСЦ СЦ пСЦзнСЦше (з перервою пСЦд час правлСЦння 400, потСЦм 30 СЦ 10), як демократСЦю, тому що тодСЦ панувала чернь; люди знатного походження систематично усувалися вСЦд участСЦ в справах керування, при призначеннСЦ на посаду вирСЦшальну роль грало жеребкування; неминучим результатом такоСЧ системи було деспотизм стосовно союзникСЦв СЦ безладдя в керуваннСЦ. Тим часом СЦншСЦ письменники бачать в АфСЦнах зразок чистоСЧ демократСЦСЧ (у повному змСЦстСЦ цього слова) [22, c. 6].

Ознаки охлократСЦСЧ можна знайти в римськСЦй СЦмперСЦСЧ, де армСЦя зводила на престол СЦ скидала з його по розсуду, хоча державнСЦ установи тодСЦ були монархСЦчними. Багато хто вказують як на охлократСЦю на Паризьку комуну 1871 р.; але правильна система всенародного голосування, що панувала там, робить цю вказСЦвку в значнСЦй мСЦрСЦ довСЦльним, хоча безсумнСЦвно, що окремСЦ факти, як розстрСЦл генералСЦв Леконта СЦ Тома, були актом волСЦ неорганСЦзованоСЧ юрби.

З великою пСЦдставою можна назвати охлократСЦСФю державний устрСЦй ФранцСЦСЧ в деякСЦ моменти великоСЧ революцСЦСЧ й у першСЦ днСЦ пСЦсля революцСЦСЧ 1848 р., коли неорганСЦзована юрба вибирала всСЦх найважливСЦших посадових осСЦб [15, c. 109].

ВзагалСЦ охлократСЦя, у найбСЦльш точному змСЦстСЦ слова, може СЦснувати тСЦльки дуже нетривалий час, при чому усього частСЦше СФ промСЦжною формою в бурхливСЦ часи пСЦсля падСЦння старого порядку СЦ до замСЦни його новим, бСЦльш-менш правильно органСЦзованим.


2.9 ТимократСЦя


ТимократСЦя - це вСЦйськовСЦ диктатури, що передбачають опСЦр на армСЦю. В умовах нерозвинутого громадянського суспСЦльства СЦ слабких демократичних традицСЦй вСЦйськовСЦ виступають найбСЦльш органСЦзованою силою, яка володСЦСФ ресурсами для захоплення "ади (як правило, шляхом державного перевороту). ПодСЦбнСЦ режими - досить часте явище в АфрицСЦ, ЛатинськСЦй АмерицСЦ, на Близькому СходСЦ. Обмежуючи буржуазно-демократичнСЦ полСЦтичнСЦ свободи, вСЦйськовСЦ можуть виступити СЦнСЦцСЦаторами економСЦчноСЧ модернСЦзацСЦСЧ суспСЦльства (Гамаль Абдель Насер у РДгиптСЦ, Муамар КаддафСЦ в ЛСЦвСЦСЧ, сандинСЦсти у НСЦкарагуа, МенгСЦсту Хайле МарСЦам в ЕфСЦопСЦСЧ, Уго Чавес у ВенесуелСЦ).

ТимократСЦя визначаСФться як , або як:

- держава, де лише "асники "асностСЦ, можуть брати участь в урядСЦ;

- уряд, при якому правителСЦв обирали довСЦчно на основСЦ почесного мСЦiя, яке вони займають по вСЦдношенню до СЦнших в СЧх суспСЦльствСЦ [39, c. 71].

У бСЦльш екстремальних формах тимократСЦСЧ там де "ада походить вСЦд багатства, а не в честь, може перемСЦститися в СЧх форму СЦ стати плутократСЦСФю, де багатСЦ й могутнСЦ використовують свою "аду, щоб закрСЦпити своСФ багатство.

Солон внСЦс на розгляд СЦдеСЧ тимократСЦСЧ як градуйовану олСЦгархСЦю в своСЧй конституцСЦСЧ для АфСЦн на початку VI ст. до н. е. Це була перша вСЦдома умисно здСЦйснена форма тимократСЦСЧ, розподСЦл полСЦтичних прав СЦ економСЦчноСЧ вСЦдповСЦдальностСЦ залежно вСЦд приналежностСЦ одному з чотирьох ярусСЦв населення. Хаммонд передбачаСФ, що Солон ввСЦв податок на класи, стяггуючи в спСЦввСЦдношеннСЦ 6:3:1, найнижчий клас не платив податкСЦв, а неприйнятнСЦ, що залишилися, обиралися на виборнСЦ посади. Аристотель пСЦзнСЦше писав в своСЧх Никомахова етСЦках (книга 8, глава 10) про три "дСЦйсних полСЦтичних форм» для держави, кожна з яких може виявитися в корумпованСЦй формСЦ, ставши однСЦСФю з трьох негативних форм. Аристотель описуСФ тимократСЦю в сенсСЦ панування "асникСЦв: з неСЧ вСЦн склав одну зСЦ своСЧх дСЦйсних полСЦтичних форм. АристотелСЦвська тимократСЦя наближена до конституцСЦСЧ АфСЦн, хоча в АфСЦнах, скорСЦш, склалася пошкоджена версСЦя цСЦСФСЧ форми, визначуваноСЧ як демократСЦя [50, c. 27]. Платон використовував цей термСЦн в сенсСЦ правила по честСЦ. У республСЦцСЦ, вСЦн описуСФ чотири форми несправедливоСЧ держави з тимократСЦСФю як переважною з чотирьох близьких до СЦдеального суспСЦльства. МСЦсто-держава в СпартСЦ у мовСЦ Платона СФ реальною моделлю для даноСЧ форми правлСЦння. СучаснСЦ спостерСЦгачСЦ можуть описувати Спарту як тоталСЦтарну або однопартСЦйну державу, хоча подробиць ми не знаСФмо, вСЦдомостСЦ суспСЦльства приходять майже виключно вСЦд ворогСЦв Спарти. РЖдея мСЦлСЦтаризму часто повтАЩязана з орСЦСФнтованою для честСЦ тимократСЦСЧ

Висновки до роздСЦлу 2

Отже, форми диктатури (полСЦтичноСЧ "ади), що СЦснували у державах Стародавнього СвСЦту та СередньовСЦччя розрСЦзняють за критерСЦСФм головного субтАЩСФкта правлСЦння. До них належать:

- монархСЦя - СФдиновладне (абсолютне чи з конституцСЦйним обмеженням) спадкоСФмне правлСЦння однСЦСФСЧ особи (монарха);

- тиранСЦя - одноосСЦбне деспотичне правлСЦння внаслСЦдок насильницького захоплення "ади;

- аристократСЦя - "ада кращих, тобто верхСЦвки, знатноСЧ, привСЦлейованоСЧ групи;

- олСЦгархСЦя - "ада небагатьох багатих;

- тимократСЦя - особлива форма олСЦгархСЦСЧ, за якою державна "ада належить привСЦлейованСЦй бСЦльшостСЦ, яка володСЦСФ високим майновим цензом, часто - вСЦйськовою силою;

- теократСЦя - "ада церкви;

- охлократСЦя - "ада натовпу, що спираСФться не на закони, а на миттСФвСЦ настроСЧ та примхи юрби, яка часто пСЦддаСФться впливовСЦ демагогСЦв, стаСФ деспотичною СЦ дСЦСФ тиранСЦчно;

- демократСЦя - "ада народу на основСЦ закону та забезпечення прав СЦ свобод громадян.


  1. Диктатура в державах нового та новСЦтнього часу


3.1 Диктатура в недемократичних державах


БенСЦто МусолСЦнСЦ - основоположник СЦталСЦйського СЦ фактично СФвропейського фашизму, що принСЦс незлСЦченнСЦ бСЦди мСЦльйонам людей СЦ що поставив людство на грань катастрофи. У 1920-1930 рр. СЦмтАЩя Б. МуссолСЦнСЦ знала вся РЖталСЦя вСЦд малого до старого.

Його профСЦль з голеною головою СЦ випненою нижньою щелепою чеканився на монетах, його численнСЦ портрети, погруддя, фотографСЦСЧ красувалися у всСЦх державних установах СЦ житлових будинках. Його СЦмтАЩя набиралося великим шрифтом на кожнСЦй сторСЦнцСЦ, у всСЦх газетах. Це був найбСЦльший в РДвропСЦ культ особистостСЦ, неподСЦльно пануючий в РЖталСЦСЧ з жовтня 1922 р. по липень 1943 р.

Народу Б. МуссолСЦнСЦ представлявся людиною смСЦливою, всемогутньою, яка постСЦйно думаСФ про громадян РЖталСЦСЧ. Йдучи з свого кабСЦнету, вСЦн любив залишати засвСЦченим свСЦтло, щоб перехожСЦ думали про вождя, працюючим до ночСЦ.

Б. МуссолСЦнСЦ народився в 1883 р. в сСЦмтАЩСЧ сСЦльського коваля в провСЦнцСЦСЧ ФорлСЦ областСЦ ЕмСЦлСЦя-Романья, в невеликому селСЦ ДовСЦа. Його мати була шкСЦльною учителькою, вСЦруючою, батько - ярим анархСЦстом СЦ безбожником. РЖмтАЩя Бенедетто, запропоноване матСЦртАЩю, що в перекладСЦ означаСФ "благословеннийтАЭ, батько при хрещеннСЦ переробив на БенСЦто в честь вСЦдомого на той час мексСЦканського лСЦберала БенСЦто Хуареса. ДитячСЦ роки Б. МуссолСЦнСЦ нСЦчим особливим вСЦдмСЦченСЦ не були. ВСЦн любив пСЦдкреслювати свою винятковСЦсть, вибранСЦсть.

На початку ХХ ст. Б. МуссолСЦнСЦ жив СЦ працював у ШвейцарСЦСЧ. Перепробував професСЦСЧ каменяра, коваля. Був СЦ чорноробочим. У цей час вСЦн СЦ став членом СоцСЦалСЦстичноСЧ партСЦСЧ.

Початок ПершоСЧ свСЦтовоСЧ вСЦйни змСЦнив долю майбутнього дуче. За пропаганду серед народу СЦдеСЧ участСЦ у вСЦйнСЦ в жовтнСЦ 1914 р. У березнСЦ 1919 р. Б. МусcолСЦнСЦ збираСФ своСЧх прихильникСЦв в "СпСЦлку боротьбитАЭ "фашСЦо дСЦ компаттСЦментотАЭ (звСЦдси СЦ вульгарне слово "фашизмтАЭ).

2 жовтня 1922 р. Б. МусcолСЦнСЦ зСЦ своСЧми прихильниками, вишикуваними в багатотисячнСЦ колони, здСЦйснюють похСЦд на Рим. Парламент РЖталСЦСЧ бСЦльшСЦстю голосСЦв передаСФ йому "аду. Так РЖталСЦя стала першою в свСЦтСЦ фашистською державою.

До 1926 р. Б. МуссолСЦнСЦ не насмСЦлювався вСЦдкрито дСЦяти тСЦльки насильством. 1926 р. вСЦн вважав для себе "наполеонСЦвськимтАЭ. Саме тодСЦ вСЦн, нарештСЦ знищив залишки опозицСЦСЧ: були виданСЦ надзвичайнСЦ закони, за якими всСЦ полСЦтичнСЦ партСЦСЧ, крСЦм фашистськоСЧ, заборонялися СЦ розпускалися. У 1926 р. Б. МуссолСЦнСЦ створив фашистський трибунал, що засудив у 1927-1937 рр. 2947 антифашистСЦв. Вищим законодавчим органом краСЧни стала Велика фашистська рада. У РЖталСЦСЧ остаточно сформувалася вСЦдкрита фашистська диктатура: всСЦ демократичнСЦ свободи були скасованСЦ, забороненСЦ вСЦльнСЦ профспСЦлки, проти всСЦх антифашистських дСЦячСЦв став застосовуватися вСЦдкритий терор. Б. МуссолСЦнСЦ називав свСЦй режим тоталСЦтарним. "ада стала заохочувати доноси, розпалювати пСЦдозрСЦлСЦсть громадян один до одного. Стара мораль була оголошена буржуазним пережитком, а нова полягала в повному пСЦдкореннСЦ СЦнтересСЦв особистостСЦ фашистськСЦй державСЦ. В областСЦ зовнСЦшньоСЧ полСЦтики Б. МуссолСЦнСЦ ще в 1923 р. встав на шлях агресСЦСЧ (бомбардування СЦ захоплення острова Корфу). ПСЦдготовка до вСЦйськових СЦ колонСЦальних захоплень дозволила РЖталСЦСЧ з мСЦнСЦмальними втратами вийти з "ВеликоСЧ депресСЦСЧтАЭ 1929-1933 рр. [66, с. 326-328].

ПрихСЦд до "ади в НСЦмеччинСЦ А. ГСЦтлера дав Б. МуссолСЦнСЦ ТССЦдного союзника. Упевнений в пСЦдтримцСЦ з боку гСЦтлерСЦвскоСЧ НСЦмеччини СЦ в нейтралСЦтетСЦ ФранцСЦСЧ, Б. МуссолСЦнСЦ захопив ЕфСЦопСЦю, що супроводжувалося звСЦрячими розправами над мирним населенням краСЧни. СпСЦльне прагнення до нового передСЦлу свСЦту шляхом ще однСЦСФСЧ свСЦтовоСЧ вСЦйни змСЦцнило контакти мСЦж Б. МуссолСЦнСЦ та А. ГСЦтлером. Спираючись на союз з гСЦтлерСЦвською НСЦмеччиною СЦ пСЦдписанСЦ РимськСЦ угоди, доповненСЦ в 1937 р. ТроСЧстим союзом НСЦмеччини, РЖталСЦСЧ та ЯпонСЦСЧ (вСЦйськово-полСЦтична ось БерлСЦн - Рим - ТокСЦо), МуссолСЦнСЦ переходить до реалСЦзацСЦСЧ своСЧх агресивних планСЦв в РДвропСЦ. У 1936 р. в союзСЦ з А. ГСЦтлером вСЦн органСЦзуСФ вСЦйськово-фашистський заколот проти республСЦканського ладу в РЖспанСЦСЧ. Користуючись фактичним нейтралСЦтетом краСЧн ЗахСЦдноСЧ РДвропи СЦ СЧх повним невтручанням, дуче здСЦйснюСФ широку СЦнтервенцСЦю проти РЖспанСЦСЧ, внаслСЦдок якоСЧ в краСЧнСЦ встановлений режим генерала Франко.

На догоду А. ГСЦтлеру Б. МуссолСЦнСЦ пСЦдтримав захоплення НСЦмеччиною АвстрСЦСЧ. З серпня 1938 р., наслСЦдуючи гСЦтлерСЦвськСЦй нацистськСЦй полСЦтицСЦ, вСЦн видаСФ цСЦлу серСЦю антисемСЦтських законСЦв. Правда, СЦталСЦйський фашистський режим був дещо "лСЦберальнСЦшимтАЭ за нСЦмецького.

У руках Б. МуссолСЦнСЦ була зосереджена величезна "ада: лСЦдер фашистськоСЧ партСЦСЧ, голова ради мСЦнСЦстрСЦв, начальник внутрСЦшнСЦх полСЦцейських загонСЦв. У вереснСЦ 1938 р. Б. МуссолСЦнСЦ був одним з органСЦзаторСЦв Мюнхенського змови, що зумовила захоплення Чехословаччини НСЦмеччиною СЦ що сприяла розвтАЩязанню ДругоСЧ свСЦтовоСЧ вСЦйни.

У цСЦй вСЦйнСЦ РЖталСЦя брала участь на сторонСЦ фашистськоСЧ НСЦмеччини, виконуючи роль посередника мСЦж НСЦмеччиною, АнглСЦСФю СЦ ФранцСЦСФю. З 1943 р. для Б. МуссолСЦнСЦ СЦ його режиму наступають чорнСЦ часи. УспСЦхи ЧервоноСЧ АрмСЦСЧ активСЦзують антифашистське рушення в самСЦй РЖталСЦСЧ. У липнСЦ 1943 р. США СЦ ВеликобританСЦя - союзники СРСР по антигСЦтлерСЦвськСЦй коалСЦцСЦСЧ - починають вСЦйськовСЦ дСЦСЧ на о. СицилСЦСЧ, а потСЦм СЦ в континентальнСЦй РЖталСЦСЧ. Ця операцСЦя закСЦнчилася капСЦтуляцСЦСФю РЖталСЦСЧ 3 вересня 1943 р., пСЦдписаноСЧ на островСЦ СицилСЦя королем ЕмануСЧлом III. Велика фашистська рада голосуСФ проти МуссолСЦнСЦ. Король РЖталСЦСЧ, який протягом майже двох десятирСЦч не виявляв себе в полСЦтичному життСЦ краСЧни, у вереснСЦ 1943 р. наказуСФ своСЧм вСЦйськовим арештувати Б. МуссолСЦнСЦ. Незабаром, правда, вСЦн був викрадений нСЦмецькими десантниками СЦ привезений в НСЦмеччину.

23 вересня 1943 р. Б. МуссолСЦнСЦ сформував новий уряд РеспублСЦки Сало у ПСЦвнСЦчнСЦй РЖталСЦСЧ, в якому ще СЦ зайняв пост мСЦнСЦстра закордонних справ. Весною СЦ лСЦтом 1944 р. положення РеспублСЦки Сало погСЦршилося внаслСЦдок активСЦзацСЦСЧ партизан-антифашистСЦв з рушення СЦталСЦйського Опору. 4 червня 1944 р. американцСЦ увСЦйшли до Риму, у серпнСЦ - до ФлоренцСЦСЧ СЦ рушили на пСЦвнСЦч РЖталСЦСЧ. Саме в цей час почалася вакханалСЦя безжалСЦсних розправ фашистСЦв з СЦнакодумцями.

27 квСЦтня 1945 р. в мСЦстечку Донго на пСЦвночСЦ РЖталСЦСЧ невеликий загСЦн партизан зупинив нСЦмецьку частину, що вСЦдступала. ПСЦд час обшуку однСЦСФСЧ з вантажСЦвок в неСЧ була виявлена людина, в якСЦй легко можна було упСЦзнати Б. МуссолСЦнСЦ. В обстановцСЦ повноСЧ секретностСЦ вСЦн був знятий з вантажСЦвки. На наступний ранок за ним прибув з МСЦлана посланий командуванням рушення Опору полковник ВалерСЦо. Полковник довСЦз бранця до села ДжулСЦо дСЦ Медзерто, де розстрСЦляв його. ПСЦсля смертСЦ тСЦло МуссолСЦнСЦ в знак ганьби було пСЦдвСЦшене шкереберть [66, с. 331-332].

Так закСЦнчилося життя людини, що прагнула до створення новоСЧ ВеликоСЧ РимськоСЧ СЦмперСЦСЧ.

Авторитарний режим визначаСФ такий метод володарювання, як авторитаризм, що характеризуСФться командним стилем керСЦвництва, безумовним пСЦдпорядкуванням без права заперечити рСЦшення панСЦвного субтАЩСФкта, централСЦзацСЦСФю "ади. Способи володарювання тут переважно силовСЦ, примусовСЦ, жорстко диiиплСЦнарнСЦ, такСЦ, що СЦгнорують можливСЦсть будь-яких конфлСЦктСЦв, а отже, й необхСЦднСЦсть СЧх розвтАЩязання [1, с. 19].

Цей режим неправовий ще й тому, що "адна доцСЦльнСЦсть керуСФ законнСЦстю, виконавча "ада домСЦнуСФ над законодавчою, принцип подСЦлу "ади СЦгнорований, реальна "ада СФ монопольною незалежно вСЦд того, йдеться у цьому разСЦ про "аду однСЦСФСЧ особи (наприклад, монарха) чи групи осСЦб (номенклатурна верхСЦвка партСЦСЧ або армСЦСЧ). ЗахСЦднСЦ дослСЦдники вважають важливою характеристикою цього полСЦтичного режиму обмежений плюралСЦзм. Тут припускаСФться багатопартСЦйнСЦсть, але панувати в полСЦтичному життСЦ реально може лише правляча партСЦя. Тут дозволенСЦ тСЦльки полСЦтичнСЦ сили й засоби масовоСЧ СЦнформацСЦСЧ, лояльнСЦ щодо "ади. ДопускаСФться незначна, така, що не торкаСФться "адних пСЦдвалин режиму, критика на адресу можновладцСЦв, але при цьому дСЦСФ цензура. Осереддям авторитарного режиму СФ неправова держава, де закон пСЦдпорядкований СЧСЧ охоронСЦ, а не захисту СЦстотно обмежених прав СЦ свобод людини. ПримСЦтне, що у рСЦзних авторитарних режимах все це здСЦйснюСФться за тСЦСФСЧ самоСЧ гасловоСЧ аргументацСЦСЧ: в СЦмтАЩя розвтАЩязання назрСЦлих суспСЦльних проблем, згуртування народу, наведення порядку в боротьбСЦ проти внутрСЦшнСЦх та зовнСЦшнСЦх ворогСЦв.

АвторитарнСЦ режими мають рСЦзнСЦ форми. Вони залежать вСЦд певноСЧ епохи чи краСЧни, в рамках якоСЧ дСЦють, вСЦд полСЦтичних орСЦСФнтацСЦй розробникСЦв та прСЦоритетних полСЦтичних уподобань реалСЦзаторСЦв. Так, якщо на початку XIX ст. вперше сформульована теорСЦя авторитаризму мала яскраво виражену ультраконсервативну, реакцСЦйну спрямованСЦсть, то на кСЦнець сторСЦччя переважними стали СЦдеСЧ нацСЦональноСЧ й державноСЧ СФдностСЦ. На початку XX ст. вона почала набувати нацСЦоналСЦстичного, антидемократичного характеру, а друга половина сторСЦччя ще бСЦльше збагатила рСЦзноманСЦтнСЦсть авторитаризму. НайвСЦдомСЦшими його формами СФ такСЦ:

- вСЦйськовий режим, що маСФ кСЦлька рСЦзновидСЦв: а) вСЦйськово-диктаторський режим, де армСЦя СФ прСЦоритетною правлячою силою, дСЦлячи виконавчу "аду з правлячою бюрократСЦСФю (наприклад, НСЦгерСЦя, Судан та СЦн.); б) вСЦйськово-демократичний режим, при якому армСЦя СФ однСЦСФю з полСЦтичних СЦнституцСЦй СЦ не пСЦдмСЦнюСФ СЦнших, маСФ мСЦiе полСЦтична дСЦяльнСЦсть, режим стартуСФ в результатСЦ активСЦзацСЦСЧ партизанського руху (наприклад, НСЦкарагуа, 1979 р.), вСЦйськового державного перевороту (наприклад, Панама, 1968 р.) СЦ позначений недовготривалСЦстю; в) авторитарний преторСЦанСЦзм (преторСЦанцСЦ - привСЦлейованСЦ вСЦйськовСЦ частини в РимСЦ, гвардСЦя СЦмператорСЦв, якСЦ за доби СЦмперСЦСЧ були значною полСЦтичною силою, що брала участь у двСЦрських переворотах) - режим, що базуСФться на насиллСЦ найманих вСЦйськ;

- монархСЦчний режим, що подСЦляСФться на: а) абсолютну монархСЦю, де "ада належить монарху, парламенту немаСФ (наприклад, Оман), або вСЦн маСФ лише дорадчу компетенцСЦю (наприклад, СаудСЦвська АравСЦя); б) дуалСЦстичну (подвСЦйну) монархСЦю, в якСЦй парламент хоч СЦ дСЦСФ, але його роль СФ мСЦнСЦмальною, такою, що не загрожуСФ монархСЦчному режиму (наприклад, ТаСЧланд);

- теократичний режим, що вСЦдзначаСФться прСЦоритетною "адною роллю релСЦгСЦйних дСЦячСЦв;

- персонСЦфСЦкований режим, репрезентований: 1) персональною тиранСЦСФю, в якСЦй "ада належить вождю, котрий спираСФться за вСЦдсутностСЦ розгалужених полСЦтичних СЦнституцСЦй передусСЦм на полСЦцСЦю (наприклад, режим РЖ. АмСЦна в УгандСЦ); 2) матримонСЦальною тиранСЦСФю, де "ада впродовж десятирСЦч передаСФться спадково (наприклад, режим Стресснера у ПарагваСЧ, сСЦмейств Сомоси в НСЦкарагуа у 1920-1979 рр., СЦ ДювальСФ на ГаСЧтСЦ);

- однопартСЦйний режим, який маСФ: а) напСЦвконкурентний характер, оскСЦльки хоч вибори до органСЦв "ади проводяться, але кСЦлькСЦсть субтАЩСФктСЦв, що беруть участь, зумисно звужена, оскСЦльки вСЦдбСЦр СЦ вСЦдсСЦювання претендентСЦв здСЦйснюють спочатку в рамках "партСЦСЧ "адитАЭ, а вСЦдтак вСЦдСЦбраних висувають далСЦ, незаперечне творячи "новийтАЭ суспСЦльний порядок; б) патронажно-клСЦСФнтальний характер, коли в полСЦтичний свСЦт впроваджують сСЦмейно-родиннСЦ, клановСЦ, етнСЦчнСЦ, конфесСЦйнСЦ та СЦншСЦ взаСФмозвтАЩязки, на грунтСЦ чого формуСФться "партСЦя патронатАЭ, котрий стаСФ для мас уособленням режиму й життСФстверджувальним гарантом;

- конституцСЦйний режим, що маСФ такСЦ рСЦзновиди: а) конституцСЦйно-патрСЦархальний, де життя позначене простотою полСЦтичних звичаСЧв, вСЦдданСЦстю старим традицСЦям та звичаям (наприклад, краСЧни ОкеанСЦСЧ); б) конституцСЦйно-авторитарний, позСЦрно демократичний, оскСЦльки тут чиннСЦсть конституцСЦСЧ маСФ декоративний, зовнСЦшнСЦй характер за реальностСЦ культивування монократичноСЧ "ади, сконцентрованоСЧ в руках однСЦСФСЧ людини або в одному органСЦ "ади [1, с. 21].

НайбСЦльш теоретично й практично складна класифСЦкацСЦя тоталСЦтаризму. ДеякСЦ автори вважають, що авторитаризм СЦ тоталСЦтаризм - це принципово рСЦзнСЦ полСЦтичнСЦ режими. Дискутують лише щодо обсягу та якостСЦ СЧх вСЦдмСЦнностей. РЖнша точка зору ототожнюСФ тоталСЦтаризм СЦ авторитаризм. РЖснують СЦ тлумачення тоталСЦтаризму як однСЦСФСЧ з форм авторитарного режиму. Так, колишнСЦй американський представник в ООН Джин КСЦркпатрСЦк до тоталСЦтарних режимСЦв вСЦднесла всСЦ комунСЦстичнСЦ держави, сприймаючи СЧх виключно негативно, а до авторитарних - рСЦзноманСЦтнСЦ некомунСЦстичнСЦ диктатури, виявляючи до них певну прихильнСЦсть. Джордж Сорос написав, що вСЦн маСФ певнСЦ сумнСЦви стосовно цього розмежування, оскСЦльки його критерСЦСФм було розрСЦзнення мСЦж друзями та ворогами Америки [73, с. 7].

ТермСЦн "тоталСЦтарнийтАЭ походить вСЦд лат. Total - цСЦлСЦснСЦсть, цСЦле. Поняття "тоталСЦтаризмтАЭ зтАЩявилося у фСЦлософсько-полСЦтичному лексиконСЦ XX ст. з праць ДжованнСЦ ДженгСЦле - СЦдеолога фашистськоСЧ РЖталСЦСЧ. ВСЦдтодСЦ це поняття використовують у таких трьох аспектах:

а) емоцСЦйно-оцСЦночному - своСФ негативне забарвлення термСЦн дСЦстав у 1920-тСЦ роки, коли були репресованСЦ опозицСЦйнСЦ полСЦтичнСЦ партСЦСЧ РЖталСЦСЧ, а диктаторськСЦ методи всеосяжного державного контролю стали повсякденною нормою; позитивно цей термСЦн сприймався СЦталСЦйськими СЦ нацистськими СЦдеологами фашизму;

б) полСЦтико-СЦдеологСЦчному - до полСЦтичного лексикону термСЦн увСЦв в 1925 р. Б. МуссолСЦнСЦ, котрий проголосив метою створення тоталСЦтарноСЧ держави; пСЦсля другоСЧ свСЦтовоСЧ вСЦйни його використовували деякСЦ полСЦтичнСЦ дСЦячСЦ для обТСрунтування свого полСЦтичного курсу;

в) науковому - дослСЦдження почалися ще у 1920-30-тСЦ роки, але особливо активСЦзуються в серединСЦ сторСЦччя; авторами класичних праць з аналСЦзу тоталСЦтаризму СФ К. Поплер, Т. Адорно, К. ФрСЦдрСЦх, 3. БжезСЦнський, X. Арендт, Ф. ХайСФк та СЦн. [23, с. 114].

Наприклад, лауреат НобелСЦвськоСЧ премСЦСЧ Ф. ХайСФк простежив генетичний звтАЩязок тоталСЦтаризму СЦз соцСЦалСЦстичним ученням, X. Арендт дослСЦджувала ознаки тоталСЦтаризму, К. ФрСЦдрСЦх СЦ 3. БжезСЦнський ввели у вжиток термСЦн "тоталСЦтарний синдромтАЭ. Було виокремлено шСЦсть пунктСЦв цього синдрому. Це офСЦцСЦйна СЦдеологСЦя, яка повнСЦстю заперечуСФ старий суспСЦльний порядок СЦ спрямована на мобСЦлСЦзацСЦю громадян в СЦмтАЩя побудови нового суспСЦльства; СФдина масова партСЦя з диктатором на чолСЦ; терористичний контроль не тСЦльки над "ворогамитАЭ режиму, але й над усСЦма громадянами, яких пСЦдозрюють у нелояльностСЦ; партСЦйний контроль над усСЦма засобами масовоСЧ комунСЦкацСЦСЧ; такий самий контроль над збройними силами; централСЦзоване бюрократичне управлСЦння всСЦма галузями економСЦки [26, с. 5].

З приводу концепцСЦСЧ тоталСЦтаризму точаться нескСЦнченнСЦ дискусСЦСЧ, якСЦ особливо загострюються при вСЦднесеннСЦ певних реальних режимСЦв до тоталСЦтарних. У 1930-тСЦ роки тоталСЦтарними державами вважали передусСЦм РЖталСЦю й НСЦмеччину, пСЦзнСЦше до них додали СРСР, хоча нинСЦ деякСЦ автори вважають таким "зразково-показовимтАЭ тоталСЦтарним режимом лише тСЦльки СРСР [28], а СЦншСЦ дотримуються протилежноСЧ позицСЦСЧ, не характеризуючи СЦснуючий у СРСР режим як тоталСЦтарний [27].

Дати чСЦткСЦ окреслення тоталСЦтарних режимСЦв - складне завдання. ТеорСЦя тоталСЦтаризму багато чого спрощуСФ й залишаСФ поза увагою. Не виключено, що наука досСЦ не виробила поняття, яке адекватно описуСФ полСЦтичнСЦ режими такого роду. Однак, мабуть, маСФ рацСЦю американський полСЦтолог Л. ШапСЦро, який стверджуСФ, що критика концепцСЦСЧ тоталСЦтаризму загрожуСФ виплеснути дитину разом з водою, позаяк вСЦдмовитися вСЦд цСЦСФСЧ концепцСЦСЧ взагалСЦ означало б СЦстотно збСЦднити полСЦтичну науку [24, с. 38].

Поняття "тоталСЦтаризмтАЭ цСЦлком придатне для характеристики певних полСЦтичних режимСЦв XX ст., або зрозумСЦлих як авторитарнСЦ, або вСЦдмСЦнних вСЦд поняття авторитаризму. Можливо, для сучасноСЧ полСЦтичноСЧ теорСЦСЧ та практики бСЦльш важливий не цей ракурс дискусСЦй, а СЦнший, який започатковано уроками К. Манхейма й який полягаСФ в неможливостСЦ переродження авторитарностСЦ самоСЧ по собСЦ на демократСЦю [26, с. 10].

Такого в СЦсторичнСЦй практицСЦ ще не було. Навпаки, агресивна некомпетентнСЦсть, тотальний абсурд у царинах економСЦки, культури, моралСЦ - чи це не плоди поверховоСЧ захопленостСЦ демократСЦСФю?


3.2 ОсобливостСЦ диктатури в демократичних державах


Розглянемо феномен демократСЦСЧ. РЖдея демократСЦСЧ, народжена в античнСЦй ГрецСЦСЧ, не знайшла там палких прихильникСЦв серед мислителСЦв. НайяскравСЦшСЦ представники античноСЧ теорСЦСЧ, що розглядали проблеми демократСЦСЧ, - Платон СЦ Аристотель, базували своСЧ полСЦтичнСЦ концепцСЦСЧ на протиставленнСЦ "правильнихтАЭ СЦ "викривленихтАЭ форм державного устрою та "ади. Платон, наприклад, "правильнимитАЭ формами вважав аристократСЦю (правлСЦння кращих) та монархСЦю (одновладдя), а "викривленимитАЭ - тимократСЦю (правлСЦння гСЦрших СЦ корисливих), олСЦгархСЦю (правлСЦння сильних СЦ заможних), тиранСЦю (одноосСЦбне правлСЦння, встановлене насильницьким захопленням "ади), а також СЦ демократСЦю (як пСЦдсумок заколоту народу, що проганяСФ й знищуСФ однСЦ сили й дСЦлить "аду з силами, якСЦ залишаються) [64, с. 9].

У наступнСЦ сторСЦччя також панувало скептичне ставлення до демократСЦСЧ. Проте республСЦканська концепцСЦя демократСЦСЧ американського громадського дСЦяча, четвертого президента США Джеймса МедСЦсона значно вплинула на формування американськоСЧ конституцСЦСЧ. Д. МедСЦсон вважав, що демократСЦя - це така форма полСЦтичного правлСЦння, за якоСЧ:

а) "аду дСЦстають вСЦд великоСЧ кСЦлькостСЦ людей безпосередньо або опосередковано;

б) "аду для того, щоб запобСЦгти СЧСЧ концентрацСЦСЧ в одних руках, подСЦляють на законодавчу, виконавчу та судову;

в) виборнСЦ посади обмеженСЦ конкретним часом СЦ "системою стримуваньтАЭ для недопущення тиранСЦСЧ;

г) СЦснуСФ свобода СЦндивСЦдуального вибору;

д) "ада бСЦльшостСЦ здатна досягати компромСЦсу з "адою меншостСЦ;

е) визнають СЦ законодавче забезпечують полСЦтичну рСЦноправнСЦсть усСЦх дорослих громадян [38, с. 69].

Однак тСЦльки пСЦсля ВеликоСЧ французькоСЧ революцСЦСЧ й потрясСЦнь 1830, 1848 СЦ 1871 рр. у ФранцСЦСЧ стало зрозумСЦлим: саме демократСЦя СФ засобом бСЦльш розумноСЧ полСЦтичноСЧ й соцСЦальноСЧ органСЦзацСЦСЧ суспСЦльства, держави, "ади.

ПотСЦм СЦнтенсифСЦкуСФться створення рСЦзних демократичних концепцСЦй, якСЦ дещо по-рСЦзному тлумачили поняття демократСЦСЧ. Так, конкурентна теорСЦя демократСЦСЧ трактуСФ СЧСЧ як представницьку "аду, що дСЦСФ за згодою народу, конкуренцСЦю "адних СЦнтересСЦв з прСЦоритетом бСЦльшостСЦ й збереженням гарантСЦй прав меншостСЦ. РЖдентитарна теорСЦя демократСЦСЧ стверджуСФ гомогеннСЦсть, збСЦг СЦнтересСЦв як "адних структур, так СЦ "адникСЦв та пСЦдвладних, заперечуСФ законнСЦсть СЦ можливСЦсть конфлСЦкту СЦнтересСЦв рСЦзних груп, не приймаСФ принцип представництва, а визнаСФ лише "аду народу, реалСЦзовану через референдуми, всенароднСЦ опитування тощо. Однак в обох цих концепцСЦях СЦ багатьох подСЦбних до них спостерСЦгаСФмо первиннСЦсть великого соцСЦального обтАЩСФкта - народу - у визначеннСЦ поведСЦнки окремого громадянина, необмеженСЦсть "ади бСЦльшостСЦ над меншСЦстю та окремою особистСЦстю.

Для багатьох СФ безперечним, що основою демократичного полСЦтичного режиму СФ "ада народу. ТермСЦн "демократСЦятАЭ в часи свого виникнення у грецькому полСЦсСЦ справдСЦ визначав соцСЦальний лад, за якого в управлСЦннСЦ беруть участь усСЦ, хто складаСФ народ - демос. ШироковСЦдома формула демократСЦСЧ шСЦстнадцятого президента США Авраама ЛСЦнкольна - це правлСЦння народу, за допомогою народу, для народу. Проте демос в античнСЦ часи не ототожнювали навСЦть з низовими категорСЦями вСЦльних громадян - агорою, а поготСЦв з рабами, якСЦ становили переважну бСЦльшСЦсть населення полСЦсу. Серед принципСЦв демократичного правлСЦння, зазначених Аристотелем у "ПолСЦтицСЦ», СФ такий: на посади допускають усСЦх повноправних громадян.

Тому принципи СЦдентичностСЦ СЦнтересСЦв керСЦвникСЦв та керованих, гомогенностСЦ волСЦ народу не були безперечними СЦ дедалСЦ бСЦльше пСЦддавались сумнСЦвам. Ще у СередньовСЦччя виникаСФ СЦдея представницькоСЧ демократСЦСЧ, репрезентованоСЧ володарями, парламентами тощо. Така демократСЦя означаСФ не "аду народу, а "аду за згодою народу. На цьому ТСрунтСЦ виникають двСЦ гСЦлки теорСЦСЧ демократСЦСЧ:

а1) плюралСЦстичнСЦ теорСЦСЧ, якСЦ виступають за множиннСЦсть СЦ конкурентнСЦсть "адних елСЦт, за суперництво й баланс СЦнтересСЦв як пСЦдТСрунтя демократичноСЧ "ади, за державну пСЦдтримку соцСЦальне пригноблених груп СЦ прошаркСЦв, за вСЦдкрите суспСЦльство;

б) лСЦберально-демократичнСЦ теорСЦСЧ, зорСЦСФнтованСЦ на обмеження компетенцСЦСЧ й сфери дСЦяльностСЦ держави, на невтручання й у справи громадянського суспСЦльства, а також на створення для неСЧ "системи стримуваньтАЭ, на подСЦл "ади, на прСЦоритет прав особистостСЦ над правами держави, на СЦндивСЦдуальну свободу як вСЦдсутнСЦсть обмежень [43, с. 13-14].

Отже, традицСЦйно демократСЦя передбачаСФ рСЦзнСЦ моделСЦ полСЦтичного правлСЦння. УкраСЧнсько-швейцарський учений Богдан ГаврилСЦшин у книзСЦ "ВСЦхи у майбутнСФтАЭ (1990 р.) визначаСФ моделСЦ демократичного правлСЦння. Це:

1. Безпосередня демократСЦя, коли члени суспСЦльства безпосередньо беруть участь у розробцСЦ полСЦтичних рСЦшень, прийняттСЦ законСЦв або знаходженнСЦ консенсусу мСЦж протилежними СЦнтересами членСЦв свого спСЦвтовариства.

2. Представницька демократСЦя, коли члени спСЦвтовариства залишаються джерелом "ади й мають право ухвалювати рСЦшення, але реалСЦзують це право через обраних ними представникСЦв. ОбТСрунтуванням цСЦСФСЧ моделСЦ СФ те, що дуже важко зСЦбрати разом усСЦх членСЦв спСЦвтовариства в одному мСЦiСЦ для СЧх безпосередньоСЧ участСЦ у розробцСЦ законСЦв або прийняттСЦ управлСЦнських рСЦшень. РозвтАЩязкою цСЦСФСЧ проблеми СФ система виборних представникСЦв, котрСЦ як делегати своСЧх виборцСЦв, повиннСЦ вСЦдстоювати СЧхнСЦ СЦнтереси.

3. КонституцСЦйна демократСЦя, коли "аду здСЦйснюють виборнСЦ представники, проте ця "ада обмежена конституцСЦСФю, яка встановлюСФ межСЦ законСЦв СЦ повноважень, захищаСФ права меншин СЦ громадян. Потреба в конституцСЦСЧ очевидна, хоч вона рСЦдше СФ замСЦнником законностСЦ, нСЦж СЧСЧ пСЦдвалиною.

4. СоцСЦальна, або економСЦчна демократСЦя - головна мета якоСЧ - швидше послаблення соцСЦально-економСЦчних протирСЦч, нСЦж гарантСЦв рСЦвностСЦ можливостей, рСЦвностСЦ перед законом або головних СЦндивСЦдуальних свобод. РЖнший провСЦдний принцип цСЦСФСЧ моделСЦ - безпосереднСФ залучення до ухвалення економСЦчних рСЦшень тих, хто бере участь у виборчому процесСЦ.

5. ТоталСЦтарна демократСЦя - це гранична форма прояву економСЦчноСЧ демократСЦСЧ. Вона ТСрунтуСФться на таких СЦдеях: економСЦчнСЦ умови життя людини -вирСЦшальний чинник СЧСЧ полСЦтичного та соцСЦального статусу; необхСЦдною умовою полСЦтичноСЧ рСЦвностСЦ СФ економСЦчна рСЦвнСЦсть; концентрацСЦя "ади в руках диктатора або олСЦгархСЦСЧ СФ умовою, обовтАЩязковою для забезпечення економСЦчноСЧ рСЦвностСЦ [44, с. 26].

Проте, на думку ученого, ця класифСЦкацСЦя не СФ достатньою для розумСЦння сутностСЦ полСЦтичного правлСЦння або полСЦтичного режиму, понад те, вона СФ дискусСЦйною.

Симптоматично, що у серединСЦ XX ст. в американськСЦй полСЦтологСЦСЧ пролунало: демократСЦя - це не спосСЦб правлСЦння, нехай бСЦльшостСЦ, зацСЦкавлених груп або ще когось, а передусСЦм спосСЦб визначення того, хто правитиме й - у загальнСЦй площинСЦ - з якими цСЦлями. ВСЦдповСЦддю на запитання "Хто правитиме?тАЭ СФ форми демократичних полСЦтичних режимСЦв; а вСЦдповСЦддю на запитання "З якими цСЦлями?тАЭ - набСЦр принципСЦв демократСЦСЧ, вироблений у ходСЦ СЧСЧ СЦсторичного розвитку [58, с. 28].

Демократичний полСЦтичний режим зазвичай звтАЩязаний з республСЦканською формою держави.

Перша демократична форма полСЦтичного режиму - президентсько-республСЦканське правлСЦння, яку вСЦдзначаСФ сильна СЦнтегруюча й координуюча "ада президента, надСЦленого широкими повноваженнями (вСЦн очолюСФ виконавчу "аду - уряд, маСФ право домСЦнуючоСЧ участСЦ у доборСЦ глави уряду СЦ його членСЦв, маСФ право законодавчоСЧ СЦнСЦцСЦативи, СФ головнокомандуючим збройними силами краСЧни, маСФ особливСЦ повноваження на випадок надзвичайних обставин), але однозначно пСЦдпорядкованого конституцСЦСЧ, закону. При президентському республСЦканському правлСЦннСЦ, згСЦдно з конституцСЦСФю, верховна "ада належить президентовСЦ, якого обирають на певний термСЦн СЦ який не може бути вСЦдкликаний або переобраний достроково без наявностСЦ обставин, передбачених конституцСЦСФю.

РЖншою демократичною формою полСЦтичного режиму СФ парламентсько-республСЦканське правлСЦння. Тут верховна "ада належить парламентовСЦ - виборному законодавчому органу, який формуСФ уряд, обираСФ премтАЩСФр-мСЦнСЦстра, СЦ зазвичай, президента; вСЦн маСФ право й вСЦдкликати СЧх. За умов парламентськоСЧ форми правлСЦння виконавча "ада роздСЦлена так: представницькСЦ державнСЦ функцСЦСЧ виконуСФ переважно президент, а виконавча "ада належить премтАЩСФр-мСЦнСЦстру (канцлеру). Уряд маСФ можливСЦсть законодавчоСЧ СЦнСЦцСЦативи СЦ право вето на видання законСЦв.

Ще однСЦСФю демократичною формою полСЦтичного режиму СФ змСЦшана, яка поСФднуСФ риси та функцСЦСЧ парламентського СЦ президентського правлСЦння. Президент при цьому може бути обраний на прямих виборах, впливати на розподСЦл ключових посад в урядСЦ, мати бСЦльшСЦсть прихильникСЦв своСФСЧ полСЦтики у парламентСЦ. Уряд залежить як вСЦд президента, так СЦ вСЦд парламенту, але формуСФться лише останнСЦм [61, с. 319].

Однак, незалежно вСЦд зазначених форм демократичних режимСЦв, головний метод у межах СЧх панування - принцип демократизму, який передбачаСФ: рСЦвноправнСЦсть субтАЩСФктСЦв суспСЦльних вСЦдносин; мажоритарнСЦсть - право бСЦльшостСЦ; захист прав меншостСЦ; право на опозицСЦю; запобСЦгання державному свавСЦллю, законодавче обмеження впливу окремих носСЦСЧв "ади; культуру консенсусу.

Засадовими чинниками демократичного полСЦтичного режиму СФ: юридична й фактична гарантСЦя прав людини та громадянина; сувереннСЦсть особистостСЦ; плюралСЦзм соцСЦального й полСЦтичного життя; прСЦоритетна роль громадянського суспСЦльства та правовоСЧ держави; створення органСЦв "ади шляхом змагальних вСЦдкритих виборСЦв; легСЦтимнСЦсть "ади; реалСЦзацСЦя принципу подСЦлу "ади; наявнСЦсть багатопартСЦйноСЧ системи та полСЦтичноСЧ конкуренцСЦСЧ; СЦнституцСЦалСЦзацСЦя конфлСЦктСЦв, забезпечення законностСЦ СЧх урегулювання; консенсус мСЦж головними громадськими структурами; базова СФднСЦсть суспСЦльства, спСЦльна зацСЦкавленСЦсть громадян у збереженнСЦ соцСЦальноСЧ органСЦзацСЦСЧ; високий рСЦвень професСЦйних й моральнСЦсних якостей лСЦдера.

Проте не варто ототожнювати демократСЦю СЦз втСЦленням усСЦх сподСЦвань, здСЦйснення яких прагне людина. ДемократСЦя не тСЦльки маСФ переваги, але й може стати "тиранСЦСФю бСЦльшостСЦтАЭ, переродитися на диктатуру парламенту або парламентськоСЧ бСЦльшостСЦ. Сильна "ада - загалом потрСЦбна, а надто у перСЦод становлення, але й вона може перетворитися на авторитарну диктатуру. Не виключене виникнення описаного Е. Фроммом феномена "втечСЦ вСЦд свободитАЭ. Й усе таки людство, за словами У. ЧерчСЦлля, не вигадало досСЦ нСЦчого кращого, нСЦж демократСЦя [65, с. 74].

Три хвилСЦ демократизацСЦСЧ в СЦсторСЦСЧ сучасного свСЦту називаСФ американський полСЦтолог С. П. ХантСЦнгтон у книзСЦ "Третя хвиля: демократизацСЦя наприкСЦнцСЦ XX сторСЦччятАЭ (1991 р.). Витоки першоСЧ хвилСЦ (1826-1926 рр.) йдуть вСЦд ВеликоСЧ американськоСЧ та ВеликоСЧ французькоСЧ революцСЦй. Становлення демократичних СЦнституцСЦй вСЦдбувалося у XIX ст. в таких краСЧнах, як США, ФранцСЦя, АнглСЦя, ШвейцарСЦя, в деяких краСЧнах ПСЦвнСЦчноСЧ РДвропи, у британських домСЦнСЦонах. Головними чинниками, що сприяли цьому, були СЦндустрСЦалСЦзацСЦя, урбанСЦзацСЦя, поява буржуазСЦСЧ та "середнього класутАЭ; формування робСЦтничого класу та його органСЦзацСЦй; поступове зменшення економСЦчноСЧ нерСЦвностСЦ. Друга хвиля демократизацСЦСЧ (1943-1962 рр.) спричинена пСЦдсумками другоСЧ свСЦтовоСЧ вСЦйни. В одних краСЧнах (АвстрСЦя, Федеративна РеспублСЦка НСЦмеччини, РЖталСЦя, ПСЦвденна Корея, ЯпонСЦя) демократСЦя була забезпечена окупацСЦйною вСЦйськовою адмСЦнСЦстрацСЦСФю. Аргентина, БразилСЦя, Венесуела, ГрецСЦя, КолумбСЦя, Перу, Туреччина, Еквадор обрали шлях до демократСЦСЧ пСЦд впливом пСЦдсумкСЦв ДругоСЧ свСЦтовоСЧ вСЦйни, зокрема розгрому тоталСЦтарних режимСЦв. Ще одна численна група краСЧн здобула незалежнСЦсть у результатСЦ деколонСЦзацСЦСЧ, яка також була СЦнСЦцСЦйована пСЦдсумками вСЦйни, СЦ стала на шлях демократСЦСЧ.

ДвСЦ першСЦ хвилСЦ демократизацСЦСЧ були у значнСЦй мСЦрСЦ перекресленСЦ, "змитСЦтАЭ зворотними хвилями, якСЦ принесли утвердження рСЦзних форм авторитарного СЦ тоталСЦтарного правлСЦння. Перша зворотна хвиля (1922-1942 рр.) вСЦдбулася з приходом до "ади в РЖталСЦСЧ фашистського режиму МуссолСЦнСЦ. Причому навСЦть у краСЧнах, де зберСЦгалися демократичнСЦ СЦнституцСЦСЧ (ФранцСЦя, ВеликобританСЦя), пСЦд впливом економСЦчноСЧ кризи, депресСЦй поширювався антидемократичний рух. Друга зворотна хвиля (1958-1975 рр.) була масштабнСЦшою, охопила переважно краСЧни "третього свСЦтутАЭ, де утвердилися - здебСЦльшого через вСЦйськовСЦ перевороти - авторитарнСЦ режими.

Третя хвиля демократизацСЦСЧ почалася в серединСЦ 70-х рокСЦв XX ст., чому сприяли, на думку ХантСЦнгтона, птАЩять головних чинникСЦв.

Перший чинник зумовлений пСЦдривом легСЦтимносгСЦ авторитарних систем, оскСЦльки: в суспСЦльствСЦ наростаСФ незадоволення через невиконання "адою СЧСЧ обСЦцянок; вСЦдсутнСЦй механСЦзм самооновлення полСЦтичного керСЦвництва; крах комунСЦстичних режимСЦв у СхСЦднСЦй РДвропСЦ та СРСР пСЦдСЦрвав можливостСЦ марксизму-ленСЦнСЦзму як альтернативи розвитку демократСЦСЧ [65, с. 79-80].

Другий чинник зумовлений економСЦчним зростанням. Хоча, згСЦдно з твердженням автора, рСЦвень економСЦчного розвитку сам по собСЦ не СФ нСЦ необхСЦдною, нСЦ достатньою умовою для затвердження демократСЦСЧ (режими деяких багатих краСЧн, особливо експортерСЦв нафти, не СФ демократичними), економСЦчнСЦ чинники у цьому процесСЦ СФ вагомими. ПерехСЦд до демократСЦСЧ маСФ вСЦдбуватися насамперед в краСЧнах СЦз середнСЦм рСЦвнем економСЦчного розвитку (згСЦдно з наведеними даними СвСЦтового банку за 1989 р., це середнСЦй рСЦчний доход на душу населення вСЦд 520 до 5810 доларСЦв США). ЕкономСЦчне зростання пСЦсля другоСЧ свСЦтовоСЧ вСЦйни дозволило багатьом державам увСЦйти до групи краСЧн СЦз середнСЦми доходами, що розширило потенцСЦйну базу демократСЦСЧ, економСЦчно спряло переходовСЦ до неСЧ.

ТретСЦй чинник повтАЩязаний з коригуванням своСЧх позицСЦй католицькою церквою. РСЦч у тСЦм, що сучаснСЦ демократСЦСЧ формувалися передусСЦм у християнських краСЧнах, а католицизм до недавнього часу спСЦвСЦснував з авторитарними режимами. ЗмСЦна позицСЦСЧ римсько-католицькоСЧ церкви, яка почала виступати за необхСЦднСЦсть соцСЦальних змСЦн, допомогу бСЦдним, захист прав громадян стимулювала хвилю демократизацСЦСЧ.

Четвертий чинник продиктований змСЦною на початку 1970-х рокСЦв зовнСЦшньоСЧ полСЦтики провСЦдних свСЦтових полСЦтичних сил - США, колишнього СРСР, РДвропейського спСЦвтовариства, яка полягала у пСЦдтримцСЦ СЦдей демократСЦСЧ й захистСЦ прав людини.

ПтАЩятий чинник викликаний розвитком глобальних СЦнформацСЦйних систем.

Характерною особливСЦстю третьоСЧ хвилСЦ демократизацСЦСЧ СФ переважне використання для СЧСЧ розвитку й затвердження ненасилля, компромСЦсСЦв, угод, виборСЦв. Використовування саме цих засобСЦв СФ дедалСЦ важливСЦшим, враховуючи той обсяг проблем, з якими стикаються краСЧни, що вступають у цю третю хвилю. ЗгСЦдно з ХантСЦнгтоном, такими проблеми становлення демократСЦСЧ СФ:

а) розробка новоСЧ конституцСЦСЧ й нового виборчого закону;

б) чистка державного апарату, замСЦна чиновникСЦв проавторитарноСЧ орСЦСФнтацСЦСЧ на прихильникСЦв демократСЦСЧ;

в) скасування або модифСЦкацСЦя законСЦв, якСЦ не вСЦдповСЦдають демократСЦСЧ;

г) скасування або докорСЦнне реформування таких авторитарних СЦнституцСЦй, як таСФмна полСЦцСЦя;

д) в однопартСЦйних державах розподСЦл прав "асностСЦ, функцСЦй, кадрСЦв мСЦж державою та партСЦСФю;

е) формування головних полСЦтичних елСЦт, здатних працювати спСЦльно для розвтАЩязання посталих перед суспСЦльством проблем СЦ утримуватися вСЦд спокуси експлуатувати СЧх у своСЧх групових економСЦчних та полСЦтичних СЦнтересах [14, с. 362].

Багато якСЦ гострСЦ соцСЦальнСЦ проблеми (що виникають часом навСЦть незалежно вСЦд форми правлСЦння, скажСЦмо, етноконфлСЦкти, тероризм та СЦн.) швидко розвтАЩязати неможливо, СЦ це породжуСФ в суспСЦльствСЦ апатСЦю, розчарування, виникнення феномена "авторитарноСЧ ностальгСЦСЧтАЭ. Тому учений не виключаСФ можливостСЦ виникнення третьоСЧ зворотноСЧ хвилСЦ, тобто наступу й поширення рСЦзних форм авторитарного режиму. ХантСЦнгтон вважаСФ можливою появу нових форм полСЦтичного режиму, зокрема технократично-електронноСЧ диктатури, за якоСЧ авторитарне правлСЦння ТСрунтуватиметься на здатностСЦ контролювати засоби масовоСЧ СЦнформацСЦСЧ й манСЦпулювати ними. Проте, стверджуСФ американський полСЦтолог, можлива замСЦна третьоСЧ хвилСЦ демократизацСЦСЧ зворотною хвилею авторитаризму не зможе запобСЦгти наступовСЦ четвертоСЧ хвилСЦ демократизацСЦСЧ у XXI ст. Однак лише два ключових чинники впливатимуть на майбутню стабСЦльнСЦсть СЦ зростання демократСЦСЧ - економСЦчний розвиток та полСЦтичне керСЦвництво.

Отже, демократСЦя - це продукт спектра певних еволюцСЦйних соцСЦальних змСЦн. Характер еволюцСЦСЧ полСЦтичного режиму сьогоднСЦ залежить передусСЦм вСЦд конкретних якостей полСЦтичноСЧ елСЦти, вСЦд прСЦоритетСЦв реорганСЦзацСЦСЧ нею системи "ади та управлСЦння, вСЦд домСЦнуючих способСЦв балансування взаСФмовСЦдносин правлячоСЧ та опозицСЦйних полСЦтичних сил, вСЦд методСЦв, спрямованостСЦ, мСЦри СЧхньоСЧ участСЦ в урегулюваннСЦ й розвтАЩязаннСЦ криз соцСЦального розвитку.

Виходячи зСЦ сказаного, СФ недоречними як зневажливе ставлення до демократСЦСЧ, так СЦ романтизм прискореного переходу до неСЧ. До того ж декретувати демократСЦю, впровадити СЧСЧ за допомогою законСЦв чи конституцСЦСЧ - це чергова мСЦфотворчСЦсть. М.В. ЗагладСЦн (РосСЦя) стверджував, що закладена в пресСЦ та науковСЦй лСЦтературСЦ формула про перехСЦд краСЧн СНД вСЦд тоталСЦтаризму до демократСЦСЧ СФ хибною за своСФю суттю. ПерехСЦд у безпосередньому значеннСЦ цього слова до демократСЦСЧ можливий лише там, де вже СЦснували демократичнСЦ традицСЦСЧ, СФ досвСЦд соцСЦального розвитку на демократичних засадах, але з певних причин цей розвиток був перерваний встановленням СЦншого полСЦтичного режиму (зворотною хвилею). У нас у зрСЦлому, усталеному станСЦ демократСЦСЧ нСЦколи не було [34, с. 36].

У науцСЦ зараз присутня СЦ така думка, що формули "переходутАЭ, "перехСЦдного перСЦодутАЭ були вигаданСЦ радянськими суспСЦльствознавцями, коли стало зрозумСЦло, що побудови бСЦльшовиками справедливого, гуманного суспСЦльства вСЦдповСЦдно до СЦдей фундаторСЦв наукового комунСЦзму не вСЦдбуваСФться. ВСЦдтак посилання на складностСЦ "переходутАЭ стали СЦдеологСЦчним маневром, за допомогою якого КПРС упродовж десятирСЦч вСЦдмежовувалася вСЦд серйозного аналСЦзу пСЦдсумкСЦв "асного правлСЦння. ВтСЦм, рокСЦв 15-20 тому багато якСЦ захСЦднСЦ вченСЦ також характеризували тодСЦшнСЦй СРСР як "перехСЦдне суспСЦльствотАЭ [48, с. 46].

Проте нСЦ тодСЦ, нСЦ сьогоднСЦ нСЦхто з них на СЦснуваннСЦ цього "переходутАЭ (тепер уже УкраСЧни), не може скСЦльки-небудь точно визначити, куди ж його субтАЩСФкт "переходитьтАЭ.

СьогоднСЦ, коли УкраСЧна зазнаСФ кризовоСЧ трансформацСЦСЧ, пропонують рСЦзноманСЦтний асортимент рецептСЦв подолання СЦснуючого становища. За таких обставин вкрай важливо знати вСЦдомСЦ свСЦтовСЦй громадськостСЦ теоретичнСЦ пСЦдходи, що дозволить розСЦбратися в найскладнСЦших соцСЦальних змСЦнах.

Сучасний свСЦт - це багатолика сукупнСЦсть розвитку, взаСФмодСЦСЧ, еволюцСЦСЧ, втрати одних СЦ здобуття СЦнших характерних рис. Тому в свСЦтовСЦй науцСЦ полСЦтичнСЦ режими вивчають у рамках багатьох теоретичних шкСЦл СЦ напрямСЦв. ВСЦтчизняне суспСЦльствознавство недооцСЦнювало самостСЦйнСЦсть цього поняття, внаслСЦдок чого його вСЦтчизнянСЦ дослСЦдження значно вСЦдстають вСЦд свСЦтових розробок.

ПолСЦтичний режим являСФ собою комплекс взаСФмодСЦючих компонентСЦв здСЦйснення полСЦтичноСЧ "ади. НосСЦСФм звтАЩязкСЦв СЦ вСЦдносин, тобто показником того, як, в якСЦй полСЦтичнСЦй парадигмСЦ працюСФ "ада, СФ компоненти та СЧх взаСФмодСЦя, атрибутивнСЦ, характернСЦ "астивостСЦ того чи СЦншого полСЦтичного режиму.

ПолСЦтичний режим складаСФться принаймнСЦ з трьох компонентСЦв, якСЦ зберСЦгають певну самостСЦйнСЦсть, автономнСЦсть. Ця обставина маСФ цСЦлу низку важливих наслСЦдкСЦв, зумовлених передусСЦм плюралСЦзмом тлумачення полСЦтичного змСЦсту режиму.

Французький полСЦтолог Ш. МСЦлон-Дельсон вважаСФ, що XX ст. СФ сторСЦччям СЦнституцСЦйного тероризму. ВеликСЦ злочини нашого часу, продовжуСФ автор книги "ПолСЦтичнСЦ СЦдеСЧ XX сторСЦччятАЭ (1991 р.), стали можливими через СЦгнорування статусу людини, через змСЦщення прСЦоритету людськоСЧ особистостСЦ на користь системи. У наведеному судженнСЦ закладена одна з фундаментальних характеристик полСЦтичного режиму, з якоСЧ й почнемо його розгляд.

Перший компонент, який складаСФ змСЦст поняття "полСЦтичний режимтАЭ, - це права та свободи особистостСЦ, прСЦоритетний тип СЧСЧ полСЦтичноСЧ культури, поведСЦнки, свСЦдомостСЦ, менталСЦтету.

Витоки сучасноСЧ концепцСЦСЧ прав СЦ свобод людини заклали Т. Пейн, Т. Джефферсон, Ф. Вольтер, Ш. МонтесктАЩСФ, В. Р. МСЦрабо, Ч. БеккарСЦя, Д. Юм, Дж. Локк. Наприклад, Дж. Локк сформулював потрСЦйну правову формулу "свобода, життя, "аснСЦстьтАЭ, яку використали у багатьох ранньобуржуазних конституцСЦях СЦ яка стала "ключемтАЭ до вСЦдкриття бСЦльш диференцСЦйованого змСЦсту "прав людини СЦ громадянинатАЭ. АнглСЦйська Велика хартСЦя вольностей, БСЦлль про права, ДекларацСЦя прав людини СЦ громадянина ФранцСЦСЧ, Загальна декларацСЦя прав людини ООН СЦстотно вплинули на формування концепцСЦСЧ. Про свою пСЦдтримку мСЦжнародних актСЦв СЦ домовленостей про права людини заявила й УкраСЧна [44, с. 29].

Права людини, СЧх мСЦра та гарантСЦСЧ реалСЦзацСЦСЧ взаСФмозвтАЩязанСЦ з рСЦвнем розвиненостСЦ самого права, з його роллю в механСЦзмСЦ полСЦтичного володарювання. Право СФ системою встановлених або санкцСЦонованих державою обовтАЩязкових для всСЦх норм, якСЦ забезпечують спСЦльне громадсько-полСЦтичне життя людей на засадах рСЦвностСЦ за умов мСЦнСЦмуму карального насилля. Принцип рСЦвностСЦ перед законом - головний принцип права. Його ж суттю СФ права людини. Тому стан права свСЦдчить про правовий або неправовий характер взаСФмовСЦдносин мСЦж особистСЦстю, державою та суспСЦльством; про превалювання в ньому закону або виконавчоСЧ практики; про правосвСЦдомСЦсть; правову культуру або правовий нСЦгСЦлСЦзм. Усе це разом СФ СЦндикатором ставлення "адних структур до права, яке СФ атрибутом держави. Саме це ставлення свСЦдчить про державу як правову або неправову.

СутнСЦсть полСЦтичного режиму, отже, визначаСФться тим, що у державСЦ СФ прСЦоритетним - права держави чи права особистостСЦ; що зСЦ складу прав, зазначених у ЗагальнСЦй декларацСЦСЧ прав людини, держава визнаСФ, гарантуСФ або обмете, фальсифСЦкуСФ: чи СЦснують у державСЦ порушення прав людини (мотиви, форми, масштаби тощо).

Вагому роль у чСЦткСЦй вСЦдповСЦдСЦ на цСЦ запитання, а отже, СЦ в аналСЦзСЦ полСЦтичного режиму, вСЦдСЦграСФ визначення прСЦоритетного типу полСЦтичноСЧ культури. ЗгСЦдно з тлумаченням американських полСЦтологСЦв Г. Алмонда та С. Верби, полСЦтична культура включаСФ пСЦзнавальнСЦ, емоцСЦйнСЦ, оцСЦночнСЦ орСЦСФнтацСЦСЧ, якСЦ виражають знання, почуття, дСЦСЧ стосовно полСЦтичноСЧ системи, СЧСЧ функцСЦй та учасникСЦв. У радянськСЦй лСЦтературСЦ дефСЦнСЦцСЦю полСЦтичноСЧ культури переважно повтАЩязували з явищами СЦдеологСЦчного порядку [42, с. 119-121].

Не варто аналСЦзувати переваги або недолСЦки цих пСЦдходСЦв. Важливо, що полСЦтична культура - ключовий компонент духовного життя людини й суспСЦльства, вона знаходить вираження у полСЦтичнСЦй поведСЦнцСЦ, у полСЦтичнСЦй свСЦдомостСЦ, а отже, СЦ в СЦдеологСЦчних формах.

Таким чином, тип полСЦтичноСЧ культури визначаСФться типом полСЦтичноСЧ свСЦдомостСЦ (рацСЦональний чи СЦррацСЦональний); типом менталСЦтету (скажСЦмо, для схСЦдноСЧ людини сильна державна "ада - благо, для захСЦдноСЧ - зло); типом полСЦтичноСЧ поведСЦнки та СЧСЧ проявСЦв (активнСЦсть, пристосовництво, агресивнСЦсть тощо); типом СЦдеологСЦСЧ (комунСЦстична, соцСЦал-демократична тощо) та СЧСЧ роллю у державСЦ ("СЦдеологСЦчний тероризмтАЭ або прагматизм). Комплексне вивчення зазначених чинникСЦв достатнСФ для оцСЦнки домСЦнуючоСЧ культури (плюралСЦстичноСЧ, тоталСЦтарноСЧ тощо), а отже, унаочнюСФ атрибути того чи СЦншого полСЦтичного режиму.

Отже, змСЦстовна сутнСЦсть полСЦтичноСЧ культури, яка належить до першого компонента поняття "полСЦтичний режимтАЭ, даСФ можливСЦсть переконатися у рСЦзнобСЦчностСЦ, СЦнтегральностСЦ останнього й вСЦдповСЦдно до його складових визначити режими гуманний та антигуманний, захСЦдний та схСЦдний, комунСЦстичний, демократичний та СЦдеократичний (тобто такий, за якого полСЦтичнСЦ рСЦшення пСЦдпорядкованСЦ СЦдеологСЦчним установкам, вСЦдхСЦд або викривлення яких - привСЦд для репресСЦй та переслСЦдувань), прагматичний, конформСЦстський та активСЦзуюче-мобСЦлСЦзацСЦйний, рацСЦональний та СЦррацСЦональний тощо.

Другий компонент змСЦсту поняття "полСЦтичний режимтАЭ також маСФ кСЦлька вимСЦрСЦв, обумовлених рСЦвнем та якСЦстю соцСЦально-економСЦчного розвитку суспСЦльства, принципом подСЦлу "ади, способами формування органСЦв державноСЧ "ади, кСЦлькСЦстю правлячих субтАЩСФктСЦв, статусами партСЦйноСЧ системи, полСЦтичноСЧ опозицСЦСЧ, засобСЦв масовоСЧ СЦнформацСЦСЧ, армСЦСЧ, полСЦцСЦСЧ, церкви.

Проблема рСЦвнСЦв та якостСЦ соцСЦально-економСЦчного розвитку маСФ багато аспектСЦв СЦ концептуальних СЦнтерпретацСЦй. Як приклад, розглянемо вСЦдоме узагальнення перебСЦгу соцСЦально-економСЦчного розвитку, здСЦйснене У. Ростоу в книзСЦ "СтадСЦСЧ економСЦчного зростаннятАЭ. В цСЦй книзСЦ сформульована теорСЦя птАЩяти унСЦверсальних стадСЦй економСЦчного розвитку, обовтАЩязкових для всСЦх краСЧн, хоча в кожнСЦй краСЧнСЦ вони мають свою специфСЦку. Перша стадСЦя - традицСЦйне суспСЦльство з примСЦтивною технологСЦСФю, переважанням землеробства, значущою роллю сСЦмейних, кланових звтАЩязкСЦв. Друга стадСЦя - перехСЦдне суспСЦльство, в якому створюються передумови для пСЦднесення, виникаСФ нова елСЦта, загострюСФться нацСЦоналСЦзм, що СФ реакцСЦСФю на вплив бСЦльш розвинених краСЧн СЦ стаСФ рушСЦйною силою змСЦн. Третя стадСЦя - злет, у процесСЦ якого зростаСФ частка нацСЦонального доходу, яку спрямовують на СЦнвестування й накопичення, одержанСЦ прибутки знову використовуються як капСЦтал, швидко розвиваються новСЦ галузСЦ виробництва, мСЦста. Ця стадСЦя СФ початком СЦндустрСЦалСЦзацСЦСЧ. Четверта стадСЦя - зрСЦлСЦсть, коли формуСФться багатогалузева структура економСЦки, зтАЩявляються електротехнСЦчна, автомобСЦльна, хСЦмСЦчна промисловСЦсть. ПтАЩята стадСЦя - суспСЦльство споживання, яке характеризуСФться:

а) змСЦною структури економСЦки на користь сфери послуг СЦ виробництва технСЦчно складних споживчих товарСЦв тривалого використання;

б) перерозподСЦлом структури робочоСЧ сили за рахунок збСЦльшення в нСЦй частки зайнятих в установах, конторах та квалСЦфСЦкованих працСЦвникСЦв на фабриках СЦ заводах;

в) зростанням надходження матерСЦальних, трудових, фСЦнансових ресурсСЦв на потреби соцСЦального страхування й забезпечення [40, с. 105-106].

Отже, СЦснують слабко-, середньо- та високорозвиненСЦ рСЦвнСЦ соцСЦально-економСЦчного розвитку, а вСЦдповСЦдно й аналогСЦчнСЦ полСЦтичнСЦ режими.

Людська спСЦльнота, яка перебуваСФ на тСЦй стадСЦСЧ суспСЦльного розвитку, де самовиявлення вСЦльних людей огороджене законами вСЦд безпосереднього втручання й довСЦльноСЧ регламентацСЦСЧ СЧхньоСЧ дСЦяльностСЦ з боку державноСЧ "ади, являСФ собою громадянське суспСЦльство. Громадянське суспСЦльство пройшло такСЦ СЦсторичнСЦ форми становлення:

а) античний полСЦс, який СФ СЦсторичним прообразом СЦ генотипом захСЦдноСЧ цивСЦлСЦзацСЦСЧ;

б) середньовСЦчне вСЦльне мСЦсто-комуна та середньовСЦчний цех - корпоративна форма суспСЦльних вСЦдносин;

в) громадянське суспСЦльство СЦндустрСЦальноСЧ доби - станова форма;

г) громадянське спСЦвтовариство низки етнорегСЦональних суспСЦльств - загальна форма. Сформоване громадянське суспСЦльство, яке пройшло стадСЦю становлення, характеризують наявнСЦсть рСЦзноманСЦтних громадських обтАЩСФднань та органСЦзацСЦй громадян, персонСЦфСЦкованСЦ вСЦдносини "асностСЦ, незаангажованСЦ державою засоби масовоСЧ СЦнформацСЦСЧ тощо. Все це розширюСФ уявлення про полСЦтичний режим, оскСЦльки мСЦра розвиненостСЦ громадянського суспСЦльства також СФ його СЦндикатором [44, с. 29].

ОднСЦСФю з найважливСЦших рис громадянського суспСЦльства СФ його вСЦдкритий характер. Австро-англСЦйський фСЦлософ Карл Поплер визначив характеристику вСЦдкритого суспСЦльства, яка багато в чому застосовна до полСЦтичного режиму. ВСЦн видСЦлив такСЦ його параметри: можливСЦсть здСЦйснення особистСЦстю вСЦльного вибору будь-яких форм дСЦй; сприйнятливСЦсть суспСЦльства до критики; незалежнСЦсть СЦндивСЦдСЦв вСЦд СЦдеологСЦчних догм; панування в суспСЦльствСЦ принципСЦв свободи й правовоСЧ рСЦвностСЦ; цСЦлковита залежнСЦсть суспСЦльства вСЦд соцСЦальне важливих рСЦшень своСЧх членСЦв тощо. Це зумовлюСФ особливу атмосферу вСЦдкритого суспСЦльства, якСЦй притаманнСЦ: змагальнСЦсть СЦ спСЦвСЦснування найбСЦльш значущих соцСЦально-фСЦлософських теорСЦй, принципСЦв, СЦдей, орСЦСФнтацСЦй (наприклад, лСЦбералСЦзму, соцСЦал-демократСЦСЧ, консерватизму); наявнСЦсть рСЦзних суспСЦльно-полСЦтичних сил, сукупна дСЦяльнСЦсть яких створюСФ рСЦзноманСЦтнСЦсть шляхСЦв СЦ можливих напрямСЦв розвитку суспСЦльства; домСЦнування якщо не терпимостСЦ, то принаймнСЦ толерантностСЦ, що дозволяСФ зберСЦгати соцСЦальний СЦ громадянський мир, удосконалювати суспСЦльство.

ЗмСЦстово взаСФмозвтАЩязана з теоретичними поглядами К. Поплера концепцСЦя вСЦдкритого суспСЦльства американського громадського дСЦяча Джорджа Сороса. ВСЦн даСФ таке визначення вСЦдкритого суспСЦльства: це майбутнСЦй мСЦжнародний порядок з прозорими мСЦждержавними кордонами СЦ свободою всеосяжних транснацСЦональних економСЦчних, СЦнформацСЦйних, культурних звтАЩязкСЦв (як приклад наводиться сучасне РДвропейське спСЦвтовариство); це СФдиний культурно-полСЦтичний органСЦзм з притаманними йому СЦнтегративними цСЦлями, вибСЦр яких залежить вСЦд суспСЦльне значущих потреб.

ВСЦдкритому суспСЦльству й вСЦдкритому полСЦтичному режиму протистоять закрите суспСЦльство й закритий полСЦтичний режим. ПодСЦл полСЦтичних режимСЦв на такСЦ, що мають "вСЦдкритутАЭ та "закритутАЭ "аду запропонував французький полСЦтолог Ж. Бюрдо.

Закрите суспСЦльство, чимало рис якого вСЦдповСЦдають критерСЦям полСЦтичного режиму, на думку К. Поплера та австрСЦйського економСЦста й полСЦтолога Ф.А. ХайСФка, СФ догматично-авторитарним, що вСЦдтворюСФ доСЦсторичнСЦ форми "тотальноСЧ солСЦдарностСЦтАЭ, воно приречене на застСЦй та внутрСЦшнСФ духовне й фСЦзичне виродження. Закрите суспСЦльство - це стан соцСЦуму, де держава втручаСФться в усСЦ царини життя громадян, пСЦдмСЦнюючи СЧхню особисту вСЦдповСЦдальнСЦсть певними табу, усталеними правилами. Французький фСЦлософ АнрСЦ Бергсон прСЦоритетними у закритих суспСЦльствах вважаСФ такСЦ риси, як несприйнятливСЦсть до новацСЦй, авторитарнСЦсть, абсолютне пСЦдпорядкування його членСЦв верховнСЦй "адСЦ.

ВСЦдкритий СЦ закритий режими вСЦдрСЦзняють вСЦдповСЦдно стан полСЦтичного плюралСЦзму (як суперництво рСЦзних груп, органСЦзацСЦй за "аду, вплив на неСЧ) та полСЦтичний монСЦзм, а також наявнСЦсть та вСЦдсутнСЦсть полСЦтичноСЧ опозицСЦСЧ, вСЦдмСЦннСЦсть ролСЦ у них засобСЦв масовоСЧ СЦнформацСЦСЧ, армСЦСЧ, полСЦцСЦСЧ. Кожний зазначений параметр СФ додатковим СЦндикатором певного полСЦтичного режиму. Наприклад, залежно вСЦд ролСЦ, функцСЦй у суспСЦльствСЦ армСЦСЧ, полСЦцСЦСЧ, органСЦв безпеки як важливих СЦнструментСЦв полСЦтики режим може бути вСЦйськовим, громадянським, полСЦцейським та СЦн.

СутнСЦсними атрибутами полСЦтичних режимСЦв СФ спосСЦб СЦ порядок формування органСЦв державноСЧ "ади (наприклад, призначення чи вибори формальнСЦ чи вСЦльнСЦ, одноособове рСЦшення чи за участю мас), а також реалСЦзацСЦя принципу подСЦлу "ади М. Дюверже розрСЦзняСФ режим злиття "ади (наприклад, абсолютна монархСЦя), режим спСЦвробСЦтництва "ади (наприклад, парламентська республСЦка), режим подСЦлу "ади (наприклад, президентська республСЦка). Ще одним показником полСЦтичного режиму СФ кСЦлькСЦсть "адникСЦв (наприклад, олСЦгархСЦя - режим спСЦльного правлСЦння певноСЧ групи, монократСЦя - режим особистоСЧ "ади) [37, с. 237-241].

Будь-який полСЦтичний режим прагне самолегСЦтимацСЦСЧ, тобто намагаСФться викликати вСЦру, прихильнСЦсть до себе, переконати громадян у правильностСЦ та обТСрунтованостСЦ свого правлСЦння, його ефективностСЦ. ЛегСЦтимних полСЦтичних режимСЦв самих по собСЦ не СЦснуСФ, бо легСЦтимнСЦсть досягаСФться створенням емоцСЦйно-оцСЦночного стану пСЦдлеглих цього режиму та професСЦйно грамотною роботою полСЦтичного менеджменту й маркетингу. РЖндикатором легСЦтимностСЦ режиму СФ й характер вСЦдносин його з СЦншими державами (наприклад, режим напСЦвколонСЦальний, суверенний тощо) .

БагатовимСЦрнСЦсть як першого, так СЦ другого змСЦстових компонентСЦв полСЦтичного режиму переконуСФ в можливостСЦ найнесподСЦванСЦшого поСФднання його вимСЦрСЦв, наприклад вСЦдкритого режиму з режимом подСЦлу "ади, плюралСЦстичного режиму з марСЦонетковим режимом. Отже, другий компонент визначаСФ таке можливе розрСЦзнення полСЦтичних режимСЦв: вСЦдкритий та закритий, слабко- та високорозвинений, легСЦтимний та нелегСЦтимний, демократичний та позСЦрно демократичний, монократСЦя та олСЦгархСЦя, колонСЦальний та суверенний, режим цензури та режим свободи слова тощо.

ТретСЦй змСЦстовий компонент полСЦтичного режиму - це методи здСЦйснення полСЦтичноСЧ "ади, способи врегулювання й розв'язання соцСЦальних СЦ полСЦтичних конфлСЦктСЦв. Починаючи з XIX ст. СЦдея конфлСЦктностСЦ суспСЦльного, полСЦтичного життя отримала наукове визнання й розвиток. Причому чимало захСЦдних учених вважають, що теорСЦя конфлСЦкту багато в чому грунтуСФться на творах К. Маркса. РЖснуСФ безлСЦч модифСЦкацСЦй теорСЦСЧ конфлСЦкту, серед яких найбСЦльш вСЦдомСЦ конфлСЦктний функцСЦоналСЦзм (Г. ЗСЦммель, Л. Козер), дСЦалектична теорСЦя конфлСЦкту (Р. Дарендорф), аналСЦтична конфлСЦктна теорСЦя (Р. КоллСЦнз). КонфлСЦкт, оскСЦльки вСЦн СФ соцСЦальним атрибутом людського суспСЦльства, наявний практично у будь-якому полСЦтичному явищСЦ. НайбСЦльш яскраво у захСЦднСЦй полСЦтологСЦчнСЦй лСЦтературСЦ репрезентованСЦ три ключовСЦ моделСЦ полСЦтичного конфлСЦкту: лСЦберальна, авторитарно-консервативна СЦ соцСЦалСЦстична (класова) з вСЦдповСЦдними способами врегулювання. ОстаннСЦ також СФ рСЦзноманСЦтнСЦ й зосередженСЦ у спектрСЦ насильницьких, конфронтацСЦйних та консенсусних, ненасильницьких способСЦв. Так, американський вчений Д. Шарп у книзСЦ "ПолСЦтика ненасильницьких дСЦйтАЭ описуСФ майже двСЦ сотнСЦ методСЦв ненасильницького розв'язання полСЦтичних проблем, подСЦливши цСЦ методи на три класи: методи ненасильницького протесту й переконання, методи вСЦдмови вСЦд соцСЦального, економСЦчного й полСЦтичного спСЦвробСЦтництва, методи ненасильницького втручання. Способи розвтАЩязання полСЦтичних, соцСЦальних конфлСЦктСЦв - також СЦндикатори полСЦтичних режимСЦв. У взаСФмозв'язку з цими показниками розрСЦзняють лСЦберальнСЦ, авторитарнСЦ й терористичнСЦ режими.

ТипологСЦзувати таку багатопланову категорСЦю, як полСЦтичний режим, можна за рСЦзними пСЦдставами. НайбСЦльш унСЦверсальним, що вСЦдповСЦдаСФ тенденцСЦям сучасноСЧ доби, СФ його подСЦл на демократичний та авторитарний. ЗрозумСЦло, у реальному життСЦ СЦснуСФ безлСЦч СЧх варСЦантСЦв зСЦ змСЦшаними у рСЦзних пропорцСЦях характеристиками. Запропонована загальна типологСЦя даСФ можливСЦсть наочнСЦше зрозумСЦти певний набСЦр характеристик, якСЦ переважають у кожному СЦз зазначених типСЦв полСЦтичних режимСЦв.


3.3 ПолСЦтичний режим в УкраСЧнСЦ як реальнСЦсть, модифСЦкацСЦйнСЦ тенденцСЦСЧ та перспективи


СьогоднСЦшнСЦй стан УкраСЧни з точки зору полСЦтичного режиму - це звичайна в рамках авторитаризму плюралСЦзацСЦя (на противагу звичному для нас монСЦзмовСЦ) суспСЦльного життя, яка може бути, а може й не бути початком становлення демократСЦСЧ. ВСЦдновлення природних плюральних засад суспСЦльного життя за вСЦдсутностСЦ характерного для нього стану несуперництва, за запеклоСЧ, часом брутальноСЧ за своСЧми методами боротьби за "аду або вплив на неСЧ, що вСЦдбуваСФться в умовах загальноСЧ соцСЦально-економСЦчноСЧ й полСЦтико-духовноСЧ кризи, СФ, за визначенням С.П. ХантСЦнгтона, частиною "великого процесу модернСЦзацСЦСЧтАЭ в свСЦтСЦ. ГоловнСЦ завдання модернСЦзацСЦСЧ суспСЦльства здатнСЦ розвтАЩязувати полСЦтичнСЦ режими рСЦзного тилу, як авторитарнСЦ, так СЦ демократичнСЦ. До того ж, зСЦткнувшись з колосальними соцСЦальними проблемами модернСЦзацСЦСЧ, полСЦтичний СЦстеблСЦшмент завжди вСЦдчував спокусу принести в жертву демократСЦю задля економСЦчних реформ.

В сучаснСЦй УкраСЧнСЦ СЦснуСФ специфСЦчний "змСЦшанийтАЭ полСЦтичний режим, в якому поСФднуються ознаки всСЦх основних "чистихтАЭ рСЦзновидСЦв полСЦтичних режимСЦв:

а) демократичного,

б) авторитарного,

в) автократичного,

г) тоталСЦтарного,

д) анархСЦчного,

е) охлократичного.

Серед ознак демократичного полСЦтичного режиму, притаманних УкраСЧнСЦ, слСЦд вСЦдзначити:

а) виборнСЦсть найважливСЦших органСЦв полСЦтичноСЧ "ади (як державних, так СЦ громадських);

б) юридичну рСЦвнСЦсть громадян;

в) гарантСЦСЧ прав меншостСЦ та запобСЦгання свавСЦлля бСЦльшостСЦ [58, с. 28].

В той же час СФ певнСЦ обмеження у сферСЦ двох СЦнших основних принципСЦв демократичного режиму - вирСЦшення найголовнСЦших полСЦтичних проблем вСЦдповСЦдно до волСЦ бСЦльшостСЦ громадян та забезпечення широкого кола особистих, громадянських та полСЦтичних прав СЦ свобод. ВСЦдсутнСЦм СФ належний постСЦйний контроль народу за органами полСЦтичноСЧ "ади, за бюрократичним апаратом держави; суттСФву роль вСЦдСЦграСФ манСЦпулювання СЦнформацСЦСФю. Для значноСЧ частини населення багато декларованих прав СЦ свобод не пСЦдкрСЦпленСЦ економСЦчно та органСЦзацСЦйно. ДеякСЦ з демократичних прав грубо порушуються СЦснуючими пСЦдзаконними актами та бюрократичними процедурами (наприклад, право на вСЦльний вибСЦр мСЦiя проживання - антидемократичним СЦнститутом прописки). КорупцСЦя та безвСЦдповСЦдальнСЦсть зводять нанСЦвець найкращСЦ побажання законодавцСЦв та полСЦтикСЦв-романтикСЦв.

РЖснуючСЦ обмеження демократичних принципСЦв дають пСЦдстави для висновку про наявнСЦсть у сучаснСЦй УкраСЧнСЦ певних елементСЦв авторитарного полСЦтичного режиму. До таких елементСЦв також належать:

а) широкСЦ законодавчСЦ повноваження виконавчих органСЦв держави (уряду та президента);

б) звуженСЦсть принципу гласностСЦ у дСЦяльностСЦ органСЦв полСЦтичноСЧ "ади та реальноСЧ вСЦдповСЦдальностСЦ СЧх керСЦвникСЦв та СЦнших представникСЦв за змСЦст та наслСЦдки своСФСЧ дСЦяльностСЦ. Зокрема схованою вСЦд громадськостСЦ СФ СЦнформацСЦя про фактичнСЦ основнСЦ джерела та реальний розмСЦр доходСЦв вищих посадових осСЦб у державСЦ [34, с. 36].

НайважливСЦшою ознакою автократичного полСЦтичного режиму, яка притаманна сучаснСЦй УкраСЧнСЦ, СФ обмеженСЦсть кола осСЦб, що здСЦйснюють реальну полСЦтичну "аду, та вСЦдокремленСЦсть абсолютноСЧ бСЦльшостСЦ народу вСЦд процесу СЧСЧ здСЦйснення.

До числа залишкСЦв тоталСЦтаризму слСЦд вСЦднести такСЦ специфСЦчнСЦ риси полСЦтичноСЧ свСЦдомостСЦ значноСЧ частини адмСЦнСЦстративних кадрСЦв, полСЦтикСЦв та простих громадян, як впевненСЦсть у "аснСЦй непогрСЦшимостСЦ, нетерпимСЦсть до полСЦтичного СЦнакомислення, антиСЦнтелектуалСЦзм у сферСЦ гуманСЦтарних знань, догматизм, примСЦтивСЦзацСЦя полСЦтичноСЧ культури. В основСЦ своСЧй знищений на центральному СЦнституцСЦйно-нормативному рСЦвнСЦ тоталСЦтаризм СЦ далСЦ розквСЦтаСФ в багатьох сферах на локальному СЦ навСЦть регСЦональному та секторному рСЦвнях полСЦтичноСЧ системи.

АнархСЦчний полСЦтичний режим часто буваСФ представлений такими своСЧми компонентами, як:

а) вСЦдсутнСЦсть системи ефективного нормативного регулювання суспСЦльних вСЦдносин, свавСЦлля сильнСЦшого або бСЦльш спритного, вСЦдсутнСЦсть гарантСЦй безпеки населення та представникСЦв органСЦв полСЦтичноСЧ "ади;

б) конфронтацСЦя "адних структур, вСЦдсутнСЦсть ефективних форм координацСЦСЧ СЧхнСЦх дСЦй;

в) ерозСЦя загальноСЧ СЦдеСЧ СФдиноСЧ полСЦтичноСЧ системи (що виявляСФться в дСЦяльностСЦ впливових сепаратистських сил та сил, що претендують на виключне право репрезентувати "справжнСЦ СЦнтереси народутАЭ та вимагати заборони дСЦяльностСЦ своСЧх опонентСЦв);

г) втрата (у деяких випадках) вищими органами полСЦтичноСЧ "ади монополСЦСЧ на органСЦзоване застосування насилля (примусу).

РЖ, нарештСЦ, суттСФвСЦ елементи охлократичного полСЦтичного режиму характеризують полСЦтичне життя УкраСЧни тою мСЦрою, якою СЧСЧ "адним структурам притаманнСЦ:

а) некомпетентнСЦсть, презирливе ставлення до знань, до досвСЦду свСЦтовоСЧ цивСЦлСЦзацСЦСЧ, зокрема постСЦйнСЦ намагання неадекватними реальнСЦй ситуацСЦСЧ простими засобами СЦ дуже швидко розвтАЩязувати складнСЦ проблеми суспСЦльного життя, що потребують для свого вирСЦшення довгоСЧ копСЦткоСЧ працСЦ;

б) вСЦдсутнСЦсть у представникСЦв органСЦв полСЦтичноСЧ "ади реального почуття громадянськоСЧ вСЦдповСЦдальностСЦ перед народом своСФСЧ краСЧни та свСЦтом;

в) рекрутування певноСЧ частини правлячоСЧ полСЦтичноСЧ елСЦти з середовища "соцСЦальних низСЦвтАЭ та "маргСЦнальних верствтАЭ суспСЦльства, представники яких жадають швидкого пСЦдвищення свого СЦндивСЦдуального та групового соцСЦального статусу та покращення матерСЦального рСЦвня життя [34, с. 37-38].

Передбачити напрямки подальшоСЧ еволюцСЦСЧ полСЦтичного режиму сучасноСЧ УкраСЧни досить складно, тому що характер цСЦСФСЧ еволюцСЦСЧ залежатиме вСЦд дуже великоСЧ кСЦлькостСЦ факторСЦв (у тому числСЦ випадкових), СЦ не лише внутрСЦшнСЦх, тобто таких, що мають вСЦдношення до процесСЦв всерединСЦ УкраСЧни, але й зовнСЦшнСЦх - тих, що стосуються процесСЦв у СЦнших краСЧнах та у свСЦтовому спСЦвтовариствСЦ в цСЦлому. Однак з достатньо високим ступенем вСЦрогСЦдностСЦ можна припустити, що збережеться тенденцСЦя до посилення того чи СЦншого роду реформацСЦйного авторитаризму.

Розглянемо сучасне становище нашоСЧ краСЧни, спираючись на чинники, якСЦ впливають на демократичний розвиток УкраСЧни.

По-перше, втрата соцСЦально-економСЦчних СЦ духовних здобуткСЦв соцСЦалСЦстичного суспСЦльного ладу - потужного технСЦко-економСЦчного й наукового потенцСЦалу, вСЦдсутностСЦ безробСЦття та загальноСЧ зайнятостСЦ населення, чСЦткоСЧ своСФчасноСЧ виплати достойноСЧ заробСЦтноСЧ платнСЦ та пенсСЦй, масового житлового будСЦвництва та безкоштовного отримання житла, найнижчоСЧ у свСЦтСЦ цСЦни за користування житлом СЦ комунальними послугами, безкоштовноСЧ освСЦти й охорони здоровтАЩя, доступного вСЦдпочинку; дСЦСФвоСЧ й ефективноСЧ охорона сСЦмтАЩСЧ, материнства й дитинства; здоровоСЧ суспСЦльноСЧ моралСЦ та впевненостСЦ у завтрашньому днСЦ тощо спрямовуСФ бСЦльшСЦсть людей старшого поколСЦння на неприйняття СЦдей демократСЦСЧ у тому виглядСЦ, у якому вони пропагуються представниками державноСЧ "ади та провСЦдними полСЦтичними силами на тлСЦ тСЦСФСЧ фактичноСЧ соцСЦально-економСЦчноСЧ та духовноСЧ деградацСЦСЧ суспСЦльства, що вСЦдбуваСФться протягом останнСЦх майже двадцяти рокСЦв. При цьому йдеться не про заперечення ними й бСЦльш молодими людьми, якСЦ подСЦляють СЧх скептичнСЦ думки, демократСЦСЧ як такоСЧ, а про забезпечення саме соцСЦальноСЧ демократСЦСЧ, здатноСЧ вСЦдновити й вдосконалити цСЦ втраченСЦ здобутки, оскСЦльки вони складають основу забезпечення природних прав людини та юридичних прав громадянина.

Другим чинником СФ наявнСЦсть радикальних партСЦй СЦ органСЦзацСЦй, якСЦ задля самозабезпечення СЦ "асного розвитку на громадських сходах проповСЦдують принципи недемократичного суспСЦльства. Це - нацСЦоналСЦсти, якСЦ закликають боротись за мононацСЦональну державу, розпалюючи мСЦжнацСЦональну, церковно-конфесСЦйну та расову ворожнечу, уникаючи при цьому серйозних вСЦдповСЦдей на питання щодо вирСЦшення численних соцСЦально-економСЦчних проблем.

ТретСЦй фактор - це активне розростання бюрократичного апарату та його корумпованСЦсть. Небачений розвиток корупцСЦСЧ в усСЦх гСЦлках "ади пСЦсля розпаду СРСР сам собою вже заперечуСФ демократСЦю.

Четвертим фактором СФ поки що низький рСЦвень громадськоСЧ полСЦтичноСЧ свСЦдомостСЦ та культури, полСЦтична пасивнСЦсть СЦ правовий нСЦгСЦлСЦзм.

РЖснуСФ ще велика кСЦлькСЦсть факторСЦв, якСЦ можуть вплинути СЦ впливають на розвиток демократСЦСЧ, але все ж таки перелСЦченнСЦ чинники - основнСЦ в нашСЦй державСЦ СЦ найбСЦльше впливають на розвиток суспСЦльства взагалСЦ.

Але СЦснують СЦ позитивнСЦ моменти, як то прийняття демократичних законСЦв СЦ СЧх впровадження у життя. ДСЦюча КонституцСЦя УкраСЧни - перше пСЦдтвердження цьому. ЗалишаСФться сподСЦватись, що тСЦ демократичнСЦ засади, якСЦ в неСЧ закладенСЦ будуть виконуватись у майбутньому.

Висновки до роздСЦлу 3

СвоСЧми широченними можливостями СЦ перспективами демократСЦя немовби звСЦльнила очСЦкування, якСЦ вона не в силах задовольнити. А своСЧм духом поблажливостСЦ СЦ сприйняття всСЦх поглядСЦв вона вСЦдкрила простСЦр у тому числСЦ СЦ для напрямкСЦв, якСЦ хочуть СЧСЧ знищити. РЖншою вона бути не може, так як це - СЧСЧ природа, СЧСЧ перевага. Але цим вона може задовольнити лише деяких, але нСЦяк не всСЦх. У людей завжди залишаСФться потреба продовжувати удосконалення до нескСЦнченостСЦ примарного абсолютного СЦдеалу СЦ нСЦякою полСЦтичною системою СЧх не задовольнити. Тому питання про те, може демократСЦя змСЦнитися на СЦншСЦ форми, маСФ чСЦтку вСЦдповСЦдь: це траплялось СЦ ранСЦше, проходить зараз, СЦ може вСЦдбутися в майбутньому.

В полСЦтичнСЦй лСЦтературСЦ поняття демократСЦСЧ СЦ врядування нерСЦдко логСЦчно СЦ змСЦстовно повтАЩязуються. УправлСЦнськСЦ СЦдеСЧ проникнутСЦ демократСЦСФю. Основою демократичного врядування можна вважати такСЦ принципи:

- принцип участСЦ народу;

- принцип прозоростСЦ з правом вСЦльного доступу до правдивоСЧ СЦнформацСЦСЧ;

- принцип вСЦдповСЦдальностСЦ або пСЦдзвСЦтностСЦ урядСЦв;

- принцип чинностСЦ або ж вСЦдповСЦдальностСЦ за результати.

РеалСЦзацСЦя зазначених принципСЦв маСФ такСЦ практичнСЦ наслСЦдки:

- переосмислення ролСЦ держави та розподСЦл функцСЦй мСЦж державою та громадянським суспСЦльством;

- розширення участСЦ народу в гарантуваннСЦ громадянам реальноСЧ "ади в самоуправлСЦннСЦ.

Визнання таких функцСЦй СЦ прав громадян вимагаСФ гарантСЦй СЧх здСЦйснення, включаючи наявнСЦсть правовоСЧ держави.

Правову державу можна розглядати нарСЦжним каменем врядування, оскСЦльки полСЦтичнСЦ та економСЦчнСЦ реформи, започаткованСЦ керСЦвництвом, мають на метСЦ створення такого державного устрою, де СЦснуСФ верховенство права СЦ в основСЦ якого СФ незалежна судова система, спроможна ефективно запобСЦгати таким загрозам державСЦ СЦ суспСЦльству, як корупцСЦя та органСЦзована злочиннСЦсть.

ЗрозумСЦло, що не СЦснуСФ якогось одного загальноприйнятого теоретичного та емпСЦричного пСЦдходу до розвтАЩязання проблем, повтАЩязаних з розвитком демократСЦСЧ та управлСЦння. Тим часом СЦснуСФ тенденцСЦя розглядати поняття управлСЦння, як найефективнСЦший СЦ найдСЦСФвСЦший спосСЦб керСЦвництва суспСЦльством за умов глобалСЦзацСЦСЧ та множинностСЦ таких соцСЦальних субтАЩСФктСЦв, як державнСЦ адмСЦнСЦстрацСЦСЧ, приватнСЦ компанСЦСЧ, напСЦвдержавнСЦ органи, лобСЦстськСЦ структури, громадськСЦ органСЦзацСЦСЧ, асоцСЦацСЦСЧ споживачСЦв тощо.

Загалом практика управлСЦння свСЦдчить про неефективнСЦсть традицСЦйних органСЦзацСЦйно-управлСЦнських способСЦв СЦ заходСЦв та про необхСЦднСЦсть пошуку нових шляхСЦв вирСЦшення питань управлСЦння СЦ форм врядування, що вСЦдповСЦдають складностСЦ сучасних проблем та потребам часу.

Врядування можна розглядати як застосування економСЦчноСЧ, полСЦтичноСЧ та адмСЦнСЦстративноСЧ "ади для успСЦшного ведення справ краСЧни на всСЦх рСЦвнях. Воно включаСФ механСЦзми, процедури та СЦнституцСЦСЧ, через якСЦ окремСЦ громадяни та певнСЦ групи громадян доводять СЦ висловлюють своСЧ СЦнтереси, здСЦйснюють своСЧ юридичнСЦ права, виконують своСЧ зобовтАЩязання СЦ врегульовують суперечностСЦ. Воно базуСФться бСЦльше на зосередженнСЦ зусиль на переговорах СЦ подоланнСЦ труднощСЦв, нСЦж на пСЦдпорядкованостСЦ та навтАЩязуваннСЦ волСЦ.

ПолСЦтичний процес маСФ дати громадянам реальну можливСЦсть бути його учасниками СЦ бути почутими "адою та СЦншими. В цьому планСЦ необхСЦдно сприяти забезпеченню свободи дСЦй та вираження особистостСЦ, адже "свобода СЦ можливСЦсть для особи дСЦяти СЦ виражати себе становлять найважливСЦшСЦ показники чесного СЦ вмСЦлого управлСЦннятАЭ. Така модель врядування приваблива тому, що вона сприяСФ взаСФмодСЦСЧ держави СЦ суспСЦльства, що, своСФю чергою, сприяСФ встановленню культури миру, а отже, й стабСЦльностСЦ на регСЦональному рСЦвнСЦ. Таким чином, демократичне врядування змСЦцнюСФ мир.

Однак врядування не може дати унСЦверсальних вСЦдповСЦдей на полСЦтичнСЦ та економСЦчнСЦ проблеми, з якими стикаються сучаснСЦ краСЧни, оскСЦльки кожна з них маСФ окремСЦ труднощСЦ.

ДемократСЦя завжди СФ "роздорСЦжжямтАЭ, оскСЦльки вона - це система свободи, система, для якоСЧ нема нСЦчого абсолютного. ДемократСЦя СФ свободний простСЦр, в якому можуть розвинутися найрСЦзноманСЦтнСЦшСЦ полСЦтичнСЦ прагнення. Незадоволення демократСЦСФю, в принципСЦ, можна трактувати, як втому людей вСЦд невизначеностСЦ, бажання вибрати конкретний шлях розвитку. Але важко дати однозначну вСЦдповСЦдь на питання "а чи не повернемось ми в кСЦнцСЦ шляху знову на теж саме мСЦiе, звСЦдки починали?тАЭ. Найкращу вСЦдповСЦдь на це запитання дав У. ЧерчСЦль, виступаючи в БританськСЦм парламентСЦ 11 листопада 1947 р.: "демократСЦя - сама погана форма правлСЦння, якщо не враховувати СЦншСЦ».

Висновки


ПолСЦтична диктатура належить тепер до найбСЦльш спСЦрних СЦ актуальних суспСЦльних проблем. Демократи уважають СЧСЧ за абсолютне зло, що загрожуСФ людству культурним занепадом СЦ повертаСФ суспСЦльство до часСЦв середньовСЦчноСЧ деспотСЦСЧ. НатомСЦсть прихильники диктатури добачують у нСЦй СФдиноспасенний засСЦб направлення полСЦтичних вСЦдносин СЦ оздоровлення розхитаних основ суспСЦльного життя.

Форми диктатури (полСЦтичноСЧ "ади), що СЦснували у державах Стародавнього СвСЦту та СередньовСЦччя розрСЦзняють за критерСЦСФм головного субтАЩСФкта правлСЦння. До них належать:

- монархСЦя - СФдиновладне (абсолютне чи з конституцСЦйним обмеженням) спадкоСФмне правлСЦння однСЦСФСЧ особи (монарха);

- тиранСЦя - одноосСЦбне деспотичне правлСЦння внаслСЦдок насильницького захоплення "ади;

- аристократСЦя - "ада кращих, тобто верхСЦвковоСЧ, знатноСЧ, привСЦлейованоСЧ групи;

- олСЦгархСЦя - "ада небагатьох багатих;

- тСЦмократСЦя - особлива форма олСЦгархСЦСЧ, за якою державна "ада належить привСЦлейованСЦй бСЦльшостСЦ, яка володСЦСФ високим майновим цензом, часто - вСЦйськовою силою;

- теократСЦя - "ада церкви;

- охлократСЦя - "ада натовпу, що спираСФться не на закони, а на миттСФвСЦ настроСЧ та примхи юрби, яка часто пСЦддаСФться впливовСЦ демагогСЦв, стаСФ деспотичною СЦ дСЦСФ тиранСЦчне;

- демократСЦя - "ада народу на основСЦ закону та забезпечення прав СЦ свобод громадян.

У сучасному свСЦтСЦ диктатура, що може бути основою полСЦтичного режиму, СФ осереддям взаСФмодСЦСЧ комплексу компонентСЦв, кожний з яких, у свою чергу, мСЦстить не менш СЦнтегрованСЦ складовСЦ. ПолСЦтичний режим - це вираження полСЦтичного напряму здСЦйснення полСЦтичноСЧ "ади, СЧСЧ полСЦтичних прСЦоритетСЦв. ВСЦн показуСФ, докорСЦннСЦ СЦнтереси яких груп громадян ця "ада вСЦдстоюСФ, якСЦ механСЦзми пропонуСФ для задоволення поточних потреб бСЦльшостСЦ, що робить для зняття соцСЦальноСЧ напруженостСЦ й досягненням стабСЦльностСЦ, тобто як в цьому суспСЦльствСЦ функцСЦонуСФ полСЦтична система. ПолСЦтичний режим характеризуСФ полСЦтичну систему, вСЦн повтАЩязаний з нею загалом СЦ з усСЦма СЧСЧ складовими.

Зауважимо, що у вСЦтчизнянСЦй лСЦтературСЦ тлумачення полСЦтичного режиму переважно зведене до способСЦв здСЦйснення державноСЧ "ади. ПолСЦтичному режиму належить значно бСЦльше, якщо не провСЦдне мСЦiе порСЦвняно з такою полСЦтичною СЦнституцСЦСФю, як держава. ПолСЦтичний режим СФ визначальним чинником способу органСЦзацСЦСЧ вищоСЧ "ади, форми державного та полСЦтичного устрою, стану прав СЦ свобод тощо.


Список використаних джерел


1. Авторитаризм в современном мире // Латинская Америка. - 1990. - № 2. - С. 19-24.

2. АктуальнСЦ проблеми теорСЦСЧ держави СЦ права. Частина 1. АктуальнСЦ проблеми теорСЦСЧ держави: Навч. посСЦб. / С.М. Тимченко, С.К. Бостан та СЦн. - К.: КНТ, 2007. - 288 с.

3. Алексеев С.С. Сила демократии и права человека // Человек и политика, Ташкент. - 1991. - № 7. - С. 34-44.

4. Андерсон Р.Д. ТоталСЦтаризм: концепцСЦя чи СЦдеологСЦя // Полис. - 1993. - № 3. - С. 10-14.

5. Андреев В.Ю. Греческий полис - М., 1976. - 216 с.

6. Андреев С.С. Политический режим и политическая демократия // Социально-политические науки. - 1992. - № 2. - С. 12-14.

7. Аристотель Афинская полития. - М., 1937. - 286 с.

8. Аристотель. ПолСЦтика. - К.: Вища школа, 2001. - 94 с.

9. Арон Р. Демократия и тоталитаризм / Пер. с франц. - М.: Наука, 1993. - 115 с.

10. Боннар А. Греческая цивилизация.- М., 1993. - 212 с.

11. Виппер Р.Ю, Васильев А.А. История древнего мира. - М., 1994. - 568 с.

12. Вятр Е. Восточная Европа: судьбы демократии // Социс. - 1992. - № 1. - С. 6-18.

13. Вятр Е. Типология политических режимов // Лекции по политологии. - Т. 1. - Таллинн, 1991. - С. 32-44.

14. Гайда А.В. "асть и человек. - М.: Мир, 1991. - 408 с.

15. Галкин А. Глобальные изменения и политические институты // Мировая экономика и международные отношения. - 2002. - № 12. - С. 108-114.

16. Галкин А.А. О фашизме - его сущности, корнях, признаках и формах проявления // Политические исследования. - 1995. - № 2. - С. 17-30.

17. Гелей С.Д., Рутар С.М. ПолСЦтологСЦя: Навч. посСЦб. - 5-те вид., перероб. СЦ доп. - К.: Т-во "ЗнаннятАЭ, КОО, 2004.- 645с.

18. Говлет М. ДослСЦдження державноСЧ полСЦтики: цикли та пСЦдсистеми полСЦтики. - ЛьвСЦв: КальварСЦя, 2004. - 262 с.

19. Гуггенберг Б. ТеорСЦя демократСЦСЧ // ПолСЦс. - 1991. - № 4. - С. 11-14.

20. ГусарСФв С.Д., ОлСЦйник А.Ю., Слюсаренко О.Л. ТеорСЦя держави СЦ права: Навчальний посСЦбник. - К.: ВсеукраСЧнська асоцСЦацСЦя видавцСЦв "Правова СФднСЦсть», 2008. - 270 с.

21. Даль Р.А. Введение в теорию демократии. - М.: Норма, 1992. - 158 с.

22. Демидов А.И. "асть в единстве и многообразии её измерений [О формах "асти: правовая, политическая, моральная] // Государство и право. - 1995. - № 11. - С. 3-11.

23. Демократия и тоталитаризм. - М.: ЭКСМО-Пресс, 1993. - 132 с.

24. Демократия и тоталитаризм: материалы дискуссии // Свободная мысль. - 1991. - № 15. - С. 30-45.

25. Доган М. Легитимность режимов и кризис доверия // Социологические исследования. - 1994. - № 6. - С. 15-23..

26. РДвдокимов В. Розвиток СЦдей правовоСЧ держави в умовах тоталСЦтаризму та переходу суспСЦльства до демократСЦСЧ // Право УкраСЧни. - 1997. - № 7. - С. 3-11.

27. Зайчук О.В., ОнСЦщенко Н.М.. ТеорСЦя держави СЦ права. АкадемСЦчний курс: ПСЦдручник / - К.: ЮрСЦнком РЖнтер, 2006. - 688 с.

28. Западная демократия. Основы стабильности: Научно-аналитический обзор. - М.: "адос, 1990. - 228 с.

29. Зеркин Д.П. Основы политологии. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. - 358 с.

30. Ильин М.В., Мельвиль А.Ю. "асть // Полис. - 1997. - № 6. - С. 146-163.

31. Кельман М. Десять засад демократСЦСЧ // Право УкраСЧни. - 1996. - № 8. - С. 7-10.

32. КСЦндратець О. НовСЦ форми взаСФмодСЦСЧ держави СЦ громадянського суспСЦльства // Людина СЦ полСЦтика. - 2004. - № 1. - С 42-28.

33. КлСЦтченко О. ЕфективнСЦсть "ади СЦ полСЦтична реформа // ПолСЦтика СЦ час. - 2004. - № 6. - С. 55-64.

34. Ковальчук В. Проблема конституцСЦйностСЦ та легСЦтимностСЦ публСЦчноСЧ "ади в умовах формування правовоСЧ, демократичноСЧ держави: вСЦтчизняний досвСЦд // Право УкраСЧни. - 2008. - № 6. - С. 35-38.

35. Ковлер А.И. Исторические формы демократии, проблемы политико-правовой теории. - М.: Наука, 1990. - 256 с.

36. КонституцСЦйне право зарубСЦжних краСЧн: Навч. посСЦбник / За заг. ред. В.О. РСЦяки. - К.: ЮрСЦнком РЖнтер, 2002. - 512 с.

37. КопСФйчиков В.В. РЖсторСЦя вчень про державу та право. - К.: Клас, 1997. - 271 с.

38. ЛатигСЦна Н. До визначення феномена демократСЦСЧ // ПолСЦтичний менеджмент. - 2004. - № 3. - С. 20-29.

39. ЛатигСЦна Н. Шляхи та структурнСЦ фази демократизацСЦСЧ суспСЦльства // ПолСЦтичний менеджмент. - 2005. - № 2. - С. 68-77.

40. Ледяев В.Г. "асть: концептуальный анализ // Полис. - 2000. - № 1. - С. 97-107.

41. Ледяев В.Г. Формы "асти: типологический анализ // Полис. - 2000. - № 2. - С. 16-18.

42. ЛСЦсничий В.В. ПолСЦтичнСЦ та адмСЦнСЦстративнСЦ системи зарубСЦжних краСЧн. - К.: ПрофесСЦонал, 2004. - 335 с.

43. Лотюк О. Форми безпосередньоСЧ демократСЦСЧ в сучасних зарубСЦжних краСЧнах (СЦталСЦйський досвСЦд) // ПСЦдприСФмництво, господарство СЦ право. - 2008. - № 6. - 12-14.

44. Магновський РЖ. Демократична, соцСЦальна, правова держава СЦ громадянське суспСЦльство: СФднСЦсть та обумовленСЦсть // Право УкраСЧни. - 2005. - № 7. - С. 25-29.

45. Основи демократСЦСЧ: Навч. посСЦбник / За заг. ред. А. КолодСЦя. - К.: Ай БСЦ, 2002. - 684 с.

46. Основы политической науки. Учебное пособие. / Под ред. проф. В.П. Пугачева. - ч. 1, 2. - М., 1993. - 312 с.

47. Очерки политологии. Учебное пособие. - Харьков, 1993. - 247 с.

48. Пахоленко Н.Б. От тоталитаризма к демократии: о функциях государства в переходный период // Политические проблеми теории государства. - М., 1993. - С. 44-48.

49. Петров В.С. Сущность, содержание и формы государства. - Л.: Право, 1971. - 457 с.

50. Покровский М.М. Этюды по афинской политии Аристотеля. - М., 1993. - 184 с.

51. ПолСЦтологСЦя / За загальною редакцСЦСФю РЖ.С. Дзюбка, К.М. ЛевкСЦвського. - К., 1998. - 412 с.

52. ПолСЦтологСЦя. Кн. перша: ПолСЦтика СЦ суспСЦльство. / А. КолодСЦй, В. Харченко, Л. Климанська, Я. Космина. - К.: Ельга-Н, НСЦка-Центр, 2000. - 584 с.

53. ПолСЦтологСЦя. ПСЦдручник // За заг. ред. Проф. Кремень В.Г., проф. Горлача М.РЖ. - ХаркСЦв: Друкарський центр "РДдСЦнорогтАЭ, 2001. - 640 с.

54. Популярна юридична енциклопедСЦя / К. Оффе, У. Пройс та СЦн. - К.: Наука, 2002. - 528 с.

55. Пугачев В.П., Соловьев А.И. Введение в политологию: учеб. для ВУЗов. - М.: Политическая мысль, 1997. - 269 с.

56. Римское частное право: Учебник / под ред. Проф. И.Б.Новицкого и проф. И.С.Перетерского. - М.: Юриспруденция, 1999. - 512 с.

57. Середа Г.П., Стеценко С.Г. Проблеми теорСЦСЧ держави СЦ права: Навчальний посСЦбник. - К.: КНТ, 2009. - 184 с.

58. Симон Г. ТрансформацСЦя в РосСЦСЧ та УкраСЧнСЦ пСЦсля падСЦння комунСЦстичного режиму: спСЦльне та особливе // ПолСЦтична думка. - 2000. - № 7. - С. 27-31.

59. Скакун О.Ф. ТеорСЦя держави СЦ права: ПСЦдручник / Пер. з рос. - ХаркСЦв: Консум, 2006. - 656 с.

60. Сравнительное конституционное право / Б. Н. Топорнин, В.Е. Чиркин, Ю.А. Юдин и др. - М.: Манускрипт, 1996. - 654 с.

61. Сравнительное конституционное право: Учебное пособие / Отв. ред. В.Е. Чиркин. - М.: Международние отношения, 2002. - 729 с.

62. Сухонос В. ЗдСЦйснення державноСЧ "ади в умовах демократичного, авторитарного СЦ тоталСЦтарного режиму (полСЦтичний СЦ економСЦчний аспекти) // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - № 2. - С. 3-7.

63. ТеорСЦя держави СЦ права: ПСЦдручник / За ред. С.Л. Лисенкова. - К.: ЮрСЦнком РЖнтер, 2005. - 448 с.

64. Фролов Э.Д. Рождение греческого полиса. - Л., 1988. - 244 с.

65. Хабермас Ю Демократия. Разум. Нравственность. - М.: Парус, 1995. - 182 с.

66. Хома Н.М. РЖсторСЦя держави СЦ права зарубСЦжних краСЧн: Навчальний посСЦбник. - К.: ЮрСЦнком РЖнтер, 2003. - 465 с.

67. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права, под ред. Д.П. Черниловского. - М., 1994. - 786 с.

68. Цыганков А.П. Демократизация общества как макросоциальный процесс // США: экономика, политика, СЦдеологСЦя. - 1991. - № 12. - С. 9-11.

69. Чиркин В.Е. Формы социалистического государства. - М.: Юристь, 1979. - 267 с.

70. Шляхтун П.П. ПолСЦтологСЦя: ПСЦдручник. - К.: ЛибСЦдь, 2002. - 576 с.

71. Энциклопедический справочник Правовые системы стран мира: / Отв. ред. докт. юрид. наук, проф. А.Я. Сухарев. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Издательство НОРМА, 2003. - 976 с.

72. Юридична енциклопедСЦя: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (вСЦдп. ред.) та СЦн. - К.: "Укр. енцикл.», 1998-2004. - Т. 1: А-Г. - 672 с.; Т. 2: Д-Й. - 744 с.

73. Якушик В. РСЦзновиди полСЦтичних режимСЦв // ВСЦче. - 1995. - № 9. - С. 7.

Страницы: Назад 1 Вперед