УкраСЧнський правопис

реферат: Делопроизводство

Документы: [1]   д_ловодство.doc Страницы: Назад 1 Вперед

Shura19@yandex.ru

1. УкраСЧнський правопис, його СЦсторСЦя та сучасний стан. ОсновнСЦ змСЦни СЦ доповнення у V виданнСЦ "УкраСЧнського правописутАЭ.

ПРАВОПИС - сукупнСЦсть загальновизнаних СЦ загальнообов'язкових правил, що встановлюВнють способи передачСЦ мови на письмСЦ. Правопис охопВнлюСФ орфографСЦю та пунктуацСЦю. Як правило, склаВндаСФться СЦсторично, вСЦдбиваючи давнСЦ традицСЦСЧ або новСЦ тенденцСЦСЧ в передачСЦ звукСЦв, слСЦв СЦ форм, що виявляються в кожнСЦй писемнСЦй мовСЦ на рСЦзних етапах СЧСЧ розвитку.

УкраСЧнський правопис сформувався на основСЦ правописних традицСЦй давньоруськоСЧ моВнви, що ТСрунтувалися на фонетичному принВнципСЦ, за яким написання маСФ вСЦдбивати вимову. Засади давньоруського правопису використовувалися в украСЧнськСЦй писемностСЦ 14-16 ст. У кСЦн. 16 - на поч. 17 ст. в украСЧнському правописСЦ усталився СЦсторико-етимологСЦчний принцип, який зберСЦгався до поч. 19 ст. Разом з тим, протягом 16-18 ст. в ньому форВнмуються новСЦ традицСЦСЧ, пов'язанСЦ з переозвученВнням лСЦтер алфавСЦту вСЦдповСЦдно до живоСЧ украСЧнськоСЧ вимови. Наприклад, за СЦсторичною традицСЦСФю зберСЦгалаВнся лСЦтера ъ там, де у вимовСЦ звучав СЦ, зокрема й на мСЦiСЦ о, е в новозакритих складах (вънъ, жънка, тълько) у творах РЖвана Некрашевича, цСЦСФю ж лСЦтерою передавався звук СЦ будь-якого похоВндження в ЛСЦтописСЦ Граб'янки 1710, СЦнодСЦ для цього звука паралельно з ъ вживалася й лСЦтера и (априля, потимъ, тилко), наприклад, у ЛСЦтописСЦ Величка 1720 СЦ т. п.

За СЦсторико-етимологычним принципом двома лСЦтерами - ы, и, якСЦ читалися однаково, передавався СЦ голосний и (<ы, СЦ), що призвоВндило на практицСЦ до плутання цих лСЦтер СЦ в СЦнших позицСЦях (наприклад, у ЛСЦтописСЦ Величка: бытва, бытий, але димъ, новими, сина). РЖсторико-етимологСЦчного принципу стихСЦйно дотримувався СЦ РЖ. КотляВнревський, який започаткував процес формуВнвання новоСЧ украСЧнськоСЧ лСЦтературноСЧ мови, та видавець його творСЦв М. Парпура. Вони користувалися абетВнкою, спСЦльною з росСЦйською, але з вСЦдмСЦнною вСЦд неСЧ вимовою деяких лСЦтер. ВибСЦр лСЦтери для передавання на письмСЦ конкретного звука визначався його походженням, через що, наприклад, звук и(ы, СЦ) передавався лСЦтерами и, СЦ, ы; звук СЦ (ъ) тАФ лСЦтерою ъ; СЦ (< о, е в новозакритих складах) - лСЦВнтерами и, СЦ; звук е - лСЦтерами е (пСЦсля пригоВнлосного), э (на початку слова СЦ пСЦсля голосного);м'якСЦсть попереднього приголосного перед е СЦ йотацСЦя звука е не позначалися; подовження м'яких приголосних в СЦменниках середнього роду не переВндавалося; лСЦтери ь, ъ вживалися у функцСЦСЧ сучасного апострофа; у кСЦнцСЦ слСЦв послСЦдовно зберСЦгаВнлося написання лСЦтери ъ СЦ т. СЦн. ДокладнСЦше опрацював СЦ теоретично обТСрунтував принципи СЦсторико-етимологСЦчного правопису М. Максимович.

ВСЦд початку 19 ст. в украСЧнськСЦй мовСЦ поширюСФться фонеВнтичний (фонематичний) правопис, принцип якого тАФ позначення однСЦСФю лСЦтерою однСЦСФСЧ фонеми. ПерВншу спробу закрСЦпити цей правопис зробив О. Павловський у "Грамматике малороссСЦйскаго наръчСЦя» (1818). Тут до абетки введено лСЦтеру СЦ на позначення звука СЦ незалежно вСЦд його походженВння, але йотацСЦя його на письмСЦ не зазначалася; звук и позначався лСЦтерою ы, а лСЦтеру и вилуВнчено з абетки; лСЦтера ъ вживалася замСЦсть сучасного СФ; згСЦдно з традицСЦСФю, замСЦсть нинСЦшнього апоВнстрофа вживався ь, у кСЦнцСЦ слСЦв пСЦсля приголосВнних зберСЦгався ъ; закСЦнчення дСЦСФслСЦв -ться, -шся передавалися згСЦдно з вимовою як -цьця, -сся.

Нову тенденцСЦю до фонетизацСЦСЧ украСЧнського правопису пСЦдВнтримали в 1-й половинСЦ 19 ст. харкСЦвськСЦ письменники П. Гулак-Артемовський, за безпосередньою учаВнстю якого було створено новий (слобожанВнський) правопис, а також Г. КвСЦтка-Основ'яненко, РД. ГреВнбСЦнка, С. Писаревський та СЦн. Засадою слобожанського варСЦанта правопису було - писати так, як вимовляСФтьВнся, з послСЦдовним використанням СЦ дотриманВнням вимови лСЦтер росСЦйського алфавСЦту. ЗгСЦдно з цим правописом звук СЦ передавався лСЦтерами и (мСЦж пригоВнлосними) та СЦ (перед голосним та й): витер, гарни, сино, сСЦю, твСЦй. Звук и тАФ лСЦтерою ы: сын, сыла, ходылы. ъ писали тСЦльки пСЦсля м'яких приВнголосних на позначення звука СФ: житиъ, синъ. Йотоване о та м'якСЦсть попереднього приголосВнного перед о передавали лСЦтерою ДХ: ДХго, синДХго. Звук е тАФ лСЦтерою е, а СЦнодСЦ тАФ э(поэть). У функВнцСЦСЧ сучасного апострофа вживались лСЦтери ь та ъ або не писалося жодного знака: пъять, вьяжугь, пять. Знак ъ залишився також у кСЦнцСЦ слСЦв: панъ, свитъ СЦ т. п. ДСЦСФслСЦвнСЦ закСЦнчення -ться, -шся передавалися то фонетизовано (-тця, -цця, -сся), то за етимологСЦчним принципом (-ться, -тся, -шся);збираютця, умываюцця, ховаться, ховатся, бьесся, учышся. Написання деяких СЦншомовних слСЦв фонетизувалося згСЦдно з дСЦалектною вимовою: ХранцСЦя, парахвыя. РСЦзнСЦ письменники вносили до цього правопису СЦндивСЦдуальнСЦ, змСЦни й доповнення, що розхитувало його систему. У 2-й пол. 19 ст. вСЦн вийшов з ужитку.

ПослСЦдовником фонетичного пСЦдходу до орфографСЦСЧ виступив О. Корсун в альманасСЦ "СнСЦпь» (1841), де вСЦн, дотримуючись у цСЦлому слобожанського правопису, запровадив для позначення звука СЦ незаВнлежно вСЦд його походження латинську лСЦтеру j, а лСЦВнтеру и - замСЦсть двох давнСЦх лСЦтер ы та и. Фонетичний правопис пСЦдтримав також О. Бодянський, поСФднавВнши його з СЦсторико-етимологСЦчним принципом РЖ. КотляВнревського СЦ фонетичним - слобожанським правописом. Наприклад, за етимологСЦчною ознакою вживалися ъ, ъ, але звук и незалежно вСЦд його походження передаВнвався однСЦСФю лСЦтерою ы, звук СЦ тАФ лСЦтерами и та СЦ, фонетизувалося написання окремих дСЦалектних слСЦв. ПеВнреважно фонетичний правопис СЦз збереженням окремих традицСЦйних елементСЦв (ъ у кСЦнцСЦ слСЦв, спорадичний ъ для голосного СЦ, ДХ пСЦсля м'якого приголосного перед о тощо) користувався СЦ Т. Шевченко.

У серед. 19 ст. фонетичний принцип пСЦдтримували РЖ. Бецький, А. Метлинський. Крайню позицСЦю у фонетизацСЦСЧ орфографСЦСЧ зайняв М. Гатцук, який розробив оригСЦнальний проект правопису з численними дСЦаВнкритичними знаками, якСЦ б вСЦдбивали на письмСЦ всСЦ дСЦалектичнСЦ особливостСЦ украСЧнськоСЧ мови. У 1861 вСЦн заВнпропонував перейти вСЦд гражданського шрифту до кирилицСЦ старокиСЧвськоСЧ редакцСЦСЧ СЦ видрукував таким чином свою "УкраСЧнську абетку». ПринВнципово не вСЦдрСЦзнявся вСЦд правопису М. Гатцука фонетичний правопис К. Шейковського (1859), у якому було менше дСЦакритичних знакСЦв, але викорисВнтовувалися лСЦтери ы, э.

Значно популярнСЦшою виявилась орфографСЦчна система, що СЧСЧ розробив П. КулСЦш у кСЦн. 50-х рр. 19 ст. Проте кулСЦшСЦвка вСЦдзначалася прагненням до зайвоСЧ фонетизаВнцСЦСЧ правопису дСЦСФслСЦв, закСЦнчень -ться, -шся, вСЦдВнмовою вСЦд наявних у попереднСЦх правописах сполучень йо, ьо на користь лСЦтери ДХ, вСЦдсутнСЦстю лСЦтери для йотованого е (у попереднСЦх правописах уже вживаВнлася лСЦтера СФ), збереженням знака ъ у кСЦнцСЦ слова пСЦсля приголосних тощо. ЦСЦ недолСЦки значною мСЦрою були усуненСЦ в правописСЦ "ПСЦвденно-ЗахСЦдного вСЦддСЦлу РосСЦйського географСЦчного товариства» (1873), спСЦвавторами якого були П. Житецький та К. Михальчук. З СЧхньоСЧ СЦнСЦцСЦативи до кулСЦВншСЦвки було внесено змСЦни: йотований звук СЦ вперше став позначатися лСЦтерою СЧ, йотований е тАФ лСЦтерою СФ, у кСЦнцСЦ слова перестав вживатися ъ, вибуховий г передавався не латинською лСЦтерою g, а буквосполученням кг. Але у зв'язку з Емським актом 1876 цей правопис було заборонено.

ВСЦд 1876 до 1905 на СхСЦднСЦй УкраСЧнСЦ всю украСЧнську лСЦтературу друВнкували росСЦйською абеткою згСЦдно з росСЦйським правописом (в середоВнвищСЦ украСЧнськоСЧ СЦнтелСЦгенцСЦСЧ вСЦн дСЦстав СЦронСЦчну назву Влярижка»). Лише пСЦсля 1905 знову з'явилася можливСЦсть книгодрукування украСЧнською мовою, у зв'язку з чим стала актуальною СЦ проблема правопису. УсСЦ книжки, украСЧнськСЦ газети й журнали, що вихоВндили в НадднСЦпрянськСЦй УкраСЧнСЦ 1905-14рр., друкувалися трохи видозмСЦненою кулСЦшСЦвкою, спопуляриВнзованою шкСЦльними пСЦдручниками СЦ "Словарем украСЧнськоСЧ мови» за редакцСЦСФю Б. ГрСЦнченка. Серед нових особливостей цього правопису тАФ вживання лСЦтеВнри г на позначення вибухового g, позначення м'якостСЦ кСЦнцевого р, закСЦнчення и в родовому вСЦдВнмСЦнку однини СЦменникСЦв жСЦночого роду на приголосний, написання и на початку слова перед н (инСЦй, инший) тощо.

У ЗахСЦднСЦй УкраСЧнСЦ (СхСЦдна Галичина, Буковина, ЗакарВнпаття) на поч. 19 ст. вживали за традицСЦСФю старослов'янську кириличну азбуку СЦ користувалися старим консервативним СЦсторико-етимологСЦчним правописом, офСЦВнцСЦйно визнаним у школах та книговидавничСЦй практицСЦ. Проте цей принцип постСЦйно поруВншувався. Так, звук СЦ передавався лСЦтерами СЦ, и, о, е, ъ, змСЦшувалися лСЦтери ы, и, л - в у кСЦнцСЦ слСЦв, вживалися численнСЦ дСЦакритичнСЦ знаки. Першу спробу фонетичного правопису за принципом "пиши, як чуВнСФш, а читай, як видиш» у ЗахСЦднСЦй УкраСЧнСЦ зробили М. Шашкевич, РЖ. Вагилевич та Я. Головацький у виданому 1837 гражданським шрифтом лСЦтературному альманаВнсСЦ "Русалка ДнСЦстровая». ЗгСЦдно з цим правопиВнсом, лСЦтера СЦ послСЦдовно вживалася на познаВнчення звука СЦ (< о, е в новозакритих складах), лСЦтери о, е тАФ для звукСЦв о, е. Уперше вводилося буквосполучення йо на позначення йотованоВнго о та ьо на позначення м'якостСЦ попереднього приголосного перед о, запроваджено в "гражВнданську» азбуку лСЦтеру СФ для позначення м'яВнкостСЦ попереднього приголосного та передачСЦ йотованого е. ТрадицСЦйною лСЦтерою ъ передаВнвали голосний СЦ (< ъ) та йотований СЧ. До абетВнки було введено нову лСЦтеру Гї (нескладове у) СЦ вилучено зайвСЦ лСЦтери ы, ъ. РоздСЦльна вимова губних з наступним йотованим не позначалася (бю, пСФ), вибуховий g позначався лСЦтерою г, заВнкСЦнчення дСЦСФслСЦв -ться передавалося через т-ся, частка -ся з усСЦма дСЦСФсловами писалася через дефСЦс. Альманах "Русалка ДнСЦстровая» був конВнфСЦскований австро-угорським урядом, СЦ цей правопис не поВнширився в ГаличинСЦ. Проте пСЦзнСЦше його було використано у СхСЦднСЦй УкраСЧнСЦ, зокрема запозичеВнно сполучення йо, ьо та лСЦтеру СФ.

У 60-80-х рр. 19 ст. у ЗахСЦднСЦй УкраСЧнСЦ користувалися двома правописами: СЦсторико-етимологСЦчним М. Максимовича (москвофСЦли) СЦ фонетичним П. КулСЦша (народовцСЦ). МСЦж прихильниками обох правописСЦв (ВлетимологСЦСЧ» СЦ "фонетики») велася боВнротьба, яка закСЦнчилася аж у кСЦн. 19 ст. переВнмогою прихильникСЦв фонетичного правопису. У кСЦн. 70-х рр. у ГаличинСЦ до кулСЦшСЦвки долучився СЦ фонетичний правопис М. Драгоманова тАФ драгоманСЦвка. ПозицСЦСЧ "фонетистСЦв» значно змСЦцВннСЦли пСЦсля виходу 1886 "Малоруско-нСЦмецького словаря» РД. ЖелехСЦвського, надрукованого фонетичною орфографСЦСФю, пристосованою автором до особливостей украСЧнськоСЧ мови в ГаличинСЦ. Цей  правопис, вСЦдомий пСЦд назвою желехСЦвка, набув значВнного поширення, з 1893 вСЦн запроваджений у шкСЦльному навчаннСЦ й визнавався як СФдиний офСЦцСЦйний аж до 1922, а деякСЦ твори друкувалиВнся ним аж до 1940. На ЗакарпаттСЦ в 20тАФ40-х рр. СЦснував правопис панькевичСЦвка.

У серединСЦ 19 ст. в ГалиВнчинСЦ робилися спроби латинСЦзацСЦСЧ украСЧнського алфавСЦту. ПСЦсля здобуття УкраСЧною незалежностСЦ ЦентВнральна Рада 17 сСЦчня 1918 видала "ГоловнСЦ праВнвила украСЧнського правопису», але вони не встигВнли впровадитися в практику. У травнСЦ 1919 УкраСЧнська АкадемСЦя наук схвалила "НайголовнСЦшСЦ правила укВнраСЧнського правопису» (вид. 1921), якСЦ стали осВнновою всСЦх наступних правописСЦв. Новий праВнвопис, затверджений РНК УСРР 1928 (т. з. скрипникСЦвський), передбачав, зокрема, лСЦтеру г для СЦншомовних слСЦв, запозичених пСЦсля 1860, позначення м'якостСЦ СЦншомовного л (аероплян, бльокада, блюза) та СЦн. У 1933 цей правоВнпис було переглянуто СЦ значно перероблено (вилучено лСЦтеру г, змСЦнено правило вживання роду в деяких СЦншомовних словах, скасовано поВнм'якшення СЦншомовного л тощо).

В кСЦнцСЦ 30-х рр. постало питання про нове врегулювання украСЧнського правопису. Новий проект украСЧнського правопису за редакцСЦСФю М. Грунського, пСЦдготовлений у 1940, через воСФннСЦ обстаВнвини не було прийнято. ПСЦсля деяких уточнень СЦ виправлень у 1946 вийшов "УкраСЧнський праВнвопис», а в 1960 - його 2-е, доповнене й виправлене РЖ видання. ТретСФ видання "УкраСЧнського правопиВнсу» 1990 базуСФться, як СЦ попереднСЦ, на фонематичному принципСЦ, який доповнюСФться морфологСЦчним (унСЦфСЦковане написання префСЦксСЦв, коренСЦв, суфСЦксСЦв СЦ закСЦнчень незалежно вСЦд СЧхнСЦх позиВнцСЦй в словСЦ СЦ впливСЦв асимСЦляцСЦйно-дисимСЦляцСЦйних проВнцесСЦв), традицСЦйно-СЦсторичним (подвСЦйна функВнцСЦя лСЦтер я, ю, СФ, вживання лСЦтери щ) СЦ диференцСЦйним (написання великоСЧ лСЦтери в слоВнвах, написання слСЦв разом, окремо СЦ через деВнфСЦс) принципами. У ньому вСЦдновлено лСЦтеру г, дещо змСЦнено вживання лСЦтер СЦ та й у "асних СЦншомовних назвах тощо. Виправлене СЦ доповнеВнне 4-е видання "УкраСЧнського правопису» 1993 СЦстотно не вСЦдрСЦзняСФться вСЦд попереднього, але в ньому поширено правило передавання СЦншоВнмовного СЦ через и пСЦсля "дев'ятки» на низку "асних назв, розшиВнрено сферу використання закСЦнчень -у(ю) в родовому вСЦдмСЦнку СЦменникСЦв II вСЦдмСЦни, уточнено правило написання складних слСЦв тощо.

За офСЦцСЦйною нумерацСЦСФю редакцСЦя 1993 року СФ четвертим виданням; попереднСЦ датовано 1946, 1960 та 1990 роками. Тобто до вСЦйни ми офСЦцСЦйного правопису нСЦбито не мали зовсСЦм. Але ж нСЦ: бачимо фотографСЦСЧ титулСЦв дискусСЦйних видань 1918 й 1919 рокСЦв та офСЦцСЦйних видань 1921, 1926 (проект), 1928, 1929 (коментоване видання Олекси Синявського), 1933 та 1938 рокСЦв. Просто 1960 року чергове видання оголосили "другим», редакцСЦя 1946-го автоматично стала першою, а всСЦ попереднСЦ - невиданнями. Про правопис 1928 року дехто трохи чув: це ж саме той, що його називають то "дСЦяспорним» та "галицьким», то "харкСЦвським» та "скрипникСЦвкою» - за вибором епСЦтета можна одразу зтАЩясувати, в кого яке щодо нього наставлення. Але що ж то за редакцСЦСЧ 1933 та 1938 рокСЦв? РЖ що ж то за засСЦдання правописноСЧ комСЦсСЦСЧ 1943 року пСЦд щойно звСЦльненим вСЦд нСЦмцСЦв Харковом, за участи найвищих партСЦйних керСЦвникСЦв? Мабуть, недарма ця проблема знов СЦ знов постаСФ так гостро, мабуть, не завжди СЦ не лише науковСЦ чинники були в СЧСЧ розглядСЦ визначальними. 

Про словникарськСЦ проблеми, повтАЩязанСЦ з недосконалСЦстю чинноСЧ редакцСЦСЧ правопису 93 року [УП-93] СЦ недоопрацьованСЦстю термСЦнологСЦчного питання у новому ПроектСЦ вже було сказано немало. Праця над великим (близько 120 тисяч гасел) термСЦнологСЦчним словником повтАЩязана з потребою дати користувачевСЦ нормативне написання довжелезних спискСЦв слСЦв, зокрема новотворСЦв, що СЧх поява неодмСЦнно супроводжуСФ розвиток науки. ДеякСЦ термСЦни мають вкрай обмежене застосування, до загальномовних словникСЦв вони нСЦколи не потраплять, проте у фаховому термСЦнологСЦчному словнику СЧх треба давати неодмСЦнно й насамперед. РеСФстр природничого словника концентруСФ в собСЦ найскладнСЦшСЦ правописнСЦ проблеми, як збСЦльшувальне скло виявляСФ дискусСЦйнСЦ моменти, суперечностСЦ, хиби, недоопрацьованСЦ чи загалом невисвСЦтленСЦ питання. Брак чСЦтко й несуперечливо сформульованих правописних норм катастрофСЦчно гальмуСФ роботу, а стан невизначеностСЦ, що триваСФ вже понад десять рокСЦв, ускладнюСФ навСЦть простСЦ проблеми й робить нерозвтАЩязними трохи складнСЦшСЦ. Про найскладнСЦшСЦ годСЦ й говорити: суцСЦльний глухий кут. А по виходСЦ друком словникСЦв наш головний бСЦль вСЦдгукнеться у головах користувачСЦв.

Отож, чи зможе стати засобом проти нього нова редакцСЦя правопису?
ВаПерше, що шукаСФш, розгорнувши Проект - абетка. Чи повернено знак мтАЩякшення на його логСЦчну останню позицСЦю? Адже безглуздСЦсть перенесення його 1990 року на СЦнше мСЦiе вже всСЦм очевидна, треба просто виправити помилку. У ПроектСЦ вСЦн стоСЧть пСЦсля "щ». СловникарСЦ хай собСЦ далСЦ сперечаються, де ставити той клятий знак, СЦ щораз переналаштовують сортувальнСЦ програми у своСЧх комптАЩютерах. Зате маСФмо унСЦкальний, вартий вСЦдзначення в книзСЦ Г[СЮ]СЦн(н)ес(с)аВа винахСЦд: правопис без абетки.

Передмова дослСЦвно така сама, як передмова до УП-93, крСЦм останнСЦх двох абзацСЦв СЦз даними про те, хто нову редакцСЦю готував. Не змСЦнено навСЦть фразу "якщо брати до уваги графСЦку, то украСЧнський правопис бере свСЦй початок вСЦд кСЦнця минулого тисячолСЦття» (в обох виданнях на с. 3). Якщо 1993 року таке твердження датувало початок украСЧнського правопису кСЦнцем десятого сторСЦччя, то року 2003 воно спрямовуСФ читача до новоСЧ СЦнтерпретацСЦСЧ, поданоСЧ в статтСЦ проф. РусанСЦвського, де СЦз чотирьох перСЦодСЦв розвитку украСЧнського правопису, що СЧх розглядаСФ проф. НСЦмчук, реальним визнано лише останнСЦй, тобто XIX-XX сторСЦччя. А може, автори Проекту взагалСЦ починають СЦсторСЦю нашого правопису вСЦд УП-93 (точнСЦше, УП-90, бо УП-93 мСЦстить лише неСЦстотнСЦ редакцСЦйнСЦ поправки)? Адже саме на кСЦнець минулого тисячолСЦття СЦ припадаСФ СЧхня праця. СтаСФ ще цСЦкавСЦше - що ж побачимо далСЦ?

Перший дискусСЦйний пункт - про лСЦтеру "и» на початку слова. Без особливого подиву бачимо, що вСЦдповСЦдне положення (Вз3) таке саме, як в УП-93, однак додано ще один абзац, що мСЦстить аж три (!) невизначених твердження: "и» належить писати на початку "СЦншомовних "асних назв переважно [отже, не лише] тюркських, палеоазСЦатських та деяких СЦнших [яких саме?] мовних сСЦмей, а також у словах икати, икання СЦ т. СЦн.». Оце найстрашнСЦше! ПропозицСЦя Проекту багатьом мовцям СЦ мовознавцям видавалася незвичною й непотрСЦбною, проте вона мСЦстила легкозрозумСЦле правило без жодних СЦ т. СЦн. Проект, натомСЦсть, додав ще одну проблему: чи не пСЦдпадаСФ пСЦд оце СЦ т. СЦн., зокрема, прикметник СЦ[и]растовий (yrast)? Звичайно, це вузькофаховий термСЦн, що нСЦколи не потрапить до орф[т]ографСЦчних словникСЦв (СЦ, зрештою, не треба), мовознавцСЦ не повиннСЦ ним перейматися, але саме тому словник термСЦнологСЦчний маСФ зорСЦСФнтувати науковця, як його правильно писати.Ва

ВаПункт про правопис складних слСЦв у ПроектСЦ йде точнСЦсСЦнько за УП-93, за винятком кСЦлькох загальних зауваг, проте ось доповнення: до прикладСЦв складних слСЦв, що дСЦстають мтАЩякого знака перед о, цСЦлком переписаних з УП-93 (верхньоднСЦпровський, середньовСЦччя тощо), бачимо одне нове: меншовартСЦсний. Де тут мтАЩякшення? До чого воно тут? Може, це слово так муляСФ авторам Проекту, що змучена пСЦдсвСЦдомСЦсть прагне витСЦснити його будь-куди, хай СЦ недоречно? А може, й весь Проект - його сублСЦмацСЦя?Ва

ВаДалСЦ знов бачимо цСЦкавинку: у ПроектСЦ вилучено заувагу УП-93 про написання перед голосними о та а кСЦлькСЦсних числСЦвникСЦв СЦз кСЦнцевим приголосним х; Проект СЧСЧ поновлюСФ, та ще й додаСФ СЦ. Отже, маСФмо писати двобСЦчний, двоповерховий, але двохтАЩярусний; чотиримСЦсячний, але чотирьохактний. РЖ це спрощення правописних правил?Ва

ВаЗвичайно ж, вСЦдкинуто пропозицСЦю Проекту щодо написання складних СЦменникСЦв СЦз першою частиною пСЦв-. ВСЦдповСЦдний пункт Проекту точно вСЦдтворюСФ УП-93. Тут уже виникаСФ нова пСЦдозра: може, Проект просто списано з УП-93, щоб усе полСЦпшити, нСЦчого не мСЦняючи, ПроектовСЦ щось формально протиставити СЦ за виконану тяжку роботу прозвСЦтувати? ПодивСЦмося ще один ключовий роздСЦл: велика лСЦтера у прикметниках, утворених вСЦд прСЦзвищ. НСЦчого втСЦшного не знаходимо. Хоч формулювання та приклади дещо вСЦдмСЦннСЦ, плутанина та сама, знов на однСЦй сторСЦнцСЦ (57) бачимо три словосполуки з прСЦзвищем Шевченко: ШевченковСЦ поезСЦСЧ, ШевченкСЦвська премСЦя та шевченкСЦвськСЦ традицСЦСЧ - то як тепер писати сполуки Ш[ш]евченкСЦвський стиль та Ш[ш]евченкСЦвська енциклопедСЦя, наведенСЦ в УП-93 та ПроектСЦ? Правда, СЦз прикладСЦв "стСЦйких фразеологСЦчних сполук або наукових термСЦнСЦв», що СЧх треба писати з малоСЧ лСЦтери, прибрано пСЦфагорову теорему, проте залишено архСЦмедову спСЦраль - СЦ нСЦде нема простенькоСЧ зауваги, що якщо присвСЦйний прикметник повтАЩязаний з авторством, його треба писати з великоСЧ лСЦтери (хСЦба що зробивши виняток для назв хвороб, щоб уникнути двозначностСЦ). ВтСЦм, якщо спСЦраль АрхСЦмеда не такий самий термСЦн, як АрхСЦмедова спСЦраль, то, може, слСЦд писати правопис РусанСЦвського, але русанСЦвський правопис?Ва

ВаДивСЦмося далСЦ, ще один надскладний пункт - про родовий вСЦдмСЦнок СЦменникСЦв другоСЧ вСЦдмСЦни (Вз48). Про суперечливСЦсть цього роздСЦлу УП-93 говорено вже багато. На жаль, у ПроектСЦ нСЦчого нового не бачимо. Знову мСЦсяць СЦ тиждень названо мСЦрами часу (п.1.д), тодСЦ як це промСЦжки; процент взагалСЦ не СФ мСЦрою будь-чого. В п.1.СФ як приклади "термСЦнСЦв СЦншомовного походження, якСЦ означають елементи будови чогось, конкретнСЦ предмети, геометричнСЦ фСЦгури та СЧх частини» (СЦ повиннСЦ мати закСЦнчення -а) бачимо атом, катод (мабуть, це конкретнСЦ предмети) та синус (а це, мабуть, геометрична фСЦгура). РЖз п.2.ж дСЦзнаСФмося, однак, що закСЦнчення -у мають "термСЦни СЦншомовного походження, що означають фСЦзичнСЦ або хСЦмСЦчнСЦ процеси, частину площСЦ й СЦн.». Як частину площСЦ поняттСФво вСЦдрСЦзнити вСЦд геометричноСЧ фСЦгури чи СЧСЧ частини СЦ що тут криСФться за й СЦн. - це питання, дивимося приклади. Мабуть, частинами площСЦ тут СФ все, що не СФ процесами, отже, СЦмпульс та фермент. Ну скСЦльки можна тягти цСЦ нСЦсенСЦтницСЦ СЦз видання до видання? Чому цей пункт треба було вСЦдокремлювати вСЦд пункту [пункта] 2.СФ, де вже фСЦгурують назви процесСЦв? До речСЦ, СЦз цього ж п.2.СФ дСЦзнаСФмося, що слово звук маСФ в родовому вСЦдмСЦнку закСЦнчення -у, якщо воно не СФ термСЦном. Ну що тут робити? СкСЦльки разСЦв пояснювати шановним мовознавцям, що звук СФ фСЦзичним термСЦном завжди, його дослСЦджуСФ, зокрема, акустика, тодСЦ як узагальнене поняття звуку фСЦгуруСФ в багатьох роздСЦлах фСЦзики. Ця примСЦтка прирСЦкаСФ авторСЦв фСЦзичних СЦ технСЦчних статей на безглуздСЦ суперечки з редакторами журналСЦв. Якщо йдеться про лСЦнгвСЦстичний термСЦн, так СЦ треба зазначити, а не заплутувати людей. До чого призводять такСЦ формулювання, бачимо в орф[т]ографСЦчному словнику: "континуум -а (як математичний обтАЩСФкт) СЦ -у (безперервнСЦсть, простСЦр)». А що робити, коли йдеться про простСЦр як математичний обтАЩСФкт? Писати подвСЦйне закСЦнчення? Якщо вже будувати формулювання на семантичнСЦй основСЦ, то треба ж проконсультуватися з фахСЦвцями, що ту семантику знають!Ва

ВаНарештСЦ, подивСЦмося роздСЦл про правопис слСЦв чужомовного походження, найважливСЦший пСЦд кутом зору термСЦнознавства. Як СЧх тлумачить Проект?Ва

ВаЗ лСЦтерою "СЦ» все ясно: СЧСЧ в СЦншомовнСЦ слова не допущено, крСЦм кСЦлькох екзотичних транслСЦтерацСЦй. Дозволено, правда, "варСЦантну вимову» у "асних назвах, проте якщо читач уперше бачить "асну назву транслСЦтерованою, звСЦдки йому знати, де там в оригСЦналСЦ "g», а де "h»?

Буквосполуку "th» в словах грецького походження маСФмо передавати "залежно вСЦд узвичаСФного засвоСФння», тобто за приписами УП-33 та пСЦзнСЦших поправок згСЦдно з запозиченням вСЦдповСЦдних слСЦв у росСЦйськСЦй мовСЦ. Приклади вСЦдомСЦ, нСЦчого нового. ВсСЦ суперечностСЦ збережено.

РЖз тяжкою душею, не сподСЦваючися вже дСЦстати чСЦтку вСЦдповСЦдь хоч на одне запитання, дивимося роздСЦл про "аснСЦ назви та похСЦднСЦ вСЦд них слова (у фСЦзичнСЦй термСЦнологСЦСЧ таких, за традицСЦСФю, тисячСЦ). Отже, Вз91, п.3. ЧитаСФмо: "ПодвоСФнСЦ приголоснСЦ, як правило, зберСЦгаються у "асних назвах, а також здебСЦльшого в утворених вСЦд них похСЦдних словах». Добре, будемо подвоювати - нема ради. ПринаймнСЦ, попри як правило та здебСЦльшого, менш-бСЦльш чСЦтке формулювання. РЖ можна не порушувати всесвСЦтню традицСЦю й однаково писати термСЦни та прСЦзвища науковцСЦв, що вСЦд них цСЦ термСЦни дСЦстали назву. Проте далСЦ бачимо: "але не завжди» (то коли???), СЦ низка прикладСЦв: ват (вСЦд Ватт), бекерель (Беккерель), бесемерСЦвський (Бессемер), гаус (Гаусс), <...>, максвел (Максвелл). Але чому винятком СФ саме цСЦ фСЦзичнСЦ термСЦни? Мало того, що СЮаус(с)овСЦ (Gauss) змСЦнили першу лСЦтеру, то треба ще й зробити виняток з подвоСФнням. Але ж як тепер писати г[СЦ]аус(с)СЦа[я]н, г[СЦ]аус(с)оСЧда тощо? А максвел(л)СЦа[я]н? А бес(с)емерування?
ВаДалСЦ все так само. ВсСЦ суперечностСЦ збережено з подиву гСЦдною послСЦдовнСЦстю. МаСФмо матерСЦя, але матерСЦал. Знову бачимо ДСЦзель - дизель (а як з СЦншими подСЦбними термСЦнами?). Трохи смСЦшно (крСЦзь сльози), що "за традицСЦСФю» треба писати Фрейд (Freud), тодСЦ як в усСЦх украСЧнських перекладах цього автора бачимо лише Фройд. Але до чого тут украСЧнськСЦ переклади й украСЧнськСЦ традицСЦСЧ.Ва

ВаОтже, могила мишу породила. Проект нСЦчого нового порСЦвняно з УП-93 не мСЦстить СЦ жодних проблем не розвтАЩязуСФ. Ва

2. Етапи пСЦдготовки до публСЦчного виступу.

ПублСЦчний виступ - це усне монологСЦчне висловлення з метою надання впливу на аудиторСЦю. У сферСЦ дСЦлового спСЦлкування найбСЦльше часто використовуються такСЦ жанри, як доповСЦдь, СЦнформацСЦйна, привСЦтальна СЦ торгова мова.

В основСЦ класичноСЧ схеми ораторського мистецтва лежить 5 етапСЦв:

  1. ДобСЦр необхСЦдного матерСЦалу, змСЦсту публСЦчного виступу;
  2. Складання плану, розподСЦл зСЦбраного матерСЦалу в необхСЦднСЦй логСЦчнСЦй послСЦдовностСЦ;
  3. Словесне вираження, лСЦтературна обробка мови;
  4. Завчання, запам'ятовування тексту;
  5. Проголошення.

СьогоднСЦ в ораторськСЦй дСЦяльностСЦ видСЦляють 3 основних етапи: докомунСЦкативний, комунСЦкативний СЦ пСЦслякомунСЦкативний. Кожний з етапСЦв мСЦстить перелСЦк конкретних дСЦй, якСЦ можна представити у виглядСЦ таблицСЦ:

       

ДокомунСЦкативний

КомунСЦкативний

ПСЦслякомунСЦкативний

1.Визначення теми СЦ мети виступу.

Проголошення промови.

АналСЦз промови.

2.ОцСЦнка аудиторСЦСЧ СЦ обстановки.

ВСЦдповСЦдСЦ на питання, ведення полемСЦки.


3.ПСЦдбСЦр матерСЦалу.



4.Вироблення тексту.



5.РепетицСЦя.




ПСЦдготовка до будь-якого ораторського монологу починаСФться з визначення його теми СЦ мети. Тему визначаСФ або сам автор, або тСЦ, хто запрошуСФ його виголосити промову. Назва виступу повинна бути ясною, чСЦткою, по можливостСЦ короткою. Вона повинна вСЦдбивати змСЦст промови СЦ привертати увагу слухачСЦв (Наприклад: "Чи потрСЦбнСЦ нам атомнСЦ електростанцСЦСЧ?", "Стан охорони працСЦ СЦ технСЦки безпеки в цеху № 5", "ПРО пСЦдготовку до проведення сертифСЦкацСЦСЧ виробСЦв". При розробцСЦ повСЦстки для нарад необхСЦдно особливу увагу звертати на формулювання тем доповСЦдей СЦ повСЦдомлень. Теми повиннСЦ орСЦСФнтувати людей на участь в обговореннСЦ конкретних проблем. Тому доцСЦльно "розшифровувати" пункт порядку денного "РСЦзне", "ПРО рСЦзне" - людина буде мати можливСЦсть заздалегСЦдь пСЦдготувати СЦ продумати свСЦй виступ. ДеякСЦ промови не мають назв: привСЦтальна, мСЦтингова й СЦншСЦ.

Приступаючи до розробки тексту, необхСЦдно визначити мету виступу. Виступаючий повинен ясно представляти, якоСЧ реакцСЦСЧ вСЦн домагаСФться. ОсновнСЦ цСЦлСЦ публСЦчного монологу - повСЦдомлення СЦ вплив. Оратор може поставити задачу СЦнформувати слухачСЦв, дати певнСЦ вСЦдомостСЦ. Або вСЦн розраховуСФ схвилювати аудиторСЦю, сформувати у людей переконання, уявлення, що стануть мотивами СЧх поведСЦнки, тобто призиваСФ до будь-яких дСЦй. Часто цСЦ цСЦлСЦ перехрещуються, сполучаються в одному виступСЦ. СвоСЧ цСЦлСЦ СЦ задачСЦ варто повСЦдомити слухачам.

Важливо оцСЦнити склад майбутньоСЧ аудиторСЦСЧ, заздалегСЦдь настроСЧтися на своСЧх слухачСЦв, з огляду на такСЦ фактори: освСЦтнСЦй рСЦвень, напрямок освСЦти (гуманСЦтарна, технСЦчна ...), пСЦзнавальнСЦ СЦнтереси, стать, вСЦк, ставлення до теми СЦ до оратора.

Завжди легше говорити, звертаючись до однорСЦдного (гомогенного) складу (дилетанти, фахСЦвцСЦ, колеги, студенти, люди однакових полСЦтичних поглядСЦв СЦ т.д.). НСЦж однорСЦднСЦше аудиторСЦя, тим однодушнСЦша реакцСЦя на виступ.

Звертаючись до молодСЦ, не можна загравати, лестити, повчати, дорСЦкати в незнаннСЦ, некомпетентностСЦ, пСЦдкреслювати свою перевагу, ухилятися вСЦд гострих проблем СЦ питань.

Перед слухачами з високим рСЦвнем професСЦйноСЧ чи науковоСЧ пСЦдготовки не можна виступати, якщо немаСФ нових поглядСЦв, пСЦдходСЦв до рСЦшення проблеми, не можна допускати повтори, тривСЦальнСЦ судження, демонструвати свою перевагу, зловживати цифрами, цитатами, ухилятися вСЦд сутСЦ проблеми.

У неоднорСЦднСЦй (гетерогеннСЦй) аудиторСЦСЧ виголошувати промову сутужнСЦше. Якщо публСЦка рСЦзна по складу, треба, по можливостСЦ, адресувати який-небудь фрагмент кожнСЦй групСЦ. Варто заздалегСЦдь подумати про те, що сказати окремим, особливо авторитетним, важливим персонам, якщо ви знаСФте, що вони прийдуть.

НеобхСЦдно також з'ясувати чисельнСЦсть аудиторСЦСЧ. Великою кСЦлькСЦстю слухачСЦв складнСЦше керувати. У величезнСЦй масСЦ людин легковСЦрний, схильний до знеособлювання, не здатний до критики, бачить усе в чорно-бСЦлих фарбах, реагуСФ на емоцСЦСЧ. Чим бСЦльше аудиторСЦя, тим простСЦше, наочнСЦше, образнСЦше варто говорити.

Знання своСЧх слухачСЦв, "прицСЦльна" пСЦдготовка промови набувають особливе значення пСЦд час обговорення якого-небудь важкого питання у вузькому колСЦ фахСЦвцСЦв, дСЦлових людей.

Варто довСЦдатися, у якСЦй обстановцСЦ буде проходити виступ - у залСЦ, у кабСЦнетСЦ, чи СФ там кафедра, стСЦл, мСЦкрофон ...

Кафедра допомагаСФ сконцентрувати увагу на ораторСЦ, за нею треба розташовуватися вСЦльно, невимушено, установивши СЦ намагаючись зберСЦгати постСЦйно вСЦдстань у 20 - 30 сантиметрСЦв мСЦж ротом СЦ мСЦкрофоном.

Важливе значення маСФ СЦ розмСЦщення слухачСЦв в аудиторСЦСЧ. ПроксемСЦка - наука про часову СЦ просторову органСЦзацСЦю спСЦлкування - описуСФ наступнСЦ способи:


СпосСЦб

Схематичне зображення

КоментарСЦСЧ

Аудиторне розмСЦщення


ВизначаСФ оратора вСЦд аудиторСЦСЧ. ЗворотнСЦй звтАЩязок утруднений. Велика кСЦлькСЦсть учасникСЦв.

"КонференцСЦя"


ОфСЦцСЦально. По субординацСЦСЧ. Може визвати конфронтацСЦю, протистоянь думок

"ПСЦдкова"


СприяСФ взаСФмодСЦСЧ. Доступний вСЦзуальний контакт. ХорошСЦ можливостСЦ контролю

V - образне розташування


ДозволяСФ створити обстановку спСЦвробСЦтництва мСЦж тими хто спСЦлкуСФться при домСЦнантнСЦй ролСЦ ведучого

"Круглий стСЦл"


ОбтАЩСФднуСФ людей, демократизуСФ обстановку обговорення проблем.

"Кабаре"


Для роботи маленькими групами. МожливСЦ труднощСЦ фокусування уваги


Треба з'ясувати також пСЦсля яких СЦнших промов плануСФться ваш виступ. Адже кожна наступна промова повинна бути цСЦкавСЦше по змСЦсту СЦ формСЦ, нСЦж попередня.

Наступна ступСЦнь докомунСЦкативного етапу - "кодування" - складання тексту  - починаСФться з добору матерСЦалу. Щоб виступ вийшов змСЦстовним, краще використовувати не одне джерело, а кСЦлька. Джерела матерСЦалу пСЦдроздСЦляються на групи:

  1. БезпосереднСЦ - матерСЦал, добутий автором з життя шляхом спостережень, "асного досвСЦду:
  • знання, практика;
  • особистСЦ контакти, бесСЦди, СЦнтерв'ю;
  • уява - уявне створення нових картин, образСЦв, проектСЦв на основСЦ минулого досвСЦду з елементами творчостСЦ.
  1. ОпосередкованСЦ:
  • а) офСЦцСЦйнСЦ документи:
  • б) наукова СЦ науково-популярна лСЦтература;
  • в) художня лСЦтература;
  • г) статтСЦ газет СЦ журналСЦв;
  • д) передачСЦ радСЦо СЦ телебачення;
  • е) довСЦдкова лСЦтература: енциклопедСЦСЧ, словники;
  • ж) результати соцСЦологСЦчних опитувань.

Варто пам'ятати, що "живий" досвСЦд завжди добре сприймаСФться слухачами, вСЦн переконливий СЦ йому вСЦрять.

МатерСЦал публСЦчного виступу може бути теоретичним СЦ фактичним. НасиченСЦсть промови тим або СЦншим типом матерСЦалу залежить вСЦд жанру. Так, у звСЦтнСЦй доповСЦдСЦ потрСЦбно приводити безлСЦч фактСЦв, щоб довести положення СЦ переконати слухачСЦв. МатерСЦал виступу повинен бути достовСЦрним. Попередньо перевСЦряють точнСЦсть СЦнформацСЦСЧ, цифр, дат, цитат, СЦмен.

Систематизуючи матерСЦал, оратор створюСФ план, продумуСФ композицСЦю, логСЦку викладу, складаСФ СЦ редагуСФ текст.

ПСЦдготовка письмового тексту маСФ багато переваг. Написану промову можна перевСЦряти, виправляти; вона легше запам'ятовуСФться СЦ довше утримуСФться в пам'ятСЦ. Писати слСЦд на окремих аркушах, на однСЦй сторонСЦ. ДосвСЦдчений оратор може обмежитися складанням тез, конспекту або розгорнутого плану виступу.

РепетицСЦя являСФ собою проголошення тексту думкою або вголос, краще перед дзеркалом. Треба знайти таку позу, у якСЦй ви почуваСФте себе легко СЦ зручно, СЦ постаратися СЧСЧ запам'ятати; вивчити обличчя - розправити нахмуренСЦ брови, мСЦмСЦчнСЦ зморшки, що набСЦгають на чоло; продумати жести, прийоми встановлення контакту. ДосвСЦд показуСФ, що на кожну хвилину виступу приходиться 20 - 25 хвилин пСЦдготовки. Якщо виступ ретельний розроблено, то в момент зустрСЦчСЦ зСЦ слухачами виступаючий буде триматися впевнено.










  1. Написати наказ про введення в дСЦю нового цеху по виробництву побутових приладСЦв.




З А В О Д   РЖ Н Ж Е Н Е Р Н И Х   М А Ш И Н




Н А К А З



24.03.2004.                                            м. РСЦвне                                             №02-06/69



Про введення в дСЦю цеху

по виробництву побутових

приладСЦв




ЗгСЦдно стратегСЦчних планСЦв розвитку пСЦдприСФмства та пСЦдвищення конкурентноздатностСЦ продукцСЦСЧ, 18.02.2004 р. було закуплено нове обладнання для виробництва бСЦльш нового асортименту побутових приладСЦв.




На пСЦдставСЦ викладеного вище


Н А К А З У Ю:


  1. Проектному вСЦддСЦлу знайти СЦ облаштувати окреме примСЦщення для встановлення нового обладнання.
  2. Начальнику СЦнженерного вСЦддСЦлу Громову РЖ.Т. органСЦзувати перевСЦрку технСЦчних креслень.
  3. Головному конструкторовСЦ Яремчику В.А. ретельно перевСЦрити конструкторську документацСЦю.
  4. УсСЦм службам пСЦдприСФмства до 20.04.2004. виконати вСЦдповСЦдну роботу для введення в дСЦю нового цеху по виробництву побутових приладСЦв.
  5. Контроль виконання наказу доручити начальниковСЦ технСЦчного вСЦддСЦлу Карпенку С.В.




Директор                                          (пСЦдпис)                                                       В. Святенко






Л РЖ Т Е Р А Т У Р А:



  1. Бабич Н.Д. РЖсторСЦя украСЧнськоСЧ лСЦтературноСЧ мови. -ЛьвСЦв: СвСЦт, 1993.


  1. Блик О.П. УкраСЧнська мова: ПСЦдручник: В 2-ч. - К., 1997.


  1. Голова щук С. Правописний словник. -К., 1999.


  1. Зубков М.Г. Сучасний украСЧнський правопис: Комплексний довСЦдник.          -Х., 1999.


  1. Коваль А.П. ДСЦлове спСЦлкування. -К.: ЛибСЦдь, 1992.


  1. Паламар Л.М.; Кацавець Г.М. Мова дСЦлових паперСЦв. -К: ЛибСЦдь, 1994.


  1. Сучасна украСЧнська лСЦтературна мова (За ред. М.Я.Плющ). -К.: Вища школа, 1994.


  1. УкраСЧнський правопис: 4-те видання. -К.: Наукова думка, 1993.


   

Страницы: Назад 1 Вперед