АвтобСЦографСЦзм роману "Життя ДевСЦда КоперфСЦлда" Ч. ДСЦккенса

курсовая работа: Литература: зарубежная

Документы: [1]   Word-105896.doc Страницы: Назад 1 Вперед













Курсова робота

АвтобСЦографСЦзм роману тАЮЖиття ДевСЦда КопперфСЦлдатАЭ (Ч. ДСЦккенс)



ЗмСЦст


Вступ        

РоздСЦл 1. Ч. ДСЦккенс - класик критичного реалСЦзму        

РоздСЦл 2. Тема дитинства та автобСЦографСЦзм роману Ч. ДСЦккенса "ДевСЦд КопперфСЦльд»        

РоздСЦл 3. Романи Ч. ДСЦккенса в оцСЦнцСЦ захСЦдного лСЦтературознавства.        

Висновки        

Список використаних джерел        



Вступ


РСЦзноманСЦття лСЦтературних СЦ культурних явищ, змСЦна шкСЦл СЦ напрямСЦв, яскрава неповторнСЦсть талантСЦв, народження важливих методСЦв в лСЦтературознавствСЦ створюють неповторний вигляд XIX столСЦття, динамСЦкою СЦ непередбачуванСЦстю якого захоплювалися Бальзак СЦ Гюго, ДСЦккенс СЦ Ж. Санд. Духовне життя РДвропи було СЦнтенсивним СЦ багатоаспектним. Але XIX ст. пов'язане СЦ з формуванням сучасноСЧ науки про лСЦтературу, принципи осмислення духовного досвСЦду людини. До середини XVIII ст. в теорСЦСЧ словесностСЦ практичним керСЦвництвом служили нормативнСЦ "Риторика" СЦ "Поетика" Аристотеля. ЗмСЦна у вСЦдношеннСЦ до лСЦтератури, нормативна СЦ ненормативна поетика, що вСЦддСЦлилися, була серйозним поворотом, пов'язаним з розмежуванням природних, соцСЦальних, гуманСЦтарних наук. Невипадково взаСФмовСЦдносини лСЦтератури з природними науками впливають СЦстотним чином на формування психологСЦчного аналСЦтичного методу, що пСЦзнаСФ природу людини. Нормативна поетика володСЦла досить жорсткою схемою визначення якостей твору, з якими повиннСЦ були рахуватися автори. Ненормативна поетика поставила автора в бСЦльш вигСЦднСЦ умови. РоздСЦливши природу (як об'СФкт пСЦзнання в природних науках) СЦ людину як суб'СФкт, гуманСЦтарнСЦ науки сприяли принциповому збСЦгу об'СФкта СЦ суб'СФкта, оскСЦльки вони вивчають людину.

У свСЦтову лСЦтературу ДСЦккенс увСЦйшов як чудовий гуморист СЦ сатирик, як один з творцСЦв соцСЦального реалСЦстичного роману XIX ст. ВСЦн продовжив традицСЦСЧ письменникСЦв XVIII ст. - ФСЦлдСЦнга СЦ Смоллета, традицСЦСЧ романтикСЦв, органСЦчно включивши СЧх в свою художню систему. Його естетичний СЦдеал пов'язаний СЦз ствердженням гуманСЦзму, етичним пафосом, дСЦйовим протестом проти соцСЦальноСЧ несправедливостСЦ. Етично-естетичний СЦдеал ДСЦккенса народний в своСЧй основСЦ; вСЦн СФ вираженням народноСЧ мудростСЦ СЦ втСЦлюСФться в образах, що зливаються з народною творчою стихСЦСФю. НароднСЦ поняття про моральнСЦсть, правду, красу СЦ добро отримують своСФ заломлення в химернСЦй стихСЦСЧ дСЦккенсонСЦвськоСЧ творчостСЦ, виявляючись в казкових перетвореннях злих СЦ безсердечних героСЧв в чуйних СЦ добрих, в дивних збСЦгах СЦ щасливСЦй випадковостСЦ.

Ще недостатньо дослСЦдженСЦ фольклорнСЦ джерела художньоСЧ образностСЦ ДСЦккенса, його зв'язку з народною творчСЦстю, що виявляються СЦ запам'ятовуються у надСЦлених чистотою СЦ яснСЦстю образах дСЦтей, молодих людей СЦ старезних дивакСЦв, чиСЧ серця несприйнятливСЦ до зла, в жахливо-зловСЦсних образах лиходСЦСЧв, в темСЦ СФдиноборства темних СЦ свСЦтлих начал СЦ торжества добра над злом.

ЛСЦтературна дСЦяльнСЦсть ДСЦккенса складаСФ цСЦлу епоху в розвитку нацСЦональноСЧ культури АнглСЦСЧ, в розвитку роману нового часу, що робить дослСЦдження його творчостСЦ особливо актуальним.

ОбтАЩСФктом дослСЦдження курсовоСЧ роботи СФ СЦсторСЦя зарубСЦжноСЧ лСЦтератури ХРЖХ столСЦття.

Предметом дослСЦдження СФ автобСЦографСЦзм роману Ч. ДСЦккенса. "ДевСЦд КопперфСЦлд».

Мета курсовоСЧ роботи полягаСФ в дослСЦдженнСЦ художнСЦх принципСЦв втСЦлення образу КопперфСЦлда, на основСЦ реальних життСФвих фактСЦв самого Ч. ДСЦккенса.

Для досягнення поставленоСЧ мети ми поставили перед собою наступнСЦ завдання:

  • дослСЦдити значення творчостСЦ Ч. ДСЦккенса в СЦсторСЦСЧ свСЦтовоСЧ лСЦтератури;
  • висвСЦтлити художнСЦ засоби створення образу ДевСЦда КопперфСЦлда;
  • проаналСЦзувати автобСЦографСЦчнСЦ моменти роману.

Наукова новизна роботи полягаСФ у спробСЦ цСЦлСЦсно дослСЦдити автобСЦографСЦям роману "ДевСЦд КопперфСЦлд», проблеми втСЦлення художнього образу головного героя у романСЦ Ч. ДСЦккенса. Ми використали широку джерельну базу з цих проблем, врахував здобутки вСЦтчизняноСЧ та зарубСЦжноСЧ фаховоСЧ лСЦтератури, що дало змогу повнСЦше висвСЦтлити вказану проблематику.

МатерСЦали СЦ висновки курсовоСЧ роботи можуть бути використанСЦ у навчально-педагогСЦчнСЦй практицСЦ шкСЦл, училищ тощо.

Для розв'язування поставлених завдань використано такСЦ методи наукового дослСЦдження: теоретичний аналСЦз наукових лСЦтературних джерел, синтез, узагальнення, порСЦвняння, абстрагування, конкретизацСЦя, моделювання, спостереження.



РоздСЦл 1. Ч. ДСЦккенс - класик критичного реалСЦзму


Чарльз ДСЦккенс вСЦдноситься до числа тих письменникСЦв, слава яких нСЦколи не меркнула нСЦ при СЧх життСЦ, нСЦ пСЦсля смертСЦ. Питання стояло лише про те, що кожне нове поколСЦння бачило в ДСЦккенсСЦ. ДСЦккенс був володарем розуму свого часу, СЦменами його героСЧв називалися фСЦрмовСЦ блюда СЦ моднСЦ костюми, а лавка старовини, де жила маленька Нелл, дотепер привертаСФ увагу численних лондонських туристСЦв, що зацСЦкавилися написом на скромному ветхому будиночку в центрСЦ британськоСЧ столицСЦ: "Лавка старовини, прославлена знаменитим ДСЦккенсом" [13, 156].

Великим поетом називали ДСЦккенса його критики за легкСЦсть, з якою вСЦн володСЦв словом, фразою, ритмом СЦ образом, порСЦвнюючи його за майстернСЦстю лише з ШекспСЦром.

Хранитель великоСЧ традицСЦСЧ англСЦйського роману, ДСЦккенс був не менш блискучим виконавцем СЦ СЦнтерпретатором "асних творСЦв, нСЦж СЧх творцем. ВСЦн великий СЦ як художник, СЦ як особистСЦсть, як громадянин, що ратуСФ за справедливСЦсть, милосердя, гуманнСЦсть СЦ спСЦвчуття до ближнСЦх. ВСЦн був великим реформатором СЦ новатором в жанрСЦ роману, йому вдалося втСЦлити в своСЧх творСЦннях величезну кСЦлькСЦсть задумСЦв СЦ спостережень.

Творцем самих сонячних усмСЦшок був ДСЦккенс для своСЧх сучасникСЦв. Людиною для всСЦх часСЦв став вСЦн для подальших поколСЦнь. ЦСЦкава точка зору В.Д. Набокова на творчСЦсть Ч. ДСЦккенса. Саме цьому письменнику вСЦн присвятив цСЦлий роздСЦл в "РЖсторСЦСЧ захСЦдноСЧ лСЦтератури" пСЦд ред. Ф.Ф. Батюшкова (1917). Набоков вважав ДСЦккенса не тСЦльки самим нацСЦональним зСЦ всСЦх англСЦйських письменникСЦв, але й зрозумСЦлим СЦ дорогим всьому свСЦту. ДСЦккенс-романСЦст СЦ людина нерозривно зв'язанСЦ. БСЦльше того, можна сказати, що художня творчСЦсть не була для ДСЦккенса чимось самодостатнСЦм. Вона була лише одним СЦз проявСЦв - кСЦнцевим, найбСЦльш яскравим СЦ повним - його могутньоСЧ особистостСЦ, його колосальнСЦй життСФвСЦй енергСЦСЧ. ДСЦккенс завжди був СЦ залишаСФться для багатьох поколСЦнь читачСЦв дивним гуманСЦстом. Набоков вСЦдзначив, що джерелами гуманСЦзму служили письменнику багатий життСФвий досвСЦд, збагачений особливостями вразливоСЧ натури письменника, а виразилося це у вСЦдтвореннСЦ страждань принижених СЦ ображених, зображеннСЦ психологСЦСЧ нещасноСЧ дитячоСЧ душСЦ, рясно вигодуваних сльозами СЦ пафосом. "Етична чистота самого письменника народилася з тСЦСФСЧ гСЦгантськоСЧ непохитноСЧ енергСЦСЧ волСЦ, яка така характерна для всього подальшого життя його". Набоков надаСФ особливе значення багатству фантазСЦСЧ ДСЦккенса, примхливСЦй рСЦзноманСЦтностСЦ його вигадок. ДСЦккенс був захоплюючим розповСЦдачем, СЦ всякий потрапляв пСЦд чарСЦвливСЦсть його невичерпною фантазСЦй. Творчий генСЦй ДСЦккенса створював образи живих людей, вСЦдмСЦнних тСЦльки тим вСЦд людей в плотСЦ, що вони безсмертнСЦ. ПорСЦвнюючи ДСЦккенса з Гоголем, Набоков писав: "ТСЦльки небагато обдарованСЦ тСЦСФю вищою здатнСЦстю художнього синтезу, яка з тисячСЦ найдрСЦбнСЦших рис, розсСЦяних в навколишнСЦй дСЦйсностСЦ, збираСФ щось цСЦльне, СФдине СЦ, вдихнувши в це цСЦле живу душу, збагатив свСЦт типовою безсмертною людською особою". ПерсонажСЦ ДСЦккенса, як СЦ Гоголя, живуть своСЧм самостСЦйним життям, незалежним нСЦ вСЦд фабули, нСЦ вСЦд намСЦру автора. Вони й СЦсторично конкретнСЦ - в них вСЦдобразилися СЦ нацСЦональнСЦ, СЦ специфСЦчнСЦ риси епохи. Але разом з тим вони вСЦчно юнСЦ, вСЦчно новСЦ, загальнолюдянСЦ, загальнозрозумСЦлСЦ саме цими своСЧми загальнолюдськими рисами [13, 157].

ДСЦккенс народився в 1812 р. в ПортсмутСЦ в сСЦм'СЧ урядовця морського вСЦдомства. Мати його не могла гордитися благородним походженням, оскСЦльки СЧСЧ батьки були слугами в багатих домах. Головне, що створювало певну атмосферу в домСЦ СЦ допомогло ДСЦккенсу надалСЦ стати письменником, людиною з невичерпною вСЦрою в добро СЦ справедливСЦсть, - це оптимСЦзм СЦ стСЦйкСЦсть в умСЦннСЦ переносити життСФвСЦ знегоди. А СЧх випали на частку сСЦм'СЧ ДСЦккенсСЦв немало. Все, що потСЦм увСЦйшло до його романСЦв, було вистраждано, пережито СЦ оцСЦнено самим письменником. СвСЦт ДСЦккенса гармонСЦйний, СЦ ключСЦ вСЦд нього знаходяться в дитинствСЦ. Чарльз не дСЦстав класичноСЧ англСЦйськоСЧ освСЦти, хоча в роки вСЦдносного матерСЦального благополуччя вСЦн вСЦдвСЦдував школу. Саме життя примушувало його займатися самоосвСЦтою. ДесятилСЦтнСЦм хлопчиком Чарльз працював на фабрицСЦ вакси, що належала одному з його далеких родичСЦв, що, втСЦм, не заважало господарю не видСЦляти Чарльза серед СЦнших хлопчикСЦв. Ставши парламентським стенографом СЦ репортером, Ч. ДСЦккенс навчився швидко схоплювати головне, формувати "асну думку, миттСФво реагувати на побачене. КрСЦм того, в юнака були явнСЦ акторськСЦ здСЦбностСЦ, якими нерСЦдко гордився його батько, примушуючи сина розСЦгрувати домашнСЦ спектаклСЦ перед гостями. ЕмоцСЦйне, образне мислення Чарльза, що дарувало йому природою, розвивалося пСЦд впливом життСФвих знегод СЦ стоСЧчного сприйняття невдач.

Турбування про ближнСЦх - риса характеру ДСЦккенса, яка повнСЦстю виявилася в його вСЦдношеннСЦ до своСЧх дСЦтей (СЧх було 9: 7 синСЦв СЦ 2 дочки) СЦ дСЦтей свого брата [13, 158].

ЦСЦ особливостСЦ натури ДСЦккенса не були простою данню вСЦкторСЦанськоСЧ моралСЦ, що проповСЦдуСФ спСЦвчуття до чужого горя СЦ християнську допомогу ближнСЦм. Вона була зумовлена життСФвими обставинами, в яких опинився майбутнСЦй письменник ще в дитинствСЦ СЦ юностСЦ, СЦсторичною епохою, в якСЦй були сусСЦдами блиск СЦ пишнСЦсть з убогСЦстю СЦ безправ'ям, процвСЦтання СЦ прогрес - з неписьменнСЦстю СЦ поневоленням, палацами вельмож СЦ робочими домами для сирСЦт.

Твори ДСЦккенса мали успСЦх у всСЦх шарСЦв англСЦйського суспСЦльства. РЖ це не було випадковСЦстю. ВСЦн писав про те, що добре вСЦдоме кожному: про сСЦмейне життя, про сварливих дружин, про картярСЦв СЦ боржникСЦв, про пригноблення дСЦтей, про хитрих СЦ спритних вдСЦв, що заманюють в своСЧ мережСЦ легковСЦрних чоловСЦкСЦв. Сила його дСЦСЧ на читача була схожа на вплив акторськоСЧ гри на публСЦку (а ДСЦккенс продовжував брати участь у любительських спектаклях все життя). ПублСЦчнСЦ читання ДСЦккенса складали частину його творчоСЧ лабораторСЦСЧ художника. Вони служили йому засобом спСЦлкування з своСЧм майбутнСЦм читачем, перевСЦрки життСФвостСЦ його СЦдей, створених СЧм образСЦв.

БСЦльше СЦнших своСЧх сучасникСЦв ДСЦккенс був виразником совСЦстСЦ нацСЦСЧ, того, що вСЦн любив, чому поклонявся, в що вСЦрив СЦ що ненавидСЦв; письменником, твори "якого неможливо було читати без гарячоСЧ симпатСЦСЧ СЦ зацСЦкавленостСЦ". Таким увСЦйшов ДСЦккенс у велику лСЦтературу.

ЖурналСЦстська кар'СФра дуже допомогла ДСЦккенсу в нарисах СЦ нарисах, ескСЦзах СЦ зарисовках СЦз натури пСЦдСЦйти до створення свого художнього свСЦту. Перший твСЦр ДСЦккенса "Нариси Боза" (1833-1836) був своСФрСЦдною прелюдСЦСФю до його романноСЧ творчостСЦ. Жанр нарису дозволив йому передати своСЧ враження вСЦд баченого в контрастних по характеру епСЦзодах, вСЦдтворюючих життя Лондона. Вони дуже рСЦзноманСЦтнСЦ СЦ малюють побут СЦ вдачСЦ британськоСЧ столицСЦ. НСЦякого загального сюжетного стрижня в них немаСФ, окрСЦм, мабуть, самого вигляду Лондона. ЖартСЦвливСЦсть закладена в назвСЦ твору. Боз - дитяче жартСЦвливе прСЦзвисько Чарльза, яке потСЦм перейшло до його сина.

ДСЦккенс народився в передмСЦстСЦ мСЦста Портсмута в сСЦм'СЧ урядовця морського вСЦдомства. Тут, а також в мСЦстечку ЧатемСЦ пройшло його дитинство. Воно рано кСЦнчилося: з десятилСЦтнього вСЦку, коли сСЦм'я ДСЦккенса переСЧхала до Лондона, а його батько за несплату боргСЦв був посаджений у в'язницю, майбутньому письменнику довелося самому заробляти собСЦ на життя. ДСЦккенс не любив згадувати про цю пору свого життя - про роботу на фабрицСЦ вакси, про самотнСЦсть у великому мСЦстСЦ, про переслСЦдуюче його вСЦдчуття голоду, але все це увСЦйшло до його романСЦв, серед героСЧв яких головне мСЦiе належить дСЦтям. ОлСЦвер ТвСЦст, Флоренс СЦ Поль ДомбСЦ, малятко Нелл - всСЦ цСЦ образи назавжди увСЦйшли до свСЦдомостСЦ читачСЦв. Багато подСЦй життя письменника заломилися в романСЦ "ДевСЦд КопперфСЦлд". Звертаючись до днСЦв дитинства ДСЦккенса, його бСЦографи писали про те, що "в лондонських нетрях вСЦн, сам того не пСЦдозрюючи, дСЦставав свою справжню освСЦту... блукаючи по мСЦсту СЦ його похмурих околицях, вСЦн непомСЦтно для себе здобував матерСЦал, з якого йому належало створювати своСЧх героСЧв". ЗСЦткнувшись зСЦ стражданнями СЦ несправедливСЦстю, ДСЦккенс - СЦ в цьому сила СЦ своСФрСЦднСЦсть його особистостСЦ - не втратив "астивСЦ йому гумор СЦ оптимСЦзм, вСЦн знайшов в собСЦ сили подолати страждання СЦ не втратив СЦнтерес до життя СЦ людей. Про це дуже вСЦрно писав в книзСЦ про ДСЦккенса англСЦйський письменник Р. Честертон: "...фабричнСЦ колеса... виготовляли ваксу СЦ мСЦж дСЦлом вони виготовили найбСЦльшого оптимСЦста столСЦття. Якщо вСЦн бачив свСЦт в рожевому свСЦтлСЦ, цей погляд народився на фабрицСЦ, де виготовляли чорну ваксу. Чарльз ДСЦккенс, що провСЦв у стражданнях тСЦ роки, коли ми звичайно щасливСЦ, пСЦзнСЦше, дорослим радСЦв там, де СЦншСЦ плакали" [13, 158].

ДСЦккенс любив читати СЦ мрСЦяв вчитися. Коли справи сСЦм'СЧ поправилися, вСЦн зумСЦв закСЦнчити школу. В п'ятнадцять рокСЦв вСЦн став розсильним в однСЦй з суддСЦвських контор, потСЦм переписувачем паперСЦв СЦ дСЦлових листСЦв. ВСЦн добре познайомився з системою англСЦйського судочинства, був присутнСЦм на судових засСЦданнях, слухаючи виступи суддСЦв СЦ адвокатСЦв. Молодий ДСЦккенс був захоплений театром, мрСЦяв про кар'СФру актора, але важке становище сСЦм'СЧ вимагало постСЦйного заробСЦтку. ВСЦн вивчаСФ стенографСЦю СЦ отримуСФ мСЦiе парламентського репортера. До його обов'язкСЦв уходить присутнСЦсть на засСЦданнях палати общин, стенографування мов ораторСЦв СЦ складання кореспонденцСЦСЧ для газет. ВСЦн залучаСФться до середовища лондонських журналСЦстСЦв. Як кореспондент вСЦн побував в багатьох мСЦстах АнглСЦСЧ, спостерСЦгав за ходом виборСЦв, був присутнСЦй на всякого роду заходах. Все це дозволило ДСЦккенсу познайомитися з парламентарСЦями СЦ СЧх вдачами. В 1833 р. в однСЦй з газет була опублСЦкована його перше оповСЦдання. В лютому 1836 р. вийшла його перша книга - "Нариси Боза", що принесла популярнСЦсть автору.

Книга нарисСЦв складаСФться з чотирьох циклСЦв: "Наш прихСЦд", "Картинки з натури", "ЛондонськСЦ типи", "РозповСЦдСЦ". ВсСЦ нариси присвяченСЦ життю Лондона СЦ його мешканцСЦв. Автор так визначив свою задачу: дати "зарисовки справжнього життя СЦ вдач". В нарисах зображено життя мешканцСЦв бСЦдних кварталСЦв Лондона, вуличнСЦ подСЦСЧ, мСЦстяться описи лондонських типСЦв. МайстернСЦсть гумориста поСФднуСФться тут з цСЦкавСЦстю до проблем соцСЦального характеру. ДСЦккенс - не тСЦльки гострозорий спостерСЦгач СЦ дотепний розповСЦдач; його нариси зСЦгрСЦтСЦ спСЦвчуттям до знедолених, обдурених життям людей. Страшну картину вбогостСЦ малюСФ письменник в нарисСЦ "ПомСЦчник судового слСЦдчого". Страждання нещасноСЧ матерСЦ СЦ СЧСЧ голодних дСЦтей викликають не тСЦльки спСЦвчуття, але СЦ обурення соцСЦальною несправедливСЦстю.

ЗСЦ сторСЦнок книги ДСЦккенса встаСФ галасливий СЦ багатоликий натовп - дрСЦбнСЦ чиновники, модистки, "благороднСЦ обСЦдранцСЦ", актори, скупники вживаних речей. РЗх характери СЦ долСЦ розкриваються не тСЦльки на фонСЦ, але й у зв'язку з життям величезного мСЦста, яке ДСЦккенс так добре знав СЦ вСЦдчував. ВСЦн був спСЦваком Лондона, письменником-урбанСЦстом, поетом вулиць, площ СЦ набережних. ДСЦккенсу-нарисовцю "астива майстернСЦсть короткоСЧ виразноСЧ характеристики персонажа СЦ майстернСЦсть опису людського натовпу. Його героСЧ шумно веселяться в театрСЦ, СЦз захопленням стежать за витСЦвками клоунСЦв на ярмарку, чудово вСЦдчувають себе у вуличному гармидерСЦ. РЖ разом з тим багато хто з них самотнСЦй в багатолюдному натовпСЦ. "Дивно, з якою байдужСЦстю вСЦдносяться в ЛондонСЦ до життя СЦ смертСЦ людей. - пише ДСЦккенс в "Думках про людей". - Людина не викликаСФ нСЦ в кому нСЦ спСЦвчуття, нСЦ ворожнечСЦ, нСЦ навСЦть холодноСЧ цСЦкавостСЦ; нСЦхто, за винятком СЧСЧ самоСЧ, нею не цСЦкавиться. Коли вона помираСФ, не можна навСЦть сказати, що його забули - адже нСЦхто не згадував про неСЧ за життя" [13, 159].

У першСЦй книзСЦ ДСЦккенса - багато тем СЦ образСЦв його подальших романСЦв. "Нариси Боза" - пролог до творчостСЦ ДСЦккенса-романСЦста. ДолСЦ простих людей, контрасти убогостСЦ й багатства, парламент СЦ суд, театр СЦ побут акторСЦв, закутки СЦ вулицСЦ Лондона - все це знову виникне СЦ розгорнеться на сторСЦнках його романСЦв.

ПопулярнСЦсть дСЦйшла до ДСЦккенса рано СЦ впродовж всСЦх тридцяти п'яти рокСЦв його лСЦтературноСЧ дСЦяльностСЦ (1835-1870) не слабшала. Коли найближчий друг ДСЦккенса, лСЦтератор Джон Форстер, одного разу назвав його Inimitable - неповторним, вся краСЧна почала називати так свого улюбленого письменника. Визначення Форстера вСЦдобразило почуття багатьох тисяч людей - навСЦть тих, якСЦ про ДСЦккенса тСЦльки знали, але його не читали, а деколи навСЦть не могли прочитати. ВСЦн рано став легендою - мСЦфом вСЦкторСЦанськоСЧ АнглСЦСЧ. ДСЦккенса почали називати "совСЦстю нацСЦСЧ", "захисником нужденних СЦ знедолених". РЖ що б деколи не намагалися писати про його книги СЦншСЦ рецензенти, - справа не мСЦнялася: в представленнСЦ всСЦСФСЧ краСЧни ДСЦккенс залишався першим СЦ найзнаменитСЦшим письменником АнглСЦСЧ, бСЦльш того - став поступово людиною-мСЦфом [9, 126].

Коли Е. ВСЦлсон в статтСЦ "РоманСЦст для всСЦх часСЦв" сказав: "В його час жоден письменник у всьому свСЦтСЦ не мав свСЦй в розпорядженнСЦ такоСЧ величезноСЧ аудиторСЦСЧ, як ДСЦккенс", - вСЦн нСЦчого не перебСЦльшив [9, 127].

Якщо автор "Записок ПСЦквСЦкського клубу" (1836) вже завоював широку популярнСЦсть, то до п'ятдесяти рокСЦв про нього вже СЦснував переказ, що перетворив живу СЦ дуже земну людину на втСЦлення чарСЦвноСЧ казки. Цю казку сучасна англСЦйська критика називаСФ "казкою про Санта-Клауса" - тобто про рСЦздвяного ДСЦда МорозСЦ. ДСЦккенс жив СЦ писав у тСЦ ж роки, що й ряд СЦнших найбСЦльших художникСЦв слова, по-справжньому значних СЦ залишивших помСЦтний слСЦд у вСЦках, але популярнСЦсть СЧх в серединСЦ XIX столСЦття не може йти в порСЦвняння з його популярнСЦстю.

ВтСЦм, надалСЦ доля популярностСЦ ДСЦккенса склалася вельми химерно.

Будучи художником величезноСЧ сили СЦ людиною незвичайноСЧ переконаностСЦ, ДСЦккенс нСЦколи не обмежувався задачею одного живописання - вСЦн завжди стояв на передньому краю громадянського мистецтва. Бачивши несправедливСЦсть, вСЦн не мСЦг проходити мимо неСЧ. Бачивши суспСЦльне зло, вСЦн уважав своСФю задачею негайно братися за його викриття СЦ тим самим виправлення. Так було тодСЦ, коли вСЦн, будучи парламентським репортером, увСЦйшов до лСЦтератури на початку 30-х рокСЦв, так було майже до кСЦнця його життя. ЯкСЦ об'СФктивно були погляди СЦ СЦдеали ДСЦккенса - СЦнша справа, але боровся вСЦн до кСЦнця за те, що в його уявленнСЦ було справедливСЦстю.

ДСЦккенс пСЦдпорядковував своСФ мистецтво усвСЦдомленСЦй СЦдейнСЦй "мСЦсСЦСЧ". Це служСЦння "мСЦсСЦСЧ" пояснюСФ легенду про ДСЦккенса в широких колах англСЦйського народу. Те, чого не приймали нСЦ вСЦд ДСЦзраелСЦ, нСЦ вСЦд КСЦнгслСЦ, нСЦ навСЦть вСЦд Карлейля, вСЦд ДСЦккенса приймали СЦ ДСЦккенсу прощали самСЦ рСЦзнСЦ шари суспСЦльства, включаючи правлячСЦ кола вСЦкторСЦанськоСЧ АнглСЦСЧ [9, 127].

ДСЦккенс почав у своСЧй краСЧнСЦ втрачати популярнСЦсть вже в перше десятирСЦччя пСЦсля своСФСЧ смертСЦ. ПершСЦ серйознСЦ критичнСЦ зауваження про його мистецтво виказав Г. ЛьюСЧс у своСЧй статтСЦ в "ФортнайтлСЦ рев'ю" в 1872 роцСЦ. ПереоцСЦнка його спадщини поглибилася на рубежСЦ столСЦть, але особливо на початку XX столСЦття.

За винятком Честертона, ГСЦссСЦнга СЦ Шоу, нСЦхто з СЦнтелектуалСЦв не хотСЦв пСЦдтримувати уявлення про легендарного ДСЦккенса. Особливо безумовно висловлювалися в цьому напрямСЦ декаденти СЦ естети "першоСЧ" СЦ "другоСЧ" хвилСЦ, спочатку О. Уайльд, а пСЦзнСЦше, в 10-х роках XX столСЦття, високолобСЦ естети БлумсберСЦ - В. Вулф СЦ СЧСЧ гурток. ПСЦдтримували реакцСЦю проти ДСЦккенса СЦ послСЦдовники ГенрСЦ Джеймса. В 10-30-х роках популярнСЦсть автора "Записок ПСЦквСЦкського клубу" СЦ "ДевСЦда КопперфСЦлда" опустилася до найнижчого рСЦвня, СЦ СЦнтелектуали зарозумСЦло говорили про ДСЦккенса як про письменника, якого читають лише дСЦти, а вивчають хСЦба лише за шкСЦльною СЦ унСЦверситетською програмою [9, 128].

ВслСЦд за "елСЦтою" БлумсберСЦ про уявний "примСЦтивСЦзм" мистецтва ДСЦккенса, розрахованого нСЦбито лише на малоосвСЦченСЦ маси, довго говорили СЦ консервативнСЦ лСЦтературознавцСЦ. Якщо про нього на початку столСЦття СЦ писали, то переважно в СЦнтонацСЦСЧ критичнСЦй, розвСЦнчуючи його СЦ як письменника, СЦ як людину. ДСЦккенса не переставали читати демократичнСЦ шари суспСЦльства СЦ так звана "середня" СЦнтелСЦгенцСЦя, але лСЦтературна елСЦта зневажливо заявляла: "Хто нинСЦ читаСФ ДСЦккенса?!" В цСЦй зневажливСЦй формулСЦ мСЦстилася цСЦла концепцСЦя - пСЦдтекст цього "хто" абсолютно очевидний [9, 130].

ВСЦдСЦйшов у минуле ореол мСЦфу СЦ казки. ОцСЦнки сталСЦ тверезСЦшими СЦ в той же час глибшими СЦ тоншими. Багато що встало на своСЧ мСЦiя. В свСЦтлСЦ великих СЦ серйозних робСЦт великих англСЦйських дослСЦдникСЦв, що з'явилися за останнСЦ десятирСЦччя, - дослСЦджень, що належать ученим вельми рСЦзних напрямСЦв СЦ поглядСЦв, - ДСЦккенс представ у нових аспектах його мистецтва, глибше йде розбСЦр художньоСЧ своСФрСЦдностСЦ цього мистецтва, вивчаСФться композицСЦя, будова його романСЦв, роль символСЦчних узагальнень в них, способи проникнення письменника в психСЦку героСЧв, що зображаються, СЦ т.п.

Хто б не писав про ДСЦккенса з серйозних СЦ думаючих лСЦтературознавцСЦв АнглСЦСЧ СЦ США, всСЦ наголошують на великСЦй складностСЦ мистецтва письменника, складнСЦсть, мимо якоСЧ, як правило, проходила вСЦкторСЦанська критика СЦ тим бСЦльше тСЦ представники "традицСЦйноСЧ" концепцСЦСЧ, для яких мистецтво ДСЦккенса майже примСЦтивне, стоСЧть майже на рСЦвнСЦ лялькового театру.

У творчостСЦ ДСЦккенса видСЦляють чотири перСЦоди. Перший - раннСЦй перСЦод - припадаСФ на 1833-1841 рр. В цей час написанСЦ "Нариси Боза", "ПосмертнСЦ записки ПСЦквСЦкського клубу", "Пригоди ОлСЦвера ТвСЦста", "Життя СЦ пригоди НСЦколаса НикльбСЦ". В другий перСЦод - 1842-1848 рр., спСЦвпадаючий з часом пСЦдйому робочого руху в АнглСЦСЧ, написано "АмериканськСЦ замСЦтки", "Життя СЦ пригоди МартСЦна ЧезлвСЦта", "РСЦздвянСЦ розповСЦдСЦ" ("РСЦздвяна пСЦсня в прозСЦ", "Дзвони" СЦ "ЦвСЦркун на печСЦ"), "ДомбСЦ СЦ син". ТретСЦй перСЦод охоплюСФ 1849-1859 рр. ВСЦн вСЦдкриваСФться романом "ДевСЦд КопперфСЦлд"; в цей же перСЦод написанСЦ "Холодний дСЦм", "ВажкСЦ часи" СЦ "КрихСЦтка ДоррСЦт". В останнСФ десятирСЦччя свого життя - 60-СЦ рр. - ДСЦккенс створюСФ "ВеликСЦ очСЦкування", "Наш спСЦльний друг", починаСФ, але не встигаСФ завершити роман "ТаСФмниця ЕдвСЦна Друда" [14, 167].



РоздСЦл 2. Тема дитинства та автобСЦографСЦзм роману Ч. ДСЦккенса "Життя ДевСЦда КопперфСЦлда, розказане СЧм самим"


У своСЧх романах ДСЦккенс охопив все багатство СЦ рСЦзноманСЦтнСЦсть життСФвих явищ. ВСЦн швидко придбав любов СЦ симпатСЦю читачСЦв за глибину проникнення в душевний свСЦт героСЧв, за увагу, яку вСЦн проявляв до життя окремоСЧ людини, до шляхСЦв його розвитку СЦ становлення як особи. Саме таким твором, що увСЦбрав в себе всСЦ сторони майстерностСЦ письменника, став його роман "ДевСЦд КопперфСЦльд».

ДСЦккенс випустив новий роман - "Життя ДевСЦда КопперфСЦлда, розказане СЧм самим" (1850) пСЦсля революцСЦйного 1848 року. Письменник тут не торкався великих суспСЦльних проблем. Цей роман, великою мСЦрою автобСЦографСЦчний, вСЦдрСЦзнявся вСЦд всього створеного ним в 40-СЦ роки. Але хоча ДСЦккенс пСЦд впливом подСЦй революцСЦйних рокСЦв СЦ вСЦдСЦйшов вСЦд проблематики соцСЦального романа, вСЦн зовсСЦм не втратив того народолюбства, яким дихала його творчСЦсть попереднСЦх рокСЦв.

ВлЖиття ДевСЦда КопперфСЦлда» - найпопулярнСЦший роман ДСЦккенса. Роман, перекладений всСЦма мовами миру, екранСЦзувався десятки разСЦв - СЦ по- колишньому що зачаровуСФ читача своСФю простотою СЦ досконалСЦстю.

Це - СЦсторСЦя молодоСЧ людини, готовоСЧ подолати будь-якСЦ перешкоди, зазнати будь-якСЦ позбавлення СЦ ради любовСЦ зробити найвСЦдчайдушнСЦшСЦ СЦ смСЦливСЦшСЦ вчинки. РЖсторСЦя нескСЦнченно привабливого ДевСЦда, гротесковий нСЦкчемного УрСЦСЧ СЦ милоСЧ чарСЦвноСЧ Дори [9, 166].

ДевСЦд КопперфСЦлд народився наполовину сиротою, - через пСЦвроку пСЦсля смертСЦ свого отця. Трапилося так, що при його появСЦ на свСЦтло була присутня тСЦтка його отця, мСЦс БетсСЦ Тротвуд, - СЧСЧ брак був такий невдалий, що вона зробилася чоловСЦконенависницею, повернула дСЦвоче прСЦзвище СЦ поселилася в глушинСЦ. До одруження племСЦнника вона дуже любила його, але примирилася з його вибором СЦ приСЧхала познайомитися з його дружиною лише через пСЦвроку пСЦсля його смертСЦ. МСЦс БетсСЦ висловила бажання стати хресною новонародженою (СЧй хотСЦлося, щоб народилася неодмСЦнно дСЦвчинка), попросила назвати СЧСЧ БетсСЦ Тротвуд КопперфСЦлд СЦ намСЦрилася "як слСЦд виховати СЧСЧ", оберСЦгаючи вСЦд всСЦх можливих помилок. ДСЦзнавшись же, що народився хлопчик, вона була така розчарована, що, не попрощавшись, покинула будинок свого племСЦнника назавжди [3, 43].

У цьому творСЦ ДСЦккенс вперше звертаСФться до свСЦту дитинства. Розкриваючи згубнСЦсть неправильного виховання, письменник малюСФ образи нещасних дСЦтей, позбавленоСЧ турботи СЦ тепла. ПоказуСФ, як це вСЦдбиваСФться на формуваннСЦ СЧх характерСЦв, цСЦлей СЦ прагнень. РЖ ми бачимо на прикладах образСЦв, створених ДСЦккенсом, що саме система освСЦти, а не середа, з якоСЧ вийшли героСЧ, впливаСФ на СЧх подальше життя СЦ долю.

Проблеми виховання СЦ освСЦти займають в творСЦ одне з головних мСЦiь, оскСЦльки вСЦдображають процес формування особи. Письменник змальовуСФ декСЦлька методСЦв виховання: систему вСЦтчима ДевСЦда мСЦстера Мердстона, систему КрСЦкла тАФ колишнього торговця хмелем, що став директором школи, СЦ систему БетсСЦ Тротвуд. СамСЦ "вихователСЦ» предстають перед нами такими, якими СЧх бачить дитя. Так, бСЦло-чорно-коричнева особа СЦ порожнСЦ очСЦ Мердстона вСЦдображають ту ненависть, яку випробовуСФ ДевСЦд до жорстокоСЧ, безсердечноСЧ людини, що рахуСФ Дитяти своСЧм тягарем. Така ж вСЦдраза СЦ неприязнь викликаСФ у хлопчика КрСЦкл, який сам "нСЦчого не знаСФ, окрСЦм мистецтва прочуханки, СЦ бСЦльш неосвСЦчений, нСЦж найостаннСЦший учень в школСЦ». КрСЦзь призму сприйняття ДевСЦда, ми бачимо, що методи виховання СЦ Мердстона, СЦ КрСЦкла антигуманнСЦ СЦ нелюдянСЦ. В протилежнСЦсть СЧм, БетсСЦ Тротвуд бажаСФ зробити хлопчика людиною добрим, вселити йому прагнення приносити користь суспСЦльству. РЖ, хоча вона прагне приховати своСЧ вСЦдчуття пСЦд маскою зовнСЦшньоСЧ суворостСЦ, ДевСЦд бачить в нСЦй втСЦлення добра СЦ справедливостСЦ. Таким же носСЦСФм позитивних початкСЦв СФ для хлопчика сСЦм'я його нянСЦ ПегготСЦ.

У своСФму романСЦ ДСЦккенс аналСЦзуСФ причини етичноСЧ недосконалостСЦ людей, СЧх моральноСЧ потворностСЦ. РЖ приходить до висновку про згубний вплив зСЦпсованоСЧ системи освСЦти. Яскравими прикладами жертв такого виховання СФ УрСЦя ХСЦп СЦ СтСЦрфорт. СтСЦрфорт тАФ аристократ, якому завжди, починаючи з шкСЦльноСЧ лави, було все дозволено. ВСЦн безперешкодно користувався своСФю свободою СЦ самостСЦйнСЦстю. В результатСЦ цього з нього вирСЦс справжнСЦй сноб, що рахуСФ своСФ походження виправданням самих негативних вчинкСЦв. УрСЦя ХСЦп вихСЦдець абсолютно з СЦншоСЧ середи. ВСЦн мстивий, жорстокий, низький, постСЦйно догоджаСФ, раболСЦпствуСФ СЦ пСЦдлабузнюСФться.

Хоча не можна говорити, що роман повнСЦстю вСЦдображаСФ життя автора, все ж такСЦ автобСЦографСЦчнСЦ мотиви пронизують роман наскрСЦзь.

Мотиви схожостСЦ з його сСЦмтАЩСФю втСЦлюються в образСЦ сСЦмтАЩСЧ МСЦкобера. ДевСЦд дуже прив'язуСФться до сСЦм'СЧ свого квартирохазяСЧна мСЦстера МСЦкобера, легковажного невдахи, що постСЦйно облягаСФ кредиторами СЦ що живе у вСЦчнСЦй надСЦСЧ на те, що коли-небудь "щастя нам посмСЦхнеться". МСЦсСЦс МСЦкобер, що легко впадаСФ в СЦстерику СЦ так же легко тСЦшиться, раз у раз просить ДевСЦда знести в заставу то срСЦбну ложку, то щипчики для цукру. Але СЦ з МСЦкоберамСЦ доводиться розлучитися: вони потрапляють в боргову в'язницю, а пСЦсля звСЦльнення вСЦдправляються шукати щастя до ПлСЦмут. НагадаСФмо, що свого часу батька ДСЦккенса теж було вСЦдправлено у боргову втАЩязницю, СЦ малий ДСЦккенс був змушений тяжко. працювати на фабрицСЦ вакси. Ще з дитинства письменник випробував всю гСЦркоту потреби, соцСЦальноСЧ нерСЦвностСЦ СЦ жорстокоСЧ несправедливостСЦ сучасною йому суспСЦльноСЧ системи, СЦ це багато в чому визначило демократизм його переконань СЦ симпатСЦй. Дитинство СЦ рання юнСЦсть ДСЦккенса - сина дрСЦбного службовця, що все життя безуспСЦшно намагався "вийти в люди", - протСЦкали в бСЦдних кварталах Лондона СЦ навСЦть в борговСЦй в'язницСЦ, в яку потрапила вся сСЦм'я пСЦсля невдалих спроб ДСЦккенса-старшего вибитися з потреби СЦ перейти в ряди "респектабельних", - тобто забезпечених - представникСЦв "середнього класу". Ще в ранньому дитинствСЦ майбутньому великому письменниковСЦ АнглСЦСЧ довелося познайомитися з кричущими контрастами найбСЦльшого мСЦста тодСЦшнього капСЦталСЦстичного свСЦту, випробувати на собСЦ весь тягар СЦ все убозтво життя "схСЦдноСЧ сторони" Лондона - Лондона знедолених. ВСЦн мрСЦяв вчитися, але положення сСЦм'СЧ було таке, що йому СЦ думати не доводилося про систематичну освСЦту. ШСЦстнадцяти рокСЦв ДСЦккенс, отримавши недовгий, але тяжкий досвСЦд роботи пСЦдручного на невеликому пСЦдприСФмствСЦ, що проводило ваксу, почав самостСЦйне трудове життя спочатку як писар, а потСЦм клерк в конторСЦ адвоката. Тому, мабуть не випадково, в романСЦ бабуся пропонуСФ ДевСЦду вибрати кар'СФру юриста.

ПочинаСФться самостСЦйне життя ДевСЦда в ЛондонСЦ. ВСЦн закоханий в Дору, дочку мСЦстера Спенлоу, "асника фСЦрми, де вСЦн навчаСФться. ДевСЦд радий вСЦдновити знайомство з подружжям МСЦкоберамСЦ, "щастя СЧм посмСЦхнулося": мСЦстер МСЦкобер отримав роботу в конторСЦ "УСЧкфСЦлд СЦ ХСЦп" [3, 181].

Кохання ДевСЦда до теж маСФ пСЦд собою автобСЦографСЦчну основу. В образСЦ Дори ДСЦккенс втСЦлив своСФ кохання до дочки банкира МарСЦСЧ БСЦднел.

ДевСЦд з бабусею змушенСЦ переСЧхати до Лондона, здавши свСЦй будинок в Дувре, щоб прогодуватися. ДевСЦд анСЦтрохи не збентежений цСЦСФю звСЦсткою; вСЦн поступаСФ працювати секретарем до доктора Стронгу, який вСЦдСЦйшов вСЦд справ СЦ поселився в ЛондонСЦ (йому порекомендувала це мСЦiе добрий ангел Агнес); крСЦм того, вивчаСФ стенографСЦю. Бабуся веде СЧх господарство так, що ДевСЦду здаСФться, нСЦби вСЦн став не бСЦднСЦшим, а багатше; мСЦстер ДСЦк заробляСФ листуванням паперСЦв. ОволодСЦвши ж стенографСЦСФю, ДевСЦд починаСФ дуже непогано заробляти як парламентський репортер.

Як бачимо, у серпнСЦ 1833 року ДСЦккенс СЦде на роботу парламентським репортером в лСЦберальну газету "Морнинг кроникл".

ДевСЦд, який став вСЦдомим письменником (вСЦд журналСЦстики вСЦн перейшов до белетристики), вСЦдправляСФться на континент, щоб, працюючи, подолати своСФ горе. Повернувшись через три роки, вСЦн одружуСФться на Агнес, яка, як виявилось, все життя любила його.

Ось СЦ тут ми бачимо автобСЦографСЦчнСЦ мотиви роману. Так само, як СЦ його герой Чарльз ДСЦккенс вСЦд журналСЦстки переходить до написання невеликих оповСЦдань, а згодом СЦ романСЦв. В образСЦ Агнес, письменник втСЦлив любов до своСФСЧ дружини. Як СЦ його герой, вСЦн досяг успСЦху СЦ став вСЦдомим письменником.

Завдяки яскравим, типовим образам СЦ глибинСЦ розкриття рСЦзноманСЦтних життСФвих ситуацСЦй, Чарльз ДСЦккенс увСЦйшов до свСЦтовоСЧ лСЦтератури як письменник, твору якого неможливо було читати без гарячоСЧ симпатСЦСЧ СЦ зацСЦкавленостСЦ. У своСЧй творчостСЦ вСЦн був виразником совСЦстСЦ нацСЦСЧ, того, що вСЦн любив, в що вСЦрив СЦ що ненавидСЦв, творцем самих сонячних посмСЦшок СЦ найщирСЦших слСЦз. ВСЦн завжди писав про те, що було добре знайомо, близько СЦ зрозумСЦло всСЦм людям, представникам всСЦх класСЦв суспСЦльства. РЖ саме тому його твори завжди мали такий великий успСЦх, а велика слава письменника нСЦколи не меркнула тАФ нСЦ при його життСЦ, нСЦ пСЦсля смертСЦ.



РоздСЦл 3. Романи Ч. ДСЦккенса в оцСЦнцСЦ захСЦдного лСЦтературознавства.


Чарльз ДСЦккенс був в АнглСЦСЧ найпопулярнСЦшим письменником свого часу. Його романи, що з'являлися спочатку в перСЦодичному друцСЦ, а потСЦм що виходили окремими виданнями, розповсюджувалися з вражаючою швидкСЦстю. Особливою любов'ю користувалися твори ДСЦккенса у представникСЦв так званого середнього прошарку буржуазСЦСЧ. Буквально з часу появи першого роману СЦ до кСЦнця життя популярнСЦсть письменника росла СЦ змСЦцнювалася. Кожен новий його твСЦр рецензувався в солСЦдних лСЦтературних журналах СЦ в бСЦльшостСЦ провСЦнцСЦальних видань. З'являлися оглядовСЦ статтСЦ з аналСЦзом тих або СЦнших романСЦв. Проте, вСЦдношення до творчостСЦ ДСЦккенса було далеко не однозначним. Вже з 1836 р. в англСЦйськСЦй пресСЦ розгорСЦлися спори з приводу оцСЦнки творСЦв великого письменника. Ряд журналСЦв лСЦберального напряму ("Morning PostтАЭ, "PeopleтАЩs JournalтАЭ) вСЦдзивалися про ДСЦккенсе доброзичливо. КонсервативнСЦ видання ("Monthly ReviewтАЭ СЦ СЦн.) вСЦдзначали невдалий вибСЦр теми "Записок ПСЦквСЦкського КлубутАЭ, похмурий тон оповСЦдання, називали його твори дуже буденними. ПолемСЦка продовжувалася впродовж всього життя письменника. ОднСЦ критики називали його видатним письменником свого часу, вихователем високих моральних принципСЦв, СЦншСЦ вважали його за автора "другосортнихтАЭ книг. "ЕдСЦнбурзький оглядтАЭ, що виражав погляди лСЦберально настроСФноСЧ буржуазСЦСЧ, вСЦтав умСЦння письменника пом'якшувати СЦ згладжувати соцСЦальну проблематику своСЧх романСЦв. Консервативний друк виражав незадоволенСЦсть з приводу того, що ДСЦккенс часто змальовуСФ "низи суспСЦльстватАЭ. ВСЦдгуки про творчСЦсть письменника з'явилися СЦ в пресСЦ (роки творчоСЧ активностСЦ ДСЦккенса збСЦглися з розвитком чартизму в АнглСЦСЧ) чартиста, де його називали реалСЦстом, викривачем нелюдяного буржуазного суспСЦльства. При цьому критики-чартисти не приймали СЦдею ДСЦккенса про те, що класовСЦ суперечностСЦ можуть бути дозволенСЦ мирним шляхом [10, 246].

Першим сучасником великого письменника, що дав розгорнений аналСЦз художньоСЧ системи його творСЦв, був французький критик-позитивСЦст РЖполит Тен. У 1856 р. вСЦн опублСЦкував свою статтю "ДСЦккенстАЭ, пСЦзнСЦше, в 1864 р. розкрив своСЧ погляди на творчСЦсть письменника в "РЖсторСЦСЧ англСЦйськоСЧ лСЦтературитАЭ. У цСЦй роботСЦ Тен розглядуСФ тематику, вибСЦр героя, стиль, естетичну програму ДСЦккенса СЦ способи СЧСЧ вираження. Спираючись на бСЦографСЦчний пСЦдхСЦд, розроблений Ш.Сент-бевом, Тен вказав на зв'язок ДСЦккенса з буржуазним суспСЦльством, на соцСЦальну обумовленСЦсть його мистецтва. У його оцСЦнцСЦ письменник представ типовим виразником смакСЦв СЦ СЦдеалСЦв англСЦйського буржуа вСЦкторСЦанськоСЧ ери.

Отримавши широке визнання за життя, вже в перше десятилСЦття пСЦсля смертСЦ ДСЦккенс почав втрачати популярнСЦсть. З кСЦнця 60-х рр. його твори пСЦддалися критицСЦ з боку натуралСЦстСЦв, якСЦ дорСЦкали авторовСЦ в недолСЦку емпСЦризму. ПершСЦ серйознСЦ зауваження про його мистецтво висловив в 1872 р. критик-позитивСЦст ГенрСЦ ЛьюСЧз. Захоплюючись даруванням письменника, вСЦн в той же час пСЦддавав критицСЦ його майстернСЦсть реалСЦста, знаходячи його недостатньо точним СЦ науковим. ЛьюСЧз не приймав викривальних тенденцСЦй СЦ узагальнень в романах ДСЦккенса.

ПСЦсля смертСЦ Ч. ДСЦккенса почали з'являтися роботи, що мСЦстять факти бСЦографСЦСЧ письменника. Першою з них була книга Джона Форстера, його найближчого друга. У 90-х рр. XIX ст. письменник-натуралСЦст ГСЦссСЦнг представив свою суб'СФктивну оцСЦнку спадщини ДСЦккенса в книзСЦ "ДСЦккенстАЭ. У його роботСЦ письменник виступаСФ типовим представником вСЦкторСЦанськоСЧ епохи, що не вСЦдхиляСФться вСЦд загальноприйнятих норм.

Не дивлячись на величезну кСЦлькСЦсть бСЦографСЦчних робСЦт про ДСЦккенсе, видання його листСЦв СЦ спогадСЦв про нього, СЦнтерес до творчостСЦ письменника поступово згасав. У 10-30 рр. XX ст. популярнСЦсть ДСЦккенса у письменникСЦв опустилася до найнижчого рСЦвня. Його вважали за автора, якого читають лише дСЦти, а вивчають тСЦльки за програмою. Такому це вСЦдношенню багато в чому сприяла СЦсторична обстановка, що склалася на рубежСЦ столСЦть. ПерехСЦдний перСЦод, породжений кризою буржуазноСЧ СЦдеологСЦСЧ, викликав незадоволення станом мистецтва СЦ вимагав нових пСЦдходСЦв до зображення дСЦйсностСЦ. Перша свСЦтова вСЦйна змусила переглянути вСЦдношення до життСФвих цСЦнностей СЦ сталих переконань. Саме у 10-20 рр. 20-го столСЦття вСЦдбуваСФться розрив з вСЦкторСЦанцями в поглядах, звичках, смаках. За винятком Честертона, ГСЦссСЦнга СЦ Шоу, що високо цСЦнували мистецтво ДСЦккенса, нСЦхто з критикСЦв СЦ письменникСЦв-СЦнтелектуалСЦв не роздСЦляв уявлення, що СЦснувало ранСЦше, про легендарного творця [10, 251].

Проте, СЦм'я ДСЦккенса не було остаточно забуте, оскСЦльки СЦнтерес до вСЦкторСЦанськоСЧ епохи завжди зберСЦгався в АнглСЦСЧ в тому або СЦншому ступенСЦ.

З початку XX столСЦття, лСЦтературознавство СЦ критика почали грати в лСЦтературному процесСЦ особливо важливу роль. ВвСЦбравши в себе самСЦ рСЦзнСЦ галузСЦ знань, лСЦтературознавство перетворилося на автономну науку. Якщо розглядувати англСЦйську СЦ американську лСЦтературну критику в комплексСЦ, слСЦд зазначити, що, не дивлячись на вплив, який рСЦзнСЦ критичнСЦ школи цих краСЧн надавали один на одного, англСЦйське СЦ американське лСЦтературознавство - не СФдине цСЦле. АнглСЦйська критика базуСФться на СЦсторичних традицСЦях СЦ ученнях, що отримали бурхливий розвиток в XIX ст. (дСЦяльнСЦсть М.Арнольда, Т.ЕлСЦота). ЛСЦтературна критика Америки не маСФ подСЦбноСЧ основи. Але СЦ в США, СЦ в АнглСЦСЧ в 10-30 рр. XX ст., разом з традицСЦйними напрямами, отримала розвиток так звана "нова критикатАЭ, що включала масу нових пСЦдходСЦв до вивчення лСЦтературного твору.

Безумовно, всСЦм теоретикам був необхСЦдний матерСЦал, на основСЦ якого можна було будувати мСЦркування. Тому все, або майже всСЦ вони зверталися до творСЦв класикСЦв свСЦтовоСЧ лСЦтератури. ДСЦккенс також не був обСЦйдений увагою представникСЦв рСЦзних критичних шкСЦл, СЦ його романи пСЦддалися ретельному СЦ детальному аналСЦзу СЦ з погляду форми, СЦ з погляду змСЦсту. Прийнято видСЦляти 5 найбСЦльш впливових пСЦдходСЦв в лСЦтературнСЦй критицСЦ: моралСЦзаторський, психоаналСЦтичний, соцСЦологСЦчний, формалСЦстичний СЦ мСЦфологСЦчний. На рубежСЦ столСЦть за вивчення спадщини ДСЦккенса береться ГенрСЦ Джеймс, вСЦдомий в лСЦтературних кругах не лише як талановитий американський прозаСЧк, але СЦ як крупний теоретик роману, автор концепцСЦСЧ "точок зорутАЭ, на яку згодом спиралися представники семантичного напряму "новоСЧ критикитАЭ. Г.Джеймс вСЦддавав перевагу вивченню формальних сторСЦн роману, майстерностСЦ його побудови. Критик пСЦдкреслюСФ "наСЧвнСЦстьтАЭ СЦ "несвСЦдомСЦстьтАЭ ДСЦккенса, вСЦдсутнСЦсть в його творах елементСЦв теоретизування СЦ самотолкувания. У подСЦбному ключСЦ оцСЦнюСФ творчСЦсть ДСЦккенса СЦ англСЦйська письменниця ВСЦрджинСЦя Вульф, критика якоСЧ була СЦ СЧСЧ постСЦйним СЦ професСЦйним заняттям. Використовуючи естетичний пСЦдхСЦд до аналСЦзу творСЦв письменника, що вСЦдстоюСФ самоцСЦннСЦсть лСЦтератури, В.Вульф, що вивчаСФ зв'язок емоцСЦСЧ СЦ форми СЧСЧ вираження, знаходить книги ДСЦккенса примСЦтивними, вульгарними СЦ безформними, не представляючими особливоСЧ цСЦнностСЦ з погляду розвитку роману по лСЦнСЦСЧ завглибшки-психологСЦчного зображення людських вСЦдносин.

На початку XX ст. в АнглСЦСЧ зародилася ритуально-мСЦфологСЦчна критична школа, основоположником якоСЧ був Дж. Фрейзер. У США СЦнтерес до мСЦфу почав виявлятися ще в 19 ст., проте, першСЦ мСЦфокритичнСЦ дослСЦдження в лСЦтературознавствСЦ цСЦСФСЧ краСЧни пов'язують з появою робСЦт К.Юнга. Представниками англСЦйськоСЧ мСЦфологСЦчноСЧ школи була розроблена концепцСЦя ритуального походження культури, героСЧчного епосу, казки, античноСЧ культури СЦ роману. У СЧСЧ основу була покладена теорСЦя Дж. Фрейзера про виникнення мСЦфу з сезонних ритуалСЦв. МСЦфокритСЦки Америки, зокрема Н. Фрай, фактично зрСЦвнюють лСЦтературу СЦ мСЦф, зводячи тему будь-якого художнього твору до СЧСЧ першооснови. З цих позицСЦй критики мСЦфологСЦчноСЧ школи розглядують роман Ч. ДСЦккенса "ОлСЦвер ТвСЦсттАЭ. Сюжет про пСЦдкидьок вони ототожнюють з темою, розробленою ЕврипСЦдом, яку, у свою чергу, зводять до мСЦфСЦв про Персею СЦ Мойсея, таким чином пояснюючи витоки твору [10, 255].

Якщо для англСЦйського лСЦтературознавства почала XX ст. характерна велика кСЦлькСЦсть робСЦт, що мСЦстять бСЦографСЦчнСЦ вСЦдомостСЦ про ДСЦккенсе, то в СФвропейськСЦй - нСЦмецькою, зокрема, - критицСЦ домСЦнуСФ формалСЦстичний пСЦдхСЦд до вивчення спадщини знаменитого англСЦйського письменника XIX ст. НСЦмецькСЦ дослСЦдники розглядують лише окремСЦ проблеми (художнСЦ прийоми, стиль оповСЦдання), проводять класифСЦкацСЦю жСЦночих СЦ дитячих образСЦв, акцентують увагу на особливостях ДСЦккенса як педагога, кримСЦналСЦста, автора окремого твору, але не дають розбСЦр творчСЦй системСЦ письменника в цСЦлому. РобСЦт, що пСЦднСЦмають питання про соцСЦальний змСЦст романСЦв ДСЦккенса, в нСЦмецькому лСЦтературознавствСЦ значно менше, але СЦ такий тип дослСЦдження з'являСФться в кСЦнцСЦ XIX - початку XX в. у роботах Аронштейна, Вюлькера, Вебера.

У лСЦтературнСЦй критицСЦ ФранцСЦСЧ почала XX ст. ДСЦккенс квалСЦфСЦкуСФться як "наСЧвнийтАЭ реалСЦст СЦ гуморист, автор, якого вСЦдповСЦдно до його переконань, симпатСЦями СЦ характером творчостСЦ зараховують до простонародних письменникСЦв. Називаючи ДСЦккенса одним з найбСЦльших письменникСЦв вСЦкторСЦанського перСЦоду, французькСЦ критики знаходять його реалСЦзм спрощеним до вульгарностСЦ.

Протягом другого десятилСЦття XX ст., в роки першоСЧ свСЦтовоСЧ вСЦйни не припиняються нападки на ДСЦккенса. Його проголошують автором, чиСЧ твори втратили своСФ значення для сучасностСЦ. Саме в цей час вСЦдбуваСФться повний розрив з вСЦкторСЦанською епохою. Про це заявив в 1918 р. ЛСЦттон Стреги в своСЧй книзСЦ "ЗнаменитСЦ вСЦкторСЦанцСЦтАЭ.

Поворот в поглядах СЦ настроях по вСЦдношенню до мистецтва письменникСЦв XIX ст. намСЦтився на початку 30-х рр. Багато лСЦтературознавцСЦв вважали за необхСЦдне переглянути спадщину вСЦкторСЦанцСЦв, виходячи з соцСЦально-СЦсторичних особливостей XIX ст. ВивСЦд, який зробили дослСЦдники, полягав в наступному: час правлСЦння королеви ВСЦкторСЦСЧ був не настСЦльки спокСЦйним, як здаСФться з першого погляду. Письменники цього перСЦоду стикалися з труднощами не менш серйозними, чим читачСЦ XX ст., проте СЧх не покидав оптимСЦзм СЦ вСЦра в усунення несправедливостСЦ.

У 30-СЦ рр. XX ст. вагомо заявляСФ про себе марксистська критика, що пояснювала всСЦ процеси в мистецтвСЦ впливом економСЦчних умов СЦ розглядувала творчСЦсть з позицСЦй класовоСЧ боротьби. Одним з найбСЦльш вСЦдомих англСЦйських критикСЦв-марксистСЦв СФ Ральф Фокс, чиСЧ статтСЦ з'являються в пресСЦ з 1928 р. Його основна робота лСЦтературознавства "Роман СЦ народтАЭ, опублСЦкована в 1937 р., мСЦстить матерСЦали дослСЦдження творСЦв найбСЦльш видатних авторСЦв. Розглядаючи творчСЦсть письменникСЦв "нереволюцСЦйноСЧтАЭ епохи (XIX ст.), Р. Фокс, вСЦдзначаючи генСЦальнСЦсть ДСЦккенса, дорСЦкаСФ останньому в тому, що той не побачив справжнього героя свого часу - пролетаря, що бореться. Представник цСЦСФСЧ ж критичноСЧ школи Дж.Джексон розглядуСФ творчСЦсть ДСЦккенса як письменника-радикала. ВСЦн намагаСФться довести, що за певних умов той мСЦг би стати комунСЦстом [10, 265].

В серединСЦ 30-х рр. XX ст. розвиток отримуСФ традицСЦя соцСЦокультурноСЧ критики в роботах Ф.Р. ЛСЦвСЦса. Френка Реймонда ЛСЦвСЦса називають також представником "новоСЧ критикитАЭ. ДСЦйсно, при аналСЦзСЦ художнього твору вСЦн поСФднуСФ принцип СЦсторичний, психологСЦчний СЦ соцСЦокультурний пСЦдходи. На вСЦдмСЦну вСЦд американських нових критикСЦв, що замикаються виключно на аналСЦзСЦ друкарського тексту, ЛСЦвСЦс робить спробу пояснити особливостСЦ того або СЦншого прозаСЧчного або поетичного твору з погляду СЦсторичних явищ, пануючих СЦдей СЦ свСЦтогляду у момент його написання. Книга ЛСЦвСЦса "Велика традицСЦятАЭ, опублСЦкована в 1948 р., присвячена СЦсторСЦСЧ розвитку англСЦйського роману. На думку автора, творцями достовСЦрно англСЦйськоСЧ прози СФ всього п'ять романСЦстСЦв. Ч. ДСЦккенса ЛСЦвСЦс не включаСФ в цей список. КритерСЦСФм оцСЦнки в цСЦй роботСЦ стала "серйознСЦстьтАЭ, якоСЧ дослСЦдник не знайшов при "пильному прочитаннСЦтАЭ романСЦв письменника. Проте, через двадцять рокСЦв ЛСЦвСЦс змСЦнив своСФ вСЦдношення до ДСЦккенсу. У монографСЦСЧ "ДСЦккенс-романСЦст (1970 р.) тАЭ вСЦн говорить про нього як про глибокий, винахСЦдливий СЦ на рСЦдкСЦсть плСЦдний творцевСЦ, заслуговуючому уваги критики, яка йому до цих пСЦр в належнСЦй мСЦрСЦ не придСЦлялося.

З початку 40-х рр. творчСЦсть ДСЦккенса розглядуСФться з позицСЦй фрейдизму. Проникнення психологСЦчних методСЦв в лСЦтературознавство АнглСЦСЧ СЦ США було обумовлене розвитком психологСЦСЧ як науки. Основним знаряддям дослСЦдника став психоаналСЦз. В центрСЦ уваги прихильникСЦв психологСЦчноСЧ критики був зв'язок твору з психологСЦСФю його автора.

У 1941 р. Едмунд УСЧлсон, американський критик-фрейдист, автор статей "ДСЦккенс СЦ два СкруджатАЭ СЦ "Тайна ЕдвСЦна ДрудатАЭ, зробив спробу довести схильнСЦсть письменника до зображення анормальних явищ, хворобливий характер його образСЦв.

У 1947 р. Венгер в статтСЦ про персонажСЦв романСЦв письменникСЦв XIX ст., ДСЦккенса зокрема, вСЦдзначав патологСЦчнСЦ особливостСЦ деяких з них СЦ закликав шукати пояснення цьому в психоаналСЦзСЦ.

ВикликаСФ СЦнтерес пСЦдхСЦд до творчостСЦ ДСЦккенса професора Оксфордського унСЦверситету Х. Хауза. Спочатку, в книзСЦ "Мир ДСЦккенсатАЭ (1942 р.) вСЦн пояснив викривальнСЦ мотиви в романах письменника, виходячи з аналСЦзу СЦсторичноСЧ обстановки епохи чартизму. П'ятьма роками пСЦзнСЦше дослСЦдник переглянув своСФ вСЦдношення до ДСЦккенсу з позицСЦй психологСЦСЧ СЦ прийшов до висновку, що особливостСЦ зображення дСЦйсностСЦ пов'язанСЦ з приниженнями, пережитими письменником в дитинствСЦ. Використовуючи термСЦнологСЦю Фрейда, Хаус говорить про наявнСЦсть у ДСЦккенса комплексу "недостатностСЦтАЭ (неповноцСЦнностСЦ) СЦ патологСЦчноСЧ самолюбивостСЦ, витСЦкаючоСЧ з цього комплексу. В серединСЦ XX ст. представник фрейдистського "соцСЦологСЦзмутАЭ Л. ТрСЦллСЦнг згадав про те, що в романСЦ ДСЦккенса "КрихСЦтка ДоррСЦттАЭ прихована СЦдея про роль травмованого дитинства в боротьбСЦ зрСЦлого СЦндивСЦдуума з "моральною в'язницеютАЭ. Таким чином, розвиток сюжету твору СФ не що СЦнше, як пошук звСЦльнення "ятАЭ з "моральноСЧ в'язницСЦтАЭ - комплексу неповноцСЦнностСЦ.

У 60-70 рр. XX ст. дослСЦдження спадщини Ч. ДСЦккенса з позицСЦй соцСЦокультурноСЧ критики продовжуСФ англСЦСФць Реймонд УСЧльямс. На вСЦдмСЦну вСЦд Ф.Р.ЛСЦвСЦса, що сполучав в своСЧй критицСЦ декСЦлька пСЦдходСЦв СЦ "пильного прочитаннятАЭ, що вСЦдштовхувалося вСЦд технСЦки, Р. УСЧльямс - переважно культуролог СЦ соцСЦолог. ДекСЦлька його робСЦт присвяченСЦ проблемСЦ розвитку реалСЦстичного роману. У книзСЦ "АнглСЦйський роман вСЦд ДСЦккенса до ЛоуренсатАЭ (1970 р.), що СФ збСЦркою лекцСЦй, прочитаних автором в КембрСЦджському унСЦверситетСЦ, Р. УСЧльямс зв'язуСФ той факт, що з початку 40-х рр. XIX ст. роман став домСЦнуючим жанром в лСЦтературСЦ АнглСЦСЧ, з глибинними соцСЦальними процесами, що мали мСЦiе в перСЦод з середини XIX ст. до початку XX ст. Як соцСЦолог, УСЧльямс наводить статистичнСЦ данСЦ, дослСЦджуСФ вплив технСЦчного прогресу на лСЦтературу. Той же пСЦдхСЦд використовуСФться критиком СЦ при аналСЦзСЦ творчостСЦ окремих письменникСЦв. Ч. ДСЦккенса вСЦн розглядуСФ як творця "роману нового типатАЭ, виникнення якого було обумовлене промисловою революцСЦСФю, що внесла СЦстотнСЦ змСЦни не лише в життя суспСЦльства, але СЦ в лСЦтературну традицСЦю. Зв'язок ДСЦккенса з життСФвим досвСЦдом СЦ народною культурою дав можливСЦсть письменниковСЦ правильно зрозумСЦти СЦ вСЦдображувати реальнСЦсть в нових умовах [10, 269].

У 70-СЦ рр. формуСФться новий пСЦдхСЦд до вивчення художнього твору. Якщо до цього бСЦльшСЦсть методологСЦй в лСЦтературознавствСЦ були текстоцентричними, то на початку 70-х рр. з'являються дослСЦдники, що акцентують увагу на актСЦ зв'язку автора СЦ читача через текст. Цей зв'язок СЦ ранСЦше розглядували представники рСЦзних критичних шкСЦл (фрейдисти, натуралСЦсти), проте, на вСЦдмСЦну вСЦд останнСЦх, центром людського СЦснування феноменологСЦчнСЦ критики, що узяли за основу своСЧй теорСЦСЧ учення феноменолога Е. Гуссерля СЦ екзистенцСЦалСЦста М. Хайдеггера, рахують свСЦдомСЦсть. "Критика свСЦдомостСЦтАЭ представлена Женевською школою, основоположний принцип якоСЧ - твСЦр одночасний СЦ акт спСЦлкування мСЦж автором СЦ читачем, СЦ акт створення СЦндивСЦдуального "значеннятАЭ як автором, так СЦ читачем. НайбСЦльшим представником "Критики свСЦдомостСЦтАЭ в США СФ Дж.Х. МСЦллер. ПридСЦляючи недостатню увагу СЦсторичному СЦ соцСЦологСЦчному пСЦдходам СЦ практично не цСЦкавлячись формою твору, МСЦллер уважно вивчаСФ СЦсторСЦю розвитку свСЦдомостСЦ. При дослСЦдженнСЦ творчостСЦ окремих письменникСЦв, зокрема, творчостСЦ ДСЦккенса, критик ставить перед собою завдання прослСЦдити специфСЦчнСЦ риси уяви письменника впродовж всього перСЦоду його творчоСЧ дСЦяльностСЦ СЦ встановити, що в них СФ постСЦйним, а що виникаСФ спонтанно.

ПрослСЦдивши оцСЦнку спадщини Ч. ДСЦккенса впродовж всього перСЦоду його творчоСЧ активностСЦ аж до наших днСЦв, можна зробити вивСЦд, що СЦнтерес до творчостСЦ письменника як в АнглСЦСЧ, так СЦ в США СЦ СЦнших краСЧнах РДвропи не згасав. Прихильники рСЦзних критичних напрямСЦв в лСЦтературознавствСЦ використовували твори ДСЦккенса як матерСЦал для своСЧх дослСЦджень. Протягом багатьох рокСЦв вСЦдношення до його творчостСЦ мСЦнялося, але неминуче читачСЦ знов поверталися до його романСЦв, кожного разу СЦнтерпретуючи СЧх змСЦст по-своСФму. Проблематика творСЦв ДСЦккенса, звернення письменника до нескороминущих людських цСЦнностей спонукаСФ читача шукати в його романах вСЦдповСЦдь на виникаючСЦ проблеми сучасноСЧ дСЦйсностСЦ.



Висновки


Отже, ДСЦккенс народився в 1812 р. в ПортсмутСЦ в сСЦм'СЧ урядовця морського вСЦдомства. Мати його не могла гордитися благородним походженням, оскСЦльки СЧСЧ батьки були слугами в багатих домах. Головне, що створювало певну атмосферу в домСЦ СЦ допомогло ДСЦккенсу надалСЦ стати письменником, людиною з невичерпною вСЦрою в добро СЦ справедливСЦсть, - це оптимСЦзм СЦ стСЦйкСЦсть в умСЦннСЦ переносити життСФвСЦ знегоди. А СЧх випали на частку сСЦм'СЧ ДСЦккенсСЦв немало. Все, що потСЦм увСЦйшло до його романСЦв, було вистраждано, пережито СЦ оцСЦнено самим письменником. СвСЦт ДСЦккенса гармонСЦйний, СЦ ключСЦ вСЦд нього знаходяться в дитинствСЦ. Чарльз не дСЦстав класичноСЧ англСЦйськоСЧ освСЦти, хоча в роки вСЦдносного матерСЦального благополуччя вСЦн вСЦдвСЦдував школу. Саме життя примушувало його займатися самоосвСЦтою. ДесятилСЦтнСЦм хлопчиком Чарльз працював на фабрицСЦ вакси, що належала одному з його далеких родичСЦв, що, втСЦм, не заважало господарю не видСЦляти Чарльза серед СЦнших хлопчикСЦв. Ставши парламентським стенографом СЦ репортером, Ч. ДСЦккенс навчився швидко схоплювати головне, формувати "асну думку, миттСФво реагувати на побачене. КрСЦм того, в юнака були явнСЦ акторськСЦ здСЦбностСЦ, якими нерСЦдко гордився його батько, примушуючи сина розСЦгрувати домашнСЦ спектаклСЦ перед гостями. ЕмоцСЦйне, образне мислення Чарльза, що дарувало йому природою, розвивалося пСЦд впливом життСФвих знегод СЦ стоСЧчного сприйняття невдач.

ПодСЦСЧ свого життя, все те, що вплинуло на яскравий талант письменника, вСЦд вСЦдобразив у романСЦ "Життя ДевСЦда КопперфСЦлда, розказане СЧм самим». Роман не можна вважати повнСЦстю автобСЦографСЦчним, але основа, як би скелет його роману опираСФться на головнСЦ подСЦСЧ життя його автора. Як зазначав сам ДСЦккенс: "ЗСЦ всСЦх моСЧх книг я бСЦльш всього люблю цю. МенСЦ легко повСЦрять, якщо я скажу, що вСЦдношуся як нСЦжний отець до всСЦх дСЦтей моСФСЧ фантазСЦСЧ СЦ що нСЦхто СЦ нСЦколи не любив цю сСЦм'ю так гаряче, як люблю СЧСЧ я. Але СФ одне дитя, яке менСЦ особливо дороге, СЦ, подСЦбно багатьом нСЦжним батькам, я плекаю його в якнайглибших тайниках свого серця. Його СЦм'я - "ДевСЦд КопперфСЦлд».



Список використаних джерел


  1. Алексеев М. П. Из истории английской литературы. - М., Л., I960.
  2. Волощук РД.М. ЗарубСЦжна лСЦтература. - К.: Юридична книга, 2002. - 430 с.
  3. Европейский романтизм / Вступ, ст. М. П. Алексеева. Л., 1979.
  4. Елизарова М.М., Гиждеу С. П., Колесников Б. И., Михальская Н. П. История зарубежной литературы XIX века. - М., 1972.
  5. Зарубежная литература. Пособие для факультативных занятий в ст. классах сред. школы. Изд. 2-е., испр. - М.: "Просвещение", 1975. - 320 с
  6. Зарубежные писатели: Библиографический словарь в 2-х т. Ч. 1 А-М / Под ред. Н.П. Михальской. - М.: Просвещение, 1997. - 448 с.
  7. Затонський Д.В. Минуле, сучасне, майбутнСФ. - К.: Наука, 1982. - 216 с.
  8. Ивашева В. В. Английский реалистический роман XIX в. в его современном звучании. - М., 1974.
  9. Ивашева В.В. "Век нынешний и век минувший...». Английский роман XIX века в его современном звучании. - 2-е изд., доп. - М.: Худож. лит., 1990. - 479 с.
  10. История английской литературы / Под ред. И.М. Катарского. - М.: Изд-во Акадевии наук СССР, 1958. - 736 с.
  11. История всемирной литературы: В 9 т. М., 1988.
  12. История зарубежной литературы XIX века. М., 1991.
  13. История зарубежной литературы XIX века. Учеб. для студентов пед. ин-тов по спец. "Рус.. яз. и; лит.". В 2 ч. Ч. I / Н. П. Михальская, В.А, Луков, А.А. Завьялова и др.; Под ред. Н. П. Михальской. - М.: Просвещение, 1991. - 256 с.
  14. История зарубежной литературы XIX века: Учеб. для вузов / А.С.Дмитриев, Н.А.Соловьева, Е.А.Петрова и др.; Под ред. Н.А. Соловьевой. - 2-е изд., испр. и доп. - М.: Высшая школа; Издательский центр "Академия", 1999. - 559 с.
  15. РЖсторСЦя свСЦтовоСЧ культури: Навч. посСЦбник / КерСЦвник авт. кол. Л. Т. Левчук. - К.: ЛибСЦдь, 1994. - 320 с.
  16. Катарский И.М. Диккенс в Россия. - М., 1966.
  17. Кеттл А. Введение в историю английского романа. - М., 1966.
  18. Клименко Е. И. Английская литература первой половины XIX в. - Л., 1971.
  19. Наливайко Д.С., Шахова К.О. ЗарубСЦжна лСЦтература XIX сторСЦччя. Доба романтизму: ПСЦдручник. - К.: ЗаповСЦт, 1997. - 464 с.
  20. Островский А. Н. О Диккенсе // Собр. соч.: В 10 т. - М., I960. - Т. 10.- С. 399-400.
  21. Сноу Ч. Портреты и размышления. - М., 1985.
  22. Шабловская И.В. История зарубежной литературы (первая половина). - Мн.: Экономпресс, 1998. - 382 с.
  23. Энциклопедия литературных произведений. - М.: ВАГРИУС, 1998.- 656 с.
Страницы: Назад 1 Вперед