НацСЦонально-культурне вСЦдродження на захСЦдноукраСЧнських землях в кСЦнцСЦ ХVРЖРЖРЖ - на початку ХХ ст.

курсовая работа: История

Документы: [1]   Word-165737.doc Страницы: Назад 1 Вперед












Курсова робота на тему:

НацСЦонально-культурне вСЦдродження на захСЦдноукраСЧнських землях в кСЦнцСЦ ХVРЖРЖРЖ - на початку ХХ ст.


ВСТУП


АктуальнСЦсть дослСЦдження. КСЦнець ХVРЖРЖРЖ - початок ХХ ст. СФ перСЦодом нацСЦонально-культурного вСЦдродження на украСЧнських землях. Головним його моментом було формування СЦ пробудження нацСЦональноСЧ самосвСЦдомостСЦ, активного полСЦтичного життя СЦ модерноСЧ украСЧнськоСЧ культури. РозумСЦння цих загальнотеоретичних проблем, зокрема передумов, наслСЦдкСЦв та значення нацСЦонального вСЦдродження в захСЦдноукраСЧнських землях СФ одним з основних напрямкСЦв дослСЦдження.

Питання СЦсторСЦСЧ нацСЦонального вСЦдродження маСФ безумовно важливе значення для цСЦлСЦсного розумСЦння СЦсторичного розвитку УкраСЧни в ХРЖХ - початку ХХ ст., культурноСЧ свСЦдомостСЦ та на СЦсторСЦСЧ нацСЦональних традицСЦй. СьогоднСЦ украСЧнськСЦ землСЦ, якСЦ на протязСЦ багатьох столСЦть знаходились в рСЦзних соцСЦокультурних системах, обтАЩСФднанСЦ спСЦльною державою СЦ нацСЦональними кордонами. Це ставить перед нами потребу бСЦльш ТСрунтовного вивчення особливостей культурно-полСЦтичного розвитку кожного з регСЦонСЦв, передусСЦм для запобСЦгання регСЦонального розколу украСЧни, культурного нСЦгСЦлСЦзму, денацСЦоналСЦзацСЦСЧ та СЦгнорування нацСЦональних традицСЦй. ПотрСЦбно розумСЦти, що нацСЦональне вСЦдродження ХРЖХ столСЦття стало мСЦцним СЦмпульсом для державного вСЦдродження 1917-1920 рр., сформувавши платформу украСЧнського руху.

Пошук шляхСЦв подолання кризових яви в свСЦдомостСЦ сучасного украСЧнства неминуче ставить питання про використання СЦсторичного досвСЦду нацСЦонального пробудження. Не дивлячись на те, що тема нацСЦонального вСЦдродження досить детально вивчена украСЧнською СЦсторСЦографСЦСФю, потрСЦбно ще раз звернутись до деяких як загальнотеоретичних проблем в ЗахСЦднСЦй УкраСЧнСЦ - регСЦонСЦ, з якого фактично починався украСЧнський рух.

ОбтАЩСФктом дослСЦдження виступають соцСЦально-полСЦтична та культурна дСЦяльнСЦсть украСЧнськоСЧ СЦнтелСЦгенцСЦСЧ, захСЦдноукраСЧнський розвиток нацСЦональноСЧ СЦсторСЦСЧ, мовознавства, лСЦтератури, науки, освСЦти, громадська робота перших полСЦтичних партСЦй.

Предмет роботи - передумови, пСЦдготовка, джерела, хСЦд, етапи СЦ наслСЦдки нацСЦонально-культурного вСЦдродження в ЗахСЦднСЦй УкраСЧнСЦ, його характернСЦ риси СЦ особливостСЦ.

ТериторСЦальнСЦ межСЦ дослСЦдження охоплюють СЦсторичнСЦ захСЦдноукраСЧнськСЦ регСЦони - СхСЦдна Галичина, Буковина СЦ Закарпаття, що на протязСЦ кСЦнця ХVРЖРЖРЖ - на початку ХХ ст. входили до складу АвстрСЦйськоСЧ СЦмперСЦСЧ (з 1867 р. Австро-Угорщини).

ХронологСЦчнСЦ рамки роботи охоплюють кСЦнець ХVРЖРЖРЖ ст. до початку ХХ ст., тобто з перСЦоду закСЦнчення епохи просвСЦтницького абсолютизму СЦ реформ МарСЦСЧ ТерезСЦСЧ та Йосипа РЖРЖ до початку ПершоСЧ свСЦтовоСЧ вСЦйни.

Теоретико-методологСЦчна основа складаСФться з загальнонаукових методСЦв пСЦзнання, принципСЦв СЦсторизму, обтАЩСФктивностСЦ СЦ системностСЦ. БагатоаспектнСЦсть теми зумовила використання проблемно-хронологСЦчного СЦ ретроспективного методу, що дозволило викласти матерСЦал послСЦдовно СЦ логСЦчно.

Мета роботи - дослСЦдити СЦ системно викласти умови розвитку СЦ характернСЦ особливостСЦ нацСЦонально-культурного вСЦдродження на захСЦдноукраСЧнських землях в кСЦнцСЦ ХVРЖРЖРЖ - на початку ХХ ст.

Для досягнення поставленоСЧ мети передбачаСФться вирСЦшення наступних завдань:

  • визначити сукупнСЦсть науковоСЧ розробки теми в украСЧнськСЦй СЦсторСЦографСЦСЧ;
  • охарактеризувати культурно-просвСЦтницьку дСЦяльнСЦсть "РуськоСЧ трСЦйцСЦ» та СЧСЧ роль в пробудженнСЦ нацСЦональноСЧ свСЦдомостСЦ;
  • розкрити роль греко-католицькоСЧ церкви в нацСЦональному вСЦдродженнСЦ на захСЦдноукраСЧнських землях;
  • дослСЦдити стан розвитку освСЦти, лСЦтератури, науки СЦ мистецтва на ЗахСЦднСЦй УкраСЧнСЦ в перСЦод нацСЦонального вСЦдродження та порСЦвняти його з процесами в НадднСЦпрянськСЦй УкраСЧнСЦ;
  • показати роль громадсько-полСЦтичноСЧ дСЦяльностСЦ полСЦтичних партСЦй для украСЧнського вСЦдродження в ЗахСЦднСЦй УкраСЧнСЦ;
  • визначити соцСЦальнСЦ, культурнСЦ СЦ полСЦтичнСЦ особливостСЦ нацСЦонального вСЦдродження на ЗахСЦднСЦй УкраСЧнСЦ, його основнСЦ етапи, передумови СЦ рушСЦйнСЦ сили.

Наукова новизна дослСЦдження полягаСФ в намаганнСЦ привести в систему СЦсторичнСЦ подСЦСЧ СЦ факти, дослСЦдженСЦ СЦ описанСЦ ранСЦше з сучасних теоретико-методологСЦчних позицСЦй. ПроаналСЦзованСЦ основнСЦ надбання украСЧнськоСЧ СЦсторСЦографСЦСЧ, що торкаються проблем захСЦдноукраСЧнського нацСЦонального вСЦдродження.

РЖсторСЦографСЦя та джерела дослСЦдження. СлСЦд пСЦдкреслити, що украСЧнською СЦсторСЦографСЦСФю проведений глибокий аналСЦз СЦ значна наукова розробка дослСЦдженоСЧ проблеми. Кожна праця маСФ своСЧ особливостСЦ, що визначалися умовами розвитку суспСЦльства в цСЦлому та СЦсторичноСЧ науки зокрема.

Формування украСЧнськоСЧ нацСЦСЧ, що СФ одним СЦз ключових питань украСЧнського державотворення, на думку бСЦльшостСЦ дослСЦдникСЦв, почалося кСЦлька столСЦть тому. Проте, одна з найяскравСЦших його фаз приходиться на кСЦнець ХVРЖРЖРЖ - початок ХХ ст. Тему нацСЦонального вСЦдродження в СЦсторичнСЦй лСЦтературСЦ активно обговорювали СЦсторики РЖ.КриптАЩякевич, Я.Грицак, Д.Дорошенко, Н.Полонська-Василенко. ЦСЦлСЦсна концепцСЦя нацСЦонального вСЦдродження представлена в працСЦ Я.Грицака "Нарис СЦсторСЦСЧ УкраСЧни».1 АналСЦзував процеси нацСЦонального вСЦдродження СЦ РЖ.КриптАЩякевич, який розумСЦв пСЦд ним природну потребу украСЧнства до самоствердження.2

ПлСЦдною була науково-дослСЦдна робота М.Грушевського, який збагатив теорСЦю становлення украСЧнськоСЧ нацСЦСЧ СЦ нацСЦонально вСЦдродження своСЧми працями "РЖлюстрована СЦсторСЦя УкраСЧни»,3 "Очерк истории украинского народа». 4 У дослСЦдженнх проблематики нацСЦонального вСЦдродження вагому частку внСЦс РЖ.Лисяк-Рудницький, зокрема своСФю монографСЦСФю "РЖсторичне есе».5 На його думку, процеси нацСЦонального вСЦдродження полягають, передусСЦм, в пробудженнСЦ почуття солСЦдарностСЦ та СФдностСЦ мСЦж усСЦма громадянами.

Активно долучались до розробки означеноСЧ проблеми сучаснСЦ украСЧнськСЦ СЦсторики СЦ культурологи, зокрема М.Попович в своСФму "НарисСЦ СЦсторСЦСЧ культури УкраСЧни»,6 М.Романюк СЦ М.Галушко "УкраСЧнськСЦ часописи Львова»,7 В.СмолСЦя СЦ О.ГуржСЦя "Як СЦ коли почала формуватися украСЧнська нацСЦя».8 ВсСЦ вони вСЦдмСЦчали особливостСЦ вСЦдродження на ЗахСЦднСЦй украСЧнСЦ, зокрема його порСЦвняно раннСЦй початок нСЦж на НадднСЦпрянськСЦй УкраСЧнСЦ, бСЦльш широку соцСЦальну базу, значну роль духовенства.

У багатьох сучасних перСЦодичних виданнях помСЦщенСЦ важливСЦ теоретичнСЦ дослСЦдження, якСЦ дають уявлення про передумови, хСЦд СЦ перСЦодизацСЦю нацСЦонального вСЦдродження, його соцСЦальнСЦ СЦ рушСЦйнСЦ сили. ПередусСЦм, це статтСЦ В.Сарбея "Становлення СЦ консолСЦдацСЦя нацСЦСЧ та пСЦдйом нацСЦонального руху в УкраСЧнСЦ у другСЦй половинСЦ ХРЖХ столСЦття»,9 його монографСЦчне дослСЦдження "НацСЦональне вСЦдродження УкраСЧни».10 Фактично цей твСЦр сьогоднСЦ СФ головним методологСЦчним орСЦСФнтиром при дослСЦдженнСЦ цСЦСФСЧ теми.

Заслуговують на увагу дослСЦдження П.МагочСЦя "УкраСЧнське нацСЦональне вСЦдродження, нова аналСЦтична структура», в якСЦй подана перСЦодизацСЦя нацСЦонального вСЦдродження»,11 в якСЦй подана перСЦодизацСЦя нацСЦонального вСЦдродження; В.ФСЦлСЦпчука "Початки украСЧнського нацСЦонального вСЦдродження на БуковинСЦ»,12 М.Коваля СЦ В.Волковинського "Етапи формування украСЧнськоСЧ нацСЦональноСЧ самосвСЦдомостСЦ»,13 В.КолСЦсника "УкраСЧнський рух в Австро-УгорщинСЦ».14 В них знайшло вСЦдображення питання украСЧнського нацСЦотворення з позицСЦСЧ нових поглядСЦв СЦ методСЦв.

ДослСЦдження проблеми самоствердження украСЧнськоСЧ нацСЦСЧ набуваСФ особливоСЧ ваги саме сьогоднСЦ. РЖ це, закономСЦрно, адже держава СЦснуСФ, а нацСЦональна СЦдея украСЧнського державотворення ще не крСЦзь СЦ не всСЦма сприймаСФться належним чином. А саме утвердження нацСЦональноСЧ СЦдеСЧ серед украСЧнства СЦ СФ моральним рушСЦСФм у справСЦ формування нових структур суспСЦльноСЧ свСЦдомостСЦ, оновленню ментальностСЦ украСЧнськоСЧ нацСЦСЧ в СЧСЧ духовно-культурнСЦй, сувереннСЦй СЦ полСЦтичнСЦй СФдностСЦ.

Структура роботи обумовлена поставленою метою та завданнями. Дипломна робота складаСФться зСЦ вступу, трьох роздСЦлСЦв, висновкСЦв, перелСЦку скорочень та списку використаних джерел СЦ лСЦтератури.

В першому роздСЦлСЦ - "Шляхетський або дворянськСЦй перСЦод нацСЦонально-культурного вСЦдродження» - розглядаСФться перший етап украСЧнського нацСЦонально-культурного вСЦдродження, повтАЩязаний з культурно-просвСЦтницькою дСЦяльнСЦстю освСЦчених кСЦл суспСЦльства, зокрема дворянства, СЦнтелСЦгенцСЦСЧ, духовенства.

В другому роздСЦлСЦ - "Народницький перСЦод нацСЦонально-культурного вСЦдродження» - аналСЦзуСФться вплив народницькоСЧ СЦдеологСЦСЧ, що послужила передумовою культурного, а згодом СЦ полСЦтичного обтАЩСФднання украСЧнства, процеси розвитку нацСЦональноСЧ культури.

ТретСЦй роздСЦл - "МодернСЦстський перСЦод захСЦдноукраСЧнського нацСЦонального вСЦдродження» присвячений розгортанню в ЗахСЦднСЦй УкраСЧнСЦ полСЦтичного руху, формуванню полСЦтичних програм СЦ гасел та впливу полСЦтичних партСЦй на еволюцСЦю нацСЦональноСЧ СЦдеСЧ.

Практичне значення роботи полягаСФ в тому, що його матерСЦали можуть бути використанСЦ при викладаннСЦ курсу СЦсторСЦСЧ УкраСЧни кСЦнця ХVРЖРЖРЖ - початку ХХ столСЦть, розробках курсу з СЦсторСЦСЧ культури, УкраСЧни, краСФзнавчих дослСЦдженнях.


РоздСЦл I

ВлШляхетський або дворянськСЦй перСЦод нацСЦонально-культурного вСЦдродження»


УкраСЧнський народ належить до тих словтАЩянських та несловтАЩянських народСЦв СхСЦдноСЧ та ЦентральноСЧ РДвропи, якСЦ протягом ХРЖХ ст.. змагалися за нацСЦональне ВСЦдродження. У вСЦтчизнянСЦй та зарубСЦжнСЦй СЦсторико-культурологСЦчнСЦй лСЦтературСЦ утвердилась думка, що украСЧнцСЦ увСЦйшли в процес нацСЦонального вСЦдродження вСЦдносно пСЦзно СЦ не досягли на той час кСЦнцевоСЧ мети нацСЦональних рухСЦв - полСЦтичноСЧ незалежностСЦ.

ЗгСЦдно СЦз загальноприйнятою дефСЦнСЦцСЦСФю, пСЦд поняттям нацСЦонального вСЦдродження розумСЦСФться усвСЦдомлення себе, свого етносу як нацСЦСЧ, як дСЦйсноСЧ особи СЦсторСЦСЧ СЦ сучасного свСЦту. Говорячи про нацСЦонально-культурне вСЦдродження сучаснСЦ дослСЦдники часто мають на увазСЦ вСЦдродження народних звичаСЧв СЦ традицСЦй, розширення сфери вживання украСЧнськоСЧ мови, створення нацСЦональноСЧ школи, театру, кСЦно тощо. Однак нацСЦональне вСЦдродження, на нашу думку , СФ в першу чергу процесом полСЦтично-культурним, бо його кСЦнцевою метою СФ завоювання нацСЦональноСЧ незалежностСЦ, утворення самостСЦйноСЧ нацСЦональноСЧ держави, розквСЦт духовноСЧ культури нацСЦСЧ.

Один СЦз найвизначнСЦших дослСЦдникСЦв цСЦСФСЧ проблеми професор Празького унСЦверситету М. Грох запропонував три етапи знаного з ХРЖХ ст. нацСЦонального вСЦдродження: академСЦчний, культурний та полСЦтичний.15

На першому етапСЦ нацСЦонального вСЦдродження, який М. Грох називаСФ академСЦчним, певна нацСЦональна група стаСФ предметом уваги дослСЦдникСЦв. Вони збирають СЦ публСЦкують народнСЦ пСЦснСЦ СЦ легенди, прислСЦвтАЩя, вивчають звичаСЧ СЦ вСЦрування, складають словники, дослСЦджують СЦсторСЦю. Однак усе це робиться мовою СЦншого народу.

Другий етап нацСЦонального розвитку - культурна фаза, визначаСФться тим, що мова, яка в першСЦй фазСЦ СФ предметом вивчання, тепер стаСФ мовою, якою творять лСЦтературу СЦ на яку перекладають з СЦнших мов. Народну мову вводять як обовтАЩязкову до шкСЦл загальноосвСЦтнСЦх, а з часом СЦ до вищих. НацСЦональна мова вживаСФться в науцСЦ, технСЦчнСЦй лСЦтературСЦ, у полСЦтицСЦ, громадському життСЦ та побутСЦ.

На третьому, полСЦтичному, етапСЦ нацСЦя, обтАЩСФднана спСЦльною мовою висуваСФ вимоги до полСЦтичного самоврядування, автономСЦСЧ, а в кСЦнцевому пСЦдсумку до самостСЦйностСЦ.

СучаснСЦ дослСЦдники украСЧнського нацСЦонально-культурного вСЦдродження вважають, що у СхСЦднСЦ УкраСЧнСЦ воно почалося в останнСЦй чвертСЦ XVIII ст. На думку визначного украСЧнського СЦсторика Д. Дорошенка, джерела украСЧнського нацСЦонально-культурного вСЦдродження треба шукати насамперед у пробудженнСЦ украСЧнськоСЧ народностСЦ та збереженнСЦ СЦсторичноСЧ традицСЦСЧ. Дана традицСЦя збереглася в ГетьманщинСЦ та у СлобСЦдськСЦй УкраСЧнСЦ. Як вСЦдомо, ЛСЦвобережна УкраСЧна мала полСЦтичну СЦ культурну автономСЦю. Це сприяло тому, що саме тут вСЦдроджувалася нацСЦональна культура, зокрема лСЦтература СЦ народна поезСЦя.16

Другим чинником украСЧнського вСЦдродження була СЦдея народностСЦ, яка зародилася у другСЦй половинСЦ XVIII ст. На ЗаходСЦ. Першими серед словтАЩянських народСЦв, що захопились цими СЦдеями на початку ХРЖХ ст., були чехи, серби та поляки, якСЦ опублСЦкували працСЦ з етнографСЦСЧ та фольклору. Згодом аналогСЦчнСЦ публСЦкацСЦСЧ зтАЩявилися СЦ в РосСЦСЧ. Якщо першСЦ працСЦ обмежувалися лише описом рСЦзних дСЦлянок народного життя (звичаСЧв, казок, пСЦсень, переказСЦв), то згодом вони стали основою для бСЦльш глибоких дослСЦджень у галузСЦ духовноСЧ творчостСЦ. ЗацСЦкавлення СЦсторичним минулим народу стало одним СЦз головних елементСЦв украСЧнського романтизму, який розвивався у загальноСФвропейському та словтАЩянському руслСЦ.

Одночасно слСЦд зауважити, що шляхта та дворянство УкраСЧни у XVIII ст. ще не усвСЦдомлювали СЦ недооцСЦнювали краси й багатства народноСЧ мови. ОсвСЦченСЦ верстви украСЧнського суспСЦльства приваблювала насамперед культура французька, польська, а згодом росСЦйська.

НаприкСЦнцСЦ XVIII - початку ХРЖХ ст. ситуацСЦя докорСЦнним чином змСЦнилася. В цей час зтАЩявляються працСЦ в галузСЦ украСЧнськоСЧ СЦсторСЦСЧ, фСЦлологСЦСЧ, етнографСЦСЧ, лСЦтератури. НабуваСФ СЦншого змСЦсту поняття народностСЦ. Ширше СЦнтерпретуСФться СЦ поняття тАЮнацСЦСЧтАЭ, яке обСЦймаСФ не тСЦльки вищСЦ верстви суспСЦльства, а й увесь народ. Поняття тАЮбатькСЦвщинатАЭ охоплюСФ всСЦ украСЧнськСЦ землСЦ.

ЦСЦкавСЦ думки з приводу генези украСЧнського нацСЦонально-культурного вСЦдродження ХРЖХ ст. Висловив один з представникСЦв новоСЧ украСЧнськоСЧ СЦсторСЦографСЦСЧ РЖ. Лисяк-Рудницький, який вважаСФ, що цей процес тривав 130 рокСЦв - вСЦд кСЦнця козацькоСЧ держави до першоСЧ до першоСЧ свСЦтовоСЧ вСЦйни. Усю добу нацСЦонально-культурного вСЦдродження на УкраСЧни кСЦнця XVIII - початку ХРЖХ ст. вСЦн дСЦлить на три основнСЦ перСЦоди: перший - шляхетський або дворянський (1780 - 1840 рр.); другий - народницький (1840 - 1880 рр.); третСЦй - модернСЦстський (1890 - 1914 рр.)17

На розвиток захСЦдноукраСЧнського нацСЦонального вСЦдродження значно впливали СЦсторичнСЦ подСЦСЧ, факти, якСЦ вСЦдбувались на цСЦй територСЦСЧ з кСЦнця XVIII ст. до ХХ ст.

КСЦнець XVIII - початок XIX ст. був часом великих полСЦтичних змСЦн СЦ соцСЦальних перетворень в УкраСЧнСЦ, спричинених насамперед новою геополСЦтичною ситуацСЦСФю у ЦентральнСЦй та СхСЦднСЦй РДвропСЦ. НаприкСЦнцСЦ XVIIIст. перестала СЦснувати РСЦч Посполита, до складу якоСЧ входила значна частина украСЧнських земель. На пСЦвденних кордонах зникло Кримське ханство, що з кСЦнця XVст. Становило постСЦйну вСЦйськову загрозу для украСЧнських етнСЦчних земель.

ВнаслСЦдок цих змСЦн зникли держави , якСЦ помСЦтно впливали на розвиток подСЦй в УкраСЧнСЦ у пСЦзнСФ середньовСЦчча СЦ ранньомодерну добу. У новСЦтнСЦй час украСЧнськСЦ землСЦ виступили у новСЦй полСЦтичнСЦй конфСЦгурацСЦСЧ: пСЦсля першого розподСЦлу ПольщСЦ (1772) до складу АвстрСЦйськоСЧ СЦмперСЦСЧ були включенСЦ Галичина, частина ВолинСЦ СЦ ПодСЦлля; у 1774р., пСЦсля черговоСЧ вСЦйни з Туреччиною, РосСЦя приСФднала до себе Крим СЦ пСЦвнСЦчнонадчорноморськСЦ степи; у 1775р. до АвстрСЦСЧ була приСФднана Буковина, яка була частиною ОсманськоСЧ СЦмперСЦСЧ; пСЦсля другого подСЦлу ПольщСЦ(1793) до РосСЦйськоСЧ СЦмперСЦСЧ перейшла Правобережна УкраСЧна (КиСЧвщина, Волинь. ПодСЦлля), пСЦсля третього подСЦлу (1795) - Берестейщина.

ЗахСЦдноукраСЧнськСЦ землСЦ вСЦд кСЦнця XVIII ст. аж до початку першоСЧ свСЦтовоСЧ вСЦйни 1914р. постСЦйно були предметом територСЦальноСЧ суперечки мСЦж РосСЦСФю та АвстрСЦСФю. ПорСЦвняно зСЦ статусом украСЧнських земель пСЦд РосСЦйською СЦмперСЦСФю, якСЦ управлялися з одного центру тАФ Санкт-Петербурга, захСЦдноукраСЧнськСЦ землСЦ належали до рСЦзних адмСЦнСЦстративних одиниць АвстрСЦйськоСЧ монархСЦСЧ. Закарпатська Русь (Закарпаття) була частиною Угорського королСЦвства; Буковина становила окрему адмСЦнСЦстративну одиницю з 1775 до 1789 рр., коли вона була приСФднана до Галичини, а пСЦсля 1849 р. СЧй було надано статусу окремоСЧ провСЦнцСЦСЧ (краю). РЖншСЦ ж украСЧнськСЦ землСЦ були об'СФднанСЦ разом з польськими, якСЦ дСЦстались АвстрСЦСЧ пСЦсля першого подСЦлу ПольщСЦ, у так зване КоролСЦвство Галичини СЦ ЛодомерСЦСЧ.18

Як у випадку з пСЦдросСЦйською УкраСЧною, в украСЧнських землях АвстрСЦСЧ етнСЦчнСЦ вСЦдмСЦнностСЦ збСЦгалися з соцСЦальними. У ГаличинСЦ правлячим класом була польська шляхта, у БуковинСЦ тАФ румунськСЦ бояри, а в ЗакарпаттСЦ тАФ угорськСЦ пани. Поляки, румуни й угорцСЦ жили також у бСЦльших та менших мСЦстах, де становили значну частину мСЦiевих ремСЦсникСЦв, купцСЦв СЦ службовцСЦв. УкраСЧнцСЦ в усСЦх трьох частинах становили переважно селянську нацСЦю з нечисленною верствою духовноСЧ СЦ свСЦтськоСЧ СЦнтелСЦгенцСЦСЧ. У ГаличинСЦ СЦснувала вСЦрменська меншина, яка на момент приСФднання краю до АвстрСЦСЧ переважно була засимСЦльована до польськоСЧ нацСЦональностСЦ. З кСЦнця XVIII ст. внаслСЦдок масового напливу у новоприСФднанСЦ землСЦ австрСЦйських чиновникСЦв СЦ службовцСЦв та селян-колонСЦстСЦв тут СЦстотно зросла нСЦмецька етнСЦчна меншина. Серед новонабутих земель АвстрСЦйськоСЧ СЦмперСЦСЧ Галичина посСЦдала центральне мСЦiе. Вона була СЧСЧ найбСЦльшою провСЦнцСЦСФю. АвстрСЦйська "ада робила активнСЦ кроки в напрямСЦ СЦнтеграцСЦСЧ Галичини у склад ГабсбурзькоСЧ монархСЦСЧ. Предметом найпершоСЧ турботи австрСЦйського уряду в ГаличинСЦ було встановлення порядку СЦ соцСЦальноСЧ диiиплСЦни. АвстрСЦйська СЦмператриця МарСЦя-Тереза та СЧСЧ син Йосиф II (1780тАФ1790) провадили полСЦтику просвСЦтництва, основною засадою якоСЧ було узалежнення могутностСЦ держави вСЦд поширення освСЦти та усСЦляких свобод серед СЧСЧ пСЦдданих. Головним напрямом СЧх полСЦтики у ГаличинСЦ було ослаблення позицСЦй польськоСЧ шляхти. У 1779 р. був виданий патент (СЦмператорський наказ), який змушував помСЦщикСЦв поводити себе з селянами "по-людськи".19

Але найбСЦльше значення для Галичини мали реформи Йосифа II, який патентами 1781 тАФ1782 рр. проголосив звСЦльнення селян СЦ чСЦтко визначив розмСЦр панщини (до ЗО днСЦв на рСЦк). Доля галицьких селян була щасливСЦша за долю СЧх спСЦввСЦтчизникСЦв у РосСЦйськСЦй СЦмперСЦСЧ: у той час, коли в однСЦй частинСЦ украСЧнських земель Йосиф II лСЦквСЦдував найогиднСЦшСЦ вияви крСЦпацтва, в СЦншСЦй частинСЦ Катерина II, що теж проголошувала себе "просвСЦченим монархом", одним розчерком пера ввела крСЦпацтво для декСЦлькох мСЦльйонСЦв украСЧнських селян. В АвстрСЦйськСЦй СЦмперСЦСЧ були проголошенСЦ й СЦншСЦ змСЦни на користь селянства: заборонено збСЦльшення помСЦщицьких землеволодСЦнь за рахунок "прирСЦзки" селянських земель, суд над селянами мав здСЦйснюватися не паном, а спецСЦально призначеним чиновником та СЦн. НайголовнСЦшим наслСЦдком цих реформ було те, що вони хоч СЦ не лСЦквСЦдували соцСЦальний конфлСЦкт мСЦж помСЦщиками СЦ селянами, все ж перевели його в сферу закону. Зворотним результатом реформ став наСЧвний монархСЦзм селян та лояльнСЦсть до ГабсбурзькоСЧ династСЦСЧ, яка збереглася аж до кСЦнця СЦснування АвстрСЦйськоСЧ СЦмперСЦСЧ. РЖншими елементами австрСЦйськоСЧ полСЦтики було проголошення релСЦгСЦйноСЧ терпимостСЦ, заохочування методСЦв агрокультури, пСЦдтримки ремесла СЦ торгСЦвлСЦ, введення новоСЧ системи управлСЦння мСЦстами тощо. Були введенСЦ обмеження для СФвреСЧв займатися певними професСЦями (аптекарством, пивоварством, млинарством СЦ торгСЦвлею).20

Реформи Йосифа II залишили глибокий слСЦд у ГаличинСЦ. МСЦiевСЦ жителСЦ називали себе "русинами", розмовляли украСЧнською мовою й спСЦвали украСЧнськСЦ пСЦснСЦ, але СЧм бракувало нацСЦонального самоусвСЦдомлення. Так, 1822 р. селяни зСЦ СтанСЦславського округу, у вСЦдповСЦдь на утиски мСЦiевого помСЦщика, просили австрСЦйських чиновникСЦв переселитися в СЦншу "нацСЦю". ПСЦд цСЦСФю "нацСЦСФю" вони розумСЦли Буковину. НатомСЦсть буковинськСЦ селяни-украСЧнцСЦ називали Галичину "Лядчиною" (Польщею). Але ще тяжче було галицьким русинам усвСЦдомити свою спСЦльнСЦсть з населенням, яке проживало на украСЧнських землях РосСЦйськоСЧ СЦмперСЦСЧ. Для галицьких селян-украСЧнцСЦв Правобережна УкраСЧна була "Московщиною".

УкраСЧнськСЦ селяни чСЦтко розумСЦли свою вСЦдмСЦннСЦсть вСЦд польських панСЦв. Але те саме вСЦдчували стосовно своСЧх панСЦв СЦ "мазури" тАФ польськСЦ селяни з ЗахСЦдноСЧ Галичини. Вони називали себе "цСЦсарськими", а панСЦв тАФ "ляхами" (поляками).21 Однак основною вСЦдмСЦнною ознакою мСЦж етнСЦчними украСЧнцями й етнСЦчними поляками в ГаличинСЦ було вСЦросповСЦдання. Майже всСЦ украСЧнцСЦ були греко-католиками, а поляки тАФ римо-католиками. На момент, коли Галичина ввСЦйшла до складу АвстрСЦйськоСЧ СЦмперСЦСЧ, греко-католицька церква перебувала у станСЦ глибокого занепаду. Польська "ада трактувала греко-католикСЦв як другосортних пСЦдданих, надаючи очевидну перевагу римо-католицькСЦй церквСЦ. До 1777 р. греко-католицькСЦ священики навСЦть змушенСЦ були вСЦдробляти панщину. Становище греко-католицькоСЧ церкви докорСЦнно змСЦнилося пСЦсля австрСЦйськоСЧ анексСЦСЧ Галичини. У 1774 р. МарСЦя-Тереза оголосила про свСЦй намСЦр "покСЦнчити з усСЦм, що могло дати привСЦд унСЦатам вважати себе гСЦршими вСЦд римо-католикСЦв".22 Було заборонено вживати термСЦн "унСЦат" як образливий. Церква була пСЦдпорядкована державСЦ, а священики прирСЦвнянСЦ до державних службовцСЦв. Було вжито цСЦлеспрямованих заходСЦв щодо пСЦдвищення освСЦтнього рСЦвня греко-католицького духовенства. Греко-католицьким священикам, на вСЦдмСЦну вСЦд римо-католицьких ксьондзСЦв, було дозволено одружуватись; священича професСЦя часто передавалась вСЦд батька до сина СЦ СЧСЧ здобуття не вимагало специфСЦчноСЧ освСЦти. НаприкСЦнцСЦ XVIII ст. багато священикСЦв ледве вмСЦли читати церковнСЦ книги, а вмСЦння вСЦдправляти церковну службу вони переймали вСЦд батькСЦв. У 1774 р. при церквСЦ святоСЧ Варвари у ВСЦднСЦ було засновано греко-католицьку семСЦнарСЦю для навчання руського духовенства . У 1783 р. СЧСЧ було переведено до Львова. У зв'язку зСЦ скасуванням ордену СФзуСЧтСЦв 1773 р. було закрито СФзуСЧтську академСЦю у ЛьвовСЦ, натомСЦсть 1784 р. було вСЦдкрито ЛьвСЦвський унСЦверситет. При ньому з 1784 по 1805 р. дСЦяв Руський СЦнститут ("СтудСЦум рутенум"), де на фСЦлософському СЦ богословському факультетах навчалися русини. Але украСЧномовне викладання у ЛьвСЦвському унСЦверситетСЦ, на факультетСЦ, який готував кадри найвищоСЧ церковноСЧ СЦСФрархСЦСЧ, протрималося недовго. На вимогу самих студентСЦв тут з 1809 р. лекцСЦСЧ стали читатися нСЦмецькою, як СЦ на СЦнших факультетах. Причиною цих змСЦн стало зневажливе ставлення "ади до украСЧнськоСЧ мови як до селянськоСЧ - тАЮмови пастухСЦвтАЭ.23

Важливу культурно-просвСЦтницьку мСЦсСЦю в ГаличинСЦ виконував Дяко - вчительський СЦнститут в ПеремишлСЦ.

ПСЦд впливом полСЦтики тАЮпросвСЦченого абсолютизмутАЭ, нових СФвропейських течСЦй, полСЦтичних соцСЦальних СЦ культурних змСЦн у ГаличинСЦ зтАЩявляСФться перше поколСЦння будителСЦв.

Саме в середовищСЦ украСЧнського греко-католицького духовенства зтАЩявилися й першСЦ пробудники нацСЦонально-культурного вСЦдродження у СхСЦднСЦй Галичини та на ЗакарпаттСЦ.

Центром першоСЧ хвилСЦ нацСЦонального вСЦдродження став Перемишль, де навколо перемиського "адики тАФ СФпископа РЖвана СнСЦгурського у 20тАФ30-х роках згуртувалося невелике коло представникСЦв нацСЦонально свСЦдомоСЧ СЦнтелСЦгенцСЦСЧ тАФ РЖван Могильницький, Йосип Левицький, Йосип Лозинський, АнтСЦн Добрянський, РЖван ЛаврСЦвський. Вони вживають заходСЦв щодо створення початкових шкСЦл для мСЦiевого населення.

З СЧх СЦнСЦцСЦативи були вСЦдкритСЦ парафСЦяльнСЦ школи, якСЦ поширювали серед народу освСЦту, пропагували досягнення украСЧнськоСЧ культури. Лише на теренСЦ ПеремСЦськоСЧ СФпархСЦСЧ нарахувалося понад 380 таких шкСЦл.24

З'являються першСЦ граматики (спочатку тАФ у рукописах, пСЦзнСЦше тАФ друком) украСЧнськоСЧ мови РЖвана Могильницького (1822), Йосипа Лозинського (1833), Йосипа Левицького (1834).

Автором першоСЧ в ГаличинСЦ граматики украСЧнськоСЧ мови був РЖ. Могильницький (1777-1831 рр.). В науковСЦй розвСЦдцСЦ тАЮВСЦдомостСЦ о руськом язицСЦтАЭ (1829 р.) вСЦд висловив свою думку щодо украСЧнськоСЧ мови як народноСЧ, яка маСФ право на самостСЦйне СЦснування у сСЦмтАЩСЧ братнСЦх словтАЩянських мов, а також про СФднСЦсть галицьких СЦ тАЮмалоросСЦйськихтАЭ украСЧнцСЦв. У данСЦй працСЦ РЖ. Могильницький прагнув тАЮоживити пам'ять про руський народ тАЮ СЦснування СЦ колишня самостСЦйнСЦсть якого спираСФться на такСЦ ж СЦсторичнСЦ та полСЦтичнСЦ засади, як чеського та угорського народСЦв. З СЦнСЦцСЦативи РЖ. Могильницького було утворено товариство галицьких священикСЦв греко-котолицького обряду (1816 р.), яке ставило за мету поширення книжок, котрСЦ служили б душ пастирям для тАЮнавчання вСЦрнихтАЭ а парафСЦянам - для тАЮдуховноСЧ поживитАЭ.25 ДСЦячСЦ товариства виявили чСЦтке розумСЦння мовного питання, яке було у той час важливим елементом питання нацСЦонального. Високу оцСЦнку культурно-просвСЦтницькоСЧ дСЦяльностСЦ товариства дав РЖ. Франко. ВСЦн назвав його тАЮзСЦрницею вСЦдродження в ГаличинСЦтАЭ.26

ПомСЦтний внесок у нацСЦонально-культурне вСЦдродження Галичини зробили М. Герасевич - автор твору з СЦсторСЦСЧ украСЧнськоСЧ церкви, В. Компаневич - дослСЦдник СЦсторСЦСЧ монастирСЦв, РЖ. ЛаврСЦвський, який пСЦдготував популярну СЦсторСЦю РусСЦ та переклав польською мовою тАЮПовСЦсть временних лСЦттАЭ.

Виходять друком першСЦ збСЦрки народноСЧ творчостСЦ: "ПСЦснСЦ польськСЦ СЦ руськСЦ люду галицького" Вацлава Залеського (1833), вихСЦд якоСЧ для Галичини мав таке ж значення, як "Малороссийские песни" Миколи Максимовича для НадднСЦпрянщини, "Руське весСЦлля" Йосипа Лозинського (1835). Одночасно у ГаличинСЦ з'являються збСЦрки СЦ видання з НадднСЦпрянськоСЧ УкраСЧни, першСЦ рукописнСЦ копСЦСЧ "ЕнеСЧди" Котляревського.

ПрогресивнСЦ кола РосСЦСЧ того часу прихильно ставилися до виявСЦв украСЧнського нацСЦонального вСЦдродження на захСЦдноукраСЧнських землях. Цьому сприяла й СЦнтелСЦгенцСЦя Закарпаття, звСЦдки багато талановитих дСЦячСЦв емСЦгрували до РосСЦйськоСЧ СЦмперСЦСЧ та обСЦймали провСЦднСЦ посадСЦ у вищих навчальних закладах Петербурга, Харкова, Одеси, НСЦжина. ПублСЦкацСЦСЧ закарпатських емСЦгрантСЦв РЖвана Орлая, Юрка Гуца-ВенелСЦна ознайомлювали освСЦчених росСЦян СЦ украСЧнцСЦв РосСЦйськоСЧ СЦмперСЦСЧ з життям украСЧнського населення Закарпаття, пропагували СЦдею нацСЦональноСЧ СФдностСЦ украСЧнського народу вСЦд Дону до Карпат.27

А на самому ЗакарпаттСЦ нацСЦональну самосвСЦдомСЦсть активно формували мСЦiевСЦ патрСЦоти. Вони усним СЦ друкованим словом захищали рСЦдну мову вСЦд асимСЦляцСЦСЧ з угорською, вдавали украСЧнськСЦ книжки СЦ пСЦдручники для широких народних мас, публСЦкували рСЦзними мовами науковСЦ працСЦ про украСЧнську мову. 1830 р. вперше в АвстрСЦйськСЦй СЦмперСЦСЧ було надруковано граматику украСЧнськоСЧ мови, СЧСЧ написав латиною украСЧнський греко-католицький священик СЦз Закарпаття Михайло Лучкай.

Та найбСЦльше зробив для украСЧнського нацСЦонального вСЦдродження на ЗакарпаттСЦ священик Олександр Духнович. ВСЦн виступав за релСЦгСЦйну СЦ народну СФднСЦсть. Як зазначаСФ словацький дослСЦдник Ю. Бача: тАЮ О. Духнович, СЦнтересувався станом та розвитком народноСЧ освСЦти, писав СЦ видавав шкСЦльнСЦ пСЦдручники, видавав молитовник, записав твори усноСЧ народноСЧ творчостСЦ, писав СЦ видавав лСЦтературнСЦ твори, органСЦзував перше лСЦтературне товариство закарпатських русинСЦв-украСЧнцСЦв тАЮЛСЦтературноСФ заведенСЦСФ ПряшСЦвськоетАЭ, видавав лСЦтературнСЦ альманахи, народнСЦ календарСЦ. Збирав предмети для майбутнього народного музею.тАЭ28

Розглядаючи громадсько-культурну та просвСЦтницьку дСЦяльнСЦсть О. Духновича, слСЦд мати на увазСЦ, що не тСЦльки мадяризацСЦя спротивлю вала духовний розвиток закарпатських украСЧнцСЦв-русинСЦв. ПрироднСЦ умови також були слабкими, принагСЦдними. Через це, на думку РЖ. Франка, тАЮхвилСЦ катастроф важливих СЦнформацСЦй доходили в дуже ослабленСЦй формСЦтАЭ. РЖ все ж у 1848 р. в ГаличинСЦ виходить ряд украСЧнських видань: тАЮЗоря ГалицькатАЭ, тАЮДневник РуськийтАЭ, тАЮГаличо-Руський ВСЦсниктАЭ, тАЮНовинитАЭ. ЗакарпатцСЦ тодСЦ не мали жодного видання. ЗрозумСЦло, що за таких умов найсвСЦдомСЦшСЦ й найактивнСЦшСЦ, як О. Духнович, почали активно дописувати до галицьких перСЦодичних видань. ВСЦдомо, що 6 квСЦтня 1849 р. Духнович у газетСЦ тАЮЗоря ГалицькатАЭ опублСЦкував статтю тАЮСостоянСЦСФ РусинСЦв в УгорщинСЦтАЭ, у якСЦй виступив справжнСЦм поборником СФднання закарпатських СЦ галицьких украСЧнцСЦв - не якийсь там четвертий чи птАЩятий схСЦднословтАЩянський народ, а народ руський, тобто украСЧнський, а СЧхня СЦсторСЦя - тАЮтая самаятАЭ. О Духнович чСЦтко висловився проти будь-якого сепаратизму, вСЦдокремлення. тАЮНастСЦйна необхСЦднСЦсть обтАЩСФднання закарпатських та галицьких русинСЦв, СФднСЦсть всСЦх русинСЦвтАЭ29 - такоСЧ думки вСЦн дотримувався упродовж усього життя, усвСЦдомлюючи, що в умовах мадяризацСЦСЧ, германСЦзацСЦСЧ ч СЦншоСЧ асимСЦляцСЦСЧ надто швидко наступить винародовлення. О. Духнович пСЦдтримував мСЦцнСЦ звтАЩязки з побратимами - галичанами.

Чимало цСЦкавих думок залишив О. Духнович про формування мови закарпатських русинСЦв. тАЮЯ стараюся,- писав вСЦн,- о мовСЦ карпато-СЦлСЦ бескидо-руськСЦй, народами в ГаличинСЦ й УгорщинСЦ употребляСФмойтАЭ.30 Учений виступаСФ за очищення народноСЧ мови вСЦд полонСЦзмСЦв, мадяризмСЦв, германСЦзмСЦв, провСЦнцСЦалСЦзмСЦв, диктуСФ про написання ряду слСЦв. РЖ хоча не всСЦ його пропозицСЦСЧ були прийнятСЦ, вСЦн загалом обстоював позицСЦю: для народу слСЦд писати народною мовою.

На демократичних СЦ прогресивних принципах тодСЦшньоСЧ СФвропейськоСЧ педагогСЦчноСЧ думки О.Духнович розглядаСФ дидактико-методичнСЦ питання педагогСЦки.

На демократичних СЦ прогресивних принципах тодСЦшньоСЧ СФвропейськоСЧ педагогСЦчноСЧ думки О. Духнович розглядаСФ дидактико-методичнСЦ питання педагогСЦки. Так, у книжцСЦ тАЮНародна педагогСЦятАЭ детально продумана й укладена в систему як органСЦзацСЦя шкСЦльництва, так и саме навчання дСЦтей у школСЦ та за СЧСЧ межами. Ця система ТСрунтувалася на активнСЦй участСЦ школярСЦв у навчаннСЦ та свСЦдомСЦй працСЦ вчителСЦв СЦ батькСЦв у навчально-виховному процесСЦ, на глибокому усвСЦдомленСЦ, що саме освСЦта й добре виховання пСЦдростаючого поколСЦння - то надСЦйний нацСЦональний фундамент народу.31

ВеликоСЧ популярностСЦ набув серед населення Закарпаття його високопатрСЦотичний вСЦрш тАЮ Я русин був, СФсмь СЦ буду...тАЭ, який став для закарпатських украСЧнцСЦв молитовником рСЦдною мовою. Завдяки працям О.Духновича украСЧнська мова проникаСФ у шкСЦльну освСЦту на ЗакарпаттСЦ, формуючи нацСЦональну свСЦдомСЦсть мСЦiевих украСЧнцСЦв.

В добу дворянського украСЧнського вСЦдродження на початку ХРЖХ ст. помСЦтно зростаСФ зацСЦкавлення класичною фСЦлософСЦСФю. Одним СЦз перших украСЧнських вчених, якСЦ познайомилися з фСЦлософськими творами РЖ. Канта, був Петро ЛодСЦй СЦз Закарпаття (1764-1829 рр.). У 1782 р. вСЦн навчався у ЛьвСЦвськСЦй греко-католицькСЦй семСЦнарСЦСЧ, а згодом став професором фСЦлософСЦСЧ ЛьвСЦвського унСЦверситету (1787-1802 рр.). ПотСЦм П. ЛодСЦй був запрошений на викладацьку роботу до КракСЦвського та Петербурзького унСЦверситетСЦв. У своСЧ науковСЦ твори з проблем фСЦлософСЦСЧ вСЦн прагнув ввести русько-словтАЩянську термСЦнологСЦю, близьку до тодСЦшньоСЧ народноСЧ мови, був автором пСЦдручника з логСЦки - тАЮЛогСЦчнСЦ настановитАЭ (1815 р.), який отримав високу оцСЦнку науковоСЧ громадськостСЦ.32

ДослСЦджуючи СЦсторСЦю греко-католицькоСЧ церкви на УкраСЧнСЦ, М.С. Грушевський наголошував, що дана церква тАЮ...стала для ЗахСЦдноСЧ УкраСЧни такою же нацСЦональною церквою, якою перед тим була церква православнатАЭ.

На початку 30-х рокСЦв на арену нацСЦонального життя виступаСФ нове поколСЦння СЦнтелСЦгенцСЦСЧ, вихованцСЦв ЛьвСЦвськоСЧ семСЦнарСЦСЧ, очолюване "Руською трСЦйцею" тАФ МаркСЦяном Шашкевичем (1811-1843рр.), Яковом Головацьким (1814-1888рр.) та РЖваном Вагилевичем (1811-1866 рр.).

Культурно-просвСЦтницька дСЦяльнСЦсть тАЮРуськоСЧ трСЦйцСЦтАЭ започаткувала справжнСФ , нацСЦонально-культурне вСЦдродження в ГаличинСЦ. Головним девСЦзом СЧх творчостСЦ стало твердження: тАЮнарод руський - одне з головних поколСЦнь словтАЩянських , русини Галичини СФ часткою великого украСЧнського народу, який маСФ свою СЦсторСЦю, мову СЦ культурутАЭ.33

На вСЦдмСЦну вСЦд старшого поколСЦння, яке було тСЦсно пов'язане з церковними традицСЦями, старослов'янською церковною мовою СЦ вСЦдзначалося консервативними поглядами СЦ лояльнСЦстю до "ади, молодСЦ будителСЦ прагнули внести революцСЦйнСЦ змСЦни в тогочасну лСЦтературу шляхом упровадження в неСЧ народноСЧ мови. На дСЦяльностСЦ "РуськоСЧ трСЦйцСЦ" до певноСЧ мСЦри позначився вплив таСФмних польських органСЦзацСЦй, якСЦ пСЦсля поразки повстання 1831 р. готували грунт для нового нацСЦонального виступу. "Руська трСЦйця" була вхожа у цСЦ конспСЦрацСЦСЧ, що, з одного боку, надихало СЧСЧ патрСЦотичними почуттями пСЦд впливом СЧхнСЦх польських знайомих, з другого боку, показувало байдужСЦсть або навСЦть ворожСЦсть польських змовникСЦв до украСЧнських нацСЦональних потреб. Але найбСЦльший СЦдейний вплив на молоду СЦнтелСЦгенцСЦю мало знайомство з тогочасною СФвропейською лСЦтературою, передусСЦм з творами чеського СЦ словацького нацСЦонального вСЦдродження. СвСЦй полСЦтичний СЦдеал дСЦячСЦ "РуськоСЧ трСЦйцСЦ" вбачали у слов'янськСЦй федерацСЦСЧ.

Важливими джерелами культурно-просвСЦтницькоСЧ дСЦяльностСЦ тАЮРуськоСЧ трСЦйцСЦтАЭ були не лише нацСЦонально-визвольнСЦ прагнення украСЧнського народу, але й твори вСЦдродженоСЧ над ДнСЦпром лСЦтератури, мовознавчСЦ, СЦсторичнСЦ та етнографСЦчнСЦ працСЦ дСЦячСЦв украСЧнського вСЦдродження, зокрема М. Максимовича, М. ЦертелСФва, РЖ. Срезневського, а також твори польських, чеських СЦ сербських письменникСЦв, що вСЦдкрили словтАЩянський свСЦт.

Великий СЦнтерес проявляли дСЦячСЦ тАЮРуськоСЧ трСЦйцСЦтАЭ до народноСЧ творчостСЦ, вони збирали СЦ записували украСЧнськСЦ народнСЦ пСЦснСЦ та перекази. В 1833 р. був пСЦдготовлений СЧх перший рукописний збСЦрник - тАЮСин РусСЦтАЭ, до якого були включенСЦ вСЦршСЦ руською мовою. Цей збСЦрник друку не призначався - М. Шашкевич розглядав його лише як пробу сил.

У 1834 р. МаркСЦян Шашкевич, РЖван Вагилевич та ЯкСЦв Головацький пСЦдготували рукописний збСЦрник тАЮЗорятАЭ. Однак вихСЦд його був заборонений вСЦденською СЦ львСЦвською цензурами. АвстрСЦйська "ада баялася, що украСЧнський рух, який зароджуСФться у ГаличинСЦ, може бути спрямований РосСЦСФю проти самоСЧ АвстрСЦСЧ. ЗСЦ свого боку, львСЦвська цензурна комСЦсСЦя, представлена верхСЦвкою греко-католицькоСЧ церкви, була проти видання збСЦрки украСЧнською мовою, що, на СЧСЧ думку, могло пСЦдСЦрвати авторитет церковнословтАЩянськоСЧ мови.34

У 1837 р., користаючи з мтАЩякостСЦ цензури в УгорщинСЦ, за допомогою своСЧх сербських знайомих МаркСЦян Шашкевич, РЖван Вагилевич та ЯкСЦв Головацький видали у БудапештСЦ збСЦрку тАЮРусалка ДнСЦстроватАЭ. РЗСЧ вихСЦд РЖван Франко назвав пСЦзнСЦше тАЮЯвищем наскрСЦзь революцСЦйнимтАЭ.35 УвСЦвши мову галицьких русинСЦв у лСЦтературу, ця збСЦрка довела, що меж СЧхньою мовою СЦ мовою украСЧнцСЦв з РосСЦйськоСЧ СЦмперСЦСЧ немаСФ жодних суттСФвих вСЦдмСЦнностей, а отже, галичани СЦ надднСЦпрянцСЦ становлять один СЦ той самий народ.

Цей альманах був смСЦливим викликом проти нацСЦонального гноблення та консерватизму. У вступному словСЦ до тАЮРусалки ДнСЦстровоСЧтАЭ, яке написав Шашкевич, прозвучав заклик до культурного та лСЦтературного вСЦдродження тАЮрусинСЦвтАЭ, духовного СФднання украСЧнцСЦв Галичини СЦ НадднСЦпрянськоСЧ УкраСЧни.

На сторСЦнках тАЮРусалки ДнСЦстровоСЧтАЭ були опублСЦкованСЦ збСЦрки народних дум СЦ пСЦсень з передмовою РЖ. Вагилевича, оригСЦнальнСЦ твори М. Шашкевича (тАЮЗагадкатАЭ, тАЮПогонятАЭ, тАЮТуга за милоютАЭ, тАЮСум рак вечСЦрнСЦйтАЭ), Я. Головацького (тАЮДва вСЦночкитАЭ), РЖ. Вагилевича (поеми тАЮМадейтАЭ, тАЮЖулСЦн СЦ КалСЦнтАЭ), а також переклади сербських народних пСЦсень, три СЦсторичнСЦ пСЦснСЦ тАЮСЦз старих рукописСЦвтАЭ тощо.36

Важливим було й те що в альманасСЦ застосовано фонетичний правопис, вперше використана не церковно-словтАЩянська сумСЦш, а народна мова. УсСЦ твори були надрукованСЦ не латинкою або кирилицею, а тАЮгражданкоютАЭ.

ВихСЦд у свСЦт тАЮРусалки ДнСЦстровоСЧтАЭ з радСЦстю зустрСЦла передова СЦнтелСЦгенцСЦя. На жаль, церковна СЦСФрархСЦя греко-католицькоСЧ церкви не зрозумСЦла й не пСЦдтримала молодих ентузСЦастСЦв тАЮРуськоСЧ трСЦйцСЦтАЭ. "астСЦ Галичини СЦ вище духовенство зустрСЦли появу альманаху вороже.

Видання "Русалки ДнСЦстровоСЧ" не обСЦйшлося безкарно для СЧСЧ авторСЦв: МаркСЦян Шашкевич пСЦсля висвячення на священика був переведений в одну з дрСЦбних парафСЦй, де виснажений працею та постСЦйними дрСЦбними перепонами помер у 32-рСЦчному вСЦцСЦ, Якову Головацькому тривалий час не надавали сану священика, а РЖвану Вагилевичу, щоб уникнути переслСЦдувань, довелося перейти у протестантську вСЦру. Основна частина тиражу "Русалки ДнСЦстровоСЧ" була конфСЦскована, по ГаличинСЦ й УкраСЧнСЦ розСЦйшлося лише двСЦстСЦ примСЦрникСЦв.

тАЮРусалка ДнСЦстроваятАЭ вСЦдСЦграла важливу роль в СЦсторСЦСЧ культурного вСЦдродження захСЦдноукраСЧнських земель. Вона пСЦдтвердила, що народна пСЦсня, легенда СЦ звичаСЧ СФ першоджерелом нацСЦонального самопСЦзнання. НаскрСЦзна СЦдея альманаху - СФднСЦсть НадднСЦпрянськоСЧ та НадднСЦстрянськоСЧ УкраСЧни. ОцСЦнюючи СЦдейний змСЦст тАЮРусалки ДнСЦстровоСЧтАЭ, РЖ. Франко зауважив, що тАЮвона була на тСЦ часи явищем наскрСЦзь революцСЦйнимтАЭ.37

АкадемСЦк Олександр БСЦлецький визначив дСЦяльнСЦсть тАЮРуськоСЧ трСЦйцСЦтАЭ як перший вияв тАЮгалицько-руського вСЦдродженнятАЭ, а тАЮРусалку ДнСЦстровуютАЭ- як перше провСЦщення тАЮнароду ЗахСЦдноСЧ УкраСЧни про своСФ СЦснування, про свою нацСЦональну гСЦднСЦстьтАЭ.38

База для нацСЦонального самоусвСЦдомлення, зародження СЦ розвитку нацСЦонального руху украСЧнцСЦв Буковини була дуже обмеженою. З початку ХРЖХ ст. серед СЦнтелСЦгенцСЦСЧ проявляСФться СЦнтерес до писемноСЧ культури, мови, з'являються паростки лСЦтературноСЧ дСЦяльностСЦ .

Особливо яскравим свСЦдченням етнонацСЦональноСЧ еволюцСЦСЧ того часу СФ лСЦтературна творчСЦсть буковинських лСЦтераторСЦв, яких роздСЦляють на старше СЦ молодше поколСЦння. До першого вСЦдносять священикСЦв Василя ФерлеСФвича та Гаврила Продана. Вони показували буковинським украСЧнцям, що можна СЦ рСЦдною мовою тАЮ виявляти письмово своСЧ думки СЦ почуттятАЭ. РЗх твори важливСЦ, як черговий крок на шлях нацСЦональноСЧ само СЦдентифСЦкацСЦСЧ. В цьому СЧх цСЦннСЦсть, хоча деякСЦ автори вважають СЧх творчСЦсть лише тАЮ однСЦСФю з культурних пСЦдвалин реакцСЦйного старорусинства на БуковинСЦтАЭ.

Вагомий вплив на буковинських украСЧнцСЦв мали галицькСЦ СЦнтелСЦгенти. ЯкСЦ постСЦйно прибували на Буковину. Через галичан на БуковинСЦ поширювались передовСЦ СЦдеСЧ велико украСЧнських мислителСЦв СЦ полСЦтичних дСЦячСЦв. Однак якогось значного прогресу в розвитку процесСЦв нацСЦонального самоусвСЦдомлення в той час не вСЦдбувалось.39

ПСЦсля розправи над "Руською трСЦйцею" поступ нацСЦонального вСЦдродження вСЦдзначався дуже скромними здобутками. У 1839 р. львСЦвський митрополит Михайло Левицький (1816тАФ1858) виступив з протестом проти лСЦквСЦдацСЦСЧ росСЦйським самодержавством греко-католицькоСЧ церкви на ВолинСЦ. У 1841 СЦ 1846 рр. у ВСЦднСЦ вийшов двотомний альманах "ВСЦнок русинам на обжинки", пСЦдготовлений СЦ виданий братом Якова Головацького РЖваном. НайяскравСЦшим виявом протесту проти нацСЦонального гноблення став памфлет Якова Головацького "Становище русинСЦв у ГаличинСЦ" (1846). ВсеСФвропейського резонансу набула спроба польських конспСЦраторСЦв пСЦдняти повстання проти АвстрСЦСЧ 1846 р.: несподСЦвано воно завершилося тим, що галицькСЦ селяни, як поляки, так й украСЧнцСЦ, на допомогу яких розраховували польськСЦ патрСЦоти, повернули свою зброю проти них самих. Так звана мазурська рСЦзня 1846 р. показала, що польський рух не маСФ серйозноСЧ пСЦдтримки у ГаличинСЦ.40

До остаточного розмежування мСЦж польським й украСЧнським рухом дСЦйшло пСЦд час революцСЦСЧ 1848 р., так званоСЧ весни народСЦв. ЦСЦ революцСЦйнСЦ подСЦСЧ впливали на всю АвстрСЦйську СЦмперСЦю. ПСЦд СЧх впливом АвстрСЦйський уряд був змушений пСЦти на деякСЦ поступки. У 1848р. вСЦн прийняв нову конституцСЦю. ЗгСЦдно з якою украСЧнцСЦ мали право обиратися до нацСЦонального парламенту ( Рейхстагу ), була скасована панщина, внаслСЦдок чого украСЧнськСЦ селяни звСЦльнлися вСЦд крСЦпацтва, а також проголошена загальна рСЦвноправнСЦсть громадян. З проголошенням цих полСЦтичних свобод першими скористалися поляки, якСЦ створили у ЛьвовСЦ свСЦй полСЦтичний орган тАФ Центральну раду народову та приступили до формування НацСЦональноСЧ гвардСЦСЧ.

З метою захисту нацСЦональних та полСЦтичних прав украСЧнського населення при активному сприяннСЦ греко-католицькоСЧ церкви у ЛьвовСЦ в 1848 р. була створена перша полСЦтична органСЦзацСЦя тАФ Головна Руська Рада, яка складалась з духовенства СЦ мСЦськоСЧ СЦнтелСЦгенцСЦСЧ. У своСЧй дСЦяльностСЦ вона обмежувалася вимогами культурно-нацСЦональноСЧ реформи для украСЧнського населення Галичини. ДелегацСЦя галицьких русинСЦв, уповноважена Головною Руською Радою, звернулася до монарха АвстрСЦСЧ Франца Йосифа II з проханням: ввести у школах Галичини викладання всСЦх предметСЦв руською (украСЧнською) мовою; усСЦ ЦСЦсарськСЦ укази й урядовСЦ постанови оголошувати руською мовою; розвивати руську мову в усСЦх округах, де проживають русини; зрСЦвняти у правах представникСЦв трьох обрядСЦв (греко-католицького, латинського та вСЦрменського); русинам (украСЧнцям) надати право брати участь в усСЦх адмСЦнСЦстративних установах АвстрСЦйськоСЧ держави.41

Головна Руська Рада органСЦзувала культурно-освСЦтнСФ товариство - "Галицько-руську матицю», вСЦдкрила народний просвСЦтнСЦй СЦнститут - "Народний дСЦм»; провела з'СЧзд дСЦячСЦв украСЧнськоСЧ культури (Собор руських учених); видавала першу в ГаличинСЦ украСЧнську газету тАФ "Зоря Галицька», яка виходила у ЛьвовСЦ з 1848 по 1857 рр. У ЛьвСЦвському унСЦверситетСЦ була вСЦдкрита кафедра украСЧнськоСЧ (руськоСЧ) мови та лСЦтератури, роботою якоСЧ керував професор Я. Головацький. Одночасно викладання деяких предметСЦв було переведено на украСЧнську мову.42

У своСФму першому манСЦфестСЦ Рада оголосила, що галицькСЦ русини СФ частиною великого украСЧнського народу, який мав славне минуле СЦ "асну державу. Головною вимогою ГоловноСЧ руськоСЧ ради був подСЦл Галичини на украСЧнську СЦ польську частини (провСЦнцСЦСЧ) з окремими адмСЦнСЦстрацСЦями. УкраСЧнський нацСЦональний рух швидко поширився по всьому краю; було утворено 50 мСЦiевих рад, почалось формування загонСЦв нацСЦональноСЧ самооборони. Шукаючи натхнення в СЦсторичному минулому, Головна руська рада вСЦдновила герб галицько-волинських князСЦв (золотий лев на голубому тлСЦ) СЦ прийняла синьо-жовтий прапор як нацСЦональний стяг украСЧнського народу.43

УкраСЧнськСЦ нацСЦональнСЦ вимоги наштовхнулись на сильну опозицСЦю з боку полякСЦв. Щоб розколоти СФднСЦсть нацСЦонального руху, на противагу ГоловнСЦй руськСЦй радСЦ вони створили так званий Руський собор та почали видавати газету "ДнСФвник руський" (редактор тАФ РЖван Вагилевич). Водночас Головна руська рада отримала пСЦдтримку з боку австрСЦйського уряду, який хотСЦв опертися на украСЧнцСЦв у боротьбСЦ проти полякСЦв. Однак вСЦденська "ада не задовольнила полСЦтичних вимог украСЧнцСЦв, тому основнСЦ досягнення украСЧнського руху обмежилися культурною галуззю. Серед найбСЦльших слСЦд назвати з'СЧзд украСЧнських СЦнтелСЦгентСЦв ("Собор руських учених" 19 жовтня 1848 р,.), участь у слов'янському з'СЧздСЦ у ПразСЦ.

На початку листопада 1848 р. у ЛьвовСЦ дСЦйшло до сутичок мСЦж австрСЦйськими загонами СЦ польською НацСЦональною гвардСЦСФю. АвстрСЦйська артилерСЦя вСЦдкрила вогонь по мСЦсту СЦ завдала йому значних руйнувань (зокрема, згорСЦв унСЦверситет разом з бСЦблСЦотекою). ЛистопадовСЦ подСЦСЧ поклали край революцСЦйному розвитку. ПСЦсля розправи з польським рухом австрСЦйський уряд перестав пСЦдтримувати украСЧнськСЦ органСЦзацСЦСЧ, СЦ в умовах тяжкого для них польсько-украСЧнського протиборства вони помСЦтно пСЦдупали або й припинили (як Головна руська рада) своСФ СЦснування.

Однак, як у випадку з Кирило-МефодСЦСЧвським братством на НадднСЦпрянськСЦй УкраСЧнСЦ, дСЦяльнСЦсть ГоловноСЧ руськоСЧ ради мала неперехСЦдне значення для формування СЦдеологСЦСЧ украСЧнського нацСЦонального руху в ГаличинСЦ. З цього часу вимога подСЦлу Галичини на двСЦ частини й утворення з украСЧнських земель АвстрСЦСЧ окремоСЧ провСЦнцСЦСЧ розглядалася як мСЦнСЦмальна полСЦтична програма галицьких украСЧнцСЦв аж до розпаду АвстрСЦйськоСЧ СЦмперСЦСЧ 1918 р.

Розглядаючи цей перСЦод неможливо не вСЦдмСЦтити ще один важливий чинник нацСЦонально - культурного вСЦдродження - появу перСЦодичних видань, а також публСЦкацСЦю наукових праць украСЧнських письменникСЦв та поетСЦв - романтикСЦв: ГребСЦнки РД.П., Боровиковського Л.РЖ., Костомарова М.РЖ., Метлинського А.Л. та СЦнших. У своСЧх творах вони на перший план ставлять духовне життя людини, оспСЦвують героя - козака - мужнього захисника батькСЦвщини, народного спСЦвця - кобзаря - виразника дум СЦ прагнень украСЧнцСЦв, наповнюють лСЦтературу патрСЦотичним духом. Саме романтики визнали украСЧнську мову першорядним чинником розвитку украСЧнськоСЧ нацСЦональноСЧ культури.

РД.П. ГребСЦнка викривав соцСЦальнСЦ суперечностСЦ тогочасноСЧ дСЦйсностСЦ, протиставляючи СЧх високим людським якостям - людяностСЦ, працьовитостСЦ, добротСЦ. Лише в 1841р. йому пощастило видати у ПетербурзСЦ украСЧнською мовою лСЦтературний альманах тАЮЛастСЦвкатАЭ. На його сторСЦнках вперше були надрукованСЦ деякСЦ твори Т.Шевченка, РЖ.Котляревського, а також цСЦннСЦ зразки усноСЧ народноСЧ творчостСЦ. Альманах тАЮЛастСЦвкатАЭ став помСЦтним явищем на нивСЦ нацСЦонально - культурного вСЦдродження, справив помСЦтний вплив на пСЦднесення лСЦтературного життя як у СхСЦднСЦй УкраСЧнСЦ, так СЦ в ГаличинСЦ.

Паростки нацСЦонально - культурного вСЦдродження у дворянський перСЦод з'явилися також на нивСЦ архСЦтектури, образотворчого мистецтва СЦ музичноСЧ культури. АрхСЦтектурне мистецтво цСЦСФСЧ доби звСЦльнялося вСЦд чужих впливСЦв СЦ продовжувало стверджувати свою самобутнСЦсть. В архСЦтектурних спорудах панСЦвнСЦ позицСЦСЧ займав класичний стиль. На початку ХРЖХ ст. на його змСЦну прийшов новий стильовий напрям - ампСЦр. Однак вСЦн повинен був поступитися украСЧнським будСЦвничим традицСЦям при забудовСЦ малих будинкСЦв, провСЦнцСЦйних палат, галерей, ганкСЦв, якСЦ набирали своСФрСЦдних украСЧнських прикмет. В 20-х - 30-х роках ХРЖХ ст. у ЛьвовСЦ в стилСЦ ампСЦр була побудована бСЦблСЦотека ОссолСЦнських. ЛьвСЦвська ратуша (1824 - 1835рр.), Народний дСЦм (1851 - 1864рр.) та ряд житлових будинкСЦв. УкраСЧнська скульптура кСЦнця XVIII - першоСЧ половини ХРЖХ ст. розвивалась пСЦд впливом класицизму.

Таким чином в часи найбСЦльшого, як здавалось - останнього упадку украСЧнського життя в кСЦнцСЦ XVIII ст. починали з'являтись першСЦ парости нового життя. В захСЦднСЦй УкраСЧнСЦ вони проявлялись на грунтСЦ церковнСЦм.

Свого часу заведеннСФ унСЦСЧ дуже сильно приглушило станки украСЧнського життя. Через те, що унСЦатське духовенство СЦ взагалСЦ унСЦю не зрСЦвняно в правах з католицтвом СЦ вона зСЦсталась церквою низшою, мужицькою, вона стала прикметою тутешнього украСЧнського життя СЦ незадовго стала для захСЦдноСЧ УкраСЧни такою ж нацСЦональною церквою, якою перед тим була церква православна. Коли австрСЦйський уряд заволодСЦвши Галичиною заходився коло того, щоб пСЦдняти унСЦатське духовенство з темноти СЦ пониження, це мало чималий вплив на розбудження нацСЦонального життя.

Отже, перший перСЦод захСЦдноукраСЧнського нацСЦонально - культурного вСЦдродження пов'язаний з культурно - просвСЦтницькою дСЦяльнСЦстю дворянства козацького походження на ЛСЦвобережжСЦ та польсько - украСЧнського шляхетства на ПравобережжСЦ. На ГаличинСЦ цьому перСЦодовСЦ вСЦдповСЦдала доба гегемонСЦСЧ греко - католицького духовенства, яке в перших десятилСЦттях ХРЖХ ст. започаткувало добу вСЦдродження. ТочнСЦше зародки нацСЦонально - культурного вСЦдродження простежуються в останнСЦй чвертСЦ XVIII ст. у середовищСЦ украСЧнського дворянства в надрах якого продовжував жеврСЦти украСЧнський патрСЦотизм, а також деякСЦ територСЦально - автономСЦстичнСЦ тенденцСЦСЧ. На грунтСЦ станових ворянських СЦнтересСЦв виник рух, що спирався на СЦсторичнСЦ традицСЦСЧ та СЦсторичнСЦ докази. На грунтСЦ патрСЦотичних почуттСЦв виник особливий СЦнтерес до СЦсторСЦСЧ УкраСЧни, поступово формувалась украСЧнська нацСЦональна СЦдея. Саме у першСЦй чвертСЦ ХРЖХ ст. , коли серед украСЧнськоСЧ СЦнтелСЦгенцСЦСЧ посилювалась СЦдея нацСЦонального пробудження, вийшов друком визначний СЦсторичний твСЦр тАЮРЖсторСЦя РусСЦвтАЭ (1846р.).

тАЮРЖсторСЦя РусСЦвтАЭ - це найвизначнСЦший твСЦр украСЧнськоСЧ нацСЦонально - полСЦтичноСЧ думки кСЦнця XVIII - початку ХХст. ВСЦн вСЦдСЦграв важливу роль у формуваннСЦ нацСЦональноСЧ свСЦдомостСЦ украСЧнцСЦв. В цьому творСЦ подаСФться картина СЦсторичного розвою УкраСЧни вСЦд найдавнСЦших часСЦв до другоСЧ половини XVIIIст. По сутСЦ це перша полСЦтична СЦсторСЦя УкраСЧни, СЧСЧ пронизуСФ СЦдея автономСЦзму, республСЦканСЦзму, протесту проти нацСЦонального поневолення. Автори твору висловлюють думку, що народ УкраСЧни повинен вСЦдстоювати своСЧ права на життя СЦ свободу. На свою державнСЦсть, свою вСЦльнСЦсть СЦ "аснСЦсть.

Саме в цей час СЦсторичнСЦ дослСЦдження привернули увагу освСЦчених верств украСЧнського дворянства до життя народу, його побуту, звичаСЧв, традицСЦй та обрядСЦв. Важливим чинником першого перСЦоду нацСЦонально - культурного вСЦдродження була поява перСЦодичних видань, а також публСЦкацСЦя наукових праць. ЦСЦ видання торкались СЦсторичного минулого украСЧнського народу, зосереджували увагу на самобутностСЦ його культури. Тобто, украСЧнська мова завоювала право на своСФ СЦснування. Вона збагачувалась творчими здобутками у прозСЦ, поезСЦСЧ, драматургСЦСЧ СЦ публСЦцистицСЦ. РЖнтелектуали першоСЧ половини ХРЖХ ст. не одразу вСЦдСЦйшли вСЦд своСЧх попередникСЦв у ставленнСЦ до захисту СЦнтересСЦв народу. На початку столСЦття у СЧхнСЦй дСЦяльностСЦ ще спостерСЦгаСФться прагнення вСЦдновити мСЦiе та роль окремих верств суспСЦльства. Але з плином часу СЦнтелСЦгенцСЦя дедалСЦ бСЦльше переймалася СЦнтересами не окремих верств, а всього суспСЦльства, хоча на певних етапах переважали СЦнтереси тих чи СЦнших соцСЦальних груп населення. Незважаючи на малочисельнСЦсть СЦ розтАЩСФднанСЦсть, украСЧнська СЦнтелСЦгенцСЦя першоСЧ половини ХРЖХ ст. справила визначальний вплив на пСЦднесення нацСЦональноСЧ свСЦдомостСЦ украСЧнського народу.


РоздСЦл РЖРЖ

Народницький перСЦод нацСЦонально-культурного вСЦдродження


Народницький перСЦод нацСЦонально-культурного вСЦдродження (1840тАФ1880 рр.) знаменний тим, що саме у цей час в середовищСЦ передовоСЧ демократично настроСФноСЧ СЦнтелСЦгенцСЦСЧ викристалСЦзовувалася концепцСЦя про УкраСЧну як "етнСЦчну нацСЦональнСЦсть». ХарактернСЦ риси даного перСЦоду: 1)керСЦвництво нацСЦональним рухом переходить до рук новоСЧ СЦнтелСЦгенцСЦСЧ; 2) центрами украСЧнського нацСЦонального вСЦдродження стають ХаркСЦвський та КиСЧвський унСЦверситети, а також Кирило-МефодСЦСЧвське братство; 3) провСЦдну роль у процесСЦ вСЦдродження на УкраСЧнСЦ вСЦдСЦгравав Т. Г. Шевченко.[46,335]

Народницька доба украСЧнського вСЦдродження надзвичайно важлива на шляху дальшого нацСЦонально-культурного зростання УкраСЧни. СЧСЧ можна подСЦлити на два перСЦоди: романтичний тАФ дСЦяльнСЦсть членСЦв Кирило-МефодСЦСЧвського братства (50-тСЦ роки XIX ст.); позитивСЦстський тАФ культурно-просвСЦтницька дСЦяльнСЦсть членСЦв "СтароСЧ Громади» (60тАФ80-тСЦ роки XIX ст.).

На противагу дворянському перСЦодовСЦ нацСЦонального вСЦдродження, головним гаслом якого було "ставання лицем до козаччини», народницький перСЦод нацСЦонально-культурного вСЦдродження висуваСФ гасло тАФ "ставання лицем до народу». В середовищСЦ провСЦдних дСЦячСЦв украСЧнськоСЧ культури починаСФ домСЦнувати народницька СЦдеологСЦя як характерна ознака украСЧнського менталСЦтету. СлСЦд пСЦдкреслити, що саме народництво вСЦдкрило мовну та етнСЦчну СФднСЦсть усСЦх украСЧнських земель. А це послужило передумовою культурного, а згодом СЦ полСЦтичного об'СФднання украСЧнства.[28,225]

Народницький перСЦод нацСЦонально-культурного вСЦдродження, незважаючи на утиски СЦ цензурнСЦ переслСЦдування з боку росСЦйського царизму, мав певнСЦ здобутки. До них належить, насамперед, заснування ПСЦвденно-захСЦдного вСЦддСЦлу РосСЦйського ГеографСЦчного Товариства у КиСФвСЦ (1873 р.), що дало змогу розгорнути науковСЦ дослСЦдження в галузСЦ украСЧнськоСЧ мови, СЦсторСЦСЧ, етнографСЦСЧ, фольклору. ТодСЦ ж налагоджуються контакти з Галичиною та росСЦйськими опозицСЦйними колами, створюСФться спСЦльний фронт виступСЦв проти царського самодержавства.

В ЗОтАФ50-х роках XIX ст. у багатьох краСЧнах РДвропи (ФранцСЦя, НСЦмеччина, ШвейцарСЦя, Польща, Австро-Угорщина) починаСФться нова хвиля революцСЦйного пСЦднесення. Серед СЦнтелСЦгентських кСЦл постСЦйно зростаСФ СЦнтерес до СЦсторСЦСЧ свого народу, виходять у свСЦт етнографСЦчнСЦ працСЦ та збСЦрки народних пСЦсень. В середовищСЦ освСЦчених прошаркСЦв поширюються фСЦлософськСЦ СЦдеСЧ Г. В. Ф. Гегеля, й. Г. Гердера, Ф. В. ШеллСЦнга. Твори нСЦмецького фСЦлософа И. Г. Гердера та СЦнших романтикСЦв сприяли виробленню фСЦлософських засад нацСЦонального самоусвСЦдомлення та самовизначення. В галузСЦ нацСЦонального життя зароджуються СЦдеСЧ визволення народСЦв з-пСЦд чужоСЧ "ади та створення "асноСЧ держави.[34,10]

РеволюцСЦйнСЦ подСЦСЧ у краСЧнах РДвропи знайшли широкий вСЦдгук як у схСЦдних, так СЦ захСЦдних землях УкраСЧни. ПСЦсля придушення польського повстання 1830тАФ1831 рр. на ПравобережжСЦ та поширення на цСЦ землСЦ украСЧнського нацСЦонально-культурного руху з ЛСЦвобережжя, центром украСЧнського романтизму та визвольного антикрСЦпосницького руху став КиСЧв.

Навколо КиСЧвського унСЦверситету згуртувалася група молодих талановитих романтикСЦв, якСЦ проявляли великий СЦнтерес не лише до СЦсторСЦСЧ, народознавства, лСЦтератури, але й до майбутнього украСЧнського народу. В середовищСЦ романтикСЦв особливу роль вСЦдСЦграли професор унСЦверситету М. Костомаров, письменник, СЦсторик СЦ етнограф П. КулСЦш, вСЦдомСЦ в майбутньому культурнСЦ дСЦячСЦ УкраСЧни В. БСЦлозерський та М. Гулак, етнограф П. Маркович. В груднСЦ 1845 р. пСЦд проводом Миколи Гулака (1822тАФ 1899 рр.) та Миколи Костомарова (1817тАФ1885 рр.) вони заснували полСЦтичну таСФмну органСЦзацСЦю тАФ "Кирило-Мефодивське братство», до складу якоСЧ входило дванадцять активних членСЦв та кСЦлька десяткСЦв спСЦвчуваючих. У квСЦтнСЦ 1846 р. до товариства увСЦйшов Т. Г. Шевченко [26,148].

Впродовж 14 мСЦсяцСЦв СЦснування братства його учасники кСЦлька разСЦв збиралися на фСЦлософськСЦ та полСЦтичнСЦ дискусСЦСЧ, СЧхнСЦ думки про суспСЦльний розвиток СЦ долю УкраСЧни найбСЦльш сконцентровано викладенСЦ у "КнизСЦ буття украСЧнського народу» (ВлЗакон Божий»), яка СФ полСЦтичним манСЦфестом братства. Даний твСЦр, авторами якого були М. Костомаров СЦ М. Гулак, написаний в дусСЦ романтизму та СЦдеалСЦзму того часу, пройнятий шануванням християнських цСЦнностей СЦ панслов'янськими елементами. ВСЦн закликав до

перебудови суспСЦльства на засадах справедливостСЦ, рСЦвностСЦ, свободи й братерства [8,280].

Члени Кирило-МефодСЦСЧвського братства виробили СЦдеологСЦю украСЧнсько-словтАЩянського вСЦдродження, яка стала панСЦвною у середовищСЦ украСЧнськоСЧ СЦнтелСЦгенцСЦСЧ 40-50 рокСЦв ХРЖХ столСЦття. На СЧх думку. всСЦ словтАЩянськСЦ народи мають право вСЦльно розвивати свою культуру, вони прагнуть утворити слов'янську федерацСЦю з демократичними СЦнститутами, аналогСЦчними тим, що СФ у Сполучених Штатах. Столицею федерацСЦСЧ мав стати КиСЧв. Першою по шляху федерацСЦСЧ повинна була пСЦти УкраСЧна, яку М. Костомаров та його однодумцСЦ вважали водночас СЦ найбСЦльш пригнСЦченою та найбСЦльш егалСЦтарною серед усСЦх слов'янських суспСЦльств.

Братство поставило собСЦ за мету перебудувати тогочаснСЦ суспСЦльнСЦ вСЦдносини в УкраСЧнСЦ на засадах християнства, виступало за лСЦквСЦдацСЦю крСЦпацтва, поширення освСЦти та здобуття УкраСЧною нацСЦонального суверенСЦтету в рамках словтАЩянськоСЧ конфедерацСЦСЧ.

Громадська дСЦяльнСЦсть кирило-мефодСЦСЧвцСЦв зосереджувалася навколо освСЦти народу СЦ шляхСЦв пСЦднесення економСЦки УкраСЧни. Зокрема, вони збирали кошти для видання популярних книжок з практичними рекомендацСЦями сСЦльським господарям, склали проект запровадження в УкраСЧнСЦ широкоСЧ мережСЦ початкових навчальних закладСЦв. Наполегливо обстоював необхСЦднСЦсть поширення освСЦти в народних масах Т. Шевченко, сам брався за складання шкСЦльних пСЦдручникСЦв. А ШевченковСЦ поетичнСЦ твори, передусСЦм ще не надрукованСЦ, але вже вСЦдомСЦ багатьом за поширюваними рукописними списками поеми полСЦтичноСЧ тематики "Сон», "Кавказ», "РЖ мертвим, СЦ живим», "Великий льох» та СЦншСЦ, справляли значний вплив на формування нацСЦональноСЧ свСЦдомостСЦ народних мас. ЦСЦ твори прямо закликали до боротьби проти нацСЦонального СЦ соцСЦального гнСЦту, який панував тодСЦ в УкраСЧнСЦ [10,286].

Але за короткий час свого СЦснування воно не змогло реалСЦзувати своСЧх задумСЦв. У 1847 р. товариство було розгромлено, а його членСЦв заарештовано. СлСЦд пСЦдкреслити, що Кирило-МефодСЦСЧвське братство вСЦдСЦграло важливу роль на шляху вСЦдродження та поширення СЦдей украСЧнського нацСЦоналСЦзму. Воно було першою, хоч СЦ невдалою спробою украСЧнськоСЧ СЦнтелСЦгенцСЦСЧ перейти вСЦд культурницького до полСЦтичного етапу нацСЦонального розвитку. РЖз забороною дСЦяльностСЦ братства центр украСЧнського нацСЦонально-культурного руху на деякий час перемСЦстився у Петербург. У столицСЦ РосСЦйськоСЧ СЦмперСЦСЧ, де режим був дещо мтАЩякший, нСЦж у провСЦнцСЦСЧ, осСЦли пСЦсля заслання кирило-мефодСЦСЧвцСЦ Т. Шевченко, М. Костомаров, П. КулСЦш, В. БСЦлозерський. Тут на кошти помСЦщикСЦв В. Тарновського та Г. Галагана була вСЦдкрита украСЧнська друкарня СЦ розпочалося систематичне видання творСЦв найвизначнСЦших украСЧнських письменникСЦв - РЖ.П. Котляревського, Г.Ф. КвСЦтки-ОсновтАЩяненки, Т.Г. Шевченко, П.О. КулСЦша та СЦн. В ПетербурзСЦ у 1861тАФ 1862 рр. видавався украСЧнською мовою щомСЦсячний журнал "Основа», що став головним друкованим органом нацСЦонально-культурного руху. Редактором його був В. БСЦлозерський [7,158].

На сторСЦнках журналу була опублСЦкована низка статей, присвячених основним проблемам украСЧнського свСЦтогляду. М. Костомаров виклав концепцСЦю про "двСЦ руськСЦ народностСЦ», де доводив "окремСЦшнСЦсть украСЧнськоСЧ культури СЦ свСЦтогляду». ВСЦн вбачав в украСЧнцСЦв "сильно розвинений СЦндивСЦдуалСЦзм, нахил до СЦдеалСЦзму, глибоку внутрСЦшню релСЦгСЦйнСЦсть СЦ демократизм, замилування до свободи, нехСЦть; до сильноСЧ "ади».[22,230]

Звичайно, розгром Кирило-МефодСЦСЧвського товариства завдав вСЦдчутних втрат лавам активних дСЦячСЦв украСЧнського нацСЦонального руху. Однак остаточно його поховати царизм не змСЦг. В одному з листСЦв, надСЦсланих Шевченку на заслання, говорилося: "Багацько тут таких, що згадують Вас... що Вас не стало, а натомСЦсть стало бСЦльше людей, готових стоять за все, що Ви казали...»[26,100]. Отже, пСЦдпСЦлля украСЧнського нацСЦонального руху продовжувало дСЦяти. Його найвидатнСЦшСЦ дСЦячСЦ на завершальному етапСЦ украСЧнського вСЦдродження у першСЦ десятирСЦччя XX ст. цСЦлком усвСЦдомлювали себе спадкоСФмцями незавершеноСЧ справи кирило-мефодСЦСЧвцСЦв, високо оцСЦнювали СЧх громадянський подвиг.

Михайло Грушевський, ознайомившись з матерСЦалами слСЦдчоСЧ справи кирило-мефодСЦСЧвцСЦв, пСЦдсумував СЧх дСЦяльнСЦсть так: "ЦСЦле поколСЦння украСЧнськоСЧ СЦнтелСЦгенцСЦСЧ стояло пСЦд впливом роботи сеСЧ киСЧвськоСЧ лабораторСЦСЧ», що "гадки СЦ плани-кирило-мефодСЦСЧвцСЦв пСЦшли широко в громадянство»[10,288]

В ГаличинСЦ на украСЧнське нацСЦональне вСЦдродження мали великий вплив революцСЦйнСЦ подСЦСЧ 1848 р. у ВСЦднСЦ, якСЦ також мали вплив на всю АвстрСЦйську СЦмперСЦю. ПСЦд тиском революцСЦйних подСЦй АвстрСЦйський уряд змушений був пСЦти на деякСЦ поступки. У 1848 р. вСЦн прийняв нову конституцСЦю, згСЦдно з якою украСЧнцСЦ мали право обиратися до нацСЦонального парламенту (Рейхстагу), була скасована панщина, внаслСЦдок чого украСЧнськСЦ селяни звСЦльнялися вСЦд крСЦпацтва, а також проголошена загальна рСЦвноправнСЦсть громадян.

З метою захисту нацСЦональних та полСЦтичних прав украСЧнського населення при активному сприяннСЦ греко-католицькоСЧ церкви у ЛьвовСЦ в 1848 р. була створена перша полСЦтична органСЦзацСЦя тАФ Головна Руська Рада, яка складаСФться з духовенства СЦ мСЦськоСЧ СЦнтелегенцСЦСЧ. У своСЧй дСЦяльностСЦ вона обмежувалася вимогами культурно-нацСЦональноСЧ реформи для украСЧнського населення Галичини. ДелегацСЦя галицьких русинСЦв, уповноважена Головною Руською Радою, звернулася до монарха АвстрСЦСЧ Франца Йосифа II з проханням: ввести у школах Галичини викладання всСЦх предметСЦв руською (украСЧнською) мовою; усСЦ ЦСЦсарськСЦ укази й урядовСЦ постанови оголошувати руською мовою; розвивати руську мову в усСЦх округах, де проживають русини; зрСЦвняти у правах представникСЦв трьох обрядСЦв (греко-католицького, латинського та вСЦрменського); русинам (украСЧнцям) надати право брати участь в усСЦх адмСЦнСЦстративних установах АвстрСЦйськоСЧ держави.

Головна Руська Рада органСЦзувала культурно-освСЦтнСФ товариство - "Галицько-руську матицю», вСЦдкрила народний просвСЦтнСЦй СЦнститут - "Народний дСЦм»; провела з'СЧзд дСЦячСЦв украСЧнськоСЧ культури (Собор руських учених); видавала першу в ГаличинСЦ украСЧнську газету тАФ "Зоря Галицька», яка виходила у ЛьвовСЦ з 1848 по 1857 рр. У ЛьвСЦвському унСЦверситетСЦ була вСЦдкрита кафедра украСЧнськоСЧ (руськоСЧ) мови та лСЦтератури, роботою якоСЧ керував професор Я. Головацький. Одночасно викладання деяких предметСЦв було переведено на украСЧнську мову [2,312]. Визвольний рух народних мас СхСЦдноСЧ Галичини в серединСЦ XIX ст. багато в чому був пов'язаний з дСЦяльнСЦстю "народовцСЦв».

Заламання консервативного табору викликало, реакцСЦю серед молодСЦ появу новоСЧ групи, що звала себе - народовцями.. Це була молода СЦнтелСЦгенцСЦя тАФ вчителСЦ середнСЦх шкСЦл, юристи, письменники, студенти. ОрганСЦзацСЦйним центром молодого руху були редакцСЦСЧ журналСЦв (ВлВечСЦрницСЦ»,~ "Мета», "Нива», "Русалка», 1860-х р.). Представниками цього нового поколСЦння були письменники Володимир Шашкевич, Климкович, Ф. 3аревич Горбаль та СЦн.

НаприкСЦнцСЦ 50-хтАФна початку 60-х рокСЦв приймають участь у формуваннСЦ на УкраСЧнСЦ народницькоСЧ СЦдеологСЦСЧ, що знайшла поширення в середовищСЦ освСЦченоСЧ молодСЦ. УкраСЧнськСЦ народники були переконанСЦ в тому, що християнська мораль СЦ нацСЦональна культура збереглися в чистотСЦ й недоторканостСЦ лише в селянському середовищСЦ. А тому всСЦ СЦншСЦ верстви суспСЦльства, насамперед зденацСЦоналСЦзованСЦ прошарки, повиннСЦ повернутися обличчям до украСЧнського народу, вивчати його СЦсторСЦю СЦ духовну культуру, допомогти йому стати на шлях освСЦти СЦ суспСЦльного прогресу. Молода украСЧнська рСЦзночинська СЦнтелСЦгенцСЦя, перебуваючи пСЦд впливом цих СЦдей, створюСФ своСЧ товариства тАФ так званСЦ громади, головним завданням яких було поширення освСЦти.

НародовецькСЦй рух пСЦдтримували студентськСЦ учнСЦвськСЦ органСЦзацСЦСЧ, так званСЦ громади.

Перша "УкраСЧнська Громада " виникла в КиСФвСЦ пСЦд керСЦвництвом молодого СЦсторика В. Антоновича. До СЧСЧ складу входили вСЦдомСЦ украСЧнськСЦ культурнСЦ та громадськСЦ дСЦячСЦ М. ЗСЦбер, М. Драгоманов, П. Житецький, П. Чубинський, М. Старицький, Т. Рильський, Ф Вовк, РЖ. КасСЦяненко, М. Лисенко, О. Кониський та СЦн. Перший прилюдний виступ КиСЧвськоСЧ Громади вСЦдбувся у 1862 р. На сторСЦнках журналу "Современная летопись» була опублСЦкована заява громади про оборону "украСЧнцСЦв молодого поколСЦння» [30,10].

За прикладом киСЧвськоСЧ подСЦбнСЦ органСЦзацСЦСЧ виникають в 60-х роках XIX ст. у ХарковСЦ, ПолтавСЦ, ЧернСЦговСЦ, ОдесСЦ та СЦнших мСЦстах. УсСЦх членСЦв громад об'СФднувала спСЦльна нацСЦональна украСЧнська СЦдея, яка розвивалась на демократичному ТСрунтСЦ: вСЦра в можливСЦсть досягнення нацСЦонального самовизначення, любов до УкраСЧни, повага до украСЧнського народу, гордСЦсть за надбання його духовноСЧ культури, що робить гСЦдний внесок до свСЦтовоСЧ культурноСЧ спадщини.

ГромадСЦвськСЦ органСЦзацСЦСЧ створили на УкраСЧнСЦ цСЦлу мережу недСЦльних шкСЦл з украСЧнською мовою навчання, видавали пСЦдручники украСЧнськоСЧ мови, збирали та публСЦкували кращСЦ зразки усноСЧ народноСЧ творчостСЦ. Вони вели украСЧнознавчСЦ дослСЦдження, займались вивченням та пропагандою СЦсторСЦСЧ та етнографСЦСЧ УкраСЧни, складанням украСЧнсько-росСЦйського словника.

Культурно-освСЦтня дСЦяльнСЦсть громад викликала глибоке занепокоСФння з боку урядових кСЦл царськоСЧ РосСЦСЧ, оскСЦльки видання книжок та викладання украСЧнською мовою в недСЦльних школах означало змСЦцнення нацСЦональних основ духовного життя на УкраСЧнСЦ. РосСЦйське самодержавство боялося не лише вСЦдокремлення украСЧнськоСЧ мови вСЦд росСЦйськоСЧ, але й тих демократичних тенденцСЦй, що СЧх поширювали громадСЦвцСЦ. Почався вСЦдкритий наступ царизму на нацСЦональнСЦ права украСЧнського народу. В 1862 р. недСЦльнСЦ школи були закритСЦ. Згодом царський уряд заборонив друкування науково-популярних та релСЦгСЦйних книжок украСЧнською мовою, про що свСЦдчив циркуляр мСЦнСЦстра внутрСЦшнСЦх справ П. О. ВалуСФва, виданий 1863 р. ПереслСЦдувань з боку царизму зазнали й громадСЦвськСЦ органСЦзацСЦСЧ, якСЦ або самолСЦквСЦдовувались, або були забороненСЦ.

У 70-х роках XIX ст. вСЦдбулося вСЦдродження громадСЦвського руху на УкраСЧнСЦ, що свСЦдчило про нове пСЦднесення нацСЦонально-визвольноСЧ боротьби. Члени громад розгорнули плСЦдну роботу на УкраСЧнСЦ з вивчення економСЦки, СЦсторСЦСЧ, географСЦСЧ, фольклору, пСЦдготували та надрукували ряд фундаментальних праць.

ПровСЦдну роль у цСЦй рСЦзноманСЦтнСЦй дСЦяльностСЦ стали вСЦдСЦгравати радикальнСЦ представники демократично настроСФноСЧ СЦнтелСЦгенцСЦСЧ (С. Подолинський. О. Терлецький, М. ЗСЦбер, М. Павлик, РЖ. Франко, М. Драгоманов). У пошуках найбСЦльш реалСЦстичного СЦдеалу соцСЦальноСЧ та нацСЦональноСЧ справедливостСЦ вони старанно студСЦювали вчення захСЦдноСФвропейських мислителСЦв, вивчали громадянськСЦ традицСЦСЧ у народному побутСЦ та фольклорСЦ, самСЦ розробляли соцСЦалСЦстичнСЦ теорСЦСЧ. За свСЦдченням одного з провСЦдних тодСЦшнСЦх громадСЦвцСЦв С. Подолинського (1850тАФ1891 рр.), вСЦдомого громадського СЦ полСЦтичного дСЦяча, соцСЦолога та економСЦста, майже всСЦ так званСЦ украСЧнофСЦли тАФ учасники громадСЦвського руху були "соцСЦальними демократами», якСЦ пропагували серед народних мас СЦдею "народноСЧ революцСЦСЧ».

Перша Громада на ЗахСЦднСЦй УкраСЧнСЦ виникла у ЛьвовСЦ коло 1863 р. на зразок киСЧвськоСЧ Громади; належали до неСЧ студенти унСЦверситету; деякСЦ з них були спСЦвробСЦтниками "Мети». Щоб вСЦдрСЦзнитися вСЦд полякСЦв, що прибиралися в конфедератки, украСЧнцСЦ вдягалися в народнСЦй або козацький одяг СЦ носили високСЦ шапки. Як органСЦзатор визначився Данило Танячкевич, що заклав Громади в середнСЦх школах (в ТернополСЦ, Бережанах, СтанСЦславовСЦ, СамборСЦ та СЦнших мСЦстах), вСЦв з ними листування СЦ будив серед юнацтва нацСЦональну свСЦдомСЦсть. Громади мали характер освСЦтнСЦх органСЦзацСЦй, збирали бСЦблСЦотечки, передплачували газети, давали вСЦдчиги з лСЦтератури та СЦсторСЦСЧ, деколи видавали своСЧ газетки, мали своСЧ хори СЦ уладжували вечСЦрки та концерти. ОрганСЦзацСЦя була таСФмна члени складали присягу, що не зрадять СЧСЧ нСЦкому.

Новою формою органСЦзацСЦСЧ в 1860-их роках стали товариства, що виникли на основСЦ нових конституцСЦйних законСЦв. Першим з них була "Руська БесСЦда» у ЛьвовСЦ (1861) тАФтовариський клуб, що з успСЦхом вСЦв нацСЦональний театр. В 1868 р. засновано "ПросвСЦту», спершу для видавання популярних книжок; пСЦзнСЦше вона зорганСЦзувала своСЧ читальнСЦ СЦ охопила своСФю працею широкСЦ кола селянства.

Товариство поставило за мету поширення освСЦти серед народу. При активнСЦй допомозСЦ вчителСЦв СЦ парафСЦяльних священикСЦв товариство створило широку мережу читалень та бСЦблСЦотек, при яких дСЦяли хори, театральнСЦ трупи, спортивнСЦ секцСЦСЧ та кооперативи [2,132].На початках цСЦСФСЧ органСЦзацСЦСЧ дСЦяльну участь брав у нСЦй Степан Качала, довголСЦтнСЦй сеймовий посол, один з нечисленних представникСЦв старшого поколСЦння, що пристав до народовецького руху.

"НародникитАЭ одягалися по народньому, спСЦвали украСЧнськСЦ пСЦснСЦ та заводили звичку й помСЦж собою розмовляти по украСЧнськСЦ. Та головною працею громадСЦвцСЦв СЦ спСЦвчуваючого СЦм. Громадянства була пропаганда розкрСЦпачення селян [2,261].

Нову дСЦяльнСЦсть народовцСЦ почали вСЦд видавання полСЦтичних часописСЦв тАФ "БатькСЦвщина» (1879) для селянства СЦ "ДСЦло» (1880) для СЦнтелСЦгенцСЦСЧ.

В 1873 р. за допомогою меценатСЦв з НадднСЦпрянщини зорганСЦзовано Товариство СЧм. Шевченка, завданням якого було опСЦкуватися розвитком письменства: в 1892 р. воно переорганСЦзувалося в наукову установу.

В цих культурних установах народовецький рух оформив своСФ нацСЦональне обличчя, з'ясував своСЧ погляди СЦ випробував СЧх полемСЦцСЦ зСЦ старим поколСЦнням, яка заторкнула рСЦзнСЦ справи тАФ вСЦд мови СЦ правопису починаючи СЦ до основ свСЦтогляду та полСЦтичноСЧ думання включно. Коли ж занепад консервативного табору став очевидний, народовцСЦ поширили спою дСЦяльнСЦсть на полСЦтичне поле Безпосередньою причиною СЧх виступу був катастрофСЦчний вислСЦд виборСЦв у 1879 р., коли Руська Рада змогла провести до парламенту тСЦльки трьох своСЧх представникСЦв тАФ СЦншСЦ мандати загорнули поляки. НародовцСЦ рСЦшилися ввСЦйти в полСЦтику, щоб не допустити, "щоб поляки, здобувши всСЦ позицСЦСЧ легальноСЧ репрезентацСЦСЧ нашого народу, укрСЦпилися на цих позицСЦях назавше СЦ набули не тСЦльки де факто, але й де юре право говорити, що вони СФ справдСЦ СФдина репрезентацСЦя краю СЦ народу» [2,288].

Завдяки самовСЦдданСЦй працСЦ таких провСЦдних дСЦячСЦв "ПросвСЦти», як Анатоль Вахнянин (1841тАФ1908 рр.), Омелян Огоновський (1833тАФ1894 рр.), Омелян Партацький (1840тАФ 1895 рр.) до 1914 р. товариство мало 77 регСЦональних вСЦддСЦлень, близько 3 тис. читалень СЦ бСЦблСЦотек, понад 36 тис. членСЦв у складСЦ його ЛьвСЦвськоСЧ фСЦлСЦСЧ й близько 200 тис. у сСЦльських читальнях. У цей час виникають першСЦ молодСЦжнСЦ товариства пСЦд назвою "СокСЦл» та "ССЦч». Все це свСЦдчило, що народовцСЦ перейшли до активноСЧ дСЦяльностСЦ в масових органСЦзацСЦях.

Куди слабшим вСЦдгомоном, як по ГаличинСЦ, прокотилися революцСЦйнСЦ подСЦСЧ 1848 р. по БуковинСЦ. Правда, й тут життя заворушилося, а звСЦльнене з панщизняноСЧ-неволСЦ селянство прийшло до голосу. Вона то устами своСЧх парламентарних послСЦв, зтАЩявилося проти вСЦдокремлення украСЧнськоСЧ частини Буковини вСЦд Галичини й домагалося усунення румунськоСЧ супремацСЦСЧ над цСЦлСЦстю краю. Але румуну були бСЦльш полСЦтично пСЦдготовленСЦ й подСЦбно як поляки в ГаличинСЦ мали бСЦльше дорСЦг до цСЦли, як украСЧнцСЦ, що всю свою надСЦю поклали на ...цСЦсарську справедливСЦсть. Щойно народовець кий рух 60-х рр.. у ГаличинСЦ вспСЦв розбурхане сонне плесо украСЧнського життя на БуковинСЦ. ГригорСЦй та РЖсидор Воробкевич СЦ Осип Федькович, оце репрезентанти того життя й носСЦСЧ культурно-нацСЦонального обтАЩСФднання маленькоСЧ Буковини з рештою УкраСЧни. Позатим Буковина маСФ в бСЦлянцСЦ всеукраСЧнського нацСЦонального руху одну безсумнСЦвну заслугу - в нСЦй розвинулося москвофСЦльство найслабше.

На Закарпаттю, що пережило бурхливСЦ моменти мадярського повстання й австро-московськоСЧ пацифСЦкацСЦСЧ, зтАЩявився в 1848 р. "чоловСЦк провидСЦннятАЭ Адольф Добрянський; вСЦн мав усСЦ данСЦ на те, щоби створити нову добу в СЦсторСЦСЧ краСЧни, але для цього забракло йому витривалостСЦ в раз обранСЦй полСЦтичнСЦй лСЦнСЦСЧ. Як один з низки украСЧнських патрСЦотСЦв, що особисту картАЩСФру й нацСЦональну полСЦтику сперли на постороннСЦй допомозСЦ уряду. Добрянський був зразу завзятим австрофСЦлом. ПСЦд час мадярського повстання вСЦн утСЦк до Галичини, а вернув на Закарпаття щойно з вСЦйськом царя Миколи, як австрСЦйський комСЦсар при московськСЦй армСЦСЧ. ОсмСЦленСЦ авторитетом "двох царСЦвтАЭ, закарпатськСЦ украСЧнцСЦ, вислали до цСЦсаря депутацСЦю, яка домагалася видСЦлення украСЧнських територСЦй в окремСЦ комСЦтати, заведення украСЧнськоСЧ мови в урядах СЦ школах, заснування в УжгородСЦ украСЧнськоСЧ академСЦСЧ й т.п. Лояльне становще украСЧнцСЦв СЦ СЧх проти мадярськСЦ домагання були тодСЦ по нутру австрСЦйському урядовСЦ й вСЦн старався зробити все можливе, щоб скрСЦпити украСЧнський елемент на Закарпаттю. Уряд пСЦшов по лСЦнСЦСЧ украСЧнських домагань, але попсував справу сам Добрянський. Ставши над - жупаном чотирьох украСЧнських комСЦтатСЦв Закарпаття, вСЦн, замСЦiь ширити нацСЦональну свСЦдомСЦсть СЦ розбудувати украСЧнську культуру, почав класти пСЦдвалини пСЦд москвофСЦльство Закарпаття. Його особистСЦ нахили та враження, яке серед мас зробило царська армСЦя, приборкавши мадярСЦв, зробило своСФ. Закарпаття, що скорСЦше вСЦд Галичини пробудилося, тепер скорСЦше й послСЦдовнСЦше як Галичина покотилося по похилСЦй площСЦ москвофСЦльства. Скористали з цього мадяри, як тСЦльки прочуняли вСЦд перших пацСЦфСЦкацСЦйних ударСЦв. Добрянський втратив своСФ керСЦвне становище в краю, а украСЧнське громадянство Закарпаття опинилося на мСЦлСЦцСЦйному СЦндексСЦ. Це мало своСЧ катастрофальнСЦ наслСЦдки. З того теж часу, мало не до самого вибуху свСЦтовоСЧ вСЦйни в 1914 р. нацСЦональне життя Закарпаття завмерло, а коли й давало про себе знати, то тСЦльки в формСЦ проводжених на ньому москвофСЦльських експериментСЦв [15,262].

Одним з найталановитих письменникСЦв УкраСЧни був Й. Федькович, який займав серед письменникСЦв перше мСЦiе, його називали "буковинський ШевченкотАЭ. Але цСЦ письменники знаходили ще мало вСЦдгуку серед свого буковинського суспСЦльства й мусили прилучитися до лСЦтературного руху в ГаличинСЦ, а Федькович навСЦть переселився був до Львова на становище редактора видань "ПросвСЦтитАЭ. ТСЦльки в 1868 роцСЦ повстало в ЧернСЦвцях перше украСЧнське товариство "Руська БесСЦдатАЭ, але й воно довго перебувало в руках москвофСЦлСЦв. В 1875 роцСЦ вСЦдкрито в ЧернСЦвцях унСЦверситет СЦ в ньому зразу ж засновано кафедру украСЧнськоСЧ мови й лСЦтератури, яку зайняв галицький народовець Гнат Онишкевич [8,309].

СуспСЦльно-полСЦтичне СЦ культурне життя УкраСЧни другоСЧ половини ХРЖХ ст.. свСЦдчило про зростання нацСЦональноСЧ самосвСЦдомостСЦ, яке, з одного боку, було одним з проявСЦв СЦнтенсифСЦкацСЦСЧ процесу становлення украСЧнськоСЧ нацСЦСЧ, а, з другого - й саме дСЦйова впливало на цей процес у сферСЦ такоСЧ важливоСЧ СЦ невСЦдтАЩСФмноСЧ ознаки будь-якоСЧ нацСЦСЧ, як спСЦльнСЦсть РЖСЧ психСЦчного складу або нацСЦонального характеру. ОстаннСЦй, як вСЦдомо, являСФ собою сукупнСЦсть почуттСЦв, уявлень СЦ сприйнять, якСЦ формуються пСЦд впливом матерСЦального життя СЦ зовнСЦшнього середовища, акумулюють особливостСЦ СЦсторичного розвитку даного народу, умов його працСЦ, соцСЦально-економСЦчного СЦ полСЦтичного життя, знаходять вияв у традицСЦях, звичках СЦ звичаях, своСФрСЦдностСЦ лСЦтератури, мистецтва, культури в цСЦлому.

Якщо в першСЦй половинСЦ XIX ст. лише окремСЦ дСЦячСЦ демократичноСЧ СЦнтелСЦгенцСЦСЧ час вСЦд часу виявляли СЦнтерес до украСЧнського фольклору, то у другСЦй половинСЦ цього ж столСЦття найширшСЦ кола прогресивноСЧ громадськостСЦ стали вивчати СЦ популяризувати зразки усноСЧ творчостСЦ та звичаСЧ украСЧнського народу. В результатСЦ цього з'явилися ТСрунтовнСЦ публСЦкацСЦСЧ фольклорно-етнографСЦчних матерСЦалСЦв.

НайгрунтовнСЦшою узагальнюючою етнографСЦчно-фольклорною працею став семитомник "Трудов зтнографически-статистической зкспедиции в Западнорусский край» за редакцСЦСФю Павла Чубинського.

У пробудженнСЦ нацСЦональноСЧ самосвСЦдомостСЦ украСЧнцСЦв помСЦтну роль вСЦдСЦграли науковСЦ публСЦкацСЦСЧ, в яких висвСЦтлювалися питання СЦсторСЦСЧ та етнографСЦСЧ УкраСЧни, фольклористики та мовознавства. Серед наукових видань на особливу увагу заслуговують СЦсторичнСЦ працСЦ: "История Малороссии» М. Маркевича у п'яти томах, дослСЦдження М. Костомарова (ВлБогдан Хмельницький», "Руина», "Мазепа и мазепинцСЦ»), П. КулСЦша (ВлЗаписки о Южной Руси», "РЖсторСЦя УкраСЧни вСЦд найдавнСЦших часСЦв») У той час плСЦдну наукову дСЦяльнСЦсть розгортаСФ професор КиСЧвського унСЦверситету В. Антонович (1834тАФ1908 рр.), який очолював РЖсторичне товариство Нестора-лСЦтопиiя. ВСЦн був автором численних праць з СЦсторСЦСЧ, археологСЦСЧ, етнографСЦСЧ.

У 1873 р. з СЦнСЦцСЦативи П. Чубинського (1839тАФ1884 рр.) в КиСФвСЦ було вСЦдкрито ПСЦвденно-захСЦдний вСЦддСЦл РосСЦйського географСЦчного товариства, яке стало першою легальною органСЦзацСЦСФю в справах украСЧнознавства. Навколо товариства згуртувалась передова СЦнтелСЦгенцСЦя (М. Драгоманов, О КСЦстяковський, М. Лисенко та СЦн), яка розгорнула широку науково-пошукову роботу. Наполеглива фольклорно-етнографСЦчна дСЦяльнСЦсть колективу вчених-професСЦоналСЦв СЦ аматорСЦв увСЦнчалась семитомною працею "Труды зтногра-фическо-статистической зкспедиции в Западно-Русский край» (СПб., 1782тАФ1879 рр.), яка вийшла за редакцСЦСФю П. Чубинського. Дана праця не втратила своСФСЧ цСЦнностСЦ як важливе джерело вивчення духовноСЧ культури та побуту украСЧнцСЦв СЦ в наш час. Одночасно слСЦд зазначити, що П. Чубинський був СЦ автором вСЦрша "Ще не вмерла УкраСЧна», який вперше був опублСЦкований у 1863 р. з нотами украСЧнського композитора М. Вербицького (1815тАФ1870 рр.). Цей твСЦр з проголошенням УкраСЧнськоСЧ НародноСЧ РеспублСЦки в листопадСЦ 1917 р. став украСЧнським нацСЦональним гСЦмном.

Текст вСЦрша-гСЦмна пройнятий СЦдеями украСЧнського нацСЦонального вСЦдродження, непохитностСЦ визвольних змагань украСЧнського народу за "святе СФ дСЦло», прославлення козацького минулого УкраСЧни. ПатрСЦотичнСЦ СЦдеСЧ вСЦрша-гСЦмна викликали глибоке занепокоСФння в правлячих колах РосСЦйськоСЧ та Австро-УгорськоСЧ СЦмперСЦй. ТвСЦр було заборонено друкувати СЦ виконувати, однак це лише сприяло зростанню його популярностСЦ серед широких народних мас. ВСЦрш-гСЦмн став могутнСЦм чинником утвердження нацСЦональноСЧ свСЦдомостСЦ в масах, становлення украСЧнськоСЧ нацСЦСЧ. АналогСЦчну роль вСЦдСЦграли музичнСЦ обробки поезСЦй Т. Шевченка "ЗаповСЦт», РЖ. Франка "Не пора», О. Духновича "Я русин бнл, СФсть и буду», що СЧх здСЦйснили украСЧнськСЦ композитори М. Лисенко, М. Аркас та Д. ССЦчинський. ПатрСЦотичнСЦ мотиви тСЦсно переплСЦталися з гуманСЦстичними СЦдеями у "МолитвСЦ за УкраСЧну» М. Лисенка тАФ "Боже великий, СФдиний, Нам УкраСЧну храни...», яка утверджувала СЦдеали волСЦ, любовСЦ до рСЦдного краю.

Цементуючою основою СФдностСЦ украСЧнськоСЧ нацСЦональноСЧ культури, що вСЦдроджувалась у XIX ст., об'СФктивно ступала украСЧнська лСЦтературна мова. Важливим чинним п розвитку стали-численнСЦ науковСЦ СЦ мовознавчСЦ працСЦ а навчальнСЦ посСЦбники з СЦсторСЦСЧ, граматики украСЧнськоСЧ мови, авторами яких були О. Потебня, П. Житецький, А. Кримський.

В 40тАФ80-х роках XIX ст. особлива увага придСЦлялась науковим дослСЦдженням у галузСЦ мовознавства У цей час вийшли друком "Словарь малорусского или юго-восточного язьСЧка» П. БСЦлецького-Носенка та "ОпьСЦт южнорусского словаря» К Шейковського. ОкремСЦ граматики украСЧнськоСЧ мови, двомовнСЦ словники, зокрема украСЧнсько-нСЦмецькСЦ та нСЦмецько-украСЧнськСЦ, вийшли у другСЦй половинСЦ XIX ст. на захСЦдноукраСЧнських землях. Важливу роль в утвердженнСЦ украСЧнськоСЧ лСЦтературноСЧ мови в цьому регСЦонСЦ вСЦдСЦграли твори РЖ. Франка, РЖ. Верхратського, К. Студинського, М. Возняка. Завдяки СЧх зусиллям була започаткована багатотомна книжкова серСЦя "Пам'ятки украСЧнсько-руськоСЧ мови та лСЦтератури».

У розвитку украСЧнського мовознавства провСЦдна роль належала видатному фСЦлологу О.О. ПотебнСЦ (1835тАФ1891 рр.), який дослСЦджував методологСЦчнСЦ проблеми мови та лСЦтератури, створив нову психологСЦчно-порСЦвняльну школу в мовознавствСЦ. ПрацСЦ О. ПотебнСЦ "Думка СЦ мова», "ЗамСЦтки про малоруське нарСЦччя» (1870 р.), "Мова СЦ народнСЦсть» (1895 р.) та СЦншСЦ не втратили своСФСЧ актуальностСЦ й сьогоднСЦ.

Особливу цСЦннСЦсть мають думки О. ПотебнСЦ стосовно формування нацСЦональноСЧ СЦдеСЧ ВСЦн вважав, що СЧСЧ вСЦдсутнСЦсть у середовищСЦ украСЧнцСЦв СФ внутрСЦшньою причиною безсилля й непродуктивностСЦ нацСЦСЧ, небезпекою на шляху СЧСЧ подальшого СЦснування Ця небезпека не менш загрозлива,, нСЦж зовнСЦшнСЦй натиск денацСЦоналСЦзацСЦСЧ. Плекання нацСЦональноСЧ СЦдеСЧ, консолСЦдацСЦя своСЧх внутрСЦшнСЦх сил пробуджуСФ ( волю та прагнення до незалежностСЦ.

У нацСЦСЧ О. Потебня вбачав ту реальну силу, яка здатна пСЦдняти СЦ вивести УкраСЧну з руСЧни на шлях нового життя. Спираючись на нацСЦональну СЦдею, вСЦн обстоював право нацСЦональних культур на "самостСЦйне спСЦвСЦснування та розвиток», тобто наголошував на СЦдеСЧ суверенностСЦ, реалСЦзувати яку маСФ право кожен народ. Для усвСЦдомлення пСЦдвалин украСЧнськоСЧ нацСЦональностСЦ, на думку науковця, необхСЦдно насамперед добре засвоСЧти украСЧнську мову тАФ без СЧСЧ вивчення усСЦ украСЧнськСЦ змагання за незалежнСЦсть будуть нездСЦйсненнСЦ.

УкраСЧнська нацСЦональна СЦдея особливо виразно прозвучала у творчостСЦ Т. Г. Шевченка та М. П. Драгоманова. Тарас Шевченко став джерелом духу СЦ слова украСЧнського народу, утвердив його самобутнСЦсть, Михайло Драгоманов визначив вСЦхи суспСЦльного поступу украСЧнського народу СЦ показав шляхи СЧх досягнення.

За визначенням РЖ Франка, Тарас Шевченко СЦ Михайло Драгоманов тАФ "два чСЦльних сини УкраСЧни», якСЦ пСЦднесли СЧСЧ культуру до свСЦтового рСЦвня. Шевченкове слово стало символом самоСЧ УкраСЧни, а полСЦтична думка Драгоманова "могутньою силою, що гуртувала навколо себе найсвСЦтлСЦшСЦ уми СЦ найчеснСЦшСЦ серця.

РЖдея нацСЦонального вСЦдродження, започаткована плеядою дСЦячСЦв украСЧнськоСЧ культури наприкСЦнцСЦ XVIIIтАФпочатку XIX ст. й розвинута у творах письменникСЦв-романтикСЦв Харкова та КиСФва, знайшла своСФ остаточне оформлення у творчостСЦ Т. Г. Шевченка.

Великий украСЧнський поет, художник, мислитель Т. Г. Шевченко залишив глибокий слСЦд в СЦсторСЦСЧ духовноСЧ культури украСЧнського народу, реалСЦстично вСЦдобразив у своСЧх творах життя СЦ побут украСЧнського народу, висловив його мрСЦСЧ та сподСЦвання. ВихСЦд у свСЦт "Кобзаря» (1840 р.), поеми "Гайдамаки» (1841 р.) та збСЦрки "Три лСЦта» (1843тАФ 1845 рр.) вивели поета до вершин украСЧнськоСЧ лСЦтератури. Т. Г. Шевченко, насамперед, повернув зСЦ сфери небуття СЦсторичну пам'ять украСЧнцСЦв. До минулого зверненСЦ його поеми-етюди: "Тарасова нСЦч», "На вСЦчну пам'ять Котляревському», "До Основ'яненка», "ГамалСЦя», "РЖван ПСЦдкова» та героСЧко-романтична поема "Гайдамаки», в яких УкраСЧна зображена "зболеною СЦ розтерзаною, вкритою могилами» на багатолюдному всесвСЦтньому роздорСЦжжСЦ. Його твори пройнятСЦ СЦдеями соцСЦального та нацСЦонального визволення УкраСЧни.

Таким чином, нацСЦональна СЦдея СФ однСЦСФю з провСЦдних СЦ визначальних СЦдей свСЦтогляду Т. Г. Шевченка. Шлях СЧСЧ втСЦлення в життя поет вбачав у народнСЦй революцСЦСЧ та побудовСЦ СоборноСЧ УкраСЧнськоСЧ держави. Водночас Т. Г. Шевченко формулюСФ своСФ бачення СФдиноСЧ панслов'янськоСЧ спСЦльностСЦ.

У слов'янськСЦй федерацСЦСЧ, що на демократичнСЦй основСЦ об'СФднала б усСЦх слов'ян, Т. Г. Шевченко вбачаСФ одну з форм державного устрою, що могла б сприяти утвердженню украСЧнськоСЧ державностСЦ. РЖдеалом поета СФ СФднання сучасних йому народСЦв на антикрСЦпосницькСЦй та антимонархСЦчнСЦй основСЦ. Однак це СФднання не повинно призвести до забуття рСЦдноСЧ мови, розмивання нацСЦональноСЧ самосвСЦдомостСЦ. Слов'янську федерацСЦю поет розглядав як один СЦз можливих шляхСЦв визволення УкраСЧни, утвердження СЧСЧ мови, культури та СЦсторСЦСЧ, самоусвСЦдомлення украСЧнцями себе як окремого народу, як нацСЦСЧ.

РЖдея братання слов'янських народСЦв у творчостСЦ Т. Г. Шевченка побудована на засадах гуманСЦзму, тобто братання рСЦвноправного, в основСЦ якого лежить нацСЦональна рСЦвнСЦсть, а не пСЦдпорядкування одного народу СЦншому. ГуманСЦзм СЦ щирий украСЧнський демократизм поглядСЦв, поряд з СЦдеями самостСЦйництва СЦ державництва, СФ характерною ознакою його свСЦтогляду.

ПСЦд впливом творчостСЦ Т. Г. Шевченка проходила лСЦтературна дСЦяльнСЦсть цСЦлоСЧ плеяди вСЦдомих украСЧнських поетСЦв СЦ прозаСЧкСЦв, творчСЦсть яких пройнята СЦдеями гуманСЦзму, демократизму та народностСЦ. На нивСЦ поезСЦСЧ плСЦдно працювали Л. ГлСЦбов, А. Свидницький, С. Руданський, П. Чубинський, П. КулСЦш та СЦн. Демократичний напрям украСЧнськоСЧ лСЦтератури у прозСЦ представляли Марко Вовчок, Панас Мирний, М. Коцюбинський, РЖ. Нечуй-Левицький, РЖ. Франко, Леся УкраСЧнка. СЧх твори залишили глибокий слСЦд у свСЦдомостСЦ народу, сприяли формуванню нацСЦональних СЦ патрСЦотичних почуттСЦв украСЧнцСЦв.

РЖдеСЧ Т. Г. Шевченка розвивав публСЦцист, вчений СЦ громадський дСЦяч М. П. Драгоманов (1841тАФ1895 рр.), дСЦяльнСЦсть якого становила якСЦсно новий перСЦод у розвитку суспСЦльно-полСЦтичноСЧ думки УкраСЧни. Враховуючи потреби нового СЦсторичного часу, вСЦн заклав теоретичнСЦ засади, на яких ТСрунтувався визвольний рух кСЦнця XIXтАФпочатку XX ст.

РЖсторична заслуга М. П. Драгоманова полягаСФ в тому, що вСЦн став на захист духовностСЦ украСЧнського народу, виступив проти денацСЦоналСЦзацСЦСЧ, проти заборони царськими указами народноСЧ мови. Зазнавши переслСЦдувань з боку царського уряду, М. П. Драгоманов емСЦгрував СЦ видавав у ЖеневСЦ украСЧнський громадсько-полСЦтичний альманах "Громада» (1878тАФ1882 рр.).

М. П. Драгоманов увСЦйшов в СЦсторСЦю культури украСЧнського народу як видатний фольклорист. Йому належать ТСрунтовнСЦ науковСЦ працСЦ з СЦсторСЦСЧ, фольклору та етнографСЦСЧ: "РЖсторичнСЦ пСЦснСЦ малоруського народу», у спСЦвавторствСЦ (1874тАФ1875 рр.); "МалоруськСЦ народнСЦ перекази СЦ оповСЦдання» (1876 р.); "НовСЦ украСЧнськСЦ пСЦснСЦ про громадськСЦ справи. 1764тАФ1880» (1881 р.); "ПолСЦтичнСЦ пСЦснСЦ украСЧнського народу XVIIIтАФXIX ст.» (1883тАФ1885 рр.) та СЦншСЦ, якСЦ СФ чудовими пам'ятками народного слова [30,14].

У галузСЦ лСЦтературознавства М. Драгоманов був одним з найвизначнСЦших прибСЦчникСЦв порСЦвняльно-СЦсторичного методу. ВСЦн прагнув обТСрунтувати прСЦоритетнСЦсть загальнолюдських гуманСЦстичних та естетичних цСЦнностей у нацСЦонально-культурному розвитку. Про це свСЦдчить його праця "ЧудацькСЦ думки про украСЧнську нацСЦональну справу» (1891 р.).

На думку М. Драгоманова, украСЧнська лСЦтература повинна бути "по СЦдеях демократична, по манерСЦ тАФ критична СЦ реалСЦстична, по мовСЦ тАФ животворна».

М. Драгоманов був глибоким аналСЦтиком СЦ блискучим полемСЦстом. ВСЦн значно вдосконалив форми СЦ засоби украСЧнськоСЧ лСЦтературноСЧ критики, пСЦднСЦс СЧСЧ авторитет СЦ дСЦСФвСЦсть. Його виступи мали позитивний вплив на розвиток украСЧнськоСЧ лСЦтератури СЦ передовоСЧ лСЦтературно-естетичноСЧ думки.

У своСЧх публСЦцистичних статтях та СЦсторичних дослСЦдженнях тАФ "Шевченко, украСЧнофСЦли СЦ соцСЦалСЦзм», "НеполСЦтична полСЦтика», "Неправда не просвСЦта», "ДовгСЦ вуха новоСЧ гри» та СЦншСЦ М. Драгоманов обстоюСФ СЦдеСЧ про можливСЦсть полСЦтичноСЧ та нацСЦональноСЧ автономСЦСЧ УкраСЧни. ВСЦн вважав, що "без полСЦтичноСЧ самостСЦйностСЦ чи автономСЦСЧ не може бути СЦ автономСЦСЧ нацСЦональноСЧ» [30,12].

Погляди М. Драгоманова у розв'язаннСЦ нацСЦонального питання ТСрунтувались на федералСЦстичних позицСЦях. Не бачачи в той час реального ТСрунту для державноСЧ самостСЦйностСЦ УкраСЧни, вСЦн вважав за можливе виборювати полСЦтичну СЦ культурну самостСЦйнСЦсть украСЧнцСЦв на засадах федеративноСЧ системи.

М. П. Драгоманов вСЦддавав перевагу республСЦкансько-демократичному устрою. За його проектом, представницький орган тАФ земський або державний собор складаСФться з двох палат: ДержавноСЧ думи, що обираСФться округами, та СоюзноСЧ думи, Що обираСФться обласними думами. ВСЦн незмСЦнно обстоював головну вимогу полСЦтичного демократизму тАФ загальне виборче право.

Наукова, просвСЦтницька та культурна дСЦяльнСЦсть украСЧнськоСЧ СЦнтелСЦгенцСЦСЧ викликала занепокоСФння в середовищСЦ царських чиновникСЦв. Вони були стурбованСЦ не лише розвитком нацСЦональних тенденцСЦй серед дСЦячСЦв украСЧнськоСЧ культури, але й зростанням СЧх громадсько-полСЦтичноСЧ та революцСЦйноСЧ активностСЦ. В травнСЦ 1876 р. за участю СЦмператора РосСЦСЧ Олександра II на особливСЦй нарадСЦ в м. Емс (НСЦмеччина) обговорювалося питання про украСЧнофСЦльську пропаганду. М. П. Драгомапову та П. П. Чубинському було заборонено проживати в ПетербурзькСЦй та МосковськСЦй губернСЦях, а також на УкраСЧнСЦ. ТодСЦ ж був пСЦдписаний "Емський указ» про заборону ввозити з-за кордону украСЧнськСЦ книги, друкувати в РосСЦйськСЦй СЦмперСЦСЧ украСЧнськСЦ переклади з СЦнших мов, "аштовувати театральнСЦ вистави украСЧнською мовою тощо. Усе це було великою перешкодою на шляху розвитку нацСЦональноСЧ культури. Щоб обминути цСЦ обмеження, П. КулСЦш, О. Кониський, М. Драгоманов встановили контакти з украСЧнцями Галичини, використовуючи СЧхню украСЧнську пресу, особливо газету "Правда», що видавалася у ЛьвовСЦ, для поширення СЦдей, заборонених в РосСЦСЧ. В 1873 р. за допомогою Л. СкоропадськоСЧ-Милорадович та церковного дСЦяча В. Симиренка вони започаткували у ЛьвовСЦ ЛСЦтературне товариство СЦм. Т. Г. Шевченка, що вСЦдСЦграло важливу роль на шляху нацСЦонально-культурного вСЦдродження украСЧнського народу.

Важливим чинником формування свСЦтоглядних позицСЦй украСЧнськоСЧ СЦнтелСЦгенцСЦСЧ в той час стала фСЦлософСЦя. НайбСЦльш вСЦдомим серед фСЦлософСЦв був С. С. Гогоцький (1813тАФ1889 рр.) тАФ професор КиСЧвськоСЧ духовноСЧ академСЦСЧ та КиСЧвського унСЦверситету. Його працСЦ присвяченСЦ аналСЦзу фСЦлософських систем РЖ. Канта та Г. В. Ф. Гегеля. ВСЦн вСЦдомий також як автор "ФСЦлософського лексикону» в 4-х томах (1857тАФ1873 рр.), що був одним з перших видань фСЦлософського словника у РосСЦСЧ.

Визначним представником так званоСЧ "фСЦлософСЦСЧ серця» на УкраСЧнСЦ був професор КиСЧвськоСЧ ДуховноСЧ АкадемСЦСЧ, а згодом Московського унСЦверситету П. Д. Юркевич (1826тАФ 1874 рр.). В його творах вСЦдображена специфСЦка украСЧнського свСЦтобачення, характернСЦ ознаки нацСЦонального свСЦтогляду та нацСЦональноСЧ психологСЦСЧ. Християнське вчення про серце як основу людськоСЧ СЦстоти СЦ духовно-моральне джерело душевноСЧ дСЦяльностСЦ вСЦн розвиваСФ у працСЦ "Серце та його значення в духовному життСЦ людини, за вченням слова Божого». Сферу духовного життя П. Юркевич, як СЦ 1. Сковорода, позначаСФ символом "серце», що СФ виразом душевного стану людини. Душа знаходиться в глибинСЦ людського серця, вона СФ вСЦчною, так само як вСЦчною СЦ безсмертною СФ людина, що повнСЦстю залежить вСЦд Бога.

ФСЦлософськСЦ концепцСЦСЧ, проповСЦдуванСЦ украСЧнськими мислителями XIX ст., серед яких слСЦд також назвати А. СпСЦрл, К. Ганкевича, РЖ. Федоровича, позначились СЦ на СЦнших сферах духовноСЧ культури украСЧнського народу тАФ лСЦтературСЦ, театрСЦ, мистецтвСЦ.

Важливим фактором прогресу украСЧнськоСЧ культури став театр, який протидСЦяв русифСЦкацСЦСЧ, прищеплював маса СЦ любов до украСЧнськоСЧ мови, глибоку пошану до здобуткСЦв нацСЦональноСЧ культури. В 60-х роках XIX ст. "Артистичне товариство» в РДлисаветградСЦ вперше на УкраСЧнСЦ поставило п'СФсу Т. Шевченка "Назар Стодоля», а в 70-х роках тАФ оперу С. Гулака-Артемовського "Запорожець за ДунаСФм», СЦ В КиСФвСЦ дСЦяв аматорський театр, де починали свою творчСЦсть композитор М. Лисенко (1842тАФ1912 рр.) та драматург М. Старицький (1840тАФ1904 рр.). У 1882 р. в РДлисаветградСЦ при активнСЦй участСЦ М. Кропивницького (1840тАФ1910 рр.) був створений професСЦйний театр. До провСЦдноСЧ трупи увСЦйшли вСЦдомСЦ зСЦрки украСЧнськоСЧ iени М. Садовський (справжнСФ прСЦзвище ТобСЦлевич, 1856тАФ1933 рр.), ТРЖ. Саксаганський (справжнСФ прСЦзвище тАФ ТобСЦлевич, брат М. Садовського, 1859тАФ1930 рр.), М. Заньковецька (справжнСФ прСЦзвище тАФ Адасовська, 1854тАФ1934 рр.), О. ВСЦрина (справжнСФ прСЦзвище тАФ Колтановська, р. н. невСЦд.тАФ1926 р.). Театр з великим успСЦхом виступав у КиСФвСЦ, ЧернСЦговСЦ, ПолтавСЦ, ХарковСЦ, СЦнших мСЦстах УкраСЧни.

СлухачСЦв кращих оперних iен РДвропи та Америки вражали своСЧм талантом спСЦвачки сестри КрушельницькСЦ (Ганна, 1887тАФ1965 рр.; СоломСЦя, 1872тАФ1952 рр..).

Серед архСЦтектурних споруд цього перСЦоду видСЦляються своСФю мистецькою цСЦннСЦстю опернСЦ театри в ОдесСЦ (арх. Ф. Фельнер СЦ Г. Гельмер, 1884тАФ1887 рр.), КиСФвСЦ (арх. В. Шребер, 1897тАФ1901 рр.) та ЛьвовСЦ (арх. 3. Горголевський, 1897тАФ1900 рр.), будинок НовоСЧ бСЦржСЦ в ОдесСЦ (арх О БернардаццСЦ, 1894тАФ1899 рр.), ЛьвСЦвський полСЦтехнСЦчний СЦнститут (арх. Ю. Захаревич, 1873тАФ1877 рр.) та СЦн.

Основоположниками нацСЦональноСЧ реалСЦстичноСЧ школи в галузСЦ скульптури були Л. Позен (1849тАФ1921 рр.) та П. ЗабСЦла (1830тАФ1917 рр.). Перший з великим успСЦхом працював у жанрСЦ скульптури малих форм (ВлКобзар», "Шинкар», "ПереселенцСЦ», "Оранка на УкраСЧнСЦ»), другий тАФ в жанрСЦ скульптурного портрета (мармуровий портрет Т Г. Шевченка, пам'ятник М. В. Гоголю в НСЦжинСЦ). Сере монументальних творСЦв слСЦд назвати пам'ятник Б. Хмельницькому в КиСФвСЦ (скульп. М. Микешин, 1879тАФ1888 рр.)

В образотворчому мистецтвСЦ УкраСЧни утверджуСФться реалСЦстичний напрям, що найбСЦльш яскраво виявилося у жанрСЦ пейзажу. Серед украСЧнських пейзажистСЦв видСЦляються В. Орловський, С. СвСЦтославський, П. Левченко, що найбСЦльш вСЦдомим був художник С. ВасилькСЦвський (1854тАФ 1917 рр.), якому вдалося майстерно поСФднати здобутки реалСЦзму з украСЧнською нацСЦональною традицСЦСФю СЦ на цСЦй основСЦ передати неповторну красу природи рСЦдного краю Його пейзажСЦ "Козача левада», (1893 р.), "ДнСЦпровськСЦ плавнСЦ» (1896 р.), "По Донцю» (1901 р.) СФ справжнСЦми шедеврами мистецтва.

РЖдеСФю нацСЦонального вСЦдродження була пройнята й музика тСЦСФСЧ доби, яка розвивалася в руслСЦ народноСЧ пСЦсенноСЧ творчостСЦ. Була створена перша за змСЦстом украСЧнська нацСЦональна опера "Запорожець за ДунаСФм» (1862 р.), музику до якоСЧ написав композитор С. Гулак-Артемовський (1813тАФ 1873 рр.). Великий внесок у розвиток нацСЦональноСЧ музики, популяризацСЦю украСЧнськоСЧ народноСЧ пСЦснСЦ зробили композитори: П. Сокальський (1832тАФ1887 рр.) тАФ опери "Мазепа», "Майська нСЦч», "Облога Дубна»; П. НСЦщинський (1832тАФ1896 рр.) тАФ музична картина "ВечорницСЦ» до драми Т Шевченка "Назар Стодоля»; М. Аркас (1852тАФ 1909 рр.) тАФ опера "Катерина»; О. НижанкСЦвський (1863тАФ 1919 рр.) тАФ музичнСЦ твори на слова Т. Шевченка.

СвСЦтову славу украСЧнськСЦй музичнСЦй культурСЦ принСЦс талановитий композитор, пСЦанСЦст, диригент, педагог та громадський дСЦяч М В. Лисенко (1842тАФ1912 рр.), творець нацСЦонального напряму в украСЧнськСЦй музицСЦ. Широко вСЦдомими стали його опери "Наталка Полтавка», "РСЦздвяна нСЦч», "Утоплена», "Тарас Бульба», вокальнСЦ твори пСЦд загальною назвою "Музика до "Кобзаря» Т. Шевченка», романси на слова РЖ. Франка, ЛесСЦ УкраСЧнки, М. Старицького. ТеоретичнСЦ працСЦ композитора заклали основи украСЧнськоСЧ музичноСЧ фольклористики.

Талановитими продовжувачами творчих заповСЦтСЦв М. Лисенка були композитори К. Стеценко, М. Леонтович, Я. Степовий, С. Людкевич.


РоздСЦл III

ПолСЦтичний перСЦод захСЦдноукраСЧнського нацСЦонального вСЦдродження (1890 - 1914рр.)


ОстаннСФ десятилСЦття минулого столСЦття було переломним у розвитку украСЧнського нацСЦонального руху. З виникненням наприкСЦнцСЦ XIX ст. перших украСЧнських партСЦй нацСЦональна СЦдея виходить за межСЦ СЦнтелСЦгентського середовища СЦ проникаСФ в ширшСЦ маси. Це створюСФ умови для формування масового полСЦтичного руху з сильним нацСЦональним забарвленням. На СЦсторичну арену виходить нове, енергСЦйнСЦше й активнСЦше поколСЦння дСЦячСЦв, якСЦ модернСЦзують украСЧнську полСЦтичну думку, висувають вимогу повноСЧ полСЦтичноСЧ самостСЦйностСЦ УкраСЧни.

ОднСЦСФю з основних особливостей нацСЦонального вСЦдродження на цьому етапСЦ СФ пожвавлення зв'язкСЦв мСЦж Галичиною й НадднСЦпрянською УкраСЧною. РЖ хоч темпи зростання нацСЦональноСЧ свСЦдомостСЦ СЦ сила нацСЦонального руху у цих двох регСЦонах залишалися рСЦзними, виникало немало полСЦтичних, культурних, наукових органСЦзацСЦй, дСЦяльнСЦсть яких мала всеукраСЧнський характер.

В умовах демократичного парламентаризму, дозволеного австрСЦйським урядом, у той час виникають полСЦтичнСЦ групи, якСЦ висувають СЦ обстоюють украСЧнськСЦ СЦнтереси. Спочатку це були громадсько-полСЦтичнСЦ органСЦзацСЦСЧ "Руська Рада» (1870 р.), "Народна Рада» (1885 р.), а згодом СЦ полСЦтичнСЦ партСЦСЧ.44

У цей перСЦод в дСЦяльностСЦ передових дСЦячСЦв украСЧнськоСЧ культури спостерСЦгаСФться поСФднання культурно-просвСЦтницьких та полСЦтичних СЦдей, серед яких провСЦдне мСЦiе займала украСЧнська нацСЦональна СЦдея. Вона все глибше проникала у народнСЦ маси, руйнувала стСЦну, яка ранСЦше роздСЦляла СЦнтелСЦгентСЦв-патрСЦотСЦв СЦ народ. У галузСЦ духовноСЧ культури цей час позначений плСЦдним розвитком науки, лСЦтератури, публСЦцистики, на нього припадаСФ дСЦяльнСЦсть таких представникСЦв украСЧнськоСЧ культури, як РЖ. Я. Франко та М. С. Грушевський.

В серединСЦ 70-х рокСЦв XIX ст. в духовному та суспСЦльно-полСЦтичному життСЦ Галичини починаСФ зароджуватися новий радикальний напрям, на чолСЦ якого став РЖ. Франко та його однодумцСЦ М. Павлик, О. Терлецький, С. Данилович, К. Трильовський, Ф. Вовк та СЦн. Це невелике коло молодих людей поставило собСЦ за мету докорСЦнно змСЦнити напрям украСЧнського визвольного руху вСЦдповСЦдно до передових СЦдей часу, збагатити його полСЦтичними вимогами, перейти до практичноСЧ роботи по згуртуванню передових суспСЦльних сил на боротьбу проти СЦснуючого нацСЦонального СЦ соцСЦального гноблення.45

Саме у 90-х роках XIX ст. нацСЦональний рух на захСЦдноукраСЧнських землях вступив у полСЦтичну стадСЦю розвитку. У той час на ТСрунтСЦ наявних суспСЦльно - полСЦтичних течСЦй утворилися першСЦ полСЦтичнСЦ партСЦСЧ, були сформульованСЦ СЧхнСЦ програми та полСЦтичнСЦ гасла, розрахованСЦ на участь в СЧх реалСЦзацСЦСЧ широких суспСЦльних верств. Завдяки цьому нацСЦональна СЦдея почала оволодСЦвати народними умами, а нацСЦональний рух, що насував полСЦтичного змСЦсту став масовим.

ПершСЦ украСЧнськСЦ полСЦтичнСЦ партСЦСЧ з'явилися у ГаличинСЦ. У жовтнСЦ 1890 р. у ЛьвовСЦ була створена перша на УкраСЧнСЦ полСЦтична органСЦзацСЦя СФвропейського типу - Русько-украСЧнська радикальна партСЦя (РУРП), яка у своСЧй дСЦяльностСЦ прагнула поСФднати теоретичнСЦ засади соцСЦалСЦзму з захистом соцСЦальних СЦнтересСЦв украСЧнських селян та нацСЦональних СЦнтересСЦв украСЧнцСЦв Галичини. КСЦнцевою метою своСФСЧ програмноСЧ дСЦяльностСЦ радикали вважали соцСЦальне визволення селян та робСЦтникСЦв, проголошення незалежностСЦ УкраСЧни.46 В гострСЦй внутрСЦшнСЦй полемСЦцСЦ мСЦж старими (РЖван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький) та "молодими" (В'ячеслав Будзиновський, Микола Ганкевич, Володимир Охримович та СЦн.) радикалами вперше в СЦсторСЦСЧ украСЧнського руху було висунуто й аргументовано постулат полСЦтичноСЧ самостСЦйностСЦ УкраСЧни. ВСЦн мСЦстився у новСЦй редакцСЦСЧ програми РУРП (1895).

На початку 90-х рокСЦв у народовський рух "илася нова група молодих дСЦячСЦв, якСЦ згодом стали загальновизнаними лСЦдерами украСЧнського руху в ГаличинСЦ тАФ РДвген Олесницький, Кость Левицький, Степан Федак та СЦн. Перед загрозою росСЦйськоСЧ експансСЦСЧ австрСЦйський уряд зробив спробу примирити мСЦж собою украСЧнцСЦв СЦ полякСЦв. Ця позицСЦя збСЦгалася з бажанням частини лСЦдерСЦв КиСЧвськоСЧ громади, якСЦ пов'язували своСЧ надСЦСЧ на розв'язання украСЧнського питання з майбутнСЦм росСЦйсько-австрСЦйським воСФнним конфлСЦктом СЦ в зв'язку з тим готовСЦ були СЦти на спСЦвпрацю з урядовими австрСЦйськими СЦ польськими колами у ГаличинСЦ. ПСЦд тиском обидвох сторСЦн старше поколСЦння народовцСЦв 1890 р. заключило компромСЦс з польськими депутатами у сеймСЦ, проголосивши "нову еру" в польсько-украСЧнських вСЦдносинах.47 За умовами угоди польська сторона зобов'язалася дати згоду на вСЦдкриття украСЧнськоСЧ кафедри СЦсторСЦСЧ у ЛьвСЦвському унСЦверситетСЦ та ще однСЦСФСЧ украСЧнськоСЧ гСЦмназСЦСЧ, введення двомовностСЦ в учительських гСЦмназСЦях тощо. "НовоерСЦвська" полСЦтика не знаходила пСЦдтримки серед мСЦiевого населення, тому вже 1891 р. вСЦд неСЧ вСЦдСЦйшли ЮлСЦан Романчук СЦ "Народна рада". "Нову еру" пСЦдтримували народовськСЦ лСЦдери Олександр БарвСЦнський, Наталь Вихнянин та галицький митрополит Сильвестр Сембратович. ПСЦсля краху цСЦСФСЧ полСЦтики (1894) вони 1896 р. утворили Русько-украСЧнський християнський союз (РУХС) тАФ украСЧнську партСЦю клерикального спрямування.48

У галицькСЦ справи втрутився професор КиСЧвського унСЦверситету, видатний СЦсторик СЦ лСЦдер нацСЦонального руху на НадднСЦпрянськСЦй УкраСЧнСЦ Володимир Антонович (1834 - 1908рр.). Перспективи украСЧнського руху в РосСЦйськСЦй СЦмперСЦСЧ видавалися тодСЦ безрадСЦсними, СЦ Антонович дбав про змСЦцнення його притулку у ГаличинСЦ. У цьому його погляди збСЦгалися з поглядами його колишнього товариша й довгорСЦчного суперника Драгоманова, який перебував у вигнаннСЦ. Але пСЦдходи цих двох людей були рСЦзнСЦ. Драгоманов пов'язував украСЧнськСЦ нацСЦональнСЦ завоювання в ГаличинСЦ з полСЦтичною демократизацСЦСФю, захистом соцСЦальних СЦнтересСЦв селянства й антиклерикалСЦзмом, що передбачало боротьбу проти консервативного австро-польського режиму. НатомСЦсть Антонович вСЦрив, що для задоволення насущних украСЧнських культурних потреб багато важила згода польських правлячих кСЦл. ОкремСЦ представники польськоСЧ меншостСЦ на НадднСЦпрянськСЦй УкраСЧнСЦ, якСЦ пСЦдтримували СЦдею польсько-украСЧнськоСЧ спСЦвпрацСЦ проти РосСЦСЧ, стали посередниками мСЦж групою Антоновича, так званою "КиСЧвською громадою" й авторитетним польським аристократичним гуртком в АвстрСЦйськСЦй СЦмперСЦСЧ.49

У 1894 р. з КиСФва до Львова за рекомендацСЦСФю Володимира Антоновича переСЧхав молодий СЦсторик Михайло Грушевський. ВСЦн обСЦйняв кафедру СЦсторСЦСЧ у ЛьвСЦвському унСЦверситетСЦ СЦ став головою НацСЦонального товариства СЦм. Т.Г. Шевченка (НТШ) (1897р.). Грушевський брав активну участь у полСЦтичному життСЦ Галичини. Разом з РЖваном Франком вСЦн став СЦдейним лСЦдером украСЧнського нацСЦонального руху, духовним виразником його СФдностСЦ з обох бокСЦв державних кордонСЦв. За активноСЧ участСЦ цих двох лСЦдерСЦв СЦз центристських кСЦл народовцСЦв СЦ радикалСЦв 1899 р. у ЛьвовСЦ утворюСФться УкраСЧнська нацСЦонально-демократична партСЦя (УНДП) тАФ наймасовСЦша СЦ найвпливовСЦша партСЦя в украСЧнському таборСЦ. ПСЦсля розколу РУРП з неСЧ видСЦляСФться марксистське крило, що 1899 р. оформляСФться в УкраСЧнську соцСЦал-демократичну партСЦю (УСДП) з Миколою Ганкевичем, ЮлСЦаном Бакинським та Семеном ВСЦтиком на чолСЦ.50

Найближчими програмними завданнями РУРП СЦ УНДП поставили змагання за нацСЦонально-територСЦальну автономСЦю СхСЦдноСЧ Галичини СЦ ПСЦвнСЦчноСЧ Буковини з "асним сеймом СЦ адмСЦнСЦстрацСЦСФю (у 1918 р ця вимога стосувалась СЦ Закарпаття), УСДП тАФ за культурно нацСЦональну автономСЦю. А кСЦнцеву мету нацСЦонального руху спочатку РУРП (1895), а за нею УНДП СЦ УСДП сформулювали в своСЧх програмах: здобуття культурноСЧ, економСЦчноСЧ й полСЦтичноСЧ самостСЦйностСЦ украСЧнського народу, його державноСЧ незалежностСЦ та об'СФднання його земель. РУРП убачала здСЦйснення своСЧх СЦдеалСЦв "лише при повнСЦй самостСЦйностСЦ полСЦтичнСЦй русько-украСЧнського народу". Метою УНДП вказувалось у вСЦдозвСЦ СЧСЧ керСЦвного органу тАФ Народного комСЦтету тАФ вСЦд 5 сСЦчня 1900 р.: "незалежна Русь-УкраСЧна, в якСЦй би всСЦ частини нашоСЧ нацСЦСЧ з'СФдналися в одну новочасну культурну державу". УСДП в програмнСЦй статтСЦ свого органу "Воля" заявляла "Наша цСЦль СФ вСЦльна держава украСЧнського люду тАФ УкраСЧнська республСЦка". ПодСЦбних програмних засад дотримувалися буковинськСЦ НацСЦонально-демократична партСЦя (БНДП) (1907р.) та Радикальна партСЦя (1906р.).51

З того часу полСЦтична самостСЦйнСЦсть УкраСЧни стала головним гаслом нацСЦонального руху в ГаличинСЦ й на БуковинСЦ.

УсСЦ три партСЦСЧ тАФ нацСЦонал-демократична, радикальна, соцСЦал-демократична тАФ стають поборниками полСЦтичноСЧ самостСЦйностСЦ УкраСЧни. СпСЦльна полСЦтична платформа уможливила СЧхню тСЦсну спСЦвпрацю у передвоСФнне десятилСЦття та в часи дСЦяльностСЦ ЗахСЦдно - УкраСЧнськоСЧ НародноСЧ РеспублСЦки - (ЗУНР).

Тема украСЧнськоСЧ незалежностСЦ стала предметом дискусСЦСЧ на сторСЦнках галицькоСЧ СЦ буковинськоСЧ преси. В нСЦй узяв участь, пСЦдготувавши серСЦю статей РЖ. Франко, який своСЧм незаперечним авторитетом пСЦдтримував постулат незалежностСЦ. ВСЦн уважав, що, хоч СЦдеал нацСЦональноСЧ самостСЦйностСЦ УкраСЧни за тодСЦшнСЦх умов мСЦг здаватися поза межами можливого, все ж нацСЦонально-патрСЦотичним силам належало "вживати всСЦх сил СЦ засобСЦв, щоб наближатись до нього".52

Терени Галичини СЦ Буковини стали ареною органСЦзацСЦйноСЧ дСЦяльностСЦ першоСЧ на НадднСЦпрянщинСЦ РадикальноСЧ УкраСЧнськоСЧ партСЦСЧ (РУП). У ЛьвовСЦ було опублСЦковано СЧСЧ трактат тАЮСамостСЦйна УкраСЧнатАЭ, пСЦдготовлений М. МСЦхновським. У ЛьвовСЦ й ЧернСЦвцях 1902 - 1904 рр. перебували закордоннСЦ комСЦтети РУП. ЛьвСЦв став мСЦiем проведення СЧСЧ другого зтАЩСЧзду (1904). Там знаходилась також партСЦйна друкарня, де випускались у свСЦт партСЦйнСЦ видання, полСЦтичнСЦ органи тАЮДобра новинатАЭ (1903), тАЮСелянинтАЭ(1903-1905), тАЮПрацятАЭ(1904-1905), а також брошури листСЦвки, вСЦдозви. В ЧернСЦвцях виходив орган РУП тАЮГаслотАЭ (1902-1903). Згодом аналогСЦчну дСЦяльнСЦсть проводила в ЛьвовСЦ - УкраСЧнська соцСЦал-демократична радикальна партСЦя (1905-1907рр.). ЛьвСЦв був також мСЦiем заснування УкраСЧнськоСЧ соцСЦалСЦстичноСЧ партСЦСЧ (1900).53 Таким чином захСЦдноукраСЧнськСЦ землСЦ вСЦдСЦграли роль бази патрСЦотичних сил НадднСЦпрянськоСЧ УкраСЧни, СЧх органСЦзацСЦйно-полСЦтичноСЧ дСЦяльностСЦ, спрямованоСЧ проти СЦмперського самодержавницького режиму в РосСЦСЧ.

СуспСЦльно-полСЦтичне життя галицьких украСЧнцСЦв наприкСЦнцСЦ XIX ст. було ознаменоване ще двома подСЦями, якСЦ мали важливий вплив на дальший розвиток нацСЦонального руху. Першою з них був початок масовоСЧ емСЦграцСЦСЧ украСЧнських селян в Америку, переважно Канаду СЦ США, у менших розмСЦрах тАФ у БразилСЦю, Аргентину та СЦншСЦ краСЧни. НацСЦонально свСЦдома частина галицьких селян творила культурно-просвСЦтнСЦ органСЦзацСЦСЧ СЦ пСЦдтримувала зв'язки з нацСЦональним рухом краю.54

РЖншою вагомою подСЦСФю у нацСЦональному життСЦ галицьких украСЧнцСЦв був прихСЦд 1900 р. на галицький митрополичий престол Андрея Шептицького. ВСЦн на "аснСЦ кошти збудував середню школу, надав матерСЦальну допомогу приватним школам. Заснував Науковий СЦнститут, повтАЩязаний СЦз ЛьвСЦвською богословською академСЦСФю. Чималу суму грошей пожертвував на АкадемСЦчний дСЦм, який служив гуртожитком СЦ бСЦблСЦотекою для украСЧнських студентСЦв. Митрополит був щедрим меценатом украСЧнського нацСЦонального мистецтва, на якому добре розумСЦвся. Лише церковному музею вСЦн передав у 1931 р. колекцСЦю СЦз 9880 предметСЦв. Серед них - рукописи XV-XVIII ст., стародруки, архСЦвнСЦ матерСЦали XVI-XVIIIст., СЦкони, твори живопису та графСЦки, речСЦ культового призначення.55 Заходами А. Шептицького було збудовано чимало храмСЦв та монастирСЦв.

Митрополит не забував СЦ про тих украСЧнцСЦв, котрих неволя й злиднСЦ гнали на заробСЦтки до Америки, НСЦмеччини та СЦнших краСЧн. ВСЦн домСЦгся у ВатиканСЦ дозволу на утворення двох греко-католицьких СФпископств у США й КанадСЦ та вСЦкарСЦату в БоснСЦСЧ.

А. Шептицький широко вСЦдомий СЦ як полСЦтичний дСЦяч. З 1901 по 1914 р. вСЦрильний член Галицького сейму, а також посол СЦ член Палати панСЦв у ВСЦднСЦ А. Шептицький брав участь у рСЦзних полСЦтичних акцСЦях обстоюючи права простих галичан. ВСЦн доклав чимало сил до створення ЗУНР. А. Шептицький вважав, що значну конструктивну роль у створеннСЦ СФдиноСЧ украСЧнськоСЧ церкви може вСЦдСЦграти нацСЦональна СЦнтелСЦгенцСЦя.

З цього часу греко-католицька церква остаточно переходить на украСЧнськСЦ нацСЦональнСЦ позицСЦСЧ СЦ стаСФ потужним чинником нацСЦонального руху. Разом з

тим вдалося розв'язати конфлСЦкт, який виник наприкСЦнцСЦ XIX ст. у зв'язку з вимогою молодого поколСЦння украСЧнських дСЦячСЦв обмежити вплив церкви на нацСЦональний рух, надавши йому бСЦльш свСЦтського, модерного характеру. Андрей Шептицький поставив участь греко-католицьких священикСЦв у громадському життСЦ в залежнСЦсть вСЦд дотримання ними принципСЦв християнськоСЧ моралСЦ та звернув СЧхню увагу на господарськСЦ та культурнСЦ потреби украСЧнського селянства Галичини. Це змСЦцнило моральний авторитет церкви й позитивно вСЦдбилося на нацСЦональному русСЦ.56

Велике значення для змСЦцнення нацСЦональноСЧ свСЦдомостСЦ мали святкування у ЛьвовСЦ 1898 р. 100-рСЦччя украСЧнськоСЧ лСЦтератури (вСЦд часу появи "ЕнеСЧди" РЖвана Котляревського). ПСЦд впливом цих святкувань, що мали виразне всеукраСЧнське значення, украСЧнофСЦльська орСЦСФнтацСЦя остаточно перемагаСФ у нацСЦональному русСЦ в ГаличинСЦ, а термСЦн "русин" витСЦсняСФться назвою "украСЧнець". ВСЦдбуваСФться полСЦтизацСЦя громадських органСЦзацСЦй. У липнСЦ 1900 р. друге студентське вСЦче у ЛьвовСЦ приймаСФ вимогу полСЦтичноСЧ самостСЦйностСЦ УкраСЧни, записавши у своСЧй вСЦдозвСЦ, що "тСЦльки самостСЦйна, нацСЦональна держава СФ одинокою формою, в якСЦй можливий правильний розвСЦй народу в сучасностСЦ СЦ на будуче".57

УкраСЧнський рух на початку XX ст. досяг таких вСЦдчутних результатСЦв, що тогочасний польський СЦсторик СтанСЦслав Смолька називав цей перСЦод - "украСЧнське завоювання" Галичини. Мережа культурно-просвСЦтнСЦх СЦ господарських органСЦзацСЦй охопила практично всСЦ повСЦти краю, досягнувши найдальших закуткСЦв.

На зламСЦ двох вСЦкСЦв значно активСЦзуСФться полСЦтичне життя, в якому члени тАЮПросвСЦтитАЭ завжди йдуть попереду. До популярних видань тАЮПросвСЦтитАЭ запроваджувано фонетичний правопис. ПросвСЦтницьку дСЦяльнСЦсть широ пСЦдтримуСФ духовенство, зокрема СФпископ А.Шептицький.

Починаючи з 1906р., тАЮПросвСЦтутАЭ очолювали доктор РД. Олесницький та П. Огоновський. 1 листопада 1910р. головою товариства став судовий радник РЖван Кивелюк, який виконував цСЦ обов'язки аж до 1922р. За його головування тАЮПросвСЦтатАЭ, попри тяжке воСФнне лихолСЦття, досягла небачених висот.58

На загальному зборСЦ товариства в 1912р. було прийнято новий статут, який поставив завдання широкоСЧ культурно - освСЦтньоСЧ роботи. Вона передбачала дСЦяльнСЦсть народного театру СЦ кСЦнотеатру, проведення народних свят, з'СЧздСЦв СЦ краСФзнавчих походСЦв, народних музеСЧв. ПублСЦчних читалень, друкарень та СЦнших пСЦдприСФмств. РСЦзних курсСЦв СЦ шкСЦл, ведення зразкових господарств, садСЦв тощо.

НаприкСЦнцСЦ 1913р. тАЮПросвСЦтатАЭ мала 77 фСЦлСЦй СЦ 2648 читалень. Масово почали створюватись бСЦблСЦотеки. У вСЦддаленСЦ мСЦiевостСЦ книжки надходили безплатно. Важливе мСЦiе у просвСЦтнСЦй працСЦ посСЦли виклади СЦ вСЦдчити, тАЮкурси вищоСЧ освСЦтитАЭ, курси навчання неписьменних. тАЮПросвСЦтатАЭ пСЦдтримувала жвавСЦ зв'язки з украСЧнцями Закарпаття, ХорватСЦСЧ, БоснСЦСЧ, Сполучених ШтатСЦв Америки, з багатьма освСЦтнСЦми органСЦзацСЦями.59

Однак товариство чекали новСЦ випробування. РосСЦйська окупацСЦя Львова завдала значноСЧ шкоди тАЮПросвСЦтСЦтАЭ. Було знищено бСЦблСЦотеки, читальнСЦ, репресовано активних дСЦячСЦв. ДеякСЦ з них змушенСЦ були виСЧхати за межСЦ Галичини. НавСЦть пСЦсля росСЦйського вСЦдступу воСФнний стан унеможливив товариству розгорнути свою дСЦяльнСЦсть. Та все ж вона активСЦзувалась у 1918р. , коли УкраСЧна воскресла до державноСЧ незалежностСЦ. Товариство тАЮПросвСЦтатАЭ допомогло сформувати МСЦнСЦстерство освСЦти ЗУНР.

Поряд з традицСЦйними культурно-просвСЦтнСЦми СЦ господарськими органСЦзацСЦями виникають спортивно-пожежнСЦ товариства "СокСЦл" (1898) СЦ "ССЦч" (1900), якСЦ стають зародком майбутнього украСЧнського вСЦйська.

Система украСЧнськоСЧ освСЦти була представлена 3 тис. початкових шкСЦл, 6 державними СЦ 15 приватними гСЦмназСЦями. У ЛьвСЦвському унСЦверситетСЦ дСЦяло 10 украСЧнських кафедр. ВсеСФвропейського резонансу набула дСЦяльнСЦсть Наукового товариства СЦм. Т. Шевченка. Завдяки невтомнСЦй працСЦ Михайла Грушевського, РЖвана Франка та Володимира Гнатюка НТШ змогло випустити до 1914 р. близько З тис. рСЦзноманСЦтних видань. Поряд з науковою продукцСЦСФю з 1898 р. Товариство почало видавати замСЦсть старого журналу "Зоря" новий "ЛСЦтературно-науковий вСЦстник", який став лабораторСЦСФю полСЦтичноСЧ думки для украСЧнцСЦв з обох бокСЦв австро-росСЦйського кордону. На його сторСЦнках дебютували молодСЦ лСЦтератори СЦ публСЦцисти, якСЦ згодом стали окрасою модерноСЧ украСЧнськоСЧ лСЦтератури. Головним результатом дСЦяльностСЦ НТШ стало формування повноцСЦнноСЧ украСЧнськоСЧ "високоСЧ" культури, яка у боротьбСЦ за душСЦ молодих украСЧнцСЦв могла успСЦшно конкурувати з культурами польською та росСЦйською.60

Одним з найхарактернСЦших проявСЦв нацСЦонального життя в УкраСЧнСЦ було пробудження соцСЦальноСЧ активностСЦ украСЧнського селянства. У 1902 р. СхСЦдна Галичина була охоплена сСЦльськогосподарським страйком. Основними вимогами страйкарСЦв були пСЦднесення заробСЦтноСЧ плати польськими помСЦщиками пСЦд час сСЦльськогосподарських робСЦт та припинення втручання польськоСЧ адмСЦнСЦстрацСЦСЧ в емСЦграцСЦю селян СЦ робСЦтникСЦв в Америку. Страйк мав одночасно соцСЦальний СЦ нацСЦональний характер СЦ був спрямований проти польського панування в краю. ВСЦн завершився повною перемогою селян СЦ показав зразок нацСЦональноСЧ солСЦдарностСЦ.

ПолСЦтична мобСЦлСЦзацСЦя галицького селянства стала великим здобутком украСЧнського нацСЦонального руху. За два передвоСФннСЦ десятилСЦття на мСЦiСЦ пригнобленоСЧ СЦ безправноСЧ селянськоСЧ маси виросла свСЦдома своСЧх полСЦтичних СЦнтересСЦв украСЧнська нацСЦя. Це цСЦлковито змСЦнило загальний баланс сил двох головних галицьких нацСЦональностей: якщо польська елСЦта, зберСЦгаючи свою полСЦтичну монополСЦю в краю, й далСЦ переважала украСЧнську, то украСЧнське селянство своСФю органСЦзованСЦстю СЦ нацСЦональною свСЦдомСЦстю значно перевищувало польське.61

Новий баланс сил змусив польських полСЦтикСЦв змСЦнити свою тактику стосовно галицького москвофСЦльства. Якщо до 90-х рокСЦв польський й москвофСЦльський рухи були непримиренними супротивниками, то з кСЦнця XIX ст. польськСЦ правлячСЦ консервативнСЦ сили почали вСЦдверто пСЦдтримувати москвофСЦлСЦв як противагу украСЧнському руховСЦ. Водночас у польському руховСЦ почало виразно проявлятися антисемСЦтське спрямування, пов'язане насамперед з появою новоСЧ партСЦСЧ у польському таборСЦ тАФ нацСЦонал-демократСЦв. ВнаслСЦдок цього вСЦд початку 90-х рокСЦв асимСЦляцСЦя як масовий рух серед галицьких СФвреСЧв припинилася; вона продовжувала зберСЦгати популярнСЦсть лише серед багатих СФврейських родин, СЧй на змСЦну прийшов сСЦонСЦстський рух.62 Спершу вСЦн охопив студентську СФврейську молодь, а на початку XX ст. набрав масовостСЦ. Галицький сСЦонСЦстський рух не ставив виразно полСЦтичних цСЦлей; його головною метою була боротьба за збереження СФврейськоСЧ нацСЦональноСЧ СЦдентичностСЦ. РЖдеалом сСЦонСЦстСЦв було утворення СФврейськоСЧ держави у ПалестинСЦ або УгандСЦ. Що ж до конкретних реалСЦй полСЦтичноСЧ боротьби в ГаличинСЦ, вони волСЦли дотримуватися нейтральностСЦ у польсько-украСЧнському конфлСЦктСЦ.

Однак нова полСЦтична ситуацСЦя штовхала СЧх до союзу з украСЧнцями. У 1907 р., пСЦд час перших загальних виборСЦв до ДержавноСЧ ради, украСЧнськСЦ нацСЦонал-демократи уклали виборчий союз з сСЦонСЦстською партСЦСФю. Завдяки украСЧнськСЦй пСЦдтримцСЦ вперше в австрСЦйському парламентСЦ появилися два нацСЦонально свСЦдомСЦ СФврейськСЦ депутати.63

Тезу полСЦтичноСЧ самостСЦйностСЦ УкраСЧни в ГаличинСЦ вперше висунули у 1895 р. Ю. Бачинський у книжцСЦ "УкраСЧна СЦrгеdепtа», а на НадднСЦпрянськСЦй УкраСЧнСЦ тАФ М. МСЦхновський у 1900 р. в брошурСЦ "СамостСЦйна УкраСЧна».

В книзСЦ "UкгаСЦпа СЦггеdепtа» (ВлУкраСЧна уярмлена»), автор першим у вСЦтчизнянСЦй суспСЦльно-полСЦтичнСЦй думцСЦ порушив питання про полСЦтичну незалежнСЦсть украСЧнського народу в СФдинСЦй соборнСЦй державСЦ.

ПолСЦтична самостСЦйнСЦсть УкраСЧни, вважав Ю. Бачинський, СФ необхСЦдною умовою СЧСЧ економСЦчного СЦ культурного розвитку. Це була смСЦлива спроба обТСрунтувати функцСЦСЧ майбутньоСЧ держави, яка повинна мати своСЧ фСЦнанси, армСЦю, торгСЦвлю, промисел, здСЦйснювати внутрСЦшню СЦ зовнСЦшню полСЦтику.

Ю. Бачинський не вважав створення держави самоцСЦллю, а бачив у нСЦй лише найважливСЦший засСЦб для забезпечення можливостСЦ вСЦльного культурного розвитку народу. В далекому майбутньому, на його думку, вСЦдпаде необхСЦднСЦсть в СЧСЧ СЦснуваннСЦ. ВСЦдповСЦдно асимСЦлюються нацСЦСЧ, злившись в один антропологСЦчно-культурний тип. У цьому питаннСЦ Ю. Бачинський перебував пСЦд впливом класичноСЧ схеми марксизму.64

ВСЦн стверджував, що самостСЦйнСЦсть УкраСЧни не стосуСФться лише украСЧнського народу, а СФ справою всСЦх нацСЦй, якСЦ населяють СЧСЧ етнСЦчну територСЦю, наголошував, що спСЦльний СЦнтерес змусить СЧх усСЦх стати украСЧнськими патрСЦотами.

Розвитку украСЧнськоСЧ лСЦтературноСЧ мови та засвоСФнню СЧСЧ словникового фонду не лише освСЦченими прошарками суспСЦльства, а й широкими масами найбСЦльше сприяла класична художня лСЦтература. Легально чи напСЦвлегально виданСЦ як на СхСЦднСЦй, так СЦ найбСЦльше у другСЦй половинСЦ XIX ст. на ЗахСЦднСЦй УкраСЧнСЦ поетичнСЦ СЦ прозовСЦ твори Панаса Мирного, Михайла Коцюбинського, РЖвана Нечуя-Левицького, ЛесСЦ УкраСЧнки, Павла Грабовського, РЖвана Франка, Ольги КобилянськоСЧ, ЮрСЦя Федьковича не тСЦльки ставали класикою украСЧнськоСЧ культури, а й були найдСЦСФвнСЦшим чинником формування украСЧнськоСЧ лСЦтературноСЧ мови. Ще бСЦльше зрСЦс авторитет Шевченкового слова, яке проникло у середовище народних мас. РанСЦше дСЦалектно роздроблена украСЧнська мова ставала СФдиним цСЦлим, зрозумСЦлим на всСЦй територСЦСЧ УкраСЧни, СЧСЧ визнали своСФю мовою СЦ надднСЦпрянцСЦ, СЦ волиняни, СЦ слобожани, СЦ галичани, СЦ подоляни, СЦ закарпатцСЦ.65

1907 р. в статтСЦ "ЛСЦтературна мова СЦ дСЦалекти» РЖван Франко писав: "Наша лСЦтературна мова в останнСЦх десятилСЦттях таки значно виробилася. Кожний, хто брався писати тою мовою, наскСЦльки черпав СЦз книжковоСЧ традицСЦСЧ, мусив зачинати вСЦд Котляревського, КвСЦтки, Шевченка, Марка Вовчка, Нечуя-Левицького, мусив бачити, що тут, у мовСЦ тих письменникСЦв, лежить основа того типу, яким мусить явитися вироблена лСЦтературна мова всСЦх украСЧнцСЦв».66 У даному разСЦ Франко звертався до своСЧх територСЦально найближчих землякСЦв, що мешкали на захСЦдноукраСЧнських землях пСЦд "адою Австро-Угорщини, але не залишили мрСЦСЧ про возз'СФднання з етнСЦчно СЦ мовно СФдинокровними братами на НадднСЦпрянськСЦй УкраСЧнСЦ.

ВзагалСЦ РЖ.Я. Франко внСЦс вагомий вклад у розвиток нацСЦональноСЧ СЦ соцСЦальноСЧ свСЦдомостСЦ украСЧнського народу. СвоСФю науковою, публСЦцистичною та перекладацькою дСЦяльнСЦстю вСЦн вказував на широкСЦ горизонти нацСЦонально - культурного вСЦдродження украСЧнського народу.

У своСФму СЦдейному розвитку РЖ.Франко пройшов два етапи: у першому перСЦодСЦ (80 - тСЦ роки ХРЖХ ст.) був учнем М.Драгоманова, став соцСЦалСЦстом лСЦберального напряму. ПСЦсля смертСЦ М.Драгоманова у 1895р. вСЦн стаСФ на позицСЦСЧ украСЧнського демократичного нацСЦоналСЦзму, його свСЦтогляд спирався на засадах гуманСЦзму, рацСЦоналСЦзму СЦ демократизму. РЖ. Франко вСЦдмежувався вСЦд федералСЦстичних СЦдей Костомарова М. СЦ Драгоманова М. СЦ став борцем за повну незалежнСЦсть УкраСЧни.67

У 1877тАФ1882 рр. РЖ. Франко написав визначнСЦ твори полСЦтичноСЧ лСЦрики тАФ "ВСЦчний революцСЦонер», "КаменярСЦ», "Товаришам СЦз тюрми», в яких чСЦтко прозвучав заклик до оновлення свСЦту на засадах гуманСЦзму СЦ справедливостСЦ. На слова вСЦрша "ВСЦчний революцСЦонер» видатний украСЧнський композитор М. Лисенко у 1905 р. написав музику. Цей твСЦр став одним СЦз нацСЦональних гСЦмнСЦв украСЧнського народу. В 1926 р. композитор С. Людкевич (1879тАФ1979 рр.) створив симфонСЦчну поему "КаменярСЦ».

РЖ. Франко тАФ найбСЦльший в украСЧнськСЦй лСЦтературСЦ перекладач з усСЦх СФвропейських мов. СвоСЧми численними перекладами з лСЦтератур рСЦзних народСЦв свСЦту вСЦн помСЦтно збагатив украСЧнську культуру найкращими здобутками свСЦтовоСЧ художньоСЧ лСЦтератури.

РЖ. Франко збирав СЦ глибоко вивчав народну творчСЦсть. Його працСЦ з СЦсторСЦСЧ СЦ теорСЦСЧ лСЦтератури вСЦдСЦграли визначальну роль у розвитку украСЧнського лСЦтературознавства кСЦнця XIXтАФпочатку XX ст. Його працСЦ про творчСЦсть Т. Г. Шевченка та СЦншСЦ становлять вагомий науковий доробок в галузСЦ украСЧнськоСЧ культури та СЧСЧ СЦсторСЦСЧ.68

Поряд з СЦменами Т. Г. Шевченка та РЖ. Я. Франка слСЦд назвати М. С. Грушевського (1866тАФ1934 рр.) тАФ видатну постать украСЧнськоСЧ духовноСЧ культури. ВСЦн СФ автором понад 2 тисяч наукових праць у галузСЦ вСЦтчизняноСЧ СЦсторСЦСЧ та лСЦтературознавства, серед яких 11-томна "РЖсторСЦя УкраСЧни-Руси» (1898тАФ1936 рр.) та 5-томна "РЖсторСЦя украСЧнськоСЧ лСЦтератури» (1923тАФ1927 рр.). Велику популярнСЦсть здобули також "Нарис СЦсторСЦСЧ украСЧнського народу» (1904 р.), "РЖлюстрована СЦсторСЦя УкраСЧни» (1911 р.), "Початки громадянства» (1921 р.) та СЦншСЦ. В умовах нацСЦонального гноблення СЦ переслСЦдування украСЧнськоСЧ культури з боку царського самодержавства, австрСЦйськоСЧ монархСЦСЧ, панСЦвних класСЦв ПольщСЦ вихСЦд у свСЦт СЦсторичних творСЦв М. С Грушевського справив значний вплив на активСЦзацСЦю нацСЦонально-визвольного руку на украСЧнських землях, розчленованих чужоземними державними кордонами.69

У своСЧх творах М. С. Грушевський переконливо показав, що украСЧнський народ пройшов довгий, складний СЦ самобутнСЦй СЦсторичний шлях, вистраждав право на свою мову, нацСЦональну культуру, "асну державнСЦсть. Творча спадщина вченого вражаСФ не лише глибиною висвСЦтлення СЦсторичного процесу. Але й надзвичайною актуальнСЦстю та повчальнСЦстю для сьогодення.

Понад 15 рокСЦв М.С. Грушевський очолював Наукове товариство СЦм. Т.Г. Шевченка, яке пСЦсля реорганСЦзацСЦСЧ (1892 р.) фактично виконувало функцСЦСЧ АкадемСЦСЧ наук. Товариство об'СФднало майже всСЦх провСЦдних схСЦдно СЦ захСЦдноукраСЧнських, а також багатьох СФвропейських вчених. Поруч з М.С. Грушевським плСЦдно працювали А.Кримський. Б.ГрСЦнченко, В.Гнатюк, РЖ.Франко, Ф.Вовк та СЦн. РЗх науковСЦ працСЦ публСЦкувалися у тАЮЗаписках наукового товариства СЦм. Т.Г. ШевченкатАЭ, тАЮЗбСЦрнику математично - природничоСЧ СЦ лСЦкарськоСЧ секцСЦСЧтАЭ, тАЮЕтнографСЦчному збСЦрникутАЭ та СЦнших виданнях товариства.

У 1898р. М.Грушевський спСЦльно з РЖ.Франко заснував тАЮЛСЦтературно - науковий вСЦсниктАЭ , який згуртував кращСЦ украСЧнськСЦ лСЦтературнСЦ сили. ВСЦн був одним з органСЦзаторСЦв тАЮУкраСЧнськоСЧ видавничоСЧ спСЦлкитАЭ (1899р.) СЦ тАЮТовариства прихильникСЦв украСЧнськоСЧ науки СЦ лСЦтературитАЭ(1904р.).70

Утвердження украСЧнськоСЧ лСЦтературноСЧ мови в культурному процесСЦ та побутСЦ населення на всСЦй територСЦСЧ УкраСЧни було пов'язане СЦ з економСЦчним життям капСЦталСЦстичного суспСЦльства.

Саме економСЦчне (господарське) життя нацСЦСЧ, не вСЦдокремлюючи СЧСЧ вСЦд СЦнших народСЦв, найбСЦльше сприяСФ СЧСЧ згуртуванню як певноСЧ СЦсторичноСЧ спСЦльностСЦ людей.

На жаль, обтАЩСФктивно передбачуваноСЧ тСЦсноСЧ взаСФмодСЦСЧ у розвитку економСЦки, культури СЦ мови украСЧнськоСЧ нацСЦСЧ в умовах утверджуваного в другСЦй половинСЦ ХРЖХ - на поч. ХХ ст.. капСЦталСЦстичного ладу не сталося. Цьому завадили, по-перше, свСЦдоме гальмування розвитку украСЧнськоСЧ культури з боку урядСЦв обох правлячих монархСЦй: Романових СЦ ГабсбургСЦв; по-друге, переслСЦдування та заборони використання украСЧнськоСЧ мови в освСЦтнСЦх закладах, книгодрукуваннСЦ, журналСЦстицСЦ, мистецтвСЦ з боку тих же урядСЦв, особливо РосСЦйськоСЧ СЦмперСЦСЧ, нацСЦональна полСЦтика якоСЧ ТСрунтувалася на насильницькСЦй русифСЦкацСЦСЧ; по-третСФ, жахлива фСЦнансова експлуатацСЦя УкраСЧни РосСЦйською СЦмперСЦСФю"; по-четверте, росСЦйсько-австрСЦйський державний кордон, що СЦзолював одна вСЦд одноСЧ двСЦ великСЦ частини територСЦСЧ СЦ населення УкраСЧни.71

УскладненСЦ наявнСЦстю вказаного кордону економСЦчнСЦ, суспСЦльно-полСЦтичнСЦ СЦ культурнСЦ зв'язки мСЦж захСЦдно СЦ схСЦдноукраСЧнськими землями негативно впливали на всСЦ чотири визначальнСЦ фактори формування, розвитку й СЦснування нацСЦСЧ (спСЦльнСЦсть територСЦСЧ, мови, нацСЦонального характеру та його вСЦдображення в культурСЦ) СЦ чи не найбСЦльше на найголовнСЦшу з них: спСЦльнСЦсть економСЦчних зв'язкСЦв на базСЦ становлення СФдиного народногосподарського комплексу. Отже, процес становлення СЦ консолСЦдацСЦСЧ украСЧнськоСЧ нацСЦСЧ можна було б вважати завершеним лише за умови повного возз'СФднання украСЧнських земель в СФдинСЦй соборнСЦй державСЦ. За капСЦталСЦстичного ладу на УкраСЧнСЦ цього не сталося.

УсСЦ своСЧ здобутки украСЧнцям доводилося виборювати у впертСЦй боротьбСЦ з польською адмСЦнСЦстрацСЦСФю та польськими полСЦтичними силами краю. УкраСЧнсько-польськСЦ стосунки на початку XX ст. набрали гостро конфлСЦктного характеру, характеру неоголошеноСЧ вСЦйни, найвиразнСЦшими проявами якоСЧ стали замах на РЖвана Франка 1897 р., кривавСЦ розправи над украСЧнськими виборцями, вбивство галицького намСЦсника графа АндрСЦя Потоцького украСЧнським студентом Мирославом ССЦчинським (1908) та вбивство польськими студентами одного з лСЦдерСЦв украСЧнського студентського руху Адама Коцка (1910).72 ПолСЦтична боротьба точилася навколо двох питань: створення украСЧнського унСЦверситету у ЛьвовСЦ та проведення виборчоСЧ реформи, яка б збСЦльшила представництво украСЧнцСЦв у галицькому сеймСЦ. У лютому 1914 р. завдяки активним дСЦям

митрополита Андрея Шептицького був укладений польсько-украСЧнський компромСЦс, згСЦдно з яким украСЧнцСЦ повиннСЦ були одержати третину мСЦiь у галицькому сеймСЦ СЦ повноправне представництво у рСЦзних сеймових комСЦсСЦях. Польсько-украСЧнський компромСЦс сильно пСЦдважив монополСЦю полякСЦв на "аду, передусСЦм в освСЦтнСЦх СЦ культурних питаннях. Поляки зобов'язалися не чинити перешкод заснуванню украСЧнського унСЦверситету у ЛьвовСЦ.

Укладення угоди було великою перемогою украСЧнцСЦв СЦ могло послужити поворотним пунктом у польсько-украСЧнському конфлСЦктСЦ. Однак через декСЦлька мСЦсяцСЦв розпочалася перша свСЦтова вСЦйна.

В украСЧнськСЦй полСЦтичнСЦй думцСЦ визрСЦла СЦдея використати мСЦжнародний воСФнний конфлСЦкт для здобуття полСЦтичноСЧ самостСЦйностСЦ УкраСЧни. У груднСЦ 1912 р. на таСФмному засСЦданнСЦ трьох головних украСЧнських партСЦй Галичини було прийнято заяву: "З огляду на добро СЦ будучнСЦсть украСЧнськоСЧ нацСЦСЧ по обох боках кордону, коли прийде до вСЦйни мСЦж АвстрСЦСФю СЦ РосСЦСФю, то все украСЧнське громадянство стане на боцСЦ АвстрСЦСЧ проти РосСЦйськоСЧ СЦмперСЦСЧ як найбСЦльшого ворога УкраСЧни". ПодСЦбне рСЦшення прийняв Другий всеукраСЧнський студентський з'СЧзд у ЛьвовСЦ (липень 1913 р.).73

ВСЦйна СЦ наступнСЦ нацСЦональнСЦ змагання стали великим випробуванням для украСЧнського народу. ЗахСЦдно - УкраСЧнська Народна РеспублСЦка перейняла найкращСЦ традицСЦСЧ нацСЦональноСЧ солСЦдарностСЦ й органСЦзованостСЦ, характернСЦ для передвоСФнного украСЧнського руху в ГаличинСЦ.

Таким чином, упродовж третього, полСЦтичного етапу нацСЦонально-культурного вСЦдродження Галичини, що тривав до першоСЧ свСЦтовоСЧ вСЦйни, були створенСЦ украСЧнськСЦ полСЦтичнСЦ органСЦзацСЦСЧ, школи, культурнСЦ установи, театри, новСЦ науковСЦ центри, якСЦ розповсюджували СЦдеСЧ нацСЦональноСЧ свСЦдомостСЦ не тСЦльки серед СЦнтелСЦгенцСЦСЧ та студентСЦв, але й серед населення.

XIX сторСЦччя тАФ це епоха дСЦяльностСЦ СЦнтелСЦгенцСЦСЧ, тАФ суспСЦльноСЧ групи, що репрезентувала новий мСЦщанський свСЦт. УкраСЧнська СЦнтелСЦгенцСЦя доходила до нацСЦональноСЧ свСЦдомостСЦ ступнево, дослСЦджуючи народне життя СЦ шукаючи в ньому основних прикмет украСЧнськоСЧ народностСЦ. Спершу за головне поле своСФСЧ дСЦяльностСЦ вона вважала письменство СЦ науку, що найяскравСЦше могли виявити самобутнСЦсть украСЧнськоСЧ культури. У хвилини зневСЦри вона думала навСЦть, що украСЧнство не зможе вийти дальше поза саму культурну органСЦзацСЦю. Але пСЦзнСЦше СЦнтелСЦгентна верхСЦвка перейшла до усвСЦдомлювання народноСЧ маси СЦ в народСЦ вСЦдкрила великСЦ революцСЦйнСЦ сили, що скупчувалися коло економСЦчних СЦ соцСЦальних питань. Спираючись на маси СЦ органСЦзовуючи СЧх, СЦнтелСЦгенцСЦя розвинула в собСЦ полСЦтичний СЦнстинкт СЦ перейшла до активних виступСЦв. РЖдеал самостСЦйноСЧ УкраСЧни зайняв перше мСЦiе в нацСЦональнСЦй СЦдеологСЦСЧ.

Саме у 90-х роках XIX ст. нацСЦональний рух на захСЦдноукраСЧнських землях вступив у полСЦтичну стадСЦю розвитку. У той час на ТСрунтСЦ наявних суспСЦльно - полСЦтичних течСЦй утворилися першСЦ полСЦтичнСЦ партСЦСЧ, були сформульованСЦ СЧхнСЦ програми та полСЦтичнСЦ гасла, розрахованСЦ на участь в СЧх реалСЦзацСЦСЧ широких суспСЦльних верств. Завдяки цьому нацСЦональна СЦдея почала оволодСЦвати народними умами, а нацСЦональний рух, що насував полСЦтичного змСЦсту став масовим.

За два передвоСФннСЦ десятилСЦття на мСЦiСЦ пригнобленоСЧ СЦ безправноСЧ селянськоСЧ маси виросла свСЦдома у своСЧх полСЦтичних СЦнтересах украСЧнська нацСЦя.

Вагомий вклад у розвиток соцСЦальноСЧ свСЦдомостСЦ, культури, мистецтва, лСЦтератури внСЦс РЖ.Франко. ВСЦн збагатив украСЧнську культуру, вивчав народну творчСЦсть. Його працСЦ з СЦсторСЦСЧ та теорСЦСЧ лСЦтератури вСЦдСЦграли визначальну роль у розвитку украСЧнського лСЦтературознавства кСЦнця ХРЖХ - початку ХХ ст.

ПроаналСЦзувавши статути товариства тАЮПросвСЦтатАЭ, ми маСФмо змогу прослСЦдкувати динамСЦку, характер СЦ напрям розвитку програмно - органСЦзацСЦйних засад найбСЦльшоСЧ, найвпливовСЦшоСЧ СЦ найпотужнСЦшоСЧ украСЧнськоСЧ органСЦзацСЦСЧ минулого. Це зразок нацСЦональноСЧ, органСЦзацСЦйноСЧ думки другоСЧ половини ХРЖХ - першоСЧ половини ХХ столСЦття, яка зумСЦла не тСЦльки зорСЦСФнтуватись у складних умовах СЦноземного панування, але й забезпечила СЦснування органСЦзацСЦСЧ, здатноСЧ розвиватися, вдосконалюватися, витримувати удари СЦ суспСЦльнСЦ потрясСЦння й вести народ до визначеноСЧ мети - просвСЦти в широкому загально соцСЦальному розумСЦннСЦ, а вСЦдтак СЦ до творення духовних основ нацСЦСЧ, через органСЦзацСЦйне згуртування народу й вироблення загальнонацСЦональноСЧ психологСЦСЧ, державницькоСЧ свСЦдомостСЦ.

ПСЦдводячи пСЦдсумки процесу нацСЦонально-культурного вСЦдродження в УкраСЧнСЦ у другСЦй половинСЦ XIXтАФна початку XX ст., слСЦд зазначити, що незважаючи на певну суперечливСЦсть, а в окремих випадках СЦ непослСЦдовнСЦсть, украСЧнський нацСЦональний рух стимулював не тСЦльки загальний соцСЦально-економСЦчний, полСЦтичний, культурний СЦ науковий прогрес усього украСЧнського суспСЦльства, але й зростання громадянськоСЧ свСЦдомостСЦ широких народних мас. Тогочасна демократична СЦнтелСЦгенцСЦя на УкраСЧнСЦ виявилася гСЦдною бути провСЦдником прогресивних сил нацСЦСЧ.

НацСЦонально-культурне вСЦдродження в УкраСЧнСЦ кСЦнця XVIIIтАФ початку XX ст. заклало пСЦдвалини для вСЦдновлення украСЧнськоСЧ державностСЦ. Четвертим УнСЦверсалом ЦентральноСЧ Ради 22 сСЦчня 1918 р. проголошено повну самостСЦйнСЦсть УкраСЧнськоСЧ НародноСЧ РеспублСЦки.


Висновки


НаприкСЦнцСЦ XVIII тАФ на початку XX ст. в УкраСЧнСЦ розгорнувся процес нацСЦонально-культурного вСЦдродження. У цей час активно збиралися та вивчалися СЦсторичнСЦ документи, етнографСЦчнСЦ експонати, фольклорнСЦ пам'ятки. На цьому ТСрунтСЦ робилися першСЦ спроби створення узагальнюючих праць з СЦсторСЦСЧ УкраСЧни. Поступово вСЦдроджуСФться мова, розширюСФться сфера СЧСЧ вжитку, насамперед серед украСЧнськоСЧ елСЦти. Цьому процесовСЦ сприяли поява першоСЧ друкованоСЧ граматики та словника украСЧнськоСЧ мови. ЗаявляСФ про себе украСЧнська лСЦтература, яка не тСЦльки збагачуСФ, удосконалюСФ мову та розширюСФ жанровий дСЦапазон, а й активно пропагуСФ демократичнСЦ, СЦдеСЧ, ненависть до нацСЦонального гноблення.

ОсобливСЦстю нацСЦонального вСЦдродження СФ те, що цей процес, як правило, спираСФться на здобутки, традицСЦСЧ та досвСЦд попереднСЦх поколСЦнь. У зв'язку з цим закономСЦрно, що наприкСЦнцСЦ XVIII тАФ початку XIX ст. помСЦтно зрСЦс СЦнтерес до нацСЦональноСЧ СЦсторСЦСЧ. Це виявилося в активному збираннСЦ та публСЦкацСЦСЧ СЦсторичних джерел СЦ пам'яток СЦсторичноСЧ думки, виданнСЦ журналСЦв та альманахСЦв, створеннСЦ СЦсторичних товариств, написаннСЦ узагальнюючих праць з СЦсторСЦСЧ УкраСЧни тощо.

Характерною рисою розвитку захСЦдноукраСЧнських земель у складСЦ АвстрСЦйськоСЧ СЦмперСЦСЧ наприкСЦнцСЦ ХVIII - першСЦй половинСЦ ХРЖХ ст. було чергування перСЦодСЦв реформ з перСЦодами реакцСЦй. Реформи МарСЦСЧ-ТерезСЦСЧ та Йосифа РЖРЖ були спробою модернСЦзувати СЦмперСЦю, осучаснити та гармонСЦзувати у дусСЦ освСЦдченного абсолютизму соцСЦальнСЦ та нацСЦональнСЦ вСЦдносини. Смерть цСЦсаря - реформатора, подСЦСЧ ВеликоСЧ ФранцузькоСЧ революцСЦСЧ, егоСЧстичнСЦ бажання феодалСЦв пСЦдштовхнули до дСЦСЧ консервативнСЦ кола СЦмперСЦСЧ. Тривалий перСЦод реакцСЦСЧ, що надовго запанував у АвстрСЦйськСЦй державСЦ, для захСЦдноукраСЧнських земель характеризуСФться поступовим вСЦдновленням феодалами втрачених позицСЦй у аграрному секторСЦ, посиленням експлуатацСЦСЧ селян, гальмуванням промислового розвитку, перетворенням краю на колонСЦальну провСЦнцСЦю, поглибленням суспСЦльноСЧ кризи. РеакцСЦСФю народу на цСЦ процеси було посилення соцСЦального та нацСЦонального руху. У пСЦдавстрСЦйськСЦй ЗахСЦднСЦй УкраСЧнСЦ нацСЦональну свСЦдомСЦсть мали лише елСЦта, особливо духовенство та вищСЦ класи. Однак поступовий природний розвиток захСЦдноукраСЧнськоСЧ свСЦдомостСЦ дозволив елСЦтСЦ згодом створити партСЦйно - полСЦтичнСЦ СЦнститути, вСЦдновити СЦсторичнСЦ традицСЦСЧ, нацСЦональну мову та лСЦтературу, культурнСЦ СЦнституцСЦСЧ ще до того, як виникло масове суспСЦльство з його проблемами полСЦтичного подСЦлу, соцСЦально - економСЦчного перерозподСЦлу СЦ, звСЦсно, нацСЦональних почуттСЦв.

НацСЦональне вСЦдродження СФ досить складним процесом, що характеризуСФться рСЦзними стадСЦями. РЗх кСЦлькСЦсть СЦ хронологСЦчнСЦ межСЦ рСЦзнСЦ автори СЦнтерпретують неоднаково. КардинальнСЦ зрушення, якСЦ вСЦдбулися наприкСЦнцСЦ XVIII тАФ на початку XIX ст. в СЦсторичнСЦй науцСЦ, лСЦтературСЦ, розвитку мови стали своСФрСЦдним пСЦдТСрунтям пробудження у захСЦдноукраСЧнському народу нацСЦональноСЧ свСЦдомостСЦ, сприяли усвСЦдомленню ним своСФСЧ самобутностСЦ, зростанню бажання вСЦдстоювати своСЧ права. Вони складають перший етап нацСЦонального вСЦдродження - шляхетський (дворянськСЦй). Важливим чинником першого перСЦоду нацСЦонально - культурного вСЦдродження була також поява перСЦодичних видань, а також публСЦкацСЦя наукових праць. ЦСЦ видання торкались СЦсторичного минулого украСЧнського народу, зосереджували увагу на самобутностСЦ його культури. Тобто, украСЧнська мова завоювала право на своСФ СЦснування. Вона збагачувалась творчими здобутками у прозСЦ, поезСЦСЧ, драматургСЦСЧ СЦ публСЦцистицСЦ. РЖнтелектуали першоСЧ половини ХРЖХ ст. не одразу вСЦдСЦйшли вСЦд своСЧх попередникСЦв у ставленнСЦ до захисту СЦнтересСЦв народу. На початку столСЦття у СЧхнСЦй дСЦяльностСЦ ще спостерСЦгаСФться прагнення вСЦдновити мСЦiе та роль окремих верств суспСЦльства. Але з плином часу СЦнтелСЦгенцСЦя дедалСЦ бСЦльше переймалася СЦнтересами не окремих верств, а всього суспСЦльства, хоча на певних етапах переважали СЦнтереси тих чи СЦнших соцСЦальних груп населення. Незважаючи на малочисельнСЦсть СЦ розтАЩСФднанСЦсть, украСЧнська СЦнтелСЦгенцСЦя першоСЧ половини ХРЖХ ст. справила визначальний вплив на пСЦднесення нацСЦональноСЧ свСЦдомостСЦ украСЧнського народу.

Яскравим та самобутнСЦм явищем була дСЦяльнСЦсть громадсько - культурного об'СФднання "Руська трСЦйцятАЭ. Члени цСЦСФСЧ органСЦзацСЦСЧ визначили та оприлюднили основне ядро СЦдей нацСЦонального вСЦдродження, своСФю рСЦзнобСЦчною дСЦяльнСЦстю здСЦйснили перехСЦд вСЦд фольклорно-етнографСЦчного етапу нацСЦонального руху до культурницького, робили першСЦ спроби спрямувати вирСЦшення нацСЦональних проблем в полСЦтичну площину. НаприкСЦнцСЦ 1836 р. побачила свСЦт "Русалка ДнСЦстрова". В цьому творСЦ активно пропагуСФться СЦ висвСЦтлюСФться СЦдея нацСЦонального визволення украСЧнського народу. ЗмСЦст "Русалки ДнСЦстровоСЧ" визначають три основнСЦ СЦдеСЧ: визнання СФдностСЦ украСЧнського народу, роздСЦленого кордонами рСЦзних держав, та заклик до СЧСЧ поновлення; позитивне ставлення до суспСЦльних рухСЦв та уславлення народних ватажкСЦв тАФ борцСЦв за соцСЦальне та нацСЦональне визволення; пропаганда СЦдей "асноСЧ державностСЦ та полСЦтичноСЧ незалежностСЦ. ЦСЦлком очевидно, що автори збСЦрки певною мСЦрою вийшли за межСЦ культурно-просвСЦтницькоСЧ дСЦяльностСЦ у полСЦтичну сферу.

АналСЦзуючи причини заборони збСЦрки, РЖ. Франко зазначав: "Русалка ДнСЦстрова", хоч СЦ який незначний СЧСЧ змСЦст, якСЦ неяснСЦ думки в нСЦй виказанСЦ тАФ була свого часу явищем наскрСЦзь революцСЦйним". Це був рСЦшучий виступ проти традицСЦйних полСЦтичних СЦ соцСЦальних авторитетСЦв. Отже, "Русалка ДнСЦстрова" стала пСЦдсумком СЦдейних шукань та своСФрСЦдним пСЦком дСЦяльностСЦ "РуськоСЧ трСЦйцСЦ".

РеволюцСЦйна хвиля, що прокотилася РДвропою 1848-1849 рр., започаткували новий етап модернСЦзацСЦСЧ СЦмперСЦСЧ - було скасовано крСЦпосне право, проголошено конституцСЦю, створено парламент. ЦСЦ та СЦншСЦ модернСЦзацСЦйнСЦ зрушення позитивно вСЦдбилися на життСЦ захСЦдноукраСЧнських земель, активСЦзували суспСЦльну дСЦяльнСЦсть населення, особливо у культурнСЦй сферСЦ. Однак незабаром знову запанувала реакцСЦя, яка перекреслила бСЦльшСЦсть революцСЦйних завоювань.

На другому етапСЦ нацСЦонально-культурного вСЦдродження вСЦдбуваСФться патрСЦотичне пробудження, маси активно включаються у культурницькСЦ процеси. На захСЦдноукраСЧнських землях хронологСЦя та змСЦст цього етапу схожСЦ з аналогСЦчними процесами в НадднСЦпрянськСЦй УкраСЧнСЦ з тСЦСФю особливСЦстю, що значно виразнСЦше в ЗахСЦднСЦй УкраСЧнСЦ вСЦдбуваСФться процес побудови елементСЦв громадянського суспСЦльства в рамках нацСЦонального вСЦдродження, даючи простСЦр радикалСЦзацСЦСЧ украСЧнського нацСЦонального руху. ПередусСЦм, це стосуСФться дСЦяльностСЦ народовцСЦв та численних громадських органСЦзацСЦй, перСЦодичних видань, освСЦтнСЦх установ. Новий конституцСЦйний устрСЦй надавав новСЦ можливостСЦ для громадянськоСЧ активностСЦ, основним стимулом у нСЦй виступала дедалСЦ гостра конкуренцСЦя з москвофСЦлами СЦ поляками. В мСЦру того як мобСЦлСЦзовувала своСЧ сили украСЧнська громада, поглиблювалась конфронтацСЦя мСЦж ними. Вибух громадсько-культурноСЧ активностСЦ пСЦсля революцСЦСЧ 1848-1849 рр. був таким сильним, що висунув украСЧнцСЦв Галичини на аванiену всеукраСЧнського нацСЦонального руху. НасправдСЦ, поширення СЦдей нацСЦонального вСЦдродження було процесом важким СЦ повСЦльним. На середину ХРЖХ ст. воно не просунулось далСЦ виникнення невеликих суспСЦльних органСЦзацСЦйних груп украСЧнськоСЧ СЦнтелСЦгенцСЦСЧ. Щоб вийти за межСЦ культурницького етапу, належало подолати численнСЦ перешкоди. За винятком СЦнтелСЦгенцСЦСЧ СЦ духовенства, в аграрному, традицСЦоналСЦстському, провСЦнцСЦйному суспСЦльствСЦ ЗахСЦдноСЧ УкраСЧни тодСЦ ще не було соцСЦальних верств, масово чутливих до СЦдей нацСЦонального пробудження. Важко було протистояти потужному впливовСЦ розвинутих СЦ бСЦльш престижних польських СЦ австрСЦйських культур.

ТретСЦй етап нацСЦонального вСЦдродження характеризуСФться появою масового полСЦтичного нацСЦонального руху з вСЦдповСЦдними полСЦтичними програмами та СЦдеСФю нацСЦональноСЧ самостСЦйностСЦ. НайТСрунтовнСЦше цей етап проявляСФ себе в дСЦяльностСЦ полСЦтичних партСЦй на ЗахСЦднСЦй УкраСЧнСЦ, зокрема Русько-украСЧнськоСЧ радикальноСЧ, нацСЦонально-демократичноСЧ та соцСЦал-демократичноСЧ. ПСЦдводячи пСЦдсумки процесу нацСЦонально-культурного вСЦдродження в УкраСЧнСЦ у другСЦй половинСЦ XIXтАФна початку XX ст., слСЦд зазначити, що незважаючи на певну суперечливСЦсть, а в окремих випадках СЦ непослСЦдовнСЦсть, украСЧнський нацСЦональний рух стимулював не тСЦльки загальний соцСЦально-економСЦчний, полСЦтичний, культурний СЦ науковий прогрес усього украСЧнського суспСЦльства, але й зростання громадянськоСЧ свСЦдомостСЦ широких народних мас. Тогочасна демократична СЦнтелСЦгенцСЦя на УкраСЧнСЦ виявилася гСЦдною бути провСЦдником прогресивних сил нацСЦСЧ. РЖз плином часу украСЧнський патрСЦотизм змСЦцнювало усвСЦдомлення СЦсторичноСЧ традицСЦСЧ. РЖ врештСЦ - решт з'явився СФднальний мовний чинник, який полегшив утворення нацСЦональноСЧ мови, лСЦтератури та культури. РелСЦгСЦя, яка справляла найбСЦльший вплив на ранньомодерну людину, вСЦдСЦграла тут головну роль. Як наднацСЦональна СЦнституцСЦя, церква була головним чинником виникнення нацСЦональних почуттСЦв.

Якщо керуватися поняттям лСЦнСЦйного розвитку, украСЧнська СЦдентичнСЦсть була врештСЦ перерваним вСЦддзеркаленням захСЦдноСФвропейськоСЧ моделСЦ нацСЦонального будСЦвництва. Проте, розглядаючи цей розвиток як дСЦалектичний, а не лСЦнСЦйний процес, появу украСЧнськоСЧ СЦдентичностСЦ можна вважати важливим кроком в украСЧнському нацСЦональному будСЦвництвСЦ. Завдяки зацСЦкавленостСЦ старовиною та ностальгСЦСЧ за нею украСЧнська елСЦта зумСЦла зберегти рештки украСЧнськоСЧ СЦдентичностСЦ. У той же час, пСЦд впливом Гердера та романтизму, наступне поколСЦння вСЦдкрило украСЧнський народ з його самобутньою молоддю.

РЖз самого початку процесу поширення нацСЦональноСЧ свСЦдомостСЦ мСЦж СхСЦдною СЦ ЗахСЦдною УкраСЧною спостерСЦгалися важливСЦ вСЦдмСЦнностСЦ. На ЛСЦвобережжСЦ зберСЦгали силу традицСЦСЧ козаччини й памтАЩять про часи Гетьманщини СЦ украСЧнськоСЧ автономСЦСЧ. В ЗахСЦднСЦй УкраСЧнСЦ нацСЦонально-культурна дСЦяльнСЦсть в деяких сферах проходила доволСЦ повСЦльно, СЦ опСЦр йому чинила консервативна частина греко-католицькоСЧ церкви. Проте, тут не вСЦдбувалось драматичних вСЦдступСЦв СЦ зростання нацСЦональноСЧ свСЦдомостСЦ з часом ставало все вСЦдчутнСЦшим. ОсобливСЦстю захСЦдноукраСЧнського вСЦдродження також було те, що в ГаличинСЦ, БуковинСЦ СЦ ЗакарпаттСЦ воно почалося ранСЦше. ПровСЦдною соцСЦальною силою нацСЦонального вСЦдродження тут було прогресивна частина украСЧнського духовенства та нацСЦональна СЦнтелСЦгенцСЦя. НарештСЦ, цей паралельний розвиток мав ще один важливий результат: пСЦсля столСЦть обмежених контактСЦв схСЦднСЦ СЦ захСЦднСЦ украСЧнцСЦ почали виявляти посилений взаСФмний СЦнтерес, тобто нацСЦональне вСЦдродження дало СЦмпульс вСЦдродженню державного СЦ початку нацСЦонально-культурноСЧ та територСЦальноСЧ СЦнтеграцСЦСЧ.


ЛРЖТЕРАТУРА:


  1. Грицак Я. Нарис СЦсторСЦСЧ УкраСЧни. - К.: Генеза, 1996. - 480с.
  2. КриптАЩякевич РЖ.П. РЖсторСЦя УкраСЧни. - ЛьвСЦв: СвСЦт, 1990. - 430с.
  3. Культура украСЧнського народу: Навчальний посСЦбник/ РусанСЦвський В.М., Вервес Г.Д., Гончаренко М.В. та СЦн. - К.: ЛибСЦдь, 1994. - 370с.
  4. Попович М. Нарис СЦсторСЦСЧ культури УкраСЧни. - К.: Артек, 2001. - 585с.
  5. Бокань В., Польовий Л. РЖсторСЦя культури УкраСЧни. - К.: Генеза, 2001. - 290с.
  6. Сарбей В.Г. НацСЦональне вСЦдродження УкраСЧни. Т.9. - К.: ЛибСЦдь, 1999. - 310с.
  7. ПолСЦтична СЦсторСЦя УкраСЧни: ПосСЦбник за ред. Танцюри В. РЖ. - К.: АкадемСЦя, 2001. - 388с.
  8. Дорошенко Д. Нарис СЦсторСЦСЧ УкраСЧни. Т.2. - К.: Глобус, 1992. - 410с.
  9. Грушевський М.С. РЖсторСЦя украСЧнського народу. - К.: ЛибСЦдь, 1990. - 560с.
  10. РЖсторСЦя УкраСЧни: нове бачення:/ ГужСЦй О.РЖ., Котляр М.Ф. Т.2 - К.: УкраСЧна, 1995. - 489с.
  11. РЖванченко Р. РЖсторСЦя без мСЦфСЦв. - К.: УкраСЧнський письменник, 1996. - 310с.
  12. РЖсторСЦя УкраСЧни: Навчальний посСЦбник/ Лановик Б.Д. - К.: Знання, 2000. - 395с.
  13. Полонська-Василенко Н. РЖсторСЦя УкраСЧни. Т.2. - К.: ЛибСЦдь, 1992. - 689с.
  14. Лисяк-Рудницький РЖ. РЖсторичнСЦ есе. Т.1. - К.: Основи, 1994. - 554с.
  15. Голубець К., КриптАЩякевич РЖ. Велика СЦсторСЦя УкраСЧни вСЦд найдавнСЦших часСЦв. Т.2. - К.: Глобус, 1993. - 467с.
  16. Романюк М.М., Галушко М.В. УкраСЧнськСЦ часописи Львова (1848-1900). Т.1 - ЛьвСЦв: СвСЦт, 2001.- 320с.
  17. Грушевський М. РЖлюстрована СЦсторСЦя УкраСЧни., Десятка тисяча. - К.: ЛибСЦдь, 1913. - 669с.
  18. Толочко П.П. Народний рух на МиргородщинСЦ // КиСЧвська старовина. - 2002. - №3. - С.20 - 25.
  19. КриптАЩякевич РЖ.П. РЖсторСЦя УкраСЧни: Навчальний посСЦбник. - К.: ПросвСЦта, 1992. - 550с.
  20. Голубенко П. УкраСЧна СЦ РосСЦя у свСЦтових культурних взаСФминах. - К.: ДнСЦпро, 1993. - 420с.
  21. Грушевский М.Г. Очерк истории украинского народа. - К.: Глобус, 1991. - 460с.
  22. РДфименко О.Я РЖсторСЦя УкраСЧни та СЧСЧ народ. - К.: Мистецтво, 1992. - 346с.
  23. УкраСЧнське нацСЦональне вСЦдродження (ХРЖХ - поч. ХХ ст. ): Навчальне видавництво/ Тичина А.К., Бондарчук Н., Зав'ялова РЖ.М. та СЦн. - РЖзмаСЧл: РЖДПРЖ, 1993. - 118с.
  24. Качкан В.А. УкраСЧнське народознавство в СЦменах/ Навчальний посСЦбник. Т.2. - К.: - ЛибСЦдь. 1995. - 380с.
  25. СмолСЦй В.А., ГуржСЦй О.РЖ. Як СЦ коли почала формуватися украСЧнська нацСЦя. - К.: Наукова думка, 1991. - 367с.
  26. Субтельний О. УкраСЧна: СЦсторСЦя. - К.: ЛибСЦдь, 1994. - 563с.
  27. УкраСЧна: культурна спадщина, нацСЦональна свСЦдомСЦсть, державнСЦсть/ ЗбСЦрник наукових праць. Вип. 1. - К.: Наукова думка, 1992. - 354с.
  28. Струкевич О.К. УкраСЧнська нацСЦя до нацСЦоналСЦзму: пошуки критерСЦСЧв СЦдентичностСЦ в УкраСЧнськСЦй ГетьманщинСЦ XVIII ст.// УРЖЖ. - 1999. - №6. - С.17 - 34.
  29. Сарбей В. Т. Становление и консолидация нации и подъем национального движения на Украине во РЖРЖ пол. ХРЖХ ст.// УИЖ. - 1993. - №5. - С. 3 - 15.
  30. ВСЦвчарик М.М. УкраСЧнська нацСЦя: шлях до самовизначення: - К.: Вища школа, 2001. - 313с.
  31. Жмыр Б.Ф. История становления Украинского национального сознания// Философия и социологическая мысль.- 1991. - №3. - С.116 - 167.
  32. МоголСЦй П. УкраСЧнське нацСЦональне вСЦдродження.// УРЖЖ. - 1991. - №3. - С. 97 - 110.
  33. Сиволюб Ю.В., Солдатенко В.Ф. Передумови СЦ зародження украСЧнськСЧ нацСЦональноСЧ СЦдеСЧ// УРЖЖ. - 1994. - №2,3. - С.14 - 30.
  34. Камаринець Т. На свСЦтанку вСЦдродження.// ДзвСЦн. - 1991. - №1. - С. 136 - 149.
  35. Власенко А. Третий шанс о предпосылках национального возрождения Украины// Политика и время. - 1991. - №12. - С.4 - 10.
  36. Семчишин М. Тисяча рокСЦв украСЧнськоСЧ культури. - К.: ЛибСЦдь, 1993. - 433с.
  37. ФСЦлСЦпчук В.О. Початки украСЧнського нацСЦонального вСЦдродження на БуковинСЦ.// УРЖЖ. - 1999. - №2. - С.58 - 73.

1 Грицак Я.  Нарис СЦсторСЦСЧ УкраСЧни. - К.: Генеза, 1996.

2 КриптАЩякевич РЖ.П. РЖсторСЦя УкраСЧни. - ЛьвСЦв: СвСЦт, 1990.

3  Грушевський М. РЖлюстрована  СЦсторСЦя УкраСЧни., Десятка тисяча. - К.:ЛибСЦдь,  1913.

4 Грушевский М.Г. Очерк истории украинского народа. - К.: Глобус, 1991.

5 Лисяк-Рудницький РЖ. РЖсторичнСЦ  есе. Т.1. - К.: Основи, 1994.

6 Попович М. Нарис  СЦсторСЦСЧ культури УкраСЧни. - К.: Артек, 2001.

7 Романюк М.М., Галушко М.В. УкраСЧнськСЦ часописи Львова (1848-1900). Т.1 - ЛьвСЦв: СвСЦт,  2001.

8 СмолСЦй В.А., ГуржСЦй О.РЖ. Як СЦ коли почала формуватися украСЧнська нацСЦя. -

К.: Наукова думка, 1991

9 Сарбей В. Т. Становление и консолидация нации и подъем национального движения на Украине во РЖРЖ пол. ХРЖХ ст.// Украинский исторический журнал. - 1993. - №5. - С. 3 - 15.

10 Сарбей В.Г. НацСЦональне вСЦдродження  УкраСЧни. Т.9. - К.: ЛибСЦдь, 1999.

11 МагочСЦй П. Украинское национальное возрождение. Новая аналитическая структура // Украинский историческая журнал. - 1991. - № 3.- с.97-110.

12 ФСЦлСЦпчук В.О. Початки украСЧнського нацСЦонального вСЦдродження на БуковинСЦ.// УРЖЖ. - 1999. - №2. - С.58 - 73.

13 Коваль М. Волковинський В. Етапи формування украСЧнськоСЧ нацСЦональноСЧ самосвСЦдомостСЦ // УкраСЧнський СЦсторичний журнал. - 1883. - № 7-8.

14 КолСЦсник В. УкраСЧнський рух в Австро-УгорщинСЦ // РЖсторСЦя УкраСЧни. - 2001. - № 40.

15 ЛекцСЦСЧ з СЦсторСЦСЧ свСЦтовоСЧ та вСЦтчизняноСЧ культури. Навчальне видавництво за ред. Яртися В.А., Шендрика С.М., Черепановой С.О. - ЛьвСЦв: СвСЦт , 1994.- 360 с.

16 Культура украСЧнського народу: Навчальний посСЦбник /РусанСЦвський В.М., Вервес Г.Д., та СЦн. - К.: ЛибСЦдь, 1994. - 253 с.

17Лисяк-Рудницький РЖ.: РЖсторичнСЦ есе: К.: - Основи, 1994.-386с.

18 Велика СЦсторСЦя УкраСЧни. Зладив Голубецький М. У 2-х томах. Т.1. -  К.: Глобус, 1993. - 200с.

19 Грушевський М.С. РЖсторСЦя украСЧнського народу. - К.: ЛибСЦдь, 1990. - 100с.

20 Сарбей В.Г. НацСЦональне вСЦдродження УкраСЧни. Т.9.  - К.: Видавничий дСЦм Альтернативи, 1999. - 55с.

21 СмолСЦй В.А., ГурСЦй О.РЖ. Як СЦ коли почала формуватися украСЧнська нацСЦя. - К.: Наукова думка, 1991. - 79с.

22 РДфименко О.Я. РЖсторСЦя УкраСЧни та СЧСЧ народ. - К.: Мистецтво, 1992. - 150с.

23 Культура украСЧнського народу. Навчальний посСЦбник за ред. РусанСЦвського В. М., Вервеса Г.Д., Гончаренко М.Ф. та СЦн.  - К.: ЛибСЦдь, 1994. - 180с.

24 Сиволюб Ю.В., Слдатенко В.Ф. передумови СЦ зародження украСЧнськоСЧ нацСЦональноСЧ СЦдеСЧ.// УРЖЖ. - 1994. - №2,3. - 17с.

25 Чупилко Г. Роль церкви у становленнСЦ освСЦти в УкраСЧнСЦ (СЦсторичний аспект).// РСЦдна школа. - 2003. - №4.  - 75с.

26 Верича В. Нариси  СЦсторСЦСЧ УкраСЧни (кСЦнець XVIII - початок ХХ ст.). - ЛьвСЦв, 1998. - 280с.

27 Етапи формування украСЧнськоСЧ нацСЦональноСЧ самосвСЦдомостСЦ (кСЦнець XVIII - початок ХХ ст.). Гол. Ред. Коваль М.В., Волковинський В.М. // УРЖЖ. - 1993. - №7,8. - 7с.

28Духнович О. Твори. / Упорядкувальник Рудловчак О.М. - Ужгород: Карпати, 1993. - 225с.

29 Там само. - 230с.

30 Там само. - 243с.

31 Любар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т. РЖсторСЦя украСЧнськоСЧ школи СЦ педагогСЦки. - К.: ЛибСЦдь, 2002. - 400с.

32 Качкан В.А. УкраСЧнське народознавство в СЦменах. У 2-х томах. Т.2.  - К.: ЛибСЦдь, 1995. - 160с.

33 Грушевський М. С. РЖсторСЦя украСЧнського народу. - К.: ЛибСЦдь, 1990. - 310с.

34 Дорошенко Д. Нарис СЦсторСЦСЧ УкраСЧни . У 2-х томах. Т.1. - К.: Глобус, 1992. - 279с.

35 Там само. - 285с.

36 Сарбей В.Г. НацСЦональне вСЦдродження УкраСЧни. Т.9. - К.: видавничий дСЦм Альтернатви, 1999. - 58с.

37 Крип'якевич РЖ.П. РЖсторСЦя УкраСЧни. - К.: ПросвСЦта, 1992. - 269с

38 Там само. - 280с.

39 ФСЦлСЦпчук В.О. Початки украСЧнського нацСЦонального вСЦдродження на БуковинСЦ.// УРЖЖ. - 1999. - №2. - 10с.

40 Бойко О.Д. РЖсторСЦя УкраСЧни: ПосСЦбник для студентСЦв вищих навчальних закладСЦв. - К.: Видавничий центр  тАЮАкадемСЦятАЭ, 1999. - С. 200.

41 Грушевський М.С. РЖсторСЦя украСЧнського народу. - К.: ЛибСЦдь, 1991. - 234с.

42 Там само. - 240с.

43 Крип'якевич  РЖ.П. РЖсторСЦя УкраСЧни. - ЛьвСЦв: СвСЦт, 1990. - 155с.

44 Дорошенко Д. Нарис СЦсторСЦСЧ УкраСЧни. У 2 - х томах, Т.2. - К.: Глобус, 1992. - 269с.

45 Грушевський М.С. РЖсторСЦя украСЧнського народу. - К.: ЛибСЦдь, 1990. - 300с.

46 ПолСЦтична СЦсторСЦя УкраСЧни. ПосСЦбник за ред. Танцюри В.РЖ. - К.: АкадемСЦя, 2001. - 151с.

47 Крип'якевич РЖ.П. РЖсторСЦя УкраСЧни. Навчальний посСЦбник. - К.: ПросвСЦта, 1992. - 267с.

48 Велика СЦсторСЦя УкраСЧни. У 2 - х томах, Т.1. - К.: Глобус, 1993. - 220с.

49 Качкан В.А. УкраСЧнське народознавство в СЦменах. У 2 - х томах. Т.1. - К.: ЛибСЦдь, 1995. - 280с.

50 ПолСЦтична СЦсторСЦя УкраСЧни. ПосСЦбник за ред. Танцюри В.РЖ. - К.: АкадемСЦя, 2001. - 160с.

51 РЖсторСЦя УкраСЧни/ КерСЦвник авт. кол. Ю.Зайцев. Вид. 2 - ге. зСЦ змСЦнами. - ЛьвСЦв: СвСЦт, 1998. - 205с.

52 Грицак Я. Нарис РЖсторСЦя УкраСЧни. - К.: Генеза, 1996. - 47с.

53 Романюк М.М., Галушко М.В. УкраСЧнськСЦ часописи Львова (1848 - 1900рр.). - ЛьвСЦв: СвСЦт, 2001. - 123с.

54 РЖстрСЦ УкраСЧни. Навчальний посСЦбник за ред. Лановика Б.Д. - К.: Знання, 2000. - 169с.

55 РЖсторСЦя УкраСЧни в особах: ХРЖХ - ХХ ст. Кер. авт. кол. ВойцехСЦвська РЖ., АблСЦцов В., Божко О. та СЦн. - К.: УкраСЧна, 1995. - 350с.

56 Крип'якевич РЖ.П. РЖсторСЦя УкраСЧни. - ЛьвСЦв: СвСЦт, 1990. - 250с.

57 РЖсторСЦя УкраСЧни: нове бачення. ПСЦд ред. СмолСЦя В.А. У 2 - х томах . Т.2. -  К.: УкраСЧна, 1995. - 309с. 

58 тАЮПросвСЦтатАЭ: СЦсторСЦя та сучаснСЦсть: Зб. МатерСЦалСЦв та документСЦв./ Ред. Герман В. - К.: ПросвСЦта, 1998. - 345с.

59 Культурне вСЦдродження в УкраСЧнСЦ . За ред. ССЦлаСФвоСЧ Т.О. - ЛьвСЦв: Астериск, 1993. - 187с.

60 ВСЦвчарик М.М. УкраСЧнська нацСЦя: шлях до самовизначення. - К.: Вища школа, 2001. - 48с.

61 МоголСЦй П. УкраСЧнське нацСЦональне вСЦдродження. // УРЖЖ. - 1991. - №3. - 95с.

62 Грушевський М.С. РЖсторСЦя украСЧнського народу. - К.: ЛибСЦдь, 1991. - 245с.

63 РЖванченко Р. РЖсторСЦя без мСЦфСЦв. - К.: УкраСЧнський письменник, 1996. -179с.

64 Качкан В.А. УкраСЧнське народознавство в СЦменах. У 2-х томах. Т.2. - К.: ЛибСЦдь, 1995. - 250с.

65 Культурне вСЦдродження в УкраСЧнСЦ. За ред. ССЦлаСФвоСЧ Т.О. - ЛьвСЦв.: Астериск, 1993. - 68с.

66 РЖсторСЦя УкраСЧни в особах. / Кер. авт. кол. ВойцехСЦвська РЖ. - К.: УкраСЧна, 1995. - 388с.

67 Качкан В.А. УкраСЧнське народознавство в СЦменах. У 2 - х томах. Т.2. - К.: ЛибСЦдь, 1995. - 179с.

68 УкраСЧна: культурна спадщина, нацСЦональна свСЦдомСЦсть, державнСЦсть. ЗбСЦрник наукових праць. Вип.1. К.: Наукова думка, 1992. - 213с.

69 РДфименко О.Я. РЖсторСЦя УкраСЧни та СЧСЧ народ.  - К.: Мистецтво, 1992. - 180с.

70 РЖсторСЦя УкраСЧни в особах. Кер. авт. кол. ВойцехСЦвська РЖ. - К.: УкраСЧна, 1995. - 345с.

71 Борисенко В.РЖ. Курс украСЧнськоСЧ СЦсторСЦСЧ: з найдавнСЦших часСЦв до ХХ ст. - К.: ЛибСЦдь, 1998. - 450с. 

72 Плотська - Василенко Н. РЖсторСЦя УкраСЧни. У 2 - х томах. Т.2. - К.: ЛибСЦдь, 1992. - 286с.

73 Сарбей В.Г. НацСЦональне вСЦдродження УкраСЧни. Т.9. - К.: Видавничий дСЦм Альтернативи, 1999. - 49с.

Страницы: Назад 1 Вперед