Значення Кримського ханства в СЦсторСЦСЧ УкраСЧни

курсовая работа: История

Документы: [1]   Word-164898.doc Страницы: Назад 1 Вперед

ЗмСЦст


Вступ

РоздСЦл 1. Утворення Кримського ханства СЦ його експансСЦя на украСЧнськСЦ землСЦ

1.1 Стан розроблення проблеми дослСЦдження

1.2 Заснування Кримського ханства

1.3 ГеополСЦтичне становище украСЧнських земель у першСЦй третинСЦ ХVРЖВаст.

1.4 ВСЦдносини Великого князСЦвства литовського з Кримським ханством, та плани сторСЦн щодо УкраСЧни

РоздСЦл 2. УкраСЧно-кримськСЦ стосунки в XVII-XVIII столСЦттях

2.1 РЖсторичнСЦ взаСФмовСЦдносини украСЧнського козацтва з Кримським ханством

2.2 ПолСЦтика РосСЦйськоСЧ СЦмперСЦСЧ щодо Кримського ханства

Висновки

Список використаноСЧ лСЦтератури

Додатки

Вступ


АктуальнСЦсть дослСЦдження. ВСЦдповСЦдно до ст. 1 КонституцСЦСЧ УкраСЧни 1996 року УкраСЧна СФ унСЦтарною державою, територСЦя якоСЧ цСЦлСЦсна СЦ неподСЦльна, а протягом багатьох столСЦть окремСЦ СЧСЧ частини входили у склад рСЦзних держав. В межах сучасних кордонСЦв УкраСЧни створювалися, розвивалися, розпадалися державнСЦ утворення, рСЦзноманСЦтнСЦ за нацСЦональним складом, зокрема у ХVтАФXVIII ст. СЦснувало Кримське ханство.

НемаСФ, мабуть, бСЦльш складноСЧ проблеми в осягненнСЦ УкраСЧною незалежностСЦ, нСЦж взаСФмини СЧСЧ з своСЧми могутнСЦми пСЦвденними сусСЦдами: Османською Портою та СЧСЧ васалом тАФ Кримом, особливо з останнСЦм. РоздСЦленСЦ вСЦрою, звичаями, мовою, культурою, Кримське ханство та УкраСЧна постСЦйно протистояли одне одному. РЖ незлСЦченнСЦ страждання приносили татарськСЦ орди на нашу землю. Однак геополСЦтичнСЦ СЦнтереси обох держав штовхали СЧх до союзу: Крим, як СЦ УкраСЧна, потерпав вСЦд залежностСЦ вСЦд свого могутнього сюзерена, а СФвропейськСЦ його амбСЦцСЦСЧ стримувались могутнСЦстю Москви, ПольщСЦ, СвященноСЧ РимськоСЧ СЦмперСЦСЧ та СЦн. Саме граючи на цих та СЦнших нюансах, Богдан Хмельницький залучив до спСЦльноСЧ боротьби кримського хана, готував серйознСЦ угоди щодо союзу з Туреччиною, про що й свСЦдчать наведенСЦ документи, якСЦ пСЦдтверджують серйознСЦсть пСЦвденних намСЦрСЦв та СЦнтересСЦв УкраСЧни.

СлСЦд одразу наголосити: вСЦд союзу УкраСЧни та Криму вигравали обидвСЦ сторони (варто згадати "украСЧно-турецько-татарську" коалСЦцСЦю 1648тАФ49 pp., за Н. Полонською-Василенко). Так само обидвСЦ держави програли, коли стосунки мСЦж ними розладналися: як пише Н. Полонська-Василенко: "Союз УкраСЧни з Москвою викликав союз Криму з Польщею. СпСЦльнСЦ дСЦСЧ татар та полякСЦв почали з осенСЦ 1654 року руйнувати ПодСЦлля, Брацлавщину..." [15, 30]. НавСЦть одна ця обставина перекреслюСФ значення ПереяславськоСЧ угоди... З часом, борючись поодинцСЦ, СЦ УкраСЧна, СЦ Крим як державнСЦ утвори були повнСЦстю злСЦквСЦдованСЦ. Це тАФ гСЦркий, але повчальний урок СЦсторСЦСЧ.

КриМБмське хаМБнство тАФ феодальна держава в 1441тАФ1783 роках на територСЦСЧ Кримського пСЦвострова, приморськоСЧ степовоСЧ смуги вСЦд Дону до ДнСЦстра.

ВСЦд Кримського ханства залежали Прикубання та захСЦдна ЧеркесСЦя. Держава утворилася внаслСЦдок полСЦтичного розпаду ЗолотоСЧ Орди. "асна назва державиВатАФ Кримський юрт.

ФеодальнСЦ мСЦжусобицСЦ в ОрдСЦ СЦ пСЦдтримка Польсько-ЛитовськоСЧ держави сприяли утворенню 1441Вар. незалежного Кримського Ханства на чолСЦ з ХаджСЦ ТРераСФм, який перенСЦс резиденцСЦю з Солхата (нинСЦ Старий Крим) до Салачику в околицях пСЦзнСЦшого Бахчисарая СЦ поклав початок ханськСЦй династСЦСЧ ТРераСЧв. В 1475Вар. пСЦд час походу османськоСЧ Туреччини на Крим, коли султаном Мехмедом РЖРЖ були завойованСЦ ТСенуезькСЦ колонСЦСЧ ПСЦвнСЦчного Причорномор'я, кримська правляча династСЦя в особСЦ МенТСлСЦ I ТРерая визнала сюзеренСЦтет османського султана. В наступнСЦ роки османський вплив на внутрСЦшнСЦ справи Кримського ханства пСЦдсилювався, час вСЦд часу викликаючи спротив кримських ханСЦв, аж до збройних сутичок (в котрих ТРераСЧ СЦнколи зверталися за збройною допомогою до украСЧнського козацтва, як у подСЦях 1624тАФ1629Варр.). ЕфективнСЦсть опору була низькою, стримувалася усобицями всерединСЦ самого ханського роду, та до середини XVIII ст. ханство значною мСЦрою втратило полСЦтичну самостСЦйнСЦсть на користь ОсманськоСЧ СЦмперСЦСЧ.

ПСЦд час частих вСЦйн з РСЦччю Посполитою та Московським царством кримськСЦ вСЦйська захоплювали багато полонених, яких продавали на невСЦльницьких ринках до Туреччини. Використовуючи суперечностСЦ мСЦж Москвою СЦ шляхетською Польщею, кримськСЦ хани вимагали вСЦд обох держав данину, подарунки та великСЦ кошти на утримання послСЦв. КримськСЦ правителСЦ отримували щорСЦчнСЦ дари, що трактували як данину, з Великого князСЦвства Литовського (пСЦзнСЦшВатАФ КоролСЦвства Польського), Московського царства, Молдови, ВалахСЦСЧ, ЧеркесСЦСЧ. З 1474 по 1556Варр. кримськСЦ татари грабували Литовську Русь не менше 86 разСЦв. У 1575Вар. вони взяли з неСЧ понад 35 тис. бранцСЦв. КримськСЦ татари разом з турецьким вСЦйськом брали участь у вСЦйнах з РЖраном, ходили в походи на Астрахань (1569Вар.), Угорщину (1594Вар.). Татари становили понад третину турецького вСЦйська пСЦд час ХотинськоСЧ вСЦйни 1620тАФ1621Варр.

ОпСЦр вСЦйськам Кримського Ханства чинили запорСЦзькСЦ козаки, якСЦ вели оборонну СЦ наступальну боротьбу проти татар СЦ туркСЦв (походи 1575тАФ1577Варр., 1608, 1616Варр. тощо). Разом СЦз запорожцями в походи на Крим вирушали донськСЦ козаки (1628, 1667, 1675Варр.). Б.Хмельницький, потребуючи досвСЦдченоСЧ кримськотатарськоСЧ кавалерСЦСЧ для боСЧв СЦз польським кСЦнним вСЦйськом, навеснСЦ 1648Вар. уклав з РЖслямом III ТРераСФм угоду про спСЦльну боротьбу проти ПольщСЦ. Цей ситуативний альянс сприяв кСЦльком перемогам козацьких вСЦйськ, але виявися нетривким.

НаприкСЦнцСЦ XVIII ст. Кримське ханство стало ареною боротьби впливСЦв Туреччини та РосСЦСЧ. ПСЦсля росСЦйськоСЧ окупацСЦСЧ 1771Вар. та Кючук-КайнарджСЦйського мирного договору 1774Вар. Кримське Ханство було оголошене незалежним вСЦд Туреччини, на престолСЦ було затверджено проросСЦйського правителя ШаТССЦна ТРерая. Незабаром росСЦйський уряд Катерини РЖРЖ змусив ШахСЦна ТРерая, проти якого не раз повставало населення, зректися "ади СЦ 1783Вар. приСФднав територСЦю Кримського Ханства до РосСЦСЧ.

Мета дослСЦдження полягаСФ в комплексному ретроспективному аналСЦзСЦ процесу становлення СЦ розвитку Кримського ханства, його ролСЦ в СЦсторСЦСЧ УкраСЧни та його взаСФмовСЦдносин з козацтвом та украСЧнським населенням.

Для досягнення поставленоСЧ мети необхСЦдно було вирСЦшити наступнСЦ задачСЦ:

  • ПроаналСЦзувати соцСЦально-полСЦтичну ситуацСЦю в УкраСЧнСЦ пСЦд час експансСЦСЧ Кримського Ханства на УкраСЧнськСЦ землСЦ
  • ДослСЦдити походження СЦ розвиток Кримського Ханства        
  • Окреслити причини та наслСЦдки кримськотатарських набСЦгСЦв на УкраСЧну

Об'СФктом дослСЦдження СФ взаСФмовСЦдносини кримськотатарськоСЧ держави та УкраСЧни в перСЦод СЦснування Кримського ханства (перша пол. XV - друга пол. XVIII ст.).

Предмет дослСЦдження - визначення мСЦiя УкраСЧни в геополСЦтичних планах Кримського ханства, реалСЦзацСЦя вСЦйськових походСЦв армСЦСЧ Кримського ханства на УкраСЧну, вСЦдносини козацтва з очСЦльниками кримськотатарськоСЧ держави.

ХронологСЦчнСЦ рамки дослСЦдження охоплюють перСЦод становлення кримськотатарськоСЧ державностСЦ у складСЦ ЗолотоСЧ Орди, формування СЦ розвитку Кримського ханства до припинення його СЦснування внаслСЦдок завоювання РосСЦйською СЦмперСЦСФю.

Практичне значення одержаних результатСЦв дослСЦдження. Положення й висновки курсовоСЧ роботи можуть бути використанСЦ студентами для пСЦдготовки до семСЦнарських занять, при написаннСЦ наукових робСЦт та статей, а також для подальшого дослСЦдження проблематики ролСЦ Кримського ханства в СЦсторСЦСЧ УкраСЧни.

Структура курсовоСЧ роботи. ДослСЦдження складаСФться зСЦ вступу, двох роздСЦлСЦв, висновкСЦв СЦ списку використаних джерел, що мСЦстить 28 найменувань.


РоздСЦл 1. Утворення Кримського ханства СЦ його експансСЦя на украСЧнськСЦ землСЦ


1.1 Стан розроблення проблеми дослСЦдження


СтупСЦнь дослСЦдження взаСФмовСЦдносин УкраСЧни з Кримським ханством та полСЦтики Великого КнязСЦвства Литовського у цьому контекстСЦ починаючи з останнСЦх чотирьох десятирСЦч XVI ст. донинСЦ залишаСФться незадовСЦльним.

Поява СЦсторичних праць М. Грушевського вСЦдкрила нову сторСЦнку в дослСЦдженнСЦ схСЦдноСФвропейськоСЧ СЦсторСЦСЧ. Видатний украСЧнський вчений, спираючись на досягнення попередникСЦв, на пСЦдставСЦ введеного у науковий обСЦг нового масиву джерел, представив УкраСЧну не тСЦльки як обтАЩСФкт, а й як субтАЩСФкт полСЦтичних вСЦдносин у СхСЦднСЦй РДвропСЦ XV - XVI ст. М.Грушевський прямо вказував на те, що УкраСЧна у кримському питаннСЦ була залишена сам-на-сам з кочовиками. Як наслСЦдок, були створенСЦ умови для виникнення недержавноСЧ воСФнноСЧ сили, яка отримала назву "козацтвотАЭ. Що стосуСФться держави, то вСЦтчизняний СЦсторик вважав СЧСЧ дСЦяльнСЦсть у цьому аспектСЦ не просто безпорадною, а й шкСЦдливою. На його думку, правлячий режим зовсСЦм не дбав про оборону УкраСЧни: не будував нових СЦ не ремонтував старих замкСЦв, не утримував вСЦйська на кордонСЦ, мтАЩяко СЦ поступливо поводився у вСЦдносинах з Кримом. Щоправда, М.Грушевський зауважував, що в першСЦ роки правлСЦння СигСЦзмунда РЖ уряд намагався дещо покращити становище [1, 200].

Ряд важливих аспектСЦв теми, зокрема, вСЦдносно СЦсторСЦСЧ украСЧнського козацтва, органСЦзацСЦСЧ найманих вСЦйськ на територСЦСЧ УкраСЧни, специфСЦки життя украСЧнського населення на прикордоннСЦ тощо, було розробленно в статтях РЖ.КаманСЦна, С.Рудницького, А.Яковлева СЦ Л.Коланковського. КрСЦм того, РЖ.КаманСЦним СЦ А.ЯковлСФвим було введено у науковий обСЦг чимало невСЦдомих до того часу документСЦв. У 20 - 30-х рр. ХХ ст. з - пСЦд пера Л.Коланковського вийшов ряд грунтовних робСЦт, повтАЩязаних з проблемами полСЦтичних вСЦдносин у СхСЦднСЦй РДвропСЦ, а також з роллю у цьому процесСЦ схСЦдних краСЧн [1, 200].

Серед них найпомСЦтнСЦшим стало дослСЦдження з полСЦтичноСЧ СЦсторСЦСЧ ВКЛ (1930) що мСЦстить в собСЦ багатий масив фактСЦв, роздумСЦв, концепцСЦй. Особливо цСЦнною СФ стаття Л.Коланковського "Проблема Криму у ягеллонськСЦй СЦсторСЦСЧтАЭ, яка безпосередньо стосуСФться дослСЦджуваноСЧ теми. В нСЦй польський дослСЦдник визначив зовнСЦшнСЦ та внутрСЦшнСЦ чинники кримськоСЧ полСЦтики, що спонукали цю державу до наступу на УкраСЧну. Коланковський чимало уваги придСЦлив ролСЦ Москви в органСЦзацСЦСЧ кримських походСЦв на пСЦвнСЦч. ЗСЦставивши змСЦст листСЦв РЖвана РЖРЖРЖ СЦ воСФннСЦ акцСЦСЧ перекопцСЦв, вСЦн довСЦв, що напрямок воСФнних дСЦй визначався у столицСЦ МосковськоСЧ держави. Щоправда, Л.Коланковський переоцСЦнив московський вплив, не помСЦтивши певного збСЦгу експансСЦонСЦських планСЦв московського уряду СЦз зовнСЦшньополСЦтичним курсом Кримського ханства [1, 201].

З украСЧнськоСЧ СЦсторСЦографСЦСЧ того часу слСЦд згадати монографСЦю А.Кримського "РЖсторСЦя ТуреччинитАЭ, в якСЦй СФ окремий параграф, присвячений СЦсторСЦСЧ Криму та його ролСЦ у схСЦдноСФвропейськСЦй полСЦтицСЦ османСЦв. ЦСЦннСЦсть цСЦСФСЧ працСЦ полягаСФ передусСЦм у тому, що дослСЦдник дивився на турецьку СЦ кримську держави неупередженим поглядом (у РДвропСЦ тодСЦ домСЦнувала думка, що цСЦ краСЧни були суто агресивними СЦ грабСЦжницькими) [9].

У 1948 р. було опублСЦковане дослСЦдження РЖ.СмСЦрнова, присвячене схСЦднСЦй полСЦтицСЦ Великого князСЦвства Московського часСЦв правлСЦння ВасилСЦя III, в якСЦй докладно висвСЦтлено полСЦтичнСЦ зносини Москви з СФвропейськими ханствами в першСЦй третинСЦ XVI ст. та СЧх наслСЦдки для СхСЦдноСЧ РДвропи. В той же час автор дещо переоцСЦнив силу антимосковських настроСЧв у Криму. Слабко було розкрите СЦ украСЧнське питання у московсько-кримських вСЦдносинах.

У 60 - 70-х рр. побачили свСЦт монографСЦСЧ РЖ.Грекова [4], спрямованСЦ на вивчення складного плетива полСЦтичних взаСФмин краСЧн СхСЦдноСЧ РДвропи СЦ впливу на них ЗолотоСЧ Орди на зламСЦ XIV-XV ст., та праця В.Каргалова [8], присвячена СЦсторСЦСЧ засСЦчних лСЦнСЦй Московського великого князСЦвства, СЧх функцСЦонування СЦ забезпечення. Велике значення для вивчення СЦсторСЦСЧ XV-початку XVI ст. мають також працСЦ А.Хорошкевич, присвяченСЦ зовнСЦшнСЦй полСЦтицСЦ РосСЦйськоСЧ держави [23]. Щоправда, вченСЦй, як СЦ СЧСЧ попередникам, притаманне перебСЦльшення антимосковських настроСЧв у Криму СЦ ТуреччинСЦ.

У 1983 р. побачила свСЦт стаття В.Крота СЦ Н.Рашби "Боротьба населення УкраСЧни проти турецько-кримських завойовникСЦв наприкСЦнцСЦ XV-першоСЧ половини XVI ст.тАЭ [10]. Автори здСЦйснили спробу реконструювати складну ситуацСЦю, в якСЦй опинилася УкраСЧна внаслСЦдок систематичних нападСЦв степовикСЦв.

КСЦнець XXВаст. ознаменувався появою цСЦлого ряду концептуальних праць, якСЦ допомогли при зтАЩясуваннСЦ багатьох аспектСЦв дослСЦджуваноСЧ теми. Проблеми виникнення й формування украСЧнського козацтва як стану, його впливу на схСЦдноСФвропейську полСЦтику знайшли своСФ вСЦдображення у публСЦкацСЦях В.Щербака [27] СЦ С.ЛептАЩявка [11].

МонографСЦя А.Гурбика даСФ можливСЦсть зтАЩясувати питання впливу фактору татарських нападСЦв на життя й розвиток соцСЦально-територСЦальних спСЦльнот в УкраСЧнСЦ.

Що стосуСФться проблеми геополСЦтичного становища УкраСЧни, СЧСЧ звтАЩязкСЦв з Кримом, то тут слСЦд  вСЦдмСЦтити роботи Я.Дашкевича, О.Галенка, Т.ЧухлСЦба, В.СтанСЦславського [25]. Окреме мСЦiе серед дослСЦджень вСЦтчизняних вчених займають працСЦ О.Русиною спрямованСЦ на вивчення мСЦiя СЦ ролСЦ як окремих украСЧнських земель, так СЦ УкраСЧни вцСЦлому у системСЦ схСЦдноСФвропейськоСЧ полСЦтики. Досягнення вСЦтчизняних науковцСЦв по дослСЦдженню СЦсторСЦСЧ зовнСЦшньополСЦтичних вСЦдносин УкраСЧни знайшли своСФ мСЦiе на сторСЦнках синтезованоСЧ працСЦ "Нариси з СЦсторСЦСЧ  дипломатСЦСЧ УкраСЧнитАЭ.

1.2 Утворення Кримського ханства СЦ його експансСЦя на украСЧнськСЦ землСЦ


Середина XIV ст. стала початком розпаду ЗолотоСЧ Орди. НескСЦнченнСЦ чвари та суперечки суттСФво ослабили центральну "аду, посилили вСЦдцентровСЦ тенденцСЦСЧ в ОрдСЦ. У контекстСЦ цих подСЦй та процесСЦв, очевидно, СЦ слСЦд сприймати вСЦдокремлення 1449 р. вСЦд ЗолотоСЧ Орди кримських татар СЦ утворення ними своСФСЧ держави тАФ Кримського ханства з правлячою династСЦСФю ГСЦреСЧдСЦв.

Новостворена кримськотатарська державнСЦсть була слабкою СЦ в полСЦтичному, СЦ в економСЦчному планСЦ. ПостСЦйна боротьба за "аду, в основСЦ якоСЧ лежало як протистояння претендентСЦв на кримський престол, так СЦ змагання мСЦiевоСЧ знатСЦ з централСЦзмом, уособленням якого був хан, суттСФво дестабСЦлСЦзувала ситуацСЦю в краСЧнСЦ. Не сприяло змСЦцненню держави СЦ становище в економСЦчнСЦй сферСЦ. Достатньо сказати, що навСЦть на початку XVI ст. кримськСЦ татари не знали осСЦлого землеробства СЦ вели кочовий спосСЦб життя. Один СЦз сучасникСЦв так описуСФ характер татарського землекористування: "Землю, навСЦть найродючСЦшу, вони не обробляють, задовольняючись тим, що вона сама СЧм приносить, тобто травою для годування худоби». НаприкСЦнцСЦ XIV тАФ на початку XV ст. економСЦка Кримського ханства розвивалась екстенсивним шляхом, в СЧСЧ основСЦ лежало кочове скотарство СЦ примСЦтивне землеробство, що не забезпечувало нСЦ потреб держави, нСЦ прожиткового мСЦнСЦмуму мСЦiевому населенню. СвоСЧ внутрСЦшнСЦ проблеми кримськСЦ хани розвтАЩязували шляхом зовнСЦшньоСЧ експансСЦСЧ. Маючи у своСФму розпорядженнСЦ численну армСЦю (на початку XVI ст. у нСЦй було 100 тис. озброСФних вершникСЦв), Кримське ханство робило постСЦйнСЦ набСЦги на сусСЦднСЦ землСЦ. Зухвалим грабункам сприяло СЦ те, що з 1475 р. ханство стало васалом ТурецькоСЧ СЦмперСЦСЧ й завжди вСЦдчувало пСЦдтримку могутнього сюзерена [19, 3].

УкраСЧнськСЦ землСЦ були одним з основних обтАЩСФктСЦв татарських набСЦгСЦв. Насамперед це зумовлено розташуванням Кримського ханства, яке було своСФрСЦдним плацдармом для розгортання експансСЦСЧ углиб украСЧнських та росСЦйських земель. КрСЦм того, польсько-литовська держава, у складСЦ якоСЧ перебували тодСЦ украСЧнськСЦ територСЦСЧ, була не в змозСЦ надСЦйно захистити своСЧ пСЦвденнСЦ кордони. ПрикордоннСЦ фортифСЦкацСЦйнСЦ споруди були занедбанСЦ, гарнСЦзони укрСЦплених замкСЦв слабкСЦ, наймане вСЦйсько становило лише 4 тис. осСЦб СЦ не могло ефективно протидСЦяти численнСЦй та мобСЦльнСЦй татарськСЦй кСЦннотСЦ. Залучення до захисту пСЦвденних кордонСЦв шляхетського ополчення та магнатських надвСЦрних загонСЦв також не давало бажаного результату, а навСЦть ускладнювало ситуацСЦю. ЦСЦ формування, як правило, не заважали набСЦгам, вступали у бСЦй лише з тими татарськими загонами, якСЦ поверталися додому з награбованим, СЦ за викуп вСЦддавали полонених СЦ добро справжнСЦм "асникам. Така тактика не стСЦльки блокувала татарськСЦ напади, скСЦльки потурала СЧм.

У 1448 p., пСЦдтримуючи претендента на титул Великого литовського князя Михайла, татари ВеликоСЧ Орди вперше вторглися на землСЦ ПодСЦлля. Засновник Кримського ханства Хаджи-ГСЦрей певний час був союзником Литви СЦ тому не прагнув агресСЦСЧ на литовськСЦ володСЦння, до складу яких входили й украСЧнськСЦ землСЦ, але це зовсСЦм не заважало його суперникам у боротьбСЦ за "аду час вСЦд часу робити набСЦги на Галичину, Волинь та ПодСЦлля. На початку 80-х рокСЦв XV ст. татарська експансСЦя розширюСФться СЦ набуваСФ ознак систематичностСЦ. Причиною цього став розрив МенглСЦ-ГСЦреСФм, сином СЦ спадкоСФмцем Хаджи-ГСЦрея, союзу з литовським князем, що фактично вСЦдкрило всСЦ шлюзи для грабСЦжницьких нападСЦв татар на украСЧнськСЦ землСЦ. Вже 1482 р. кримський хан спустошив та пограбував КиСЧв. Татарська агресСЦя принесла з собою величезнСЦ руйнацСЦСЧ, пожежСЦ, пограбування, вбивства, захоплення мСЦiевого населення в полон з метою продажу в рабство. ОскСЦльки вона здСЦйснювалась цСЦлеспрямовано СЦ регулярно (вСЦд 1450 до 1556 р. татари зробили 86 великих грабСЦжницьких походСЦв на украСЧнськСЦ землСЦ), виникла серйозна загроза не тСЦльки суспСЦльному життю, а й самому СЦснуванню украСЧнського народу [19, 5].

Отже, з моменту виникнення Кримського ханства украСЧнськСЦ землСЦ стали для нього головним обтАЩСФктом експансСЦСЧ. Це було зумовлено тим, що економСЦка ханства розвивалася на екстенсивнСЦй основСЦ СЦ не могла забезпечити нСЦ потреб держави, нСЦ прожиткового мСЦнСЦмуму мСЦiевому населенню, що пСЦдштовхувало правлячу верхСЦвку розвтАЩязувати внутрСЦшнСЦ проблеми краСЧни за рахунок зовнСЦшньоСЧ активностСЦ тАФ союзСЦв з тСЦСФю чи СЦншою державою та грабСЦжницьких набСЦгСЦв на сусСЦднСЦ землСЦ. Сприяли експансСЦСЧ також географСЦчне положення ханства, СЦснування численноСЧ армСЦСЧ, пСЦдтримка ТурецькоСЧ СЦмперСЦСЧ, нездатнСЦсть польсько-литовськоСЧ держави захистити своСЧ пСЦвденнСЦ кордони. ЦСЦ та СЦншСЦ чинники наприкСЦнцСЦ XV тАФ початку XVI ст. перетворили Кримське ханство на силу, яка своСЧми походами загрожувала життСФдСЦяльностСЦ украСЧнських земель.

Таким чином, Кримське ханство, що утворилося в результатСЦ розпаду ЗолотоСЧ Орди, мало всСЦ ознаки державностСЦ (територСЦя, населення, "ада). У володСЦння Кримського хана входили землСЦ, як самого пСЦвострова, так СЦ ПСЦвнСЦчного Причорномор'я, Приазов'я СЦ Прикубання. КримськСЦ хани прагнули вСЦдновити золотоординську державу пСЦд егСЦдою династСЦСЧ ГСЦреСЧв: цим пояснюСФться СЧх територСЦальна полСЦтика СЦ претензСЦСЧ на украСЧнськСЦ, росСЦйськСЦ, польськСЦ землСЦ, а також прагнення посадити на казанський СЦ астраханський престоли ханСЦв з роду ГСЦреСЧв.

Населення Кримського ханства було представлено рСЦзними народностями СЦ вСЦросповСЦданнями; бСЦльшСЦсть складали кримськСЦ татари; основною визнавалася кримськотатарська мова. Нетатарське населення мало своСЧ церкви, синагоги, СФпархСЦСЧ; здСЦйснювало релСЦгСЦйно-звичаСФвСЦ обряди; розмовляло рСЦдною мовою. В Кримському ханствСЦ не було й крСЦпосного права, як у сусСЦднСЦх державах. Завдяки лояльним методам управлСЦння щодо нетатарського населення мСЦжнацСЦональнСЦ конфлСЦкти були рСЦдкими.

Характерними ознаками державностСЦ Кримського ханства були податкова СЦ грошова (фСЦнансова) системи, якСЦ, хоч СЦ вСЦдображали золотоординськСЦ аналогСЦчнСЦ системи, але не були СЧх повним вСЦдбиттям, бо диференцСЦювалися за релСЦгСЦйним принципом (для мусульман СЦ не мусульман). В Кримському ханствСЦ шанувалося СЦ оберСЦгалося право карбувати своСЧ грошовСЦ знаки: кожен новий хан, тСЦльки-но зСЦйшовши на престол, випускав монети зСЦ своСЧм СЦм'ям, тамгою (гербом). Жодного разу за всю СЦсторСЦю ханства не було випущено монет з СЦм'ям турецького султана [20, 12].

НаявнСЦсть "асноСЧ армСЦСЧ й апарата примусу визначили характер функцСЦонування самоСЧ держави. Кримський хан володСЦв однСЦСФю з найбСЦльших, сильних, витривалих армСЦй у СхСЦднСЦй РДвропСЦ, що мала могутню кСЦнноту, яка здСЦйснювала спустошливСЦ набСЦжи на сусСЦднСЦ краСЧни.

За формою державного правлСЦння Кримське ханство було станово-представницькою обмеженою монархСЦСФю. Хан, який стояв на чолСЦ держави, володСЦв широкими повноваженнями, був головою виконавчоСЧ СЦ судовоСЧ "ади. "ада хана обмежувалася вищим колегСЦальним органом - ДСЦваном та муфтСЦСФм (головою мусульманського духовенства), який виконував роль своСФрСЦдного контрольно-наглядового органу, спостерСЦгав за дСЦями та рСЦшеннями хана щодо СЧх вСЦдповСЦдностСЦ нормам СЦсламу. СуттСФвого обмеження "ада хана зазнавала з боку беСЧв.

За формою державного устрою Кримське ханство було децентралСЦзованою унСЦтарною державою, територСЦя якого була подСЦлена на бейлСЦки, на чолСЦ яких стояли могутнСЦ беСЧ. В кожному бейлСЦку створювалися "аснСЦ органи "ади та вСЦйськовСЦ сили; деякСЦ з них вступали у мСЦжнароднСЦ стосунки з сусСЦднСЦми державами, вели переписування з зарубСЦжними урядами.

Система замСЦщення престолу в Кримському ханствСЦ - салСЦчеська: "ада успадковувалася старшим сином або братом хана. Ханом мСЦг бути лише чингСЦзид з династСЦСЧ ГСЦреСЧв. ТСЦльки з першоСЧ половини XVI ст. Османська СЦмперСЦя почала втручатися у призначення ханСЦв на посаду та зняття з неСЧ. Таке втручання пСЦдкреслювало релСЦгСЦйну зверхнСЦсть турецького султану над усСЦм мусульманським миром, зокрема, Кримським ханством, СЦ не поширювалося на полСЦтико-органСЦзацСЦйну дСЦяльнСЦсть хана: його самостСЦйнСЦсть у проведеннСЦ внутрСЦшньоСЧ СЦ зовнСЦшньоСЧ полСЦтики на мСЦжнароднСЦй аренСЦ вСЦд цього СЦстотно не зменшувалися [12, 27].


1.3 ГеополСЦтичне становище украСЧнських земель у першСЦй третинСЦ ХVРЖВаст.


УсерединСЦ, будь-якоСЧ краСЧни, проблеми мСЦжнародних вСЦдносин СЦ зовнСЦшньоСЧ полСЦтики знаходились в центрСЦ гострих дискусСЦй. У ходСЦ таких дискусСЦй доволСЦ часто давав про себе знати дефСЦцит знань з проблем мСЦжнародноСЧ полСЦтики[14, 10] у представникСЦв украСЧнського суспСЦльства СЦ украСЧнськоСЧ полСЦтичноСЧ елСЦти.

Тому важливо сьогоднСЦ ще раз вдатися до аналСЦзу СЦсторичних взаСФмовСЦдносин украСЧнського козацтва, як носСЦя державницькоСЧ СЦдеСЧ, з Кримським ханством, хоча кримськСЦ татари сьогоднСЦ не "сусСЦди», а частина полСЦетнСЦчного украСЧнського суспСЦльства СЦ громадяни унСЦтарноСЧ демократичноСЧ держави. Карл Поппер зауважував, що "ми вивчаСФмо СЦсторСЦю, оскСЦльки зацСЦкавленСЦ в нСЦй, СЦ, можливо тому, що бажаСФмо дСЦзнатися дещо про своСЧ "аснСЦ проблеми», якСЦ були, СФ СЦ можуть виникнути в майбутньому.

Кримське ханство як державне утворення, що виникло у результатСЦ розпаду ЗолотоординськоСЧ СЦмперСЦСЧ СЦ майже до кСЦнця ХУРЖРЖРЖ ст. залишалося важливою полСЦтичною силою на тлСЦ СхСЦдноСЧ РДвропи [12, 27]. Як вже зазначалося, Кримське ханство 1475 р. було перетворено на васала ТурецькоСЧ СЦмперСЦСЧ. У РЖРЖ половинСЦ ХУРЖ- початку ХУРЖРЖ у суспСЦльно-полСЦтичному розвитку Кримського ханства вСЦдбулися значнСЦ змСЦни, повтАЩязанСЦ СЦз завершенням в ньому процесу феодалСЦзацСЦСЧ. Хоча в Криму цСЦ перетворення мали своСЧ особливостСЦ, але суть СЧх була тСЦСФю, що СЦ в СЦнших державах. ГрабСЦж, захоплення СЦ продаж невСЦльникСЦв примножували багатства татарських феодалСЦв. "Вони до того збатились здобиччю вСЦд частих набСЦгСЦв, що найзначнСЦшСЦ з них не поступаються навСЦть заможним туркам», - писав Мартин Броневський посланець польського короля Стефана БаторСЦя до кримсько хана в 1578 роцСЦ [23, 13].

Важливим питанням СЦ воСФнно-стратегСЦчною метою своСФСЧ воСФнноСЧ полСЦтики керСЦвництво Кримського ханства обрало: разом СЦз своСЧм сюзереном - султаном ОсманськоСЧ СЦмперСЦСЧ пСЦдтримувати рСЦвновагу сил мСЦж Варшавою СЦ Москвою та не допустити СЧх обтАЩСФднання проти Бахчисарая та Стамбула. РЖншими словами, Крим у своСЧй вСЦйськово-полСЦтичнСЦй дСЦяльностСЦ дотримувався загальноСФвропейськоСЧ теорСЦСЧ балансу сил [24, 4 ].

Султани вбачали у ханах своСЧх партнерСЦв СЦ вважали, що саме Кримське ханство повинно охороняти порядок на Балканах та в схСЦднСЦй РДвропСЦ. КрСЦм того, доречно зауважити, що на статус васальноСЧ залежностСЦ Криму впливав ще й той фактор, що ця держава виконувала роль передового мусульманського форпосту на межСЦ з християнським свСЦтом. Закордонна полСЦтика Кримського ханства мала, таким чином, агресивний характер СЦ була спрямована на забезпечення шляхом пограбування, захоплення СЦ продажу рабСЦв, а також постСЦйного вимагання великих платежСЦв з сусСЦднСЦх держав, що були зацСЦкавленСЦ у припиненнСЦ татарських набСЦгСЦв на СЧхнСЦ землСЦ. Феодальна верхСЦвка Криму використовувала дипломатичнСЦ вСЦдносини з СЦншими краСЧнами як джерело особистого збагачення, постСЦйно вимагаючи вСЦд уряду тСЦСФх чи СЦншоСЧ держави данини - так званоСЧ казни, або поминок ( сплачування грСЦшми, коштовностями, дорогим хутром та СЦн.). Прагнучи запобСЦгти спустошливим татарським набСЦгам, уряди сусСЦднСЦх краСЧн намагалися пСЦдтримувати мирнСЦ дипломатичнСЦ вСЦдносини з Кримським ханством, що обовтАЩязково супроводжувалися пСЦдношенням поминок хановСЦ, членам його родини СЦ його оточення [23, 14] .

Очевидно, вСЦд цих ярликСЦв, як прояв вдячностСЦ, беруть початок щорСЦчнСЦ грошовСЦ винагороди та подарунки кримським ханам, якСЦ надсилалися вСЦд великого князя литовського, польського короля та московського царя. Але в середнСЦ вСЦки поминки набрали форми вСЦдкупу або пСЦдкупу щодо татарських нападСЦв. Часто заради отримання поминки вСЦд сусСЦда керСЦвництво ханату застосовувало методи шантажу [24, 5] . Проте система умиротвореня ненажерливихх кримських феодалСЦв не приносила бажаних наслСЦдкСЦв. ДипломатичнСЦ переговори ханський двСЦр вСЦв пСЦд ознакою безмежноСЧ користСЦ СЦ вимагав, все бСЦльших поминок. ЦСЦ переговори супроводжувалися приниженням СЦ образами послСЦв, а часто СЦ вСЦдвертими знущаннями над ними. КримськСЦ хани, приймаючи коштовнСЦ дарунки, постСЦйно вимагали бСЦльше. НавСЦть видаючи договСЦрнСЦ грамоти з пСЦдтвердженням обСЦцянок про мирнСЦ вСЦдносини, татари все одно продовжували нищСЦвнСЦ набСЦги на схСЦднословтАЩянськСЦ СЦ, зокрема, на украСЧнськСЦ землСЦ. Вся територСЦя УкраСЧни була обтАЩСФктом цих спустошливих набСЦгСЦв татарських орд [23, 14].

У дослСЦджуваний перСЦод УкраСЧна перебувала в досить скрутному становищСЦ, зумовленому, в першу чергу, вСЦдсутнСЦстю "асноСЧ держави СЦ розпорошенням СЧСЧ земель серед кСЦлькох краСЧн. НайбСЦльший масив украСЧнських земель перебував у складСЦ Великого КнязСЦвства Литовського, яке з початку XVIВаст. знаходилося в персональнСЦй унСЦСЧ з Польським королСЦвством. Такий союз вимагав координацСЦСЧ СЦ спецСЦалСЦзацСЦСЧ дипломатичних акцСЦй обох держав в полСЦтичних вСЦдносинах з Кримським ханством. З ним ВКЛ традицСЦйно пСЦдтримувало самостСЦйнСЦ зносини, представляючи водночас й СЦнтереси Корони. В такий спосСЦб захищалися СЦнтереси СЦ тих украСЧнських земель, що знаходилися у складСЦ ПольщСЦ. ВСЦдносини з Кримом вимагали вСЦд ВКЛ, що знаходилося в станСЦ тривалоСЧ та виснажливоСЧ вСЦйни з Московським великим князСЦвством, значного напруження сил.

СпецифСЦкою вСЦдносин з Кримом було те, що починаючи з 80-х рр. XV ст., ханат проводив щодо украСЧнських земель Литовсько-РуськоСЧ держави полСЦтику широкомасштабноСЧ експансСЦСЧ, розорення СЦ знелюднення значного обширу степовоСЧ та лСЦсостеповоСЧ зон. У такий спосСЦб "адна елСЦта Кримського ханства намагалася лСЦквСЦдувати результати кампанСЦй ВКЛ другоСЧ половини XIV ст., юридично оформлених жалуваними ярликами СЦ повернути колись втраченСЦ державою кочовикСЦв пСЦвденноукраСЧнськСЦ територСЦСЧ. Вже з самого початку Кримське ханство фактично взяло пСЦд свСЦй контроль степову частину Правобережжя й для закрСЦплення свого успСЦху збудувало в пониззСЦ ДнСЦпра ряд фортець.

Причини агресивностСЦ Кримського ханства слСЦд шукати як у особливостях соцСЦально-економСЦчного устрою, так СЦ в полСЦтичнСЦй лСЦнСЦСЧ його правителСЦв. Екстенсивне за своСЧм характером кочове скотарство, що у першСЦй половинСЦ XVI ст. становило основу господарства держави, було малопродуктивним СЦ перебувало у значнСЦй залежностСЦ вСЦд  розмСЦрСЦв площ пасовищ СЦ врожаю кормСЦв. Слабко розвинуте землеробство не могло забезпечити  внутрСЦшнСЦй ринок достатньою кСЦлькСЦстю продуктСЦв сСЦльського господарства, в першу чергу хлСЦбом. Через це кримцСЦ залежали вСЦд постСЦйного надходження капСЦталу з зовнСЦ. ВСЦдтак степовики намагалися захопити якнайбСЦльше територСЦй для пасовищ, а також воСФнну здобич, передусСЦм, полонених, яких можна було вигСЦдно продати на зовнСЦшнСЦх ринках (т.з. ясир), та встановити контроль над торгСЦвельними шляхами. КрСЦм того, ГСЦреСЧ вважали себе законними спадкоСФмцями золотоординських правителСЦв, а отже, СЦ територСЦй, якСЦ охоплювала ця колись могутня краСЧна.

Таким чином, економСЦчнСЦ фактори, примноженСЦ зазСЦханнями ГСЦреСЧв на золотоординський спадок, СЦ зумовили ту полСЦтичну лСЦнСЦю, яку вело Кримське ханство з останньоСЧ третини ХV ст., - боротьба з Великою Ордою, захоплення украСЧнського степу СЦ лСЦсостепу та встановлення контролю над стратегСЦчно важливими торговими шляхами, що йшли через УкраСЧну. ТакСЦ плани могли бути здСЦйсненСЦ тСЦльки через конфронтацСЦю з ВКЛ. При цьому ситуацСЦя для цСЦСФСЧ краСЧни ускладнювалася тим фактором, що столиця ВКЛ ВСЦльно була розташована далеко на пСЦвночСЦ, а це унеможливлювало повноцСЦнний контроль над ситуацСЦСФю на пСЦвднСЦ з боку уряду. Тому великий дипломатичний СЦ воСФнний тягар був покладений урядом саме на украСЧнське населення СЦ мСЦiеву адмСЦнСЦстрацСЦю вСЦдповСЦдно.

Населення УкраСЧни обслуговувало два великСЦ дипломатичнСЦ шляхи на Крим - з ВСЦльно через КиСЧв СЦ Черкаси та з Кракова через Луцьк, Житомир СЦ Черкаси. Населення прилеглих мСЦст СЦ сСЦл забезпечувало послСЦв СЦ гСЦнцСЦв, як кримських, так СЦ литовських, засобами пересування, харчовими припасами СЦ житлом (т.з. стацСЦСЧ). ВоСФннозобовтАЩязанСЦ стани УкраСЧни мусили охороняти посольськСЦ валки, а то й супроводжувати литовсько-руських послСЦв до Криму та перебувати там з ними, що могло тривати 2-3 роки.

За давньою традицСЦСФю адмСЦнСЦстрацСЦя КиСЧвського воСФводства мала право вступати в обмеженСЦ певними функцСЦями дипломатичнСЦ зносини з ханствами СхСЦдноСЧ РДвропи, що, в свою чергу, зумовило СЦснування у КиСФвСЦ регСЦонального дипломатичного центру з "асним штатом перекладачСЦв, писарСЦв, гСЦнцСЦв тощо. ВеликокнязСЦвськСЦ намСЦсники, як правило, призначалися в регСЦональнСЦ центри УкраСЧни з числа мСЦiевоСЧ шляхти, що добре розумСЦлася на мСЦiевСЦй специфСЦцСЦ СЦ була зацСЦкавлена в якнайкращому оберСЦганнСЦ своСЧх володСЦнь, прав СЦ пСЦльг.

У звтАЩязку з систематичними нападами кримських чамбулСЦв, для урядСЦв ВКЛ СЦ Корони ПольськоСЧ особливого значення набувало питання про забезпечення пСЦвденного прикордоння достатньою воСФнною силою. Тому реалСЦСЧ часу - катастрофСЦчний стан, в якому опинилося ВКЛ в останнСЦй третинСЦ ХV - на початку ХVРЖ ст. внаслСЦдок cкоординованого наступу Московського великого князСЦвства СЦ Кримського ханства, - дедалСЦ нагальнСЦше вимагали урегулювання земськоСЧ служби спецСЦальними загальнодержавними законами, якСЦ були виданСЦ у 1502 СЦ 1529 рр.


1.4 ВСЦдносини Великого князСЦвства литовського з Кримським ханством, та плани сторСЦн щодо УкраСЧни


У 1502 р. припинила своСФ СЦснування Велика Орда. ВнаслСЦдок цього вСЦдбувся перерозподСЦл сил у СхСЦднСЦй РДвропСЦ, головним наслСЦдком якого стало полСЦтичне СЦ вСЦйськове домСЦнування блоку Крим - Москва, що займав вСЦдверту антилитовську позицСЦю. СитуацСЦя ускладнювалося для ВКЛ тим, що перед Кримом вСЦдкрився шлях до пСЦдпорядкування колишнСЦх володСЦнь ЗолотоСЧ Орди, серед яких КиСЧвщинСЦ кримськСЦ хани надавали особливе значення. Хоча у 1482 р. МенглСЦ-ГСЦрей РЖ захопив СЦ спалив КиСЧв, утримати мСЦсто СЦ встановити контроль над Середньою НадднСЦпрянщиною не змСЦг.

ВСЦдбудований КиСЧв продовжував вСЦдСЦгравати велику роль у транзитнСЦй торгСЦвлСЦ мСЦж Сходом СЦ Заходом. КрСЦм того, КиСЧв залишався релСЦгСЦйним центром ЛитовськоСЧ РусСЦ СЦ головним мСЦстом украСЧнських земель. Захоплення його давало кримським правителям право розглядати УкраСЧну як землю, що належить СЧм по праву з часСЦв золотоординських ханСЦв. Тому наприкСЦнцСЦ ХV у першСЦй третинСЦ XVI ст. серед "адноСЧ елСЦти Криму не раз виникали плани по оволоднню КиСФвом. Не останню роль у пСЦдсиленнСЦ антиягеллоновськоСЧ позицСЦСЧ правителСЦв Кримського ханства вСЦдСЦгравала Османська СЦмперСЦя.

Аби розСЦрвати небезпечний московсько-кримський союз, вСЦленський двСЦр змушений був вдатися до низки полСЦтичних заходСЦв, в першу чергу дипломатичного характеру. ПСЦд тиском несприятливих обставин вСЦн пСЦшов на поступки ханському КримовСЦ й дав згоду на регулярну сплату йому певноСЧ суми золотих в обмСЦн на союзнСЦ вСЦдносини СЦ спСЦльнСЦ воСФннСЦ дСЦСЧ проти МосковськоСЧ держави. Проте досягнута 1507 р. литовсько-кримська угода про "братство СЦ приязньтАЭ залишилася нереалСЦзованою - Кримське ханство продовжувало здСЦйснювати напади на украСЧнськСЦ землСЦ СЦ дотримувалося нейтралСЦтету щодо Московського великого князСЦвства [1, 207].

ТСЦльки у 1513 р., пСЦд впливом поразки кримських вСЦйськ пСЦд ВишСЦвцем, МенглСЦ-ГСЦрей РЖ припинив напади на територСЦСЧ ВКЛ СЦ КоролСЦвства Польського СЦ погодився вСЦддати у заручники свого онука. Попри це ситуацСЦя на кордонСЦ залишалася тривожною, оскСЦльки невеличкСЦ СЦ часто неконтрольованСЦ ханським урядом татарськСЦ загони продовжували загрожувати украСЧнським землям. ВСЦдносний спокСЦй на пСЦвденних кордонах дав можливСЦсть ВСЦльно зосередити бСЦльшСЦсть вСЦйськ на сходСЦ СЦ завдати пСЦд Оршею нищСЦвноСЧ поразки московським вСЦйськам, якСЦ, захопивши Смоленськ, розпочали наступ на внутрСЦшнСЦ райони ВКЛ. У 1513-1515 рр. Литовсько-Руська СЦ Кримська держави навСЦть органСЦзували два спСЦльнСЦ походи своСЧх вСЦйськ на володСЦння Великого князСЦвства Московського.

На початку 1523 р. Перекопська орда пСЦд стСЦнами АстраханСЦ зазнала катастрофСЦчноСЧ поразки. Загинули хан Мухаммед-ГСЦрей I та його найближче оточення. До того ж чамбули ногайцСЦв СЦ заволзцСЦв спустошили кримськСЦ територСЦСЧ. Уряд Великого князСЦвства Литовського сприйняв цСЦ подСЦСЧ як сигнал до "асних зовнСЦшньополСЦтичних акцСЦй. Найперше, украСЧнськСЦ полки з КиСЧвщини на чолСЦ з О.Дашковичем знищили мСЦсто-фортецю РЖслам, збудоване ще за часСЦв МенглСЦ-Герея I в пониззСЦ ДнСЦпра на територСЦСЧ Великого князСЦвства Литовського, литовсько-руський уряд припинив сплату щорСЦчних упоминкСЦв СЦ  вСЦдновив полСЦтичнСЦ контакти з Заволзькою ордою, причому СЦнСЦцСЦатором виступила саме литовсько-руська сторона. ВСЦльно погоджувався на ретронСЦзацСЦю утримуваного в ЛитвСЦ екс-хана ВеликоСЧ Орди Ших Ахмата, в обмСЦн на антикримський союз СЦ активнСЦ воСФннСЦ дСЦСЧ заволзцСЦв проти Кримського ханства. Новий курс литовсько-руського уряду був настСЦльки небезпечний для Криму, що Стамбул зобовтАЩязав молдавського воСФводу СЦ новопризначенного хана стати цьому на перешкодСЦ.

На початку 40-х рокСЦв XVI ст. ВКЛ СЦ КоронСЦ ПольськСЦй вдалося вийти з стану постСЦйноСЧ вСЦйни зСЦ Кримським ханством СЦ укласти з ним угоду на нових, дещо вигСЦднСЦших умовах, нСЦж це мало мСЦiе у перших двох десятилСЦттях XVI ст. Угода 1540 р. знаменувала перехСЦд до нових, бСЦльш стабСЦльних вСЦдносин мСЦж державами. РЖ хоча на кордонСЦ продовжувалися частСЦ сутички мСЦж степовиками СЦ украСЧнським населенням, але вони вже мали нову суттСФву вСЦдмСЦннСЦсть. РанСЦше Крим проводив безперервнСЦ широкомасштабнСЦ воСФннСЦ акцСЦСЧ з великою глибиною прориву аж до ВСЦльно СЦ ЛюблСЦна. За таких обставин вСЦдбувався регрес колонСЦзацСЦСЧ лСЦсостеповоСЧ СЦ степовоСЧ смуги УкраСЧни. З 40-х рр. воСФннСЦ дСЦСЧ на кордонСЦ велися здебСЦльшого силами невеличких загонСЦв чисельнСЦстю у кСЦлька десяткСЦв чоловСЦк. Це одразу позначилося на посиленнСЦ нового етапу колонСЦзацСЦйного руху, кСЦлькСЦсному ростСЦ козацтва й переходСЦ його вСЦд оборонноСЧ стратегСЦСЧ до наступальноСЧ у степах ПСЦвнСЦчного ПричорномортАЩя СЦ Криму [1, 209].

РоздСЦл 2. УкраСЧно-кримськСЦ стосунки в XVII-XVIII столСЦттях


2.1 РЖсторичнСЦ взаСФмовСЦдносини украСЧнсько козацтва з Кримським ханством


Основоположник украСЧнськоСЧ полСЦтичноСЧ географСЦСЧ академСЦк Степан Рудницький зауважував, що вплив центрально-азСЦатського сусСЦдства на СЦсторичний розвиток був помСЦж усСЦма полСЦтико-географСЦчними впливами для територСЦСЧ й народу УкраСЧни безумовно найвпливовСЦшим, СЦ можливо, найсильнСЦшим. ВСЦд самих початкСЦв його СЦсторСЦСЧ цей вплив тяжить, наче змора, на украСЧнському народСЦ, "немов опир, птАЩСФ азСЦатський кочовий свСЦт цСЦлСЦ столСЦття його живу кров». Татарське лихолСЦття не почалося у тринадцятому столСЦттСЦ, воно морило УкраСЧну вСЦд сСЦроСЧ давнини: кСЦммерСЦйцСЦ, скСЦфи, гуни, хозари, печенСЦги, половцСЦ, турки, татари - всСЦ вони страшною чергою проходили протягом двох тисяч рокСЦв через степи й луги УкраСЧни СЦ заливали СЧСЧ безмежним горем вСЦйни. УкраСЧнський народ змушений переносити всСЦ цСЦ побоСЧ виключно на своСЧх плечах [18, 100].

РЖсторики вважають, що татарськСЦ напади на украСЧнськСЦ землСЦ з метою людоловства СЦ грабСЦжництва розпочалися з 1482 р. СЦ набрали форми перманентних татарсько-украСЧнських конфронтацСЦй, якСЦ за своСФю тривалСЦстю переважали мирнСЦ перепочинки. У цих воСФнних конфлСЦктах не було ворожнечСЦ, бо головною СЧх метою була нажива. Адже, торгСЦвля людьми була найприбутковСЦшою справою на порубСЦжжСЦ, тому у цьому промислСЦ брали участь мешканцСЦ з обох бокСЦв кордону [24, 53].

ТатарськСЦ набСЦги у ХУРЖ-ХУРЖРЖ столСЦттях здСЦйснювалися практично кожного року, полишаючи за собою кСЦлька десяткСЦв зруйнованих сСЦл, забираючи кСЦлька тисяч невСЦльникСЦв СЦ стСЦльки ж вимордованих людських жертв. ВсСЦ тодСЦ вСЦдчували, що татарськСЦ набСЦги були дошкульними, а кСЦлькСЦсть знищених осель сягала сотень тисяч, а кСЦлькСЦсть "ясиру» десяткСЦв тисяч[18,с.101]. За 6 пСЦдрахунками СЦсторикСЦв, за перСЦод з 1469 по 1514 рр. Татарами було здСЦйснено сСЦм набСЦгСЦв на УкраСЧну, рахуючи тСЦльки найбСЦльшСЦ, з 1516 по 1593 - вСЦсСЦм, а з 1605 по 1633 - сСЦмнадцять. НавСЦть за далеко не повними даними СЦсторичних джерел можна вСЦдтворити жахливу картину нападСЦв татар на окремСЦ украСЧнськСЦ землСЦ.

У 1500 р. кримська орда пограбувала не тСЦльки КиСЧвщину, але й Волинь СЦ навСЦть Холмську СЦ Белзьку землСЦ, дСЦйшовши до ВСЦсли[23,с.15]. РЖ хоча набСЦги татарських кочСЦвникСЦв припинилися вже в другСЦй половинСЦ ХУ111 столСЦття, але СЧх сумнСЦ наслСЦдки вСЦдчутнСЦ й донинСЦ. "З полСЦтичного ослаблення, спричиненого пСЦвтисячолСЦтнСЦм татарським лихолСЦттям, не може украСЧнський народ СЦ до нинСЦ оговтатися», - зауважував С. Рудницький [18, 101].

З геополСЦтичноСЧ СЦ геоекономСЦчноСЧ точки зору, безпосереднСФ сусСЦдство степових кочСЦвникСЦв шкодило УкраСЧнСЦ не тСЦльки через постСЦйнСЦ грабСЦжницькСЦ набСЦги, але й також через перерСЦзання найважливСЦших шляхСЦв сполучення мСЦж УкраСЧною та СЦншими культурними землями свСЦтовоСЧ людськоСЧ спСЦльноти. Адже, печенСЦги, половцСЦ, татари захопили побережжя Чорного моря з гирла Дунаю, Буга, ДнСЦстра, ДнСЦпра й гальмували та зупиняли всяке сполучення УкраСЧни зСЦ свСЦтовими культурними центрами цивСЦлСЦзацСЦСЧ, зокрема ВСЦзантСЦйськоСЧ держави й середземного басейну взагалСЦ.

Таким самим способом кочСЦвники перекрили УкраСЧнСЦ важливСЦ великСЦ торгСЦвельнСЦ шляхи сухопутного сполучення УкраСЧни з Середньою АзСЦСФю, ПерсСЦСФю, РЖндСЦСФю, КитаСФм [18, 102].

Ще Михайло Драгоманов звернув увагу на те, що кримськСЦ татари здСЦйснювали набСЦги на УкаСЧну завдяки потуранню свого сильного пСЦвнСЦчного сусСЦда СЦ союзика, адже "турки пСЦдмовляли татар СЦ допомагали СЧм займатися цСЦСФю брудною справою» [10, 102]. АкадемСЦк С.Рудницький до цього додав: "ТурецькСЦ та СЦншСЦ торгашСЦ невСЦльниками постачали цим ватагам коней та озброСФння, а органСЦзовували такСЦ бандитськСЦ ватаги, зокрема, по чорноморських пристанях. Коли такий грабСЦжницький чамбул щасливо верне на побережжя, вСЦдкуповують торгашСЦ вСЦд нього всю добичу й розсилають украСЧнських невСЦльникСЦв по всСЦх торгових центрах могаметанського ОрСЦСФнту» [18,  103]. Полювання на невСЦльникСЦв СЦ торгСЦвля ними велась на Чорному морСЦ в набагато бСЦльших обсягах, нСЦж на РЖндСЦйському чи Атлантичному океанах. Одначе, як зауважуСФ академСЦк С. Рудницький, татарське сусСЦдство мало ще той беззаперечний наслСЦдок, що воно дуже "упростило» полСЦтико-географСЦчнСЦ вСЦдносини значних просторСЦв УкраСЧни.

Адже, воно перетворило СЧх у майже "безлюдну граничну пустару, проте, дуже багату рослинним СЦ тваринним життям. Ця широка пуста полоса, яка роздСЦляла турецько-татарськСЦ займанщини вСЦд польсько-литовських СЦ московських "окраСЧн», стала колискою й осСЦдком украСЧнського козацтва [18, 103]. М. Драгоманов у своСЧй СЦсторичнСЦй та етнографСЦчнСЦй розвСЦдцСЦ "Про украСЧнських козакСЦв, татар та туркСЦв» намагався популярно розповСЦсти, "як то нашСЦ батьки терпСЦли й одбивалися вСЦд татарських та вСЦд турецьких розбишак СЦ як таки одбились». Особливо вчений зробив наголос на козаках, "бо вони найбСЦльше поклали працСЦ, щоб одСЦгнати вСЦд нашоСЧ землСЦ турок СЦ татар, щоб наш чоловСЦк у своСЧй землСЦ й хату будував, СЦ поле орав та засСЦвав, СЦ дСЦтей годував, не опасаючись чужого ворога»[8,с.6].

Автор, "РЖсторСЦСЧ РусСЦв» щодо СЦсторСЦСЧ взаСФмостосункСЦв украСЧнського козацтва з кримськими татарами повСЦдомляСФ, ще за гетьманства Дмитра Вешнивецького, що пошанований був "батьком народу», кримським татарам взимку вдалося прорватися прикордонною сторожею на ПодСЦлля. Тут вони пограбували декалька мСЦстечок пСЦд час ярмарку СЦ захопили чимало худоби, здСЦснюючи все хижацьким способом.

Хоча козацькСЦ вСЦйськовСЦ команди наздогнати СЦ зловити СЧх не змогли, то СЧх доля сама покарала через несподСЦванСЦ повСЦтрянСЦ стихСЦСЧ. Коли татари зСЦ здобиччю поверталися до своСЧх улусСЦв,у степах СЧх захопив надзвичайний снСЦг зСЦ страшною завСЦрюхою. Згодом потому лютував суворий мороз СЦз рСЦзким вСЦтром СЦ вСЦщував СЧм неминучу загибель. Татари порСЦзали своСЧх коней СЦ худобу, повлазивши в СЧхнСЦ тулуби СЦ шукали порятунку в слабкому СЦ короткотриваму теплСЦ, але всСЦ до останнього загинули, СЦ знайдено СЧх навеснСЦ, бСЦльше чотирьох тисяч нещасних трупСЦв [10, 104]. По смертСЦ князя Вишневецького, наступний козацький гетьман РДстафСЦй Ружицький, котрий замолоду, навчаючишь та подорожуючи по чужих краях, чинив набСЦги на султанську Туреччину та татарський Крим з метою звСЦльнення бранцСЦв з неволСЦ та отримання здобичСЦ, вСЦд чого чимало з тими народами заводилось сварок СЦ самих вСЦйн. Коли у 1516 р. Кримський хан МелСЦк-ГСЦрей, вСЦдповСЦдно його союзу з князем московським ВасилСЦСФм РЖвановичем, йшов вСЦйною на Польщу та УкраСЧну, то гетьман Ружинський, виступивши йому назустрСЦч, завдав татарам нещСЦвноСЧ поразки, захопивши його табСЦр з усСЦм багажем СЦ здобиччу, яку роздСЦлив з поляками СЦ своСЧм вСЦйськом [10, 1055].

Гетьман Богдан Хмельницький мав широку програму становлення украСЧнськоСЧ державностСЦ. З перших рокСЦв свого гетьманування вСЦн порушуСФ проблеми врегулювання стосункСЦв з сусСЦднСЦми державами, а також контролю на Чорному морСЦ. Хмельницький пСЦдписав договСЦр з Османською Портою, складовою частиною якого була украСЧнсько-турецька морська конвенцСЦя (липень 1648 р.) [21, 7].

Важливим моментом мСЦждержавних стосункСЦв СФ те, що виконання ДекларацСЦСЧ, яка була прийнята на основСЦ ЗборСЦвськоСЧ угоди 1649 р. УкраСЧни з Польським КоролСЦвством, вирСЦшено поставити пСЦд контроль кримського хана, СЦ це повинно було стати гарантСЦСФю непорушних зобовтАЩязань обох сторСЦн [21, .7].

Якщо торкатися "Договору мСЦж ЦСЦсарем Турецьким СЦ ВСЦйськом Запорозьким з народом Руським вСЦдносно торгСЦвлСЦ на Чорному морСЦ», то можна звернутися до його основних пунктСЦв, а саме:

1)Туреччина даСФ свободу козацькому вСЦйську СЦ народу украСЧнському плавати по Чорному СЦ Середземному морях СЦ по всСЦх рСЦках до чужих господарСЦв держав християнських з метою торгСЦвлСЦ та обмСЦну рСЦзноманСЦтними товарами.

2) Турецький уряд звСЦльняСФ украСЧнських купцСЦв вСЦд усяких мит СЦ податкСЦв, а також СЧх товари, "якСЦ б вони ввозили або вивозили протягом ста рокСЦв».

3) Султан турецький дозволяСФ козакам будувати складовСЦ примСЦщення по мСЦстах СЦ портах Туреччини, "вести торгСЦвлю СЦ жити зСЦ своСФю свободою без жодних податкСЦв до згаданих ста рокСЦв».

4) Резидент ВСЦйська Запорожського СЦ народу украСЧнського маСФ жити у СтамбулСЦ при слушнСЦй пошанСЦ та повнСЦй безпецСЦ, а також турбуватися про дотримання справедливостСЦ щодо покривджених козацьких купцСЦв. А ВСЦйсько Запорозьке повинно прийняти у своСФму портовому мСЦстСЦ резидента Султанського, який видаватиме паспорти галерам або козацьким суднам .

5) Щоб застерегтися вСЦд свавСЦльних людей, якСЦ зтАЩявляються в морСЦ, ВСЦйсько Запорозьке зСЦ згодою Султана маСФ побудувати кСЦлька портСЦв нижче порогСЦв до гирла рСЦки Бугу у ДнСЦпро;

6) Якщо якийсь свавСЦльник СЦз ВСЦйська Запорозького зтАЩявиться на морському шляху, то нам ним повинен здСЦйснитися справедлий Суд у присутностСЦ турецького резидента, СЦ це не повинно завадити продовженню морських договСЦрних обовтАЩязкСЦв.

7) Якщо виникне свавСЦльна загроза з Дону з метою грабунку, то турки СЦ козаки повиннСЦ спСЦльно пСЦймати СЦ карати 10 свавСЦльникСЦв, аби "море було чисте СЦ вСЦльне».

8) Якщо якась козацька галера у чомусь порушила Закон, старший тСЦСФСЧ галери повинен бути покараний, але вона з товаришами та робСЦтникам-моряками маСФ бути вСЦльною, " щоб невиннСЦ не терпСЦли СЦ щоб мир нСЦчим не був порушений».

9) Якщо б судно козацьке розбилося при турецькому березСЦ, всСЦ речСЦ, якСЦ можна зберегти, мають бути схованСЦ й вСЦдданСЦ спадкоСФмцям.

10) Закон для козацьких купцСЦв маСФ бути таким, як СЦ для туркСЦв у всСЦй турецькСЦй державСЦ, СЦ базуватися на справедливостСЦ.

11)ЦСЦсар турецький не дозволить забирати до жодних потреб нСЦ до жодноСЧ послуги анСЦ козацьких суден, анСЦ людей, анСЦ товарСЦв, анСЦ зброСЧ та " гарантувати вСЦльний вхСЦд та вихСЦд зСЦ всСЦм».

12) Якщо якийсь купець помираСФ в ТуреччинСЦ чи на морСЦ, чи на сушСЦ, його добро буде належати його нащадкам, СЦ не може бути нСЦким затримане, навСЦть коли б вСЦн щось комусь усно чи письмово записав до смертСЦ.

13) КозацькСЦ купцСЦ можуть явно викуповувати християнських невСЦльникСЦв у туркСЦв, а також турецьких у християн [7, 11-13].

Доречно зауважити, що спочатку взаСФмовСЦдносини мСЦж украСЧнським козацтвом СЦ кримськими татарами мали форму взаСФмодопомоги та укладання воСФнних союзСЦв. АпогеСФм цСЦСФСЧ спСЦвпрацСЦ був вСЦйськовий союз 1648 - 1653 рр. МСЦж кримським ханом РЖслам-ГСЦреСФм РЖРЖРЖ та гетьманом ВСЦйська ЗапорСЦзького Богданом Хмельницьким. Гетьман ефективно використав суперечностСЦ мСЦж Кримським ханством СЦ РСЦччю Посполитою й домСЦгся укладення з ханом РЖслам- ГСЦреСФм вСЦйськово-полСЦтичного союзу; все це у сукупностСЦ й забезпечило здобуття украСЧнським вСЦйськом блискучих перемог у боях пСЦд Жовтими Водами та Корсунем (травень 1648 р.) [20,с.24].

Згодом, цей союз забезпечив переможний хСЦд воСФнних дСЦй пСЦд час першого етапу ( 1648 - 1652 рр.) украСЧнськСЦй революцСЦСЧ середини ХУРЖРЖ ст., яку очолив сам Б. Хмельницький. Запорукою цих успСЦхСЦв було поСФднання на полСЦ бою високорухливоСЧ татарськоСЧ кСЦнноти з вогневою мСЦццю украСЧнськоСЧ (козацькоСЧ) пСЦхоти. ПереможнСЦ воСФннСЦ дСЦСЧ украСЧнсько-кримсько-татарського вСЦйська продемонстрували потужну силу цього союзу, який дав шанс змСЦнити спСЦввСЦдношення сил у регСЦонСЦ на користь УкраСЧни й Криму.

Не випадково КонституцСЦя Пилипа Орлика наголошуСФ на 11 необхСЦдностСЦ "...вСЦдновлення давнього братерства з Кримським ханством для збройного обтАЩСФднання СЦ скрСЦплення вСЦчноСЧ дружби, щоб надалСЦ сусСЦднСЦ землСЦ, зауваживши це, не намагалися зухвалим нападом у спину покорити собСЦ УкраСЧну, а навпаки - самСЦ побоювалися нападу»[16, 29].

Союз УкраСЧни з Кримським ханством мав безумовну перевагу у суто воСФнному аспектСЦ, оскСЦльки зрСЦвнював шанси козакСЦв у боротьбСЦ з численною польською кСЦннотою, але й були негативнСЦ сторони цього союзу. Справдилися найгСЦршСЦ побоювання Хмельницького - татари чинили насильства СЦ грабунки на територСЦСЧ "союзноСЧ» УкраСЧни. До того ж татари проявили себе ненадСЦйними союзниками, готовими зрадити УкраСЧну в будь-який момент, як, наприклад, трапилося пСЦд час битви пСЦд Берестечком (1651р.).

СучаснСЦ СЦсторики В.СмолСЦй та В.Степанков зауважують, що хан хотСЦв "домовитися про мир», тому вСЦдмовляв гетьмана вСЦд проведення генеральноСЧ битви; наводяться данСЦ, що РЖслам-ГСЦрей вступив у таСФмнСЦ стосунки з Яном КазимСЦром, пропонуючи посередництво в переговорах з украСЧнцями, а в разСЦ вСЦдмови останнСЦх прийняти "справедливСЦ пункти» обСЦцяв допомогти СЧх утихомирити й видати Б. Хмельницького  [20, 67]. Кримський хан зненацька втСЦк, залишивши козацько-селянське вСЦйсько напризволяще, чим багато в чому сприяв поразцСЦ свого украСЧнського союзника [23, 16].

Отже, Берестечкова трагедСЦя стала закономСЦрним результатом антиукраСЧнського курсу Криму [20, 68]. На превеликий жаль, шанси, якСЦ давала спСЦвпраця у вСЦйськовСЦй сферСЦ мСЦж Кримом СЦ УкраСЧною, не були використанСЦ нСЦ украСЧнськими, нСЦ кримськотатарськими державними дСЦячами як за часСЦв Б. Хмельницького, так СЦ в наступнСЦ десятилСЦття.

Але, крСЦм вСЦйськовоСЧ спСЦвпрацСЦ, мСЦж кримськими татарами СЦ украСЧнськими козаками СЦснували й економСЦчнСЦ звтАЩязки. Зокрема, кримськСЦ хани дозволяли козакам рибалити у чорноморських лиманах та прибережних водах Азовського моря. НатомСЦсть козаки надавали татарам право мати кочСЦвтАЩя СЦ випаси на украСЧнських землях.

СпСЦвпраця у вСЦйськовСЦй та господарськСЦй сферах мСЦж татарами та козаками виконувала роль стабСЦлСЦзуючого компонента на Великому КордонСЦ як системСЦ, яка досягла пСЦку свого розвитку в 1648-1653 рр. Протягом 60-80-х рр. ХУРЖРЖ ст. спостерСЦгаСФться спад збалансованостСЦ СЦ сталостСЦ Великого Кордону як системи, руйнСЦвним компонентом якоСЧ стають збройнСЦ сили РосСЦСЧ, що увСЦйшла до цСЦСФСЧ системи як навколишнСФ середовище СЦ гСЦнтерланд замСЦсть РечСЦ ПосполитоСЧ.

Таким чином, враховуючи СЦсторичний досвСЦд взаСФмовСЦдносин украСЧнського народу з сусСЦдами, щоб не було проблем, СЦз якими мали справу украСЧнцСЦ в СЦсторСЦСЧ взаСФмин СЦз сусСЦдами, необхСЦдно ретельно культивувати СЦсторичну памтАЩять, вивчати СЦ знати психологСЦю, генеалогСЦю, менталСЦтет свого народу СЦ народСЦв, якСЦ можуть бути СЦ друзями СЦ ворогами, тому що добро СЦ зло, правда СЦ брехня йдуть завжди поруч, СЦ часто мСЦняються мСЦiями. А що стосуСФться Криму, то доцСЦльно мати на увазСЦ, що цей регСЦон зовсСЦм непростий в минулому, сьогоднСЦшньому СЦ майбутньому контекстах. А кримськСЦ татари свою державнСЦсть мали, потСЦм втрачали, СЦ не виключена можливСЦсть що через певний промСЦжок часу виявлять бажання СЧСЧ поновити. Тому украСЧнським полСЦтичним елСЦтам потрСЦбно прогнозувати майбутнСЦй розвиток подСЦй, особливо близько 2017 року, коли Крим може стати регСЦоном, де перехрещуватимуться воСФнно-морськСЦ, електоральнСЦ, економСЦчнСЦ, конфесСЦйнСЦ СЦнтереси не тСЦльки УкраСЧни а й РосСЦСЧ СЦ краСЧн чорноморського басейну, якщо не бСЦльше.


2.2 ПолСЦтика РосСЦйськоСЧ СЦмперСЦСЧ щодо Кримського ханства


До останнього часу панувала думка, що РосСЦя вела вСЦйну з Кримським ханством СЦ Туреччиною тСЦльки через агресивну, войовничу полСЦтику з СЧх боку.

З початку XVIII ст. СЦсторСЦя Криму тСЦсно взаСФмоповтАЩязана з устремлСЦнням росСЦян на пСЦвдень, що кСЦнець кСЦнцем призвело до приСФднання Криму до РосСЦйськоСЧ держави. ВСЦдносини РосСЦСЧ з Кримом розпочалися ще за РЖвана III, який 1474 р. уклав з МенглСЦ-ГСЦреСФм союз СЦ пообСЦцяв притулок на випадок потреби.

З тих пСЦр вСЦдносини пСЦдтримувалися постСЦйно СЦ носили то дружнСЦй, то войовничий характер. Головним предметом для дружнСЦх стосункСЦв була торгСЦвля. Якщо ж виникали непорозумСЦння, якСЦ не могли "аднати посли, кримцСЦ здСЦйснювали набСЦги на росСЦйськСЦ землСЦ. За часСЦв Кримського ханства вони були дуже частими: 1532 р., 1535, 1536, 1562, 1571, 1591, 1592, 1595 р. СЦ т.д. У XVII ст. набСЦги повторювалися все рСЦдше. Це пояснювалося, з одного боку, розбратом у Криму СЦ тим, що кримськСЦ хани змушенСЦ були брати участь у численних вСЦйнах, якСЦ вела Туреччина, з другого тАФ тим, що РосСЦя значно змСЦцнила до цього часу пСЦвденний кордон рядом фортець СЦ колонСЦзувала його служилим елементом.

З кСЦнця XVII ст., особливо пСЦсля приСФднання УкраСЧни, РосСЦя починаСФ активно прагнути на пСЦвдень у Крим. Першою серйозною, хоча СЦ невдалою спробою здСЦйснити цей намСЦр, якщо не враховувати маловСЦдомий похСЦд росСЦян у 1559 р., були кримськСЦ походи часСЦв царицСЦ СофСЦСЧ ОлексСЦСЧвни. Перед початком тСЦСФСЧ вСЦйни Москва вимагала вСЦд Туреччини вСЦддати Крим СЦ обидвСЦ фортецСЦ, що закривали виходи в Азовське СЦ Чорне моря, а також виселити всСЦх татар СЦз Криму.

Фактично вперше РосСЦя офСЦцСЦйно заявила про свою пСЦвденну полСЦтику. З цього часу кримськСЦ татари вже знали, чого вони можуть чекати вСЦд РосСЦСЧ. Однак похСЦд пСЦд командуванням В. ГолСЦцина 1687 р. був невдалим.

Загарбання одним народом територСЦСЧ СЦншого, якщо цього вимагали "СЦнтереси нацСЦСЧ», здавна вважалося чимось "природним», навСЦть "СЦсторично виправданим», про що з цинСЦчною вСЦдвертСЦстю писав К. Маркс: "Жодна велика нацСЦя нСЦколи не СЦснувала СЦ не могла СЦснувати в такому вСЦддаленому вСЦд моря положеннСЦ, в якому первСЦсне знаходилась держава Петра Великого; нСЦколи жодна нацСЦя не мирилася з тим, що СЧСЧ морськСЦ узбережжя та гирла рСЦк були вСЦд неСЧ вСЦдСЦрванСЦ; РосСЦя не могла залишати гирла Неви, цього природного виходу для продукцСЦСЧ пСЦвнСЦчноСЧ РосСЦСЧ в руках шведСЦв, так само як гирла Дону, ДнСЦпра та Бугу СЦ КерченськоСЧ протоки в руках кочових татарських розбСЦйникСЦв». (Ця цитата наведена СЦз працСЦ П. НадСЦнського "Очерки по истории Крыма», ч.РЖ, с. 83. СамоСЧ ж працСЦ К. Маркса "Секретная дипломатия XVIII века» в наших бСЦблСЦотеках немаСФ.) [12, 33]

ВзагалСЦ ж доля Криму СЦ його народу вирСЦшувалась не в БахчисараСЧ тАФ столицСЦ ханства, а в столицях РосСЦСЧ СЦ Туреччини. Правителям цих СЦмперСЦй було байдуже, що станеться з цим народом, так само байдужою СЧм була СЦ доля своСЧх народСЦв. ПостСЦйнСЦ вСЦйни РосСЦСЧ СЦ Туреччини впродовж XVIIIтАФXIX ст. втягували у свою круговерть Крим, що врештСЦ-решт закСЦнчилося приСФднанням пСЦвострова до РосСЦСЧ. Детально СЦ ТСрунтовно ця тема висвСЦтлена у спецСЦальних працях. Однак слСЦд зазначити, що впродовж походСЦв пСЦд проводом МСЦнСЦха 1736 р., графа ЛассСЦ 1737 СЦ 1738 рр., а потСЦм В. Долгорукого 1771 р. Крим фактично обезлюднСЦв. У 1774 р. вСЦдповСЦдно до Кючук-КайнаджирськоСЧ угоди Крим отримав так звану незалежнСЦсть вСЦд Туреччини пСЦд протекторатом РосСЦСЧ. Однак СЦ таке становище не задовольняло росСЦйську СЦмператрицю Катерину II, СЦ 9 квСЦтня 1783 р. Крим був оголошений приСФднаним до РосСЦСЧ. Хоча тСЦльки 1792 р. Туреччина, згСЦдно з мирною угодою в Яссах, визнала цей факт.

Як же розвивалися вСЦдносини Кримського ханства з найближчим сусСЦдом тАФ УкраСЧною? РЖсторСЦя СЦ природа навСЦчно поСФднали Крим з територСЦСФю УкраСЧни. ТСЦсно були переплетенСЦ СЦ долСЦ народСЦв, якСЦ населяли цСЦ землСЦ. Особливо драматично склалися взаСФмини держав СхСЦдноСЧ РДвропи з Кримом, коли пСЦвострСЦв СЦ пСЦвнСЦчне узбережжя Чорного СЦ Азовського морСЦв заполонили в XIII ст. татарськСЦ племена.

Слов'яни були поступово витСЦсненСЦ з ПричорномортАЩя, СЦ протягом багатьох вСЦкСЦв у цьому регСЦонСЦ складалось напружене становище, в якому визначальним було вСЦйськове протистояння, вСЦйни та взаСФмнСЦ грабунки.

Великим лихом для слов'янських народСЦв, зокрема украСЧнцСЦв як найближчих сусСЦдСЦв кочСЦвникСЦв, були наСЧзди за живим ясиром тАФ бранцями. Кримських татар та дрСЦбнСЦ орди спонукали до цього не лише СЧхнСЦй спосСЦб життя, економСЦчнСЦ чинники (голод, епСЦдемСЦСЧ тощо), СЧх пСЦдштовхували до наСЧздСЦв СЦ зовнСЦшнСЦ фактори з ПСЦвдня СЦ ПСЦвночСЦ. МогутнСЦ держави використовували кримських татар у своСЧх геополСЦтичних планах. Так, за польськими та литовськими джерелами, до кСЦнця XV ст. з украСЧнських земель було забрано в полон СЦ вСЦдправлено в Крим понад 200 тис. украСЧнцСЦв. У XVI ст. УкраСЧна втратила полоненими СЦ загиблими понад 350 тис. чоловСЦк. У першСЦй половинСЦ XVII ст. було заарканено 300 тис. чоловСЦк. Це продовжувалося до кСЦнця XVIII ст.

Але в Криму украСЧнська люднСЦсть переважно не затримувалася тАФ вона призначалася для невольницького торгу СЦ розповсюджувалась по всьому СередземномортАЩю. Лише невелика частина украСЧнцСЦв осСЦдала в Криму як раби, наложницСЦ в гаремах вельмож. На жаль, друкованСЦ матерСЦали, якСЦ б розповСЦли про перебування украСЧнського етносу в Криму, на пСЦвостровСЦ знищенСЦ, архСЦвнСЦ ж джерела в ТуреччинСЦ, краСЧнах РДвропи нашим науковцям поки що недоступнСЦ. ОстаннСЦм часом з'явились посилання на СЦсторика, тюрколога-сходознавця, професора О. ПрСЦцака, що буцСЦмто в Криму в XVII ст. за переписом зазначено аж 920 тис. "украСЧнцСЦв-козакСЦв». Це надто завищена цифра, яка не пСЦдтверджуСФться наявними джерелами, до того ж усього населення в Криму в перСЦод середньовСЦччя було бСЦля 300 тис. чоловСЦк.

Поступово таким своСФрСЦдним шляхом украСЧнцСЦ починають пускати корСЦння в Криму. До речСЦ, тут у полонСЦ перебував СЦ Богдан Хмельницький, якого згодом викупила родина. БранцСЦ через багато рокСЦв (це стосувалося в основному ремСЦсникСЦв, праця яких цСЦнувалася у татар) мали змогу викупити себе СЦ стати вСЦльними без права залишати пСЦвострСЦв. ЖСЦнки, якСЦ народжували дСЦтей, також дСЦставали волю. В однСЦй з етнографСЦчних розвСЦдок у Криму на початку XX ст. згадувалося про наявнСЦсть чотирьох поселень з назвою "Ак-Чора» (з кримськотатарськоСЧ мови: "бСЦлий раб»). У цих поселеннях проживали нащадки слов'янських, в основному украСЧнських, рабСЦв. ЗрозумСЦло, що вони губили притаманнСЦ етнСЦчнСЦ риси, змСЦнювали вСЦру, хоча татари тримались вСЦд них осторонь [12, 35].

Були СЦ такСЦ трагСЦчнСЦ сторСЦнки СЦсторСЦСЧ. В 1675 р. запорожцСЦ пСЦд проводом РЖвана ССЦрка "струсили Крим», захопили Бахчисарай, визволили з неволСЦ 7 тис. християн СЦ вивели СЧх на козацьку територСЦю. Серед них були СЦ тСЦ, хто "асне, народився в Криму тАФ так званСЦ "гуми». ССЦрко запропонував СЧм: "Ви вСЦльнСЦ! ЙдСЦть куди хочете!» Чотири тисячСЦ пСЦшли шукати рСЦдних домСЦвок на УкраСЧну, а три тисячСЦ потяглися назад у Крим, стверджуючи, що там у них господарство СЦ СЧм краще жити, нСЦж у випаленСЦй батькСЦвщинСЦ. Для них цей шлях скСЦнчився трагСЦчно тАФ СЧх наздогнали запорожцСЦ СЦ всСЦх порубали як бусурманСЦв, що зреклися вСЦри, а значить, стали ворогами.

Але не будемо забувати, що крСЦм воСФн йшли процеси плСЦдних господарських СЦ культурних зносин сусСЦднСЦх народСЦв, спСЦльнСЦ полСЦтичнСЦ акцСЦСЧ та вСЦйськовСЦ дСЦСЧ проти ворогСЦв. Це стосуСФться СЦ визвольноСЧ вСЦйни украСЧнського народу 1648тАФ1654 рр., коли утверджувалася украСЧнська державнСЦсть.

В СЦсторСЦСЧ визвольноСЧ вСЦйни украСЧнського народу 1648тАФ1654 рр. чимало сторСЦнок, пов'язаних з питаннями спСЦльникСЦв у борнСЦ проти польських окупантСЦв. У цьому контекстСЦ цСЦкавим СФ факт участСЦ кримських татар як союзника вСЦйська Б.Хмельницького пСЦсля укладення угоди з кримським ханом РЖслам-ГСЦреСФм III у лютому 1648 р. в БахчисараСЧ про спСЦльну боротьбу проти ПольщСЦ.

Про цей союз у лСЦтературСЦ СЦснуСФ багато думок. Але трактуСФться ця проблема СЦнодСЦ спрощено. Часто реальнСЦ СЦсторичнСЦ подСЦСЧ поСФднуються з легендами, СЦ навСЦть фальсифСЦкуються. Якщо ж говорити про вСЦтчизняну та польську СЦсторСЦографСЦю, то роль кримськотатарського фактора в подСЦях 1648тАФ1654 рр. розглядаСФться дСЦаметрально протилежно: у росСЦйських та украСЧнських виданнях СЧх роль применшуСФться, а в польських навпаки тАФ значно гСЦперболСЦзована [14, 117].

Кожна з сторСЦн покладала на цю угоду певнСЦ надСЦСЧ. Саме стратегСЦчнСЦ геополСЦтичнСЦ СЦнтереси примусили Б. Хмельницького пСЦти на такий крок, як пСЦдписання угоди з вСЦковими ворогами тАФ кримськими татарами. А з укладенням цСЦСФСЧ вкрай важливоСЧ угоди вперше створювалася ситуацСЦя, коли на весь перСЦод воСФнних дСЦй була вСЦдвернена загроза грабСЦжницькоСЧ навали на УкраСЧну з боку татар. Це давало можливСЦсть усСЦ сили повстанцСЦв кинути проти польськоСЧ шляхти та СЧСЧ союзникСЦв. Кримський хан вбачав у цьому договорСЦ вигоди полСЦтичного та економСЦчного характеру, сподСЦвався на воСФнну здобич та ясир (полонених). Була у РЖслам-ГСЦрея СЦ думка полСЦпшити вкрай скрутне становище, яке склалося внаслСЦдок неврожаю 1647 р. Ось чому вСЦн з радСЦстю погодився на воСФннСЦ дСЦСЧ.

ДоговСЦр козакСЦв з кримськими татарами по сутСЦ став превентивним ударом по поновленню вСЦдповСЦдного дипломатичного союзу мСЦж Польщею та Кримом. Цей воСФнний союз був досить-таки специфСЦчним: у союзникСЦв завжди жеврСЦла злоба один до одного, яка виливалась у вСЦдверту бСЦйку. Таке одвСЦчне ставлення один до одного спричинили з часом об'СФктивний розрив вСЦдносин, призвело до загострення ворожнечСЦ та воСФнного протистояння.

Розвиток вСЦдносин Криму з УкраСЧною, якСЦ почалися вСЦд пСЦдписання БахчисарайськоСЧ угоди, носив позитивний характер: у боях першоСЧ половини 1648 р., коли фактично була знищена вся наявна армСЦя ПольщСЦ в УкраСЧнСЦ, вагомим був внесок 4-тисячного загону татарськоСЧ кСЦнноти (це спостерСЦгалося у квСЦтнСЦ в урочищСЦ ЖовтСЦ Води, у травнСЦ тАФ пСЦд Корсунем). Вдало була використана татарська кСЦннота СЦ пСЦд час ПилявецькоСЧ битви 13 вересня 1948 р.

З початком воСФнних дСЦй у 1649 р. зацСЦкавлений поразками полякСЦв хан РЖслам-ГСЦрей уже сам вСЦв своСЧ добСЦрнСЦ вСЦйська до Б. Хмельницького. КочСЦвники з великою охотою вирушили на УкраСЧну, тим бСЦльше, що СЧх пСЦдганяла небезпека голоду, яка нависла в той час над Кримом, та початок епСЦдемСЦСЧ чуми. ПереслСЦдуючи "аснСЦ СЦнтереси, РЖслам-ГСЦрей пСЦсля битви пСЦд Зборовом (30 червня тАФ 8 серпня 1649 р.) починаСФ проводить полСЦтику виснаження двох ворогуючих сторСЦн тАФ польськоСЧ та украСЧнськоСЧ. Змова РЖслам-ГСЦрея з польським королем Яном-Казимиром спричинила пСЦдписання вкрай несприятливого для Б. Хмельницького ЗборСЦвського договору. Отримавши вСЦд польського короля дозвСЦл брати ясир та грабувати украСЧнськСЦ землСЦ, якСЦ входили до ПольщСЦ, але фактично були вже визволенСЦ украСЧнським козацтвом у ходСЦ визвольноСЧ вСЦйни, кримськСЦ татари почали завдавати значноСЧ шкоди нацСЦонально-визвольнСЦй боротьбСЦ украСЧнського народу, хоча СЦ не розСЦрвали вСЦдносин з вСЦйськом Б. Хмельницького [14, 118].

Про це свСЦдчать передусСЦм подСЦСЧ 20 червня 1651 р. пСЦд Берестечком, коли татари покинули поле бою, захопили з собою Б.Хмельницького, почали по дорозСЦ до Криму брати полонених. Це була пряма зрада, яка призвела до поразки козацько-селянських сил. Однак Б.Хмельницький у боротьбСЦ з Польщею повинен був триматися кримського хана, бо допомога з Москви не надходила.

ВоСФнна кампанСЦя 1652 р. показала вСЦрнСЦсть орСЦСФнтацСЦСЧ Б. Хмельницького на допомогу кримських татар: у результатСЦ блискавичноСЧ перемоги у травнСЦ над 20-ти-сячною польською армСЦСФю на БрацлавщинСЦ пСЦд Батогом знову на бСЦльшСЦй частинСЦ УкраСЧни була лСЦквСЦдована "ада ПольщСЦ.

Однак 1653 р. кримський хан все частСЦше не виконуСФ своСЧх союзницьких зобов'язань. ТатарськСЦ загони, якСЦ прибували на УкраСЧну з початком черговоСЧ польсько-украСЧнськоСЧ воСФнноСЧ кампанСЦСЧ, як правило, не йшли на з'СФднання з козацьким вСЦйськом, а займалися грабунком мирного населення. Справа нерСЦдко доходила до збройних сутичок мСЦж козаками й татарами. На "чорнСЦй радСЦ» (червень 1653 р.) козаки висловили обурення дСЦями союзникСЦв та почали вимагати якнайскорСЦшого завершення вСЦйни, яка жорстоко руйнувала край.

Восени 1653 р. пСЦд час останньоСЧ битви перСЦоду визвольноСЧ вСЦйни поблизу Кам'янця-ПодСЦльського пСЦд Жванцем татари врятували королСЦвське вСЦйсько полякСЦв вСЦд остаточного винищення. РЖслам-ГСЦрей 5 грудня 1653 р. уклав з королем Яном-Казимиром сепаратну угоду. ЦСЦ ворожСЦ дСЦСЧ примусили Б. Хмельницького зняти облогу СЦ вСЦдвести своСЧ вСЦйська. А коли татарськСЦ загони розсипалися по УкраСЧнСЦ за здобиччю, вислав козакСЦв громити татар та вСЦдбирати ясир, в якому звичайно переважали украСЧнцСЦ.

З початком 1654 р. Кримська орда з так званого союзника знову перетворилась на вСЦдвертого ворога: кримськСЦ татари разом з поляками почали плюндрувати украСЧнськСЦ землСЦ.

Таким був генезис вСЦдносин Криму з УкраСЧною в надзвичайно тяжкий СЦ вСЦдповСЦдальний час в СЧСЧ СЦсторСЦСЧ: вСЦд союзу тАФ через допомогу СЦ неодноразове вСЦдступництво тАФ до лихоСЧ зради.

АналСЦз подСЦй, битв, вивчення тогочасних джерел СЦ рСЦзноманСЦтних дослСЦджень дозволяСФ зробити деякСЦ висновки. ВСЦйськовий союз Б. Хмельницького з кримськими ханами був вимушеним кроком у боротьбСЦ за нацСЦональне визволення украСЧнського народу: компромСЦсна угода з татарами нСЦколи не була порушена козаками, як би тяжко не було пСЦд час кривавих виснажливих битв СЦ походСЦв; хани ж постСЦйно вСЦдстоювали свСЦй СЦнтерес за рахунок використання протиборства мСЦж Польщею СЦ УкраСЧною; зраджували козакСЦв як тСЦльки вбачали ту чи СЦншу невигСЦднСЦсть для себе тощо. У XVIIтАФXVIII ст. спСЦльнСЦ дСЦСЧ з кримськими татарами проводили гетьмани М. Дорошенко, РЖ. Виговський, П.Дорошенко, РЖ.Самойлович, РЖ.Мазепа, П.Орлик. Гетьман РЖ.Виговський домСЦгся вСЦд ПольщСЦ внесення до Гадяцького договору 1658 р. статтСЦ, яка забезпечувала йому право "бути в дружбСЦ з ханом кримським». Гетьман РЖ.Самойлович добивався вСЦд РосСЦСЧ включення до Бахчисарайського договору з Туреччиною 1681 р. положення про необхСЦднСЦсть збереження дружнСЦх стосункСЦв мСЦж УкраСЧною СЦ Кримським ханством. Але це йому не вдалося тАФ Москва була проти цього.

Щоб вкрай посварити цСЦ народи, до Бахчисарайського миру було включено зобов'язання Туреччини надавати пСЦльги запорожцям: займатися риболовлею в пСЦвденних лиманах СЦ користуватися пСЦвденними соляними озерами. Та це до розбрату не призвело. Обидва народи розумСЦли, що вони лише пСЦшаки в руках своСЧх метрополСЦй. Москва безапеляцСЦйно заявила РЖ.МазепСЦ: "А миру запорожцам с Кримом никогда не иметь и остерегаться того накрепко, чтобы из малороссийских городов в Крым с товарами, запасами и всякой живностью не ездили и лошадей в Крым не продавали».

Для ЗапорСЦзькоСЧ ССЦчСЦ Крим завжди вСЦдСЦгравав роль завСЦси вСЦд могутнСЦх християнських держав, що СЧСЧ оточували СЦ зазСЦхали на полСЦтичну, економСЦчну та релСЦгСЦйну свободи. ПолСЦтики ССЦчСЦ розумСЦли, що могутнСЦ сусСЦди давно могли анексувати СЧхнСЦ землСЦ, однак вимушенСЦ були не робити цього, тому можна дСЦйти висновку, можливо й не безперечного, що Крим СЦ кримськСЦ татари були певний час запорукою незалежностСЦ ССЦчСЦ.

У 1709 р. запорСЦзькСЦ козаки, рятуючись вСЦд репресСЦй Петра РЖ, просять взяти СЧх пСЦд протекцСЦю Кримського ханату.

Казацько-кримськСЦ зв'язки СЦснували як у полСЦтичнСЦй, так СЦ в економСЦчнСЦй сферах. У стосунках переважала торгСЦвля: козаки здавна ходили в Крим по сСЦль. За мирних часСЦв козаки з дозволу ханСЦв ловили рибу в чорноморських лиманах СЦ навСЦть у прибережних водах Азова. А запорСЦжцСЦ надавали можливСЦсть кримським татарам кочСЦв'я СЦ випасу на своСЧх землях.

Татари СЦ козаки неодноразово допомагали однСЦ одним у випадку бСЦди або стихСЦйного лиха, причому по-людськи, без якоСЧсь попередньоСЧ домовленостСЦ. Не змСЦнилося ставлення запорСЦжцСЦв до кримцСЦв СЦ пСЦд час погСЦршення росСЦйсько-турецьких вСЦдносин. Вони спСЦльно освоювали солянСЦ озера у ханствСЦ та лСЦсовСЦ угСЦддя в ССЦчСЦ. Коли 1769 р. ГСЦрей напав на ПСЦвденну Русь, запорСЦжцСЦ вСЦдмовилися допомагати РосСЦСЧ. У свою чергу, коли запорСЦжцСЦ пСЦд час вСЦйни потрапили до турецького полону СЦ перебували на територСЦСЧ Криму, хан повертав СЧх до ССЦчСЦ без будь-якого викупу. В судах ССЦчСЦ СЦ ханства кримськСЦ татари СЦ запорСЦжцСЦ користувалися режимом найбСЦльшого сприяння. Агент РосСЦСЧ Никифоров повСЦдомляв С.-Петербург, що ССЦч СЦ ханство щорСЦчно обмСЦнюються послугами на суму понад 60 тис. карбованцСЦв золотою СЦ срСЦбною монетою.

Захоплення украСЧнських бранцСЦв та СЧх вивезення до Криму спричинило до тривалого перебування на пСЦвостровСЦ великоСЧ кСЦлькостСЦ украСЧнцСЦв.

Звичайно з усього сказаного не випливають якСЦсь особливСЦ права украСЧнцСЦв на Крим тАФ останнСЦй не став мСЦiем формування украСЧнського народу, а лише регСЦоном певного етногенетичного змСЦшування з СЦншими, перш за все з кримськотатарським, етносами.

ВзагалСЦ ж перСЦод XVIIтАФXVIII ст. вСЦдзначений певною татарсько-козацькою акультуризацСЦСФю. Показником СЧСЧ може бути не тСЦльки впадаюча в око схожСЦсть у таких звичаях, як голСЦння голови СЦ бороди, у вбраннСЦ, зброСЧ та СЦнших об'СФктах матерСЦальноСЧ культури, в СЧжСЦ СЦ навСЦть тактицСЦ степового кСЦнного бою, але СЦ в збСЦльшеннСЦ випадкСЦв переселення козакСЦв у Крим, а татар у ССЦч (про те, що серед козакСЦв було багато татар, вказують СЧхнСЦ СЦмена, що збереглися в джерелах).

СлСЦд також зазначити, що СЦ релСЦгСЦйнСЦ вСЦдмСЦни не являли собою якоСЧсь стСЦни. Якщо ранСЦш обопСЦльне переселення носило поодинокий характер, то з XVIII ст. значна кСЦлькСЦсть козакСЦв назавжди залишалась у мусульманському свСЦтСЦ, який прийняв СЧх. Особливо значними вСЦдходи були в пСЦсляполтавський перСЦод СЦ у 1770 р., пСЦсля остаточного розгрому козацькоСЧ республСЦки росСЦйськими вСЦйськами.

ПСЦдводячи пСЦдсумок, можна дСЦйти висновку, що вСЦдносини УкраСЧни (ЗапорСЦзькоСЧ ССЦчСЦ) СЦ Кримського ханства носили здебСЦльшого взаСФмовигСЦдний характер тАФ як полСЦтичний, так СЦ економСЦчний. РЖ тСЦльки втручання РосСЦСЧ, СЧСЧ експансСЦонСЦстська полСЦтика стала на перешкодСЦ цим вСЦдносинам. Кримських татар, так само як украСЧнцСЦв, на багато рокСЦв спСЦткала доля поневСЦрянь СЦ страждань пСЦд блиском росСЦйськоСЧ корони.

Що ж отримав кримськотатарський народ пСЦсля приСФднання до РосСЦСЧ СЦ прилучення до СФвропейськоСЧ цивСЦлСЦзацСЦСЧ в росСЦйському розумСЦннСЦ?

Як уже зазначалося, за часСЦв росСЦйськоСЧ царицСЦ Анни РЖоанСЦвни було кСЦлька вСЦйськових походСЦв на Крим. ВсезнищуючСЦ вСЦйськовСЦ операцСЦСЧ МСЦнСЦха СЦ ЛассСЦ стали для Криму страшним ударом. Саме як чергову навалу варварСЦв оцСЦнював тСЦ подСЦСЧ росСЦйський поет М. Волошин, тСЦльки "на цей раз ще бСЦльш серйозно СЦ довгостроково, тому що цСЦ варвари тАФ росСЦяни, за СЧх спиною не хиткСЦ СЦ текучСЦ води кочового народу, а важкСЦ фундаменти Санкт-ПетербурзькоСЧ СЦмперСЦСЧ».

Висновки


Кримське ханство тАФ неповторний державний СЦ полСЦтичний феномен в СФвропейськСЦй СЦсторСЦСЧ. Протягом декСЦлькох столСЦть, з початку XIII СЦ аж до закСЦнчення XVIII ст., воно вСЦдСЦгравало помСЦтну роль у Причорномор'СЧ, змушуючи рахуватись СЦз собою наймогутнСЦших своСЧх сусСЦдСЦв. Чи не найтСЦснСЦше у цей час з Кримським ханством пов'язана УкраСЧна, маючи вСЦд цього СЦ величнСЦ здобутки, СЦ важкСЦ втрати.

НемаСФ, мабуть, бСЦльш складноСЧ проблеми в осягненнСЦ УкраСЧною незалежностСЦ, нСЦж взаСФмини СЧСЧ з своСЧми могутнСЦми пСЦвденними сусСЦдами: Османською Портою та СЧСЧ васалом тАФ Кримом, особливо з останнСЦм. РоздСЦленСЦ вСЦрою, звичаями, мовою, культурою, Кримське ханство та УкраСЧна постСЦйно протистояли одне одному. РЖ незлСЦченнСЦ страждання приносили татарськСЦ орди на нашу землю. Однак геополСЦтичнСЦ СЦнтереси обох держав штовхали СЧх до союзу: Крим, як СЦ УкраСЧна, потерпав вСЦд залежностСЦ вСЦд свого могутнього сюзерена, а СФвропейськСЦ його амбСЦцСЦСЧ стримувались могутнСЦстю Москви, ПольщСЦ, СвященноСЧ РимськоСЧ СЦмперСЦСЧ та СЦн. Саме граючи на цих та СЦнших нюансах, Богдан Хмельницький залучив до спСЦльноСЧ боротьби кримського хана, готував серйознСЦ угоди щодо союзу з Туреччиною, про що й свСЦдчать наведенСЦ документи, якСЦ пСЦдтверджують серйознСЦсть пСЦвденних намСЦрСЦв та СЦнтересСЦв УкраСЧни.

РЖсторСЦя СЦ природа навСЦчно поСФднали Крим з територСЦСФю УкраСЧни. ТСЦсно були переплетенСЦ СЦ долСЦ народСЦв, якСЦ населяли цСЦ землСЦ. Особливо драматично склалися взаСФмини держав СхСЦдноСЧ РДвропи з Кримом, коли пСЦвострСЦв СЦ пСЦвнСЦчне узбережжя Чорного СЦ Азовського морСЦв заполонили в XIII ст. татарськСЦ племена.

Слов'яни були поступово витСЦсненСЦ з ПричорномортАЩя, СЦ протягом багатьох вСЦкСЦв у цьому регСЦонСЦ складалось напружене становище, в якому визначальним було вСЦйськове протистояння, вСЦйни та взаСФмнСЦ грабунки.

Великим лихом для слов'янських народСЦв, зокрема украСЧнцСЦв як найближчих сусСЦдСЦв кочСЦвникСЦв, були наСЧзди за живим ясиром тАФ бранцями. Кримських татар та дрСЦбнСЦ орди спонукали до цього не лише СЧхнСЦй спосСЦб життя, економСЦчнСЦ чинники (голод, епСЦдемСЦСЧ тощо), СЧх пСЦдштовхували до наСЧздСЦв СЦ зовнСЦшнСЦ фактори з ПСЦвдня СЦ ПСЦвночСЦ. МогутнСЦ держави використовували кримських татар у своСЧх геополСЦтичних планах. Так, за польськими та литовськими джерелами, до кСЦнця XV ст. з украСЧнських земель було забрано в полон СЦ вСЦдправлено в Крим понад 200 тис. украСЧнцСЦв. У XVI ст. УкраСЧна втратила полоненими СЦ загиблими понад 350 тис. чоловСЦк. У першСЦй половинСЦ XVII ст. було заарканено 300 тис. чоловСЦк. Це продовжувалося до кСЦнця XVIII ст.

Перебування украСЧнських земель у складСЦ ВКЛ та СЧх специфСЦчне геополСЦтичне розташування поставило уряд останнього перед необхСЦднСЦстю активноСЧ пСЦвденно-схСЦдноСЧ полСЦтики. В той же час брак коштСЦв у державнСЦй скарбницСЦ СЦ постСЦйнСЦ виснажливСЦ вСЦйни з Московською державою змушували ВКЛ у вСЦдносинах з Кримом (до першоСЧ декади XVI ст.) проводити полСЦтику компромСЦсСЦв та угод. Але такий зовнСЦшньополСЦтичний курс, як показали подальшСЦ подСЦСЧ, не вСЦдповСЦдав вимогам часу.

Отже, з моменту виникнення Кримського ханства украСЧнськСЦ землСЦ стали для нього головним обтАЩСФктом експансСЦСЧ. Це було зумовлено тим, що економСЦка ханства розвивалася на екстенсивнСЦй основСЦ СЦ не могла забезпечити нСЦ потреб держави, нСЦ прожиткового мСЦнСЦмуму мСЦiевому населенню, що пСЦдштовхувало правлячу верхСЦвку розвтАЩязувати внутрСЦшнСЦ проблеми краСЧни за рахунок зовнСЦшньоСЧ активностСЦ тАФ союзСЦв з тСЦСФю чи СЦншою державою та грабСЦжницьких набСЦгСЦв на сусСЦднСЦ землСЦ. Сприяли експансСЦСЧ також географСЦчне положення ханства, СЦснування численноСЧ армСЦСЧ, пСЦдтримка ТурецькоСЧ СЦмперСЦСЧ, нездатнСЦсть польсько-литовськоСЧ держави захистити своСЧ пСЦвденнСЦ кордони. ЦСЦ та СЦншСЦ чинники наприкСЦнцСЦ XV тАФ початку XVI ст. перетворили Кримське ханство на силу, яка своСЧми походами загрожувала життСФдСЦяльностСЦ украСЧнських земель.

Доречно зауважити, що спочатку взаСФмовСЦдносини мСЦж украСЧнським козацтвом СЦ кримськими татарами мали форму взаСФмодопомоги та укладання воСФнних союзСЦв. АпогеСФм цСЦСФСЧ спСЦвпрацСЦ був вСЦйськовий союз 1648 - 1653 рр. МСЦж кримським ханом РЖслам-ГСЦреСФм РЖРЖРЖ та гетьманом ВСЦйська ЗапорСЦзького Богданом Хмельницьким. Гетьман ефективно використав суперечностСЦ мСЦж Кримським ханством СЦ РСЦччю Посполитою й домСЦгся укладення з ханом РЖслам- ГСЦреСФм вСЦйськово-полСЦтичного союзу; все це у сукупностСЦ й забезпечило здобуття украСЧнським вСЦйськом блискучих перемог у боях пСЦд Жовтими Водами та Корсунем (травень 1648 р.).

В СЦсторСЦСЧ визвольноСЧ вСЦйни украСЧнського народу 1648тАФ1654 рр. чимало сторСЦнок, пов'язаних з питаннями спСЦльникСЦв у борнСЦ проти польських окупантСЦв. У цьому контекстСЦ цСЦкавим СФ факт участСЦ кримських татар як союзника вСЦйська Б.Хмельницького пСЦсля укладення угоди з кримським ханом РЖслам-ГСЦреСФм III у лютому 1648 р. в БахчисараСЧ про спСЦльну боротьбу проти ПольщСЦ.

Про цей союз у лСЦтературСЦ СЦснуСФ багато думок. Але трактуСФться ця проблема СЦнодСЦ спрощено. Часто реальнСЦ СЦсторичнСЦ подСЦСЧ поСФднуються з легендами, СЦ навСЦть фальсифСЦкуються. Якщо ж говорити про вСЦтчизняну та польську СЦсторСЦографСЦю, то роль кримськотатарського фактора в подСЦях 1648тАФ1654 рр. розглядаСФться дСЦаметрально протилежно: у росСЦйських та украСЧнських виданнях СЧх роль применшуСФться, а в польських навпаки тАФ значно гСЦперболСЦзована.

Кожна з сторСЦн покладала на цю угоду певнСЦ надСЦСЧ. Саме стратегСЦчнСЦ геополСЦтичнСЦ СЦнтереси примусили Б. Хмельницького пСЦти на такий крок, як пСЦдписання угоди з вСЦковими ворогами тАФ кримськими татарами. А з укладенням цСЦСФСЧ вкрай важливоСЧ угоди вперше створювалася ситуацСЦя, коли на весь перСЦод воСФнних дСЦй була вСЦдвернена загроза грабСЦжницькоСЧ навали на УкраСЧну з боку татар. Це давало можливСЦсть усСЦ сили повстанцСЦв кинути проти польськоСЧ шляхти та СЧСЧ союзникСЦв. Кримський хан вбачав у цьому договорСЦ вигоди полСЦтичного та економСЦчного характеру, сподСЦвався на воСФнну здобич та ясир (полонених). Була у РЖслам-ГСЦрея СЦ думка полСЦпшити вкрай скрутне становище, яке склалося внаслСЦдок неврожаю 1647 р. Ось чому вСЦн з радСЦстю погодився на воСФннСЦ дСЦСЧ.

ДоговСЦр козакСЦв з кримськими татарами по сутСЦ став превентивним ударом по поновленню вСЦдповСЦдного дипломатичного союзу мСЦж Польщею та Кримом. Цей воСФнний союз був досить-таки специфСЦчним: у союзникСЦв завжди жеврСЦла злоба один до одного, яка виливалась у вСЦдверту бСЦйку. Таке одвСЦчне ставлення один до одного спричинили з часом об'СФктивний розрив вСЦдносин, призвело до загострення ворожнечСЦ та воСФнного протистояння.

Для ЗапорСЦзькоСЧ ССЦчСЦ Крим завжди вСЦдСЦгравав роль завСЦси вСЦд могутнСЦх християнських держав, що СЧСЧ оточували СЦ зазСЦхали на полСЦтичну, економСЦчну та релСЦгСЦйну свободи. ПолСЦтики ССЦчСЦ розумСЦли, що могутнСЦ сусСЦди давно могли анексувати СЧхнСЦ землСЦ, однак вимушенСЦ були не робити цього, тому можна дСЦйти висновку, можливо й не безперечного, що Крим СЦ кримськСЦ татари були певний час запорукою незалежностСЦ ССЦчСЦ.

ПСЦдводячи пСЦдсумок, можна дСЦйти висновку, що вСЦдносини УкраСЧни (ЗапорСЦзькоСЧ ССЦчСЦ) СЦ Кримського ханства носили здебСЦльшого взаСФмовигСЦдний характер тАФ як полСЦтичний, так СЦ економСЦчний. РЖ тСЦльки втручання РосСЦСЧ, СЧСЧ експансСЦонСЦстська полСЦтика стала на перешкодСЦ цим вСЦдносинам. Кримських татар, так само як украСЧнцСЦв, на багато рокСЦв спСЦткала доля поневСЦрянь СЦ страждань пСЦд блиском росСЦйськоСЧ корони.

Список використаноСЧ лСЦтератури


  1. ВоСФнна кампанСЦя Великого князСЦвства Литовського та Корони ПольськоСЧ 1524Вар. на украСЧнських землях. // УкраСЧна в Центрально-СхСЦднСЦй РДвропСЦ (з найдавнСЦших часСЦв до XVIII ст.). - В. 2. - К., 2002. - С. 200-209.
  2. Возгрин В.Е. Исторические судьбы крымских татар.тАФ М., 1992.
  3. Галенко О.РЖ. ДипломатСЦя Кримського ханату (середина XV ст. - 1783) // Нариси з СЦсторСЦСЧ дипломатСЦСЧ УкраСЧни. - К.: "АльтернативитАЭ, 2001. - С. 208-263;
  4. Греков И.Б. Восточная Европа и упадок Золотой Орды (XIV-XV вв.) - М.: "НаукатАЭ, 1975. - 518 с.
  5. Греков И.Б. Очерки по истории международных отношений Восточной Европы XIV-XVI вв. - М.: "Издательство восточной литературытАЭ, 1963. - 374 с.;
  6. Губогло М.Н., Червонная С.М. Крымскотатарское национальное движение: В 2 т. тАФ М., 1992.
  7. Драгоманов, М.П. Про украСЧнських козакСЦв, татар та туркСЦв: РЖсторична розвСЦдка, З додатком про життя Михайла Драгоманова / М.П.Драгоманов. -К.: ДнСЦпро, 1991. - 45 .
  8. Каргалов В.В. На степной границе. Оборона "крымской украинытАЭ Русского государства в пер. пол. XVI столетия. - М.: "НаукатАЭ, 1974. - 183 с.
  9. Кримський А. СторСЦнки з СЦсторСЦСЧ Крима та кримських татар // СтудСЦСЧ з Криму. РЖтАФIX. ВСЦдбитки з "Записок СЦсторично-фСЦлологСЦчного вСЦддСЦлу». тАФ К., 1930.
  10. Крот В.А.,  Рашба Н.С. Боротьба населення УкраСЧни проти турецько-кримських завойовникСЦв наприкСЦнцСЦ ХУ- в першСЦй половинСЦ ХУРЖ ст. //УРЖЖ. 1983. №5.- С.101 - 110. 
  11. ЛептАЩявко С.А. УкраСЧнське козацтво у мСЦжнародних вСЦдносинах 1561-1591 рр. - ЧернСЦгСЦв,: "ССЦверянська думкатАЭ, 1999. - 216 с.
  12. МаврСЦна, О. Кримське ханство як спадкоСФмиць ЗолотоСЧ Орди ( Улусу ДжучСЦ): Текст / О. МаврСЦна // УкраСЧна - МонголСЦя : 800 рокСЦв у контекстСЦ СЦсторСЦСЧ: зб. наукових праць / РАР УкраСЧни; Нац. б-ка УкраСЧни СЦменСЦ В.РЖ. Вернадського. - К., 2008. - С. 27 - 35.
  13. Оборона украСЧнських земель вСЦд турецько-татарськоСЧ агресСЦСЧ у 1515-1519 рр.: досвСЦд польсько-литовсько-украСЧнського спСЦвробСЦтництва // УкраСЧна СЦ Польща - стратегСЦчне партнерство на зламСЦ тисячолСЦть. РЖсторСЦя. Сьогодення. Майбутня перспектива. - Ч. 1-а. - К., 2001.-С. 18-27.
  14. ПолСЦтична криза в Кримському ханствСЦ СЦ боротьба РЖслам-ГСЦрея за "аду в 20-30-х роках XVI ст. // УкраСЧна в Центрально-СхСЦднСЦй РДвропСЦ. СтудСЦСЧ з СЦсторСЦСЧ XI-XVIII столСЦть. - К., 2000. - С. 97-118.
  15. Полонська-Василенко Н. РЖсторСЦя УкраСЧни, К:ЛибСЦдь - 1992, Т.2.
  16. СмолСЦй, В.А., Степанков, В.С. УкраСЧнська державна СЦдея ХУРЖРЖ - ХУРЖРЖРЖ столСЦть: проблеми формування, еволюцСЦСЧ, реалСЦзацСЦСЧ. - К.: "Альтернативи», 1997. - 368 с.
  17. СтанСЦславський В.В. ПолСЦтичнСЦ вСЦдносини ЗапорозькоСЧ ССЦчСЦ СЦ Кримського ханства в кСЦн. XVII - на поч. XVIII стст. - К., 1996;
  18. СтарожитностСЦ степного ПричорномортАЩя СЦ Криму / ЗбСЦник наукових праць. - Т.Х1У / За ред П.П. Толочка; Держ вищий навч. заклад "ЗапорСЦзький нац. ун- т» МСЦнСЦстерства освСЦти СЦ науки УкраСЧни. - ЗапорСЦжжя, 2007. - 262 с.
  19. Стороженко РЖ. Кримське ханство кСЦнця ХУ - середини ХУ11 ст. як складова частина Великого Кордону УкраСЧни : Текст / РЖ. Стороженко // КиСЧвська старовина. - 2006. - № 5. - С. 3 - 12.
  20. Стрижак В.М. Кримське ханство СЦ УкраСЧна в ХУ - ХУ111 ст. : Текст / В.М.Стрижак // РЖсторСЦя та правознавство. - 2005. - № 4. - С. 12 - 17.
  21. Тунманн. Крымское ханство. тАФ Симферополь, 1991.
  22. УкраСЧнське козацтво у 20-30-х рр. XVI ст. // Запорозька старовина. - Випуск 2. - КиСЧв-ЗапорСЦжжя, 2002. - С. 52-57.
  23. Хорошкевич А.Л. Русское государство в системе международных отношений конца XV - начала XVI в. - М.: "НаукатАЭ, 1980. - 294 с.; Ее же Русь и Крым. - М.:тАЭ Эдиториал УРССтАЭ, 1999. - 333 с.
  24. Храпунов, И.Н. Древняя история Крыма: Текст: учеб. Пособие / И.Н Храпунов; Крым. отд.-ние Ин-та востоковедения им. А.Е. Крымского НАН Украины, Историко-археологич. Фонд "Исследование тысячелетий». - Симферополь: Сонат, 2003. - 192 с.
  25. ЧухлСЦб Т.В. Правобережна УкраСЧна у сферСЦ геополСЦтичних СЦнтересСЦв краСЧн СхСЦдноСЧ та ПСЦвденно-СхСЦдноСЧ РДвропи (60- тСЦ рр.XVII ст. - поч. XVIII ст.). - К., 1995;
  26. Шабульдо Ф.М. УкраСЧна в державотворчих процесах у Криму в кСЦнцСЦ XIV - першСЦй половинСЦ XV ст. // СучаснСЦсть. - 1996. - № 5. - С. 86-87;
  27. Щербак В.О. УкраСЧнське козацтво: формування соцСЦального стану (друга половина XV - середина XVII ст.). - К.: "КМ АкадемСЦятАЭ, 1997. - 298 с.;
  28. Яковенко, РД.В. СкСЦфи СхСЦдного Криму в У - РЖРЖРЖ ст. до н.е : Текст / РД.В.Яковенко; АН УРСР; РЖн-т археологСЦСЧ. - К.: Наук. думка, 1974. - 150 с.

Додатки


Кримське ханство в 1441- 1783 рр.


Прапор Кримського Ханства


Герб Кримського Ханства


Страницы: Назад 1 Вперед