ВСЦйськово-полСЦтичний блок НАТО: СЦсторСЦя дСЦяльностСЦ союзу та спСЦвпрацСЦ з УкраСЧною

курсовая работа: История

Документы: [1]   Word-116440.doc Страницы: Назад 1 Вперед







КУРСОВА РОБОТА


на тему:


ВлВСЦйськово-полСЦтичний блок НАТО:

СЦсторСЦя дСЦяльностСЦ союзу та спСЦвпрацСЦ з УкраСЧною»



План


Вступ

РоздСЦл РЖ. РЖсторСЦя створення та дСЦяльнСЦсть НАТО

    1. РЖсторСЦя та структура НАТО
    2. Переваги членства в НАТО
    3. ДСЦяльнСЦсть США у ПСЦвнСЦчно-Атлантичному союзСЦ
    4. Роль США в системСЦ мСЦжнародних органСЦзацСЦй

РоздСЦл РЖРЖ. РЖсторСЦя розвитку вСЦдносин УкраСЧни з НАТО

2.1.  СтратегСЦчний альянс: УкраСЧна - НАТО

2.2.  ХартСЦя мСЦж УкраСЧною та НАТО

2.3.  ОсновнСЦ напрями спСЦвробСЦтництва

Збройних Сил УкраСЧни з НАТО

Висновки

Список використаноСЧ лСЦтератури


Вступ


НАТО - це союз, вСЦдданий принциповСЦ колективноСЧ оборони як основи для збереження миру та забезпечення майбутньоСЧ безпеки. СпроможнСЦсть Альянсу виконувати своСЧ завдання залежить вСЦд високого ступеня координацСЦСЧ та планування як на полСЦтичному рСЦвнСЦ, так СЦ в галузСЦ оборони. Ядром НАТО СФ 19 держав-членСЦв цСЦСФСЧ органСЦзацСЦСЧ. Проте в кожнСЦй сферСЦ своСФСЧ дСЦяльностСЦ Альянс активно налагоджуСФ партнерськСЦ зв'язки з багатьма СЦншими краСЧнами.

Партнерство набуваСФ рСЦзних форм. Тридцять краСЧн беруть участь у "ПартнерствСЦ заради миру", що ТСрунтуСФться на погодженому Рамковому документСЦ та Програмах СЦндивСЦдуального партнерства. Що стосуСФться 46 краСЧн-членСЦв Ради СФвроатлантичного партнерства, серед яких СЦ 19 держав Альянсу, то в основСЦ СЧхнього партнерства лежить всеосяжний План дСЦй. УкраСЧна-НАТО, а також участь у програмСЦ "Партнерство заради миру" та членство у Ради СФвроатлантичного партнерства. СпСЦвпраця з шСЦстьма середземноморськими краСЧнами, що беруть участь у Середземноморському дСЦалозСЦ НАТО, базуСФться на узгодженСЦй робочСЦй програмСЦ.

ВнутрСЦшнСЦй устрСЦй НАТО вСЦдображаСФ зв'язок мСЦж цивСЦльними СЦ полСЦтичними складниками спСЦвробСЦтництва та вСЦйськовими структурами, що сприяють СЧх здСЦйсненню. У сферах полСЦтичних консультацСЦй, оборонного планування СЦ полСЦтики, спСЦвпрацСЦ у справах озброСФнь, зв'язку, протиповСЦтряноСЧ оборони, матерСЦально-технСЦчного забезпечення збройних сил створено рСЦзнСЦ комСЦтети, якСЦ вСЦдповСЦдають за перспективне планування та надають поради щодо необхСЦдних дСЦй ПСЦвнСЦчноатлантичнСЦй радСЦ або КомСЦтетовСЦ вСЦйськового планування НАТО, ВСЦдбуваються також консультацСЦСЧ з питань економСЦки, пов'язаних СЦз безпекою. Вони стосуються, зокрема, витрат на оборону та переведення оборонних галузей промисловостСЦ на цивСЦльнСЦ рейки. При пСЦдготовцСЦ та проведеннСЦ заходСЦв на основСЦ консенсусу, досягнутого краСЧнами-членами, кожен СЦз комСЦтетСЦв, що дСЦють на згаданих вище напрямках, у значнСЦй мСЦрСЦ спираСФться на результати роботи, проведеноСЧ вСЦдповСЦдними пСЦдроздСЦлами МСЦжнародного секретарСЦату та МСЦжнародного вСЦйськового штабу.

АктуальнСЦсть теми. Я вважаю що ця тема СФ досить актуальною в наш час, саме в тСЦй полСЦтичнСЦй обстановцСЦ яка склалася сьогоднСЦ в свСЦтСЦ.

НАТО СФ центром врегулювання свСЦтових проблем, саме ця органСЦзацСЦя сприяСФ налагодженню спСЦвробСЦтництва мСЦж краСЧнами-членами ПСЦвнСЦчноатлантичного Союзу у полСЦтичнСЦй, воСФннСЦй та економСЦчнСЦй, а також науковСЦй та СЦнших невоСФнних галузях. Саме тому так багато краСЧн свСЦту прагне до членства в цСЦй органСЦзацСЦСЧ.

Роль США в НАТО СФ безперечною - з моменту виникнення ОрганСЦзацСЦСЧ ПСЦвнСЦчноатлантичного Договору СЦ до сьогодення.

На сьогоднСЦ одним з головних аспектСЦв зовнСЦшньополСЦтичноСЧ дСЦяльностСЦ США СФ укрСЦплення лСЦдируючоСЧ ролСЦ Сполучених ШтатСЦв у свСЦтСЦ, СЧх вСЦйськовоСЧ могутностСЦ, збереження та посилення НАТО.

Джерельна база стосовно цСЦСФСЧ теми досить широка, СЦснуСФ навСЦть декСЦлька видСЦв праць по цСЦй тематицСЦ.

Серед праць загального характеру слСЦд видСЦлити:

- працю РЖвановоСЧ РЖ.М. "Концепция Атлантического сообщества во внешней политике США", видану у МосквСЦ у 1985 роцСЦ, в якСЦй автор висвСЦтлюСФ основнСЦ аспекти зовнСЦшньополСЦтичноСЧ дСЦяльностСЦ Сполучених ШтатСЦв у пСЦслявоСФнний перСЦод;

- роботу ШеСЧна В.С. "США и НАТО: Эволюция империалистического партнерства", видану у МосквСЦ у 1985 роцСЦ, що акцентуСФ увагу на особливСЦй ролСЦ США у ПСЦвнСЦчноатлантичному СоюзСЦ;

- спСЦльну роботу Караганова С.А., ТрофСЦменко Г.А., ШеСЧна В.С. "США - диктатор НАТО", видану у МосквСЦ в 1985 роцСЦ, яка визначаСФ позицСЦю Сполучених ШтатСЦв Америки в НАТО;

- працю Воронцова Г.А. "Атлантические отношения и современность", що була видана у МосквСЦ в 1977 роцСЦ, СЦ яка висвСЦтлюСФ вСЦдносини США СЦ РДвропи в 1945-1970-тСЦ роки.

До монографСЦй СЦ публСЦкацСЦй по цСЦй тематицСЦ можна вСЦднести:

- статтю КвСЦтки В. "Для чого СЦснуСФ завтра?", надруковану в газетСЦ "Столиця" 10 лютого 1998 року;

- публСЦкацСЦю Гончара Б.М. та Гончар Ю.Б. "Ставлення США до проблем СЦнтеграцСЦСЧ краСЧн Центрльно-СхСЦдноСЧ РДвропи в ЗахСЦдноСФвропейське об'СФднання", надрукованСЦй в "Питаннях новоСЧ та новСЦтньоСЧ СЦсторСЦСЧ" у випуску №41 за 1995 рСЦк, присвяченСЦй проблемам новоСЧ РДвропи та ставленню до них Сполучених ШтатСЦв;

- статтю Каспрука Б. "НАТО як гарант стабСЦльностСЦ та безпеки в РДвропСЦ", що була надрукована у газетСЦ "Час" за 9 жовтня 1997 року, СЦ роз'яснювала мСЦiе та роль НАТО на сучасному етапСЦ;

- статтю Шитова А. "Конференция в США про будущее НАТО", надруковану у журналСЦ "Компас", №17-18 за 1997 рСЦк , яка висвСЦтлюСФ думки американських експертСЦв щодо полСЦтики ПСЦвнСЦчноатлантичного Союзу у наступному столСЦттСЦ;

- публСЦкацСЦю КСЦкСЦло В. "Американские эксперты о проблемах расширения НАТО", опублСЦкованСЦй в журналСЦ "Компас", №29 за 1997 рСЦк, та присвяченСЦй одному з головних напрямкСЦв полСЦтики НАТО на сучасному етапСЦ - проблемСЦ розширення Альянсу, та ряд СЦнших праць.

При написаннСЦ роботи я використовувала також СЦ працСЦ довСЦдного характеру такСЦ як "НАТО. ДовСЦдник", "ОрганСЦзацСЦя ПСЦвнСЦчноатлантичного Договору. СтаттСЦ" та СЦншСЦ.

Серед документСЦв та матерСЦалСЦв слСЦд видСЦлити: "ЗустрСЦч на вищому рСЦвнСЦ в МадридСЦ", "ДекларацСЦю сесСЦСЧ ПСЦвнСЦчноатлантичноСЧ Ради", програму "Партнерство заради миру".

Мета СЦ задачСЦ дослСЦдження. Метою дослСЦдження СФ комплексна СЦсторична СЦ загальнотеоретична характеристика СЦсторСЦСЧ створення НАТО.

На основСЦ вище названоСЧ лСЦтератури та джерел автор даноСЧ роботи ставить перед собою такСЦ завдання:

1. ДослСЦдити СЦсторСЦю створення та дСЦяльностСЦ НАТО;

2. ВисвСЦтлити СЦсторСЦю розвитку вСЦдносин УкраСЧни з НАТО.

Предмет дослСЦдження становлять причини та фактори, що обумовили становлення НАТО.

ОбтАЩСФктом дослСЦдження СФ процес становлення СЦ розвитку НАТО.

Наукова новизна. ПроаналСЦзованСЦ рСЦзнСЦ точки зору на проблему становлення НАТО, визначено провСЦднСЦ напрями, проведена систематизацСЦя накопиченого матерСЦалу. Зроблено аналСЦз вСЦрогСЦдностСЦ окремих джерел, якСЦ широко використовувалися при вивченнСЦ даного питання. Виявлено недостатньо дослСЦдженСЦ питання з СЦсторСЦографСЦСЧ дослСЦдження, а також проблеми, якСЦ потребують негайного розроблення на сучасному етапСЦ.

Структура роботи включаСФ в себе два роздСЦли видСЦленСЦ за проблемно-хронологСЦчною ознакою, вступ, висновки СЦ список використаних джерел СЦ лСЦтератури.

Практичне значення роботи. Запропонована на захист курсова робота вСЦдзначаСФться актуальнСЦстю та новизною дослСЦдження. Результати проведених дослСЦджень можуть бути використанСЦ: при розробцСЦ проблем всесвСЦтньоСЧ СЦсторСЦСЧ, деякСЦ узагальнення, зробленСЦ автором можуть бути використанСЦ для розробки спецкурсСЦв СЦ спецсемСЦнарСЦв.

РоздСЦл РЖ. РЖсторСЦя створення та дСЦяльнСЦсть НАТО


    1. РЖсторСЦя та структура НАТО


РЖсторСЦя створення НАТО безпосередньо пов'язана з тими подСЦями, що вСЦдбувалися в свСЦтСЦ пСЦсля другоСЧ свСЦтовоСЧ вСЦйни. Але спробуСФмо виявити коренСЦ НАТО ще глибше. Три рази з часу ФранцузькоСЧ революцСЦСЧ за останнСЦ двСЦстСЦ рокСЦв РДвропа змогла мирним шляхом змСЦнити основи своСФСЧ безпеки. СьогоднСЦ континент знову стоСЧть на порозСЦ таких змСЦн. Перша постнаполеонСЦвська архСЦтектура СФвропейськоСЧ безпеки була розроблена на Венському конгресСЦ у 1815 роцСЦ, що стримувала загрозу великомасштабноСЧ СФвропейськоСЧ вСЦйни на протязСЦ 99 рокСЦв. МолодСЦ США залишились збоку, хоча за сорок рокСЦв приймали участь у двох вСЦйнах з АнглСЦСФю.

У другий раз архСЦтектура СФвропейськоСЧ безпеки була дещо змСЦнена у ВерсалСЦ в 1919 роцСЦ. Центральну роль в цьому процесСЦ вСЦдСЦгравав президент Вудро ВСЦльсон, але США поспСЦшили вСЦдСЦйти вСЦд участСЦ в будь-яких структурах, створених за СЧх же допомогою. Цей крок сприяв послабленню Америки СЦ призвСЦв до трагСЦчного вСЦдновлення загальноСЧ вСЦйни двадцять рокСЦв потому. Коли у 1945 роцСЦ знову настав час перегляду засад СФвропейськоСЧ безпеки, великСЦ держави спочатку збудували систему, засновану на принципах, проголошених на ЯлтинськСЦй СЦ ПотсдамськСЦй конференцСЦях СЦ у СтатутСЦ ООН. Але вже у 1947 роцСЦ, зрозумСЦвши, що вона не здатна стримати радянську експансСЦю, лСЦдери захСЦдних краСЧн створили бСЦльш ефективну структуру колективноСЧ безпеки для мирного часу, в основу якоСЧ були покладенСЦ "доктрина Трумена", "план Маршала", НАТО, атлантичне партнерство СЦ лСЦдируюча роль Америки.

Ця система вСЦдображала головнСЦ цСЦлСЦ американськоСЧ полСЦтики в РДвропСЦ у пСЦслявоСФнний перСЦод. Але в епоху пСЦсля закСЦнчення "холодноСЧ вСЦйни" перед Сполученими Штатами в СЧх СФвропейськСЦй полСЦтицСЦ поряд СЦз старими постали СЦ новСЦ завдання. На цей раз США повиннСЦ були взяти на себе СЦнСЦцСЦативу СФвропейського архСЦтектора, з тим щоб охопити всСЦ краСЧни континенту СЦ таким чином стабСЦлСЦзувати РДвропу в цСЦлому. Сюди повиннСЦ були входити "асно захСЦднСЦ краСЧни, краСЧни колишнього соцтабору в ЦентральнСЦй РДвропСЦ СЦ саме головне РосСЦя СЦ колишнСЦ радянськСЦ республСЦки.

Отже, в перСЦод мСЦж 1945-1949 роками мСЦж державами ЗахСЦдноСЧ РДвропи та СЧхнСЦми союзниками в ПСЦвнСЦчнСЦй АмерицСЦ постала нагальна проблема повоСФнноСЧ вСЦдбудови економСЦки.

22 сСЦчня 1948 року Ернест БевСЦн (мСЦнСЦстр закордонних справ ВеликобританСЦСЧ), виступаючи в ПалатСЦ громад британського парламенту, запропонував в тСЦй чи СЦншСЦй формСЦ союз ЗахСЦдних краСЧн. ПропозицСЦя була пСЦдтримана СФвропейською громадою, СЦ пСЦдписавши в березнСЦ 1948 року Брюссельський договСЦр, п'ять держав ЗахСЦдноСЧ РДвропи, а саме: БельгСЦя, Люксембург, НСЦдерланди, Сполучене КоролСЦвство СЦ ФранцСЦя цим самим засвСЦдчили своСФ рСЦшуче прагнення створити ефективну СЦ мобСЦльну систему оборони СЦ змСЦцнити та поглибити взаСФмнСЦ контакти таким чином, щоб бути спроможними протидСЦяти СЦдеологСЦчнСЦй СЦ полСЦтичнСЦй загрозСЦ з ПСЦвночСЦ.

ВСЦдтак 27-28 вересня 1948 року мСЦнСЦстри закордонних справ держав-учасниць Брюссельського договору заснували ОрганСЦзацСЦю оборони ЗахСЦдного Союзу.

ПотСЦм вСЦдбулися переговори мСЦж США СЦ Канадою про створення СФдиного ПСЦвнСЦчного Альянсу, заснованого на гарантСЦях безпеки та взаСФмних зобов'язаннях мСЦж РДвропою та ПСЦвнСЦчною Америкою. РЖ вже 10 грудня 1948 року представники держав-учасниць Брюссельського договору США СЦ Канади розпочали у ВашингтонСЦ переговори про укладання ПСЦвнСЦчноатлантичного договору. Держави-члени Брюссельського договору запросили ДанСЦю, РЖсландСЦю, РЖталСЦю, НорвегСЦю СЦ ПортугалСЦю взяти участь у цьому процесСЦ. НаслСЦдком цих переговорСЦв стало пСЦдписання 4 квСЦтня 1949 року Вашингтонського договору, що започаткував спСЦльну систему безпеки, засновану на партнерствСЦ цих краСЧн. МелодСЦСЧ, що звучали в залСЦ, де проходила процедура створення НАТО, були американськими, СЦ нагадували всСЦм, хто тепер буде "замовляти музику", визначати воСФнну доктрину блоку, полСЦтику краСЧн, що входять до нього.12 березня 1952 року першим генеральним секретарем НАТО було обрано лорда РЖсмея з ВеликобританСЦСЧ. У 1952 роцСЦ до договору приСФдналася ГрецСЦя СЦ Туреччина. ФРН вступила до Альянсу у 1955 роцСЦ, а РЖспанСЦя у 1982 роцСЦ.

НАТО було створено як союз незалежних держав об'СФднаних загальною зацСЦкавленСЦстю у збереженнСЦ миру та захистСЦ своСФСЧ свободи на засадах полСЦтичноСЧ солСЦдарностСЦ, забезпечення адекватноСЧ оборони з метою утримання СЦ у випадку необхСЦдностСЦ вСЦдведення будь-якоСЧ форми розв'язання проти них агресСЦСЧ. Створений у вСЦдповСЦднСЦстю СЦз статтею 51 Статуту ООН, яка пСЦдтверджувала невСЦд'СФмне право держав на СЦндивСЦдуальну або колективну оборону, ПСЦвнСЦчноатлантичний Союз СФ спСЦвтовариством вСЦльних держав, СФдиних у своСЧй рСЦшучостСЦ зберегти "асну безпеку, на засадСЦ надання один одному взаСФмних гарантСЦй, та забезпечення стабСЦльних вСЦдносин з СЦншими державами.

ОрганСЦзацСЦя ПСЦвнСЦчноатлантичного договору маСФ таку структуру, яка дозволяСФ здСЦйснити всСЦ цСЦлСЦ НАТО. Вона СФ мСЦжурядовою органСЦзацСЦСФю, в рамках якоСЧ краСЧни-члени зберСЦгають повний суверенСЦтет СЦ незалежнСЦсть. Ця органСЦзацСЦя являСФ собою форум, на якому вони проводять спСЦльнСЦ консультацСЦСЧ з будь-яких проблем та приймають рСЦшення з полСЦтичних та воСФнних питань що стосуються СЧх безпеки.

Першочерговим завданням НАТО СФ захист свободи та безпеки СЧСЧ членСЦв полСЦтичними та воСФнними засобами у вСЦдповСЦдностСЦ зСЦ Статутом ООН. Спираючись на загальнодемократичнСЦ цСЦнностСЦ, права людини та дотримання законностСЦ, з моменту створення ПСЦвнСЦчноатлантичний Союз проводить дСЦяльнСЦсть, спрямовану на встановлення справедливого та мСЦцного миру в РДвропСЦ. Ця центральна мета залишаСФться незмСЦнною. НАТО також являСФ собою трансатлантичне звено, що пов'язуСФ безпеку США з безпекою РДвропи. В цСЦй органСЦзацСЦСЧ знаходять своСФ практичне втСЦлення дСЦйснСЦ колективнСЦ зусилля СЧСЧ членСЦв на пСЦдтримку СЧх загальних СЦнтересСЦв.

Основоположним принципом дСЦяльностСЦ ПСЦвнСЦчноатлантичного Союзу СФ вСЦрнСЦсть прийнятим на себе загальним зобов'язанням та спСЦвробСЦтництво суверенних держав, яке базуСФться на неподСЦльностСЦ безпеки СЧСЧ членСЦв. Приймаючи до уваги характер та результати щоденноСЧ дСЦяльностСЦ НАТО в полСЦтичнСЦй, вСЦйськовСЦй та СЦнших галузях, солСЦдарнСЦсть у рамках ПСЦвнСЦчноатлантичного Союзу забезпечуСФ такий стан, за яким нСЦ однСЦй СЦз держав-членСЦв не доводиться розраховувати лише на "аснСЦ сили у рСЦшеннСЦ основних проблем безпеки. Не позбавляючи держав-членСЦв СЧх прав та обов'язкСЦв по прийняттю на себе суверенноСЧ вСЦдповСЦдальностСЦ у сферСЦ оборони, НАТО дозволяСФ СЧм спСЦльно вирСЦшувати життСФво важливСЦ завдання у сферСЦ нацСЦональноСЧ безпеки.

В результатСЦ, не дивлячись на рСЦзницю у становищСЦ та вСЦйськовому потенцСЦалСЦ членСЦв ПСЦвнСЦчноатлантичного Союзу, у них з являСФться почуття рСЦвноСЧ безпеки, яке сприяСФ встановленню загальноСЧ стабСЦльностСЦ в РДвропСЦ та створенню благоприСФмних умов для розвитку спСЦвробСЦтництва в рамках НАТО, а також спСЦвробСЦтництва його членСЦв з СЦншими краСЧнами. Саме це СЦ складаСФ основу розвитку нових структур спСЦвробСЦтництва у сферСЦ безпеки, якСЦ вСЦдповСЦдають СЦнтересам такоСЧ РДвропи, що не переживала б через розрСЦзненСЦсть та могла б вСЦльно слСЦдувати своСФму полСЦтичному, економСЦчному, соцСЦальному та культурному призначенню.

До засобСЦв за допомогою яких ПСЦвнСЦчноатлантичний Союз проводить свою полСЦтику в галузСЦ безпеки вСЦдноситься пСЦдтримка вСЦйськового потенцСЦалу, достатнього для попередження вСЦйни та забезпечення ефективноСЧ оборони СЦснування спСЦльного потенцСЦалу попередження криз, якСЦ зачСЦпають безпеку СЧСЧ членСЦв, а також активна спСЦвпраця з СЦншими краСЧнами по вирСЦшенню проблем СФвропейськоСЧ безпеки на основСЦ спСЦвробСЦтництва, включаючи заходи по досягненню подальшого прогресу у сферСЦ контролю над озброСФннями та роззброСФння. Для досягнення своСФСЧ головноСЧ мети ПСЦвнСЦчноатлантичний Союз виконуСФ наступнСЦ основнСЦ завдання у сферСЦ безпеки: забезпечення необхСЦдноСЧ основи для затвердження в РДвропСЦ умов стабСЦльноСЧ безпеки, спираючись при цьому на розвиток демократичних СЦнститутСЦв та прихильнСЦсть мирному вирСЦшенню спСЦрних питань. Прагнення до створення умов, в яких жодна краСЧна не могла б залякувати або змушувати будь-яку з СФвропейських краСЧн або встановлювати свою гегемонСЦю за допомогою використання сили чи загрози СЧСЧ використання.

Основи механСЦзму спСЦвробСЦтництва краСЧн-членСЦв були закладенСЦ в перСЦод формування ПСЦвнСЦчноатлантичного Союзу. Цей механСЦзм складаСФться СЦз наступних основних елементСЦв :

1) ПСЦвнСЦчноатлантична Рада, яка володСЦСФ реальною полСЦтичною "адою та правом прийняття рСЦшень; до неСЧ входять постСЦйнСЦ представники всСЦх краСЧн-членСЦв, якСЦ проводять спСЦльнСЦ засСЦдання не менше одного разу на тиждень. Рада також збираСФться СЦ на бСЦльш високому рСЦвнСЦ. Рада надаСФ великого значення СЦнформуванню суспСЦльностСЦ та випускаСФ заяви СЦ комюнСЦкСФ, яке пояснюСФ СЧй, а також урядам краСЧн, що не СФ членами Альянсу, полСЦтику СЦ рСЦшення ПСЦвнСЦчноатлантичноСЧ Ради. Рада СФ СФдиним органом Союзу, повноваження якоСЧ визначаСФ ПСЦвнСЦчноатлантичний Союз. У вСЦдповСЦдностСЦ з ним саме РадСЦ доручено сформувати допомСЦжнСЦ органи. За весь перСЦод дСЦяльностСЦ Ради нею були створенСЦ комСЦтети СЦ групи планування з метою покращання роботи Ради або прийняттю на себе вСЦдповСЦдальностСЦ у таких конкретних сферах, як планування оборони, ядерне планування та воСФнне. Кожен з урядСЦв краСЧн-членСЦв ПСЦвнСЦчноатлантичного Союзу представляСФ у РадСЦ постСЦйний представник у ранзСЦ посла. Кожна краСЧна, що представлена на засСЦданнях Ради або в будь-яких з пСЦдлеглих йому комСЦтетСЦв, повнСЦстю зберСЦгаСФ незалежнСЦсть та несе вСЦдповСЦдальнСЦсть за своСЧ рСЦшення.

2) КомСЦтет вСЦйськового планування (КВП) - займаСФться вирСЦшенням бСЦльшостСЦ воСФнних питань СЦ проблем, якСЦ стосуються планування колективноСЧ оборони. В цьому комСЦтетСЦ представленСЦ всСЦ краСЧни-члени ПСЦвнСЦчноатлантичного Союзу, крСЦм ФранцСЦСЧ. КВП даСФ вказСЦвки вСЦйськовому керСЦвництву НАТО та у межах своСФСЧ вСЦдповСЦдальностСЦ виконуСФ тСЦ ж функцСЦСЧ, маСФ тСЦ ж повноваження, що СЦ Рада в питаннях, якСЦ входять в його компетенцСЦю.

3)Група ядерного планування (ГЯП) - СФ основним форумом для проведення консультацСЦй з усСЦх питань, що стосуються ролСЦ ядерних сил, у здСЦйсненнСЦ полСЦтики НАТО у сферСЦ оборони СЦ безпеки. У роботСЦ групи приймають участь всСЦ краСЧни-члени, крСЦм ФранцСЦСЧ. РЖсландСЦя присутня на засСЦданнях ГЯП в якостСЦ спостерСЦгача.

4) На посаду генерального секретаря НАТО краСЧни-члени висувають високопоставлених державних дСЦячСЦв мСЦжнародного масштабу. Одночасно вСЦн висуваСФться на посаду голови ПСЦвнСЦчноатлантичноСЧ Ради, КВП, ГЯП та СЦнших основних комСЦтетСЦв. Генеральний секретар НАТО також виступаСФ в якостСЦ головного представника цСЦСФСЧ органСЦзацСЦСЧ, як у вСЦдносинах СЦз зовнСЦшнСЦм свСЦтом, так СЦ в сферСЦ розвитку зв'язкСЦв СЦ налагодженнСЦ контактСЦв з урядами краСЧн-членСЦв. В теперСЦшнСЦй час посаду генерального секретаря НАТО посСЦдаСФ колишнСЦй мСЦнСЦстр СЦноземних справ РЖспанСЦСЧ Хав'СФр Солана.

5)МСЦжнародний секретарСЦат - комплектуСФться СЦз персоналу краСЧн-членСЦв, обслуговуСФ Раду, а також пСЦдлеглСЦ йому комСЦтети та робочСЦ групи СЦ на постСЦйнСЦй основСЦ займаСФться широким колом питань, якСЦ стосуються дСЦяльностСЦ НАТО.

6)ВСЦйськовий комСЦтет вСЦдповСЦдаСФ за розробку рекомендацСЦй полСЦтичному керСЦвництву НАТО, що стосуються заходСЦв по забезпеченню спСЦльноСЧ оборони зони дСЦй НАТО СЦ за пСЦдготовкою спСЦльних директив з воСФнних питань, якСЦ призначенСЦ головнокомандуючим стратегСЦчним командуванням НАТО. ВСЦйськовий комСЦтет СФ вищим керСЦвним вСЦйськовим органом ПСЦвнСЦчноатлантичного Союзу, який проводить свою роботу пСЦд полСЦтичним керСЦвництвом ПСЦвнСЦчноатлантичноСЧ Ради та КВП або, якщо справа стосуСФться ядерноСЧ зброСЧ - пСЦд керСЦвництвом ГЯП.7) ПолСЦтичний контроль та управлСЦння Об'СФднаноСЧ вСЦйськовоСЧ структури здСЦйснюСФться на вищому рСЦвнСЦ. Роль об'СФднаноСЧ воСФнноСЧ структури складаСФться у створеннСЦ органСЦзацСЦйноСЧ основи для захисту територСЦСЧ краСЧн-членСЦв вСЦд будь-якоСЧ загрози СЧх безпецСЦ або стабСЦльностСЦ. До цСЦСФСЧ структури входить система головних вСЦйськових командувань та командувань у складСЦ ОВС НАТО, зона дСЦй яких охоплюСФ весь ПСЦвнСЦчноатлантичний регСЦон. Вона складаСФ основу органСЦзацСЦСЧ спСЦльних установ збройних сил та спСЦвробСЦтництва в таких галузях як системи зв'язку та СЦнформацСЦСЧ, протиповСЦтряноСЧ оборони, матерСЦально-технСЦчного забезпечення збройних сил та стандартизацСЦя або оперативна сумСЦснСЦсть методик та технСЦчних заходСЦв. Роль об'СФднаних збройних сил ПСЦвнСЦчноатлантичного Союзу зводиться до гарантСЦСЧ безпеки та територСЦальноСЧ СФдностСЦ краСЧни-члена, внесенню свого вкладу у збереження стабСЦльностСЦ та рСЦвноваги сил у РДвропСЦ, а також у попередженню криз СЦ в рештСЦ забезпеченню захисту стратегСЦчно важливого регСЦону, який охоплюСФ договСЦр НАТО.

8) МСЦжнародний вСЦйськовий штаб забезпечуСФ роботу ВСЦйськового комСЦтету НАТО. КрСЦм того СЦснуСФ ряд СЦнших вСЦйськових управлСЦнь, якСЦ здСЦйснюють нагляд за конкретними аспектами дСЦяльностСЦ ВСЦйськового комСЦтету.

9) ВСЦйськово-полСЦтичний координацСЦйний комСЦтет програми "Партнерство заради миру" - СФ головним робочим органом програми "Партнерство заради миру" та проводить своСЧ засСЦдання у рСЦзному складСЦ, включаючи засСЦдання за участю окремих партнерСЦв та всСЦх краСЧн-учасниць.

Тепер перейдемо до органСЦзацСЦйноСЧ структури НАТО. Штаб-квартира НАТО знаходиться в БрюсселСЦ, СЦ СФ полСЦтичним штабом НАТО. В нСЦй розмСЦщуються постСЦйнСЦ представництва та нацСЦональнСЦ делегацСЦСЧ, Генеральний секретар, спСЦвробСЦтники МСЦжнародного секретарСЦату, нацСЦональнСЦ воСФннСЦ представники, Голова ВСЦйськового комСЦтету та МСЦжнародний вСЦйськовий штаб, а також низка створених Альянсом установ.

Отже, структура НАТО СФ досить розгалуженою, що саме СЦ забезпечуСФ таку ефективну СЦ стабСЦльну роботу цСЦСФСЧ органСЦзацСЦСЧ. ПСЦвнСЦчноатлантичний Союз втСЦлюСФ в себе трансатлантичне партнерство мСЦж СФвропейськими членами НАТО СЦ Сполученими Штатами Америки СЦ Канадою, спрямоване на укрСЦплення миру СЦ стабСЦльностСЦ у всСЦй РДвропСЦ. ЦСЦлСЦ партнерства мСЦж СФвропейськими СЦ пСЦвнСЦчноамериканськими членами союзу СФ, перш за все, полСЦтичними, з опорою на спСЦльне планування оборони, вСЦйськове спСЦвробСЦтництво СЦ на спСЦвробСЦтництво СЦ консультацСЦСЧ в економСЦчнСЦй, науковСЦй, екологСЦчнСЦй та СЦнших вСЦдповСЦдних сферах.

РСЦшення в НАТО приймаються на основСЦ консенсусу, пСЦсля переговорСЦв СЦ консультацСЦй мСЦж краСЧнами-членами. НАТО, як багатонацСЦональна мСЦжурядова асоцСЦацСЦя вСЦльних СЦ незалежних держав, не маСФ функцСЦю наднацСЦональних повноважень або формування полСЦтики поза залежнСЦстю вСЦд СЧСЧ членСЦв. Тому рСЦшення прийнятСЦ НАТО - це рСЦшення, якСЦ приймаються всСЦма СЧСЧ краСЧнами-членами [35; 7].


    1. Переваги членства в НАТО


НайбСЦльш очевидними перевагами членства в АльянсСЦ СФ посиленСЦ безпека й стабСЦльнСЦсть. Зокрема, членство надаСФ гарантСЦСЧ, якСЦ СФ пСЦдТСрунтям ПСЦвнСЦчноатлантичного договору. Йдеться про те, що члени прийдуть один одному на помСЦч - СЦ поодинцСЦ, СЦ гуртом - у разСЦ збройного нападу на будь-кого з них, ДоговСЦр гарантуСФ, що жодна краСЧна-член Альянсу не буде змушена розраховувати лише на "аснСЦ сили та економСЦчнСЦ ресурси у вирСЦшеннСЦ основних проблем безпеки. Однак жодна краСЧна не позбавляСФться права виконати нацСЦональнСЦ зобов'язання перед своСЧм народом. Кожна краСЧна продовжуСФ нести вСЦдповСЦдальнСЦсть за "асну оборону. НАТО не робить нСЦчого за них. Альянс створюСФ можливостСЦ для того, щоб вони робили це разом. ВСЦн дозволяСФ краСЧнам-членам спСЦльно вирСЦшувати життСФво важливСЦ завдання у сферСЦ нацСЦональноСЧ безпеки. В результатСЦ, незважаючи на вСЦдмСЦнностСЦ у становищСЦ та вСЦйськовому потенцСЦалСЦ краСЧн-членСЦв, у них з'являСФться вСЦдчуття рСЦвноСЧ безпеки, що сприяСФ змСЦцненню СЧх загальноСЧ стабСЦльностСЦ.

Хоча пСЦд час консультацСЦй в рамках Альянсу допускаСФться обговорення будь-якоСЧ теми, не практикуСФться втручання у внутрСЦшнСЦ справи окремих краСЧн-членСЦв. Держави утримуються вСЦд порушення на форумах Альянсу питань, якСЦ СФ суто внутрСЦшнСЦми за своСФю природою. У разСЦ незгоди або спорСЦв мСЦж краСЧнами переваги членства в АльянсСЦ вСЦдСЦграють неабияку роль, хоча структура Альянсу СЦ не дозволяСФ йому прямо втручатися у СЧхнСЦ справи. Та й не в цьому полягаСФ його мета. КраСЧни-члени вправСЦ, за бажанням, прийняти пропозицСЦю щодо посередництва вСЦд Генерального секретаря НАТО. Однак, незалежно вСЦд обставин, зацСЦкавленСЦ краСЧни можуть скористатися з "асного досвСЦду спСЦвпрацСЦ та взаСФмодСЦСЧ в рамках одного Альянсу та надалСЦ розраховувати на зовнСЦшню безпеку, яку НАТО СЧм гарантуСФ, поки триватиме пошук шляхСЦв вирСЦшення СЧхнСЦх невСЦдкладних проблем. ПодСЦбнСЦ переваги притаманнСЦ й партнерству з НАТО, яке вже допомогло окремим краСЧнам-партнерам розв'язати застарСЦлСЦ регСЦональнСЦ проблеми.

КраСЧни-члени НАТО виграють також вСЦд того, що узгоджують своСЧ позицСЦСЧ на СЦнших мСЦжнародних форумах. РегулярнСЦ контакти мСЦж цими державами - як щодня в рамках НАТО, так СЦ мСЦж СЧхнСЦми столицями - разом СЦз постСЦйними мСЦжурядовими консультацСЦями сприяють посиленню впливу СЦ ролСЦ, що РЗСЧ вСЦдСЦграСФ кожна з них у мСЦжнародних вСЦдносинах в цСЦлому. Вони стають краСЧнам-членам у пригодСЦ тодСЦ, коли виникають труднощСЦ або суперечки, СЦ дозволяють СЧм черпати зСЦ спСЦльного джерела взаСФморозумСЦння й поваги, що допомагаСФ СЧм визначати взаСФмоприйнятнСЦ шляхи розв'язання проблем та приймати спСЦльнСЦ рСЦшення. Завдяки СЧм члени НАТО вступають у переговори на СЦнших мСЦжнародних форумах, попередньо ознайомившись СЦз позицСЦями союзникСЦв. При цьому вони нерСЦдко заздалегСЦдь узгоджують своСЧ погляди на основнСЦ завдання в сферСЦ полСЦтики. СкажСЦмо, на двостороннСЦх СЦ багатостороннСЦх переговорах з контролю над озброСФннями СЦ роззброСФнням краСЧни-члени НАТО часто досягали згоди щодо спСЦльних позицСЦй та координували своСЧ СЦнСЦцСЦативи таким чином, що вони додавали СЧм впливовостСЦ й переконливостСЦ. За допомогою програми "Партнерство заради миру" та СЦнших форумСЦв спСЦвробСЦтництва з Альянсом краСЧнам, якСЦ беруть у них активну участь, вдаСФться домогтися, щоб у свСЦтСЦ бСЦльше рахувалися з СЧхнСЦми думками щодо мСЦжнародних справ та чули СЧхнСЦ голоси [5; 111].


    1. ДСЦяльнСЦсть США у ПСЦвнСЦчно-Атлантичному союзСЦ


Американський дослСЦдник К.Дойч писав, що США могли приСФднатися тСЦльки до такоСЧ органСЦзацСЦСЧ в якСЦй вони зможуть займати панСЦвне становище, СЦ де буде панувати СЧх воля. Для Сполучених ШтатСЦв було важливо не чим вони будуть кориснСЦ для НАТО, а чим ця органСЦзацСЦя буде корисна для них. ПанСЦвна роль США в ПСЦвнСЦчноатлантичному блоцСЦ так характеризуСФться американськими полСЦтичними дСЦячами Е.Ентовеном СЦ К.СмСЦтом: " СтороннСЦй спостерСЦгач мСЦг би заключити, що НАТО - це суто американська органСЦзацСЦя".1 НавСЦть видатнСЦ американськСЦ полСЦтики писали про особливу роль США в НАТО. Так президент Сполучених ШтатСЦв Р. НСЦксон зазначав: " АмериканцСЦ не можуть об'СФднати РДвропу, СФвропейцСЦ повиннСЦ зробити це самСЦ. РЖ ми не повиннСЦ втручатися у сварки мСЦж СФвропейцями, в яких не зачСЦпаються нашСЦ життСФво важливСЦ СЦнтереси". ПостСЦйний представник американського уряду в НАТО Х.КлСЦвленд так писав про цей аспект зовнСЦшньополСЦтичноСЧ дСЦяльностСЦ США: "СполученСЦ Штати не можуть пСЦдтримувати такий вСЦйськово-полСЦтичний союз РДвропи, який призвСЦв би до полСЦтичного СЧСЧ вСЦдокремлення вСЦд Америки".

У основу вСЦдносин мСЦж США СЦ ЗахСЦдною РДвропою у пСЦслявоСФнний час був покладений атлантизм - геополСЦтична концепцСЦя, що вСЦдбиваСФ взаСФмозв'язки мСЦж державами Атлантичного басейну. АтлантичнСЦ СЦдеСЧ були реалСЦзованСЦ у складному комплексСЦ полСЦтичних. економСЦчних, вСЦйськових, фСЦнансових та СЦнших взаСФмозв'язкСЦв мСЦж США та ЗахСЦдною РДвропою. РЗх серцевиною СЦ стала ОрганСЦзацСЦя ПСЦвнСЦчноатлантичного Договору.

Як зазначаСФ нСЦмецький журнал "Штерн": "РЖсторСЦя НАТО - це СЦсторСЦя американськоСЧ воСФнноСЧ полСЦтики, СЦ вона представляСФ собою справу СФвропейських союзникСЦв лише у тому ступенСЦ, в якому вони були СЦ будуть готовСЦ пСЦдкорити СЦнтереси своСФСЧ безпеки американським СЦнтересам".

Отже, як зазначалося вище, в кСЦнцСЦ 1940-х рокСЦв продовжувалася повоСФнна вСЦдбудова свСЦту. 25 серпня 1948 року Рада НацСЦональноСЧ безпеки США пСЦдписала меморандум № 20\2 про те, щоб СполученСЦ Штати перейшли до стану постСЦйноСЧ готовностСЦ до вСЦйни . Почалося рСЦзке нарощування вСЦйськово-промислового потенцСЦалу США, дещо зменшене у першСЦ два роки пСЦсля вСЦйни. 4 квСЦтня було пСЦдписано Вашингтонський ДоговСЦр, що СЦ ознаменував створення НАТО. Цього ж року за СЦнСЦцСЦативою США був створений КОКОМ- КоординацСЦйний комСЦтет з багатобСЦчного експортного контролю - економСЦчний додаток НАТО. В 1950 роцСЦ краСЧни-учасники НАТО заключили таСФмну угоду, вСЦдому як "ОПЛАН № 100-1", в якСЦй зазначалося зобов'язання застосовувати збройнСЦ сили у випадку виступСЦв проти СЦснуючого ладу у своСЧх краСЧнах. НАТО виступала гарантом соцСЦального status-quo, СЦ цим цСЦнна до цього часу, правлячим колам краСЧн, якСЦ до нього входять. Роль гаранта СЦснуючого status-quo вСЦдСЦгравали СЦ американськСЦ вСЦйська, якСЦ присутнСЦ на територСЦСЧ краСЧн-членСЦв НАТО. РЗх присутнСЦсть там надавала надСЦйностСЦ воСФнним гарантСЦям США.

У листопадСЦ 1951 року було прийнято рСЦшення створити до 1954 року армСЦю НАТО СЦз 43 дивСЦзСЦй. Але Вашингтон не був задоволений . В рештСЦ-решт на лСЦсабонськСЦй сесСЦСЧ Ради НАТО кСЦлькСЦсть дивСЦзСЦй було доведено до 90.4 ПСЦвнСЦчноатлантичний Союз дозволяв США мСЦцно закрСЦпитися у ПСЦвнСЦчноСФвропейських краСЧнах. За роки СЦснування НАТО СЧСЧ рСЦшення з усСЦх питань, що мають хоч якесь СЦстотне значення приймались в основному з СЦнСЦцСЦативи або пСЦд тиском США. Вашингтон постСЦйно прагнув поширити консультативну роль керСЦвних органСЦв НАТО, розраховуючи тим самим значно полегшити завдання умовлення союзникСЦв, в тому числСЦ СЦ за допомогою колективного натиску на тих з них, хто виявляСФ найбСЦльшу строптивСЦсть.

Завдяки своСФму найбСЦльшому впливу в НАТО, США мають значну перевагу у ПСЦвнСЦчноатлантичному блоцСЦ. На протязСЦ бСЦльш нСЦж двадцятирСЦчного перСЦоду з моменту утворення НАТО, об'СФднане командування цСЦСФСЧ органСЦзацСЦСЧ завжди очолював американець. За рСЦзними даними вСЦд 30 до 40% персоналу МСЦжнародного штабу об'СФднаних збройних сил НАТО в РДвропСЦ та немалу частину у бСЦльшостСЦ СЦнших СЧСЧ керСЦвних органСЦв займають представники США. ПостСЦйне перебування американських солдат в ВеликобританСЦСЧ, ФРН, РЖталСЦСЧ СЦ бСЦльшостСЦ СЦнших держав НАТО - невСЦд'СФмна риса СЧх зовнСЦшньоСЧ полСЦтики. "Без сильноСЧ участСЦ Сполучених ШтатСЦв в НАТО, - писала газета "Лос-Анджелес таймс", - можливо, що спочатку малСЦ захСЦдноСФвропейськСЦ краСЧни наслСЦдують прикладу шведського нейтралСЦтету, а потСЦм до них приСФднаються бСЦльш великСЦ".

У вереснСЦ 1950 року на сесСЦСЧ Ради НАТО стосовно РДвропи була прийнята американська стратегСЦя, що базувалася на концепцСЦСЧ висунутих вперед кордонСЦв:

а) збереження постСЦйноСЧ воСФнноСЧ присутностСЦ США в ЗахСЦднСЦй РДвропСЦ;

б) вСЦдновлення воСФнного потенцСЦалу захСЦдноСФвропейських держав;

в) розмСЦщення вСЦйськ пакту безпосередньо на кордонСЦ мСЦж соцСЦалСЦстичними краСЧнами СЦ краСЧнами НАТО в РДвропСЦ;

г) вСЦдмова вСЦд визнання пСЦслявоСФнних реальностей на СФвропейському континентСЦ;

д) опСЦр на ядерну зброю.

Американський теоретик Дж.Шлесинджер видСЦлив три фази розвитку СФвропейськоСЧ стратегСЦСЧ НАТО:

1) 1945-1954 (адмСЦнСЦстрацСЦя президента Трумена) - атомний вплив, перевага американських мобСЦлСЦзацСЦйних баз;

2) 1954-1962-масове возмездя у все бСЦльшому ступенСЦ пСЦдтримане можливСЦстю використання тактичноСЧ ядерноСЧ зброСЧ;

3) 1962-1985 - гнучке реагування - витончена американська стратегСЦя нацСЦлювання, спрямована на те, щоб обмежити втрати СЦ зменшити ризик взаСФмних ядерних ударСЦв по мСЦстам, пСЦдкрСЦплення звичайних збройних сил СЦ тактичних ядерних можливостей в РДвропСЦ.

У 1954 роцСЦ США почали розмСЦщувати в ЗахСЦднСЦй РДвропСЦ ракети СЦ лСЦтаки - снаряди ближнього та середнього радСЦусу дСЦСЧ з ядерним зарядом ("Онест Джон", "Корпорал", "Матадор"). У жовтнСЦ 1954 року вСЦдбулося формальне пСЦдписання парижськоСЧ угоди, що передбачала вступ ЗахСЦдноСЧ НСЦмеччини та РЖталСЦСЧ в НАТО. В липнСЦ 1957 року державний секретар США офСЦцСЦйно заявив, що СполученнСЦ Штати можуть видСЦлити для НАТО спецСЦальний арсенал ядерноСЧ зброСЧ, яка буде призначена не для якихось окремих союзникСЦв, а для НАТО в цСЦлому. Чим сильнСЦше використовували США свСЦй "ядерний фактор", для затвердження своСФСЧ переваги, в системСЦ НАТО, тим бСЦльша тяга з'являлася у головних союзникСЦв США придбати свою "асну ядерну зброю. У 1955 роцСЦ АнглСЦя пСЦдСЦрвала свою першу атомну бомбу . В тому ж роцСЦ про рСЦшення створити свою "асну ядерну зброю оголосила ФранцСЦя (перший випробувальний вибух ядерноСЧ зброСЧ вона здСЦйснила у 1960 роцСЦ).У травнСЦ 1958 року президент ФранцСЦСЧ де Голль виступив з пропозицСЦСФю про замСЦну СФдиноособового американського контролю в НАТО трСЦумвСЦратом у складСЦ США , ФранцСЦСЧ, ВеликобританСЦСЧ.

З приходом до "ади в США у 1961 роцСЦ адмСЦнСЦстрацСЦСЧ президента-демократа Дж.КеннедСЦ, американська стратегСЦя була змСЦнена. КеннедСЦ проголосив стратегСЦю "гнучкого реагування", що передбачала подальше нарощування прискореними темпами ядерного арсеналу та стратегСЦчного потенцСЦалу США.

ЗгСЦдно з офСЦцСЦйною статистикою, витрати членСЦв НАТО на воСФннСЦ цСЦлСЦ за два з половиною десятилСЦття з моменту виникнення органСЦзацСЦСЧ значно виросли:

РСЦк ВоСФннСЦ витрати США ВоСФннСЦ витрати в цСЦлому по НАТО

1949 $13,503 млрд $18,713 млрд

1973 $78,5 млрд $121,6 млрд

1974 $85,906 млрд $135,093 млрд

1975 $89 млрд $150 млрд

1976 $99,1 млрд $155,3 млрд.

ПриведенСЦ нижче цифри означають, що СЦз усСЦх внескСЦв краСЧн-членСЦв НАТО, витрати США у ПСЦвнСЦчноатлантичному СоюзСЦ були левовСЦ. КрСЦм того США мають найкращу вСЦйськово-технСЦчну базу та найбСЦльшСЦ масштаби виробництва.

Центральне мСЦiе в американо-захСЦдноСФвропейських вСЦдносинах займають три великСЦ краСЧни ЗахСЦдноСЧ РДвропи: АнглСЦя, ФранцСЦя СЦ ФРН. Першочергова увага, яку придСЦляють США цим краСЧнам пояснюСФться СЧх економСЦчною, полСЦтичною СЦ вСЦйськовою мСЦццю, сильними мСЦжнародними позицСЦями, а також тим, що вони СФ найбСЦльшими партнерами Сполучених ШтатСЦв по НАТО СЦ складають ядро РДвропейського ЕкономСЦчного СпСЦвтовариства.

У 1967 роцСЦ НАТО прийняла воСФнно-полСЦтичну доктрину "гнучкого реагування", яка офСЦцСЦйно передбачала недопущення вторгнення краСЧн ОрганСЦзацСЦСЧ Варшавського Договору у ЗахСЦдну РДвропу за допомогою використання загрози ескалацСЦйного застосування тактичноСЧ, середньоСЧ дальностСЦ та стратегСЦчноСЧ ядерноСЧ зброСЧ, якщо оборона звичайними засобами буде неефективною.

ПСЦсля приходу до "ади в США у 1969 роцСЦ республСЦканськоСЧ адмСЦнСЦстрацСЦСЧ в американськСЦй зовнСЦшнСЦй полСЦтицСЦ вСЦдбулося змСЦцнення акцентСЦв в бСЦк проблем, пов'язаних СЦз ЗахСЦдною РДвропою СЦ ПСЦвнСЦчноатлантичним блоком. РеспублСЦканська адмСЦнСЦстрацСЦя прагнула надати вСЦдносинам з партнерами по НАТО гнучкСЦсть, але зробити це таким чином, щоб перекладання на них додатковоСЧ "вСЦдповСЦдальностСЦ" не тСЦльки не послабило, але навСЦть збСЦльшило б вплив США на захСЦдноСФвропейських союзникСЦв. У вСЦдповСЦдностСЦ з цими цСЦлями була розроблена практична полСЦтика Вашингтону у ПСЦвнСЦчноатлантичному блоцСЦ:

а) укрСЦплення НАТО СЦ розгортання гонки озброСФнь;

б) розширення економСЦчноСЧ та СЦдеологСЦчноСЧ експансСЦСЧ;

в) курс на розгортання двобСЦчних вСЦдносин з державами ЗахСЦдноСЧ РДвропи та СЦншими.

ВизначенСЦ урядом Р.НСЦксона зовнСЦшньополСЦтичнСЦ орСЦСФнтири, якСЦ вСЦдбивали реакцСЦю США на кардинальнСЦ зрушення у мСЦжнароднСЦй обстановцСЦ, багато в чому збереглися, - в тому, що стосуСФться американського курсу в НАТО СЦ при наступних адмСЦнСЦстрацСЦях - Форда, Картера, Рейгана, Буша, КлСЦнтона. На початку адмСЦнСЦстрацСЦСЧ Р.НСЦксона вдалося пСЦдтримати порСЦвняно непоганСЦ вСЦдносини СЦз своСЧми партнерами по ПСЦвнСЦчноатлантичному блоку. В цСЦлому американо-захСЦдноСФвропейськСЦ вСЦдносини розвивалися благоприСФмно для США. У сферСЦ економСЦки був характерний наступ Америки на позицСЦСЧ союзникСЦв по НАТО. В ЗахСЦднСЦй РДвропСЦ знаходилося американських капСЦталовкладень СЦ пСЦдприСФмств, якСЦ оцСЦнювались у $100 млрд.7 Зростання ж захСЦдноСФвропейських капСЦталовкладень не вСЦдчувалося в Сполучених Штатах досить значно, особливо якщо враховувати можливостСЦ американського ринку.

СполученнСЦ Штати знаходились далеко попереду ЗахСЦдних краСЧн з об'СФму виробництва, мали експорт в три рази бСЦльший нСЦж експорт цих краСЧн. Такий стан надавав американським правлячим колам мСЦцний засСЦб впливу на СЦнших учасникСЦв НАТО. Брюссельська сесСЦя Ради НАТО у груднСЦ 1970 року узгодила план нарощування воСФнного потенцСЦалу краСЧн-учасниць(план АД-70). Завдання НАТО у воСФннСЦй галузСЦ формувалося з врахуванням вимог, що мСЦстяться у новСЦй стратегСЦСЧ США бСЦльшоСЧ "гнучкостСЦ". Вони передбачали:

1)укрСЦплення звичайного потенцСЦалу, особливо усунення кСЦлькСЦсних недолСЦкСЦв в об'СФднаних збройних силах ПСЦвнСЦчноатлантичного Союзу;

2)пСЦдтримання достатнСЦх стратегСЦчних СЦ тактичних ядерних сил, як доповнення до звичайних сил;

3)продовження консультацСЦй по визначенню чСЦткоСЧ ролСЦ тактичноСЧ ядерноСЧ зброСЧ.

ВлСЦтку 1971 року, коли адмСЦнСЦстрацСЦя Р.НСЦксона з успСЦхом застосовувала обмеження СЦмпорту, збСЦльшилися на 10% митнСЦ тарифи на СЦноземнСЦ товари. В результатСЦ Вашингтону вдалося отримати вСЦд бСЦльшостСЦ захСЦдноСФвропейських партнерСЦв значних вСЦйськово-полСЦтичних СЦ економСЦчних поступок, в тому числСЦ СЦстотного збСЦльшення воСФнних витрат краСЧн-учасниць ПСЦвнСЦчноатлантичного блоку. ПСЦсля того як ця та деякСЦ СЦншСЦ цСЦлСЦ були досягнутСЦ, американський уряд вСЦдмСЦнив митнСЦ надбавки. Отже, СЦнодСЦ Америка використовувала свою економСЦчну перевагу, для натиску на захСЦдноСФвропейськСЦ краСЧни.

За адмСЦнСЦстрацСЦСЧ Р.НСЦксона США бСЦльше не вимагали прямого узгодження членами НАТО своСЧх акцСЦй в ПСЦвденно-схСЦднСЦй АзСЦСЧ, а тим бСЦльше СЧх безпосередньоСЧ участСЦ в цих акцСЦях. Вашингтон користувався там послугами союзникСЦв по СЦншим блокам або взагалСЦ обходився своСЧми силами. Американський дослСЦдник М.Каплан писав, що СполученнСЦ Штати не повиннСЦ так тСЦсно зв'язуватися з НАТО, щоб здавалося нСЦбито будь-яка СЧх дСЦя де-небудь у свСЦтСЦ буде залучувати СЧх союзникСЦв.

У перСЦод близькосхСЦдноСЧ кризи 1973 року "строптивСЦсть" захСЦдноСФвропейських учасникСЦв НАТО проявилася у гострСЦй формСЦ. ПСЦвнСЦчноатлантичний Союз в цей час був фактично паралСЦзованим в результатСЦ вСЦдокремлення майже всСЦх партнерСЦв США по блоку, крСЦм ПортугалСЦСЧ. ЗахСЦдноСФвропейськСЦ краСЧни не тСЦльки прагнули уникнути залучення у дуже небезпечну ситуацСЦю, але й не узгоджували загальну позицСЦю Сполучених ШтатСЦв по близькосхСЦднСЦй проблемСЦ. Послаблюючий вплив на ПСЦвнСЦчноатлантичний Союз у 1973 роцСЦ оказав вихСЦд ФранцСЦСЧ СЦз вСЦйськовоСЧ органСЦзацСЦСЧ НАТО. В цСЦлому до серединСЦ 1970-х рокСЦв в НАТО склалася така обстановка, для якоСЧ було характерно розходження у думках на те, для чого СЦснуСФ НАТО.

У червнСЦ 1974 року в ОттавСЦ вСЦдбулися переговори США СЦз захСЦдноСФвропейськими учасниками блоку з питання про роль НАТО. Вашингтон висунув проект так званоСЧ новоСЧ АтлантичноСЧ хартСЦСЧ. АмериканськСЦ представники наполягали на включеннСЦ в текст майбутньоСЧ угоди пропозицСЦй, якСЦ б пСЦдтверджували необхСЦднСЦсть взаСФмодСЦСЧ краСЧн НАТО СЦ за межами займаСФмоСЧ ними територСЦСЧ. В липнСЦ 1974 року в БрюсселСЦ було пСЦдписано декларацСЦю про атлантичнСЦ вСЦдносини. Як СЦ попереднСЦ американськСЦ адмСЦнСЦстрацСЦСЧ, уряд Р.НСЦксона надавав виключно великого значення воСФннСЦй дСЦяльнСЦсть в НАТО. ВихСЦд ГрецСЦСЧ СЦз вСЦйськовоСЧ органСЦзацСЦСЧ ПСЦвнСЦчноатлантичного Союзу в результатСЦ подСЦй на КСЦпрСЦ "СЦтку 1974 року, нанСЦс чуйного удару по позицСЦям блоку на пСЦвднСЦ РДвропи СЦ у СхСЦдному Середземномор'СЧ. ВоСФнно-стратегСЦчний стан ГрецСЦСЧ високо оцСЦнювався керСЦвництвом США СЦ НАТО.

ПСЦд натиском Сполучених ШтатСЦв на лондонськСЦй сесСЦСЧ Ради НАТО, проведенСЦй у травнСЦ 1977 року, на рСЦвнСЦ глав держав СЦ урядСЦв, було прийнято рСЦшення про реальне збСЦльшення воСФнних витрат на 3%, якСЦ входять до блоку на протязСЦ п'яти рокСЦв, починаючи з бюджету 1978 року. ПравлячСЦ кола США наполягали на тому, щоб краСЧни-учасницСЦ ПСЦвнСЦчноатлантичного союзу не обмежувалися розробками тСЦльки короткострокових програм, а планували своСЧ воСФннСЦ приготування на довгостроковСЦй основСЦ, з тим, щоб надати збройним силам Заходу можливСЦсть задовольнити потреби у воСФннСЦй сферСЦ, що змСЦняться у 1980-тСЦ роки .Однак здСЦйснення цСЦСФСЧ програми вимагало б колосальних витрат, а економСЦка ЗахСЦдноСЧ РДвропи СЦ без того переживала хронСЦчнСЦ труднощСЦ. В кСЦнцСЦ травня 1978 року у ВашингтонСЦ вСЦдбулася сесСЦя Ради НАТО . Одним з головних пунктСЦв повСЦстки дня сесСЦСЧ було прийняття довгостроковоСЧ воСФнноСЧ програми ПСЦвнСЦчноатлантичного Союзу.

У воСФнному бюджетСЦ на 1979 фСЦнансовий рСЦк, який адмСЦнСЦстрацСЦя Дж.Картера представила як "бюджет НАТО", СполученнСЦ Штати рСЦзко посилили акцент на укрСЦплення воСФнноСЧ машини блоку, збСЦльшення асигнувань Пентагону приблизно на 2% у порСЦвняннСЦ з попереднСЦм роком, а асигнування на потреби НАТО збСЦльшити бСЦльш нСЦж на 4,5%. За адмСЦнСЦстрацСЦСЧ Картера, Вашингтон значно активСЦзував захСЦдноСФвропейський напрям своСФСЧ полСЦтики. Внесок США у рСЦзнСЦ сфери дСЦяльностСЦ ПСЦвнСЦчноатлантичного блоку систематично збСЦльшувався. ПравлячСЦ кола США спробували нейтралСЦзувати натиск ЗахСЦдноСЧ РДвропи. Так вже на травневСЦй сесСЦСЧ Ради НАТО у 1977 роцСЦ президент Дж.Картер знову запевнив "молодших партнерСЦв" в тому, що СполученнСЦ Штати будуть звертатися до своСЧх союзникСЦв за порадою, прислухатимуться до них. КрСЦм того Вашингтон використав подСЦСЧ в АфганСЦстанСЦ, щоб знову запевнити союзникСЦв у важливостСЦ нарощування озброСФнь, перш за все в контекстСЦ здСЦйснення довгостроковоСЧ воСФнноСЧ програми НАТО. У 1979-1980 роках СЦз завданням нарощування воСФнних бюджетСЦв справилися лише три учасники НАТО - самСЦ США (3,6%), ПортугалСЦя СЦ Люксембург. Для СЦнших держав ПСЦвнСЦчноатлантичного Союзу середнСЦ показники збСЦльшення воСФнних витрат за два роки складали: ВеликобританСЦя-2,8%, ЗахСЦдна НСЦмеччина, НСЦдерланди, НорвегСЦя, Туреччина-2,3%, БельгСЦя-2%. Лише 2% складав прирСЦст в РЖталСЦСЧ СЦ ДанСЦСЧ. В цСЦлому по НАТО реальне збСЦльшення воСФнних витрат, за даними американського уряду, складало: 1978-2%, 1979-2,5%, 1980-2%14 .

Роки президентства Дж.Картера були як для США так СЦ для СЧх захСЦдноСФвропейських союзникСЦв перСЦодом гострих дискусСЦй з приводу ядерноСЧ полСЦтики Сполучених ШтатСЦв у ПСЦвнСЦчноатлантичному блоцСЦ. Питання про розмСЦщення в ЗахСЦднСЦй РДвропСЦ нейтронноСЧ зброСЧ обговорювалось на осСЦннСЦй та зимовСЦй нарадах НАТО. Восени 1979 року в БрюсселСЦ вСЦдбулася конференцСЦя " НАТО у наступнСЦ 30 рокСЦв". На грудневСЦй сесСЦСЧ Ради НАТО у 1979 роцСЦ були узгодженСЦ проекти розгортання на СФвропейському континентСЦ 108 пускових установок "ПершСЦнг-2" СЦ 464 крилатих ракет наземного базування з дальнСЦстю 2500 км. 15

Головною силою, яка виступала за необхСЦднСЦсть розмСЦщення на СФвропейському континентСЦ нових американських ракет, були, звичайно, США. СпецСЦальний помСЦчник президента США з питань нацСЦональноСЧ безпеки З.Бжезинський приписував рСЦшенню про розмСЦщення ракет "таке ж СЦсторичне значення, яке мали створення стратегСЦчного бомбардувального командування адмСЦнСЦстрацСЦСФю Трумена СЦ прийняття на озброСФння мСЦжконтинентальних ракет адмСЦнСЦстрацСЦСФю КеннедСЦ". За допомогою ПСЦвнСЦчноатлантичного Союзу американськСЦ правлячСЦ кола прагнули перш за все забезпечити воСФнну перевагу над краСЧнами ОрганСЦзацСЦСЧ Варшавського Договору.

ПрихСЦд до "ади в США адмСЦнСЦстрацСЦСЧ Р.Рейгана спСЦвпав СЦз кризою ПСЦвнСЦчноатлантичного Союзу СЦ в цСЦлому американо-захСЦдноСФвропейських вСЦдносин. В основСЦ кризи були протирСЦччя держав по широкому колу питань, що виникли у зв'язку СЦз подСЦями в РЖранСЦ, АфганСЦстанСЦ, ПольщСЦ через спСЦрнСЦ питання з приводу ядерноСЧ стратегСЦСЧ. В серпнСЦ 1981 року американський уряд оголосив про рСЦшення приступити до виробництва компонентСЦв нейтронних боСФприпасСЦв. Уряд Рейгана визначив свСЦй пСЦдхСЦд до воСФнних зусиль партнерСЦв по НАТО, спираючись на накопичений у попереднСЦ роки полСЦтичний досвСЦд, який вказуСФ на двСЦ можливСЦ лСЦнСЦСЧ поведСЦнки. Перша - отримати вСЦд захСЦдноСФвропейських союзникСЦв збСЦльшення СЧх безпосереднього внеску у забезпечення безпеки Заходу (збСЦльшення воСФнних витрат, укрСЦплення збройних сил, отримання додатковоСЧ кСЦлькостСЦ бойовоСЧ технСЦки, зброСЧ, боСФприпасСЦв). Друга лСЦнСЦя орСЦСФнтувалася на те, щоб наполягати на компенсацСЦСЧ союзниками по НАТО в тСЦй чи СЦншСЦй формСЦ фСЦнансового тягаря, який несуть США у зв'язку з обороною ЗахСЦдноСЧ РДвропи.

ВзаСФмодСЦя США СЦз ФРН, АнглСЦСФю, ФранцСЦСФю, РЖталСЦСФю свСЦдчила про спСЦвпадання СЦнтересСЦв великих атлантичних держав в тому, що стосуСФться укрСЦплення ПСЦвденно-схСЦдного флангу НАТО. У 1980-тСЦ роки чисельнСЦсть американських вСЦйськ у ЗахСЦднСЦй РДвропСЦ складала 350 тисяч чоловСЦк. СухопутнСЦ вСЦйська США становили бСЦльше 200 тисяч СЦ знаходились головним чином у ФРН. АмериканськСЦ бойовСЦ лСЦтаки були розкиданСЦ по багатьом базам практично всСЦх краСЧн ЗахСЦдноСЧ РДвропи, що входили до ПСЦвнСЦчноатлантичного Союзу. Отже, ПСЦвнСЦчноатлантичний Союз служив справСЦ охорони полСЦтики, вСЦйськових СЦ економСЦчних позицСЦй США в ЗахСЦднСЦй РДвропСЦ.

Дещо напруженими були в цей час американо-радянськСЦ вСЦдносини. 16 березня 1982 року радянське керСЦвництво прийняло рСЦшення ввести в однобСЦчному порядку мораторСЦй на розгортання ядерноСЧ зброСЧ середньоСЧ дальностСЦ у СФвропейськСЦй частинСЦ СРСР. 18 травня було оголошено про початок скорочення значноСЧ кСЦлькостСЦ ракет середньоСЧ дальностСЦ та припинення будСЦвництва стартових площадок для таких ракет по всСЦй СФвропейськСЦй частинСЦ СРСР. 15 червня 1982 року СРСР оголосив про прийняття на себе зобов'язання не застосовувати першими ядерну зброю.

Весною 1983 року США проголосили програму СОРЖ (так звана "стратегСЦчна оборонна СЦнСЦцСЦатива"). 27 серпня 1983 року СРСР заявив, що на випадок досягнення взаСФмноСЧ згоди, включаючи вСЦдмову США вСЦд розгортання в РДвропСЦ нових ракет, вСЦн лСЦквСЦдуСФ, тобто, знищить СЦ пусковСЦ установки, СЦ ракети як бойовСЦ одиницСЦ. В кСЦнцСЦ 1983 року Вашингтон почав зСЦ згоди ФРН, АнглСЦСЧ, РЖталСЦСЧ розмСЦщення на територСЦСЧ трьох захСЦдноСФвропейських краСЧн перших партСЦй ракет "ПершСЦнг-2" та крилатих ракет.

У сСЦчнСЦ 1984 року вСЦдбулася конференцСЦя "МайбутнСФ НАТО та глобальна безпека", на якСЦй основним було питання про новСЦ американськСЦ ракети.

Починаючи з 1980 СЦ по 1986 рСЦк воСФнний бюджет США збСЦльшився на 51%. За 1980-тСЦ роки Пентагон витратив приблизно $2 трильйони.

У 1990 роцСЦ стратегСЦчнСЦ ядернСЦ сили Сполучених ШтатСЦв були скороченСЦ на третину згСЦдно з Договором СНО-1, СЦ скороченСЦ на двСЦ третини згСЦдно Договору СНО-2. ЗбройнСЦ сили США у РДвропСЦ було скорочено СЦз 300000 до 100000 чоловСЦк.

7 червня 1990 року в ТорнберСЦ вСЦдбулася чергова сесСЦя Ради НАТО. В 5-6 липня 1990 року в ЛондонСЦ вСЦдбулася зустрСЦч глав держав-членСЦв НАТО. На зустрСЦчСЦ обговорювалося питання про створення центру по запобСЦганню конфлСЦктСЦв в рамках СБСЕ, а також було прийнято ДекларацСЦю про перетворення у ПСЦвнСЦчноатлантичному СоюзСЦ, в якСЦй приводився план дСЦй НАТО пСЦсля виводу радянських вСЦйськ СЦз СхСЦдноСЧ РДвропи, СЦ втСЦлення в життя договору про звичайнСЦ сили, про радикальнСЦ змСЦни структури СЦ стратегСЦСЧ НАТО. 

В листопадСЦ 1990 року було пСЦдписано ДоговСЦр про звичайнСЦ збройнСЦ сили в РДвропСЦ, прийнято СпСЦльну декларацСЦю двадцяти двох членСЦв ОрганСЦзацСЦСЧ Варшавського Договору СЦ ПСЦвнСЦчноатлантичного Союзу, а також Паризьку хартСЦю для новоСЧ РДвропи. В ходСЦ зустрСЦчСЦ керСЦвникСЦв 34 краСЧн-учасниць ЗагальноСФвропейськоСЧ Наради з безпеки СЦ спСЦвробСЦтництва було створено унСЦкальну можливСЦсть формування принципово нових засад СФвропейськоСЧ безпеки . У листопадСЦ 1991 року в РимСЦ голови держав СЦ урядСЦв краСЧн-учасниць НАТО узгодили нову стратегСЦчну концепцСЦю Альянсу, що стало важливим кроком на шляху пристосування ПСЦвнСЦчноатлантичного Союзу до новоСЧ ситуацСЦСЧ у сферСЦ безпеки. У груднСЦ 1993 року вСЦдбулося засСЦдання Ради НАТО в БрюсселСЦ. Саме тут мСЦнСЦстри СЦноземних справ поставили питання про практичне розширення ПСЦвнСЦчноатлантичного Союзу шляхом створення системи безпеки для всСЦСФСЧ РДвропи. Також було прийнято декларацСЦю, в якСЦй зазначалось: "ВсСЦ нашСЦ краСЧни виступають за продовження прямоСЧ участСЦ США СЦ Канади в забезпеченнСЦ безпеки РДвропи". 10-11 сСЦчня 1994 року в БрюсселСЦ вСЦдбулася чергова зустрСЦч глав держав-членСЦв НАТО. Центральне питання про ратифСЦкацСЦю програми "Партнерство заради миру". На практицСЦ "Партнерство заради миру" даСФ можливСЦсть НАТО СЦ краСЧнам-партнерам працювати за спСЦльними вСЦйськовими стандартами СЦ процедурами. З нашого погляду СЦснують певнСЦ фундаментальнСЦ вимоги щодо членства, якСЦ вСЦдображенСЦ у ВашингтонськСЦй угодСЦ. НовСЦ члени мусять бути ринковими демократСЦями, дотримувати вСЦдповСЦдальноСЧ полСЦтики в сферСЦ безпеки СЦ бути спроможними робити внески до Союзу", - зазначав держсекретар США У.КрСЦстофер.

Програма "Партнерство заради миру" була створена спецСЦально для того, щоб охопити краСЧни, що не СФ членами НАТО. РЗм необхСЦдно придСЦляти бСЦльше уваги. Всього за один рСЦк ця новаторська СЦдея стала складовою частиною СФвропейськоСЧ системи безпеки. Мова йде про сукупнСЦсть окремих угод мСЦж НАТО СЦ на сьогоднСЦ 24-ма краСЧнами - вСЦд ПольщСЦ до ВСЦрменСЦСЧ, включаючи РосСЦю СЦ УкраСЧну. Кожна краСЧна-партнер розробляСФ свою "асну програму, яка вСЦдповСЦдаСФ СЧСЧ потребам. Ця програма допомагаСФ новим демократСЦям встановити СЦ укрСЦпити демократичний контроль над збройними силами та виробити нову воСФнну доктрину, систему охорони навколишнього середовища та лСЦквСЦдацСЦСЧ наслСЦдкСЦв стихСЦйних бСЦд. Програма "Партнерство заради миру" СФ тСЦСФю основою, на якСЦй всСЦ держави будують своСФ спСЦвробСЦтництво у врегулюваннСЦ конфлСЦктСЦв та миротворчСЦй дСЦяльностСЦ. За перший рСЦк СЦснування союзники та партнери провели спСЦльнСЦ воСФннСЦ навчання в ПольщСЦ, НСЦдерландах та ПСЦвнСЦчнСЦй АтлантицСЦ. КрСЦм спСЦльних навчань основними завданнями програми СФ обмСЦн вСЦйськовими делегацСЦями та навчання офСЦцерСЦв з ненатовських держав у навчальних закладах Альянсу. Ця програма даСФ також можливСЦсть новим демократСЦям краще дСЦзнатися про СЦснуючСЦ в НАТО процедури та стандарти, що допоможе СЧм прийняти рСЦшення про вступ в Альянс.

РЖнСЦцСЦатива "Партнерство заради миру" виявилась досить вдалою у створеннСЦ впливу на стабСЦльнСЦсть та безпеку в РДвропСЦ СЦ у справСЦ покращання добросусСЦдських вСЦдносин. Вона перетворилась у постСЦйний та динамСЦчний елемент СФвропейськоСЧ безпеки. У зв'язку з цим, у серединСЦ 1997 року ПСЦвнСЦчноатлантичний Союз прийняв рСЦшення про розширення партнерства. Весною 1997 року мСЦнСЦстри СЦноземних справ СЦ оборони краСЧн НАТО прийняли цСЦлий ряд заходСЦв по розширенню програми, якСЦ надали новоСЧ якостСЦ програмСЦ "Партнерство заради миру" СЦ укрСЦпили СЧСЧ у полСЦтичнСЦй, вСЦйськовСЦй, СЦнституцСЦональнСЦй сферах та у сферСЦ забезпечення безпеки. Розширення "Партнерства заради миру" СФ одним СЦз базових елементСЦв зовнСЦшньоСЧ адаптацСЦСЧ ПСЦвнСЦчноатлантичного Союзу, яка поряд з особливими вСЦдносинами, що розвиваються з РосСЦСФю та УкраСЧною, закладаСФ основу для нових домовленостей про безпеку в РДвропСЦ та пСЦдкреслюСФ керСЦвну роль Союзу у цих домовленостях.

В травнСЦ 1996 року вСЦдбулася БерлСЦнська сесСЦя керСЦвництва НАТО. "СЦтку 1996 року до США прибув з офСЦцСЦйним вСЦзитом президент УкраСЧни Л.Кучма. Основним питанням вСЦзиту було врегулювання вСЦдносин УкраСЧна-НАТО.

АдмСЦнСЦстрацСЦя Дж.Буша активно вСЦдстоювала необхСЦднСЦсть збереження НАТО. Значна частина цих зусиль форсувалася на протидСЦСЧ СФвропейському просуванню до бСЦльшоСЧ незалежностСЦ в питаннях оборони. Адже позицСЦя захСЦдноСФвропейцСЦв могла послабити трансатлантичнСЦ зв'язки, що забезпечувало роль Америки як гаранта континентальноСЧ стабСЦльностСЦ. ФранцСЦя вимагала створення в рамках РДС незалежноСЧ вСЦд США системи СФвропейськоСЧ оборони, яка у бСЦльш вСЦддаленСЦй перспективСЦ, як сподСЦвався Париж, повинна замСЦнити ПСЦвнСЦчноатлантичний Союз. Бонн же вважаСФ, що немаСФ необхСЦдностСЦ створення воСФнноСЧ структури, що була б конкурентом НАТО. Протягом першого року дСЦяльностСЦ адмСЦнСЦстрацСЦСЧ КлСЦнтона США продовжували пСЦдкреслювати значення НАТО у збереженнСЦ трансатлантичних зв'язкСЦв. БСЦльш повна СЦнтеграцСЦя краСЧн Центрально-СхСЦдноСЧ РДвропи та краСЧн колишнього Радянського Союзу в вСЦльну та СФдину РДвропу не може бути вдалою без енергСЦйноСЧ СЦ активноСЧ участСЦ всСЦх союзникСЦв по обидва боки Атлантики. НадалСЦ позицСЦя адмСЦнСЦстрацСЦСЧ КлСЦнтона щодо проблем безпеки в Центрально-СхСЦднСЦй РДвропСЦ стала чСЦткСЦшою: вона зайняла однозначно позитивну позицСЦю щодо залучення краСЧн Центрально-СхСЦдноСЧ РДвропи до захСЦдноСФвропейських СЦнституцСЦй, зокрема поширення зобов'язань НАТО на цСЦ краСЧни. НеобхСЦднСЦсть бСЦльшоСЧ уваги до цього регСЦону СФвропейського континенту пояснюСФться кСЦлькома факторами: по-перше, проблемою розповсюдження ядерноСЧ зброСЧ, яка пСЦсля розпаду СРСР опинилася на територСЦСЧ БСЦлорусСЦСЧ, Казахстану, УкраСЧни СЦ РосСЦСЧ; по-друге, зростанням нестабСЦльностСЦ суперечностей СЦ конфлСЦктСЦв всерединСЦ краСЧн та мСЦж краСЧнами посткомунСЦстичноСЧ РДвропи; по-третСФ, побоюванням того, що вСЦдновлена РосСЦя з СЧСЧ величезним вСЦйськовим потенцСЦалом може створити загрозу для краСЧн Центрально-СхСЦдноСЧ РДвропи; по-четверте, новою небезпекою в Центрально-СхСЦднСЦй РДвропСЦ, що особливо виявилось в ЮгославСЦСЧ, посиленням сумнСЦвСЦв щодо спроможностСЦ СФвропейських СЦнститутСЦв, включаючи Нараду з безпеки та спСЦвробСЦтництва в РДвропСЦ (НБСРД), РДвропейське СпСЦвтовариство (РДС), його складову - ЗахСЦдноСФвропейський Союз (ЗРДС), СЦ навСЦть НАТО в цСЦлому, запобСЦгати загрозам в посткомунСЦстичнСЦй РДвропСЦ. Екс-помСЦчник президента США з нацСЦональноСЧ безпеки ЗбСЦгнев Бжезинський вважаСФ, що РосСЦСЧ можна пСЦти на зустрСЦч принаймСЦ по трьом напрямкам:

1)не слСЦд розмСЦщувати на територСЦСЧ "новичков" тактичнСЦ ракети;

2)не потрСЦбно розгортати там ядерну зброю;

3)поки що можна, не на постСЦйнСЦй основСЦ, вСЦдмовитися вСЦд передового базування там бойових частин.

У листопадСЦ-груднСЦ 1997 року в американському конгресСЦ пройшли дебати навколо розширення НАТО, якСЦ показали, що адмСЦнСЦстрацСЦя КлСЦнтона розглядаСФ це питання виключно з точки зору вигоди для США. АмериканцСЦ вважають, що враховуючи доведену роками ефективнСЦсть Альянсу, кошти на його розширення стали би вигСЦдним вкладом у забезпечення безпеки перш за все самих Сполучених ШтатСЦв.

Важливою вСЦхою в СЦсторСЦСЧ ПСЦвнСЦчноатлантичного Союзу СФ Мадридська зустрСЦч на вищому рСЦвнСЦ, що вСЦдбулася в липнСЦ 1997 року. У МадридСЦ глави держав СЦ урядСЦв НАТО запросили Польщу, Угорщину та Чеську РеспублСЦку розпочати з Альянсом переговори про приСФднання з метою СЧх вступу до НАТО у 1999 роцСЦ. Вони також пСЦдтвердили, що Альянс лишаСФться вСЦдкритим для вступу в майбутньому СЦнших краСЧн. З МадридськоСЧ зустрСЦчСЦ у верхах НАТО вийшла змСЦцнСЦлою СЦ з вСЦдчуттям переосмисленоСЧ мети. Було обговорено багато питань, пов'язаних СЦз новою НАТО, СЦнтенсифСЦковано консультацСЦСЧ з партнерами в рамках Ради РДвроатлантичного партнерства (РРДАП), вСЦдкрито нову сторСЦнку у взаСФминах мСЦж НАТО СЦ РосСЦСФю на основСЦ Основоположного акту, пСЦдписаного в травнСЦ у ПарижСЦ, пСЦдписано ХартСЦю з УкраСЧною про особливе партнерство, змСЦцнено дСЦалог з середземноморськими сусСЦдами, досягнуто подальшого прогресу в рамках "асне СФвропейськоСЧ системи безпеки СЦ оборони в рамках Альянсу, зроблено крок вперед щодо радикального реформування командноСЧ структури НАТО. В НАТО зараз проходять дискусСЦСЧ про можливостСЦ все бСЦльшоСЧ участСЦ цСЦСФСЧ органСЦзацСЦСЧ в операцСЦях ООН [27; 17].

9 липня 1997 року в МадридСЦ було пСЦдписано ХартСЦю про особливе партнерство мСЦж УкраСЧною СЦ НАТО, яка вСЦдкрила для обох сторСЦн новСЦ можливостСЦ для консультацСЦй СЦ спСЦвробСЦтництва з полСЦтичних питань СЦ питань безпеки.

АмериканськСЦ експерти так висловилися з цього приводу: "Незалежна УкраСЧна - краща гарантСЦя того, що РосСЦя залишиться мирною державою. КонфлСЦкт мСЦж ними мав би згубнСЦ наслСЦдки для Заходу".

11 липня 1997 року в БухарестСЦ вСЦдбулася зустрСЦч президента США БСЦла КлСЦнтона та президента РумунСЦСЧ ЕмСЦля Константинеску. ПСЦд час зустрСЦчСЦ КлСЦнтон запевнив румунський народ у тому, що "дверСЦ НАТО залишаються вСЦдчиненими".

США достатньо розвинутСЦ як в економСЦчному, так СЦ в полСЦтичному планСЦ, тому, звичайно, ця краСЧна може претендувати на панСЦвну роль у свСЦтовСЦй полСЦтицСЦ, навСЦть не вдаючись до воСФнних дСЦй.

Основними завданнями зовнСЦшньополСЦтичноСЧ дСЦяльностСЦ Сполучених ШтатСЦв на сучасному етапСЦ СФ:

1)укрСЦпити лСЦдируючу роль США в свСЦтСЦ, СЧх вСЦйськову мСЦць; зберегти та посилити НАТО(що на думку У.ПеррСЦ, неможливо без активноСЧ керСЦвноСЧ ролСЦ СЦ збройних сил США) та воСФннСЦ блоки у АзСЦатсько-тихоокеанському регСЦонСЦ;

2)поставити дСЦяльнСЦсть ООН в залежнСЦсть вСЦд НАТО, а це означаСФ СЦ вСЦд Сполучених ШтатСЦв;

3)використати питання про укрСЦплення впливу НАТО та про СЧСЧ розширення для виявлення стримуючого впливу на РосСЦю.

Але саме завдяки особливСЦй ролСЦ США у свСЦтовСЦй полСЦтицСЦ, СЦ, зокрема, в НАТО, можливо послаблення вСЦйськових союзСЦв та дестабСЦлСЦзацСЦя мСЦжнародноСЧ обстановки. Враховуючи, що пСЦдтримання свСЦтового порядку СФ частиною нацСЦональних СЦнтересСЦв Сполучених ШтатСЦв, можна сподСЦватися на стабСЦльний та прогресивний розвиток свСЦтовоСЧ полСЦтики [42; 44-65].

    1. Роль США в системСЦ мСЦжнародних органСЦзацСЦй


Одним з важливих елементСЦв глобальноСЧ стратегСЦСЧ Вашингтону пСЦсля другоСЧ свСЦтовоСЧ вСЦйни стала полСЦтика створення вСЦйськово-полСЦтичних блокСЦв та союзСЦв, покликаних встановити американську гегемонСЦю в свСЦтСЦ. РозСЦрвавши СЦз традицСЦСФю незалучення у блоки, США у пСЦслявоСФнний перСЦод активно зайнялись створенням по всьому свСЦту рСЦзних полСЦтичних коалСЦцСЦй, вСЦйськових пактСЦв, закритих регСЦональних органСЦзацСЦй та економСЦчних угрупувань.

Блокова полСЦтика була поставлена на чолСЦ взаСФмовСЦдносин Сполучених ШтатСЦв з СЧх партнерами, СЦ стала однСЦСФю з основних форм затвердження себе в якостСЦ свСЦтового лСЦдера. Блок НАТО був доповнений розгалуженою системою вСЦйськово-полСЦтичних органСЦзацСЦй СЦ пактСЦв в СЦнших географСЦчних регСЦонах, створених у рСЦзний час пСЦд егСЦдою США, якСЦ створювали глобальну систему свСЦтовоСЧ взаСФмодопомоги. У 1954 роцСЦ з СЦнСЦцСЦативи Вашингтону була створена ОрганСЦзацСЦя договору ПСЦвденно-схСЦдноСЧ АзСЦСЧ (СЕАТО) у складСЦ США, АнглСЦСЧ, ФранцСЦСЧ, АвстралСЦСЧ, НовоСЧ ЗеландСЦСЧ, ТаСЧланда, ФСЦлСЦппСЦн та Пакистану. Блок було створено для боротьби з нацСЦонально-визвольним рухом у ПСЦвденно-схСЦднСЦй АзСЦСЧ. ПротирСЦччя мСЦж самими членами СЕАТО призвели до кризи блоку СЦ в рештСЦ решт до його розпаду. ОфСЦцСЦйно блок припинив своСФ СЦснування 1 липня 1977 року.

У районСЦ Близького та Середнього Сходу у 1955 роцСЦ було створено Багдадський пакт, який пСЦсля виходу СЦз нього у 1959 роцСЦ РЖраку був перетворений на СЕНТО - ОрганСЦзацСЦю Центрального договору. До його складу увСЦйшли АнглСЦя, РЖран, Туреччина СЦ Пакистан. Хоча США формально входили до СЕНТО в якостСЦ спостерСЦгача, вони активно приймали участь в його дСЦяльностСЦ, а американськСЦ представники очолювали ряд його керСЦвних органСЦв. ПСЦсля падСЦння шахського режиму на початку 1979 року новий уряд РЖрану заявив про вихСЦд своСФСЧ краСЧни СЦз СЕНТО. Приклад РЖрану наслСЦдував Пакистан, про що було заявлено 13 березня 1979 року. ЦСЦ рСЦшення призвели до саморозпуску цСЦСФСЧ органСЦзацСЦСЧ.

У 1951 роцСЦ США пСЦдписали з АвстралСЦСФю та Новою ЗеландСЦСФю Тихоокеанський пакт безпеки, що призвело до створення трьохстороннСФго вСЦйськово-полСЦтичного блоку АНЗЮС. У 1986 роцСЦ через протирСЦччя стосовно ядерноСЧ полСЦтики СЦз США, Нова ЗеландСЦя вийшла СЦз блоку.

У 1966 роцСЦ США спробували звести до одного блоку всСЦх союзникСЦв у схСЦдноазСЦатському регСЦонСЦ та пСЦвденнСЦй частинСЦ Тихого океану. Було створено АзСЦатсько-Тихоокеанський пакт (АЗПАК) у складСЦ ЯпонСЦСЧ, ПСЦвденноСЧ КореСЧ, ТайванСЦ, ФСЦлСЦппСЦн, ТаСЧланда, ПСЦвденного В'СФтнаму, МалайзСЦСЧ, АвстралСЦСЧ, НовоСЧ ЗеландСЦСЧ. Формально АЗПАК був створений з метою розвитку спСЦвробСЦтництва краСЧн-членСЦв в економСЦчнСЦй, культурнСЦй та соцСЦальнСЦй сферах.

Фактично ж це був полСЦтичний союз, тСЦсно пов'язаний СЦз системою вСЦйськових блокСЦв США в АзСЦСЧ. ВсСЦ його члени, крСЦм МалайзСЦСЧ, були пов'язанСЦ двостороннСЦми вСЦйськовими союзницькими угодами СЦз Сполученими Штатами. На територСЦСЧ бСЦльшостСЦ з них були розмСЦщенСЦ вСЦйськовСЦ бази США. У 1973 роцСЦ СЦз блоку вийшла МалайзСЦя, а у 1975 роцСЦ - ПСЦвденний В'СФтнам. СесСЦСЧ мСЦнСЦстрСЦв СЦноземних справ краСЧн-членСЦв АЗПАК не скликаються вже з 1973 року.

Не менш важливою нСЦж участь США в НАТО СФ участь Америки в ООН.  Разом з СЦншими великими краСЧнами США вСЦдСЦграли велику роль у створеннСЦ ОрганСЦзацСЦСЧ Об'СФднаних НацСЦй, на яку покладались великСЦ надСЦСЧ з точки зору перспектив розвитку пСЦслявоСФнного мСЦжнародного спСЦвробСЦтництва в СЦнтересах збереження миру та безпеки народСЦв. Однак на протязСЦ бСЦльш нСЦж п'ятдесяти рокСЦв мСЦж лСЦнСЦСФю США та позицСЦями бСЦльшостСЦ членСЦв ООН тривав конфлСЦкт. У 1985 роцСЦ СполученнСЦ Штати однобСЦчно скоротили свСЦй внесок в бюджет ООН, чим викликали загострення фСЦнансових проблем органСЦзацСЦСЧ; того ж року США вийшли СЦз ЮНЕСКО. На сучасному етапСЦ США досить ефективно спСЦвпрацюють СЦз ООН, прагнуть все бСЦльшоСЧ участСЦ в СЧСЧ операцСЦях.

КрСЦм безпосередньоСЧ участСЦ США в цих органСЦзацСЦях, СполученнСЦ Штати не менш активно спСЦвпрацюють з рядом СФвропейських органСЦзацСЦй, таких як ОрганСЦзацСЦя по безпецСЦ та спСЦвробСЦтництву в РДвропСЦ (ОБСРД), Рада РДвропи, РДвропейський СпСЦвтовариство (РДС), ЗахСЦдноСФвропейський Союз (ЗРДС), Рада РДвроатлантичного партнерства (РРДАП) та ряд СЦнших СЦнституцСЦй. Як записано в РимськСЦй декларацСЦСЧ про мир СЦ спСЦвробСЦтництво вСЦд 7-8 листопада 1991 року: "Одна окрема органСЦзацСЦя не в змозСЦ сама охопити всСЦ проблеми, що постають перед нами в новСЦй РДвропСЦ. РЗх можна буде вирСЦшити лише в рамках взаСФмодоповнюючих СЦнституцСЦй, котрСЦ об'СФднуватимуть держави РДвропи СЦ ПСЦвнСЦчноСЧ Америки. Ось чому ми разом працюСФмо над створенням новоСЧ архСЦтектури СФвропейськоСЧ безпеки, у якСЦй НАТО, НБСРД, РДвропейське СпСЦвтовариство, ЗРДС та Рада РДвропи доповнюватимуть одна одну. Важливе значення матимуть також регСЦональнСЦ структури спСЦвробСЦтництва. Така взаСФмодСЦя вСЦдСЦграватиме вирСЦшальну роль у запобСЦганнСЦ нестабСЦльностСЦ й розколу, породжуваних рСЦзноманСЦтними причинами, зокрема такими, як економСЦчна нерСЦвнСЦсть та запеклий нацСЦоналСЦзм".

Не дивлячись на СЦснуючу тенденцСЦю тСЦсноСЧ кооперацСЦСЧ краСЧн ЗахСЦдноСЧ РДвропи, США СЦ Канади в рамках вСЦдповСЦдно РДС, ЗРДС, СБСРД, НАТО та СЦнших союзСЦв, СЦснуСФ жорстока вСЦйськово-полСЦтична, економСЦчна, СЦнформацСЦйна боротьба окремих краСЧн - США, ФранцСЦСЧ, ВеликобританСЦСЧ, НСЦмеччини, РЖспанСЦСЧ, РЖталСЦСЧ, ПортугалСЦСЧ СЦ ДанСЦСЧ. Саме Сполученим Штатам вСЦдведено роль архСЦтектора СФвропейськоСЧ безпеки, що в змозСЦ врегулювати всСЦ мСЦжнароднСЦ конфлСЦкти.

Отже, виходячи з тСЦСФСЧ позицСЦСЧ, яку займають СполученнСЦ Штати в системСЦ мСЦжнародних органСЦзацСЦй, можна зробити висновок, що США не тСЦльки мають особливе мСЦiе в ПСЦвнСЦчноатлантичному СоюзСЦ, але й залишаються СФдиною наддержавою, яка здатна впливати на хСЦд свСЦтових подСЦй.


РоздСЦл РЖРЖ. РЖсторСЦя розвитку вСЦдносин УкраСЧни з НАТО


2.1. СтратегСЦчний альянс: УкраСЧна - НАТО


ВСЦдносини УкраСЧни з НАТО почали розвиватися невдовзСЦ по отриманнСЦ краСЧною незалежностСЦ у 1991 роцСЦ. Вже у сСЦчнСЦ 1992 року представник УкраСЧни вперше взяв участь у РобочСЦй групСЦ високого рСЦвня Ради ПСЦвнСЦчноатлантичного спСЦвробСЦтництва (РПАС).

22-23 лютого 1992 року вСЦдбувся перший вСЦзит Генерального секретаря НАТО М.Вернера до КиСФва, в ходСЦ якого УкраСЧна була запрошена до участСЦ в РПАС. З того часу почалися активнСЦ контакти СЦ спСЦвробСЦтництво з НАТО.

8 лютого 1994 УкраСЧна першою з краСЧн СНД пСЦдписала Рамковий документ ПЗМ, а 25.05.94 передала керСЦвництву НАТО свСЦй ПрезентацСЦйний документ, в якому визначенСЦ полСЦтичнСЦ цСЦлСЦ участСЦ УкраСЧни в ПЗМ, заходи, якСЦ плануСФться здСЦйснити для досягнення цих цСЦлей, а також сили СЦ засоби, що видСЦляються УкраСЧною для участСЦ у ПЗМ.

14 вересня 1994 року перша РЖндивСЦдуальна програма партнерства (РЖПП) мСЦж УкраСЧною СЦ НАТО була офСЦцСЦйно схвалена на спецСЦальному засСЦданнСЦ ПСЦвнСЦчноатлантичноСЧ Ради НАТО.

У 1995 роцСЦ УкраСЧна призначила своСЧх перших офСЦцерСЦв звтАЩязку до штаб-квартири НАТО у м. Брюссель та КоординацСЦйного центру партнерства (КЦП) у м. Монс (БельгСЦя). Весною того ж року мСЦж УкраСЧною СЦ НАТО були укладенСЦ АдмСЦнСЦстративна угода та Угода у сферСЦ безпеки, на основСЦ яких вСЦдкрито офСЦси звтАЩязку у штаб-квартирСЦ НАТО та КЦП.

У 1995 роцСЦ УкраСЧна однСЦСФю з перших серед краСЧн-партнерСЦв приСФдналась до Процесу планування та оцСЦнки сил (ППОС), головною метою якого СФ надання державам-партнерам можливостСЦ для визначення та пСЦдготовки сил, здатних ефективно взаСФмодСЦяти зСЦ збройними силами СЦнших держав в операцСЦях пСЦд проводом НАТО, а також створення механСЦзму для обмСЦну СЦнформацСЦСФю з питань оборонного та бюджетного планування в рамках ПЗМ.

6 травня 1996 року вСЦд СЦменСЦ Уряду УкраСЧни були пСЦдписанСЦ важливСЦ угоди в рамках ПЗМ, за якими регулюСФться статус вСЦйськовослужбовцСЦв Збройних Сил УкраСЧни при перебуваннСЦ на навчаннях та СЦнших заходах на територСЦСЧ краСЧн - членСЦв НАТО або краСЧн-партнерСЦв СЦ, навпаки, вСЦйськовослужбовцСЦв СЦнших держав, якСЦ беруть участь у навчаннях на територСЦСЧ УкраСЧни, - Угода мСЦж державами, якСЦ СФ сторонами ПСЦвнСЦчноатлантичного Договору, та СЦншими державами, якСЦ беруть участь у ПрограмСЦ ПЗМ, щодо статусу СЧх збройних сил, а також Додатковий протокол до цСЦСФСЧ Угоди (ратифСЦкованСЦ Верховною Радою УкраСЧни 2 березня 2000 року).

Важливими етапами у розвитку спСЦвробСЦтництва УкраСЧна-НАТО стали також засСЦдання 14 вересня 1995 року та 20 березня 1997 року ПСЦвнСЦчноатлантичноСЧ Ради (ПАР) за участю МСЦнСЦстра закордонних справ УкраСЧни Г.Удовенка, ряд полСЦтичних СЦ спецСЦальних консультацСЦй мСЦж УкраСЧною та НАТО у форматСЦ "16+1тАЭ, якСЦ вСЦдбулись протягом 1995-1997 р.р., взаСФмнСЦ вСЦзити на високому рСЦвнСЦ, в т.ч. перший офСЦцСЦйний вСЦзит Генерального секретаря НАТО Х.Солани в УкраСЧну 15-16 квСЦтня 1996 року.

9 липня 1997 року на саммСЦтСЦ НАТО в м. Мадрид Президентом УкраСЧни було пСЦдписано ХартСЦю про особливе партнерство мСЦж УкраСЧною та НАТО, яка фСЦксуСФ полСЦтичнСЦ зобовтАЩязання сторСЦн на найвищому рСЦвнСЦ СЦ регламентуСФ змСЦст "особливого партнерстватАЭ мСЦж УкраСЧною та НАТО.

У 1997 роцСЦ засновано Центр СЦнформацСЦСЧ СЦ документацСЦСЧ НАТО в УкраСЧнСЦ.

У 1997 роцСЦ засновано МСЦсСЦю УкраСЧни при НАТО та призначено ВСЦйськового представника.

У 1998 роцСЦ засновано СпСЦльну робочу групу УкраСЧна - НАТО з питань вСЦйськовоСЧ реформи.

У квСЦтнСЦ 1999 року вСЦдкрито ОфСЦс звтАЩязку НАТО в УкраСЧнСЦ у м. КиСФвСЦ.

27 сСЦчня 2001 року Указом Президента УкраСЧни затверджена Державна програма спСЦвробСЦтництва УкраСЧни з НАТО на 2001-2004 роки.

У липнСЦ 2002 року пСЦдписано Указ Президента УкраСЧни "Про затвердження СтратегСЦСЧ УкраСЧни щодо ОрганСЦзацСЦСЧ ПСЦвнСЦчноатлантичного Договору (НАТО)тАЭ.

9 липня 2002 року пСЦдписано Меморандум про взаСФморозумСЦння мСЦж КабСЦнетом МСЦнСЦстрСЦв УкраСЧни СЦ штабом Верховного головнокомандувача обтАЩСФднаних збройних сил НАТО на АтлантицСЦ та штабом Верховного головнокомандувачем обтАЩСФднаних збройних сил НАТО в РДвропСЦ щодо забезпечення пСЦдтримки операцСЦй НАТО з боку УкраСЧни (ратифСЦкований Верховною Радою УкраСЧни 17 березня 2004 року).

30 серпня 2002 року рСЦшенням Президента УкраСЧни створено Державну раду з питань СФвропейськоСЧ та СФвроатлантичноСЧ СЦнтеграцСЦСЧ УкраСЧни. 17 жовтня 2002 року вСЦдбулося перше засСЦдання ДержавноСЧ ради.

22 листопада 2002 року пСЦдписано План дСЦй УкраСЧна - НАТО СЦ ЦСЦльовий план дСЦй УкраСЧна - НАТО на 2003 рСЦк на засСЦданнСЦ КомСЦсСЦСЧ УкраСЧна - НАТО на рСЦвнСЦ мСЦнСЦстрСЦв закордонних справ, м. Прага.

11 сСЦчня 2003 року Указом Президента УкраСЧни створено НацСЦональний центр з питань СФвроатлантичноСЧ СЦнтеграцСЦСЧ УкраСЧни.

25 березня 2004 року затверджено ЦСЦльовий план дСЦй УкраСЧна - НАТО на 2004 рСЦк Державною радою.

1 червня 2004 року у штаб-квартирСЦ НАТО вСЦдбулося щорСЦчне засСЦдання ПолСЦтико-вСЦйськового керСЦвного комСЦтету в рамках Процесу планування та оцСЦнки сил (ПВКК/ППОС) у форматСЦ 26 + УкраСЧна. На засСЦданнСЦ було погоджено новий пакет ЦСЦлей партнерства на 2004-2005 роки (налСЦчуСФ 54 цСЦлСЦ), до якого СЦнтегрованСЦ НацСЦональнСЦ цСЦлСЦ воСФнноСЧ реформи.

6-7 червня 2004 року у м. Варшава вСЦдбулася неформальна конференцСЦя (консультацСЦСЧ) УкраСЧна - НАТО високого рСЦвня. ПСЦд час конференцСЦСЧ пСЦдписано Меморандум про взаСФморозумСЦння мСЦж КабСЦнетом МСЦнСЦстрСЦв УкраСЧни СЦ Верховним головнокомандуванням ОбтАЩСФднаних Збройних Сил НАТО з питань трансформацСЦСЧ та Верховним головнокомандуванням ОбтАЩСФднаних Збройних Сил НАТО в РДвропСЦ щодо використання стратегСЦчноСЧ транспортноСЧ авСЦацСЦСЧ УкраСЧни в операцСЦях та навчаннях НАТО (ратифСЦковано ВР УкраСЧни 05.10.2006).

29 червня 2004 року Президент УкраСЧни взяв участь у засСЦданнСЦ КомСЦсСЦСЧ "УкраСЧна - НАТОтАЭ на рСЦвнСЦ глав держав та урядСЦв, що вперше вСЦдбулося за участю семи нових членСЦв Альянсу в СтамбулСЦ. ПСЦд час зустрСЦчСЦ сторони обговорили внесок особливого партнерства мСЦж УкраСЧною та НАТО у пСЦдтримання миру СЦ стабСЦльностСЦ на СФвроатлантичному просторСЦ, а також перспективи розвитку цих вСЦдносин у свСЦтлСЦ СЦмплементацСЦСЧ Плану дСЦй УкраСЧна - НАТО.

3 серпня 2004 року пСЦдписана АдмСЦнСЦстративна Угода мСЦж МСЦнСЦстерством оборони УкраСЧни та Штабом Верховного Головнокомандувача ОбтАЩСФднаних Збройних Сил НАТО з питань трансформацСЦСЧ щодо створення, фСЦнансування та пСЦдтримки дСЦяльностСЦ Бюро вСЦйськовоСЧ документацСЦСЧ УкраСЧна - НАТО.

У квСЦтнСЦ 2005 року в м. ВСЦльнюс, Литовська РеспублСЦка, пСЦд час неформальноСЧ зустрСЦчСЦ УкраСЧна - НАТО на рСЦвнСЦ мСЦнСЦстрСЦв закордонних справ офСЦцСЦйно започатковано РЖнтенсифСЦкований дСЦалог щодо прагнень УкраСЧни стосовно членства в НАТО та вСЦдповСЦдних реформ.

14 жовтня 2005 року Постановою КабСЦнету МСЦнСЦстрСЦв УкраСЧни № 1020 створений Урядовий комСЦтет з питань СФвропейськоСЧ та СФвроатлантичноСЧ СЦнтеграцСЦСЧ, який провадить свою дСЦяльнСЦсть вСЦдповСЦдно до Загального положення про урядовий комСЦтет, з урахуванням особливостей, якСЦ визначаються завданнями СЦз здСЦйснення конкретних заходСЦв щодо СФвропейськоСЧ та СФвроатлантичноСЧ СЦнтеграцСЦСЧ (зокрема з досягнення критерСЦСЧв членства УкраСЧни в РДС та НАТО), передбачених Постановою КМУ вСЦд 17.12.05 № 1214 "Про особливостСЦ дСЦяльностСЦ Урядового комСЦтету з питань СФвропейськоСЧ та СФвроатлантичноСЧ СЦнтеграцСЦСЧтАЭ.

28 грудня 2005 року Президент УкраСЧни своСЧм Указом увСЦв у дСЦю рСЦшення Ради нацСЦональноСЧ безпеки СЦ оборони УкраСЧни вСЦд 25 листопада 2005 року "Про невСЦдкладнСЦ заходи щодо дальшого розвитку вСЦдносин УкраСЧни з ОрганСЦзацСЦСФю ПСЦвнСЦчноатлантичного договору (НАТО)тАЭ. ЗгСЦдно з Указом серед СЦншого передбачено:

визнати одним СЦз прСЦоритетСЦв дСЦяльностСЦ забезпечення реалСЦзацСЦСЧ державноСЧ полСЦтики щодо спСЦвробСЦтництва УкраСЧни з НАТО, в тому числСЦ досягнення критерСЦСЧв членства УкраСЧни в НАТО;

утворити постСЦйно дСЦючий орган з питань пСЦдготовки УкраСЧни до вступу в НАТО;

опрацювати питання щодо створення нацСЦональноСЧ системи координацСЦСЧ спСЦвробСЦтництва УкраСЧни з НАТО.

На виконання зазначеного нормативно-правового акту розробленСЦ та затвердженСЦ укази Президента УкраСЧни "Про НацСЦональну систему координацСЦСЧ спСЦвробСЦтництва УкраСЧни з ОрганСЦзацСЦСФю ПСЦвнСЦчноатлантичного договорутАЭ (№ 215/2006 вСЦд 13.03.06) та "Про МСЦжвСЦдомчу комСЦсСЦю з питань пСЦдготовки УкраСЧни до вступу в НАТОтАЭ (№ 429/2006 вСЦд 22.05.06).

У перСЦод з 04 по 07 квСЦтня 2006 року вСЦдбулося експертне засСЦдання УкраСЧна-НАТО з питань участСЦ у ППОС. Метою експертного засСЦдання було проведення консультацСЦй щодо досягнення визначених ЦСЦлей партнерства та опрацювання оновленого пакету ЦСЦлей партнерства на 2007 рСЦк.

18 травня 2006 року в КиСФвСЦ проведено конференцСЦю з реформування сектора безпеки, наступного дня - засСЦдання представникСЦв високого рСЦвня у рамках СпСЦльноСЧ робочоСЧ групи з питань вСЦйськовоСЧ реформи (СРГВР), а згодом - мСЦжвСЦдомчСЦ переговори з питань реформування оборонного сектора в рамках РЖнтенсифСЦкованого дСЦалогу з НАТО.

9 червня 2006 року в штаб-квартирСЦ НАТО вСЦдбулося засСЦдання КомСЦсСЦСЧ УкраСЧна - НАТО на рСЦвнСЦ мСЦнСЦстрСЦв оборони. МСЦнСЦстрами розглянута оборонна полСЦтика УкраСЧни у площинСЦ мСЦнливого середовища безпеки, трансформацСЦя СЧСЧ збройних сил, а також триваюча пСЦдтримка УкраСЧною операцСЦй пСЦд проводом НАТО.

19 червня 2006 року МСЦнСЦстерство оборони УкраСЧни та Агентство з обслуговування та постачання НАТО пСЦдписали контракт, що дозволив розпочати найбСЦльший у свСЦтСЦ проект з демСЦлСЦтаризацСЦСЧ. Метою проекту СФ безпечне знешкодження 1,5 мСЦльйона одиниць стрСЦлецького та легкого озброСФння, а також 133 тис. тонн боСФприпасСЦв, якСЦ зберСЦгаються в УкраСЧнСЦ. Першим практичним кроком став початок знищення 1 тис. одиниць переносних зенСЦтно-ракетних комплексСЦв, що розпочалось в УкраСЧнСЦ того ж тижня.

5 жовтня 2006 року у м. ССЦнтра, ПортугалСЦя, вСЦдбулись птАЩятСЦ неформальнСЦ консультацСЦСЧ УкраСЧна - НАТО високого рСЦвня. ПСЦд час консультацСЦй розглядалися можливостСЦ надання допомоги УкраСЧнСЦ у перетвореннСЦ СЧСЧ галузСЦ безпеки СЦ оборони на демократично контрольованСЦ СЦ вСЦдповСЦдальнСЦ механСЦзми реагування на нинСЦшнСЦ загрози СЦ виклики безпецСЦ.

2.2. ХартСЦя мСЦж УкраСЧною та НАТО

"ХартСЦя про особливо партнерство мСЦж ОрганСЦзацСЦСФю ПСЦвнСЦчноатлантичного договору та УкраСЧною" була пСЦдписана у ССЦнтрСЦ, ПортугалСЦя, 29 травня 1997 р. Президент УкраСЧни Кучма та глави держав СЦ урядСЦв краСЧн-членСЦв НАТО пСЦдписали ХартСЦю у МадридСЦ в липнСЦ 1997 р.

ХартСЦя, що грунтуСФться на принципах, якСЦ подСЦляють обидвСЦ сторони, покликана сприяти змСЦцненню спСЦвпрацСЦ та дСЦйового партнерства мСЦж НАТО й УкраСЧною. Вона СЦстотно просуне вперед вСЦдносини мСЦж НАТО й УкраСЧною. В рамках цього процесу Генеральний секретар НАТО Солана СЦ мСЦнСЦстр закордонних справ УкраСЧни Удовенко вСЦдкрили у КиСФвСЦ 7 травня 1997р. Центр СЦнформацСЦСЧ та документацСЦСЧ НАТО. Зараз реалСЦзуються новСЦ спСЦльнСЦ програми. Для нагляду за розвитком стосункСЦв створено КомСЦсСЦю НАТО-УкраСЧна. КомСЦсСЦя збиратиметься па засСЦдання принаймнСЦ двСЦчСЦ па рСЦк, щоб проаналСЦзувати результати проведеноСЧ робити.

  • ХартСЦя мСЦж НАТО й УкраСЧною вСЦдкриваСФ новСЦ можливостСЦ для змСЦстовноСЧ спСЦвпрацСЦ та консультацСЦй з питань полСЦтики СЦ безпеки
  • ХартСЦя офСЦцСЦйно визнаСФ важливСЦсть незалежноСЧ, стабСЦльноСЧ СЦ демократичноСЧ УкраСЧни для розвитку усСЦСФСЧ РДвропи.
  • УкраСЧна стала важливим суб'СФктом СФвропейськоСЧ безпеки. УкраСЧнськСЦ солдати несуть службу разом СЦз вСЦйськами краСЧн НАТО в рамках мСЦжнародного контингенту в БоснСЦСЧ, покликаного утвердити тривалий мир у цьому неспокСЦйному регСЦонСЦ.
  • ХартСЦя закладаСФ основу для спСЦвпрацСЦ та консультацСЦй - в межах семСЦнарСЦв, робочих груп та СЦнших спСЦльних програм - у таких сферах, як цивСЦльне планування на випадок надзвичайних ситуацСЦй, готовнСЦсть до катастроф, вСЦдносини мСЦж цивСЦльними СЦ вСЦйськовими та демократичний контроль над збройними силами.
  • СпСЦвпраця охоплюСФ СЦ такСЦ питання, як оборонне планування, складання бюджету, полСЦтика, стратегСЦя, концепцСЦСЧ нацСЦональноСЧ безпеки, оборонна конверсСЦя, пСЦдготовка вСЦйськових кадрСЦв СЦ вСЦйськовСЦ навчання.
  • Вивчаються можливостСЦ спСЦвпрацСЦ в СЦнших сферах. Йдеться про вСЦйськову спСЦвпрацю СЦ взаСФмодСЦю; економСЦчнСЦ аспекти; питання науки СЦ технологСЦСЧ; проблеми екологСЦчноСЧ, зокрема СЦ ядерноСЧ, безпеки; науковСЦ й дослСЦдно-конструкторськСЦ розробки в аерокосмСЦчнСЦй галузСЦ: координацСЦю роботи цивСЦльних СЦ вСЦйськових служб управлСЦння повСЦтряним рухом.
  • ЗасновуСФться вСЦйськова мСЦсСЦя зв'язку. що стане складовою частиною представництва при НАТО в БрюсселСЦ.
  • Центр СЦнформацСЦСЧ та документацСЦСЧ НАТО - перший осередок подСЦбного плану в ЦентральнСЦй СЦ СхСЦднСЦй РДвропСЦ - було вСЦдкрито у КиСФвСЦ 7 травня 1997 р. [31; 5].


2.3. ОсновнСЦ напрями спСЦвробСЦтництва Збройних Сил УкраСЧни з НАТО


УкраСЧна розцСЦнюСФ Програму "Партнерство заради мирутАЭ (ПЗМ) як важливий елемент загальноСЧ структури СФвропейськоСЧ стабСЦльностСЦ СЦ безпеки, що спрямована на подальший розвиток СЦ практичне поглиблення стосункСЦв НАТО з краСЧнами-членами Ради СФвроатлантичного партнерства, а також СЦншими зацСЦкавленими краСЧнами - членами ОБСРД, у галузСЦ оборони, вСЦйськово-цивСЦльного спСЦвробСЦтництва та миротворчих операцСЦй.

ОсновнСЦ напрями спСЦвробСЦтництва мСЦж Збройними Силами УкраСЧни та НАТО включають:

створення ефективноСЧ системи цивСЦльно-вСЦйськових вСЦдносин;

вдосконалення демократичного контролю над збройними силами;

створення ефективноСЧ системи оборонного планування, яка збалансуСФ основнСЦ прСЦоритети реформування та розвитку ЗС УкраСЧни, у т.ч.:

проведення короткострокового та середньострокового оборонного планування включаючи оновлення законодавчоСЧ бази дСЦяльностСЦ ЗС вСЦдповСЦдно до проведеного оборонного огляду в УкраСЧнСЦ у всьому спектрСЦ його призначення;

СЦнтеграцСЦя Процесу планування СЦ оцСЦнки сил в нацСЦональну систему оборонного планування УкраСЧни;

забезпечення реалСЦзацСЦСЧ рСЦшень СпСЦльноСЧ робочоСЧ групи УкраСЧна - НАТО з питань воСФнноСЧ реформи та СпСЦльноСЧ робочоСЧ групи з питань оборонно-технСЦчного спСЦвробСЦтництва;

досягнення взаСФмосумСЦсностСЦ пСЦдроздСЦлСЦв ЗС УкраСЧни з вСЦйськовими формуваннями ПСЦвнСЦчноатлантичного Альянсу з метою участСЦ в операцСЦях з пСЦдтримання миру пСЦд проводом НАТО шляхом продовження безпосередньоСЧ участСЦ у них, а також досягнення ЦСЦлей партнерства, визначених для Збройних Сил УкраСЧни в рамках третього етапу ППОС;

сприяння повному переходу ЗС УкраСЧни до комплектування вСЦйськовослужбовцями, якСЦ проходять вСЦйськову службу за контрактом;

вдосконалення СЦснуючоСЧ нормативно-правовоСЧ бази спСЦвробСЦтництва, зокрема виконання заходСЦв в рамках Плану дСЦй УкраСЧна - НАТО та щорСЦчних ЦСЦльових планСЦв УкраСЧна - НАТО в частинСЦ, що стосуСФться МСЦнСЦстерства оборони УкраСЧни.

наближення законодавчоСЧ бази до правового поля краСЧн-членСЦв НАТО, адаптацСЦСЧ до стандартСЦв Альянсу та фаховоСЧ пСЦдготовки у вСЦдповСЦдних галузях;

реалСЦзацСЦя пСЦлотного проекту УкраСЧна - НАТО щодо майбутньоСЧ структури ЗС УкраСЧни (зокрема, стосовно створення ОбтАЩСФднаного оперативного командування);

реалСЦзацСЦя пСЦлотного проекту УкраСЧна-НАТО з професСЦйноСЧ пСЦдготовки цивСЦльного персоналу для потреб МСЦнСЦстерства оборони УкраСЧни;

мСЦнСЦмСЦзацСЦю негативних наслСЦдкСЦв реформування ЗС УкраСЧни (конверсСЦя оборонних обтАЩСФктСЦв, утилСЦзацСЦя надлишкових боСФприпасСЦв, легких озброСФнь та стрСЦлецькоСЧ зброСЧ (ЛОСЗ), соцСЦальнСЦ питання, рекультивацСЦя територСЦй, забруднених внаслСЦдок вСЦйськовоСЧ дСЦяльностСЦ тощо);

СЦнформування громадськостСЦ про стан спСЦвробСЦтництва з Альянсом, а також здСЦйснення заходСЦв воСФнноСЧ реформи в УкраСЧнСЦ;

спСЦвробСЦтництво з НАТО у сферСЦ управлСЦння повСЦтряним рухом, обмСЦн даними про повСЦтряну обстановку;

участь у боротьбСЦ проти тероризму тощо [17; 4].

Висновки


ЗгСЦдно з ПСЦвнСЦчноатлантичним договором, пСЦдписаним у ВашингтонСЦ 4 квСЦтня 1949 р., було створено союз 10 СФвропейських СЦ 2 пСЦвнСЦчноамериканських незалежних держав, що зобов'язалися одна одну боронити. ПСЦзнСЦше, мСЦж 1952 СЦ 1982 рр., до Договору приСФдналися ще 4 СФвропейських краСЧни.

Сам ДоговСЦр СФ простим документом. ВСЦн вСЦдкриваСФться короткою преамбулою, у якСЦй чСЦтко зазначено, що ДоговСЦр укладаСФться в дусСЦ Статуту ООН. "асне, СЦз Статуту й випливаСФ його легСЦтимнСЦсть. Решта тексту складаСФться з чотирнадцяти статей, у яких сформульовано найголовнСЦшСЦ зобов'язання, котрСЦ члени беруть один перед одним СЦ перед Альянсом у цСЦлому.

ДеякСЦ статтСЦ заслуговують на особливу увагу. Стаття 3 СФ основою для розробки планСЦв колективноСЧ оборони. Вона покладаСФ на краСЧни-члени обов'язок пСЦдтримувати й розвивати СЦндивСЦдуальний та колективний оборонний потенцСЦал. Стаття 4 надаСФ можливостСЦ для консультацСЦй мСЦж державами-членами, коли будь-яка з них вСЦдчуваСФ, що СЧСЧ безпека пСЦд загрозою. Саме в цСЦй статтСЦ робиться наголос на першоряднСЦй важливостСЦ процесу широкомасштабних консультацСЦй, що вСЦдбуваються в рамках Альянсу, СЦ пояснюСФться, чому НАТО бере на себе новСЦ функцСЦСЧ, покликанСЦ змСЦцнити безпеку в усьому СФвроатлантичному регСЦонСЦ,

Стаття 5 пСЦдтверджуСФ право на СЦндивСЦдуальну чи колективну самооборону, записане и СтаттСЦ 51 Статуту ООН. ЗгСЦдно з нею краСЧни, що пСЦдписують ПСЦвнСЦчноатлантичний договСЦр, домовляються вважати збройний напад на одну або кСЦлькох з них нападом на них усСЦх. Стаття 6 визначаСФ географСЦчний район, на який поширюСФться дСЦя СтаттСЦ 5.

Статтею 9 засновано ПСЦвнСЦчноатлантичну раду як СФдиний офСЦцСЦйний орган, започаткований безпосередньо Договором. ВСЦн доручаСФ РадСЦ створювати такСЦ "допомСЦжнСЦ органи", якСЦ можуть знадобитися для реалСЦзацСЦСЧ цСЦлей Договору. СьогоднСЦшнСЦ комСЦтети й агенцСЦСЧ, якСЦ утворенСЦ Радою й дСЦють за пСЦдтримки своСЧх вСЦйськових СЦ цивСЦльних пСЦдроздСЦлСЦв, визначають структуру ОрганСЦзацСЦСЧ ПСЦвнСЦчноатлантичного Договору.

На засСЦданнСЦ ПСЦвнСЦчноатлантичноСЧ ради на вищому рСЦвнСЦ у МадридСЦ в липнСЦ 1997 р. Альянс запросив три краСЧни - Чеську РеспублСЦку, Угорщину й Польщу - розпочати переговори щодо вступу в НАТО у 1999 р. Водночас лСЦдери Альянсу проголосили, що дверСЦ органСЦзацСЦСЧ лишаються вСЦдкритими, СЦ вони сподСЦваються пСЦзнСЦше надСЦслати подСЦбнСЦ запрошення СЦншим краСЧнам. Прагнучи до членства в НАТО, цСЦ краСЧни хочуть отримати страховий полСЦс на майбутнСФ. Це СЧхнСФ право. Що ж стосуСФться страхового полСЦсу, то вони мають бути готовСЦ оплатити страхову премСЦю. Вони повиннСЦ виявити спроможнСЦсть СЦ волю взяти на себе це зобов'язання. Стаття 10 ПСЦвнСЦчноатлантичного договору передбачаСФ таку можливСЦсть. У нСЦй сказано, що члени Альянсу можуть "за одностайною згодою запросити будь-яку СЦншу СФвропейську державу, здатну здСЦйснювати принципи Договору СЦ сприяти змСЦцненню безпеки в пСЦвнСЦчноатлантичному регСЦонСЦ, приСФднатися до цього Договору".

За СЦншими статтями Договору кожна краСЧна-член приймаСФ конкретнСЦ зобов'язання стосовно оборони й безпеки. Жодне з них не зачСЦпаСФ права СЦ обов'язки сторСЦн, що випливають з Статуту ООН. Кожна держава зобов'язуСФться також зробити внесок у розвиток мирних СЦ дружнСЦх мСЦжнародних вСЦдносин, "змСЦцнюючи своСЧ вСЦльнСЦ СЦнститути", "сприяючи кращому розумСЦнню принципСЦв, на яких заснованСЦ цСЦ СЦнститути" СЦ "домагаючись створення умов стабСЦльностСЦ й добробуту". ДоговСЦр мСЦстить СЦ положення про зусилля, якСЦ слСЦд спрямувати на заохочення економСЦчноСЧ спСЦвпрацСЦ мСЦж краСЧнами-членами та усування суперечностей у СЧхнСЦй мСЦжнароднСЦй економСЦчнСЦй полСЦтицСЦ.

ПСЦвнСЦчноатлантичний договСЦр забезпечуСФ безпеку краСЧн-членСЦв з 1949 р. Чимало СЦнших СФвропейських краСЧн отримали посередню вигоду вСЦд безпеки, гарантованоСЧ Альянсом. СьогоднСЦ, коли покладено край холоднСЦй вСЦйнСЦ та розмежуванню РДвропи, Альянс не тСЦльки запросив три новСЦ держави приСФднатися до своСЧх рядСЦв, а й реорганСЦзувався таким чином, щоб СЦншСЦ краСЧни могли брати активну участь в його заходах. Уся РДвропа виграСФ вСЦд посиленоСЧ внаслСЦдок цих процесСЦв стабСЦльностСЦ й взаСФмноСЧ довСЦри.

НАТО спрямовуСФ своСЧ зусилля на майбутню безпеку. Проте членство в НАТО й спСЦвпраця з Альянсом - це не просто планування на чорний день. Мова йде про активнСЦ кроки на шляху до змСЦцнення безпеки у РДвропСЦ. З 1995 р. спСЦвпраця НАТО з краСЧнами, що не с членами Альянсу, та з мСЦжнародними органСЦзацСЦями допомогла запобСЦгти подальшому загостренню конфлСЦкту в БоснСЦСЧ й утвердити перспективи миру. Альянс - СФдина мСЦжнародна органСЦзацСЦя, що мас необхСЦдний потенцСЦал для здСЦйснення цСЦСФСЧ мСЦсСЦСЧ. Щоб пСЦдготуватися до розв'язання подСЦбних проблем у майбутньому, Альянс трансформував своСЧ полСЦтичнСЦ та вСЦйськовСЦ структури, пристосувавши СЧх до проведення миротворчих операцСЦй та управлСЦння кризовими ситуацСЦями.

Перетворення США пСЦсля закСЦнчення другоСЧ свСЦтовоСЧ вСЦйни на могутню краСЧну свСЦту, в його економСЦчний центр та вСЦйськово-полСЦтичного лСЦдера, призвело до проведення глобального зовнСЦшньополСЦтичного курсу Вашингтону. Оптимальною з точки зору правлячих кСЦл США формою устрою мСЦжнародних вСЦдносин був би "свСЦт по-американськСЦ" -"Pax Americana". ПСЦсля другоСЧ свСЦтовоСЧ вСЦйни СполученнСЦ Штати постСЦйно почали втручатися у подСЦСЧ на РДвропейському континентСЦ. РЖ до кСЦнця 20-го столСЦття таки забезпечили собСЦ полСЦтичне лСЦдерство в свСЦтСЦ.

США з СЧСЧ величезним економСЦчним та полСЦтичним потенцСЦалом звичайно ж можуть претендувати на роль гегемона у свСЦтовСЦй полСЦтицСЦ. Цим СЦ пояснюСФться значна перевага Сполучених ШтатСЦв як краСЧни, що користуСФться найбСЦльшим впливом в НАТО. Недарма деякСЦ американськСЦ полСЦтики зазначають, що СЦсторСЦя ПСЦвнСЦчноатлантичного Союзу - це СЦсторСЦя американськоСЧ воСФнноСЧ полСЦтики.

США використовують своСФ лСЦдерство в НАТО, роль $ у фСЦнансовСЦй системСЦ свСЦту, економСЦчну, вСЦйськову та СЦдеологСЦчну присутнСЦсть в ЗахСЦднСЦй РДвропСЦ, своСЧ ядернСЦ гарантСЦСЧ, науково-технСЦчну перевагу та ряд СЦнших заходСЦв , СЦ продовжують впливати на орСЦСФнтацСЦю захСЦдноСФвропейських держав у зовнСЦшньому свСЦтСЦ, змушуючи СЧх у деяких випадках поступатися своСЧми СЦнтересами.

При укрСЦпленнСЦ американського лСЦдерства НАТО впевнено вступаСФ в майбутнСФ 21-е столСЦття СЦ як основна органСЦзацСЦя по СФвропейськСЦй безпецСЦ, СЦ як основа трансатлантичного партнерства.


Документи СЦ матерСЦали


1. Указ Президента УкраСЧни "Про ЦСЦльовий план УкраСЧна - НАТО на 2006 рСЦк у рамках Плану дСЦй УкраСЧна - НАТО" (виданий 07.04.2006).

2. ДекларацСЦя сесСЦСЧ ПСЦвнСЦчноатлантичноСЧ Ради. Брюссель, 1994.

3. ЗустрСЦч на вищому рСЦвнСЦ в МадридСЦ. Брюссель, 1997.

4. РЖмплементацСЦйна угода мСЦж КабСЦнетом МСЦнСЦстрСЦв УкраСЧни та ОрганСЦзацСЦСФю НАТО з питань матерСЦально-технСЦчного забезпечення СЦ постачання (NAMSO) щодо утилСЦзацСЦСЧ переносних зенСЦтно-ракетних комплексСЦв, легких озброСФнь, стрСЦлецькоСЧ зброСЧ та звичайних боСФприпасСЦв (пСЦдписана 23.11.05 пСЦд час засСЦдання СпСЦльноСЧ робочоСЧ групи УкраСЧна - НАТО з питань озброСФнь, м. Брюссель, БельгСЦя).

5. Меморандум про взаСФморозумСЦння мСЦж Урядом УкраСЧни та ОрганСЦзацСЦСФю ПСЦвнСЦчноатлантичного Договору щодо призначення ОфСЦцерСЦв звтАЩязку НАТО в УкраСЧнСЦ (пСЦдписаний 09.12.1998).

6. Меморандум про взаСФморозумСЦння мСЦж КабСЦнетом МСЦнСЦстрСЦв УкраСЧни СЦ ОрганСЦзацСЦСФю НАТО з матерСЦально-технСЦчного забезпечення СЦ обслуговування (NAMSA) (пСЦдписаний 06.12.2001).

7. Нова стратегСЦчна концепцСЦя ПСЦвнСЦчноатлантичного Союзу. Брюссель, 1991.

Партнерство заради миру. Брюссель, 1994.

8. Угода мСЦж НацСЦональним координацСЦйним центром соцСЦальноСЧ та професСЦйноСЧ адаптацСЦСЧ вСЦйськовослужбовцСЦв, звСЦльнених у запас або вСЦдставку, КабСЦнету МСЦнСЦстрСЦв УкраСЧни та ОрганСЦзацСЦСФю ПСЦвнСЦчноатлантичного Договору "Про практичну реалСЦзацСЦю СЦнСЦцСЦативу НАТО щодо перепСЦдготовки украСЧнських вСЦйськовослужбовцСЦв, звСЦльнених в запас або вСЦдставкутАЭ (пСЦдписана 11.11.1999).

9. ХартСЦя про особливе партнерство мСЦж УкраСЧною та ОрганСЦзацСЦСФю ПСЦвнСЦчноатлантичного договору (пСЦдписана 09.07.1997).

Список використаноСЧ лСЦтератури


1. Александров И. "Планы США по обеспечению безопасности новых членов НАТО"//Зарубежное военное обозрение, 1997, №5, с.9-11.

2. Бертрам КрСЦстоф "Чому НАТО маСФ розширюватись?". Брюссель, 1997, 11 с.

3. Браун Г. "Нужно ли НАТО расширяться?"// США: Экономика, политика, идеология. Москва, 1995, №8, с.64-75.

4. Варшавский договор и современность". Москва, 1990, 190 с.

5. Воронцов Г.А. "Атлантические отношения и современность". Москва, 1977, 111 с.

6. Волков В. "Голландский ученый про новую концепцию НАТО" // Компас, Москва, 1997, №29, с.10-17.

7. Гебхардт фон Мольтке "Аналитический доклад по вопросам расширения НАТО"//Компас, Москва, 1996, №4, с.13-20.

8. Гончар Б.М., Гончар Ю.Б. "Ставлення США до проблем СЦнтеграцСЦСЧ краСЧн Центрально-СхСЦдноСЧ РДвропи в ЗахСЦдноСФвропейське об'СФднання"// Питання новоСЧ та новСЦтньоСЧ СЦсторСЦСЧ. КиСЧв, 1996, випуск 42, с.139-146.

9. Гончар Ю.Б. "МаастрСЦхт, США СЦ СФвропейська безпека" // Питання новоСЧ та новСЦтньоСЧ СЦсторСЦСЧ. КиСЧв, 1995, випуск 41, с.142-150.

10. Дорожовець О. "Плата за НАТО"// День. КиСЧв,1997, 11 липня, с.3.

11. ДослСЦдження з питань про розширення НАТО. Брюссель, 1995, 41 с.

12. Иванова И.М. "Концепция Атлантического сообщества во внешней политике США". Москва, 1973, 279 с.

13. Казанцев Б. "Последствия расширения НАТО" // Международная жизнь, Москва, 1997, №11-12, с.20-26.

14. Караганов С.А., Трофименко Г.А., Шеин В.С. "США-диктатор НАТО". Москва, 1985, 208 с.

15. Карновале Марко "Партнери СЦ члени НАТО". Брюссель, 1997,13с.

16. Каспрук Б. "НАТО - як гарант стабСЦльностСЦ та безпеки в РДвропСЦ й свСЦтСЦ // Час. КиСЧв, 1997, 9-15 жовтня, №40, с.4.

17. КвСЦтка В. "Для чого СЦснуСФ завтра?"// Столиця. КиСЧв, 1998, 10 лютого, №14, с.4.

18. Кикило В. "Американские эксперты о проблемах расширения НАТО"//Компас, Москва,1997, №29, с.17-29.

19. Кудрявцев В.Б. "Военная политика НАТО и европейская безопасность"//США: Экономика, политика, идеология, Москва, 1991, №6, с.12-19.

20. Мадридський СаммСЦт// СпецСЦальний випуск НАТО рев'ю. Брюссель, 1997, 47 с.

21. МайбутнСФ НАТО: Альянс дев'ятнадцяти в 1999 роцСЦ //НАТО рев'ю, Брюссель, 1997, №1, 35 с.

22. Маслов С., Хохлов А."Десять наивных вопросов о НАТО" //Комсомольская правда.Москва, 1997, 17 травня, с.3.

23. Медведенко А., Минеев А. "НАТО после Мадридской встречи в верхах"// Компас. Москва, 1997, №29, с. 29-34.

24. Менделбаум М. "Сохранение нового мира. Доводы против расширения НАТО//США: Экономика, политика, идеология. Москва, 1995, №8, с.59-63.

25. НАТО. ДовСЦдник. КиСЧв, 1997, 430 с.

26. Недюха РЖ. "ЯдернСЦ" запитання президентовСЦ США Б.КлСЦнтону" // ВечСЦрнСЦй КиСЧв. КиСЧв, 1996, 25 грудня, с.3.

27. ОрганСЦзацСЦя ПСЦвнСЦчноатлантичного Договору. Структура та устрСЦй. Брюссель, 1993, 17 с.

28. Орлов А. "Дорога на Восток: "за" и "против"//Новое время. Москва, 1997 №16, с.22-25.

29. Откуда исходит угроза миру. Москва, 1987, 109 с.

30. Перммуттер А., Гален Карпентер Т. "Дорогостоящий поход НАТО на Восток"//Компас. Москва, 1997, №9, с. 19-24.

31. Писанська В. "Бути чи не бути в ...НАТО"// Голос УкраСЧни. КиСЧв, 1998, 11 лютого, с.5.

32. Писанська В. "ПристрастСЦ на тлСЦ НАТО"// Голос УкраСЧни. КиСЧв, 1997, 5 липня, с. 8.

33. ПолСЦщук В. "Не тСЦльки пропагандист, а й агСЦтатор" // Голос УкраСЧни. КиСЧв, 1998, 13 сСЦчня, с.4.

34. Рей Норман "Новий рСЦвень партнерства в оборонному забезпеченнСЦ НАТО"// МайбутнСФ НАТО: Альянс дев'ятнадцяти в 1999 роцСЦ"//НАТО рев'ю, 1997, № 1, с. 27-31.

35. Рюе Ф. "Стратегия НАТО: совместная оборона и устрашение" //За рубежом. Москва, 1993, №41, с.7.

36. СабрСЦ Ю. "Новий рулевий НАТО"// ВсеукраСЧнськСЦ вСЦдомостСЦ. КиСЧв, 1996, 4 сСЦчня, с.4.

37. СмСЦт Р. "НАТО, яка змСЦнюСФться".Брюссель, 1997, 3 травня, 12 с.

38. Современные США. Энциклопедический справочник. Москва, 1988, 592 с.

39. Солана Хав'СФр "Готуючись до МадридськоСЧ зустрСЦчСЦ у верхах". Брюссель, 1997, 7 с.

40. ТрушСЦн О. "США и расширение НАТО"// Компас. Москва, 1998, №1, с.19-28.

41. Уорнер КрСЦстофер про розширення НАТО СЦ майбутнСФ РДвропи // Урядовий кур'СФр. КиСЧв, 1996, 15 червня, с.4.

42. Холбрук Р. "Америка - европейськая держава"//США: Экономика, политика, идеология. Москва, 1995, №8, с. 44-65.

43. Шаклеина Т.А. "Дискуссии в США по вопросам внешней политики"//США:Экономика, политика, идеология. Москва, 1996,. №2, с. 29-44.

44. Шеин В.С. "США и НАТО: Эволюция империалистического партнерства". Москва, 1985, 192 с.

45. Шитов А. "Конференция в США про будущее НАТО" // Компас. Москва, 1997, №17-18, с. 10-21.

Страницы: Назад 1 Вперед